Глава 6. "Невдачна зустріч"
- Уу...
– Нет... Гей, малюк?.
Дитина не могла стримати сліз, і Елеонорам було важко в голові. Раніше вона ніколи не бачила, щоб він так плакав.
Малюк, перестань плакати!
- Це Ви кинули дитину?
Елеонора не могла зрозуміти цього чоловіка і відповісти на нього.
- Чому ти плачеш? Цей чоловік зробив тобі боляче? Тобі зробили щось погане?
- Вибачте.
Елеонора різко повернулася в реальність, коли суворий голос незнайомця відлупцем відгукнувся у її вухах. Її погляд ковзнув по стоячиму перед нею чоловікові, і вона миттєво впізнала його.
Високий чорноволосий чоловік дивився на неї своїми фіолетовими очима. На ньому був мундир з золотою брошкою на нагруднику кишені, яку носили державні детективи.
Але одежа не мала великого значення для цього чоловіка. Те, що турбувало її, це його грізний характер.
- Кайл Леонард?
- Для мене велика честь, що ви пам'ятаєте мене: чоловік поклав руку у свою кишеню, витягнув блокнот з ручкою і заговорив професійним тоном. - Ви все ще не відповіли на моє питання.
- Яке питання?
- Я запитав, чи ви його кинули?
- Я не робила цього! Насправді я намагалася повернути його опікунові, запротестувала відьма.
Але Леонард, здається, сумнівався у її словах:
– Так. Але дитина сказала інше.
- Що?
Малюк, шмигаючи носом і заткнувшись в плече Леонарда, підняв голову, а потім закричав струшеним від сліз голосом:
- Не кидай мене!
- А?
- Я не питиму молока. Не буду вимагати ковдри... Я не буду тебе турбувати! Не відсилай мене до того жахливого чоловіка!
Ще вчора ти лестив, а сьогодні говориш?
Хоч вимова дитини була трохи неправильною, її мова зрозуміла. Елеонора почала непокоїтися через надзвичайно швидкий ріст Дракона і наслідки, які їй, цілком можливо, доведеться пережити в майбутньому.
- Якщо Ви не є опікуном, то які у вас стосунки з цією дитиною?
- Жодних. Клянусь!
Але чоловік просто проігнорував слова Відьми, а маленький Дракон підбіг до Елеонора і обняв її за ногу:
- Майстер...
Тиша.
- Майстер? - Ще один чоловік, якого дитина сказала, подивився на відьом.
В одну мить напруження збільшилося, а обман посилився, погіршуючи ситуацію, і Елеонору охопила безнадія.
- Про що він? це не моя дитина. Я вперше побачила його шість днів тому, і як би я не намагалася відправити його назад до опікуна, він завжди повертається...
- Відмовляєтеся від дитини.
- Що? Я? - Елеонора була розчарована, але тепер Леонард дивився на неї як на породу і його погляд був повний презирства.
- Крім того, я підозрюю насилля над дитиною. Вам було недостатньо залишити свого вихованця. Ви навіть наказали трирічному хлопчику називати Вас Майстер. Це виходить за межу абсурдності.
- Я не змушувала його робити це!
Чоловік навіть не шепохнувся:
- Як тільки Ви залишили його в домі м'ясника, той же поїхав до столиці, немов чекав цього. Це збіг?
- Може це від того, що його опікун знаходиться в столиці?
- У вас є якісь докази цього?
Елеонора втратила дар мови. Тим часом Леонард щось писав у своєму блокноті, зовсім не звертаючи уваги на виправдання відьом.
- Ви повинні написати заяву, леді.
У цей момент дівчину переповнив жах від того, що Леонард напише щось проти неї.
- Крім того, зараз Ви перебуваєте в списку підозрюваних по знаменитій справі Лорана — таємничому зникненню Драконячого яйця. Будь ласка, співпрацюйте з нами.
Що? Цікаво, наскільки гірше може стати ця ситуація?
По-перше, Дракон, від якого я стільки намагалася позбутися, знову повернувся до мене. По-друге, на хвості сидить детектив Лорана, який звинувачує мене в крадіжці Драконячого яйця...
Мене загнали в кут і роблять крадіжкою!
Кайл Леонард закрив свою записну книжку, а потім озвучив свій вердикт:
- Я також хочу повідомити, що у вас вже достатньо судимостей і що ордер був наперед виданий з дозволу Імператора Лорана.
- А?
Мало того, що я стала крадіжкою, так цей чоловік, схоже, вже переконаний, ніби я винна!
- Я змушений попросити Вас проїхати зі мною, леді.
- Ні, не поїду!
- Леді, я не хочу використовувати силу для вирішення цього питання, — Леонард простягнув руку до відьми.
Якщо я хочу врятувати себе, у мене не залишається іншого вибору, крім як покластися на магічну силу...
- Одеяло!
В одну мить з вітальні вилетіла ковдра і обернулося навколо тіла слідчого.
Що? - Відьма стукнулася головою об груди чоловіки, змусивши обох спіткнутися. З їхніх губ зірвався стогін.
Елеонору також накрила ковдрою.
Виснажена тим, що сталося, вона завмерла і потім заірзала, намагаючись звільнитись від ковдри, яке щільно обернулося навколо їхніх тіл. Не встигши опам'ятатися, дівчина відчула, як її тіло нахиляється.
Ми падаємо... - Елеонора закрила очі, очікуючи, що зараз її пронизить гострий біль. –Землетрус мозку - це не те, що я очікувала отримати так рано вранці...
– ...
Бам.
Не було великого болю.
А? - Елеонора злегка прикрила очі, щоб оглянутися, але наткнулась на груди чоловіка.
– ...
- Так і будете лежати?
Все було в повному безладі. Згорнувши очима, відьма поворухнула пальцями, які дрознули, немов мертвий боб.
Магія відразу зникла з ковдри, але Елеонора все ще не могла поворухнутися.
О, у мене кружляє голова. До того ж, якщо я зараз підніму голову, то зустрінуся з парою очей, що пронизує мене як кинджали... - Усміхаючись обличчям в чорний мундир, Елеонора згадувала події, які викликали хаос у її будинку. – Я була у вітальні. Дракончик. Той, хто прийшов заарештувати мене...
- Леді, зараз Ви можете рухатися.
... Головний герой, який зараз, здається, дуже незадоволений мною.
Коли Елеонора прийшла до тями, вона швидко піднялася і Леонард пішов за її прикладом.
Я опинилася в ситуації, яку навіть не могла б собі уявити у той момент, коли я опинилась у цьому світі...
Пара пурпурних очей пильно дивилися на відьму.
– ...
– ...
На шостий день після того, як я випадково підібрала Дракончика головною героїню, я спробувала прибрати його зі свого життя. Я думала, що зможу досягти успіху. Я й подумати не могла, що потраплю в таку неприємну ситуацію...
- Я й забув, що завжди повинен бути насторожі, коли маю справу з Вами. Леді, яка ніколи не здається без бою... Леді?
Елеонора докладала неабияких зусиль, щоб протистояти тремтячим ногах. Вона думала, що ще раз впаде, але відчула, як чиєсь рука схопила її за талію.
- Ви в порядку?
Відьма могла лише тремтіти, наче паперова лялька:
- Гіпертонія...
І зараз я в шоці. А в цій ситуації наші обличчя знаходяться всього за кілька дюймах один від одного ... - Збравши позосталі сили, Елеонора повільно відойшла від Леонарда.
- Я старію, тому моє тіло вже не те, що раніше... Я більше не можу бити інших.
Леонард спостерігав за кожним її рухом.
Тим часом Елеонора відійшла від нього трохи далі, ніж на три кроки, а фіранки за її спиною, що звисають із стели, полетіли в повітря і скрутилися.
- Насправді я просто дуже хочу спати.
- Про що ви говорите?
Була причина, чому Елеонора дозволила цьому чоловікові увійти в її будинок. Будинок, в якому вона знала всі магічні команди. Будинок, який сам по собі був великою зброєю і в’язницею. У цей момент ковдру вже беззвучно ковзало за спиною Леонарда.
- Я про те... - Відьма клацнула пальцями. - Що не дозволю таким страшним предметам перебувати в моєму будинку, пане Леонарде.
- ...!
- Пістолет, револьвер або щось у цьому роді.
Вдягався миттєво, накрив слідчий.
https://literna.net/uk/books/633-chornii-drakon-yakii-vikhovav-mene