Поки я розмовляв з сільським старостой, до нас квапився підбіг якийсь чоловік, після чого він закричав із виразом жаху на обличчі: - Орда зомбі тут!
Я був приголомшений, коли почув це.
Зомбі дійсно прийшли сюди?
Ну, принаймні, це означає, що мені не потрібно буде йти в село ... і це значить що вони все ще були вірні своїм низинним інстинктам.
Добре, мені не доведеться вишукувати зомбі. І через це, природно, кількість роботи буде істотно зменшена.
- Мило! Всі ви, приготуйте свої інструменти!
Мешканці села, у тому числі й старости, схилили голови набік. Вони були спантеличені, приголомшені тим, що я думаю про них.
- Про що ви говорите, ваша високість?
Я потиснув плечима. - Що з вами не так? Хіба не ви просили мене допомогти вам?
- Так, але...
Вузьки моїх губ поднялись. - Хіба це не очевидно?
Так, це дуже очевидно.
Я мав лише чотири титули.
Перший - імперський принц теократичної імперії.
Другий - цвинтарський сторож.
Третій священик, принаймні так.
Четвертий - некромант.
І жоден з цих титулів не говорив про те, що я міг вийти на передову і почати битися зі своїми противниками врукопану або щось у цьому роді.
- Відтепер ви всі будете полювати на зомбі, а не вони на вас.
- ... .
Деревенський старост і його односельчани миттєво напружилися.
- Не турбуйтеся. Ви ж не станете зомбі тільки тому, що вас хтось вкусив. Ну укусять вас, ну і що? Трохи пощипить, підніметься температура, справдився то? Ви можете бути спокійні, бо я буду молитися за вас.
Селевенський старост вичавив з себе посмішку, після чого сказав: - В-ваші високість. Зараз не час для жартів. Ви сказали, що допоможете нам раніше.
Я змінив свій погляд і усміхнувся. - Ти подумав, що я жартую через те, як посміхнувся?
Я витріщився на нього і люто захихикав.
----
Перед монастирем зібралися добре складені чоловіки, всього їх було близько 50. Кожен з них був озброєний сільськогосподарськими інструментами, лісозаготівлею, пилом чи мисливськими луками.
Як же добре! Вони ще не забули забрати з собою свою зброю, незважаючи на негайність ситуації. Інстинкт самозбереження у мешканців цього світу був дійсно... Винятково.
- Ох. Що стосується речей, які ви забрали з монастиря, переконайтеся, що ви не пошкодите їх, добре? Я візьму з вас гроші, якщо ви зламаєте щось.
На обличчях селян я побачив велике незадоволення.
Я проігнорував їх і задоволено кивнув головою. - Добре. Цього повинно вистачити. Хоча вони і зомбі, поки серед них не буде будь-якої великої тварини, у нас немає ніяких проблем.
- І так, запам'ятайте ось що: ваша безпека повинна стояти на першому місці. Не надто напружуйтесь і не героїствуйте. Якщо буде надто важко, просто попросіть допомоги у свого ближнього. Поки ви будете ...
Я не встиг договоритися, а в поспіху затиснув ніс руками. До мене донеслося справді жахливе зло. Демонічна енергія вже витікала в повітрі, як і огидне сморід смерті, а разом з нею вони утворили чудовий аромат.
Я обережно переклав погляд на ліс. Очі, що палять алим кольором повільно з'явилися в межах мого зору. Невдовзі з густого туману вийшли хиткі сомбі. Очевидно, їх було більше сотні.
- Якого біса...
- Чому їх так багато?
Я гукнув сільського старого, який в цей момент п'ятався назад: -Ей, пане сільський старосту!
- Д-да?
Він подивився на мене з блідим обличчям.
- Хіба не ти сказав мені, що їх було близько тридцяти?
- Я ж сказав, що я нарахував у всьому Т-тридцяти...
Навіть сам сільський старост виглядав розгубленим і не розумів, що тут відбувається.
Я почав масувати лоб. - Чотири... Ні, одна з сіл була повністю зачищена мною... Отже, яка ж загальна кількість населення трьох інших сіл разом узятих?
Старост Деревена почав рахувати, піднімаючи і склавши пальці. - Н-ну... у найбільш населеному селі жило понад 200 чоловік, а в решті двох від п’яти до ста.
- Добре, тому що до мене добралося приблизно сто чоловік, а у своєму селі ти бачив близько тридцяти зомбі... Ти нічого не хочеш мені сказати?
Він здригнувся і напружився, приголомшено подивившись на мене, а потім безпорадний пробурмотів: - Ми були занадто зайняті, так що...
- Ясно.
Мої очі смикали, коли я побачив повільний, незграбний марш орди зомбі, яка почала повільно рухатися до нас. Деякі селяни в паніці закричали.
- В-ваші високість, що ж нам робити?
- Імператорський принц!
- Може, нам краще втекти?
Зрештою, втрутився старости села і запитав мене: « Що нам робити?
Я помассував свої віскі і запитав: - Є якийсь спосіб, за допомогою якого ми зможемо легко позбутися цих зомбі?
- Н-ні...
- Навіть з урахуванням того, що на нас наближається така орда?
Старосту витер піт зі чола і відповів, що це рідко трапляється. Якщо ми стикаємось з подібною кризою, то просто повідомлюємо про це феодальні й чекаємо на його військо.
Почувши це, я насупився. Чому я повинен розгрібати все це лайно за всіх? Чи це помста за ті жахливі вчинки, які зробив колишній власник цього тіла?
Цілком можливо...
Оскільки магія існувала в цьому світі, я не міг відрити можливість існування божків. Не те щоб я вірив в їх існування, але якщо боги дійсно існують, то вони точно не стануть бездіяльними, коли один нахабний ідіот так люто намагався очорнити їх, вірно?
Злочини, які робив колишній власник цього тіла, були до біса тяжкими. І якщо я буду платити за все його справи...
- Богиня любові і милосердя, Гея!
Коли я викрикнув це, сільський старости і всі чоловіки подивилися на мене. Я побачив, як багато хто вважає, що існує надія.
Вони, мабуть, бачили, як справжні священики використовували свої навички проти неживого життя. Мабуть, священики цього світу молилися перед активацією своїх навичок.
Але я не збирався цього робити.
- Моя дупа і то милосердніше тебе! Якщо ти хочеш змусити мене страждати через те, що я колись обрубав тебе, то я змушу тебе за це ще сто разів! Жалюгідна пародія богині!
https://literna.net/uk/books/620-nekromant-svyatoho-imperatora