Глава 18 "Змічений Дракон"
Сьогодні дитина була надзвичайно дивною. Він тримав у руках склянку свого улюбленого молока, але чомусь не виглядав щасливим. Пак Ноа нахилилася до нього ближче і побачила сліди сліз на його щічках. Здивована відьма відразу відклала свій тост і запитала:
- Малюк, ти плакав?
- Я не плакав!
- Що значить "ні"? У тебе очі червоні! - Ноа простягнула руки, щоб обійняти кучерявого хлопчика, але той несподівано похитав головою.
Дивно, - Думала відьма. – До цього моменту він ніколи не ховався від мене.
- Малюк, йди сюди, — Ноа спробувала ще раз, жестами показуючи обійми.
Дитина мовчала, низько опустивши голову, тим самим уникаючи погляду відьом. Але цього разу він зробив повільний крок до відьми.
Якщо подумати, то до післяобіднього дня він був біля мене цілий день і з учора менше часу проводив зі мною.
- Ти не сильно виріс. Це через брак мани?
Малий пробурмотів м'яке "немає" і все ще відмовляється дивитися жінці прямо в очі.
- Що ти таке говориш? Це легко помітити. Не прикидайся переді мною. Ходи сюди і обійми мене, — маленький хлопчик опинився в обіймах відьом, а Ноа посадила його на коліна й продовжувала снідати.
Раптом на кухню повернувся Кайл Леонард, який був у фартусі і тримав в руці мітеля з пір'я.
- Відпустіть дитину.
Ноа проігнорувала чоловіка і повернулася до дитини:
- Я потримаю тебе десять хвилин.
Серце Ноа розривалося від болю, коли вона бачила, як нещасна дитина дихала кожного разу, якщо його змушували піти.
Останні кілька днів я добре харчувалась і багато відпочивала, тому трохи відновила свої сили. Я переконана, що не знепритомнію, наче вербова лялька, хоча моя мана буде висмоктована за десять хвилин.
Але Кайл Леонард був холодний, як ніколи раніше:
- Я забрав його минулої ночі і перевів у свою кімнату, щоб запобігти поглинанню Вашого ману. А тепер Ви хочете, щоб ваша мана дала десять хвилин?
А хто тебе взагалі просив?
— Хлоднокровний чоловік, який не плаче, несхвально пробурмотувала собі під ніс Пак Ноа.
- Що Ви сказали?
- Там на лівому вікні пляма.
У мить оку Кайл вкинув голову і оглядав вікно у пошуках бруду. А Пак Ноа, схопивши дитину, втекла до своєї кімнати. Однак, перш ніж вона встигла замкнути двері, Кайл вже просунув ногу в дверній протеї.
- Пора на прогулянку.
Під час свого перебування в будинку відьми Кайл Леонард встановив для Пак Ноа режим швидкого відновлення її мани. Після сніданку наступним пунктом була прогулянка.
Ноа плюхнулася на своє ліжко, поклала дитину у себе під боком і ніяково вибачилася:
- У мене хронічна хвороба, сер. Я можу втратити свідомість під палючим сонцем.
- Не кажіть дурні і зараз же йдіть за мною, — Кайл спробував схопити відьом за руку, але зупинився.
Ноа з цікавістю дивилася на нього, трохи піднявши брову. А чоловік схопив відьому за зап'ястя і нахмурився:
- Це зап'ястя або гілка вмираючого дерева? - Пробурмотів Кайл, очевидно незручність. - ...За останні два роки Ви втратили щонайменше п'ять кілограмів.
- Ви знаєте мою вагу?
- Немає нічого, чого б я не знав про Вас. Я знаю ваш вік, день народження, ріст, вага, групу крові, сузір'я, відбитки пальців і довжину кроку.
Окей, це страшно. Він що, якийсь сталкер або хтось подібний?
Коли Пак Ноа в замішанні зупинялася на нього, Кайл задався:
- Не розумію, чому ви прикидаєтесь здивованою. Якби Ви з'єднали весь час, проведений у замкнутому просторі наодинці зі мною, вийшло б не менше місяця. Леді Елеонора Асіль, Ви забули про свої попередні п'ятнадцять судимостей?
Якби Кайл Леонард не зробив « спадок Елеонора Асіль з п'ятнадцятьма попередніми судимостями», можна було б подумати, що між двома запеклими ворогами зацвів роман...
- Чи їх було більше? Ні, було точно 15.
Ноа продовжувала мовчати, що ще сильніше спантеличило Кайла. Він якось дивно подивився на відьму і раптом насупився.
Що тобі ще не подобається? Моє існування? Ну, за останні два роки я жила наче тарган. Моя мета — прожити довге і спокійне життя. Хоч я не думаю, що мені вдасться легко це зробити.
Після якогось мовчання Ноа нарешті кивнула:
- Я піду на прогулянку, але дитину я візьму з собою.
- Дитина...
- Боже, почекай. Просто ходімо зі мною, - Ноа покликала малюка, який визирав через ноги Кайла. У нього все ще був пригнічений вираз обличчя.
– Я... Я в порядку, але...
- А?
- Я залишуся вдома...
Чому він такий пригнічений?
Дивна поведінка Дракончика на цьому не закінчилася. Насправді вночі воно лише посилилося.
Коли вже перевалило за десять вечорів, Пак Ноа дочекалася, коли Кайл засне і вирішила таємно перенести малюка з ліжка у свою кімнату.
- Ні.
Ось тільки малюк відмовився.
- Я можу спати сам, без Ноа.
- Що? - Очі відьом розширилися від несподіваного зауваження дитини. Він дивився на неї рішучим поглядом, а його очі здавалися суворими. Ноа, невпевнена в тому, що нічого не почула, вирішила перепитати. - Ти не збираєшся спати зі мною?
- Я більше не дитина. Минуло вже п'ятнадцять днів з тих пір, як я вийшов з яйця. Я можу спати сам, - малюк з усіх сил говорив серйозно.
Ноа залишалося тільки здивовано кивнути:
– Ээ... да...
Малий обернувся до відьми спиною, намагаючись уникнути її погляду.
Потерпившись, Ноа опустила плечі і попливла назад у свою спальню. Двері за її спиною зачинилися, а в приведеній до порядку кімнаті сьогодні витіснило відчуття легкої нудоти.
Ніби мій улюблений син раптово оголосив про свою незалежність від матері... - Розчарована відьма намагалася позбутися своїх дивних емоцій.
- Ох, я не розумію. Потрібно просто трохи поспати...
Можливо, він просто більше не хоче спати зі мною. - Ноа, яка продовжує відчувати себе дивно пірнула під ковдру. Майже годину вона бурчала з боку на бік, не в силах заснути. І нарешті встала.
Я впевнена, що дитина, яка народилася всього п'ятнадцять днів тому, погано спить!
Ноа прокралася на перший поверх і віднесла малюка назад до себе.
- Я можу спати один... - Захникав малюк з сонним поглядом.
- А я не можу спати сама, тому ми йдемо спати. Ходімо спати разом.
І через три секунди після того, як відьма лягає в ліжко з дитиною на руках, вона відразу заснула.
https://literna.net/uk/books/633-chornii-drakon-yakii-vikhovav-mene