Том 13, Глава 1-45

Том 13 — Гебадос, розділ 1 - в’язниця

Це призвело до повної катастрофи!

На вбивство Бомонта Лінлей, Олів'є та Десрі вичерпали всі сили і відразу після цього, з-під Великої Дамби Бота з"явився цілий рій вовчів. Багато з них були в захваті від цього героя.

І, відразу ж після цього з'явився Бейрут.

Він закрив діру, з якої продовжували з’являтися в одній лише долоню.

Через мертво-блічного вираження обличчя Бейрута, Лінллей та інші були в замішанні і паніці.

« Що... Що сталося?

« Я розберуся з вами пізніше», - звертаючись до них Бейрут холодно хмикнув, потім негайно полетів вниз. Води річки Юлан розділилися надвоє, вступаючи йому дорогу. Тільки зараз Лінлей та інші виявили, що під Великою Дамбою Бота був просторий портал.

Простір портал зараз був повністю запечатаний чорною енергією.

« Під Великою Дамбою Бота є коридор в іншу Плоскость», - відразу зрозуміли Лінлей та інші.

Десрі меністно сказав: « Оливье, твій меч, напевно, зруйнував якесь величезне магічну освіту. Дивись, навколо можна побачити пошкоджені залишки цієї магічної освіти."

Під Великою Дамбою Бота, насправді було надзвичайно складною магічна освіта.

Простір портал був запечатаний цим надзвичайно складним магічним навчанням.

Тіло Бейрута почало випускати чорну ауру і складну магічну освіту, поступово з’явилась форма. Ця магічна освіта була в тисячі разів складнішою, ніж будь-яка освіта, яка раніше бачила Лінлей. Навіть магічна освіта, зосереджена навколо Фіолетової Крові в Туманній Долині Магічних Зверей, була дуже складною.

"Це магічна освіта..."

Лінлей дивився на видимі діри, які були прорізані в магічній освіті. У освіта була стародавня аура, таємничі, складні лінії та руни. Лінлей ледве розумів звичайні магічні утворення сьомого і восьмої ранги, але це магія... Він зовсім не міг зрозуміти його.

Складний!

Таємничий!

Через годину, Бейрут нарешті повністю відновив пошкоджену магічну освіту.

"Треск"

Бейрут простягнув обидві руки, і швидко, зруйновані чорні камені Дамби Великого Бота, наче розплавлені в вогні, почали перетворюватися на рідину, а потім знову злилися у єдине, формуючи Дамбу великого Боту. Перед Бейрутом нова Дамба Великого Бота почала поволі опускатися, знову закриваючи величезну магічну освіту.

"Буум!"

Дамба Великого Бота занурилася на дно річки, у той самий час і вода знову попрямувала до неї.

"Міч Олів’є, напевно, прорубав собі шлях через дамбу і пошкодив цю величезну магічну освіту, що дало змогу таким воїнам з зворотного боку портал прорватися назовні." - Лінлей природньо дійшов до таких висновків.

Водночас Лінлей був вражений: « Ця магічна освіта є безпідставною. Він зміг запечатати стільки воєводів".

Мистецтво встановлення магічних утворень було надзвичайно мудрим і значущим.

На жаль, Лінлей ніколи не вивчав його і навіть не мав часу та сил для цього.

Бейрут подивився вдал. Ці несподівані заворушення також привернули увагу багатьох далеких спостерігачів.

« Ви троє, йдете зі мною», - Бейрут холодно подивився на Лінллей, Олів’є та Десрі і полетів прямо на північ. Лінлей, Олів’є та Десрі не сміли і пишать, слухняно йдучи за Бейрутом.

По дорогий, Десрі, таємно, менісно сказав іншим: « Лоінлей, Олів’є, скільки винних воньів ми випадково звільнили?».

Олів’є не відповів.

Зрештою, Олів’є перекинув кошик.

« Я думаю, що через короткий час... - Лінлей згадав про жахливу сцену, коли незліченний рій витівників прорвався назовні. - У такий короткий період часу повинно бути більше тисячі вонь, які прорвалися назовні."

Лінлей не був упевнений у точному кількості прорваних на континент Юлан.

« Я став причиною такого безладдя. Я візьму на себе відповідальність." - пролунав голос Олів'є у розумах Лінллей і Десрі.

« Хмпф! Візьмеш на себе? Як ти збираєшся взяти це на себе?" - почув холодний голос Бейрута, який раптово зупинив свій політ.

Під ними були лінії гір. Лінлей, Олів’є та Десрі швидко зупинилися перед Бейрутом. Але, у своїх серцях, вони були надзвичайно шоковані... Щойно Олів’є спілкувався з Лінлєю та Десрі подумки.

Однак Бейрут зміг це почути.

« Олівія, чи знаєш ти, наскільки великою катастрофою ти викликав?», - холодно посміхнувся Бейрут.

Олів'є стиснув зуби, змушуючи себе підняти голову і подивитися на Бейрута: « Лаорд Бейрт, я буду багато працювати, щоб взяти на себе всі наслідки."

« Зв’язати на себе? Ти навіть не в змозі полагодити цю велику друкарську освіту, яку було встановлено Сверхбогом. І ти думаєш, що зможеш "взяти на себе відповідальність?" - сказав Бейрут з холодною усмішкою.

Встановлений Сверх богом?

Лінлей та інші були приголомшені, стоячи з розгорнутими ротами. Сверху боги були чимось далеким для них. Вони були частиною самих законів Усесвіту!

« Цього разу... Здається, ми все зіпсували." - Лінлей відчував, що на цей раз вони дійсно викликали лихо.

« Для ремонту цієї величної освіти потрібно Божої сили. Олів'є, ти можеш відновити цю освіту?» Бейрут холодно подивився на нього. Тут навіть Олів’є не наважився написати. Він також знав, що цього разу все серйозно.

Але несподівано на голову Лінлей прийшла ідея.

Безсумнівно...

"Бейрут повинен бути Висим Богом" - прийшов до такого висновку Лінлей.

« Лард Бейрут», - сказав Лінллей дивлячись на Бейбрута.

"Говорорі" - злегка кивнув Бейрут.

«Лорд Бейрут, я просто хочу дізнатися про те, в яке Площину веде той портал? — полюбляв Лінлей. - Чому звідти вийшло стільки божеств, і також ... Звідки взялися сторонні люди, які з'являлися всі ці роки?»

Серця Лінлей та інших були повні запитань.

Бейрут подивився на них: « Це насправді не такий вже й великий секрет. Божества, які з'явилися кілька років тому, і ті, що звільнилися щойно, всі прибули з Тюльми Гебадос".

В'язниця Гебадос?

Лінлей вже чув цю назву кілька разів. Дайлін також прибув звідти.

« Чи можна запитати, яке місце в’язниця Гебадос? Чому є стільки військових, які приходять в нашу Площину Юлан?" - запитав Лінлэй. Тим часом Олів’є і Десрі не сміли видати й звуку.

Серце Десрі тремтіло кожного разу, коли він дивився на Бейрута і Олів’є знав, що це був наслідок цієї катастрофи. Таким чином, серед них лише Лінлей насмілювався говорити.

« Ця в’язниця Гебадос насправді... - Похитав головою Бейрут і посміхнувся. - Це частина Площини Юлан".

« Часть? » — здивувався Лінлей та інші.

Бейрут подивився вдал. Він сам сказав: « У цьому безмежному Всесвіті є безліч різних площин. Кожна з цих звичайних площин має зв'язок із нею Плотком Тюрми. Матеріальна Площина і Тюрма, об'єднавшись, створюють дві сторони одного цілого".

Лінлей, Десрі та Олів’є не могли в це повірити.

Вони спочатку думали, що Тюрма Гебадос була в'язницею десь у всесвіті, яку використовують для позбавлення волі виборців. Але якщо вірити цьому, то кожна матеріальна площина має власну в’язницю. Вони були двома сторонами одного цілого.

"Ліне, ти знаєш скільки років є Плоско Юлан?" - Бейрут глянув на Лінлей та інших.

Лінлей, Олів’є та Десрі переглянулися і виглядали дещо загубленими.

Як вони могли знати, скільки проіснувало Плоскость Юлан?

Навіть по неперевершених історичних записах можна простежити максимальний максимум на сто тисяч років у минулому.

« Я вам розповім. Я сам жив у Плоскості Юлан протягом мільйонів років, - сказав Бейрут. - А щодо віку Плоскості Юлан, цифри будуть неймовірні для вас."

« Скільки мільйонів років? » — сказав Лінлей, думаючи, що це велика цифра.

Справді, сто мільйонів років були довгим періодом часу.

« Скільки ж мільйонів років? - Дозвольте мені сказати. Матеріальна Площина Юлан пройшла через незліченні лиха. Давним-давно, цей світ на 90% складався з суші.

90% суші?

Але зараз, навіть площа океанів становить понад 90%. Як змінився світ суші і став морським світом?

« Ці землі пройшли через незліченну кількість років. Ери, про яких я знаю, включають у себе “Еру Звіролюдей ” » (« зрілу Ері-- Одна ера за іншою. Незважаючи на те, що люди з'явилися дуже давно, насправді люди стали панівним видом континенту Юлан лише менше ніж сто мільйонів років тому!».

Лінлей та інші тихо слухали, не сміяючи говорити.

« Прошу сказати вам. Ця матеріальна площина була сформована природою. Вона не була створена Володарем або Сверх богом. Незліченні матеріальні площини, сформовані природою, існують довше ніж Сім божественних Плотків і чотирьох Висших Прізощів." - урочисто сказав Бейрут.

Лінлей таємно кинув.

Якщо вона була сформована природним чином, значить, вона існує дуже довгий час від дня початку всесвіту.

« Я не впевнений щодо конкретного числа. Але я знаю, що Площина Юлан існувала щонайменше 10 квадрильйонів років!» - Бейрут збудився, говорячи про це.

Лінлей та інші були приголомшені.

Десять квадрильйонів років?

Легко вимовити. Це було лише цифрою. Але насправді це було неймовірно.

Щоб точніше, навіть якщо континент Юлан робив би єдине Божество кожні десять тисяч років, хоча це не так... за десять квадрильйонів років, число божественних істот на континенті Юлан мало перевершувати трильйон.

І це була лише Площина Юлан.

« Дити квадрильйонів років базується лише на моїх знаннях. Якщо хочете знати точніше, то повинні запитати у одного з Сверх богомів" - Бейрут був упевнений в цьому. Зрештою, навіть Суверен поступово з’явився після цього. Чотири Сверху були уособленням чотирьох основних законів Всесвіту. Сверхи з’явилися разом зі Всесвітом.

Тільки вони могли знати, скільки років існують матеріальні площини.

Лінлей глибоко вдихав і заспокоював своє серце. Десрі та Олів’є займалися тим же.

Вони всі були героїчними фігурами цієї ери, але перед безліччю биків, які з'являлися протягом десяти квадрильйонів років, вони напевно були звичайними особистостями.

« Здивовані? — знущався Бейрут. - У кожної матеріальної площини є в'язниця. В'язниця Гебадос поєднується з нашою Площиною Юлан. Якщо якісь святі або Божества злили надзиратель Плоскості, то наглядач заточив їх у Т'юріму Гебадос".

« Наглядач Плоскості?»

Бейрут спокійно сказав: « Але, звичайно ж, бувають особливі обставини. Наглядачем Плоскості Юлан є Ходен. Але це моя батьківщина. Звичайно, я контролюю справи щодо Плоскості Юлан. Вони не залежать від рішень Годана".

« Водії, які образили наглядачів у будь - якому разі навмисно чи ні, були ув’язнені там. Незважаючи на те, що це трапляється нечасто, кількість в'язнів поступово зростає і нагромаджується лякає".

Бейрут зітхнув: « За останні десять тисяч років я заточив навіть во́дів, яких найняв понад тисячу осіб. Звичайно, існують особливі обставини і причини цього. Зазвичай, лише кілька позбавляють волі кожні десять тисяч років".

« Усі заточені є принаймні Святими. Вони не помруть з голоду. У них нескінченне життя, навіть якщо у них не буде прориву в силі - Бейрут подивився на Лінлей та інших. - Лінлей, подумай про це. Навіть якщо тільки троє будуть заточені кожні десять тисяч років, скільки людей там буде ув'язнено протягом 10 квадрильйонів? "

Лінлей та інші швидко зрозуміли, що це правда. Вони відразу були шоковані.

Ця була занадто лякаюча величина.

Том 13, розділ 2 — Відбуття

Бейрут продовжує: « У в’язниці Гебадос 99% людей помирає через довкілля або від рук інших. Незважаючи на це, кількість в’язнів у В'язниці Гебадос все ще вражає. Всі ці воісти мають одне бажання! "

« Вийти з Тюрми Плоскості!».

« Коли людина досягає святого рівня, то може піти в божественні Площини і стати висхідною. Проте, з В'язниці Плоскості ніхто не може піти навіть якщо стане Всевишнім Богом" - зітхнув Бейрут.

Лінлей, Десрі та Олів’є подумали про те, коли була зламана Велика Дамба Бота.

"Вернулися!"

« Ми повернулися! »

В їхніх вухах все ще ехо проносилися ці божевільні, поза себе від радості, голосу. З цих голосів Лінлей відчував збудження і радість биків, які тільки що втікали з Тюрми Плоскості.

« Чи ти знаєш, якщо заточений туди, то ніколи не вийдеш? » — запитав Лінлей.

« Звичайно ні, — похитав головою Бейрут. - Після ув'язнення в Тюльму Ґебадос існують три методи втечі. Крім того, згідно з правилами, якщо ти зміг втекти, навіть наглядач Плоскості не має права заточувати тебе назад."

"Три метода?" - був здивований.

Втекти було не тільки можливо, але й існують три методи втечі!

« Перший метод: стати висим Богом, прорубати просторову дірку в площині Тюрми і потім увійти до області хаотичного простору між Плотками. Все залежить від успіху. Боги, що висихають, можуть довго перебувати в хаотичному просторі. Якщо їм пощастить, вони зможуть втекти в іншу Площину. Якщо їм не пощастить, вони помруть в хаотичному просторі".

Серце Лінлей похитнулося.

Якщо ти вийдеш з рук Бога, то зможеш лише спробувати удачу в хаотичному просторі?

Хаотичний простір був найнебезпечнішим місцем. Війти туди означало вірну смерть.

« Але, звичайно ж, хоча цей метод найпростіший і найпростіший, не дуже воєдинішим для військових дій, які насміхаються з нього, — продовжував Бейрут. - Другий метод: через те, що Площина Юлан і Тюрма Гебадос є двома частинами одного цілого, крім просторових дверей, які з'єднують їх, існує ще декілька місць, де вони торкаються".

« Месті, де дві ці площини стикаються, відомі як області, в яких стіни реальності є тонкими!».

Бейрут сміявся: « Так само як і два папірці, складені один з одним. Якщо в'язень у Тюрмі Плоскості зможе продирити її, він втече через цю тимчасову діру. Вони пройдуть крізь неї, а потім діра негайно відновиться."

« Ети Дайлін, Бомонт та інші воли, що прибули на континент Юлан за останні роки, використовували цей метод для втечі».

До Лінлей тепер дійшло.

« У деяких місцях, де стіна плоскості слабша, стіни були запечатані. Через них важко прорватися, - зітхнув Бейрут. - В'язниця Гебадос і наша Площина Юлан сумарні мають дев'ять місць, де стіни плоскості вразливі. Усі дев’ять місць були запечатані. Але Лінлей..."

Бейрут подивився на Лінлію: « Коли ти був молодим і зайшов до хребта Магічних Звірей, чи ж не так? »

Лінлей одразу подумав про сцену, яка відбулася під час його подорожі до Туманної Долини. У тому місці він підняв Драконячу кров у своїх жилах і знайшов меч Фіолетової Крові. Дідусь Делінг був шокований, коли побачив велику магічну освіту, в якій застряг меч Фіолетової Крові.

Ця освіта була навіть сильнішою, ніж магічна освіта святого рівня.

"Лорд Бейрут, ви маєте на увазі...?" - своїми округленими очима Лінлей дивився дуже шоковано.

Бейрут кивнув: « Так. Коли ти витягнув меч, магічна освіта навколо меча Фіолетової крові була пошкоджена. У площині в’язниці живе багато істот, і цілком природно, що деякі з них жили близько до слабких стін Плоски. Дайлін також був там. Він був єдиним Богом, який вже близько. Звичайно, він першим виявив її, і таким чином прибув на континент Юлан».

« Це був я! Це насправді був я!"

Розум Лінлей був у повному хаосі.

Отже, День Апокаліпсиса був причиною того, що він витягнув меч Фіолетової крові. Він також став причиною прибуття стількох чужих винників.

Тепер він зрозумів, чому його подякували три дитини Дайліня, шостероокі Золоті Леви.

« Найти ці тонкі місця в стінах Плоскостей дуже важко. Тому, люди почали бігти в Площину Юлан тільки через деякий час, - зітхнув Бейрут. - Я теж не квапився його закривати. Я думав, що люди в Тюрму Ґебадос були досить жалюгідними. Нічого страшного не станеться, якщо декілька з них час від часу робитимуть втечу.

На вершині гори було досить самотньо.

У місці як Площина Юлан, хто зможе протистояти йому? Помітивши, що Лінлей випадково пошкодив велику освіченість, Бейрут поставився до цього як до забавної гри. Він хотів побачити, скільки з них зможуть втекти.

« Першорядний метод — самогубство. Другий метод залежить від удачі», - Ліндей та інші відчували смуток від імені тих, хто був ув'язнений в Площині Тюрма.

— А що щодо третього методу?

Бейрут подивився на Олів’є: « Коли жителів Тюрма стає забагато, то деколи вони запечатують магічну освіту і недовго відкривають ворота для простору. Але, це відбувається лише кожні сотні мільйонів років".

Лінлей, Олів’є і Десрі заспокоїлися.

Оскільки люди з високим рівнем і так час від часу відкривали ворота, здається, гріх Олів’є не був таким вже й великим.

Це було передчасне відкриття, так?

« Переможці повинні тобі дякувати", - насмішливо посміхнувся Бейрут, дивлячись на Олів'є.

Олів'є нічого не сказав.

« Якби я добровільно відкрив ворота, то оточив би те місце. Принаймні, я б знав про кожен вищесказаного і ніхто з них не зміг би втекти, - Бейрут глянув на Олів'є. - Півбоги й Боги не є проблемою. Я можу знайти їх за допомогою божественного чуття. Це не проблема. Але якщо будуть неймовірно сильні Вислі Боги, які ховаються, перешкоджаючи моїм пошукам з божественним почуттям, ситуація стане проблемою."

Бейрут не турбувався проблемами, які створює Полубоги і Бог.

Він непокоївся через те, що Бог забрав його від нього!

« Можливо, за такий короткий час ніхто з Божих висихів не був присутній біля цього просторого порту. Не може бути, що б все так збрехало, адже так?

"Без різниці. Не турбуйте мене цим, - холодно посміхнувся Бейрут. - Коли повернуться О'Брайен, Кетрін та інші, подивимося, як вони будуть розбиратися з цією метушнею. Ви троє, слухайте мене уважно. Ви лише Полубоги. Тепер на континенті багато людей, які можуть вас вбити."

Лінлей та інші могли тільки слухати.

"Повертайтеся" - тіло Бейрута завмерло і зникло. У повітрі залишилися тільки Лінлей, Десрі та Олів’є.

« Олів’є, той удар мечем був дуже сильний. Ти випустив їм так багато воєводів." - посміхаючись Десрі підтиснув губи. Він не відчував занадто великого тиску. Він був прихований всередині маленького гірського села. До тих пір, поки він не образив когось, у нього, напевно, все буде добре.

Обличчя Олів’є було похмурим: « Простіть мені, Лінлею».

Лінлей гірко засміявся.

З трьох, його ситуація була найгіршою. Олівія випустив настільки багато божественностей, що деякі з них напевно захочуть світської влади. Скільки проблем чекає його Імперія Барух?

Лінлэй навіть не смів про це думати.

« Я знаю лише крок за кроком, — сказав Лінлей. - Джентльмени, я повертаюся до Замка Драконячої Крові".

« Я піду з тобою, — сказав Олів’є. - Я став причиною цієї проблеми. Якщо щось станеться з Імперією Барух, я не можу просто прикидатися, що це не має нічого спільного зі мною".

« Якщо ми підемо втрьох, то зможемо загрожувати іншим» - сказав Десрі зі сміхом.

Лінлей не відмовився. У нинішньому континенті Юлан, вони втрьох були лише малою силою. Було багато людей сильніше їх. Лише ставши однією групою, вони зможуть мати міцне становище. Трійця безпосередньо полетіла в замок Драконячої Крові.

Замок Драконячої Крові. Група людей була там, включаючи Делію, всі вони турбувалися. Делія звинувачувала себе: « Протягом десяти років я намагалася зійтися з цією божественною іскринкою, але безуспішно. Кожного разу, коли трапляється щось подібне, Ліндей завжди повинен розібратися з цим сам.

Делія хотіла допомогти Лінлей!

« Я сподіваюся, що Ліней буде в порядку» — молилася Делія.

«Лорд Лінлей повернувся», - першим крикнув Гейтс. Очі Делії негайно забили. Уортон, Тейлор та інші вийшли його зустріти. Линлей, Десрі та Олів’є приземлилися в замку.

"Лінлей, вам вдалося?" - негайно сказала Делія, і всі інші затихли.

Лінлей кивнув з посмішкою.

"Ха-ха. Я знав, що моєму батькові це вдасться», - збуджено кричав Тейлор.

« Але...» - почувся голос Лінлей.

« Батьку, у тебе є ще гарні новини? — обличчя Тейлора застигло в посмішку. - У цій поїздці, незважаючи на те що ми вбили Бомонта, незабаром після цього... Багато в’язнів знизили континент Юлан. Серед них є безліч божественностей, які можуть вбити Бомонта одним пальцем."

Повна тиша!

Тейлор, Делія та інші були шоковані. Незважаючи на те, що Бомонт був « слабкий », він все - таки був Богом. Вбити Бомонта одним пальцем?

« На даний момент, буде краще, коли ніхто не вийде. Все залишайтеся тут, всередині замку." - наказав Лінлей.

"Так".

Мешканці замку Драконячий Крові відчули, що нинішній континент Юлан щойно занурився у бурю вітру і дощів. Їм буде дуже важко навіть захистити себе.

Пік Арктичної Льодника.

Старий чоловік з білими волосами, одягнений в небесно-синю мантію, ширяв над вершиною айсберга. Це був наглядач Плоскості Ходен.

- Хохан усміхався.

« Я Богородицею, наглядачем Плотства. Всі, хто хоче потрапити в Чотири Висші Площини або до Сім божественних плотків, швидко приходьте до Піку Арктичної Льодника!», - пролунав голос Годана в розумі кожного з Святих і Божеств континенту Юлан.

Більшість з тих людей, що втекли з Тюрми Гебадос, хотіли відправитися в Вище Площини.

Вони застрягли у тій огидній в'язниці на дуже і дуже довгий час.

« Другий брат, ти серйозно збираєшся піти? — покрили два вовчителя з золотим волоссям на повітрі. Той, який був злегка худий, був у шаленстві. - Другий брат, ти хочеш піти в іншу Площину незважаючи на те що ми були заточені у плотості Тюльми сотні мільйонів років? Ти не чув? Десять тисяч років тому, на нашій батьківщині сталася велика подія. Цей Некрополь Богів наповнений скарбами, включаючи божественні артефакти, і навіть Божественні іскри! Якщо ми підемо в іншу Площину, у нас не буде зв'язків і навіть якщо там будуть скарби, ми не матимемо шансу їх отримати."

Мускулієць з золотим волоссям похитав головою: « Брате, нам пощастило втекти з Ґабодосу. І ти хочеш піти в Некрополь Богів? Її скарби не так легко дістати. Досить, третій брат. Я збираюся піти до Царства Проклятих. Коли ти закінчиш свої справи, якщо хочеш мене знайти, шукай мене в Царстві Прокляті".

Водій з золотим волоссям нічого не сказав. Він прямо полетів на північ.

Більш худий воїн з золотим волоссям дивився на вихід свого другого брата. Він пробурмотів: « Другий брате, ми будемо жити. Я обов'язково стану Висим Богом до нашої наступної зустрічі."

Одна фігура за іншою пролітали над Північним Морем. Серед них були повні боги й півбоги, але більшість з яких звичайно є святими.

« Чому так багато людей? » — вигукував чоловік середніх років у довгій мантії, з волоссям золотистого кольору і серйозним виразом обличчя. Дивлячись на його зовнішній вигляд було ясно, що він шляхетного походження. Він тренувався лише сто років, і не так давно став Святим.

« На нашому континенті Юлан є стільки вождів?», серце чоловіків середнього віку тремтіло.

Кількість його воїнів зросла до 200. Вдалині можна було побачити й інші фігури. Крім того, аура, яку випускали ці воли, що швидко пролетіли поруч, змусило його серце трястися.

« Ця швидкість...», - чоловік середніх років був приголомшений.

Багато волистів виблискували поруч з ним, зникаючи на північному горизонті... Майже кожен з них був у десятки разів швидше за нього, якщо не більше. Багато з них були Божественними. Чоловік середніх років міг тільки туманно відчувати їх форми, коли вони пролітали поруч.

"Ха-ха, пройшов мільйон років. Я нарешті прямую до Вислі Площини.

« Скільки років пройшло? я нарешті досягну бажання свого серця».

Небеса час від часу заповнювалися збудженими голосами й розмовами.

"Мільон років?" - чоловік середніх літ, який тренувався лише сто років і тільки став Святим, сковтнув.

Дивлячись на ці фігури, які літали в десятки разів швидше за нього, він подумав: « Я... Я... я краще залишуся на континенті Юлан і продовжу тренування. Чотири Висих площини і Сім божественних Плотків надто жахають."

Цей чоловік середнього віку був настільки наляканий, що негайно повернувся назад і полетів на свою батьківщину.

Не так давно цей чоловік середніх років попрощався зі своєю сім'єю та друзями, і суворо покарав своїх наступників багато працювати.

Том 13, Голова 3 — Світ змінився

Імперія О'Брайен. Божа гора війни.

Фаїн не зміг прорватися до божественного рівня, все ще залишаючись Верховним Святим. Фаїн також не знав деталей на Великій Дамбе Бота, але коли з’явилося стільки військових військ, то міг відчувати їхню ауру навіть у таких віддалених місцях як Божа війна.

« Вражена аура, шокований Фаїн дивився на південь. – Юг. Що там тільки що сталося?»

« Угх» - Фаїн, непомітно для інших виручився.

Континент Юлан ставав дедалі хаотичнішим. Навіть Фаїн почав втомлюватися від спроб наодинці тримати цю величезну Імперію під контролем.

"Мастере, повертайтеся швидше..."

Бог війни повернеться з Некрополи Бога лише через три місяці.

Через довгий час.

"В'юх~!"

Здалеку замелькала людська фігура.

"Старший брат" - це Кастро.

Кастро приземлився перед Фаїном з повагою: « Старший брат, я маю новини. Лінлей, Олів’є і чоловік середніх років билися з лисим чоловіком на Великій Дамбе Бота."

Розвідники Імперії О-Брайен дізналися Лінлі та Олів’є, але не знали Десрі. Ця доповідь розвідки швидко дісталася сюди.

- Фаїн був шокований.

Фаїн знав, що Лінлей став Божественністю: « Не дивно, чому недавно на півдні була така сильна аура».

« Але, — говориться в повідомленні,, « Дамба Великого Бота була пошкоджена і велика кількість людей з’явилася нізвідки. Ці людські фігури густо зібралися в небі, а потім раптово зникли... і Дамба Великого Бота відновилася." - сказав Кастро. Він теж відчував, що це було дивно.

Але, так описувалися події в доповіді.

"Велика кількість людей, які відразу зникли?" - подумав Фаїн. Швидкість польоту деяких биків була такою швидкою, що для звичайних людей вона не могла б існувати.

« Сверблячи на цьому, в районі Дамби Великого Бота з'явилося багато Святих!» - Фаїн навіть не сміявся уявити, що там могло бути Божество.

Зрештою, досягти Божого рівня було дуже важко.

« Ситуація стає дедалі складнішою, — каже Фаїн. - Проте, я не буду вплутуватися в ці справи. Я чекатиму на повернення Майстра".

У повітрі над імперською столицею Імперії О’Брайен раптово з'явилася густа маса людей.

Була майже тисяча людей, що літали в небі!

"Вони... вони" - більшість громадян імперської столиці підняли голови, втупившись у невірство. З того, що вони знали, окрім магів стилю вітру, всі люди, які вміють літати, зазвичай були святими. Але зараз, так багато людей з'явилося в повітрі.

« Вони не можуть бути святими. Звідки їх стільки?»

Більшість жителів імперської столиці недовірливо гойдали головою. Вони думали, що це повинні бути маги стилю вітру.

У повітрі, що летів серед цієї групи винних воїнів, був гарний молодий чоловік з розкішним блискучим світлом. У ряді стояли ще три особи, а за цими трьома було велике число вождів, організованих у певному порядку. За ними, в кінці кінців, були сотні винних. Вони були найслабшими в цій групі, Найвищими святими.

« Це найбільша Імперія на континенті Юлан? - І вони поклоняються якомусь О'Брайену?»

« Так, лорд Едкінсе! — шанобливо сказав старий чоловік із срібним волоссям позаду нього. - За нашими підрахунками, цей О’Брайен тренувався лише п'ять тисяч років. Його сила повинна бути рівною півкулю."

Тон старого чоловіка з срібним волоссям був повний презирства до О’Брайена.

«Тоді, це повинна бути гора Бога війни перед нами», - красивий молодий чоловік подивився на якусь Гору Бога Війни, в основі якого було багато людей, що витріщилися на них.

Гарний молодий чоловік похитав головою: « Полубог висміює себе, як Бог війни ». А він дуже хвастливий. І мені також не подобається як виглядає Гора Бога війни."

"О, великий лорд Едкінс, дозволь вашому підпеченому зруйнувати цю потворну маленьку гору" - позаду красивого молодого чоловіка з'явився молодий чоловік із коротким срібним волоссям. Юнець з срібним волоссям, побачивши що його Лорд не наказав йому відставити, раптово помахнув рукою...

Відразу ж почали збиратися незліченна кількість елементів і над масивною горою Бога війни можна було почути звуки бурчання.

« Що це?» - більшість особистих і почесних учнів Коледжа Бога Війни відчували дивовижне перетворення навколо суті елементів.

"Хмпф" - молодий чоловік з срібним волоссям засміявся, а потім махав рукою.

"Буум!"

У повітрі над Божою горою війни з’явилося захопливе, безмежна кількість вітряних лезів безпосередньо формуючи магічний заклинання забороненого рівня « Буря ». Але, точніше кажучи... Кожне вітряне лезо було в сотні і тисячі разів сильніше, ніж заклинання “Опустишаюча Буря ”. Кожне вітряне лезо злегка сяяло золотим світлом, і незліченні вітряки полетіли вниз.

« Швидше, швидко! » — почувся лютий крик у гори Божі війни.

Але ці вітряні леза були просто занадто швидко. Навіть святі не могли ухилитися від них перед тим, як стати забутими цими незліченною кількістю вітрів.

"Грохот..."

Велика гора Бога війни, її валуни, дерева, рослинність і сама гора... під атакою цих незліченних вітряних лезів, які виблискували золотим світлом, були прямо розмелені на шматочки. Навіть такі Святі, як Кастро і Блумер...

Вони протрималися лише протягом секунди чи двох.

"Аа-а!" - лютий, болючий крик. Святі були зарубані в фарш.

Минуло лише кілька секунд.

Божа гора війни, яку нарізала незліченною кількістю вітряних лезів, зникла. Замість Божої Гори війни, то війна була тільки колосальна й грізніша від глибоких кратерів.

"Мм, непогано" - досить посміхнувся красивий молодий чоловік.

У очах юнця з сріблястим волоссям одразу ж стало веселіше. Він шанобливо вклонився, потім повернувся назад у стрій.

"А?" - красивий молодий чоловік раптово нахмурився. З його рівнем сили він бачив, що в глибокому кратері Фаїн не міг охреститись. Він зміг захистити свою голову, і решта його тіла швидко відновлювалась.

У той же час, заляканий Фаїн під землею рив на схід на високій швидкості.

На обличчі молодика з сріблястим волоссям почало нарікати. З спалахом, він почав летіти вниз, але красивий молодий чоловік холодно подивився на нього: « Вернись ».

Раптом тіло юнця зі срібним волоссям ніби перейшло під чийсь контроль, тільки ширило в повітрі. Він більше не міг летіти вниз.

« Я Едкінс, сьогодні в гарному настрої. Оскільки цей малий приятель вижив, я дарую йому життя." - засміявся красивий молодий чоловік.

« Так, так.

« Мій приятель, коли зустрінешся з О'Брайєном, скажи йому, я, Едкінсе, забираю його імперію О’брайен. Також нагадайте йому, що він не буде казати про себе в майбутньому “Богові війни ”. Я відчуваю себе досить незручно, коли чую цей титул." - голос красивого молодого чоловіка прямо пролунав в розумі Фаїна, який все ще втікав під землею.

Глибоко під землею тіло Фаїна відродилося аж до талії.

« Кончено. Все скінчено." - розум Фаїна був у хаосі.

Коли він думав про минулу сцену, серце Фаїна тремтіло. Ці незліченні вітряні леза мали таку силу, що навіть Верховний Святий, як він, зміг вижити лише завдяки божественному артефакту, який захищає голову. Єдиною причиною, по якій він зміг захистити голову і тільки голову, було те, що це був напад широкого масштабу.

Якби опонент приділяв лише трохи додаткової уваги Фаїну, він би помер.

Якби у Фаїна не було Жемчужини життя, він би також помер.

« Фаїн не міг дихати, як це було жахливо. - Едкінс? І він хоче, щоб я передав повідомлення Майстра? ".

У Фаїна, раптом, з'явилося відчуття...

Що раптово з'явилися ватажки були набагато сильніші за його Майстра, Бога Війни О̄Брайена.

« Все, що я можу - це знайти Лінлей», - Фаїн відчував гіркоту в серці. Божа велика гора війни, особисті й почесні учні були знищені. Крім нього, Фаїна, тільки двоє особистих учнів Гори Бога загинули від війни.

Ці двоє були у Святому Союзі і відповідальні за війну.

« Навіть Блумер помер. Якщо Олів'є дізнається... На жаль...», Фаїна мав великий головний біль.

У повітрі над Божою горою війни.

« Розказуй мені деталі про Бейрута. З яких пір "Бейрут" забрав собі Площину Юлан?", - кажучи нещасним тоном, насупився красивий молодий чоловік.

Старий чоловік, який носив срібне волосся позаду нього, негайно сказав: « Лард Едкінс, колишній підлеглий, я жив на континенті Юлан. Тоді я дізнався про Бейрута. Цей Бейрут є Божою звіриною. Коли він досяг зрілості, то став звичайною людиною. Однак Бейрут, звичайно ж, мав величезну силу і не був йому рівним. Незабаром мене затонув у в'язниці Ґебадос. Я не впевнений про подальшу історію Бейрута".

« Ох. Твоя ера? Здається Бейрут жив лише кілька сотень тисяч років, - досить зневажливо найнявся красивий молодий чоловік.

„Лорд Едкінс, Бейрут є Всевишнім Богом ”, поспішно сказав старий чоловік із срібним волоссям. - Незважаючи на те, що я не впевнений у деталях подій, але в Плоскості Тюрма я чув деякі новини. Протягом Апокаліпсичної війни десять тисяч років тому він був у змозі вбити Висих богів."

« Хмпф, - красивий молодий чоловік холодно посміхнувся. - Вбити Висих Богів? Питання в тому, яким чином Бог спричинив смерть! Людина, яка стала Всевишнім Богом через сплачування з Божою іскриною, а людина, що стала Вищим Богом через своє розуміння... Чи можна їх порівняти? Більше того... У в'язниці Гебадос також є кілька Богів, які вимерли. Тоді, звідки в Тю'ї Гебадос є п'ять Королів? Незважаючи на те, що минуло стільки років, ніхто ніколи не міг зсунути їх з місця. Ці Боги, які знають Закон, але не мають поняття як ефективно використовувати їх для атаки... Будь-який з цих п'ятьох Королів може легко вбити десять таких Висих Богів самотужки!."

« Я не один з Королеви, тому мені важко було вбити кількох звичайних Висих богів."

Старий чоловік зі срібним волоссям розумів наміри свого Лорда. Очевидно, він хотів знищити Бейрута.

« Лард Едкінс. Не будьте надто безпорадними. Напевно, цей Бейрут є Емісаром Владики! Він контролює Некрополь Богів!», - поспішно переконував старий чоловік з срібним волоссям.

"Емісар Владики?" - красиві брови Едкінса билися.

« Так. Дуже можливо, що він володіє артефактом Володаря, який йому подарував Владика." - старий чоловік зі срібним волоссям навмисно склав деяку брехню. Ніхто не знав, чи мав Бейрут артефактом Володаря. Але, старий чоловік з срібним волоссям не хотів, щоб його Лорд, який тільки що втік, негайно воював із вирібом такого ж рівня, у битві не життя, а насмерти.

Буде добре, якщо він виграє, але якщо програє?

« Хмпф. Ладно. На даний момент я не буду розбиратися з Бейрутом", - Едкінс негайно повернувся і подивився на континент, ніби думаючи про незліченні роки в минулому та його дії на материку Юлан.

« Жаль. У минулому континент Сіней Азії був у тисячі разів більшим, ніж цей материк. Навіть після поділу материка Сіней Азії на п'ять частин через Велику війну, він був набагато більше ніж цей. Але зараз, решта чотирьох континентів були знищені, залишився тільки цей, так званий Юлан 14.

....

Замок Драконячої Крові. Сьогодні був дуже веселий день.

Фаїн рил під землею починаючи з Імперії О-Брайен. Пройшовши кордон, він полетів на поверхню і з часом прибув до Замка Драконячої Крові.

- Фаїн прямо влетів у головний зал замку.

« Батьку. Фаїн тут." - крикнув Тейлор, стоячи в дверному протемі. І відразу ж, велика група людей вийшла з головного залу. Попереду були Лінлей, Делія, Десрі та Олів’є. Позаду них було безліч святих.

« Фаїн, чому ти в такому поганому стані? Що сталося?» - негайно запитав Лінлэй.

Незважаючи на те, що Фаїн вже переодягався в новий набір одягу, коли він прибув, його обличчя було покрите брудом і пилюкою і крім того він помітно нервував. Те, що він перевдягався, вже було дуже вражаюче. Як він міг згадати про свій зовнішній вигляд?

« Все скінчено. Божа гора війни. Знищена. Імперія О'Брайен також... більше не належить моєму Майстерові." Фаїн похитав головою і сказав з гіркотою.

Фаїн був на вершині гори і був свідком сили ворога. Він міг повідомити, що майже тисячу битв були включені в себе ворога.

« Чи Бог знищив війну? » — раптом почувся голос позаду Лінлій. Це був Діксі, разом з іншими Великими Маґами Святого рівня.

« Чому ви...», - Фаїн був здивований.

Діксі став Великим Магом Святого рівня після кількох десятиліть тренувань,.

А обличчя Діксі також виражало гірку посмішку: « Ми відокремилися трохи легше, ніж ви. Але ворог знищив Імперський палац, імперії Юлан. Двоє моїх товаришів померли через те, що жили в Імперському палаці. Решта відступили сюди. Наша Імперія Юлан також має нового Господаря!»

« Фаїн. Чому ти один? Де мій молодший брат?

Блумер?

Фаїн онімів. Він не знав що сказати.

« Це погано! — сказав Лінлей, і відразу втупився на північ. - Я хвилююся, що така ж ситуація відбудеться в Імперській столиці Барух! "

Уортон негайно почав нервувати.

« Чекай тут. Я перелітаю туди". Він негайно прискорився до межі і зараз зник у безмежному північному горизонті.

Навіть Імперія О’Браєн і імперія Юлан були в такому жалюгідному стані. Лінлей боявся, що і його Імперія Барух постраждала від такої ж атаки.

Том 13, розділ 4 — Свірепий

"Грохот".

Чорні хмари покрили небо, тремтіло від грому.

Незрозумілою фігурою, яка прямувала крізь повітря, була товста, темна хмара на високій швидкості в північному напрямку. Це був шалений Лінлей. І Імперія Юлан та імперія О 8.Брайен постраждали від атаки. Він природно турбувався також про свою Імперію Барух.

« Я сподіваюся, що з Сіною все гаразд», - пробурмотів Лінлей.

Імперський палац імперії Барух був місцем, де жили Імператор Сена, імперія та інші. Звичайно, в імперському палаці під захистом Святих і святих на варті був другий з братів Баркера Анке.

Раптом тіло Лінлей зупинилося і його погляд зосередився на двох розпливчастих фігурах північного горизонту.

Один з них був високим і масивним, тоді як інший також набагато більше ніж більшість людей.

« Це погано», - Лінлей відразу впізнав їх. Ці двоє були трансформовані Верховними Воїнами, Анке і Сена. Сена був піковим воїном дев'ятого рангу. Він ставав святим після трансформації. А Анке вже давно дійшов до Святого рівня.

« Лаорд Лінлей! » - побачивши Ліней відразу закричали Сена та Анке, які відступають у жалюгідному стані.

Лінлей бачив, що безліч лусочок трансформованого воїна Драконячої Крові, Сени, були розорвані, кров текла звідусіль. А святий Безсмертний воїн Анке був у жалюгідному стані, незважаючи на те, що не так сильно поранений.

« Дядя!», - як тільки Сена побачив Лінлей, з його очей відразу почали текти сльози.

Лінлей дуже нервував.

Сена був дуже стійкою людиною. Ситуація повинна бути важкою, щоб він так заплакав.

Сильний поранений Сена трохи заспокоївся, побачивши Лінлею. Він повернувся в людську форму. Його штани були порвані, його тіло було вкрите кров'ю і ранами. Лінлей негайно потягнувся і торкнувся плеча Сени, дозволяючи енергії Життєдія заповнити його тіло.

Рани Сени швидко відновилися.

« Всі мертві. Вони всі мертві, - Сена ридав так сильно, що його тіло тряслося. - Дядько, всі люди в Імперському палаці крім мене і дядька Анке, мертві. Мої дружини, мій син, всі мертві!!"

« Усі мертві?»

Він очікував, що ситуація буде похмурою, але результат виявився ще гірше, ніж він думав.

« Ети Божества, чому вони перебили простих людей? Чи можливо, що вони виявляють свою силу лише тим, хто перебиває простих людей? Сина Сени звали Касс." Ліндей пам'ятав історію десятиденної давності.

Це був свято Юлан. Сена привів свою дружину і дитину в замок Драконячої Крові, щоб відзначити свято разом.

Касу було лише сім років. Коли він підросте, Лінлей збирався взяти його і Арнольда для пробудження родоводом воїнів Драконячої Крові в їхніх жилах. Но... хто б міг подумати, що майбутнє Каса закінчиться, не встигши початися.

Лінлей не міг стриматися і тихо вилаявся.

Сена також стиснув зуби: « Я дуже хочу вбити цих людей».

Драконячий Кровієві воїни мали дуже низький плід.

Наприклад, Лінлей мав тільки Тейлор і Саша, два близнюки. У Вортона була лише одна дитина, Сена. Сам Сена мала лише одного сина. Хоча він був імператором Імперії, у нього було кілька жінок, але мав лише одного сина.

« Якщо ти хочеш допомогти мені помститися, то мусиш це зробити. Ти зобов'язаний!», обличчя Сени було залито сльозами.

Лінлей важко кивнув.

« Анке, що сталося? Поясни детально." - Лінлей серйозно подивився на Анці.

Анке кивнув і сказав: « Лаорд Лінлей. Недавно я все ще був у Імперському палаці. Але раптом я відчув жахливу аура, яка йде з неба над палацом, тому негайно вилетів із кімнати. Коли я глянув на нього, то побачив... Близько сотні військових, що ширяють в повітрі".

- Серце Лінлей трохи похитнулося.

Спочатку Олів’є прорубав Велику Дамбу Бота своїм мечем, і він випустив тисячі воїнів. Багато з них були сильнішими за Лінлеїв. Звичайно, більшість биків були святими, але серед них — напівбоги і боги, а навіть Боги - Вислі.

Почувши, що майже сто чоловік з’явилися над Імперським палацом імперської столиці Імпірії Барух, він знав: ця група мала бути повною і можливо навіть Богом!

« У той час, не давши мені і шанса щось сказати, їх лідер, посміхаючись, повернувся до мене. Він одразу ж заговорив зі мною, використовуючи Боже відчуття. Він сказав... "Малик, повернися і скажи цьому Лінлію, що з цих пір ця імперія Барух належить мені, Ойвіну..." - Анка взяв паузу.

Обличчя Лінлэй спотворилося.

"Ойвін?" - Ліндей ніколи не чув це ім'я, але він міг зрозуміти, що ця людина знала досить багато про нього.

— І потім? — запитав Лінлэй.

Її очі були шоковані, коли він сказав: « Затем, Ойвін просто посміхнувся. Його тіло випромінювало яскраве біле світло. Це було схоже на святе світло Сяючої церкви. Місця, до яких торкався це святе світло, негайно випарувалися. Під дією цього світла багато служниць, слуг і охоронців відразу перетворилися на попіл. Я і Сена негайно трансформувалися. Під силою цього світла, мій захист змогла витримати, але Сена був сильно поранений."

Лінлей не міг не відчувати, що на його серце стає важче.

« Світ, який випромінював тіло, був достатньо сильним для того, щоб завдати шкоди Сену, котрий також був на Святому рівні в драконячій формі», - Лінвей вважав, що звичайні поліурбоги не мають такої сили.

Для того щоб півбог міг убити Святого, він зазвичай мав використовувати божественну ділянку або покладатися на свої інші здібності. Те, що він міг випромінювати світло, яке покрило цілий палац з такою силою... Очевидно, це означало, що Бог був цілковитою опозицією. Навіть якщо він був Глибоким, він точно піковий Полубог.

"Давайте спочатку повернемося назад" - насупився Лінлей.

Сена і Анке злегка кивнули, льотячи за Лінлеєм вони повернулися в замок Драконячої Крові.

Замок Драконячої Крові.

Линлей, Сена та Анкі приземлилися перед воротами Змієві. Прямо зараз, у головному залі було кілька людей. Усі розмовляли півголоса. Діксі, Фаїн та інші відчували себе надзвичайно жахливо... але людиною з найжахливішим видом на обличчі був Олів’є.

Олів’є дізнався від Фаїна, що його молодший брат Блумер помер!

Його маленький брат!

Їхні батьки померли дуже рано. Він, Олів’є, сам виростив молодшого брата. Його один і єдиний член сім'ї! Коли Блумер вступив до Колледж Божої війни, Олів’є зрештою перестав турбуватися і присвятив себе тренуванням. Хто б міг подумати... що такі жахливі новини прийдуть сьогодні!

Блумер для Олів’є був Уортоном для Лінлей!

Його молодший брат помер. Як він міг бути не в люті?

- Делія відразу вийшла зустріти їх. Побачивши Лінлію, Сену та Анке, вони все ще вийшли зустріти їх.

Було важко дивитися на Лінлі. Він просто похитав головою.

« Сена, що сталося?», - Уортон дуже хвилювався і негайно крикнув своє питання.

"Бум!"

Сена відразу став навколішки перед Уортоном, ридаючи: « Батьку, всі в Імперському палаці крім мене і дядька Анке мертві. Мої дружини мертві. Навіть маленький Касс помер! Вони всі мертві!"

Сена дуже кохав свого сина.

Свого єдиного сина!

- Уортона ніби вдарила блискавка. Його обличчя стало мертвим-бледним. Ніна, поруч з Уортоном, також не могла в це повірити.

Найбільше молоде покоління Клана Барух складалося з Арнольда і Касса, цих двох дітей. І Лінлея та Уортон дуже любили цих маленьких скарбів. Арнольд був зі своїм батьком Тейлором у замку Драконячої Крові. А Касс зазвичай жив з батьком і матір’ю в Імперському палаці.

- Вортон подивився на Лінлі.

Але Лінлэй мовчав.

« Батько, дядьку Сене, поступово звільнився від хитрощів люті й ненависті і повернув собі ясність думок. - Ворог, що з'явився раптово... Їх було сотні, що літали в повітрі. Їхній лідер, Айвіна 13, надзвичайно сильний. Зараз у нас мало шансів. Наразі, ми повинні терпіти."

Терпіти!

Лінлей не міг не поглянути на Сену. Отримавши невиразне уявлення про силу Ойвіна, Лінллей більше не сміявся з ним у сутичці.

Зрештою...

Хто знає, наскільки сильними є ці в'язні, що втікали з В’язниці Гебадос? Все було б не так погано, якби вони були Полубагачами, але якщо вони є Боги... з його теперішнім рівнем сили, якщо він буде битися, результатом стане лише неминуча смерть. Він уже втратив дитину. Але решта родини ще була жива!

Подивившись на Делію біля себе, Лінлей подивився на свого сина Тейлора і на сім'ї Гіллмана далеко від нас. Діти п"ятьох братів Баркер... У головному залі зібралося багато людей. Усі вони були сім’єю і друзями Лінлей.

« Я не можу ризикувати» - сказав собі Лінлей.

Фаїн, який сидів поруч з нами, також встав. Він серйозно сказав: « Багато вихователів раптово з’явилися нізвідки. Майже тисячі людей напали на Ґору Бога війною. Але атакував лише один... Швидким рухом руки, він перетворив Гора Бога Війни на камінь і попіл! Різниця в наших силах занадто велика! Лінлэй, ти маєш бути осторожен".

« Лізей, Олів’є також подивився на Лінлей. - Терпи!»

Лінлей злегка кивнув.

Прямо зараз, Олів'є також терпів. Він хотів помститися за Блумера. Може для решти Блумер був не так вже й важливий, але для Олів'є Блюмер було його єдиною сім"єю по всьому світу. Але з опису Фаїна Олів'є зрозумів...

Він не міг помститися. Принаймні, зараз не міг.

« У найближчі дні всі повинні залишатися в замку Драконячою Крові. Ніхто не повинен виходити, - Лінлей подивився на всіх, віддаючи свої накази. - Через кілька місяців, коли Бог повернеться війни та інші ми детально все обговоримо."

У них не було іншого вибору. Вони повинні були терпіти.

Тисячі військових втекли з Тюрма Гебадос і лише невелика частина з них вирушила до Піку Арктики Льодника та залишили Плотщину Юлан, відправившись у чотири божественні частини. Більшість інших оселилися на континенті Юлан.

Майже всі в’язні Ґебадос були членами Плоско Юлан.

Звичайно, у Плоскості Юлан були форми життя Елементів, Зверолюдей і т.д, але тільки в відносному “останніх роках Юланд прийняла теперішню форму". Тепер, коли всі ці солдати нарешті повернулися, у всіх був свій вибір, який треба було зробити.

Можливо, слабші групи привезуть маленький район і стануть місцевими Лордами.

Більш потужні пов’язані з тим, що колись існувало імперські колани, і самі сили беруть безпосередньо до рук Імперію.

Для ворожих биків, які втікали з Тюрми Ґебадос, місцеві “війники ” континенту Юлан були нічим. Вони не могли чинити опір. Різниця була занадто великою. Навіть найсильніші на їхньому боці, Ліндей та Олів’є, були змушені терпіти, не кажучи вже про звичайних Святих.

Вісімнадцять північних Герцогств.

Дюжини військових летіли над Вісімдесять Північними Герцогами. Лідером групи була пара братів-близнюків. Незважаючи на те, що вони були близнюками, у них була незначна різниця... Один з них мав темну шкіру, а інший має більш світлу.

« Старший брат, Імперія Юлан і імперія Барух вже були признані кимось. Навіть такий великий воїн як лорд Едкінс міг присвоїти лише імперію, яку називають О'Браєн. Здається, що нам, двом братам, доведеться знайти інше місце для насеста. Ці "Вісім дев'ятнадцять північних Герцогств" знаходяться досить далеко, але принаймні це буде місце, де ми, брати, оселимося» - сказав юний чоловік з світлою шкірою.

Його старший брат кивнув: « Нужно вчитися від лорда Едкінса. Спочатку знищимо храм Богині Снега та Ляда. Чи не будуть ці герцоги служити нам смиренно після такого?»

« Якщо не будуть, ми вб'ємо їх» - сказав молодший брат.

Два брати переглянулися, потім розхвилювались.

« Вісімнадцять північних Герцогств є нашою територією! - прилетіла золото-фіолетова тінь, перетворившись у фіолетове-золотого Крисиного Короля. - І ви навіть хочете знищити Храм Богині Снега і Ляда, щоб залякати інших? "

Цей Крисиний Король витріщився на групу військових своїми маленькими чорними очима, схожі на намистинки.

Два брати були вражені. За ними почали насміхатися інші.

Магічний звір Святого рівня прийшов зупинити їх?

« Як кумедно. Умрі», - сказав старший брат з погордою. Змахом руки...

"БУМ!"

Аж ось над групою ворожих воїнів з’явилася ілюзорна чорна долоня, гігантська. Ця величезна, чорна долоня покрила всю область, і ці воли зовсім не могли рухатися. Дюжина воїнів підняли свої голови, втупившись на цю велику чорну долоню.

Але ця величезна чорна долоня продовжувала опускатися на них без милосердя.

"БУМ!"

Це був як удар по тофу.

Дюжина биків, у тому числі двох братів, що дійшли до рівня Полубогов, були розчавлені в фарш і не дали їм навіть шансу на опір.

« Усі, хто вирішив залишитися на Півдні Юлан і Боги, всі ви. Я обов'язково зруйную душу і розсію дух будь-кого, хто викличе проблеми або влаштувати різанину на території Восемнадцати Північних Герцогств чи в лісу Тьми! Хмпф. Вам краще знати, що для вас ліпше».

Холодне повідомлення Божественним почуттям поширилось по цілому континенту Юлан і розповсюдилося в розумах усіх Святих та Божеств.

Багато божеств, які були в лещатах дикого ликання, негайно усунули свої посмішки.

Погляди майже всіх мешканців континенту Юлан повернулися в напрямку Восемнадцати Північних Герцогств.

Том 13, розділ 5 — Звук

Імперія О'Брайен. Імперський палац.

Цей вродливий молодий чоловік Едкінс, який сидів у кімнаті відпочинку і розмовляв та посміхався, раптово перестав посміхатися.

Він з холодом втупився на північ і видався холодною пирхою: « Це Бейрут, а насправді є Всевишнім Богом. Проте, він дуже лютий."

« Лард Едкінс, - шанобливо сказав старий чоловік зі срібним волоссям. - Цей Бейрут люто діє, але він може підтримати це своєю силою."

« Він просто покладається на Володаря, що стоїть за ним», - тонкі брови Едкінса зійшлися. Його очі були гострими, як кинджал.

Але Едкінс добре знав: незважаючи на те, що Висші Боги повністю оволоділи своїми законами перед Володарем... Одна думка Володаря достатньо, щоб убити Всевишнього Бога. Владики були набагато вищі за їх, недоторкані істоти, перед якими можна лише тремтіти.

« Якщо... якщо я зможу..." - Едкінс був одно бажання.

У в’язниці Ґебадос він також чув про перемогу Некрополя Богів. Навіть хтось як він, у якого був піднесений статус Найвищого Бога, був сповнений бажання до скарбів, захованих на 18-му поверсі Некрополі Богів. Але Едкінс знав...

Некрополь Богів був грою, зроблена Володарем.

Якщо він хоче увійти в Некрополь Богів, то повинен дотримуватися правил Володаря. Непорозуміння правилами... було непокорою волі Володаря. Нерозвинувачення волі Володаря... про кінець цього не треба було питати.

"Барнас, ти закінчив розслідування?" - холодно запитав Едкінс.

Старий чоловік з срібним волоссям за ним шанобливо сказав: « Лард Едкінс, ваш підопічний вже завершив розслідування. Ці божественності ОТРИМАЛЬНО І Катрін вирушив до Некрополя дев’ять років тому. Через два місяці буде десять років і вони повинні повернутися".

"Добре".

Едкінс показав рідкісну посмішку на обличчі: « Я потерплю ще два місяці ».

« Нікому не дозволяється конкурувати зі мною!», - пробурмотів собі Едкінс, потім вихопив келих вина і випив все одним ковтком!

Замок Драконячої Крові.

Лінлей вже повідомив Десрі та Олів’є про існування кишенькового вимірювання і тренірової кімнати. У той час Лінлей сподівався, що Десрі та Олів’є зможуть швидко збільшити свої сили. Олів’є, Десрі і справжнє тіло Лінлей тренувалися в цій кімнаті.

А Делія була у своїй звичайній кімнаті.

Врешті-решт, не було різниці чи зливалася вона з Божою іскраєю в кишеньковому вимірі або у звичайній кімнаті. Справжнє тіло Лінлей було в кишеньковому вимірі, від усього серця зосередившись на “Дивовинних істинах Землі 4. А його Божественний клон вітру був в замку Драконячої Крові, тихо роздумуючи про Глубінних Правдах скорости і про меч Фіолетовий крові.

У західному саду Замка Драконячої Крові були кілька карликових дерев. Це було дуже тихе місце.

Вдягнутий у світло-зелену мантію Лінлія був повністю поглинутий роздумами про Глубінних істин Ватра і про меч Фіолетової Крові.

« Згідно з тим, що сказав Муба, божественні артефакти діляться на три рівні. Божественні артефакти вищого рівня можуть бути охарактеризовані як дефекти Вищих Богів. Вище них були артефакти Володаря. Мій меч Фіолетовий Крові... повинен бути артефактом Всевишнього Бога», - Ліндей використовував духовну енергію для вирощування меч Фіолетової Крові. Він відчував дух меча Фіолетової крові.

Лінлей вже бачив багато божественних артефакцій.

Але жоден з цих артефактів не був подібний до меча Фіолетової крові.

« Сила Божественності частково базується на розумінні Закону та його застосовувань. Інша частина полягає в тому, наскільки добре він використовує свої божественні артефакти. Незважаючи на те, що я Полубог, якщо зможу викликати всю силу меча Фіолетової Крові..."

Гімн Ветра був духовним нападом, характерним для меча Фіолетової Крові та Глубінної Істин Відра.

Не треба було витрачати час на опис його сили... Лінлей був дуже задоволений тим, що зміг вбити Бомонта одним мечем.

"Цей Гімн Вентра здається..." - Лінлэй хмурився.

У своєму розумі Лінлей постійно уявляв використання Гімна Ветра. Його духовна атака і меч Фіолетовий Крові, пов'язані з Голубними Правдами скороти...

Хоча Ліллей міг використати Гімн Ветра, він не повністю розумів його принципи.

Делія сказала: « Дуже добре, що один лише звук меча Фіолетової Крови змусив її тремтіти і все тіло слабшало. Навіть Бомонт... Коли я користувався “Гімн Ветра̄, він не міг керувати своєю духовною енергією заблокувати її атаку".

Лінлей виявив... сила звуку!

"Звук!"

Лінлей згадав Сніжну Кошачову Панду, яку він зустрів у Некрополі Богів. Ця Сніжна Кішочика Панда загрожувала мені своєю флейтою.

« Звук може впливати, вводити в оману і атакувати душу! — дійшов до такого висновку Лінлей. - Що стосується моїх Законів Елемента Вента, вони, здається, містять Глубінні Тайни звуку."

Лінлэй не розумів Глубінный Тайни звука.

Тому що меч Фіолетової Крові вже мав цю особливість, він розробив « Гімн Ветра Medlock. Він просто використав Глубінні Істини Ветра, щоб злегка активувати пісню меча Фіолетової Крові, що закінчилося таким особливим ефектом. Але зараз, Лінлей захотів зосередитися на дослідженні Глубінних Тайн Звуку.

"Грохот..."

Божественна сила Лінлей заповнила меч Фіолетової крові й почала тремтіти, видаючи цю гудню пісню меча.

« Де лорд Лінлей? Всередині?

Після сміху служителька сказала: « Лорд Лінлей сказав, що мусить зосередитися на тренуваннях. Не важливо хто, без його дозволу нікому не можна входити в західний сад. Прямо зараз, єдина людина в західному саду це сам лорд Лінлей".

- Гейтс був здивований. І що, якщо хтось увійде, коли він тренується?

Але як вони могли знати, що Лінлей зараз досліджував Глубінні Тайни Звуку з Законів Елемента Ветра? Звукові атаки, створені ним, звичайно не будуть йому шкодити, але якщо хтось увійде, вони з легкістю нашкодитимуть вошому. А щодо Лінлію, то він не досліджував Глубінні Тайни звуку в належному порядку.

Він тільки почав з того, що дізнався із меча Фіолетової Крові... Зробивши це за основою, Лінлей намагається збільшити силу самого меча Фіолетової Крові.

Якщо хтось хоче збільшити свою силу за короткий час, він повинен зосередитися на зброї.

« Всі медитують і тренуються. Атмосфера Замза Крові змінилася." - Гейтс повернувся і пішов. У той час три Божества, Десрі та Олів’є продовжували тренуватися без зупинки і сподівалися ще більше зміцнити свою силу.

А щодо Баркера, Зесслеру, Делії та Хаери, вони всі зливаються зі своїми Божественними іскрами.

Але хто б міг подумати, що Ліндей продовжить тренування в західному саду без зупинки. Протягом цілого місяця він жодного разу не вийшов з західного саду. А інші люди Замка Драконячої Крові не сміли ослухатися наказу Лінлей. Вони мали чекати.

Уортон, Ґейтс, Анке, Бун та інші йшли пліч-о-пліч і виходили з тренувального полігону.

« Тільки меч Олів’є випустив групу биків. Це серйозно великий головний біль." - сказав Гейтс.

Уортон також кивнув.

Один удар мечем Олів’є повністю змінив континент Юлан.

« Коли Бог повернеться війни та Первосвященика, вони напевно будуть приголомшені." - посміхнувся Гейтс.

« Знаєш, ти правий. Ці дві Імперії зникли, Хазар також засміявся.

« Коли вони повернуться, то повинні нараду з моїм старшим братом і вирішити, як розібратися з цією катастрофою" - сказав Уортон з деяким передчуттям.

Чим більше у них людей, тим легше буде досягати певних цілей. Хоча Бог війни і Первосвященики також є Полубогами, вони дійшли до цього рівня дуже давно. Крім того, Далін був Божою звіриною. Якщо ця група Полубогов об'єднає сили, вони все ще можуть знайти стабільне положення.

« Ми можемо лише чекати. Бог Війни та інші повернуться через місяць, - сказав Вортон.

« Я сподіваюся, що в Некрополі Богині не буде більше війн, ніж будь - хто інший, — сказав Анке. - Якщо вони не стали сильнішими, навіть якщо Бог повернеться війни та інші, буде важко сказати, чи зможуть вони здолати Ойвіна."

Група несподівано зупинила свою розмову.

Перед ним стояв чоловік середніх років, одягнений у просту мантію. Він був усміхом на обличчі.

« Хто ти такий? » — закричав Анке.

- Нахмурився Уортон. Уортон бачив його, коли той приходив востаннє.

« Це Божество, Муба?», Анке та інші були також трохи здивовані. Того дня, коли прибув Муба, Анці та інші не бачили його. Коли вони потім почули про Мубе, все що вони знали, було те, що він військовий божественний рівень.

« Уортон, - на обличчі Муби все ще була легка усмішка. - Я тут, щоб зустрітися з Лінлією".

« Мій брат зараз тренується. Тільки... - Уортон похитав головою. - Мій старший брат наказав, що без його дозволу нікому не можна входити і турбувати його. Ви прийшли не вчасно".

Муба швидко розширив своє божественне відчуття.

Він відразу виявив, що Лінлей знаходиться в західному саду. Коли їхні почуття торкалися один одного, Лінлій також побачив Мубу: « О Боже! Це Муба. Якщо є що обговорити, входи.

Тіло Муба виблискнуло в напрямку західного саду.

« Це Муба... - Уортон досить розсердився. - Мій брат заборонив усім турбувати його, але він все ж пішов".

Уортон негайно побіг до західного саду. Уортон не знав, що Лінлей розмовляв з Муба через своє божественне почуття. Незабаром, Уортон прибув до воріт західного саду.

Служниця, розміщена зовні на захід від саду, втікала подалі від садка.

« Чому ти бігаєш? » — кинув Уортон.

« Лаорд Уортон, служниця зробила реверанс. - Лорд Лінлей наказав мені приготувати хороше вино і делікатес для свого гостя."

Всередині західного саду Замка Драконячий Крові.

« Мистер Лінлей, я дуже вражений. За такий короткий час, ви троє об'єднавши сили, насправді змогли вбити Бомонта - в похвалі зітхнув Муба. - Цет Бомонт був надзвичайно сильним клубом. Він був дуже сильним і в духовному та у звичайних атаках."

Лінлей засміявся, подивившись на Мубу.

« Мистере Муба, я не впевнений щодо причини Вашого прибуття. Будь ласка, скажіть мені." - прямо сказав Лінлей.

Мубба посміхнувся: « Лінлей, я прийшов допомогти».

« Допомогти мені? » — не міг не подивитися на Мубу в подиві.

По правді кажучи, між ним і Мубою не було глибоких стосунків. В останній раз Муба повідомив йому деяку інформацію щодо Божественних артефактів. У результаті Лінлей зосередився на роботі з мечем Фіолетової крові і роздумів про повставання меча Филолітового Крові, його духовної енергії та Глубінських Істин Ветра. З часом він розробляв Гімн Вентро.

Цілком можливо, що без його інформації Лінлей не зміг би розробити Гімн Ветра.

« Тепер ситуація справді жахлива. Чи може бути, що Ви прийшли допомогти моїй стороні битися з моїми ворогами?

« Я не маю таких здібностей, — засміявся Муба. - Лінлэй, я прийшов надати деяку інформацію про Божеств на континенті Юлан."

Лінлей не міг відчувати у своєму серці радості.

Лінлей не мав жодного уявлення, наскільки сильним був Овін, що зруйнував його імперський палац, через який він не смів діяти.

« Тоді, дозвольте мені подякувати Вам заздалегідь, містере Муба. Будь ласка, повідомте мені докладнішу інформацію. Я буду вам безмежно вдячний." - серйозно сказав Лінлей.

Муба засміявся: « Мистер Лінлей, не будьте такими вдячними. Я роблю це, щоб подружитися з Вами. Все, що я роблю буде коштувати цього, якщо ви будете вважати мене своїм другом".

Усмішка Муби була дуже щирою.

Лінлей не витрачав час на роздуми над метою Муби. Принаймні, він хотів допомогти.

« Мистер Муба, Ви звичайно мій друг. Муба, будь ласка, розкажіть, особливо про це Ойвіна." - сказав Лінлей.

Муба кивнув і почав говорити: « Перед цим Лінлей, дозвольте мені сказати, що в Тюремі Гебадос є місто, відоме як “Синго Огня". У місті Блакитного Огня Ойвін був досить відомим воїном, його сила в місті Синього вогню також була доволі висока. Він дійшов до рівня Бога." Почувши слова Муби, Лінвей не міг не стиснути зуби.

Повний Бог!

Принаймні, на даний момент він не міг діяти проти Ойвіна.

Том 13, розділ 6 — Легенда

« Мобу, будь ласка, продовжуй» - Лінлей слухав дуже уважно.

Муба усміхно сказав: «Хозяїнне місто Блакитного Огня є Лордом » Синій вогоньgue, один з п’яти великих Королів! Лорд Синій вогонь є дуже загадковою людиною. Немає сумніву, що його сила велика і він ніколи не виявиться. По суті, ніхто навіть не може бути впевнений в тому, чи перебуває він все ще у місті Блакитного вогню. У місті Блакитного вогню людина, чий статус і сила поступаються лише лорду Синому Огню, є Лорд Едкінс, могутній Всевишній Бог!."

« Вищий Бог?»

Серце Лінлей здригнулося. Він не міг стриматися і непомітно для інших зітхнув: « Олівія, ти хотів помститися за свого молодшого брата, але це тільки що стало дуже важкою справою».

Водії, які знищили Ґору Бога війни були під керівництвом Едкінса.

Олів’є вб'є Едкінса? Як?

« Левей, між Висшими Богом також є різниця. Є велика різниця між тим, хто став Висим Богом і злившись із божественною щиротою та знає Закони, але не знає, як користуватися ними й тими, які стали вищими Божими зусиллями. В Т'єтнамі Гебадос, слабші воєдиці кожного конкретного рівня знищуються."

Муба продовжує: « Едкінс був відомий протягом десяти мільярдів років. Він був надзвичайно сильним Висим Богом навіть за мірками в'язниці Гебадос.

« Я розумію. Ми не сміємо дратувати цього Едкінса", - сказав Лінлей, глузуючи з себе.

Знаючи, наскільки могутнім є ворог Ліллей, тепер він знав як діяти проти них.

« Що ще? Не може бути, щоб в континент Юлан пробралися тільки ці винищувачі» - запитав Лінлей.

Муба кивнув: « Імперія Рохольт втратила сто мільйонів людей і більшість позосталих мешканців пішли геть. У цій Імперії фактично нікого не залишилося. Звичайно, ця імперія не вважається. На даний момент, Імперії Рейн, Юлан і Барух були приписані повними Богами, а в імперії О'Брайен розташувався лорд Едкінс".

« Вони всі боги?»

Олів’є визволив досить багато вимочених своїм мечем. Серед них було безліч Богів.

« Я знаю Бога, який контролює Імперію Юлан. Його ім'я Оерф. Я не впевнений щодо воїна, який контролює Імперію Рейн. Я також не впевнений щодо Святого Союзу та Темного Альянса, бо я не дуже знайомий з тими місцями.

Лінлей злегка кивнув.

Усі чотири Імперії зі східної сторони хребта Магічні Звіри були захоплені залежно від того, що відбувається з двома союзами на заході.

« Моба», - Ліндей раптово прийшла несподівана думка.

« Що?» - Муба, побачивши цей погляд на обличчі Лінлей, міг просто не розуміти.

Лінлей поспішно запитав: « Ви сказали, що господар міста Блакитного Огня є “Синій вогонь ” »!. Один з п’яти Королів Тюрми Гебадос. Коли цього разу відкрився міжпросторовий портал, ви думаєте, що цей лорд Синій вогонь також втік до Площини Юлан? "

Муба був приголомшений.

« Це... Я не знаю, - Муба зітхнув у похвалі. - Якщо Лорд Синій вогонь прибув у Площину Юлан, то це буде абсолютно неймовірно. Можливо, навіть такий воєвод як лорд Бейрут, Емісар Владики не обов'язково зможе здолати Лорда Синьоґо Огня".

Ліней також таємно кивнув, знаючи історію в’язниці Ґебадос.

"П'ять Королів..."

Лінлей відчував відтінок здивування у своєму серці.

Король!

В'язниця Гебадос була сформована одночасно з самим Всесвітом. Кількість в’язнів, які затонули всередину, була приголомшливою. Якщо хтось зміг досягти вершини влади серед цих безлічі військових дій і стати одним з п'яти Королів цілої Плоскості в’язниці... то обов'язково буде одним з найсильніших Богів.

« Але лорд Синій вогонь рідко показувався на людях навіть у місті Сінеґо Огня. Можливо, він навіть не був у місті Блакитного вогню в той момент." - сказав Муба.

"Муба, я дуже заплутався щодо однієї речі" - насупився Лінлей.

« Будь ласка, говори» - відношення Муби було дуже дружнім.

Лінлей злегка кивнув: « Мені завжди було цікаво. Я можу зрозуміти, чому Полу боги та Боги залишаються в континенті Юлан. Зрештою, вони хочуть отримати божественні іскри з Некрополя Богів. Но... Лорд Едкінс є Всевишнім Богом. Чому Юлан залишився в Плоскості? Він уже є Всевишнім Богом. Чи може бути, що в Некрополі Богів є іскри Владики?» - жартома сказав Лінлей.

Лінлей дуже добре знав, що кількість Володарів була фіксованим. Земля, вогонь, вода, вітер, блискавка, світло і темрява. Сім стилів елементів, кожен з яких має лише 7 володарів. Протягом незліченних площин, число Божественностей з’явилося впродовж нескінченних років і справді було величезним.

Тільки подивіться на Тьму Гебадос. І це була лише одна Площина.

Долучити разом безліч площин?

Особливо чотири Вищені Площини і Сім Божествих плотків... Їх було набагато більше, ніж можна собі уявити.

Але Володаря?

У стилі вітру їх було лише 7! Тільки коли один з них впав, інший Всевишній Бог може дістати іскру Владики та зайняти позицію Володаря. Але як же може легко померти такий сильний воїн, як Володар? Крім того, Некрополь Богів був лише грою для Володаря.

Чи Господь іскри Владики поставить всередину?

Навіть якщо би Володар захотів, він спочатку повинен дістати іскру Владики.

« Ні»

Муба похитав головою: "Лінтлей, ви цього не знаєте, але всередині Некрополя Богів є артефакти Володаря".

« Артефакти Володаря? — здивувався він. - Більш Володар повинен усім серцем годувати божественний артефакт протягом незліченних років, щоб створити один дефект Владики. Чи може бути, що Володар Некрополь Богів добровільно поставив артефакт Владики всередину? "

"Не тільки артефакти Володаря..."

Муба загадково сказав: « За легендою, на вісімнадцятому поверсі Некрополя Боги знаходяться іскри Владики!».

« Ну і жарт. Ну і жарт», - голосно засміявся Лінлей.

« Не обов'язково, - серйозно сказав Муба. - Лінлэй, Ви цього не знаєте, але більшість людей, заточені в Тюрму Гебадос, є воїнами за всю історію Плоскості Юлан. Але, десять тисяч років тому і п'ять тисячі років назад, більшість нових в’язнів були чужими. Що змусило стількох воєводців з інших Плоскостей прийти сюди?»

« Божевілля? » — запитав Ліллей.

Муба засміявся і продовжив: « Що важливіше, на Плотщину Юлан спустилися не тільки звичайні Божества. Були й Вислі Боги! Великі Вислі Боги, як - от легендарна особистість Царства проклятих, демон Фіолетової Крові. Демоном Фіолетовою Крові не був єдиний Висимий Бог.

Серце Лінлей здригнулося.

Він подумав про свого меча Фіолетового Крові.

« Скажіть мені, чому прийшли всі ці надзвичайно сильні Вислі Боги? Тільки для звичайних Божественних артефактів і божественних іскриків? Тільки подумайте. Це неможливо, - засміявся Муба. - І тому я впевнений, що в Некрополі Богів обов'язково є артефакти Володаря. Але я не впевнений чи присутній там іскра Володар. Проте, в Тю'ї Гебадос постійно ходять чутки про іскри Володаря у Некрополі Богів."

Лінлей зітхнув.

Не дивно, що Едкінс залишився в Площині Юлан.

Лінлей і Муба довго розмовляли, а потім разом поїхали. А Лінлей природно відновив свої тренування. Час літа, і в мить ока, пройшов ще один місяць. Залишилося лише кілька днів до повернення Бога війни та Первосвященика.

....

Імперія Барух. Всередині чудового маєтку.

Елегантний, одягнений в білу мантію, середнього віку чоловік сидів у розмові з вином і насолоджуючись пейзажем саду. Це був Бог, який знищив Імперський палац: Ойвін.

« Батьку» - підійшов хлопець з золотим волоссям.

- Ойвін глянув на хлопця. У минулому, коли він був ув’язнений в Тюрму Ґебадос, то став Верховним Святим.

Протягом незліченних років ув’язнення у в'язниці Ґебадос, Ойвін багато працював для захисту сина. Після гірких років тренувань він став Богом, а його син — курцем.

І нарешті, вони, батько і син, втекли з В'язниці Гебадос.

« Батько, хоча різні провінції Імперії Барух були легко втілені, все ще вірять у це ім’я ». Це досить дратує, - насупився юнак з золотим волоссям. - Змінити чиюсь віру не так вже й легко."

Вбити цих людей? Це було б дурнем.

Родиною Ойвіна також була Плоскость Юлан. Він не буде діяти тут безглуздо.

« Це легко», - Ойвін мав відтінок усмішки на кутці своїх губ.

« Так?» - хлопець з золотим волоссям подивився на свого батька із цікавістю.

« Вони ж поклоняються Лінллей, чи не так? Я чув, що цей Замок Драконячої Крові є найсвятішим місцем всієї Імперії Барух. Тоді... Ми можемо направитися завтра і прямо зрівняти Змок Драконячої Крові та в той же час, ми можемо вбити цього Лінлей. Коли прийде час, ми повісимо труп Лінлей на міських мурах Імперської столиці.

"У той же час ми вигадаємо дещо змінену історію."

Ойвін глянув на свого сина: « Таке можна легко влаштувати. Нам потрібно лише виставити його в поганому світлі, потім вбити його і після цього творити наші власні чудеса. І скоро, прості люди змінюють свою віру."

....

Всередині замку Драконячої Крові.

« Моя старша сестра, лорд Дайлін та інші повертаються через кілька днів. Після цього, ситуація стане набагато краще, - Ребекка та її сестра Ліна підняли голови по задньому саду. - Я дуже хочу, щоб Бог Війни і Первосвященик могли прийти прямо зараз."

Ліна засміялася: « Не поспішай так. Вони скоро повернуться".

Ребекка несподівано встала на місце. - Гей, хтось летить сюди! Може це Бог Війни та інші? Ааа... Чому вони летять з північної сторони?»

Ліна також підняла голову.

Багато людей летіли в їхньому напрямку з північного горизонту. Але незабаром вони могли сказати, що це не було безліч людей... Це була велика група людей! Не менше 50 або 60 витівників.

"Це погано" - обличчя Ліни відразу змінилося в кольорі.

На півночі було лише одна сторона, яка могла послати стільки биків!

"Быстро, швидко повідом лорду Линлэй".

Ліна і Ребекка негайно побігли в напрямку місця, де тренувався Ліллей.

Але Лінлей помітив ці людські фігури до їх приходу. Він теж змінився в обличчя і негайно послав божественним почуттям: « Уортон, швидко! Візьми Арнольда та інших і все негайно заходьте в кишеню."

Хоч "дверь> в кишеньковий вимір буде атакувати інших, якщо святий захистить їх своєю аурою, вони все ж зможуть заблокувати атаки дверей на короткий час. Окрім... Основне тіло Лінлей також було в кишені.

« Привіт, брате», - Уортон, побачивши північне небо заповнене людьми також знав, що ситуація була критичною.

"Бистро, Ніна, не турбуйся ні про що інше", - Вортон взяв Арнольда і негайно кинувся в напрямку кишенькового вимірювання.

У них не було часу втекти. Вони повинні були негайно відступити в кишеньковий вимір. Навіть якщо інші знищать Замок Драконячий Крові так само, як вони зруйнували гори Бога Війни, принаймні Вартону, Делії та іншим не завдадуть шкоди.

Справжнє тіло Лінлей негайно покликали Олів’є та Десрі, промовляючи: « Ну ж бо, люди Ойвіна прибули! »

Олів’є і Десрі були дуже шоковані. Вони відразу вийшли з кишенькового вимірювання, повільно на нижній поверх.

"Лінлей, вийди!!"

Глибокий голос здригнувся весь замок Драконячої Крові.

« Він дійсно прийшов за мною», - Лінлей підняв голову, втупившись на велику групу людей, які сиділи у повітрі. Їх було майже шістдесят, лідером був чоловік середніх років, одягнений в повністю бездоганну, довгу синю мантію. Його золоте волосся світилося на світлі, від чого воно було досить сліпучим.

Лінлей, Олів’є і Десрі переглянулися, а потім разом злетіли в повітря.

"Ха-ха, а ви дуже сміливі, - чоловік лідер засміявся, потім пройшов поглядом по групі Лінлей. - Хто з вас Лінлей?

« Ти не знаєш хто я, але прийшов мене шукати? » — сказав Лінлей з холодним сміхом.

« О, ти знаєш моє ім’я. Непогано, - чоловік середніх років подивився на нього і злегка кивнув. - Я багато чув про тебе. Ти справді дуже талановитий. Я не хотів тебе вбивати, але твої громадяни поклоняться тобі. Найкращим способом змінити віру мешканців є знищення Бога, якому вони поклоняються.

« Ти, напевно, вже зрозумів причину мого приходу?» — посміхаючись і дивлячись на Лінлей, Ойвін говорив з ним дуже ввічливо.

Перед тим як вбити когось, він усміхався і сказав: « Я збираюся тебе убити! »

Це було досить огидною звичкою.

« Звичайно, я не мушу вбивати інших двох. Я просто повинен убити тебе, Лінлэй, - Ойвін подивився на Олів'є і Десрі. - Ви двоє можете піти".

Том 13, розділ 7 — Добровільно здатись

Ойвін справді був дияволом. Він намагався викликати розкол у союзі з трьох людей Лінлей, використовуючи лише одну фразу. Ойвін з великим захопленням посміхнувся, коли він дивився на Олів’є та Десрі і чекав відповіді.

Коли Лінлей був на віддаленому Айвіні, то більше турбувався про свою сім’ю.

« Це є Богом - повним. Його сила набагато вища за мою, Десрі та Олів’є. Крім того, у Ойвіна була група підопічних. Ці чотири ватажки, що стоять за ним, повинні бути Богом. Мабуть, буде дуже важко втекти.

Ситуація дійшла до надзвичайно критичної точки.

Його життя, в порівнянні з життям його сім'ї і друзів ... Якщо він зможе захистити свою родину та друзів, Ліндей не заперечував жертвувати собою.

« Якщо Овін зруйнує замок Драконячої крові і відразу піде, це буде добрим результатом. Але якщо він дізнається про кишеньковий вимір, тоді..." - Лінлэй боявся, що Делія, Уортон та інші також можуть бути вбиті. Лінлей також був упевнений в одній речі...

Як тільки Овін побачить Делію та інших, він напевно буде діяти.

« Що робити?» - Лінвей трохи запаникував.

« Эй? Коли я тільки прибув, я помітив досить багато людей і деяку кількість Святих в замку Драконячої Крові. - Ойвін пробурмотів собі в "запутній" манері, дивлячись на Лінлію.

Серце Лінлей здригнулося.

Коли Уортон і Делія сховалися, Ойвін, напевно, використовував своє божественне відчуття, щоб оглянути Замок Драконячої Крові.

« Моє божественне відчуття тільки помічило, що вони пішли під землю, потім їх аури пропали», - на кутах губ Ойвіна був відтінок сміху.

Він витріщився на Лінлію, повільно кажучи: « Чи може бути, що під замком Драконячої Крові знаходиться якась унікальна магічна освіта, яка могла б приховати їх аури? Розібравшись з тобою, я обов'язково погляну на це."

Лоб Лінлей негайно покрилася потім.

Десрі також почав нервувати.

Снаружі був лише божественний Клон світла Десрі. Справжнє його тіло все ще було в тому кишеньковому вимірі. Зрештою, в його теперішньому тілі не було божественної іскри. Було б неефективно використовувати справжнє тіло для атаки.

- Десрі скористався божественним відчуттям, щоб поговорити з Лінлією.

Лінлей також був збентежений.

Лінлей не турбувався, чи помре цей божественний слон. Но... Якщо Ойвін виявить кишеньковий вимір, тоді ніхто з замку не зможе вижити.

"Бебе!" - більше не думаючи ні про що, Лінлей негайно заговорив з віддаленим Бебі через свою душу, який був у Лезі Тьми.

« Босе, — відповів Бебе. - Ти нарешті подумав про мене! Я так за тобою скучив, босе! Коли ти прийдеш?»

Ліси темноми. Металічний замок.

Бебе був всередині замку, летяго простягнувся по підлозі і насолоджувався сонячним світлом. Але коли він почув повідомлення через душу Лінлей, то негайно підстрибнув від збудження.

« Бебе, я повинен тебе дещо сказати. Існує повний Бог на ім’я Ойвін Medlock, який вже знаходиться в замку Драконячої Крові і готовий до бою. Я не знаю, чим все це закінчиться. Але, Бебе, що б не трапилося, ти повинен попросити лорда Бейрута захистити групу людей, які зараз ховаються в кишеньковому вимірі."

На цьому етапі Лінлей міг лише довіритися Бебе.

« Що? Босе, біжи!» - Бебе відразу почав нервувати. Бог... Бебе знав різницю між півубогом і Богом.

У серце Лінлі було гіркотою.

Втекти?

Поклавши питання, чи піде побіжка успішним, або ні, прямо зараз, він просто не міг втекти. Як тільки він спробує це зробити, почнеться бій і природно, все закінчиться швидко. Після цього він знайде “дверь> у той кишеньковий вимір, що призведе до катастрофи.

« Якщо, моє справжнє тіло знаходиться всередині кишенькового виміру. Не хвилюйся. Я не помру, навіть якщо буде зруйнований мій Божественний клон." - пояснив Лінлей.

Але, якщо одного дня буде зруйнований божественний клон, тоді... Лінлэй назавжди втратить здатність тренуватися в законах Ветра. Таку ціну не можна назвати маленькою. Але, порівняно з життям своєї сім'ї Лінллей це не турбувало.

- Бебе був у божевілля.

- Покарав Лінлэй.

Ліси темноми. Металічний замок.

« Тут немає джипів Бейрута. Він пішов у Некрополь Богів. Що ж робити? Що ж робити? Але Босс опинився в дуже поганому становищі. Ворог є Богом, а я навіть не дійшов до божественного рівня." - Бебе збожеволів, не знаючи що робити.

"Босе, бос, якщо ти помреш..." - очі Бебе почали червоніти.

« Скриії! » — зумів, Бебе підняв голову і видав пронизливий, нещасний крик.

"Бебе, що сталося?" - незабаром, з металевого замку вилетіли три золотисто-фіолетових Крисиних королів. Це були Гаррі та його брати.

Бебе з сумом сказав: « Бог прибув до Замка Драконячої Крові, щоб битися. Але дідусь Бейрут пішов у Некрополь Богів. Що мені робити? Що мені тепер робити? Якщо ми втратимо ще трохи часу, то швидше за все..." - сльози наповнили очі Бебе.

Крім того, відчуваючи занепокоєння, три Крисіних короля переглянулися.

Хоча це було дуже довго, насправді зв'язок через душу Лінлей та Бебе відбулася в мить оку. Зв’язок між магічною звіриною та її господарем не вимагав використання божественного почуття... Ойвін, звичайно, не міг виявити її. Ойвін все ще дивився на Десрі та Олів’є.

« ДСРІ, Олів’є, йдіть», - Лінлей мнотан.

Уйти?

Олів’є і Десрі не вибрали догляду.

"Лінлей, нехай люди в кишені розбігаються у всі боки" - менітно сказав Десрі.

« Не спрацює. Ти не бачив, що позаду Ойвіна стоять Полубоги і більше 50 Верховних Святих? Коли Уортон і інші почнуть тікати, вони приречені» - Лінвей дуже добре знав, що проти них трьох достатньо й повного Бога, Ойвіна.

- Ойвін посміхнувся, втупившись на трьох людей, що стояли у повітрі пліч-о-пліч.

"Однако, вірність - це смерть."

Наразі між ними була відстань сто метрів. Якщо одна сторона нападе з дуже короткої дистанції, то це може призвести навіть до виникнення іншої сторони. Але сто метрів ... Цього було достатньо, враховуючи реакцію і швидкість Божеств.

"БУМ!"

Тисячі метрів навколо них раптово заморозилися. Або ж, якщо точніше, « елементи світла » навколо нього були повністю під контролем через Божу іскру Бога й почали стискати сторону Лінлей. Чим вища божественна іскра, тим сильніше буде контроль.

Божественна область!

Божественна область повного Бога!

Лінлей та інші негайно використовували свої божественні області для опору. Хоча вони могли ледве контролювати елементи свого стилю, у них все ж було відчуття, ніби вони потонули в брудній ямі.

« Жила погані речі», - Ліндей знав, що дивлячись на ситуацію, з великою швидкістю і більшим розумінням у законах та нападах повного Бога... Результат цієї битви був винесений, навіть не почавши.

« Містер Ойвін», - Лінлей раптово вилетів як стріла.

- Ойвін подивився на Лінлей.

Лінлей стиснув зуби, і серйозно сказав: « Якщо я добровільно здамся й повернуся до Імперської столиці, то чи ти пробачиш Замок Драконячої Крові та Олів’є з Дезрі? Я думаю, якщо здамся добровільно, це буде більш ефективно, ніж повісити мій труп в Імперській столиці."

« Коли звичайні жителі побачать мій труп, більшість з них можуть подумати, що ти навмисно знайшов когось схожого на мене, щоб обманути їх. Вони не повірять, що я помер".

« Але якщо я піду, то все буде по-іншому. Твоєю метою є енергія віри, так?

Очі Ойвіна засвердли. Він з усмішкою сказав: « Чудовий спосіб! »

« Ланлей...», Десрі та Олів’є здивовано подивилися на Лінлей.

Добровільно здатися?

Серце Лінлей тремтіло. І що з того, що він добровільно здався? І що з того, що його божественний клон буде знищений? У найгіршому випадку, він більше не зможе тренуватися в законах Елемента Вентра. Але в нього була лише одна Делія. Один молодший брат, Уортон, один Тейлор, Саша...

Лінлей не хотів, щоб вони померли.

Вони були тим, що Лінлей насправді повинен захищати в цьому світі.

Лінлей подивився на Ойвіна, чекаючи його відповіді. Усмішка Овіна стала ще яскравішою, і в той самий час частина Лінллей відчула, що обмежальна сила Божественної області почала слабнути. Розум Лінлій відразу заспокоївся.

Ослаблення Божественної області було явним показником почуттів Ойвіна.

Обличчя Лінлей раптом змінилося: « Оувін, ти...»

"Свист!"

Чотири Божества позаду Ойвіна негайно злетіли довкола Лінлей, Десрі та Олів’є.

« Я відчуваю відтінок загрози від тебе, - самознищливо засміявся Ойвін. - Ти тренувався менше ста років, але зміг убити пікового Полу бога Бомонта. Мати такого "гіння" UNAG як ворога... Краще задушити цю загрозу в колиски».

Ойвін тренувався в Тюрмі Гебадос протягом незліченних років. Як він міг не знати, що важливо, а що ні?

Так як він збирався стати ворогом Лінлей, він хотів убити його негайно.

« Милорде, вам не потрібно особисто битися проти них. Нас більш ніж достатньо." - шанобливо вимовив чоловік середніх років, одягнений в чорну мантію.

« Зробіть це швидко, спокійно посміяючись відповів Ойвін. - Ви двоє, розберіться з Лінлією."

Під командуванням Ойвіна було чотири Пола бога. Двоє проти Лінлію, а решта двоє розберуться з Десрі та Олів’є.

Зрештою, згідно з повідомленням Ойвіна, сила Лінлей набагато перевищувала силу Олів’є.

Навіть якщо Олів’є почувався впевнено, він все - таки тримав своє божественне почуття в розширеному стані.

Він був готовий діяти в будь-який момент, щоб розібратися з усіма змінами у ситуації.

Але найбільше Лэйв був прикутий до Ойвіна. Він турбувався, що Овін може раптово напасти. Побачивши, що чотири Полу багаті швидко розірвалися між собою, Лінлей почав обурюватися: « Десрі, Олів’є, чи ми виживемо, все тепер залежить від волі Небеса! »

« Убей», - очі Олів’є також наповнилися лютим поглядом.

Десрі спокійно підняв свій стрункий меч.

« Знаю, що лорд Бейрут прийде вчасно» - пробурмотів про себе Лінлей.

На той час він міг лише надіятись.

Але, як міг Лінлей знати, що, оскільки ці два дні були днем відкриття дверей Некрополи Богів, Бейрут вирушив туди. Важко сказати, чи зможе він повернутися вчасно.

"Двоє проти нього?" - двоє чоловіків в чорних мантіях переглянулися і розсміялися.

Чотири поля багаті на стороні Ойвіна мали великий досвід у в’язниці Ґебадос. Вони точно не були серед цих слабких ранніх клубів. Двоє з них об'єднали сили проти Лінлей... Як Лінлей міг стримати їх?

"Свiєш!"

В руках двох чоловіків у чорних мантіях з’явилися бойові клинки. Вони перетворилися на чорні розпливчасті обриси, як два м’які листочки. Тіло Лінлей рушило, перетворившись у порив вітру.

Незліченні проблиски диявольського фіолетового світла заповнили небо, як незліченні фіолетові гадюки з усіх боків.

Лютий Обезголовник!

Чулося безліч зіткнень, і простір був знищений.

"Буум"!

Лінлей відступив на великій швидкості. Він виплюнув повний рот яскраво-червоною крові, яка розбризкалася по повітрі.

Недалеко від Лінлей, Олів’є також відлетів з меча.

- Десрі видав нещасний, жалюгідний крик.

На своє здивування, він побачив, що половина тіла Десрі була порубана саблею, яка нагадує ілюзію. У Десрі лишилася лише половина тіла і одна рука. Навіть його права рука, яка тримала божественний артефакт, валялася разом з рештою його тіла.

У першому ж випадку, сторона Лінлэй була сильно поранена.

"Поспішіть" - людина, яка контролювала місце дії, Ойвін, від нарікання навіть насупився.

Том 13, розділ 8 — Падіння

Чотири Півбоги, що були на початку Ойвіна, включали в себе і сина Овена. Після незліченних років тренувань у в’язниці Ґебадос кожен з них мав силу, яка дорівнює Бомонту. Як угода з трьох осіб може стримати всіх чотирьох?

« Двоє працюють разом, а мій “Гімн Вентра" може напасти лише однієї людини за раз. Інша людина може скористатися цим шансом, щоб атакувати мене."

Лінлэй розумів це.

Якщо він буде боротися з усіх сил, він може і вб'є одного, але ...

Якщо він так зробить, то кінцевий результат негайно стане катастрофою.

« Найважливіше зараз - це час. Чим пізніше Овін виявить існування кишенькового вимірювання, тим краще. Я сподіваюся, що лорд Бейрут прийде вчасно. У даний момент, я повинен виграти час."

Виграти час!

Лінлей, який покладався на Глубінні Істини швидкості, щоб стати Божественністю, був набагато швидше за обох.

Лінлей був наче безформний вітер, постійно змінюючи своє місце розташування, ухиляючись від атак цих божественностей знову і знов. Ці два чоловіки в чорних мантіях стали нетерплячими. Вони були хороші в атакі, але з точки зору швидкості вони сильно поступалися Лінлей.

« А він досить швидкий» - сказав Ойвін, спокійно засміявшись.

Лінлей відразу відчув, що обмежлива сила простору навколо нього збільшилася в силі. Оувін явно використав повну силу Божественної області, щоб обмежити дії Лінлей. Незважаючи на те, що Лінлей був хороший у швидкості, прямо зараз ... він був обмежений божественною територією. Він міг тільки покладатися на свою божественну область, але навіть після цього, його швидкість була нижчою ніж швидкість цих чоловіків в чорних мантіях.

"Ха-ха, хочу подивитися, як ти тепер будеш ухилитися!!", - пролунав голос в розумі Лінлей. Це повідомлення прийшло від одного з двох чоловіків в чорних мантіях. Вони, природно, дуже розлютилися через те, що Лінлей покладався на свою швидкість. Прямо зараз, Лінлію було обмежено Божественною ділянкою, а вони ні.

Їхня швидкість тепер була вища, ніж у Лінлей.

Два мутні обриси затискали кліщами Лінлей.

"Лорд Бейрут, чому ви ще не прибули!!"!», - серце Лінлей було наповнене смутком і лютістю, але потім, він побачив щось, що здивувало його.

Важке Боже тіло Десрі швидко зцілялось, але сила чоловіка у срібній мантії з довгим клинком набагато перевищувала його і в стані безпосередньо приймати духовні атаки. Він також був трохи швидше за Десрі.

"АаAa!"

Нещасний крик. Десрі тільки що отримав три підряд удара клинк.

Перший удар розрубив Десрі надвоє. Десрі зміг пережити другий удар. Але, третій удар...

"Ляз!"

Цей холодний, темний клинок безпосередньо рубав по голові Десрі, вдарившись про його божественну іскру, яка мерехтіла білим світлом. Сила того довгого клинку, що вдарився про Божественну іскру була до великого, щоб Боже особисте йскра затремтіло... і душа Десрі була швидко знищена.

Його душа була знищена, а дух розпорошений!

"Мертв!"

І Лінлей та Олів’є відчули дедалі більше страждань у своїх серцях.

Незважаючи на те, що справжнє тіло Десрі все ще було в кишеньковому вимірі, смерть Божественного клона означав... що Десрі більше ніколи не зможе тренуватися в законах Елемента Світла. І в той же час, п'ять тисяч років важкої праці Десрі щойно були знищені.

Якщо він хоче стати Божественністю ще раз, то повинен почати тренуватися в законах іншого елементу.

« Чи мій кінець такий самий? » — каже Лінлей. Нещасний крик Десрі все ще відобразився у його вухах.

« Ааа!»

З уст Лінлій вийшов невблаганний, лютий і розлючений вій. Диявольський меч Фіолетової Крові заповнив світ своєю гудливою піснею меча і в очах Лінлей з’явився відтінок дикості. У цей момент, його більше нічого не турбувало. Навіть якщо він помре, то забере одного чи двох з собою.

Гімн Ветра був спущений з гачка!

Олів’є також видав подібний виток зі свого серця.

У цей момент і Лінлей та Олів’є збожеволіли.

У цей же момент, всередині кишенькового вимірювання.

Серед присутніх було багато людей, у тому числі п’ятеро братів Баркер та їхні сім’ї, Делія, Уортон, Гіллман і дюжини інших. Перші тіла Лінлей і Десрі також були тут.

Обличчя первісного тіла Десрі стало мертвим-бледною і його очі заповнилися скорботою.

- Десрі низько засміявся.

П'ять тисяч років кропітого тренування. І в мить було гарантовано, що він більше ніколи не зможе стати божественністю через Закони Елемента Світу.

« Все, швидко, - звертаючись до всіх крикнув Лінллей, одягнений в небесно-синю мантію. - Розділяємося і тікаємо в різних напрямках. Цей Ойвін не може використовувати Божествне почуття весь час, щоб ще звертати увагу на підземелля."

У Лінлі немає іншого вибору.

Бейрут не прибув.

Лінлей не міг покласти всю надію на Бейрута.

« ДСРІ, поки твоє теперішнє тіло не виживе, ти можеш тренуватися в законах інших елементів. Швидко, йдемо», - Лінвей кинувся до входу в кишеньковий вимір і використав божественну силу, щоб заблокувати потоки атакуючої енергії, що йде від дверей.

Дюжини людей, які далися всередині кишенькового виміру, нервували.

— Линлей» - поспішно сказала Делія.

« Ідіть, швидко. Без коливань», - Лінвей безпосередньо вихватив сина Гейтса, виводячи його з кишенькового виміру. Знаючи, наскільки критичною була ситуація, всі швидко вийшли з кишенькового виміру і почали копати під землею в різних напрямках.

Фіолетова кров здригнулася, видаючи пастушу пісню меча, таку ж ніжну і м’яку як пісня флейти. Пісні флейти, під контролем Лінлей, прямо виходила в напрямку чоловіків у чорних мантіях і в напрямі молодого з золотим волоссям, що б'ється з Олів’є.

І хлопець з золотим волоссям і чоловіки в чорних мантіях у цей момент відчули, що весь світ затих, крім цієї ніжної м'якою пісні флейти. Це було так приємно слухати.

"Ляз!"

Червоний ілюзований меч вилетів з меча Фіолетової Крові, стріляючи в голову одного з цих чоловіків у чорних мантіях. Духовна енергія чоловіка в чорній мантії була у позиції розслабленості і він прийшов до себе, тільки коли криваво червоний вилікуваний меч вдарив по його духовній енергії.

Але вже було запізно.

Образ кривавого червоного меча проколов його Божественну іскринку, яка розбила йому душу й розпорошила дух.

Глубінні Істини Ветра — Гімн Ватр!

Хоч усе це повільно охарактеризувалося, то техніка Гімна Ветра була виконана миттєво. Але для Ойвіна це була мить трагедії.

- Оувина раптово вичавилася.

Лін Лей використав усю силу і Олів’є зробив також! Лінлей використав свій “Гімн Ветрабола, а Олів’є ще раз випустив ту білу й чорну зброю, яка знищила Дамбу Великого Бота. Найгіршим для хлопця з золотим волоссям було те, що...

Прямо перед атакою Олів’є, він потрапив під вплив гудячої пісні меча Фіолетової Крові.

"БУМ!"

Повна сила містичного Льодяного меча розрубила бойовий клинок молодого з золотистим волоссям. Сила цієї атаки була неймовірною. Насправді, ця атака змусила ударитися його ж клинок про себе і в той же час, та чорна і біла спалах меча опустилася на його голову.

« АААA!», - пролунав лютий, нещасний крик.

Його голова була розчавлена надвоє і його Божественна Іскра опинилася прямо під ударом тієї чорної-білої спалаху меча. Душа всередині Божественної іскри затремтіла, а потім зникла.

- Ойвіна не турбувала смерть чоловіка в чорній мантії. Але цей молодий чоловік з золотим волоссям Кінгслі був єдиним сином Ойвіна. Оувін, який тренувався свого сина, іноді дозволяв йому вести справжні битви не на життя, а смерті. Лише пройшовши тренування, його син зможе рости й розвиватися.

У цій битві його син розбирався з кимось, хто тільки став Богом. Ойвін не знав, наскільки сильним був Олів’є. Він лише турбувався про Лінлію, але не звертав уваги на Олів’є.

Ойвін не звернув уваги, але хто б міг подумати...

Улюблений, єдиний син Ойвіна, якого він любив так само як і життя протягом незліченних років... Помер ось так!

Незважаючи на свій звичайний спокій і безтурботність... зараз Ойвін все ж збожеволів. Здійнялася Божа сила Ойвіна. Сила його Божественної області піднялася до межі, як незліченні вітрами здуті хвилі навколо всіх присутніх.

У той же час Оувін перетворився на біле світло, прямо попрямувавши до Олівія з довгим мечем у руках.

Олів’є, якого вже поранили, ніяк не міг протистояти.

Олів’є відразу ділиться на два божественних тіла, на Божевільний клон світла і на Божественний клон темряви, але обидва слони були важко поранені. Олів'є не мала ніякого шансу втекти.

« АААA!», - Ойвін варварський завивав, його довгий меч рубав з силою, що містить не лічені глибини!

Скинув диявольське фіолетове світло...

"ЛЯЗГ!"

Скрутне тіло Лінлей відлетило назад, але потім його тіло ще раз замерло в повітрі через обмеження Божественної області.

Він тільки що убив чоловіка в чорній мантії, але його рука була відсічена іншим лютим чоловіком у чорно-морській манії. Зрозумівши небезпеку Олів’є, Лінлей поспішив туди і допоміг йому прийняти той удар. Велика рана з’явилася на його грудях і свіжа кров забризкала все. Ліней негайно покликав божественну силу у своєму тілі, щоб вилікувати себе.

"Спасибі" - обидва клона Олів’є подивилися на Лінлей.

« Чому ти дякуєш мені? Я тільки відродив смерть на кілька хвилин», - очі Лінлі та Олів’є були заповнені однаковою гіркою посмішкою і смутком.

Вони більше не могли чинити опір!

Коли Олів’є та Ільвей здалися перед лицем запеклого, що заважав йому.

У ту атаку мечем було вкладено елемент духовної атаки. Лінлей, покладаючись на свій пошкоджений артефакт Владики і Пульсуючу Захищу, ледве зміг витримати той удар. Але, незважаючи на це... Уся духовна енергія Лінлей була виснажена.

Він не зможе навіть ще раз використовувати Гімн Ветра.

« Я знищу і розвію ваші душі! » — сильно перевершив Овейн, охоплений горем. Він махав довгим мечем у своїх руках.

"Рааяа̄ааргх!"

Роздався яростий, пронизливий рев і невидима хвиля вилетіла як куля в напрямку Ойвіна. Отруйний Ойвін відчув силу цієї раптової атаки: « Як це сталося?»

У той же час, Ойвін торопліво порубав мечем, щоб відбити цю атаку.

"БУМ!"

Тьмяне тіло Овіна відлетило назад і він продовжував відступати.

У повітрі ширяло велике створіння, подібне до лева веселки. У середині лева було третє око. Величезний лев змінився, знову перетворившись у диявольського молодого чоловіка в довгу зелену мантію.

Це був Дайлін!

« Дайлін!», - очі Лінлей і Олів’є переповнювали подив та радість.

Після того як Оувін постраждав від духовної енергії, його Божественна область була зруйнована. Два клони Олів’є знову злилися, і Оливе та Лінлей на високій швидкості полетіли в напрямку Дайліна.

« Не думайте, що зможете втекти", - погляд Ойвіна повністю зосередився на Олівії. Його очі були сповнені наміру вбити і в той же час ігноруючи все інше він кинувся у напрямку Олів'є. Обличчя Дайліня стало трохи холодніше і відкрився його третє око.

Невидима хвиля зросла ще раз.

Ойвін видав низькогаряче ричання, дозволяючи невидимому хвиле ударити про його тіло. Він лише зупинився на мить, перш ніж продовжити заново.

Дайлін зробив прорив і дійшов до рівня Бога, але... Дайлін був на ранніх стадіях Бога. У порівнянні з Ойвіном була різниця між їхніми силами. Якби він не покладався на вроджений талант, що передує атакі Даліна не змогла б змусити Ойвіна відступити.

- Ойвін здивовано повернувся в інший бік.

Десятки променів чорного світла з далекого відстані полетіли прямо в Ойвіна. Цього разу, він не смів прийняти цю атаку в лоб і негайно спробував на високій швидкості ухилитися. Однак десятки чорних променів були витіснені за ним і Ойвін мусив блокувати кожен з цих випромінюваннях чорного світла.

Людська фігура з'явилася поруч із Дайлінем.

Це був диявольський хлопець з довгим зеленим волоссям.

« Дайлін, ти “Звіряєш небеса небесах ” і заслуговуєш на ім’я » Божественного звіра #6. У твоїй справжній формі, у тебе дивовижна швидкість. Навіть я не зміг тебе наздогнати." - хлопець з зеленим волоссям засміявся.

« Таросе, годі розмов. Сила цього товариша досить висока. Ми покладемо на твою силу, - сказав Дайлін з холодним обличчям. - Дивись, щоб тебе не побили і ти не зганьбив".

- Таросс подивився на Ойвіна.

Ойвін зимно дивився на цю парочку: « Джентльмени, я просто хочу вбити того малюка з чорно-білим волоссям. А щодо Лінлію, я можу пощадити його. Джентльмени... не втручайтеся".

Ойвін відчував загрозу, яка походила від цих двох биків.

Том 13, розділ 9 — Своєчасне

Почувши, що Овін згадав його ім’я, Лінлей не стримав сміху.

Тільки що, коли він хотів убити їх, Ойвін нікого не щадив. Навіть божественний клон Десрі був знищений! Але тепер він каже, що не хоче вбивати Лінлей, а лише Олів’є? Очевидно, він трохи боявся Тароса і Дайліна.

— Ти хочеш вбити Олів’є, але не Лінлэй?

У Дайліна не було такої ж прив'язки до Олівія. Але з Лінлою все було інакше. Спочатку, Лінлей був частково причиною його втечі з трьома шестиокими золотами Левамі з Тю'їми Гебадос. Лінлей врятував його сина в Некрополі Богів. І найголовніше, Лінлей дав йому божественну іскру не прохаючи нічого взамін.

Дайлін природно повинен був захистити Лінлей.

« Це Олів’є мене не стосується», - жваво засміявся Таросс, дивлячись на Ойвіна.

Ойвін розслабився.

« Але, чи я хочу втрутитись у це рішення? — з злим сміхом говорив Таросс. - Ти просиш мене не втручатися і тільки тому я не буду втрутитися? Якщо інші почують це, вони подумають, що я, Таросс, побоявся тебе. Якщо ти сам знаєш, що для тебе добре, то забирайся до чортової матері! Я можу пощадити тебе цього разу. Інакше, ну ...»

Таросс простягнув одну руку. У ній з'явився довгий, зелений батон. Цей довгий зелений батіг був подібний до зеленій змію і, звичайно ж, спускав холодну ауру. Навіть повітря навколо нього ніби було заморожене. Таросс недбало кликнув довгим батогом, видаючи ясний звук потріскання.

« Ти підеш? Чи хочеш, щоб я змусив тебе піти?

Ойвін пройшов поглядом по Таросс і Дайліну, потім втупився на Олів’є. Його очі наче хотіли поглинути Олів’є живцем.

Ойвін на мить застиг.

« Добре. Якщо це так, я з поваги до вас двом...», - говорив Ойвін, але раптово, пальці його правої руки кинулися до Олів'є і білий промінь світла блискавично розколов повітря, заставляючи сам простір складатись. Біле світло летів прямо в Олів’є.

Треск...».

Де б не проходив світло з його пальців, простір почав видавати ранковий звук потріскання.

Швидкість цього світла була надзвичайно високою.

"Хмпф" — це теросс, який приголомшував і зимно величав.

"Хлоп!"

Той довгий зелений батіг накинувся як змій, але в той же час подовжившись від звивистих трьох-чотирьох метрів до 30-сорок метра. Товщина батогів була такою ж, як хвіст гігантського пітону і він прямо накинувся на несучий промінь світла. Блискучи зелене світло, він оточив біле світло і розвіяв його.

"Лорд Таросс, дякую Вам" - в півголоса подякував Олів'є. Він знав, коли потрібно бути вдячним комусь.

Але Олів'є також знав, що не має ніяких відносин з Тароссом і Дайліном. Вони допомогли тільки заради Лінлей.

Олів’є подивився на Лінлей, який був поруч.

Лінлей посміхнувся: « Оливье, бо лорд Таросс готовий діяти, сьогодні у нас більше не буде проблем."

« Звичайно, я лорд Таросс, знаєте, - Тарош голосно і радісно засміявся, в той же час, продовжую клацати батогом. Його тіло ширяло і сягало як тінь, недбало вступаючи у сутичку з Ойвіном.

Протягом певного часу свого противника він переконався, що Таросс був могутнім воїном навіть серед богів.

Зважаючи на обережність у характері Ойвіна... Якщо він не був упевнений у успіхі, то ніколи б не втягнувся в бій з Тароссом, як зараз. Однак... Його син помер. Протягом незліченних років, не враховуючи досягнення вершини в тренуваннях і збільшення своєї сили, його найбільшим пріоритетом був син.

Син Ойвіна був причиною його існування.

"Таросс, ти змушуєш мене це зробити!!"

« Що таке? Якщо у тебе є потужні техніки, показуй їх!» - Таросс злетів високо в небо і Ойвін погнався за ним. Коли ці два Божі чоловіки почали воювати з усіх сил, ударні хвилі від їхніх атак можуть дійти до й зашкодити Лінлію та іншим. Цього може бути достатньо, щоб важко поранити Лінлей або навіть вбити його.

Підопічні Ойвіна.

« Ви можете йти», - голос Ойвіна пролунав в розумі тих двох людей, які вижили. Чотири Південь. Завдяки Лінлі та Олів’є, сину Івіна і чоловіка з чорної мантії, померли. Залишилося тільки двоє.

« Все погано. Йдемо, швидше», - два везучих Полубог переглянулися і потім після наказу Ойвіна відразу втекли на високій швидкості.

Лінлей, Олів’є і Дайлін зосереджували свою увагу на тому, що відбувається в небі.

« Вони втекли, - першим помітив Діалін.

- Тільки зараз Лінлей зрозумів, що два Поллі розбагатіли у горизонті.

На Лінлі стало страшно дивитися. Він вигукнув: « Божественна ісрі! Божественна ісрі є у чоловіка на срібній мантії.

Якщо знищення Божественний клон, справжнє тіло більше не зможе отримати ще одну божественну іскру елемента світла, який даруєся небом.

Однак...

Справжнє тіло може злитися з тією божественною іскрою ще раз.

Справжнє тіло зіллється з нею дуже швидко, дозволяючи йому скоро повернути старий рівень сили. Но... Якщо він так зробить, Десрі більше ніколи не зможе тренуватися в інших законах.

"Ох? Не треба так поспішати." - Дайлін раптово рушив, бажаючи погнатися за тим чоловіком у срібній мантії.

"В'юх~!"

З тіла Овіна в повітрі раптово з’явилася червона людська фігура. Цей червоно-червоний труп мав полум'яно-красним списом і намагався завдати удар по Дайліну. Дайлін відразу сплевся з полум'яно червоною фігурою і був не в змозі його у той же момент стягнути.

« У цього Ойвіна є два тіла! » — здивувався Лінлей.

Лінлі та Олів’є переглянулися, їхні очі були шоковані. У Ойвіна був не тільки божественний клон світла... У нього також був божественний клон вогню. Два Боговних клона билися з Дайліном і Тароссом і прямо зараз їх сили були рівні.

Сила Ойвіна була справді дивовижною.

Хоча Лінлей хотів погонитися за чоловіка у срібній мантії, після вживання “Гімна Ветра̄", а потім повністю блокував смертельний удар для Олів’є, духовна енергія Лінлей була майже виснажена. Навіть його душа тремтіла.

По суті, Лінлей мав достатньо духовної енергії для використання “Гімн Ветра" двічі і навіть трохи залишиться.

Олів’є вбив сина Ойвіна і, природно, зробив це.

Та атака і справді була занадто страшною. На щастя, Лінлей мав пошкоджений артефакт Суверена, який допоміг йому витримати удар і не загинути.

« Божественна ісрі», - Лінлей почувався безпорадно. Він хотів наздогнатися, але не був упевнений, чи зможе він здолати того чоловіка у срібній мантії.

Лінлей чітко пам’ятав, коли чоловік у срібній мантії вбив Десрі. Той удар ілюзорним мечем... був занадто сильним. У Лінлі було відчуття, що чоловік у срібній мантії був найсильнішим з чотирьох биків під командуванням Ойвіна.

"Таросс і Дайлін об'єднали сили, їм не повинно бути важко розібратися з Ойвіном".

Духовна сила, Божа клонниця Лінлей дуже поступилася його справжнім організмом. Зрештою, його справжнє тіло злилося із суттю 20 000 тисяч душ.

Спочатку тіло Лінлей перестало втікати.

Лінлей розгорнув своє божественне почуття. За такий короткий час навіть святі могли втекти на відстань менше ніж тисячу кілометрів. Боже відчуття Лінлію відразу показало, де кожен утікаючий член сім’ї та друзів: « Все. Небезпека минала. Всі повертайтеся до замку Драконячої Крові".

Почувши повідомлення Божественного почуття Лінлей, що втікають з замку Драконячої Крові, які були весь час ментально під тиском, негайно відчули велику радість.

Всі поспішно повернулися.

У небі над Замком Драконячої Крові. Таросс і Ойвін почали битися з усіх сил.

« У тебе лише така маленька сила, ха-ха...», - пролунав гучний сміх Таросса.

"В'юх--"

Довгий зелений кнут Таросса звивався як змій і в той же час, температура навколо сильно впала, після чого ніби з нізвідки почав з'являтися один синій кристал льоду за іншим. Вони ширяли в повітрі всередині області рівною кільком квадратним кілометром. Під променями сонця вони виглядали дуже гарними.

Всередині області в кілька квадратних кілометрів уся суть елемента води перейшла під контроль Таросса.

Обличчя Овіна змінилося.

Його тіло відразу почало випромінювати сліпуче, святе світло... і дворучний меч в його руках, покритий цим святим світлом почав злегка тремтіти.

У області навколо меча можна було побачити крихітні, нитевидні тріщини в просторі.

— Хмпф. Невидима пульсація хлинула з його голови, і безпосередньо вносила кожен із цих синіх кристалів льоду.

Треск...».

Кожен з цих кристалів льоду, що паруються, почав випромінювати синє світло. Промени блакитного світла, що виходять від синіх кристалів льоду, з'єдналися разом і кожен раз, коли вони перетиналися, їх сила росла поки, нарешті... Вони всі не зійшлися в одній точці.

- Ойвін знав, що ситуація була критичною. Він відразу ж рубав мечем один з крижаних кристалів.

"Взрів!"

Льодовий кристал зруйнувався. Але потім, в мить ока, сформувалась нова крижана кристалика. Ця дивовижна освіта аж ніяк не захиталася.

"Хруст!"

Один з синіх кристалів, що перетинаються через потоки енергії, раптово випустив промінь чорного світла.

Метою був Ойвін.

Ойвін видав низькорівне ричання. Білий ріг почав повільно виходити з його лоба і в той же момент він зі всією своєю силою вдарив мечем по променю чорного світла, що летів у його напрямку. Дворучний меч і промінь чорного світла зіткнулися в лоб.

Промінь чорного світла зруйнувався.

"Взрів!"

Ойвіна вирвало повним ротом свіжої крові. С “хрустом65 ”, кістки його розтрощені.

Ойвін люто втупився на Таросса, потім негайно перетворився у промінь світла, кинувшись до західного горизонту. Навіть пламінно червона форма, яка заплутувала Дайліна, знову злилася з Ойвіном, який зараз зник у західному горизонті.

"Олів'я, я, Ойвіне, присягаюся, що вб'ю тебе!" - лютий рев Айвина потряс повітря над Замком Драконячою Крові.

Побачивши відступ, Олів’є та Лінлей з полегшенням зітхали.

Таросс і Дайлін прилетіли до них.

« Чому він взявся за це? Він і справді досить сильний. Якщо б він воював лише зі мною, використовуючи всю силу, я міг би тільки битися з ним на рівних" - схвалено зітхнув Таросс.

Таросс також зрозумів, що цей бог був другим Богом.

Дайлін також злегка кивнув.

« Але, той божественний клон вогню не такий сильний як Божий клон світла, — зітхнув Дайлін. - Коли він бився зі мною, той божественний клон зміг тільки зв'язати мене. Жаль. Я тільки дійшов до рівня Бога. Я ще не можу повністю користуватися законами рівня Бога."

Людина може стати Богом, коли дійде до певного рівня просвітлення.

Але більше розуміння не означало, що ти став краще використовувати їх.

« ДВА Божественних клона, обидва на рівні Бога. З цим Ойвіном дуже важко розібратися." - Лінлей відчував, що це була досить колюча проблема.

« ДВА Божественних клонів на рівні Бога не є чимось особливим, - презирливо похитав головою Таросс. - Ставши Богом своїми силами, перший божественний слон природно може дійти до рівня Бога. А що стосується справжнього тіла... Він може знайти Боже власне іскру та злитися з нею. Ойвін, мабуть, провів багато часу у в'язниці Ґебадос. Спочатку він дійшов до рівня Полу бога первісного тіла. І, мабуть, йому пощастило і він здобув Божу явну іскру. Так і вийшло два клони Бога. Все так просто."

Коли вони розмовляли, до них несподівано прилетіли численні форми. Це був холодний і похмурий Бог Війни “О’Брайен Борис, Первосвященик ” » (Кетрина̄ та Сезар.

„Лінко, мої вітання" - серйозне, кам'яне обличчя Бога Війни вижало з себе посміховиськом.

Побачивши Бога як війну, Лінлей зітхнув у своєму серці.

« Бог Війни. Ви вже знаєте про те, що сталося в Імперії О-Брайен?" - запитав Лінлэй.

« Я знаю небагато. Але не знаю деталей, - похитав головою Бог війни. - Я не сподівався, що відразу ж після повернення з Некрополя Богов я отримаю такі жахливі новини."

« Ах, так. Я ще не запитав. Як так багато биків раптово втікли з В'язниці Гебадос? - Навіть місце в хребті Магічних Звірей, звідки я втік, було слабкою точкою у стіні реальності. Це місце було складно знайти".

« Це був я.

Олів’є сказав: « Я зробив це випадково. Я ненавмисно відкрив міжпросторовий портал".

« Ти відкрив міжпросторовий портал?», - Дайлін, Бог Війни та інші були дуже здивовані.

Слабкі точки в стіні реальності були лише довгими, великими тріщинами, які час від часу випускають кілька крапель води. Але відкриття міжпросторового порту буде як масивний зсув, який випустить потік води, звільняючи велику кількість вовчень.

« Може, Лін Лей подивився на Дайлін у замішанні? - Лорд Дайлін, як Ви дізналися, що ми в небезпеці? "

Лінлей знав, що Діалін перетворився на справжню форму, щоб поспішати сюди. Навіть Таросс був трохи повільніше від Дайліна, а Полубогі — як Бог Війни, Первосвященик і Сезар — були ще повільнішими. Вони прибули лише тоді, коли схоплення вже закінчилося.

Том 13, розділ 10 — основа

« Лард Бейрут повідомив нам», - відповів Діалін.

Бог війни також сказав: « Коли ми повернулися з Некрополя Богів у Плоско Юлан, одразу ж як ми опинилися на континенті Юлан, лорд Бейрут раптово нам розповів... що Лінлей знаходиться в небезпеці. Він сказав, якщо Дайлін і Таросс поспішать, вони можуть врятувати тебе вчасно."

Дайлін і Таросс обидва злегка кивнули.

"Дайлін, якби ти був трохи повільніше, все стало б набагато небезпечнішим", - зітхнув Таросс.

Дайлін засміявся: « Як? Я вважаю, що лорд Бейрут прибув сюди набагато раніше за нас. Якби ми ще не прибули, лорд Бейрут допоміг би Лінлію у найсуворішу і найнебезпечнішу мить».

« Лард Бейрут? — захмурився Таросс. - Лорд Бейруту, мабуть, все одно буде, навіть якщо кожна людина на континенті Юлан помре. Він обов'язково врятував би Лінлей? Я дивуюся, що він взагалі нас попередив".

Таросс чітко пам’ятав лютість Бейрута.

« Не обов'язково», - Дайлін не був такої ж думки.

« Так от як все сталося» - Лінлей таємно зітхнув. Не дивно, що коли він менітно зв'язався з Бебе, Бібі не сказав йому, чи прийде Бейрут... Значить, Бейрут пішов до Некрополь Богів і навіть не був у лісі Тьми.

Ніхто не помітив...

Прозора людська фігура, що шириться в повітрі за кілька кілометрів від Замка Драконячої Крові, поглинає сонячне світло, яке на неї падало. Коли щось поглинає все світло, природно, воно стає невидимим.

"Ця дитина, Таросс".

Невидима людина самознищила себе: « Здається, що під час Апокаліпсичної війни багато років тому я справді залякав його. Він і справді думає, що я настільки безжалісний та лютий?»

Тоді напівпрозоре тіло зникло.

На кордонах Лісу Тімы.

« Не йди. В замку Драконячої Крові від тебе не буде ніякої користі. Ти можеш здолати повного Бога?», - три фіолетово-золотих Крисиних короля вмовляли Бебе, але він вже прийняв рішення. Він поспішно полетів на південь, з серцем, повним паніки.

Але саме в цей момент.

« Бебе, зі мною все добре», - почувся голос Лінлей в розумі Бібі.

"Босс" - Бебе негайно зупинився... Він був сповнений радості.

Три фіолетово-золотих Крисиних короля були дуже спантеличені, коли Бебе зупинився в повітрі і духовно заговорив з Лінлою. Ця розмова закінчилася лише через довгий час.

"Босе, я прямую до тебе" - прямо зараз Бебе по-справжньому хотів побачитися з Лінлією. Ніхто не міг зупинити його.

« Бебі», - пролунав хрипкий голос.

Бебе підняв мордочку... Його очі, подібні до намистинки, відразу заповнилися відтінком нещастя: « Дидця Бейрут, ти повернувся тільки зараз.

"Лорд Отець" - три фіолетово-золотих Крисиних короля поводилися дуже пристойно.

Бейрут посміхнувся і попрямував до Бебе, бажаючи обійняти його: « Бібі, йди сюди ».

Але Бебе вклонився: « Хмпф. Дідусь Бейрут, я дізнався від боса, що ти знав про небезпеку, в якій він був. Чому ти особисто не втрутився? Якби ти втрутився особисто, цей виродок Ойвін, без сумніву, помер би."

Бебе був дуже незадоволений.

Ойвін майже вбив Лінлей.

Хоча Бебе дуже пишався Бейрутом і сильно кохав його, для Бібі не було нічого важливішого за Лінлей, з яким він виріс разом із дитинства. Багато в чому так само, у серці Лінлей Бебе також був дуже важливий.

Скільки років Лінлей і Бебе подорожували наодинці, тільки вони вдвох?

Молода людина без батьків і магічний звір. Вони жартували одне з одним, подорожували разом і поступово виросли. Вони були міцними і непорушними.

« Бебе, мені особисто вбити того Ойвіна? - Я ж не можу особисто втручатися в кожну справу? А що стосується вбивства Ойвіна і помсти, краще залишити це Лінліей. Досить, що я врятував йому життя."

"Таросс і Дайлін врятували життя мого Босса" - ігноруючи Бейрута, Бебе розчаровано відвернувся.

Коли Бейрут пішов на Бебе, то не знав, що сказати.

Він, Бейрут, був надзвичайно відомою особою, навіть серед фігур високого рівня безлічі Площ цього Всесвіту. Про його жорстокість і лють плекали легенди. Він міг бути безпорадним навіть зі своїми дітьми. Але у випадку Бебе серце Бейрута переповнювали його увагу і любов.

Це як батьки, котрі можуть бути суворими зі своїми дітьми, але ставляться поблажливо до своїх онуків.

Бейрут був дуже строгим зі своїми дітьми, але зустрівшись з цим потомком клана Бейрт, Бебе, другим коли-небудь існуючим Богомстовим Пожирачем у незліченних Площинах цього всесвіту, він просто не міг бути суворим.

« Тарос і Дайлін? - Бебе, насправді, пересуваючись на високій швидкості я прибув у замок Драконячої Крові набагато раніше. Якби вони прийшли не вчасно, я б втрутився".

Бейрут намагався задобрити Бебе, ніби він був маленькою дитиною.

Бебе підозріло глянув на Бейрута: « Невже? »

« Звичайно, це правда. Коли дідусь Бейрут тобі брехав?

Бебе негайно посміхнувся.

"Ах так, дідусь Бейрут, я хочу летіти до замку Драконячої Крові" - негайно сказав Бебе.

« Гаразд», Бейрут усміхнувся до нього.

« Ти повинен піти, але Бебе, пам’ятай, що ти дуже близький до фінансової трансформації і повнолітніх років. Почали їх, повернися швидше." - Бейрут дав серйозні покарання.

« Привіт, дідусь Бейрут», - відповів Бебе.

« Гаррі, йди з Бебе», - наказав Бейрут, не зовсім заспокоївшись.

- Так, Лорде.

« Дитину Бейрут, адже я не маю потреби йти зі мною. Якщо я зіткнуся з божествами, які виступлять проти мене, Гаррі не зможе захистити мене" - сказав Бебе, тому що на думку Беке, крисиний Король Гарі був лише магічним звіром Святого рівня.

Почувши це, Гаррі не стримався і переглянув очі зі своїми братами, іншими Крисиними королями, Хартом та Гарві.

"Гаррі, йди з ним." - Бейрут не хотів говорити більше.

А потім, Бебе та Гаррі разом вирушили до замку Драконячої Крові.

Раптова поява стількох людей на континенті Юлан була катастрофічною новиною для Бога війни та Первосвященика. Все ж, вони були змушені прийняти це. Лінлей, Олів’є, Дайлін, Таросс, Сезар, Бог Війни і Первосвященик... Ця група людей була разом у головному залі замку Драконячої Крові.

Під час їхньої розмови один з одним...

"В'юх~!"

Людська фігура раптово прилетіла на високій швидкості. Це був Фаїн.

Тільки що, через прибуття Ойвіна Лінлей наказав своїй сім'ї та друзям негайно бігти в різних напрямках. Тепер, вони поступово поверталися назад. Першим прибув Фаїн. Коли Фаїн приземлився у головному залі, то побачив Бога Війни О'Брайена й був приголомшений.

"Бам!"

Колісень Фаїна впала на землю.

« Мастер, - очі Фаїна вже були повні сліз. - Мої учні мертві і почесні учні також померли. Божа ціла гора війни була знищена! Ваш учень не зміг виправдати вашу довіру".

Фаїн гірко плакав. Біль, який він відчував у своєму серці побачивши свого Майстра, Бога Війни, вийшла з-під контролю.

Бог війни спішив до нього, піднявши свого першого учня на ноги.

«Фаїн, це не твоя провина. Не твоя вина." Бог Війни видав єдиний подих.

Божа гора війни містила роботу всього його життя, але коли стільки божеств прибутку він розумів... що його учень Фаїн, тільки Верховний Святий, не мав і шансу захистити її.

- З неба спустилося безліч людських фігур. Це були Діксі та інші.

Діксі та інші відразу стали навколішки перед Первосвящеником.

- Зітхаючи сказав Первосвященик. Його ситуація була набагато кращою, ніж у Бога війни, тому що люди, які присвоїли Імперію Юлан, атакували німецький палац. Крім того, учні Первосвященика не були зосереджені на одному місці. Тому померли лише двоє чоловіків з Імперського палацу.

Більшість учнів Первосвященика були живі.

Однак... Імперія Юлан, яку протягом десяти тисяч років захищав Первосвященик, була захоплена.

Дуже швидко повернулося багато людей, один за одним, включаючи первісне тіло Лінлей, яке відразу ж злилось із його божественним клоном.

« Після повернення Лоіне обняла Лінлей... Вона дуже турбувалася про нього. - З тобою все добре. Це чудово."

Невиливні сльози переповнювали Делії. Коли прибув Ойвін, всі вони були змушені ховатися в кишеньковому вимірі.

Невдовзі вони побігли в різні сторони.

Лінлэй турбувався, що коли ворог зосередиться на аурі його первісного тіла, щоб зловити його, то це призведе до великого лиха, тому він не дозволив нікому бігти в одну з ним сторону.

У той же час, серця всіх були повні жаху. Але зараз, всі почали відчувати себе спокійніше.

« Тепер все добре», - Лінлей також почувався розслабленим.

Раніше, на плечах Лінлей була важка ноша, яку він фактично ніс сам. Але тепер приїхали Діалін і Таросс. З ними... Якщо той лорд Едкінс особисто не втрутиться, сторона Лінлей була більш ніж здатна хоча б захистити себе.

"Лінлей, ти знаєш хто зруйнував мою гору Бога Війни?" - Бог війни подивився на Лінлей.

У Божих очах війни були відтінок небажання прийняти це.

Зітхнувши, Лінлей сказав: « Бог війни, забудьте про це. Люди, які знищували Божу гору війни й присвоїли Імперію О’Браєн є дуже великою силою. Їхній лідер — це Всевишній Бог. Його звуть "Едкінс".

Коли він дізнався, що Едкінс є Всевишнім Богом, то навіть не думав про те, щоб Бог Війни міг повернути собі Імперію О’Брайен назад.

- Делін видав здивований крик.

Провівши у в’язниці Ґебадос, Дайлін знав, наскільки жахливим був Едкінс.

« Вищий Бог?», Таросс, Сезар, Бог Війни, Первосвященик та інші змінили обличчя. Було так складно стати повним Богом після рівня Полу бога, але складність просування від Бога до Всевишнього... була ще більш абсурдною. Для них Всевишній Бог був непереможним.

Зрештою...

Володарі не звертатимуть уваги на звичайні божества. Володарі не турбувалися про те, щоб робити щось проти них, тому що Боги висихають на вершину гори.

« Думаю, Едкінс також втік. У цьому є сенс. Він належить до міста Блакитного вогню, - Дайлін випустив емоційний подих. - Хто знає, може лорд Синій вогонь також втік".

Дайлін також знав про жахливу силу “Синього вогню ” — одного з п’яти великих Королів.

Король серед наймогутніших Висших Богів!

Хоча Едкінс був сильним, він мав опустити свою горду голову і підкоритися йому.

"Ха-ха... - Бог Війни самознищливо засміявся. - Отже, Вищий Бог дійсно зацікавився моєю Імперією О'Брайен".

Сміх від Бога, війна була безпорадною. Незважаючи на те, що Бог війни став сильнішим у Некрополі, то він ще був тільки палким.

« Линле, ти знаєш хто зайняв мою Імперію Юлан?» - пролунав ніжний голос Первосвященика.

Лінлей ще пам’ятав слова Мубою. Він негайно відповів: « Первосвященик, людина, яка знищила Імперський палац імперії Юлан і привласнював його собі, є повний Бог на ім’я Оерф».

- Нахмурився Первосвященик.

Сила всіх присутніх зросла за цю поїздку до Некрополя Богів, Доліна прорвалась крізь вершину Полібольського рівня і ввійшов на рівень Бога. Первосвященику пощастило і він одержав “Ось Божевородну ясність. Але незважаючи на те, що Сезара й Бог воював не були схвалені божественними іскрою, то таки здобули божественну артефакти.

« Бог, який зміг вижити у Тюремі Ґебадос не є звичайною Богом; він нахмурився сказав Діалін. - Я вважаю, що зараз нам краще не наживати занадто багато ворогів. Для початку, зробимо Імперію Барух своєю базою. Разом, ми зможемо хоча б захистити її."

Бог війни і Первосвященик трохи вагався, але потім також кивнули.

Том 13, розділ 11 — Божественна Іскра Дезрі

Лінлей та інші розуміли одне: якщо хтось хоче зайняти велику територію, треба було мати еквівалентну кількість сили!

На чолі Імперії Юлан був повний Бог Оерф. А втім, скільки Богів було на стороні Оерфа? Чи може бути, що він діяв сам? На даний момент вони не могли бути впевнені в відповіді на це питання.

Імперія Юлан була набагато більшою за територію і населення, ніж імперію Барух.

Імперія Юлан і імперія О’Брайен - два найбільші країни континенту Півден.

Сторона Оерфа, звичайно, була не слабша за Івін, бо вони наважилися взяти На себе Імперію Юлан. Ойвін мав два божественних клона і був в змозі боротися з Тароссом. Як же Лінлій міг посміятись з Оерфу?

«Кетрін, тобі потрібно поквапитися з поглинанням Божественної іскри, - проінструктовані Таросс. - Дайлін, тобі потрібно тренуватися і отримати чітке уявлення про те, як застосовувати Закони у своїх атаках, щоб підняти боєздатність протягом короткого періоду часу."

Первосвященик і Дайлін кивнули.

„Лорд Бейрут тільки недавно відкривав Некрополь Богів. Він не повинен знову відкрити його в найближчому майбутньому, тому... Ця ситуація з божествами, які призвели до хаосу, продовжуватиметься тут, на континенті Юлан, протягом досить довгого періоду часу - сказав Таросс. - Що стосується нас, то все що нам потрібно зробити - це спокійно тренуватися. Якщо інші нас не турбуватимуть, ми не будемо їх непокоїти. Якщо інші захочуть мати справу з нами, то нам не потрібно виявляти до них милосердя."

Очі Таросса були холодні.

« На цьому все. Я збираюся відправитися до Імперії Барух, імператорської столиці. Якщо Ойвін там, я викину його." - сказав Таросс. Насправді, під час їхньої битви Таросс не атакував на повну силу.

Зрештою, оскільки Таросс став охоронцем 11 поверхів Некрополя Богов, то він точно мав екстраординарні здібності.

« Лаорд Таросс, я дещо стурбований» - сказав Лінлей.

"Говорорі" - засміявся та подивився на Лінллей.

Лінлей нахмурився: « Чи Едкінс хоче вбити нас у цьому місці? »

Після візиту Овіна Лінллей почав турбуватися. Спочатку він думав, що Ойвін не атакуватиме Замок Драконячої Крові.

Зрештою, Лінлей не нападав.

Хто б міг подумати, що Ойвін дійсно атакує. Це змусило Лінлів турбуватися про те, що в один прекрасний день, якщо Едкінс захоче, він теж прийде, щоб розібратися з ними. Це було б жахливо.

« Не хвилюйся, - розсміявся Дайлін - Лінлей. Ті, хто висихає Боги мають почуття власної гідності. Якщо ви не будете дратувати їх, вони не будуть принижуватись і розуміти вас. Взагалі, навіть повні Боги не будуть принижуватися і вступати у конфронтацію з вами, а вже тим більше Висихі боги."

У світі Божественності був такий звичай: тільки Божества одного рівня і статусу будуть воювати один з одним.

Наприклад, Бог не торкався Полаґо доти, доки той не йшов і не дратував Бога. Але, звичайно, якщо хтось порушив Божу волю або почав досаджувати йому якимось чином, Бог не помилувати його.

Наприклад, Бейрут видав наказ про те, що Богству і Святому не дозволяється брати участь у боях або влаштовувати заколоти у Восемнадцтві Північних Герцогів. Якщо Боги будуть перелічити його волі, то Бейрут, однією ляпасою вбив би їх!

Боги, що висихали, напевно могли вбити Полубогом одним ударом долоні.

Зрештою, різниця в їхній силі була величезною.

« Це добре», - Лінлей відчув полегшення.

Водночас, проаналізувавши події і згадуючи як Оувін прибув до замку, Лінлей зрозумів, що він не атакував його. Ясно, що він зневажав це і замість цього віддав наказ своїм підлеглим... Це була звичайна ситуація. Наприклад, якщо обидві сторони брали участь у війні, то лідери боролися з лідерами, тоді як солдати та воїни воювали.

« Терос, будь обережним з Овіном, — посміхнулася Дайлін. - Дивись, щоб в кінцевому підсумку ти не отримав від нього зломку."

"Ну і жарт!"

Таросс відразу засміявся: « За кого ти мене приймаєш? Новий Бог, як ти, умудряться знущатися?».

Договоривши, Таросс відразу вилетів з головного залу Драконячої Крові і попрямував до Імперської столиці на високій швидкості.

"Вискочка» - тихо виручився Дайлін.

Лінлей подивився на своїх воїнів з усмішкою на обличчі. Тепер, коли все було добре і Замок Драконячої Крові повернувся до свого нормального спокою, Лінлей був задоволений. Він підняв голову до неба, дивлячись на нього через двері головного залу: « Бебі збирається прилетіти сюди!».

....

« Босе, як щодо того, щоб ти жив зі мною в лісі Тьми? — запропонував Бебе. - Не хвилюйся, дідусь Бейрут напевно не зупинить мене якщо я захочу привести туди тебе. Коли прийде час... я, Тейлор та інші будуть жити разом у Лесі Тьми. Я не думаю, що хтось посміє прийти туди".

Це була ідея Бебе!

Після нападу Овіна Бебе почав турбуватися.

« Не хвилюйся. Проблеми майже вирішені, - засміявся Лінлей. - Таросс і Дайлін вже прибули і вони - повні боги. З їхньою присутністю... Принаймні, Боги не в стані загрожувати нам тепер. Щодо цього Едкінса, то я думаю, що він не має жодних підстав приходити сюди і розбиратися зі мною.

Бебе розумів, що слова Лінлей мали зміст.

Якщо Едкінс хоче вбити Лінлію, навіть якщо Ліне вирішив би жити в Лезі Тьми, то він міг дочекатися, коли Бейрут тимчасово залишить це місце... Крім того, чи він, Всевишній Бог, буде принижуватись і мати справу з Полубогом?

"Але я повинен сказати, що на цей раз все дійсно було досить небезпечно" - Лінлей схвильовано зітхнув.

Якби Дайлін не з'явився у критичний момент, то зі мною і Олів’є, ймовірно, все було б закінчено.

« Про яку небезпеку йдеться? » — запитав Бебе. - Насправді, дідусь Бейрут прибув до Замка Драконячої Крові раніше, ніж прибутку вони. Тільки мій дідусь Бейрут не міг втручатися, якщо не було крайньої необхідності. Якби Дайлін та інші не встигли вчасно, дідусь Бейрут напевно втрутився б".

Лінлей не був дуже здивований.

« Якби дідусь не втрутився в критичний момент, то навіть після смерті я більше не вважав би його дідусем», - кілька сердито сказав Бебе.

« Зрештою твій дідусь Бейрут Найвищий Бог і я чув, що він Емісар Владики. Враховуючи його статус ... Як він міг так недбало втрутитися? Бебе зітхнув і більше нічого не сказав. Зрештою Бебе все ж любив дідуся Бейрута.

Крім того, він відчував турботу з боку Бейрута.

Але Бебе, який ніколи не бачив своїх батьків, був найближче до Лінліей.

Лінлей подумав: « Так лорд Бейрут насправді прибув рано. Тільки він не втручався... Здається, лорд Бейрут просто спостерігав за тим, як загинув Божий слон Десрі.

Лінлэй почав розуміти.

Бейрут був дуже гордою людиною.

Життя і смерть Десрі, життя та смерть Олів'є... Бейрут, мабуть, не буде турбуватися про них.

Бейрут був готовий піклуватися про Лінлэй через Бебе.

В Лесу Тьми.

« Я сказав вам наполегливо працювати і тренуватися в законах Землі, Вогні та Води. Але ви... якщо ви продовжите вести себе так, то навіть через сто мільйонів років ви все одно не зможете стати Висимими Бога!», Бейрут дивився на двох філолетово-золотих Крисиних Королів перед ним.

Два Крисиних короля не сміли видавати і звук.

« На жаль. Я не можу звинувачувати вас, - Бейрут похитав головою і зітхнув. - Ви більш досвідчені в Законах Ветра і Тьми. Тренування в трьох інших типах Закону дійсно занадто повільні, надто повільні!».

« Мій батько, - один з двох фіолетово-золотих Крисіних Королів Харві вирішив заговорити. - Я тренувався протягом більше мільйона років, але... Я не досяг Божого рівня в законах Землі, Огню або Води. Чесно кажучи, я втомився тренуватися в них. Це повністю відрізняється від того, коли я тренуюся в законах Тьми і Законух Ветра. Під час таких тренувань я ніби розслабляюсь."

« Забудь. Роби, що хочеш".

Бейрут похитав головою. « Насправді, я маю багато речей. Я не повинен бути таким жадібним".

« Це дитина Бебе натяк на посмішку з’явився на обличчі Бейрута. - Я не так важливий для нього, як Лінлэй. Хе-хе ... Він не розуміє, що навіть якщо він не просить мене про допомогу, з урахуванням того що Лінлей дбав про нього так довго, я б само собою не дав йому померти. Проте, я все ж не завжди можу допомогти."

Навіть хтось такий могутній як Всевишній Бог не був здатний телепортуватися.

Бейрут. Хоча його божественне відчуття могло б підказати йому, що в десятках тисячах кілометрів звідси хтось намагався вбити Лінлей, щоб подолати таку відстань він все ж потребував би визначеного часу. Якщо він, Бейрут, буде не в змозі прибути вчасно... Він буде безпорадним.

« Харт, Гарві і ваш старший брат Гаррі. Я не хочу більше нічого говорити. Ви можете самі вибирати шлях. Якщо ви дійсно не в змозі прийняти шлях, який я організував для вас, то можете робити так, як вам завгодно. Тільки не жалійте про це в майбутньому."

"Так, Отче."

Харт і Гарві переглянулися. У їхніх очах проймалась радість.

Побачивши це, Бейрут зітхнув.

Часто, дорога яку старші казали була правильною, але якщо дітям вона не подобалася, що в такому випадку?

Замок Драконячої Крові.

Людська фігура пролетіла на високій швидкості і зупинилася біля замку Драконячої Крові. Невдовзі покоївка привела людину до тренірової зоні Лінлей.

« О, Міллер. Проходи." - почувся голос Лінлей.

Кілька днів тому Таросс змусив Овіна відступити. Разом зі своїми підлегліми Ойвін втік подалі від кордонів Імперії Барух.

Таросс, Дайлін, Бог війни та інші жили в східних садах. Замок Драконячої Крові був надзвичайно великим місцем, отже там могли зручно розташуватися безліч людей. З урахуванням такої великої кількості сильних биків, які зібралися в одному місці... Навіть Ойвін не захотів би прийти сюди знову.

Хоча Олів’є був дуже впевнений у собі, він знав, коли починати і відступати.

Тепер, коли Ойвін поклявся вбити його Олів’є, природно, залишився в замку Драконячою Крові.

Однак...

Десрі зробив інакше. У день бою первісне тіло Десрі втікало разом з іншими. Лінлей також подумки розмовляв з ним і просив повернутися, але хто б міг подумати, що він буде єдиним, хто не повернеться в замок. Разом з тим він повернувся до свого таємного гірського села.

« Лаорд Лінлей, Міллер зупинився біля входу і продовжив говорити. - Лорд Лінлей, будь ласка, відволікайтеся і злетіть зі мною. Прямо зараз лорд Десрі перебуває в дуже поганому стані."

— Що сталося?

Міллер гірко засміявся: « З того часу, як лорд Десрі повернувся додому, він замкнувся у своєму кабінеті і заборонив усім заважати йому. Тоді ми всі відчули, наскільки спустошений погляд лорда Десрі. Мадам Пэнслінн пішла поговорити з ним, але вона була проклята. Він змусив її залишити його в спокої."

- Лінлей був шокований почутим.

« Дуже добре. Лорд Десрі - людина з дуже хорошим характером. Він ніколи не проклинав мадам раніше. Крім того, пані також відчула, що лорд Десрі дуже засмучений», - поспішно сказав Міллер.

« У дорогу», - Лінлей не вагався.

Лінлей не думав, що ця невдача змінить Десрі так сильно.

Лінлэй вважав, що якби він втратив Божественного клона елементу вітру, то не був би настільки пригніченим. Він би просто стиснув зуби, а потім почав тренуватися з іншими видами Закону. Він був живий.

В горах. Гірська резиденція. Лінлей і Міллер йшли разом.

« Ти прийшов, брате мій », — побачивши Лінллей, Рейнольдс посміхнувся.

Рейнольдс був набагато більш зрілим, ніж раніше. Тим не менш, в даний час Рейнольдс все ще був лише магом дев'ятої ранги. Поки він тільки готувався до прориву на Святий рівень.

«Лінлей, Десрі не хоче нікого бачити. Судячи з усього, він не тренується. Я не знаю, про що він думає" - Пэнслінн підійшла до Лінллей, на її обличчі була гірка усмішка.

Лінлей злегка кивнув.

Лінлей зрозумів: « Десрі не сказав своїм друзям і сім'ї про знищення його Божественного клону».

Пентлін Лінлей відразу відправлявся до місця, де він стояв. Двері до кабінету відчинилися з натиском. Коли Лінлей побачив Десрі, що сидів зі скревоченими ногами, то був шокований.

Чи був це найвишуканіший Десрі, якого він знав?

Том 13, розділ 12 — рішення Десрі

М'який темперамент, постійна усмішка на обличчі. Це був образ, який згадав Лінлей про Десрі. Але саме тепер волосся Десрі було розшарпаним і все його тіло випромінювало жорстоку ару. Навіть коли Десрі помітив прибуття Лінллей, він не змінив своєї ауру.

« Ти прийшов» - спокійно сказав Десрі.

Лінлей зітхнув.

Руйнування Божого клону, мабуть, було справжнім ударом по психіці Десрі.

« Десмарі, шкода через руйнування Божого клона - безглуздо. Все, що ти можеш зробити в даний момент - це працювати і думати про свій майбутній шлях. Те, що ти настільки засмучений і навіть не розмовляєш з родиною та друзями, змушує їх турбуватися про тебе." - сказав Лінлей.

Десрі на мить затих.

« Коли я повернувся, мій розум був у стані хаосу. Я не хочу розмовляти з ними», - відповів Десрі.

Лінлей злегка кивнув.

Десрі та Лінлей були різними. Зрештою Десрі старанно тренувався понад п’ять тисяч років, щоб стати Богом. Результати його п’яти тисячолітніх зусиль зникли в один день. Ніхто не міг би прийняти такий удар абсолютно спокійно.

« Десетри, що твоє рішення? — зітхнув Лінллей. - Ти збираєшся тренуватися в законах інших елементів, щоб стати божеством, чи знайти Божественну іскру Полу бога та злитися з нею? "

До цього моменту у Десрі не було ніяких інших варіантів.

Десрі іронічно посміхнувся.

« У Законі інших елементів? » — запитав Десрі. - Лінвей, я був найдосвідченіший фахівець у законах Елемента Світла. Але навіть з огляду на це мені потрібно було багато часу, щоб стати Божественним. Якщо говорити про закони інших елементів, то постанова Божественністю зайняла б у мене понад десять тисяч років. Скажи, як я можу стати божеством власними силами знову? "

Лінлэй умк на минуту.

Лінлей зрозумів, що кожна людина має свої власні сильні сторони. Наприклад, якщо Лінлей був би змушений тренуватися в законах Тьми, про які він нічого не знав, то навіть якби він приклав у десять або більше зусиль, його досягнення все одно не могли б порівнятись з його знанням Закону Ветра.

Частина зусиль для подвійного результату... Подвійні зусилля для частинних результатів. Між цими поняттями була величезна різниця.

« ДСРІ, я знаю, що ти маєш схильність до закону Світла... - Серйозно сказав Лінлэй. - Твоя Божественна іскра була захоплена хмарою на срібну людину, яка служить Ойвіну. Не хвилюйся. Я, безумовно, придумаю спосіб, щоб дістати цю божественну іскру для тебе."

Якщо оригінальне тіло Десрі з’єднається зі своєю божественною іскрою, то воно досягне успіху в дуже короткий період часу.

Але Лінлей також розумів, що не так вже й легко сказати, чи той чоловік знову прийде на срібні шати.

« Якщо я не знайду твоєї Божественної іскри, то зможу знайти іншу божественну іскру вимірювального елемента світла» — сказав Лінлей.

Лінлэй розумів, що... Спочатку, коли Ойвін напав, Десрі не почав відступати відразу, що призвело до знищення його Божественного клонування. Спочатку Десрі бачив майбутнє в законах елемента світла. Але тепер, його єдиний шанс знову стати Богом — це злитися з Божою іскраю.

Він, Лінлэй, повинен був допомогти йому.

« Немає необхідності», - з долею рішуче сказав Десрі.

Лінлей трохи злякався, почувши відповідь.

Що мав на увазі Десрі? Можливо, він сам використав би свою силу верховного Святого святого, щоб здобувати божественну іскру?

« Я більше не хочу тренуватися в законах Світла, — каже Десрі. — Він подивився на Лінлей і зітхнув. - Лінлей, після кількох битв я виявив, що тренування в духовних атаках дуже невигідні з точки зору використання навичок у битвах. Я хочу тренуватися в таємничих істинах, які корисні у ближній битві».

- Лінвей був здивований.

Він не очікував, що Десрі справді вирішить змінити свій шлях тренування.

Але це мало сенс. Після того як Десрі став Божественністю, він брав участь у двох великих битвах проти Бомонта, а вдруге проти срібної людини, якою командував Овін. Десрі зрозумів... що покладатися тільки на духовні атаки в бою неправильно.

Хоча душа була надзвичайно важливим аспектом, фізичні атаки були більш ефективними.

« Це справді так?» - Лінлей прийняв рішення. З клацанням рукою Лінлей витяг чорну божественну іскру, від якої в даний час виходила труна.

Десрі не знав, що сказати і подивився на божественну родзинку: « Лоіне, а це? »

Лінлей злегка кивнув: « Це Божа іскра, яку я отримав під час вбивства Бомонта. Природа цієї Божественної іскри заснована на Указах смерті. Окрім семи законів, існує чотири вкази. Вказівки смерті включають у себе як сильні духовні атаки, так і потужні технології ближнього бою. Слейчи з нею, вислідуй її і прорвеш. Ти маєш це зробити".

Десрі злегка вагався.

Насправді, в даний момент Десрі дуже хотів цю божественну іскру. Але Божественні іскри були просто занадто дорогою річчю.

Лінлей сам убив Бомонта і, отже, Божественну іскра дістала йому.

« Візьми її» - Лінлей, звичайно, розумів, про що думає Десрі. Він кинув Божу іскру прямо Десрі, який несвідомо зловив її. Коли його рука схопила божественну іскру, очі Десрі засвітилися.

Тепер, коли у нього була божественна іскра, знову стати Божественністю є справою часу.

"Спасибі" - відразу ж сказав Десрі.

Лінлей посміхнувся. « Десрі, я думаю, що буде краще, якщо ти відправишся в замок Драконячої Крові і будеш тренуватися там. Тепер Таросс і Дайлін живуть у замку. Там досить безпечно... а що стосується цього місця - я хвилююся, що Божественності можуть виявити, як ти володієш Божою іскри. Вони можуть прийти і вкрасти її у тебе."

Десрі кивнув на знак згоди.

Нині на континенті Юлан було багато божеств.

Незважаючи на те, що Десрі тренувався в горах, він не міг сховатися від божественного почуття Божественності. Мабуть, переважна більшість божественностей були б готові вбити Десрі заради того, щоб набути Божу іскру.

Коли Десрі вийшов, Пэнслінн, Рейнольдс та інші зітхнули з полегшенням. На цей раз Десрі чітко пояснив, що сталося. Тільки тепер Пэнслінн дізналася... що її чоловік насправді втратив свою божественну іскру.

Не дивно, що він був такий похмурий.

Задля безпеки, Пендслінн та інші вирішили піти з Десрі до замку Драконячої Крові.

Замок Драконячої Крові був дуже просторим. Навіть якщо б тисячі людей прийшли, це не стало би проблемою. Лінлей був дуже щасливий, бо... це означало, що Рейнольдс також житиме в замку Драконячої Крові. Два брати знову зможуть спілкуватися і часто бачити одне одного.

У той же час, після того як сили Ойвіна були витіснені з Імперії Барух, інші Божественності, які ховалися на континенті Юлан, побачивши що навіть повний Бог був спрямований в втечу, не наважувалися мріяти про взяття контролю над імперією Барах.

Імперія Барух повільно поверталася до нормального життя.

Сторона Лінлей залишилася в замку Драконячою Крові, спокійно тренуючись. Але Оувінові сили, які втекли, не могли просто розслабитися.

У маленькому містечку поблизу кордонів О’Брайєн. Тут переховувався повний Бог Ойвін. Зараз Імперія О'Брайен була територією лорда Едкінса. Хоч би наскільки хоробрим був Ойвін, він ніколи б не наважився поїсти на територію Едкінса.

« Останнім часом його світлість в не дуже доброму настрої духу».

« Умер Кінгслі. Не дивно, що його світлість так себе поводиться".

Закладений у срібне людина балакав з людиною в чорній рясі. В останні дні майже ніхто не смів йти і турбувати Ойвіна. Вони чекали, коли той дасть їм накази, а потім відразу прийдуть до їхнього виконання.

Ойвін зараз сидів перед своїм столом, випивши одну чашку вина за іншу. Його погляд був похмурим. Було ясно, що зараз він думає про щось.

"Олів'я..."

Чим більше він думав про це, тим частіше його тіло почало випромінювати зловісну ару. Він дійсно хотів убити Олів’є!

« Якщо я не вб'ю Олів’є, то ніколи не заспокоїться. - Але сила Тароса просто занадто вражаюча. Навіть якщо б я мав боротися проти нього в повну силу, я би, ймовірно, як і раніше знаходитися у незручному становищі. З урахуванням того, що він і Дайлін залишилися в замку Драконячої Крові, як я вб'ю Олів’є?»

Ойвін був людиною з великими амбіціями.

Він міг терпіти і водночас не був готовий підкоритися іншим.

Протягом незліченних років, які він провів у Тюрмі Гебадос, Уювін мав лише дві цілі: досягти найбільших висот в силі та владі і захистити свого сина.

Всевишній Бог був набагато могутнішим, ніж повний.

Тепер, коли його син помер, Ойвін хотів помститися. Водночас, він і далі хотів стати Всевишнім Богом.

- Ойвін дивився на південно-захід. - Але я не можу піти в замок Драконячої Крові і вбити Олів'є. Його захищають Таросс і Дайлін. Здається, мені доведеться зробити цей вибір ...."

Ойвін не хотів підкорятися іншим.

Але тепер він вирішив зробити це.

« Оерф за щось образив мене. Якщо я піду служити лорду Едкінсу, то принаймні я буду діяти разом з Ханбріттом, який у добрих стосунках зі мною. У цьому місці я зможу швидко стабілізувати своє становище. Я зможу взяти реванш, спираючись на владу лорда Едкінса".

Його погляд став холодним і гострим, як ніж.

« Олів’є... Я обов'язково вб'ю тебе! Я зруйную твою душу і розірву дух!», - Ойвін скрипнув зубами.

....

Імперська столиця О’Браєн. Імператорський палац.

Імперський клан, який був колись знищений в Імператорському палаці. У цьому місці тепер жив лорд Едкінс. У нього було кілька захоплень. Він любив носити екстравагантні речі, а також дегустувати дорогоцінні та рідкісні продукти. Крім того, він любив дивитися на те, як танцюють красиві жінки...

Він тримав білий винний кубок у правиці. Зробивши невеликий ковток вина, він спокійно посміхнувся і подивився на танець жінок, які зібралися перед ним.

Тепер його помічники вели Ойвіна через задні квіти.

« Не поспішайте. Зараз лорд Едкінс розслаблюється. Лорд Едкінс ненавидить, коли інші турбують його в такі моменти." - пояснив хлопець з коротким сивим волоссям.

Ойвін кивнув і засміявся: « Я чув, що лорд Едкінс був у місті Блакитного Пламені. Він любив насолоджуватися життям. Тільки хтось такий сильний як лорд Едкінс може насолоджуватися життям навіть у такому місці, як Тюрма Ґебадос.

Седовласний хлопець розсміявся у відповідь.

Інші страждали у цій в’язниці, тоді як могутні люди, такі як Едкінс, приємно проводили час.

"Проходьте" - почувся голос.

Цей чоловік відразу привів Ойвіна до задніх квітів. Коли я прийшов до Едкінса Ойвіна, то відразу почав з повагою говорити на коліно: « Я шаную всевишнього Лорда Едкінса! »

Ойвін опустив голову.

Едкінс, сидячи на стільці, подивився на нього збоку.

«Ойвин? Так, я чув, що якийсь час тому ти був у Імперії Барух" - сказав Едкінс з посмішкою.

« Я поступився в силі іншим воїнам і тому мені довелося покинути Імперію Баруха», - Ойвін досі не сміявся підняти голову.

Хоч він зараз приєднався до сторони Едкінса, то Івін не відважився просити в нього допомоги. Він знав, що... Хоча Всевишній Бог прийняв Бога у своє оточення, він не мав великої ролі.

« Ти можеш піднятися, - спокійно сказав Едкінс. - З сьогоднішнього дня ти можеш залишитися в цьому Імператорському палаці. Якщо мені що-небудь буде потрібно, я викличу тебе".

"Так, лорд Едкінс".

Ойвін відчув полегшення.

Він знав... що тепер, коли він служив Едкінсу, принаймні той міг би захистити його.

« Ти можеш йти, вибач », - сказав Едкінс.

« Так, Лорде» - з повагою відповів Ойвін.

Едкінс подивився прямо поруч з хлопцем: « Я знаю, що ті люди, які пішли в Некрополь Богів, вже повернулися. Звичайно ж, Бейрут мав повернутися до лісу Тьми. Як щодо такого... Ти пошлеш підлеглого в Лесі Тьми. Мені не потрібно говорити тобі, в чому мета візиту, вірно?."

— Так, Лорде.

Едкінс подивився на північний схід, а потім розсміявся. Він одним ковтком допив вино, яке залишилося в чашці.

Том 13, розділ 13 — Тисячолітній Цикл

Велетенські дерева вдиралися високо до неба і кущі їжаків на землі, де можна було побачити ліани. Деякі особливо довгі й великі ліани звисали з великих гілок дерев і злісні, люті чаклуни ховалися скрізь в межах цього первісного лісу. Ліс темряви проіснував надто довго. Земля була покрита дуже товстим шаром листя...

Людина з лощеними золотим волоссям ступав поверх листя, через що з кожним його кроком звучала таємниче похрустування...

"Фух!"

Грудь Золотоголового чоловіка зітхалася і після важкої видохи опускалась.

« Ця місія... Боже мій...». Золотоголовий чоловік почувався безпорадним. Він отримав наказ від Ханбрітта і повинен був відвідати ліс Тьми з метою навідатися лорду Бейруту.

Від Ханбритта він також дізнався...

Бейрут був Всевишнім Богом!

« Я Полубог. Лорд Бейрут міг би вбити мене одним рухом руки, - золотавласна людина у своєму серці відчував деякий занепокоєння. - Я ж не знаю, чи є у лорда Бейрута якась ворожість з лором Едкінсом. Навіть якщо це має місце бути, я молюся, щоб він не зривався на такій малій фігурі як я."

З часом він вийшов з густого лісу і виявився на широкій, порожній трав'янистій поляні.

У центрі поляни був металевий замок.

« Начинай прийшов засвідчити свою пошану лорду Бейруту!», голосно і чітко вимовив золотоволосий чоловік. Прямо зараз він стояв перед металевим замком і шанобливо кланявся.

"Чи є щось, що тобі потрібно?" - скрипчий голос пролунав прямо в свідомості золотоволосого хлопця.

Купай відразу ж підняв свою голову, але він не зміг знайти нікого поблизу... Перед ним стояв лише холодний металевий замок. Він одразу подумав, що лорд Бейрут побрехали зустрітися з ним і спілкувався тільки за допомогою свого Божественного почуття. Кучай ще раз вклонився і сказав: «Лорд Бейрут, мені пощастило втекти з В’язниці Гебадос і я чув про Некрополя Богів. Я б хотів дізнатися, чи можу я увійти в нього? "

Верно...

Едкінс наказав йому зробити те, що він зробив - це дослідити позицію Бейрута щодо відкриття Некрополя Богів.

« Увійти в Некрополь Богів? Так, ти можеш!» - пролунав скрипчий голос Бейрута.

Очі золотоволосого юнака відразу захопилися захопленням.

« Боже, Некрополь Богів відкривається раз у тисячоліття. Якщо ти хочеш увійти в нього, тобі доведеться почекати одну тисячу років." Відповідь Бейрута миттєво ошарашив Кахаря.

« Я закінчив. Ти можеш піти." - спокійно закінчив Бейрут.

"Лорд Бейрут, Ви випадково не можете відкрити його раніше?" - шанобливо запитав Кучай.

« Я сказав тобі піти!», - голос Бейрута прогрівся ще раз.

Серце Кляче здригнулося. Він знав, які важкі можуть бути наслідки того, що розлютить Всевишнього Бога. Не визнаючи більше про себе, він лише сказав: « Благодарю вас, лорде Бейрут ».

Відразу ж після цього він залишив поле, на якому стояв металевий замок.

У металевому замку.

Бейрут погладив свою чорну бороду і посміхнувся: « Едкінс справді послав Полуд бога провести розслідування? Може, він вважає, що приходити особисто для нього це надто важко? Хмпф. Добре, Едкінсе... Я трохи пограю з тобою".

У очах Бейрута прослизнула насмішка, і його божественне відчуття хвилею поширилось у всіх напрямках.

« Боги, які залишилися тут на континенті Юлан, — це лише один раз у Тисячоліття. І востаннє він відкривався. Ті з вас, хто хоче увійти в Некрополя Богів повинні почекати тисячу років... Крім того, існує обмеження на кількість людей, яким буде дозволено увійти. Допущені будуть тільки сильні."

Після того як Бейрут відправив повідомлення кожному божеству в межах континенту Юлан, натяк на насмішку посмішку з'явився на його обличчі.

« А тепер, найближчі дні будуть доволі веселими» - усмішка Бейрута була дуже яскравою.

Повідомлення Бейрута прогрімало і в свідомості Едкінса. Едкінс був у задній кімнаті Імперського палацу і забавлявся з чарівною красунею, але раптом він завмер: « Дитинко, зараз можеш піти. Сьогодні ввечері я знайду тебе ще раз."

"Так, Мілорд" - руда золота красуня посміхнулася після чого пішла.

Едкінс дослідив послання Божественним почуттям Бейрута.

"Лорд Едкінс", - до залу увійшов сивоволосий старий чоловік.

« Баарнас, ти прийшов, - Едкінс посміхнувся і кивнув. - Я так зрозумів ти зараз теж почув повідомлення Бейрута".

Едкінс народився з трьома Богом. Але, звичайно, з приєднанням Ойвіна у нього тепер чотири. Однак той, кому Едкінс довіряв найбільше, був перед ним чоловік Барнас. Такий сербероволосий молодий чоловік, Ганбрітту, надто нервував Едкінса.

Але коли Барнас і Едкінс спілкувалися... Це ніби вони були просто друзями.

« Було сказано Бейрутом і те, що ми вже знаємо... Відкриття раз у тисячоліття має бути правдою. Тисяча років для нас нічого особливого... Лорд Едкінс, давайте просто почекаємо цю тисячу років. Через тисячу років ми увійдемо в Некрополь Богів», - вимовив сивоволосий старець.

Едкінс нахмурився, його витончений і стрункий ніс посміявся: « Тисяча років...».

« Якщо я маю почекати, то почекаю. Так чи інакше я зараз насолоджуюся цим смертним світом, - холодно посміхаючись спокійно вимовив Едкінс. - Тільки що, цей Бейрут повів себе досить зухвало. На основі влади Володаря, який підтримує його, він заявив, що Бог обмежений кількістю слотів для входу в Некрополь. Чорт. Хмпф!»

Едкінс холодно, презирливо фиркнув.

Він був негативно налаштований проти Бейрута, але також він не був повністю впевнений, що зможе його вбити. У Бейрута міг бути артефакт Владики.

"Ха-ха..., - сивоволосий старець розсміявся. - Лорд Едкінс, найсильніший увійде, чи не так? З людей, які зараз знаходяться на континенті Юлан, хто може бути більш кваліфікований ніж Ви, мілорд? Обмежений список не має до вас ніякого відношення, мілорде.

Едкінс розсміявся і кивнув.

Він був Всевишнім Богом.

Бейрут був охоронцем Некрополя Богів, і, природно, сам він туди не може піти. Окрім Бейрута... на всьому континенті Юлан, хто був настільки ж могутнім, як і він, Едкінс?

....

Імператорський палац Імперії Юлан, який має величезну гарячу ванну розміром кілька десятків метрів.

У ній гослом лежав високий, худий, молодий шатин. Лише найвищі двори могли б насолоджуватися ванною такого роду. З іншого боку, ванні було багато людей, які постійно додавали дрова у вогонь і підтримували поточну температуру води.

Гаряче повітря на повільному вогні.

Молодий був наче дух у тумані.

« Ти вже багато років? Тоді я почекаю. Юлан — це край континенту, який дуже поганий. Тут набагато краще, ніж у в'язниці Гебадос ... де ти ніколи не знаєш, коли станеться небезпечна для життя ситуація» - зітхнув юнак шатен.

У межах континенту Юлан, такі як Едкінс або Боговласники інших союзів і Імперії та Полуджищам... Всі вони залишилися на континенті Юлан через прагнення до скарбів, що знаходяться тут.

....

В замку Драконячої Крові.

Лінлей продовжував вести спокійне життя, сповнене тренування. Зазвичай він витрачав один день на відпочинок із семи і проводив його з маленьким Арнольдом або спілкуванням з Рейнольдсом, Дайліном та іншими людьми. Але, звичайно, весь решту часу Лінлей наполегливо тренувався.

Його Божественний слон жив у замку Змієвої Крові, тоді як оригінальне тіло залишалося в кишені і зосередився на треніруванні в “Пульсуючому Ріті Мірао..."

Насправді різниці не було, який з них де ... Зрештою, душі обох були однаковими.

В кишеньковому вимірі.

« Найважливіше це зміцнити душу первісного тіла. Що стосується Божественного клона... досить і душ, які я їм навчився з Золотої Духовної Перлини." - думав Лінлей. Золота духовна Перлина, яку він отримав від Великого Чернетку, насправді була сформована з суті двадцяти мільйонів душ.

Лінлей дозволив його Божественному клонові поглинути суть цих двадцяти мільйонів душ.

А також...

В кільце Бомонту вже було деяка кількість успішно обробленої сутності душ... До того ж там була неопрацьована сутність душ, приблизно рівна сотням мільйонів душ. Лінлей хотів використати Перстень Дракона, який би поглинав їх своїм первісним тілом.

Спочатку Бомонт передавав їх частинами Чікіте, який мав би їх обробляти і повертати. Хоча Чікіти мали вроджену здатність обробляти душ, його сила була набагато нижчою від сили Великого Чернекника. Неважливо наскільки він міг бути обдарований, його швидкість обробки душ не могла бути на одному рівні з Великим Чорнкнижником.

За кілька коротких місяців Чікіта опрацював лише декілька мільйонів душ.

Зазвичай Бомонт просто давав трохи душ Чікіте, після чого він проводив свою обробку і віддавав їх назад, залишаючи собі тільки частину. Переважна більшість душ зберігалася в Межпростірному кільці Бомонту.

Перстень дракона, що звивається, поглинуло всі душі, у тому числі саму сутність душ. Миттєво...

Незчисленна кількість душ, зсідаючи спіралями, тепер плавало всередині кільця Звиваючого Дракона. І Лінлэй постійно їх поглинає. Душа його первісного тіла постійно зростала з вражаючою швидкістю... І чим сильнішим і більше вона ставала, тим швидше вона поглинає все інше.

На пізніших етапах поглинання, швидкість розвитку душі Лінлей була просто дивовижною.

Ось тільки кількість сутності душ, що він споживав, було також дивовижно.

Сущості майже сто мільйонів душ!

« Завдяки тому, що я мала двадцять мільйонів душ, моя душа стала більше ніж у десять разів сильнішою за ту історію. Сутність сто мільйонів душ...», - Лінлей мимовільно здивував. Насправді він міг сказати, наскільки його душа сильніша тільки покладаючись на зростання його швидкості візуалізації Пальсуючого Ріта Міра.

Спочатку, коли він тільки став божеством, знизилися природні закони Всесвіту.

У той момент душа Лінлей купалася в природних законах світу і був час... Коли його душа раптово змінилася. По суті, ця користь від змін була тим, що отримували кожен, хто ставав Богом.

Та трансформація збільшила здатність Лінлів до візуалізації більш ніж у десять разів. Після того як він злився з суттю тих двадцяти мільйонів душ, швидкість з якою він міг візуалізувати в черговий раз збільшилася. Два "здобутні" покращили його швидкість навчання у сотні разів, і протягом трьох коротких місяців він зміг сплавити 64 Сплавлені хвилі в 32.

Сплавлення з 32 хвиль до 16 зайняло рік і три місяці.

У поглинанні Лінлей тих став мільйонів душ, швидкість його візуалізації постійно зростала.

« Моя здатність до візуалізації різко зросла. Час, який мені тепер потрібно, щоб прорватися до рівня 8 Сплавлених Волн, повинно бути набагато менше."

Душа первісного тіла Лінлей тепер була багато разів могутнішою, ніж душа його Божественного клона. Це навіть після того як Золота духовна Перлина поглинула його клонування. Насправді... Тому що Лінлей хотів закінчити вивчення свого Пульсуючого Рита Міра якомога швидше. А також через те, що після того, як Бог створив закони Землі, він збирався ще раз розколоти свою душу і таким чином створити три тіла.

Отже, чим могутнішим буде душа в оригінального тіла, тим краще.

В саду Замка Драконячої Крові.

Лінлей, Дайлін, Таросс, Бог Війни та інші зібралися все разом. Недавно вони почули повідомлення Бейрута.

« Ти вже літаєш? — зітхнув Тарос. - Навіть Едкінс зараз знаходиться на континенті Юлан. Ясно, що його метою є Некрополь Богів. У наступному тисячолітті, безперечно, братимуть участь багато вовчень. Всі, чи плануєте ви відвідати Некрополь Богів через тисячу років, а?»

«Звичайно», - першим заговорив Бог Війни.

В останньому похіді в Некрополь Богов війни не зміг дістати Божої іскри. Через це він відчував досить роздратовано. Зрештою, його прадавній ворог і противник, Первосвященик Катрін, успішно передав божественну силу.

« Лоінлей, Олів’є, як щодо вас двох?» - Таросс подивився на Олівер і Лінлей.

- Не відповідаючи Лінлей засміявся.

« Можливо так, а може й ні », — відповів Олів’є.

Таросс сказав: « Що це за відповідь? “Може так, а може й ні 4. По-перше, це єдині два варіанти відповіді. Зараз ти насправді не відповів".

« Я мав на увазі... Олів’є серйозно продовжив. - Якщо через тисячу років я все ще буду в Площині Юлан, то піду до Некрополя Богів. Якщо я піду в інші Площини, то природно, що не зможу знову увійти до Некрополя Богів."

„ Чи ж Бог дійсно був збентежений війною? - В інших площинах ти будеш не більше ніж Полубог без будь-якої підтримки. Ти думаєш, що зможеш досягти кращого життя в Вищому Площині чи божественних плотостях?»

Нескінченні матеріальні площини і Плотощі, які були витіснені протягом довгого часу, проіснували.

У Висихі Площини були сильніші сили, клани і навіть деякі Імперії. Без будь-яких зв'язків чи підтримки там, краще залишитися на континенті Юлан. Наприклад, у Плоскості Юлан лежав Некрополь Богів.

— Линле, чому б тобі не відповісти?

« Який сенс обговорювати це тепер? Тисяча років це занадто довгий період часу...", - зітхнув Лінлей. На даний момент він не тренувався ще багато століть. Тисяча років? Це було дійсно занадто довго.

Дайлін, Таросс і Бог війни відразу втратили дар мови.

Тільки зараз вони згадали, що Лінлей досяг рівня Полу бога всього за кілька десятиліть. Якщо говорити про тисячу років, то хто знає, що станеться з Лінлією на той час?

Том 13, розділ 14 — Дві Сали об’єднують зусилля

Імперія О'Брайен. В імени.

Це місце, де зараз проживають Оувін. Сьогодні він організував надзвичайно розкішний бенкет для свого старого друга Ганбрітта. Ойвін і Ханбритт сиділи один навпроти одного та перекусили.

« У мене таке відчуття, що ти сьогодні щось маєш на думці. Кажи більш ясно, що ти задумав?" - кажучи це Ханбрит посміхнувся.

У відповідь Овін теж посміхнувся.

« Я ніколи не міг обманути тебе, старий друг, - зітхнувши Ойвін з нещасним поглядом — Ханбрітт, ти повинен вже знати, що мій син мертвий. Я ніколи не зможу забути про це".

Ойвін дуже посміявся, кажучи: « Від такого роду психологічної тортури я... Я божеволію".

Ганбрітт знав, наскільки глибоко зв’язувався з Овіном і його сином.

« Це правда. У мене не було можливості в тебе запитати. Як помер твій син Кінгслі? З цікавістю запитав Ганбріт. - Він помер від рук воїна, який змусив тебе покинути Імперію Барух? "

« Ні»

Ойвін похитав головою: « Якби він помер від рук того воїна на ім’я Таросс, я міг би вгамувати свій темперамент. Врешті-решт, я лише трохи слабша за нього. Я був би в змозі заспокоїти себе і продовжити тренування, поки не настане день, коли моя сила не стане більше ніж у Тароса, що дозволить мені помститися."

« Але, людина, яка вбила мого сина - Полубог!»

- Ханбрітт був здивований.

Крива Ойвін не міг стриматися від лихослів’я: « Так! Нічого більш ніж просто Полубог. Це дійсно чорт забирай зводить мене з розуму. Напівбог, якого я б зміг вбити натисканням пальця... Але зараз я не маю такої можливості".

"Ойвіне, ти натякаєш, що хочеш від мене..." - Ханбрітт міг здогадатися що сталося далі.

Ойвін щиро подивився на Ханбрітта: « Ханбрит, ми дружимо протягом дуже довгого періоду часу. Я безумовно повинен помститися за смерть мого сина. Але противник занадто сильний для мене одного. Я уявляю... Якби ти допоміг мені і ми об'єднали свої сили, хоча його захищає цей Таросс, ми безумовно будемо в змозі вбити Олів’є".

Ханбритт не міг не злякатися.

— Скільки у них Богів? — запитав Ханбрітт.

« ДВА. Одним з них є Таросс. Іншого здається звали Дайлін або якось так. Але він лише перший Бог. Його сила набагато нижча за кожного з нас, - пояснив Ойвін.

Ханбрит злегка кивнув.

Але Ханбрітт розумів, що Оувін слабший за Таросса, тоді як Дайлін слабкий ніж він сам, Ганбрит. Обидві сторони мають мати сили приблизно на одному рівні.

« Ти не можеш піти і запитати Барнаса чи Гетенбі, щоб вони теж допомогли? — запропонував Ханбрітт. - Якщо ти зможеш переконати одного з них, щоб об'єднати наші зусилля, наша перемога буде в кишені... Все пройде дуже легко."

Під командуванням Едкінса спочатку було три Бога і найбільше він довіряв Барнасу, ще були мовчазний Гетенбі та Ханбрітт. З погляду сили, Ганбрітт був слабшим, тоді як Барнас і Гетенбі мали надзвичайну силу.

« Баарнас зневажає мене, - сердито вимовив Ойвін. - Що стосується Гетенбі, хто знає скільки часу піде, щоб переконати це безсердечне дерево."

Ці два чоловіки були добре обізнані з Ганбриттом. Він кивнув.

« Ханбритт, не хвилюйся. Я не прошу тебе піти битися на смерть. Моєю метою є вбивство цього Полу бога Олів'є... Коли ми туди доберемося, я використовую свої два тіла, щоб зв'язати Дайліна і Тароса, аби дати тобі час вбити Олів’є. Що скажеш?

Коли Ханбрітт послухав цю пропозицію, то відчув, що це не так вже й небезпечно.

« Хоча слухати тебе все здається просто, але насправді це може бути важче. Це дуже делікатне питання. Я як і раніше повинен подумати, чи варто мені йти або ні." - навмисно сказав Ханбрітт.

У своєму серці Ойвін зимно розсміявся.

Він розумів, що коли не заплатив певну ціну, то Ганбріт точно не погодиться.

І справді...

Після того як він передав йому добрий божественний артефакт, Ханбрітт відразу погодився допомогти. Ойвін і Ханбритт уклали угоду. Тієї ж ночі вони попрямували прямо до замку Драконячої Крові... Вони хотіли в найкоротший строк убити Олів’є.

....

Замок Драконячої Крові.

Сонце сідає. Вже змеркалося.

Лінлей, Дайлін і Таросс йшли пліч-о-пліч з головного залу та обговорювали свої тренування.

"Лінлей, я вважаю, що твій метод тренування трохи помильний" - трошки хмурившись сказав Дайлін.

- Лінлей був трохи здивований.

Зараз вони обговорювали його тренування з Гімном Ветра.

« Я можу сказати, що ти думаєш про те, як використати “Блитні Тайни Звуку--" Елемент Ветра разом з мечем Фіолетової Крові, так щоб створити більш потужний напад, я правий?" - запитав Дайлін і Ліней відразу ж упевнився.

Далі Дайлін сказав: « Якщо ти так зробиш, то справді зможеш збільшити силу своєї атаки в короткий час. Але з точки зору тренування... Це втрата часу."

« Якщо так, то ви зосереджуєтесь на другорядному завданні. Ти зосереджуєшся на вивченні меча Фіолетової Крові, щоб збільшити розуміння Глубінних Тайн Звуку, і потім використати їх разом з мечем Фиотлейської крові. Відразу як у тебе не опиниться в руці меч Фіолетової Крові, ти не зможеш використовувати свої ідеї з будь-яким іншим видом зброї. Це не добре. До того ж, роблячи так, тобі буде дуже важко справді освоїти своє розуміння Глубінних Тайн Звуку. Я закликаю тебе почати з основ".

« Всі ми повинні починати з основ, а потім повільно просуватися глибше... Крок за кроком. Таким чином, незалежно від того, яку зброю ти використаєш, у тебе буде можливість використовувати могутній атака на основі свого знання в Глубінних Тайнах Звуку."

Лінлей був вражений і потім розсміявся.

« Лард Дайлін, я розумію, зітхнув Лінлей. - От тільки недавно на континент Юлан потрапило стільки людей... Я відчував себе під великим тиском і тому почав тренуватися з такого роду методом короткострокового підвищення сил. Але тепер ви всі тут, але я не взяв це до уваги і продовжив тренуватися таким чином."

« Мені дійсно потрібно змінити свої тренування і почати з основ просуваючи свої ідеї крок за один раз».

Кивнув Линлей.

« Це добре, що ти розумієш» - заходячи в головний зал розсміявся Дайлін.

« Аа? - Лінвей оглянувся у головному залі. - Олів'є ще не тут. Лорде Дайлін, лорд Таросс, зачекайте тут. Я піду покличу Олів'є. Зберемося сьогодні разом."

Промовляючи це Лінлей увійшов у східні сади і попрямував в віддалену садку.

....

Небо було темним. Дві людські фігури розсікали його, поспішаючи до замку Драконячої Крові. Це був Ойвін і Ханбріт. Серце Ойвіна переповнило вбивчий намір. Він дійсно хотів убити Олів’є відразу як туди потрапить. Як він міг не бути злодієм?

« Ханбритт, я вже описав тобі вигляд Олів’є. Коли прийде час, ми одночасно використовуємо своє божественне відчуття щоб покрити весь замок Драконячою Крові. Як тільки ми знайдемо Олів'є, ти повинен негайно атакувати, в той час як я буду літати поруч на випадок появи Тароса» - божественним почуттям сказав Ойвін.

Ганбритт кивнув, прихована прагнення вбивати проминула в глибині його очей: « Не хвилюйся. Він просто Полубог. У атакі я використовую свою силу на повну і напевно зможу миттєво вбити Олів'є".

« Ми на місці. Вперед Замок Драконячої Крові", - дихання Ойвіна почав ставати нерівним.

« Коли я скажу, ми розповсюдимо своє Божествне почуття і одночасно рухаємося вниз. Ми повинні зробити все швидко», - сказав Ойвін.

Ханбритт не сперечався.

Він точно хотів убити Олів’є в максимально короткі часи. Чим швидше він вб'є Олів’ю, тим менше шанс зустрітися з Тароссом.

....

В усади.

Олів'є щойно припинив свої тренування.

« Всі чекають на тебе, коли ти підеш".

Вони йшли пліч - о - пліч.

« Я не знаю чому, але з якоїсь причини... Сьогодні я був у нестійкому настрої. Навіть коли я тренувався, мені довелося витратити багато часу перш ніж я зміг заспокоїтись і занурити все себе в процес тренування - зітхаючи Олів’є нахмурився. - Я дійсно не розумію, чому я так нервую".

Лінлей усміхнувся: « Зникни всі ці думки. Якщо ти дійсно нервуєш, то просто приходь на тренування в моє кишенькове вимірювання.".

« Там уже є багато людей. Я не буду фіксувати ще більше», - розсміявся Олів'є.

Двоє йшли на схід. Саме в цей момент два божественних почуття окутали весь Замок Драконячої Крові. Це були божественні почуття сповнених Богом. Лінлей та Олів’є не могли їх відчути, тому вони продовжували йти, говорити і сміятися.

У той же момент божественні почуття звужувалися...

Дві фігури спустилися з неба і на високій швидкості кинулися в напрямку своєї мети, Олівьє!

Таросс і Далін були Богоми. Вони відчували божественні почуття противників. Природно, що вона розповсюдила свої божественні почуття і зрозуміла, ніби ці два Божі чоловіки кинулися прямо до Лінлей та Олівія.

Два Бога!

Таросс і Дайлін були шоковані.

« Ти звичний! Свишь!».

Таросс і Дайлін збільшили швидкість до межі, повільно потихеньку в напрямку Лінлії та Олів’є. Ойвін женеться за вами!»

У свідомості Лінлія та Олів’є прозвеніли голоси Таросса і Дайліна.

Лінлей і Олів’є дуже швидко реагували, а тоді кинулися до головного залу.

Однак...

Ойвін і Ганбрит були в повітрі на відстані всього лише тисяч метрів, які дуже швидко зближалися. Замок Драконячої Крові був досить великим, проте ... Від головного залу до східних садів також було близько тисячі метрів.

« Вони прийшли вбити Олів’є», - під час польоту на високій швидкості Лінлей відразу здогадався що відбувається.

З точки зору швидкості Лінлей був зовсім трохи швидше за Олів’є.

"БУМ!"

Раптом, через спини Лінлей почувся оглушливий гул. Тільки одна сила гуркоту від вібрації змусила всю землю розтрощитися і навіть сусідні стіни були миттєво розбиті на дрібні шматочки. На щастя, поряд не було жодної служниці чи будь - якої іншої людини.

« Олів'є!», - Лінвей обернувся, щоб подивитися.

Роздався жахливий рев і Лінлэй відчув ніби весь світ раптом став трохи дивно полювати.

"Дайлін..." - Лінлей побачив, що Долін відкрив рот. Ватажок, на ім’я Айвін, почав затягуватися з надзвичайно сильною пожираючою силою.

« Оувін, це ти називаєш “слабакOS на ранній стадії Бога? ” »

« Я не мав жодного уявлення! » — почувався нещасним.

Він навіть не здогадувався, що Діалін був такий страшний. У момент, коли вони ринулися вниз план Ойвіна влягав у тому ... Що, коли б Таросс і Дайлін з’явилися на їхньому шляху, то він розділиться на два божественні клони й старається “в'язати їх хоча б на короткий проміжок часу ”.

Але в момент, коли вони зібралися вбити Олів’є, жахлива пожираюча сила раптово з'явилася нізвідки.

Навіть він і Ханбріт були взяті з них не в змозі протистояти цій пожираючій силі Дайліна.

Ойвін миттєво розділився на два тіла... на його Божественний клон світла і божественний клон вогню. Два божественних тіла Ойвіна разом з Ханбріттом - це було три повних Бога. Їхня об’єднана сила була в стані лише майже не співіснувати з пожирачою силою Дайліну.

« Він справді гідний свого імені - Звірина, що пожирає небеса! »

Божественні звіри були дуже могутніми. Як тільки вони досягали свого дорослого віку, то звичайно ставали Полу багатшими. Можна було лише уявляти, наскільки сильні їхні природні дари.

Для нього, щоб наважитися назвати себе Звір’я Пожераючого небеса, його пожираюча сила мала бути в сотні разів могутнішою за трьох своїх синів. Тепер він був повним Богом. Усі боги, які будуть поглинуті ним, миттєво загинуть.

« Я був врятований ними ще раз», Олів’є опинився поруч з Лінлією. Він до цих пір відчував тихий жах у своєму серці і в той же час він дивився на Дайлін здивовано зітхаючи. - Лінвей, сила Дайліна занадто жахающа. Що це за здатність? В законах яких елементів він тренується? ".

Лінлей не знав, що сказати.

Якого Закону Елемента вимагає цей напад? Хто б знав?

« Тобі також належить Божа звірина. Щоб називатися « божественним Крисиним сторожем»... Яка в нього повинна бути природна здатність?", - Лінлей не міг зрозуміти цікавість.

Том 13, розділ 15 — Не бажаючи визнавати поразку

Звук вибуху разом з ревом Дайліна струшив Замок Драконячої Крові.

« Що відбувається?» - Бог Війни, Первосвященик, Сезар, Делія, Вортон, Ґейтс та інші все поспішили назовні. Вони побачили Дайліна, Ойвіна і Ханбрітту, які б'ються обличчям до обличчя. Вони обережно перемістилися і стали біля Лінлі.

Делія сердечно стиснула руку Лінлей і тихо сказала: « Лінлей, Ойвін знову прийшов? »

Делія трохи хвилювалася.

Останній раз, коли напав Ойвін, Ліндей сказав Делії, Вортону та іншим ховатися в кишеньковому вимірі. Тому Делія та інші ніколи не бачили Ойвіна. Але Делія вважала, що атакуючі божества повинні бути на стороні Ойвіна.

« Це він. Він привів з собою помічника. Тим не менш, лорда Дайліна і Лорда Тароса більш ніж достатньо, щоб впоратися з ними." - Лінлей тихо заспокоював.

Делія кивнула.

Обидва підняли голови, щоб подивитися.

Тарос пролетів над ними і голосно засміявся. - Ойвін, я не очікував, що у тебе вистачить мужності прийти ще раз. Здається, ти дійсно не взяв близько до серця слова, що я сказав тобі в столиці Імперії".

Зелений батіг з'явився в руках Тароса.

"Потрекування, похрустування".

Відсередини виходила морозна аура.

Два божественні клони Ювіна і Ганбрітта відчували страх у своїх серцях.

- Ханбрітт люто виклика́в через своє божественне почуття. Ганбрітт був справді розлючений. Ситуація, яка виникла в такий спосіб, повністю відрізнялася від прогнозів Ойвіна.

Ойвін також мав погане передчуття.

Вони обидва ледве могли протистояти пожираючій могутності Дайліна. Тільки об'єднавши зусилля разом, вони були в змозі ледве чинити опір. Зараз вони були абсолютно не в змозі рухатися. Якщо ситуація справ не зміниться... і Таросс вирішить зараз проатакувати, з ними обох буде покінчено!

"Ха-ха, думаю для початку вам потрібно відвести кілька сотень ударів моїм батогом", - Таросс голосно розсміявся і почав закручувати свій кнут.

Кілька сотень ударів батогом?

Лица Овіна і Ганбрітта, які тепер намагалися чинити опір з усіх сил, різко змінилися. Як вони могли стати на бік Бога?

"В'юх~".

Довгий зелений батон, немов велетенська змія, перетворився у зелені тіні. Температура у навколишніх місцевостях була знизена до точки замерзання й шар інію. Довгий зелений батон танцював як хвіст змії, наносьмаючи гострі удари по Ойвіну і Ханбриттю.

« Відходимо!»

Ойвін і Ханбрит одночасно стиснули зуби й почали виробляти енергію, яка могла завдати шкоди їхньому тілу... Вони силою вирвалися з зони пожираючої сили Дайліна.

"Буум!"

У повітрі стався вибух і наче з нізвідки виникла буря. Навіть деякі декоративні рослини і дерева Замка Драконячий Крові були знищені. Два божественних клони Ойвіна і Ханбрітта стояли в повітрі над Замком Драконячою Крові, їхні обличчя були мертво-блединими.

Дайлін тихо вилаявся: « Хмпф. Якби не той факт, що моя божественна сила недостатньо чиста і могутня, як би ви двоє втекли?»

В повітрі над Замком Драконячої Крові ширяли два Ойвіна і Ханбритта.

« Ви двоє, йдіть до біса і валите подалі. В іншому випадку, на цей раз я не виведу вам ніякого милосердя." - піднявши свою голову, щоб поглянути на ці дві жалюгідні фігури, Таросс почав лаятися.

Ханбритт подивився на Ойвіна. Він сказав своїм божественним почуттям: « Овілля, ти казав, що Дайлін » — це неслабакболізм. Хмпф. Я думаю нам краще піти".

Коли Ханбрітт прийняв божественний артефакт від Ойвіна, він не почувався комфортно, якщо просто візьме і втече.

Ойвін холодно дивився вниз, його серце переповнило лють.

Коли він дивився на Олів’є, який стояв біля Лінлію, його тіло тремтіло від переповненої люті. Своїм божественним почуттям він сказав: « Ханбритт, я помилився. Я не дуже добре вивчив силу ворога. Но... Я абсолютно точно повинен убити цього Олів'є. Якщо у мене не вийде, то навіть після смерті я не буду задоволений."

- Ханбрітт нечасто подивився на Ойвіна.

Оувін усе ще зосередився на землі і продовжував говорити через своє божественне почуття: « Ханбріт, не хвилюйся... Ця пожирна сила Дайліна може бути спрямована тільки в одному напрямку. Як щодо такого... ми двоє проведемо одночасну атаку з двох напрямів. Цього разу я спробую зв'язати Дайліна і Тароса, в той час як ти спробуєш вбити Олів’є. Ханбритт, я прошу тебе."

Після розмови Оувін серйозно подивився на Ханбрітта.

Ханбрітт помедлив, але після зітхнув.

« Дуже добре. Я згоден, - продовжував Ханбріт. - Але якщо я зіткнуся з якоюсь небезпекою, то буду першим хто втече. Не вини мене після цього."

« Звичайно, я не буду тебе звинувачувати. - Дякую.

« Приготуйся! » — сказав Ханбрітт.

Божий клон світла і божественний слон вогню Ойвіна одночасно продемонстрували свою силу. Блискуча святиня пронісся і кинувся вниз, вистрелюючи на загальну площу Лінлей. Цей тип святого світла насправді був очищуючим світлом. По суті, навіть звичайним людським воїнам це світло завдасть шкоди.

Це був той самий метод, який використовував Ойвін щоб знищити Імператорський палац Імперії Барух.

Через цю атаку майже всі люди у палаці померли, вижили тільки Анці та Сена. Їм дуже пощастило, але при цьому Сена був важко поранений.

« Не добре», коли Лінллей не вагався. Він відразу вдарив кулаками об землю і дивна енергія раптом поширилась навколо, з'являючись у повітрі над десятками присутніх. Це було схоже на напівпрозорий бар'єр, який відразу ж покрив Лінлей, Вортон та інших для захисту.

Стиль магії землі забороненого рівня - Пульсаюча охорона!

Заклинання Пульсуючий захист - це величезний захисний магічним заклять. Зазвичай воно може бути використане для захисту цілого міста. Наприклад, якщо противник використовує Падіння Небесних Метеорів для створення безлічі валунів, які будуть спрямовані на місто, то можна було б використати Пульсучу Заклинаючої Захисти, щоб захиститися від цього закляття.

Після досягнення Божественного рівня, магічні закляття забороненого рівні можуть бути виконані в одну мить.

І з точки зору сили, це заклинання тепер були набагато могутніші, ніж те, що створюється Святими. Пульсуючий захист Лінлей контролював кілька десятків метрів, таким чином успішно захищаючи всіх від святого світла.

« Ти звичний! Свишь!».

Один білий, інший червоний... Два промені світла понеслися вниз. Ойвін з самого початку не планував використовувати це святе світло, щоб вбити когось... це було тільки для того, щоб створити хаос. Його два божественних клона здавалося спускалися вниз зі швидкістю світла...

І в той же час, Ханбрітт змістився у куток і кинувся до Лінлію.

« Я заблокую його! Таросс, на тобі два божественних клона Ойвіна. Не дозволь їм пройти." - Дайлін негайно використав своє божественне почуття і звернувся до Таросу.

"Не турбуйся" - Таросс весело розсміявся.

Дайлін підніс свою швидкість до межі і перетворився в розмиту пляму, щоб зупинити Ханбрітта. У той же час, промінь червоного світла, що несе руйнівну ару люто атакував Дайліна... списа Ойвіна було як пожираючий полум'я дракон.

Дайлін був приголомшений: « Чи я маю якісь сумніви? »

Дайлін бачив, як божественний клон вогню Ойвіна несприйнятливо використовує всю свою Божественну силу без будь-якої обережності. Потрібно розуміти... Божественна сила Бога акумулює дуже повільно. Взагалі кажучи, в бою Божество зазвичай не будуть готові так дико його використовувати. Якщо вони так зроблять, то швидко виснажуються і їхні божественні сили будуть вичерпані.

"Свiєш!"

Третій погляд Дайліна відразу вистрілив невидимою пульсацією.

З точки зору сили, божественний клон вогню Ойвіна поступався Клону світла. Зіткнувшись з невидимою пульсацією, клон вогню Ойвіна відразу зупинився. Потім Дайлін сформував свої дві руки у форму кігтів і був одягнений в його божественні рукавички, він зачепився прямо в голову Ойвіна.

"Дзинь!"

Дайлін і божественний клон вогню люто зіткнулися.

Дайлін був зв'язаний божественним клоном вогню і Ханбрітт природно кинувся до Олів’є. У нього не було шансу втекти. Його швидкість значно поступалася Ганбрітту.

"Ха-ха..." - під час польоту вниз, в очах Ханбрітта спалахнуло хвилювання.

"Слишком рано так веселитись" - у свідомості Ханбрітта пролунав ледачий голос і раптом, прямо перед ним з'явився чоловік в чорних одязі. Цей одягнений в чорне людина нишпорив довгою, тонкою, криваво-червоною саблею, якою він безпосередньо рубав по ньому.

Де б не проходила ця сабля, простір розривався.

"Взрів!"

Права рука Ганбрітта, що світиться синім світлом, зіткнулася з лезом цієї саблі. Він одразу ж був збитий і відлетів. На руці Ганбрітта був також одягнений божественний артефакт. У бою він використовував свої руки як зброю.

Ганбрітт був дуже вражений: « Таросса — це божественний клон руйнування!»

У цей момент, одягнений у зелене Таросс обладнував своїм батогом і бився з Ювіном. Проте Таросс з довгим тонкою бритвою зміг лише одним ударом змусити Ханбрітта відступити.

« Овілля, відступайте швидко!» - через своє божественне відчуття Ханбрітт нервово звернувся до Ойвіна і відразу ж кинувся на північ. Він більше не думав про бій.

"Ааагх!"

На обличчях Божественного клона світла і Божествного клону вогню Овена були ясні вирази. Обидва здалися запеклим криком гніву і нехтуючи цим. Ойвін справді не був готовий визнати свою поразку. Коли Овін послав свого клону проти Дайліна, він навіть приготувався втратити його.

Навіть ціною втрати одного зі своїх Божественних слонів він як і раніше хотів убити Олів'є! Все тому, що ... Він хотів помститися за смерть свого сина!

Але у Таросса теж був божественним клоном. З точки зору могутності була велика різниця. Божественний клон руйнування, який був прихований Тароссом, був насправді не менше за його Божевільного Клону води.

Видавши яротний рев небаленнєвості, два божественних клони Ойвіна звернулися двома променями червоного і білого світла, що втікали на північному горизонті.

"Це нарешті скінчилося." - переважна більшість людей в замку Драконячий Крові видали зітхання полегшення.

Вартові, слуги і служниці були в паніці від цієї битви. У боях на цьому рівні... Такі звичайні люди як вони, могли б бути вбиті за одну мить і навіть їх душі були б знищені.

« Таросе, чому ти постійно ховаєш свою справжню силу? У такий час як це, ти не повинен стримуватися, вірно? - сумно вимовив Дайлін. - Не кажи мені, що у тебе немає такої здатності. Ти, безумовно, володієш великими можливостями, про які я не в курсі!»

Діалін і Таросс жили разом на континенті Юлан десять тисяч років тому. Колись вони були хорошими друзями.

Вроджені здібності Дайліна і вроджене вміння Тароса. Вони обидва знали про їх наявність.

"Ха-ха, не обезсудь», - два божественних клона Таросси знову з'єдналися в один і дивлячись на Дайліна він розсміявся: « Хайлин, чому тоді ти не використовував свою силу ” пожиранення Бурунді вдруге? Ти б, мабуть, з'їв Божествого клона Ойвіна".

Дайлін глянув на Тароса: « Чи ви можете використовувати його вдруге? Легко говорити. Якби я використав цю силу ще раз, запас моєї Божественної сили був би повністю вичерпаний! Який біс побери ганьба. Коли я вперше використав її, то провалився. Я сподівався вбити їх обох одночасно".

Ця вроджена здатність була просто занадто жахливою і потворною.

Однак кількість енергії, яку вона споживає, надзвичайно велика. Кількість разів, які цей напад можна використовувати безпосередньо залежить від потужності.

Навіть якщо ти ослаб, цей напад можна буде використати два або три рази. Але сила атаки буде досить слабкою. Якщо ж ти в чудовій формі, то кожна з цих двох-трих атак буде надзвичайно потужна.

« Ти завжди був жадібним. Якщо б п'ять тисяч років тому ти не жаднічав і не вирішив використати свою здатність пожиріювати, щоб спробувати дістати деякі божественні іскри Полуговий для своїх дітей... Ти б не роздратував лорда Бейрута, через що власне і потрапив до Тюрму Ґебадос" - сміючись сказав Таросс.

Дайлін змерз і не відповів.

Природно, що він досі почувався незручно, коли згадував цей інцидент, який стався п'ять тисяч років тому.

Коли Дайлін і Таросс розмовляли, вони йшли в напрямку Лінлей та інших. Лінвей, Бог Війни та інші відчули різницю між їхньою силою і силою Бога. Якщо б вони звернули увагу на їхній теперішній рівень сили, якби зіткнулися з будь - яким Богом, то були б приречені.

"Лорд Таросс, лорд Дайлін, дякую!" - Олів'є вийшов вперед і урочисто вимовив.

« Все нормально. Але ти, маленький негідник, в майбутньому припиняй створювати так багато проблем» - спокійно сміючись сказав Таросс.

Том 13, розділ 16 — Повернення

Оскільки Овін і Ганбріт відступили, людям в межах замку Драконячий Крові стало набагато легше. Лінлей, Далін і Таросс пішли в головний зал, спілкуючись та сміючись, а також насолоджуючись розкішною святковою вечерею.

Група Лінлей була в гарному настрої.

Але у свою чергу, Ойвін був дуже пригнічений!

У сірому туманному небі.

Ойвін і Ганбрит летіли пліч-о-пліч в Імперію О'Брайен.

Ганбрітт подивився на Ойвіна: « Оувин, не засмучуйся так. Таросс і Дайлін були набагато сильнішими, ніж передбачалось. Ми навіть намагалися вбити Олів’є незважаючи на них. Виявляється, що це майже неможливо".

Ойвін мовчав.

« Убити Олів’є можеш тільки тоді, коли він залишить Замок Драконячий Крові, або... Коли Таросс і Дайлін залишать Замок Драконячою Крові, - рекомендував Ханбрітт. - Ойвін, поки просто забудь про це. Коли прийде час і ми зможемо попросити лорда Едкінса допомогти нам, або, можливо, залучити до цієї справи Барнас чи Гетенбі ... Тоді ми матимемо цілковиту впевненість у перемозі."

Будь то лорд Едкінс, або союз з Барнаса, Гетенбі, Ганбритта і Ойвін. Будь-який сценарій приведе до легкого штурму Замка Драконячої Крові та вбивцю Олів'є.

Тим не менш... Як переконати лорда Едкінса діяти?

« Що за людина лорд Едкінс? Я боюся навіть говорити з ним, - Ойвін самоунічливо засміявся. Барнас і Ґетенбі дуже важко подружитися з ними. Мені практично неможливо отримати підтримку від них."

« Це добре, що ти розумієш. Таким чином, на даний момент залишається терпіти» - сказав Ханбріт.

Ойвін мовчав.

Терпіти?

Як він міг терпіти і ігнорувати цю ворожість з людиною, яка вбила його сина? Ойвін постійно думав про те, як уб'є Олів’єве.

Ханбритт глянув на Ойвіна. Він не міг справити на нього враження і зітхнув: « Здається, що він одержимий. Це найкраще, що я можу зробити - позбавити його надії або думки про те, чого йому так важливо, - подумав Ханбріт. - Ойвіне, щоб убити Олів'є, ми повинні зайняти позицію і використовувати наше Боженьке почуття, аби знайти його. Але в той же час, якщо ми зробимо це, ми будемо виявлені. Ми не можемо вбити Олів'є під поглядами Тароса і Дайліна. Таким чином, ти повинен відмовитися від цієї ідеї».

Він з радістю подивився на Ханбритта.

Ханбрітт відповів: « Я... Я нічого не сказав".

« Ти щойно сказав. Ми використаємо Боже почуття, щоб шукати ..." - Ойвін був такий схвильований, що його очі світилися.

Ханбрітт був спантеличений: « Це було неймовірно. Якщо ми використовуємо Боже почуття, щоб знайти Олів’є, Дайлін і Таросс, безсумнівно, помітять нас. Наш засідка, таким чином, буде невдалою. Що з цього?»

Ханбрітт не розумів, чому Овін був такий радий почутий.

"Ха-ха...", - Ойвін голосно розсміявся.

- Ханбрітт був трохи спантеличений.

Ойвін глибоко вдихнув своє хвилювання: « Ханбритт, коли ми використовуємо наше Боже відчуття Олів’є, Таросс може знайти нас. Тоді... Що, якщо ми не використовуємо своє Божечеве почуття? Ха-ха, я дійсно навіть не подумав про це. Я занадто дурний. Ха-ха...».

Ойвін голосно розсміявся.

Ханбрітт намагався зрозуміти: « Якщо ми не використовуємо наше божественне почуття, немає ніякого способу знайти Олів’є протягом короткого періоду.

« Не хвилюйся, очі Ойвіна були холодні. - Це дуже просто. Мені банально потрібно проникнути в Замок Драконячої Крові. Дайлін і Таросс не завжди поширюють своє божественне почуття, вірно? В замку Драконячої Крові я сам зможу знайти Олів'є!."

Ойвін став набагато впевненішим.

« Будь обережний. Не наривайся в кінцевому підсумку на Таросса і Дайлін, перш ніж знайдеш Олів'є!" - сміючись сказав Ханбріт.

« Не хвилюйся. Моя удача не повинна відвернутися від мене, - відразу сказав Ойвін.

Єдина небезпека, що він проникне Замок Драконячої Крові — це можливість зустрітися з Дайліном або Тароссом перед тим, як знайти Олів’є. Якщо це станеться, то всі його спроби вбити Олівію будуть марними.

« Твій варіант справді має шанс на успіх і цей шанс досить високий, — кивнув Ханбрітт. - Тільки цей метод небезпечний. Ойвіне, все що я можу зробити - це чекати тут і сподіватися на твій успіх. Я не зможу супроводжувати тебе".

« Не було потреби, - Ойвін не бачив жодної користі для його участі. - Я справлюсь сам.

Договоривши, Ойвін посміхнувся Ханбрітту, а потім відразу ж розвернувся і полетів назад в сторону Замка Драконячої Крові.

Побачивши, що в небі летів Ойвін, Ганбрітт зітхнув: « Єдиною слабкістю Вайвина є те, як він занадто дбав про сина».

І Ханбрітт і Ойвін були неймовірно жорстокими. Наприклад, Ханбрітт сам знищив Ґору Бога війною.

Ойвін у свою чергу зруйнував Імператорський палац Імперії Барух.

....

Замок Драконячої Крові.

Лінлей та Делія насолоджувались їхнім маленьким світом. Лінлей лежав на ліжку з Делією в його обіймах. Вона притиснулася вухом до грудей Лінлей, слухаючи його серцебиття.

Лінлей погладив запашне волосся Делії. Почувши запах її волосся, він відчув, що його серце стає дедалі більш утішним.

- Раптом сказала Делія.

— Мм?» - відповів Лінлэй.

Делія сказав: « Я постійно думаю, що в будь - який момент може розпочатися битва. Такого роду життя... - Делія підняла голову, щоб подивитися на Лінлей. - Коли це закінчиться?

Насправді Лінлей також відчував, що багато людей в замку Драконячої Крові дуже нервували.

« Про що ти турбуєшся, — зітхнув Лінлей. - У минулому, коли ми були молоді ти була просто звичайним магом, та і я ще не був Святим. Але ми все - таки успішно пережили ці дні? Дорога заповнена боротьбою і бої. І тепер, я досягнув божественного рівня в той час як ти, Делія, протягом декількох років повністю поглинеш Божественну іскру та станеш Богом. Ми не боялися тоді. Чого нам зараз боятися?»

Делія згадав ті дні з минулого, коли вона була сама. У той час, Лінлей і Аліса були разом, а потім він зник майже на десять років.

А після Делія подумала, що вони з Лінлєю були разом.

Делія розсміялася. Так. Чому вона повинна турбуватися?

Вона вже досить довго насолоджувалася спокійним життям. Хоча Лінлей і Делії мусили багато тренуватися, вони таки знаходили час для спільної діяльності.

— Линле, ти влітав, щоб побачити Алісу?

« Ти щойно сказала Аліса? — Лінвей не дуже гостро зреагував на це. У нього було відчуття, що так багато змінилося за цей час, і « голубі моря перетворилися на тутові поля 17. - Я не бачив Алісу. Про що ти?»

Минули десятиліття з того часу, як Лінллей востаннє бачив Алісу.

« Я бачила її, — сказала Делія. - Вона була в Імперській столиці, місті Барух.

« Імперська столиця? Аліса в Імперській столиці?

Делія кивнула: « Так. Тепер у нашій столиці є галерея Пру і Аліса є її керуючим. Але, звичайно ж, вона просто управитель філіалу. Знаєш, Аліса не дуже змінилася. Вона все ще дуже красива".

Делія дразня подивилася на Лінлей.

Лінлэй розсміявся.

Він все ще пам’ятав, як під час Дня Апокаліпсиса він передав Алісу та Ролінг до директора Майї.

"Кромі того, Аліса до цих пір не вийшла заміж" - Делія дивилася на Лінлей, пильно вдивляючись у будь-які зміни у виразі його обличчя.

« Що? » — здивувався Лінлей.

Зрештою, пройшло кілька десятиліть. Їхня любов у минулому була ілюзією як сон. А другого дня Апокаліпсиса загинув Калан. Лінлей думав, що Аліса давно вийшла заміж.

"Що, у тебе є причини з цього?" - сміх Делі був дуже злим.

« Насправді ні. Але я трохи здивований», - сміючись відповів Лінлей.

Делія більше не дражнила Лінлей. Ків’явшись, вона сказала: « Це Дженна сказала мені, що Аліса прибула в столицю Імперії. Дженна проводила багато часу в столиці Імперії, чи не так? Вона досить відома фігура в колі палаців у межах Імперської столиці. Звичайно, що вона зустрічалася з Алісою під час деяких банків".

Поки чоловік і дружина, Лінлей та Делія розмовляли, з-під землі в районі задніх садів замку виникла фігура. Це був Ойвін.

« Це питання часу», - сам собі сказав Ойвін.

Насправді, Ойвін чекав за сотні кілометрів від замку Драконячої Крові. Через три-чотири години він прийшов знову. За підрахунками Ойвіна... Після битви мав прийти обід. Він очікував опівночі.

« На даний час усі повинні повернутися до своїх кімнат. Майже небагато бродячих патрулювань навколо нас, і це викликало хвилювання.

Він почав ховатися в межах замку Драконячий Крові.

Замок був надзвичайно великий. Його можна порівняти до невеликого міста. Тут жили тисячі простолюдинів і щоночі було багато бродячих патрулів. Але для Бога Ойвіна це не було складним завданням.

« Гей, брати, ви хлопці йдіть вперед. А ми будемо відпочивати".

Нічні охоронці збиралися розділитися. Один з загони пішов убік своєї резиденції. Коли вони дісталися північних садів, де жили охоронці і служниці, то звичайно пішли різними шляхами до своїх кімнат.

Раптом один з охоронців, який направлявся до своєї власної резиденції відчув, що росте запаморочення і як його свідомість тьмяніє. Людська фігура з'явилася позаду нього. Це був Ойвін.

« Скажи мені, де Олів’є», - заговорив Ойвін.

Хоча Овін був не дуже досвідченим у техніці для контролю інших, він просто покладався на свою духовну енергію Бога.

« Не знаю», - сумбурно відповів охоронець.

Ойвін не міг не хмуритися: « Тоді як щодо Тароса і Дайліна?»

« Не знаю», - знову відповів охоронець.

Ойвін відчув гнів, але швидко зрозумів: « Здається, що звичайні люди в замку Драконячої Крові не знайомі з місцевими божествами. Тільки особисті слуги знають їх."

Ойвін обмірковував свої подальші кроки.

« Ти коли-небудь бачив хлопця з білим і чорним волоссям? Він часто з'являвся разом із Лінлією, - запитав Овін.

"Так," - механічно сказав охоронець.

« Ти знаєш, де він живе?», - Ойвін відчував радість у серці і він поспішно продовжив допит.

« Східний сад. Коли ми патрулювали цю територію, я бачив цього Лорда там. Він живе з декількома іншими Лордами у східних садах. Лорд Лінлей часто знаходиться разом з ним", - відповів охоронець.

Олів’є, Таросс і Діалін живуть у східних садах.

« Веди мене туди», - сказав Ойвін.

"Так," - охоронець ніколи не опирався.

Вартовий відразу ж повелів Ойвіна в напрямку східних садів.

« Гей, Вілле, ти не збираєшся повернутися і трохи відпочити? Що ти робиш тут, у східних садах?» - кілька патрульних охоронців підійшли з боку східніх сади. Зрозуміло, що вони знали цього вартового і відразу почали ставити запитання.

Ойвін переховувався поблизу.

"Скажи їм, що коли ти був у патрулі, то втратив щось на східному саду, так що ти прийшов шукати свою річ" - відразу сказав Ойвін.

« Коли я був у патрулі, — сказав той чоловік, який жив на Сході. — Я втратив дещо в садах Сходу. Я йду шукати це".

Інші охоронці почали сміятися: « Що за недбалість. Зараз дуже темно. Шукай уважно. Якщо ти не зможеш знайти, повертайся і продовжуй пошуки коли прийде день."

Домовивши, охоронці покинули його і повернулися до патруля.

Незважаючи на те, що у них було відчуття, ніби манера промови Вілла дещо відрізняється від минулого, вони не відчували ніяких підозр.

Врешті-решт, вони могли б відразу сказати, що це все той же старий друг, Уілл.

- Ойвін наказав і вартовий відразу ж попрямував глибше у напрямку східних садів замку Драконячою Крові...

Том 13, розділ 17 — Ментальне повідомлення

Боржник повів Ойвіна вперед. Пройшовши трохи далі, сторож раптово зупинився.

— Чому ти зупинився? Прямо зараз, Ойвін використав божественну сферу, щоб не випускати звуки зсередини «пузиря »!.

Стражник тактовно відповів: « Я знаю лише те, що лорди живуть у кімнатах всередині. Як правило, нам не дозволяється заходити. Я не знаю, в якій кімнаті живе той пан".

Відповідь вартового здивувала Оувіна.

Тим не менш, він зрозумів чому це так.

У номерах, де жили такі Олів’є, зазвичай не було охоронців.

« В одній кімнаті всередині..., - Ойвін міг сказати, що попереду стояло шість або сім маленьких будинків і кожна будівля мала внутрішній двір. - Це ускладнює завдання. Я не знаю, в якому з них Олів’є".

Ойвін почав думати.

Бог війни, Первосвященик, Таросс, Дайлін, Сезар і Олів’є. Всі вони жили там.

У двоповерховому будинку, де жив Сезар.

Тепер Сезар сидів у медитаційній позі, заплющивши очі.

Тип Глубінних Тайн Законів Тьми, в рамках яких тренувався Сезар, мали відношення до прихованості.

Темрява була зручною для Сезара, як обійми матері. Сезар міг повністю злитися з темнотою, а інші не могли його виявити. У той же час... Сезар міг відчувати те, що не було частиною цієї темряви.

Наприклад, Сезар міг відчути себе в будинку поряд з ним.

Це було очевидно для нього, як полум'я в темряві комети.

« Може, нахмурився Сезар. - Чому хтось підійшов так пізно вночі?

Як “Король Убивця", Сезар був майстром прийому і він першим відчув, що хтось наближається до їхньої резиденції. Сезар також міг відчути наближення більше, ніж одна людина.

« Така слабка аура. Але, на жаль для вас, ви не зможете уникнути мого виявлення."

Сезар не використовував його божественного почуття.

Те, що Сезар використав Боже почуття, було б цілком безглуздим вчинком. Коли ви використаєте Боже почуття, то дозволяєте іншим засікти вас.

Сезар розчинився в повітрі. Якщо б Божество уважно розвідувало місцевість, воно могло би не помітити, що темрява в кімнаті трохи змінилася. Схований в темряві, Сезар швидко вийшов з кімнати і попрямував на вулицю.

Саме в цей момент... Ойвін і охоронець стояли не надто далеко.

« Він!», - з відстані всього 100 метрів, Сезар міг відразу сказати, хто був цей чоловік.

Сезар був шокований, але потім він холодно засміявся. Ти вирішив прийти сюди такої пізньої ночі."

Справді, здатність таємності Сезара була дивовижною. Він переховувався всього за сто метрів від Ойвіна, але він був зовсім не в змозі виявити присутність Сезара.

Сезар миттєво використав своє божественне почуття, відкинувши його в напрямку резиденції Тароса.

Оскільки Таросса не мав можливості приховати свою присутність, Сезар легко знайшов його: « Лаорд Таросс, Ойвін прийшов. Він прямо зовні".

Таросс був дуже вражений, але потім його розум наповнився гнівом: « Це він. Два рази підряд я стримувався і не діяв проти нього з усіх сил. Невже він думає, що я боюся вбити його?"

Таросс негайно вилетів за межі свого місця проживання.

Навики прихованості Тароса явно поступалися навичкам Сезара. Тільки Таросс був дуже швидким! Його резиденція була всього за сто метрів від місця розташування Ойвіна. Як тільки Таросс вилетів зі своєї кімнати, він відразу побачив Ойвіна і негайно кинувся до нього на високій швидкості.

« Треба було знайти слугу, який обслуговує цих богів, а потім продовжувати розслідування» - Ойвін планував піти і знайти іншого слуги для допиту.

- Ойвін шокований повернув голову.

У його бік на високій швидкості вистрілила фігура. Ойвіна різко змінився в обличчя і глибоко у своєму серці почав сердито проклинати: « Уб*ок, знову він! »

Коли він побачив, що з’явився Таросса, то знав: йому знову не вдалося. Незважаючи на те, що він не хотів визнати свою поразку, то не міг більше нічого зробити, крім як злетіти в повітря на високій швидкості.

"Сра*й виродку, ти хочеш втекти?" - голос Таросса струснув весь замок Драконячої Крові.

Багато людей у замку прокинулися і зазнали великого шоку.

(Сміх)

Здавалося, що пронизливе шипіння затрясло світ. Цей звук був голосніший за вибух. Крім того, він сильно дав на вуха.

« Що це? »

Почувши шум, Уортон, Гейтс та інші вийшли зі своїх кімнат. Усі вони були вражені побаченим. У повітрі над замком був дивовижний, велетенський звиваний зелений змій завдовжки десять кілометрів. Його тіло було вкрите товщиною принаймні в кілька будинків. Це справді змусило спостерігачів здригнутися.

Величезний зелений змій згорів у повітрі. Піднявши голову, він почав пронизливо кричати.

"Ні!" - людська фігура була повністю заблокована в повітрі. Людина кричала у розпачі і безнадії.

Ця змія була відкрита і, здавалося б, весь світ тремтів. Людина могла протистояти лише на мить, перш ніж вона була вже не в змозі терпіти затягуючий процес, у результаті якого пожиралися всі її сили. Миттєво, він був втягнуті у велику зміїну пащу.

Величезний зелений змій, завдовжки десять кілометрів, взяв людську фігуру. Це був зелений Таросс.

Таросс почав лаятись: „Ойвін дійсно тлумачив мою доброту як страх убити його. Хмпф. Відколи я покинув Некрополь Богів, то нікого не вбивав. Ця людина не звернув жодної уваги на те, що я сказав".

Група людей зібралася нижче. Навіть Лінлей і Делія поспішили.

« Це був Овін?» - Лінлей не дуже чітко бачив те, що відбувається. Він тільки туманно побачив людську фігуру, яку проковтнула Тароссом.

Одного разу Лінлей бачив справжню форму Тароса на третьому поверсі Некрополя Богів.

« Це був Овін, - Сезар розсміявся. - Ойвін пробрався в замок Драконячої Крові. Він думав, що ми не замітимо його. Однак... Перш ніж він навіть наблизився до мене, я помітив його присутність."

Як міг Овін сховатися від Сезара, фахівця з мистецтва таємничості?

Яка дурна мрія.

Хоча один був Богом, а інший — Глибоким, зрештою це пряме спеціалізація Сезара.

"Ха-ха, Таросс, ти показав свою здатність “пожирати..." - засміявся Дайлін.

Правдива форма Діаліну — Лев Суань, також відома як “Звірина ” що пожирає небеса Небо. Природно, що він мав величезну кількість простору в шлунку. Що стосується Тароса, то він був божественною звіриною, або Ба-Змеемс - і також мав вроджену здатність “просторного поглинання." Ба-Змій мав дуже багато місця в своєму шлунку, та і саме його тіло природно було величезним.

Насправді, в порівнянні з Дайліном його пожирна здатність була набагато сильнішою.

З огляду на те, що тароссова духовна енергія була набагато вищою від Даліни, його здатність “пожирати" могла бути ще більшою.

« Ойвін прийшов знову, Олів’є дуже розсміявся. Він дійсно був зараз сильно наляканий.

Лінлей засміявся: « Оливи, розслабся. Ойвін тепер мертвий. В майбутньому він не зможе допровадити тобі неприємності."

Смерть Ойвіна змусила Лінлей відчути полегшення. Насправді, багато людей в замку Драконячий Крові сьогодні святкуватимуть.

"Рано радій», - холодно хмикнув Таросс.

Відкривши рот, Божа іскра, яка слабо світилася червоним світлом, з’явилася на світло: « У мене помер чоловік. Це його Божественна іскра Бога."

« Элемент вогню?», - Лінлэй був шокований. У Ойвіна було не одне тіло. Якби загинуло два божественних тіла Ойвіна, то це означало б дві іскри.

« Дуже добре. Тільки іскри вогню, - сказав Таросс. - Ви всі знаєте, що у нього є два тіла. І те, що я зараз убив - це його божественний клон елементу вогню. Його Божественний клон світла тут не було! "

Лінлей зітхнув.

Це було дуже схоже на те, як під час першої атаки Ойвіна Лінллей та Десрі сховали свої первісні тіла в кишеньковому вимірі. Вони ризикували втратити лише свої божественні клони. В іншому випадку для них усе було б закінчено.

« Похоже, що Ойвін також турбувався про вбивство, тому він приготувався», - Лінлей подивився на Олів'є. За зовнішнім виглядом Олів’є знову занепокоївся. Якщо Ойвін не помер, значить Олів’є рано розслаблятися.

« Олів’є», - Лінлей подивився на Олівер.

Олів’є подивився на Лінлей з сумною посмішкою. Лінлей сказав: « Олів’є, прямо зараз, ніхто з нас не знає, на що здатний Ойвін. Як щодо такого... Переїдь в кишеню вимірювання і тренуйся там. У цьому місці, навіть якщо Ойвін використовує своє божественне почуття, він безумовно не зможе знайти тебе."

Чесно кажучи, зараз там було вже досить багато людей.

« Добре», цього разу Олів’є не відмовився.

Карманне вимірювання було найбезпечнішим сховком в замку Драконячої Крові.

« Не хвилюйтеся, — повернувся Лінлей, щоб подивитися на Уортона та інших. - Цього разу Ойвін втратив божественну іскру, а це означає, що він загубив одну зі своїх життів. У нього є тільки його божественний клон світла. Він наважився цього разу ризикнути, але в майбутньому він не буде так різко. У нього більше немає ніяких Божественних клонів."

Усі почали сміятися.

Але в той час Бог війни, О’Браєн дивився на божественну іскру у руках Тароса. Його очі блищили.

Це була іскра елемента вогню повного Бога. Він, О’Брайен, тренувався в Законах Агнця. Ця іскра була тим, чого Бог дуже потребував від війни. Тільки Божа божественна іскра була дуже цінною. Він не смів просити про це безпосередньо.

....

"Ааах!!"

Глибокої ночі, зависши над землею, він люто вдарив кулаками об землю і випустив безжалісний, смердючий воювання.

« Озирнувшись! Вибух!..."

Земля розкололася, але Ойвін все ще не міг вгамувати лютий гнів у серці.

"Перший раз. Другий раз. Все невдало! Мій клятий клон... Закони вогню? Він знав, що більше ніколи не зможе тренуватися в Законах вогню. У нього залишилося тільки одне тіло - його божественний клон світла.

З цього моменту, він міг тренуватися тільки в законах світла.

« Терос і Дайлін... Що за здатність вони продемонстрували?» - коли Ювін подумки повертався до тієї страшної сцени, він не міг відчувати тремтіння в серці.

Коли Таросс вже почав поїдати його, це було зовсім інше відчуття ніж те, коли Дайлін використовував свою здатність. Таросс перемінився у свою справжню форму, форму Ба-Змея. Коли він використовував здатність “пожирання..." Оувін відчував, ніби його повністю відділили від усього іншого простору і якась непереборна сила оточила його.

І потім, він був негайно проковтнений в шлунку Ба-Змея.

Спочатку він думав, що коли потрапляє в шлунок, то може прорватися через внутрішні органи для втечі. Але хто б міг знати... що шлунок не був матеріальним. І, таким чином, він був абсолютно безсилий щось зробити, в результаті чого загинув.

Це була вроджена здатність, яку мав лише Божественний звір! Навіть більшість тих, хто був висихаючим Богом, не могли створити такий обмірковувач у своєму шлунку.

Саме тому подібні до Звіру, що чекає на небо та Ба-Змею, слилі істотами, які мають можливість проковтнути гори і океани.

« Настане день! - Ойвін скрипнув зубами. - Прийде день, коли я безумовно вб'ю Олів’є і настане день мого перебування в Висимому Богом та прийду, щоб убити Таросса! "

Овва була сповнена надзвичайною ненавистю до Таросу.

Але до того, як ти досягнеш найвищого рівня Бога, Ойвін знову не посмів би дратувати Таросса.

Через деякий час Овін перетворився на промінь світла, зникаючи в напрямку західного неба.

Божественний клон елемента вогню Ойвіна був знищений. Насправді, тепер він більше не сміявся доставляти неприємності. Замок Драконячої Крові знову повернувся до свого звичного спокою і Лінліей почав тренуватися. Після кількох місяців зими він отримав деякі добрі новини.

Одного дня Лінлей налаштовувався на Закони Вейтра.

Раптом у його голові почувся голос: « Лелліне, я маю поділитися з тобою чимось».

"Лорд Бейрут?" - Лінлей одразу пристановив треніровку.

« Вже після того, як я почав перетворюватися на Божество, мене призначили служити піонером ». Цей останній етап трансформаційної надзвичайно критичний. Пам’ятай, що починаючи з сьогоднішнього дня, не спілкуйся з Бебе. Не турбуй його." Бейрут подумки спілкувався з Лінлей.

Бейрут був здатний блокувати іншим можливість спілкуватися з використанням божественного чуття, але навіть Бейворт не міг заблокувати спілкування Лінлей і Бебе через їхні зв'язки душ. Таким чином, він повинен був повідомити це.

« Чи Бог існує? Добре, я розумію. У цей період часу я не буде надсилати ментальні повідомлення Бебе і турбувати його.", - Лінвей був щиро радий за Бібі.

Том 13, розділ 18

Календар Юлан, 10045 рік. Континент Юлан був досить спокійний цього року.

Справжнє тіло Лінлей було в кишені, зосередившись на тренуванні Пульсуючий Ритма Міра. Його Божественний слон залишався в замку Драконячої Крові, проводячи більшість свого часу тренуючись у Глубінних Правдах швидкості і іноді глухих Тайни звуку.

Лінллей був ще зовсім юним, якщо говорити про Глубінних Істин швидкости.

Календар Юлан, 10045 рік. Палюче сонце обпалювало землю, а в східних садах Замка Драконячої Крові, Лінлей і Сезар сиділи у розмові та насолоджувалися погодою.

« Я повинен сказати, що Бог війна насправді посміхнулася удача" - зітхнув Сезар.

« Ти маєш на увазі Божу іскру?», - Лінлей відразу зрозумів, що зітхання Сезара було натяком. Минулого року, коли він напав Ойвін пізної ночі, його вбили Тароссом, який отримав божественну іскру Бога. Зрештою, Бог Війни все ж таки пішов просити у Тароса Божеву іскру

У результаті... Таросс напевно погодився.

« Божественна іскра Бога! Якщо хтось має божественну іскру темряви, чи можу я отримати її? - Якщо я продовжуватиму тренуватися самостійно, хто знає, скільки мені знадобиться часу перш, ніж я досягну рівня Бога».

Чим глибше навчання, тим важче прорватися ще вище.

« Я чув, що Бог Війни заплатив певну ціну за те, щоб отримати цю божественну іскру Бога», — сказав Лінлей.

- Сезар подивився на Лінлей.

Лінлей кивнув: « Хіба це не ціна? Таросс сказав, що після того, як Бог усе закінчиться і вирішить, Бог війною прийде до Царства проклятих і буде під його командуванням протягом наступних ста тисяч років. Тільки після ста тисяч років він знову отримає свободу."

« Хмпф, - Сезар спустив презирливий сміх. - Лінвей, почувши прохання Таросса, О'Браєн не думав про це навіть пару днів, чи не так? "

« Ні»

Лінлей був упевнений у цьому: « Війна була дуже прямолінійною. Він відразу погодився".

« Я б теж погодився на таку пропозицію, - Сезар морщив ніс. - Перш за все, щоб перейти від рівня Полу бога до Бога з огляду на талант О'Браєна, важко сказати, чи зможе він здійснити прорив протягом ста тисяч років. Ти повинен розуміти, що О'Брайен став Божественністю через злиття з Божою іскрою!"

Лінлей кивнув на знак згоди.

Він справді злився з Божою іскрою, щоб стати Божественністю. Але божественні іскри формуються у Всесвіті, а коли інші ставали Божественними через злиття, їхні душі не будуть повністю об’єднані. Це також було перешкодою для тренування. Той, хто злиться на іскринку для досягнення рівня Бога, потребує набагато більше часу, ніж Плудогу, який став таким власним силами.

« Таким чином, йому буде дуже важко стати Богом власними силами. І крім Некрополя Богів, де ще міг він, Полубог, отримати божественну іскру рівня повного Бога? - Все, що він повинен робити заради Божественної іскри Бога - це слухати чиїсь накази всього лише сто тисяч років."

« Що важливіше...».

Сезарове око виявило відтінок свого очікування: « Він направляється до Царства проклятих. Все, що йому потрібно робити - це слухати накази Тароса в Царство проклятих. Коли людина тільки входить у Царство проклятих, то не буде ознайомлена з цією місцевістю. Тільки під керівництвом справжнього експерта він матиме шанси на виживання і буде здатний швидко адаптуватися до цієї Найвищої Площини, Царства проклятих! Іншим буде важко знайти такого лідера і все ж О'Брайен відразу після входу в Царство проклятих матиме захист у особі Таросса. Це величезна перевага для нього."

Лінлей не міг стримати подиву. Почувши слова Сезара, він розумів їхнє значення.

"Перехід до Царства проклятих означає, що необхідно залишити свою батьківщину" - зітхнув Лінлей.

Нині Лінлію дуже полюбили континент Юлан.

« Хмпф, - Сезар продовжив. - Ну і жарт. Цікаве життя. На божественному рівні, нам залишатися в цих звичайних тілах більше не має сенсу. Насправді, після повернення з Некрополя Богів я почав планувати перехід у вищі площини».

« Ти залишаєш Юлан? » — здивувався він.

« Цього разу, коли я повернувся додому, то дізнався, що багато божеств спустилися на континент, — розсміявся Сезар. - Здавалося, що життя тут буде досить цікавим, тому, природно, я вирішив залишитися трохи довше. Якби не було цих божественностей, я б давно пішов у більш високі Площини."

« Зрештою, стати на вершині дуже самотньо. Лінле, життя має сенс тільки тоді, коли вона красива і цікава, - зітхнув Сезар - Лєней, ти живеш не так довго. Якщо б ви народилися в іншому столітті, то почали б добре розуміти такі почуття. Подумай про це. Якщо ти настільки сильний на континенті Юлан, що є непереможним, то зрештою не змусиш цього спокійного життя?»

Лінлей на мить задумався про це і його серце затремтіло.

Залишатися наодинці на вершині континенту Юлан, живучи спокійно... Просто думаючи про це Лінлей відчув деяку огиду. Він швидко почав думати про все, що пережив.

« Цікаве, червоне життя зі зльотами і падінням. Тільки це має сенс." - Лінлей був змушений визнати, що це правда.

Він сам не був готовий жити звичайним, мирним життям. Незважаючи на те, що він знав про існування чотирьох Висших Плоскості і Семи божественних плотків та живих там безлічі винників... Якщо в результаті він вирішить жити звичайним життям і залишиться у Площині континенту Юлан, щоб бути жабою в колодці, це буде занадто смішно.

« Після того, як ти вирішиться це питання, я покину Юлан і відправлюсь у Царство проклятих. Лінлей, підемо зі мною, - закликав Сезар. - У Царстві проклятих є волителі з безлічі площин. Усі види битв, а також клани чотирьох Верховних Воїнів, всі вони пішли до Царства проклятих. Хіба ти не хочеш відвідати своїх предків?»

Клани Чотири Верховних Воїнів? Його пращури?

Найперший Воїн Драконячої Крові клана Баруха, Барух! І другий, третій... всі його предки, які вже пішли в Царство проклятих.

Лінлі не міг вирішити, але відчув відчуття очікування. Після цього він одразу сміявся і сказав: « Сезар, припини заманювати мене. Я не поспішаю. Я залишуся тут з Делією на деякий час. Коли прийде час, то ми, чоловік і дружина, коли скучаємо, можливо, здійснимо туристичну подорож у Царство проклятих".

Сезар не знав, сміятися чи плакати. - Як ти собі уявляєш Царство проклятих?"

....

Календар Юлан, 10045 рік. Початок зими. Довкола кружляє сніг.

В кишеньковому вимірі.

Карманне вимірювання було поділено на два шари. На нижньому шарі були Олів’є та Десрі, тоді як на верхньому слої Баркер, Хаеру і два шостиоких Золотих Лева. Сам Лінлей сидів у медитативній позі на ліжку верхнього шару, він тренувався Пульсуючого Риту Міра.

Об’єднана таємниця Закону була пов'язана від простого до глибокого.

Саме тому Лінлей використовував техніку візуалізації. Звичайно, він не використовував візуалізацію під час вивчення Закону. Час від часу він отримував нову іскру просвітлення, заставляючи себе зробити прорив через свою візуалізацію.

Початкове тіло Лінлей вже повністю припинило поглинає сутність сто мільйонів душ.

В останній раз, коли він пожер двадцять мільйонів душі, швидкість візуалізації Лінлей різко зросла. Він витратив тільки один рік і три місяці для переходу від 32-Сплавних Волн до 16-сплаченого Вон. Після поглинання сотень мільйонів додаткових душ, його швидкість візуалізації збільшилася в кілька разів.

Кількість часу, яке йому потрібно було зробити, також скоротилась у декілька разів.

Крім того, після смерті Бомонта намагаючись об'єднати 16 хвиль в 8, Лінлей вже тренувався протягом двох років.

Тепер минув ще один рік.

Три роки.

Коли Лінлей сидів у медитації в кишені, його очі відкрилися і йому на обличчі з’явилася усмішка: « Тендітна Рита Міра справді дуже складна. Врешті-решт, я пробився до рівня 8-Сплавних Войн". Лінлей почувався дуже задоволеним.

« Чому це відчуття, що пробитися до рівня повної майстерності » (Пульсуючого Рітма Міраай) буде в сотні разів складнішим, ніж збагнути зміст “Глублених Істин швидкости»), - Лінвей не міг цього зрозуміти.

Спираючись на те, що Лінлей знав...

Тренуючись в Глубінних Тайнах законів будь-якого елемента, після того як він досягне рівня справжнього майстра, призведе до встановлення Публікогом.

Щодо Глубінових Істин скорості, то насправді вони були “простою таємною ”. Це був наслідок злиття “Бистрогове ” і“ Медленного..." аспектів. Досягнення повної майстерності у « Клубінні » та « Зоряні таємниці ». Звичайно, це буде відрізнятися від розуміння одного виду таємниць.

« Я не буду надто багато думати над цим», - Лінлей відразу закрив очі і продовжив вправо.

Але цього разу, через десять днів, перш ніж він отримав можливість тренуватися довше...

« Босе, бос! - У свідомості Лінлей пролунав знайомий голос. Невдовзі Лінлей перестав тренуватися і з нотами здивовання та захоплення відіслав духовне послання. - Бебе, тобі вдалося?

« Так, мені вдалося. Босе, я вже Божество!" - радісний голос Бебе пролунав в свідомості Лінлей.

Лінлей відчув приплив хвилювання і радості у своєму серці. Бебе, який виріс поруч з ним, також став Божественним.

« Чудове», - Лінлей навіть не знав, що треба було сказати.

« Босе, я негайно прибуду з Леза Тьми. Чекай на мене" - Бебе врешті-решт досяг повноліття в якості Божевільного Пожирача. Коли Бебе став божеством, він одразу полетів прямо з металевого замку в Замок Драконячої Крові.

На заході сонця, Замок Драконячої Крові, здавалося, був покритий мастилом сонячного світла.

У задніх садках Замка Драконячий Крові Бог Війни і Первосвященик сиділи один навпроти одного з їхнім кам’яним столом. Бог Війни і Первосвященик з'єднувалися з божественними іскриками, тільки ... Ні Бог війни, ні Первосвященик не витрачатимуть увесь свій час на злиття іскрою Бога.

« Коли Бог буде терпіти, я буду супроводжувати лорда Тароса в Царство проклятих. А ти?» - запитав Бог війни.

Первосвященик відчувала себе досить схвильовано.

Вона1 і Бог Війни воювали протягом багатьох років. Не так давно, в Некрополі Богів їй вдалося придбати Божу іскру. Тепер, Бог війни також отримав її.

« Ти можеш піти. Що стосується мене... - засміялася Первосвященик. — Якщо рівень некрополь високий, то Богів стає все більше й більш небезпечним. Навіть ця божественна іскра була надзвичайно небезпечною для мене. Якщо я хочу отримати іскру Всевишнього Бога, хто знає, скільки це займе часу. Сто тисяч років? Мільйон років?»

Первосвященик зітхнула: « Очевидно, що багато божественних справ полишать континент Юлан. Я не хочу бути тут сама. Коли прийде час, я хочу піти в Царство життя».

Чотири з них були прокляті, Царство небес, царство життя і Загробний світ.

Царство проклятих створено Сверхбогом знищення. Царство небес створено Сверхбогом Судби. Загрозливий світ був створений Сгорбогом смерті. Звичайно, Царство життя було створене Сверх богоми.

« Ти підеш у Царство життя? — здивувався він. Потім він видав сміх, наповнений змішаними емоціями. - Якщо це так, то хто знає, скільки часу мине, перш ніж ми зустрінемося знову."

« Якщо у нас буде можливість, тоді ми зустрінемося знову», - спокійно сказала Первосвященик Кетрін. Її обличчя було приховано за маскою і було важко сказати, що саме вона зараз думає.

Ці два Божества, які воювали протягом тисяч років, тепер замовкли.

« Що ви тут робите, О’Брайен? А, потай зустрічаєтеся?» - раптом почувся голос. Ті, хто молився до Бога, були вражені війною і Первосвящеником.

А тим більше, що ці слова змусили їх почуватися незручно.

Раптом з'явився худий юнак, з волоссям довгою в дюйм і у сорочці без рукав. Цей молодий чоловік був блискучим, христичним і дуже барвистим чорним. Ці очі, здавалося, були здатні говорити і вони багатозначно дивилися на Бога війни та Первосвященика.

Юнак швидко вказав на Первосвященика, радісного і здивованого погляду на його обличчя: « Кетрін, ти почервоніла! »

Первосвященик не знала, сміятися чи плакати. Вона була одягнена в маску. Ніхто не міг бачити її вирази обличчя. Оскільки ніхто не міг бачити її вираз обличчя, то можна було припустити, що він був дійсно червоним.

"Бебе, припини приносити неприємності" - Ліндей відразу увійшов в задній сад.

« Нічого собі, босе! » - Бебе відразу підбіг до нього.

[P.S. Ім’я голови — це Бог.

1. [П.п. від перекладача і редактора] Упс... Помилянка вийшла. Ні, Первосвященик не зробила операцію по зміні статі. І вона навіть не трансвестит. Вона спочатку була "й". Але щось пішло не так і ми, команда перекладачів, яку несподівано накрили досягненнями, що впали на новоговелла, спочатку упустили, ніби Бебе - це він, а Первосвященик - вона. Добре, що до постільної сцени з Сезаром не дійшло, а то самі розумієте...

1. [П.п. Від перекладача] ніби ніде не бачив інструкцій на вона, один раз проскочило пару розділів назад, але вважав помилкою, так що продовжив звертатися як він. Але двічі помилитися перекладача не міг, погуглив на форумі анлейта спойлери і справді виявилося дівчина. Сподіваюся я ніде раніше не пропустив інструкції на підлогу.)

Том 13, розділ 19 — Глубінні Тайни, Вислі та Нізші

« Гм...», - Бебе раптом зупинився і з подивом подивився на плече Лінлей.

Лінлей розсміявся: « Ти все ще хочеш сидіти на моєму плечі?»

У минулому Бебе часто сидів на плечі Лінлей. Але тепер він був у людській формі, хоча й не був таким вже високим, але його зріст мав 1.7 метра.

Як не скажеш, Бебе не міг сидіти на плечі у Лінлей як раніше.

Лінлей уважно подивився на сформований людський зовнішній вигляд Бебе. Він виглядав дуже струнким і витонченим. Тільки його очі залишилися такими ж живими і підступними, як раніше.

Бебе розхохотівся і потім почухав свої дюймовий довжину волосся. Піднявши голову, він сказав: « Як тобі моя зачіска? Перш ніж стати божеством, думаю про це я витратив багато часу."

Лінлей не знав, сміятися чи плакати.

« Я зробив дещо над лісом Тьми, і таємничим тоном промовив Бебе.

« Так? — запитав він. Коли його руки рухалися, з’явилися пошарпані солом’яні капелюхи. Потім він усміхався і Бебе підкинув її на голову. - Босе, ця солом'яна капелюха дійсно підходить мені, чи не так?»

Побачивши, як у наш час дивиться Бебе, Лінлей почав сміятися: « Це дуже важливо!»

Бебе серйозно подивився на Лінлей: « Босе, давай кудись підемо. Я не хочу їм заважати".

« Не хочеш їм заважати?», - Лінлей трохи заплутався, але потім до нього відразу дійшло. Повертаючи голову, він подивився на тих, хто сидів поруч Бога війни та Первосвященика. Вони не знали, сміятися чи плакати. Вони хотіли проклясти Бебе, але не розуміли його слів.

"Прошу вибачення", - Ліндей поспішно махав їм.

Первосвященик була в пастці між сміхом і проклятнями.

« Гаразд, пішли, - поспішно сказав Лінллей. - Тоді... ви хлопці продовжуйте".

Домовивши Лінлей забрав Бебе з саду позаду, але йдучи за Лєнлою, вона повернула голову і подивилась на Первосвященика та Бога Війни крикнув: « Мій бос сказав, щоб ви хлопці продовжували!».

Лінлей міг тільки безпорадно дивитися на Бебе.

Двоє йшли пліч-о-пліч в замку Драконячої Крові.

« Тепер, коли я теж Божественний, ти для мене більше не обов'язково рівній суперник" - захоплено промовив Бебе.

Лінлей засміявся: « Чим сильніша людина, тим ліпше. Якщо ти сильніший за мене, це природно, чудова річ».

Раптом Лінлей подумав про вроджену силу божественних звірів і відразу запитав: « Дякую, ти — другий Боговий Пожирач у безмежній площині Всесвіту. Тоді... Яка в тебе природжена здатність?»

« Якби мене запитав хтось інший, я б не відповів, — сказав Бебе. - Але так як той, хто питає, це ти, босе, я дам тобі підказку. Зверніть увагу на слова « Божественний Пожирач».

Ці слова заговорили Бебе.

« Божественний Пожирач?», - Лінлей був здивований. Чи може вона поглинути й проковтнути Божество? Це не повинно бути так просто.

« О, так. Босс, дідусь Бейрут, Гаррі і його брати прибудуть найближчим часом. Я був трохи нетерплячий, тому я поспішив сюди першим." - сказав Бебе.

Лінлей був злегка здивований: « Прийдуть лорд Бейрут і брати Гаррі?»

....

Справді, тієї ночі Бейрут привів своїх трьох дітей у замок Драконячої Крові.

Домашня бібліотека.

"Бебе, Гаррі та інші, ви можете піти зараз", спокійно посміхаючись сказав Бейрут. Бебе та всі інші слухняно пішли, залишивши в бібліотеці лише Бейрута і Лінлей.

Лінлей був спантеличений, тому запитав Бейрута: « Про що він хотів би поговорити зі мною наодинці? »

Незважаючи на його збентеження, Лінллей залишався дуже лагідним.

"На першому місці присядь" - Бейрут сів, вказуючи на сусідній стілець. Лінлей сів, як і було наказано.

Поблагословивши бороду, Бейрут усміхнувся: « Кінець кінцем тобі став Божою силою. І тепер я можу трохи відпочити. Лінлей, Бебе дійсно прив'язаний до тебе. Я попросив його залишитися зі мною, але він відмовився. Сподіваюсь, ти зможеш про нього подбати.

«Звичайно», - кивнув Лінлей.

Навіть без слів Бейрута, Ліндей би щиро дбав про Бебе. Він ніколи не забуде, як у Туманній Долині Бебе заблокував собою той смертельний удар Бронованого Шипастого дракона. Бебе рятував його життя кілька разів... Це те, що неможливо забути.

„Лінлей, ти вже став Божественним, але маєш багато питань відносно миру Бога ”, насміхався Бейрут. - Навіть О'Брайен і Кетрін... проти скількох Богств вони билися? "

Лінлей відчув радість у серці.

Він дуже мало знав про Божий мир. Він навіть не знав багато про битви та методи тренування. Лінлей відчував себе сліпим людиною... без будь-яких вказівок він був практично безпорадним.

« Я знаю, що ти практикуєш Закони Ветра і закони Землі, - Бейрут спокійно розсміявся. - Отже, я спробую допомогти тобі закласти тверду базу на основі твоїх тренувань. Перш за все, ти повинен знати, що кожен тип Закону елементу містить багато різних типів Глубінних Тайн."

Це було широковідомо. Звичайно Лінлей знав про це.

« Те саме, що Голубінні Тайни в кожному Законі не рівні з силою, — зітхнув Бейрут. - У законах Елемента можна вставляти таємниці низького рівня, секрети середнього рівня і таємність високого рівня! Але всі таємниці, високорівні чи низькорівневі, дозволяють стати божеством!»

Лінлэй кивнув.

"Лінлей, Закони Елемента Землі, які ти тренуєш, повинні належати до “Пульсуючого Риту Міро Місяча, типу Глубінних Тайн, я правий? ”

« Так, - Лінлей не був здивований. Було б дивно, якби Бейрут цього не знав.

Бейрут засміявся і продовжив. - Я хочу сказати, що як правило людина може уявити собі високорівневий Голландський Тайнах тільки коли досягне Божого рівня або навіть Всевишнього Бога. Багато Богів елементу землі не можуть отримати повне уявлення про Пульсуючого Рита Міра, але ти вже зробив це."

Лінлей нахмурився.

Бейрут усміхнувся і продовжив: « Я хотів би розповісти тобі більше. Наприклад, Закони Елементів Землі включають в себе дев'ять різних типів Глубінних Тайн. Звичайно, це лише гіпотетично... Врешті-решт, я не тренуюся в законах Землі.

- Лінлей був здивований.

Завдяки його знанню Закон був практично безмежний. Має існувати багато різних типів Глубінних Тайн, що містяться в законах... але як гіпотетичний приклад Бейрут використав "демати типів" Франциско. Оскільки це так, то очевидно, що справжня кількість Глубінних Тайн не повинна бути занадто далеко від дев'яти.

« Не думай, що дев'ять Глубінних Тайн невелика кількість»

Бейрут помітив розгубленість Лінлей. Він сказав: « Усі люди будуть знати, що вони вміють. Наприклад, ти Лінллей. У законах Землі ти дуже чутливий до Пульсуючого Риту Світа і можеш відчути його ясно."

« Таким чином, Пульсуючий Ритм Міра є першим типом Глубінної Тайни Законів Землі, в якій ти тренуєшся і твоє навчання у ньому йде дуже швидкими темпами. Але якщо б я попросив тебе тренуватися в Глубінній Тані “Гравітаційний Поль-Армізм Землі, чи ти міг би зробити це? ”

Лінлей був зовсім пропав.

Гравітаційне поле? Коли він вивчав Закони Землі, то ніколи такого не відчував. Як він міг тренуватися в цьому?

« Це питання ефективності. Для тебе буде дуже легко тренуватися в одному типу Закону Землі, але наступні Глубінні Тайни тобі дізнатися буде не так-то просто. Наприклад, з дев’яти Глубінних Тайн тобі знадобиться лише тисяча років, щоб опанувати першу. Для другого, тобі мабуть буде потрібно сто тисяч років. Що стосується третьої, то, можливо, тобі знадобиться мільйон або десять мільйонів років... Тому, продовжуючи вивчати їх регулярно, тобі буде дуже важко навчитися всі дев’ять Глубінних Тайн. Інакше, Вислі боги не були б так рідко»

Тепер Лінлей зрозумів.

Це було дуже схоже, як у смертному світі людина може бути експертом в сфері фінансів, але жахливий в людських відносинах. Подібно до фахівця у людських стосунках, буде дуже важко вчитися фінансам.

Лінлей зрозумів, що йому легко дається навчання: “Пульсуючому Риту Міраса."

Однак інші Глубінні Таємниці, можливо, не так легко зрозуміти закони Землі. Це було дуже схоже, як у минулому Хайдсен простим кроком міг пересуватися на кілька десятків метрів, ніби він телепортувався.

Лінлей знав, що це не телепортація.

Однак сьогодні Хайдсен не мав жодного уявлення про те, як він міг одним кроком подорожувати десятки метрів.

« Хайдсен був у стані зрозуміти це, але я досі не розумів. Я зміг зрозуміти Пульсуючий Рітм Міра, але він був не в стані" - Лінлей зрозумів сенс слів Бейрута. Розуміння Закону частково залежить від таланту, частково від життєвого досвіду та раптових іскринок.

Багато змінних визначають ваш напрямок.

« Що стосується Закону для встановлення Божественністю...».

Бейрут розсміявся: « У якості мого прикладу, я використовуватиму своє розуміння Закону Елемента Ветра. Скажімо, Закони Ветра також мають дев'ять типів Глубінних Тайн. Якщо ти зміг досягти рівня майстерності в одному з них, то стаєш Полубогом".

Лінлэй знав цю частину.

« Але щоб стати Богом? Наприклад, таємниці “Бистрогово" і“ Медленного..." аспекту, з якими ти тренуєшся... Якщо б ти зміг досягти майстерності в обох аспектах, то все одно не став би повним Богом. У даний момент у тебе є два шляхи для розвитку Богом.

« Перший метод — тренування ще однієї Голубінної Тайни. Іншими словами, якщо ти досягнеш точки майстерності в трьох Ґлубінних Тайнах, то станеш Богом."

« Другий спосіб - це об'єднати таємниці "Бистрогого" і “Медленого ” аспекту в єдине ціле. У такому випадку ти теж станеш Богом, - пояснював Бейрут. Прямо зараз Бейрут зупинився, так як зрозумів, що Лінлей поки не був в змозі цього зрозуміти.

« Закони Всесвіту визначають, чи ви справді відповідаєте вимогам для Божого встановлення. Вони турбуються про те, чи ти дійсно досяг певного рівня розуміння Закону Елементів чи ні.

Бейрут зітхнув: « Може, ти отримав повне розуміння всіх дев’яти законів Елементів. Чи буде це вважатися досконалим умінням? ".

« Якби я мав уявлення про всіх дев'яти, то міг би стати Всевишнім Богом, чи не так? » — сказав Лінлей.

«Верно. Ти справді став би Тим, хто висимий Богом, — кивнув Бейрут. Але ти не став би досконалим майстром. Поки забудь про це, зараз немає ніякої необхідності це обговорювати. Поки занадто рано."

Лінлей засміявся і кивнув.

« Коли боїться Богство, існує велика різниця між їхніми рівнями. Загалом, як і в цілому, Боги здатні вбити Плубов. Але, звичайно ж, завжди є винятки» - коли Бейрут сказав про це, очі Лінлей загорілися.

Бейрут пояснює: « Божественні іскри Богів здатні створити божественну сферу, яка пригнічує Полу бога. Під їхнім божественним становищем твоя швидкість сильно падає. Крім того, Божа сила є більш чиста. Тільки якщо покладатися на ці два моменти, наслідки будь-якої битви практично визначені."

Лінлэй кивнув.

У божественній області Ойвіна він відчув, як його швидкість стала набагато нижчою. Спочатку, швидкість Лінлію була набагато вищою, ніж у тих двох людей в чорних мантіях, але перебуваючи всередині тієї Божественної області, він став повільніше ніж вони.

« Отже, коли Полубог вирішує воювати з Богом, усміхаючись Бейрут продовжив пояснювати. - Першим варіантом може бути засідка. Ти повинен використовувати свою найбільшу атаку, перш ніж противник використовує власну божественну сферу."

« Убити в засідці? — з подивом сказав Лінлей. - Не повинно бути так легко вбити Бога."

« Звичайно, — відповів Бейрут. - Навіть якщо напасти з засідки і миттєво підібратися до нього, він безумовно помітить. Якщо ти хочеш його вбити, то мусиш мати... Глубінна Таємниця, яка буде набагато сильнішою за нього!»

« Тому що твоя божественна сила не така чиста, як у нього. Таким чином, ти повинен подолати все це за допомогою кращої зброї і Закону!" - пояснив Бейрут.

Лінлей зрозумів.

Тож що, коли один був Богом?

Наприклад, Бог міг вивчити три таємничі таємниці. Але якщо всі ці три секрети низькорівні, то він не буде надто сильним при кожній з них. Отже, Боги такого типу для вбивства Публіків повинні покладатися на свої Божественні ділянки і свою чистішу божественну силу.

« Але, звичайно ж, навіть якщо Бог вивчав тільки низькорівні Глубіняні Тайни, коли він об’єднає їх, то у тебе не буде шансів, — зітхнув Бейрут. - Злиття двох низькорівних таємниць, безумовно, не слабше за високовбивну таємницю!»

Лінлэй кивнув.

Наприклад, таємниці “Бистрогову" і“ Медленного..." аспектів, які були злиті в Глубінні Істини швидкості та йоту не поступалися Пульсуючим Ритму Світу.

« Друзьями словами, тільки найвидатніший з Полубогов здатний перемогти слабких Богів! — сказав Бейрут. Але, звичайно, якщо у тебе виявиться видатний божественний артефакт або якщо зіграють якісь інші фактори, перемога також можлива."

Том 13, розділ 20 — Непереможні Вислі Боги

« Чи можливо перемогти? » — сумнівався Лінлей.

Після того як Бейрут закінчив своє пояснення, з відтінком усмішки на губах просто сидів і дивився на Лінлей. Коли він помітив вираз обличчя Бейрута, то відразу ж дещо зрозумів. Лінлей відразу почав задумуватись: «Лорд Бейрут, чи ви намагаєтеся мені сказати, що я повинен уникати боїв з Божественними вищими за мене? »

Погладивши бороду, Бейрут засміявся: « Вільно».

Лінлей відчув збентеження.

Чи був він винятковим Полубогом? Роздумуючи про це, Лінллей не почувався впевнено.

Чи він був противником слабкому Богові? Це було складно визначити.

Хоч у теорії Полубог може убити Бога, то шанси на це були дуже малі. Якщо Бог не був серйозно поранений і не перебував на межі смерті, то в нормальних умовах його майже неможливо перемогти на рівні Полу бога.

Бейрут встав і пішов до дверей.

"Скрип!"

Двері бібліотеки відчинилися сама по собі, дозволяючи нічному вітру увійти всередину, розвіюючи чорний одяг Бейрута.

Бейрут помедлив, після чого повернувся і подивився на Лінллей: « Лейнлей, є ще дещо, що я хотів би тобі розповісти... Правда тільки після того, як ти станеш сильнішим. Однак важко сказати, чи ви залишитеся в майбутньому з Бебе на континенті Юлан. Таким чином, я розповім тобі це сьогодні. Незважаючи на те, що це може тебе знеохотити, принаймні ти не вибереш невірний шлях."

Лінлей відразу встав.

Занепокоєння? Чи ви обрали неправильний шлях? Він ніколи не боявся йти важким шляхом. З тих пір як він був молодим і до сьогодні, з яких часів він боявся бути розчарованим?

« Бійрут, будь ласка, говоріть», - шанобливо сказав Лінлей.

Бейрут посміхнувся і кивнув: « Ти повинен знати вимоги для встановлення Висшим Богом».

« Так. Більше розуміння всіх Глубінних Тайн Закону", - відповів Лінлэй кивнув.

Бейрут зітхнув: « Так, коли ти отримуєш повне розуміння всіх Глубінних Тайн, то станеш Всевишнім Богом. Проте всі Закони Елемента є одним цілим, так само як твої таємниці « Бостроґо » і “Медленного..." аспекти, які можуть бути злиті в єдине ціле. Якщо Закони Елемента мають в собі дев'ять Глубінних Тайн, а потім ...."

Дивлячись на Лінлі очі Бейрута, вони почали сяяти: « З дев’яти голів Глубіні Тайни можуть бути злиті один до одного. Всі три також можуть злитися один до одного... і врешті-решт, всі дев'ять Глубінних Тайн можуть бути сліти в одне ціле."

Лінлей був здивований.

Всі вони можуть бути слиті?

« Навіть якщо вам важко уявити собі дев’ять таємниць, то це не так легко. А об'єднати будь-які дві з них або три ще важче».

Бейрут зітхнув: « Коли мова заходить про Закони, навчання і постійне тренування, то не обов’язково “більше ” — тим ліпше. “ Об’єднання різних Глубінних Тайн в одну краще. Наприклад, твої секрети “Быстроговушки й ” Меленного аспекту обидві точки низькорівні, але коли вони обоє зливаються у твій“ Глибин скорості..." то стають немов таємниця високої якості. Якщо у тебе вийде об'єднати три таємниці в одну, то її сила набагато перевершить високорівні секрети."

Очі Лінлей загорілися.

« Якщо ви будете в стані об’єднати всі дев’ять Глубінних Тайн у одну, то можете сказати, що справді розумієте Закони елементів! Це найвищий рівень, якого може досягти Всевишній Бог!» - коли Бейрут це говорив, його ставлення було зовсім іншим.

У своєму серці Лінлей не міг стримати сліз.

Отримати уявлення про дев'ять Глубінних Тайнах і стати Висшим Богом? Це досягнення було далеко від правдивої вершини. Об'єднання всіх дев"яти таємниць в єдине ціле - це був справжній пік.

« Дівати типів Глубінних Тайн в один? - Лорд Бейрут, скільки воєводів існує у Всесвіті?

"Скільки?"

Дивлячись на Лінлі Бейрут, він не міг стриматися від сміху.

« Із десяти трильйонів Божественностей, тільки один може стати Висим Богом! Але непереможних Висших Богів, які здатні об'єднати всі Глубінні Тайни Законів Елемента в один... Навіть не знаю, скільки Висихів потрібно було б щоб створити одного Парагона, - це було складно сказати навіть Бейруту. - Все що я можу тобі сказати, навіть у безмежному всесвіті, число виборців такого рівня можна порахувати по пальцях! "

"Перелічити по пальцях?"

Серце Лінлей тремтіло.

Всесвіт існував дуже тривалий період часу і народила надзвичайну кількість божественнихств у кожній з матеріальних площин. У безлічі Площин і особливо у Висихому тілі важко підрахувати кількість божественностей. Але навіть у висихшому Площині, кількість справді вершинових Висущих Богів можна буде порахувати по пальцях руки!

« Лард Бейрут, чи є в Тюрремі Ґебадос - Водії, які об’єднали всі Глубінні таємниці Закону? — запитав Ліллей. - Я чув, що там є п'ять дуже сильних Королів."

Бейрут сказав: « Ні. Точно ні! Навіть п’ять Королів в'язниці Ґебадос об"єднали лише кілька Глубінних Тайн Законів. Об'єднати всі закони і стати Парагоном? Хто взагалі здатний визначити, наскільки низький шанс матеріальної Площини народити хоча б одного? "

« Лард Бейрут, Ви впевнені? » — здивувався він.

Навіть якщо п’ять Королів не досягли досконалості, Ліндей був би дуже здивований. Його вразило те, як впевнено стверджував Бейрут. Чи може він дослідити силу інших?

« Звичайно, я впевнений, - кивнув Бейрут і розсміявся. - Це тому, що за Всевишнього Бога, якому вдалося об'єднатися всі Глубінні таємниці Закону Законів Елементи будуть боротися навіть Володаря... щоб такий геній почав на них працювати." - захоплено зітхнув Бейрут.

« Зрештою, тільки люди на піку божественності... Тільки вони є справжніми вершинами Всевишнього Бога! Такі експерти, навіть якщо проти них прийде воювати сотня або навіть тисяча Висихших Богів, всі вони напевно помруть."

У серці Лінлію було шоковано.

Стоячи на вершині піраміди Висших Богів. Непереможні!

« З’являються пани? — здивувався Ліллей. - Чому Владики запрошують їх? Чи може бути, що їхня сила здатна погрожувати навіть Володарем? ".

Бейрут розсміявся: « Лінлей, ти не розумієш. Володарю дійсно могутні, далеко за межами могутності Всевишнього Бога. Тим не менш... Лінлэй, ти маєш розуміти, що в безмежному всесвіті, переважна більшість площин є матеріальними. Наприклад, наш континент Юлан матеріальна Площина.

Лінлэй кивнув.

Матеріальні площини були основою Всесвіту.

« З іншого боку, не можна випадково потрапити в матеріальну площину. Володарі мають величезну божественну присутність, яку достатньо для того, щоб спричинити руйнування матеріальної площини!" - серйозно сказав Бейрут.

Серце Лінлей тремтіло. Володарі були дійсно занадто сильні.

« ЛИНЛЯЙ, багатства природи були створені законами Всесвіту. Вони не можуть бути знищені, - серйозно сказав Бейрут. - Чотири Сверху сформували суворий наказ. Якщо хтось спровокує знищення матеріальної площини, то винуватець, навіть якщо це Володар, буде спрямований в попіл!»

Лінлей був таємно здивований.

« Отже, Владики не наважуються входити в матеріальні речі... Якщо вони хочуть жити, то просто не зможуть цього зробити".

Лінлэй кивнув.

« Таким чином... Вище Боги, які об'єднали всі Голубні таємниці Закону можуть бути описані як непереможні під рівнем Володаря! Якщо б вони сховалися в матеріальних площинах, навіть Володар не зможе з ними нічого зробити. Якби Володар зміг їх завербувати, вони б змогли зробити багато речей для Владик, які вони самі не можуть робити."

Лінлэй кивнув, він почав розуміти.

Боги, що висихають, можуть увійти в матеріальні площини але Володаря немає!

« Але, звичайно, для тебе це дуже далеке майбутнє», - засміявся Бейрут.

Лінлей теж засміявся.

« Я кажу це в надії, що під час тренувань ти почнеш відчувати схожість і можливість об’єднати двох Глубінних Тайн. Після їх об'єднання, починай згуртуватися з третою... тільки тренуючись таким чином у тебе буде надія. Інакше, якщо ти зрозумієш всі Глубінні таємниці і потім спробуєш об'єднати усі дев'ять в одну, то це буде занадто складно» - серйозно потонув Бейрут

Поки жаба жива, все що вам потрібно робити — це поступово збільшувати температуру.

У своєму серці Лінлей кивнув: « Я хотів об’єднати таємниці “Бистрогогоgue та“ Меленногорії в Глубінні короткости » і тому мусив відчувати їхню спорідненість на початку. Об'єднати навіть дві таємниці так важко. Щоб об'єднати три або чотири ...."

Лише подумайте про такі речі у своєму серці Лінлей був шокований.

Об'єднати всі таємниці законів Елемента?

Насправді це було важче, ніж піднятися на небо.

« Такі геніальні фігури як вони, завжди були дуже привабливими для Володаря, - зітхнув Бейрут. - Тільки такі фігури занадто рідкісні, в той час як Владик ... існує сім різних типів. Загалом існує 49 елементів Закону. Заради того, щоб отримати Всевишнього Бога Парагона у своєму покорі, вони навіть готові боротися один проти одного."

Як Емісар Владики, Бейрут звичайно знав багато таємниць.

Втративши дар мови, Лінлей просто дивився.

Навіть Володарі будуть битися заради таких геніяв.

« Якби можна було досягти такого рівня, то ви б по-справжньому пишалися собою» - Лінлей відчув деяку заздрість до цих людей. Тільки вони дійсно були солдатами пікового рівня.

« Починай намагатися почуватися подібно до самого початку. Тільки тоді твої майбутні досягнення будуть великими, Бейрут самоусоромливо розсміявся. - Наприклад, я. У минулому, я цього не знав. Коли я досягнув найвищого рівня Бога і захотів об’єднати їх, було вже надто пізно. Об' єднати кілька таємниць законів одночасно? Це занадто складно".

Лінлей відчував глибоку вдячність до Бейрута.

Хоча Бейрут дав йому лише невелику теорію, для нього це було наче напрямок на зовсім новий шлях.

Два шляхи. Якщо хтось стане на неправильний шлях від самого початку, зрештою різниця між двома дорогами виявиться колосальною.

Скоріш за все, після того як він здобув найвищий Бог, він став би таким собі Бейрут, що не може нічого об'єднати.

« Ну, досить. Тепер я йду. Твій наступний шлях тобі доведеться пройти самому», - розсміявся Бейрут.

« Дякую вам, лорде Бейрут».

Побачивши Бейрут, серце Лінллей почало запалювати. Це було дуже схоже на те, як коли він був молодий і Бог Війни, який був на пікі, являвся для нього непереможною фігурою. Але тепер... На піком у серці Лінлей стали непереможні Висші Боги, які повністю об'єднали таємниці Закону Елементів в одну!

Це була нова мета Лінлей!

....

Час пролетів швидко і непомітно. У мить оку, настав 10046 рік за календарем Юлан.

Цей рік був дуже плідним для Лінлі. Отримавши нову мету, він серйозно взявся за тренування. З різними божествами, які постійно збиралися разом, весь Замок Драконячої Крові перебував у стані сталої метушні. Лорд Бейрут вже давно повернувся до лісу Тьми.

Старший з трьох фіолетово-золотих Крисиних Королів, Гаррі, повернувся до лісу Тьми. Що стосується другого і третього братів, Харта та Гарві, вони залишалися в замку Драконячою Крові.

За словами Гарт і Гаррі, вони люблять шумні місця. Тож Лінлей, звичайно, тепло привітав двох братів.

Пізня осінь 10046 року за календарем Юлан.

Імперський палац О’Брайен займав надзвичайно велику площу. Окрім самого палацу Едкінса, навіть його чотири Боги мали по одній своїй резиденції в Імперському палаці. Але, звичайно ж, Ойвін та інші також володіли власними приватними садибами.

Бог номер один під командуванням Едкінса, Барнас, був надзвичайно сильним і мав повне довір’я з боку самого Едкінса.

Імператорський палац. Резиденція Барнаса. У даний момент Барнас писав на довгому аркуші паперу, в той час як Ойвін, Ганбритт і золотоволосий чоловік стояли поруч з ним. Їхня поведінка була дуже лагідною.

Зрештою, Барнас був просто занадто сильний і у нього також була божественна артефактист рівня Вищий Бог! Едкінс особисто подарував Барнасу. Очевидно, що навіть з’єднуючи зусилля Ойвіна та інших двох осіб, вони не зможуть перемогти його.

« Говіть. Що сталося?

Ханбритт і Ойвін не сміли видати й звук. Він почав говорити Золотолосий чоловік: « Містер Барнас, Ойвін дуже любив свого сина, якого вбили. До того ж, Боговий клон Ойвіна був знищений ворогами. Ойвіну важко прийняти приниження такого роду. Через те, що він не хотів створювати додаткові проблеми для лорда Едкінса, то не насмілювався йому про це говорити. За останні роки я дійшов висновку, що брат Ойвін є нашим другом і йому варто допомогти. Завтра я зроблю з ним переліт, щоб допомогти йому помститися."

"Гетенбі...", Барнас відклав кисть і зітхнув подив на золотоволосого чоловіка.

Насправді Барнас дуже цінував Гетенбі. Що стосується Ханбрітта, він дивився на нього зверху вниз. А Ойвін... Барнас відчував, що той був занадто підступним і тому йому ніколи не подобався.

- Барнас подивився на Овіна.

"Містер Барнас" - поведінка Ойвіна був надзвичайно скромним. Заради того щоб отримати допомогу Гетенбі, протягом останніх двох років він витратив багато зусиль... Перш ніж той нарешті погодився допомогти йому.

Барнас спокійно засміявся: « Я достатньо знаю про твої справи. Якщо ви троє підете і зазна́єте поразки, то своїми діями зможете втратити обличчя лорда Едкінса. Як щодо такого. Я піду разом з вами і ми викорінимо всі корені Драконячої Крові".

Ойвін миттєво зрадів.

Безсумнівно, сила Барнас неперевершена. Навіть якщо Овін на власній шкурі відчув смак сили Таросса, він був впевнений, що Барнас був не слабшим. Зрештою, Барнас мав артефакт Всевишнього Бога.

Барнас спокійно продовжив: « Я хочу особисто перевірити силу Бога Тароса».

Том 13, розділ 21 — Чотири могутні Бога

В повітрі над Імперією О'Брайен.

"Буум!"

Почувся страшний звук удару і в усі напрямі вирвалися потоки енергії. Чотири туманні людські фігури плечом до плечей летіли на високій швидкості в східному напрямку. Вони досягли жахливого рівня швидкості і не намагалися втекти. Чулися надзвукові бавовни і в той же час з їхніх тіл вирвалася страшна, дика аура.

Унизу, на землі, жили незліченні громадяни і приховані вожді.

Один чоловік середніх років, який сміявся, даючи деякі вказівки молодим людям піднести голову і подивитися на небо та його обличчя відразу ж змінилося: « Це... Чотири Бога? Це представники з боку Едкінса?»

"Мастер, Майстер".

Молоді люди були збентежені.

« Усі ви, продовжуйте тренуватися, - чоловік середніх років дав наказ. Ідучи вперед, він намагався зрозуміти що відбувається. - Чотири Бога летять разом і не намагаються приховати своєї присутності. Здається, вони збираються щось зробити".

Людина середнього віку була дуже цікавою.

З мерехтінням, він зник з дороги.

Барнас, Ґетенбі, Ганбрітт і Ойвін летіли пліч - о - пліч по прямій лінії. Їхні довгі вбрання розвивалися вітрами, а звукові удари поширюються по повітря. Як Барнас уже сказав, ми повинні діяти прямо. Немає потреби поводитися так, ніби ми збираємося украдатися на них. Це піде не на користь репутації нашого лорда Едкінса 4.

Як могли Ойвін та інші сказати щось проти Барнас?

Природно, вони вчотирьох мужньо летіли до Замка Драконячої Крові. Де б вони не пролітали, приховані Святі і Божества помічали їх. Вони швидко використовували своє божественне почуття, щоб звернутися до своїх друзів.

В замку Драконячої Крові.

У порожній області західних садів. Тень фолетового меча пурхала, наче ілюзія. Тіло Лінлей на високій швидкості рухалося разом з мечем. Іноді можна було почути пісню меча. Скрізь, де проходив меч Фіолетової крові, з’являлися просторові розломи. А іншим разом, єдиним ефектом від нього були крихітні тріщини в просторі.

Поки Лінллей продовжував тренуватися, його розуміння Глубінних Істин швидкості ставали все більш глибокими і водночас повільно зростала сила меча Фіолетової Крові.

Лінлей виявив, що пісня меча Фіолетової Крові насправді була вторинною. Справжня сила меча фіолету все ще полягала в його надзвичайному гострості. Лінлей прогресував, тренуючись з мечем Фіолетової Крові і хоча розуміння Ліней не дуже зросло, сила його Простеного Лезія значно зросла.

"А?"

Лінлей, який колись був поглинутий тренуваннями, раптом зупинився на північ: « Яка жахлива аура і до того ж її не намагаються приховати".

Лінлей міг чітко відчути сильну ауру, яка наближається з півночі на високій швидкості в напрямку Замка Драконячої Крові.

Не тільки Лінлэй.

Навіть Бог війни і Первосвященики були поглинуті тим, що змішали їхні Божественні іскри. Це помітили і Таросс, Дайлін, Сезар, Бебе... Всі вожді Божественного рівня відчули цю ауру.

« Мистер Барнас. Попереду Замок Драконячої Крові" - в даний момент Ойвін відчув хвилювання.

Зрештою у нього з'явився шанс помститися.

« Того дня я чекав два роки." - обличчя Овіна було трохи червоним, а його очі як гострі ніжки дивилися в сторону Замка Драконячої Крові.

Седовласий Барнас спокійно дивився на далекий замок Драконячої Крові: « О, це Замок зміїв Крови? По дорозі сюди, ми четверо вистояли наші аури. Там досить мало людей".

Барнас був у цьому абсолютно впевнений.

Ойвін, Ханбріт і Гетенбі чекали команди Барнаса.

« Ми не можемо зашкодити репутації лорда Едкінса. Цього разу ми будемо поводитися по-іншому, Ханбрітт" - спокійно сказав Барнас.

"Містер Барнас", Ханбрітт з повагою чекав вказівок.

« Ти хотів знищити Замок Драконячої Крові. Прості люди не кваліфіковані взяти участь в бою», - Барнас віддав жорстокий наказ і очі Ханбритта загорілися. Він відразу ж полетів вперед і з холодною посмішкою на обличчі простягнув обидві руки.

"Грохот..."

Світ за мить почав трястися.

Дикий сплеск сутності елементу вітру з ревом кинувся в сторону замку Драконячої Крові зі всіх боків, створюючи величезний зелений вихор у повітрі. Цей величезний зелений вихор був наповнений золотистими лезами вітру, які блокували сонячне світло.

Весь замок Драконячої Крові був вкритий цим крижаним зеленим світлом.

«Свист! Свисток!».

Аж раптом в повітрі над Замком Драконячої Крові з’явилася безліч людських фігур. Це були Таросс, Дайлін, Ліндей, Бог війни, Первосвященик, Бебе та інші божественності. Дії ворога були просто занадто масштабними. Усі в замку Драконячої Крові могли відчути цю ауру.

Лінлей, Бог Війни та інші підняли голови і подивилися на небо.

Величезний зелений вихр, що з'явився у повітрі, був наповнений неймовірною силою. Якби під його роздача потрапив навіть Верховний Святий, то він би загинув. Тільки Божественність могла вижити.

"Вони планують знищити Замок Драконячої Крові і вбити всіх звичайних людей в ньому", - обличчя Лінлей було попільничним.

У замку Драконячої Крові було занадто багато членів його сім'ї і друзів. Звичайно, Лінлей не дозволить цьому статися.

« Овілля знову прийшло. І цього разу він привів ще двох людей, Таросс насміхався з цієї четверки. Дайлін також випустив презирний сміх. - Таросс, здається, що та біль, яку відчув Ойвін, не стала для нього уроком. Він все ж вирішив прийти".

"Тоді давай просто знищимо його тіло і питання буде закрито", - Таросс спокійно розсміявся.

Тепер, мабуть тільки Таросс і Дайлін все ще були здатні вести себе так спокійно.

У замку Драконячий Крові, Вортон, Тейлор, Ґейтс, Делія та інші підняли голови дивлячись на ці чотири фігури. Їхні серця тремтіли. У їхніх очах ці чотири повні Бога, які випромінювали тиск на серце ауру, були подібні до чотирьох непереможних демонів.

Могутні, нездійснені!

« Перетворимо все в попіл», - Ханбрітт посміхнувся і помахнув вниз правою рукою!

Масивний зелений вихор, який був вище Замка Драконячої Крові, раптом почав опускатися вниз і в той же самий час незліченні золоті леза вітру почали спускатися вниз як сарана. У полі зору Лінлей та інших не було видно нічого, окрім тих безконечних золотих лезів вітру.

« Дзинь! Лязг! Дзінь!...».

Звуки почулись від металевих зіткнень. На поверхні Замка Драконячої Крові з'явився зелений напівпрозорий бар'єр. Незліченні золоті леза вітрів кинулися вниз, стикаючись з напівпрозорим бар’єром.

« Боже мій», - тисячі людей в замку Драконячий Крові дивилися на величезний бар'єр, який покривав все небо.

Усі вони могли чітко бачити численні вітри, які затуляють бар’єром. Багато охоронців і служниці в замку Драконячої Крові від побаченого спілка. Водії Божественного рівня, на загальну думку, були здатні миттєво знищити небо і землю. І це насправді був не просто міф.

« Ха-ха, лорд Едкінс є шанованим Висшим Богом. Ви справді думаєте, що вбивши простих людей, ви не пошкодите його репутації?», - пролунав голос Таросса, який рознісся на кілька десятків квадратних кілометрів.

Незліченні леза вітрів зупинились.

Обличчя Ханбрітта поморилося і він відступив в сторону Барнасу. Він докладав досить багато зусиль протягом тривалого часу, але Таросс за мить створив напівпрозорий бар'єр, щоб протистояти йому. Його сила явно поступалася силі Тароса.

Барнас витріщився на Тароса: « Варосс? Твоя сила варта уваги. Я дам тобі шанс. Ти можеш піти і тобі більше нічого не загрожуватиме."

Таросс і Дайлін були вражені.

"Ти вже сивоволосий старий, але все ще так дурним?" - Таросс випустив холодний сміх з відтінком гніву.

Барнас спокійно засміявся, а потім одним рухом руки вийняв древній і з виду простий спис. Цей спис мав бронзовий колір і був вирізьблений на поверхні рунами. Разом з цим списом в руках Барнас, здавалося, раптово перетворився із усміхненого старого у Божествного духу!

Мощь!

"Грохот..."

Це спис, який стирчав ауру, яка розривала простір навколо нас.

"Артефакт Вищого Бога" - обличчя Таросса, Дайліна та інших змінилися.

Барнас спокійно подивився на Тароса. - Прийми смерть».

Барнас раптом прийшов в рух. Його тіло перетворилося на пляму, яка розсіює небо. Стародавні списи в його руках кинулися прямо до Таросу.

Коп'є, здавалося, заморозило простір!

Невідразна сила!

Таросса дуже змінився в обличчя. Він стиснув зуби і відразу розділився на два тіла. Зелений Таросс і чорний Тарошс одночасно кинулися блокувати цю атаку. Диявольський зелений кнут обернувся навколо списа як змія, в той час як крижаний чорний клон Тароссу неся руйнівної аури, рубав по коп’ю.

"БУМ!"

Тіло Барнаса злегка здригнулося, в той час як два тіла Таросси впали на землю.

Жахлива сила зіткнення створила брижі, які поширилися в кожному напрямку.

Лінлей, Бог війни, Первосвященик, Бебе і Сезар, Полубогі могли чітко відчути силу цієї пульсації, яка притиснула їхні тіла до землі. Обличчя Лінлі різко змінилося: « Не добре!»

Якщо ця пульсація вдарить по замку Драконячою Крові, він безсумнівно перетвориться на руїни і багато загине.

"Хмпф!"

З помахом руки Дайлін плескнув двома ладонами, посилаючи хвилю руйнівної енергії, яка розсіяла брижі.

"Свiєш!"

Два тіла Таросса знову злітали в повітря, стоячи плечом до плечей з Дайліном.

Чорний Таросс у своїй уяві посилав повідомлення: « Хайлін, цей старий дуже сильний. Його особиста сила знаходиться на одному рівні з моєю, але він має артефакт Всевишнього Бога. Не тільки він. Позаду нього стоять три Бога. Цього разу у нас є деякі проблеми!"

Обличчя Діана мерехтіло: « Все, що ми можемо зробити - це намагатися з усіх сил».

Лінлей та інші впали на землю. Уортон, Делія та інші відразу підбігли до нього. Уортон з хвилюванням сказав: « Великий брат, ситуація загострюється».

Лінлей також турбувався. Усе, що він міг зробити, — це прошепотіти: « Не хвилюйся. Лорд Таросс та інші повинні впоратися."

Бебе був поряд з Лінлей, не в силах зробити що-небудь. Зрештою Бебе був тільки новим клубом. Він не міг допомогти в бою.

« Лоіне, швидко, відводь всіх», - пролунав голос Таросса в голові Лінлей.

Серце Лінлей тремтіло.

"На цей раз ворог занадто сильний!" - Таросс більше не відчував колишньої упевненості.

"Босс, ситуація не дуже сприятлива" - хвилювався Бебе.

« Сьогодні, — вигукнув він. — Голос згорів і Барнас дивився на людей у замку Драконячої Крові. - Жоден з вас зможе втекти. Готуйтеся прийняти покарання у вигляді “Копія Кортеса!".

Барнас, який тримає спис в руці, дивився вниз на людей з замку Драконячої Крові як непереможний демон.

"Грохот!"

Виявилось безліч тіні списа, подібні до дощу.

Барнас фактично розділився на дві фігури, в той час як Оувін, Ґетенбі та Ганбрит володіли лише одним тілом. П'ять фігур на високій швидкості кинулися вперед. У цей момент Ойвін вигукнув: « Ви всі помрете! »

Всі в замку Драконячої Крові відчував розпач.

"Бегите!" - обличчя Лінлей було лютим. Він крикнув усім, використовуючи своє божественне почуття!

Миттєво, Бог Війни, Первосвященик, Линлей, Делія, Бебе... Всі почали бігти в різні сторони. Всі вони хотіли втекти з поля бою в найкоротші терміни. Тільки таким чином, можливо, деякі з них зможуть вижити.

"Ха-ха... Чому ви всі тікаєте? Не поспішайте так!», - почувся гучний сміх.

Раптом з'явилися чотири розмиті, які вистрілили із замку Драконячої Крові. Раніше перелякані Діалін і Таросс були в захваті від того, що вони відразу летіли вперед разом з цими чотирма фігурами.

Сторона Барнасу включала два божественні клони Барнсів, Гетенбі, Ойвіна і Ханбритта. Останні троє мали лише одне тіло.

Сторона Замка Драконячої Крові: чотири фігури, які раптово з'явилися з нізвідки, Таросс, Дайлін.

Шість фігур атакували п'ять фігур. Троє напали на два клони Барнаса... Битва почалася в одну мить і раптово закінчилась. Лінлей та інші, хто в розпачі втікав, тепер у замішанні підняли голови, щоб подивитися на небо... І до того часу бій вже закінчився.

Барнас, Гетенбі, Ханбритт і Ойвін. Всі четверо були залити кров'ю.

« У чотирьох з них артефакти Висших Богів... У всіх артефакти Висих Богів!», - обличчя Барнаса був абсолютно блідим, але його очі були повні подиву, коли він дивився на тих чотирьох, які з'явилися з нізвідки. Їхній вигляд свідчить про те, що ці чотири слони належали до двох різних людей. З чотирьох фігур двоє носили фіолетовий одяг, тоді як інші дві особи носили золоті вбрання. Їхні риси обличчя були дуже схожі.

Нерівна битва - шість проти п'яти. Дві фігури в фіолетових мантіях разом атакували одного з клонів Барнаса, порушивши його і схопивши Божественну ясність повного Бога.

« Баарнас, сьогодні ми знищили одного з твоїх клонів. Ти можеш котитися до біса, - одна з фігур у фіолетовій мантії сміючись жонгліла в руках Божественної іскри.

« Це... Ні, ні.

Тільки що перемога була у нього в руках. Навіть Таросс не зміг впоратися з Барнасом, але хто б міг подумати, що хід бою раптово змінитися. Ці чотири клони раптово з'явилися з нізвідки і у всіх були артефакти рівня Висихших Богів!

« Замок Драконячої Крові є місцем захисту лорда Бейрута. Передай Едкінсу, щоб він краще не дозволяв в майбутньому хтось ще сюди приходив. В іншому випадку, наступного разу знищення одного з твоїх клонів буде вашою менш проблемою», - одягнений в фіолетове вбрання хлопець спокійно сміявся, кажучи це.

Ойвіне, Ханбритт і Ґентбі відразу подивилися на Барнаса.

Обличчя Барнаса було попільним. Дивлячись на чотири фігури, що володіють артефактами Висихших Богів, його серце похололо і він з низьким ричанням сказав: « Перевертаємося.

Ойвіну нічого не залишалось, крім того, як просто дивитися на чотирьох загадкових хлопців, які йдуть за влітаючим Барнасом та іншими.

« Вони прийшли, щоб дати нам Божественну іскру», - чотири фігури розвернулись.

Таросс, Дайлін, Лінлэй, Бог Війни та інші пішли, щоб привітати їх.

Вони могли миттєво сказати, що чотири фігури були божественними клонами двох окремих людей, оскільки кожна з цих дві пари цієї четверки була ідентичною за зовнішнім виглядом.

« Бебе, тобі вирішувати як розпорядитися цією божественною іскраєю" - вбраний у фіолетовий хлопець кинув Божественну іскру Бога в сторону Бебі. Бебе спіймав її і одночасно з цим в повній розгубленості подивився на чотири фігури.

Він відчував їх ауру і вона була йому занадто знайомою. Бебе дивився з відвислою щелепою: « Ви Гарт і Гарві?»

"О, вірно."

Чотири фігури злилися в двох молодих людей і водночас, дві фіолетово-золоті щури підлетіли до них, створюючи тіла цих двох хлопців.

« Але... ви хлопці... Ви, хлопці...?

« Це наші оригінальні тіла. Наші оригінальні тіла досі тільки на Святому рівні, - сказав хмарний в фіолетовий хлопець Гарт. Наш батько непокоївся про тебе, тому він змусив нас залишитися тут.

Лінлей, Бог Війни, Первосвященик та інші відчували себе в стані хаосу.

Що за ...?

Ці два фіолетово-золотих Крисиних Короля насправді були повні Бога.

Том 13, розділ 22 — Залякування

Після того як Барнас та інші відступили, хмари розійшлися і сонце знову засяяло над замком Драконячої Крові.

У замку Драконячий Крові група людей недовірливо дивилася на цих двох персонів. У той момент, коли Барнас рівся вниз до Таросу з метою його вбити, замість цього один з його клонів був миттєво знищено цими двома юнаками. І на диво було що...

Два хлопці перед ними були двома фіолетово-золотими Крисіними Кролями!

"Харт, Гарві?" - досить вагався видавив з себе Лінлей.

"Ха-ха... - можна було почути гучний сміх, він виходив від прогулюваного поблизу Тароса. - Я ніколи не розумів, як три сини когось такого ж всемогутнього як лорд Бейрут, які до того самого прожили мільйони років, можуть бути тільки на Святому рівні. Я завжди підозрював, що ви, троє братів, приховували свою справжню силу. І тепер це дійсно так!»

Харт і Гарві, два брата, посміхнулися.

Почувши це, Лінлі відразу зрозумів. У минулому він не знав, як довго прожили Харт і Гарві.

Але тепер він почув, що їхній вік становив мільйони років. З такою довгою тривалість життя і батьком Висшим Богом Бейрутом та до того ж Емісар Владики... якби Гаррі, Харт і Гарві залишилися Святими, це дійсно було б дивно.

« Я справді заздрю, - зітхнув Дайлін. - Харт, обидва твої божественні клони і клони твого брата володіють артефактами Висших Богів."

"Так" - кивнув одягнений в фіолетове Харт.

"Наш лорд батько подарував їх нам, коли ми, брати, тільки стали божествами" - сказав одягнений в фіолетове Гарві.

Таросс, Дайлін, Бог Війни, Первосвященик, Сезар та інші зітхали подумали про те саме... Вони просто не могли зрівнятися з ними!

Для них мати артефакт Всевишнього Бога було щось подібне до сну.

Але Харт і Гарві не тільки володіли артефактами Висших Богів, у кожного з їх клонів було по одному дефекту Найвищого Бога.

"Ворювати те, що доручено охороняти!" - Лінлей раптом згадав цей вислів.

Лінлей бачив це так, ніби лорд Бейрут використовував свої повноваження і владу, щоб забезпечити своїх дітей артефактами Висих Богів. Це мало сенс... Лорд Бейрут був управителем Некрополя Богів. Для нього не буде занадто важко дістати кілька артефакцій Висихших Богів для захисту своїх дітей.

« Не дивно, що навіть мій меч Фіолетової Крові використовувався для встановлення друкарської освіти» - тепер зрозумів Лінлей.

Для лорда Бейрута артефакти Висших Богів не були чимось особливим.

Не дивно, що в день його весілля Бейрут подарував йому божественну іскру.

Делія засміялась: « Все, що там є, вистачить стояти як бовван. Так як Харт і Гарві об'єднали свої зусилля і вже залякали ворога... як я зрозуміла, з сьогоднішнього дня Замок Драконячої Крові буде насолоджуватися мирним періодом існування. Це чудова подія. Нам потрібно цю справу добре відзначити!"

Дворець Хірі, на ім’я Гері, вигукнув: « Я зараз віддам наказ, щоб слуги приготували добру бенкету! »

Всі в замку Драконячої Крові були у чудовому настрої. Усі розуміли, що для захисту Бебе лорд Бейрут не дозволить нічому погрожувати Змієві Крові. На цей раз Харт і Гарві зробили своїх ходи ...

Залякати ворога!

Тепер проблем не було.

Коли люди Барнаса при польоті до Замку Драконячий Крові, в героїчній манері розповсюджували свою ауру всюди де тільки можна ... Було залучено багато вістей. Вони навіть використовували свої божественні почуття, щоб покликати своїх друзів, аби ті теж прийшли подивитися, тому було багато божеств і святих, які сховалися неподалік замку Драконячої Крові для спостереження за боєм.

Зрозуміло, що всі ці люди бачили подію під час зіткнення.

Манера, яка атакувала Ханбрітт і змушувала світ змінити свій колір, зробила шок для багатьох військових.

А те, з якою легкістю Таросс блокував напад Ханбрітта на думку, що сила цього Бога справді величезна.

Наприклад, коли Барнас проводив свою атаку, всі воєводі були шоковані. Навіть два сусідніх Бога були здивовані. Їхні серця були вражені силою артефакту Всевишнього Бога в руках Барнаса. Тільки... хто б міг подумати, що раптом нападуть Харт і Гарві?

Усі присутні були вражені!

У мить з боку Барнас стався важкий удар, тоді як сам Барбер втратив одного зі своїх Боговних клонів!

Сила Харта і Гарві змусила всіх здивуватися.

Наприклад, слова « Змок Драконячий Крові » є місцем захисту лорда Бейрута. Передай Едкінсу, щоб він краще не дозволяв в майбутньому хтось ще сюди приходив. Інакше, наступного разу знищення одного з твоїх клонів буде вашою меншою проблемою 3.

У той момент підліток, одягнений у фіолетове містечко Харт, навмисно розповсюдив свій голос на величезній відстані.

Всі ці ватажки відразу ж зрозуміли, що Замок Драконячої Крові тепер знаходиться під захистом лорда Бейрута і лорд Бейртт навіть не турбується про когось настільки сильним, як Найвищий Бог Едкінс. Як же звичайні напівбоги й Боги могли наважитися влаштовувати неприємності Замку Драконячої Крові?

Ця новина поширилась дуже далеко.

Багато ватажків, які затаїли на континенті Юлан, дізналися, що Замок Драконячої Крові не тільки мав багато боронів його Богів, але також захистив лорда Бейрути. Без сумніву... Ніхто нижче в ранзі ніж Найвищий Бог не посміє дратувати лорда Бейрута!

Репутація Замка Драконячої Крові, а також інформація про його власника Лінлія швидко стала відома багатьом господарям.

....

Імперія О'Брайен. Імператорський палац.

Холодний вітер завів і розвіяв довгі шати Барнаса та інших.

Барнас, Гетенбі, Ойвін і Ганбріт з повагою стояли в лінії обличчям до Едкінса. Обличчя Едкінса було похмурим. Своєю правою рукою він тримав келих криваво-червоного вина. Він охопила всіх присутніх своїм гострим як ніж поглядом.

"Барнас, ваш клон був знищений?" - Едкінс зміг миттєво визначити, що Барнас був важко поранений.

Барнас злегка кивнув.

« Убл*ок!», - Едкінс гнівно ряв і келих у його руці був розбитий об підлогу. Цей скляний звук розколов серце Барнас, Ойвіна та інших. Тепер чудовий і ввічливий Едкінс виглядав лютим, розлюченим ягуаром.

"Ідемо зі мною!"

Обличчя Едкінса виглядало брутально і жорстоко: « Ми прямуємо до замку зміїв Крові. Ми знищимо їх усіх!!"

Барнас, Ойвін, Ґетенбі та Ганбрітт були шоковані. Тільки з тією різницею, що в очах Ойвіна був відтінок подиву і захоплення. Якщо Едкінс атакує особисто, то у нього буде шанс помститися за свого сина.

— Лард Едкінс! - поспішно сказав Барнас. - Лорд Едкінс, Ви не можете!"

Едкінс сердито обернувся і почав несамовито кричати: « Диджина Барнас, ваш слон був знищений. Це означає, що ви втратили своє життя. Як ми можемо не помститися за таку ворожість? "

Поблизу Ганбрітт і Ойвін були приголомшені.

Дедушка Барнас?

Тільки Гетенбі був зовсім не здивований. Він слідував за лордом Едкінсом протягом досить довгого періоду часу. Він знав про відносини між Барнасом і Едкінсом.

Перед тим як Барнас і Едкінс досягли божественного рівня, стосунки між ними були подібні до дволичного та молодого майстра.

Насправді, Барнас досягнув божественного рівня раніше Едкінса і після цього завжди за ним стежив. Едкінс був досить запальним... Хоча він був надзвичайно талановитим у тренуваннях, але полагодив проблеми і роздратував наглядача Плотщини Юлан своєї епохи і в результаті Барнас та Едкінс були замкнені в Тюрмі Гебадос.

У в’язниці Ґебадос Барнас постійно доглядав Едкінса. Зрештою сила Едкінса зросла, ніж Барнас і зрештою він став Всевишнім Богом.

Однак Барнас усе ще був найближчою і надійною людиною Едкінса.

На обличчі Барнаса був гіркий вислів: « Едкінс, не будь запальним!»

Засмученим? Якби зараз хтось це сказав Едкінсу, то Едкінс вже б убив його. Але чоловік, який сказав ці слова був Барнас.

"Лорд Едкінс, Ви не дали мені закінчити. Мій клон справді був знищений, але його знищили сили Бейрута. Замок Драконячої Крові знаходиться під захистом Бейрута. Якщо ми підемо туди, це означає, що ми відкрито стаємо ворогами Бейрута".

« Хмпф, підліток, який тренувався лише кілька мільйонів років! — з очей Едкінса виходило холодне світло. - Ну і що, що він є Емісаром Володаря? Я відмовляюся вірити, що я не можу його вбити!"

Едкінса можна вважати генієм. Навіть у Тюльмарі Ґебадос, де воюючих так само багато, як хмар, єдині, хто міг його дійсно змусити підкоритися - це п'ять Королів. Щодо Бейрута, покладаючись тільки на те, що він тренувався лише протягом кількох мільйонів років, Едкінс ставився до нього з презирством.

Тільки статус Бейрута як Емісара Владики змусив Едкінса вагатися.

Барнас серйозно сказав: « Пане Едкінсе, чи знаєте ви якою зброєю володіли ці чотири фігури?»

- Едкінс зимився холодно.

« Всі вони були артефактами Висихших Богів!», - серйозно продовжив Барнас.

Едкінс автоматично застиг. Артефакти Богів були тим, що Висші боги створюють їх після того, як вони з цілого серця плекають їх незліченні віки. Взагалі кажучи, вожді, які тільки нещодавно стали Висмиреними Богом, не мали артефакту вищих Богів.

Незважаючи на те, що він був дуже сильним і прожив багато років, в сумі у нього було всього три артефакти рівня Найвищого Бога, один з яких він віддав Барнасу. А сам володів тільки двома.

Але ці чотири чоловіки мали 4 артефакти Висших Богів!

« Хмпф. Нічого більше, ніж подарунки від Володаря." - насміхався Едкінс.

Барнас з гіркотою переконував: « Елорд Едкінс, це був навіть не Бейрут, а його підлеглі. І ці чотири фігури насправді були двома чоловіками, які мали дві клони. І кожна людина має два артефакти Висихших Богів. Лорд Едкінс, тільки подумайте, а що щодо самого Бейрута?»

Едкінс почав вагатися у своєму серці.

« Все, що він може робити - це покладатися на Володаря, який стоїть позаду нього." - серце Едкінса переповняла безприкладна лють.

Те, чого він боявся, було що...

Бейрут може мати багато дорогоцінних артефакцій Висших Богів, серед яких навіть можуть бути дефекти для захисту душі. Або якщо він володіє артефактом Володаря... Навіть найпростіший Всевишній Бог, який має справжній артефакт Володаря, матиме жахливу силу при його використанні.

« Оскільки Бейрут вирішив діяти таким чином, то ясно, що він абсолютно впевнений у собі, - Барнас подивився на Едкінса. - Лорд Едкінс, я тільки втратив єдиний клон. Зрештою, я не помер. Лорд Едкінс, те, що насправді важливо, це щоб Ви змогли дістати скарби Некрополя Богів. Ось це важливо. Прямо зараз, краще не робити з Бейрута свого ворога».

Едкінс замовк.

« Дуже добре. Я потерплю тисячу років, - Едкінс скрипнув зубами. - Після того, як я заповнюю в Некрополі Богів те, що мені потрібно ... Я поставлю Бейрута пошкодував про незнання і зарозумілість, які він сьогодні виставив на загальне огляд!».

Барнас полегшено зітхнув у своєму серці.

Він знав, що Едкінс був занадто зарозумілим і ніколи не міг терпіти. Але він все ще слухався порад Барнаса.

Отже, Едкінс не пішов до замку Драконячою Крові для завершення своєї помсти. Він вирішив терпіти і мовчати... І це мовчання змусило тисячі прибульців, які прибули з Тю'ми Гебадос на континент Юлан військ повірити...

Едкінс боявся Бейрута!

....

Ліси темноми. Металічний замок.

« Едкінсу вдалося витримати, лежачи в кріслі і випиваючи з чашки чай, на обличчі Бейрута була слабка усмішка. - Здається в Плоскості Юлан у найближчий час буде спокійно. Тільки... Ходен на півночі не хоче бути самотнім".

Бейрут повернув голову і подивився на північ.

Його погляд, здавалося, пронизав завісу реальності і бачив наткнувся в Арктичному Льодника Наглядачя Плоскості Хомана.

« Невтішно всі ці люди вважають, що Некрополь Богів - це скарбниця, в якій вони зможуть отримати божественні іскра Висячих богів, артефакти висунувших Бога та навіть дефекти Владик які їм заманеться? Ха-ха... Який жаль, що стерегти Некрополь Богів мій обов'язок!".

Бейрут посміхався наче лисиця, але в його погляді з'явився відтінок очікування.

Зрештою, провівши в Плоскості Юлан так довго, Бейрут відчував нудьгу.

Час від часу розважатися було цікавим заняттям.

Том 13, розділ 23 — Садиста

Площина Юлан. Арктикатичний Льодник. Глибоко всередині. Преиденция Надзирателя Плоскости, Годана.

Цей айсберг був оточений одинадцятьма магічними дисциплінами.

Бейрут в Лесі Тімма виглядав приблизно так само, як Годлан, який зараз сидів перед магічною освітою. Комплекс магічних освічень засяяв світлом, який піднявся в небо, роблячи його якимось ілюзованим та казковим.

Ходен був злегка схвильований.

« Йдуть» - очі Ходена загорілися. У центрі магічної освіти з'явилася група людських фігур. Повільно, магічна освіта згасла, з'явивши кілька десятків людей всередині чарівної освіти. Аури цих десятків людей було достатньо, щоб змусити серце будь-якого здригнутися.

Всі вони були Божественними!

Лідер був одягнений у безхребетну чорну мантію з золотим відділком. Він виглядав як джентльмен, який йде на банкет. Лідер був першим, хто побачив Ходена і відразу усміхнувся: « Ходан, тисячі років. Ти тяжко працював".

Хоман відразу вклонився на знак поваги: « Лард Садиста, для мене честь мати можливість працювати від імені клана!».

Садиста склав руки на грудях, злегка потираючи перстень на пальці, яке іноді мерехтіло червоним світлом. Він спокійно сміявся і сказав: « Ходане, ти просто передав клану дуже стислий список. Чітко поясни ситуацію на Півдні.

"Так" - перед Садистою Хоманн виглядав так, ніби він був скромним слугою.

« Лард Садиста, нещодавно з’явилися проблеми Плоско Юлан і плотовище Тюрми. Декотрим ватажкам вдалося втекти. Хоча лорд Бейрут відразу ж вирушив, щоб загермети гоління, багатьом людям вдалося втекти.

« В інших площинах не було нікого, тоді як більшість волів залишилися на континенті Юлан. Я боюся, що вони швидше за все мають намір увійти в Некрополь Богів!»

Садиста злегка кивнув.

«Ходан, чи є працівника рівня вищого Бога? » — запитав Садиста.

« Є один! Його звати Едкінс. Лорд Едкінс живе в Імперії О'Брайен. І лорд Едкінс, очевидно, хоче потрапити в Некрополь Богів." - з повагою відповів Годан.

"Едкінсе, я нахмурився Садиста.

Він не хвилювався про інших биків, але оскільки Едкінс був Всевишнім Богом, то Садиста обережно став перед ним. Хоча Садиста відчував у багатьох битвах Царства проклятих, він знав, що той, хто вижив в Площині Тюрма і навіть дійшов до високого рівня Бога, напевно не був жартом.

Один із послідовників Садистів відразу сказав: « Ларде Сасиста, не хвилюйтеся. Цей Едкінс, звичайно ж, не Ваш суперник, мілорд".

"Закрий свій рот" - насупився Садиста.

Його послідовник миттєво замовк.

Ходен шанобливо сказав: « Лард Садиста, нещодавно чотири Бога під командуванням сил Едкінса і сили Замка Драконячої Крові Імперії Баруха вступили у бій".

- Садиста з цікавістю подивився на Годана.

Він не розумів, чому Ходен згадав про тих Бога. Все ж Садиста зрозумів, що Ходен не буде піднімати тему без будь - якої мети.

« Так само Едкінс зазнав поразки і відступив! Він зрозумів, що Садиста був кілька здивований, а потім продовжив. - Замок Драконячої Крові також населяють повні боги і що ще важливіше, це місце знаходиться під захистом лорда Бейрута!»

« Через великі втрати Едкінса, — сказав Гоґан, - Едкінс не сміявся йти і вчиняти неприємності лорду Бейруту.

Садиста злегка кивнув: « Едкінса можна вважати розумним, якщо він не пішов дратувати Бейрута. Ось тільки тепер, у нас є деякі складні речі. Якби Едкінс був настільки зарозумілим, щоб піти проти Бейрута, це було б чудово. Бейрут би вирішив усі проблеми за нас. Але тепер все по-іншому."

« Дядя, цей Бейрут здатний вбити Едкінс?» — запитав юнак, що стоїть за Садистою.

Садиста точно знав, наскільки сильним був Бейрут. Він спокійно усміхнувся і сказав: « Сила Бейрута набагато більша, ніж ти собі уявляєш. Десять тисяч років тому, під час Апокаліпсичної війни на континенті Юлан, навіть подібні до Демона Фіолетової Крові, який домінував у всьому Царстві проклятих. Крім того, 12 чоловіків були ангелами з Плотости Світла... Ці люди були одним з наймогутніших Богів, що існували.

« Демон Фіолетової Крові? » — здивував юнак.

У найвищій площині Царства проклятих демоном Фіолетової Крові був легендарною фігурою. По суті, багато солдатів тієї площини вважали демона Фіолетовою кров’ю достатньо потужним, щоб називати його « Асурой 16.

Асура!

У Царстві проклятих це звання було надзвичайно почесним. Тільки наймогутнішому з Висших Богів буде присвоєно таке титул.

« Результати боїв були такі, що всі ці могутні Всевишній Боги впали! Жоден з них не вижив. Єдиний, хто вижив, був Бейрут! - Садиста стримав емоційний подих. Хоча я не надто впевнений у подробицях цієї битви, на основі лише того, що Бейрут діяв сам, можна сказати, він має бути ще більш грізним ніж демоном Фіолетової Крові! Скажи, як думаєш, чи є шанс, що хтось такий же потужний, яким він не зміг би вбити цього Едкінса?»

Ці слова примушували всіх позаду нього здивовано вдихати.

Усі вони були тільки Полустами і Богоми. Вони ще не досягли того рівня, коли могли дізнатися про численні таємниці Всесвіту.

« Остать. Ходен, Площина Юлан повинна бути однією з плотків, де клани чотирьох божественних Звірей мають гілку, чи не так? - раптово запитав Садиста. - Чи є зараз нащадки кланів Чотири божественних Звірей в Плоско Юлан? "

« Є, і багато» - відповів Ходен.

Обличчя Садистів змінилося.

« Ось ще кілька залишилося! — подумала я, — обличчя Садистів раптово стало затверділим і здавалося, що вмить покрилося голкою. - Треба вбити їх усіх! Ніхто не повинен залишитися живим!»

Ходен похитав головою: « Лард Садиста, тільки що я говорив про Замку Драконячої Крові. В даний час це місце і є основною штабом кланів Чотири божественних Звірей. Багато безсмертних воїнів і вояків Драконячої Крові зібралися там. Зокрема, є один солдат, відомий як Лінлей. У нього досить близькі стосунки з лордом Бейрутом.

- Нахмурився Садиста.

«Лінлей - це потомок клана воїнів Драконячої Крові, але він має магічний звір-компаньйон. Важливо те, що ... Магія — це легендарний Боговний Крисинний Пожирач. Окрім лорда Бейрута, він єдиний Боговий Крисиний пожирач у безлічі площин Всесвіту! Лорд Бейрут сповнений любов’ю і ніжністю до цієї звірини. Якщо ви будете діяти проти Лінлей, мілорде, то Ви відкрито виступите проти лорда Бейрута, - поспішно сказав Гоґан. - Мілорд, нам потрібно подумати про інші проблеми."

Обличчя Садисти було холодним і похмурим.

Ходен добре знав, що Садиста хотів убити нащадків кланів Чотири божественних Звірі.

« Милорде, це не більше ніж гілки нащадків. Вони не мають жодного впливу на загальну картину. Найголовніше - це Некрополь Богів», - поспішно сказав Хоґан.

Садиста звичайно ж знав, що насправді важливо. Він також знав історію Бейрута. Якби йому довелося конфліктувати з Бейрутом... що абсолютно точно було тим, що він не хотів робити.

Садиста зітхнув: « Ми поки що не діятимемо проти цих людей. Лінлей дійсно став другом Божественного Крисиного Пожирателя. Йому дуже пощастило".

Садиста подивився на Годана, а потім сказав: « Скільки часу залишилося до наступного відкриття Некрополя Богів?»

« Примірно тисячу років», - відповів Годан.

« Добре, — кивнув Садиста. - Ходен, залишся тут. Всі інші, ходімо зі мною."

Домовивши, Садиста перетворилася на пляму і полетів у південному напрямку подалі від айсберга. Десятки вождів з приємністю пішли за Садистою.

Садиста вів групу воїнів з Північного моря на континент.

Хоча Садиста привів групу людей на континент Юлан, він не викликав жодних проблем. Континент Юлан залишався спокійним і мирним, як колись. Час повільно падав як вода, рік за роком...

....

Замок Драконячої Крові.

Відтоді як Барнас та інші атакували замок, минуло двадцять років. Протягом останніх двадцяти років первісне тіло Лінлей продовжували тренуватися в Пульсуючому Рітмі Міра. Після шести повних років тренування, Лінлей зрештою перетворив вісім хвиль у чотири хвилі Пульсуючий Ритма Міра.

Через 12 років він зміг перетворити чотири хвилі на дві.

Але після цього Лінлэй зайшов у глухий кут. Слід розуміти, що коли залишається лише один крок, попередні проникнення в суть, докази та методи візуалізації, які використовував Лінлей, стали неефективними. Це був останній бар'єр.

Іншими словами, це було те саме “вузьке місце ” ♫.

Об'єднати дві хвилі в одну можна було або за мить, або ... Тисячі або десятки тисяч років, так і не досягнувши будь-якого прогресу. Лінлей був дуже впевнений у собі і він не квапився. Замість цього він розслабився і почав проводити більше часу зі своєю дружиною Делією.

Окрім того, що Рітме Міра просуває місто Пульсій, прогрес Лінллей також був дуже важливим у тих частинах світу.

Лінлей був щасливішим, але з певного часу питання про те, що сталося, постало ребро. Замість цього, прориви один за одним робили члени його сім’ї та друзі.

« Перша людина досягла божественного рівня, а потім — Баркер і Десрі, пізніше Зесслер... Хаеру був найповільнішим, - сміючись, Лінлей подивився на чорноволосого хлопця перед ним. - Хаеру, мої вітання.

Верно. Нарешті Хаеру став божеством.

Кілька людей в замку Драконячої Крові послідовно стали божествами. Крім того, Бог Війни й Первосвященик закінчив оплакування з божественними іскрами повного Бога. Мощ кожного виросла. Звичайно, всі були в захваті.

« Все це завдяки Вашій прихильності, Майстер" - в людській формі Хаеру був дуже ввічливим, як і раніше.

Лінлей засміявся: « Хаеру, немає потреби постійно перебувати поруч. Тепер ти можеш піти куди завгодно."

Одна жінка, яка сиділа коло Лінлія Делії, почала сміятися: « Я думаю, що Хаер буде малюватися перед трьома драконами. Хаеру, я права?»

Хаеру щиро засміявся.

Коли Хаер думав про майбутнє, то не міг радіти. Хто б міг подумати, що він, чорний ягуар, магічний звір дев'ятого рангу, стане божеством.

Після того як Хаер пішов, Лінлей зупинився на мить і сказав: « Делія, я планую покинути Замок Драконячої Крові на деякий час».

- Делія була трохи здивована.

« Я вже досягнув », — пояснює Лінлей, який займається Пульсом Ритма Міра. Я хочу піти і подивитися на світ. Можливо, таким чином я зможу отримати нові ідеї і так швидко прорвусь".

Пульсуючий Ритм Міра був досить високорівневою таємницею Глубінних законів Землі.

Прорватися дійсно було дуже важко.

« Тоді я піду з тобою», - Делія не хотіла розлучатися.

"Ха-ха, я не збираюся вирушати в інші Плоскості, а просто прогуляюся по континенту Юлан. Я завжди зможу спілкуватися з тобою за допомогою Божественних почуттів." - розсміявся Лінлей. Делія також розсміялася. Тепер, коли Делія також стала Божественністю і з огляду на те, що континент Юлан був не настільки великим, Божевільного почуття Делії було достатньо, щоб знайти Лінлей.

« Добре, — кивнула Делія і розсміялася. - Коли ти збираєшся поїхати?

«Завтра» - сказав Лінлей.

— А як щодо Бебе? — запитала Делія.

« Він піде зі мною, - розсміявся Лінлей. - У минулому, ми з Бебе провели три роки разом в Горному Хребті Магічні Звірей. Це було місце, де я вперше відчув Пульсуючий Ритм Міра.

Наступного ранку, на світанку.

Лінлей нікому не говорив про цю поїздку. Тільки Делія знала про це. Попрощаючись з Делією, Ліндей та Бебе таємно вилетіли з замку Драконячої Крові.

- Піднявши голову запитав Бебе.

« Я ніколи не відвідував далеких великих рівнин. Давай відправимося туди в першу чергу, - сміючись відповів Лінлей.

Лінлей і Бебе перетворилися на смуги світла, що пропадають у південно-східному горизонті.

Том 13, розділ 24 — Гірський хребет смерті

Лінлей і Бебе таємно покинули Замок Змієві Крові. Ніхто не знав про те, що вони пішли. Наприклад, коли Уортон і Тейлор та інші виявили, що Лінллей не було в замку Драконячої Крові, вони не відчували дискомфорту. Вони думали, що він тренувався в кишеньковому вимірі.

Лише через пів місяця вони дізналися від Делії, що Лінлей і Бебе пішли.

Що ж до звичайних вартових і служниць Замза Драконячий Крові - вони про це дізналися тільки через дуже довгий період часу.

Хоча після того, як в Імперії Роголт сталося “мертвими містами), її населення було масово зникло і на той час імперію Рохольт не можна назвати навіть імперією... Багато людей, як і раніше, жили у прикордонних районах і після наступних 20 років населення Імперії Рохольт значно зросло.

Імперія Рохольт. У тихому маленькому містечку. У центрі міста була величезна посада, в якій стояли охоронці. Навіть служниці не сміялись і жартували.

Чоловік середніх років, одягнений в одяг і жорстокий на вигляд, увійшов у садьбу.

"Лорд Анрас!" - з великою повагою викрикували охоронці.

Анрас злегка кивнув і продовжив йти вперед. Невдовзі він опинився перед тихим подвір’ям. Усередині на стільці сидів одягнений в золото-полосатну мантію людина. У даний момент він тримав у своїй руці п'ятисантиметрову в товщі книгу.

"Лорд Садиста!", - Анрас шанобливо вклонився.

Чоловіком, що читав книгу був Садиста. Останні 20 років він провів у Плоскості Юлан в цьому тихому містечку. Однак, не було нічого з того що сталось на континенті Юлан, щоб уникнути уваги Садистів. Що стосується Анраса, він був одним з трьох Богів під його командуванням.

"Анрас, що сталося?" - вимовив це Садиста спокійно продовжував читати.

Анрас шанобливо сказав: « Лард Садиста, з замку Драконячої Крові ми отримали новину про те, що Ліндей вже давно покинув замок".

Для Садистів не було складно підселити деяких своїх людей в Замок Драконячої Крові.

Найбільше Садиста турбувався про два місця: Імператорський палац Імперії О’Браєн і Замок Драконячої Крові.

Для спостереження за Едкінсом він вбудував своїх людей у імператорський палац Імперії О’Брайєн. Зрештою, якщо взяти Площину Юлан в цілому, Садиста був стурбований тільки двома особистостями. Одним був Едкінс, тоді як іншим був Бейрут. Але він не міг поступитися до “металічної замки ” БЕРУТА.

Таким чином, Садисте не вдалося впровадити туди будь-яких шпигунів. Все, що він міг зробити - це трохи відступити і ввести людей в замок Драконячої Крові.

Підбадьорення людей в Замок Драконячої Крові було частково через Бейрута і частково з-за воїнів зміїної крові та безсмертних вояків.

"Хлоп!"

Він раптово закрив книжку і підняв голову, щоб подивитися на Анраса: « Лінлей залишив Замок Драконячої Крові. Він був сам по собі? "

« Ні, він пішов з божественним Крисиним Пожирачем Бебе", - шанобливо вимовив Анрас.

« Хмпф, - Садиста нещасливо фиркнув. - Цей Лінлей завжди знаходиться разом з цим божественним Крисіним Пожирачем. Вбити його буде досить важко."

Садиста ніколи не планував дійсно відмовитися від вбивства тих нащадків кланів Чотири божественних Звірі.

« Цет Лінллей за сто років добився такого рівня. Навіть у кланах чотирьох Божественних Звірей він буде вважатися надзвичайно обдарованим. Крім того, він дотримався свого призначення в зали предків чотирьох Божественних Звірів і проходу бойового хрещення. Якщо зараз він пройде хрещення в межах їх залів предків... Впродовж дуже короткого періоду часу, такий талант як він безсумнівно стане основною рушійною силою для префектури Індіго і ще одного головного ворога нашого клана», - обличчя Садисти було дуже серйозним.

Він знав про легенди кланів чотирьох Божественних Звірей.

« Хоча ще не був у кімнаті перед чотирма Боговними Звірами, Лей настільки сильний. Коли він повернеться, це буде дійсно важко." - Анрас теж кивнув.

« Якщо префектура Індіго дізнається, що чотири божественні Звіри мали такий талант у Плоскості Юлан, то вони напевно докладуть усіх зусиль, щоб привести Лінлей назад, - холодно підживив Садиста. - Ті, інші люди в замку Драконячий Крові... Уортон, Баркер та інші неважливі. Навіть якщо вони повернуться назад в клани чотирьох Божественних Звірів, то просто збільшать населення. Вони не є чимось надзвичайним. Але Лінлей..."

Арас про себе кивнув.

Взагалі, лише після того як ми проходимо обряд спадкового хрещення відприски кланів Чотири божественних Звірей можуть досягти швидких результатів. Але Лінлей настільки сильний вже тепер, без хрещення, яке є його по праву... цього безсумнівно достатньо, щоб змусити Садисту турбуватися.

Зрештою, лише через свої сили він став Божественним протягом ста років. Це вже говорило про потенціал Лінлей.

"Тим не менш нашим пріоритетом номер один як і раніше є Некрополь Богів", - хмураючись сказав Садиста.

Якщо вони хочуть увійти в Некрополь Богів, то не можуть образити Бейрута.

Якби вони вбили Лінлей, коли той буде з Бебе, то Бібі напевно запам'ятає аури вбивць Лінлей. Коли прийде час... він абсолютно точно буде в змозі з'ясувати, що вони будуть пов'язані з Садистою.

« Незалежно від нічого, ми не можемо вбити Бебе», - Садиста дуже добре, що Бебі був одним з нащадків Бейрута, який до того ж був божественним Крисиним Пожирачем. Бейрут навіть послав своїх двох синів у замок Драконячої Крові, щоб ті захищали Бебе.

Тільки з цього можна точно сказати, наскільки Бейрут цінував Бебе.

Якщо вони вб'ють Бебе, то ...

Ярність Бейрута буде тим, чого він, Садиста, не зможе витримати.

« Покровитель Бейрут не є звичайною людиною. Якщо ми дійсно розвалимо наші стосунки з Бейрутом, то швидше все від великого лиха постраждає весь наш клан." - Садисту смутно усвідомлював, наскільки сильною була підтримка Бейбрута.

« Щоб убити Лінлію, ми повинні вибрати момент, коли він і Божевільний Крисиний Пожирач Бебе будуть не разом. Ми змінимо свою зовнішність і скористаємося цією можливістю, щоб вбити Лінлей! - в очах Садисти мерехтіло холодне світло. - Хмпф. Навіть якщо Лінл і Бебе є духовно об’єднані, він може послати влучні повідомлення про появу вбивць. Немає ніякого способу описати людину."

Садисти не турбувалися виявленням Бейрута.

Тому що...

Навіть хтось, такий же могутній як Володар, не міг з'ясувати, що сталося в минулому або що станеться у майбутньому. До тих пір, поки Бейруту не вдасться знайти вбивцю, чого йому, Садисте, боятися?

« Я хочу знати, де зараз Лінлей!» - Садиста миттєво розповсюдив своє божественне почуття по всьому континенту Юлан. Але, звичайно ж, він обігнув їм ліс Тьми і Імперську столицю О’Брайєн.

« Величні рівнини! Садист холодно посміхнувся і повернувся до Анрасу. - Арас»

Анрас відразу вклонився.

"Анрас, негайно вирушай в далекі великі рівнини." - наказав Садиста.

« Так, лорд Садиста" - відповів Анрас.

Садиста спокійно кивнув: « Коли опинишся в далеких великих рівнинах, свідомо не шукай Лінлію. Я буду час від часу перевіряти його місце розташування. Після того, як я зауважу, що він і Бебе роздягнулися через своє божественне відчуття я відразу ж скажу тобі та проінструкцію щодо вбивства Лінлей. І пам'ятай, в першу чергу ти повинен змінити свою зовнішність".

"Так". Анрас відразу змінив свій вигляд.

Використовуючи божественну силу, Божественність можу відновлювати свої тіла. Звичайно, вони також можуть використовувати її для зміни свого вигляду.

« Лінлей справді покинув Замок Змієві Крові без жодної причини. Він просто просить, щоб його вбили. Я хвилювався, що він проведе весь свій час в замку Драконячої Крові і я так і не зможу з ним розібратися." - Садиста про себе холодно насміхався.

Лінлей і Бебе вже були в далеких великих рівнинах протягом трьох місяців. Вони надіялися тільки на свої ноги, щоб пройти весь шлях від Імперії Барух до кордонів віддалених великих рівнин. Протягом цього часу вони йшли на південь через гори, річки та рівнини.

Через три місяці Лінлей зіткнувся з багатьма місцевими жителями. Але він поводився так, ніби був звичайною людиною і жив звичайним життям.

На півдні Далеких рівнин. Лінлей і Бебе були досить близько до Пилячої пустелі. У даний момент вони були серед одного з пустельних гірських хребтів.

« Так це і є легендарний “Горний Кремет Смерті ” про який говорили ці місцеві жителі? Але я не виявив нічого такого, через що його можна було назвати "Горний Кредит смерті".

Лінлей був одягнений в рубаху без рукавів, тому його могутні м'язи випірували з-під неї.

Після трьох місяців подорожей Лінлей знову виявив, що ці почуття хвилювання і азартного характеру були в минулому.

Він любив цей вид захопливого і унікального досвіду.

Бебе був одягнений в солом’яний капелюх і пожвавлював шматок заминки. Оглянувшись він сказав: « Бісс, гірський хребет смерті його називають звичайними людьми. Але для нас він не може бути небезпечним".

« Хоч він і не небезпечний для нас, але принаймні в ньому має бути щось особливе, - Ліндей почав йти вперед. - Ходімо далі в гори і оглянемося".

Бебе одразу наздогнав Лінлей, перестрибуючи по кілька десятків метрів одним кроком.

Двоє йшли вперед пліч-о-пліч.

Згідно з місцевою легендою, Гірський хребет смерті був надзвичайно небезпечним місцем. Особливо відомий був Кашер, що розташовувався на півдні Великого рівнину. Багато людей не наважувалися ввійти до цього гірського хребта.

« Дитина! Дитина!..."

З глибини гір донісся слабкий крик розпачу.

"Ох?" - Лінлей і Бебе переглянулися. Вони не вагаються, немов два пориви диму, і відразу ж вдарилися у напрямку джерела звуку. Вони легко проходили через будь - які ущелини та гори, що перешкоджали їм.

Невдовзі Лінлей і Бебе виявилися перед людиною, яка це викрикувала.

« Хто-небудь посмів увійти в Горний Хребет смерті?», - Лінлей і Бебе були здивовані.

Чоловік, який кричав, був людиною рівнин. Зараз він невблаганно викрикував. Його одяг був дуже виснажений. Лінлей та Бебе, які слухали його пронизливий хрипкий крик, могли миттєво відчути розпач і скорботу цього чоловіка.

- Бебе стрибнув і опинився прямо перед цією людиною рівнина.

Чоловік здивувався, коли побачив на диво з’явився Бебе. Але потім він відразу вигукнув: « Дитина, що ти робиш у Горному Хребті смерті? Швидше, покинь це небезпечне місце. Це місце дуже небезпечне".

Побачивши вигляд Бебе, чоловік прийняв його за нормальних підлітків.

"Буум"!

Одним легким рухом будівельної руки Бебе вдарив по стовбуру величезного, рівного обхопу двох дорослих чоловіків і миттєво розбив нижню частину в щіпки. І відразу ж після цього Бебе плескнув по дереву і відправив його летіти прямою лінією на сотні метрів у протилежному напрямку.

« Чи ти турбуєшся про мене?»

Людина рівнин зараз дивився надзвичайно нерозумно. Це величезне дерево було неймовірно важким. Навіть воїни, яких він знав або навіть лідер його клана не міг одним шлепком руки відправити таке величезне дерево в політ, поки воно зрештою не зникло з поля зору.

« Чи можу я запитати, що сталося? Що ти робиш у гірському хребті смерті? Ти не боїшся?

Чоловік подивився на Лінлей і потім на хлопця в солом’яній капелюсі перед ним. До нього почали доходити, що він зустрівся з справжніми воїнами. Людина впала на коліна: « Милорди, я прошу вас врятувати мою дитину".

«Говорі, що сталося? » — запитав Лінлей.

« Мій син зник у цих горах», - поспішно сказав чоловік рівнини.

« Якщо ти знав, що це небезпечне місце, то чому взяв із собою сина? » — з сумом промовив Бебе.

Чоловік поспішно пояснив: « Милорди, ви не розумієте. Хоча інші вважають, що Гірський хребет смерті смертельно небезпечний, насправді тут не так вже й погано. У межах хребта є лише одна небезпечна ділянка. Інші області дуже безпечні. Ті з нас, хто живе тут, про це знають... І тому, коли ми йдемо в гори, щоб рубати дерева на дрова, ми збираємося все разом. Поки ми не підходимо до цієї небезпечної зони, все добре. Сьогодні, коли я пішов зрубати дерева, я як зазвичай взяв свого сина. Але працюючи я відволікся і коли я обернувся подивитися, мій син зник. Я не знаю куди він побіг".

« Я прошу вас, мілорди, допоможи мені знайти мого сина», - всхлипуючи чоловік у долині.

Лінлэй кивнув.

— Ваш син випадково не сім-8 років у червоному бавовновому одязі?" - запитав Бебе.

« Ви... Як ви дізналися?» - людина долина шокована.

Лінлей і Бебе роздивилися та посміялися. Їхнє божественне почуття за одну мить поширилось по всій гірській місцевості. Звичайно, вони могли легко знайти цю дитину.

Том 13, розділ 25 — Глубінні Таємниці смерті?

Лінлей засміявся і сказав: « Ваша дитина зараз приблизно три кілометри на південь від нас».

« Десь за три кілометри на південь? - Це місце подвійний Рогат?

« Двійковий Пік? - Лінлей був трохи спантеличений, але його божественне відчуття і справді виявлено, що в місці прямої близькості до дитини був досить дивний гірський пік. Верх гори були поділені на частини, можливо вітер протягом багатьох років. Вершини мали однакову аура. Дві вершини, дійсно, виглядали як два роги гірського козла.

Бебе сказав: « Так, не надто далеко від дитини дійсно є гірський пік, який здається схожий на два козячі роги».

Людина долина відразу притиснула голову до землі: « Милорди, будь ласка, врятуйте мою дитину. Зона подвійного Роґатого Піка - небезпечна зона гірської хребти смерті."

Цей батько, очевидно, занадто турбувався про свого сина. Він вклонявся, аж поки шкіра на його чолі не луснула і фарбувала скелю своєю кров’ю.

Божественна сила навколо тіла Лінлей потягнулась уперед, і людина більше не могла вклонятися.

« Ми врятуємо твою дитину», - Ліндей поклав руку на плече людини рівнину, в результаті чого того почала передавати життєва енергія з Перлина Життєви, миттєво лікуючи рани на лобі.

Людина долина зрозумів, що рана на лобі була вилікована. Він був ще більш впевнений, що двоє людей були перед ним незвичайними вислідниками. Вони могли бути навіть з тих легендарних Святих. Чоловік подивився в сторону Лінлія та Бебе, його очі наповнилися надією.

« Почекайте» - сказав Лінлей. Потім він і Бебе одночасно зірвався з місця, зникаючи із поля зору людини рівнина.

Чоловік склав руки на грудях, і очі наповнились слізьми: « Певно, що дитина спасеться. Безумовно."

Гірський хребет смерті. Подвійний Рогастий Пік.

« Ветер тут, у районі подвійного Роґатого Піка, досить сильний. Все це досить дивно." - зітхнув Бебе.

Лінлей злегка кивнув. Хоча сильний гірський вітер не є рідкісним явищем, пориви вітру тут були надзвичайно сильними. Дикий вітер заволодів у районі Двойного Роґатого Піка, але після входу в його зону він більше не давав жодних звуків. Все виглядало так, ніби цей пік був здатний пожирати вітер.

На щастя, дитина була на пристойній відстані від подвійного Роґатого Піка.

« Його батько з тривогою шукав його, але дитина просто вирішила тут подрімати», - Бебе і Лінлей стояли поруч із дитиною в червоне пальто. Обличчя цього юнца було рум'яним і він носив фетрову капелюх. Його маленьке обличчя було вкрите слізьми.

Здавалося, що після того як дитина заблукала, вона з жахом пішла на пошуки свого батька.

Але в горах було досить важко з’ясувати напрямок руху. Навіть дорослі люди, які не знали цього місця, могли легко заблукати. Що вже казати про дитину.

« Ей», - Бебе злегка вщипнув дитину за ніс.

"Ум, розумам..." - спляча дитина зморщила ніс. Так як його дихання збилося, він прокинувся. У цей момент Бебе, природно, відпустив його. Побачивши Лінлей і Бебе, очі дитини відразу стали захопленими.

"Більші брати, допоможіть мені знайти батька, я не можу знайти його сам." - дитина миттєво почав плакати.

« Ти маленький негідник. В майбутньому ти будеш все так само далеко втікати?», - засміявся Бебе.

« Я просто погнався за диким кроликом. Я пам’ятав дорогу. Але з якоїсь причини я більше не міг знайти батька, хоч би як старався. Я шукав усюди, але потім почав темніти. Я шукав так довго, а після опустилася темна ніч і мій живіт був дуже голодний, так що я заснув», - ридая дитина дивився на Бебе своїми великими круглими чорними очима.

« Великий брат допоможе тобі у пошуку батька», - Бебе взяв дитину на руки.

Лінлей і Бебе злетіли в повітря. Хоча до батька дитини було лише три кілометри, вони мусили б пройти принаймні десять кілометрів пішки з звивистими гірськими шляхами.

« Цікаво, скільки страждань пережив ця дитина тут», - зітхнув Лінлі.

« Нічого собі...», - очі дитини округлися.

Дитина була в руках Бебе, який летів по повітряному шляху. Очевидно, цей маленький хлопець ніколи раніше не літав по повітрі. У цей момент він дуже розхвилювався і забув про те, як тільки плакав: « Я літаю. Вау. Великий брат, ти такий незвичний."

Бебе посміхнувся так широко, що його очі перетворилися на веселі маленькі клацання.

"Отче, я бачу батька" - дитина відразу ж вказав вниз. Очевидно, що на рівнині стоїть чоловік і побачив Лінллей, Бебе та свою дитину. Він відразу замахав їм з вдячністю.

Линлей і Бебе приземлилися.

« Іди до свого батька», - Бебе відпустив дитину на землю.

« Батьку», - дитина відразу побігла до нього.

Від полегшення та радості чоловік почав плакати. Він обійняв свого сина і сказав: « Дитино, ти налякався батька твого аж до смерті. Я сказав тобі не тікати далеко, але ти не послухав».

Говорячи це, чоловік продовжував плакати. Через свою дитину він не міг знайти собі місця з вчорашнього дня... Він шукав його всю ніч.

« Я не буду тікати знову» - відразу сказав дитина.

"Бистро, йди туди і дякуй цим двом панам" - чоловік раніше чув, що Святі могли літати. Ці двоє перед ним обидва продемонстрували здатність польоту. Мабуть, вони були святими.

Людина рівнин негайно смикнув своєї дитини знову.

"Спасибі, великі брати" - одразу сказав дитина.

Лінлей і Бебе розсміялися. Насправді, на цьому шляху вони допомогли досить багатьом людям.

« У майбутньому, просто слухайся свого батька і все буде добре, - розсміявся Лінлей. - Гаразд, ми повинні йти".

Дитина поспішно сказала: « Мої брати, Волш мене звати. У майбутньому я обов'язково знайду вас. Я прилечу і знайду вас."

Лінлей і Бебе почали сміятися, а потім покинули це місце.

Лінлей і Бебе попрямували до двойного Роґатому Піку. Адже він явно містив якийсь секрет. Звичайно, вони вирішили дослідити це місце.

« Ця дитина була така чарівною, - сказав Бебе.

Лінлей зітхнув: « Коли я бачу свого батька і сина, то згадую про Сена".

- Бебе був здивований.

Лінлей кивнув і сказав: « Коли Велику Дамба Бота було зруйновано, Вайвин вдерся на континент Юлан та зруйнував Імператорський палац нашої Імперії Барах. Тоді лише двоє з Сена і Анке вижили з палацу. Всі інші загинули. Дитина Сени, Касс, також мертва. Хоча Сена багато років тому пам’ятає про цю подію, вона все ще відчуває сильний біль у серці.

Воїни Драконячої Крові мали дуже мало нащадків. Хоча вона знову одружився 20 років тому, але й досі не мала дітей.

У серці Сена не переставав ненавидіти Ойвіна.

Спочатку, коли Ойвін напав і філолетово-золоті Крисині Королі противилися йому, у них обох був шанс вбити Оувина. Однак тоді і Лінлей та Сена були розгублені, коли побачили появу цих двох таємничих биків.

Як вони могли наважитися попросити тих винних покінчити з Ойвіном?

Після цього група Ойвіна покинула місце бою, а сам О’Брайєн залишився в Імперській столиці.

« Йому потрібно помститися, — кивнув Бебе. - У майбутньому, коли у нас буде шанс, ми безумовно не можемо допустити, щоб Ойвін уникнув покарання."

Лінлей злегка кивнув.

Але в даний момент у нього не було достатньо сил, щоб вбити Ойвіна.

« Ми тут. Подвійний Рогастий Пік", - сказав Бебе.

Під час піку була ущелина. Звук дикого вітру був схожий на рев дикої звірини, але при вході в ущелину, дуже химерно, звук ніби зник.

Лінлей і Бебе, будучи сильними воїнами, нічого не боялися. Вони попрямували прямо в ущелині, не зважаючи на дикий вітер.

« У цьому ущелині досить багато скелетів», - хмураючись вимовив Бебе.

Лінлей злегка кивнув. Стіни цього місця не були плоскими. Іноді зустрічались виступи, і іноді тріщинки... все ущеле виглядало дуже дивно і воюючим вітром біля входу до нього додав загадковості в атмосферу. Однак коли Лінлей і Бебе просувалися по скелі, вони не могли почути звуку.

"Дійсно дивно», - Бебе піджав губи.

На лобі Лінлей виднілися складки. В даний час він йшов попереду, уважно і обережно.

« Багато трупів. Хто знає, скільки людей тут загинуло?" - Лінвей дивився на трупи за 10 метрів від нього. Очевидно, вони вже давно були тут.

"А?" - раптом відчув, що його серце почало люто стукати і навіть голова закрутилася.

« Хтось сидить у засідці?», - Лінлей миттєво прийшов в себе. Здивований, він негайно розповсюдив Божу силу в своє тіло.

- відразу попереджував Лінлію.

Зараз він був у своєму початковому тілі. Відтоді як його початкове тіло поглинуло краплю золотої рідини, сила її первісного тіла стала вищою, ніж навіть сила його божественного клону. Незважаючи на наявність такого потужного тіла, тільки що Лінлей відчув, як його серце стисалося, а його голова пішла кругом. Це явно були ознаки зовнішнього нападу.

Бебе уважно оглянувся: « Босе, тут нікого немає».

« Я щойно був атакований, — сказав Ліней. - Це була невидима атака."

« Чому ж я не був атакований?», - Бебе занепокоївся. Такі невидимі атаки були дуже дивним явищем.

Лінлей і Бебе перебували в стані підвищеної бойовості протягом довгого часу, але так нічого не виявили.

« Гм? Це не так." - Лінлей експериментально втягнув свою божественну силу з органів назад. І це відчуття знову з'явилося, в результаті чого його серце стисалося і він відчув запаморочення. Однак Лінлей був у стані підтримувати себе здоровим глуздом. Він відіслав духовну енергію, ретельно досліджуючи все довкола.

Тільки тепер Лінлей ясно відчув...

Після того, як дикий, воєдиний вітер увійшов у ущелину, через унікальний, химерні форми ущелини, вітер трансформувався. Частинки природи вітру в цій області зустрілися один з одним, створюючи дуже дивну звукову вібрацію. Тут постійно були присутні такі безшумні вібрації.

Лінлей відчув, як його серце стиснулося, а тіло відчував деякий дискомфорт. Його голова закрутилася. Все це було пов'язано з тим, що звук проникає в його тіло.

Коли Лінлей тренувався в Глубінних Правдах швидкості, він час від часу аналізував Голландірні Тайни звуку. Незважаючи на те, що через двадцять років він не досягнув будь-яких серйозних успіхів, принаймні він мав загальне уявлення про Глубінних Тайнах. Лінлей був упевнений... що звук насправді був не більше, ніж звуковими хвилями, які входили у вуха людини. Це, звичайно, дозволяло людині чути його.

Але дивні звукові хвилі цієї долини не було чутно, але могли завдати шкоди організму.

Навіть могутнє тіло Лінлей відчув це. Якби звичайна людина увійшла в це місце, то сама була б мертва.

«Мм? Це..."

Раптом у свідомості Лінллей промайнув світло.

« Таким чином, звукові хвилі насправді включають Блакитну Тайну...» - Лінвей був неймовірно радий.

"Бебе, я збираюся негайно почати тренування" - Лінлей подумки звернувся до Бебі, а потім ігноруючи все інше, його Божественний клон вилетів прямо з початкового тіла, сівши в скелі у медативній позі і почав налаштовуватися на ці дивні звукові хвилі.

Не тільки його Божественний клон... Навіть первісне тіло Лінлей було в сідниці, аналізуючи і сприймаючи Глубінні Тайни, що містяться у цій звуковій хвилі.

Бебе здивувався: « У боса виникли ідеї?»

"Чим сильніше бос проникне в суть, тим краще», - Бебе також задоволений. Після цього він сів на землю. Коли Лінлей тренувався, Бебе вирішив залишитися і захищати його.

Раптове осяяння Лінлей і рішення почати тренування було тим, чого не очікував Садиста. Він віддав підлеглому наказ піти і вбити Ліндей, коли буде можливість.

Під час тренувань Лінлей втратив відлік часу.

Його Божественний клон і його початкове тіло одночасно настроїлися на звукові хвилі, почавши процес візуалізації. Щодо Божого клону, то він зосередив увагу на звуках, які чує, тоді як оригінальне тіло зосереджувалося на нечутливих. Після вони порівнювали результати... і розуміння Ліней відносно звуку почало зростати з вражаючою швидкістю.

Ущеле. З часом два тіла Лінлей швидко покрилися шаром пилу та бруду.

Бебе спокійно сидів поруч.

В мить ока, минуло два роки.

Ніхто не наважувався приходити на подвійний Роганий Пік. Два тіла Лінлей і Бебе спокійно сиділи в медитативній позі, поки невидимі звукові хвилі постійно діяли зовні.

"Ха-ха...", що покриває його тіла пил миттєво розсіюється.

Два тіла Лінлей злилися в одне ціле. На його обличчі з'явилася усмішка: « Ха-ха, я помилявся. Я помилився. У законах Ветра звук повинен бути поділений на два аспекти - перший з них це "Глубні Тайни Звукових Волн'є, а інший —“ Глибинні таємниці музики. Тільки тоді, коли Глубінні Тайни музика і Голубінні Таємничі хвилі зливаються в єдине, їх можна вважати глухонімими Істинами звуку!»

Том 13, розділ 26 — Родина

"Гул..."

Пил злетіла з тіла Бебе. Бруд і пил контролювалися невидимою силою, яка потім знесла їх у камінь.

Бебе одягнув на край своєї солом’яної капелюшки і з захопленням подивився: « Босе, коли ти розповідав про Глубінних Тайнах музиканти та Ґлюбінні Таємниці Звукових Волн... Ти маєш на увазі, що їхнє злиття створить Глубінні Істини звуку? Як це?»

Бебе був дуже здивований.

Лінлей злегка посміхнувся.

Хоч він тренувався тільки протягом двох років, духовні візуалізації та здібності до побудови теорій Лінлей були в сотні разів швидші від початку божественності. Протягом усього цього періоду часу його обидві душі були збудовані один на одного. Останні два роки його тренування можна було прирівняти до двоста років тренувань перед тим, як він став Божественним.

Стосовно Глубінних Тайн музикаль і звукових Волн, Ліней вже здобув певний рівень майстерності.

Звичайно, йому було ще далеко до правдивої майстерності.

« Коли виникає звук, — пояснює Лінлей. — Це просто форма звукового хвиль ». - Тому що звук є хвилею... він, природно, володіє своїми власними вібраціями. Щосекунди він виробляє безліч вібрацій у певній діапазоні, що дозволяє нашим вухам чути".

Це було тим, до чого Лінлей прийшов, щоб зрозуміти основи щодо звуку ще в замку Драконячої Крові.

Бебе кивнув.

« Але звуки, які ми не можемо чути створюють цікавий ефект» - Лінвей почав відразу ж контролювати природу елемента вітру і змішувати її. Різні частинки, по суті, стикалися один з одним у вигляді звукових хвиль. Через мить почали розгортатися звуки.

Чудесні звуки були схожі на шепіт коханої, в результаті чого людина несвідомо занурюється у них.

Навіть Бебе був злегка зворушений.

« Це Глубінні Тайни музиканти, - засміявся Лінлей. - Щоб її застосувати я просто контролював природу. Використай я божественну силу, ефект буде набагато потужнішим. Навіть Божества будуть злегка страждати. Наприклад, мій “Гімн Ветра" виробляє звук, який може завертати душу ворога і тимчасово втрачати пильність, що дозволяє мені вбити їх."

Бебе закивав: « Нічого собі, так потужно. А як щодо Глубінних Тайн Звукових Волн? "

« Я маю на увазі, що звукові хвилі є вібраціями по своїй природі. Якщо вони вібрують певну кількість разів у межах певного діапазону кожну секунду ми можемо почути їх. Но... як тільки вібрації виходять за межі цього діапазону, все стає по-іншому, - зітхнув Лінлей. - У минулому я не розумів цього. Але відчувши звукові хвилі з цієї ущелини, я зрозумів."

- Бебе був здивований.

« Диви», - потужна духовна енергія Лінлей в черговий раз взяла під контроль всю найближчу природу елемента вітру.

Знову ж таки, звукові хвилі попрямували прямо на поблизькі гірські стіни. Раптом... Здається, стіни ущелини почали вібрувати як жива істота. З гуркотом зі стіни почали падати відколоті шматки каміння.

- Бебе був здивований.

Лінлей зміцнив свою духовну енергію і миттєві вітри посилилися.

« Дон! Дон!»

Усі почали трястися і можна було почути стукіт. Відразу ж після цього стався вибух і багато кам’яних брил з кожного боку ущелини підірвалися, звернувшись безліччю шматочків щебня.

« Нічого собі», - очі Бебе були широко відкриті.

Спочатку, через унікальну структуру цього ущелини, дикий вітер дув і створював ці вітри.

Але тепер, після демонстрації сили Лінлей, структура ущелини була кардинально змінена. Вона більше не могла створювати звукові хвилі. Зараз можна було почути тільки вітер і побачити шматочки каміння та пилу, що літають скрізь. Лише через багато років повітря повернулося до свого звичайного спокою.

Тільки це ущерть переповнювалось тільки завиванням вітру.

« Грандіозний Кревет смерті більше ніколи не буде знову Горним хребтом Смерті", - Лінллей зітхнув емоційно.

« Босс, атака такого роду настільки сильна» - Бебе здивувався зітхав.

Лінлей спокійно засміявся: « Це звичайна річ. Я тільки здобув трохи навичок в Глубінних Тайнах Звукових Волн. Прямо зараз, якщо виходити з того що я дізнався про Глубінних Тайнах Звукових Волн ... Їх можна використовувати тільки для фізичних атак, тоді як Глубінні Тайни музиканти можуть бути використані лише під впливом на душу. Проте, якщо ворог цього не розуміє, то навіть воїн Божественного рівня, ймовірно, потерплять від трохи неприємних станів."

Звукові хвилі та музика. Це були два різних аспекти звуку.

Один атакував тіло, а другий душу.

« Я не впевнений, наскільки моя справжня сила така міцна. Я здобув небагато навичок на обличчі Лінлі.

Ось чому він любив тренуватися.

Здавалося, що кожна його думка була новим розумінням Всесвіту. Зростаючи свою здатність проникати в суть речей і медитативної візуалізації, одного дня, зовсім не рухаючись, він може викликати знищення неба. Тільки хто знає, скільки мине часу перед тим, як прийде цей день.

"Бебе, яке розуміння Глубінних Тайн ти придбав, ставши Богом?" - з цікавістю запитав Лінлей.

Бебе підвів губи. Трохи пригнічено він сказав: « Нічого такого потужного, як ти, босе. Моє розуміння можна використовувати тільки для збереження мого життя. Мої здібності дуже схожі на цього “Короля Вбивця-Сазаря. Якщо доведеться з кимось битися, я повинен буду покластися на мої природні здібності."

Лінлей зрозумів.

Раптом...

"Гул!"

Світ злегка задрижав. Ця слабка вібрація поширилася по всьому Плоскості Юлан і очі незліченних божественностей були спрямовані на захід. Бебе і Лінлей, звичайно, дивилися на північ.

— Хтось став божеством?

Спуск природних законів говорив про те, що хтось став Богом за рахунок своїх власних сил. Зрештою, сплавлення з іскрою не веде до нищення природних законів.

« Це вже не перший раз. Здається, кілька років тому хтось на заході став Божественністю своїми силами - Лінлей дивився збентеженим поглядом і витягнув свою божественну силу. - Це повинно бути в районі Святого Союзу. Що відбувається? За останні кілька років двоє людей змогли стати Богом лише за рахунок своїх сил?»

Стати Божественністю тільки за рахунок власних сил було дуже важко.

Тому що це було так важко, то воно дуже цінне. Кілька років тому хтось став божеством своїми силами, в результаті Лінлі та інші здивовано зітхали... і зараз це сталося знову. Було явно занадто багато збігів.

"Босе, давай підемо і подивимося" - поспішно сказав Бебе.

« Святою Союзом? - Ліндей злегка застиг, немов думати про щось. - Може і так. Прийшов час, щоб повернутися і оглянутися. Я не повертався на батьківщину протягом тривалого періоду часу."

Лінлей і Бебе полетіли в північно-західному напрямку.

....

Садисти, які розповсюдили свої Божественні почуття і виявили Лінлей: « Хіба ж це не так? Здається, Лінлэй прокинувся. Він летить кудись?»

Лінлей і Бебе летіли дуже швидко. Через деякий час після того, як Садиста ще раз вирішив відстежити місце розташування Лінлей та Бебе, вони вже досягли свого призначення.

« Вони дійсно вирушили до Святої Св. Арас!», - Садиста негайно заговорив до Анраса, який все ще чекав свого шансу в далеких великих рівнинах.

Анрас сидів у тихому гірському ущелині і про щось думав, все його тіло було вкрите пилюкою. На перший погляд його можна було прийняти за статую людини.

Для нього очікування протягом двох років було нічим. Почувши повідомлення Божественного почуття Садисти, Анрас відразу відкрив очі і пил, що покрив його тіло зараз же зникла в небуття. Садиста наказав: « Анарас, Лінлей і Божевільний Крисиний Пожирач пішли до Святої угоди. Йди за ними».

« Так, лорд Садиста" - шанобливо відповів Анрас.

"Буум!"

У ту ж мить все довкола спалахнуло яскравим полум’ям, яке піднялося до неба. Все тіло Анраса було оповите полум'ям... і наче Бог вогню, він блискавкою небо, направившись в північно-західному напрямку, поки не зник у горизонті.

....

Місток Вушан. Родина Лінлэй.

"Вушан..." - Лінлей стояв у центрі міста Вухана. Він не міг стриматися від зітхання, дивлячись на околиці.

Гора Вушан, що розташовувалася поруч з містом Ушнін, не змінилась від часу його юності, але сам містечко було занадто великим... Він повністю спорожнів. Він більше не був місцем, де жили люди. Він був логіком для магічних звірів. Наприклад, колишня посадьба Ліндей облюблювала Штормові вовки.

"Ті маленькі друзі і ті тітка та дядько з минулого..." - у своєму розумі Лінлей повернувся до святкових і галасливих сцен міста Вушан. Діти та підлітки щодня вибудовувалися на поля поблизу містечка і починали свої тренування, тимчасом як дорослі приступили до роботи.

Але зараз...

Нічого з цього більше не повториться. Більшість людей померло.

« Гробок Вушан став не більш ніж історією», - зітхнув Лінлей. Після Дня Апокаліпсиса, ближній Фенлай став власністю чарівних звірів.

Нахмурившись, Лінлей одразу взяв під контроль Божу іскру у своєму тілі й почав викривати могутню божественну присутність.

Хоча тепер він використав своє початкове тіло, все ще була в його духовному океані. У межах свого Божественного клону Лінлей міг вільно користуватися силою божественного іскри. Наче величезна хвиля, сильна божественна присутність прокотилася по цілому місті Вушан.

У ту саму мить, близько сотні чарівних звірів, які обдирали місто Вушан, тремтіли до землі.

"Всі ви, забирайтесь!" - в свідомості кожного магічного звіра прозвеніли слова Лінлей, які він передав через своє божественне відчуття.

Жодна тварина не чинила опору. Видаючи тихе і жалібне покутування, сотні магічних звірів на високій швидкості рятувалися від надзвичайно небезпечних « садівок Вушан 16.

« Бебе, підемо навести будинок моїх предків», - сказав Лінлей.

« Це і мій дім, теж» - сказав Бебе.

У минулому Бебе народився саме тут і познайомився з Лінлією в цьому родовому маєтку. Після цього ця пара, хлопець і магічний звір стали супутниками протягом усього життя. Лінлей і Бебе тихо увійшли в покриті пилюкою, що вистеляла маєток.

Місто Гесс.

Багато років тому тут помер Дерінг Коуарт. Однак це місто не було завойоване магічними звірами. Навпаки, місто Гесс стало більш розвиненим і насиченішим більше ніж у минулому.

У досить витонченому ресторані міста Гесс. Лінлей і Бебе знайшли тихий куточок. Вони сіли обличчям один до одного і замовили вино та їжу.

"Вкус не такий вже поганий" - похвалив Бебе.

Лінлей засміявся і кивнув: « Ось чому у них є стільки клієнтів".

У цьому ресторані було досить багато людей.

« А?», - Лінлей раптом повернув голову і здивовано подивився у дверній пром. Через нього увійшла всередину красива молода дівчина з довгим фіолетовим волоссям. На обличчі дівчини було кілька ледь помітних веснушок, але вони робили її тільки чарівне.

"Белита!"

«Белет, ти повернулася. Твій батько п'є з нами, але він постійно дивився на двері".

Після того як молода красуня увійшла всередину ресторану, почали роздаватись численні привітні голоси. Очевидно, вона мала досить багато друзів.

« Хто ця дівчина? » — з цікавістю запитав один із хлопців, що сиділи за столом позаду Лінлей.

Чоловік розсміявся перед ним і відповів: « Це дочка власника ресторану. Якщо точніше, цей ресторан був розроблений і побудований відповідно до особистих задумів міс Беліти."

"Так?" - хлопець був здивований.

« Справу Клану Беліти було надзвичайно приємно. Тільки з часом він розпався. Отець Белити є тим більшим босом. Він занадто піклується про своє обличчя. Незважаючи на те, що його клан впав, він все ще хотів жити в гарному особняку. Він навіть найняв багато слуг, щоб вони чистили кожну частину маєтку. Біліти - це дуже великий клановий палац. Щоб підтримувати такий великий будинок, потрібно витратити багато грошей. Зрештою, саме Беліта перетворювала передню частину будинку в ресторан. Дивись, там задня частина. Якщо ти заходиш з заднього двору, то опинишся в будинку Беліти. Цей палац надзвичайно великий і Беліта відповідає за нього."

« У нас є ще й сильний маг Беліта. Напевно вона вже досягла п'ятого рангу".

Почувши це пояснення, Лінлей теж подивився на дівчину з фіолетовим волоссям і деяким дивом.

"Босс, ця Беліта дійсно дуже вражає".

Лінлей теж вважав, що дизайн і тема ресторану були неприязно. І інтер'єр і екстер’єра були чудові, саме тому Лінлей та Бебе вибрали цей ресторан. Але вони не сподівалися, що все це було придумано молодою дівчиною. І судячи з усього, незважаючи на свій юний вік, вона ж керує всіма справами клану.

« Батьку, я не дуже добре почуваюся. Я повернусь і трохи відпочину." - Беліта звернулася до свого батька, який зараз пив вино.

« Якщо ти не відчуваєш себе добре, то швидко йди відпочивати», - поспішно сказав носастий чоловік середніх років.

Домовившись, Беліта увійшла в задні двері і опинилася у резиденції своєї сім’ї.

"Гм?" - раптом нахмурився.

Том 13, розділ 27 — Лорд Гори Медного Гонгу

"Бос, виглядає так, ніби прибула фігура з деякою владою" - дивлячись на Лінлей Бебе розсміявся.

Лінлей кивнув: « Хлопчик, який фактично має двох воєводів дев’ятого рангу як охоронців. Звичайний клан не здатний на таке."

«Беліта!, - з дверного проходу ресторану почувся злегка роздратований голос і юнак із золотим волоссям увійшов у ресторан. За Злаловласним юнаком пішли двоє похмурих чоловіків середніх років. Злановий хлопець подивився на красуню з фіолетовим волоссям. - Беліто, ти будеш робити вигляд, що нічого не сталося? "

« Ах, молодий майстер Гілберт, - чоловік середніх років з великим носом встав і відразу привітався. - Будь ласка, сідайте і не поспішаючи обговоріть свої питання з Белітою."

« Хмпф, - злаголовий юнак зимно подивився на чоловіка середніх років. - Отвали».

Людина з великим носом видала незграбну посмішку, не сміяючи більше говорити.

Беліта нахмурилась. Обернувшись, вона подивилася на злого юнака і серйозно сказала: « Ґілберте, я визнаю, що мої вчинки шкодять твоїй репутації. Тим не менш, я не люблю тебе. Все дуже просто. Сподіваюся, в майбутньому молодий майстер Гілберт буде витрачати свої зусилля на інших жінок."

Гілберт замовк, а потім ненависть виблискувала в його очах: « Добре. Чудово. Беліта...».

« Я, Гілберт, ніколи не був ввічливим у ставленні до когось. Але тобі я давав подарунки знову і знову й знову, думав про різні способи сподобатися тобі. Але здається, що все це марно - вираз обличчя Гілберта похололо. - Хмпф. Отже, Беліта, не вини мене за те, що я збираюся зробити".

Беліта була здатна підтримувати свою сім’ю в такому юному віці. Звичайно, вона могла здогадатися, що Гілберт збирався зробити.

« Ґілберт, зважаючи на всі твої можливості, можеш отримати будь - яку жінку. Навіщо витрачати свій час на мене, дівчину з пса дворянського клана?» - Беліта вимовила в дуже делікатній формі.

"Не існує нічого, чого я не можу отримати!"

Поки він говорив, що лоскощі Гілберта почали підрогити і його очі наповнилися абсолютною байдужістю: « Дядьку!

Ці слова змусили Білити обличчя відразу стати попільничим, не було жодного натяку на колір. Вона знала, як жахливо сильна була сім'я Гілберта.

Саме тому вона ніколи не сміла ображати Гілберта. Тільки тоді вона завжди дотримувалась твердої відповіді.

« Так, молодий майстер" - відповідаючи на наказ, двоє похмурих чоловіків середніх років стояли за Гілбертом поклонилися.

« Почекайте, почекайте. - Молодий майстер Гілберт, будь ласка пощадите мою дочку. Я зроблю все що Ви хочете. Навіть якщо Ви хочете, щоб я дав вам своє родове майно, я готовий це зробити. Я прошу вас, вибачте мою доньку".

Беліта шокована, коли почула про свого батька.

Чи був це її батько, який дуже любив показувати свою важливість як дворянина і весь свій час тільки пив та створював неприємності. У своєму серці Беліта дивилася на свого батька в певній мірі зверхньо, але у цей момент... Вона виявила, що її батько не той, ким вона його вважала.

« Гмпф, кому потрібен твій брудний будинок? — зневажливо сказав Гілберт. - Схопіть Беліту. Якщо він заважатиме, то вбий його".

"Так" - двох похмурих чоловіків розсміялися і почали підходити.

Чоловік, який став більш вишуканим і готовий захищати свою доньку, відразу підвівся перед нею.

« Батьку, відійди в сторону», - Беліта поспішно почала віддаляти свого батька, але у цей момент, її алкоголік батько, здавалося мав велику силу і нерухомо стояв перед нею, як стіна.

« Йди геть», - один з бездушніх чоловіків безжалісно вдарив носатої людини.

Ніхто в ресторані не наважився видати і звуку. Усі знали силу Гілберта в Гесс. Ніхто не смів зупинити його!

Усі вони дивилися в сторону Беліти та її батька зі співчуттям.

На їхню думку, доля Беліти та її батька вже визначена.

Але сталося щось дивне, на половині шляху удару, ноги бездушного чоловіки раптом обм'янули, а він сам зповз на підлогу наче купа бруду. З його носа, очей, рота та вух почала витікати кров.

Він помер!

Усі були приголомшені. Навіть зарозумілий Гілберт обомалював його. Воїн дев’ятого рангу поруч з ним відразу впав на коліно і намагався підтримати свого товариша: « Старший брате, що сталося? »

Той воїн дев’ятого рангу не міг повірити своїм очам.

Його старший брат, який досяг дев’ятого рангу, раптово помер.

« Хто це був? Вилазь!», - цей воїн дев'ятого рангу холодно закричав, а його очі були повні гніву.

Ніхто не наважувався видати і звуку. Вбивця дев’ятого рангу холодно вигукнув: « Хто вбив мого старшого брата, то краще б ти вийшов показати себе. Інакше... Всі в цьому ресторані помруть. Ти можеш вважати, що це станеться з тобою."

Цей воїн пильно спостерігав за людьми довкола себе.

Усі в ресторані відчували холодну ауру, що проходить крізь них.

« Візьміми свого молодого майстра і провалюйте», - пролунав голос.

Воїн дев'ятого рангу негайно повернувся, щоб подивитися на того, хто говорить. Навіть Беліта та її батько повернулися, щоб подивитися. Вони побачили молодого чоловіка з довгим волоссям, який сидів перед гарним хлопцем у солом’яному капелюсі.

Гілберт зробив два кроки вперед і холодно вигукнув: « Хто ти? Як ти смієш втручатися в мої справи?"

З тих пір, як він народився, ніхто і ніколи не смів ослухатися його команд. Він робив усе, що хотів, особливо в місті Гесс. Навіть слова короля не були такими ж ефективними, як і Джилберта. Він ніколи нікого не боявся, коли був тираном з юності.

« Дуже дратує, — каже Бебе. — Нехота плинув вино зі своєї чаші і облив їм усе обличчя Гілберта. - Провалюй."

Гілберт був приголомшений. Він витер вино з свого обличчя і його очі миттєво почервоніли.

Знущання!

З тих пір як Гілберт був дитиною, він ніколи не відчував будь-якого поганого поводження. Коли Беліта відмовила йому, вона зробила це дуже витончено і непрямо. Але Гілберт все ще відчував, що він втратив обличчя, через яке він був дуже злий! Але те, що зробив Бебе, було найбільшим образом, якого він не зазнавав з народження!

« Вбити, вбити його для мене! » — сказав Гілберт.

Бебе посміхаючись підняв голову.

"Свiєш!"

Бебе раптово зник і пролунав чіткий та телефонний звук ляпасів. У той же момент, Гілберт високо підлетів вгору, після чого впав на ті, що поруч стільці. Голова Гілберта лежала на підлозі під дивним кутом і всі простір поруч було пофарбовано кров'ю.

У ту саму мить обличчя воїна дев’ятого рангу змінилося і з спалахом він прийшов в рух.

"ХЛОП!"

Я ще раз озвучу.

Воїн дев'ятого рангу так само відлетів. Від удару він виплюнув повний рот крові, але не помер.

« Ти, ти труп». Той воїн дев'ятого рангу змусив себе піднятися на ноги. Побачивши дивний кут, під яким була голова Гілберта, він відразу зрозумів, що той мертвий.

— Труп? - гарне і витончене обличчя Бебе показало злу висмішку. Він навмисно розслаблено розчісував своє волосся кілька разів і знову надів солом’яну капелюх, а потім посміхнувся цьому воїна. - Ми будемо чекати тут. Я хочу побачити, як ви збираєтеся нас вбити!"

Лінлей просто спостерігав з боку, не намагаючись його зупинити.

Воїн злісно подивився на Лінлі та Бебе, а потім підняв голову і видав гнівний рев. Рев був надзвичайно пронизливим і миттєво поширився з ресторану на всі сторони.

« Поспішіть і йдіть, - Беліта підбігла й почала поспішно вмовляти Лінлей та Бебе. - Отець Гілберта є надзвичайно сильним винителем. Ніхто не сміє його ображати. Швидше йдіть".

Беліта не хотіла, щоб двоє людей перед нею були в результаті цієї шкоди.

Лінлей і Бебе переглянулися.

Насправді, причина по якій Бебе не вбив цього воїна дев'ятого рангу в тому, щоб заманити вартого за ним вола. Тільки таким чином він зможе гарантувати, що ця дівчина не зазнає майбутніх катастроф.

"БУМ!"

Здалека пролунав сильний вибух.

Через мить в ресторані з'явилася фігура. Воїн дев’ятого рангу впав на коліно: « Лаорд Регер, Ваш підлеглий був безполезенний. Молодий майстер був убитий цими двома чоловіками".

Це тіло воїна тремтіло.

З’явився чоловік був бородатим і міцно складеним, а в його очах читалися злість.

Але коли цей чоловік побачив, що лежить на підлозі Гілберта під дивним кутом головою, він довго перебував у знепритомненні. Потім він подивився на воїна дев’ятого рангу: « Мудра майстер мертвий. Чому ти досі живий?»

Воїн дев'ятого рангу відразу зрозумів, що станеться далі, але перш ніж він встиг зреагувати...

Блискуче лезо і голова воїна злетіла з плечей.

« Aaax! » — так боялися багато людей у ресторані, що їхні очі за округли. Беліта та її батько стояли разом, не випускаючи і звуку. Беліта подивилася в сторону Лінлей і Бебе, а в її очах було дуже тривожно.

« Це ти вбив мого сина!», - Регер подивився в сторону Лінллей і Бебе.

"Так" - Бебе краєм очі зневажливо подивився на Регера, його делікатним обличчям в капелюсі читали тільки презирство.

Лінлей все ще сидів на своєму місці і не звертав ровним рахункам жодної уваги на Регера. Завдяки його божественному почуттю він вже давно зрозумів, що цей « священний » провідник Регара̄. Якщо судити за останнім ударом леза, то в ліпшому випадку він був Верховним Святим. Для Бебе він не становить жодної загрози.

"Регер, щось сталося?" - з'явився вітер і ззовні дверного проєму виникла інша фігура. Це був чоловік середніх років з довгим сивим волоссям.

« Ми трохи пізніше зустрінемося з Учителем. Спочатку я збираюся вбити цих двох убл*в." - Регар скреготів зубами і його очі були повністю червоними.

- Лінлей злегка нахмурився.

Чоловік, на ім’я Седовлас, здивовано подивився на Гілберта, який лежав у загиблому стані. Він добре знав, яке місце мав Гілберт у серці Регера. Регер і він разом втекли з В'язниці Гебадос. Вони обидва були Верховними святими.

У в'язниці Гебадос Верхові святі були не більш ніж нижчі істоти.

Навіть власникам потрібні жінки.

Будучи нижчими істотами, в Тюрмі Гебадос Верхові святі не могли дістати жінку. Але коли вони збилися, то природно почали насолоджуватися ними. Що стосується Регера, як і слід було очікувати у нього з'явився син.

Регер був ув'язнений в Тьму Гебадос десять тисяч років тому. У той час у нього були власні діти. Але після стількох років, хто взагалі міг сказати, чи зміг продовжити рід Регера?

Коли у старого з'явився син, він природно сильно балував його.

Регеру було понад десять тисяч років. У нього був лише один син. Звичайно, він міг вважатися стариком, який має сина 8.

Він дуже сильно балував свого сина. Він навіть призначив двох воїнів дев’ятого рангу як охоронця. Все, чого б тільки його син не захотів, Регер для нього домагався! Його син був для нього безцінним скарбом. Але тепер, його син був мертвий.

Регер також відчув загрозу, яку несе Бебе. Він почав накопичувати енергію.

Але коли Бебе чекав на атаку Регера, то дуже безтурботно поводився. Раптом Регер випустив розлючений крик і спалахнув біле світло, в супроводі саблей, що рухався на бік Бебе. Усі в ресторані були настільки налякані, що їхні обличчя стали попільничими.

Кожен з них почав турбуватися про цього тендітного юнака.

« Це все на що ти здатний?», - сабля зупинилася.

Бебе зловив її між двох своїх пальців і не дав їй рухатися далі ні на дюйм.

« У мене загорілися очі Лінлей. Божественні тіла були сильні, але зловити шаблю Верховного Святого двома пальцями ... Навіть Ліндей не міг зробити цього так, як тільки зробив Бебе. - Бебе завжди був сильним. І тепер, коли він Божество, здається він став ще сильнішим."

Лінлей хвалив його подумки

Всі в ресторані обомлі.

Два пальці тримали в пастці зброю Регара. Регер був вражений. Врешті-решт він зрозумів, що людина з яким він зіткнувся, ймовірно, є воїном Божественного рівня.

Незважаючи на його лють, Регер поспішно відпустив шаблю, яку він тримав. Він нарешті прийшов в себе. Його син був мертвий, але він міг мати ще дітей. Незважаючи на те, що він виростив сина багато років і відчував біль від його втрати, то природно вважав своє життя важливішим.

Регер шанобливо сказав: « Ви, двоє лордів мого сина, могли забути про це. Мій вчитель Лорд Гори Медного Гонга. Мілорди, я сподіваюся, що заради мого вчителя ви можете пощадити мене".

Беліта та всі інші вважали, що ці події були просто занадто дивними.

"Хруст!"

Раптом у голові Регера з’явилася дірка. Зіниці Регера розширилися, немов він не міг повірити своїм очам і потім впав.

Бебе повзав свої нігті: « Лард Гори мідного Гонґа? Ніколи не чув!»

Лінлей нахмурився і подивився на сивоволасного чоловіка, який зараз був у шоку й страху: « Ти. Йди сюди!»

Том 13, розділ 28 — гора Медного Гонгу

Усі в ресторані Гесс були шоковані.

Могутній лорд Регер, перед цим хлопцем у солом’яній капелюсі не міг протистояти і виявився безпорадним як немовля. Він був негайно убитий. І очевидно, що хлопець у солом’яному капелюсі слухав накази молодого чоловіка, який сидів. Це означало, що сила цього молодого чоловіка була ще більшою!

« Вони? » — здивовано дивилася на Лінлей та Бебе, і Беліта наблизилася до свого батька.

Лінлей нахмурився.

"Мілорд, Ви звали?" - Сестровласний чоловік зараз дуже хвилювався.

Він розумів, що коли Лінлія і Бебе хочуть його вбити, то відразу помре.

« Мій бос сказав тобі підійти". Тіло сивого чоловіка злегка затремтіло, а потім він одразу підійшов до столу і шанобливо очікував слів Лінлей.

« Мене звати Сати!», - сивоволосий чоловік чесно назвав своє ім'я.

— Ви втекли з Тюльми Гебадос? - холодно запитав Лінлэй. Він звертався до своєї Божественної області, і звичайні люди в ресторані не могли почути їхніх слів.

— Так, Мілорд. Сати вів себе досить покірно.

Зрештою тіло Регера лежало на землі. Саті зрозумів, що коли б усі з цих двох демонів були незадоволені перед ним, то в будь - яку хвилину вони могли вбити його. Прямо зараз, все, що він міг зробити - це виконувати всі, чого б вони не захотіли... Він мав їх задовольнити. Тільки таким чином він зможе зберегти своє життя.

Погляд Лінлей став пронизованим. Дивлячись на Сати, він вигукнув: « Я хочу знати у тебе, хто цей Лорд Гори Медного Гонгу? »

Лорд Гори Медного Гонга!

Це був хтось, хто змусив Лінлей відчути занепокоєння. Перед смертю Регер сказав, що його вчителем був Лорд Гори Медного Гонґа. Хтось, хто може бути вчителем Верховного Святого святого повинен бути незарядною фігурою. Тому що вони вбили Регера, Лінлей мусив зрозуміти хто є цей Лорд Гори Медного Гонга.

- Саті був здивований.

Лінлэй кивнув.

« Ми теж не знаємо імені Вчителя. Тому що він живе на горі Медного Гонгу, і всі ми називаємо його Лордом Горою Мідського Ґонгу - при згадці “Лорда Горадонго Гончаря" в очах нашого Бога було прийнято вшановувати та поклонятись йому. - Вчитель є наймогутнішим воїном, якого ми коли-небудь бачили".

"Так?" - Придурився.

Сати продовжив.

« Лише через двадцять років після того, як ми втікали з Тюрми Ґебадос, за цей період два Верховних Святі, які були проінструктовані Учителем і стали божественними силами, - очі Сати були сповнені поваги. - Хтось, хто може допомогти нам прорватися через “вузькі місця..."... Як ми можемо не шанувати такого могутнього воїна, як він? "

« Що?»

Незалежно від того, наскільки спокійним був Лінлей, він не зміг змінитися в обличчя.

Навіть Бебе не міг повірити у почуте: « Ти сказав, що ці два чоловіки стали Богом... все це завдяки настановам твого Вчителя? "

Через вузькі місця було важко прорватися.

Навіть хтось такий потужний, як лорд Бейрут, знаючи, що у Десрі та інших були вузькі місця, тільки сказав їм, щоб вони мали більше віри в себе. Більше він не сказав їм нічого... Хтось, який може допомогти Верховному Святому прорватися через його вузьку позицію, безсумнівно мав жахливу розуміння Закону Елементів.

"Який рівень у Лорда Гори Медного Гонга?" відразу ж запитав Лінлей.

« Я не знаю, - Сати похитав головою. - Тим не менш, два брата Учителі повинні бути Богами."

Лінлей і Бебе переглянулися.

Його брати були божествами? Тоді Лорд Гори Медного Гонгу теж повинен бути Богом.

« Здається я влаштував неприємності», - дивлячись на Лінлей Бебе опустив голову.

Він убив учня такого потужного воїна. Хоч би яким зухвалим був Бебе, він розумів масштаб проблеми.

Лінлей із захопленням сказав: « Здається, наша подорож доведеться відкласти".

Вони будуть змушені поспішно повернутися до замку драконячої Крові, щоб знищити такого могутнього ворога.

"Верно", - кивнув Бебе.

« Милорди, не хвилюйтесь, почувши слова Лінллей і Бебе, Саті зрозумів думку Бібби. Він швидко додав. - Мілорди, будь ласка, не хвилюйтеся. Ви вбили Регера, але ніхто не прийде створювати вам неприємності."

Лінлей і Бебе були злегка вражені.

- Чекаючи пояснень, Лінлей подивився на Сати.

Бебе також з цікавістю сказав: «Сати, невже навіть своїх учнів твій вчитель не покаже свого обличчя? »

Сати поспішно продовжив: « Мільорди, який статус у Лорда Ґора Медного Гонґа? Регер, і я тільки Верхові Святі. Як ми можемо стати його учнями?»

« Але ви звертаєтеся до нього - вчителя?», - Бебе був спантеличений.

Саті дуже розсміявся: « Хоча ми звертаємося до Лорда Гори Медного Гонґа як вчителя, це лише наше навернення. Лорд Гори Медного Гонга ніколи не визнавав нас своїми учнями."

Лінлей нахмурився: « Прояснюй детальніше.

Саті почав пояснювати: « Ми всі втекли з В’язниці Ґебадос. І відразу після цього ми прийшли сюди. Тільки через деякий час ми дізналися, що на горі Медного Гонга жив господар, який іноді давав вказівки тим, хто приходив до нього за порадою. Багато биків ходили туди віддати шану Лорду Горі Медного Гонгу. Ми з Регером тільки двоє із багатьох. Тільки тому, що ми отримали деяку допомогу від Лорда Гори Медного Гонга, ми з повагою ставимося до нього як до Вчителя. Ось тільки сам Лорд Гори Медного Гонга ніколи не визнавав нас своїми учнями."

« Якби у Тюремі Ґебадос був таким вчителем, як він, ми б не жили там в таких поганих умовах."

Лінлей і Бебе відразу зрозуміли.

« Ти дійсно бісдушник», - захотів Бебе.

Саті незручно посміхнувся.

« Лорд Гори Медного Гонгу дійсно неймовірна особистість», - Лінлей зітхнув з похвалою. Він, як він, справді допомагав тим, хто прийшов до нього за допомогою. Принаймні він не був егоїстичною особою.

« Що ж ти сказав, що ті двоє людей, які стали Божими силами, зробили це завдяки підтримці Лорда Ґори Медного Гонга?» - Лінвей все ще відчував себе неймовірно.

« Так, зітхає Сеті. - Я в цьому абсолютно впевнений. Я знаю одного з них".

« Як ми можемо не познайомитися з такою особою? Бебе, що думаєш? І відразу ж він повернувся в сторону Саті. - Гей, де знаходиться Гора мідного Гонгу?

« Гора Медного Гонґа лежить на півдні Св. Це та область, яку захопили безліч магічних звірів. Вчитель живе у великих горах, - пояснив Сати. - Відстань звідси до тих місць - близько 2000 кілометрів. Мілорди, якщо ви хочете я можу вас туди провести. Не тільки Святі віруючі моляться до Вчителя за порадою. Так само є і Божества»

Лінлэй відчував, що все більше і більше дивується почутим.

Цей лорд Гори Медного Гонґа був винятковою особою. Лінлей все більше хотів його побачити.

« Якщо Мілорди підуть, то ви повинні бути морально готові. Вчитель дасть рекомендації тільки якщо ви йому сподобаєтеся, - пояснив Саті. Можливо, нам доведеться довго чекати в дорозі до гори Мідного Гонгу перш ніж ми зрадіємо побачитися із Вчителем.

« Якщо у нас вийде, ми зустрінемося, а якщо ні, то це можна буде сприйняти за захопливу екскурсію», - Ліндей спокійно розсміявся.

« Полетіли. Давайте швидше», Бебе був трохи нетерплячим.

Саті лагідно сказав: « Миларди, я можу показати вам двійко!".

Саті відразу пішов у сторону виходу з ресторану, тоді як Лінллей і Бебе йшли за ним. Лінлей звільнив свою божественну область, яка не давала іншим у ресторані чути їхні розмови.

« Ви двоє...», - Беліта поспішно намагалася їх наздогнати, адже вона хотіла висловити свою вдячність, але була відбудована божественною ділянкою Лінлей.

"В'юх~!"

Три тіні розчинилися в повітрі і миттєво зникали з південного горизонту.

« Ким були ці два волителі? Навіть Верховний Святий як лорд Регер був убитий одним ударом." - тільки тепер люди в ресторані наважулися говорити і водночас підняли свої голови ... Вони марно намагалися зловити остатковий образ від Лінлей та інших.

« Той хлопець був занадто сильним. Він був в змозі схопити клинок Святого двома пальцями".

« Я думаю, що той молодий чоловік, який сидів на вулиці... був ще потужнішим.

Всі в ресторані почали збуджено базікати, у той час як Беліта дивилася в сторону горизонту, де зникла група Лінлей. Вона нічого не могла зробити, але пам’ятала про це у своєму серці.

Гора Медного Гону не була далеко від рідного міста Лінллей, містечка Вушан, яке також розташовувалося в межах зони поширення чадних звірів.

Тільки до людей, які оселилися в цьому місці, магічні звіри не відважилися наближатися.

« Це гора мідного Гону!», - під час повітря одягу Сати розвіялися на вітер. Прямо зараз він дивився вниз в сторону гори.

Поруч з ним були Лінлей та Бебе.

« Чи тут не так багато людей? » — здивувався Лінлей. Логічно кажучи, якщо виходити з того, що він зрозумів... Якщо на Гору Медного Гону постійно приходять за порадою багато людей, то зараз там повинно бути чимало людей. Тим не менш, коли Лінлей дивився на облогу, він взагалі нікого не бачив.

Саті пояснив: « Після першого разу, два брати вчителі сказали нам, що після отримання поради від вчителя ми не можемо його турбувати знову протягом наступних десяти років."

"О" - Лінлей зрозумів.

Зрештою, на континенті Юлан було багато биків. Але не дуже багато людей знали про існування Лорда Гори Медного Гону. Тому що вони не повинні турбувати його протягом 10 років після того, як отримували навчання, не дивно, що тут мало людей.

« Спускаємося», - Лінлей перший полетів вниз.

Лорд Гори мідного Гону був ізольований і тихим. Лінлей та інші, прибувши в передню частину садиби, не могли стримати подиву.

« Це місце...», - Лінлей відчув, що від резиденції походить могутня аура елемента землі.

Сати затряснув натяк на поклоніння: « Ця резиденція була створена з природи, сформована в тверду речовину. Якщо ви подивитеся на стіни, то не побачите жодної тріщини або шва. Це дійсно неймовірно, мати можливість так добре контролювати природу елементу Землі, щоб створити таку присадибу."

"Ти не розумієш" - обличчя Лінлей виглядало дуже серйозно.

— Так?

Лінлей серйозно дивився на резиденцію перед ним. Сати був тільки Верховним Святим і не тренувався в законах Землі. Звичайно, він не розумів, наскільки неймовірною була ця резиденція, сформована з природи елемента Землі. Однак Лінлей розумів.

« Бідь це Свята Броня заклинання Землі або закляття забороненого рівня, яке використовує сутність елемента землі для створення “Мірового Захисника..." завжди є межа тривалості можливого існування проклясти." - Ліней не міг повірити своїм очам.

Він вважав, що з людиною, яка створила цю скриню, вони навряд чи мали проблеми зі своїми їжаками.

« То ж, колір матерії з природи на Землі сформувався в... - Лінлей дивився на зовнішній вигляд давній, але водночас простий чорний матеріал із якого складалася резиденція. - Це колір пекла!"

Лінлей знав, що коли людина заклинала Землю на божественному рівні, то мала « адамантиновий рівень ».

Протягом довгого часу Адамтінова Свята Броня не могла потриматися.

І все ж таки, цей чоловік використовував адамантинтинг щоб створити цілу посаду?

"Хтось прийшов знову?" - ворота садиби скрипнули і лисий, мускулистий чоловік виглянув назовні.

Саті відразу з повагою вклонився: « Я шаную лорда Борджеса ».

— Опити ти? - лисий нахмурився. - О, верно. Останній раз ти був тут десять років тому."

Після цього, лисий чоловік подивився на Лінлей і Бебе, в його очах був натяк на цікавість ... Він дивився на них протягом довгого часу.

Лінлей і Бебе також скромно поклонилися.

« Мій третій брат запрошує вас двох. Що ж до тебе, йди і відпочинь де-небудь в іншому місці." - сказав лисий чоловік.

- Саті не був злий на них. Натомість він привітав Лінлей і Бебе.

Не кожен, хто приходив відвідати Лорда Гори Медного Гону отримав запрошення. Саті негайно вклонився, а потім пішов.

— Мистер Борджес? - запитав Лінлей.

« Я дійсно не знаю, що відбувається, але мій третій брат хоче зустрітися з вами обома. Ви дуже успішні, - проводячи Ліндлей і Бебе в садибу, при розмові лисий чоловік підтиснув губи. - Послухайте. Коли ви побачите мого третього брата, вам потрібно бути трохи більш шанобливим".

Лінлей і Бебе переглянулися, а потім усміхалися й почали оглядати околиці.

Ця посада була повністю сформована з сутності елементів землі і випромінювала дуже комфортне проживання ауру. На внутрішньому подвір’ї цієї садиби були два, здавалося б сумирних чоловіків середніх років.

« Цікаво, хто з них Лорд Гори Медного Гону? » — подумав Лінлей зупинився на цих двох чоловіках.

Том 13, розділ 29 — Тренування в Законах елементів

З трьох чоловіків у садибі, окрім лисого Борджеса, двоє інших виявилися дуже люб’язними. Молода людина в середині була дуже привабливим. Він мав довге чорне волосся і його брови були вільно-червоними.

«Третій брат, ці двоє хотіли з тобою зустрітися» - сказав лисий чоловік.

Людина з маліновими бровами подивився на Лінлей і Бебе. Його погляд зупинився на Бебі, а потім він сміявся промовив: « Ви двоє, для початку присядьте».

Говорячи це, він вказав на вільне місце перед ним.

"Спасибі, мілорд" - ввічливо відповіли Лінлей і Бебе, а після вони сіли на стільці перед людиною з маліновими бровами.

« Великий брате, ви двоє можете йти. Я хочу поговорити з цими молодими людьми наодинці, - сказав чоловік із маліновими бровами.

Очевидно, двоє чоловіків дуже слухали їхнього третього брата. Вони обидва кивнули і віддалилися. Людина з маліновими бровами подивився на Лінлей і Бебе. Усміхаючись, він продовжив: « Ви можете звертатися до мене містер Лейлін. Якщо ви прийшли до місця мого проживання, значить вам обом щось від мене потрібно. Говоріть".

Містер Лейлін?

Лінлей і Бебе були здивовані. « Хіба Лорд Гори Медного Гону не розголосить своє ім’я людям?»

- Бебе був здивований.

« Що?» - Лейлін здивовано подивився на Бебе.

« Мій бос називається Ліндей», - Бебе був здивований.

« Лойлін! » — здивувався він, але відразу прийшов до тями.

До цього, Лінлей не звернув на це уваги. Але тепер він зрозумів. Лінлей і Лейлін — це фактично одне й те саме, за винятком того, що частини слів, які означають імена, помінялися місцями.

Лорд Лейлін був здивований.

Лінлей кивнув і засміявся: « Так, пане Лейлін. Моє повне ім'я Лінлей Барух".

Лейлін голосно сміявся, намагаючись заспокоїтись: « Ха-ха... Який збіг. Лейлін ім'я мого клана. Мене звати Захарій Лейлін. Здається, у нас дійсно є трохи спільного".

« І справді» - Лінлей також розумів, наскільки кумедним було це збіг обставин.

Після цього відкриття Лін Лейн вже був менш ув’язнений перед лордом Лайлін.

"Містер Лейлін, я прийшов через проблеми з тренуваннями", - сказав Лінлей.

« Кожен, хто приходить до мене, має справу з проблемами тренуваннями, — каже Лейлін. — Він розсміявся і потиснув губами. - Тільки дозволь мені завчасно попередити тебе. Все, що я можу зробити - це дати тобі деякі рекомендації. Крім того, я обізнаний лише з Законами вогню та Закону. Щодо інших елементів, я можу сказати лише кілька слів".

Лінлей засміявся.

Закони Землі?

По суті, просто дивлячись на цю посаду, Лінлей знав, що лорд Гори Медного Гона добре розумів закони Землі.

«Гіворі» - засміявся Лейклін.

Лінлей пояснив свою турботу про ” в одному з найуспішніших місць навчання: « Містер Лейлін, я тренуюсь у рамках Пальсуючого Рита Міра Законів Землі. Я вже досяг рівня двох Сплавлених Волн Пульсуючого Рита Міра, але незалежно від того, як я намагаюся, я не можу подолати кінцевий етап злиття хвиль в одну."

« Ти тренуєшся в Пульсу Рітмі Міра? — відповів Лорд Гори мідного Гону Лейлін. - Здається, ти досить талановитий".

« Те саме, якщо ти досяг так званого вузького місця в процесі тренувань, немає нічого, що я можу зробити, щоб допомогти тобі прорватися» - сміючись сказав Лейлін.

Лінлей не міг стримати подиву. Хіба не Лорд Гори Медного Гону допоміг двом воїнам стати Божими істотами під його керівництвом?

« Ви не в стані допомогти? — сказав Бебе. - Хіба Ви не допомагали іншим? "

Лайлін з усмішкою сказав: « Шлухи швидко поширюються і народжують смішні історії. Ніхто не може допомогти комусь прорватися через вузьке місце. У кращому випадку, я можу просто дати тобі пару порад."

Очі Лінлей засяяли. Якщо Лейлін був готовий дати йому якісь поради, цього було б вже досить.

"Лінлей, ти хочеш тренуватися в Пульсарі Міра. Поки давай припинимо обговорювати це. Замість цього, давайте поговоримо про шість типів Глубінних Тайн, властивих законам Землі." - сміючись сказав Лейлін.

- Лінвей був здивований.

Від Бейрута Лінлей дізнався, що гіпотетично в межах Закону є дев'ять Глубінних Тайн.

« Дуже добре. Закони Землі містять шість різних Глубінних Тайн, і Лейлін розсміявся. - Я не впевнений на рахунок інших законів, але щодо землі, вогню та води -- ці три основних Закони включають в себе по шість Глубінних Тайн, тоді як Закону Ветра містять трохи більше - дев'ять."

Лейлін говорив неквапливо, але з цілковитою впевненістю, заставляючи інших несвідомо вірити йому.

Лінлей злегка кивнув.

« На Землі існує шість Глубінних Тайн. Найпоширенішим є Блакитна Тайна "Сущість Землі», - сказав Лейлін.

« Глибокі таємниці Сущості Землі?», насупився Лінлэй.

Цей елемент був присутній скрізь. Це дуже поширене явище. Закони — це елементи Закону. Як же одна з Глубінних Тайн могла бути Голубною Таємницею?

« Лэй, - заговорив Лейлін. Кожного разу, коли він говорив ім'я Лінлей, він не міг утриматися від сміху. Ти повинен знати про звичайні магічні закляття - Земляна Маріонетка, Світовий Захисник і Свята Броня Захисти Землі, чи не так?

Лінлэй кивнув.

Раніше, коли Лінллей був молодий, в повітрі над містом Вушан він спостерігав за тим, як двоє святих організували бій. Великий Святий Чарівник використовував закляття, щоб заборонити рівні, Світовий Захисник.

« Незалежно від того, Світовий Захисник чи Свята Броня Захисти Землі, все це вважається дуже простим способом використання Глубінних Тайн Сущості землі».

Лайлін пояснював повільно: « Земля може мати безліч форм. Ви можете використовувати її, щоб створити людину, фігуру магічного звіра або навіть набір броні. “ Суть Землі 14. На пізніших стадіях майстерності є глибокий рівень розуміння сутності. Наприклад... Моя садиба!».

Лайлін вказав на своє місце: « Лінлей, поглянь. З погляду витривалості її можна порівняти до адарантину. Крім того, вона існуватиме вічно! Скажи, як я це зробив? "

« Як?» - Лінлей був дуже здивований цим питанням.

Але тепер Лінлей розумів, що він міг стати на посаді перед ним після того, як досягнув повного рівня майстерності в “Святої Землі..."

« Ліїнлей, що тренується в законах Землі, повинен мати найсильнішу оборону — очі Лейліна сяяли. Серед них, найбільш потужні фізичні засоби захисту грунтуються на "Сущності Землі пшениці", тоді як наймогутніші духовні знаряддя захищаються на Пальсу Рім Міра.

Лінлей кивнув на знак згоди.

Він використовував свою духовну енергію, щоб формувати духовні речі ».

« Земні закони мають шість Глубінних Тайн. Якщо ти хочеш освоїти будь-яку з них, то кращий варіант - почати з основ. Закінчити вив'язування "Суспільності Землі».

Лейлін порадив: « Щоб зрозуміти Глубінні таємниці Землі, треба глибше розуміти сутінки. Після того, як твоє розуміння сутінку елементу досягне певного рівня глибини, тобі буде набагато легше отримати уявлення про інші Глубінні Тайна."

Тепер Лінлі стало зрозуміло.

„Достич остаточної, єдиної хвилі Пульсуючого Рита Міра - це дуже трудне завдання. Я не в змозі давати будь-які прямі поради, але я вважаю, що якщо ти зможеш зосередитися і медитувати у Глубінних Тайнах Сущності Землі, можливо, це буде корисним для тебе, коли говорити про успіхи в Пульсуючому Рітмі Мірі." - розсміявся Лейлін.

« Дякую вам, пане Лейлін" - серце Лінллей було сповнене вдячністю.

« Усе залежить від тебе, — засміявся Лейлін. - До речі, Лінлей, дивись уважно."

Лейлін подивився в повітря. Раптом у повітрі почали збиратися суті елемента землі.

Лінлей підняв голову, щоб подивитися вгору.

Раптово можна було відчути вибухну хвилю сутності елементу землі, в результаті чого навіть почувся слабкий гуркіт. У небі над Горою Медного Гону з’явилася величезна земляна хмара, а потім ця хмара перетворилася на землюстого кольору пітону завдовжки сто метрів.

"Хссс" - сутність землі здавалася реальним пітном, який іноді показував свої ікла.

Цей величезний пітон, який з'явився в повітрі, дійсно став причиною заціпеніння Лінлей.

« Це результат майстерної території Землі? » — запитував Ліллей.

« Тепер, дивись уважно», - сказав Лейлін.

Ліней негайно зосередив свою увагу і в той же час його божественне почуття ретельно студіювало кожен рух цього величезного пітону. Раптом він шалено зашевели своїм хвостом. Його товстий, довгий хвіст був схожий на баті.

"Грохот..."

Атака хвостом пітону створила просторову б’яку, яку було видно неозброєним оком.

Простір рябы була занадто масштабною. Кожна пульсація створювала тріщини в просторі. Миттєво... У повітрі над Горою мідного Гону з’явилися хвилісті, що потріскалися. Цей ефект то з'являвся, то зникав. Коли просторова брижі продовжувала поширюватися назовні, її сила, природно, стала зменшуватись.

Незважаючи на це, довколишні дерева, що проникли в цей просторий бриж, були миттєво перетворені у пил.

« Чи це Пульсемовний Ритм Міра? » — здивувався Лінвей.

« Це Пульсуючий Рітм Міра, доведений до майстерності», - розсміявся Лейлін і подивився на Лінлей.

"Справжній Ритм Міра може бути використаний через якихось істот, сформованих з суті елемента?" - Ліндей був здивований.

« Чому ні? — спокійно засміявся Лейлін. І це лише ефект від Пульсуючого Рита Міра і Сущості Землі, коли вони використовується окремо. Якби я об'єднав їх, а потім використав... Швидше за все, ця трагедія прийшла б до кінця."

Серце Лін Лей переповнювало подив.

Він знав, що об’єднані елементи можуть зливатися між собою Ґлубінними Тайнами.

« Дуже потужний, що стоїть поруч Бебе і спустили подих похвали. - Містер Лейлін, щойно Ви сказали, що з землі, вогню, води і вітру, тільки Закони Ветра мають дев'ять Глубінних Тайн. Решта три - лише шість Глубінних Тайн. Тоді не означає це, що... що тренуватися в Законах Ветра буде досить складно? ".

« Ні»

Лелін зітхнув: « Ці цифри можуть бути різними, але в кінцевому підсумку загальний рівень складності приблизно однаковий. Наприклад, Пульсуючий Ритм Міра й Глубінні таємниці (Гравітаційного Поля 1963 р., Закони Землі дуже складні в розумінні. Для того, щоб досягти майстерності в будь-якому з цих двох аспектів, потрібно витратити величезні зусилля, бути трохи щасливим і час від часу отримувати спалахи опромінення».

« Лоіне, основа в Сущості Землі. Можливо, цей факт може дати тобі несподівані сюрпризи." - розсміявся Лейлін.

Лінлей злегка кивнув.

Лінлей знав, що її існування було досить легким. Зрештою, в минулому, більша частина його магії була заснована на контролю сущностей.

« Містер Лейлін, чи можу я запитати. Ви не проти, якщо в майбутньому я прийду знову, щоб просити Вашої допомоги?" - запитав Лінлей.

« Звичайно можеш. До тих пір, поки я залишуся тут на горі Медного Гону ти можеш прийти і знайти мене" - сказав Лейлін.

Лінлей зрозумів підтекст слів: « Містер Лейлін, ви збираєтеся залишити це місце? »

Лейлін кивнув і зітхнув: « Це так. У найближчому майбутньому я дійсно покину це місце."

Договоривши, Лейлін, здавалося, про щось задумався. Зітхнувши, він більше не проколов ані слова.

А після, Лінлей і Бебе оселилися на горі Медного Гону, відправивши повідомлення людям в замок Драконячої Крові за допомогою божественного чуття. Зазвичай вони спокійно тренувалися тут, в межах цієї гори. Під час тренувань в рамках Глубінних Тайн Сущості Землі Лінлей почав повільно відкривати переваги цих вправ.

....

У тихому дворі.

Садиста ще раз розповсюдив своє божественне почуття, намагаючись знайти Лінлей. Він не міг нахмуритися, і в його очах з’явився натяк на гнів: « Лей все ще був разом із цим божественним Пожирачем. Хмпф. І на цій горі дійсно живуть ще два інших Бога?»

З огляду на силу Садистів, він міг легко знайти двох сторонніх Богів.

« Самі боги, Садиста, не тривожилися про них. - Але, схоже, нам все ж доведеться почекати відповідного моменту."

Садиста був дуже обережним. Без повної впевненості, він не буде посилати Анраса атакувати. Зрештою, його пріоритетом номер один все ще були скарби Некрополь Богів.

Але було дуже дивно, що...

Лорд Гори Медного Гону, “Лейлінса ” жив на горі з двома своїми братами. Однак Садиста міг знайти лише двох цих богів. Він не відчував присутності третьої особи, ’Леліна̄.

Том 13, розділ 30 — Так званий « Спарінг ’

Середовище Гори Медного Гонгу було дуже гарним. У тиху, глибоку долину зрушав водоспад і втворював під собою бездонний ставок. Лінлей і Бебе побудували два кам’яні будинки й жили там. Лінлей не хотів турбувати Лорда Гори Медного Гонга... було достатньо і того, що він дав йому пораду.

"Грохот..."

Водоспад падав вниз і наче безліч перлин розбився об воду.

"Вслеск!"

Вода з басейну створювала маленькі струмочки. Лінлей сидів у медитативній позі на калюжі поруч з водою. Його початкове тіло заспокоювало і зосереджувалося на співнаструванні з Голубними Тайнами Сущості Землі. Щодо його Божественного клона, він продовжував аналізувати Закони Елемента Відра.

« Я ніколи не звертав такої уваги на речі, як зараз».

Лінлей використовував усю свою духовну енергію, щоб об’єднатися з кожною частиною земної частини.

Частини сутності елемента землі були дуже малі. Не існувало жодного способу, яким їх можна було б побачити неозброєним оком... але ці частинки переповнювали весь світ. Кожна частинка землі була хаотичною, і вона переміщалася по всьому поблизькому просторі. Іноді вони стикаються один з одним, а потім розділюються.

Частини природи елемента землі ’ захоплюють один одного, а тоді відштовхуються.

« Як дивно. Чи є це світ елементу?» - про себе хваля, Лінлэй зітхнув.

Після цього він влив свою духовну енергію у землю, подумавши: « Еті затверділі частинки Землі надто близько один до одного ».

Насправді все було саме так. Каміння і бруд дійсно були сформовані з сутності елемента землі, крім того, що щільність елементу була надзвичайно висока.

« Незважаючи на те, що земля та гірські гори не можуть існувати вічно, всі вони сформовані з природи частин землі... Вони не випускають сильної ауру елемента. О! - Лінлій був шокований. - Коли частинки сутності елемента Землі знаходяться дуже близько один до одного, вони повинні відштовхуватися. Тоді чому... Чому ці надзвичайно щільно упаковані частинки в кам'янистих породах не відштовхуються один від одного? "

Сам Лінлей був здатний контролювати природу елемента землі і формувати його насипи з ґрунту, каміння або металу, але коли він робить це, то використовує сильну ауру елементів.

« Чому багно і каміння не випускають сильної ауру?», - Лінвей цього раніше ніколи не помічав. Так що, здавалося б, звичайні, недоторкані шматки бруду і каміння дійсно тримали в собі свої власні унікальні Глубінні Тайни.

Лінлей не міг зрозуміти.

Усі протиріччя обмежували його розуміння.

Таким чином Лінлей повністю занурився у чудовий світ “Святої Землі..."

"Рык...".

Протягом останніх двох місяців на горі Медного Гонгу іноді лунали гучні звуки та протести. Це відбувалося через тренування Лінлей, в результаті яких він контролював природу елемента землі і створював всілякі види чарівних звірів. Він розумів природу елементів і тому вирішував одну протиріччя за іншою.

Тільки тепер до Лінлія дійшло розуміння, що було б немудро використовувати духовну енергію для насильного контролю сутності елементів!

« Кожна частинка тіла та кожна інша частина має таємничі дивовижні взаємини. Все, що мені потрібно зробити - це використовувати трохи духовної енергії і я можу"приказати безлічі частин елементів сутності стати єдиним цілим» - Ліндей відкрив очі та подивився на лютий ревучий Дикого Бурго Медель в повітрі.

Все тіло Дикого Бурого Медель було злегка оточене жовтим світлом. У даний момент він люто ревів і бив себе в груди.

Дикий Бурий Ведмідь був створений з суті елемента.

« Протягом двох місяців тому, якби я використав магічне закляття забороненого рівня “Брукий Бурий Ведмідь ”, то мусив би використовувати в десять або й більше разів духовної енергії! — сказав Лінлей. - І це тільки після того, як ми придбаємо незначного розуміння “Сущності Землі».

Якби Лінлій зміг повністю заволодіти Блакитними Таємниками Сущості Землі, то різниця була б набагато більшою.

« Якщо взяти двох воєводів з однаковою кількістю духовної енергії, один із яких тренувався з “Суспільності Землі" і набув певні знання, а інший ні, різниця між створеною ними“ Святою Броней Захисти землі Аляски була б така ж велика, як різниця у небі та на землі».

- Лінлей відчував глибоку вдячність Лорду Гори Медного Гонга, Лейліну.

Слова Лейліна були правдивими. Глубінні таємниці Сущості Землі є тільки основами. Усі закони Землі були не більше, ніж безлічі Глубінних Тайн, які створювалися з незліченних частин природи. Розуміння “Суспільності Землі96 завжди буде корисним для подальшого розуміння інших Глубінних Тайн.

....

Гора Медного Гонґа. Резденція Лейліна.

Всередині поруч із елементом. Лейлін був разом зі своїми двома братами.

Малові брови Лейліна піднялися. Зітхнувши, він почав хвалити: « Вроджений талант Лінлей досить хороший. За два коротких місяці він вже досяг таких висот у його розумінні “Сущності Землі..." З огляду на поточну швидкість... І те, що "Святість Землі" - досить простий тип з усіх Глубінних Тайн, ймовірно лише через два-три роки він буде здатний повністю його освоїти".

«Лінлей має вроджену здібність, але він не може зрівнятися з нашим третім братом, вірно?», - лисий чоловік Борджес, розсміявся.

Чоловік одягнувся в біле і додав: « Ти єдиний правдивий, наймогутніший геній у історії Юлан.

Чоловік одягнений у біле і Борджес дивився на Лейліна з відтінком захоплення в очах.

« Ви не можете так говорити, - Лейлін дивився на південний схід, наче своїм поглядом він міг бачити крізь стіни реальності і спостерігати за тренуючими в гірському ущелині Лінлей. Він спокійно продовжував сміятися. - Лінвей лише Полубог. Він тільки став на шлях тренування. Хто взагалі може передбачити, які його майбутні досягнення? "

« Принаймні, враховуючи його поточну швидкість, він трохи повільніше ніж я був у минулому. Що стосується його майбутніх досягнень, я не можу говорити напевно."

Зшиті в біле ківне, лисий і одягнений.

« Якось він сказав мені, що в інших тілах зустрічав абсолютних геніїв, які ставали Полубалями за десять років, Богами за сто і Висшими Богомами за тисячу. Але тупі, дурні люди могли застрягти в вузькому місці на десятки мільйонів років без можливості прорватися на рівень Полу бога», - Лейлін спокійно сміявся.

« Це справжнє розуміння і сприйняття»

Лелейн зітхнув: « Лінлей дуже розуміє і надзвичайно прониклива людина».

« Стати Висшим Богом за тисячу років. Це просто немислимо», - Борджес і одягнений в біле чоловік зітхали.

Лайлін спокійно висміявся: « Це пов’язано з долею і життєвим досвідом кожної людини. Але ці справжні генії не варто заздрити."

Лейлін явно відчував принаймні зневагу до цих геніїв.

« Ці генії відчайдушно прагнуть якомога швидше досягти рівня Всевишнього Бога. Але звідки їм було знати, що якщо не почати сплавляти Глубінні Тайни з самого початку і якщо вони почнуть їх сплачувати після досягнення рівня Всевишнього Бога, буде вже надто пізно!."

« Глибокі таємниці Закону слід складати на ранніх стадіях розвитку. Чим раніше почати, тим легше буде - зітхнув Лейлін. Якби я це зрозумів, будучи Полубогом, ймовірно, я б міг сплавити шість Глубінних Тайн і стати Парагоном.

« Сплавити всі Голубінні Тайни? Третій брат, у всіх безлічі телощиць, скільки людей змогли досягти цього?" - запитав чоловік, одягнений в біле.

Лейлін посміхнувся і більше не почав розвивати цю тему.

« Лійлін, старший брат, подивився на лисого чоловіка. - Можна вважати, що Лінлей допоміг нашому успішному втечу з Тюрми Гебадос. І ти також тренуєшся в законах Землі. Іди і поспарингуйся з ним."

- Борджесс прямолінійно кивнув.

Лейлін подивився на чоловіка у білих одязі: « Другий брат Бейрут виявив мені велику доброту. Піди і допоможи мені подбати про того Божественного Крисиного Пожирателя. Спарінг нікому не зашкодить."

« Весь час проводити тут і так було трохи нудно», - сміючись відповів чоловік, одягнений в біле.

....

Вода бродила вниз.

Лінлэй був повністю поглинутий сонастроюванням з сущами.

Одна крапля мудрості за іншою заповнювали розум Лінлей, змушуючи його несвідомо злегка посміхнутися. Під час тренувань Лінлей Бебе також не гаяв часу і тренувався.

Раптом тут з'явився чоловік.

« Цет Лінлей, - лисий Борджес помітив слабу посмішку на обличчі Лінлей. - Він посміхається під час тренувань. Це дійсно змушує мене ревнувати!"

Мало хто з волевителів міг сприймати тренування як джерело задоволення.

Якщо вам сподобається щось робити, те, як тільки ви розчинитесь в цьому процесі, ваша ефективність буде надзвичайно висока. Або ж з іншого боку, якщо вам не подобається щось робити, а замість цього ви змушуєте себе це зробити, то ефективність буде дуже низька.

Переважна більшість биків примушували себе тренуватися, тому що вони не хочуть бути гіршими за інших, не бажають бути вбиті іншими або з будь-якої іншої причини.

Як ми можемо порівнювати тих, хто змушує себе тренуватися з кимось, що любить тренуватись?

Всі ці незліченні витвори розуміють таку логіку і вони хочуть зробити з тренування вічне джерело задоволення... Через що їхній зріст міг би йти швидше, розуміння легше і прориви відбуваються частіше.

Але чи вам сподобається це, все залежить від вашого характеру й душі.

Ви не можете просто взяти щось і примусово вибрати. Наприклад, якщо ви бачите негарну жінку, хоч би що її любили, то вам буде важко це зробити. Ваші природні рішення будуть нездійснені.

"Містер Борджес, чому Ви прийшли?" - крикнув Бебе.

Тільки тепер Лінлей відкрив очі і відразу встав. Він засміявся і сказав: « Марістер Борджес.

Борджесс голосно вигукнув: « Линлей, я знаю, що ти тренуєшся в законах Землі. За зміною обставин, я теж тренуюся в законах Землі. Давай проведемо спарінг. Що скажеш?»

« Це... це звичайно ж чудово», - Лінлей був дуже здивований і радий.

Спарінг з воїном, який тренується з тими ж законами, особливо коли той набагато сильніший за тебе, був надзвичайно рідкою можливістю. Адже це означало, що цей сильний чоловік витрачає свій час на тренування.

Хоча він висловився як "Спарінг>", але насправді вирішив допомогти і направити!

"Ха-ха... Я досить дурний. Я тренувався тільки з двома Глибокими Тайнами Законів Землі. Однією з них є Глубінна Таємниця Сущості Землі, тоді як інша Голубінна Сили.

Серцебіння Лінлей стало все більше й менше.

Тепер він дізнався про ще одну Голубину Сили — книжку, в якій розповідається про Закони землі.

"Гул..."

Велика кількість елементів землі почала затверджуватись, і тіло Борджеса вкрилося блискучою земляною бронею.

« Не колір адмантину?», - Лінлей був таємно здивований.

« Лойзо, проти тебе мені немає необхідності використовувати Глубінні Тайни Сили. Я буду використовувати безпосередньо тільки Глубінні Таємниці Сущості Землі. Будь обережним!», - Борджес голосно розсміявся і домовився з силою відштовхнувся від землі та кинувся з ударом кулака до Лінлей.

Сонце яскраво відбивалося від блискучої землі броні. Правий кулак Борджеса фактично перетворився на голову лютого вовка, який відкрив свою пащу і спускався зверху вниз.

"Аауууву!" - лютий вовк видав звук виття.

Лінлей змінився в обличчі. Він хотів відступити, але Борджес без будь - яких образ сумління використовував свою божественну ділянку. Будучи Богом, Божественна область Борджеса змусила швидкості Лінлей різко знизитися.

"Ляз!"

Меч Фіолетовий Крові зіткнувся з кулаком у формі голови цього лютого вовка.

Після вибуху Лінлей було відправлено в політ назад, наче розорений мішок з піском.

"Буум"!

Через мить він з гуркотом встрявав у глибоку ставку і вода розлилася, наче удар метеориту, який не потрапив до атмосфери. Під променями світла сонця краплі води розпилювалися по всіх сторонах і здавалися блискучими коштовностями.

- Борджес похитав головою.

"Буум!"

Лінлей вирвався з-під поверхні води, після чого м'яко приземлився на землю. Дивлячись на Борджеса, він відразу запитав: « Містер Борґес, як вам вдається давати голову лютому вовку такої неймовірної сили? Як її міцність може бути на одному рівні з божественним артефактом?»

Лінлей зараз був дуже здивований тим, що сталося.

Борджес зігнув губи: « Подумай про це сам.

Усмішка Лінлей застигла.

« Добре. Давайте зробимо це ще раз, - Лінлей стиснув зуби.

З цього дня і далі, Лінлей вигрався Борджесом три рази на день. Борджесс ніколи не давав йому жодних вказівок. Будь-які питання, що ставив Лінлей натикалися на одну і ту ж відповідь, щоб він повинен думати про це сам. Насправді... Навіть якщо Борджесс усе пояснить, він не зможе йому по-справжньому абсолютно ясно все донести.

Зрештою Борджесу довелося витратити тисячі років, щоб зрозуміти Голубінні Таємниці Сущості Землі.

Лінлей спарінгоався з Борджесом, тоді як Бебе спарингувався із чоловіком у білих одязі.

З такого типу курсом постійного "Parringe" (Суспільна Африка), розуміння Лінлей щодо « Свободи Землі » (1937 рік) значно покращилося.

Линлей знову відлетів. Коли він впав на землю, його обличчя дійсно з'явилася усмішка.

« Я помилявся, помилився! »

Лінлей почав голосно сміятися: « Вона не помирає. Вона не помирає".

« Я ніколи не розумів, що Пульсуча Ритама стоїть на місці! У безмежній землі, вона всюди! Тепер я зрозумів! Я зрозумів! Пульсуючий Ритм Міра! Ха-ха! Так це і є Пульсуючий Рітм Міра!», здавалося Ліндей повністю зійшов метушня. Піднявши голову до неба, він почав нестримно сміятися. І в момент, коли він почав сміятися ...

Це був надзвичайний, унікальний і непереборний сплеск сили. Простір навколо Лінлію почало перекручуватися. Обличчям до обличчя з цією унікальною присутністю, яке було Законами, будь-яка істота, незалежно від того, наскільки вона була могутньою, було наче мурашка.

Навіть Борджес не міг забрати дріжджі.

Лесий Борджесс, який щойно переміг Лінлей ще раз і готувався до захоплених вчень, був приголомшений: « Ліїнлей, він... Він прорвав... Ось так просто. Це занадто потворно, адже так?»

Зрештою Борджес зрозумів різницю між собою і генієм.

Том 13, розділ 31 — Пульсуючий Рім Міра

Знизили природні Закони.

Навіть Бебе і чоловік у білих одязі, який щойно спарився, відразу підійшли ближче. Бебе рухався, наче спалах блискавки, проходячи повз гори і прямуючи в ущелину. Він побачив Лінлей, що ширяв у повітрі і був захоплений: « Босе, ти нарешті навчився Пульсуючий Рітм Світа?»

« Старший брате, що відбувається? Він ... він прорвався, як це сталося?" - людина в білому полетів вперед і дуже здивувався.

Борджесс сказав: « Щойно я збив його з ніг. Я не знаю, що змусило його отримати раптове розуміння, але він насправді прорвався. Подивіться на це... Це просто знеохочуюче».

« Не дивно, що третій брат похвалив його», - чоловік у білому також подивився на Лінлей.

Ніби то шляхом телепортації ще одна людина з'явилася в ущелині. Це був чоловік з маліновими бровами - Лейк. Бебе глянув на Лейліна з подивом: « Лайд Гори мідного Гора надто сильний. Проте раніше дідусь казав, що жоден виборець не може керувати своїм тілом. Я не знаю, які методи використовував цей Лейлін".

Лейлін посміхнувся, ширяючи в повітрі і спостерігаючи за Лінлою. Він задоволений кивнув.

Простір розмивав і викривався.

"Грохот..."

Незчисленна кількість елементів землі була створена в повітрі над Лінлою та унікальною силою, що оточила його душу. Здавалося, що можна було заглянути у свою душу і зрозуміти все, чого вона досягла. У повітрі над Лінлою з’явилися ще швидші темпи, і він продовжував викопувати природу земної частини.

Раптом...

"БУМ!"

Сутність землі розпорошилась, а в тому місці, де вона була раніше, з'явився чорний коштовний каміньподібний об'єкт, який слабо мерехтів земляним жовтим світлом.

Це була божественна іскра.

« Божественна іскра елемента землі», - у своєму серці Лінлей відчув приплив радості. Одного разу він вже мав досвід і був давно до цього готовий.

« Зрештою, я став Божественним частиною землі і не міг бути щасливим елементом вітру. Але він не міг подумати про Лейлін. - Я мушу подякувати Лорду Гори Медного Гона. Завдяки йому я так швидко прорвався крізь “взузьке місце».

« Чи повинен я сформувати ще один божественний клон?», - Лінвей міг відчути ту інформацію, яку природні Закони передавали йому.

Не вагаючись, Лінлей взяв під контроль Божественну іскру землі, яка ширяла поруч з ним, поза його тіла. На губах Лінлей натякав на посмішку: « Моя душа буде розділена на дві частини знову. З сьогоднішнього дня, у мене буде ще одне тіло і в той же самий час я зможу тренуватися в більшому кількості Закону. Але цей біль від поділу душі..."

Ааах!»

М’язи Лінлей по всьому тілу почав підрогивати. Біль від розщеплення душі зробила його обличчя зовсім блідим.

« З’ясувалося, що Ліней хоче тренуватися в інших законах. - Він вирішив ще раз розділити свою душу навпіл."

Лейлін добре знав, що процес розділення був болісним. Коли душі були розірвані навпіл, навіть наймогутніший з биків вимагачів не зможе стриматися від крику.

На щастя, під час Божого правління душа захищатиметься природними законами.

У даний момент це не викличе ніяких проблем. Але за звичайних обставин проста вібрація, яка могла б бути достатньо сильною, може призвести до справжнього хаосу і колапсу душі.

Душа у формі меча вилетіла з тіла Лінлей, сплачуючись із закритих в повітрі Божественною іскрою землі.

« ДУша в формі меча, очі Лейлін загорілися. - У нього є потенціал, щоб тренуватися в законах розрухання."

У даний момент Лінлей знову опинився у цій безмежній, нескінченній і унікальній площині — Море Елементу.

Цей туманний простір був наповнений безмежним Морем Елементом. Хвилі піднімалися і падали... жовто-земляні хвилі були наповнені споконвічної сутності землі. Чим глибше, тим чистішою є Божа сила землі. Лінлей наполегливо працював, щоб глибше зануритися в цю божественну силу.

Божественна сила землі оточила його божественну іскру Землі, утворюючи Божий слон, який виглядав ідентично Лінлей.

« Тіла, сформовані з природних законів, завжди створюються оголеними», - Лінлей відразу використав свою божественну силу землі, щоб створити землю жовтої мантії для свого Божественного клону Землі. У цей час його Божественний клон вітру також з'явився зсередини його первинного тіла.

Божественний клон землі, божественний клон вітру. Два могутні божественні клони кружляли навколо первинного тіла.

А потім, два божественних клони злилися в єдине ціле з первісним тілом.

У морі свідомості Лінлей в медитативній позі сиділи одягнений у жовте Линлей і хмарлений в зелене Лілі. У цей час над двома божественними слонами зависла мечеподібна душа. Її розмір був набагато менший, ніж раніше.

На горі Медного Гону.

Спустившись на землю, Лінлей відкрив очі і коли він це зробив, то побачив Лейліна, друзів Лайлина та Бебе.

Його очі були сповнені захоплення і він широко посміхнувся. Водночас він показав Лінлій великий палець: « За шість місяців виходу тут, на горі Медного Гона, вам вдалося стати божеством у Законах світу. О, верно. Босс. Це стало можливим завдяки Глибокому тайнам Сущості Землі чи блукаючого Тайнам Пульсуючої Ритими Міра? "

"Пульсуючий Ритм Міра!", - сміючись сказав Лінлей.

«Лине, мої вітання» з спокійною посмішкою сказав лорд Гори мідного Гону Лейлін.

Лінлей подивився в сторону Лейліна. Він вклонився у дуже формальній манері і вдячно сказав: « Лард Лейлін, я щиро вдячний Вам за допомогу. Усім вам, трьом. Якби не ви, я не знаю, як довго б це зайняло - прорватися через вужче місце».

« Не дякуй. Це ми, три брати, повинні дякувати тобі." - сказав Лейлін.

« А? » — здивувався Ліней.

Лейлін повинен подякувати йому? Про що мова?

Борджесс голосно вигукнув: « Ха-ха. Линлей, якби не ти і два інших Полу багаті ми, три брати, швидше за все були б у Т'юремі Ґебадос".

Лінлей і Бебе відразу зрозуміли.

« Похоже, що Лайлін з іншими дійсно втік з Тюрми Ґебадос" - про себе подумав Лінлей.

« Босс. Здається, що удар меча Олів’є все ж приніс щось корисне», - розсміявся Бебе.

Лейлін подивився на Лінлей. Усміхнувшись, він сказав: « Лоіно, тільки - но досяг рівня Полу бога в законах Землі. Незважаючи на те, що ти став експертом у Пульсуючому Рітмі Міра, є один важливий нюанс... Ти повинен розуміти, як застосовувати те, чого навчаєшся. Це дуже важливо."

Зрозумівши це, Лінлэй кивнув.

Справді, після того як він став Полубогом через Закон Ветра, то все ж таки повинен був досліджувати усе протягом досить довгого часу перед тим, як розвивати свій “Гімн Вента65 ”.

« Якщо ти не будеш турбувати Лінллей і дати йому можливість спокійно зосередитися на Пульсезі Міра. Коли він зможе ефективніше використовувати його, він може реалізовувати потужніші атаки» - Лейлін подивився в бік Бебе і сказав.

« Я знаю», кивнув Бебе.

Після того, як хтось отримав уявлення про закони, йому потрібно було присвятити час осмисленню, яким їх краще використовувати.

« Лови, продовжуй тренуватися. Через деякий час, ти повинні бути на рівні, порівняним з моїм старшим братом», - сказав Лейлін.

« Як це може бути? — посміявся Ліллей. - Я лише Полубог".

« Але у тебе є два Боговних клона», - посміхаючись відповів Лейлін.

« І... що я маю два клони? - Обмежена сила Божественної області повного Бога занадто сильна. Я можу тільки ледь протидіють такій силі".

Лейлін усміхнувся ще ширше і продовжив: « Ти навіть не розумієш, що це означає? »

- Лінлей не розумів.

„Лінлей, твої два божественні клони тепер поєднані з вашим оригінальним тілом. Кожна божественна іскра здатна створити Божественну сферу. Обидві твої Божественні іскри здатні створювати божественні області. За допомогою двох божественних областей, що лежать над одним, ви можете послабити силу Бога, яка зволожує вас." - пояснив Лейлін.

Лінлэй почав розуміти.

Спочатку, коли Бейрут говорив, що Полубог поступався Богові, це був один бій.

Але насправді, для когось на зразок Лінлей все було не так погано. У нього було два божественних клона, які могли об’єднати свої зусилля.

« Божественна сфера двох Богослових слонів може не повністю знищити Божу природу, але її зв’яжуюча сила буде набагато нижчою. У цей момент ти можеш розраховувати на свою техніку і розуміння Глубінних Тайн, щоб досягти парітету з моїм старшим братом», - сказав Лайлін.

Лінлей відчув приплив хвилювання.

Таким чином, додаткові божественні клони приносять користь.

Оскільки Лінлей мусив спокійно тренуватися, щоб навчитися використовувати техніку Пульсуючий Ритм Міра, він, природно, більше не спаррингоався з Борджесом. Бебе не перешкоджав медитаціям Лінлей. Він спаррингоався з людиною в білих одягах.

У гірському ущелині. Линлей сидів на самоті.

Заклинання забороненого рівня Пульсуючий захист контролюється пульсуючою силою, яка міститься в елементі землі. Після активації заклинання забороненого рівня воно створювало, здавалося б, напівпрозорий бар'єр. Він був сформований з пульсуючої сили, яка природно міститься в землі.

У минулому Лінлей не розумів, як ця пульсуюча сила генерувалася.

« У минулому я вважав, що ця пульсуюча сила не така ж звичайна, як нормальна сутність елемента. Я думав, що це був новий тип сили. Але тепер, здається ... Вона просто повинна бути перетворена, - після повного усвідомлення Пульсичного Рітма Міра Ліндей почала усвідомлювати багато речей. - При використанні Пульсуючого Ріта Міра, крім використання вібрації для атаки, я повинен бути у змозі використовувати пульсуючу силу атаки."

Лінлей стояв на землі, концентруючи Божу силу в своєму тілі.

Дивна пульсуюча сила перетікала через ноги Лінлей в землю, а потім поширювалася назовні у напрямку глибокого ставка перед ним.

