Під склепіннями швидко закипіла робота, і незабаром біля входу в’їхав вогонь. Генрі методично розподіляв провізію: божій виготовив солоне м’ясо, смажену картоплю і залишки овочів. Над полум’ям надружили масивний котел, куди без зайвих висків вирушили всі інгредієнти. Під час походу солдати звикли до цього наваристого, але однотипного вару. Неподалік побудували статуетку, на яку охоронці розсипали мокру промоку під дощем спорядження.
— Джимми! Прибери свої обмотки! — Горів бородатий Хаген, смішно зморщивши ніс від різкого запаху. — Скільки разів повторювати: не суші їх прямо над котлом! Хочеш, щоб вечеря вiйняв козармою?
— Хе-хе, винен, — Джиммі збентежено оскаржився і поспішно перевішав шкарпетки до самого виходу.
Незабаром Генрі відчув, що м’ясо дійшло до потрібної констиції. Він піднімав важкі кришки, і густий аромат миттєво заповнив кам’яний мішок печери, вибігаючи назовні в холодне лісове повітря.
— Еда готова! — Негромко, але чітко повідомив він.
Ті, хто голодував, відразу обступили котел зі своїми мисками. Але ніхто не посмів зачерпнути першим. Всі чекали Еміля. Командир мовчки наповнив свою чашу м’ясом і бульйоном, після чого пішов до самого входу. Він сів на камінь і замер, дивлячись в густу темряву лісу, занурений у свої невеселі думи.
Коли Емілю віддалилася, як дисципліна дала тріщину: інші бійці з азартом накинулися на котел. М’ясо тайло на очах у лютій, але звичної боротьби за кращі шматки. А Генрі, керуючись точними розрахунками глибокої Синеви, робив операцію з допомогою хірургічного визначення.
Після обідів у загоні не було місця для прадавніх розмов. Коротко кажучи, кілька фраз у вуглекислих вугіллі затуманювалися і люди почали ночувати. Доспехи знімали лише частково, залишаючи зброю під рукою, щоб в будь-який момент перейти до бою.
Перша вахта випала Генрі. Він сидів біля вогню, не зводячи очей з периметра. Після дощу він не знайшов сухого валежника, тому заощаджував дрова з запасів воза. Костер повинен був горіти до світанку, виступаючи єдиним надійним щитом проти дикого звіра.
Глибокої вночі знову пішов нудний дрібний дощ. Генрі відніс час за системним хронометром: година ночі. Глибока Синева, аналізуючи цикли освітленості й руху небесних тіл, видала вердикт — 24 години на добу, майже як у його власному світі. Він відразу ж відкалібрував чіп за звичайною системою координат.
Холодний вітер задув у печеру, змусив полум’я хитатися і кидати химерні тіні на склепіння.
Він не торкався свідомості Генрі, а пильно вдивлявся у чорноту лісу.
Завдяки росту його фізичних властивостей радіус активного сканування глибокої Синеви розширився до ста метрів.
На його внутрішньому мапі, наче на радарі, показано теплові сигнатури дрібних тварин і контури рослин, але горизонт залишався чистим.
Тим часом у глибині чащів, вкритий шумом дощу і непроглядною мглою, група людей була прикута до печери. Вони рухалися безшумно, використовуючи кожен кущ як укриття.
Підійшовши на критичну дистанцію, троє лідерів подали беззвучний знак: загін поділився. Основні сили почали обходжувати печеру з флангів, тоді як тройка командира рушила прямо в лоб.
Генрі продовжував чергувати, його погляд був розфокусований, повністю зосереджений на ментальній проекції карти.
— А? — брови мимовільно поповзли вгору.
На периферії раптово спалахнула червона точка — загроза зліва. Миттєвість за нею виявилися ще вісім міток. Синхронно з цим правий фланг заповнила друга група із дев'яти сигнатур.
Він плавно, без зайвого шуму вхопив довгий меч і короткий, різким наказом розрізав тиші:
— Вражеська атака! До бою!
Еміль, який спав ніжно, наче звір, схопився на ноги ще до того, як Генрі закінчив фразу. Його обладунки лягали в темряві, він був готовий. Інші охоронці розбудилися миттєво, виковзаючи з оку сну.
- Групи по центру і справа, швидко зближуються. З фронту троє — лаконічно, без тіні паніки доклав Генрі.
Еміль не став витрачати час на запитання. Могутнім ударом чобота він прокинув котел, заливаючи залишки багаття жирним бульйоном і занурюючи печеру у життєдайну темряву.
- За мною! Прориваємося праворуч! - Змовив він.
Коні були в тому напрямку, і у цій ситуації з’явився лише один шанс на порятунок. Генрі і охоронці захвилювали тінь за командиром.
— Черт! Уходять! Не дайте Емілю вирватися! — Ясний крик розірвав тишу лісу. Це кричав один з нападників попереду, за спиною якого тукло поблював масивний дворучний меч.
Шум у печері та полум’я несподівано позбавили ворогів раптової дії.
Свисток! Свисток! Свисток!
Завалився град, але масивна повозка вдарила на себе, перетворившись у їжак. Еміль і його люди, які кинулися вправо, також потрапили під обстріл. Але хаос бою та відсутність світла відіграли їм на руку — серйозні поранення вдалося уникнути.
Генрі швидко оцінив атмосферу: противник волів діяти з тіні лісового масиву, використовуючи перевагу дистанції.
- Вони тут! До них, швидше! — Прорал один з нападників, виявивши втікачів.
На внутрішній карті Генрі побачив критичну ситуацію: фланги закінчували середовище, а тройка фронтальних боїв сягала їх з надзвичайною швидкістю. Це був лише офіційний Рицар. Прорив справа вимагав негайного вогняного прикриття.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu