Хуен майже фізично відчув, як засинає знеболювальний процес — виснажливий дим і нестерпний біль у рані почали швидко згасати.
Оскільки плата за лікування була обговорена, Генрі підійшов до справи з бездоганною сумлінністю: він ретельно витягнув кожну частину темної нечистості і не залишив жодних зовнішніх слідів.
Джоші та інші присутні замерли осторонь, уважно спостерігаючи за процесом. Вони не розуміли тонкої механіки маніпуляцій, але бачили головне: мертва чорнота, що розповзалася по краях рани, таяла на очах. До цього моменту лікарі приймали це за рідкісний токсин і були безсилі, не знаючи справжньої природи поразки.
Через півгодини Генрі нарешті опустив руку.
— З раною графа покінчено, — з сумом констатував він. — Відтепер її можна лікувати як звичайне механічне пошкодження.
Чорнота зникла. На її місці проникла жива багрова плоть, з якої почала складатися чиста кров. Лікарі замку відразу засікали навколо господаря, переобробляючи і бінтуючи пошкоджене місце.
Генрі мав у запасі витяжку з білої арніки, яка могла миттєво затягнути кінці рани, але він не став витрачати цінний ресурс на аристократа. Така щедрість здався йому верховенством нерівності.
Коли марнування стало легшим, граф Хуен з полегшенням висихнув. До його обличчя почав повертатися здоровий рум’ян. Генрі влучно зазначив, що для звичайного смертного впровадження часток темної енергії до живих тканин зазвичай перетворювалося у безперервну муку. Від бінтів усе ще походить різкий, гіркуватий запах анестезії — очевидно, тільки завдяки сильним притиркам граф зберігав розум.
Хуен відкинувся на спинку різьбленого стільця, зробив кілька відновлених вдихів і нарешті сказав:
- Дякую вам, пане Генрі. Сили повертаються. Тепер настала моя черга відповідати на запитання.
Він важко піднявся, і Великий лицар Кірн миттєво опинився поруч з плеча для опори.
« Пане Генрі, прошу за мною », — сказав Хуен.
Джоші й руки не закривали дверей сімейної скарбниці.
Граф особисто супроводжував Генрі, спускаючись все глибше в недра замку до третього підземного ярусу. Перед масивною залізними дверима, яку встромляли у скальну породу, несли двох охоронців під час важких латів.
Хуен витяг з складок одягу гумну дерев'яну шкатулку, всередині якої знаходився масивний мідно-жовстий ключ. Коли він провернув його в зам’яну щілину, то побачив, як через сталевий бар’єр зупинився складний механізм.
Щелк!
Важкі двері відійшла в сторону, відкривши змію проходу.
— Залишайтеся на посту і нікого не впускати, — кинув Хуен вартовим короткий наказ.
Потім він обернувся до мага:
- Будь ласка, пане Генрі.
За дверима відкрився довгий коридор, стіни якого підрогили в неправильному світлі олійних ламп. Подорож привела їх до другої двері — вона була помітнішою за першу, але відлита з особливо міцного сплаву.
Цього разу він дістав з-під одягу ланцюжок, на якому висів мініатюрний ключ.
Як Генрі осліпило золото, так і його стулки відчинилися.
Коли він увійшов усередину, то негайно затримався. Величезний зал був переповнений плодами багатовікової пожадливості та удачі: купами монет, розсипи коштовних каменів, антикварні вази і витончені сувої калеліографії. У центрі цього розкішного будинку височіє масивний, розрісся блок рідкісного корала.
Хуен, чиї очі гарячково блищать від гордості, обвів залу рукою:
- Це спадщина клана Бенкс, що збиралась поколіннями. Навіть я не знаю про призначення багатьох речей. Ви майстер таємних мистецтв, і звичайний блиск металу навряд чи введе вас у спокусу. Будь ласка, подивіться і виберіть те, що вважатимете гідним.
Генрі кивнув і повільно рушив вглиб приміщення. Скарбниця, розміром не поступалася парадному залу, настільки багата на артефакти, що увага перескакувала з одного предмету на інший.
- Цей комплект зброї? — Генрі зупинився в кутку, де на підставці застиг цілі лати.
Матеріал мав дивний, майже органічний відплив — Генрі не зміг миттєво ідентифікувати його тип. Але головне крило було в іншому: обладунки мали магічний опір. Генрі спробував направити в них невелику частину мани, і це призвело до щільного зв’язку. Це нагадало йому корабель Діно, збудований з деревини Леза Заборона Магії.
— Доспехи легендарного Великого лицаря Гудманса Граффа, — пояснив Гвен, що підібрав. — Змова говорить, що вони мають багато прихованих властивостей. Гудманс жив понад три століття тому і був справжньою легендою свого часу. Якщо вони вам до вподоби, пане Генрі, — вважайте їх своїми.
Генрі ковзнув кінчиками пальців по холодному металу і розчаровано гойдався річною:
- Я подивлюся що-небудь ще.
Для його теперішніх потреб важка броня була більше тягарем. У латах дуже важко зберігати маневрливість, а магічні атаки набагато надійніші захищали темний щит. Практична цінність цього антикваріату прагнула до нуля.
Він продовжив обстеження, методично скануючи полиці. Пройшовши повз одну з стелажань, Генрі замер. Перед ним стояв герметичний скляний горщик, в якому плавала пара очних яблук і наче моторошні музейні експонати. Вони були пронизливо криваво-червоними, а зіниці здавалися настільки живими, ніби все ще пильно стежили за кожним його рухом.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu