У печері панувала темрява, але завдяки сльозам Каліана це не було проблемою.
Роан пінал і штовхав камені з усіх сил, але вони навіть не ворушилися.
"Моі спогади про повторне поштовху виявилися невірними?"
Він сів перед завалином і піднявши з землі маленький камінець, похитав головою.
"Ні. Я впевнений, що повторний поштовх має відбутися завтра."
Тоді залишалося тільки одне.
Ще один зсув або обвал, про який він не знав.
"Якщо моє припущення правильне, повторний поштовх відбудеться завтра. Тоді завал зникне і вхід в печеру знову буде відкрито, але..."
У цей час гора вже буде кишети солдатами Віконта Поттера.
"Чи вони відпустять людину, яка ось так раптово вилізе з печери."
Якщо йому не пощастить, він втратить книжки і голову, щоб уникнути зайвих чуток.
— Проклятье.
Роан жбурнув камінець, який тримав у руці.
Він не міг самостійно розчистити завал.
"Я повинен знайти спосіб вибратися звідси."
Це був єдиний спосіб вижити.
Роан піднявся і попрямував до дальньої частини печери, яка була на протилежному боці від входу.
Однак ця частина печери поступово звужувалась і впиралася у стіну.
"Не пройти."
Роан повернувся до печери.
Він побачив ветхну тканину, де був загорнений скелет Реіда.
"Все це сталося з вашої вини сер. Чому з усіх місць на землі ви..."
Відкинувши бурчати, Роан нахмурився і схилив голову набік.
"Цікаво, яка причина того, що вогняний монарх проробив увесь шлях до цього місця?"
50 років тому Реід був герцогом королівства Естіа і головою одного з сильних центрів політичного впливу, під назвою "Плам".
Але що могло бути причиною, щоб подібна людина зустріла свою смерть в південному регіоні королівства Ренс, у тісної, незнаній печері на горі Маєл?
Роан почав повільно збирати спогади в голові.
Він намагався згадати, де міг знаходитися Реід.
І найпереконливіші з чуток про нього.
"Він бився з богинею води Біатою. У цій битві вони обидва отримали багато поранень. Вона так і не закінчилася чиїмись перемогою."
Біата теж була найсильнішою особою, яка перекинула весь континент.
Вона була першою людиною і найсильнішою з посланців, які укладали контракт із королем водних духів Елаймом.
Реід, який використовував силу вогню, дуже недооцінював Біату, яка у свою чергу використовувала силу води.
"Вода і вогонь. Цю битву вони хотіли з'ясувати, хто виявиться сильнішим."
Але Біата відібрала своє життя в боротьбі і війни. Вона відкинула виклики на дуель незліченною кількістю разів, а потім зовсім зникла.
"Якщо чутки виявилися правдою..."
Роан повільно обгорнув стіни печери.
"Ця печера може бути якось пов'язана з міс Біати."
Але в цій маленькій печері не було нічого, що можна назвати слідом або зачіпкою.
"Може ...?"
Роан підійшов до своєї мами і витягнув з неї три книжки Реідом.
"Може, перед смертю він залишив щось?"
Він обережно розкрив перший тому мани Флемдора і почав перевіряти його на наявність чогось пов'язаного зі смертю Реіда.
Звук перелистих сторінок наповнив печеру.
І коли він дійшов до останньої, очі Роана округли.
— Ах... - Роздався його крик.
Те, що шукав Роан, виявилося на останній сторінці.
Його очі швидко бігали з боку в сторону.
"Реід Флемдор" - <Мій ім'я. Перед смертю я напишу тут кілька рядків.>
Він почав заявити, що йому залишилося недовго жити.
<Я приїхав сюди після того, як дізнався, що богиня води Біата Еллонс живе в недрах гори Маїл. Я вимагав дуелі, але вона лише запропонувала мені чашку чаю і відхилила її. Врешті-решт, я зловив її, коли вона намагалася вмити руки першої і втекти, і змусив її битися зі мною. Ми билися 4 дні і чотири ночі всередині її оселі. Ми були дуже злі один на одного. Я вірив, що був найсильнішим з людей. Але під час битви я ніколи не міг перевершити її. Я відчув себе дуже ворожим і вдався до своєї останньої зброї, яку не повинен був використовувати. У цю мить, дуель, метою якої було з'ясувати, хто сильніший, перетворилася в смертну спрабу.>
Його серце забилося швидше.
"Слухи були правдою!"
Загибель вогню Реід і богиня води Біата в той самий час, приблизно 50 років тому, була їхньою дуелькою, а не смертельною.
Роан швидко прочитав інші записи.
<В кінці кінців, ні вона, ані я не отримали нічого крім ввіщання.
