Солдати, що осіли твердих коней, дивилися на караванників з крижаною байдужістю. Більшість з них були одягнені у повні лати, які тусувалися в сірому світлі дня.
— Мир вам, господа! Я Рокуей Домер. Я особисто знайомий з генералом Траттоном і вношу щорічні військові збори, — Рокуей виступив вперед, причепивши на обличчя зашукаючу майже болісну усмішку. — Чи не могли б ви виявити милосердя і дозволити нам продовжити дорогу?
З ворожого ладу їде вершник на бойовому коні. Його фігуру приховував важкий доспех, а обличчя було повністю заховано за забрав шоломом. Не піднімаючи його, він відповів глухим без емоцій голосом:
— Генерал Траттон? Шкода, але це ім'я нам ні про що не говорить. Ми лише озброєні розбійники.
На їхніх доспехах дійсно відсутні герби Королівства Фіалк - спорядження виглядало добротним, зовсім новим, але умисно позбавленим будь-яких знаків різниці.
Рокуей, зковтнувши слину в’язкою, зробив ще одну спробу:
- Пане, цей товар призначений для Королівства Доріс. Тільки після його реалізації я побачу золото. Присягаюся, на зворотньому шляху я особисто доставлю вам сто тисяч золотих монет. Що скажете?
Керівник « розбійників» лише презирливо фиркнув, і під шоломом почувся сухий сміх:
- Ти за ідіота мене тримаєш? Годі трясати повітря. Здавай цінності і товар, живо!
- Помилуйте, пане! Залиште нам хоч щось ... Рокуей, склавши руки в жесті молитви, попросив у нас їсти сім’ї.
— Мені плювати, здохнете ви з голоду чи ні! Складайте цінності негайно, або ми заберемо їх разом з вашими головами! — Він ряв вершника, вихоплюючи довгий меч. За цим сигналом інші солдати синхронно направили зброю на людей Рокуея.
Обличчя купця стало мерзенно-бледним. Він приречено махав рукою своїм людям і важко зітхнув:
— Віддайте їм усе.
Робітники каравану на мить замерли в нерішучості, але коли зустрілися з військовими військами, які обступили статуетку, відчули холод і повзло по спинах. Вони кинулися розвантажувати вози, перетягуючи важкі ящики.
— Стійте!
Різкий, владний окрік змусив всіх заміряти. Уперед, розштовхуючи людей, вийшов Калім. Його обличчя потемніло від ледь прихованого гніву, а погляд був прикутий до провідника вершників.
— Ти Івіс, командир лицарського крила при герцогу Теодорі, — процідив він і чеканя кожне слово. - Займаєшся тут подібним непотребом... Хіба не боїшся, що до герцога дійдуть чутки про твої "посуви"?
Ворожий командир на секунду завмер, наче зважуючи ситуацію, після чого коротко відповів:
- Ти з'явився.
Калім криво посміхнувся, в його очах спалахнув небезпечний вогник:
— Обзнався? Лише кілька місяців тому на офіційному бенкеті ти сам шукав нагоди поговорити зі мною. Так швидко пам'ять відбило? Я тут, і якщо ти посмієш зворушити караван, герцог Теодор особисто прослідкує, щоб тебе задерли на найближчій шибениці.
Над трактом повисла тиша, яка замишляє. Люди з каравану не могли уявити собі, що Калім має зв’язки такого рівня, завдяки яким він міг би загрожувати загальній армії. Івіс дійсно замовк, наче раптова перешкода змусила його засміятися.
Генрі, який спостерігав за цією сценою з боку, лише прикрив очі і розчаровано зітхнув:
— Ідіот!
Рокуей жахався, коли побачив Каліма — справжня паніка, а не надію. Івіс, витримуючи мхатовську паузу, повільно підняв меч над головою, і його голос задзвонив з новою, лікуючию сталлю:
- Слухайте мій наказ! Вирізати всіх до єдиного!
— Ты!. - Калим осокся, не в змозі зрозуміти почуте. Його розрахунку на розсудливість провалився: він не вважав, що Івіс, загнаний у куток викриття, буде остаточно покараний — винищений усіх свідків і навіть вельможа.
Калим вскипів, його рука лягає на ефес:
— Ти дорого заплатиш за це!
Івіс відповів йому холодною, хижою посмішкою:
- Це ти заплатиш за свою дурість. І пам'ятай наостанок: не я вбиваю цих людей. Їх вбиваєш ти.
За командою підлеглі Івіса лавиною обрушилися на захисну форму каравану. Охоронці усвідомлювали, що ніхто не буде пощадити їх, вкинули щити і приготувалися захищатись. Вони мали достатньо вивих, щоб зупинити перший напад і не дати ворогу миттєво змити будівельні майданчики.
Калим стояв у самому авангарді, стискаючи в руках свій сповідійський меч. Зброя в його руках була невагомою: потужні, широкі змахи розрубували повітря зі свистом. Через мить довкола нього з’явилося криваве коло, на землю впали тіла семи або восьми солдатів.
Проти його нищівної сили стандартні обладунки були набагато міцнішими, ніж пергамент. Бджолярі вражали його вогнем, але стріли просто безсило ссказували з нього високоякісну броню.
Оскільки Калим методично, поступово прорубував собі шлях через ряди ворогів і невдовзі солдати почали інстинктивно п’ятитися, боячись потрапити під його клинок.
Івіс, який спостерігав за бойнею з сідла, прищурився. Він неквапно під'їхав до епіцентру боїв, легко зістрибнув на землю і вийшов назустріч Каліму:
— С этим я разберусь.
Калім напружився, і все тіло відчувало загрозу ворога. Він був на порозі ранги Великого лицаря, але все ще не переступив цю межу - і він чудово знав наскільки велика ця прірва. Однак він не боявся, що руки міцно стиснули і готувалися до вирішальної битви.
Івіс, вигравши довгим мечем, почав повільно скорочувати дистанцію:
— Якби у мене були твої гроші, хлопець, я б віддавався незі в затишному пометі. Навіщо було лізти в це пекло заради смерті?
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu