***
Шеньту Нанть буквально змусив себе перевести погляд на І Юню. Він затамував подих, в голові була пустка, а очі ледве не вилізли з орбіт.
Перед ним розвернулась неймовірна картина: Масив П'яти Віршій Сан Цзиюе знову був розірваний, і ще одна центральна кістка розілетілася в сірково-білу пил!
Це означало, що Юнь повністю викачав з неї Силу Пустуші!
Шенту Наньт' побачив, як І Юн недбало вихопив з грудей маленьку землюстої черепахи. Крихітне створіння відчайдушно дихало короткими лапками, намагаючись вирватися, але все його тіло було обклеєно печатами, що паралізують будь-який рух.
Незважаючи на зовнішній вигляд, це був лютий астральний звір — земна духовна Черепаха. Зазвичай вона наполовину заривається в землю, поглинаючись пилом і навіть обросаючи травою. Вона може залишатися нерухомою місяцями, перебуваючи в стані напівспячки, поки не відчуєте наближення відповідної здобичі, щоб раптово атакувати і проковтнути її повністю.
Ця черепаха була однією з супроводжувань, яку запечатали в Масиві П’яти Вірш. Тепер же І Юнь буднично дістав її, подав печатками і прибрав у приготовлену нефритову скриньку. Весь процес виглядав настільки легким і природним, ніби він просто виловив черепашку з ставка.
Ще одна група малих формцій була розбита!
— Как... Як це можливо?
Шенту Нантяк відчув, як кров приливала до обличчя. Він почервонів до коріння волосся, розгубивши увесь свій вигляд шляхетного чоловіка, подібного до нефриту. На очах усіх старійшин Лінь він урочисто запевнив, що успіх І Юна — це лише сліпа удача. Але не встиг договорити про те, як йому вдалося втекти від реальності!
- Руйнував... Знову зруйнував! Тепер, безсумнівно ні, цей юнак на ім'я Юнь дійсно бачить структуру масиву. Це не випадково, — вигукнув один зі старійшин Лінь.
Якщо вперше всі повірили в теорію про від'їзд, вважаючи її логічним, то другий успіх підряд повністю виключив цей варіант! Це було незбагненно. Навіть старійшини визнавали, що учень Рука Місталла не повинен мати шансу проти Масива П’яти Віршів, але факти говорили самі за себе.
Астральні Небес, навіть ті старійшини не могли стверджувати, що знають його до кінця. Завжди були ознаки, які не можуть зрозуміти їх, і ділянки, в яких вони ще не дивились. Чим більше вони пізнавали правду, тим сильніше відчували обмеженість своїх знань!
— Цей хлопець... Ха-ха-хо! Чудова робота! - Су Цзе нарешті зміг зітхнув повністю. У нього на душі стало неймовірно легко.
— Старійшина Су, ну і учень підібрали собі, — зауважив один із старійшин Лінь. За винятком кількох, таких як двоюрідна бабуся чи шостий дідусь Лінь Сінтун, більшість членів сім’ї Лінь навіть погодилися на союз з Шенту і не співчували їм. Останніми роками між кланами постійно траплялися сутички.
Їм було приємно бачити, як наймолодший з їхніх таборів прилюдно принижує сім’ю Шенту. По правді кажучи, Шеньту Наньття, який поводився серед верхівки Ліні мало не як майбутній господар дому, дратувало багато людей. Він був терпеливий лише тому, що боявся стати зятем клану.
це... Кхм-кxм... — Су Цзе погладив бороду з дуже збентеженим виглядом. Він відкрив свій рот, щоб здобути собі заслуги, але не зміг видати І Юня за плоди своєї наставницької праці.
- Насправді... Я взяв його в учні зовсім недавно, всього пару місяців тому. Що стосується навчання, то я тільки раз показав йому Руку Місталійського Кристала близько двох місяців тому, витратив на це від сили день. Те, чого він досяг сьогодні... Чесно кажучи, моєї заслуги тут мало.
Усі знали, що Юнь був лише номінальним учнем. А цей статус сам по собі мав на увазі, що наставник не передає йому своїх потаємних технік. Очевидно, Су Ззе не вчив хлопця нічого серйозного. Можливо, спочатку він не хотів серйозно навчатися.
У такій ситуації Су Цзе не міг брехати, дивлячись всім в очі. Він навіть почав пошкодувати, що оформив І Юня лише як номінального учня — тепер люди за його спиною будуть говорити: « У нього немає очей на таланти! »
— Ха-ха, старійшина Су занадто скромний! У всякому разі, ви бачили талант у Юні. Навіть якщо він не належить до нашого кров’яного клану, його ріст у стінах сім’ї буде для нас великою радістю!
У цей момент пролунав старий, але лагідний і привітний голос. Казала сама Стара Матріарх! У сім’ї Лінь саме вона керувала внутрішніми справами клана. За винятком кількох старійшин Тайшана, які десятиліттями перебували в самотності, її слово було законом.
Су Цзе чудово розумів значення цих слів. Стара Матріарх завуаліована бажанням переманити І Юна на бік клана. У сім’ї Лінь було багато талановитих звичаїв з іншими прізвищеми: їх запрошували, давали ті ж привілеї, що й безпосередні нащадки, а через роки вони часто одружувалися зі своїми доньками і ставали повноцінними членами. У світі майстрів бойових мистецтв шлюби вважалися найміцнішим союзом, особливо якщо чоловік і дружина могли поласувати парним удосконаленням.
— Що ж... Мені потрібно буде запитати думку мого учня. Але, на мою думку, він не має причин відмовлятися, — з радістю відповів Су Цзе. Схвалення старою Матріархі було найліпшим, на що можна було сподіватися.
Але було б дивно, якби вона не спробувала залучити такого генія. І Юню, який тільки-но прибув до світу Тяньюань і вже мав такого ворога, як Шента Наньтяна, потрібно було покровительства Ліні та ресурсів для подальшого росту. Це була угода, що вигідна з обидві сторони.
— Синтун, ти ж знайома з цим хлопцем? — Раптом запитала Стара Матріарх. Вона пам'ятала, як на Пікі Нефритового Бамбука і Юнь «дерзіл» двоюрідній бабусі.
Ясно, що Лінь Сінтун не просто знала його. І це було на краще: Матріарх планувала зробити Синтун опорою сім'ї в майбутньому, і чим більше талановитих союзників буде на її стороні, тим краще. Особливо таких геніїв у мистецтві Астральних Небес. Адже запечатані меридіани Сінтун все ще не були зцілені, і навіть якщо можливо, ніхто не гарантував відсутність наслідків. Зв'язки з перспективним майстром Астральних Небес були необхідні для її життя.
« Так, Юнь Янтян — старий друг Сінтун », — спокійно відповіла дівчина. Шаньт Наньтя має ще сильніше обличчя, яке потемніло.
Слово « старий друг» само по собі не було нічого поганого, але для його вух воно прозвучало як образа. Чомусь йому здавалося, що за цим визначенням криється щось більше. Особливо коли він помітив іскру радості в очах Сіньтун, коли І Юнь вдруге зруйнував масив.
Якби звичайна дівчина тішилася за свого друга, Нанязь би стерпел. Але Лінь Сінтун завжди була холодною і відсторонена, рідко коли проявляла емоції. Чому вона так радіє з цього хлопця? Це було ненормально!
Людина тішиться чужим успіхом тільки тоді, коли вона дуже близько з цим кимось або живиться до нього особливі почуття. А втім, людська натура егоїстична: її обличчя — поздоровлення, а всередині - байдужість чи навіть заздрість.
Чи Синьтун була б такою ж щасливою, якби хтось із її родичів досягнув успіху? І що важливіше: як би вона відреагувала, якби Шеньт Нантя показав щось незвичайне? Мабуть, вона лише кивнула б і похвалила його з ввічливості.
Ці думки Натантян ледве не втрачав розуму. Він ніколи не виявляв щедрості, а в таких справах жоден чоловік не міг би зберігати спокій. Він був на межі вибуху. Якщо б не втішилася атмосфера, він би без вагань вбив Юнь Янтяна на місці.
— Сестерна Синьтун... - Голос Нантяна став важким. Він хотів щось сказати, але в цей момент...
Бам!
Третій гуркіт!
Серце Шаньту Нантяя пропустило удар. Він різко обернувся до площі. У його очах спалахнув полум’яний вогонь, як у пораненого звіра.
Він побачив, як перед І Юнем розсипалася третя група малих формцій. Астральна кістка перетворилась на попіл. І Юнь, працюючи на відпрацьованій схемі, простягнув руку і вихопив з пилу примарний образ третього астрального звіра.
Сун Цзиюе, що стоїть навпроти І Юна, впав у повне оцепеніння. Другий успіх І Юня завдав йому сильного удару гордості, але третій повністю розчавив його впевненість у собі. Коли Юнь запечатає в ящику чергового звіра, Сун Цзиюе виглядав так, ніби втратив душу. Де ж річ зарозумілості молодого генія? Йому було справді страшно. Здавалося, що це затягнуло його жах.
- Третій!
Шеньту Нантязь стиснув кулаки так, що вени на скроні забилися в шаленому ритмі. Від другого до третього знищення масиву пройшло не більше десяти вдихів! І Юнь на площі розходився з групами кожні кілька секунд. Це не було так, наче зламало величезний масив — він носив піщані замки, вибудовані дитиною!
https://literna.net/uk/books/81-pravdivii-mir-boi-ovikh-mistetstv