— Умоляю... Тіло передає мене, я слабаю з кожною годиною. Коли він уже не мав того, що було раніше, то опинився в сухому і надсіданному кашлі. - Я відчуваю... Мені не дотягнути до світанку... Дай води, заклинаю...
Його промова переривалася довгими паузами; він жадібно ловив повітря відкритим ротом, і весь його виснажений вигляд красномовно підтверджував близькість кінця.
Лики затряслись.
— Калим наказав зберегти тобі життя, щоб ти з'явився перед шибеницею. Якщо ти здохнеш зараз, він буде розлючений. Всього пару ковток...
- Змилуйся... Я вип'ю...
Дівчина згадала про відро, яке лежало неподалік. Зазвичай полонених просто давали зачерпнути воду ковшем. Зробивши кілька кроків, вона наповнила ковш до кінців і, обережно балансуючи, щоб не пролити ні краплі, підійшла до низької клітини. Просунувши руку з водою над прутьями, вона сказала:
- Рот відкрий.
— Благодарю... — Нечутно чувся Івіс, повільно закидаючи голову.
Лики плавно нахилили ковш, і тонка струмка води попрямувала вниз.
У ту ж мить в повітрі промайнула ледь помітна чорна тінь. Очі Ліки розширилися жахом, і вона всім тілом впала вперед, важко вдарившись об залізний прут. Зі свербіння, яке з’явилося на лобі та затовстіло, кров хлинула густою хвилею.
Івіс, мабуть, дивився на безжиттєве тіло холодним і обмірковованим поглядом. Оглянувшись по сторонах, він ледве просунув деформовану ліву кисть крізь ґрати, намагаючись зачепити пальцями зв’язок ключів на поясі Ліки.
Більше 20 днів він ховав у роті крихітний осколок кістки. Одного разу, коли раби з загального баку мали мізерний раціон, він приніс йому цей імпровізований кинджал. Івис проковтнув їжу, але кістка сховав під язиком. Боржники не трудилися, щоб оглянути його.
Коли Ліки схилилися над ним, Івіс вклав залишки сил на один різкий видих, перетворивши осколок у смертоносну снаряд.
Він навмисно імітував повільне загоєння лівої руки, користуючись тим, що тіло було вкрите багатьма ранами.
Щоденна різниця у відновленні не могла викликати підозри, адже всі списували на велику вагу поранень.
Але навіть покалічений, він залишався великим лицарем. Позбавлений можливості повноцінно битися, він все ще міг використовувати щелепи і грудну клітку для удару. Для того, як Ліки не мала рангом лицаря, цього виявилося більш ніж достатньо.
У той момент, коли кістка пробувала череп дівчини, Генрі вже зафіксував аномальну активність через інтерфейс Синеви.
Хрипаючи від напруги, вони тягнулися до ключів, притискуючись всім тілом до холодних прут. Його пальці були в парі сантиметрів від цілі, коли зв’язок раптово підхопила чужа долоня.
Пленник з подивом вкинув голову. Перед ним стояв Генрі, на губах якого грала ледь помітна усмішка.
— Віддай... Молю, віддай ключі... — Цього разу в голосі Івіса звучала неприкрите розчарування.
— Мабуть, ти так згрішив про свободу, що зовсім перестав стежити за оточенням, — посміхнувся Генрі.
— Умоляю... Тише... — Прошепотів Івіс, з опаською озираючись на табір.
- Винутен тебе розчарувати. Твоя доля мене не турбує, але я не дозволю твоєму побігу порушити мої плани, - Генрі байдуже розвів руками.
Йому було глибоко плювати на життя Івіса або його право на помсту. Проблема полягала в іншому: виявивши труп Ліки і пусту клітину, Калим негайно кинув би всі ресурси на погоню. Це означало, що караван зриває графік руху. Генрі залишався лише півмісяця до мети, і затримка для збору нових припасів у його плани не входила. Щоб уникнути зайвих клопотів, він вирішив припинити інцидент на корні.
— Калим! Твій полонений вирішив прогулятися, а ти все спиш? — Голос Генрі, негримкий, але пронизливо ясний, розрізав нічну тишу.
В возах затеплились вогні. Сонні люди швидко накинули одяг і почали виходити з ліхтарями в руках. Калим був першим. Побачивши Ліки, він відразу загорнув на решітці і побачив, як його очі розлютилися баґовою люттю.
— Лики!
Він ніжно підхопив її тіло, але відразу ж кинувши погляд на характер поранення. Рана не залишала шансів на життя.
- Хто це зробив? - Його рівка відлупилася над табором.
Для Каліма Лікі була майже молодшою сестрою — доброю і світлими істотами, про які він звик доглядати. Її породжені обличчя розпалили в ньому першу скорботу, яка миттєво переросла у неконтрольований гнів.
Івис втиснувся у кут клітини, не сміючи підняти очей на розлюченого велетня.
— Ты! — Калим помітив рух у тіні прутєв.
На той час майже весь караван потягнувся до клітки. Жінки, побачивши в руках свого воїна кров’яне тіло, жахнулися і прикрили роти.
Івис у паніці затрясся головою, стискаючись в землю.
— Нет... це не я... не я!
— Вбивця - Ивіс. Орудіє — це фрагмент, який він ховав у роті.
Калім перевів свій погляд на рану, а потім на перевернутий ковш і розливену лугу води. Деталі, які були озвучені Генрі, швидко зсунулися в його голову в одну картину подій.
— И... Вис... — проричав він крізь зуби.
Відклавши тіло дівчини в сторону, він одним могутнім ривком буквально розірвав залізну решітку. Схопивши Івіса за шиворот, він витягнув його назовні і стиснув у своєму кулакі, наче безпорадного пташеня.
Калім мертвої нестачі вчепився у Івіса і з глухим риком завалив його на землю.
Роздалися виразний, сухий кришталь кісток. Тіло полоненого неприродно вигнувся дугою: хребет у районі поясниці не витримав удару і зламався.
Не даючи ворогу опам’ятатися, Калім ударив кулаком у груди. З уст Івіса вилилася густа кров, а під шкірою почувся скрегіт ламаних ребер.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu