Ван Дун помітив гігантського зага всього лише кілька кроків від себе.
Його перша мрія була втекти з укриття і кинутися в бік шахти так швидко як це можливо, але він стримався.
— Імпульсивність - це твій найгірший ворог, старий пердун постійно нагадував про нього.
Ван Дун був імпульсивним підлітком, і він добре знав, що до цих пір саме через нетривалість його трагічне життя було головною причиною цього. Цей юнак стиснув зуби, з усіх сил намагався залишатися на місці і не втекти. Ван Дун знав, що жук розрве його на шматки перш ніж він зможе сховатися у копальні.
Не можна простояти п'ять хвилин, він нарешті почув віддалені звуки лап комахи, що ступає по підлозі. Заг пішов, і Ван Дун зміг зітхнув з полегшенням.
Він відразу кинувся в безпечне місце. Як тільки ворота шахти закрилися, Ван Дун без сил опустився на землю. За все своє життя він ніколи не відчував такого адреналіну.
Після ризикованого втечі він одразу згадав про головну проблему — їжу. Навіть якщо він сильно економить, йому вистачить максимуму на тиждень. Це означає, що він помре від голоду, якщо підкріплення Конфедерації не прийде якнайшвидше.
Ван Дун був просто хлопчиком без хорошої освіти. Все, що він має - це небовий робот класу C, тижневий запас продуктів у кристалі, а в якості сховку є дуже темна і небезпечна печера. Якщо б більшість людей опинялася в такій важкій ситуації, то вже були б розчаровані. Може й зовсім збожеволіли. Але Ван Дун просто звинуватив у всьому свою дерьмову вдачу, і як ні в чому не траплялося, взявся до обіду.
У будь-якому випадку, буде він сумувати або радіти, результат від цього не зміниться; чому б не бути трохи щасливим, адже у нього є ще цілий тиждень. Бог створив цей світ за сім днів, і це показувало скільки всього може відбутися протягом того часу. Можливо, завтра перед шахтою приземлиться транспортний корабель, і красива стюардеса попросить його піднятися на борт.
Ван Дун ще не повністю відновився, тільки що пережиті стрес і страх змусили його відчути сильну сонливість. Розум хлопця затуманився, і він заснув з шматком в'яленого м'яса у роті.
У темряві кут вірно охороняв Ван Дуна, поки той спав.
Старий пердун завжди казав йому:
- Ти потерпиш невдачу тільки після того, як повністю відмовишся від надії.
Старець любив навчати його про мудрість, хоча сам завжди знехтував ними.
Але, так чи інакше, Ван Дун був ще юнаком, тому що він не хотів помирати тут, можливо та ж юність допомогла йому дуже швидко адаптуватися до страшної раніше темноти печери. За допомогою Углека він розширив свою пошукову діяльність.
Після знищення бази більшість війська вже покинула Нортон, залишивши лише кілька менших загонів по цілій землі. Хоча позосталі комахи були набагато слабшими від тих, що вже пішли, вони все ще залишалися смертельно небезпечними.
Проте Ван Дун не збирався сидіти склавши руки, і почав досліджувати сусідні будівлі в пошуках чогось корисного. На свій подив, в черговій купі мотлоху він знайшов виправлений перетворювач харчування, що перевершило його найсміливіші сподівання.
Цей пристрій міг переробити будь - яке нерідне органічне в таблетку з відповідною кількістю поживних речовин. Хоча їх смак викликав бажання прикінчити того, хто винайшов цей пристрій, ефект був досить хороший. Через погане довкілля, рівень мінералів і поживних речовин у місцевих продуктах був досить низьким. Тому кожна база була достатньою для запобігання недоїдання.
Нортон покривав гігантські рослини, які можна було використовувати для перетворення харчових речовин. Тому Декодова криза Ван Дуна була успішно дозволена. Він знову почав досліджувати базу і йому пощастило знайти уцілілий ящик дешевого вина та трохи розкрите печиво. Ван Дун ставився до них як до цінних скарбів і насолоджувався ними час від часу, замість того щоб умивати все за один раз.
Протягом цього часу він чув віддаління гулянок і майже кожного дня бачив у небі вибухи, через які люди почали затягуватися — запеклі воювання. Ван Дун знав, що йому доведеться чекати рятівників куди довше, ніж він очікував на початку, але зараз це не мало ніякого значення.
Він був готовий пережити затяжну війну.
Можливо, Ван Дун народився з геномом оптимізму. Він вважав, що життя в цьому небезпечному стані було набагато цікавішим від постійного нагляду за роботами і постійним добуванням руди. Звичайно, в основному це було наслідком того, що він успішно розблокував ВМП. Хай він ще не знає, як застосувати силу ЯГ завдяки пробудженню він став набагато нижчим та чутливішим до свого оточення і краще пристосовувався до навколишнього середовища.
