Оскільки час уже наближався до вечора, вони трохи поговорили, визначали загальний напрям співпраці і розійшлися.
- Пане Ду, будьте обережні в дорозі. — Сеньйор Чжія, протягнувши Ду Хуашаню ліхтар і попрощавшись з ним усміхаючись.
— Ладно. Я, Ду, завтра знову прийду до пані Шен, щоб обговорити деталі нашої співпраці, — Відказав Ду Хуайсюань.
Шен Чжиї кивнула і проводила Ду Хуайсюаня поглядом.
Коли вона повернулася, то побачила Се Ліня, який все ще сидів у лавці і несхвально запитала:
— Так пізно, чому пан Се ще не повернувся додому?
Се Линь підняв повіки, подивився на неї і повільно промовив:
— А Сі і той пан Ду, здається, дуже добре поспілкувалися.
« Що? Чому тон такий трохи кислий?»
"Невже Се Линь ревнує?"
Ця думка несподівано загнала в голові, налякавши Шен Чжії.
Не може бути? Такий благородний відляк поважної сім'ї, як Се Линь, ревнуватиме її? Напевно, вона сама собі це придумала...
— Кхм, - Хоча вона і думала, що це її фантазії, Шень Чжії, з якоїсь причини, відчула себе трохи винною, зустрівшись поглядом з Се Ліннем, і невпевнено пробурмотала: — Ну, начебто б. Ми просто говорили про співпрацю у відкритті магазину.
- Кілька місяців тому це було вирішено, але через сімейні справи пана Ду все відкладалося. Сьогодні він тільки повернувся в Б’яньцзін і відразу ж прийшов.
Шен Чжія несхвально почала пояснювати, а коли зрозуміла, що сказала, то зустрілася з очима Се Ліна, де талася усмішка.
У цих очах, зазвичай таких холодних і беземоційних, немов відкрився якийсь механізм, та емоції, які вони тримали, на мить обступили Шен Чжиї.
Як це можливо, мабуть, вона помилялася! Що можна побачити при такому тьмяному світлі? Хіба стародавні не говорили: чим довше дивишся на красуню при світлі лампи, тим красивішою вона здається?
Чи ж не тому, що світло мерехтить і світиться?
— А Сі, навіщо ти мені це пояснюєш? — тон Се Линя був дуже задоволений.
Почувши його запитання, рум’як, який вже зійшов з обличчя Шеня Чжія, знову піднявся.
Коли це стало таким прямим! Зазвичай він стриманий?
— Мм? Хіба ні? Тоді я неправильно зрозумів.
Се Лінь, побачивши, що Шень Чжиї не відповідає, показав розчарування в очах і його голос ставав дедалі тихіше.
Шен Чжиї, спостерігаючи за швидкою змінною виразів на його обличчі, подумала, що дуже шкода що він не пішов в актори. Його швидкість вступати у роль була набагато швидше, ніж деякі популярні актори в її попередньому житті.
Хоча Шен Чжія знала, що Се Лінь вдає з себе щось подібне, вона не могла стриматися і мусила пояснити.
- Так, пане Се помилився. Гаразд, вже пізно, вас пора повертатися. Хіба завтра ви не на службі?
Говорячи це, Шень Чжиї підійшла, підняла Се Ліня і виштовхнула його за двері магазину.
- На добраніч, Се Линь.
Сказавши це, вона з бавовною закрила двері.
За дверима Се Лінь тихо розсміявся і сказав:
- Добраніч, А Сі.
У його голосі було стільки ніжності, що будь-хто, хто не був глухим, міг це почути.
Шен Чжиї, притиснувшись до одвірка, відчула холодок по спині.
Наступного дня Шень Чжі, як це бувало рідко, прокинулася пізно.
— Господиня, на кухні для вас залишили сніданок. — сказала Лі Сюань, побачивши Шен Чжиї прокинулася.
Шень Чжія ще була трохи сонна, почула слова, але не сприйняла їх серйозно. Вона прокинулася остаточно тільки після того, як вмилася.
Тепер у лавці все ще продавали сніданки.
Спочатку Шен Чжиї не хотіла цього робити: взимку було холодно, а лавці вже не треба було заробляти на сніданках. Але гості наполегливо просили Лі Цянь і сказали, що візьме на себе відповідальність за сніданки. Так і продовжувався бізнес з продажу сніданків в лавці Шен Цзі.
Тепер Лі Цянь обслуговував гостей у залі, і це були постійні клієнти. Лі Цянь допомагав йому сам, а також регулярно купував сніданок. Шен Чжиї вирішила відпочити і не втручатися, спокійно снідаючи в задньому дворі.
Сьогоднішній сніданок — це суп з локшиною, приготований Лі Цянем. Пухлистий бульйон, затискуючи довгий локшину, обсмажений фарш і овочі. У таку холодну погоду з’їсти такий гарячий суп із локшиною було справжньою насолодою.
Однак коли вона їла, Шень Чжия почала мимовільно згадувати вчорашній вечір.
Слова Се Ліна "На добраніч" не давали їй заснути. Вона бурчала в ліжку, ніяк не могла заснути. Десь в кінці третьої години ночі, коли вона вже зовсім знеохочувалась від втоми, вона нарешті задрімала.
Шен Чжиї, згадавши про те, що змусило її проспати, відкусила шматок булки до супу, ніби ця шпилька була тим самим людиною, який порушив її спокій.
Коли Шень Чжиї закінчила снідати, як карета Ду Хуайсюань зупинилася біля дверей кафедри Закусної Шень Цзі.
— Де господиня Шень? — Увійшовши в заклад Ду Хуайсань, запитав Лі Сюань, що стояла біля прилавка.
— Доброго ранку, управитель Ду, господиня ще на задньому дворі. Ви поки пройдіть в окрему кімнату нагорі і почекайте, я покличу господиню, — З усмішкою відповіла Лі Сюань.
Ду Хуайсюань кивнув:
— Ладно.
Лі Сюань проводила його в окрему кімнату на другому поверсі, яка тепер використовувалася для прийому гостей, подала чай і полетіла на задній двір.
— Господиня, управитель Ду прийшов, він в окремій кімнаті на другому поверсі.
Шен Чжиї щойно помила посуд і ополоснула руки, коли почула цю новину від Лі Сюань.
— Ладно, я поняла.
Партнер дуже серйозно ставився до співпраці, і Шень Чжі була рада за це, бо завдяки цьому вона могла спокійно керувати своїми справами.