— Сер ад'ютант Роан. Вибачте за запізнення, - Гленн незручно засміявся і почухав голову.
Роан просто кивнув замість відповіді.
Гленн вказав на Селін, яка все ще стояла біля входу.
— Це моя сестра Селін. Ми вирішили зайти в будинок наших родичів, але двері були замкнені, наче вони вийшли, так що я привів її сюди. Вибачте.
Гленн просив вибачення.
Роан дивився на Селін, почувши слова Гленна.
"Верно. Вона все ще була дитиною в цей час."
Він був на рік старший за неї.
Вона все ще була 17-річною дівчиною.
Через це вона дуже відрізнялася від Селін з його спогадів.
"Ми розійшлися, коли нам було вже майже по 30 років."
Ця Селін, звичайно ж, була не такою.
Але вона відчувала те саме.
"Яке безумство. Моє серце так блукає, дивлячись на 17-річну дівчину.
Він намагався ігнорувати її, але серце продовжувало битися само по собі.
Потім почувся голос Гленна:
— Сер ад'ютант Роан.
Дуже твердий погляд.
— Ах.
Лише після цього Роан узяв себе в руки.
— Нічого не поробиш, якщо будинок замкнений. Приєднуйтесь і з'їжте що-небудь.
— Дякую.
Гленн схилив голову.
Селін, яка була біля входу, сором’язливо посміхнулася і також схилила голову.
— Дякую, - озвучував її м'який і приємний голос.
Гленн і Селін сіли в кінці столу.
Атмосфера за столом змінилася в одну мить.
Члени від’їзду, яким було за двадцять, дуже цікавилися Селін.
— Скільки тобі років?
— Тебе звати Селін?
— У тебе є хлопець?
Питання посипалися з усіх боків.
Він усміхнувся і підняв чашку з пивом.
"Якщо я вирішив забути Селін, правильно буде так і зробити."
Він намагався не дивитися на неї.
Однак він не міг стриматися від розмов, які розходились навколо.
— У неї ніколи не було хлопця. Ви ж бачите, яка вона виродка... - Сказав Гленн.
— Брате, Селін з докіром подивилася на Гленна.
Але Гленн слабо посміхнувся і потиснув плечима:
— Що? Чого саме? Ти до речі і готуєш жах ...
— Нахмурившись, Селін знову гукала Ґленна.
— Ти сердишся на мене?
— Ах, нет. Це не...
Гленн дражнив її, і обличчя Селін заливалося фарбою.
Сором'язливий вигляд.
Гленн продовжував бити сестру, а Селін сердилася і надувала губи.
Гарна і гарненька дівчина, яка відповідає 17-річній дівчині.
Роан сів, схилившись і слухав розмову брата й сестри.
"Вона завжди сумувала за братом..."
Побачивши, як Гленн дражнить її, він подумав, що це дуже вдало.
"Верно. Я був би радий, якби ти була менш сумна в цьому житті."
Голос Селін був по-справжньому м'яким і приємним.
Потім Остін, який сидів поряд з ним, підняв страву із пранням.
— Пригощайся.
Він простягнув страву Селін.
Роан, який пиячив пиво без уваги інших людей, підняв іншу страву з м’ясом.
— Тільки не качку.
У ту ж секунду Остін та інші члени відділу повернулися до Роану.
Тільки тоді він зрозумів ситуацію.
"Прокляття..."
Слова вирвалися несвідомо і його руки почали рухатися ще до того, як він зрозумів, що сталося.
"Селін не їсть прання."
Він все ще пам’ятав її звички їсти, як і інші.
Невлова тиша зависла на мить.
— Ммм. Ні. Просто мені дуже подобається утиснене м'ясо...
Слабка відмова.
"Роан. Ти щойно назвав це відмовкою?"
Він дорікав собі.
Гленн слабо посміхнувся і взяв страву, яка тримав Роан.
— Не обов'язково віддавати нам прасне м'ясо. Вона його не їсть. Вона багато чого не їсть, незважаючи на свій зовнішній вигляд...
— - Селін вщипнула Гленна за бік і закотила очі.
Бум.
У цю мить Роан відчув, як на його серце ліг важкий камінь.
"Фуф. Ці очі..."
Навіть у своєму попередньому житті, він не міг встояти перед цим її жестом.
Йому захотілося вщипнути її за щоку прямо зараз.
Роан знову підняв чашку пива.
Члени відділення якийсь час пили пиво і захоплено розмовляли.
— Про що ж мріє міс Селін? Ви б не хотіли стати солдатом, як Гленн, вірно?
Селін сором’язливо усміхнулася і похитала головою.
— Тоді чим ви хочете займатися? - Ще раз запитав Лендер?
Роану також цікавило це питання.
"Міч Селін? Що це було? Не думаю, що вона хотіла займатися чимось конкретним."
Він ніяк не міг згадати.
Він знав про неї все, але тільки ця частина була чистою, як чистий паперу.
Роан уважно слухав, а потім знову випив з кухля.
— Я... - Селін затряслася секунду, а потім продовжувала з яскравою посмішкою, - я хочу стати пекарем.
Бум.
У цю секунду Роан відчув, ніби хтось дуже сильно вдарив його по голові.
"Пекарь..."
Його обличчя застигло.
"Як я міг забути про це. Болван..."
Він відчував себе жалюгідним.
"Верно. Вона сказала, що хоче стати пекарем."
Відтоді, коли вони вперше зустрілися і почали зустрічатися, Селін ще мріяла стати пекарем.
"Але через мене..."
Селін відмовилася від своєї мрії через Роана.
Срахування на купівлю броні та копій, а також рахунків за ремонт.
Гроші, які треба було пожертвувати заради підвищення.
Замість того щоб іти до своєї мрії, Селін шукала грошей.
"Але такий виродок, як я..."
Раптом він подумав про те, що здавалося тепер очевидною.
Що, якщо він просто стане великим генералом і зможе дати їй хороше життя.
Результаты? Найгірші з найгірших.
"Фуф".
Вздох підступав до горла.
Він не міг більше сидіти.
Роан спустошив чашку в одну мить.
— Я наллю ще. - Остін подивився на порожній кухоль і піднявся.
Роан помахав рукою і підняв чашку.
— Ні. Не турбуйся і продовжуй пити.
На вигляд - сяюча усмішка.
Остін зачемкнув губами і кивнув.
Роан передав чашку бармену і притулився до стіни.
— Яке у тебе хобі?
— Яка їжа тобі подобається?
Солдати відділів, повністю втративши контроль над собою, засипали Селін запитаннями.
Селін сором’язливо усміхалася, поспішно намагаючись відповісти на кожне запитання.
"Селін".
Роан глянув на її яскраве та енергійне обличчя і прикусив губу.
"Можета, від якої ти відмовилася в попередньому житті. Я допоможу тобі виконати її".
Це не було відчуття типу "Я хочу знову її зустріти або ще раз полюбити."
Зараз він просто хотів допомогти втілити її свою мрію.
Потім Лендер поставив на стіл ще одну страву.
Блюдо з дуже гострою свининою.
— Спробуй і це теж. Це найбагатіший заклад.
— Да? Ах... Да. Дякую.
Селін завагалася на секунду, а потім кивнула.
Вона на мить подивилася на Лендера і слабо посміхнулася, а потім з'їла шматочок м'яса.
— Ну як?
Селін засміялася і кивнула:
— Це, це смачно. Дуже вку...
Вона зупинилася посеред пропозиції.
Її обличчя почервоніло.
— Що сталося?
Лендер дивився на неї з дуже спантеличеним виразом.
Потім Гленн, який розмовляв з іншими, помітив обличчя Селін.
— Що з тобою?
Селін звернула увагу на червону свинину. Гленн нахмурився.
— Ти це з'їла? Тобі ж не можна їсти дотепне. - Сказав він з критикою.
Потім Гленн передав їй чашку води.
Селін поспішно спустошувала її, але вона ще не пішла.
— Ху. Ху. Ху.
Вона відкрила рота і зачекала.
— Що мені робити? Ти, ти хочеш випити пива?
Вантажний лендер дав їй чашку пива.
— Їй було 17.
- 18 років.
Гленн забрав чашку пива і знову наповнив її водою.
Потім, мовчки, підійшов Роан і поставив перед нею велику дерев’яну чашку.
— Ху. Ху. Ху.
Селін все ще дихала. Вона подивилася спочатку на чашку, потім на Роана.
"Що це?"
Її великі виразні очі дивилися на нього дуже гостро.
Однак Роан просто повернувся на місце, нічого не сказавши і випив ще пива.
Потім вона відчула знайомий аромат.
— Ха?
Селін підняла дерев’яну чашку і понюхала.
У цей момент на її обличчі розцвіла виразна усмішка.
"Це чай бленд."
Сорт чаю, який їй подобався найбільше.
Солодкість цього чаю була чудовою.
Вона взяла дерев’яну чашку обома руками і випила чай.
Солодкий смак розлився у неї в роті.
Острота, через яку у неї вже почали текти сльози, почала зникати.
— Фуф.
Селін зробила глибокий вид відпочинку.
Її обличчя стало нормальним.
Тільки після цього Ґленн і Лендер стали виглядати спокійніше.
Селін схилила голову перед Роаном.
— Дякую.
На це Роан слабо посміхнувся і кивнув, замість відповіді.
"Їй дійсно подобається чай бланд. Кожного разу, коли вона пила його, вона повторювала одну фразу."
Це був лише Селін.
"Можливо вона ще не використовує її..."
Незрозумілою тугою зшила йому серце.
У той час Селін зробила ще один ковток чаю.
— Хаа.
Її виразна усмішка змусила всіх, теж посміхнутися.
Роан несвідомо посміхнувся і похитав головою.
"Кожен раз, випивши чаю, вона говорила даван дав..."
І коли він так подумав
Селін накрила щоки ладонами і тихо пробурмотала:
— Ах. Це даван.
Її вираз, якого ніхто не міг зрозуміти.
Вузький рот Роана піднімався.
"Це було так давно. "
Почуття щастя.
Багато спогадів випалило в його голові.
Потім почувся голос Кіпа.
Відштовхнувши Лендера, він сів поруч з Селін.
— Ти сказала, у тебе немає хлопця, вірно? Тоді який у тебе ідеальний тип?
— У мене немає нічого такого, - Селін похитала головою.
Але Кіп не здавався.
Він вказав на інших.
— Тоді хто тобі найбільше подобається серед нас?
Селін подивилася на членів відділення, нічого не сказавши.
— Сер ад'юрант Роан, який того ж віку, що і ти? Или Пирс?
Через ці питання, всі погляди були направлені на Селін.
Здається, всім було цікаво.
Навіть Роану, який тягував пиво, прикидаючись незацікавленим, взагалі-то було трохи цікаво.
Селін розгубилась на секунду і обережно відповіла:
— Я...
Коли вона почала говорити, двері бару різко відчинилися.
Бум.
У той же час почувся серйозний голос.
— Сер ад'ютант Роан!
Роан, який уважно слухав, що скаже Селін, обернувся і подивився на вхід.
— Ха?
Його очі округли.
На вході стояв чоловік, якого він зовсім не очікував побачити.
— Сер ад'ютант Роан. Велика проблема.
Чоловік підійшов ближче.
Роан здивовано піднявся зі стільця.
— Пане Кріс. Хіба ти не відбув у напрямку регіону Делона?
Господар голосу.
Це був Кріс, який залишив замок Бено два дні тому.
***
Роан і Кріс покинули бар і вийшли на пусту вулицю.
— Пане Кріс. Хіба ви не вирушили в район Деллона шукати стареньку пару?
— Да. Верно. Я намагався, - Кріс серйозно кинув. - Але під час подорожі до району Деллона, я почув дивну історію.
— Історію? - Нахмурився Роан.
— Да. Цю історію я почув від торговців з півночі. Схоже, вони бачили дивне видовище. — Кріс знизив голос до шепота. - Висока трава на рівнинах, була вся істопотана. Наче сотні коней проскакали по ній.
Дивна історія.
Обличчя Роана застигло.
— Оскільки це був не ячмінь або пшениця, то торговці не доклали у королівство, - продовжував Кріс. - Я теж думав, що це не важливо, і вже хотів поїхати в регіон Дельона, але через свій характер, а може й завдяки своїй марноті трохи, мені захотілося перевірити, які за проблему була на півночі. Тож я пішов туди, де торговці побачили цю дивну сцену.
Його слова ставали швидшими.
— Але коли я вже майже перетнув гору Кейпа, то виявив швидко рухомий табун. Навіть коли я ще був далеко від них, вони рухалися так швидко і важко, що земля тряслася під ногами. Я зрозумів, що саме цей табун витоптав траву на рівнині.
— Тобі вдалося з'ясувати, хто це був? – обережно запитав Роан.
Кріс прикусив губу і кивнув.
— Ті, хто пробігли по рівнині... - пролунав його голос, наповнений силою. - Це були орки.
Роан розширив очі.
"Орки? Орків?
На його обличчі вилилося питання.
Всіх орків відрізали від кордонів після зачистки на рівнині Педіан.
Через це ситуація, де орки могли пересуватися в армії, була неможлива.
"Не може бути, щоб Крісу просто здалося."
Роан прикусив губу.
— Там щонайменше 2000 орків у війську. Вони всі їхали на блобусах.
— - Роан проковтнув крик, що підходив до горла.
Лопус.
Істота, яка виглядала як монстр. Воно було меншим за коня, але мало більш ясність і більше пристосоване до атаки противника.
"Наскільки божевільними повинні бути ці орки, щоб відразу після зачистки..."
Роан нахмурився і подивився на Кріса:
— Ти бачив прапор війська?
Кріс слабо посміхнувся і кивнув:
— На щастя, я зміг. Основними кольорами прапора були синій і червоний, в центрі його перетинала чорна горизонтальна лінія.
У цей момент обличчя Роана застигло.
"Червоний і синій. Значить це прапор Седека".
Чорна горизонтальна лінія перетинала його.
Це був прапор війська, який Роан дуже добре знав.
"Це військо Вайолін".
Він подивився на Кріса і обережно запитав:
— Орк-лідер війська був жінкою?
— Ха? Верно. Війско вела за собою жінка-орк.
На обличчі Кріса з'явився здивований вираз.
Роан прикусив губу.
"Прокляття. Дружина Седека з'явилася надто раптово."