Святий імператор Кельт Олфолс закрив очі і помасував лоб.
Ці люди були занадто упереджені. Коли імператор ставав старшим і пізніше зрікався, йому ставало легше бачити закулісні маневри до палаців.
Щодо архієпископа Рафаеля, який непохитно дотримувався нейтралітету, то тепер він був у своїй кімнаті тільки тому, що не хотів зіткнутися з самовдоволеною фізіономією сьомого принца.
"І кого мені слухати в такі моменти?"
« »Ви вже поїли, Ваша Величність? Я приготувала кілька бутербродів...»
Святий імператор Кельт Олфолс повільно відкрив очі. Він згадав жінку, яку всі вважали недостойною і до якої навіть ставилися як до неї.
"Юлісія..."
Він міг тільки гірко облизнути свої губи, коли згадав її вічно посміхається обличчя.
Перший принц Луан, хоч і продовжував родовідну лінію та виріс під її ніжними крилами розумною дитиною, яка мала вроджену вдачу короля...
Але оскільки його життя могло опастися в будь - який день, корона не могла передавати йому.
Кельт ще більше розстроювався. Йому слід було більше турбуватися про здоров'я власного внука, тому що він не міг позбутися відчуття, що з його боку було дійсно егоїстично піклуватися тільки про трон і добробут громадян.
"Але це не означає, що я віддам корону іншим принцам".
У теократичній столиці імперії були вкриті огидні вампіри. Ми не знали, наскільки глибоко вони змогли проникнути в суспільство. Щоб зупинити їх, хтось дійсно сильний і розумний повинен стати наступним імператором.
« Так, до речі, тут у Лавренсісі... є вампір, так що, будь ласка, зробіть щось з ним. Громадяни живуть у страху." - сказав сьомий принц вийшов з залу.
Він вже бачив вампіра...
Кельт Ольфолс переклав свій погляд.
Більшість палаців все ще глузували з сьомого принца. Тим не менш, деякі з них, судячи за їх виразами, про щось сильно думали.
Багато аристократів знали правду. Багато людей знали, що ви є в вищих ешонах.
"Може, у нас є шанс?"
А якщо...
... сьомий принц мав маленьку частинку таланту і міг стати імператором?
А що, коли хлопець мав силу, якої вистачить для вбивства вампіра? Хіба не було б мудро віддати корону йому?
- Цей вірний слуга хоче звернутися до Його Величності, навіть ризикуючи вчинити злочин, - сказав хтось Кельту Олфолсу.
Чоловік обережно вийшов з рядів своїх товаришів. Коли імператор дізнався про це, його усмішка з’явилася на губах.
Аристократ років сорока п'яти з копною яскраво-рижих волосся і червоними очима, граф Фомор, хотів щось сказати.
Він також був одним з тих, хто підтримував сина Юлісії, першого принца Луана.
Фомор впав на коліна і опустив голову, після чого сказав: - У нас є ще багато часу, ваша Величність. Чи можу я наважитися запропонувати почати більш глибоке розслідування цієї справи? Річниця загибелі леді Юлісії відбудеться через два місяці. Я прошу вас дозволити його вищості сьомому принцу залишитися в столиці на цей день, Ваша Величність.
Його слова спонукали інших аристократів наважитися. З іншого боку, на обличчі імператора з’явилась умилка.
- Я чув, що його високість сьомий принц хоче повернутися в країну мертвих духів, щоб роздумувати про свої гріхи. Але цей слуга вважає, що його високість вже спокутував свої колишні помилки і зробив великий внесок у вбивство вампіра. І як це, чи можу я влаштувати святковий бенкет на честь тих хто зміг витримати в Ронії?
Кельт Ольфолс кивнув.
Дійсно, було занадто рано робити рішення про сьомого принца. За хлопчиком потрібно було ще поспостерігати.
Крім того, імператор також думав, що слухати розповідь Дженальда Ріпанґа буде дуже добре.
- Нехай буде так.
Кельт Олфолс вирішив, що доля сьомого принца тепер буде залежати від того, як він поведеться під час бенкету. Іншими словами, подальше перебування в палаці залежатиме від його поведінки.
----
Від першої особи.
Життя принца в імператорському палаці було набагато комфортніше, ніж я міг собі уявити.
Останні кілька тижнів я жив у номері, який заповнив би рак будь-якого п'ятизіркового готелю.
Більшість часу я просто лежав на ліжку і їв різні страви та читав гримуар.
Хто б міг подумати, що життя принца може бути таким безтурботним?
Я не був упевнений щодо дворежок, але принаймні слуги і служниці ставилися до мене з великою повагою. Я спав, коли лягав на ліжко. Їжа ж була просто божественною. Але що найприємніше, ніхто не намагався сувати свій ніс в мої справи і навіть не намагатися загризти мене до смерті.
Я не знав, що означає титул сьомого принца, але...
- Жити в імператорському палаці не так вже й погано, чи не вірно?
