На щастя, на горі все було спокійно.
Після землетрусу знову стався землетрус, і солдати повернулися.
За допомогою сліз Каліана Роан спустився з гори, щоб ніхто не побачив.
Він не повернувся на північ, до Полку Рози, а подався далі на південь.
Його метою була рівнина, розташована на кордоні королівства.
"Саме жарке місце в королівстві."
Роан хотів поховати скелет Реіда в найбільш спекотному з усіх можливих місць.
"Насправді, я хотів віднести його на гору Етна..."
Упродовж року вулкан Етна був переповнений лавою.
Однак, ця гора знаходилась на південно-західній кордоні королівства Дієс.
У Роана не було дозволу, він не міг перетинати кордон іншого королівства.
"Сер Реід. Це найспекотніше місце в королівстві."
Він думав, що велика температура має багато спільного з суттю вогню, яка в свою чергу нагадує сутність сонця.
Роан знайшов безлюдне місце і, викопавши в землі заглибину, поклав у нього скелет.
Засипавши яму землю, Роан сховав її зверху травою і гілками.
"Це все, що я можу для вас зробити."
За допомогою кремня він розвів вогонь.
Суха трава і гілки миттєво спалахнули.
"Якщо моє розуміння техніки мані Флемдора достатньо глибоко, я зможу створити вогонь просто клипнувши пальцями."
Коли Роан сів на землю, то почав розглядати вогнище.
Він намагався керувати технікою маніпуляції в місці, відмінному від печери блакитного дракона.
Почавши дихати, він відчув, як мана хлинула в його тіло.
По кількості мани це місце, безсумнівно, поступалося печері, в якій приховувалася Біата, але...
"Ах..."
Невіроносна спека розлилася по всій його шкірі.
"Горячо."
Мана вихоруми крутилася у його тілі. Величезна кількість сутності вогню.
Цього разу він відокремив таку кількість сутності, про яку раніше і подумати не міг.
Засмучення вогню текла в ньому, наче бурхливий потік.
Роан продовжував дихати, накопичуючи сутність вогню в каналі мани.
Канал мани, який був не більше монета, почав роздуватися і збільшився майже до половини кулаків.
— Фуф.
Роан протяжно видихнув і повільно відкрив очі.
Костер уже втратив силу і тепер лише слабко тлів.
"Може він згас так швидко, через те що я пожер всю сутність вогню?"
Похмульившись, Роан піднявся на ноги.
Він хотів продовжити тренувати ману і підпалити все це місце.
Однак було небезпечно використовувати мани на цій рівнині.
"У будь-якому випадку, це набагато ефективніше, ніж в логіці блакитного дракона."
Цього було достатньо, щоб дати йому щастя і задоволення.
Роан підкинув трави і віток у загасаючий вогонь та знову роздув його.
- З технікою бою і використання мани, що ви залишили після себе, я перепишу історію.
Слова вдячності, сказані останніми словами, спонукали Роан піти в дорогу.
Яскраві язики полум’я танцювали, ніби вони хотіли попрощатися з ним.
***
Роан рухався назад на північ.
Але цього разу він не скористався кораблем, щоб здійснити подорож суходолом.
Його метою була столиця Міллер.
"Я повинен зустрітися з містером Крісом."
Причина, чому він вирішив почекати з поверненням в полк.
"Мої спогади про битви, війни, стратегій і всього пов'язаного з армією королівства досить чіткі, але..."
Він не був настільки впевнений у собі, коли говорив про інші речі.
Особливо це стосувалося торгівлі і комерційних прав.
"У ті роки, коли скінчилося моє життя, всім володів магнат Сейл."
Тому в нього не було достатньо спогадів про торговців.
"Мені потрібен безпечний джерело інформації на майбутнє."
Для цього він пам’ятав усіх молодих торговців і комерсантів.
Але скільки він не намагався пригадати, на думку жодного чоловіка, в якого міг би покласти свої гроші.
"Якщо в моїх спогадах нікого немає, тоді доведеться самому їх знайти."
Роан збирався запитати про це Кріса.
"Не знайти іншого такого місця, як Міллер з його величезними натовпами."
Поза всяким сумнівом, у ньому повинно бути багато молодих торговців, які будуть розчаровані і зламані через дійсність.
Він повинен вибрати тих, хто має талант і майбутнє поруч з ними.
"Містер Кріс зможе впоратися з цим."
Роан закусил губу. Його кроки стали швидшими.
Він ішов без зупинок і досяг столиці швидше, ніж очікував.
Навіть у попередньому житті він відвідав столицю всього 10 разів.
Це місце було не дуже пов'язано з його життям.
"Що ж, в цьому житті все буде по-іншому."
Щоб зайняти місце вище, йому треба було зблизитися з справами столиці.
На щастя, він міг пройти перевірку на вході швидше, ніж всі інші.
Тому що він був ад'ютантом королівства.
Невдовзі, Роан вийшов на вулицю Ліза.
Вулиця, на яку Кріс сказав йому прийти, коли він захоче його відвідати.
— Підходьте! Фрукти з південних кінців!
— Ліки, зібрані на горі Грейн! Цілюща вода з річки Мас.
— Хороший, гарний папір! А також чудові чорнила!
— Погляньте на пшеницю рівнини Педіан!
Шумні голоси.
Сотні маленьких і великих ларків, наповнених різними товарами, вишикувалися вздовж кінців вулиці.
"Справді, на вулиці Ліза життя звичайного народу відчувається набагато краще, ніж в інших багатших районах."
В Міллері не було іншого місця.
Але, звичайно, це була особиста думка Роана.
Він почав розпитувати перехожих про Кріса.
"Ох. Він вже відкрив туристичне агентство".
Роан був по-справжньому щасливий.
"Я не зможу зайти до нього з порожніми руками."
Він підійшов до найближчого намету з фруктами.
— Ох! Ласкаво просимо! Які фрукти я можу вам запропонувати? Останній врожай полуниці видався дуже солодким.
Роан спробував полуницю, яку запропонував йому торговець і кивнув.
— Дайте мені одну кошик.
— Ох! Дякую!
Торговець виклав клубнику на широкий лист і загорнув його.
Коли Роан закінчив свої справи, він пішов далі.
- Вони казали, що це десь тут...
Він зупинився і подивився по сторонах.
— Ах. - Вирвався тихий крик.
"Я очікував, що воно буде потріпаним, але це вже занадто."
Будівля, яку розглядав Роан, здавалась дуже ветхим і бідним у порівнянні з людьми довкола його домів.
Він побачив маленьку вивіску перед собою.
<Туристичне агенство Кріса.>
"Тут".
Роан виправив свій одяг і увійшов всередину.
- Ласкаво просимо!
Роздався знайомий, гучний голос.
Кріс сидів у маленькій кімнаті і читав підручник. Він відклав книгу в сторону і піднявся.
Чим я можу допомогти...
Він підійшов до входу зі словами вітання, але застиг на місці, коли дізнався Роана.
Посміхаючись, Роан легко вклонився.
- Доброго дня, пане Кріс. Давно не бачилися.
— С-сер ад'юнт Роан?
Кріс здивовано перемивався з ноги на ногу.
Роан посміхнувся і простягнув йому кошик.
- Не хочеш спробувати клубники?
***
Бeнг!
Кістки каміння розлетілися по всіх сторонах з гучним шумом.
- Сер віконт! Я вже казав, що вам не вдасться зламати ці кам'яні брили.
Молодші солдати кричали з здивованими обличчями.
Чоловік середнього віку, який намагався зламати камінь, посміхнувся і плавно змахнув списом у своїй руці.
Тунг! Тутунг! Тунг!
Великі камені на землі знову підстрибнули в повітря.
Він вклав більше сили в руки.
Пат!
Коп’є блискавично проникло в повітря, залишаючи слід.
Пабак! Пак! Пабак!
Камені перетворилися на пил, навіть не встигши впасти на землю.
Невірогідні прийоми.
Здавалося, що дивишся на техніку бога.
Чоловік середнього віку прибрав списа і дуже зітхнув.
— Ладно. Ранкове тренування закінчено.
Після цього солдати почали несхвально розмовляти.
— Ах... Я небіжчик.
— Стюарт сказав, що йому не вдасться зруйнувати блоку...
Пропустивши ці слова, чоловік пішов далі.
Його забруднені землею черевики направлялися в сторону кабінету.
— Фуф! Безсумнівно, ранкове тренування приносить найбільше відсвіження!
Чоловік витер поту рукавом і досить посміхнувся.
Обидві його руки, одяг і взуття були вкриті брудом.
Але це не турбувало його.
Він закинув ноги на стіл, заповнений папірами.
Потім двері причинилися, і з'явився чоловік середніх років у чистому одязі.
Глибоко зітхнувши, він зупинився перед чоловіком у грязюці.
— Фуф. Виконт Бейкер. Ви знову крошили шпильники?
Після цих слів почувся веселий голос:
— Кевин. Я ж казав тобі називати мене по імені, коли ми самі. Ніякого Віканта Бейкера. Клич мене просто, - Віконт Реіл.
З жартома словами, він зробив невизначений жест рукою.
Чоловік середнього віку, з ніг до голови покритий брудом, був відомим списоносцем на ім’я Реіл Бейкер.
Перед ним стояв Стюарт Кевін, помічник, який служив йому понад 30 років.
« Ми знаємо людей, які навіть не мають землі, але мусимо поводитися належно. Більше того, ви знаєте, скільки справ має знат? Навіть зараз, багато людей хочуть побачити вас і пригла...
Реїл підняв праву руку в повітря, перетворивши його на напівслове.
— Стоп. Я розумію, тому вистачить нотацій. Просто скажи, скільки у нас справ.
Після цих слів Кевін підійшов ще на один крок і зібрав всі папери та листи, розкидані по столі.
— Якщо не звертати уваги на менш важливі речі, залишається все це.
Гора паперів височіла високо над столом.
У цю мить Реїл нахмурився з дивним виразом обличчя.
— Ха? Чому так багато?
— Вони накопичувалися, поки ви не звертали уваги на свою роботу, і присвячували весь час тренуванням списа.
Поганий голос.
Кевін був злегка засмучений.
Реїл хотів сказати ще щось, але передумав.
"Якщо я зараз скажу щось непотрібніше, мені доведеться вислуховувати його скарги ще 10 днів."
Подивившись на Кевіна, він запустив руку в купу паперів.
— Кхм.
Він незручно кашляв, натякаючи, що Кевін може бути вільний, але він навіть не поворухнувся.
<Продивіться їх швидко.> - як говорив його погляд.
Реїл зачепив губами і потім втупився на купу паперів.
— Хмм. Це прохання виголосити з промовою в академії Міллера. Я робив це минулого року, тому... Я відмовлюся. Це запрошення на прийом у герцога. Безумовно, що ні. Я вже зустрічався з ним минулого місяця, значить... Я відмовлюся. У цьому регіоні я теж з'являвся минулого місяця...
Вшух. Вшух. Вшух. Вшух.
Бумаги та листи діловито розліталися.
Ріл мигцем дивився на заголовки і продовжував викрикувати відмову.
Тіло Кевіна почало тремтіти.
Він був готовий вибухнути в будь-який момент.
Реіл не міг цього помітити.
"Він сердиться. Дуже злиться."
Реїл збирався відкинути ще один лист, але потім зупинився. Він зробив вигляд, що ретельно розглядає його.
— Хмм. Це послав барон Арон з Західних земель. Якщо це Арон Тейт...
Він зробив вигляд що задумався, щоб заспокоїти Кевіна.
— Ах! Це його я зустрів в Міллері, коли відправився до кузні! Він чудово знає, як вибирати списи.
У столиці працював один з трьох найліпших ковалів у королівстві.
Реїл зустрів Арона, коли збирався зробити один зі своїх звичайних замовлень.
На відміну від аристократів, він ретельно перевіряв кожну зброю і купив списа, який примітив Реїл.
"Він не був схожий на інших відвідувачів і тому відразу мені сподобався."
Після цього вони зустрілися і пообіцяли зустрітися наступного разу.
"Тепер я бачу, йому належать великі заслуги при битві в Слан і зачистці монстрів на рівнині Педіан."
Він також чув новини про сьомий корпус.
Раптом, він відчув інтерес.
- Чому барон Арон Тейт вирішив відправити мені листа? Хм. Хммм. Хм. - Пробурмотів Реїл собі під ніс, зриваючи печатку.
Але прочитавши зміст листа, він розтрощився хохотом.
— Хах! Я думав, він виявиться хорошою людиною. Але це той ще хвалькун.
Він похитав головою.
Кевін, який весь цей час стояв, спостерігаючи за ним, насупився.
- Що там написано?
Йому також стало цікаво.
Реїл посміхнувся і перевів погляд назад на аркуш паперу.
- Я скажу тобі, що там написано. Він каже, що в одному з його полиць є 18-річний ад'ютант п"ятого класу, який дізнався про засідання армії гоблінів і особисто знищив їх лідера. Крім того, він попередив усіх про важливий маневр монстрів під час зачищення рівнини Педіан і більше цього, вступав у відкритий змаг із грами. І це ще не все. Спланував тактику повеней на річці Прилі і знищив Командувача ворожим військам, Се...
- Він убив Седека? - Перебив Кевин.
— Ха? - На обличчі Реїла здивувалось.
- Як ти дізнався?
Кевін похитав головою.
— Ось чому я радив читати звіти про битви, які я так наполегливо намагався вам вручити. - Він сказав звинуваченням.
Очі Реіла округли.
- Це все правда?
— Да. Якщо цей лист дійсно послав Арон Тейт з сьомого корпусу. - З любов’ю відповів Кевін.
На відміну від нього, Реїл був здивований набагато більше.
— Нічого собі. Значить всі ці речі, дійсно правда, хм?
Вузьки його губ піднялись.
Потім, почувся голос Кевіна.
— Якщо б ви подивилися звіт про битву в Слан, то також дізналися б, що той самий солдат п’ятого класу був тим самим чоловіком, який відрізав голову Вайолін.
— Оххх!
"18-річний новобранець зміг заробити такі заслуги?"
Звичайно, людина з таким миточним оком не могла помилитися.
Він відірвався від листа і втупився на Кевіна.
Він пильно дивився на нього гострим поглядом.
"У будь-якому випадку, якщо я залишуся тут і буду далі слухати його бурчання..."
Він знову подивився на лист.
"Стримання листа дуже цікаве".
Тепер він справді зацікавився сьомим корпусом, про який недавно було багато новин.
"Я ніколи не залишав східної частини королівства..."
На його обличчі з’явилася усмішка.
Подивившись на Кевіна, він був вражений листом у повітрі.
— Кевин. Я на деякий час вирушаю на схід, оглянути пам'ятки.
Кевін похитав головою.
Він вказав на купу листів, паперів і запрошень, які були поміщені на столі.
- Залишилося ще багато справ, що вимагають вашої уваги.
Твердий, сильний голос.
Реїл посміхнувся і кивнув.
Він піднявся і потім правою рукою смикнув всі папери зі столу.
Пааат!
Бумаги та листи розлетілися по кабінету.
- Чт, що ви...
Кевин здивовано кинувся ловити папери.
Почувся веселий голос Реіла:
— Усім відмовити.