— Дядя, — Почув Шень Фен голос Шан Чжиї з кімнати, встав і вийшов. — Їжа на столі. Вмийся і йди їсти.
Шен Фен підійшов до колодязя на задньому дворі, щоб помити руки і обличчя, перш ніж повернутися в головну кімнату. Дивлячись на стіл, повний страв, яких він ніколи раніше не бачив, він недовірливо вигукнув:
- Невже все це приготувала Чжиї?
— Звичайно, так! — З гордістю відповіла Ян Гуйчжі.
— Другий дядько, тітка, спробуйте мою стряпню, — Шен Чжиї пригостила їх обох, додавши трохи кожної страви.
Як тільки старші взяли палички, молодші зробили те саме. Сяо Шитоу з нетерпінням чекав можливості відхопити собі шматочок свинини Дунпо.
— Як смачно! Моя сестра так смачно готує!
— Чжиї ер готує просто чудово! Це найбагатіша страва, яку коли-небудь куштував мій другий дядько! — Шень Фэн з великим захопленням вигукнув.
З огляду на чудові здібності племінниці, він відчув полегшення. Невеликого бізнесу, здатного прогодувати її було б цілком достатньо. Що ще потрібно для щастя?
Шен Фэн и Сяо Шитоу були великими едоками. Спочатку Шен Чжі подумала, що вона приготувала забагато, але несподівано завдяки спільним зусиллям старших та молодших вони дійсно змогли спустошити свої тарілки.
Після вечері Шень Чжиї прибрала посуд і повернулася в головний зал.
— Другий дядько, тітка, я відкрила маленький крамничку в місті Бяньцзін. Щоденний прибуток досить хороший, так що не хвилюйтеся про мене, — Шень Чжія розповіла Ян Гуйчджі та іншим про успішне закінчення своєї недавньої подорожі в місто.
Шень Фен задовольнявся кивнув, сказавши:
— Добре, це заспокоїло двоюрідного дядька.
Ян Ґуйчжі, яка стояла поруч, також виглядала доситью і її погляд ніби казав: « Моя донька виросла.
Шен Чжиї трохи поболталала з дядьком і тіткою, а потім побачила, що небо починає темніти. Їй з Сяо Шитоу вже час було повертатися до міста.
- Дядько і тітка, я йду. Бережіть себе, — сказала Шен Чжиї, встаючи.
— Молодець, у нас з дядьком все добре. Бережіть себе там, - Ян Ґуйчжі схопила Шень Чжиї за руку і сильно її підбадьорила.
Шан Чжиї усміхнулася і сказала:
- Не хвилюйтеся, тітко.
Як тільки Шен Чжій і Сяо Шітоу побачили, він з чоловіком повернувся в дім.
— Ладно, Чжии ер тепер в порядке. Не плач, — Втішало дружину Шень Фэн.
— Эх...
Ян Гуйчжі витерла сльози рукавом.
- Жінка, Чжиї упустила цей гаманець? — Шен Фэн повернувся до вітальні і знайшов на столику зовсім новий гаманець.
Почувши це, Ян Гуйчжі поспішила до нього.
— Эй? Дай-но глянути, - Вона сказала, взявши гаманець з рук Шен Фена і оглянувши його. — Його Чжиї ер дала мені, коли повернулася. Вона просила почекати, поки вона не піде, перш ніж відкривати.
- Тоді відкрий швидше і подивися, — попросив Шень Фэн.
Ян Гуйчжі відкрила гаманець і побачила всередині білі срібні монети. Вона і Шень Фен були приголомшені.
— Це... це... — Ян Гуйчжі втратила дар мови, не знаючи, що сказати.
Не дивно, що Шен Чжиї попросила тітку почекати поки вона не піде, перш ніж відкрити котів.
Шень Фен зітхнув і сказав:
— Ну, залиш його собі. Інакше це може розбити серце дитини.
Коли Шен Феен побачив кілька таелів срібла, то зрозумів, що Шань Чжія, мабуть, нечасто повернеться до села Шанцзю.
Це було добре. Було б непогано почати нове життя десь в іншому місці.
Вхід у село Шенцзя.
Коли Шен Чжія і Сяо Шіто прибули до села, старий вже чекав їх там.
— Дядя!
- Дівчинко, ти тут! Поквапся, бо не відпустиш час.
Узявши на візку, запряжену волами, група повільно рушила до міста Б’янцзін.
Вже майже час вечері, коли вони прибули до міських воріт. Подарувавши старого і заплативши проїзд, Шень Чжії повела Сяо Шитоу в місто.
Коли вона повернулася сьогодні, щоб відплатити сім’ям першої господині тіла за їхню доброту, Шен Чжій також поклала край її тривогам. З завтрашнього дня вона буде просто "Шень Чжиї" з іншого світу.
- Сяо Шитоу, сьогодні ввечері сестра відведе тебе кудись поїсти смачного. — Шань Чжия.
Хлопчик слухняно кивнув. Він відчував, що його сестра трохи змінилася з тих пір, як повернулася в село Шенцзя, але не міг точно визначити, у чому саме різниця. Він просто відчував, що в ній стало більше людяності.
Якби Шень Чжії знала, що Сяо Шитоу таємно сказав, ніби вона наконеч схожа на людину, вона, ймовірно, кілька разів вщипнула б його за пухкі щічки, щоб виплити свій гнів.
Сьогодні після вечері Се Лінь відпустив слуг, які хотіли піти за ним.
— Я хочу прогуляться один. Вам не обов'язково йти за мною.
Під час своєї пам’ятної подорожі він дістався до місця, де Шень Чжі зазвичай облагороджував магазин. Але там виявилось, що продавець був не тим, кого чекав на нього.
- Пане, цієї дівчини тут немає.
Жінка, яка працювала за сусіднім лавкою, була вражена цим чудовим чоловіком. Коли вона дивилась на його обличчя, то зрозуміла, що він шукає таку ж вродливу жінку і підійшла пояснити.
— Дякую, тітонька. — Се Лінь приховав легке розчарування, яке випало в серце, і подякував жінці.
Чому її не було тут сьогодні ввечері? Занадто втомилася, або щось трапилося? Се Линь мимовільно перебирав в уяві всі можливі варіанти.
— Сестра, я хочу это.
Знайомий дитячий голосок донісся до Се Линя. Він підняв погляд і побачив дівчину, яка так його засмутила своєю відсутністю, що тримала за руку брата. Посмішка на її губах затьмарила місячне світло.
Се Линь відчув, як його серце на мить застигло. Він не знав, скільки часу пройшло, але здавалося, що це всього лише мить. Коли Се Лінь зітхнув, то заспокоївся і попрямував до Шена Чжія.
— Дорогу! Дорогу! Геть з дороги!
Стук кінських копит раптово рознісся по оживленій вулиці, змішуючись із божевільними голосами.
Перехожі почули шум і швидко розбіглися, спричинив хаос...
Се Линь помітив швидко наближаючу возку, запряжені в неї коні неспокійно мотали головами і мчався вперед...
Шан Чжія вже збиралася заплатити за засухарні драже для Сіо Шитоу, коли хтось врізався у неї, і вона впала на середину вулиці. У вухах у неї розступилися розпачливі крики:
— Дорогу! — Змішуючись з топотом копит і гулом натовпу.
Що трапилося?
Шен Чжия була розгублена. Вона лише хотіла повечеряти, так як її могла збагнути така доля?
Побачивши, що ось-ось зіштовхнеться з Матір'ю-Землою, Шен Чжія витягла руку, щоб захистити обличчя.
« Хоч би не було синця! » — подумала вона.
Шен Чжиї відчула себе дуже хороброю. У давнину вона могла б впасти обличчям вниз на людях і все одно згадувати про це з посмішкою. Будь на її місці будь-яка інша дівчина, вона б вже злякалася.
Раптом налетів порив вітру, і щось м'яке та шовковисте доторкнулося її щоки. Прохолодний, холодний аромат з ноткою сандала наповнив повітря. Вона не відчула болю, який могла уявити собі від падіння на землю. Замість цього сильна рука схопила її за талію, і в неї раптово завмирала голова.
Це що, герой, який рятує прекрасну дівчину?
Шен Чжиї була приголомшена. Вона не очікувала, що з нею станеться така драма, яку можна побачити тільки в дорамах із її колишнього життя.
Тільки після різкого брижання коні вона прийшла в себе.
що врятували мене. — Шан Чжиї обернулася, звільнившись з обіймів свого рятівника і вклонилася на знак вдячності.
— Не потрібно, це лише маленьку послугу.
Знайомий, холодний голос змусив Шень Чжиї миттєво розширити очі. Вона з недовірою подивилася на рятівника.
Хіба це той, про кого вона думала?