- Я аристократ і лицар. Я не буду тонути в святості і розбещенні, поки можу битися за справедливість. Це мій шлях, — рішуче відчекав Калім і вніс усю свою лють у нищівний удар величезного меча.
Атака була блискавкою і мала жахливу інерцію. Проте, навіть не змінюючи своєї стійкості, Івіс просто поставив клинок однією рукою і ударив на жорсткий блок. Метал натягнувся з металом, але Івіс навіть не шепохнувся, ніби в нього врізався не важкий меч, а суха гілка. Він не доклав жодних зусиль.
Калим, усвідомивши, що лобова атака безрезультатна, миттєво змінив вектор і обрушив на ворога серію швидких та жалюгідних ударів. Івис ширяв їх з недбалим виященням, ніби брав участь у тренуваннях із недосвідченим юнаком. Для всіх очевидців стало очевидним, що різниця в їхньому класі була непереборною.
- Великий лицар набагато сильніший, ніж ти можеш собі уявити. Ти ніколи не бачив справжньої могутності, інакше б не посмів кинути мені виклик - івис осяяв у льодовій посміці, готуючись нанести удар.
Івіс відступив на крок, його рухи були моторошно легкими і майже невагомими.
« Тепер моя черга », — кинув він, і в його голосі прозвучало передчуття.
Глибоко зітхнувши, він змусив своє тіло видати дивний, сухий хруст, після чого буквально розчинився в повітрі і обернувся у затінку.
Калим одразу ж відреагував. Рефлекси досвідченого бійця змусили його скинути гігантський меч, перекриваючи траєкторію атаки, але швидкості все одно не вистачило. Увагу противника вислизало з ніг, і на тілі лицаря розцвіло багряний цвіт крові.
У наступній мить, Івис завмер збоку від противника. Його клинок був незаймано чистим, наче і не він тільки пролив кров.
Калим повільно опустив очі. У районі ребер пробивши важкі пластини доспеха, зяла глибока рана. Він навіть не відчував болю у момент удару, так швидко випав.
Калім важко відпоряв зуби і затиснув кровоточивий бік, аж поки не вперся спиною у борт возки.
— Відмінна реакція, — зауважив Івіс з натягною ввічливістю. - Твої природжені інстинкти заслуговують похвали. Очі не встигли за моїм клинком, але тіло само визначало напрямок загрози. Ти забрав смертельний спад і вижив... Це випадковість, але не зовсім.
Калім сплюнув в’язкну кров і, не проколовши ані слова, покріпче перехопив меча. У лютому ривці він заніс клинок на Івіса. Рана на боці відразу ж відречилася різким болем, і при стрибці кров хлинула з-під озброєння густим потоком.
Цей удар був сповнений розчаруванням і тому виявився могутнішим за всі попередні. Щоб стримати інерцію величезного меча, Івісу довелося залучати обидві руки.
Але вже наступної секунди вбивця знову зник з поля зору, а на лівому зап'ястку Каліма, там, де доспех був слабший всього, виникла нова рвана прореха.
Івис, очевидно, насолоджувався процесом, не поспішаючи наносити фінальний удар. З застиглою на губах усмішкою він сказав:
— Убий тебе відразу було б непростимим марнуванням. Ти ж важлива персона, а доля рідко дає мені шанс зробити послугу людині твого кола.
З цими словами він коротко, точним рухом полоснув Каліма на коліні.
Рицар зі стоном впав, і йому довелося впертися мечем у землю, щоб повністю не повалитись на бруд.
Івис несвідомо нахмурився і відразу ж удар по другій нозі. Калим осел на обидва коліна. Його дихання стало важким, хриплим, але він як і раніше не видав жодного крику.
Тим часом навколо розгорівся хаос. Битва між армією і караваном наближалася до логічного фіналу. Полювання захисників, і без того розріжена остаточно провалилося. У кількох місцях будівельні майданчики були прорвані, і солдати загрузли всередину периметра, методично вирізаючи всіх на своєму шляху. Повітря наповнилось нудотворним запахом заліза й криками вмираючих.
— Якби ти прислухувався до моїх слів і вклався в цей проект, то зараз не тільки зберіг би життя, але й отримав свою частку прибутку, — невимушено вимовив Івіс, наче провадив світську розмову у вітальні помеття.
- Я не буду домовлятися з тим, що буде. Це справа рук герцога Теодора? — Калім ледве підняв голову, з останніх сил спираючись на свій величезний меч.
Івіс тільки розбито похитав головою:
— Звичайно, ні. Його Світлості немає справ до таких дрібниць. Він стоїть вище таких авантюр і зневажає їх.
— Пощади хоча б тих... — Але його очі раптом розширилися від жаху. Він подивився вниз: холодні бритви стирчали з його грудей, пробиваючи серце наскрізь.
Івис різким рухом витримав клинок і з крижаною байдужістю спостерігав, як життя залишає тіло лицаря, а його погляд затінить вічне співачка.
Оглянувшись до своїх людей, він холодно посміхнувся і крикнув:
— Швидше! Нікого не залишати в живих!
*
Генрі стояв у тіні возів, зберігаючи моторошний спокій. На ньому були лише легкі обладунки, а в руках він все ще тримав шматок копченої риби, ліниво пережовуючи його.
Ед, який з'ївся на землі поруч із ним, зі перекошеним від первісного жаху обличчям прошепотів:
— Пан... Треба бігти! Ми повинні йти!
— Бежать? — Генрі коротко посміхнувся, не змінюючи обличчя. — Оглянись: ми в щільному кільце. Ззовні стоять лучники, які тільки й чекають мети. Варто тобі висунути голову, і болт перетворить твій череп на кашу. Повір, у них достатньо міток стрілок, щоб вибити тобі око на льоту.
З цими словами він відірвався і проковтнув ще один шматок риби.
- Але що ж нам робити... — Ед, який був у паніці, пробурмотів з апетитом його супутника і далі обідає серед бійні.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu