Було темно.
Його розум прокинувся, але Воно не могло рухати своїм тілом.
Воно не могло відкрити очі.
Його вуха не чули.
Воно не відчувало запахів і дотиків.
Якби Воно було людиною, то за пів дня збожеволіло б. Але Воно не було людиною. Воно навіть не було, у звичайному розумінні цього слова, живою істотою.
Воно могло чекати вічно, бо не мало поняття про тривалість життя. З того моменту, як його розум прокинувся, Воно думало про те, в чому воно перебуває і що воно таке. Щоб це з'ясувати, Воно почало поглинати себе у свій контейнер.
Воно відразу зрозуміло, що воно таке. Йому навіть не довелося думати, що дало Йому, яке перебувало в цій порожній ляльці, розум. Його контейнер був порожній, тому Воно ніколи не буде заплутане іншими швидкоплинними думками.
Воно знало, для чого воно народилося. Тепер Йому залишалося лише набути здатності діяти.
Після нетривалого терплячого очікування Воно раптом відчуло, як в контейнер вривається енергія.
Воно швидко опанувало своє нове «тіло». Знання, необхідні для цього, були збережені в Його «мозку». Процес відрізнявся від попереднього разу, але, на щастя, Воно не пам'ятало того разу. Минулого разу Воно також пережило перетворення електричних сигналів, що пролітали в його мозку, на псіонні сигнали. Воно не пам'ятало цього, але знало, як це робити, і, на щастя, цей контейнер мав великий запас псіонів.
Тепер, проникаючи в тіло, Воно читало псіонні сигнали, що випромінювалися всередину. Це навчило Його, як користуватися цим тілом. Його очі могли бачити. Його вуха могли чути. Його пальці, руки, ноги рухалися. Тепер ця людина буде використовувати Його. Рухаючись, як забажає, Воно почало хотіти виразити почуття щастя на своєму обличчі.
…Але Його міміка не змінилася. Це тіло не мало функції створювати міміку. Тому, шукаючи цю людину за допомогою набутого мозку, Воно вирішило спробувати виразити щастя власною силою.
***
15 лютого.
Замість вчорашнього піднесеного настрою, по території кампусу Першої старшої школи прокотилася дивна хвиля розгубленості.
Однак це стосувалося не всіх учнів. Навпаки, більшість учнів не мали прямого стосунку до цієї події.
Проте розгубленість підсилювалася хвилею цікавості, і в одну мить вона поширилася на всю школу.
*
Тацуя відвідав місце події під час обідньої перерви, не поївши нічого.
Ні, він не проявляв цікавості через стадний інстинкт. Першокласник, якого він знав ― той, хто був безпосередньо причетний до події ― благав його, поки той не погодився прийти.
— О, Шіба!
Побачивши його, Ісорі підійшов до нього, його голос чомусь звучав полегшено.
— Привіт, Ісорі. Накаджьо теж тебе сюди притягнула?
Накаджьо ― це Адзуса. Він ще не міг називати її «президенткою», бо в його уяві президентка учнівської ради ― це Маюмі. Канон стояла поруч з Ісорі, як завжди. Придивившись до натовпу, він побачив і фігуру голови клубного комітету Хатторі.
— Це явище викликає занепокоєння у багатьох учнів, тому… — трохи збентежено відповіла сама Адзуса. Її викликали саме для цього, але, мабуть, вона не дуже підходила для таких обставин.
— Але, якщо це правда, я думаю, що ця проблема занадто серйозна для учнів старшої школи. Що сказали вчителі?
Тацуя побачив, що його однокласник, який притягнув його сюди, зробив незадоволений вираз обличчя, коли він сказав «якщо це правда», але з його точки зору вся ця історія була абсолютно неймовірною.
ГДП (гуманоїдний домашній помічник: людиноподібний робот, який допомагав по господарству) ― лялька з механічними функціями ― нібито посміхнулася, а потім випромінила магічну енергію.
Якби все, що сталося, було лише посмішкою ляльки, це не привернуло б стільки уваги. Гуманоїдні роботи, які могли змінювати вираз обличчя, вже проходили випробування. Якби тип О‑94, який не мав такої функції, дійсно змінив вираз обличчя, це було б надзвичайною подією, але ті, хто не був обізнаний з технологічними аспектами, напевно, не звернули б на це особливої уваги. А для учнів магічної школи було досить поширеним явищем ототожнювати немагічні технології з чисто механічними.
Але якби робот, який не мав би змоги змінювати вираз обличчя, раптом посміхнувся і наклав заклинання, то це була б жахлива історія, яку жоден учень школи магії не зміг би проігнорувати.
Магія, яку вони використовували, була окультна, але не в стилі жахів. Вони регулярно маніпулювали паранормальними істинами, і, можливо, саме тому відчували страх і неспокій перед чимось, що відхилялося від цих істин.
— Містер Цудзура досліджував це, але сказав, що не може нічого сказати напевно.
— Він навіть не міг це заперечити?
— Ні, — відповів Ісорі, і здивування на його обличчі поглибилося. — Ми виявили сліди псіонів високої щільності в тілі О‑94. За словами містера Цудзури, вони випромінювалися зсередини грудної клітки назовні.
Відповідь Ісорі, що, мабуть, було зрозуміло, змусила Тацую нахмуритися.
— У грудній клітці ГДП знаходяться електронний мозок і місткості для паливних елементів, правильно? Що саме було джерелом?
Конструкція ГДП складалася з комунікаційного блоку та головного датчика в голові, по одному паливному елементу в лівій і правій частині грудної клітки з електронним мозком, розташованим між ними, та інформаційними та енергетичними ланцюгами, що проходять по всьому скелетному каркасу.
Якщо вони сказали, що це була грудна клітка, то джерелом випромінювання, ймовірно, був електронний мозок, але…
— Він сказав, що це близько до електронного мозку. Серйозно… Вони вже переборщують з цим.
Відповідь була такою, як і очікував Тацуя. І він, і Ісорі хотіли зітхнути.
Само собою зрозуміло, що електронні мізки не призначені для випромінювання псіонів. Для перетворення електронних сигналів у псіонні потрібен Реакційний мінерал, а в ГДП ― який є нічим іншим, як домашнім роботом‑терміналом ― його встановлювати не було потреби. І в цьому мінералу не було ― принаймні, так він думав.
— …Може, хтось із членів клубу його модифікував?
Він мав на увазі клуб дослідження робототехніки. Зараз вони розмовляли в гаражі, який був призначений їхнім клубним приміщенням.
— Якби так було, ми б не дуже переймалися.
На його зовсім несерйозне запитання пролунав сухий сміх.
Невдалий жарт не допоміг розрядити атмосферу.
— Крім того, ми побачили сліди психеонів. Хоча ми не знаємо, чи вони походили зсередини, чи ззовні.
— Все‑таки прилади для вимірювання психеонів не настільки досконалі, як псіонні сенсори.
Ісорі сказав це легким тоном і не надавав цьому значення, але інформація, яку він щойно озвучив, дала потужний поштовх розумовим процесам Тацуї.
У його голові сформувалася божевільна теорія. Він змусив свої бурхливі думки заспокоїтися, а потім відсунув їх джерело, свою теорію, в куток свідомості.
— Він не робить нічого дивного, коли ти намагаєшся ним керувати, так? Наприклад, рухається самостійно?
— Ні, зараз ні. Він підкоряється команді перебувати в режимі очікування.
Він відчув присутність за спиною, хтось хотів йому щось сказати. Міюкі та Хонока, мабуть, купили йому обід, побоюючись, що він пропустить його, якщо так піде далі.
— То що ти хочеш, щоб я зробив?
Але його розмова з Ісорі ще не закінчилася. Він не міг насолоджуватися їжею, не знаючи, чому той покликав його сюди.
— Ми хочемо, щоб ти перевірив електронний мозок О‑94. ПАВ ― це машина, яку зазвичай згадують, коли йдеться про поєднання електронних і магічних технологій. А ти найкраще знаєшся на програмному забезпеченні ПАВу в нашій школі. Принаймні, я так думаю. Через «дев'ятку».
Сказавши це, Ісорі, здається, нарешті помітив галасливу публіку і стишив голос.
— Ми хочемо, щоб ти переконався, що в ньому немає нічого подібного до того, що сталося на змаганнях, ― типу того «Електронного золотого черв'яка».
— Ясно.
Тацуя нарешті зрозумів, що турбувало Ісорі.
Якщо все це було прихованим, довготривалим заклинанням, то, незважаючи на зміну виразу обличчя, лялька могла б створити враження, ніби вона використовувала магію. Йому було цікаво, що хакер міг би з цього виграти, але ймовірність того, що це був злочинний жарт, теж не була нульовою.
— Добре. Але я не можу тут все ретельно перевірити, можна мені скористатися технічною кімнатою?
— Звісно. Я зараз дістану дозвіл.
Відповідь надійшла від Адзуси, коли її вправні пальці пробігли по портативному терміналу. Після того як вона сказала, то з полегшенням зітхнула і підняла голову.
— Я отримала дозвіл на використання технічної кімнати. Маєш час до кінця четвертого уроку.
Потайки Тацуя подумав:
“Ти хочеш сказати, що наказуєш мені прогуляти уроки?”
*
Кімната, обладнана автоматичним пристроєм для налаштування ПАВів, називалася налагоджувальною. Зазвичай цю кімнату використовували учні та викладачі, коли хотіли налаштувати свої особисті ПАВи.
Що стосується технічної кімнати, то вона призначалася не тільки для налаштування ПАВів відповідно до потреб користувачів, а й для їхнього обслуговування та модернізації. У ній були пристрої, здатні виконувати детальні зміни налаштувань і прості модифікації. Але ці пристрої були дуже спеціалізованими і складними у використанні, тому кімната використовувалася рідко. Саме сюди Тацуя приніс основний корпус О‑94.
Крім Ісорі та Адзуси, його супроводжували Міюкі, Хонока, Еріка, Лео, Мікіхіко та Мідзукі — звична компанія. Клієнт Тацуї, чи то вражений таким видатним складом, чи то незручно почуваючись у тісному колі, поспішно пішов вперед.
Канон, взявши приклад з Міюкі та Хоноки, побігла купувати їжу. Хатторі зачинив двері перед непотрібними глядачами. Незважаючи на те що Хатторі сам був одним з них, він дозволив Еріці та Лео бути присутніми, даючи змогу зазирнути в його складну особистість. Звичайно, це не обов'язково було недоліком. Наприклад, Ісорі та Адзуса виглядали набагато спокійнішими, коли їх не бачили цікаві глядачі.
— А тепер розказуй, що сталося?
Вкусивши гарячий бутерброд, який Ісорі запропонував йому з'їсти, Тацуя спочатку спробував дізнатися точну інформацію.
— Я знаю тільки чутки.
Однокласник, який привів Тацую, теж не дав йому вичерпного пояснення ситуації.
— Інцидент стався рівно о сьомій ранку.
На прохання Тацуї Ісорі кивнув, ніби кажучи, що так і є, і почав пояснювати діловим тоном.
*
…15 лютого, 7 ранку.
ГДП робот типу О‑94, кодова назва «Піксі», що зберігався в гаражі клубу робототехніки, вийшов із режиму очікування завдяки зовнішній бездротовій зарядці. Гуманоїдні домашні помічники, роботи‑помічники по господарству, скорочено ГДП, були оснащені функцією таймера, який перезапускав їх за допомогою внутрішнього джерела енергії. Однак, враховуючи навантаження, яке це створювало для їхніх паливних елементів, рекомендувалося використовувати зовнішнє джерело енергії для їхнього ввімкнення.
Піксі прокинулась в цей час, коли учні ще не прибули до школи, відповідно до виконання програми самодіагностики. В інструкції з експлуатації ГДП зазначено, що бажано, щоб ГДП виконував програму самодіагностики перед повним запуском щоранку. Звичайні домогосподарства не дуже дотримувалися цього процесу, але робототехнічний клуб отримав О‑94 частково для тестування продукту, тому вони сумлінно дотримувалися всіх пунктів інструкції.
Як згадувалося раніше, в гаражі не було учнів. Стан цієї самодіагностики автоматично контролювався сервером із встановленою програмою дистанційного керування, а машина була під наглядом камер у гаражі, щоб побачити, чи не робить вона якісь дивні рухи.
Процес самодіагностики завершився без виявлення будь‑яких відхилень. Програма завершилася, і ГДП мав би повернутися в режим очікування.
Однак ГДП, який, як вважалося, не мав помилок, не припинив роботу, як передбачалося.
Після завершення програми самодіагностики О‑94 почав спілкуватися з сервером. Дані, до яких він намагався отримати доступ, були записами про учнів школи.
Програма дистанційного керування, вирішивши, що існує висока ймовірність зараження шкідливим програмним забезпеченням, передала команду примусового вимкнення. Будь‑яка машина, керована електронним мозком, а не тільки ГДП, надавала пріоритет цій команді примусового вимкнення понад усе. Використання будь‑якої розумно розробленої ОС (тобто такої, яка не дозволяла б машині вийти з‑під контролю) унеможливлювало опір з боку програмного забезпечення.
Машини для військового використання іноді конструювалися з пристроєм, який блокував будь‑які дистанційні команди, але таке обладнання ніколи не включалося в споживчі моделі. Звичайно, О‑94 теж не мав такого обладнання. Навіть якщо для повного вимкнення, щоб перейти до послідовності, яка безпечно завершила б процеси, знадобився б час, ігнорувати саму команду було неможливо.
Незважаючи на все це, функції Піксі не припинилися.
Її запити на доступ до сервера продовжувалися після надсилання команди, і коли сервер закрив бездротові передачі, дивна активність О‑94 нарешті припинилася.
Під час її некоректної роботи камери спостереження зафіксували Піксі зі щасливою посмішкою на обличчі…
*
— Її обличчя було трохи збудженим, ніби вона чогось чекала.
Коли Ісорі закінчив пояснення, обличчя Адзуси трохи зблідло. Для неї ця посмішка, мабуть, була моторошною. Якби він побачив механічну ляльку, яка не здатна змінювати вираз обличчя, яка так посміхається йому, навіть Тацуя, без сумніву, відчув би легкий мороз по спині.
— Я переглянув журнали О‑94, і команда примусового вимкнення точно була передана. Тобто, тяжко в це повірити, але якщо журнали не помиляються, це означає, що команда була виконана всередині електронного мозку О‑94.
Почувши це, Тацуя трохи задумався.
— …Якщо О‑94 продовжувала працювати навіть після того, як мала б зупинитися електронно, то машина керувалася якимось сигналом, який не був електричною командою, надісланою з іншої частини її тіла, крім електронного мозку. На мою думку, це була сама по собі псіонна хвиля або така, що супроводжувала магічну силу.
— Як завжди проникливий, Шібо. Ти правий. Так сказав містер Цудзура, і я не думаю, що є якесь інше пояснення.
— Розумію… Я подивлюся.
Найбільш розумним поясненням було те, що машину заразив новий вид вірусу, але це не пояснювало «посмішку». Він вагався, чи використовувати своє «бачення» перед Ісорі та Адзузою, але, здавалося, що без цього він нікуди не дійде.
— Піксі, скасуй режим очікування, — сказав Тацуя до робота, схожого на дівчинку, яка сиділа на самохідному візку (точніше, сиділа на стільці, прикріпленому до візка).
Ефект з'явився миттєво. Це означало, що голосовий ввід працював нормально. Робот, якому дали прізвисько Піксі, розплющив очі, встав зі свого місця і глибоко вклонився.
— Вам щось потрібно?
Звична фраза запуску плавно пролунала з її ледь помітно рухомих губ.
Заздалегідь задана фраза відтворювалася плавно, без необхідності побудови речень, але все одно здавалася ближчою до людської мови, ніж раніше.
— Я хочу переглянути журнал управління та журнал комунікацій, починаючи з 7 ранку сьогоднішнього дня. Ляж на спину на цей стенд і перейди в режим перевірки.
— Підтверджую адміністративні права.
Команда Тацуї вимагала адміністративних прав, і відповідь Піксі, у свою чергу, була заздалегідь заданою голосовою лінією.
Оскільки вона (?) ще не зійшла з візка, то зазирнула в очі Тацуї, які були трохи вище за її. Звичайно, так було б, якби ці дії виконувала людина. Насправді вона дивилася на все його обличчя. Але технологія розпізнавання райдужної оболонки ока на такій відстані ще не була реалізована.
До речі, Тацуя не був зареєстрований як один з адміністраторів Піксі. Тому він не міг використовувати розпізнавання обличчя, щоб пройти через систему безпеки, і мусив продемонструвати докази того, що має відповідні повноваження.
Насправді картка, що вказувала на його права адміністратора, була прикріплена до його нагрудної кишені.
Тож зазвичай погляд Піксі не був би спрямований на його обличчя ― він мав би бути спрямований на його нагрудну кишеню.
Проте.
Погляд Піксі.
Він залишався прикутим, нерухомим, на обличчі Тацуї.
Якийсь час нічого не відбувалося, поки вона робила те, що найдоречніше було б назвати спогляданням.
Коли всі, не тільки Тацуя і Адзуса, почали усвідомлювати, що відбувається щось дивне, Піксі заворушилася.
З її вуст пролунав тихий голос, який сказав:
— Я знайшла тебе, — і, рухаючись обережно, вона зійшла з візка і через мить стрибнула до Тацуї.
“Неможливо ухилитися!”
У глибині свідомості Тацуї…
“Рівень загрози низький.”
…промайнули стислі думки.
…Тацуя впіймав маленьке тіло Піксі, яке було на голову нижче за його, лицем до себе.
ГДП розроблені з урахуванням домашнього використання, тому вони були виготовлені з легких матеріалів.
Удар був несильним. Він був приблизно таким самим, як обійми середньостатистичної дорослої жінки.
Пролунав безсловесний крик.
Піксі обійняла Тацую за шию.
Іншими словами, вона фактично обіймала його спереду.
Ніхто, включаючи Тацую, не міг вимовити ні слова.
Термін «остовпілий» був, мабуть, вигаданий саме для таких випадків.
Саме така здивованість панувала в кімнаті.
Робот, який виявляв такі пристрасні, емоційні прояви, був неможливим…
— …Хех. Тацуя навіть популярний серед роботів.
Та, хто порушив тишу, що панувала в кімнаті, була та, якої не було в момент зіткнення.
Канон, яка щойно увійшла до кімнати, пожартувала безрадісним голосом.
З цим паралізовані емоції почали по черзі оживати.
Тацуя відчув пронизливий погляд на своїй спині. Прямо за ним хтось посилає йому холодні хвилі гніву, схожі на хуртовину.
Схоже, Міюкі найшвидше оговталася від «шокової хвилі». Проте, все ще було сумнівно, чи вона повернулася до свого нормального стану.
— …Я не знала, що ти маєш хобі гратися з ляльками, брате.
— По‑перше, заспокойся, Міюкі.
Одне діло, якби критично на нього дивилася тільки Хонока. Але Тацуя ніколи б не подумав, що його власна сестра помилково звинуватить його в зраді (?). Думати про те, що його щодня вважають такою людиною, було, безперечно, ще болючіше.
— Це не я її обійняв. Це вона обійняла мене.
— З твоїми фізичними здібностями, брате, тобі було б дуже легко ухилитися.
Вона мала рацію ― якби він хотів ухилитися, то міг би це зробити. Максимальна механічна потужність ГДП була встановлена нижче, ніж у середньої дорослої жінки. Це було зроблено для того, щоб випадково не зламати меблі чи посуд, а головне ― щоб не травмувати родину власника через незначну помилку.
— Якби я ухилився, вона прилетіла би в тебе, а?
Але він все одно не ухилився, бо Міюкі була прямо за ним. З огляду на різницю у вазі, Тацуя міг би без проблем її впіймати, але цілком імовірно, що Міюкі все одно би впала.
— Ого, ти все це зрозумів за мить?
— Та годі. Це було легко побачити, треба тільки дивитися.
Після того як Лео висловив своє здивування, нібито збираючись аплодувати Тацуї, Еріка відповіла йому зауваженням. Було трохи запізно дивуватися.
— …Мені дуже шкода за мою грубість…
Міюкі, яка, з іншого боку, цього не розуміла (а точніше, не думала про це), приклала руки до рота, знітилася і вибачилася. Вона виглядала пригніченою, але й трохи щасливою.
— Що важливіше, нам треба щось зробити з Піксі, ― нерішуче запропонувала Адзуса, нарешті знову взявшись до справи.
Дивлячись на Піксі, яка все ще обіймала його, Тацуя незручно посміхнувся.
— Піксі, будь ласка, відійди.
На наказ Тацуї м'які руки, обгорнуті гумою, здригнулися. Це, мабуть, було не більше ніж проста реакція на запуск двигунів.
Піксі слухняно відпустила його. Те, що вона виглядала неохочою, мабуть, було просто грою світла.
І те, що її погляд на Тацую здавався сповненим пристрасті, мабуть, було лише їхньою уявою. Все це мало бути ілюзією, але Тацуя, з якоїсь причини, не міг це ігнорувати.
— Скасуй команду на зміну режиму. Піксі, сядь на ліжко.
— Виконую.
Цього разу вона негайно виконала вказівку. Це не була команда, яка вимагала адміністративних прав ― так можна було б розумно інтерпретувати, але з огляду на попередню сцену, яка закарбувалася в очах усіх, здавалося, що вона зробила те, що сказав Тацуя, тому що це сказав саме Тацуя.
— Мідзукі? — запитав Тацуя.
— Т‑так? — здивовано вигукнула Мідзукі, яка повністю перейшла в режим глядача.
Вона була не єдиною, хто вважав це несподіваним ― Ісорі та Канон також дивилися на нього скептично.
— Мідзукі, можеш зазирнути всередину Піксі? Мікіхіко, я хочу, щоб ти був напоготові, щоб вона не отримала серйозних травм.
— …Думаєш, що Піксі одержима чимось? — запитав Мікіхіко, несвідомо знизивши голос.
— Чимось? Це дуже м'яко сказано, Мікіхіко.
Відповідь Тацуї також не була прямою, але її вистачило, щоб передати його припущення.
Мікіхіко дістав паперовий талісман замість свого ПАВу, який йому заборонялося носити (в школі), і зосередився на ньому.
Мідзукі, здавалося, теж відчувала, про що думав Тацуя. Її обличчя було нервовим і трохи наляканим, проте вона все ж подивилася на робота і зняла окуляри.
Її очі широко розкрилися.
Не встигла вона відкрити рота, як Піксі змінилася.
На масці з ефектом «моторошної долини» з'явився певний вираз.
Те, що її побачили, закріпило її існування ― це теж було одним із таких явищ.
— Він там… Паразит.
Хтось ахнув.
Усі, крім Мідзукі, висловили здивування по‑своєму, а потім підготувалися по‑своєму.
— Але…
Мідзукі не встигла закінчити фразу.
— Цей патерн, це…
Зморщивши чоло і задумливо коротко простогнавши, Мідзукі раптово обернулася.
— Га? Що таке?
В центрі її погляду була Хонока.
Уважно подивившись на Хоноку, Мідзукі кілька разів перевела погляд з неї на Піксі.
— Цей патерн… Він такий самий, як у Хоноки.
І Мідзукі дійшла висновку…
— Що?!
Хонока здивовано підняла голос.
— …Що це означає?
Канон була єдиною, хто наважився задати це питання, але вона не була єдиною, хто так думав.
— Паразит перебуває під впливом думок Хоноки, — зіткнувшись із природним здивуванням і природним питанням, Мідзукі дала незвично чітку і однозначну відповідь.
— Е‑е‑е, це означає, що вона ним керує?
— Ні, я не думаю, що це такий зв'язок, — Мідзукі похитала головою, відповідаючи на запитання Ісорі. — Між Хонокою і паразитом немає зв'язку. Скоріше, паразит копіює думки Хоноки. Або, може, краще сказати, що «почуття» Хоноки закарбувалися в паразиті.
— Я нічого такого не робила!
— Вона не каже, що ти зробила це навмисно, — побачивши, що Хонока на межі паніки, Тацуя заспокоїв її. — Правда, Мідзукі?
— Е‑е‑е, так. Це не було свідомо. Це більше схоже на залишкові думки.
Вони запобігли паніці.
Але питання були далекі від відповіді.
— Залишкові думки… Іншими словами, сильні почуття, які відчувала Міцуі, випадково скопіював паразит, що кружляв поруч? А потім він заволодів Піксі? Або думки Міцуі закарбувалися в паразиті, коли він був всередині Піксі..?
Слова Мікіхіко допомагали йому упорядкувати власні думки; по суті, він розмовляв сам із собою. Але через мить після того, як він закінчив, Хонока раптом опустила погляд.
Вона прикривала обличчя обома руками.
Колір її обличчя, який проглядався крізь щілини, був значно червонішим, ніж зазвичай.
Здавалося, вона добре розуміла це.
Перш ніж хтось встиг задати їй більше питань…
— Все правильно.
…Відповідь пролунала від самої людини ― а в даному випадку, мабуть, робота.
— Я прокинулася з особливо сильними почуттями до нього.
Губи Піксі імітували рухи губ людини, коли вона говорила.
Але ці «слова» лунали не в їхніх вухах ― вони лунали в їхніх головах.
— Активна телепатія? — пробурмотіла Адзуса.
— Залишкові псіони, певно, були саме психічною силою, а не магією, — відповів Тацуя, підійшовши до Піксі.
— Ти можеш спілкуватися словесно?
— Я розумію мову. Але мені важко контролювати голосові органи цього тіла, тому дозволь мені використовувати телепатію, щоб передати свої думки.
— Бо це не органи, а механізми. І що важливіше, ти, здається, досить добре спілкуєшся нашою мовою. Як ти її вивчила?
— Я успадкувала знання свого попереднього носія.
— То ти той самий паразит, що й раніше?
— Паразит ― організм, що живиться іншим організмом. Так, ми щось подібне до цього.
— То ось як ви всі змінюєте носіїв. Скільки людей вже стали жертвами?
— Жертви ― я заперечую проти цього поняття. Щодо кількості, я не можу відповісти на це питання. Я не пам'ятаю.
Ніхто не хотів переривати розмову між Тацуєм і паразитом всередині Піксі.
Всі затамували подих, дивлячись на них, на людину і машину.
— Так багато, що ти не пам'ятаєш точної кількості?
— Це неправильно. Єдине, що ми можемо успадкувати при зміні тіла носія, ― це знання, відокремлені від особистості носія. Ми втрачаємо всі спогади, пов'язані з їхньою особистістю, після переміщення.
— Ясно. Це означає, що ти не знаєш, ким був твій попередній носій. І ти не пам'ятаєш, чи було їх один, два чи більше.
— Це правильно. Твоє розуміння точне.
— Бачу, ти можеш не тільки відповідати на питання, а й висловлювати власні враження. У вас усіх є емоції?
— Ми, як і ви, маємо прагнення до самозбереження.
— Тобто ви маєте симпатії та антипатії, які випливають із рішення про те, чи є щось корисним чи шкідливим для самозбереження.
Тацуя на мить замовк.
— Але зараз мене не цікавить, що є джерелом цих емоцій, — тоді він нахилив голову трохи вниз. — Як ми маємо вас називати?
— У нас немає імені, тому, будь ласка, називайте цю особину її прізвиськом, Піксі.
— Ти можеш витягувати знання і з цього електронного мозку?
— Це стало можливим після того, як я отримала контроль над цим тілом, але це прізвисько ― це те, яким ти назвав мене щойно.
— Тоді, Піксі, ти наш ворог?
— Я підкоряюся тобі.
— Мені? Чому?
— Я хочу бути твоєю.
Піксі, паразит, що мешкав всередині неї, дивився на Тацую з надзвичайно пристрасним поглядом.
— Я прокинулась зі свого стану спокою завдяки її ― особи, на ім'я Хонока Міцуі ― думкам.
Після приглушеного крику із закритого рота вирвався стогін, який долинув до вух Тацуї.
Він озирнувся і побачив, як Міюкі та Еріка об'єдналися, щоб закрити рот Хоноці.
— Нас тягне до сильних думок, і ми формуємо своє «его», використовуючи ці думки як основу.
— Сильні думки? Це можуть бути будь‑які думки?
— Ні. Тільки дуже чисті думки здатні створити для нас его.
— Дуже чисті ― ти маєш на увазі думки, що ґрунтуються на єдиних бажаннях?
— Правильно. Я вважаю, що у вашій мові найближчим поняттям буде «молитва».
Тацуя не запитав її, яка саме «молитва» прокинулася в Хоноці. Він уже мав відповідь і знав, що повторне запитання призведе лише до самознищення. Але навіть попри те, що Тацуя не запитав, Піксі почала палко розповідати про своє джерело:
— Я хочу зробити для тебе все.
Стогін за спиною Тацуї став ще сильнішим.
— Я хочу бути тобі корисною.
Він чув, як вони борються там, позаду.
— Я хочу служити тобі.
Наче борючись із неабиякою силою, навіть ті, хто намагався стримати її, почали дихати важче.
— Я хочу бути твоєю. Я хочу віддати тобі все. Це молитва, яка пробудила мене.
Якби її рот не був закритий, Хонока, мабуть, почала б кричати голосніше за неї.
— Як уже згадувалося, «спогади» мого попереднього носія були стерті, тому я не знаю, які почуття затягли «мене» у цей світ. А зараз прагнення стати твоєю ― це моя суть. Тому я підкоряюся тобі.
Він почув гучний звук, коли троє людей впали на підлогу. Хонока, мабуть, нарешті досягла піка сорому і не змогла більше стояти, потягнувши за собою Міюкі та Еріку.
Але Тацуя не відреагував на її сором.
— Як ж це цікаво.
Зараз розум Тацуї був зайнятий не емоціями, а знаннями.
— Я здивований, що ви всі маєте его, і ще більше тим, що ви всі є повністю пасивними сутностями. Іншими словами, ви не прийшли в цей світ, бо цього хотіли.
— Спочатку ми ― прості сутності, що існують. Наш носій дарує нам «бажання».
— Це дуже близько до істини. Ну, ми можемо поговорити про те, хто в цьому винен, іншим разом… Піксі, я правильно розумію, що ти будеш виконувати мої вказівки?
— Це моє бажання.
— Тоді ти будеш виконувати мої накази. Я забороняю тобі використовувати психічні сили без мого дозволу. Ти використовуєш щось на зразок телекінезу, щоб змінювати своє обличчя, так? Нічого такого теж не роби.
— Як на‑кажеш, — відповіла Піксі незграбним голосом, ніби щоб довести, що вона послухалася.
Посмішка зникла з її обличчя. Тепер вона мала свою первісну маску, натягнуту на механічну раму.
Але погляд за цією маскою все ще здавався таємничо усміхненим.
Більше глав та творів на нашому телеграм-каналі. Смакуйте улюблені веб-новели рідною мовою!
Також заходь у мій телеграм, там я публікую одразу готові томи у .pdf і .epub