Озираючись назад, Гуаян відчула, що її апетит зник.
Цензі мовчазно слухала, не вимовляючи ні слова.
Принцеса була рідною сестрою імператора і мала велику любов до нього, тож вона могла дозволити собі неввічливі висловлювання наложниці імператора. Але вона, маленька служниця, ні в якому разі не могла цього зробити. Навіть якщо їх становище було низьким, вони все одно були жінками імператора, паніками, і не їм, слугам, було їх обговорювати.
Навіть перебуваючи в резиденції принцеси, у спальні Хуаян, де вони були подвійним, служниця не вимовила ні слова, що виходять за рамки пристойності.
Вона змогла стати правою рукою Хуаян, і вона мала виняткові риси. Якщо людина може пліткувати про інших перед своїм паном, хто знає, чи не буде вона поширювати плітки за її спиною?
Найважче, Хуян, — це дотримуватися своїх обов’язків, бути стриманим у словах і зважати на свої вчинки. Можливо, хтось не зрозуміє, чому вона, вже стала правою рукою Хуаян, все ще так обережною. Але Цінзі чудово знає, що коли вона колись перестане бути такою обережною, то її положення в серці принцеси буде втрачено.
Так сталося з годувальником принцеси.
Вона була вихована на принцесу, і тому поводилась як господиня. Принцеса з поваги не звинувачувала її, але поступово вона стала віддалятися від неї і перестала їй довіряти. Управитель, якого прислав імператором, старанно виконував свої обов’язки. Але він був імператорам і принцеса не могла повністю довіряти йому.
Ось так і з'явився шанс для Цінзі. Вона не збиралася втрачати становище, якого з такою важко добилася через одного необережного слова.
— Принцеса, ми завтра підемо в монастир Ціень молитися? — тихо запитала Цинзі.
Принцеса була дуже незадоволена, почувши, що Се Лінь кожного вечора ходить до закладу тієї господині Шен. Вона також була трохи заінтригована, чи дійсно кулінові здібності пані Шень настільки гарні? Як тільки службовець храму Деліла щодня відвідує її заклад, то стає дедалі важче.
Спочатку вона думала, що Се Лінь просто шукає новизни і скоро перестане ходити. Але, на її здивування, він продовжував ходити туди кілька місяців підряд, не пропускаючи ні дня, якщо тільки не був зайнятий державними справами. Принцеса була засмучена і дуже роздратована, тому вирішила під приводом невеликого банку дізнатися, як виглядає пані Шень, яка так зачаровувала Се Ліня, та спробувати її кулінові творіння, щоб зрозуміти, в чому її видатні якості.
- Не поспішай, ми підемо післязавтра. Завтра, можливо хтось прийде до мене в резиденцію -- Хуяйн взяла чашку чаю, трохи подула на неї, зробила ковток і усміхнулася з гідністю та витонченістю.
— Так, тоді я піду і віддам накази людям у стайні. — сказала Цинзі і тихенько віддалилася.
« Ти скажеш йому про це? І він прийде до мене заради тебе?"
Хуаян дивилася на мерехтливе полум’я свічки у лампі, і в цьому миттю шаленого світла її феніксові очі випромінювали легкий холод.
Сьогодні свято осені. Кожне свято — це вихідна подія, але для Сеня це найзавзятіший час.
Люди не мають достатньо столичної влади, і вони завжди звертаються за допомогою до храму Даля. Оскільки люди з храму Далі постійно допитують злочинців, а іноді й співпрацюють з Імператорською гвардією в їхній поіменній системі, їхні бойові навики значно кращі від людей зі столичного управління. Їхні суворіші аура також страшніша, ніж люди зі столичного управління. Отже, люди з храму Делі дуже корисні, і начальник столичного управління кожного разу запозичить багато людей.
Оскільки його підлеглі зайняті, він як їхній начальник не може бути вільним і також повинен працювати. Якщо щось трапиться, йому доведеться приймати рішення.
Побачивши, що вже майже стемніло, Се Лінь помассував брови, залпом випив міцний чай з чашки і дописав останні кілька штрихів та передав їх черговому службовцю в храмі:
- Якщо є щось важливе, приходьте до мене в резиденцію Се. Якщо немає нічого термінового, передайте цей наказ Ян Січену і попросіть його прийняти рішення.
Черговий чиновник шанобливо відповів:
— Да, я все зрозумів.
Після того як усе було належно приведене до порядку, Се Лінь залишив службу і пішов з храму Делілі.
Вийшовши з воріт храму Далі, Се Лінь побачив пожвавлену вулицю, прикрашену ліхтарями і повну людей, дійсно відчув, що сьогодні свято.
Зазвичай в цей час вулиці вже порожні, але сьогодні вони як і раніше були яскраво освітлені і повні життя. Крики торговців та дитячих голосів перепліталися у цьому метушливому середовищі, в якому панує мир і злагода.
Коли Се Лінь побачив усмішку, то зрозумів би, що його вчинок правильний і що коли б йому довелося повторити те ж саме, він зробив би це.
— Тату, мамо, я хочу засуханні боярщики.
добре, мама купить тобі засахарний боярщик.
Неподалік подружжя з дочкою вийшла на свято. Дівчинка сиділа на руках батька і, вказуючи на продавця засмаганих борців, попросила купити їй їжу. Жінка з ніжною посмішкою погодилася і купила їй паличку з боярщиком.
Сім’я з трьох осіб, сміючись і розмовляючи, віддалилася.
Се Линь дивився їм слідом, занурившись у роздуми:
"Невже вона в дитинстві теж зупинялася перед батьками?"
Пам'ятаючи, що її батьки вже померли, він відчув легкий біль у серці і підійшов до продавця засмаганих боярців:
— Дайте мені кілька паличок боярців.
— Добре, ось ваші палички, тримайте, з вас дві монети, — Посміхаючись, продавець спритно взяв палички з нанизаними ягодами і простягнув їх Се Ліню.
Се Линь заплатив, взяв ягоди, міцно стиснув їх у руці і попрямував в сторону чоловіка, про якого думав.
Як тільки він підійшов до входу в кафе, де був Шань Чжія. Вона лежала на прилавку.
"Невже вона сумує за своєю сім'єю?"
Серце Се Линя, в якому біль вщухав, знову наповнилось ніжністю.
Шен Чжиї побачила його, не встигши нічого сказати. Тільки що похмуре і сумне обличчя відразу засяяло радістю, а очі сяяли так яскраво, ніби відбирали зорі.
Невже вона...
- Доброго вечора, пане Се. « Коли я побачила Се Ліня, то відчула, що зустріла свого рятівника.
Се Лінь, який живе у родині з родини аристократів, мабуть, добре знає про вельможну вечірку. Можна буде розпитати його пізніше, щоб почувати себе впевненіше.
— Добрий вечір, пані Шень. Чому сьогодні у вашій лавці тільки ви одна? — Се Линь не побачив звичайного слугу і маленького Сіо Шітоу.
— Сьогодні ж свято, я їх відпустила. — Відказала Шен Чжия.
"А сама чому не пішла?"
Се Лінь хотів запитати, але відразу подумав, що це недоречно.
- Пане Се, ви любите їсти засмагані ягоди на паличці? — Шень Чжія встала і, побачивши палички з ягодами у руці Се Ліна, запитала.
Се Линь, рідко відчуваючи таке, трохи збентежився і відповів:
- Зустрів дорогою. Колір гарний, подумав, що і смак буде непоганою. Купив для вас.
Це для неї? Се Линь купив засахарні ягоди бойкоту для неї. Це звучало неймовірно, але це дійсно сталося.
Шень Чжі трохи поспішала, взяла палички і затинаючись сказала:
- Велике спасибі, пане Се.
— Угу, — Се Лінь тихо відповів, відчуваючи, як у нього червоні вуха, і сів ближче до крижаної кадки.
Шень Чжиї відкусила шматочок засуханого боярцівка. Кисло-солодкий, кришталик смаку був дуже приємним.
- Пане Се, у мене є до вас одне питання. — Шань Чжия, доїв ягоди, ввічливо запитала.