"Снова цей виродок?"
"Що цього разу?"
Ті, хто сидів довкола ад’ютанти, повернулися подивитися в одному напрямку.
- Вибачте, що перериваю ваш відпочинок.
Приблизившись до них, Роан вклонився.
Ґейл усміхнувся і кивнув.
- Нічого страшного. Що трапилося?
- Я повинен сказати вам дещо.
Після його слів Ґейл поклав бурдюк з водою і сів на землю.
Ад’ютанти почали збиратися навколо нього.
"Добре. Давайте послухаємо, що він має сказати".
У їхніх очах запалилися люті вогники.
Роан твердо стояв на ногах, не відриваючись дивлячись на Ґейла.
Його погляд був сповнений гідності, але не зарозумілим.
- Ми повинні врятувати ті три полиці, які вирішили прорватися.
- Ммм.
"Похоже, він повністю впевнений, в тому, що три полку у небезпеці."
Він повільно повернувся, щоб подивитися в очі Роану.
Принаймні, його погляд не тремтів.
"Більше всього, він не хотів, щоб ми прорвалися вперед. Сказав, що там нас чекає ще більше монстрів."
Якщо його слова були правдою, три полиці, які вирішили прорватися вперед, були зараз в положення кролика, який потрапив у лігво тигра.
Потім пролунав голос Кенніса.
- Ти кажеш, що треба врятувати три полиці, тому що вважаєш, ніби вони в небезпеці, вірно?
- Верно.
Роан відповів без коливань.
- Чому ти так впевнений в цьому?
Це питання вимагало відповіді, але тепер він більше не розмовляв з ним так байдуже.
"Він довів, що він чогось вартий. Тому я не можу просто пропустити його слова повз вуха."
Коли Роан сказав, що їм потрібно прорватися через армію вігравів, він вважав його ідею шаленою.
"Але, як він і вважав, позаду ограів не виявилося жодного монстра."
І хоча вони втратили понад дві сотні солдатів, які вижили набагато більше.
Це був правильний результат, адже вони вдалися до майже ідеальної засідки.
Це означало, що рішення Роана було далеко не пусті балачки.
"Високомірність і дійсна майстерність - це різні речі."
Йому не сподобалося, що якийсь новобранець, напливши на накази і звання, почав діяти, оскільки він хотів.
Але в його діях не було честолюбства, тільки справжні навички. Тепер він не міг залишити його слова без уваги.
Він зрозумів, що від нього вимагалося.
Кеніс провів багато років на полях боїв, ад’ютанта полку Рози. Він був таким солдатом.
Роан глибоко вдихнув.
- Ми змогли втекти від огрів, орків і гоблінів, які переслідували нас. Але куди вони тепер поїдуть?
- Хмм.
Кенніс та інші ад’ютанти захвилювалися.
"Вони, дійсно, не намагалися переслідувати нас."
"Вони відступили дуже швидко."
"Похоже, вони вирішили повернутися назад в ліс."
Потім, почувся голос Ґейла.
- Добре. Припустимо, що все сказане тобою є правдою. Навіть так, ми маємо всього 600 солдатів. Що ми можемо зробити? Думаю, що було б краще швидше повернутися до табору і попросити допомоги.
Після його слів багато ад’ютантів кивнули.
Роан похитав головою з крижаним виразом.
- За цей час всі три полиці будуть знищені.
- Ммм. - Гейв умолк.
Потім один з ад’ютантів, що стояли позаду вугрумо вимовив.
- Все одно, ми загинемо разом з ними.
У цій ситуації порятунок трьох полків дорівнює самогубству.
Роан слабо посміхнувся і похитав головою.
- У мене є спосіб.
Стратегия Яна, якого в майбутньому назвуть генієм стратегії.
Він подивився на Ґейла і обережно запитав.
- Можу я поглянути на карту воєнних дій?
- Карта воєнних дій?
На мить, на обличчі Ґейла виникло спантеличений вираз. Потім він подав знак Досену.
Слегка кивнувши, Досен дістав через пазухи великий цвіркун паперу.
Шурх.
Бумагу розгорнули, і Роан побачив карту.
"Я чекав подібного, але тут виявилося більше безладу, ніж я думав."
Роан тихо зітхнув.
Те, що лежало перед ним, було складно назвати картою.
"Мені доведеться чекати ще 10 років, поки не буде створена більш детальна карта королівства."
Звичайно, така карта була ще однією з робіт Яна Філіпса.
Знеохочений, Роан вказав пальцем на одну з сторін карти.
- Це наше поточне місцезнаходження. И...
Його палець піднявся трохи вище.
- Три полиці, які вирішили прорватися, будуть десь тут, коли їх знову атакують монстри.
Його палець знову опустився.
- А тут річка Прилі. Вона досить широка, але неглибока.
Ґейл і ад’ютанти слухали пояснення Роана та кивали.
Вони також чудово знали про річку Прилі.
"Особливо зараз, навесні, вона настільки дрібна, що дістає трохи вище коліна дорослій людині."
Роан подивився на Ґейла і ад’ютантів та продовжив говорити.
- Нам потрібно вдатись до тактики повеней.
У цю мить всі нахмурилися.
- Наводнення?
У їхніх голосих лунало сильне запитання.
"Він хоче, щоб ми використовували тактику повеней на річці Прилі прямо зараз?"
"Похоже, він не в своєму розумі."
Несхвальні обличчя.
Однак з Роану не впадала довір’я.
Він провів пальцем праворуч, в сторону від річки.
Тут, кінчик його пальця зупинився.
- Тут є відповідь.
***
Конська поступь трясла землю.
Роан глибоко зітхнув і підігнав коня.
"Причина, по якій Ян Філіпс був видатною людиною, була не тільки в його дивовижних здібностях у тактиці."
Було багато причин, через які його назвали генієм стратегії.
Але головною причиною було те, що він розумів значення інформації більше, ніж будь-хто інший.
Вперше у всьому королівстві Рінс заснував інформаційну організацію.
"До цього, доводилося платити інформаційній гільдії або гільдії злодіїв."
Ян зібрав і проаналізував навіть найменші частини інформації, яким ніхто не звертав уваги.
Тому, він міг зібрати докупи велику кількість даних, краще, ніж будь-хто інший. З цими даними він створював найбільш ефективні і прибуткові стратегії.
"Це також стосується нашого бою."
Ян зосередився на інформації, яку не знав ніхто з тих хто розглядав битву в лісі Інт, або, навіть якщо він знав, то не приділяв цьому жодного значення.
"Удохранилище."
Фермери рівнини Педіана створили водосховища на річці Прилі, коли закінчиться зима.
Кожного року, коли підходила строк сільського господарства, вони наповнювали водою це водосховище на випадок, якщо весною води не вистачатиме.
Отже, кожної весни річка Прилі була дуже дрібною у порівнянні зі своєю шириною.
"Ми вигадаємо це водосховище."
Така була тактика Яна, яку Роан збирався втілити в життя.
Роан пришпорив коня і подивився на захід.
Там, де було водосховище.
"Можливо зараз, солдати відділення теж досягли своєї позиції."
Півк троянди на даний момент розділилися на два загони.
Ґейл керував відділом, який подався до водосховицького басейну, щоб підірвати насип.
Відряд, який вели Кенніс і Роан, втік до трьох полиць.
"Буде погано, якщо повінь змиє і союзників."
Роан спокійно стирався.
- Ад'ютант Кенніс.
- Да? - Кенніс, що біг попереду, озирнувся.
Роан вказав на землю, недалеко від себе.
- Тут нам слід залишити кілька лучників.
Кенніс кивнув і подав знак рукою.
Солдати вийшли з ладу і зайняли позицію.
Залишивши лучників, вони рушили на захід.
Відряд рухався без зупинок і, незабаром, підійшов до підніжжя пагорба.
Чін! Клэн! Ченг!
За пагорбом почувся лязг металу.
- Вбити!
- Не відступати!
- Якщо нас відкинуть назад, - ми приречені!
Натовп голосно вигукував.
Раптом обличчя Роана перекосилося.
"Не може бути."
Він не міг повірити.
Роан пришпорив коня і пригнувся нижче.
Ховаючись легко, як пір’я на верхівці пагорба, кінь вибіг.
Тепер він міг бачити те, що відбувається на власні очі.
- Як вони могли бути тут?
Несподівана ситуація.
Приблизившись до нього, Кенніс запитав.
- За твоєю здогадкою, хіба союзники не повинні бути на іншій стороні річки? Но...
Три полки вже перетнули річку. У союзників відкинули далі на південь.
Роан прикусив губу.
"Ситуація змінилася."
Три союзних полку повинні були битися з монстрами на північному березі річки.
Знову раптова битва.
"Тепер все безумовно по-іншому. Але ......"
Роан був похмурим і пильно спостерігав за ходом бою.
Його голова з різким звуком крутилася з боку в сторону.