Розділ 1 У темряві
Я розплющила очі.
У цій підземній в’язниці здавалося, що я їх не відкривали. Жодне світло не досягало цього місця.
Наблизивши свої сухі губи, я подумала: « Коли мені принесуть їжу...»
Чашку води і шматок хліба давали один раз на день. Як дисциплінована собака, я чекала цього часу. Бо в цьому місці це було єдине що я могла отримати.
« Що зі мною буде?» Я прикусила губу.
Хоч я була четвертою принцесою, мене не судили належним чином, а просто кинули до підземної в’язниці.
Сидячи у цілковитій самоті в тюрмі, я думала тільки про те, що сталося кілька днів тому.
Інцидент, через якого власне я і опинилася у в'язниці.
Того дня небо було голубим, а сонячне світло - теплим. Я насолоджувалася чудовими весняними квітами і зеленими деревами. Невдовзі я запросила Маріану в сад на чай. Як завжди, вона розмовляла зі мною історії з яскравою посмішкою і я відповідала їй так само приємною усмішкою. Це був приємний час. Ніщо не відрізнялося від звичайного дня. Потім, раптово Маріанну вирвало кров'ю і вона втратила свідомість. Біла скатертина почервоніла від крові цієї дитини.
"Марі, Маріанна?" - дивилась на цю дитину.
Маріанна дивилася на мене своїми очима. З її уст стікала червона кров, а руки тремтіли.
« Старша сестра...» Потім її очі закрилися.
Рицарі відтягли мене, бо я продовжувала стояти в шоку і не розуміла, що відбувається.
Люди почали чути, що це я отруїла Маріанну.
Мій батько, Його Величність Імператор.
Він дуже любив Маріану і швидко виявив свою любов вчинками. Він кинув мене у камеру в підземеллі, не розїхавшись у ситуації. Це був перший раз, коли я була вдячна за те, що мене не катували через мою царську родину. Темрява, тиша і самотність, здавалося, роз’їдали моє тіло. Якби вони не приносили води і хліба в камеру раз на день, я б збожеволіла.
"Скільки часу мине, поки вони зрозуміють, що фальшиво мене звинуватили?"
Минуло тиждень відтоді, як мене вкинули до тюрми. "Що, якщо я проведу решту свого життя в полоні?", думаю я швидко похитала головою, звісно ж, фальшиве звинувачення буде знято."
Але не було зроблено жодного руху, щоб витягнути мене з в’язниці.
Мене хвилювало те, що я не могла стримати сліз.
Стук, стук...
Зазвучав гучний звук.
«... Кроки." Це були не просто звуки мого серця. Це були звуки кроків вдалеці.
Я доклала зусиль, щоб стримати мій затуманений дух.
« Їжа мені приносять ». Я піднялась. Я була щаслива, коли мала чашку води і шматочку хліба.
Але несподівано залізні двері в’язниці відкрилися. Я широко розплющила очі. Світло смолоскипа в темному коридорі дозволив моїм очам побачити. Це були охоронці в’язниці: « Наружу».
« П- почекайте...»
В’язничні охоронці витягли мене. Я тремтіла від сили, яку вони застосували до мене. Ще кілька днів тому вони б ніколи не посміли так зі мною робити. Тому що я була принцесою цього королівства. Але їхнє ставлення до них показало, що вони вважали цю дію розсудливою.
Да. Для них у цьому світі я була злою жінкою, яка намагалася вбити молодшу сестру.
«... Фальшиві звинувачення скоро будуть зняті." Так я себе заспокоювала.
Мене осліпило яскраве світло, коли я покинула підземну в’язницю і вийшла на поверхню. Це було на мить, після адаптації до світла красиві пейзажі імператорського палацу стали видно.
Шил квітучий третій місяць року.
Я тремтіла від подиву і радості.
Сонце було таке гарне і тепле. Світ був таким загадковим і чудовим місцем. Блакитне небо, квіти та свіжий вітер, яких я не бачила і не відчувала цілий тиждень, видавалися найціннішими, ніж що-небудь у світі. Але в мене не було часу захоплюватись ними. В’язничні охоронці швидко потягли мене.
Місце, куди мене привели, було тронним залом Імператора. В’язничні постукали у двері, і важкі двері відчинилися без вагання. Мої брати і сестри були зібрані всередині. Зліва від батька стояли 1-й принц Лакіас і 2ий Принц Елсіс, справа - 3-я принцеса Адрінна та 6-ій принц Релісіс. А за батьком сиділа 5-я принцеса Маріанна.
"Марі!" Я відчувала, як моя тривога зникає, наче її змивають.
Я постійно турбувалася про те, що сталося з нею після чаю в саду. Маріанна почувалась дуже добре.
"Слава Богу, ти не постраждала ..." - я відчувала, як накотилися сльози на моїх очах.
Я любила всіх присутніх і не бачила їх кілька днів.
« Батьку, старший брат, старша сестра і молодші брати й сестри...»
Я повільно вивчала їхні обличчя. Я хотіла піти до них і сказати, що я невинна. Але я цього не зробила. Погляди, якими вони на мене дивилися були холодними.
Важкий голос батька розколов повітря: « Почався суд над злочинцем».
Не можу повірити словам, які я щойно почула. Я широко розплющила очі.
Мій голос тремтів.
Я чула про імперський суд. Це був титульний процес, який зазвичай з'являвся через те, що імператорська сім"я сперечалася через права та помилки один одного. Це тому, що закон не міг панувати над статусом імператорської родини. Але це був мій перший досвід імперського суду. Ні, я ніколи не думала, що стану головним героєм процесу.
"Краще, 4-я принцеса Аліса, батько говорив зі мною холодною тоном, чи визнаєте ви, що отруїли свою молодшу сестру Маріанну через заздрість?"
Я відкрила рота від шоку: « Я отруїла Марі через заздрість?»
Що я чую?
Чому я мушу заздрити їй?
Як тільки я відкрила рот, щоб відповісти старша сестра Адріанна, третя принцеса, нервово закричала: « Я маю справу з злочинницею!» гукнула це так голосно і з такою ненавистю, що мене відстрашило й розголошило: „Я..." Мій мозок відключився. Причиною цього може бути те, що я була в камері тиждень і моєю їжею були тільки чашка води та шматок хліба. Мені потрібно було все пояснити, але я не могла вимолити і звуку. Оскільки я не могла говорити, мій молодший брат Релісес змлів наді мною: « Ви не можете виправдатися, бо знаєте про свій злочин".
Наче цей милий і гарна дитина тримав в зубах кинджал. В його очах не було нічого, крім презирства.
Я не могла зібратися з думками. І тут одну з моїх палацових служниць витягли з-за рогу.
Батько вказав на неї: « Розкажи мені в деталях, що ти бачила".
« Так, так. Я відповім".
Я не розуміла. Що вона бачила? Неважливо, що вона скаже, я була впевнена в собі. Я нічого не робила.
Але те, що вона сказала, було несподіваним: « У той день, коли принцеса Аліса і принцеса Маріана разом пили чай ...»- вона зупинилася на мить, ніби вона не сміла говорити більше - "... Я бачила, як принцеса Аліса насипала білий порошок у склянку принцеси Маріанни."
"Що?" - розсіяна пробурмотала я.
Бог мені свідок. Я ніколи нічого не підсипала в її чашку. Але люди слухали її слова, ніби вони самі бачили здійснений факт.
Служниця продовжувала говорити: « Я бачила це і думала, що то було щось схоже на цукор. Я не думала, що це отрута.
Почувши ці слова, батько кивнув і відпустив її.
« Роботодавцем обшуку Вашої кімнати стало те, що порошок знайшли у шафі. Це був той отрута, який було знайдено в чайній чашці Маріане».
"Це..." Я не змогла продовжити свої слова. Тому що це була така бентежна причина.
« Як ви знаєте, замах на родину імператора суворо покараний, ніж інші злочини. Тим більше, коли член імператорської сім'ї намагається вбити іншого члена Імператорської родини»- голос батька відгукувався луною в моїх вухах.
Тільки тоді я прийшла в себе.
"Я..."
« Ви?»
Мені здавалося, що моє волосся сивіло. Це було не те, що я собі уявляла під час ув’язнення. Я думала, що вони дізнаються про те, як мене фальшиво звинуватили. Мені здавалося, вони скажуть: « Це було важко, чи не так? Вибач, і обіймуть мене. Але тепер моя сім’я дивилась на мене з презирством і ворожістю. Ніхто не приймав мою сторону. Для цього не було жодних підстав. Я не робила злочину.