Ми зрозуміли, що не зможемо вижити після таких серйозних поранень.
І раз мені все одно призначено померти, я хотів зробити це під гарячими променями сонця.
Я вибрався з гори і потрапив у печеру, але для того щоб вибратися назовні, мені вже не вистачало сил.
Коли я писав останні слова, то побачив сонячне світло через вихід з печери, і мене відвідав король водних духів Еллайм.
Можливо, він хотів помститися мені за смерть Біати.
Проте Біата пробачила мені.
Разом з королем водних духів Еллаймом вона вирушила до озера Поскин.
Я не знаю точної причини, але ...
У момент своєї смерті я прагнув опинитися в спекотному місці, так само, як вона хотіла бути ближче до води.>
Почерк ставав нерозбірливим і тремтячим.
<Я залишаю техніку мани Флемдора і навички бою Реіда тому, чиє доля пов'язана з моєю.
Я навіть не думаю про те, щоб повернути книги в королівство Есстіа або сім'ю Флемдор. Якщо вони додадуть вам книжок, цього теж не уникнути. Тому що сила вогню можуть отримати тільки сильні.>
Зрештою лист наближався до кінця.
<Также, ця вибрана доля людина зможе дістатися до Біати. Це зможе зробити тільки він.>
Його погляд пробіг, як він сказав останнє речення.
<Умираючи, я зрозумів, що вогонь і вода не є несумісними, вони можуть існувати разом між собою.>
Слова, значення яких він не зрозумів.
Проте найважливішим було не останнє речення.
"Це місце - вхід у оселю Біати."
Його погляд попрямував до печери.
"Значить, це тісне місце - вхід..."
Роан прикусив губу.
"Він сказав, що тільки людина, пов'язана долею, зможе зайти."
Але він не був ніякий зв'язаний з Біатою.
Але навіть так, він не міг просто стояти на місці і марнувати час.
Роан забрав книжку і підняв свій мішок.
Він обережно підняв тканину зі скелетом.
Крок. Крок.
По всій печері його гулко розставляли.
Роан знову підійшов до стіни.
"Тут має бути щось на зразок прихованого пристрою".
Він перевірив стіну зверху, знизу і з боків.
Однак, перевіривши все, він так і не помітив жодних слідів.
"Тоді..."
Роан витягнув руку і поклав її на верхній правий кут.
Кончики його пальців ковзали вздовж стіни.
Він не квапився.
Він обережно перевіряв стіну, зосередивши всю свою увагу на кінчиках пальців.
Потім пальці Роана досягли центральної частини.
— Ах! - Здивовано вигукнув він.
Роан відтягнув руку від стіни і подивився на свій палець.
"Незапно я відчув неймовірний холод..."
Знайоме відчуття.
"Ах! Срібний напівкруглий предмет, який був на по..."
Коли він це подумав.
Щось змінилося в кам'яній стіні перед ним.
Капля срібної води з’явилася в тому місці, звідки він віддер палець.
— Ха?
Його очі округли.
"Вона схожа на той дивний предмет?"
Роан постійно дивився на стіну.
Пат.
Раптом, крапля води, яка виступила на стіні, прийняла форму колеса.
Гугуґук.
У той же момент, почувся скрегіт каміння і піску.
— Ах...
Кам’яна стіна, в якій раніше не було жодного зазору, почала повільно відкриватися.
Бум.
З важким звуком перед Роаном відкрився прохід.
Роан зайшов усередину, не покладаючи рук.
Гугуґук.
Кам’яна стіна зайняла своє початкове місце, повністю заблокувавши вихід.
Срібне колесо знову повернулося і вкрилось у камені.
Абсолютна темрява і тиша.
Ніщо більше не могло проникнути в печеру.
***
Роан був розгублений.
Він не міг повірити в те, що бачив на власні очі.
Маленький прохід печери виходив у великий вільний простір.
"Гора Маіел абсолютно порожня всередині?"
Але коли він побачив, що в багатьох місцях шахти були викопані, це стало ще важче зрозуміти.
"Здається, ніби прорив гори зовсім трохи глибше, наткнешся на всю цю область. "
Роан, схибивши голову, почав спускатися сходами.
"Це місце, безсумнівно, належить міс Біате. Напевно, так подумає кожен, хто побачить цю печеру."
Чому він відразу подумав про Біате? Навіть якщо б у нього не було інформації з записів Реіда.
На цьому величезному місці з заходу на схід і від півночі на південь текло багато потоків води. У місцевості, де ці потоки збирались, утворився досить великий ставок.
Дивовижно, що з одного боку стіни вниз падав величезний водоспад.
"Так багато води. Але я не можу почути жодного сплеску".
У нього з’явилось відчуття, ніби його зір і слух ведуть до неї.
Він обходився довкола численних маленьких і великих калюж, а потім опинився перед великим столом з книжками.
Тут книжки валялися скрізь.
"Значить це і є те місце, де міс Біата билася проти сера Реіда."
З огляду на те, що тут билися дві найбільш могутні людини на континенті, це місце виглядало досить охайно.
Вони не билися як звичайні солдати.
"Тут теж повинні таїтися свої секрети."
Роан почав ретельно перевіряти безладно розкидані скрізь книжки.
"Сер Реід залишив записку перед смертю. Міс Біата теж повинна була зробити щось на зразок цього."
За життя вони були важливими історичними фігурами.
Він думав, що люди такого типу просто не можуть залишити цей світ безслідно.
Особливо, якщо це була прекрасна і жіноча Біата. Вона була настільки чудовою, що її назвали богинею.
Його рука, яка ковзала вздовж столу зупинилася.
Пальці наткнулися на одну з розкритіх книжок.
< ... Відстаю її тобі.>
Багато інших книжок лежали на ній, тому він побачив тільки останні слова.
Роан витягнув її з стопки, і інші книжки посипалися вниз.
"Точно!"
Перевіривши зміст книжки, Роан слабо посміхнувся.
Схоже, він знайшов те, що хотів.
<Біата Еллон залишає тобі свої останні слова.>
Далі було написано те саме, що й Реід.
Єдиною відмінністю було те, що вони були написані рукою Біати.
Але в кінці була написана зовсім інша історія.
<Я вибрала цю величезну пусту печеру своїм будинком, тому що це місце колись було логікою блакитного дракона Берра. Все це місце наповнене енергією води. Воно стане для мене надійним сховком.
Але, незважаючи на все це, озеро Поскин подобається мені більше.
Там чекають мене мої діти.
Ось чому я хочу провести свої останні дні там.
Тому, з ким доля зв'язала мене.
Якщо ти увійшов сюди і читаєш ці рядки, значить ти вже зрозумів сутність води або ж зміг поглинути її.>
"Ха? Сутність води?"
Роан нахмурився.
Він згадав срібну краплю, яку поглинули його пальці.
"Це сутність води? Але чому вона тоді була на землі?"
Він не знав.
Роан продовжував читати лист.
<Я довіряю тобі логов сера Берра. Використовуйте його, як забажаєш. Навіть так, воно не являє собою нічого крім купки непотрібних книг і декількох інших речей.
Можливо, ти справді захочеш підкоритися силі води. Тоді приходь на озеро Поскин і знайди мене. Я залишу останню частину там.
Той, хто знайде цю частину, буде здатний опанувати силою води і моїх дітей.>
Це було важко зрозуміти.
На відміну від Реіда, слова Біати були відвертіші і короткішими.
Тим не менш, останнє слово було досить прозорим.
<прощай.>
— Фуф.
Роан зітхнув і закрив книгу.
Він сів на стілець і занурився в роздуми.
"Тепер я розумію, чому це місце настільки величезне і дивне..."
Пройшло 200 років відтоді, як дракон зник.
Але історії про них зберігаються людьми точно і передаються з покоління в рід.
Саме так було з драконом.
Місце, куди люди не могли дістатися, як би вони цього не бажали або не намагалися.
Роан глибоко зітхнув.
"Герцог Войза, який забрав техніку ману Флемдора у Віконта Поттера, не міг не побачити слів, які залишив сер Реїд".
Він почав повільно згадувати.
— Ах...
З губ зірвався тихий крик.
- Так ось що сталося. Мені завжди було цікаво, чому Герцог Войза так прагнув освоїти озеро Поскин ...
Він відчув, що шматочки мозаїки в його голові нарешті склалися разом.
"Герцог Войза зробив все можливе, щоб увійти сюди. І після того, як йому цього не вдалося, він звернув всю свою увагу на озеро."
Він теж думав, що Біата залишила щось перед смертю, як і Реід.
Він діяв надто відкрито, і навколо них почали злітатися мухи.
"Ось чому він раптово почав досліджувати озеро."
Але навіть так, він не зміг досягти бажаного результату.
Швидше, через дії герцога Войзи, три інших королівства також почали освоювати озеро, відчувши конфуренцію.
"І під час цих подій з'явився Бек - король пірат..."
І тут він зрозумів.
Бэнг.
Роан різко схопився.
Стул впав і покотився по підлозі, але його це не турбувало.
Він голосно кричав, ніби одержимий.
— Бек! Цей виродок знайшов частину, залишену міс Біатою!