Нала витріщилась на лева, який був до жаху схожий на колишнього короля з її спогадів, тільки лівий перед ним був помітніший. Його шерсть була коричневою, а грива - темно-коричнева. Його очі були пронизливо-зеленими.
Аяна могла бачити Асафа лише знизу, поки її тримали. Коли вона підняла голову, у неї з'явилось відчуття, що вони вже зустрічалися раніше.
- А! ЦЕ ТИ! - Аяна вигукнула, зрозумівши хто це.
Невже вона впізнала мене так швидко? Коли Аяну відпустили, Асаф почав думати, що сказати своїм друзям дитинства. Він відступив назад і сів, дивлячись на неї, поки вона вставала.
Нала перестав ричати, коли Аяна побачила цього здоров'я.
- Це ти, так? – сказала Аяна, трохи схвильована.
Асаф не відповів, він не знав, як сказати їм: "Так, це я, дядько Асафа. Я і мій близнюк вижили, сюрприз! О так, мій близнюк недавно помер, ще один сюрприз?" — Такої відповіді не було б.
- Це ти, той кого я бачив на дереві! Той, що полював на гієн? - Поняла Аяна.
Тільки тоді Асаф зрозумів, що вона не дізналася його по-справжньому, а тільки за його таємницею клічку Мисливця на гієн. Днем - королівський кронпринц, вночі - мисливець на гієн.
– Кашель, кашлю, ем... - Він не знав, що сказати в цей момент.
Як сказати їм, що він їх давно загублений друг?
Нала нахмурилась: Аяна, здавалося, впізнала його, хоча сама раніше не бачила цього лева, що було дивно, тому що їй здавалось, ніби вона теж звідкись її дізналася.
Пам’ятайте, що ці троє не спілкувалися одні з одними після того, як були малятами, і навіть тоді Нала була на рік старшою за Аяну й Асафа. Тому вона пам’ятала ті події більш чітко.
У той час як Аяни пам’ятала Асафа, в якого була закохана і Симбу, кронприца, вона не могла чітко пригадати ні часу, який вони провели разом, ані їхнього вигляду, у її свідомості залишилися лише темні тіні, але рано згадала їхню дружбу.
Вона ще більше занепокоїлась, коли зрозуміла, що Аяна знає незнайому людину і не говорить їй про це. Це змусило її спрацювати захисну сигналізацію.
– Аяна... Хто це? - Нала заговорила небезпечним голосом.
- Я його не знаю, просто бачила, як він ховався від нас, коли ми полювали на гієну-охотницю! - Казала вона, не зводячи очей із Асафа.
Аяна відчула, як очі сестри стали небезпечними, коли вона подивилася на неї.
Вона знала, що Нала розбереться з нею, коли вони повернуться.
- Я знала, що не повинна була тримати це в таємниці.
Коли вони були молоді, Нала була неслухняним клубочком енергії, а Аяна намагалася бути більш відокремленою, як її дитяча закоханість Асафа. Але коли вони втратили двох королівських принців, своїх кращих друзів... Нала перетворилася на занадто турботливу сестру, яка була надто дорослою для свого віку.
- Чому ти полюєш на гієн у нашій території і чому ти сьогодні напав на нас? - Нала запитала гієну-охотника з лютістю в голосі.
Вона не вважала його другом за те, що він просто полює на гієн - врешті-решт, це все одно було в їхній території. Іншим левам тут не раді, хоч би як погано було їхнє становище.
Оскільки Асаф не знав, як пояснити свою похоті до гієн, він розпочав друге запитання. - Я не нападав на тебе пір'я.
- Очевидно, що напав! - Аяна розізлилася. Спочатку вона думала, що мисливець на гієн може бути хорошим хлопцем, але тепер її уявлення про нього почало змінюватися.
- Ні, ви напали на Тімона і Пумбу, мою сім'ю. - Він серйозно сказав Асафа.
- Тімон і Пумба? Що це за лев’яні імена? І коли це ми нападали на інших левів? - Нала насміхалася.
- Не леви, а свиня і сурикат. - Асаф пояснив.
- Ці двоє? Як ти можеш дружити з їжею? - Аяна розізлилася ще більше, думаючи, що він обманює, щоб вигадати фальшиву причину на те, чому напав на них.
Асаф сердито піднявся і заричав, щоб показати, що саме тут він проводить межу.
Нала і Аяна заричали.
- Вони не їжа, вони моя родина. - З гнівом сказав Асафа. Зрештою, якщо хтось намагається вбити дорогу тобі людину, ти повинен розсердитися, щоб не відчувати до неї цінних почуттів.
- Добре, ми приймемо ваше виправдання. Але дозвольте наперед запитати... Чи є інші види їжі в цих джунглях вашої так званої "сім'ї"? - Нала сердито сказала. Вона припустила, що Асафа мав на увазі, ніби цей ліс - його територія, і тільки він може тут полювати.
Почувши її запитання, Асаф зрозумів, що вони не так зрозуміли одне одного.
* Вітрах* -
- Тімон! ПУМБА! ІДИ СЮДА! - Він гукнув. Він чув, як ці двоє крадьків повернулися сюди, почувши його рев.
І йому здавалося, що тепер краще залагодити всі непорозуміння, які можуть виникнути між ними... Адже він знав, що скоро йому доведеться повернутися, перемогти Шрама і знову зайняти місце короля...
Він розумів це з дня, коли помер Симба. Трон не міг бути під Шрамом. Це стало його обов'язком, і краще не створювати конфлікт з цими двома.
- Ах, так, вибачте, що підслуховую, я Тімон - костоправ, у якого майже немає м'яса, а це мій смердючий, тьмяний беконний друг Пумба. Зовсім не смачний. Приємно познайомитися! — Тихенько представився Тімон, коли вони опинилися позаду Асафа.
І Нала, і Аяна упустили щелепи при вигляді цього... Лев, сурикат і велика... Сім'я? У цьому не було ніякого сенсу, але вони були тут.
- Тоді... Ви дійсно не вигадували відмовок, щоб ми не полювали на вашій території? - Аяна запитала, чи вона ще недоумкувата.
- Пфф, ти все така ж дурна як завжди, Аяна.. - Асаф зупинився, зрозумівши, що вирвалося у нього з рота.
Обидва захищалися, готові до агресії, коли зрозуміли, що він знає їхні імена. Зрештою, якщо незнайомець підійде до вас і дізнається ваше ім’я, ви відразу почнете захищатися.
Бачачи, як він облажався, він міг би уявити себе доти, доки все ще не стало набагато складнішим.
- Приємно познайомитися з вами, Аяна, Нала... Мене звати Асаф. - Сказав він, злегка нервова.
Як вони відреагують на те, що він досі живий?
-~- ~_--
Утеси сильні!