Рейдова команда повернулася в Альтейн. Потім вони зібралися в підземному залі Холізея, щоб розділити здобич.
"Загалом є п'ять предметів." — Кан О виклав вилучене.
З Травіума випали Сльоза Льодовика, Кристал Відкриття Порталу, Замерзле Серце, Лід, що не Тане, та гримуар. Замерзле Серце було намистом S-рангу, а Лід, що не Тане — матеріалом S-рангу. Гримуар навчав заклинання "Завірюха".
"Мої супутники і я отримуємо 50%, а 100 Бійців та жерці Ракана — інші 50%," — сказав Кан О.
"Як ми будемо їх ділити?" — запитав Діон.
"Віддайте нам Сльозу Льодовика, а все інше можете залишити собі. Як вам така пропозиція?"
"Пане Кан О!" — Едер раптом підвівся.
- Тоді вони отримають кристал!
Їм потрібен був кристал, щоб потрапити до наступної зони, Землі Богині Смерті, тож його реакція була зрозумілою.
Кан О підняв руку і зупинив його. Він зиркнув на нього, ніби кажучи: 'Не втручайся!'.
"Чому б вам не віддати нам Сльозу Льодовика і не забрати все інше?" — сказав Діон.
"Ні, дякую," — рішуче відповів Кан О.
"Тоді угоди не буде." — Діон хижо посміхнувся.
"Тоді розберемося зі Сльозою Льодовика пізніше. Як щодо того, щоб ми взяли по два предмети з чотирьох решти?"
"Хмм." — Діон погладив підборіддя і щось прошепотів Мерлін.
"Гаразд, по руках," — погодився Діон, закінчивши радитися з Мерлін.
"Я обираю першим. Натомість ви зможете взяти два предмети поспіль. Я заберу те, що залишиться."
"Зрозумів."
"Пане Кан О!" — Едер з надією втупився в Кан О.
- Будь ласка, оберіть кристал!
Кан О лише посміхнувся і вибрав кристал.
"Ооо, щиро дякую!" — Едер склав руки і з пошаною подивився на нього.
- Я люблю вас, пане Кан О!
"Тоді тепер моя черга? Пані Мерлін, будь ласка, обирайте," — сказав Діон.
Мерлін обрала намисто S-рангу, Замерзле серце, та матеріал S-рангу, Лід, що не Тане. Залишився лише Гримуар Завірюхи.
Кан О заховав гримуар і запитав: "Як ми вчинимо зі Сльозою Льодовика?"
"Давайте влаштуємо аукціон. Потім просто розділимо золото," — запропонував Діон.
"Хтось не згоден з паном Діоном чи має іншу ідею?" — Кан О озирнувся довкола. Ніхто не підняв руки. — "Ну що ж, тоді почнемо аукціон за Сльозу Льодовика."
Аукціон розпочався, але тривав недовго. Діон одразу запропонував 20,000 золотих, миттєво викупивши Сльозу Льодовика.
"Чудово." — Діон погладив Сльозу Льодовика і задоволено посміхнувся.
Кан О теж не мав нічого проти. Зрештою, він щойно заробив 10,000 золотих! Звичайно, йому доведеться віддати Сефіро 15% від цієї суми, але це все одно 8,500 золотих!
Закінчивши поділ здобичі, члени рейдової команди розійшлися. 100 Бійців, Діон та Даріон вирушили до пабу, а жерці Ракана повернулися до церкви.
"Нам пора йти." — Едер потрусив кристалом.
"Так."— Кан О кивнув головою.
На них чекала Земля Богині Смерті та Великий Храм Смерті, що знаходився в ній.
***
Ретельно підготувавшись, Кан О, Едер та Сефіро зібралися в Сахараманті.
Г'яа.
Варьон, якого ненадовго залишали в Гільдії Приборкувачів, повернувся. Він висунув голову з-за пазухи Сефіро. Як і більшість немовлят, Варьон був досить милим. Він був схожий на маленького крокодильчика.
"Ооо." — Сефіро погладив його по голові; це було просто наймиліше створіння.
"Мм."
Едер був явно схвильований. Його рука, що тримала косу, тремтіла — чітка ознака тривоги та захоплення. Це було цілком природно. Весь цей час його єдиним бажанням було дістатися до Великого Храму Смерті.
"Ходімо." — Кан О витягнув кристал.
