Знаєте, я вже десять хвилин п'явся в мінюнку до болю схожого на геншину і намагався зрозуміти - чи сплю я або це аналог пекла для гравців гачі?
Адже переді мною був аналог баннера новачка з геншину.
- Але замість мильної покоївки, на ньому було зображення підморгуючого мандрівника.
І приписка, що за перші 10 круток я гарантовано отримую одну координату і персонажа рідкістю від 4 до 5 зірок.
Я що тепер повинен вічно грати в генші і навіть на тому світі? Ви що знущаєтеся?
Але мені ніхто не відповів і баннер новачка все також висів у мене перед носом.
Ну в принципі що я втрачаю?
Гордість?
Ну так я граю в це файфу казино вже три роки, тому вона давним давно здохла...
Плюс я і так вже перебуваю в незрозумілому чорному просторі, де немає нічого, за що міг би зав'язатись око.
Ну крім сраного баннера...
Тому погнали, адже навіть якщо це пекло, то отримаю від нього хоч краплю задоволення.
Подивившись на край меню, я побачив десять крутиць.
Я натисну на іконку з цифрою 10.
Потім екранчик переді мною на секунду померк і по центру екрана яскраво загорілося 10 зірок, одна з яких була золотою.
Оу, мабуть хоча б уві сні або пекло, яким і є весь цей марення, мені випала легенда з першої крутки...
Я з нетерпінням чекав на прихід Нахіди чи Сьогун Райден, і почув шипляче дихання, знайоме всім фанатам ЗВ...
...
Справді?
Я думав, що сплю про вибування вайфу геншину, а не про вологу мечту для любителів темної сторони.
Натиснувши на іконку персонажа, що з’явилася поряд з ним, я подивився на те, чого хотів би зробити зі мною.
Натиснувши на Вейдера, я побачив чотири параметри.
- Асиміляція. (Сумісність 3%)
- Запрошення.
- История.
- Рівність дружби.
Немає прокачки рівня і підвищення?
Дивно...
Натиснувши на першу іконку переді мною, з’явилося попередження.
Рівень сумісності нижче 10%, можливо нездійснені зміни в особистості мандрівника.
Закриваючи вкладку асиміляції, я зрозумів, що це сон не про геншину, а про надмірну шкоду фанфіків на ніч.
Оскільки таке лайно буває тільки в них і у китайських новеллах, які на 90% складаються з води, на 9 відсотків із солі, яку хочеться посипати в очі під час їх читання та на 1% зі безпосередньо свого сюжету.
Наступна іконка була зрозуміла, вона просто заохочувала до мене персонажа і чортів Дарт Вейдер - останній, з ким б я захотів зустрічатися особисто...
В історії була просто чортова пісня, в якій повністю описувалося життя персонажа.
Але історія Вейдера я і так знав, отже, не ставши читати цей потік думок, я перейшов до останньої іконки.
Вона чимось нагадувала інтерфейс в симсі або стимулюванні побачень.
Тут виявлялися риси характеру, гобі і улюблена їжа, ну й звичайно ж відносини персонажа особисто до мене.
У Вейдера все було закрито, так як я його ще не покликав.
В принципі все...
Зітхнувши, я подивився на інші призи від гачі, може буде щось краще.
-Енакін Скайокер (5)
-Діалектос(3)
-Ножний клинок (3)
-Пивна кружка Макаова Дреєра(2)
- Маска Людини-павуки (2)
-Хокейна клушка Кейсі Джонса (1)
-Трусики Тосакі Рін (1)
- Журал "Придіра" (1)
- Хрест Домініка Торетто (1)
-Координата стартового світу(?)
Як тільки я натиснув на Діолектос перед доменною відкрилася нова функція Спосібності, поряд з молитвами і персонажами.
Натиснувши на нову іконку переді мною відкрився дитячий список з однією здатністю, натисканням якої мені вилізло опис.
Діалектос — Інші під час розмови з вами, незалежно від мови, якою ви володієте, чують свою улюблену мову. Ви також чуєте, як хтось розмовляє рідною мовою. Таким чином, ви можете розмовляти будь-якою мовою, при цьому не знаючи його.
Здається цечитає демонів і гаремника про стурбованого любителя цицьок, нда... Але, не дивлячись на своє джерело, вона архітектурна, так що було б все це заправу, я би зрадів.
Закриваючи вкладку здібностей, я продовжував дивитися свій улов.
Наступний предмет знову відправив мене в нову вкладку з речами, які випадали у цьому гаче.
Найбільш корисним був меч любителіки розумної і надзвичайно відкритої одягу, але без цього самого вбрання він втратив частину свого функціоналу та саму мету його існування...
Так що все сумно.
А до інших речей, якщо зачарована на міцність і непроливність крупка - це ще корисна річ, то ось інше викликає великі запитання.
Маска павука може давати зум і працювати карткою Нью-Йорка, але вона безсила в будь-якому іншому місці і більше схоже на забавний сувенір.
Хрест Домініка Торетто? Без коментаріїв...
Все ж решта просто сміття, яке викликає в мене сумніви у своїй адекватності.
Я що хотів потримати в руках труселя головний цундер Фейта?
...
..
.