Я говорила тремтячим голосом: « Я ніколи не намагалася вбити Маріану".
Коли я закінчив, то почув голос: « Яка зухвалість...»
Я була в розпачі. Я озирнулася навколо, і людина, яка ще нічого не говорив був принц Лакіас. Він був моїм кровожерним братом. Навіть якщо б всі в цьому світі не вірили у мене, я думала, що він може вірити в мене.
Це було моє тверде переконання.
"Старший брат Ла, Лакіас"
Я не могла нормально ходити через мої тремтячі ноги.
Натомість я повзла на колінах до принца Лакіасу.
« Я... не робила цього. Ви знаєте, це. "
Оскільки я не розмовляла приблизно тиждень, то говорила незрозуміло. Однак я намагалась передати свої думки.
« Чому я мусила завдати шкоди Маріанні? Будь ласка, повірте мені.
Лакіас довго дивився на мене. Він був схожий на мене. Мої зелені очі і його лазурні очі зустрілися. Я не знаю, як довго ми дивилися один на одного.
Він йшов до мене.
"Ах". Мені здавалося, що я плачу.
Так, він дійсно вірив мені. Він повинен знати, що я не завдала шкоди Маріанні. Він був на моєму боці і врятував би мене від цього місця. Коли я думала про це, то казала: « Це було важко, чи не так? Вибачте, і обійміть мене. "
Но...
Шлепок!
На мить я не зрозуміла, що зі мною сталося. Біль прийшов після шоку. Моя ліва щока горіла.
« Ви збожеволіли від заздрості» Він подивився на мене.
Лакіас, мій старший брат вдарив мене по щоці. Я не знала, що сказати. Подивившись на мене з презирством, він повернувся до свого Батька: « Батьку, немає потреби чекати. Ця безсовісна відмовляється зізнатися в своєму злочині." Його слова були подібні до переконання. "Чому б нам не винести їй смертний вирок?"
Я широко розплющила очі. Смертний вирок? Смертний вирок? Я ... Я буду страта?
Я подивилася на всіх людей в цьому місці. Сподіваючись на те, що я почула, було брехнею. Але вони просто дивилися на мене з холодними обличчями. Тримаючись за своє останнє життя, я подивилася на Маріанну.
Якби це була вона, вона б знала.
Правда, що я не завдала їй шкоди. Навіщо мені завдавати їй шкоди або ревнувати? Коли наші очі зустрілися, Маріана прикусила губу. Потім вона приклонилася головою до плеча батька: «... Батьку, я боюся. Я налякана.
Батько ще більше потрохи сказав: « Через тиждень буде дуже сумно. До тих пір не давайте в'язню нічого, крім тухлою води.."
"Н- ні ...!"
Я похитала головою.
Чи може бути так, що мене знову відправлять до цієї камери?
Я хотіла уникнути цього.
Я б вирішила відкусити тут свій язик.
"Ах, ось і все."
Чому б не відкусити язика і померти? Принаймні, не буде більше болю. Я відразу застосувала це на практиці. Допоки старший брат Елсіс не схопив мене за підборіддя, побачивши, що я намагаюся відкусити язик.
"Ти, повинна отримати належне покарання." - в його блакитно-зелених очах горів гнів.
Мій підборіддя, який він схопив, так хворів, що здавалося, ніби він зараз зламається.
Брат з любов’ю розсміявся, коли побачив сльози, бо я не могла їх знести.
"Більно?"
"Ху, Хуук..."
« Маріна страждала більше, ніж ти. Але ти наглая...»
Це була не моя провина.
Це не я зробила.
Чому ніхто не вірить мені?
Я подивилася в сторону Маріанни, сподіваючись, що вона врятує мене.
Якби вона повірила мені, то все це припинилося б.
Але потім мені здавалося, що я вдарився блискавкою.
Вона, вкрита за батьком, хитро посміхнулася мені.
Ніби це було так захоплююче, що вона нічого не могла вдіяти.
Ніби вона була дуже рада моєї смерті.
Потім мене знову ув’язнили в підземній тюрмі, де не було світла.
___ peni_ _ назва_ слова_ файла_,_ або_ ТИ_ (_).
Стимул сумніваним:
***