Сучасний громадський транспорт на короткі відстані заснований на ідеї спільного використання автомобілів, перейшовши від систем масового транспорту до меншої кількості. Ця зміна почалася тридцять років тому і майже завершилася в мегаполісах, поширившись на 80 відсотків провінційних міст і містечок. У решті 20 відсотках населених пунктів громадського транспорту взагалі не існувало – люди користувалися власними автомобілями.
Коли мова йшла про поїздки на роботу чи навчання на невеликі відстані, транспортні засоби для перевезення великої кількості людей одночасно, такі як з'єднані поїзди та великі автобуси, тепер майже не використовувалися. Давно минули ті часи, коли учні середніх і старших класів користувалися одними й тими самими потягами чи автобусами, щоб разом їздити до школи і назад.
Майже у всіх випадках Тацуя йшов зі школи прямо на вокзал, але іноді по дорозі зупинявся в кафе або фаст‑фуді. Від школи до вокзалу було близько кілометра, але на цьому короткому шляху було багато щільно розташованих комерційних закладів, орієнтованих на учнівську аудиторію. Тут були не лише їдальні, а й безліч книгарень, канцелярських крамниць та крамниць одягу. Особливо багато було товарів, пов'язаних з магічною освітою; ці крамниці відвідували не лише учні та викладачі Першої старшої школи, а й значна кількість людей, що знаходилися на канікулах.
Група з восьми осіб якраз влаштувалася в одній кав'ярні з відносно традиційним зовнішнім виглядом, яку вони відвідували досить часто, щоб до них почали ставитися як до постійних відвідувачів.
— Що? Тацуя, тебе обрали на Конкурс наукових робіт?
Сьогоднішній маршрут групи почався з того, що Мікіхіко запитав, чому Тацую викликали в геометричну лабораторію. І, не дочекавшись, коли їм принесуть їжу, Мікіхіко перепитав його ще раз. Відчувши, що поспішність – це той бік свого друга, якого він раніше не бачив, Тацуя взявся пояснювати те, що сталося раніше.
І це була реакція Мікіхіко.
Тацуя вже розповідав про це Міюкі та Хоноці, коли йшов за ними з кімнати учнівської ради, але у решти п'ятьох, включно з Мікіхіко, від подиву очі аж очі повилазили на лоба.
— Але хіба вони не обирають лише трьох людей з усієї школи для участі в Конкурсі наукових робіт?
— Гадаю, так, — недбало відповів Тацуя на запитання Мідзукі. Вираз їхніх облич був полярно протилежним.
— Гадаєш…? Ти хіба зовсім нічого не відчуваєш, Тацуя?
Мідзукі була ошелешена, а Еріка виглядала трохи здивованою, коли сама коментувала це питання.
Поруч з ними Лео весело посміхнувся.
— Це ж нормально, коли мова йде про Тацую, так?
— Майже ніхто з першачків ніколи не брав участі в Конкурсі наукових робіт, — заперечила Шідзуку.
— Але ж дехто потрапляв, правильно? Факультет не може ігнорувати генія, який може додати нові заклинання до Індексу, — Лео, все ще посміхаючись, заперечив у відповідь.
— Не називай мене генієм, — зауважив Тацуя, здавалося, що його це справді турбує, а не просто бентежить.
— Тобі так не подобається, коли тебе називають генієм, так…? — запитала Хонока, спантеличено, не саркастично і не злісно.
— Це слово надто гарне, — відповів не Тацуя, а Міюкі. Її брат лише болісно посміхнувся на її відповідь; він не сказав, що вона помиляється.
— Але це все одно круто! — наполягав Мікіхіко, відганяючи темні хмари, що почали насуватися, певно, стурбований небезпечним настроєм. — «Надприродне» щороку обирають роботу переможця, і навіть решта робіт постійно потрапляють до наукових журналів.
«Надприродне» — це назва наукового журналу в Англії, відомого як найвищий авторитет у питаннях сучасної магії. З іншого боку, він вважався авторитарним, не надто дружнім для читання старшокласниками. Але Мікіхіко був не єдиним, хто читав його; Тацуя, Міюкі та Шідзуку, а також інші члени групи теж читали його, і вони добре знали його назву та статус.
— О, але… Залишилося не так багато часу, хіба ні? — переполохано запитав Мікіхіко, зовсім не так, як раніше.
Тацуя почав підозрювати, наскільки екстремальними були його сьогоднішні злети і падіння – можливо, з ним теж щось сталося. Але він не виказав своєї підозри і просто кивнув.
— Дев'ять повних днів до того, як ми маємо подати її до школи.
— Що?! Але ж це вже не за горами!
— Все буде добре. Я лише помічник, а вони пишуть роботу ще з літніх канікул.
Тацуя посміхнувся і махнув рукою, щоб заспокоїти Хоноку, яка трохи зблідла. Цей жест змусив усіх подумати: «О, точно» і зітхнути з полегшенням.
— Все ж таки це було дуже несподівано, — насупившись, зауважила Міюкі. — Може, щось сталося?
— Здається, інший помічник захворів, — просто відповів Тацуя, все ще продовжуючи посміхатися. Він не пояснював цього раніше, але й приховувати цього не було потреби.
Проте його простої відповіді було недостатньо, щоб повністю задовольнити сестру.
— Дуже шкода, але це все одно здається надто поспішним, — обставини здавалися досить переконливими для її розуму, але не для серця. — Я впевнена, що вони вибрали тебе, бо ти підходиш для цієї роботи, оскільки ти можеш зразу влитись у команду дослідників, але…
Але заміна Тацуї була вже остаточно вирішена – і це було дуже схоже на Міюкі, коли вона придумувала логічну причину, щоб переконати себе в протилежному. Цього разу це не обов'язково була його переоцінка, але він подумав, що беззастережна згода виглядатиме надто нарцистично.
— Справа не в цьому. Якби тема дослідження Ічіхари була чимось, про що я нічого не знав, навіть я б відмовився від неї.
Тацуя вирішив розібратися з цим, використовуючи свій метод «посміхатися і частково не погоджуватися». Не можна сказати, що Міюкі була цілком задоволена таким ставленням, але поки вона підшукувала слова, хтось інший підкинув йому нове запитання:
— Хм. А про що ця робота? — запитав Лео, з цікавістю нахилившись вперед.
Одна дівчина кинула на Лео холодний погляд, явно цікавлячись, чи він взагалі зрозуміє, якщо Тацуя скаже йому, але і запитувач, і відповідач повністю проігнорували її.
— Технічні проблеми термоядерних реакторів, що керуються гравітаційними магічними програмами, та шляхи їх подолання.
— …Без поняття що це значить.
Звичайно, запитувач міг лише частково відповісти на таку насичену, прямолінійну відповідь.
— …Це досить шалена тема, — застогнав Мікіхіко з похмурим обличчям. — Хіба це не одна з Трьох великих практичних проблем магії тяжіння?
— Раз вони обрали тебе, я думала, що це буде наукова робота з програмування ПАВу, — сказала Мідзукі, висловлюючи здивування.
— О, я теж!
— Кей теж один з учасників… З такою темою, думаю, команда була б дивовижною і точно виграла б весь конкурс.
Шідзуку та Еріка, схоже, були згодні з Мідзукі. Його друзі, мабуть, думали, що ця тема занадто складна для Тацуї – і для старшокласників загалом.
Що ж, це було цілком природно. Реалізація гравітаційного термоядерного реактора не дарма була однією з Трьох великих проблем. Тацуя вирішив посміхнутися разом з ними і ухилитися від обговорення.
Лише Міюкі не приєдналася до спокійних усмішок. Вона зобразила посмішку на обличчі, але до очей вона не дійшла. Вона знала, що можуть означати дослідження стаціонарного гравітаційного термоядерного реактора – і знала, що її брат ставиться до цього найсерйозніше з‑поміж усіх.
***
Розлучившись з друзями на вокзалі та повернувшись додому, брат і сестра побачили на своєму паркувальному місці громадський автомобіль. Вони обмінялися поглядами.
Тацуя першим підійшов до вхідних дверей і відчинив їх.
Побачивши незнайомі дизайнерські туфлі біля входу, Міюкі зупинилася на місці, скривившись і затамувавши подих. Тацуя ніжно обійняв її за плечі. Він ступив з нею на дерев'яний край порогу, а потім почув тупотіння капців, як хтось підтюпцем наближався до них.
— …Ласкаво просимо додому. Як завжди привітні, як я бачу, — ці слова пролунали в їхній бік, з легким дражливим відтінком.
Тацуя одразу ж примружився і злегка стиснув плечі сестри, коли вона рушила з місця.
— Давно ви не приходили додому, міс Саюрі, — відповів він, його голос був таким же холодним, як і погляд.
Цього разу відреагувала маленька жінка, що вітала їх.
— Т‑так, ну, зручніше жити ближче до офісу.
— Розумію, — коротко відповів Тацуя їхній мачусі (хоча брат і сестра вважали її просто другою дружиною батька, яка не з'являлася в домі вже дев'ять місяців).
Незважаючи на те, що вона повернулася додому, вона не мала тут ні кімнати, ні місця для ночівлі. Після одруження з батьком Тацуї вони насолоджувалися подружнім життям як пара, що мешкала на верхньому поверсі багатоповерхівки за п'ять хвилин ходьби від головного офісу Four Leaves Technology. Вона жодного разу не залишалася тут після одруження, але все ще була прописана тут, тож у словах Тацуї був чистий сарказм.
Побачивши, як друга дружина їхнього батька втрачає самовладання від такого банального уколу, Міюкі заспокоїлася. Все ще тримаючи Тацую за руку, вона повернулася і наблизила своє обличчя до брата, щоб притиснутися до нього. Вона зробила це, не звертаючи уваги на те, що на них дивилися інші. Зазвичай, навіть коли вони були наодинці, вона ніколи не робила нічого настільки напористого чи нескромного. Вона навмисне поводилася так, ніби ніхто не дивився.
— Я зараз же приготую вечерю. Може ти чогось хочеш, брате?
— Я з'їм все, що ти приготуєш. Нам нікуди поспішати, так що йди переодягнися.
Коли брат подивився тільки на неї, щоб відповісти, не шкодуючи навіть погляду на Саюрі, Міюкі злегка хихикнула, вищість досягнута.
— Так і зроблю. Тільки скажи, будь ласка, якщо у тебе є якісь побажання, у що мені переодягнутися. Я одягну будь‑що, якщо ти забажаєш, брате.
— Гаразд, не захоплюйся.
Він вдав, що штовхає її, а Міюкі відвела голову назад і пішла на другий поверх підтанцьовуючи по сходах.
*
— Що ж, — звернувся Тацуя до Саюрі, яка просто стояла поруч, коли Міюкі зникла з поля зору, — послухаємо, що ви скажете.
Беззастережна манера розмови змусила її злегка невдоволено насупитися, але вона все ж таки сіла навпроти Тацуї на місце, яке він запропонував.
— Мені шкода, що я тебе підганяю, але я б хотіла закінчити, поки твоєї сестри немає, — сказала вона. — Здається, ви обоє мене все ще не дуже любите.
Вона, мабуть, відчула, що немає сенсу дотримуватися зовнішньої пристойності; як тільки вона сіла, її ставлення стало відвертішим. Не звертаючи уваги на те, що він дивиться, вона відкинулася на спинку дивана і схрестила ноги. Вона була схожа на науковця, без прикрас і макіяжу, лише в брючному костюмі, тож у нього не було жодних проблем з тим, куди дивитися – звісно, вона могла б одягнути вузьку мініспідницю, і він би й оком не змигнув.
— Міюкі не виглядає такою. Те, що її батько одружився вдруге за пів року після смерті матері, залишило б неприємний присмак у будь‑кого. Вона може й виглядає зрілою, але їй лише п'ятнадцять.
— …А як щодо тебе?
— Для мене такі емоції нічого не значать. Я так влаштований.
— …Ну, добре. Хочеш ти цього чи ні, я нічого не можу з цим вдіяти. Але якщо ти збираєшся зайти так далеко, я б хотіла, щоб ти мене вислухав. Можливо, для вас двох це було півроку, але для мене – шістнадцять.
“О, ясно. Вона прикидається молодою, але їй стільки ж років, скільки й нашому батькові”, — подумав Тацуя, і ця думка напевно нажила б йому ворогів з‑поміж усіх жінок у світі.
Саюрі Шіба, раніше Саюрі Коба, перебувала в романтичних стосунках з Тацуром Шіба до того, як він одружився з Мією Йоцуба. Однак впертість Йоцуби у пошуках високоякісних генів змусила перших двох розлучитися. Тацуя знав про це, тож міг зрозуміти бажання поскаржитися.
Але це була суто проблема між його батьком, матір'ю та нею – це не стосувалося брата і сестри. Враховуючи, що їхня мати знала про їхні стосунки ще за життя, місця для співчуття було ще менше.
— У будь‑якому разі, для чого ви подолали такий довгий шлях?
Саюрі несвідомо намагалася відкласти цю тему; їй перехопило подих від цього запитання, але потім вона змогла знову почати говорити природно.
— Я скажу тобі прямо. Я хочу, щоб ти знову допомагав у лабораторіях в офісі. І кинь школу, якщо це можливо.
— Це неможливо. Якщо я не буду учнем Першої школи, поки Міюкі там навчається, я не зможу виконувати свій обов'язок її хранителя.
Беззастережна відмова на беззастережну вимогу.
— Навіть якщо ти перестанеш вчитися, їй обов'язково призначать іншого хранителя.
— Магів не вистачає скрізь, куди не глянь. Навіть Йоцуба не зможуть так легко знайти заміну хранителю.
— Ти кажеш, що немає таких талановитих супровідників, як ти.
— Якщо говорити про Міюкі, то так.
Цей обмін думками був одним із тих, що відбувалися між ними неодноразово в минулому.
Саюрі важко зітхнула – і це не виглядало повністю фальшивим.
— Компанія не настільки гнучка, щоб дозволити таким талановитим працівникам клеїти дурня.
— Я ніколи не збирався клеїти дурня. Я вже зробив значний внесок у прибуток компанії в цьому семестрі. Ви були завалені замовленнями на літальні пристрої від Корпусу морської піхоти СШПА, чи не так? Тільки одні ці замовлення мали збільшити прибутки за минулий семестр на двадцять відсотків.
Саюрі розчаровано насупилась. Заперечити було нічого.
Спочатку FLT була відома як виробник інструментів і предметів, пов'язаних з магічною інженерією, а не готових ПАВів. Без сумніву, саме успіх моделі «Срібний» приніс компанії славу виробника ПАВів – інакше кажучи, це заслуга Тацуї. Зокрема, нещодавній літальний пристрій був революційним продуктом, який, за прогнозами деяких аналітиків, виведе FLT на перше місце у світі серед виробників спеціалізованих ПАВів.
Ці досягнення, мабуть, викликали заздрість Саюрі – вона спочатку приєдналася до компанії як дослідниця, а потім була переведена в управлінський відділ після того, як не досягла помітних результатів.
Але навіть без цих особистих почуттів у неї була причина, через яку вона не могла сказати: «Добре, я розумію» і піти.
— …Тоді чи можу я принаймні попросити тебе допомогти проаналізувати цей зразок? — сказала вона, виймаючи з сумки велику скриньку з коштовностями і дуже обережно відкриваючи її.
Всередині була одна напівпрозора куля з червонуватим відтінком.
— …Це реліквія родини Ні‑но Маґатама.
Серед тих, хто займався магічними дослідженнями, «реліквія» означала ПЧА з магічними властивостями. Реліквіями називали матеріали, які не можна було вважати створеними людиною, але які також явно не були утворені природним шляхом. Наприклад, антиніт, який викликав «Заглушення», був класифікований як реліквія.
Більше того, справжні реліквії – наприклад, Ясакані‑но Маґатама – ніколи не потрапляли до рук науковців.
— Де вони це розкопали?
— Я не знаю.
— Ясно. Тоді це питання національної оборони, — як неіноземному виробнику з першокласними технологіями, FLT часто доручали завдання, пов'язані з військовою сферою. — Ви сказали «проаналізувати» – мені ж не доведеться займатися копіюванням Ні‑но Маґатами, чи не так?
Вираз обличчя Саюри застиг.
Тацуя зітхнув.
— Як можна бути настільки спонтанною? Ці речі надто складні для сучасних технологій, щоб їх можна було штучно відтворити. Ось чому вони називаються реліквіями.
ПЧА – це абревіатура від «позачасові артефакти». Іншими словами, це були об'єкти, створені у спосіб, що перевершував технічні стандарти епохи, з якої вони були відкопані. Це не означало, що сучасні технології не можуть їх відтворити. Реліквія, однак, була надто складною для відтворення сучасними технологіями, саме тому вона і мала таку грандіозну назву.
— Це замовлення надійшло як чіткий запит від Сил національної оборони. Ми не можемо відмовити.
Він міг дещо зрозуміти рішення керівництва. Справа була не лише у FLT – будь‑який бізнес, пов'язаний з магією, по суті, працював у звичайному режимі, поки уряд не вимагав іншого. Іншими словами, магічна індустрія була оборонною галуззю.
Єдиними, хто купував магічні інженерні товари, в тому числі ПАВи, були маги, які могли практично використовувати магію. Ринок для них був неймовірно крихітним порівняно з іншими промисловими товарами.
Враховуючи рідкісність магів, невеликий розмір мав сенс. Експерти підрахували, що в Японії зараз загальна кількість магів, які мають професії, пов'язані з магією, або вивчають магію, становить близько тридцяти тисяч. Навіть якби всі вони купували новий ПАВ щороку, на внутрішньому ринку ПАВів їх було б лише тридцять тисяч протягом року. Хоча деякі з них користувалися ними довше, ніж купували заміну, багато магів мали до п'яти‑шести штук. Однак це не змінювало того факту, що ринок був занадто малий.
Крім того, оскільки державна політика сприяла розвитку магії, пристрої, що підтримують магію, мали бути доступними за низькою ціною. Тому роздрібна ціна на ПАВи була досить низькою, щоб середньостатистична сім'я могла дозволити собі купити дитині такий пристрій у подарунок при вступі до старшої школи.
Такий масштаб і структура, безумовно, не були галуззю, яка могла б вижити самостійно. Тому держави вдавалися до заходів експертної допомоги, коли йшлося про магічні індустрії. Наприклад, Японія субсидувала 90 відсотків вартості покупки ПАВів. Ціни на вітринах становили десяту частину від розрахункової ціни одиниці товару. Японія також надавала дуже щедрі гранти дослідницьким фондам підприємств під виглядом контрактних досліджень. Навіть найвищі гіганти індустрії, такі як Maximillian та Rosen, не могли опиратися урядам своїх країн. Це була доля, яку розділили всі гравці магічної індустрії.
— Але навіть Національні сили оборони мали б знати причину назви «реліквія». Вони б зрозуміли, що якщо щось класифікується як таке, то його неможливо штучно синтезувати. Чому вони висувають таку безглузду вимогу?
Саюрі знадобилося більше, ніж коротка пауза, щоб скласти відповідь.
— Ні‑но Маґатама, здається, здатна зберігати магічні програми.
Але її відповідь, вимовлена з ваганнями, мала достатньо сили, щоб прорватися крізь стриманий вираз обличчя Тацуї.
— А це перевірено? — запитав він, лише завдяки повністю зібраним акторським здібностям зумівши примусити себе звучати сумнівно.
Але це спрацювало, і Саюрі не помітила, наскільки він зацікавився.
— Це все ще припущення, але у нас є достатньо даних спостережень, щоб військові почали діяти.
Тацуя вдав, що серйозно киває.
— Якщо це правда, вони не можуть ігнорувати це. Я можу це зрозуміти.
Цілі Тацуї не обмежувалися лише можливістю зберігати магічні програми. Якби хтось впровадив і популяризував систему їх зберігання, напіввічні магічні пристрої перестали б бути мрією. Війська, де немає магів, могли б бути оснащені магічною зброєю. Якби Ні‑но Маґатама мала можливість зберігати магічні програми, і якби її можна було відтворювати у великих кількостях, військові б стали свідками розповсюдження магічної зброї.
Але в той же час було важливо, що вони не могли просто прийняти запит, а потім повернутися з невдачею.
— Враховуючи поточні досягнення FLT, я не думаю, що заради цього варто так ризикувати, — сказав Тацуя.
— Жереб вже кинуто.
— Без жодного шансу на успіх?
Враховуючи повну відсутність ноу‑хау у відтворенні реліквій, ризики були надто великими.
Звісно, Саюрі це чудово розуміла.
— Шанс є. Твоя магія. З її допомогою ми зможемо проаналізувати її.
Тепер, коли вона прояснила свої наміри, Тацуя хихикнув. Їм не потрібен був його інтелект – їм потрібна була його особлива здібність.
Як це було завжди.
— Я не можу сказати, що навіть моя магія може повторити це… але якщо ви дуже наполягаєте, то, прошу надіслати зразок у третій відділ досліджень і розробок. Я там часто буваю.
Тацуя не особливо заперечував. Він теж відчайдушно шукав будь‑які зачіпки щодо зберігання магічних програм. Але оскільки його метою була саме ця функція, копіювання фізичного Ні‑но Маґатама мало другорядне значення порівняно з самою здатністю зберігати магію. Через це він хотів уникнути маніпуляцій з боку працівників лабораторії в головному офісі. До того ж, графіки роботи лабораторій головного офісу, як правило, були дуже щільними, тож так чи інакше це було б незручно.
— …
Але Саюрі не могла прийняти цю пропозицію. На своїй посаді вона повинна була враховувати силову політику FLT. Вона не могла дозволити 3‑му відділу досліджень і розробок отримати всю славу. Крім того, з більш серйозної і більш безглуздої причини, ні вона, ні її чоловік не могли дозволити Таурусу Сільверу – Тацуї – здобути ще впливовіший голос, ніж він уже має. Лабораторії їхнього головного офісу могли почати працювати без Тацуї, але він мав багато прихильників у 3‑му відділі – майже всі вони були з ним згодні, – тож навіть досягнення інших дослідників могли бути приписані йому (або так підозрювала Саюрі).
Не маючи можливості погодитися на прохання Тацуї, Саюрі, як і очікувалося, прикусила губу і зробила кисле обличчя.
— Чи мені потримати її у себе?
Тацуя мав на увазі цю пропозицію як спосіб допомогти Саюрі, яка була паралізована конфліктом. І це, власне, стало вирішальним фактором у її виході з глухого кута.
— Тоді добре!
На жаль, це призвело не до згоди, а до зриву переговорів. Саюрі відчайдушно хотіла, щоб головний офіс – включно з нею самою – був тим, хто досягне копіювання реліквії. Для неї слова Тацуї про те, що він залишить зразок у себе – іншими словами, особисто займатиметься дослідженнями з його копіюванням – були абсурдними. Звісно, вона прийшла до нього з абсурдною пропозицією. Ніхто ніколи не робив цього раніше. Але зараз їй бракувало самовладання, щоб це помітити.
Вона підвелася, втративши самовладання.
— Так, тепер розумію! Було помилкою розраховувати на твою допомогу! — вона запхала скриньку з коштовностями в сумочку, швидко розвернулася і стрімко попрямувала вниз по коридору. Тацуя йшов за нею на постійній відстані, розмовляючи з нею діловим тоном, коли вона взувалася біля входу.
— Ви володієте цінними речами. Дозвольте, я проведу вас до станції?
— Я сама. Я все одно їду туди на самокерованому таксі!
— Ясно. Будь ласка, будьте обережні, — Тацуя ввічливо вклонився їй, не виказуючи жодних ознак образи на уїдливу відповідь мачухи.
— Міюкі?
На поклик Тацуї від вхідних дверей Міюкі, переодягнена в суцільний халатик, несміливо спустилася сходами. Біля її оголених рук, на плечах і потилиці проступав багряний відтінок. Не від макіяжу, звісно, а явно від сорому за свою попередню поведінку.
— Тацуя, мені… мені шкода, що я повелася так по‑дитячому.
Вона використовувала термін «по‑дитячому», але її поведінка змушувала думати, що вона мала на увазі ганебний вчинок. І все ж, чітко усвідомлюючи це, Міюкі все одно демонструвала свою шкіру таким чином. Здавалося, вона все ще підсвідомо перебувала під впливом попереднього стану непристойності.
Поки вона не відводила від нього очей, Тацуя погладив її по щоці, потім ковзнув пальцями до підборіддя. Потім вказівним пальцем він нахилив її щелепу догори.
Майже чарівно світла шкіра Міюкі почервоніла від грудей до плечей. Під її гладким, шовковистим волоссям з'явилася юна і жвава красуня, з рум'яними від жару очима.
— Е‑ем…
Хоча вона зніяковіла від цього вчинку – здавалося, що він збирається її поцілувати, – вона не відвела погляду від його очей.
Пальці на її підборідді поповзли назад по щоці. Міюкі мимоволі заплющила очі, і…
— Ня?!
…видала короткий, приглушений зойк.
— Щ‑шо ти робиш?!
— Сварю тебе, — сказав Тацуя, посміхаючись молодшій сестрі, яка відступила на крок і витріщилася на нього з почервонілим обличчям (це була природна реакція, враховуючи, що він раптово схопив її за ніс).
— Чесне слово… ти такий злий, — надулася вона, повернувшись до нього щокою.
На мить засміявшись, Тацуя знову став серйозним.
— Я вийду ненадовго. Ти не забудь зачинити двері.
— Тацуя? — запитала Міюкі, вимагаючи пояснень, її власне обличчя здивовано витягнулося від незвичного наказу залишатися вдома.
— Мені треба підстрахувати жінку, яка не дуже добре відчуває небезпеку.
Тацуя зняв свій формений піджак і віддав його Міюкі, коли вона невдоволено насупилася.
— …Скільки вони будуть змушувати тебе, поки не будуть задоволені?
— На жаль, я не можу прикинутися, що не бачив цього. У міс Саюрі є зразок, який може підказати, як зберігати магічні програми, — пояснив він, прояснюючи справжню причину своєї «підстраховки», знімаючи краватку і простягаючи її Міюкі.
Здавалося, це мало сенс для неї, але потім її нахмуреність поглибилася.
— Якщо така ситуація, то, гадаю, ти мусиш. Будь ласка, будь обережним.
Розмова, яку вони провели в архіві після школи, теж була свіжою в її пам'яті. Вона не могла перешкодити братові досягти мети через ненависть до батькової коханої. Не кажучи йому, щоб він не йшов, і не кажучи, що це зайве, Міюкі взяла кофтину Тацуї з вішалки.
Вона одягла його, потім Тацуя дістав зі скриньки біля вхідних дверей рукавиці та шолом і взув мотоциклетні черевики. Потім він вклонився Міюкі, яка проводжала його, і сказав:
— Я зараз вернусь.
***
Сидячи в самокерованій машині, Саюрі відчула, що сила земного тяжіння подвоїлася.
Простіше кажучи, вона відчувала жаль – вона облажалась.
Вона думала, що звикла до переговорів, які прийшли з її переходом в управлінський відділ, але не минуло багато часу, як вона втратила самовладання. Їй було соромно за себе, і вона нічого не могла вдіяти, щоб не впасти в депресію.
Їй завжди було важко зберігати спокій, коли вона розмовляла з цим хлопцем. Її пасинком.
І вона знала чому.
Справа в тому, що він був сином її суперниці в коханні. Його талант і досягнення як технічного експерта. Цей дивний погляд, що не виказував жодних емоцій. Коли він дивився на неї, вона не відчувала себе людиною; вона починала відчувати себе об'єктом спостереження, просто об'єктом.
Але вона ще не розуміла, що це відчуття було відображенням того, що люди ставляться до неї як до інструменту, який можна використовувати.
Однак вона знала, що для того, щоб цей проєкт запрацював, вона мала будь‑якими способами змусити його співпрацювати. Тепер, через її запальний характер, це стало набагато складніше.
Дивлячись у вікно, вона зітхнула. Раптом вона пожвавішала, помітивши дивну відсутність руху на дорогах. Потім вона зрозуміла, що вже давно не бачила жодної машини, яка б їхала в іншому напрямку. Це був житловий район, але було ще не так пізно.
Роздратування в її свідомості змінилося на занепокоєння. Вона викликала інформацію про дорожній рух на табло приміського сполучення. Центр управління дорожнім рухом повідомляв, що автомобілі, які прямували до станції, їхали в об'їзд, щоб уникнути аварії в цьому районі.
У будь‑якому випадку, тепер, коли з'явилося розумне пояснення, Саюрі зітхнула з полегшенням.
*
Коли Тацуя їхав на своєму електробайку слідом за машиною Саюрі, йому також здалося, що рух на дорозі був надто рідким. Голосова інформація, що надходила з приймача його шолома, говорила йому те ж саме, що й панель її авто.
Але він не вважав це за полегшення. Він не сумнівався в самій інформації про те, що дорога перекрита через аварію. Він бачив, як Санада і Фуджібаяші разом намагалися одного разу зламати систему управління дорожнім рухом, тож знав, наскільки складно проникнути в неї. Проте він не був настільки оптимістичним, щоб повірити, що на дорогах буде достатньо одночасних аварій, які перекриють всі дороги, щоб заблокувати кожну машину на всіх дорогах від його будинку до станції.
Було б не так вже й складно виявити автомобілі, що керуються дорожньою системою. Зокрема, пасажирські автомобілі, які були частиною регіональної системи громадського транспорту, завжди передавали ідентифікаційні сигнали, щоб запобігти крадіжкам автомобілів через хакерські атаки. Самі сигнали не були особливо секретними. Він відстежував машину Саюрі з того моменту, як вона вийшла з дому.
І коли машина його мачухи нарешті з'явилася в полі зору, він помітив ще одну машину, яка не контролювалася системою керування дорожнім рухом, що їхала за нею на близькій відстані.
*
На панелі її машини блимнуло попередження. У повідомленні йшлося про те, що ззаду наближається неконтрольований автомобіль.
Саюрі не надала цьому значення. У наш час деякі люди все ще люблять водити авто як своєрідне хобі. Оскільки вона спочатку працювала в технічній сфері, вона знала, що такі водії завжди хотіли модифікувати свої машини, щоб відключити систему контролю руху. Якби вона турбувалася про кожну некеровану машину, яка коли‑небудь наближалася до неї, цьому не було б кінця.
Наразі вона сіла на своє місце і вимкнула різку сигналізацію.
*
Побачивши чорну машину, що розганялася, Тацуя одразу ж прискорив свій мотоцикл.
Його мотоцикл мав перевагу в прискоренні. Однак, зважаючи на відстань та їхнє взаємне розташування, чорна машина досягла Саюрі першою.
Не встигла вона обігнати таксі, як різко підрізала її, змусивши спрацювати систему ухилення від зіткнення.
Таксі швидко зупинилося, так само як і інша машина.
Двоє чоловіків вийшли і перебігли дорогу.
На дорозі, де за кожним сантиметром стежили камери спостереження, це був абсолютно безглуздий вчинок. Цей крок мав би сенс, якби вони були нелегальними іммігрантами; будь‑який громадянин або легальний іноземець міг би бути негайно ідентифікований на зображенні з камер.
Тацуя увімкнув фари на повну потужність і направив їх на двох чоловіків, які намагалися відчинити двері таксі. Він залишив їх увімкненими, коли зіскочив з байка і побіг вперед.
За мить один з чоловіків витягнув пістолет, а інший кинувся на Тацую з кулаками. На його пальцях були латунні обручки, що тьмяно сяяли у світлі фар мотоцикла Тацуї.
Від чоловіків долинав скреготливий псіонний шум.
«Заглушення». Хвилі, що перешкоджають магії, створені антинітом. Один нападник виводить магів з ладу, а другий добиває їх з пістолета. Це була ефективна тактика з підручника для боротьби з невеликою кількістю магів – але тільки якщо вони були звичайними представниками.
Дуло пістолета було спрямоване на Тацую. Прямо в його серце. Приціл був досить точним, щоб він не зміг повністю ухилитися, навіть якби негайно спробував зійти з траєкторії, і він відчував чіткий убивчий імпульс, що стояв за ним.
Але чоловік так і не зміг натиснути на спусковий гачок.
Палець Тацуї встиг спустити свій власний ПАВ раніше, ніж палець іншого чоловіка встиг поворухнутися.
Пістолет розлетівся на шматки і розсипався по дорозі.
Один з чоловіків, а можливо, обидва, щось вигукнули. Їхні голоси були схвильованими, і, зважаючи на відстань, він не зміг розібрати, що саме вони сказали. Однак його вуха вловили слова «Заглушення»; нападники, мабуть, були здивовані тим, що їхня атака не спрацювала. А може, вони кричали про те, чому пістолет розвалився, незважаючи на магічну перешкоду.
У будь‑якому разі, Тацуя не переймався їхніми суперечками. Йому було байдуже, що вони переймалися непотрібними речами. Він не змінив свого плану нападу. Він знову натиснув на спусковий гачок свого ПАВу.
Чоловік, в руках якого раніше був пістолет, закричав і впав боком на дорогу, схопившись за стегно і корчачись від болю.
За мить наступний схопився за плече і похитнувся. Беззвучно застогнавши, він спітнів і впав на коліна, а потім втратив свідомість і повалився вперед. Його свідомість не витримала повного руйнування шкіри, м'язів, вен, нервів і кісток, що сталося всередині рани, яка виглядала так, ніби її завдали надтонкою голкою.
Локальне руйнування людського тіла за допомогою демонтажного заклинання «Туманне розсіювання».
Яка частина тіла при правильному ударі ножем завдасть фізичного болю, що перевищує психічну стійкість людини? Яка частина тіла, при правильному пострілі, може перешкодити розуму контролювати кінцівки? Тацуя досконало знався на цих питаннях, використовувавши для цього власне тіло та тіла інших людей.
Він обійшов двох повалених чоловіків і підійшов до чорного автомобіля. Він тримав свій ПАВ на рівні машини, не атакуючи одразу. Якби він необережно пошкодив автомобіль на водневому паливі з балонами зі стисненим газом, то міг би спричинити потужний вибух. Зазвичай автомобілі були обладнані запобіжними механізмами, щоб застрахуватися від такої небезпеки, але бойовики‑терористи використовували автомобілі, в яких ці запобіжники були зняті. Так було в реальному світі.
Якби Міюкі була поруч, йому не треба було б турбуватися про займання, але, на жаль, вона пильнувала за домом. Праворуч від дороги протікала досить велика річка, а ліворуч – ряд будинків. Враховуючи можливу шкоду для житлових будинків і доріг, він вирішив, що не може використовувати такий агресивний метод.
Але це рішення, грубо кажучи, було своєрідною необережністю з його боку.
Раптом він відчув, що зверху і праворуч на нього спрямований убивчий намір.
Частково рефлекторно, він рушив, щоб ухилитися. Ні миті затримки чи паузи.
Але навіть він не зміг уникнути кулі вбивці, що летіла з надзвуковою швидкістю.
Пекучий біль пронизав його груди.
Куля прошила його грудну клітку зліва…
…і від удару його тіло відкинуло в повітря.
Снайпер був неймовірно точним. Йому ледве вдалося уникнути ураження життєво важливих органів, але його легеня була пробита наскрізь. Звук кулі пролунав за мить – мабуть, вона пройшла значну відстань. Проте, якби Тацуя не встиг ухилитися, куля влучила б йому в серце.
«Блискуче» – нічого більше, коли мова йде про цього снайпера.
Тацуя використав імпульс свого падіння, щоб скотитися за машиною Саюрі. Кульове поранення вже загоїлося. Зазвичай, навіть смертельні рани зникали в одну мить завдяки його магії.
Але це не означало, що він не відчував болю. Його кинуло в холодний піт, коли він відчув сильний удар у пробитих грудях і пронизаній спині.
Але зараз у нього не було часу на фантомний біль. Він ще раз оцінив позицію ворога. Судячи з напрямку та кута польоту кулі, а також розташування загороджувальних будівель, снайпер знаходився десь у скупченні комерційних будівель по той бік річки.
Наразі вони були на відстані близько дев'ятисот метрів. Враховуючи легкість, з якою куля влучає в людину на такій відстані, та невеликий розмір отвору в спині, снайпер використовував загострені, суцільнометалеві набої з металевою оболонкою. Рамка міського таксі була виготовлена з синтетичних смол, тож для такої зброї вона теж не була особливою перешкодою.
А ще гірше те, що снайпер не користувався магією. Якби використовував, він би точно визначив його, незалежно від того, яке заклинання він би застосував. Але якщо снайпер не використовував нічого, окрім чистої стрілецької майстерності, то через відстань його було важко помітити, навіть враховуючи здатність Тацуї сприймати інформаційні тіла.
Два тіла, що лежали на дорозі, почали підійматися. Дверцята чорної машини відчинилися, і тіла з силою затягнуло всередину.
Тацуя не намагався зупинити це. Знищити заклинання переміщення, що діяло на двох чоловіків, було б легко, але усунення загрози снайпера було першочерговим завданням.
Він шукав інформаційні тіла кулі, що пронизала його. Довівши свою здатність аналізувати дані до повної потужності, він почав зчитувати інформацію, закладену в кулі.
Тілесні рідини, що прилипли до неї.
Опір його плоті.
Опір вітру.
Сила тяжіння.
Тиск газів у стволі.
Усі зміни, що відбулися з кулею, влилися у свідомість Тацуї у вигляді стислої інформації. З них він виокремлював дані про початкову позицію для пострілу та виділяв їх.
Процес рухався від кулі до її траєкторії, а звідти до снайпера, повертаючись назад через інформацію, через пам'ять світу, через час.
З теперішнього в минуле.
І…
…з минулого в теперішнє.
Взявши за основу місцезнаходження снайпера в момент пострілу, Тацуя пішов за спогадами про зміни стану, записаними в Ідеї – інформаційних тілах самого світу, записаних як інформація в усіх речах.
Це привело його до теперішньої позиції снайпера.
“Знайшов тебе.”
Око його розуму зафіксувало погляд на ейдосах снайпера – одиницях інформації, які відрізняли снайпера від інших подій та сутностей у світовому інформаційному просторі.
Він міг сказати, що снайпер знову цілиться в нього. Другий постріл ще не пролунав, бо потрібен був час, щоб змінити протипіхотні кулі, які пробивають куленепробивну броню, на протиоб'єктні високошвидкісні кулі, які проникають у ворога за перешкодою.
Тацуя все це бачив – він володів усіма фізичними даними снайпера. Вдача – це єдине, що він міг назвати, коли спустив курок свого заклинання, яке розібрало тіло снайпера на атоми.
***
Приблизно через десять хвилин після того, як чорна машина без водія зникла, Тацуя вирішив, що небезпека минула, і вийшов з‑за машини.
Він зазирнув всередину і побачив непритомну Саюрі. Це його зовсім не хвилювало – він не сумнівався у її стані, адже бачив, як машина так і не завелась знову. Подушки безпеки зверху, знизу, ліворуч і праворуч занурили її в сидіння, наче пакунок, наповнений подушками. Система захисту пасажирів від нещасних випадків була повністю функціональною. Вона навіть не отримала б сильного шоку. Психічне напруження, ймовірно, стало причиною того, що вона знепритомніла.
Саюрі вважалася частиною сім'ї Йоцуба, хоча й на самих її задвірках, тож вона мала б мати бодай якусь стійкість до насильства.
“Можна подумати, що вона звичайна цивільна”, — подумав Тацуя.
Сховавши подушки безпеки, які були розроблені для багаторазового використання, він перезапустив авто в режимі повного автономного водіння.
Коли машина почала повільно від'їжджати, Тацуя поїхав за нею на своєму байку.
*
Коли вони доїхали до станції, Саюрі прийшла до тями. Звісно, вона була трохи блідою, але все ще зберігала самовладання. Певна річ, Тацуя не знав, якою вона була одразу після того, як прокинулася, адже він був на своєму мотоциклі. Провівши її до платформи кабінки, вона тицьнула йому в руки коробку з Ні‑но Маґатамою. Тацуї здалося, що так вона виражала свої почуття – вперто і відчайдушно намагаючись діяти жорстко.
Провівши її, він повернувся додому і одразу ж попрямував до телефону. На вокзалі він не користувався мобільним телефоном, бо його, ясна річ, могли прослуховувати.
— …Не хвилюйся про дорожні камери. Ми вже з ними розібралися.
— Дуже дякую, майоре.
Він подзвонив по секретній лінії в штаб Окремого магічного батальйону.
Тацуя повинен був приховати свої дві ролі – бойового персоналу, що належить до клану Йоцуба з Десяти головних кланів, і офіцера спеціального призначення Окремого магічного батальйону. Його першочерговим завданням було не дати дорожнім камерам ідентифікувати його за даними знімків.
Тацуя випростався і віддав честь Кадзамі на моніторі.
— І все ж, вони були дуже наполегливі. Може, ви й не були в центрі міста, але стріляти з гвинтівки в місті?
— Не буду заперечувати, що я прорахувався, сер, але його майстерність була неймовірною.
— Ти ж казав, що він не використовував магію, так?
— Не використовував, сер. Я в цьому не сумніваюся.
Використання заклинання, що спрямовує кулю, завжди викликало реакцію у вигляді зміни подій. Використання заклинання надчуття завжди спрямовувало псіонні хвилі до визначеної цілі. Якби він використав магію, Тацуя не зміг би цього не помітити.
Кадзама знав про його сприйняття так само добре, як і він сам.
— Хм… Хіба можна підстрелити когось вночі з відстані в майже кілометр за допомогою лише оптичного прицілу?
Він опустив очі, напевно, дивлячись на мапу місцевості, де можна було б вести вогонь. Тацуя не був аматором, коли мова йшла про снайперську стрільбу, але в тому, що стосувалося стрільби зі снайперської гвинтівки, Кадзама був набагато обізнанішим. Тацуя не міг здогадатися, про що саме він запитував, але він явно щось помітив, просто слухаючи розповідь.
— “…Не так багато угруповань у світі можуть дістати такого вправного снайпера. Це може дати нам легку підказку, хто вони такі.”
— Я залишу це вам, сер.
Найкращий захист – це хороший напад. Якщо вивести ворога з ладу до того, як потрапити під удар, то можна зберегти власну атаку в таємниці. Для Тацуї, тепер, коли вони схрестили мечі, мирне врегулювання – наприклад, не переслідувати ворога доти, доки він більше не атакує – було неможливим.
— Хм? Чекай… Я щойно отримав повідомлення. Схоже, ми знайшли машину.
Номерний знак чорного безпілотного автомобіля був прихований, але не настільки добре, щоб обдурити дорожні камери спостереження, встановлені на вулицях. Оскільки вони точно знали, де і коли був автомобіль, його було легко знайти.
— Як тільки ми перевіримо це, я думаю, ми з ними розберемося – ти ж не заперечуєш, правда? — сказав Кадзама, шукаючи підтвердження.
— Прошу вибачення за додаткову роботу, сер, — легко відповів Тацуя.
Особисто переслідувати когось, кому він дозволив утекти, було безглуздою зацикленістю, яка не мала жодного стосунку до Тацуї.
***
Вечеря була дещо пізнішою, ніж зазвичай, через несподівану вуличну сутичку, але Міюкі навіть бровою не повела, коли вона жваво поставила перед Тацуєю страву, одягнувши свій нарядний рожевий фартух з рюшами.
— Твій фартух… — пробурмотів він уголос.
— Ти помітив? — Міюкі посміхнулася, обернувшись.
Міюкі часто носила простий, зрілий дизайн. Він не знав, чи можна назвати це «дівочим», але цей фартух був чудернацький і милий, і такого Тацуя ще ніколи не бачив.
— То його ти купила раніше? — запитав він.
Перед тим, як розійтися на станції напередодні, Мідзукі та Еріка затягли Міюкі в магазин для підлітків. Тацуя чекав на вулиці на лавці, але вони вийшли з магазину швидше, ніж він очікував. На запитання, що вони купили, Еріка продовжувала казати, що це таємниця, тож він так і не отримав відповіді.
— Мідзукі хотіла новий купити, тож я теж взяла собі… Виглядає дивно? — запитала сестра, дещо збентежено, може, через те, що він дуже відрізнявся від того, що вона зазвичай носила.
Він міг би просто пробурмотіти «так», але натомість ще раз уважно придивився до її вбрання.
Довжина фартуха була приблизно такою ж, як у сукні, ніби це було два в одному «сукня‑фартух». Мінісукня‑фартух, так би мовити. Рюші, що опускалися на плечі та перехрещувалися ззаду, разом із широкою стрічкою, зав'язаною за талією в бант, були милими, а голі стегна, що визирали з‑під подолу, – зачаровували.
“Це не те, що вона могла б показати іншим, напевно.”
— Ні, вона тобі дуже личить. Настільки, що мені хочеться покласти її у власну скляну вітрину і таємно милуватися нею.
Коли він висловив ці почуття словами, вони перетворилися на дещо дивний вираз.
— Тацуя… це здається трохи ненормальним.
Самі по собі ці слова можна було б вимовити зі зітханням, але вираз її обличчя свідчив про те, що вона намагається приховати своє збентеження.
Тацуя не звернув на це уваги, натомість посміхнувся і взяв свої палички для їжі.
*
Коли вечеря закінчилася, брат і сестра перейшли з обідньої кімнати до вітальні. Тацуя сів на двомісний диван, Міюкі поставила перед ним чашку кави, потім поставила свою і сіла поруч.
— До речі, чого хотіла та особа? — запитала Міюкі, залишивши між ними трохи місця, зсунувши ноги і поклавши руки на коліна, скоса дивлячись на Тацую, не в змозі повністю приховати свою цікавість. — Ти згадував, що у неї є зразок, який може зберігати магічні програми.
— Ну, я маю провести деякі дослідження, щоб з'ясувати, чи це дійсно так, — він знав, що це питання пролунає, і мав заздалегідь підготовлену відповідь. — Як завжди, вона попросила мене допомогти, — не те щоб він підготував розумну брехню чи щось подібне. — Але ця справа здається мені цікавою.
— Ти погодишся? — Міюкі просто підтримувала розмову – з того, що вона почула, вона знала, що її брат не може відмовитися від цієї роботи.
— Речі є такими, якими вони є, я не можу прикидатися, що не знаю. Як‑не‑як, вона дала мені зразок, — він подивився на кінець столу, де стояла велика скринька з коштовністю Саюрі.
Боячись, що її пограбують інші нападники, вона змусила Тацую забрати його. Вона також пообіцяла залишити речі у 3‑му відділі досліджень і розробок, тож Тацуя не мав жодних докорів сумління щодо ситуації.
— Це той самий зразок? Той, що може зберігати магічні програми?
— Так, — коли Міюкі тихо запитала, що це таке, Тацуя відкрив скриньку. — Реліквія родини Ні‑но Маґатама, — пояснив він Міюкі, коли вона зазирнула всередину.
Міюкі затулила рот руками і подивилася на Тацую широко розплющеними очима.
— Чому ця особа дала тобі щось подібне?
— Це військовий запит. Вони хотіли, щоб вона скопіювала це.
— Але ж це безглуздо… — Міюкі розуміла, хоч і не так добре, як Тацуя, що таке реліквії і наскільки абсурдним був би експеримент з їх копіюванням.
— Я впевнений, що військові теж це розуміють. Вони, певно, думають, що це ще той виклик, на який варто зважитися.
Магічна програма втручалася в ейдоси (масиви інформації, пов'язані з подіями), тимчасово переписувала ці масиви і здійснювала зміну цієї події відповідно до того, що було записано в магічній програмі – так працювала магія. Наприклад, сфера з червоною поверхнею мала б інформацію «відбиває переважно червоне світло» і «має форму сфери». Якщо використати магічну програму, яка каже «відбиває переважно синє світло», щоб перезаписати цю інформацію, сфера змінила б колір на синій. Перезаписуючи природну інформацію магічною програмою, інформація програми тимчасово перетвориться на вираження події, так звану «інформацію про інцидент». Ефект тривав би доти, доки магічна програма не зникла б, а початкова інформація знову не вкоренилася б.
Хоча магічні програми відігравали найважливішу роль у виконанні магії, просте зберігання магічної програми не було магією, як показано в цьому прикладі. Але якщо ви перебували в стані, коли ваші власні ейдоси були перезаписані, і ви могли зберігати магічну програму, яку ви використовували для їх перезапису, ви могли продовжити тривалість дії застосованого заклинання. Якби ви могли зберігати магічну програму у вигляді «інцидентних інформаційних тіл», щоб замінити ейдоси, які спочатку містилися в об'єкті, це було б можливо.
Іншими словами, об'єкти, які могли зберігати магічні програми, могли стати об'єктами для зберігання магічних ефектів.
Теоретично, зберігання заклинання, яке переписувало температуру, означало, що можна підтримувати високі температури в сотні градусів або низькі в мінус десятки градусів, не витрачаючи ніякої енергії. А якби можна було зберігати магічну програму, яка перезаписувала швидкість руху, то можна було б створити псевдовічний двигун.
— Просто збереження магічних програм не замінює магів, але здатність зберігати магічні програми є важливою для механічного виконання магії. Мене не цікавить, чи можна скопіювати Ні‑но Маґатаму, але якщо вона дійсно може зберігати магічні програми, я дуже хочу розкрити систему, що стоїть за нею.
— Я знаю, що ти можеш це зробити, Тацуя.
В якийсь момент Міюкі опинилася поруч з Тацуєю на дивані. Вона підбадьорювала його своїм ніжним голосом, її обличчя було небезпечно близько, і вона м'яко поклала голову йому на плече.
*
Міюкі дотримувалася двох принципів: особисто виконувати якомога більше хатньої роботи і ніколи не перекладати турботу про Тацую на машини. Однак вона не була настільки одержима, щоб мити посуд вручну. Вона все ще була школяркою, і список справ, які їй потрібно було зробити, нагромадився висотою з гору. Їй довелося вибирати.
Залишивши всі миски та тарілки на ХАРа (хатнього автоматизованого робота), Міюкі пішла до свого столу.
Магічні школи все ще вимагали вивчення інших предметів, окрім магії. З них не складали іспитів, натомість більше уваги приділяли щоденним домашнім завданням. Зараз вона працювала над домашнім завданням з математики. Вона вважала математику складною порівняно з іншими предметами.
Деякий час вона вдивлялася в задачу, яку ніяк не могла розв'язати, тому на мить відвела погляд від екрана.
Завдяки обчислювальним процесорам, які забезпечують сучасні комп'ютери з просунутими інтерактивними інтерфейсами, вам ніколи не знадобиться виконувати числові розрахунки, якщо тільки ви не є досить глибоким знавцем математики. Проте математичне мислення іноді допомагало при складанні нових заклинань, і саме тому брат радив їй поставитися до цього серйозно.
Міюкі мляво зітхнула. У такі моменти вона починала заздрити своєму всемогутньому братові.
“Певно варто попросити його помогти…”, — ліниво подумала вона, а потім швидко труснула головою, так сильно, що аж зашуміло у вухах.
Тацуя взявся б одразу за аналіз реліквії. Вона вже була обмеженням свободи Тацуї – вона не могла турбувати його ще більше. Єдина причина, чому він вступив до Першої старшої школи, була в тому, що вона це зробила. Принаймні, так вважала Міюкі.
Це правда, що для вступу до Національного магічного університету потрібен був диплом магічної школи, але, як і в усьому, тут були винятки. Наприклад, ті, хто здійснив значні наукові досягнення, такі як відкриття Кардинального коду, могли вступити незалежно від того, чи мали вони диплом, чи ні. Якби Тацуя захотів, його могли б прийняти просто зараз, і Міюкі не сумнівалась, що він легко пройде вступні іспити.
Міюкі знала, що він може досягти своєї мети лише в дослідницькій установі вищого рівня, як‑от університет, і вона розуміла, що шкільне життя було для нього лише зайвою суєтою. Причина, з якої він мусив це робити, була у тому, що він був хранителем Міюкі.
У сім'ї Йоцуба на хранителів покладалося завдання захищати конкретних людей, навіть ціною власного життя. Одного разу трапилася трагедія з дівчиною з прямої лінії, тож вони відібрали «бойових рабів», щоб захистити рід Йоцуба.
На перший погляд, вони нічим не відрізнялися від тілоохоронців. Однак, зважаючи на те, що тілоохоронці були тимчасовими, хранителі були явно іншою концепцією. Йоцуба не вирішували, хто буде хранителем при народженні, але одного разу обравши його, призначення ніколи не закінчувалося. Звичайні тілоохоронці, які працювали цілодобово, нічим не відрізнялися від них, але хранителі не мали права кидати роботу. Вони могли піти, якщо їх звільняв той, кого вони захищали, але до цього часу всі хранителі були хранителями на все життя.
Тацуя міг пересуватися з певною свободою, бо міг виконувати свої обов'язки навіть на відстані, адже фізична відстань не впливала на магію. Їх не пов'язувала телепатія чи щось подібне, але Тацуя постійно використовував частину несвідомої області свого мозку, щоб спостерігати за нею, своїм зором, який міг сприймати ейдоси. Ну, це було не стільки спостереження, скільки те, що він наклав на неї заклинання.
Але навіть Тацуя не міг використовувати магію уві сні. Відстань між ними не мала значення, але він все одно мусив відповідати її темпу повсякденного життя. Міюкі могла підлаштовувати свій власний життєвий цикл під цикл Тацуї під час вихідних та довгих канікул, але в шкільні дні Тацуя мусив підлаштовуватися під Міюкі – іншими словами, під цикл шкільної системи. Крім того, навіть якщо фізична відстань не впливала на магію, все одно було легше справлятися з різними загрозами, якщо вони були поруч.
Проте все це було наслідком того, що Міюкі не звільнила Тацую від обов'язків хранителя. Якби вона це зробила, їй би призначили іншого хранителя, можливо, жіночої статі й того ж віку. Бо хоч би як не вистачало магів, Міюкі була найсильнішим претендентом на посаду глави Йоцуби.
Звісно, Міюкі не хотіла опіки Тацуї лише з егоїстичних міркувань. Місія хранителя мала найвищий пріоритет у сім'ї Йоцуба. Поки він виконував її, його не змушували займатися іншими, більш нудними справами. Ніколи не примушували його грати роль поганого хлопця. Ніхто не міг його сильно критикувати, чи то батько, чи то друга дружина батька.
Вони не могли змусити його допомагати їм.
Частково тому вона хотіла, щоб він ходив до тієї ж школи, що й вона, але вона знала, що її залежність від брата, її нездатність залишити його, була в корені цього.
Вона знову зітхнула. Вона ніяк не могла примиритися з власним серцем і не могла просунутися далі з цим домашнім завданням.
Через тридцять хвилин вона вирішила, що не обов'язково питати його про всі відповіді. Вона могла б просто показати йому ті, які вже мала.
Більше глав та творів на нашому телеграм-каналі. Смакуйте улюблені веб-новели рідною мовою!
Також заходь у мій телеграм, там я публікую одразу готові томи у .pdf і .epub