Гаразд, залишимо це питання без відповіді в ім'я моєї адекватності.
Вийшовши з мого інвентаря, я натиснув на останній приз, над яким вітал флори загадковості.
Вітаю, мандрівник, ти щойно відкрив свою першу координату і зараз почнеш свої пригоди в рандомному світі.
Ну мабуть час прокидатися.
Коли я подумав про це, то відчув сонливість і заснув.
...
Дивний ліс.
Я прокинувся від того, що якась нагла муха повзала по моєму обличчю.
Подужавши, я вбив огидну погань і стирив її залишки зі чола своєї руки ...
Та якого хріна! Це не моя рука, вона занадто гладка і прилизана для руки 35-річного гіка з надлишковою вагою.
Щось запідозривши я опустив погляд вниз і зрозумів, що моя маленька прошарка жиру, з'явилася під час поїдання піци, чудесним чином випарувалася разом із моїм одягом.
І бог з нею, з одягом, це не моє тіло!
Навіть існують інші причини!
Відкинувши погляд на своє господарство, я зрозумів, що перебуваю в лісі.
Оглядаючи округу, я занадто сильно мотав головою, від чого мені об плече вдарив хвіст з моїх волосся...
Але я завжди стригався майже під нуль!
Судожно схопив пучок своїх волосся, я переконався, що це точно не моє тіло, бо я брюне, а не натуральний блонді...
Чорт! Хвост, блондинисте волосся, підсмажене тіло, я що став чортовим мандрівником!
Але я не мандрівник!
А Подорожійник!
Що за, мене звуть... Подорожійник!
Що за хрінь, чому я не можу згадати свого імені?
Нервово схопившись на ноги, я почав у страху озиратися, шукаючи поглядом між деревами літаючу консерву.
І нічого не виявивши різко заспокоївся, тому що я зараз уникнув найгіршого варіанту розвитку подій.
Все ще не вірячи, що це лайно сталося саме зі мною я закричав.
-Статус!
-Мене!
-Персонажі!
Єдиний ефект від мого крику були розпукані птахи.
Чорт, якщо все це лайно було реальним, я повинен мати чортової гачової системою!
З такими думками я закрив очі і намагався знайти щось і, на моє здивування, у мене швидко вийшло.
На межі чутливості я відчув щось і потягнувся до нього, коли побачив перед очима квітучу зірку, яка, висихнувши, перетворилася на знайому меню.
І вона зустріла мене повідомленням, яке частково відповіло на моє питання.
...В мандрівника немає імені і сім'ї...
...м'я йому дає випадок в дорозі...
...А сім'ю йому замінюють вірні товариші, яких він зустрічає під час своїх молитов і подорожей...
...Такий шлях судина гачі...
...Так твій шлях, мандрівник!
Чудово, хтось зі мною спогади про власне ім'я і родину, чи може цей день стати ще гіршим?
З таким мисленням я знайшов нову іконку у вигляді карти.
Натиснувши на неї, я відкрив карту жовтої стрілочки, яка зображувала мене, а все інше було оповите туманом війни або, інакше кажучи, тупо чорним...
Але дещо я дізнався, зараз я перебуваю на острові Параді...
Срань! Срань! Срань!
Я швидко сховався за деревом, намагаючись дихати через один раз.
- Боже, тільки б я помилявся. - Бормоча це собі під ніс я зайшов в карту і приглянувся, ще раз побачивши у правому нижній кутку те, від чого мені захотілося відкрити завод з виробництва цегли.
Внизу дрібним шрифтом було написано назви координати...
АТАКА ТИТАНІВ
...
..
.
Мені пиздек!
Наповнився!
Чорт, якщо я в лісі, то напевно за стіною...
Я голий...
І вмію тільки писати бульварний романи і трощити людей в інтернеті...
Так, зітхнувмо і виподохнемо, адже був ліс і за стіною?
Так що я можу просто дарма панікувати. Не викине ж мене власна система на з'їдання титанам. Це ж безглуздо.
Я трохи заспокоївся.
Видихнувши, я відійшов від дерева в тіньке.
До речі, дивно, ніби сонце припікало, невже погода зіпсувалася?
Піднявши голову вгору я поморщився, так як мені на обличчя щось капнув.
Мабуть пішов дощ.
Я зрозумів, що стерва рідина занадто липка для звичайної води.
Нервово сковтнувши, я знову подивився на вгору і побачив величезну руку, що схопила мене і підняла на пару метрів догори.
Після цього я міг добре роздивитися гарний титан.
А ніким інший ця, як мінімум п'ятнадцятьметрова, творець без шкіри, бути не могла.
Коли він відкрив пащу я судорожно закликав меню і за кілька секунд, на хвилю страху, оволодів мисним управлінням над моєю системою.
Після чого відкривши своїх персонажів, я клопотався на свого єдиного персонажа.
Коли переді мною відкрилося чотири іконки я засміявся, оскільки звати Вейдера це самогубство, яке можливо буде гірше пасти титану.
Але коли титан закинув мене у свою смердючу пащу, я зробив неминучий вибір ...
To Be Continued.
https://literna.net/uk/books/660-slomanna-hacha-tom-1-tsikl-maye-buti-perervanii