Суть проблеми полягала в тому, що стосунки Алонсо з обома були поганими від самого дитинства, чого звичайно не сприяло вплив його матері, і зламати ситуацію для нього особисто було можливо.
Отже, почуття неповноцінності всередині Алонсо дедалі більше зростало; він не хотів провести своє життя просто як дрібний барон.
Він сховав срібний герб своєї сім’ї і міцно стиснув його, кажучи: « Я сподіваюся, що церемонія молитви Чорного Пламені допоможе мені! »
Десь у Солов’їному лісі.
Криваво-червоні очі Дикого Кігтя обвели поглядом навколишніх гннолів; жоден з них не насмілювався зустрітися з ним поглядом, але він знав, що повинен залишити це місце.
Маючи ріст більше семи футів і вага 350 фунтів, Дикий Когот був гігантом серед гноллів, які в середньому були близько шести метрів трьох дюймів та 200 кілограмів. Спочатку він був лідером цієї групи гноллів низинності, і його дні були дуже комфортними.
Але останнім часом його переміг інший, не менш лютий гнолл.
Переможець з'явився із глибин Соловіного лісу, гнолл, навіть сильніший, ніж він, ростом більше семи футів десяти дюймів, що має жахливу силу.
Однак...
Хоча Дикий Когот був переможений, він не помер.
Не через милосердя противника, а через власну силу.
Коли Дікій Когот атакував у повній силі, його оточували слабкий блакитний потік енергії — енергія, яка допомогла Дикому Когті повністю зменшити опір повітря.
Це не тільки дало Діку Когту швидкість пересування, яка значно перевищувала швидкість інших гноллів. Завдяки цьому він зміг усунути всі запахи свого тіла під час атаки, що забезпечило йому відмінну прихованість.
Саме тому Дикий Когот був упевнений, що зможе чудово жити самостійно.
Дикій Когот залишив поселення гноллів і побіг до східної частини лісу.
Без підлеглих, якими можна керувати, полювання тепер доведеться займатися самому Дикому Когті.
Тепер він блукав лісами близько людських поселень, сподіваючись на іншу здобич. Він втомився від м'яса лісових звірів.
М’ясо диких звірів ніколи не подібне до смаку людського тіла, особливо плоті людських жінок, яка була надзвичайно ніжною і соковитою. Один укус змусив червоні соски бризнути в усі сторони, абсолютно чудовий смак.
Але Дікій коготь пробував людяну тільки три рази. Хоча ці події були в далекому минулому, спогади залишили глибокий слід і змусили його прагнути більшого.
З тієї ж причини він прямував до східної частини лісу.
Бо він знав, що неподалік знаходиться людство, яке мабуть називається... Місто Флешголд.
Сумерки вже давно наступили.
Недавно, прибувши до Дикого Когота, він втікав від зустрічі з кількома людьми в шкіряне озброєння, озброєні луками та мечами і несвідомо наблизився до великої обгорожену, але відкритої території.
Там він відчув густий, молодий і ніжний запах людської плоті.
Це був запах "молоду"!
Смак « людяної плоті» був в цілому досить смачним, що змусило товстий касик Дікого Кігтя кілька разів підстрибнути вгору і вниз. Він не їв увесь день, тому вирішив вибрати це місце.
Він спостерігав і помітив, що час від часу проходив патрульи сторожі в чудовій ковчугу з покритими залізом дубовими щитами в одній руці та рукоятками мечів в інший
Це, мабуть, патрульні сторожі. У його власному таборі також були організовані патрулі.
Не те щоб Дікій коготь боявся цих « слабких» людських охоронців, але він знав, що вбивши їх, він напевно зустріне інших вартових і таким чином втратить смакове м'ясо "людей".
Хоча люди в середньому слабі, ці охоронці називалися на допомогу!
І якщо б це привернуло цих « людей, які не мають права», то було б проблематично!
Тому що сила цих людей, які були « захворілі» викликала страх: багато з них майже настільки ж сильні, як і він сам, а деякі навіть сильніше, і вони зовсім не прагнули зустрітися з ними.
Коли справа стосувалася полювання, Свірепий коготь був дуже терплячим. Перш ніж стати лідером, він також мусив полювати самостійно.
Ще трохи, і він зможе насолодитися свіжим та ніжним м’ясом!
У цей момент в західній спальні зовнішнього подвір'я всі молоді слуги вже лежали.
Тихий хропів то посилювався, то затихав хвилями, а після денний тренування по стрільбі з лука руки більшості слуг неймовірно боліли.
Тільки хлопець з густими бровами верещав з боку на бік, охоплений тривогою, і тому його сон був неспокійним.
Йому здалося, що в напівсне він почув бавовну відчинених дверей.
« Цікаво, який ублюдок так шумів в цей час!» — пробурмотів він.
Але незабаром він відчув щось недобре, тому що він почув дивний жувальний звук.
"Хруст-хруст!"
Судячи за звуком, він доносився звідки-небудь з боку входу в гуртожитки.
https://literna.net/uk/books/673-velikii-mah-z-profesiyeyu-pochatkivtsya