Пірс стояв за воротами замку Бено і дивився на південь, обблокувавшись на масивну кам'яну стіну.
"Йому вже час повернутися..."
Він намагався надати обличчю природний вираз, але хвилювання все одно видавалося в його погляді.
"Сер ад’ютант Роан, коли ж ви повернетеся?"
Минуло два місяці, відколи Роан отримав відставку і покинув замок.
Солдати 12-го відділу посміялися, що вони були біля воріт.
Потім, почувся знайомий голос.
— Пирс!
Оклик, в якому змішалося багато різних інтоній.
Пірс зрозумів, хто є власником цього голосу навіть не обертаючись.
"Сер Віконт Реіл Бейкер".
Прийнявши строгову стійку, він повернувся в сторону голосу.
Чоловік середнього віку, усміхаючись, пройшов через ворота і зупинився перед ним.
Як і припустив Пірс, це був Реїл.
— Мені стало цікаво, куди ти подівся, навіть кинувши тренування списа. І я дійсно знайшов тебе тут! - Сказав він з жартівливим виглядом.
Пірс віддав честь.
— Сэр!
— Не веди себе так важко.
Реїл підійшов ближче і плескнув Пірса по плечу.
Він обвів поглядом широку рівнину навколо себе і похитав головою.
- Гадаю, сьогодні мине так само.
Пірс знову подивився на південь.
Як і сказав Реїл, Роана не було видно.
Але розчарування було ще зарано.
— Я прочекаю до заходу сонця.
— І що, коли він не прийде?
- Тоді я завтра прийду.
— А що, коли він не з’явиться і наступного дня?
— Тоді я прийду через день.
— А що, коли він не прийде і тоді?
Реїл все продовжував питати.
Пірс набрав у груди повітря і тихо відповів.
— Тоді, я знову прийду на наступний день. Тому що наступний день завжди настає.
Схоже, він твердо прийняв це рішення.
Реїл був вражений.
"Я чув, що 12-річне відділення було сформовано всього кілька місяців тому. Неймовірно, що його солдати вже настільки віддані один одному."
Можливо, Пірс та інші члени двобого відділення чекатимуть Роана, поки він повернеться.
"Роан. Чим більше я дізнаюся про нього, тим більше мені хочеться з ним зустрітися."
Вже 10 днів він прибував у замку Бено.
І за цей час він чув багато історій про Роана.
І особливо, його зацікавили розповіді про навички Роана.
"Спочатку, я був впевнений, що він просто навчив Пірса прийомам, які дізнався сам."
Але поговоривши з Пірсом, він зрозумів, що це було далеко не все.
"Навики списа Роана..."
Він особисто хотів запитати його про деякі деталі, але якщо Роан дійсно винайшов ці навички сам...
"Це означає, що він є генієм серед гніїв."
Навіть Реїл служив десять років перед тим, як сам розробив свої перші прийоми.
Навіть Реілу знадобилося майже 10 років, щоб створити власну техніку володіння списом.
"Невже настав час переосмислити значення слів - геній володіння списом?"
На його обличчі не було ні краплі розчарування.
Навпаки, його почуття надії і очікування спонукували серце битися швидше.
"Роан. Я чекатиму на тебе тут. Будь це один день, два, десять днів, або цілий місяць."
Як і Пірс, він прийняв тверде рішення.
"Взамін, ти повинен будеш вступати зі мною у спарінг, кожен раз, коли я цього захочу."
Його губи злилися в посмішку.
Можливо, через те, що він теж хотів, щоб Роан повернувся скоріше, його погляд як і раніше був спрямований на південь.
Земле.
"Ха?"
Реіл прищурився.
На задньому кінці долини в повітря піднімалися клуби пилу.
"Відряд лицарів?"
Вони були занадто далеко, і він не міг визначити, хто це був.
Потім, почувся Голос Пірса.
- Схоже на лицарів.
Реїл нахмурився.
- Ти можеш їх розглянути?
— Да.
Пірс спокійно кивнув.
Реїл вражений подивився на нього.
"Він може розгледіти їх з такої відстані? Цей хлопець теж далеко не звичайний солдат".
Через Роана, досягнення Пірса часто залишалися в тіні, але він теж мав чудовий талант.
"Хоча я не можу судити про талант Роана, поки особисто не зустрінуся з ним, але можливості цього хлопця..."
Реїл закусил губу.
"У нього більше таланту, ніж у мене".
Він почувався дуже гордим.
Він почувався, наче здобув багатство.
"На даний момент, я принаймні отримав одного?"
Можливо, талант Роана буде не настільки чудовим. Тоді, він принаймні отримає Пірса.
"Постепно, приходить час виховати учня."
Це було те, чого очікувала вся знати королівства.
Щоб великий списносець Реїл взяв собі учня.
Однак до цього часу Реїл робив різні виправдання і не здогадувався про це.
Але при погляді на блискучий талант Пірса він поступово починав відчувати, що йому потрібний учень.
"До того ж, якщо Роан має більший талант..."
Вузьки його губ піднялись.
Тим часом, лицарі під'їхали вже досить близько.
- Вони виглядають, як лицарі.
Згоряюча броня.
Тепер Реїл міг краще їх розглянути.
Дудуду.
Почулось топотіння копит, які потрясають землю.
Тепер, лицарі були настільки близько, що стали видно їхні обличчя.
— Ха?
Здивований вираз обличчя.
Реїл видав тихий крик.
— Граф Ланцепхил?
Старий чоловік їхав попереду лицарів.
Це точно був Л.
Прибувши до замку Іпрен, Ло почув новину про те, що Арон і Реїл були в замку Бено.
Він не почав упускати цю можливість і негайно вирушив до замку Бено.
— Хохо! Виконт Реіл Бейкер!
Заздрів Реїл, що стояв біля воріт замку, Ло ласкаво розсміявся.
- Вітаю вас, Граф Ланцепхіл.
Реїл квапно вклонився.
Пірс теж нервово схилився перед графом.
Ло повільно сліз з коня і схопив руку Реіла.
— Я дуже розчарувався, коли дізнався, що ви відхилили всі мої запрошення, які я вам посилав.
— Мне жаль. Я вирішив присвятити себе тренуванням і не мав часу для інших справ.
— Верно. Верно. Немає нічого важливішого, ніж старанне тренування. - Ло кивнув з задоволеним видом.
Потім, він запитав, знизивши голос.
- Але що змусило вас проробити весь цей шлях до замку Бено?
Після його слів Реїл посміхнувся.
- Насправді, є одна людина, яку я хотів зустріти будь-який це...
Посеред пропозиції його раптово перебив Пірс.
— Ха? Ха? Ха?
Почувся його схвильований голос.
Дуже розгублений вигляд.
— Хм?
Реїл нахмурився і переклав погляд на Пірса.
Пірс вказував на лицарів.
Точніше, його палець був спрямований за спини лицарів у блискучій броні.
Позаду них, на коні сидів молодий хлопець з пошарпаним і дешевим одягом.
Пірс з усіх сил прокричав.
- Сер Ад'ютант Роан!
Час, відведений Роану на тимчасових відставках, нарешті прийшов до кінця і він повернувся в замок Бенно.
І разом з ним у замку з'явився відомий граф Ло Ланцепхіл.
***
"Це дійсно відбувається в моєму кабінеті?"
Гейл був вражений.
Протягом останніх десяти днів, Реїл і Арон обидва жили в штабі його полку, але зараз, вперше за весь час відчув, що йому дійсно не вистачає повітря.
"Граф Ло Ланцепхіл."
Граф був просто вражаючим.
Навіть Реїл, який зазвичай був розкутий і балакучий, трохи нервував.
"Граф Ло Ланцепхіл, Віконт Реїл Бейкер і командуючий сьомим корпусом Аррон Тейт - зібралися в цьому маленькому, обвітшому кабінеті."
Причина, яка змушує всіх зібратися тут.
Гейл злегка повернув голову в сторону Роана.
"З кожним днем, він стає все більш важливою людиною."
Гордо, але водночас важке почуття.
"Схоже, такими темпами, я впущу його вже зовсім скоро."
Почувся голос Ло.
— Хохо. Значить, Віконт Бейкер приїхав, щоб зустрітися з Роаном.
Він подивився на Роана і кивнув.
"Убезпечити, він найкращий хлопець для того, щоб зацікавитися в ньому."
Вони багато говорили з Роаном по дорозі до замку Бено.
"Його думки щодо стратегії і тактики були настільки глибокі та ясні ... Не було віри, що йому лише 18 років".
Потрібні вміння, щоб стати чудовим командувачем.
"Більше того, його навички у ставленні до списа теж хороші."
Він згадав, як Роан влаштував різанину серед сотні гоблінів, що залишилися в селі Воу.
Потім Ло подивився на Реїла.
— Нарешті ви зустрілися з ним особисто. Як ви почуваєтесь?
На обличчі Реїла з’явилася загадкова усмішка. Він озирнувся на Роана.
"Його тіло дуже добре складено. Чудовий баланс."
Однак він міг бачити очима лише те, що бачив.
Посмішка на його обличчі стала широкою.
— Роан.
Він підійшов ближче до Роани.
Його погляди були скеровані на нього.
Здавалося, що можна було почути напружене почуття в кабінеті.
Реїл плескнув Роану по грудях.
— Бийся зі мною.
Це абсолютно безформна і пряма пропозиція спарінга.
— Хохо.
Ло розсміявся.
"Таке різка пропозиція спарринга. Хоча Роан має талант і вправність, зрештою він - звичайний солдат. Для Роана - битися з одним із кращих списоносців всього королівства..."
Коли він встиг подумати про це, Роан слабо посміхнувся і кивнув.
- Так. Зрозумів.
Він спокійно і впевнено стояв посеред кабінету.
Очі навколо округлювалися.
Навіть Реіл був трохи здивований.
"Подивіться на цього хлопця".
Куточок його рота підвівся.
"У ньому дійсно немає ні краплі сумніву?"
Це було приємно.
Це був перший випадок.
Він повернувся в сторону виходу.
— Правда? Тоді давай підемо на тренувальний полігон прямо зараз.
З приємним хвилюванням на обличчі, Реїл попрямував до дверей кабінету.
Роан, мовчки пішов за ним.
Після того, як вони обидва усунулися, в кабінеті повисла незручна тиша.
— Хохо.
Звуком, що порушували цю тишу став хохот графа.
- Ми станемо свідками чудового видовища.
Він також усміхнувся і пішов до виходу.
Лише після цього Арон, Ґейл, лицарі та ад’ютанти пішли за ними.
"Такий раптовий спарінг?"
"Чи зможе Роан битися з ним?"
Навіть якщо Роана був винятковим, він не міг стати серйозним противником для Реїла.
Так думали всі.
Незважаючи на це, в глибині серця Арон і Ґейл відчували надію.
"Що, якщо Роан переможе ...?"
Їхні погляди випадково перетнулися.
Арон і Ґейл здогадалися про думки один одного, але незручно розсміялися.
Потім вони обидва похитували головою.
"Але навіть так, неможливо перевершити Вікнта Реїла Бейкера".
Це було найточнішим і логічним міркуванням.
Вони йшли в сторону тренового полігону, який знаходився позаду штаба полку.
***
Роан і Реїл.
Вони стояли один навпроти одного, тримаючи в руках дерев’яні палиці для тренування.
Почувши про це, солдати Полка Рози прибігли з штабу і тепер товпилися навколо них.
Свуш.
Роан і Реїл прийняли бойові стійки, перебуваючи на відстані п’яти кроків один від одного.
"Найкраща стійка, позбавлена вад." - Поразливо подумав Реїл, подивившись на Роана.
"Небагато дивне почуття."
Почуття, яке було важко виразити словами.
Знайти точний вираз, який визначає його.
"Його стоянка немов стає непаркою."
Сонце світило, вітер дув, слабо похипаючи гілки дерев.
Це було відчуття, що Роан був наскрізь просочений картиною навколо себе і розчинявся в ній.
Стан, коли можна легко втратити концентрацію і забутися.
"Якщо я дам собі послаблення, він зможе вдарити мене."
Реїл глибоко зітхнув.
Усі п’ять його почуттів посилилися.
Насправді, присутність Роана і його наміри дійсно ставали більш непарками завдяки кольцю Брента.
"У мене є кільце Брента, але..."
Він був вражений, коли побачив Реїла.
Без сумніву, на ньому не було жодного артифакту.
Звичайний одяг і загублена дерев’яна палиця в руках.
Незважаючи на це, його погляд був сповнений дивною рішучості.
Кінець його палиці пускав моторошне відчуття, але нічого подібного не відчувався при погляді на його тіло.
Неначе.
"Таке відчуття, ніби одна палиця ширяє в повітрі сама по собі."
У навичках бою, Реїл, безсумнівно, був у десятки разів сильніший за Роана.
Але попри це, Роан прийняв виклик Реїла з стриманим спокоєм.
"У своєму попередньому житті я бачив, як Реїл Бейер проводив спарінг з Пірсом."
Звичайно, час і ситуація були зовсім інакшими.
В минулому житті це сталося рівно через рік, коли Пірс показав свої навички при бою в лісі Інт, і Реїл вирішив приїхати та подивитися на його вміння.
Того дня Роан тренувався з Пірсом, і тому він міг спостерігати за їхнім спаррингом із близької відстані.
"Тоді все відбувалося так само, як і сьогодні. У присутності Графа Ланцепхіл, Віконт Бейкер плескнув Пірса по грудях і попросив його битися з ним."
Хоча все сталося пізніше, ніж цього разу, і на місці Роана був Пірс, але початок цієї битви також відбувся.
Він згадав битву в лісі Інт.
"Це змінило час і ситуацію, але сама структура цього випадку залишилася незмінною."
З цим випадком могло статися щось подібне битви в лісі Інт.
"Можливо, якщо моя здогадка правильна..."
Він подумав про війну, яка сталася в попередньому житті.
Він чітко пам’ятав розмову і зміст розмови, наче він стався вчора.
День, коли їх з Пірсом життя нарешті розділилися і пішли різними шляхами.
Він не міг забути цих спогадів, навіть якби захотів.
Роан міцно стиснув у руках треніровий спис.
Він відчув твердість грубого дерева.
"В останній раз, всі чекали повної перемоги з боку Вікента Бейкера."
Яким був результат?
"Як всі думали, Віконт Реіл Бейкер здобув абсолютну перемогу..."
У той час Пірс був звичайним списоносцем. Він навіть не знав, як користуватися травою, але незважаючи на все це, за час спаррингу він встиг стримати 50 ударів.
"Хоча, Віконт Бейкер бився з ним у вільному і розслабленому стилі, це був дійсно приголомшливий результат."
Тому Пірс мав нагоду стати учнем Реїла.
Герцог і верховний командувач армії королівства Рінс.
Цей шлях для Пірса почався після спаррингу з Реілом.
"Кромі того, неважливо, закінчиться цей бій поразкою, або перемогою. Я не можу пропустити можливість боротися проти потужного списоносця в королівстві."
Спарінг, про який думав Роан міг бути абсолютно відмінним від того, що відбулося в його спогадах.
Навіть так, він дуже хотів битися з ним.
"Тому що в минулому житті у мене навіть не було подібного шансу."
Роан пильно дивився на Реїла.
"Можливо, якщо моя здогадка правильна, і це той самий спарінг, який повинен був відбутися наступного року..."
Його очі наповнилися спокоєм.
"Віконт Реіл Бейкер посміхнеться..."
І раптово, на обличчі Реіла з'явилася усмішка, як він і очікував.
"Тепер, він скаже: Не заперечуєш, якщо я перевірю твої навички?"
Як тільки він подумав про це, почувся голос Реїла.
- Тоді ти не проти, якщо я перевірю твої навички?
Роан був в захваті від думок.
"Ах..."
Роан силою стримав крик.
Його припущення виявились правдивими.
Це безумовно був спарінг, який повинен був статися між Пірсом і Реілом, в його минулому житті.
"Чому ти стоїш на місці? Ти наляканий? Тоді мені варто почати першим?"
Він пам’ятав усі слова.
- Чому ти стоїш на місці? Ти наляканий? Тоді мені варто почати першим?
Роан глибоко зітхнув.
"У цей момент, його спис біжить до мого тіла. Але це буде лише хитрість. Насправді його метою буде моя ліва нога."
Як він і очікував, Реїл злегка зігнув ліву ногу в коліні, зробив швидкий випасти своєю палицею.
Дуже потужний і швидкий рух.
Роан зосередив свій погляд на дерев’яній палиці та зап'яссті.
Зап'яте Реїла було злегка повернуто в бік живота.
У той же момент, кінець списа попрямував в сторону землі.
"Так само, як і в попередньому житті".
Роан квапливо відвів назад свою ліву ногу.
Тэнг!
Спис Реїла вдарив землю.
— Ого! Та ти хороший? - Почувся його жартівливий голос.
Однак Реїл був вражений.
"Ти зміг збочити?"
Вузьки його губ піднялись.
"Тоді, може мені слід грати серйозно?"
Яскраво посміхнувшись, Реїл знову помахнув списом.
Роан відступив і пригнувся.
Перед його очима застиг спис, який пролетів прямо над ним.
Але він не здивувався.
"Хоча, не можна сказати, що я пам'ятаю всі його атаки..."
Він чітко запам'ятав першу і останню з 50 атак Реіла.
"Якщо Пірс в той час зміг битися з ним, тоді я теж зможу це зробити."
Принаймні, зараз Роан був сильніший Пірса того часу.
Крім того, якщо його здогади правильні, Реїл навіть не буде вкладати силу у свої атаки.
"Я просто повинен протриматися до п'ятидесятого удару."
Останній удар, про який пам'ятав Роан, був п'ятдесят першим.
Цей удар став останнім для Пірса, бо він не зміг ні заблокувати, ані ухилитися від нього.