На обличчях 12-го відділення було багато емоцій.
Виснаження, хвилювання, лють та інші.
Але найбільше їх засмучувало почуття відданості та вірності.
"Так розлютитися через те, що побили члена відділення."
"Перший раз бачу, щоб хтось так розлютився".
"З-за нас, все через нас."
Відчуття, ніби вони можуть в будь - який момент розплакатися.
Потім солдати 11 - го відділення, які спостерігали за тим, що відбувалося, почали діяти.
— Чорт, розніміть їх!
— Втекти до насильства проти того, хто вищий за рангом!
- У нього немає поняття про дисципліну!
Здавалося, вони хочуть негайно зупинити Роана.
Прикусивши губу, Остін перешкодив їм.
— Назад!
Після Остіна інші солдати встали поруч.
- Що ви... Ідіть з дороги. - Проричав заступник командира 11-го відділення Волкер.
Не рухаючись з місця, Остін відповів.
- Краще ти відвали!
Почулась лайка.
— Ці гребані!
— Чорт, що?
Остін не поступався
Солдати 11-го і Дванадцять загонів втупилися один на одного.
Небезпечне зіткнення.
У цей час удари Роана продовжувалися.
Пак! Бак! Пак!
"Якщо я хочу позбавити його сили духу, я повинен робити це напевно."
Одна з тих речей, яких він навчився за останні 20 років.
"Якщо я не закінчу того, що почав, він знову прийме старий."
Раніше він був більш м’якосердий, тому завжди залишав справи неробими.
"З-за цього мене не раз і не два били в спину."
Він не хотів повторювати ці помилки.
Пак! Пабак!
Удари продовжували висипатися на обличчя Джека.
— Ууу.
Він вже давно перестав захищатися і лише тремтів, прикриваючи обличчя руками.
— Про... про... Вибач! Про... Пробач мені.
Через шматок паперу у нього в роті, це було чутно нерозбірливо, але він безумовно благав про милість. Тільки тоді Роан припинив бити його.
- Ти повинен вибачатися не переді мною, а перед Гленном, - озвучував його холодний голос.
Джек повільно піднявся, його обличчя було в крові.
— Кх. Кх.
Йому було важко дихати через зламаний ніс. Він вийняв право на дуель, на яке застрягло у нього в роті, і встав перед Гленном.
— Я, мне жаль. Я был, был неправ.
Гленн повільно кивнув, дивлячись на жалюгідне обличчя Джека.
Ад’юрант схилив голову перед звичайним солдатом.
Солдати 11 - го відділення прикусили губу і дивилися на цю ситуацію.
— Кх! Сер ад'ютант Джек!
— Сэр ад'ютант!
У той же момент Джек, втрачаючи свідомість, почав падати.
Поспішавши, члени одинадцятої відділення підхопили Джека своїми руками.
Раптом, почувся суворий крик.
- Що тут за шум!
- Що відбувається?
Голоса належала Ґейлу і Кеннісові.
Вони підійшли ближче і нахмурилися, побачивши Джека, який був весь у крові.
- Що...
Вони не могли закінчити речення.
Кенніс наказав солдатам віднести Джека до намету.
- Що сталося? - запитав у цей час Ґейл Роана.
— Я розповім вам всю правду.
Роан розповів, як все було без сліду брехні.
— Ммм.
Кенніс і Ґейл задумалися.
"Значить Джек був першим, хто розпустив руки."
"Я думав, він був наївним."
Їхні погляди були спрямовані на Роана.
— Фуф.
Гейл глибоко зітхнув.
"Роан використовував право на дуель, але його дії були занадто жорстокі."
Обличчя Джека було повністю розбите.
Роан здогадався, про що думає Ґейл, і схилив голову.
— Командире полку. Хоча я використовував право на дуель через солдатів мого відділення, я розумію, що мої дії були зайвими. Я візьму на себе відповідальність і залишу пост ад'ютанта.
Після цих слів члени 12 загону в здивованні крикнули.
— С-сер ад'юнт!
- Сер ад'ютант Роан!
Вони стали навколішки перед Ґейлом і Кеннісом та поклонилися.