Люди завжди боялися невідомості, але коли Ван Дун почав більше дізнаватися про своїх ворогів, його страх почав поступово розсіюватися. Він навчився уникати відволікання і перетворив темну печеру на новий затишний будинок.
- Вуглечи, віднеси все з'їдене поглибше в печеру... і будь люб'язний, захопи пляшку вина.
- Так, майстер. - Кут став єдиним вірним супутником Ван Дуна. Він не міг уявити, як пройде його день, якщо спершу він не побачить милого розмальованого обличчя Углу.
Більша частина шахти була ідеальним місцем для зберігання їжі та інших важливих речей. Там була погана вентиляція і абсолютно нестерпні умови, тому тільки роботи могли легко входити та виходити звідти.
Більшість вільного часу Ван Дун присвячував « Тактиці Клінка». Він не був упевнений, чи було це вплив ВМП, або версія тактики старого пердуна була дійсно унікальною, але він відчував, як його внутрішня сила продовжує збільшуватися. Це не тільки дало йому змогу вижити в умовах п'ятикратної гравітації, але й зробило його розум надзвичайно швидким, а для виживання на цій планеті, і те й інше було дуже важливим.
Під час ще однієї дослідницької « охоти» Ван Дун знайшов зброю — довгий і гострий жилет, мабуть, відібраний одним з жуків. Ця палка давала Ван Дуну хоч якесь відчуття безпеки, хоча було невідомо наскільки ефективною вона виявиться проти загов.
Більшість людей страждає через прагнення до нездійсненних мрій.
У 15 - річному віці Ван Дун вже мав пишатися своїми досягненнями і залишатися на місці. Замість цього, після кількох тижнів очікування в печері, він ставав дедалі похмурішим і прагнув продовжити свої дослідження та пригоди. Щоночі він мріяв знайти шлях через лабіринт зруйнованого будинку і зустріти людське військо або інших вцілілих. Нарешті, він вирішив вибратися зі свого укриття, бо в нього вже не було сил чекати, поки щось станеться.
Провівши кілька тижнів у безпеці і не зустрічаючи на своєму шляху інсектоїдів, Ван Дун почав поводитися сміливіше й гіршого характеру.
Жук негайно помітив чоловіка і несподівано накинувся на нього. Ван Дун з дитинства мав сильні нерви, тому не був шокований. Замість того щоб впасти у Ступор як це робить більшість людей, Ван Дун просто розвернувся на підборах і змістився вбік, залишивши після себе лише порив вітру.
Він подивився назад, щоб зрозуміти, хто щойно проскочив повз нього і побачив, як павукоподібна істота, приблизно метрової висоти та триметровою довжини, розмахуючи восьмим гострими кігтями, несеться на ньому, змітаючи все на своєму шляху.
Люди дуже ненавиділи загих, але це було правда і навпаки. Інсектоїди мали передову форму біологічної еволюції, а молоді особи були наслідками не тільки фізичних рис своїх батьків, але й їхніх емоцій, у тому числі ненависті. Сили загострилися по цілому всесвіті і здавалися незнищенними, але чотириста років тому вони вперше зазнали гіркої поразки під час війни з людьми. Протягом чотирьох століть ненависть і генетична наслідкована ненавистю змучували очі загнуті кров’ю.
- Вугіль... Геть, відчиняй ворота!
Ван Дун почав кричати Углю, будучи ще далеко від воріт, але на щастя кут почув. Він підняв ворота приблизно на півметра — висоту, встановленої Ван Дуном, щоб гарантувати, що нічого більшого не забереться всередину.
Коли Ван Дун дістався воріт, він пірнув під них і за допомогою імпульсу покотився вперед, поки не опинився на іншому боці. За цей час він жодного разу не озирнувся назад, побоюючись, що заг вже майже дістав його своїми кігтиками.
Бум...
Жук протаранив ворота лобом і послав по всій печері ударну хвилю. Ван Дун трохи задрижав, але на щастя ворота шахти мали майже метрову товщину і були зроблені з надзвичайно міцного матеріалу. Заг ще довго таранив ворота, але залишив лише кілька подряпин і зник з виду. Ван Дун дійшов висновку, що ця особлива істота була набагато слабша за інших інсектоїдів, інакше ворота не витримали б одного удару.
Він продовжував лежати на землі, намагаючись перевести дихання. Ван Дун ніколи б не подумав, що може бігати так швидко. Мабуть, коли все це закінчиться він міг би почати спортивну кар'єру.
- А де моя зброя? - Він раптом закричав і втупився на свою пусту руку. Потім він згадав, що кинув залізний прут, коли зіткнувся з загом. Він навіть не задумався про битву з цим монстром.
- Майстер, я поверну його вам.
- Вернеш? Ти не набагато сильніший за мене.
Вугілля не пройде і десяти метрів, перш ніж цей монстр розрве його на шматки. Ван Дун не хотів бачити, як робот перетвориться в купу мотлоху, оскільки він залишався його єдиним супутником на цій самотній планеті.