- Приємно познайомитися з вами, Аяна, Нала... Мене звати Асаф. - Він злегка нервував. Як вони відреагують на те, що він досі живий?
Спочатку Нала та Аяна намагалися зрозуміти, звідки цей незнайомець знає їхні імена, якщо тільки він не ворог, який шпигує за ними. Але через кілька секунд його знайомство нарешті відбулося.
Їхня захисна агресивність відступила, і на їхніх обличчях з’явилося замішання.
Аяна дивилась скептично: « Як же могла з’явитись ця чужинка, як і ЕГО? »
Нала дуже нахмурувалася, намагаючись поєднати обличчя у своїх спогадах з тим, що було перед нею.
Тільки тоді вона усвідомила, наскільки вони схожі, і тільки потім зрозуміла, чому лев стоїть перед нею так схожий на їхнього колишнього короля.
- Асафа...? - Нервно запитала Нала. Чи це правда? Чи може бути правда, що він повернувся з смерті?
Її очі наповнилися слізьми, коли вона не могла стримати себе. Вона сподівалася, що має рацію. Але яка ймовірність того що цей лев схожий на нього і носить те саме ім'я, як він, - не він? Проте вона не відважилася на багато чого.
- Це я... Нала. - Асаф сказав це з м'якістю у голосі. Він дуже нудьгував за цими двома.
- АСАФА? - Вона накидалася на нього, але цього разу прокручувала своє полегшення і смуток.
Вони притиснулися один до одного і потерли голови в ностальгії.
Асаф відчув, що його серце розслабилося.
- Сестра, не обманюйся... їм. - Аяна говорила, що все ще скептично, але не могла зупинити сестру, коли побачила полегшення її сестри.
Може, це дійсно він?
– О боже... - Прошепотів Тімон.
Тімон і Пумба сховалися в кущах, коли помітили погану атмосферу. Але з кожною секундою Тімону ставало все гірше.
- Хіба це не добра новина, Тімон? — запитав Пумба, не розуміючи чому Тімон виглядає таким пригніченим.
– Нет... Пумба, це не так... - Сказав Тімон з мудрістю, яка перевищує його роки.
Асафа і Нала обнялися та насолоджувалися одне одним, виявляючи свою прихильність. Через деякий час вона розплакалась, і в її очах з’явилися сльози.
- Як ти ще ... Живий? - Вона запитала, чи не хотіла б вона вірити в це.
- Почекай, дозволь мені запитати тебе про дещо. – запропонувала Аяна. У її голосі лунало пильна увага, і всім було ясно, що вона в це зовсім не вірить.
Зрештою, цілком можливо, що він шпигун і підслуховував розмову про Симба та Асафа. Нала й Аяна іноді згадували своє минуле, і він міг слухати їх під час шпигунства.
- Давай! - Казав Асафа, очікуючи на те, як почне дражнити маленьку Аяну... А вона вже не така маленька.
- Одного разу я запитав тебе... Асафу наодинці, чи не турбує його те, що він не наслідний принц... Якщо ти дійсно він, скажи мені, що ти мені відповів! - Вона з сумом сказала, сподіваючись, що він зможе відповісти, але не втрачаючи надії.
Нала нахмурилася: навіть вона не пам'ятала подробиць розмов, які вела з кимось так давно. Як він може пам'ятати щось настільки банальне?
Насправді навіть Аяна пам’ятала той момент лише тому, що його слова залишили великий слід у її серці того дня.
Асаф на короткий час задумався, перш ніж його лев’яча уста завоювала сумну усмішку. Він згадав Симбу. Асаф хотів би, щоб Симба теж зустрівся з цими двома особами. Але він ніколи не зможе...
- Бути королем неправильно, доводиться багато працювати і піклуватися про всіх... Краще бути принцем. Те ж королівське навернення, але ніякої відповідальності. Так, тільки дурень хоче бути королем! - Посміхнувся Асафа, згадавши свої юнацькі слова і те, як він тоді підтрушився над братом, коли той затіяв стати королем.
- Тільки дурень може хотіти стати королем... - Аяна повторила шок в очах.
Нала дивилася на нього, побоюючись, що Аяна не погодиться. Але вона знала в душі її сина Асафа, який був сином Муфаси.
Що стосується Аяни, то слова, які колись звучали в її молодому серці, знову відгукнулися ехо. Вона згадала, як ці слова колись шокували її.
Адже в юності стати королем здавалося їй найбільшим досягненням, а її коханий сказав їй, що все навпаки, краще нехай Королем буде хтось інший, тільки тупиці хочуть бути королями. Ці слова справили на неї велике враження, і вона так чітко їх пам’ятала.
- Ти - це він... Чи не так? - Нарешті вона сказала в замішанні.
- Я намагався тобі сказати. - Асаф лагідно усміхнувся.
Раптом вона штовхнула його, і оскільки Асафа був розслаблений, він дозволив їй повалити його на землю і почати показувати свою прихильність та те, як сильно вона за ним сумувала.
Нала й Аяна, здавалося, забули про свої проблеми, бо почали обніматися, тертися головами і триматися одне одного. Саме так леви виявляють свою прихильність одні до одних.
Через деякий час Аяна врешті прийшла в себе. - Почекайте, якщо ви - гієна-охотниця... Чому ти так і не повернувся в прайд? - Вона запитала, і навіть Нала втупилася на неї, не розуміючи чому.
– ... Це складно. - Асаф намагався позбутися теми.
- Поясни, ми пережили велике горе через те, що ти помер... – сказала Нала.
- Гаразд, все почалося того дня, коли помер мій батько... - Асаф намагався ретельно підбирати слова.
Аяна і Нала уважно слухали. Це був болючий день, який змінив весь прайд.
- Того дня ми з Сімбою помилково вирішили, що в смерті батька винні ми самі... - смутно сказав Асафа.
Обидва виглядали розгубленими.
- Зрештою, відчуття провини за те, що ми вбили батька, змусило нас втекти від прайду, щоб більше ніколи не повертатися. - Асаф пояснив.
- Зачекайте, ви обидва вижили? - Аяна і Нала зрозуміли, що він сказав, та заговорили.
Симба виглядав трохи сумним.
- Так, ми втекли, наскільки змогли, і знайшли це місце... яке стало нашим домом.
- Тоді де ж він? – запитала Нала.
- Ушел... Кілька місяців тому він загинув у нещасному випадку. - Ображано сказав Асафа.
Обидва відчули біль і почали тертися об нього головами.