— Просто заберіть нашу нагороду.
- Сер Ад'ютан Роан зробив це через нас
- Нам не потрібна нагорода. Натомість зберігайте ад'ютанта Роана.
Мають голос і вирази.
Ґейл і Кенніс уважно дивилися на солдатів. Їхні очі були вражені.
"Пройшов лише один місяць, але він змусив хлопців з відділення стати єдиним цілим."
"Отримати довіру членів відділення за такий короткий термін."
Вони були здивовані, наскільки добре Роана володіє лідерськими здібностями.
Гейл і Кенніс подивилися один на одного.
"В кінцевому підсумку, це провина Джека."
"До того ж, Роан використовував право на дуель."
І хоча у своїх діях він перейшов кордон, це не було таким великим злочином, щоб віддавати його під військовий трибунал.
Вони переглянулися і злегка кивнули.
— Ухм. Всі встаньте.
Гейл змусив членів 12-го відділення піднятися з колін.
Вони вислизнули пил з одягу і посміхалися.
Оскільки підтримка твоїх солдатів гідна поваги, я залишу в спокої цю тему.
— Ах...
Остін та інші члени відділу полегшено зітхнули. Вони підбігли до Роану і закричали:
— Сэр ад'ютант! Як добре!
— Усе обернулося чудово!
Яке полегшення!
Насправді щасливі голоси. Вони були щасливіші, ніж коли самі отримали нагороду за свої заслуги.
Роан з вдячністю посміхнувся і обняв усіх.
— Це все завдяки вам.
Після його слів, Гленн схилив голову.
- Через мене ви мало не отримали суворе покарання. Мне жаль.
Розгнівавшись, Роан взяв Гленна за плечі.
- Тут нема про що шкодувати.
Він подивився на решту його членів і сказав:
- Я казав, що буду захищати вас.
Остін з гордістю вип'є груди.
- Ми теж сказали, що захистимо вас.
— Верно! Ми сказали це!
— Верно. Ми сказали, що захищатимемо ад'ютанта Роана.
Солдати відвідуваності відчували себе щасливими.
Роан слабо посміхнувся і обняв їх ще раз.
Гейл і Кенніс досить дивилися на них.
— Роан. Він буде хорошим командиром. - Сказав Гейл.
Кенніс кивнув.
— Да. Якщо він добре навчиться і ростиме, як зараз, то стане генералом.
У відповідь на це Ґейл продовжив:
— Верно. Можливо навіть, великим генералом, який буде керувати світом.
Ці образи виникли в них перед очима.
***
Після скандалу з перетворенням обличчя Джека на відбиту, статус Роана став тверджим.
Особливо, дивлячись на те, як трясся під час перегляду Роана Джек після закінчення лікування, молоді ад’ютанти і не думали про те щоб атакувати бійку з ним.
Було кілька випадків, коли 11-й відділ намагався втягнути у бійку 12-річне, але після того як вони зазнали поразки від Пірса, ситуація стала такою, що одинадцятій відокремленості доводилось бути обережним з двісті.
З багатьох причин ситуація Роана і його відділи продовжували зростати в Поліці Роза.
— З цього моменту, починайте збирати свої речі.
- Так! Зрозумів!
Відповівши, Роан вийшов з намету.
Запах, в якому змішувалися метал, кров, коні і піт, лоскотав ніс.
Вздох.
Роан зробив глибокий вдих і подивився на небо.
"Після десяти днів боїв, ми йдемо з рівнини Педіан?"
І врешті-решт завершилась тактика по зачистці монстрів.
Після повені на річці Прилі, сьомий корпус і солдати короля продовжували перемагати.
Монстри, які були дуже поранені від багатьох поразок, почали відходити до кордонів і хребта гір Гренейн.
Люди з королівства Рінс вирішили не переслідувати їх.
Оскільки вони вже досягли своєї мети, захищаючи рівнину Педіан.
"Перед тим, як ми підемо, залишилося зробити ще дещо"
Те, що він відкладав через занепокоєння.
Роан повільно перетнув табір Полку Рози.
Він продовжував крокувати і за його межами.
