...
« Я не знаю, чи тобі вдасться побачити цього листа у місячному світлі Лісу. Якщо вирішиш йти, будь обережним у дорозі. "
« І заклинаю тебе: якщо наткнешся на будь-які руїни, не намагайся проникнути всередину. Більшість магічних захоронень - не місце для таких учнів, як ми. Просто загадай координати і повертайся туди тільки тоді, коли знайдеш статус офіційного чарівника".
« Пам’ятай, що ці місця небезпечні, ніж уява. За жодних обставин не заходь туди!»
...
Лист Ліліан був присвячений переважно зовнішнім діям, і більшість тексту зайняли застереження щодо стародавніх руїн.
Генрі несподівано посміхнувся, бо поради подруги запізнилися. Він щойно повернувся з цього місця.
З усього видно, що Ліліан бачив у місті Ручья і був тими руїнами.
Смерть справді дихала йому в затилок на кожному кроці, і лише завдяки холодному розрахунку та успіху він зміг вижити.
Однак ризик повністю окупився. Ця винагорода була колосальною. Одна лише кам'яна плита з технікою « Велетенське Темне Небо» коштувала того, щоб поставити на дно життя.
Генрі відклав листи, вирішивши для себе, що відвідає Академію Августа, як тільки політичний шторм вщухне.
Це заведення разюче відрізнялося від звичайних магічних орденів. Більшість організацій ревниво охороняли свої кордони, вимагаючи принизливих процедур перевірки та говорі дозволів. У Академії Августа все було по - іншому: достатньо заздалегідь подати заявку і зареєструватися, щоб отримати право на вільний огляд.
У цьому вона дійсно відповідала статусу навчального закладу — відкритого й впевненого в собі. Така гостинність могла мати лише ті, хто не сумнівався в її силі.
Ходили чутки, що за Академією стоїть якась колосальна сила з Незнаних Областей, і саме це заступництво змушувало інші структури вести себе мирно.
За картами, такі анклави, як місячне світло Лісу або Хіжина Грін, тушилися на самому околиці материка Караґ — невеличкому апендиксі. А за Північними кордонами, глибоко в континенті, лежали найбезглуздіші й таємничі землі.
Саме звідти і тягнуться нитки, що керують Академією.
У просторовому кільці Генрі чекала намисто « Сердце Океану» - відповідь на подарунок для Ліліан. Він вирішив, що особисто віддасть його на екскурсію в знамениту оселю знань.
Але спершу треба було дочекатись стабілізації ситуації. Поки Генрі не знав про останні новини, то подумав, що варто почекати дозавтра і попросити вчителя Ларрі.
Повернувшись у спальню, він методично впорядкував кімнату і змив дорожний пил у гарячій ванні та спустився на ліжко, готуючись до медитації.
Перед тим як зануритися в чорти розуму, він звично жестом змішував порцію Зелья Зоряного Неба і осушував флакон для того, щоб витиснути максимум з майбутньої практики.
Через 24 години він пішов у селище на зустріч з наставником.
Генрі, проходячи через знайомі вулиці, помітив пустище міста. Мало хто, маючи його ресурсами і холоднокровністю, зміг покинути Лунне світло Леса аж до початку бійні. Але більшість людей були вкинені у топку війни.
У такі часи статус « пропав безвісти » майже завжди означав раптову загибель.
Генрі активував магічний талісман і пробігло список контактів: Лео так не відповів.
У пам’яті про цей вид роботяги, який постійно торгує на блошиному ринку і хапається за будь - яку нагоду вивчити нове закляття. Без зв’язків і захисників у нього не було шансів на евакуацію. Тиша в чаті була красномовною.
Бетсі пощастило трохи більше - вона була поранена, але жива. У короткому повідомленні вона написала, що зустрінеться з ним, як тільки витримає.
Доійшовши до Ларі, Генрі негромко постукав. Двері, як і раніше, відчинив старий домашній ельф Гами.
Існування виглядало більш сухим і немічним, ніж в останнє зібрання; здавалося, кожен крок дається йому з неімовірною працею.
« Господар нагорі », — закричав Гами, ледь чутним і надтресленим голосом. — Поднимайся сам. У неї зовсім немає сил ходити.
Генрі проводив його співчутливим поглядом і піднявся на другий поверх.
Ларі, немов статури щільних гумових рукавичок, зрушив на лоб захисні окуляри.
Помітивши учня, він усміхнувся:
— А я в тобі не сумнівався! Учень третього рівня... Дивовижно. Твої темпи розвитку майже не поступаються тим, хто вроджений талант перевалює за дев’яносто балів. Дуже безглуздо, Генрі.
Очевидно, успіх хлопця перевершив сподівання старого мага. Ларрі і не сподівався, що в скитанні за зовнішнім світом, далеко від лабораторних умов академії Генрі зможе здійснити такий якісний ривок.
« Просто везіння », — скромно відповів Генрі.
Він витягнув з кільця вишукану дерев’яну шкатулку і, відкинувши кришку, продемонстрував свіжий Міх.
Ларрі підійшов ближче, взяв підношення і, прищурившись, дослідив зразок. Тоді коротко кивнув:
Чудово. Завдання виконано бездоганно.
— Гами... він при смерті? — Упівголоса запитав Генрі. - Його вигляд лякає.
Ларрі покосився на дверній промінці і байдужо потиснув плечима:
— Вроде того. Він глибокий старий, так що, за моїми знижками, протягне ще років п'ятдесят.
— П'ятдесят лет... — Генрі на мить втратив дар мови.
Довголітні ельфи завжди вважали його чимось абстрактним, але побачити пухку тінь, яка при всьому своєму виснаженому вигляді збиралася прожити ще півстоліття, було дійсно вражаюче.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu