У кафетерії, де вони зустрілися, Міюкі здивував кислий вираз обличчя Еріки.
— Еріко, вчорашнє все ще турбує тебе?
Аж до розставання на вокзалі Еріка була дуже засмучена тим, як їх перехитрив наприкінці, як виявилося, нелегальний оперативник з розвідувального відділу СШПА. Вона не говорила про це, але її ставлення було очевидним. Для людини, яка зазвичай приховує свої справжні почуття за пустотливою посмішкою, її поведінка була дуже відвертою, але ще дивніше було бачити, що вона зберігала її і наступного дня.
Відповідь Еріки була наполовину «так», наполовину «ні».
— О, те, що йому все зійшло з рук, мене не турбує.
Вживання нею виразу «зійшло з рук» зробило очевидним, що вона не була чесною стосовно того, що насправді відчуває, але, як вона натякала, це було не єдиною причиною.
— Те, що він сказав, турбує мене… — зізналася вона. — Ми не можемо бути в безпеці, навіть якщо ми в школі? Учні в небезпеці…?
Не схоже, що Мікіхіко, Хонока та Шідзуку зрозуміли, оскільки були далекі від того, що сталося у квітні, але Тацуя та Міюкі одразу здогадалися, чим саме була занепокоєна Еріка.
Під час того інциденту Саяку використовував іноземний агент під маскою терориста. Вона й досі не могла повністю пережити це.
— Що ж, я так само як і ти не хочу повторення чогось з таким поганим присмаком, — з розумінням ставлячись до почуттів Еріки, погодився Тацуя. — Але вони ще нічого не зробили, тому ми не можемо просто шукати їх і ловити, так?
— Мабуть так, але…
Роздратованість у її голосі свідчила про те, що вона не до кінця переконана.
“Але, схоже, я змусив її облишити детективні ігри”, — подумав Тацуя. Зважаючи на все, Еріку навряд чи можна було б назвати м'якосердою, але зовсім інше питання, коли це стосувалося її близьких друзів, навіть якщо вони не обов'язково були безпосередньо зачеплені.
— Але якщо ми завжди будемо відставати, це поставить нас у невигідне становище, чи не так? Якщо вони приходять і починають бити людей, то все так чи інакше вирішиться, але якщо це злодій або грабіжник…
— Ми не повинні думати лише про це…
Після того, як Лео та Мікіхіко по черзі висловили свої сумніви, Тацуя посміхнувся і похитав головою.
— Ніхто не ходить з даними на своєму терміналі, тому фізичної крадіжки не буде. Крім того, дивно переживати через крадіїв портфелів у школі, хіба не так? Я не можу сказати, що ймовірність прихованого фотографування дорівнює нулю, але це стосується всього, а не тільки конкурсу. Якщо хтось хоче вкрасти дані в школі, найшвидший спосіб – це поритися в каталогах з низьким рівнем захисту. Я особисто намагаюся не бути настільки дурним. Може вас просто збивають з пантелику сумнівні слова підозрілої людини.
— Може бути… але я не думаю, що це той самий тип, який вчора намагався знайти нас за допомогою того заклинання. Нам треба бути обережними, тому думаю, що ми маємо залишатися пильними.
— Я знаю.
Незважаючи на те, що раніше він заперечував проти пояснень Тацуї, Мікіхіко, схоже, тепер погодився з ним.
Що ж до Еріки та Лео, то вони, схоже, все ще хотіли щось сказати, але не могли знайти слів, щоб заперечити.
***
На відміну від Змагань дев'яти шкіл, де представницька команда налічувала п'ятдесят два учасники, у Конкурсі наукових робіт їх було лише троє. Цифри були настільки різними, що навіть порівнювати їх здавалося безглуздим.
Тим не менше, Конкурс наукових робіт вважався не менш важливим.
Однією з причин було те, що це була справжня арена для всіх дев'яти шкіл магії, де всі вони змагалися за першість. Школи, які не досягли успіху в «Дев'ятці», особливо раділи перспективі реваншу.
Ще однією причиною могло бути те, що в Конкурсі наукових робіт безпосередньо брали участь набагато більше, ніж просто троє учнів, обраних до команди.
Найбільша відмінність між Всешкільним магічним конкурсом наукових робіт та ораторськими виступами і науковими конференціями, звичними для немагічних шкіл, полягала в тому, що цей конкурс передбачав демонстрацію отриманих результатів під час презентації.
Презентації робіт включали б живі демонстрації магії з використанням магічного обладнання на сцені. Це мали бути моделі, призначені лише для цієї презентації, але звичайні паперові макети нічого не означали. Учасники або використовували магію по‑справжньому, або імітували її – це було визначальною особливістю конкурсу.
Часто можна було бачити, як учні конструювали магічне обладнання та виготовляли системи, що допомагали б у виконанні заклинань, створювали керуюче програмне забезпечення, а також тіла, в які це програмне забезпечення завантажувалося. Потім виготовляли мішені (якщо вони були потрібні), знаходили тестувальників і допоміжний персонал, і навіть людей, які встановлювали щити для забезпечення безпеки під час заходу: Щойно починався конкурс, залучалися не лише технічні та мистецькі клуби, а й суто теоретичні клуби, а також усі, хто мав високі оцінки та практичні навички, щоб забезпечити успіх своєї школи на самому заході. До речі, до презентації залучалося більше людей, ніж до Змагань дев'яти шкіл.
Оскільки захід відбувався наступної неділі, робота тривала не лише після уроків, а й у відведені для цього години впродовж навчального дня, під приводом самостійного навчання та самопрактики. Уся будівля гуділа – ні, бряжчала – від брязкоту верстатів і брязкоту магічних інструментів. Прототипи та інструменти стояли по всьому кампусу, а деякі дівчата зголосилися організувати команду з доставки напоїв та закусок для учнів, які тяжко працювали. Групі навіть довелося використати ГДП, гуманоїдного домашнього помічника, що належить клубу дослідників роботів.
— О, знайшла!
Посеред метушні з'явився той, кого шукала Еріка.
— Еееей, Тацуяаа!
Коли вона махала рукою і кричала, Лео повернувся всім тілом убік, вдаючи, що нічого не помітив. Мікіхіко тримався позаду неї на хитромудрій відстані двох метрів, також відвернувшись. Обидва вдавали, що не знають її.
— Еріко, ми не можемо йому заважати…
Мідзукі, яка не була такою безпардонною, як Лео, не могла втриматися і смикнула подругу за рукав, навіть знаючи, що це нічого не дасть – і це нічого не дало.
Коли Еріка підійшла, анітрохи не збентежена, Тацуя, який призупинив роботу, лише болісно посміхнувся, наче не мав іншого вибору. Втім, були й інші учасники експерименту, які, звісно ж, похмуро зиркали на неї.
— Чібо… хіба ти не можеш прочитати ситуацію?
Одним з тих, хто хмурився, був Кіріхара, що стояв на варті.
— Га? Сая, ти теж дивишся?
Але Еріка відповіла – точніше, односторонньо звернулася до Саяки, яка стояла поруч з ним.
— Слухай, ти… — знесилено промовив Кіріхара.
— Ері… — Саяка болісно посміхнулася. Проте Кіріхара не розлютився – можливо, це означало, що він почав дорослішати.
Але Тацуя, бачачи, що не лише Кіріхарі, а й іншим старшокласникам уривається терпець, випередив його.
— Здається, ти прийшла не для того, щоб просто дивитися, Еріко. Чогось хочеш?
— Вони хотіли, щоб Мідзукі допомогла їм у чомусь, тож я пішла з нею.
Еріка виглядала свавільною та егоїстичною, але вона не була дурепою. Відчувши по тону його голосу, що він її застерігає, вона відповіла просто, не переводячи подиху.
“Ясно”, — подумав Тацуя, перевівши погляд на Мідзукі, яка активно кланялася старшокласникам у художньому клубі.
— Еріко, ходи сюди.
Побачивши нагоду – хоча було дивно називати це так – Міюкі простягнула руку збоку і втягнула Еріку в кільце глядачів. Саяка теж залишила Кіріхару і підійшла до Еріки, коли за сигналом Ісорі відновилася перевірка роботи магічного обладнання, в якій довелося зробити тимчасову перерву.
— Що вони там тестують? На вигляд – гігантська лампочка.
На п'єдесталі з чотирма опорами стояла прозора сфера 120 сантиметрів у діаметрі. Вона мала рацію – з першого погляду це виглядало, як гігантська лампочка.
Звісно, на той час лампочки майже зникли з ужитку пересічного користувача, тож Мідзукі, почувши це слово, розгублено подивилася на неї, нахиливши голову набік.
— Це пристрій для генерації холодної плазми для презентації.
Міюкі знала, що таке лампочка, але повністю проігнорувала жартівливу частину і відповіла на запитання Еріки.
— Холодна… — повторив Мікіхіко. — Ти маєш на увазі холодний синтез? — як і Лео, Мікіхіко зберігав позицію абсолютного незнайомця, аж поки ці слова не здивували його, і він забув, чим займався до цього. (Крім того, Мікіхіко ніколи не цурався офіційної мови, коли розмовляв з нею.)
Еріка теж, здавалося, порилася у своїх наукових знаннях, і за мить над її головою з'явився знак питання.
— Термоядерний синтез – це реактивний тип, і, здається, для нього не обов'язково потрібні надвисокі температури.
— …
— …Вибач, Йошідо. Я сама в цьому мало що розумію. Розпитай про це мого брата пізніше, — додала Міюкі, побачивши, що Мікіхіко розгублено дивиться на неї.
Той лише похитав головою у відповідь.
Еріка розмовляла з Саякою тихим тоном і кидала на Мікіхіко багатозначні погляди, але Міюкі посміхнулася (тільки губами, а не очима) і швидко вставила своє слово. Лео з самого початку мовчки спостерігав за тестовим пристроєм, його очі блищали від цікавості.
Тепер, коли між ними запанувала ненавмисна тиша, Ісорі подав сигнал Судзуне. Вона послала псіони у великий настільний ПАВ, за яким стежив Тацуя. Набагато досконаліший механізм підтримки заклинань, ніж ті маленькі ПАВи, які вони носили із собою, почав працювати, і складна магічна програма, що складалася з багатьох рівнів процесів, активувалася.
Водень під високим тиском перетворювався на плазму, а відокремлені електрони зіштовхувалися з люмінесцентним склом і випромінювали світло. Це явище можна було зробити простіше, пропустивши високу напругу через певні гази, але вони використовували заклинання високого рівня, яке відщеплювало ці електрони, не надаючи жодної енергії, а потім кидало виклик електромагнітному тяжінню, переміщуючи лише електрони до зовнішніх частин; управління заклинанням вимагало постійної сили, що змінювала події.
— Отже, це лампочка.
На щастя, грубе бурмотіння Еріки було заглушене вигуками «Ми зробили це!» і «Перший крок працює!» від людей, що стояли поруч. Навіть не дивлячись на інших, Лео стиснув перед собою кулаки, Мікіхіко склав руки і кивнув, а Саяка підстрибнула і заплескала в долоні. (Виняток становила Міюкі, яка лише спокійно посміхалася, ніби успіх був визначений наперед.)
Скляна посудина підтримувала світіння протягом десяти секунд. Коли світло згасало, хвилювання спадало. Це пояснювалося тим, що вони створили лише один з великих реквізитів, а їх ще треба було зібрати багато. Помічники, які зібралися навколо тестування, почали повертатися на свої робочі місця. Коли вони йшли, Еріка помітила, що Саяка витріщається на одного з них.
— Сая, що таке?
— Та дівчина…
Те, що вона почула у відповідь, було не відповіддю, а її розмовою із самою собою.
— Чекай, що сталося?
— Гей, Мібу?!
Саяка несподівано зірвалася з місця, і Еріка з Кіріхарою кинулися за нею. За мить до них приєднався Лео.
Міюкі дивилася на них широко розплющеними очима, а потім зрозуміла, що Саяка переслідує ученицю з хвостиками.
***
— Стій!
Почувши за спиною уривчастий голос, можливо, вирішивши, що не може змагатися у швидкості, учениця зупинилася на трав'янистому подвір'ї.
Вона обернулася.
— Що таке? — запитала вона різким тоном. Нахабним, залежно від того, кому як почулося.
— Ти першокласниця?
Форма Першої старшої школи не відрізнялася для різних класів. Питання Саяки ґрунтувалося на її рисах обличчя та статурі.
— …Так. Ти Мібу, другий клас, так?
— Так. Саяка Мібу, з другого E класу. Другий курс, як і ти.
Єдиною відмінністю у формі була наявність емблеми. Вона розрізняла учнів 1‑го та 2‑го курсів.
— Я Чіакі Хіракава, з першого G класу, — неохоче відповіла дівчина.
Саяка почула кроки, що зупинилися позаду неї – Еріка та інші наздогнали її. Вони, мабуть, щойно почули її представлення. Власне, Кіріхара пробурмотів «Хіракава?» про себе. Саяка не чула цього прізвища раніше, але він, мабуть, чув.
Звісно, Саяка не могла відпустити цю ученицю не через її ім'я чи прізвище; неважливо, чи чула вона його раніше, чи ні. У неї не було часу перейматися такими речами.
— Хіракава, пристрій у твоїх руках… Це бездротовий зламувач паролів, чи не так?
Обличчя Чіакі Хіракави зблідло. Вона швидко сховала портативний термінал за спину.
— Ховати його не допоможе. Я вже використовувала такий самий пристрій раніше.
Очі дівчини розширилися.
Зламувач паролів – це шкідливе програмне забезпечення для крадіжки паролів, реалізоване в апаратній формі. Всупереч своїй назві, він не обмежувався парольною автентифікацією – пристрій міг автоматично відключати всілякі системи автентифікації та викрадати інформаційні файли. Тобто використовувати його можна було винятково у злочинних цілях. А це означало, що якщо Саяка скористалась ним раніше, то…
— …Саме так. Я теж колись була пішаком шпигуна, — обличчя Саяки скривилося в болісному виразі, але вона не зводила очей з Чіакі, поки говорила. — Хочу тебе попередити. Обірви з ними зв'язки негайно. Чим довше ти будеш з ними, тим важче тобі буде потім.
— …Яке тобі діло до того, як мені буде важко? — грубо заявила вона, повернувшись до них спиною. Категорична відмова.
Але цього було далеко не достатньо, щоб змусити Саяку відступити.
— Я не можу тебе так кинути! — крикнула вона, твердим голосом і ще рішучішим поглядом, на тепер уже агресивну дівчину. — Минуло цілих пів року, а я все ще іноді починаю трястися і не можу зупинитися. Іноді я випадково кусаю губи так сильно, що вони кровоточать, або стискаю кулак так сильно, що нігті впиваються в шкіру, — вона справді тремтіла, коли говорила. — Я не знаю, з ким ти ведеш справу зараз, але точно знаю: вони не думають про твої інтереси. Анітрохи. Вони просто використовують тебе як іграшку!
У словах Саяки була частка правди. Це не були дискусії з теоретичної етики – це було реальне життя.
Але ненависть, що ховалася в серці Чіакі, була глибше вкорінена, ніж Саяка думала.
— Я знаю! — зухвало вигукнула вона, кинувши ненависний погляд на Саяку, якій перехопило подих. — Зрозуміло, що мафіозі та терористам начхати на людей, яких вони використовують. Ти приєдналася до них, навіть не знаючи цього? Не хочу здатися грубою, але скільки тобі років?
Її сухі, насмішкуваті слова сказали Саяці, що ця першокласниця не схожа на неї. Саяка мала мету, до якої прагнула, але не знала, як її досягти, і саме так вони її і впіймали.
Дівчина мала рацію. Саяка була безпомічною дитиною. Вона не збиралася цього заперечувати. Але дівчина перед нею все одно не здавалася дорослішою за неї.
Вона так сильно чогось хотіла, що заради цього готова піти на співпрацю зі злочинцями. Але що вона робитиме після цього? Повернеться до свого шкільного життя, ніби нічого не сталося? Чи залишиться членом злочинної організації? Саяці здавалося, що вона навмисно ігнорує те, що станеться у її власному майбутньому.
Саяці здавалося, що вона просто вперто заперечує все, що говорять інші.
— Відмовившись від себе, ти нічого не отримаєш і нічого не залишиш після себе!
І все ж Саяка не могла нічого не сказати. З власного досвіду вона знала, що іноді треба змусити людину спинитись, навіть якщо вона цього не хоче.
— Ти не розумієш. Я допомагаю їм не тому, що я чогось хочу.
Але у відповідь отримала, звісно ж, чергову рішучу відмову. Саяка смутно усвідомлювала, що дівчина не відреагує на їхні спроби переконати її. Вона була такою самою. Переконання може прийти пізніше. Якщо вони дозволять їй піти зараз, вона ніколи не повернеться на цей бік. Зважаючи на це, Саяка вирішила, що їй доведеться діяти трохи жорсткіше.
— Кіріхаро?
— Ясно.
Кіріхара одразу зрозумів сигнал Саяки. На жаль, ніхто з них не мав зброї, але жоден з них не виглядав стурбованим. Ця першокласниця не мала жодного уявлення про бойові мистецтва чи рукопашні бої. Вони обоє мали достатній кругозір, щоб це помітити. Їм було б легко вдвох, разом, схопити її.
Об'єктивно кажучи, рішення Саяки і Кіріхари було правильним.
За умови, що їхній противник не озброєний.
Чіакі використовував хтось набагато гірший за терористів чи мафіозі.
Щойно Саяка і Кіріхара зробили крок уперед, Чіакі кинула у них маленьку капсулу.
— Лягай! — крикнула Еріка, яка першою це помітила.
Вони обоє рефлекторно затулили очі руками.
Яскравий спалах пробився крізь їхні руки, проник крізь повіки і обпік очі. Якби хтось із присутніх залишився зрячим під час спалаху, він би помітив, що повіки Чіакі пофарбовані в чорний колір. Маскуючись під туш і тіні, захисна фарба захистила її від спалаху.
Чіакі наставила праву руку на Саяку. З її рукава вилетіли дротики за допомогою пружини.
Еріка, яка успішно захистилася від спалаху, присівши навпочіпки і заплющивши очі, збила довгі спіралеподібні дротики гілкою дерева, коли підвелася на ноги.
Коли дротики розлетілися, з них почав поширюватися рідкий фіолетовий туман. Еріка миттєво відкинула зброю, відштовхнула Саяку з дороги і затулила собі рот рукавом піджака.
Кіріхара, який ще не повністю оговтався від спалаху, вдихнув дим, що вже розвіявся настільки, що став прозорим. Раптом він похитнувся, а потім впав на коліна.
“Нервово‑паралітичний газ?!”, — роздратовано подумала Еріка, не відкриваючи рота. Дівчина виявилася хитрішою, ніж вони думали. Оскільки в школі не можна було носити ПАВи, вона не могла добре користуватися магією прискорення. Вони мали чисельну перевагу, але обмеження, яке створювало відсутність зброї, було надто великим. І якщо вони не знали, що за зброя у неї в рукаві, вони не могли діяти необережно…
…але одна присутня особа не була зв'язана цією логікою. Лео впав на траву (сприйнявши попередження Еріки буквально), але саме зараз почав дико мчати до неї.
Чіакі скрикнула від його швидкості. Вона поспішно націлила на нього свою праву руку. Або там був не один пристрій для стрільби дротиками, або у неї там був захований інший предмет.
Як би там не було, ніхто так і не побачив його.
Тому що Лео раптово зник з поля зору Чіакі.
Вона зупинилася, заціпеніла, а за мить отримала сильний удар у талію, який перекинув її, не залишивши жодної можливості чинити опір. Вона вдарилася потилицею і втратила свідомість.
— …Я не перестарався? — запитав Лео через плече, схопивши Чіакі обома руками.
— Можливо… — сказала Еріка. — У будь‑якому випадку, може, ти вже встанеш? Це виглядає так, ніби ти хочеш її зґвалтувати.
— Ти…! Все зовсім не так!
— Так, так, я знаю, знаю.
Еріка опустила втомлене обличчя, хоча її очі були дуже серйозними. Вони дивилися не на Чіакі, яка лежала на землі, а на Лео, коли він підвівся. Вона була схожа на професійного гравця, який оцінює чистокровного скакуна на дербі.
***
Канон, почувши галас (як голова дисциплінарного комітету) і побігши до медпункту, де побачила непритомну першокласницю на ліжку і пару учнів, яким надавали медичну допомогу, зітхнула.
Почувши від Саяки, що сталося, вона знову зітхнула.
— Ви перестарались…
Кіріхара і Саяка, мабуть, відчували, що Канон, яка зазвичай була розлюченим потягом, сказала їм, що вони перестаралися, незаслужено. Проте та учениця вдарилася головою і досі була непритомна, тож вони не могли знайти слів, щоб заперечити.
— Та й взагалі, що вона такого зробила? З того, що ви мені розказали, вона просто мала при собі нелегальний електронний пристрій. Але вона не використовувала його незаконно і не порушувала жодних шкільних правил.
На це свідчення теж не було нічого, що можна було б заперечити. Ані Саяка, яка завжди була відповідальною та серйозною, ані Кіріхара, який точно не володів срібним язиком.
Однак цього було недостатньо, щоб змусити всіх присутніх вибачитися.
— Мені здається, що володіння нелегальним хакерським інструментом – це вже підстава для її арешту, — заперечила Еріка.
Канон пильно глянула на неї.
— …Проблема в тому, що ви зайшли надто далеко. Злочин і покарання мають бути пропорційними.
— Ей, я хочу сказати, що я не хотіла її зловити, бо хотіла покарати. Ми просто намагалися врятувати шкільну подругу з рук брудних людей.
— Ви завжди б'єте людей, щоб врятувати їх? Вона сильно вдарилася головою.
— А що ми мали робити? Вона дістала приховану зброю і взагалі. Я не розумію, чому я маю страждати тільки тому, що хочу когось врятувати.
Канон та Еріка витріщилися одна на одну.
Саяка почала трохи панікувати через їхній нестабільний настрій, але медсестра, яка могла б одразу насварити їх обох, не збиралася бути посередником, тож не знайшла слушного моменту, щоб щось сказати.
— Так чи інакше, Чійодо, решту ми залишимо тобі, — заговорив Лео, який до цього стояв збоку. — Ходімо, — сказав він Еріці, показуючи головою, що вони мають вийти з кабінету.
— Зачекай, в чому проблема? — розсердилася Еріка, перевівши погляд на Лео.
Але цього разу це не переросло у витріщання.
Лео лише на мить кинув на неї роздратований погляд, а потім відвернувся.
— Решта – робота дисциплінарного комітету. Не знаю, як ти, але мені вистачає і того, що ні Тацую, ні Мідзукі, ні Мікіхіко це вже не турбує, — потім він почав віддалятися.
— Може зачекаєш?!
Еріка побігла за Лео, також виходячи з кабінету медсестри.
*
Коли голоси галасливих першокласників (принаймні одна з них була дуже роздратована) зникли в коридорі, Канон трохи заспокоїлася.
Вона знову подивилася на лежачу на ліжку дівчину. Її обличчя підштовхнуло Канон до спогадів, але вона не була впевнена, оскільки дівчина була непритомна. Натомість вона перевела погляд на медсестру.
— Так чи інакше, скажіть мені чесно, як вона?
Медсестра, Сатомі Асука, відповіла їй зі спокійною посмішкою.
— Нема про що турбуватись. Я не знайшла пошкоджень ні в мозку, ні в кістках. Вона має скоро прокинутись.
Асука володіла спеціальною здібністю цілителя, яка дозволяла їй візуально виявляти біологічні викиди та ідентифікувати аномальні місця на тілі. Ця здатність дозволяла їй ставити точніші діагнози лише на вигляд, ніж найточніші інструменти обстеження в лікарнях. Якщо вона казала, що з дівчиною все гаразд, це означало, що вони можуть бути спокійні.
— Тоді вибачте, що турбую вас, але можете зв'язатися зі мною, коли вона прийде до тями?
— Звичайно. Але якщо вона втече, не треба потім жалітись, добре? Я не володію ніякими бойовими здібностями, — відповіла Асука, приємно посміхаючись.
Канон посміхнулася і кивнула.
— Ви нізащо не випустите пацієнта з поля зору, міс Асука.
Потім вона вивела Саяку і Кіріхару, лікування яких було завершено, з кабінету медсестри.
***
Канон була головою дисциплінарного комітету, але зараз вона також була тілоохоронцем Ісорі.
Система охорони на Конкурсі наукових робіт передбачала, що до одного об'єкта прикріплюється кілька тілоохоронців. Був ще один молодший тілоохоронець для Ісорі, але Канон не збиралася перекладати цей обов'язок на когось іншого.
Тому вона повернулася на шкільне подвір'я, де проводилися експерименти, не чекаючи, поки прокинеться першокласниця, яку вона мала допитати.
І знову ця нахабна учениця – власне, Еріка – спричинила неприємності. З якоїсь причини один з учнів дивився на неї з підозрілим виразом обличчя. Еріка ігнорувала його, відводила погляд і майже насвистувала у вдаваному невіданні.
Відчуваючи, як починає боліти голова, але не в змозі вдавати, що вона нічого не бачить, Канон схопила найближчого члена дисциплінарного комітету і запитала його.
— Стій, Шібо, що за фігня твориться?
Тацуя був членом комітету, який очолювала Канон, але, що важливіше, зараз він був одним з представників на Конкурсі наукових робіт і мав відношення до перебігу експериментів.
Наразі він був одним з тих, кого охороняли, і для тілоохоронця, навіть якщо вона не була до нього приставлена, звернутися до нього, коли він активно друкував на клавіатурі, не могло бути й мови. Проте, схоже, Канон цього не усвідомлювала.
Звісно, Міюкі підняла свої серпоподібні брови за його спиною, але Тацуя не виглядав особливо ображеним. Він припинив гортати екран і повернувся.
— Схоже, Секімото не подобається, що Еріка та Лео тиняються навколо.
Подивившись на ситуацію ще раз, він мав рацію – Секімото, а не Еріка, був тим, хто притягував до себе роздратовані погляди. Канон зітхнула і підійшла до пари, що сперечалася.
— …Секімото, можеш пояснити мені, в чому проблема?
Для дисциплінарних офіцерів не існувало жодних обмежень щодо терміну перебування на посаді. Якщо член комітету не звільнявся добровільно, він залишався в ньому до закінчення школи. Марі та Тацумі подали у відставку, коли змінився склад учнівської ради, але Секімото все ще залишався її зареєстрованим членом. Він був єдиним старшокласником у комітеті.
— Чійодо… Ну, нічого такого. Я просто обережний – вони не обрані дисциплінарним чи клубним комітетом для цього, тож я не хочу, щоб їхнє вештання створило тобі проблеми.
Хоча це було не в характері Канон, їй захотілося закрити обличчя руками. Її безпомилкові думки зараз стосувалися того, чому її колега хотів навмисне створити неприємності.
— …Заради наступних років не варто заважати першокласникам спостерігати за експериментами, — сказала вона. — Якщо вони заважають нам виконувати обов'язки тілоохоронців, то тілоохоронці з цим розберуться. Цього року тебе не номінували на цю посаду, так що будь ласка, залиш це нам.
Секімото примружився, але Канон обернулась до Еріки, не давши йому часу на заперечення.
— І можете ви обоє піти додому на цілий день? Те, що сталося раніше, можна розцінювати як жорстокість чотирьох проти одного, залежно від точки зору.
Канон намагалася врятувати ситуацію, поки все ще було туманно. Еріка холодно посміхнулася їй. Вона знала, що це був лише тимчасовий спосіб вирішення проблеми, але від того, як Еріка посміхалася, кров прилила до її голови. Проте, якщо вона вибухне тут, це тільки погіршить ситуацію.
Коли Канон зціпила зуби, Еріка недбало відвернулася.
— Мені треба йти. Тацуя, Міюкі, до завтра.
— …Так, я теж пішов. Бувай, Тацуя.
Після того, як двоє першокласників з легкістю пішли, Канон зітхнула з полегшенням.
Саме тоді її термінал завібрував, сповіщаючи про те, що їй прийшло повідомлення. Перевіривши його, вона відійшла від Секімото, який, здавалося, все ще хотів щось сказати, і попрямувала до кабінету медсестри, з якого щойно вийшла.
— О, Канон, чекай!
Ісорі, який зосереджено стежив за даними, що надходили з вимірювальних приладів за допомогою свого термінала, швидко підбіг до неї ззаду. Він покинув свій пост посеред експерименту, але ніхто не дорікнув йому.
*
Секімото зацікавлено подивився на дисплей Ісорі, який той не встиг закрити, як з‑за нього з'явилася рука і вимкнула термінал.
— Ічіхара.
— Я думала, що тебе не цікавлять такі суто практичні речі, як ця.
Секімото відвернувся, його вираз обличчя став похмурим. Судзуне відповіла з покерним обличчям, яке нічого не видавало.
— …Я все ще думаю, що ми маємо зосередитися на вдосконаленні фундаментальної теорії та самих заклинань, як у випадку з Кардинальними кодами, але це не означає, що я не цікавлюся їх застосуванням.
— Я не пригадую, щоб я применшувала значення фундаментальної теорії. Нам насправді потрібна більш ретельна перевірка фундаментальної теорії, ніж дослідження теорії заради теорії, щоб ми могли зменшити ризики, які виникають при практичному застосуванні.
— Перевірка і дослідження – це різні речі. Дослідження – це творчість. Просто перевіряючи речі, ми нікуди не прийдемо.
— Теорія не має ніякої цінності, якщо вона не є корисною. Теорія існує для того, щоб її можна було перетворити на щось практичне.
— Зараз це може здаватися непотрібним, але дослідження фундаментальної теорії принесуть більше користі в майбутньому.
— Те, що вони дадуть більше плодів у майбутньому, не є підставою для того, щоб відкидати невеликі досягнення, які робляться зараз. Майбутнє будується на основі сьогодення.
Обоє старшокласників сперечалися спокійно, але водночас і вперто. Тацуя крадькома спостерігав за ними з‑за монітора і переконався в цьому.
Вона вже якось пояснювала, що Секімото був не четвертим у списку кандидатів на Конкурс наукових робіт, а другим, одразу після Судзуне. Проте, майже вороже неприйняття Судзуне, коли вона сказала йому про це, залишило своє враження.
Тоді Тацуя був трохи спантеличений, чому Судзуне так уперто не хотіла бачити Секімото в команді, але тепер він знав, що таке ставлення було цілком природним, коли їхні основні погляди так сильно розходилися. І наскільки Тацуя розумів, Секімото відчував конкуренцію сильніше. У Тацуї склалося враження, що він все ще відчував, що інший хлопець більше підходить для команди.
Іноді надмірна гордість призводила до втрати стриманості, яка зазвичай керується здоровим глуздом. Підсолоджуючи свої аргументи, Секімото, мабуть, не змусив би її відступити. Наскільки він міг судити, важко було подумати, що це буде кінець. Наступного разу Секімото вдасться до більш рішучих дій – це вже точно. Чи буде ця дія законною і мирною, він не мав жодних доказів.
“…Я просто сподіваюся, що це не стане проблемою…”
Маючи сильне передчуття, що це бажання не здійсниться, Тацуя все одно не міг не побажати його.
***
Лео вийшов з воріт школи і мовчки пішов за Ерікою.
Попри це, йому не здавалося, що вони йдуть зі школи додому разом. Зрештою, від воріт до вокзалу була лише одна дорога. У нього просто не було ніяких нагальних справ, які б змусили його обминути її. І Лео думав, що для Еріки це було так само.
Вони просто йшли в одному напрямку, і їхні кроки були однаковими.
— Лео?
Тож коли вона раптом озвалася до нього, він зупинився від несподіванки.
Еріка теж зупинилася.
— Ти маєш сьогодні час?
Він не одразу зрозумів запитання, тож якусь мить стояв як укопаний. Еріка розвернулася. Її спідниця затріпотіла в повітрі, але очі Лео були прикуті до неї.
Очі без жодної краплі м'якості.
Ці очі без натяку на пустощі.
Її очі сяяли сталево‑блакитною силою, і здавалося, що вони можуть впитися в нього в будь‑яку мить.
— То що? — перепитала вона знову, коротко.
Це зруйнувало закляття над Лео.
— …У мене нема ніяких справ, якщо чесно.
— Тоді йди зі мною.
Вона знову крутнулася на п'ятах і швидким кроком пішла геть. Лео пішов за нею з такою ж швидкістю, все ще мовчки. Візуально все було так само, як і раніше.
Але відтінок повністю змінився.
***
Коли Канон дочекалася Ісорі та увійшла до кабінету медсестри. Асука, яка надіслала повідомлення, привітала їх спокійним голосом. Втім, зважаючи на те, що вона фізично тримала Чіакі, яка боролася, слово «спокійним» виглядало зовсім недоречним.
— Міс Асука… а як щодо «жодних бойових здібностей»?
Вона вже не вперше ставила це питання, хоча й знала відповідь.
— Це ж робота медсестри, а не битва.
— …
— …
Канон була не єдиною, хто мимоволі витріщився на неї, і вона також була не єдиною, хто навмисно не звернув на це уваги.
— Емм… — почала вона. — Я б хотіла послухати, що вона скаже, так що можете відпустити її і дати їй сісти?
— Так, звісно, — Асука посміхнулася ще ширше, наче хвалила її тактовність у швидкому переформулюванні свого прохання. Вона посадила Чіакі.
Канон відчула легку дрож від того, що могло б статися, якби вона сказала те, що мала на увазі.
Ніби для того, щоб відігнати це відчуття, вона перевела погляд на Чіакі, яка тепер сиділа рівно, злегка похитуючи головою.
— З тобою позавчора все було добре? — запитала Канон.
Чіакі широко розплющила очі, а потім поспішно опустила їх, щоб сховати обличчя. Вона, мабуть, тільки зараз зрозуміла, що людина, яка переслідувала її біля станції – це Канон.
— Спершу тоді, тепер ось нині… — продовжувала вона. — Ти дійсно безрозсудна. Якби ти зробила одну маленьку помилку, то могла б сильно постраждати, — у її голосі не було відчуття допиту. Власне, він звучав м'яко. — Але все зайшло надто далеко, щоб я могла мовчки спостерігати за цим. Ти ще нічого не зробила – саме тому я маю тебе зупинити.
Канон перегнула палицю. Тепер, коли її призначили головою дисциплінарного комітету, в ній розквітло почуття обов'язку перевиховати молодших учнів. Якби її не призначили на цю посаду, то, зважаючи на її природну поспішність, вона досить швидко забула б про будь‑яке почуття обов'язку.
— Раніше ти сказала Мібу, що робиш це не тому, що чогось хочеш. Чому ти тоді вирішила викрасти дані?
Але незважаючи на те, що це новоявлене зобов'язання виснажувало Канон до межі, воно, схоже, знаходило відгук у людини, на яку було спрямоване.
— …Я не хотіла красти дані. Моєю метою було переписати програму магічного обладнання для презентації і зробити його непридатним для використання. Ось чому я позичила зламувач паролів.
— Ти хотіла, щоб презентація нашої школи провалилася?
Під її стриманим, уважним виразом обличчя на якусь частку секунди вона закипіла. З усіх можливих речей, вона намагалася зруйнувати великий момент для Ісорі (з суб'єктивної точки зору Канон). Сьогодні вона поводилася по‑справжньому терпимо.
— Ні, все не так! Я не хотіла, щоб все провалилось абощо!
Але відповідь Чіакі була не зовсім такою, як очікувала Канон. Канон міцно напружила плечі, щоб не зірватися, але це було схоже на розчарування. Несподівані слова і ставлення Чіакі здавалися чесними. Канон принаймні відчувала, що Чіакі говорить правду.
— …Мені неприємно це казати, але та людина легко справиться з цим, — сказала Чіакі. — У нього достатньо навичок. Але якби програма зламалася прямо перед конкурсом, він би почав панікувати, хоча б трохи. Може, йому навіть довелося б працювати кілька ночей поспіль, а потім, сподіваюся, захворіти. Я просто хотіла змусити його попотіти!
— Ти все це робиш, щоб позлити його…? На щастя, це не переросло в щось серйозне, але, залежно від того, як би все пішло, тебе могли б виключити зі школи, ти ж знаєш.
— Мене це не хвилює! Доки я можу його налякати і насолити йому! Я не можу пробачити йому, що він завжди отримував тільки хороше…!
На ліжку Чіакі почала схлипувати.
Канон з розгубленим обличчям обернулася до Ісорі. Той слухав їх на відстані кількох кроків. Він кивнув Канон і сів на табуретку біля ліжка.
— Чіакі Хіракава… — сказав він. — Ти молодша сестра Кохару Хіракави, так?
Плечі Чіакі, які до того поникли і тремтіли від ридань, тепер затремтіли по‑іншому. Ісорі, який був у технічній команді Змагань дев'яти шкіл, звичайно ж, знав Кохару Хіракаву, яка також входила до складу інженерної команди.
— Ти думаєш, що Шіба винен у тому, що твоя сестра стала такою, так?
Ісорі був присутній під час інциденту, який зрештою змусив її кинути школу, тож він одразу зрозумів, про кого йдеться.
— …Хіба не так?
Те, що тихо прозвучало з вуст Чіакі, було вироком.
— Він міг би запобігти аварії Кобаякави, але не зробив цього. Він не спробував врятувати її, тому моя сестра відчула, що це її провина…
Ісорі ніжно поклав руку на плече Чіакі, але вона відштовхнула її. Він подивився на свою руку, а потім знову заговорив, його голос наповнився гіркотою.
— Якщо Шіба винен у цій аварії, то і я теж, — сказав він. — Я не помітив пастки. Це стосується і всіх інших людей з технічного персоналу. Шіба – не єдиний винуватець.
Це був не просто спосіб захистити Тацую. Старша Кобаякава все ще не відновила свої магічні здібності після нещасного випадку під час матчу з міражної битви на «Дев'ятці». Як один із присутніх тоді членів персоналу, Ісорі відчував жаль і відповідальність.
— Не сміши мене.
Але Чіакі, з опущеним обличчям, висміяла його почуття. Канон, розсердившись, підвелася, але Ісорі утримав її рукою.
— Моя сестра теж не знала, — сказала Чіакі. — Ти ніяк не міг знати, Ісорі. Але він міг це помітити. Та особа теж так сказала. Але він нічого не зробив, бо це не мало ніякого відношення до його сестри!
Цього разу Канон подивилася на Ісорі зі стурбованим виразом обличчя. У Ісорі було таке ж обличчя. Ніхто з них не міг зрозуміти слів Чіакі, її ставлення. Це звучало майже так, ніби вона хвалила Тацую. Їм навіть здалося, що вони бачать у ній тугу. Вони так розгубилися, що термін «особа» прослизнув повз них.
— Він може робити все, що завгодно, але ніколи не діє першим… Я впевнена, що він робить це, щоб посміятися над людьми, яких вважає некомпетентними.
Ісорі відповів на погляд Канон мовчазним хитанням голови. Ісорі знав, що відчуває Чіакі. Коли людей зраджує те, у що вони вірили, вони відчувають ще більшу ненависть до ворогів, з якими вже боролися. Навіть якщо ця віра була цілком заснована на однобічному переконанні.
— Він дуже добре володіє магією, — сказала Чіакі, — але він навмисне лінувався, щоб його відправили на другий курс. І тепер, я переконана, він розтоптує гордість кожного з нас, першого і другого курсів, і тішиться з цього!
— Ну все, все, досить.
Коли Канон та Ісорі заніміли перед ненависним, недоречним засудженням Чіакі, медсестра перервала її промову голосом, позбавленим будь‑якої ознаки напруженості.
— Розпорядження лікаря. Чіодо, можеш продовжити завтра?
— Міс Асука…
— Я відвезу її в університетську лікарню на ніч, — сказала вона. — І зв'яжуся з її батьками, а ви двоє йдіть готуватись далі. До вечора залишилося не так вже й багато часу, чи не так?
Канон, здавалося, хотіла заперечити проханню Асуки, але Ісорі зупинив її, і вони обоє вийшли з медпункту.
***
Еріка сиділа поруч з Лео в машині, розрахованій на двох осіб.
Наодинці з дівчиною його віку в крихітному транспортному засобі. Навіть Лео, який ставив їжу вище за справедливість, а бійки вище за квіти, не міг не відчувати себе трохи ніяково через це.
Він знав, що це була лише Еріка, але все одно було трохи незручно. Може, якби це був хтось інший, то було б не так дискомфортно.
Об'єктивно кажучи, Еріка була рідкісною красунею. Чи то через зовнішність, чи то через захоплення бойовими мистецтвами, чи то навіть через її недбалу позу, коли вона, спершись ліктем на віконну раму, дивилася на вулицю, вона здавалася привабливою. Крім того, йому здалося, що він вловив запах чогось солодкого. Не в змозі відверто дивитися на неї, зважаючи на те, що він сидів поруч, але не в змозі ігнорувати її, його очі зупинялися на ній раз за разом, погляд за поглядом. Лео швидко почав шкодувати, що прийняв її запрошення, не спитавши, куди вони їдуть.
Мовчання посилювало його дискомфорт, але, на щастя, це тривало недовго.
— …Тобі не здається, що це якось занадто просто?
— Що саме? — відповів він на несподіване запитання, потай радіючи, що зміг відповісти нормальним голосом.
— Вчора ми отримали попередження про проникнення невідомих іноземних шпигунів, а вже нині ми виявляємо ученицю з тим шпигунським інструментом, — сказала Еріка. — І все це було так халтурно зроблено, ніби вони хотіли, щоб ми її знайшли.
— Халтурно… Тобто, мені здається, що це було достатньо клопітно.
— Тупо. Спіймати її було єдиною важкою частиною. Вона розгулювала з інструментом для злому серед білого дня. Уявляєш, наскільки це було необережно?
— Аматори, так? — вирішив Лео.
— Так… — невиразно відповіла вона, кивнувши головою. Вона не здавалася переконаною.
— Щось не так? — Еріка говорила незвично невиразно, і Лео зрозумів, що вона відчуває щось таке, що не можна розв'язати жартом чи легковажністю.
— Це ще не кінець… — сказала вона. — Її, може, послали, щоб розвідати що до чого.
— Як приманку, щоб змусити нас втратити пильність, поки справжні вороги десь поруч?
Зараз її мовчання означало «так».
— І ти хотіла, щоб я зіграв з тобою в детектива, щоб викурити їх?
— Ні, — заперечила Еріка.
Лео відчув радше полегшення, ніж злість. Здавалося, що цей час на самоті у вузькому просторі змушував його розум давати збої.
— Я не чекаю, що ти будеш працювати головою.
— Скажи це ще раз! — звісно, він все ще не міг забути цю образу.
— Ми з тобою не створені для розумової роботи, правда? Ми можемо просто залишити це Тацуї.
Але після того, як вона сама застосувала до себе ті ж самі образи, йому було важко сперечатися.
— У нас є набагато краща роль, ніж займатися тим, що нам не підходить, — сказала вона.
Це одразу ж підказало йому, про що вона думає. Їхній спосіб мислення справді був схожим – хоча обоє категорично заперечували це.
— Тоді тілоохоронці.
…Ворог полює на речі, пов'язані з Конкурсом наукових робіт. Їх не треба викурювати – вони самі прийдуть, як тільки наблизиться дата конкурсу.
— Але ми будемо менше захищатися і більше контратакувати.
…Їм залишається лише залягти і чекати на них.
— Уууу, а ти страшна дівчина… Хочеш використати Тацую як приманку?
…Якщо більше нічого не станеться, то чудово.
— Тацуя не помре, навіть якщо ти його вб'єш.
…А якщо вони спробують щось зробити, Тацуя не здасться без бою.
— Ха‑ха, точно.
…Все, що їм тепер треба було зробити, це сконцентрувати всі свої зусилля на тому, щоб скрутити шиї шпигунам.
Лео та Еріка досягли домовленості – не словесної, а на іншому мовному каналі.
Низький загрозливий сміх відлунював у маленькому салоні.
Якби Тацуя почув їхню розмову, він міг би заявити, що розриває з ними стосунки. На щастя (?), його тут не було.
Однак сміх раптово обірвався.
— Але є ще одне, що нам треба для цього зробити, — сказала Еріка, і вираз її обличчя став суворим.
— Що саме? — чесно запитав Лео, припускаючи, що це щось серйозне.
— Лео, ти маєш першокласний потенціал як піхотинець. У боях з використанням пістолетів чи ножів, я думаю, ти міг би перевершити Хатторі та Кіріхару.
Раптова, несподівана висока похвала, замість того, щоб викликати у нього радість чи підозру, збентежила його.
— З точки зору потенціалу, Мікі теж на висоті. Але ти, мабуть, кращий за нього у видимих битвах.
Але знадобилося лише кілька секунд, щоб його мозок перезавантажився.
— …Я? Потенціал – це значить, що у тебе претензії до моїх нинішніх здібностей, так?
Попри різку відповідь Лео, Еріка кивнула, не особливо здивувавшись.
— Я сказала, що нам ще чогось не вистачає, чи не так? У тебе немає фінішера.
— Фінішера?
— Фінішного прийому, вбивчого удару. Називай, як хочеш. Вміння, яке завжди переможе противника. Щось, що змусить його відчути реальну загрозу. Щось, що просто наявність чого дасть тобі перевагу, навіть якщо ти його не використаєш. У тебе такого немає.
— …А у тебе є?
— Так. Для цього мені потрібна моя особиста мітла, зате з нею я володію секретною технікою володіння мечем, яка може точно розчавити ворога.
— Хм…
— У тебе ж нема вміння, яке вб'є противника стовідсотково, чи не так? Залежно від того, як ти налаштуєш і використаєш «Мінікомунікатор», який зробив Тацуя, він може бути цілком смертоносною зброєю, але йому не вистачає гостроти, щоб стати справжнім фінішером.
Кабінка перейшла на низькошвидкісну смугу. Вони наближалися до місця призначення.
— …Гадаю, я не маю жодних вмінь, які б дозволили мені вбити когось.
Під час квітневого інциденту Лео поставили в тилову охорону, і він фактично не бився з жодним із членів «Бланшу». На відміну від Кіріхари та Еріки, він фактично не стикався з жорстокістю, здатною розривати плоть і ламати кістки.
— Ти готовий навчитися цьому?
Погляд Еріки пронизував очі Лео.
— Чи готовий ти до крові на руках? Тому що, можливо, саме з таким ворогом ми маємо справу. І, може, це не обов'язково ми маємо робити цю роботу. Може наші вчителі, або наші старшокласники, або навіть Тацуя зроблять це за нас. Але якщо ти хочеш брати участь по‑справжньому, а не просто спостерігати збоку, я думаю, тобі знадобиться рішучість вбивати або бути вбитим.
— Це дурне питання, — погляд Лео жодного разу не відвівся від очей Еріки, поки він відповідав, просто і чітко.
Кабінка сповільнила хід, в'їхала на платформу станції і зупинилася. Еріка відчинила двері та зійшла на платформу. Лео вийшов слідом за нею і відчув у повітрі запах солоної води. Він знав, що вони десь зовсім близько до океану, біля кордону префектури Канаґава, ще до того, як подивився на назву станції.
Еріка зупинилася і обернулася.
— Тоді я навчу тебе одного.
Освітлена сонячним світлом, що падало на її плечі, вона промовила.
— Таємна техніка меча, «Усуба Каґеро, Мурашиний лев». Ідеальне вміння для тебе.
***
Сонце вже давно зайшло, і дорога додому, на вокзал, була освітлена вуличними ліхтарями.
Сьогодні замість Лео та Еріки з групою були Канон та Ісорі.
— …Ясно. То це і був її мотив, — Тацуя кивнув, виглядаючи переконаним після того, як Канон досить неохоче розповіла йому про все, що дізналася.
— Але чому?! — розлютилася Хонока. — Вона просто ненавидить тебе через непорозуміння!
— А може, вона випускає пар, — спантеличено промовила Шідзуку, яка йшла поруч, явно не розуміючи, що відбувається. Ніщо з цього не було переконливим для них обох.
— Вона, певно, не могла не випустити пар…
— Я впевнена, що вона любить свою старшу сестру… Але це не означає, що ми можемо виправдати те, що пробувала зробити Хіракава, але я думаю, що можу трохи зрозуміти її почуття.
На противагу цьому, Мікіхіко та Мідзукі висловлювали слова, змішані зі співчуттям. Тацуя був глибоко зацікавлений разючою різницею у сприйнятті між учнями 1‑го та 2‑го курсів. Він, звісно, не показав, що його це забавляє.
— Але якщо це все, то, напевно, не буде проблемою залишити її в спокої, — сказав він, не висловлюючи своїх вражень, а радше порадивши, що їм тепер робити.
Канон та Ісорі скоса подивилися на нього.
— Ти ж знаєш, що ти – мішень, так? — запитала Канон, вже не стурбовано, а скоріше здивовано.
Тацуя похитав головою, чомусь виглядаючи винувато.
— Так… це переслідування стосується мене, і я вплутав у нього вас. Але я не створю вам жодних проблем. Щоб пробитися крізь нашу систему безпеки, треба щось більше, ніж зламувач паролів.
— Ну, нам допомагає клуб робототехніки, який стежить за всім обладнанням, а не лише за системою безпеки, тож не думаю, що нам варто хвилюватися… — сказав Ісорі, насупивши брови – і навіть цей вираз виглядав тривожним (спокусливим?), як це не прикро. — Але якщо вона знає, що хакерство не спрацює, вона завжди може піти на ескалацію, хіба ні? Якщо її сестра є причиною цього, то думаю, що поговорити з нею і змусити її передумати – найкраще рішення…
Тацуя все ще хитав головою.
— Давай не будемо вплутувати в це Кохару, — сказав він. — Вони хоч і сестри, але вона не має відношення до цього інциденту і не несе за нього відповідальності.
Хіракава (старша сестра) має відношення принаймні в тому сенсі, що вона була причиною необдуманої поведінки своєї сестри. Але Ісорі відчув захоплення перед Тацуєю за те, що він заявив, що це не так.
— Ого. Здається, іноді ти можеш бути таким хорошим, — сказала Канон, не дражнячись, а щиро здивувавшись.
Мимохіть сховавши роздратовану Міюкі від очей однокласників, Тацуя знову похитав головою, вдвічі сильніше, ніж раніше.
— Бо мені здається, що це все стане надто складним. І взагалі, молодша сестра Хіракава не єдина, хто останнім часом крутиться поблизу.
Обличчя Канон, Ісорі та Мікіхіко раптово напружилися, і вони перезирнулися.
Вони не помітили нікого підозрілого, але Ісорі та Мікіхіко вловили легке коливання полів – ненавмисні псіонні пульсації.
— …Ти все ж таки хочеш тілоохоронця? — запитала Канон, зрозумівши, що Тацуя не просто параноїк, і відреагувавши на коливання, що поширювалися в просторі, та на зміну виразу обличчя Ісорі.
— Ні. Без когось із рівнем сприйняття Саеґуси зловити їх буде дуже важко, — Тацуя вчетверте похитав головою, натякаючи на те, що не було нікого, кому б вони могли віддати цю роль.
***
Не багатоквартирний будинок в Ікебукуро і не висококласний ресторан у китайському кварталі Йокогами, а щось середнє: у приватній кімнаті одного традиційного японського ресторану на Шінаґаві сиділи троє чоловіків. Двоє з них складали пару, що складалася з чоловіка років сорока і молодшого, років двадцяти п'яти чи двадцяти шести. Разом вони стояли перед ще одним чоловіком років двадцяти.
— Я щиро перепрошую. Сподіваюсь, вам не довелося довго чекати.
Одинокий чоловік щойно прибув. Разом зі словами він мав вибачливий вигляд. Проте він майже не справляв враження підлабузника, а його ввічлива поведінка в поєднанні з гарними рисами обличчя випромінювала благородство.
— Зовсім ні. Ми теж щойно приїхали.
Відповідь старшого чоловіка містила відповідні банальності, але його ставлення було зверхнім і різким. Він не був вульгарним, але інші могли б схарактеризувати його як хама. Звісно, цей чоловік напевно відмахнувся б від будь‑яких звинувачень, що він був невитонченим чи легковажним. І останній чоловік, який виглядав більш мужнім, ніж його вік у двадцять з гаком років, сидів нерухомо, не рухаючись, щоб заговорити.
— Я хотів би відразу перейти до справи, містере Чжоу, — сказав старший чоловік новоприбулому. — Здається, дівчина схибила.
— Я розумію ваше занепокоєння, Ваша Ексцеленціє Чень, — молодий чоловік, Чжоу, м'яко відреагував на владний протест. — Але ми нічого не сказали їй про наші особи. Сумніваюсь, що існує якась небезпека витоку інформації.
— Справді, зараз? — відповів Чень, почувши впевненість у тоні Чжоу, спрямувавши на нього допитливий погляд. — Ви дуже добре підготували її як свою помічницю.
— Діти в цьому віці по‑справжньому пристрасні. Вони радше говоритимуть, ніж слухатимуть, щоб показати власну цінність, щоб на них дивилися інші. Це фаза бажання бути зрозумілими, а не бажання зрозуміти, — він тонко посміхнувся. — Через це вона багато чого нам розповіла.
Чень подивився на нього, трохи збентежений. Але коли він заговорив, у його застережливому голосі не залишилося жодних неприємних відчуттів.
— Якщо ви так кажете, містере Чжоу, то все буде в порядку. Просто слід врахувати всі шанси, навіть один на тисячу.
— Я розумію. Я планую відвідати її невдовзі, перевірю, як вона почувається.
Після того, як Чжоу ввічливо вклонився, Чень задоволено подивився на нього, а потім потряс дзвіночком на столі.
Чжоу помітив, як молодий чоловік, що сидів поруч з ним, Лу Ґан‑Ху, кинув гострий погляд у його бік, але це ніяк не вплинуло на невиразну посмішку на обличчі Чжоу.
Більше глав та творів на нашому телеграм-каналі. Смакуйте улюблені веб-новели рідною мовою!
Також заходь у мій телеграм, там я публікую одразу готові томи у .pdf і .epub