Крок. Крок.
Роан, йшов довго і вдихав свіже повітря, рухався до табору військ на кордоні пагорба.
— Стой!
Солдати, які охороняли вхід, зупинили Роана.
"Хто цей салага?"
Вони дивилися на нього зверху вниз.
— Це табір Полка Терна. Назви своє ім'я і звання.
У відповідь на слова високого солдата Роан вказав на лівий бік броні.
На ній були закріплені 5 діагональних ліній.
— Я ад’ютант Роан, член Полку Рози з 7 корпусу.
Тоді солдати, які стояли розслаблено, прийняли військову стоянку.
Знак військової дисципліни.
— Сэр!
"Як такий стригун міг стати ад'юантом 5 класу."
"Добре, що я не спав в цей час."
Вони не сподівалися такого, тому настільки сильно розгубилися.
Роан слабо посміхнувся і подивився на солдатів.
- Я шукаю Гаррісона...
Ще до того, як він закінчив пропозицію, високий солдат відповів:
— Якщо ви пройдете до табору, то знайдете 15 відділення. Мабуть, він буде там.
Дякую.
Роан кивнув і увійшов у табір.
Коли він пішов подалі, охоронці знервовані.
— Фуф. Який сюрприз. Ніколи б не подумав, що цей салага ад'ютент.
Солдат, який стояв позаду нього, плескнув.
Хлоп.
— Ах! Схоже, це він той самий чоловік!
— Кто?
Охоронці нахилили голови.
Побачивши їхню реакцію, солдат, який це сказав, посміхнувся і коротко відповів:
— Привид битвы.
У цей момент солдати сказали:
— Ах! Привид битви!
Огорнувшись, вони подивилися в спину Роану.
- Я чув, що привид битви – новобранця, який тільки закінчив тренування...
— Я думав, що він буде добре складений з великими м'язами.
— Він і правда ще підліток.
Їхні голоси були сповнені подивом.
Хоча вони були з іншого полку, для них теж, привид битви був відомою особою.
Особливо після тактики повені на річці Прилі він став ще дивовижнішим.
— Я повинен був потиснути йому руку.
Один з солдатів вдарив себе по губах.
Після його слів, високий солдат похитав головою і цокнув язиком.
- Тц тць.
Солдат, що ударив себе по губах, не міг нічого вимочити через збентеження, і тоді високий солдат плескнув його по плечу:
- Ти можеш зробити це, коли він повернеться.
— Ах... - Викрикували солдати.
Їхні погляди знову були спрямовані до табору.
***
Неважко знайти, де розташувалося п’ятнадцяте відділення.
Тому що їхній табір був добре заметений зовні.
Роан обережно зайшов всередину.
— Кто... Хак! Сер!
Солдат, який виконував навчальну вправку, розглянув звання Роана і віддав честь.
"Дісципліна в цьому полку була дійсно хороша."
Півк Рози теж був чудовим полком, але дисципліна в ньому була не настільки ідеальна, як тут.
Ран трохи кивнув і подивився всередину табору.
— Ах... - Тихо вигукнув він.
У кутку табору виднілося знайоме обличчя.
"Харрісон".
Бойовий друг Роана, який помер за п’ять років до нього.
Хлопець, який помер, шкодуючи про своє життя, як і сам Роан.
<Я повинен був стати лучником, а не списносцем>
Слова, які він бурмотів щодня, задзвеніли в вухах Роана.
Він повільно рушив і встав перед Гаррісоном.
— Харрисон, - покликав він тихо.
- Ви мене знаєте? - Здивовано перепитав Гаррісон.
Роан посміхнувся і кивнув:
— До мене доходили чутки.
— Слухи? - У Харрісона було розгублене обличчя.
Роан простягнув руку.
- Потиснемо руки?
— Да? Да.
Харрісон поспішно схопив його долоню.
Роан дуже посміхнувся і кивнув.
- Це по-справжньому гарна рука.
— Да?
У Харрісона був вираз обличчя, ніби він зовсім нічого не розумів.
Роан відповів тихо, майже пошепки.
- Це дійсно гарна рука, щоб стріляти з лука.