"Так," — одночасно відповіли Едер та Сефіро.
Г'яа!
Навіть Варьон висловив свою згоду.
Кан О з силою кинув кристал. Кристал тріснув у повітрі, і його уламки утворили овал, який став зовнішнім краєм порталу.
Вуш.
Всередині кільця відкрився портал.
[Ви відкрили двері до Землі Богині Смерті.]
[Двері залишатимуться відкритими протягом 1 години.]
Кан О пішов першим, а Едер та Сефіро рушили за ним.
Трохи згодом...
Портал сформувався всередині аркової споруди, і з нього вийшла група Кан О.
[Ви прибули в Деспію, Землю Богині Смерті.]
Кан О озирнувся навколо.
Як завжди, стеля була чорною як смола. Щоразу, коли він дивився вгору, він усвідомлював, що Деспія — це підземний світ.
У стелю були щільно вмонтовані сфери, кожна з яких випромінювала інтенсивне світло. Завдяки їм здавалося, що зараз 12:00 дня. Крім того, Кан О побачив навколо безліч гігантських, дивних на вигляд екзотичних дерев.
Чи діяли сфери як міні-сонця? Чи саме тому тут так розрослися хащі та дерева? Кан О згадав тропічні ліси Амазонки, які бачив по телевізору.
Простіше кажучи, це місце було...
"Джунглі," — пробурмотів Кан О.
"Я не відчуваю поблизу жодних монстрів," — сказав Сефіро.
"Куди нам... йти?" — запитав Едер. Іншими словами: "В який бік нам йти, щоб дістатися Храму Смерті?".
"Ми попрямуємо до найвищої точки," — сказав Кан О.
У нього не було абсолютно ніякої інформації про Землю Богині Смерті. В такому разі їм потрібно було знайти якомога вищу точку, щоб отримати приблизне уявлення про місцевість.
Група Кан О пробиралася крізь хащі.
Минув час...
"Це дерево Аграші." — Сефіро вказав пальцем. Це справді було дерево Аграші, відоме тим, що росте нескінченно.
Це дерево Аграші було меншим за звичайне, але все одно набагато більшим за навколишні дерева. Воно було достатньо високим, щоб вони змогли побачити все навколо, якщо залізуть на його верхівку!
"Я залізу на нього." — Сефіро зголосився першим.
"Я піду з тобою," — сказав Кан О. Він хотів побачити місцевість на власні очі.
"Я чекатиму на вас," — сказав Едер.
Фізичні можливості Ліча були жалюгідними. Тож для нього було б неможливо вилізти на дерево, не кажучи вже про дерево Аграші.
"Так, так і зроби." — Кан О кивнув головою. Якщо він йому знадобиться, він зможе просто його закликати.
"Тоді я піду першим." — Сефіро швидко видерся на дерево, наче білка. Кан О теж без зусиль заліз на нього.
Трохи згодом Кан О та Сефіро дісталися верхівки, звідки відкривався краєвид на всі джунглі. Джунглі тяглися без кінця і краю, а крізь них протікала величезна річка. Вдалині вони бачили величну гору, яка нагадувала гору Пектусан.
Крім того...
"Там є село."
Кан О чітко бачив село, оточене дерев'яним парканом! Їхній початковий пункт призначення було визначено.
***
"Щось швидко наближається!" — крикнув Сефіро, відчувши монстра.
Тоді з кущів щось вискочило. Це був павук. Він виглядав як червоноплямистий тарантул і був розміром приблизно з людську голову.
Кан О витягнув Блад, а Сефіро дістав з пояса подвійні сокири.
"Таранос! Його отрута невиліковна, тож не дайте йому себе зачепити!" — швидко крикнув Едер.
"Ок!"
"Зрозумів!"
Кан О та Сефіро дослухалися до його попередження. Вони не кинулися вперед, а вирішили повністю зосередитися на захисті, дозволивши павуку зробити перший хід.
Едер закликав купу кісток, створивши бункер. Він нізащо не дозволив би себе вкусити!
Десяток павуків оточили групу Кан О. Потім вони одночасно кинулися на них.
- Вони швидкі.
Тараноси були надзвичайно швидкими та спритними і могли стрибати на великі відстані. Крім того, їхня отрута була смертельною.
Вони кидалися на Кан О з усіх боків, оголюючи свої отруйні ікла.
Однак...
Яка там була спеціалізація у Кан О?
