Вставши зі лави, він наказав:
— Роберт, збирайся. Ти поїдеш зі мною і покажеш те саме місце. Ми відвідаємо це містечко.
— Як скажете, — без нарікань погодився провідник.
Генрі вже завершив перенесення даних в аналітичні модулі « Синеви-блаки», хоча чіп і видав індикт про низької інформативності джерела. Коли Майло повернув документи, він спустився в хол, де його чекав Сід.
- Мені треба поїхати. Повертайся в маєток.
— Пане, дозвольте мені супроводжувати вас! — Сід виліз у струнку, усім видом демонструючи готовність до служіння.
Генрі відповів холодною відмовою:
- Ти не маєш достатньо навичок, щоб чекати. Якщо ситуація загострюється, мені ніколи буде забезпечувати твою безпеку. Виконуй наказ.
Сід конфуженно потер потилиць, визнаючи правоту пана:
- Зрозумів. Повертаюсь.
За наказом Майло для Генрі та Роберта було підготовлено двох витривалих коней, а також накопичили їх запасом провізії. Дорога мала бути близькою, і навіть якщо ті фізично тренувалися виконувати обов’язки вершників, то це було нерозсудливо.
Генрі не гаяв часу на прощання, а легко вскочив у сідло і направив коня до міської брами. Роберт слідував за ним тінню. Поки на копитах була моста Штормграда, вони рухалися дуже швидко. Але їм довелося проминути заставу так само як Генрі пришпорив коня в галоп.
Невдовзі рівнина стала підніжок. Пейзаж став суворим: кам’янисті кручі та вузькі розпади, які диктували свій ритм.
Через два дні вони прибули до околиць кордону, що належала Ручій. Перед ними відкрилася перша глибока ущелина, по дну якої входила стежка.
Коли вони проїжджали під сидінням старих дерев, тишу порушив різкий і дратівливий стрекот білки, що вчепився над їхніми головами.
— Заткнись, тварюка! — ряв Роберт, тягнувши на звірку руку.
Білка, злякавшись різкого руху, мітнулася вгору по стовбуру і миттєво розчинилася в густій хвоя.
— Пане, того дня мертвий лежав рівно на цьому місці і зарізав обличчя до неба. Куклу з його пальців довелося виривати майже силою — так сильно він вчепився у неї, — негрозко промовив Роберт під час перегляду сірих каменів дороги.
Генрі простежив за жестом Роберта, який вів пряміком до сіяння Першого Ущелия, що був похмурим у майбутньому.
« Чому він загинув саме тут? » — подумала нас дещо непевно. Маг не спішив переступати невидимі риси, які відділяють відкритий простір від теніці.
З’явився пронизливий крик протеїну, який змусив його заміряти. Чутливі лісові створіння рідко коли гавкають без причини, і в цьому звукі Генрі злякалась, що межує із попередженням. Проте прагматичний розум відразу підказав інше пояснення: тварина могла просто помітити двох чужинок і повідомити співвідношника про вторгнення.
« Глибока Сінева, перевір околиці на аномалію », — негрубко сформулював він ініціювати протокол повного сканування.
Не знайдено жодних даних.
◯ Потоків мани не знайдено.
❖ Остаткову ману не знайдено.
...
Генрі швидко дослідив звіт чіпа: показники залишалися в межах норми. Ще раз окинувши поглядом вхід в ущелині, він рішуче крокнув у тінь. Світ був безмовним, не змінений чи сплесків енергії.
Він прикрив повіки, налаштовуючись на сприйняття вільних енергетичних частинок. Їхня концентрація була стабільною, позбавлена найменших коливань або напрямних потоків.
У Першому Відщелі панував вічний півмрак; вологість просочувала кам'яні склепіння, і по вивісних стінах у деяких місцях з’явилася холодна вода. Він швидко минув тезину, аж поки перед ним несподівано не відкрилися широкі краєвиди.
Невелике поселення зручно прослизнулося на схилах пагорба. Дерев’яні будинки, здавалося, мирно дрімали під охороною гір, а між ними деколи мілились самотні фігури місцевих жителів. Біля входу в місто стояла таверна. Усередині царьо - затичка лише троє відвідувачів, які були на двох столах ліниво потягували олійне пиво.
Генрі і Роберт переступили поріг, як негромкий гул голосів миттєво орвався.
Двоє чоловіків за сусіднім столом, судячи з обвітрених облич і спорядження, були мисливцями.
Третій чоловік, який сидів сам на самоті, вирізався поношеним, але міцним одягом, що видавав у ньому майстерного, мабуть, коваля.
Помітивши незнайомців, мисливці нахмурувалися і синхронним жестом майже підібрали свої ручки. Вони мовчки піднялись і покинули загородження, прокинувши їх одним довгим горням.
На противагу цьому, Кузнець побачив спокійну картину. Він злегка посміхнувся і відпив зі свого кубка, який був повний більше половини, і чоловік явно був налаштований на довгу розмову.
Генрі скоротив дистанцію і з ввічливою півулибкою сказав:
- Не заперечуєте, якщо ми змусимо вам компанію?
Коваль кивнув і усміхався.
— Звичайно, сідайте. Вперше в наших краях? Проїздом чи по якійсь справі?
Генрі відклав важкий стілець, влаштовуючись зручніше, і негромко гукнув господаря, що застиг за стійкою:
— Два маслянистих пива.
Розмовляючи, він вирішив не марнувати часу на пусті передбачення.
— Не буду ходити навколо да близько. Кілька місяців тому на гірському тракті поблизу звідси загинуло людина. Вам що-небудь відомо про цей нещасний випадок?
Кузнець зачепив густу бороду, занурившись у роздуми.
— Два місяці тому? Хм, ні, нічого подібного не пригадую. У нас тут тихий кут, і якби хто наткнувся на тіло, чутки розлетілися б миттю. До мене такі вести не доходили.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu