Як не глянь, а ця ситуація взагалі не могла бути розглядатися як щось легке, чимось, з чим я зможу легко впоратися.
За одну ніч село було знищене, але приблизно сотня людей могла врятуватися.
І всі вони тепер товпилися в вузькому і напівзруйнованому монастирі. Діти, старі, домогосподарки... Ті, хто вижив, палко молилися всередині будинку. Тим часом чоловіки допомагали мені розтягувати мертвих по могилах.
Як тільки всі заспокоїлися, до мене підійшов представник села, сільський старости, і сказав: - Дякую вам за допомогу, ваша високість.
Я був трохи засмучений. Селяни були знищені ще до того, як свята вода була поділена, вірно? І через це мені тепер доведеться розгрібати купу лайна.
- Хіба в селі не було паладина? - запитав я, згадавши, що зазвичай у великих селах повинен був жити паладин.
- Після того, як це сталося, ми намагалися знайти його... Але ми не знайшли жодного його сліду, - сказав у відповідь сільський старост.
- Тоді ви намагалися відправити повідомлення до теократичної імперії?
Хоч це і були прокляті землі, але все ж, імперський принц усе ще був на цій землі.
Принаймні, вони повинні будуть послати лицарський орден або щось в цьому роді.
- М-ми намагалися... Ми намагалися послати гонца, але...
- Но?
- Мабуть, його вбили зомбі.
- ... .
- Всі дороги, що ведуть в Ронію, кишать зомбі. Навіть зв'язок з найближчим сторожовим постом була втраченою...
Зомбі цього світу були справді дивовижними.
Паладин у селі, який очевидно повинен був стежити за мною, пропав. А без паладину орді зомбі мало хто міг щось протиставити. То ці зомбі вміють думати?
Якщо це правда, то зомбі цього світу були ще гірше ніж ті, що були зображені в безлічі фільмів, які не знали втоми і могли бігати двадцять чотири години на добу.
Крім того, знайти командира цієї орди було б майже неможливо ...
- Скільки там зомбі?
- І-ї було близько тридцяти. Принаймні стільки нарахував я, коли втікав.
По суті, чотири села поблизу монастиря були в кілька годин один від одного. Вчора я вже відвідав одне зруйноване село, отже це означає, що три позосталі маленькі села мали те саме становище.
Якщо зомбі було близько тридцяти, чи це не означає, що ці змії прибули із трьох цих сіл? А це означає, що зомбі працювали разом, щоб знищити село глибше. А це, у свою чергу означає, що це вже не якесь там лігво зомбі, а чого сумніше, в кінці кінців ті змії, які були зустрінуні мною в тому селі, могли тільки ледве-лише їздити і нерозумно розмахувати руками.
- Гаразд, і що тепер?
- Ми б хотіли, щоб ви зв'язалися з імператорським палацом, ваша високість.
- Але хіба не ти щойно сказав мені, що всі дороги кишать зомбі?
- Хіба ваша молитва буде недостатньою?
Але я не знав, як це зробити.
Мешканці села дивилися на мене з надією, але я ж у свою чергу повинен був повідомити їм погані новини. Волна зомбі, вірно? У будь-якому випадку, потрібно буде тягнути час, поки паладини не зрозуміють, що щось тут не так.
Я не хотів їх мати, тому чесно розповів їм про теперішнє становище і можливі результати. Через це багато людей панікують. Деякі просто збліднули, а деякі почали вити. Чорт забирай, деякі з них навіть почали кричати, як божевільні.
Мешканці села були в розпачі.
Ну, врешті-решт вони або помруть від чуми чи зомбі, або від нестачі їжі. Яке світле майбутнє...
Навіть якщо мені і було плювати на зомбі через мою професію, в довгостроковій перспективі це рано чи пізно зашкодить мені. Якби всі села в окрузі вимерли, а я залишився живим, хіба це не було б дивно, вірно?
Це означало, що ситуація у нашому селі була неприємною для мене і для мешканців села.
- Будь ласка, допоможіть нам! Ваша високість! Хіба ви не онук святого імператора?
Так, але я був ним, зараз же я звичайна людина.
Я витріщився на сільського старосту. Ці селяни, здавалося, приймали вигнаного імператора як звичайного внука, а не відпущеного.
Вигнаний член імператорської родини нічим не відрізнявся від « проста людина», яка втратила свій "статус". Вигнані люди, які прибували в такі віддалені місцевості, мали працювати як звичайні робітники і виконувати доручення селян.
Можливо, вони думали, що знайшли собі нового слугу.
Однак, я не був так вже засмучений їхнім просьбою. Мешканці села, схоже, також хотіли допомогти мені з знищенням цих зміїв.
У такому випадку я повинен висунути вигідно для мене умову. Я посміхнувся і втупився на сільського старосту та використав навики [мислового очей], щоб побачити його статус.
Парок.
Вік: 75 років
Спеціальність: стукацтво, рільництво та дрібні викрутки.
Зараз знаходиться в переляканому стані.]
Я посміхнувся, коли побачив його статус. - Чудово. Я допоможу вам.
Двоє фермерів, що відвідували мене протягом довгого часу, широко посміхнулися. Проте, з іншого боку, інші чоловіки були чимось незадоволені.
У будь - якому разі, навіть якби я постукав у груди і сказав: « Хто я? Я онук святого імператора!», я не міг би нікого переконати.
Тому що, врешті-решт, останній власник цього тіла був плейбоєм і примхливою дитиною.
Він використовував своє королівське походження і бив слуг, ґвалтував, вбивав... Чорт забирай, він навіть намагався зґвалтувати внучку важливого архієпископа, хто у здоровому розумі повірив би такій людині?
Селевенський старост довго вагався, після чого все-таки вирішив вхопитися за єдину соломинку. - Тоді ми сподіваємося на вас.
Можливо, він вирішив, що краще прийняти допомогу від такої людини, ніж не погодитися.
Але мені було байдуже.
Я хотів допомогти їм не через доброту, а тому що це звільнить мене від подальших проблем. Крім того, я не збирався особисто розбиратися зомбі.
- Але у мене є умова.
Деревенський старости здригнувся, після чого нахилив голову. З розгубленим виразом обличчя він поставив мені питання: - Яка умова...
- Я хочу, щоб ви почали платити мені. Це досить справедливо, адже я допомагав вам безкоштовно до цих пір, чи не так? Хіба ти не згоден зі мною?
- А... Ви просите мене про зарплату? Але всі ті, хто був засланий сюди до цих пір були...
Я мовчки витріщився на сільського старосту.
Через тиск він відступає назад, а потім вагався кивнув головою. - Я... Я... Добре.
- Тільки потім не стукай на мене, зрозумів?
Поки я залишався в монастирі, то отримував їжу і воду безкоштовно. Проте зараз у мене не було коштів, які я міг би витратити на себе.
Раз на місяць у селі з'являвся блукаючий торговець, так що було би добре, якби я полагодив свій монастир. Теократія все одно вирішила віддати країну мертвих духів. Зрештою, я можу провести тут решту свого життя, так що чи не варто мені зробити своє житло комфортнішим?
- Так, і ще дещо, - я вказав на напівзруйнований монастир. - Я хочу, щоб ви полагодили це поки Ви тут.
- Простите?
Деревенський старост подивився на будівлю. Хоча воно було досить старим і старим, але було достатньо великим і легко вмістило приблизно сто чоловік. Це означало, що його ремонт вимагає великої суми грошей.
Після довгих роздумів старости села врешті - решт засторонили і кивнув головою. - Добре. Ми зробимо все, що зможемо...
- О, і вам потрібно періодично надавати мені поставки, причому безкоштовно.
- ... Я зроблю все, що зможу.
Здорово! Нарешті всі проблеми були вирішені.
Знаєте, дощова вода, яка протікала крізь дах монастиря, вже досить сильно дістала мене.
Крім того, за вміст кладовища я отримував тільки картоплю та інші овочі. Але тепер я можу час від часу їсти м'ясо!
- Ваша високість! Імператорський принц!
https://literna.net/uk/books/620-nekromant-svyatoho-imperatora