Він був майстром ухилення з Гіперінтуїцією. Наче одержимий, він ухилявся від усіх їхніх атак і безперервно махав мечем.
Шух, розсічення, шух, розсічення!
Він розсікав павуків знову і знову. В якийсь момент на лезі Блад з'явилися всі п'ятнадцять червоних зірок.
Кривава Бомба!
Криваво-червоний вибух розійшовся назовні.
Бух!
Ті, хто потрапив під вибух, впали на землю.
У Кан О не було причин зупинятися. Він наступив на впалого Тараноса і почав атакувати іншого.
Сефіро було непереливки. Павуки атакували його з усіх можливих кутів!
"Ухахп!" — Він невпинно розмахував сокирами і люто рухався. Це був його єдиний порятунок.
Гуу, гуу.
Варьон стогнав у нього за пазухою. Сефіро рухався так несамовито, що Варьону було боляче.
Проте Сефіро не міг зупинитися. Хіба що він хотів скуштувати їхньої смертельної отрути.
"Просто потерпи ще трохи," — прошепотів Сефіро, а потім знову зосередився на битві.
Навпаки, у Едера все було чудово. Він сховав своє тіло в кістяному бункері, і Тараноси не могли ні розчавити його, ні пробити!
Едер дивився крізь отвір і застосовував різні заклинання.
Кістяний Шип! Кістяні Пута! Кістяний Спис! Кістяна Бомба!
Трохи згодом...
Тараноси почали падати один за одним, і Кан О прикінчив останнього помахом меча.
[Ви перемогли Тараноса.]
"Пхе." — Сефіро перевів подих і перевірив Варьона.
Едер позбувся кістяного бункера, підійшов до Кан О та Сефіро і оглянув їх.
"Вас не вкусили?"
"Ні."
"Ні."
Кан О та Сефіро відповіли одночасно.
"Це полегшення. Отрута Тараноса входить до десятки найбільш смертоносних отрут у світі. Якщо отрута пошириться, то вже нічого не можна буде вдіяти."
"Я буду напоготові," — сказав Сефіро.
Зібравши непотрібні предмети, група Кан О попрямувала до села.
Однак...
Тараноси були лише початком.
Земля Богині Смерті була найглибшою частиною Деспії. Тож вона була сповнена надзвичайно небезпечних та могутніх монстрів.
Вони зустріли Жаб-Жерців, які мали отруту того ж рівня, що й Тараноси! Їхня отрута також була однією з десяти найбільш смертоносних у світі. Не кажучи вже про Кордом — гігантських ящірок, що мали кислоту, яка могла розчинити будь-що! Вони також зустріли Гігантських Крюгерів, які були на крок вище за Крюгерів з гігантськими пащами з Великого Лісу!
Жодного з них не було легко перемогти. Кожен із них мав зброю, яка могла стати смертельною для групи Кан О.
Гігантські Крюгери становили особливо велику загрозу, оскільки вони мали величезну кількість НР і володіли такими високими бойовими здібностями та люттю, що були найскладнішим супротивником з усіх зустрінутих досі.
Проте група Кан О не дозволила жодному з цих монстрів зупинити їх; вони вбивали все, що ставало їм на шляху, і зрештою дісталися до села.
Це було те саме село, оточене дерев'яним парканом!
Коли вони підійшли до щільно зачинених дверей, то почули чийсь голос згори паркану.
"Забирайтеся геть, чужинці!" — крикнула повністю озброєна жінка середнього віку з великими яскравими очима. Поруч із нею стояв ряд чоловіків із луками напоготові.
"Вітаю, я шукач пригод. Мене звати Кан О..." — Кан О підняв руки, ніби здаючись. Він щосили намагався показати, що не становить для них загрози.
"Я не хочу цього чути. Якщо ви не підете, ми перетворимо вас на дикобразів!" — сердито крикнула жінка середнього віку.
"Почекайте, я хочу сказати, що..." — почав Кан О, але цього разу його перервали.
Вуш! Вуш! Вуш!
Раптом у нього полетіли стріли.
Кан О, Едер та Сефіро швидко відскочили вбік, уникаючи небезпеки.
Вуш! Вуш!
Стріли продовжували летіти.
"Нам варто поки що піти," — сказав Сефіро.
"Мабуть, так."
Зрештою, група Кан О не змогла досягти жодного прогресу і була змушена покинути село.