Чвії! Чвії!
Гобліни закричали.
Пролетівши крізь їхні ряди, спис миттєво проколов декількох монстрів.
Їхні очі налились кров'ю.
Чвії!
Чотири гобліни, які ще не встигли перелізти через огорожу, кинулися в сторону Роана.
Відстань між ними зменшилась в одну мить.
Удар! Укол!
Чотири гобліни по черзі змахували зброєю.
— Нет!
— Проклятье!
Всі, хто бачив Роана, здавалося, що його життя у великій небезпеці.
Клинки гоблінів вже були готові розрубати його тіло.
Люди на вартовій вежі були приголомшені, тому не можуть дивитися.
Один лише Ґат не відвів погляду.
"У його виразі немає ні краплі страху або боязкості."
Обличчя Роана було абсолютно спокійним.
Крім того, на його губах грала слабка усмішка.
Насправді Роан зовсім не відчував тиску.
"Тепер, гобліни стали для мене досить забавними істотами."
Він пильно подивився на клинки, що літають в його сторону.
Картина була настільки повільною, що він хотів позіхнути.
Роан розподілив ману в своєму тілі і миттєво змістився.
Свуш.
Плавні рухи.
Він трохи розгорнув своє тіло і ліниво ухилився від першого удару.
Ченг!
У той же час, він зняв з пояса невеликий гострий кинджал.
Укол.
Його бритва встромилася у спину першого гобліна.
Пааат!
Він повільно входив у тіло противника, розбризкуючи краплі крові.
Картина була настільки повільною і неповноцінною, що від неї ставало погано.
"Я вже не той новобранець, яким був раніше."
Хоча рівень його володіння ще був малим, знання про те, як користуватися ним було набагато важливіше.
"Тепер, зі сльозою Каліана, я можу триматися в мертвій зоні ворога і атакувати його слабкі точки."
Але, звичайно ж, ці навички все ще були далеко не ідеальними.
Схоже, тепер він міг виконувати те, на що не був здатний раніше.
Зараз він був на рівні, коли схоплення з звичайними монстрами, як гоблінів і орків була досить легкою.
Спат!
Так само легко вклонившись від другого клинка, Роан пустив кинджал у підборіддя черговому гобліну.
"Хмф! Куди!"
У той же момент він витягнув ліву руку і схопив третього гобліна за горло.
Чвії?
Гоблін порушив стійку і намагався вирватися з захоплення.
Прямо позаду нього, на Роана люто летів клинок четвертого гобліна.
Хрясть.
Останній ковблін перерізав шию своєму товаришу.
Пат!
Водночас, рух світу повернувся до своєї звичайної швидкості.
"Кх. Мої очі дуже болять".
Поки він бачив картину більш повільною, дивлячись через сльозу Каліана, його очі відчували біль.
Потім.
Грр. Грр. Грр.
Три гобліни, з якими раніше все було гаразд, впали на землю майже в один і той же момент.
З глибоких ран стікала кров.
Чвії?
За мить останній ковблін опинився на самоті, здивовано розкрив очі.
Він не міг повірити в те, що вбив союзника власними руками.
Роан пройшов повз нього з звичайним виразом на обличчі, коротко помахавши кинджалом на ходу.
Пибіт.
На шиї з’явилася тоненька червона риса.
Грр.
Четвертий гоблін теж впав на землю.
"Неймовірно!"
Побачивши все це, Ґат розкрив рот.
"Що зараз сталося?"
Він не міг повірити в те, що сталося прямо перед ним.
"Він зблизився з гоблінами. Потім вони замахнулися своєю зброєю, а він відступив назад."
Все виглядало саме так.
Однак після третього кроку Роан троє гоблінів впали на землю.
Потім, схопившись за шию, впав і четвертий гоблін.
"Це сталося за одну мить, я не зміг нічого розгледіти."
Ясно було тільки одне.
Він ідеально розправився з чотирма гоблінами.
"Рыцарь? Солдат? Може найманець?"
Гат, закотив очі, намагався визначити особистість Роана.
Роан підійшов ближче і зупинився перед своїм списом, яке як і раніше стирало з землі.
Свуш.
Він вперся ногою в тіло двох гоблінів, яких прокололо спис і потягнув його на себе.
Коп’є вийшов з тіл гоблінів, затягуючи із собою бризки крові.
Роан наближався до противників, тримаючи спис у руках.
"Розібратися з гоблінами якомога швидше."
Він мав поквапитися, щоб уникнути зайвих жертв.
Тат!
Він кинувся вперед.
- Що це?
— Чвии?
Люди й гобліни дивилися на Роана з здивованими обличчями.
У цей момент, спис Роана прокололо лінію світла.
Спат!
Копія врізалась у тіла ворогів.
Пибіт!
Слідом за списом, в повітря злетіли бризки багроової крові.
Киаак!
Гоблінів вдарили по вухах.
***
Ло провів більшість років у полі бою. Він не міг спокійно дивитися на лицарів і солдатів, які мали гарну вдачу та чудово володіли зброєю.
Йому не вистачало лише захисту. Він часто запрошував людей, які йому подобалися, і не звертав уваги на їхні риси та почуття.
Однак останнім часом було важко знайти підхожу людину.
Однак йому подобалася одна особистість.
"Віконт Реїл Бейкер."
Скарб королівства Рінс, геній володіння списом.
Він був вже за сорок років, його дивовижні навички робили його одним з п'яти найсильніших людей королівства.
І не тільки його навички.
Він був відмінною особистістю з чудовим характером.
Він не був поглинутий марними амбіціями і більшість часу присвятив себе тренуванням та вдосконалюванню своїх навичок.
"Віконт Реіл Бейкер - кращий списносець у королівстві на даний момент."
Хоча було ще багато відомих лицарів і командувачів, Ло вважав Реїла найкращим з них.
"Словно дивишся на себе в молодості".
На його обличчі з’явилася горда усмішка.
Але потім Лахмурився.
"Я посилав йому безліч запрошень..."
Він дуже цінував Реїла і тому хотів, щоб той відвідав його й показав йому, чого досягнув.
Але щоразу Реїл відхилив його запрошення під різними привідами.
"Чому людина такого типу, раптово сам вирішив відвідати замок?"
У нього був дивний вираз на обличчі.
У це було важко повірити, але у звіті не могло бути помилок.
"Я не знаю причини, але це, безумовно, хороша можливість."
Відстань між замком Пейвор і замку Іпрен була маленькою.
Можливість зустріти його і добре поговорити.
Вузьки його губ піднялись.
"Йому так подобається?"
Навіть Альберт, який слідував за ним з боку нього, почав посміхатися.
"Він відправився в шлях, як тільки почув цю новину."
Крім того, він вибрав коня як засіб пересування і відмовився їхати в кареті.
Ло подобався Реїл. Він дуже цінував його.
Дудуду.
До вух доносився звук кінної поступи.
Потім, Калі Оуельс, який їхав попереду, обернувся і закричав.
— Сэр граф!
Його обличчя застигло.
Замість Ло, почувся Альберт.
- Що сталося?
Калі вказав на далекий кінець рівнини.
- Я думаю, щось сталося.
Після його слів Ло і Альберт почали вдивлятись удалечінь.
Удалечині мало виднілося маленьке село.
Над дахами будинків здіймався густий дим, і навколо огорожі було видно незвичайні рухи.
Безумовно, щось було не так.
"Може?"
Лица Ло і Альберта напружилися.
"Монстри вирішили влаштувати набіг до села?"
Можливо.
До того ж він швидко віддав наказ.
— Вперед.
- Так! Зрозумів! - Голосно відповівши, Калі пришпорив коня.
Рицарі охорони пішли за ним.
"З ними все буде гаразд".
Ло глибоко зітхнув і стиснув зуби.
Дудуду.
Топот копит став голосніше.
***
"Хто, хто цей хлопець?"
"Срятуючий воїн?"
"Наемник?"
Охоронці та жителі села Оз нехтувало спостерігали за діями Роана.
Роан рубав гоблінів одного за одним, рухаючись крізь натовп противників, наче вітер.
"Неймовірні навички списа."
Сильні й блискавці, навіть для ока сторонніх людей.
Чвії! Чвії!
Якщо б гобліни володіли людською мовою, то вони би осинали Роана проклятями і лахаючими.
Але на щастя, їхня кількість була обмежена.
Чвії! - Викрикував зламаний крик.
Куаак!
Короткий передсмертний крик.
Гобліни не були достойними противниками Роана.
"Куди!"
Рухи Роана були розміром і вільним.
Крім того, він навіть перевіряв положення селян під час різанини.
- Обережно. - Роздався його гучний викрик.
У той же момент він потягнув одного з мешканців за плечі.
— Хат!
Покадившись, він відступив назад.
Через мить, на місці де тільки що стояв чоловік, в землю зашився клинок.
Якби він зробив одне невірне рух, його шия вже була б перерізана.
— Ах... Дякую.
Чоловік вклонився з розгубленим виразом на обличчі.
Роан слабо посміхнувся і знову помахнув списом.
Між гобліном починалась справжня бійка.
Чвії! Чвії!
Їхні крики ставали дедалі голоснішими.
На потворних обличчях гоблінів почали виявлятися страх і розгублення.
Чвії!
Зрештою, лідер гоблінів підняв праву руку.
Це був сигнал до відступу.
Чвії! Чвії!
Близько трьох десятків гоблінів перебралися на інший бік паркану і побігли геть від села.
— Куда!
Роан не збирався залишати їх живими.
Якщо він дасть їм піти, жителі села знову атакують.
"Я не можу відпустити жодного!"
І коли Роан був готовий кинутися вдогону за відступливих суперників.
Свиії!
Пакабак!
Раптом, за огорожою на монстрів впав град стріл.
Куааак! Кууак!
Гобліни, втиканені стрілами з ніг до голови, стали схожими на диких тварин. Загибель потрапила на землю.
Роан обернувся в сторону, звідки прилетіли стріли. На його обличчі з’явився дивний вираз.
Дудуду.
Почулось топотіння копит, що трясе землю.
У той же момент, з'явилися десятки солдатів. Ні, вони напевно були...
"Це лицарі."
Палаюча броня і величезні довгі мечі.
Це були лицарі охорони Ланцепхіла.
Вони знищили всіх гоблінів до єдиного, не упустивши жодного.
Коли Роан стояв на трупах в’язнів, він пильно дивився крізь огорожу.
- Хто вони?
- Судячи з блискучої броні, це повинні бути лицарі.
Мешканці села стовпилися позаду Роана.
Трохи запізнилося з'явився Ґат. Він також витягнув голову над огорожою.
— Ах...
Він видав тихий крик.
Рицарі були ще далеко, але він зміг відрізнити символ на їх броні.
- Це символ сім'ї Ланцепхіл.
Після його слів, на обличчях людей прокотилася тривога.
Вони підійшли впритул до спини Роана.
На відміну від величавих лицарів, які яскраво світили на сонці броні, Роан виглядав простіше і привітніше.
Тим часом, лицарі перебили гоблінів, наблизились до входу в село.
— Відчиняйте ворота!
Бум! Бум! Бум!
Калі вдарив щільно закритий вхід у село ефесом свого меча.
Гат подав знак очима, і охоронці швидко підбігши до воріт, відкрили їх.
Цок. Цок.
Лицарі вишикувалися в дві лінії, по обидва боки від проходу до села.
Через деякий час між ними з'явилися Ло та Альберт.
Роан все ще стояв на мертвих тілах гоблінів.
У цю мить погляди Ло і Роана перетнулися.
"Він сам знищив десятки гоблінів. Це були чудові навички списа."
На обличчі Ло було видно захоплення.
Стоячи далеко від села, він спостерігав за всіма діями Роана.
"Коротні і сильні прийоми для справжньої битви. Хоча він виглядає ще молодим, у володінні списом він не поступається ветеранам."
Вузьки його губ повільно піднялися.
У цей час голова Роана була переповнена думками.
"Я нарешті зустрівся з Графом Ланцепхіл..."
Людина, з якою він повинен був зустрітися в один день. Як-небудь.
І зовсім раптово, ця зустріч відбулася в той момент, якого він ніяк не очікував.
Думки продовжували рватися у нього в голові.
Кали голосно прокричав.
— Це граф Ло Ланцепхіл!
Не барон або віконт. Граф.
У королівстві було лише 5 чоловік з таким титулом.
Мешканці села Воз не бачили Ло так часто, як мешканці замку Пейвор. Всі вони поспішно схилили коліна.
Роан зробив те ж саме.
— Хохо. Непотрібно цього робити.
Ло нахмурився і подивився на Калі.
Це був дуже незадоволений погляд.
Вздрогнувши, Калі грюкнув ладонами.
Хлоп!
— Всім піднятися з колін! Немає потреби в цих зухвалих манерах!
Після цих слів, Роан та інші повільно піднялися і стали перед лицарями.
Ло обвів поглядом тіла гоблінів навколо себе і покинув головою.
— Гоблінів було багато, але ви чудово змогли зупинити їх. Чудово. Хто був лідером вартових села?
- Мене звуть Ґат. - Ґат вийшов на крок вперед і ввічливо вклонився.
Ло розсміявся, клопнувшися по плечу.
— Хохо. Неймовірно. Ви дуже добре справилися з гоблінами.
— Спо-пасибо. - Відповідав Ґат збентеженим.
Потім він поманив Роана до себе жестом.
- Підійди.
Після його слів, Альберте, Калі та інші повернулися до Роану.
Їхні погляди були наповнені захопленням і цікавістю.
Роан зупинився перед Ло з порожнім виразом на обличчі.
"Його тіло прекрасно закладено. Добре поєднання сили та балансу".
Ло був вражений.
Тепер, коли він розглянув Роана зблизька, він здавався йому ще більш цікавим.
- Як тебе звати? - Тихо задав він питання.
Роан віддав честь і вклонився.
— Роан. Ад’юант п'ятого класу Полка Рози, що належить сьомому корпусу.
— Сьомий корпус, Полк Рози? Роан?
Після несподіваної відповіді Ло, на обличчі Альберта, лицарів та мешканців села з’явилось здивування.
Хоча сьомий корпус був на території Графа Ланцепхіл, село Воз лежало досить далеко від цього місця.
"Роан"
Більше того, йому здавалося, що він вже десь чув це ім'я.
Він запитав Альберта, чи він чув це ім'я.
"У будь-якому випадку, не можу нічого з ним вдіяти."
Коли Альберт усміхнувся, він підійшов ближче до графа.
На щастя, він дещо знав про цього юнака.
"Його ім'я часто з"являється в звітах про останні битви. Хоча я зовсім не очікував зустріти його тут."
- Він той самий солдат, який спланував повені на річці Прилі і вбив Седека. Нещодавно він також винайшов стратегію в регіоні Слан і знищив Вайолін.
— Ах!
Ло видав тихий крик.
Тепер він теж згадав.
"Верно. Ад'юант п"ятого класу Роан, з полку Рози. Тепер я згадав."
Незвичайні стратегії і вміння володіти списом. З кожним новим повідомленням його подив дедалі зростав.
Яскра усміхнувшись, Ло подивився на Роана.
- Тоді тебе звуть Роан. Я чув про твої досягнення.
— Це було просто удачі. - Відповів Роан без зайвих скромності.
- Але що ад'ютан Роан з Полка Рози робить тут?
— Нещодавно я отримав тимчасове відставку. Повертаючись у свій полк, я побачив, що гобліни збираються напасти на село.
Вислухавши відповідь Роана, Ло посміхнувся.
- Це дуже добре. Ми теж прямуємо до замку Іпрен. Як щодо того, щоб приєднатися до нас?
Несподівана пропозиція.
Трохи піднявши голову, Роан подивився на Ло.
"Якраз те, чого я хотів."
Він знову вклонився.
— Да. Як вам буде завгодно.
Після його слів Ло радісно плескнув ладонами.
Хлоп.
Чудово. Тоді решта обговоримо в дорозі.
Він жест покликав до себе одного з лицарів.
— Виділи Роану одну з наших коней.
- Так. Зрозумів.
Незабаром вони вже збиралися до від'їзду в сторону замку.
Роан впевнено тримався в сідлі.
"Ох. Він чудово сидить на коні."
Слабо посміхнувшись, Ло кивнув.
У нього був великий і досвідчений вид.
Але, на відміну від Ло, один чоловік дивився Роана з відвертою антипатією.
Кали Оуэллс.
"Подивитися огидно."
Йому зовсім не подобалося, що Роан несподівано приєднався до них.
Він був необізнаною людиною, і до того ж звичайним солдатом, а не лицарем.
Йому не слід було бути поряд з ними.
Крім того, він не міг змиритися з тим, що Роан привернув до себе всю увагу графа.
Його погляд почав наповнюватися лютістю.
Роан відчув цей погляд і гірко посміхнувся.
"Так значить це і є Калі Оуельс."
Він знав Калі Оуельса, хоча й не міг пригадати нічого про свого сина Уолтера.
"У моєму попередньому житті він зробив дещо огидне."
Цей чоловік мав найбільше шансів стати першим бар'єром, через який Роану доведеться переступати.
Це був Калі Оуельс.
Тут, почувся голос Ло.
- Нам пора висуватися?
— Да. Зрозумів. - Швидко відповів Альберт і помахав рукою іншим.
Калі та інші лицарі почали переналаштовуватися.
Тим часом Ло особисто потиснув руки здивованим селянам і розмовляв з ними, намагаючись заспокоїти їх та потішити.
Побачивши все це, Роан закусил губу.
"Сер Граф Ло Ланцепхіл."
Причина, яка змушує його повернутися в східні регіони королівства, навіть після того, як отримав техніку мані та бій.
Багато в чому це було пов'язано з Графом Ланцепхіл, який зараз стояв поруч з ним.
Потім, почувся голос Альберта.
— Ми закінчили підготовку.
Помахавши людей на прощання, Ло заліз у сідло.
— Відходимо. - Так, це коротка команда.
— Відходимо! – Грімко прокричав Альберт, схопивши повода.
Дудуду.
Знову пролунав кінський топот.
Гарячий вітер став трохи прохолодним.
Голови коней були спрямовані на захід.
Там їх чекала нова історія, нові стосунки і нове майбутнє.