Мені не потрібно було тягати трупи або викопувати могили. І ніхто не намагався тримати мене в узді і не уявляв мені явної загрози.
Але найважливіше, що я був у палаці імператорської родини, заповненому зверху і донизу священиками та паладинами. Жоден вампір не проникне в таке місце, вірно?
А що сказати про вампіра, то рано чи пізно його спіймають.
Дочитавши сторінку гримуара, я встав з ліжка.
- Але мені здається, що чогось не вистачає.
У бібліотеці палацу зберігалося досить багато гримуарів. Але вивчити з них щось корисне було дійсно важко.
Не тільки божественність, але й божественна природа майже не поліпшувалися. Це відчуття більше нагадувало мені закупку чогось важливого, що перешкоджало моєму подальшому поліпшенню.
Я строкнув і подивився у вікно. На небі виднілася яскравий місяць.
Я обережно привіднув скрипучі двері. Я зробив це з мінімальним шумом, але, на жаль, прямо за моїми дверима стояв паладин. Він подивився на мене і помітно напружився.
- Чим можу бути корисний, ваша високість?
Я хотів перевірити череп Амона, але оскільки паладини були майже всюди в цьому палаці, я не міг активувати жоден зі своїх навичок.
- Бачиш, я хочу, щоб ти приніс мені ще кілька гримуарів, - сказав я.
- Тоді дозвольте мені покликати слуг.
- Не турбуйся. Нехай вони насолоджуватимуться заслуженим відпочинком. Крім того, вони не зможуть зрозуміти, яка з цих книжок мені потрібна. Буде краще, якщо я піду туди особисто.
- Дозвольте мені проводити вас, ваша високість.
Боже, як прикро.
Ось чому я не міг вільно використовувати свої навички, тому що вони просто йшли за мною всюди.
Коли я прибув до бібліотеки, то попросив паладина почекати біля дверей і нарешті увійшов всередину. Я думав, що в цю пізній годину тут нікого не буде, але, незважаючи на мої очікування, тут вже була дівчина.
Її одяг відрізнявся від одягу служниці. Побачивши, що її плаття виглядало трохи більш розкішним, я вирішив, ніби вона була однією з фрейлін[1].
Вона читала книгу з запаленим ліхтарем, що стояв на її столі. Відчувши чиюсь присутність, вона підняла голову і втупилася на мене.
- Гм, придворним дамам теж доводиться багато працювати, чи не так? Вам потрібно вивчати щось нове навіть глибокої ночі...
Мої слова викликали швидку зміну у виразі її обличчя. Спочатку вона застила в чистому страху, а потім схопився зі свого місця і поспішно захиталася від мене.
Судячи з її реакції, я зрозумів, що вона нарешті пізнала мене.
Мабуть, вона вже була шокована і налякана.
- Ти не повинна так боятися. Я не зроблю тобі нічого поганого. Я прийшов сюди тільки для того, щоб почитати деякі книги, ось і все, - сказав я
Можливо, я не був достатньо переконливий, бо вона продовжувала стояти і рішуче зтиснувши губи.
Я нахмуріл брови. Погодите-ка, може вона не була звичайною фрейліною?
Я згадав про інцидент з відьмою Моріан, а також випадок зі святим імператором Кельтом Олфолсом.
У першому випадку було дуже багато людей, і саме через це ця відьма змогла прослизнути повз мене. Що ж стосується імператора, то я прийняв його за простого садівника...
Мені дійсно потрібно змінити своє мислення. Зрештою я опинився в імператорському палаці. Оскільки я поняття не мав, хто є ким, ймовірно, було б розумніше спочатку дізнатися про особистість людини, з якою я мав справу, навіть якщо це і було в деякому роді НЕкультурно.
[Назва: Аліса Асторія
Вік: 15 років
Риси характеру: лспідницяая і милосерднийая, Величезний запас божественності плюс магічніїх Знаніей, фрагмент Боже, передбачення, рукопашний бій, чудова статура.
Я зроблю все можливе, щоб допомогти дідусеві!]
Асторія?
Чи ж це прізвище не належало архієпископу Рафаелю, авторові гримуара з божественності?
То вона його внучка?
Хіба в теократичній імперії не було більше п’яти архієпископів? І внучка одного з них зараз була прямо перед моїми очима. У такому разі, можливо це саме її намагався зґвалтувати сьомий принц!
Крім того, що це за « фрагмент Бога»?
Таке відчуття, що я десь вже бачив це ...
- Хм, прошу вибачення... ви... Справді сьомий принц?
Мабуть, мої тривоги були беззмістовними.
Вона загубила очі, ніби не могла до кінця повірити в те, що бачила прямо зараз.
Страх, який раніше видимий в її очах, зник. На зміну йому прийшло здивування і подив.
[1] Фре́йліна — молодше жіноче звання в післяпетровій Росії. Давалося представникам вельможних дворикських фамілій. Фреліни становили сувою імператриц і великих князів.
https://literna.net/uk/books/620-nekromant-svyatoho-imperatora