Через тиждень після того, як я почала займатися фізичними вправами, моє обличчя почало з’являтися і в мене зародився достатньо сили для бігу.
Ще, я за цей час досяг успіху в магії, навчившись перетворювати свою ману у вогонь і воду. Загальна кількість моїх манів так само зростає в досить хорошому темпі. На відміну від своїх батьків, Курурі мав талант до магії.
Я вставаю з ранку до світанку і виходжу на пробіжку по околицях. Я пройнявся повагою до населення, коли бачив як люди працюють з раннього ранку.
За цей тиждень багато хто почав пізнавати мене. Хоча, враховуючи, що до цього я взагалі не виходив на вулицю, думаю, рано чи пізно вони б все-таки запам'ятали моє обличчя.
Під час пробіжки я вже не відчуваю жодних проблем, навіть навпаки, мені з кожним разом хочеться бігати все більше і більше.
Як я і думав, потенціал у цього тіла дуже високий. Всі зусилля, які я доклав, були варті того. Чим більше я рухаюсь, тим легше здається моє тіло, то краще мені стає.
Але в будь - якій справі потрібно бути обережним. Поки я розтану, мені слід уникати перенапруження.
Я зупинився на звичному мені місці і пішов у бібліотеку.
До речі, продовжуючи вивчати зміну властивостей моєї мани, я натрапив на одну проблему. Вода і вогонь давалися мені легко, але ось виклик блискавки виявився для мене на порядок важче.
- Дідусю Моран, у мене просто ніяк не вдається її викликати...
– Хохо, повторення - мати навчання! Просто продовжуйте намагатися і рано чи пізно у вас все вийде.
Дякую за допомогу, старий, ти дійсно дуже мені допоміг... Хоча... У нього в цьому адже набагато більше досвіду, та і що мені ще залишається, крім як продовжувати намагатися ...
Ну, принаймні сьогодні мені не вдалося покликати блискавку.
Після вечері я підійшов до дзеркала і подивився на відображення.
Мм... Вже не тільки на обличчі - тепер на всьому тілі були помітні позитивні зміни, що не могло бродити.
Через місяць фізичних вправ і магії моє тіло змінилося до невпізнання
Стрийне, підтяговане тіло в купі з обличчям привабливого маленького хлопчика.
Також я повністю освоїв основи зміни властивостей мани, а її загальна кількість вже наближається до дійсно божевільного рівня
Тіло здається таким легким. Ніби, якщо я підстрибну то відправлюся в політ. Я без проблем можу стояти на руках і виконувати різні кувирки. Більше ніхто не посміє назвати мене милим пухким Курурі!
Мабуть, настав час ще раз познайомитися з тим старим Донге.
Я осідлав коня і взявся за поводи.
Понеслася!
Як тільки кінь розтрощився, я опинився в повітрі... А потім на землі...
Здається, я трохи переоцінив свої можливості. Трохи схуднувши, я почав вірити, що мені все під силу. Мабуть, все, крім верхової їзди.
– Курурі-сама! Ви в порядку? - До мене підбіг слуга, відповідальний за коней.
- Я хочу, щоб ви навчили мене їздити на коні.
- Добре, як скажете.
Слуга допоміг мені встати, а я був по вуха у багнюці.
Найважливіше у верховій єді - сила ніг. Якщо ви не зможете міцно тримати повідки у тулубах коня - ви впадете.
У перший день навчання я падав з коня, намагаючись на ній втриматися. У результаті я настільки втомився, що не міг нічого зробити.
— Спочатку всі завжди падають, — ввічливо підкріпив мене слуга. А він, виявляється, класний хлопець.
Як би там не було, якийсь жалюгідний кінь просто ніщо перед моїм жахливим потенціалом!
Через тиждень я вже міг спокійно їздити на ній.
Зрештою я вирішив дістатися до старого Донгі.
- Вибачте, я знову стояв перед входом в Оружейний Магазин Донгі.
Як і очікувалося, двері ніхто не відкрив, тому я знову зайшов без запрошення.
- Донга-сан!
- Що? М? А, ти сынок нашого дурника-лаорда?
