Ван Дун знав, що наступити в собаче лайно є поганою прикметою. Як тільки він закінчив оплачувати навчання в офісі реєстрації, помічник адміністратора відразу повідомила йому, що всі кімнати гуртожитку вже зайняті: він запізнився.
Дівчина зобразила на своєму обличчі удаваний жаль, але вона не відчувала жалю до нього, побачивши його однакову підробку безпорадності. Зрештою вона погодилася з усіх сил намагатися знайти для нього житло протягом трьох днів.
Ван Дуну нікуди було йти, і він меланхолично блукав вулицями.
« Що за гівняна академія, я заплатив п'ять тисяч кредитів і мені навіть не дали кімнату».
Ван міг би жити і під відкритим небом, власне так він весь час і робив на Нортоні, але тут цивілізоване місто і ніхто не дозволив б йому спати на вулиці.
Він вирішив дізнатися ціни готелю навколо його школи, але на його жах вони набагато перевищували його бюджет. Найдешевша кімната коштувала п’ять сотень за ніч, що виходило за межі допустих витрат хлопця без коштів на виробництво.
« Жадібні виродки. Вони думають, що студенти мільйонери? "
Справедливості варто зауважити, що астрономічна вартість життя на Землі не була спричинена жадібністю. Це також було причиною старого бича людей - загнавши. Завдяки їхній винятковій здатності вижити у суворих умовах і досвіду в партизанських війнах, комахи були майже всюди. Їхнє цілковите знищення вважалося надзвичайно дорогим, якщо не неможливим.
Люди були змушені зосередитися на своїх обмеженими ресурсах у густонаселених містах. Ціни на житло злетіли, коли люди втікали в місто, намагаючись уникнути перельотів армії загнув. За останні кілька років зростання цін сповільнилося завдяки серії законодавців, прийнятих Конфедерацією, але до зниження ціни було ще далеко.
Ван Дуну було все одно, і він не мав часу відвідати вступний курс школи, де вчителі хвалилися її багатою історією. Його пріоритет зараз влягав у тому, щоб знайти місце для проживання.
Він йшов вулицею, але раптом зупинився біля входу в магазин, прикрашений яскравими блимаючими неоновими вогниками. У голові хлопця раптово спалахнула лампочка.
"Так, я можу зупинитися тут на кілька ночей".
Ван Дун чекав зовні до півночі, щоб заплатити за нічну ставку по знижці в розмірі 50 кредитів.
Це місце називали Рай Снів. Це був не бар, тут не продавали ніяких наркотиків. У стародавні часи люди називали такі місця інтернет-кафі, пізніше воно називалося розважальним центром VR та багатьма іншими іменами, схожими на це. Іншими словами, це було місце, куди люди йшли, щоб насолодитися світом віртуальної реальності. З цього місця ступили коріння Воїнів Клінка.
Конкретна назва місця, в якому зупинився Ван Дун, була Рай Відокремлення D-187, один з багатьох філіалів, що належать найбільшій розважальної компанії VR-DREAM, яка стала спадкоємицею відомої колись людям компанії « Пристановище Воїнів». Ґальбер, один з працівників цієї компанії, зрештою став головою Конфедерації і перевибирався три строки підряд. Багато хто казав, що він присмоктувався до слави Воїнів Клінка. Як і Лі Фен, маючи тісний зв’язок з воїнами, Гальбер дістався верхівки влади.
Після великої війни, Воїни Клінка зникли з публіки, а нащадки Гальбера не залишилися в політиці, натомість вони зосередилися на сімейному бізнесі і перетворили компанію DREAM у одне із найбільших підприємств Конфедерації.
З часів Воїнів Клінка технологія просунулась досить далеко, але в іграх все ж головним був не технології, а фактор удачі. Хоча високотехнологічні ігри також приносили не малі гроші, але мало хто міг зрівнятися з Леґендою Воїнів Клінка. Один чоловік створив цілу епоху, і навряд чи комусь це під силу.
Епоха — надто довго, а люди просто зітхали на уроках історії і мріях про минуле. Але це минуле. Нова ера також мала своїх героїв. Можливо, про них ще й не списували легенди, але вони були тут, поруч, а не як ці конфуції, Гітлери та інші, які залишилися лише спогадами.
Ван Дун прийшов не для ігор, вони не були йому цікаві. Він ліг на диван і приготувався до сну. Він вирішив завтра знову піти до школи, щоб переконатися, що помічник адміністратора не відступає від роботи. Це було його життя, врешті-решт; він не міг розраховувати на те, що хтось інший буде відповідати за нього.
Ван Дун знав, що він може дозволити собі відродити Углю, потративши заощадження, які старий пердун залишив йому, але без будь-якого доходу він вирішив поки цього не робити.
« Батьку, вставай! Я знаю, що ти ще не заснув."
З кристала вирвався Г-н Шутник; він уклав угоду з Ван Дуном, що буде перебувати тільки коли хлопець не зайнятий іншими справами.
« Я хочу спати, я дуже втомлений сьогодні».
« Мені дуже шкода, що я вже не втомився. Хочеш, щоб я дивився як ти спиш? Давай, я хочу подивитися телек".
« Дорогий пане, це місце називається Рай Снов, місце розваг, ти щось чув про таке?» - невтвердно сказав Ван Дун.
« Розважайтеся? Ваха, де грудки дівчата? Я хочу одну! але на його розчарування побачив лише маленьку білу кімнату і зовсім ніяких дівчат.
Ван Дун втратив дар мови дивлячись на збоченого привида. Здавалося, що деякі речі ніколи не зміняться в людині, незалежно від того чи вона мертва або жива.
« Чого ти так на мене дивишся? Я просто пожартував, ти знаєш, що мене цікавлять тільки бойові мистецтва, лише такого як ти можна так легко відволікти дівчатами."
« У мене весь вільний час йде на практику, коли це я відволікався? » — безпорадно сказав Ван Дун.
« Ти правий», — сказав пан Шутнік якийсь час вивчав Ван Дуна і продовжив: « Подивися на себе, ти бідний та потворний, навіть якщо б тобі хотілося, у тебе не було би жодних шансів."
Шутник потер підборіддя, наче нагадаючи Ван Дуну, що він виглядав набагато краще, коли був у його віці.
Ван Дун відчував огиду після того, як спробував уявити собі, яким міг виглядати цей чоловік, коли був молодшим. Він не вірив, що у Містера Шутника тоді було більше шансів, ніж в нього зараз. Ван Дун вирішив лягти спати, не сперечаючись з ним про те, хто був більш красивим, навантажені розмови не дали б заснути, а він потребував міцного сну.
Сон став життєво важливим для Ван Дуна з того часу, як він почав практикувати справжню Тактику Клінка. Поки він культивував внутрішню енергію, то міг не спати кілька днів підряд.
« Давай я не буду з тобою сперечатися і просто відкрию тобі VR інтерфейс, а ти сам вибереш, що хочеш" - сказав Ван Дун натискаючи кнопку.
Маленька біла кімната несподівано розширилася перед їхніми очима в панорамний вигляд головної сторінки віртуальної реальності.
Яскраві ярлики ігор заповнили весь огляд. VR-розхоплення, як і інші форми розваг, заповнювали порожні прогалини в житті людини, тому вони ніколи не зникали з історії від того дня, коли були винайдені.
Меню гортатиметься за командою Містера Шутника, який був абсолютно вражений технологією, що давала йому взаємодіяти з інтерфейсом, хоча він вважався необсяжним привидом.
« Святі банани! Я можу взаємодіяти з цим! Так-так, малий! Швидко розкажи мені, що я повинен тут робити." - вимовив жартівник, ти наскільки тремтячим пальцем.
Ван Дун похитав головою і жартував: « Я знав, що Шутник був придатним для тебе ім’ям, справжній Ейнгхайр не виглядав би так захоплено такими трюками».
Але якщо серйозно, Ван Дун чудово розумів, що життя в кристалі було не найбільш здоровою формою життя, навіть для привида. Пану Шутніку пощастило, що він як і раніше зберіг розум після стількох років самотності. З жалю до нього Ван Дун останній раз встав з дивана для реєстрації користувача під ім'ям «Шунік Ейнгей».
"Усе інше розберешся сам, не буди мене."
Ван Дун закопав у дивані, щоб насолодитися солодким сном. На відміну від звичайного сну, коли він просто спав, Ван Дун також застосовував тактику під час сну. Це була звичка, яку він розробив, коли був на Нортоні, де йому дійсно потрібно було тренуватися більше звичайного, щоб вижити.
Ван Дун повільно засинав; Вузли ЯГ м’яко оберталися всередині його тіла. У цей же час, гучний рів і бойові крики Пана Шутника заповнили крихітну білу кімнату.
У що ж він грав? Для Ейнхерія вибір був цілком очевидним.