Роан ступав вперед з спантеличеним виразом на обличчі.
- Вітаю!
- Командир відділення Роан, ні, точніше, ад'ютант Роен. Прийміть щире вітання!
Поздоровлення падали на нього з усіх боків.
- Так тримати!
— Ад'ютант Роан. Вітаю.
Знайомий голос.
Він обернувся і побачив, що його командир тринадцятого відділення — Тейна та заступник Ленлера.
— Командире відділення. Чому ви так себе поводите?
Роан незграбно розсміявся і замахав руками, але Тейн похитав головою.
— Коли ти був командиром відділення, я намагався не звертати уваги на умовності, бо ти молодий, але тепер ти ад’юант. Навіть, незважаючи на твій вік, звання - є титулом. Тобі доведеться бути в центрі уваги і стежити за виконанням дисципліни.
Лендер додав.
Звісно. Ми не армія гоблінів, тому нам не так просто поруч один з одним. Якщо ти не будеш поводитись правильно, люди з інших полиць будуть зневажати тебе.
— Ммм. - Роан не знайшовся що відповісти.
Ці слова були правдивими.
Більш того.
"Він залишався таким же, яким і був у 38 років."
Не було потреби контролювати свій вік.
Кивнувши, Роан подивився на них.
— Командире відділення Тэйн. Заступник директора відділення Лендер. Я з нетерпінням чекаю початку співпраці.
Ми з нетерпінням чекаємо на нього. - Тейн і Лендер злегка нахилили голови.
Остін, який спостерігав, стоячи осторонь, кивнув з задоволеним виглядом.
- Здається, поки все йде як слід.
Роан розширив очі, показуючи, що теж так вважає.
Після цього, Остін сказав йому пошепки.
- Насправді, мені не дуже подобається, що хлопці з нашого відділення розмовляли з вами без будь-яких формальностей.
- Мені теж.
- Ми теж так вважаємо.
Пірс з Гленном втрутилися у розмову.
Похмульившись, Роан кивнув.
- З цього моменту, я буду приділяти цьому більше уваги.
Раптом, в стороні почувся холодний голос, руйнуючи всю теплу атмосферу.
— Здається, сучки люблять пліткувати цілими днями.
Оглянувшись, Роан побачив Джека і ще трьох молодих ад’ютантів, які погано втупилися на них.
"Начинається?"
Роан усміхнувся.
Роан підвищив швидкість, і це дійсно було ненормальним.
Він став командиром відділення всього через тиждень, після того як вийшов з тренувального табору. Не минуло й двох місяців, а він уже був ад’ютантом.
"У моєму попередньому житті я зміг досягти лише посади командира відділення."
Але, звичайно, він мав багато можливостей, за які можна було вхопитися, щоб стати ад’юнтом сьомого корпусу.
Однак Роан вирішив перейти в шостий корпус, а з нього — у п’ятий і четвертий.
Тому що чим ближче ти був до першого корпусу, тим більша ймовірність того, що тебе помітять знаті або команди.
"Але, врешті-решт, це виявилося поганим рішенням."
Тому він не міг навіть стати ад’ютентом. Все, що йому залишалось — бродити по боях, на посаді командира відділення списносців аж до кінця свого життя.
"Я став ад’ютантом лише за два місяці".
Підвищення настільки швидке, що навіть заздрість Джека та інших ад’ютантів була недостатньою.
"Чому ти так п'єшся на мене?"
Брови Джека смикнулися. Він підійшов ближче.
Сталося відчуття, що він в будь-яку секунду готовий схопити Роана за горло.
— Роан.
Джек зупинився прямо перед ним і проричав.
- Скажи мені. Супляк, який тільки вибрався з тренувального табору, стає ад’ютантом. Думаєш, в цьому є сенс?
— Не знаю.
Роан знизав плечима.
Його обличчя і фігура залишалися спокійними.
У очах Джека запалився вогонь.
— Що це за ставлення? Ти забув, що навіть якщо ми обидва ад'ютани, мій ранг вище твого?
Він був ад’ютантом четвертого рангу.
Але Роан нічого не сказав.
Джек продовжував говорити.
- Слухай уважно. Скоро закінчиться десятий рік моєї служби в армії. Я пройшов таку дорогу пекла, якою недомерок, як ти, і уявити не може.
Роан сумно посміхнувся.
"Слухай. Я слідував цій дорогий 20 років. І в кінці, навіть мій живіт проткнули наскрізь."
Йому довелося проковтнути слова, які підступили до горла.
Джек ткнув лоб Роана кінчиком пальця.
- Ти повинен виявляти більше поваги до мене.
Роан пильно дивився в очі Джека.
"Хто такий цей виродок. Його очі..."
Очі Джека спотворилися.
Він побачив жалість у погляді Роана.
Він дивився на дитину, яка згрішила.
— Т-ти, ублюдок!
Тепер Джек не міг стриматися і замахнувся кулаком.
Однак обличчя Роана все ще було спокійним.
"Я очікував, що дійде до цього."
Ні, навіть якщо б він не чекав цього, Джек не був його противником.
Пак.
Роан блокував удар Джека лівою рукою.
— Ублюдок.
Джек вирвав руку з захоплення і знову спробував вдарити його.
Тут, позаду них почувся крик.
- Що це ви робите.
Владином голосу був Кенніс.
Підійшовши ближче, він розвів Роана і Джека в сторони.
"Спеклі виродки."
Він зимно обвів поглядом Джека і ад'ютатів позаду нього.
- Хмф. - Кашлянувши, Джек пішов назад.
- Ти дуже добре поводишся з тими, хто повинен довіряти свою спину союзникам.
- Вибачте. - Роан вклонився першим.
Кенніс перевів погляд на Джека.
Вибачте.
Він не міг вибачитися.
Кенніс цокнув язиком.
"Джек. Тобі далеко до успіху."
Він хотів сказати це, але потім лише зітхнув і похитав головою.
— Фуф. Повертайтеся у свої намети.
Джек і ад'ютанти пішли першими, при цьому, не забуваючи злосно поглядати на Роана.
— Роан. - Кенніс зупинив Роана, який теж зібрався йти.
— Да.
Роан відповів і підійшов ближче.
Зітхнувши, Кенніс узяв Роана за плечі.
— Молоді ад’ютати ще довго шукатимуть бійок з тобою. Тобі доведеться це перетерпіти.
— Да. Зрозумів. - Я дав коротку відповідь.
Кеніс посміхнувся і досить кивнув.
— Якщо ти не зможеш більше цього виносити, то скористайся своїм правом на дуель.
Після цих слів Роан просто посміхнувся.
— Але краще, просто витерпи це. Я знайду рішення.
— Да. Зрозумів.
На цьому їхнє обговорення припинилося.
Роан дивився, як Кенніс віддаляється і глибоко зітхнув.
"Я можу битися з ними, скільки їм захочеться."
З огляду на 20 років досвіду, для нього це був рівень дитячих ігор.
Однак, вираз Джека і його поведінка було трохи дивним.
Не схоже, що він збирається залишити його в спокої так легко.
"У минулому житті я тільки страждав..."
Він не хотів, щоб цього разу все було так само.
Потім, він почув голоси солдатів його відділення.
— Сэр ад'юант. Не хвилюйтеся. Якщо ад'ютан Джек або хтось з інших потурбують вас, ми їх зупинимо.
— Ми захистимо вас, ад'юнт Роан.
— Вірте в наше сорок друге, ні, дванадцяте відділення.
Їхні голоси були надійними.
Роан дуже посміхнувся і кивнув.
— Ладно. Тоді, я теж буду захищати вас.
Його слова були правдивими.
"Якщо я стану монархом, всі ви будете генералами."
Очі Роана і його солдат горіли яскравим вогнем.
***
— Неверно. Ось так, ти повинен це робити. - Звучав заглушений голос.
Пірс розмахував списом, не розуміючи, що відбувається.
За наказом Роана, він навчав прийомів солдатів 12 - го класу.
Але це не було найкращим способом.
- Але яка різниця між тим, що роблю я і чим ти робиш?
— Це один і той же спад.
Голоси інших солдатів були не менш виснаженими.
Члени 12-го відділу скаржилися на Пірса.
Вони ніяк не могли зрозуміти різницю між майстерністю Пірса і власними навичками.
— Ви називаєте ''тот же випад'? Це?
Пірс знову помахнув списом, відчуваючи, що він вже на межі.
- Дивіться уважно. Я повертаю зап'ястя ось так, і нахиляю спис зверху вниз, але коли б’єте ви, ваші віжки обертаються повільніше, тому ви не можете навернути спис нір ...
Пірс, який серйозно намагався пояснити прийом, раптом умолк на півслові.
Тому що особи солдатів 12-го відділення не виражали нічого крім збентеження і непорозуміння.
— Фуф. Ви нічого не зрозуміли, вірно?
Після його слів всі кивнули.
Пірс важко зітхнув. Більше він не міг продовжувати.
- Сер ад'ютант Роан. Я здаюся. Я більше не можу їх навчати.
Роан, який вводив у порядок списа, замикався від решти членів відділення.
"Це взагалі можливо?"
Роан намагався займатися особистими тренуваннями разом з рештою відділення.
Він хотів, щоб Пірс допоміг йому в цьому.
Але ця ідея закінчилась провалом.
"Що ж, навіть в моєму попередньому житті, кількість людей, які могли дотримуватися вказівок Пірса, було не більше десяти."
І, на жаль, навіть йому не вдалося бути серед них.
Талант Роана був проблемою, але поведінка Пірса також була однією з причин.
"В цьому немає сенсу, коли справа доходить до навчання".
І проблема була в тому, що Пірс був найкращим серед кращих.
Він просто не розумів, чому інші люди не можуть зробити те, що він легко виконує.
"Цей хлопець оволодів новим умінням в досконалості, взявшися за нього буквально на мить."
Розумність Пірса визнали найкращим серед звичайних солдатів.
Пірс сам соромився своїх навичок.
<Мастерство, яке здається дитячою грою.>
Заставити його навчити людей чогось вартісного, було непросто.
"Окрім цього, чим старшим він ставав, тим все більш дивним ставала і його характер. "
Молодий Пірс був сором’язливим і скромним.
Однак після багатьох боїв його характер змінився таємничим чином.
"Дуже допитливий характер."
Він нічого не давав і не брав.
Він повертав все, що отримав.
"Коли він став герцогом, я так і не зміг отримати від нього багато допомоги."
Звичайно, був час, коли Роан відчував розчарування.
Але він був вдячний, що Пірс ставився до нього як до старого друга з одного тренувального табору і не хвалився своїм титулом герцога.
"Зараза. Він хоча б прослизнувся після моєї смерті?"
Роану стало цікаво.
— Пирс. Якби я раптом помер, ти б...
У той момент, коли він вже збирався поставити це питання, повернувся Гленн.
- Що?
Його брови піднялися.
Гленн був сильно побитий.
Роан поставив списа і підійшов до нього.
— Гленн. Що трапилося?
— С-сер.
Його голос був не кращий за вигляд.
Прикриваючи щоку, він тримав щелепу обома руками.
Протявши руки, Роан забрав долоні з його обличчя.
Тепер він бачив його очі і щоки, які вже стали синіми.
Ґленна була розбита, з них стекла кров.
- Хто це зробив?
Роан знизив голос.
Гленн вагався, не визнаючи відповіді.
— Кто? Хто це зробив з тобою?
Після того як він запитав ще раз, Гленн опустив голову.
— Ад'ютант Джек сказав, що якщо я буду і далі хитатися перед ним...
У кінці речення його голос затих.
Роан погладив Гленна по голові.
— Не опускай голову. Ти не зробив нічого поганого.
Холодний вираз застиг на його обличчі.
Швидким кроком, Роан попрямував до намету Джека.
- Куди він іде?
- Схоже, він йде до ад'ютанта Джека.
— Як би з цього не вийшло великої проблеми.
Вони почали збуджено розмовляти з здивованими особами.
- Треба йти за ним.
- Ми повинні зупинити його.
Зрештою, вони пішли за Роаном.
Тим часом Роан перетнув табір Полка Рози і підійшов до одинадцятої відділки, де був Джек.
- Що? Це Роан стоїть там?
Джек помітив Роана першим і вирубався про себе.
"Мабуть, він прийшов через цього хлопця, Гленна, або як він там себе назвав ... Навіть так, що він зможе зробити?"
Він сів на дерев'яний стілець і намагався поводитися розслаблено.
— Ох! Ад'ютант Роан. Що ви робите тут...
Договорити він не встиг.
Роан підійшовши ближче до нього, вдарив Джека ногою по обличчю.
Удар.
Роздався важкий звук.
Джек покотився по підлозі, разом з стілецьом.
— Кх. Т-ти з глузду з'їхав виродку, ти...
Проклята полилися з його рота самі собою.
Однак він не міг чітко лаятись, бо Роан продовжував бити його.
Пак! Бах!
З глухим звуком на обличчі Джека з'являлися сліди від нових ударів.
Пак!
Один з сильних ударів із хрустом потрапив йому в ніс.
— Ках. - Джек схопився за ніс ладонами і хрипло зітхнув.
Потім, Роан дістав через пазухи жовтий шматок паперу.
Право на дуель.
Нагнувшись, він запив право на дуель прямо в рот Джеку.
- Уугх! Угх!
Джек спробував виплюнути шматок паперу, але не зміг цього зробити.
Тому що рука Роана міцно затиснула йому рот.
Почувся його холодний голос.
— Сукин сын. Хто дозволив тобі чіпати моїх хлопців?