- Д-да, мене звуть Курурі, я приходив три місяці тому.
- А ти дуже змінився, я тебе навіть спочатку не впізнав.
- Я хочу стати вашим учнем.
- А, так, було щось таке, пригадую. Проходь. Будеш непотрібним - я тебе вип'ю.
- Позаботьтесь про мене...
Незважаючи на зовнішній вигляд старого Донгі, на його вибір словечок, він дійсно дбав про мене.
Оскільки він знав, що я володію магією, мені було доручено доглядати за вогнем у кузні.
Через місяць виконання сумнівних щодо кузнічного завдання, я нарешті дістався до самих кіків.
- Вже місяць пройшов з твого приходу. Думаю, ти вже звик до оточення. Пора тобі зайнятися ковзкою.
— Добре, - відповів я, витираючи рушником сажу зі свого обличчя.
- Під час того, як ти кусаєш залізо, мусиш очистити його від різних домішок і таким чином збільшити чистоту. Таким же шляхом ти можеш змішувати різні види металів, отримуючи сплави. Також, не забудь вирівняти баланс для майбутньої зброї. Ну, словами всю суть килима все одно не передати. Тут може допомогти тільки практика, тренування і ще раз практики.
- Зрозумів.
З того часу, обслуговування клієнтів і купівля сировини раптово стали частиною моєї роботи. У результаті я майже вже жив у цій кузні,
Я, звичайно, поставив своїх батьків у популярність, але "Я дійсно хвилююся, чим же він там займається дні безперервно".
Такий спосіб життя продовжувався протягом року, а потім: "Тепер ти справляєш враження справжнього працівника кузні" - я почув схвалення свого вчителя Донгі.
На противагу моєму худому тілу, мої руки стали досить грубими.
Я отримав безліч опіків, пухирців та інших подібних ран.
Да... Все-таки рік - це досить багато.
Одного разу вчитель покликав мене до себе.
- Це ти зробив цей меч?
У цей момент вчитель тримав меч, який я викував минулої ночі.
- Д-да, а що?
Вчитель, здавалося, забув як говорити.
- ...стота на висоті, баланс практично ідеальний... Коли я досягнув такого рівня, мені було вже під сорок...
Вчитель продовжував щось бити.
Це була добра робота, але останнім часом я навчився підтримувати такий рівень майстерності. Вчитель просто цього не помічав.
- Чудово, Курурі, мені більше не навіщо тебе вчити. Відтепер ти починаєш нескінченну битву з самим собою. Світ належить до тих, хто завжди шукає способів свого розвитку!
- Аа-?
- Твій рівень майстерності підібрався до мого. Я не зможу допомогти тобі далі розвиватися, та й не думаю, що хто або зможе. Тепер ти на тому рівні, де тобі доведеться щодня змагатися з самим собою.
- Аа, Ем-, можна сказати, що я буду в змозі заробляти з таким рівнем, так?
- Аа, давай для перевірки продамо твій меч. Я впевнений, що він надовго у моєму магазині не затримається.
Оо!
Я зробив це! Я отримав професію, так!
- Мені більше нічого вчити тебе, але не забувай кожного дня відбивати метал - кайка не терпить тривалих перерв. Інакше твої здібності впадуть.
- Я зрозумів. Дякую за все, вчителю!
- Який же у тебе жахливий талант. Шкода, що ти народився сином лорда.
Ні, ставтеся до цього як до вдалого нормального.
Вперше за довгий час я повернувся додому і відразу після цього попросив батьків побудувати кузницю.
- Курурі-чан повернувся додому! - Весь будинок заповнився шумом. Мої батьки були особливо щасливі і побудували навіть надто шикарну кузню.
Отже, мій звичайний день в середньому складався з намотування кіл між кузницею і бібліотекою.
Хмм... Якщо я роблю мечі, було б добре навчитися ними володіти. Так, треба буде попросити батьків про це. Хоча, я чомусь впевнений, що вони будуть проти...
https://literna.net/uk/books/632-u-ochikuvanni-bidnosti-ya-zbirayusya-stat-kuznetsom