"БУМ!"

Вода вирвалася з басейну.

« Такого роду атаки тихі і непомітні, - губи Лінлей вигнули в усмішку. - Якби я тренуватися в цих аспектах довше, атака була б набагато сильнішою."

....

Імперія Рохольт. У відлюдній садибі.

« Справді, багато людей тренуються на самоті? — каже Садиста. — Ще раз він розповсюдив своє божественне відчуття у напрямку гори Медного Гону. Звичайно, він виявив, що Лінлей тренувався сам. - Лінлей справді незвичайна. Він досяг стадії Полу бога в Законах Землі".

Очі Садисти світилися холодним світлом.

Чим більший потенціал був у Лінлей, тим більше Садиста хотів убити його.

« Я не можу дозволити Лінлію поїхати до Царства проклятих і дістатися до Префектури Індіго, — сказав він. — Це було дуже цікаво. - На горі Медного Гону присутні тільки два Бога. Якщо Анрас буде достатньо швидкий, він повинен бути в змозі вбити Лінлей за короткий проміжок часу."

Садиста був досить впевнений в Анрасі.

Все тому, що Анрас тренувався в законах вогню, які славилися силою атаки.

"Анрас..." - Садиста зараз простягнув своє божественне почуття до Анрасу.

Сьогодні була темна і хмарна ніч. Дул сильний вітер.

Людська фігура летіла по повітряу на високій швидкості. Це був хмарний в червоному Анрасі. Арас дивився на південь: « Я чекав надто довго. Нарешті у мене з'явився шанс."

Тільки що Садиста розповів йому про місце розташування Лінллей через своє Божество.

Анрас точно знав, де був Лінлей.

Слабке червоне світло мерехтіло в очах Анраса.

Незабаром у поле зору Анраса з’явилась гора мідного Гону. Обличчя Анраса стало ще холоднішим. Він був добре обізнаний з плануванням Гори Медного Гону. Він швидко поплив вниз, долав гірські ліси і наближався до місця, де Лінлей усамітнювався у ущелині.

....

Усередині сади, що складається з сутності елемента землі.

«Наглец. Він поширює своє божественне почуття знову і знов. У нього дійсно є огидні наміри», - Лейлін іспустив спокійний сміх. Садиста думав, що ніхто не помітить його повторні спроби дослідити місцевість Божественним почуттям, але він не знав про нього повністю обізнаний.

- Лейлін зберігав спокій.

« Бог. Це шанс, щоб побачити наскільки сила Лінлей просунулась вперед. Цікаво, чи зможе він чинити опір." - зрештою Лейлін зник з подвір'я. Насправді Анрас був набагато ближче до ущелини, де перебував Ліллей, ніж Лайлін.

І все ж...

Лейлін прибув перший.

У ущелині, де тренувався Лінлей.

Лінлей був поглинутий своєю медитацією. Але раптом він відчув, що земля злегка завибрувала.

"А?" - Лінвей в замішанні зупинив тренування.

« Що відбувається?» - Лінвей не зрозумів, чим викликані ці вібрації.

Лінлей не знав, що в кутку ущелини раптово з’явився шматок скелі. Ця порода витримала ауру з землі: « Ліпше спостерігати звідси. Інакше, якщо Лінллей буде на межі життя і смерті, все дійсно стане набагато важче. Ох. Цей Бог вже прибув.

Том 13, розділ 32 — Земля і Ветер

Лінлей не помітив, як з’явився Анрас. Натомість він приділяв особливу увагу Пульсу Рету Мірі.

« Слава містера Лейліна були правильними. "Святість Землі ♫ - це глибока таємниця законів землі, яка дає хороший захист проти фізичного нападу, тоді як ” Старожитня Ртима Міраайра" захищає від духовних атак."

Тепер Лінлей роздумував, як покладаючись на Пульсуючий Ритм Миру здійснити духовну атаку.

На вершині віддаленого дерева стояла людська фігура. Це був Анрас.

Анрас дивився на тренувальника в ущелині Лінлей: « Щоб його вбити, мені потрібен лише один удар! »

Хоча Анрас знав, що Лінлей був лише Полубогом, він вирішив напасти з засідки і невдовзі вбити його. Це був наказ Садисти.

У долині було дуже тихо.

"Свiєш!"

Раптом, смуга яскраво-червоного вогню розсікала повітря, рухаючись в бік Лінлей.

Лінлі був приголомшений.

« Не добре», - Лінлей відчув, що він став обмеженою божественною територією.

Якби на інших Полубогов напали з засідки Божественною ділянкою і атакували з усієї сили, то, безумовно, вони не були б в змозі реагувати.

Але Лінлей часто спарринився з Бойнесом, повним Богом. Зараз перед лицем раптової атаки Лінлей среагував майже миттєво...

Покладаючись на два божественні клони у своєму тілі, він відразу створив дві Божественні ділянки.

У той же час меч Фіолетової Крові з'явився в руках Лінлей і почав кружляти дуже майстерно. Безчислені тіні меча перетворилися на довгий фіолетовий ланцюг, який перетинався з червоним кольором. Покладаючись на віддачу від зустрічних ударів, Ліндей почав швидко відступити.

"Взрів!"

Лінлей було відправлено на польот далеко в гори, які лежали позаду водоспаду. Стіни тріснули і каміння посипалися вниз.

Анрас змінився в обличчя. - Він був у змозі просто заблокувати мою приховану атаку?

Анрас був дуже вражений.

"Свiєш!"

Анрас спіклував вниз... Рухаючись як хижий птах, він кинувся до відгортості в стіні, яку було щойно створено Лінлей. Але зі звуком вибуху Лінлей вже вилетів з іншої частини гірської стіни. Він рухався так само швидко, як блискавка і зрештою приземлився на порожньому місці ущелини.

Лазурно-золоті драконі луски покрили все тіло Лінлей і його Драконячий хвіст, схожий на залізний, блискучий холодним блиском христів, почав м'яко гойдатися навколо. Холодні, темно-золотисті очі Лінлей беземоційно вдивлялися у бік гірського муру.

— Хто ти? - ряв Линлей.

Після трансформації у форму воїна Драконячої Крові швидкість Лінлей різко зросла. Незважаючи на те, що він користувався двома своїми божественними справами разом, то Божественна частина його Божого противника - повного Бога поставила його в невигідне становище. Тим не менш, спираючись на Глубінні Істини швидкості і його форму воїна Драконячої Крові, він був у змозі підтримувати швидкість еквівалентною противнику.

Гучний крик Лінлей не тільки приголомшив Анраса.

У той же час...

В іншій частині Гори Медного Гонґа, де Бебе і чоловік у білих одягах спарринголися, а також Борджес були шоковані.

- Бебе змінився в обличчі. Він відразу ж рвався у напрямку ущелини пліч - о - пліч з цими двома Богами.

« Пан Анрас знав, що ситуація стала жахливою. - Якщо я почекаю прибуття цих двох Богів, то в мене не буде ні найменшого шансу!»

Він спалахнув вогнем і розрізав небо, наче стріла в’їхав у напрямку Лінлів.

Це крижаний, обгорнутий спис у його руках нескладний удар прямо в бік Лінлей.

« Моя найпотужніша атака!» - дивлячись на Лінллей в очах Анраса мерехтіло холодне світло.

Лінлей стояв на місці, дивлячись на нього темно-золотистими очима. Він ніби не збирався ухилитися: « Він прямо просить, щоб його вбили».

Анрас не міг утриматися від глузувань, коли побачив, що його ворог не ухиляється.

Насправді, коли Лінлей вибрався з гірських стін і закричав, він уже міг контролювати божественну силу в своєму тілі, щоб та трансформувалася у Пальсуючий Ритм Міра, у сплески пульсуючої сили, яка постійно поширювалася із-під ніг Ліліей. Площа рівна сотні метрів з Лінлією в центрі стала територією цієї сили.

« Зараз!», - очі Лінлей раптом загорілися.

У той же момент, багато хвиль пульсуючої сили з'явилися в недрах землі і почали підніматися знизу-вверх, щоб на високій швидкості оточити Анраса. Це виглядало так, як якби... З-під землі раптом з'явилися »руки Marvel, схопили ноги Анраса і охопили все його тіло.

Анрас різко змінився в обличчя.

« Умрі!» - саме в цей момент трансформований у Драконю форму Лінлей наперевіс зі своїм мечем Фіолетовим Крові і важким адармантним мечем направив свої удари на Анраса.

"БУМ!"

Божественна сила з його тіла виходила назовні, і Анрас поспішно позбувся пульсуючої сили. Проте, в той же момент, коли він позбувся її, відстань між ним і Лінлею була скорочена менш ніж до десяти метрів. Відстань менш ніж десять метрів для них була дуже близькою.

Адже їхня швидкість була занадто високою!

Як Анрас міг відступити? Зрештою, Бебе і ці два Боги також летіли на дуже великій швидкості.

Холодне світло почало світити від його списа. Коли він штовхнув його в сторону Лінлей, наконечник списа ніс тьмяний сплеск блідо-червоного світла.

Це була наймогутніша атака Анрасу: « Руйнівник Душ 12.

І водночас приємна мелодія флейти рознеслася по сусідству. Почувши цю мелодію, навіть Анрас був вражений. Після 20 років тренувань “Гімн Вентраfile Лінлей став набагато сильнішим, ніж був раніше.

А найважливіше те, що цей фільм “Гімн Ветра̄ був не просто мелодією флейти... Він також містив у собі « звукову Волну-- ».

Меч Фіолетовий Крові зіткнувся з наконечником списа.

"Дзинь!"

У той же час на нас з’явилися ілюзорні тіні меча та бліді червоні тіньи списа.

"Взрів!"

Ілюзорні тіні меча протрималися лише мить, перш ніж були розбиті. Блідна червона тінь списа лише трохи потьмяніла, але продовжувала летіти в бік Лінлей.

"Плохо!" - Ліндей різко змінився в обличчя.

Але ця духовна атака була просто занадто швидкою! Часу не було!

« Жахливо!», - Лейлін, що ховаювся всередині далекого скелі поблизу ущелини був дуже вражений. Хоч би якою швидкою вона була, вона не може бути швидше духовної атаки.

« Умрі!», - як тільки важкий адарантовий меч приземлився на тіло Анраса, Ліндей зревів.

Незважаючи на те, що для опису потрібно було деякий час, насправді Лінлей провів атаки з важким адамантовим мечем і мечом Фіолетової Крові одночасно. Анрас вирішив не повертатися, але він мав лише одну зброю. Між мечем Фіолетовим Крові і важким адармантовим мечем Анрас відчув, що мечом Фйолітової крові є найбільша небезпека.

Він заблокував меч Фіолетової Крові і природно важкий асмантовий меч приземлився на його тіло.

І в той же час тьмяна червона тінь списа проткнула тіло Лінлей...

Незвичайний вигляд духовної енергії, яку було перетворено в хвилі коловороту, пройшов крізь адармантовий важкий меч і проникла прямо до тіла Анраса.

"ВЗР!"

Чіткий, напівпрозорий бар’єр покривав усі моря свідомості Лінлей і показував лише одну колоду. Його стріла вдарила по ньому, а потім розлетілася. Лише невелика кількість цієї розосередженої червоної енергії зіштовхнулася з колодою у бар'єрі, намагаючись прорватися всередину.

Однак Пульсуюче Захистило духовну енергію Лінлей.

Якщо б це була вся червона тінь списа, то духовно Пульсуючий захист Лінлей не міг би утримати її. Однак, це були не більше ніж розсіяні залишки цієї атаки.

Ілюзорна напівпрозора форма меча встромилася безпосередньо у море свідомості Анраса.

Якщо в десять тисяч разів збільшити цю ілюзорну тінь меча, то можна було виявити незліченну кількість духовних хвиль, які були щільно заховані й формувалися повністю. Спочатку звичайна духовна енергія Лінлей, змінена Пульсуючим Рітом Мірою, стає надзвичайно жахливою.

Ілюзорна тінь меча проткнула море свідомості. Його духовна енергія відразу зреагувала і почала відводити захисну, блокуючи стіну. Лише в ілюзорній тіні меча, сформованому з безлічі пульсацій духовної енергії, ця завуальована захисний мур швидко впала.

Ілюзорна тінь меча жорстоко вдарила по Божественній іскра.

"ВЗР!"

Божественна іскра затремтіла, і зрештою душа в ній розпорошилась.

Найвища Волна Пульсуючий Ритма Міра - меч Вольні Небитія!

"Отже?" - Лінлей був дуже задоволений.

Спочатку Лінлей використовував Пульсуючий Рім Міра для створення колибальних хвиль на внутрішні органи ворога. На основі того, що він дізнався з “Гімна Ветра̄ і результати місяців тренувань ”, Лінлей почав розуміти як Пульсуючий Ритм Міра може провести духовний наступ. Насправді, меч Волни Небтия Лінлей не був ідеальним. Іноді він отримував успіхи, іноді ні.

Раптом, але цього разу йому пощастило.

"В'юх~!"

Раптом інша фігура несподівано з'явилася із трупу Анраса. Ця фігура схопила Божественну іскру та змила в небо.

« У цього Анраса є інше тіло!», - Ліндей змінився в особі.

« Ти можеш знайти цю--~!»

Линлей почав переслідувати.

« Моє Божество було знищене. Я, величний Бог, був переможений півубогом?», серце Анраса переповнив гнів. У нього було 2 тіла, одне було на рівні Бога з клоном вогню, друге на рівнях Полу бога зі клоном вітру. Анрас звичайно доглядав за тілом з Божим.

« Я обов'язково відімщу!» - у своєму серці Анрас гнівно ревел, але в той же час відчайдушно намагався втекти.

"В'юдюх~!"

Його божественне відчуття вирвалося назовні і попрямувало в сторону Імперії Рохольт.

"Лорд Садиста!"

Садиста очікував хороші новини від Анрас. "О, Арасе, тобі вдалося".

"Лорд Садиста, врятуй мене, спасіть мене!" - Анрас заїкався. Це змусило Садисту остовпнути. Він негайно випустив своє божественне відчуття, оточуючи простір навколо Гора Медного Гонгу разом з ним, це дало йому можливість точно знати, що зараз там відбувається.

Садиста дуже змінився в обличчя.

Хоча для опису потрібен час, насправді, з моменту, коли Лінллей і Анрас почали битися і до цього, було лише два обміну атаками... Перша була прихованою атакою, в той час як друга була нападкою на повну силу з обох сторін. Ці два розміни пройшли дуже швидко. Бебе і ті два Бога ще не досягли ущелини.

Анрасу не пощастило зустрітися з Ліндей, який мав пошкоджений захисним щитовидким Уладики.

Хоч би якою була шкода артефакт Владики, він все ще був дефектом Володаря! На жаль, для Анраса меч Фіолетової Крові Лінлей і адамантовий важкий меч тримали в собі жахливі духовні атаки.

"Бежати, бігти!" - Анрас відчайдушно намагався втекти, його пошкоджене тіло, будучи тілом Полу бога елемента вітру, було дійсно швидке.

"Скхарії!"

Роз'ясний вереск заповнив простір і величезний, ілюзорний божественний Крисинний Пожирач з"явився в повітрі. Божественний Крисиний Пожирач відкрив свою пащу і дивна сила раптом окутала Анраса, заморожуючи його в повітрі та перешкоджаючи руху.

« Бебе?»

Бебе вже був перетворений у Божечінний Крисиного Пожира завдовжки півметра. Однак за ним було надзвичайно довге тіло, яке сягала 100 метрів.

« Ааа... "Це не так!" - Арас впав у розпач.

Божественна іскра вітрів зараз вийшла з тіла Анрасу й перетворилася на промінь світла, полетіла прямо до рота Бебе. Бебе проковтнув її, наче з'їв квасолі.

Тіло Анраса безсило впало на землю.

Бебе взяв його Найжпростірне кільце, заодно захопив і Божественну іскринку елемента вогню: « Хмпф, ти вирішив діяти проти мого боса і все ще хотів втекти? Тільки у своїх мріях!».

Бебе пнув труп Анраса два або три рази, очевидно, що він був дуже злий.

Людина, Борджесс і людина в білому робі та Лінлій дивилися по-різному.

« Це... Це божественна здатність Крисиного Пожирач?

Чийсь Божественна іскра?

Не дивно, що вони наважилися назвати себе Божественними Крисиними Пожирателями. Це занадто потворно.

« Пролітаючи, Бебе кинув Божу іскру вогню в руки Лінлей. - Я не в змозі перетравити цю божественну іскру. Вона твоя.

« О», - Лінвей взяв божественну іскру рівня Бога.

« Почекай, що ти щойно сказав? — Лінлей подивився на Бебе. - Ти сказав перетравити?

Божественні іскри були настільки твердими, що майже не зруйнувалися. Навіть божественні артефакти не можуть залишити на них жодної подряпини. Ось чому, коли помирає Божество, вони залишають божественну іскру. Навіть Всевишній Бог не може зруйнувати його, якщо він б’є з усієї сили. Но Бебе...

« Все так. Я лише Полубог, тому можу перетравити тільки божественні іскри того ж рівня." - пояснив Бебе.

Лінлей подивився на Бебе, не в силах щось вимовити.

Том 13, розділ 33 - Непримирима Ярсть

« Переробити божественну іскру?, лисий чоловік та чоловік у білих одязі, два повні Бога спускалися з неба. Борджес, лазий чоловік, дивився на Бебі з широко розкритими очима. Божественні іскри відомі своєю незнищенністю, а навіть 10 тисяч божественних артефактів не порівняються з ними.

У Плоскості Тюрма Гебадос, коли воюючі билися і неважливо яких рівнів вони були, Божественні іскри ніколи не руйнувалися. Навіть меч Фіолетової Крові Лінлей не міг зрівнятися з ними.

« У теорії, божественні іскри повинні бути повністю незнищенними», - чоловік в білих одягах погоджувався кивнув.

« Так, Божественні іскри справді жорсткі. Хоча мої зуби дуже гострі, я досі не в змозі повністю пережовувати їх або розмелити" - Бебе смиренно потер ніс.

« Чи ти хотів їх розтирати? — сказали вони, навіть Лінлей захотів проклясти Бебе. Однак під його лукавим поглядом Лінлей не знав, сміятися йому чи плакати. - Бебе, ти маленький негідник. Ти стаєш все більш підступним. Цікаво, де ти це робиш?»

Бебе навмисно виспустив протяжний подих: « Я не в змозі пережовувати або розтирати їх зубами, так що все, що я можу зробити, це просто проковтнути і перетравити у своєму животі».

"Переварити" - Борджесс і двоє інших відчули, що це занадто неймовірно.

« А чому ні? Бебе високо задер голову. - У всіх незліченних тілах всесвіту я другий Боговий Крисиний Пожирач, який коли-небудь існував. Ви знаєте, що існує не так вже й багато Ба-Змеїв та Звірей Пожирають небеса в інших площинах всесвіту. Але вони не такі рідкісні і цінні, як ми - божественні Крисині Пожирачі".

Лінлей про себе розсміявся: « Про Ба-Змеїв і Звірей Пожираючих небеса живуть в інших площинах Бебе напевно дізнався від лорда Бейрута».

Лев Суань або Звірина, що пожирає небо і Ба-Змей - це два типи Божественних звірів, які були єдиними в своєму роді у Плоскості Юлан.

Але існувало набагато більше площин. Але Дайлін і Таросс ніколи не відвідували інших Плоскостей. Звичайно, вони не знали нічого про те, скільки Божественних звірів було в інших тілах.

« Лiнлэй, Бебе, ходімо. Ходімо в нашу садибу. Третій брат чекає на вас." Чоловік у білих одязі посміхався.

"Містер Лейлін?"

Оскільки цей загадковий містер Лейлін запросив їх, Лінлей і Бебе звичайно не стали відмовлятися. Вони відразу пішли за Борджесом і чоловіком у білих одязі, попливши в садьбу елементу землі.

....

У ущелині, де тренувався Лінлей.

Гора в кутку ущелини раптом зникла, перетворюючись на Лейліна, одягненого у темно-червону мантію. Лайлін подивився на схід, здавалося, його очі могли дивитися крізь стіни реальності і усмішка з’явилася в частині його губ: « Цей найвищий Бог ще не зійшов з розуму. Він не з'явився, щоб відразу ж помститися."

« Але швидкість вдосконалення Лінлей перевищила мої сподівання, — дихаючий Лейлін похвалив його. Цей фіолетовий меч має бути артефактом Всевишнього Бога. Його злісна аура сильна. Хто знає, скільки військових впали від цього меча".

"Тим не менш, буде все-таки краще не бути занадто зухвалими".

Лейлін нахмурився: « Якщо Всевишній Бог несподівано знищиться... Різниця між Лінією і Всевишнім Богом просто занадто велика. Якщо я захочу врятувати його, у мене не буде часу. Треба приготуватися заздалегідь!»

Лейлін міг легко знайти прихід Анраса до гори мідного Гонґа.

Але якщо це буде Садиста, особливо, коли він захоче приховати свою ауру... Поки Лейлін не активує своє божественне відчуття або поки не буде шукати за допомогою інших здібностей, він не зможе швидко виявити присутність Садисти.

« Схоже, що нам потрібно бути обережними», - хмикнув Лейлін і потім, як тільки сутність елемента землі навколо нього злегка здригнулася, Лайлін розчинився в повітрі.

....

Поки Лінллей та інші летіли у напрямку садиби, повністю зробленої з природи елемента землі, Лейлін вже прибув туди.

Коли Лінлей та інші приземлилися в садибі, вони побачили Лейліна, який повільно пив вино.

« Брат, Лінлей і Бебе прийшли. Навіщо вони тобі знадобилися?" - голосно запитав лисий чоловік, Борджес.

Лейлін відставив убік келих вина і подивився на Лінллей та Бебе посміхнувся: « Ви двоє, сідайте».

Серце Лінлі було повно запитань: « Що хоче Лейлін?»

« У теперішній час ви будете жити в садку, так буде краще для вас. Якщо вам потрібно тренуватися, Лінлей, ти можеш тренуватись на внутрішньому подвір'ї." - Лейлін прямо оголосив про свої наміри.

Лінлей і Бебе відразу відчули себе трохи здивованими.

"Містер Лайлін, жити в цьому місці?" - Лінлей був трохи спантеличений.

Лейлін засміявся: « Що? Щось не так з цим місцем? Або чи ти боїшся пошкодити його? Не турбуйся. Стіни цієї резиденції не такі вже крихкі. І навіть якщо ти пошкодиш їх, я з легкістю їх відновлю".

« Це не те, що я мав на увазі, - поспішно сказав Лінлей. - Але якщо Ви попросили нас залишитися, містер Лейлін, я з Бебе деякий час потурбую Вас нашою присутністю."

По відношенню до лорда Гори Медного Гонга, Лейліна, Лінлай та Бебе відчували благоговіння. По-перше, він був дуже сильним. По-друге, він добре ставився до цих двох.

Врешті-решт, на основі того, що сказав Сати, зазвичай, якщо Лейлін давав комусь пораду, він не давав тій же людині другої поради протягом 10 років.

«Липей, я бачив твою битву з Богом. Для тебе, щоб бути в змозі розвинути духовну атаку за допомогою Пальсуючого Рітма Міра у такий короткий час... Це виглядає вражаючо." - похвалив Лейлін.

« Я ще не повністю навчився цієї атаки, — каже Лінлей. — Мені було дуже приємно. - У небезпечний момент, у мене не було виходу, крім як використовувати одночасно меч Фіолетовий Крові і важкий адартковий меч. На щастя для мене, атака важким адарантовим мечем вдалася. Інакше я б не вбив Бога".

Лейлін кивнув, а потім серйозно сказав: "Лінелей, є дещо, про що я хотів би тебе попередити".

"Містер Лейлін, будь ласка", - Лінлій відразу зосередився.

Лайлін кинув: « Лінлей, чесно кажучи, коли ти використовуєш меч Фіолетової Крові для духовного нападу, сила надто мала. Все, що ти робиш - це використовуєш духовну енергію простим способом, пропускаючи її через меч Фіолетовий Крові і використовуючи його для атаки душі ворога. Єдиний хороший аспект цієї атаки - це те, що ти включив в неї Глубінні Істини музики.

« Я закликаю тебе, у критичний момент, коли будеш мати справу з сильним противником, не використовуйте цей вид атаки. З точки зору сили цієї духовної атаки, вона набагато нижча за твого Пульсаючого Рітма Міра. Різниця надто велика".

«Сила дуже низька», - Лінлей знав це досить добре.

Гімн Ветра, хоч і духовна атака, але по правді вона не пов'язана з жодним із Глубінних Понятих Законів. Це просто наповнення меча Фіолетовою кров’ю духовної енергії і використання її для духовного наступу.

Це все.

Коли “Гімн Ветра Фішер ударив по ” лихоманцеві Душ - но, ілюзорні тіні меча Фіолетової Крові були створені відразу ж знищені. Його сила була набагато гірша.

Коли Лін Лейн створив Пульсовий Ритм Міра — меч Волни Небутії, то побачив, що духовна атака в Глубінних Тайнах може досягти небачених висот.

Можна сказати, що “Гімн Ветра̄ був не більше ”, ніж ” Молотона — енергії з духовної сили, яка б’є душу противника.

Проте, Пульсуючий Ритм Міра — меч Волни Небтія, він заохочував Лінлей прокластися крізь принципи “Рітавіта ” і таким чином створили мільйони хвиль духовного ривбі. Тоді незліченні хвилі духовного рябі чудово формуються в організованому порядку у суцільну тінь меча! Ілюзорна тінь меча, ударивши душу, вивільнює ці незліченні хвилі рябі. Удосконалюючись, вони починають накладатися один на одного і досягати крайнощів!

Візьмімо для прикладу звичайний білий аркуш паперу. Якщо ти скрутиш його в трубочку і якщо будеш використовувати багато сил, то зможеш розірвати її. Але якщо ви розріжете аркуш на сотню смуг, а потім скручуєте його в єдине ціле, то він буде у сотні разів міцніший і зможе витримати навіть кілька сотень кілограмів.

Ефективність ” (Плетіння >> у Пульсуючого Ріта Міра, Глубіна Правда) була в сотні разів кращою від простої « розмови ».

« Проти Гімна Вентра низькорівнева атака. Сила атаки збільшиться тільки після об'єднання з Глибокими Тайною Законами", - Лінлей розумів це.

Лейлін з усмішкою сказав: « Якби ти використав свій важкий адармантовий меч, щоб вразити спис Бога, то твої духовні атаки були б скалічені! Його духовна атака по силі була на рівні з твоєю».

За допомогою свого досвіду та мислення Лейлін міг легко визначити це.

« Так, - Лінвей подумки повернувся до тьмяної червоної тіні списа. Це спис дійсно було досить потужним. Якби я не мав пошкодженого артефактера Владики, то, мабуть, був би нездатним прийняти духовну атаку такого рівня."

"Лінлей, є дещо, чим я здивований".

Подивившись на Лілію, Лейлін нахмурився: « Це буде передсмертний удар духовної атаки Бога... Багато повних Богів не могли б прийняти її, тим більше твоя. Як так вийшло, ніби вона тебе зовсім не зворушила?»

Це питання довго непокоїло Лейліна.

"Це..." - Лінлей не знав, що сказати.

Чи міг він сказати Лейліну, що має пошкоджений захисний душу артефакт Володаря? Артефакт Владики, навіть пошкоджений, міг змусити Всевишнього Бога бігати з червоними пристрасними очима.

« Ха-ха, я був грубим, - Лейлін голосно засміявся. - Я не повинен був задавати це питання. Лінлі, ти просто мій сусід. Якщо у тебе є питання щодо тренувань, можеш їх мені задавати".

« Добре», - Лінлей кивнув.

"Ти повинен вивчити аспект духовного нападу Пульса Міра якнайшвидше." - сміявся Лейлін.

Отже, Лінлей і Бебе почали спокійно тренуватися в садибі. Коли Ліліей був спантеличений, Лейлін наводив приклади, щоб допомогти йому. Іноді Лінлей розумів це відразу, якщо не зрозумів. Тоді Лейлін залишав його поволі обмірковувати все самостійно.

Щоразу, коли Лейлін спостерігав за вправою Лінлей і міг дати пораду, він давав її.

Тренувальники Лінлей щодня проходили щасливо і мирно, але в Імперії Рохольт, той Всевишній Бог Садист, за останні дні був у поганому настрої.

....

На внутрішньому подвір’ї Садиста сьогодні обідав разом з двома Богами. Однак, обличчя Садисти було дуже похмурим і ті два Бога не видавали ні звуку.

"Бдищь!"

Садиста стукнув кришталевий келих про стіл, потім встав і вийшов з вітальні. Через те, що він використовував занадто багато сили, кришталевий келих розбився.

Двоє Божих чоловіків поглянули один на одного.

« Дні, відколи Анрас помер, протягом останнього місяця лорд Садиста перебував у поганому настрої. Як ми повинні вирішити цю проблему?" - сказав чоловік середніх років з коротким сивим волоссям.

Вони були розчаровані цим.

Якщо Садиста завжди буде таким похмурим і вуглюмом, їхнє життя не матиме успіху. Врешті - решт Юлан буде жити в Площині приблизно тисячу років. Якщо вони проведуть цю тисячу років у нервовій системі, то це зробить їх справді нещасними.

«Верно. Це треба вирішити. Я піду, обсуджу це питання з дядьком." - сказав юний Денні. Він був племінником Садисти. Таким чином, вирішення проблеми зменшилось на нього.

Садисти були одягнені в благородну, розкішну і фіолетову мантію. Незважаючи на красу квітів, він був у поганому настрої.

« Це лише Полубог Лінлей. Через наказ убити його Анрас помер! І зараз я навіть не можу почати проти нього діяти!", серце Садисти було наповнене лютістю.

Він дійсно був здатний вбити його, і, можливо, Бейрут не дізнається.

Але якщо Бейрут дізнається, то він, Садиста, не зможе увійти в Некрополь Богів.

« Некрополь Богів має більше значення!», - Садиста продовжував нагадувати собі. Заради Некрополя Богів він був готовий ховатися і не мати справ з Лінлією. Але він усе ще відчував себе сердитим і ображеним. Зрештою, Лінлей був лише напіврозбутем. Як Садиста міг не висловити свого обурення?

Він кипів від люті!

"Дядя" - почувся звук.

Садиста озирнувся. Він заспокоївся і сказав: « О, Денні. Щось сталося?»

« Минулого місяця я бачив, що Ви постійно перебували в поганому настрої. Анрас помер і пішов. Крім того, він був лише Богом. Не треба так сильно турбуватися про це, - сказав Денні.

Садиста фиркнув, але нічого не сказав.

Він не дбав про Бога. Що зробило його нещасним - так це те, що він зазнав невдачі... Але зараз він міг просто витерпіти це, замість того щоб випустити свій гнів. Якби він злився через справжнього експерта, то це було б одне. Але в даному випадку він злився через Полу бога.

Як він міг заспокоїтися?

Він хотів його вбити, але якщо Бейрут дізнається? Що тоді?

Гаряча, пригнічуюча лють!

Том 13, розділ 34 — Тьма і полум’я

Коли Деніел побачив, що сидіть мовчазним пирханням Садистів, він навмисно запитав: « Дядьку, це те, чого я не розумію. Ти розповів нам, що Анрас провалився у спробі вбити Лінлей і помер. Але як він помер? Я не вірю, що Лінлей був здатний його вбити."

Садиста недбало повернувся.

Хто вбив Анраса?

Садиста і сам не був впевнений. Зрештою, він з його божественним почуттям не міг постійно все бачити й перевіряти. Про невдачу Анраса він дізнався тільки після того, як Божий клон рівня Полуд богас повідомив його. Садиста не знав про деталі смерті Анраса, коли той був з Лінлією.

« У Анраса було два тіла. Клон елементів вітру рівня Полубог був убитий цим божественним Крисиним Пожирачем, - сказав Садиста. У цьому він був дуже впевнений. - А ось що щодо клону рівня Бога ...."

« Чи може бути, що Лінлей вбив його? » — запитав Денні.

« Звичайно ні, — сказав Садиста фиркнув. - Хоча Лінлей і вдалося досягти рівня Бога в елементі землі, він всього лише Полубог. Навіть якщо його два божественних клона об'єдналися б сили і змогли протистояти Божественній області, ти, Денні, повинен знати, що Анрас був могутнім Богом!»

Денні Ківнув: « Я не міг прийняти духовну атаку Анраса".

« З шести Глубінних Істин Законів Огня, Ґлюбінна Істіна, включаючи духовні атаки, найсильніші, - серйозно сказав Садисту. - Як тільки Анрас використовував би свою духовну атаку, Ліндей безсумнівно помер б."

Проте, хоч би якою грізною була Садиста, він ніким чином не міг запідозрити...

Що Ліндей буде фактично мати пошкодженим захисним щитом душу артефактом Владики.

« Таким чином, це були ті два Бога з садиби», - Садиста, хоч і не був впевнений у точному випадку, але в цьому він був упевнений.

"Дядя"!

Денні сказав у збентеженій манері: « Хто-небудь з цих двох Богів помер в тій гірській місцевості? »

Денні знав про силу духовного нападу Анраса. Навіть якщо б два Бога напали разом, Анрас забрав би одного з собою!

« Ніхто не помер, - Садиста холодно засміявся. - Ці два Бога повинні бути дуже потужними. Моє духовне відчуття лежить біля пагорбів, виготовлених з природи елемента землі. Тільки дивлячись на цю посаду, я можу сказати, що там живе Бог, який сплавив дві Глубінні Тайни разом."

Навіть після повного розуміння про те, що Земля має Голубинну природу, неможливо створити вічною посадою.

"Недивно, що вони змогли вбити Анраса без втрат" - зітхнув Денні.

З іншого боку, Денні з’ясував це і сказав: « Я знаю, що ти в поганому настрої. То чому б тобі не піти і не вбити цих двох богів? Ти зможеш помститися за Анраса і що найважливіше - випустити свій гнів."

"О?"

Садиста був заінтригований.

Його серце мусить бути випущене з лютості.

« Але Бебе і Лінлей зараз разом», - насупився Садиста.

« Дядя, про що ти турбуєшся? До тих пір, поки ти не почнеш діяти проти Лінлей, тобі є про що турбуватися! Дядьку, поки ти не будеш діяти проти Лінллей, я запевняю тебе, лорд Бейрут не буде тебе звинувачувати. У нього не буде причин створювати нам проблеми, - пояснив Денні.

- Нахмурився Садиста. Глибоко в своєму серці він хотів убити його.

Денніс засміявся: « Коли я кажу тобі, то запевняю тебе, що він повернеться до “Префектури Індіго Аллах Царства ”, ймовірно, стане великою проблемою для нашого клана. Але дядьку, ми не обов'язково повинні вбити Лінлэй в Плоскость Юлан! Кода Лінлей буде в Царстві проклятих, тоді-то ми і зможемо зробити свій хід. Царство проклятих величезне і широке, в той час як Лінлей абсолютно незнайомий з цією сферою. Чи не буде простіше мати з ним справу там?»

Садиста почав сміятися.

Садиста сміявся і подивився на Денні: « Дэнни, я сам себе загнав у кут. Верно. Царство прокляте великим і масштабним. Лінлей не зможе так легко знайти шлях до Префектури Індіго. Ми абсолютно точно здатні діяти проти нього в Царстві проклятих".

Садиста, подивившись на захід, відчув приплив радості.

« Ходімо і вб'ємо цих двох Богів!», - Садиста глибоко ненавидів їх.

« Коли ти побачиш Лінллей, то зможеш привітати його в дружній манері, — засміявся Денні. - Зрештою, ти не будеш вбивати його в Плоскості Юлан, так чого тобі боятися? А що сказати про його вбивство у Царстві проклятих, то як Бейрут дізнається? Навіть Володар цього не зробить".

Посмішка Садисти стала ще більш блискучою.

« Ха-ха, добре сказано, - Садиста грюкав Денні по плечу. - У Плоскості Юлан я можу навіть подружитися з Лінлэй. Врешті-решт, я можу почекати його появи в Царстві проклятих перш ніж зробити свій хід."

« Протягом місяця я придушував свій гнів, - Садиста подивився на захід. - Хмпф. Прямо зараз я піду і вб'ю цих огидних типів. Заодно і поружу з Лінлэй".

Коли він закінчив говорити, він негайно злетів у повітря.

« Я йду зав'язувати дружбу з Лінлей і Бебе», - Садиста відчував себе дуже задоволеним.

Тіло Садистів перетворювалося в порожнечу і зникло з цього місця.

« Мабуть, дядько вже злив 3 Глубінних Тайни Законів Тьми. Цікаво, скільки часу мені знадобиться для досягнення такого ж результату." - стоячи в саду, Денні випустив довгий подих. Було важко злити навіть 2 крихітки Закону.

Що ж до трьох - складність була в десятки разів більша.

Було дуже мало Висих Богів на цьому етапі.

....

Гори мідного Гонгу. В садибі з елемента.

« Хоча аура меча Фіолетової Крові і може вплинути на ворога, немає потреби використовувати її в духовних атаках, — пояснює Лейлін. - По-справжньому потужний атака створює Глубінні таємниці Закону через божественні артефакти, якими ти володієш».

« Ти здатний повноцінно використовувати Глубінні Істини швидкості, Ґлюбінні Тайни музиканти і Голубина Тайн через свій меч Фіотлетової Крові, - Лейлін засміявся. - Хоча це і фізичні атаки, немає великої різниці між фізичною атакою та духовною. Коли твій меч фізично зносить череп ворога, то ударяє по Божественній іскриці та вбиває його, вірно? "

Лінлэй кивнув так, як якби щось зрозумів.

« Запам’ятай. Використай Ґлубінні Тайни, які ти вивчив, як основу для своїх атак. Це все, що тобі потрібно. - Ти не повинен приділяти багато уваги виборі своєї зброї! - Дивись. Хоча твій важкий адамінітний меч — це лише низькорівневий божественний артефакт, сила твого “Міка Вольна Небутія" набагато більша від меча Фіолетової Крові".

Лінлей засміявся.

« Лойлін... як тільки Лінлей хотів почати говорити, побачив Лейлін нахмурився. - Я не очікував, що він насправді прийде".

Тіло Лейліна рушило, а потім зникло з Усадиби елементу землі.

- Лінлей не розумів.

Фактично, після того як він напав з засідки, Лейлін покрив усю площу Медного Гонга павутиною “Гравітаційний простір..." “Гравітаційна Простія 14. було одним з найдивовижніших істот, які були в Ґлубіні Законів Землі.

У межах “Гравітаційного простору Лайлін міг збільшити силу тяжіння десятки тисяч разів.

Але Лейлін не зробив цього. Все, що він зробив - це покрив Гору Медного Гонгу, не змінюючи сили тяжіння. Незважаючи на те, що земля була знищена і в ній так багато людей, то незважаючи на заснування Лійліна “Гравітаційного простору ”, Садиста вважав це природною силою тяжіння землі.

Але коли Садиста ввійшов у зону гори Медного Гонгу, Лейлін помітив його присутність.

Прямо зараз, піднімаючись на півдорозі по тихому схилу Гори Медного Гонга, чоловік у білих одязі спаррингоався з Бебе. Ці дві тіні постійно мілинули, вдаряючись один з одним і кожного разу видаючи металеві звуки.

З боку цього чоловіка, Борджеса, він дивився і сміявся: « Другий Брате, ти повний Бог і ти справді витратив стільки часу, не будучи в змозі перемогти Бебе».

« Я використовую лише одну Голубну Таємницю “Скорність світла" 16. Якби я використав дві, я б вже давно переміг. Крім того, цей кинджал Бебе дійсно дивний.

Навіть моє тіло не посміє прийняти його атаку в лоб." - під час спаррингу чоловік у білих одягах вигукував протести до слів Борджесса, але Бебе був дійсно сильним.

Особливо його зброю у формі кинджала.

« Ти повний Бог. Перестань шукати виправдання», - Борджес голосно сміявся.

"Взрів!"

Бебе відправився в політ.

« Ще раз» - стиснувши зуби, Бебе вимовив це в некорній манері. Але потім, його обличчя трохи змінилося і усмішка на обличчі Борджеса та його друга також спали.

Досить дивно, але сонячне світло тут, на півдорозі до гори, раптом зник. В інших місцях він був, але біля Бебе вся площа була покрита химерною темнотою.

Фіолетовий образ раптово з'явився із темряви. Це був Садиста.

— Хто ти? — гукнув Борджес.

Пристойний погляд Садисти впав на Бебі. Він усміхнувся: « О, це Бебе. Бебе, у мене є деякі стосунки з твоїм дідусем Бейрутом але також я маю певні претензії до цих двох. Зараз ти можеш стояти в болоті".

Ставлення Садистів було досить приємним.

Бебе онімів: « Хто цей хлопець?»

Бебе абсолютно не знав Садисту.

Садиста розвернувся, щоб подивитися на Борджеса і його друга. Він спокійно сміявся: « Ви двоє, готуйтеся до смерті».

Коли він закінчив говорити, то відразу ж підняв одну руку вгору...

« Ти справді хочеш убити моїх братів? Мужності тобі не займати." - ясний холодний голос розлетівся по окрузі і вийшов одягнений в темно-червону мантію Лейлін ... Прямо зараз в його очах був відтінок гніву.

Садиста, побачивши цю персону, був шокований: « Як тут хтось ще? »

Покладаючись на своє Божественне почуття, у горі Медного Гонґа мало бути лише чотири особи: Лінлей, Бебе і ці два Боги. Цього чоловіка тут не повинно бути.

Лейлін холодно подивився на Садисту.

"Шаг назад" - спокійно вимовив Лейлін.

Бебе та двоє інших відразу відлетіли. У цей момент Лінлей прилетів сюди здалека і з подивом втупився на цю картину. Він міг бачити тільки Лейліна і Садисту. Все інше місце було заповнене темнотою.

— Хто це? — запитав Лінлей.

« Я не знаю, — відповів Борджес. - Єдине, що я знаю - це те що він хоче нас вбити. Він також має деякі стосунки з лордом Бейрутом.

Лінлей подивився на Бебе, похитав головою: « Я не знаю цього чоловіка».

На півдорозі до гори пролунав гнівний сміх Лейліна: « Ти хочеш піти після того, як сказав », можливо я просто помилився людьми? Як смішно. Якби я не прийшов у цей момент, чи мої брати були б вбиті? Ніхто з тих, хто хотів убити моїх братів не вижив!»

У відповідь також пролунав сердитий голос Садисти: « Я дав тобі зберегти обличчя, але ти все ще високомірний. Ха-ха... забавно. Раз це сталося, тоді сьогодні я не тільки вб'ю твоїх братів, я також убью і тебе. Давай подивимося, що ти збираєшся робити!"

"Взрів!"

З Садистою в центрі, неподалік захиталося. Весь гірський пік перетворився на порошок, з усіма деревами, травами і навіть сонячне світло пожирало простір навколо Садистів. Через те, що світло був поглинутий, викривлені простір було повністю чорним.

Простір швидко розширювався.

Садиста стояв в центрі цього простору.

« Що це за сила? » — здивувався Лінлей.

Борджесс і чоловік у білих одягах були шоковані.

- Садиста холодно подивився на Лейліна.

Лейлін випустив холодний смішок: "Ха, я не очікував, що в тебе є хоч якісь навички."

"Хмпф" - Садиста холодно фиркнув. Це “червоне спотворення простору розміром 100 метрів у ширину раптово трансформувалося в велетенського чорного вовка, 7 або 8 метрів заввишки і повністю оточувало тіло Садистів.

"Робоаар!"

Тіло Садистів раптом зникло, зливаючись із цим чорним вовком.

Чорний Вовк, ревячи, миттєво досяг Лейліна. Він відкрив свою широку пащу, наче хотів проковтнути Лейліна. Простір перед цією різаниною постійно руйнувався, а потім деформувалося.

"Потріскання..."

Раптом жахлива спека з'явилася нізвідки. Лейлін розпався, перетворюючись на полум'яний промінь світла. Цей полум’яний промінь світла “розсіч ” чорного вовка, а потім повернувся до людської форми.

Що ж до чорного вовка, все його тіло почало тремтіти.

"АаAa!"

Тіло вовка розвалилося, перетворившись у два тіла. Два тіла Садисти впали з повітря.

« Терпіння й вітер. Що я маю робити з цими божественними іскрами?», Лейлін глянув на ці дві іскри у своїх руках. За мить, Лейлін знищив двох Боговних клонів Садисти. Їхня сила навіть близько не могла бути на тому самому рівні.

Лінлей і Бебе дивилися на те, що відбувається з відвислою щелепою.

« Цей хлопець... Помер? Цей могутній Всевишній Бог був миттєво знищений?

Том 13, розділ 35 — Віддати данину поваги

« Високомірний малий, який не знає наскільки високими є небо і велика земля!»

Лейлін опустив голову, щоб поглянути на два трупи Садісти. З легким рухом руки з'явилися дві мови полум'я, прекрасні як пелюстки квітки і плавно вирушили вниз. Коли вони торкнулися трупів, тіло охопило полум’я і губка поглинає воду.

"Потріскання..."

За лічені секунди ці тіла перетворилися на порох, а його Найпросторстокіший перстень попрямував у руку Лейліна.

« Оно прибуло з Царства проклятих. Всередині для мене повинно бути кілька приємних сюрпризів», - Лейлін сховав Межпростірне кільце.

Лейлін дуже добре знав, що Царство проклятих було одним з чотирьох Вищених Площ.

Нечисленні божественності зосереджувалися разом всередині Царства проклятих. Це місце було одним з чотирьох Висих Площин, 4 найпотрібніших і населених серед нескінченних плотків всесвіту. У порівнянні з ними, в’язниця Гебадос була незабутньою порожньою пусткою.

Хоча Лайлін був сильніший за Садистів, він не міг порівнятися в скарбах і багатствах з садистою, який прибув із Царства проклятих.

Скарб Некрополя Богів було достатньо, щоб очі незліченних биків почервонів розфарбували від жадібності і їх також було досить, аби змусити могутні клани навіть з Вищех Плескостей, як Царство проклятих, пліссті інтриги.

Садиста відіслали своїм кланом у Площину Юлан, щоб боротися за скарби. З цього можна було зрозуміти, що Садиста був шанованою людиною серед свого клана і був досить сильним навіть серед Висих Богів.

У нього було два могутніх клони, темряви і вітру, рівня Висихших Богів! Крім того, він з'єднав разом три Глубінних таємниці Законуів Тьми.

Таку силу можна описати лише як могутню.

Але, перед Лордом Гори Медного Гонга Лейліном два могутніх клона Садісти були негайно вбиті за один обмін ударами. Таким чином він упав, назавжди зникаючи з цього світу.

Садиста застосував свою смертельну атаку, змушуючи простір навколо перемінюватися і розпадатися, бо він відчув, що цей “Лелін ” не був звичайним суперником. Отже, він використовував усю силу і не приховував нічого. Зробивши це, він привернув увагу і страх багатьох воєводів по всьому континенту Юлан.

....

« Яка могутня аура!»

Серця численного божества, які прядили на континенті Юлан, здригнулися, коли вони відчули енергетичні хвилі зі заходу.

« Хто то такий? — написав він. — Він був елегантним юнаком і мав тендітне обличчя та коричневе волосся, яке лежало в Імперському палаці імені Юлан. - Така могутня аура і такі коливання простору. Ці хвилі занадто сильні. Це має бути лідер рівня Вищого Бога".

Цей молодий чоловік з коричневим волоссям був Богом, який присвоїв собі Імперію Юлан, Оерф.

Оерф був досить могутньою особою серед Богів Тюрми Гебадос.

« Боги - вилікувані втягнулися у бій? - Але на континенті Юлан єдиним Висим Богом, не враховуючи лорда Бейрута, був Лорд Едкінс. Лорд Едкінс не до того дурний, щоб вступати у бій з лордом Бейрутом, чи не так? "

Оерф і досі не мав жодного уявлення про існування “Садистого зла ” та“ Лейліна XII ”.

Оерф почав нервуватись і у своєму серці: « Здається, єдиними Богами континенту Юлан є не тільки лорд Бейрут та Лорд Едкінс. Є й інші."

Оерф тепер вагався і був не впевнений.

Тепер на континенті Юлан є кілька Богів, які вимерли.

Навіть якщо він, Оерф, увійде в Некрополь Богів, то скільки скарбів йому вдасться отримати?

....

В Імперії О'Брайен. Едкінс насолоджувався танцями палацових дам. Його обличчя раптом змінилося і він подивився на захід.

"Гм?"

« Вищий Бог!»

Едкінс відразу ж послав своє божественне відчуття, яке здалось як хвиля в напрямку заходу, і негайно закривав усю область на заході Хребту Магічних Звірей, включаючи Гору Медного Гонгу. Ця перевірка змусила його шокувати: « Чому так немає жодної вищої особи Бога?»

Едкінс виявив зруйновану гору, траву та дерева.

« Поглинув? Найвищий Бог, який тренується в законах Тьми!», Едкінс міг прийти до такого висновку просто покладаючись на ауру від раніше пройденого бою.

"Та енергетична хвиля повинна бути з'явилася через битву між двома Богами, що висихали. Інакше, чи Всевишній може бути таким нудним, що вибухнув силою. Або, можливо, це могло б бути пов'язано з тим Висним Богом із Імперії Роголт", - Едкінс був спантеличений.

Ця подія не могла не нагадати йому про Садисте.

Едкінс, прибувши на континент Юлан, знайшов його в один з днів поширення свого божественного почуття. З того дня він досить пильно звертав увагу на Садисту.

Едкінс не був слабшим за Садисти.

Едкінс швидко розширив своє божественне почуття, а також закривав імперію Рохольт: « Аура Всевишнього Бога з Імперії Роголт зникла? »

Едкінс відразу покрила весь континент Юлан, окрім металевого замку Бейрута: « Нічого. Він навіть не на континенті Юлан".

« Що саме сталося?» - насупився Едкінс.

« Чи можливо, що Найвищий Бог з Імперії Рохольт помер?», - серце Едкінса здригнулося. Незважаючи на те, що він не боявся Садистів, Едкінс вважав себе не варто недооцінювати садисту. Водій такого калібру і справді зник.

« На горі Медного Гонгу присутні чотири особи. Один з них — Лінлей і Боговий Крисиний Пожирач, інші два є повні боги. Ці два Бога... Вони повинні бути людьми, які жили в маєтку Володаря міста Сіного Огня. Я пам'ятаю їх." Едкінс почав думати про це.

Едкінс не здивувався, коли побачив двох братів Лейліна.

Зрештою, як тільки відкрився цей тунель, всі несамовито поспішали до нього. Нормально, що навіть люди Примість Правителя втекли в Площину Юлан.

« Мене мучить відчуття, що щось не так" - насупився Едкінс.

"Лорд Едкінс" - тихо сказав Барнас, що стоїть поруч.

Едкінс повернувся до Барнасу. Коли він вирішив, то сказав: « Барнас! Час летіти на захід.

- Барнас був здивований.

« Едкінс встав зі свого місця, — сказав він мені. — Потім звернувся до тих, хто танцює перед палацом. - Ви вільні".

Едкінс сказав це спокійним тоном, а потім він і Барнас перетворилися на полохну смугу, яка прямувала в напрямку західного горизонту.

....

Гора Медного Гонґа. Всі летіли до садиб з елементу.

« Містер Лайлін, він справді був Богом? » — здивувався Бебе.

Лейлін, одягнений в темно-золоту мантію з вільно спадаютьм волоссям, показав відтінок веселощів у очах під своїми малиновими бровами.

« Ні, це був Всевишній Бог. - Бебе, я щойно сказав, що це дві божественні іскри були Божественними Ісками Всевишнього Бога?»

"Так, ви сказали, але у того чоловіка було два клони рівня вищого Бога, чому він миттєво помер?" - Бебе не сміявся вірити цьому.

"Ха-ха, хоча це може бути нечутливим досягненням для інших, не так вже й дивно, що Третій Брат зміг зробити це" - гучно регоче сказав лисий Борджесс.

Чоловік у білих одежах додав: « Той чоловік не тільки був Всевишнім Богом, але й виявився досить могутнім Висшим Богом. На жаль, він захотів вступити в бій з Третім Братом".

« Достатно», слухаючи своїх братів, Лейлін не міг зупинити їх.

Лінлей серйозно подивився на це » (Лейліна 16). Тільки що, коли Садиста змусив навколишній простір перемінюватися і поглинав все навколо, Лінллей з'явився відчуття, ніби садист був непереможним. Він був впевнений... Якби Садиста захотів напасти на нього, він міг би легко затягнути Лінлей в той спотворений простір.

Він був занадто сильний.

Він був в десять разів, ні, тисячі разів сильніший за таких Богів як Анрас! Але, такий могутній мисливець як Садиста раптово помер.

« Сила Лейліна повинна бути дуже високорівною, навіть серед Богів, які висихали. - Ймовірно, він є солдатом рівня лорда Бейрута.

У своєму серці Лінлей не усвідомлював цього і вже поставив Лейліна в один ряд з Бейрутом.

«Лінґлей», - Лейлін раптово подивився на нього.

« Містер Лейлін» - Лінлей уважно слухав.

Лейлін засміявся: « Насправді, цей Всевишній Бог мав деяку зв’язок з тобою».

« Що? — здивувався він. - Зв'язок зі мною? Але я його зовсім не знаю".

Лейлін похитав головою і сказав: « Лiнллей, в останній раз Бог прийшов напасти на тебе на Гору мідного Гонгу. З того, що я знаю, той Бог є підопічним цієї людини."

Лайлін повністю обізнана з багатьма речами щодо Садистів.

« Він той, хто хотів убити мого Босса?»

Він все ще пам’ятав привітне привітання Садиста.

« Я впевнений, - Лейлін серйозно кивнув. - І цей чоловік не прибув з В'язниці Гебадос. Він з Царства проклятих, однією із Вищих Плоскостей».

« Він прийшов із Царства проклятих? Тоді чому він хотів мене вбити? - Між нами немає ніякої ворожості."

Лайлін із запалом висміював: « Я не впевнений, чому він хоче тебе вбити. Якщо у тебе буде час, запитай Бейрута. Можливо Бейрут знає. Але, звичайно, якщо навіть він не знає, тобі доведеться самому шукати відповіді."

Лінлей злегка кивнув.

« Прибув із Царства проклятих? Хотів убити мене? Але єдина людина з Царства, яку я пов'язую, є мої предки, - до Лінлей раптом прийшла ця думка. - Чи можливо, що це пов'язано з предками мого клана Воїнів Драконячої Крові?»

Незважаючи на таку думку, Лінлей зрештою не був знайомий з “Царством проклятих..." - однією із висших Площ.

« О, йдуть гості», - Лейлін підняв голову і подивився на північно-східне небо.

Гарний хлопець, одягнувшись у барвисту золоту мантію, приземлився на Горі Медного Гонґа зі старим чоловіком з срібним волоссям поруч із собою.

Едкінс стояв на полі бою, великий шматок навколишнього простору просто зник. Барнас, що стоїть поруч, сказав: « Я відчуваю надзвичайно сильну ауру темряви.

« Не тільки аура темряви. Також надзвичайно слабка аура вогню - обличчя Едкінса було дуже похмурим. - Якщо мої передбачення правильні, то Найвищий Бог з Імперії Рохольт вже мертвий і людина, яка вбила його, тренується в Законах елементу вогню!."

Барнас був приголомшений.

- обличчя Едкінса теж було дуже похмурим.

Двоє переглянулися, знаючи про що думає інший. Едкінс, який був головою країни, продовжує: « Давайте навідати їх. Не важливо хто це, ми хоча б повинні мати чітке уявлення про їх особистості."

Сказавши це, він полетів прям в сторону маєток з елемента.

Едкінс і Барнас не пролетіли прямо в маєток. Вони приземлилися зовні, потім досить ввічливо, постукали у двері.

« Я сподіваюся, що це не він" - пробурмотів у своєму серці Едкінс.

"Скриияп".

Розпаднулася двері, явивши фігуру лисого чоловіка.

Лесий чоловік, Борджесс, побачив Едкінса. Усмішка відразу покрила його обличчя: « Так це містер Едкінс. Давно не бачилися. Будь ласка, ходіть.

Едкінс злегка посміхнувся, а потім повів Барнас в садибу з елемента.

Всередині поруч із елементом.

Линлей та інші сиділи. Коли Едкінс і Барнас увійшли в внутрішнє подвір’я, Лінлей та Бебе були здивовані.

« Чому він тут? » — здивувався Барнас, побачивши Лінлію.

Коли Ойвін та інші напали на замок Драконячої Крові, вони були під командуванням Барнаса. Невдовзі після цього, Харт і Гарві, два брата, об'єднали сили та знищили одного з клонів Барнаса, змушуючи їх відступити.

« Даже Овант та інші поважали Барнас. Але тепер він шанобливо стояв за цим хлопцем. Чи може бути, що цей гарний хлопець був легендарним Висшим Богом Едкінсом?" - про себе припустив Лінлей.

Як тільки вродливий юнак увійшов у внутрішнє подвір’я, його очі проминули по Линлей і Бебе, потім впав на Лорда Ґори Медного Гонґа (Лейліна). Очі вродливого юнака відразу наповнилися шоком. Він відразу встав на коліно і ввічливо сказав: « Едкінс віддає шану Лорду місту! »

Том 13, розділ 36 — Тайна

Серце Лінлей здригнулося, згадуючи спочатку слова Мубою...

„Лінлей, Лордом міста Блакитного Огня є один з п’яти Королів, лорд Синій вогонь! Лорд Синій вогонь дуже таїнний. Він не тільки могутній, але й майже не показує себе. Навіть те, чи він живе в місті Блакитного вогню, не є очевидним. У місті Блакитного вогню людина, що поступається по славі і вплив лише Лорду Синому Огню, є лорд Едкінс".

Лінлей подивився на Лейліна, який був поруч.

« Він... він і справді один з п'яти Королів Тюрми Гебадос, Синій вогонь?»

Важко було сказати, скільки років проіснувала Тюрма Гебадос. Кількість Божественностей у ній була незбагненна. Однак, були п’ять Королів на вершині й шанобливо проголошували їх. Бути названим "Королем" у Тюрмі Плоскості... Будь-який, хоч трохи розуміє в цьому, знав, наскільки сильним був такий чоловік.

« Едкінс, встань. Ми обидва залишили Гебадос і я більше не Лорд міста Блакитного вогню. Більше немає необхідності називати мене лордом Міста», - сказав Лейлін з спокійною посмішкою.

Едкінс шанобливо встав і сказав: « Так, але повага, яку Едкінс випробовує до вас, Лорда Сінему Огню, ніколи не зміниться".

Тим часом, Барнас просто з повагою стояв убік. Слава “Синього вогню ” була надто вражаючою і надзвичайно приємною.

П'ять Королів були непереможними особистостями!

« Ви... Ви Синій вогонь?

« Що, я не схожий?» - піднялися малінові брови Лейлина і дивились на Бебе він засміявся.

Бебе пробурмотів: « Це не так. Я просто почув від боса, що Синій вогонь є одним з п'яти Королів Тюрми Гебадос. Оскільки він сильний, я вважав, що його підопічні повинні бути Висихими Богом. Також... Я думав, що Синій вогонь було його ім'ям".

"Ха-ха..."

Лейлін почав сміятися з глибини душі: « Чому я, Синій вогонь, повинен мати Богів усіх у якості підопічних? Тільки таким чином я зможу показати свій статус? "

Едкінс, який стояв поряд, також засміявся і шанобливо сказав: « Навіщо Лорду Сіному Огню підопічні? Навіть якщо прибудуть Вислі боги, вони будуть ніким перед Лордом Синім Огнем."

Це не було жартом. Усі п'ять Королів в’язниці Гебадос отримали ці титули, доводячи свою силу у битві.

Серед п'яти Королів Лорд Синій вогонь тренувався самий короткий проміжок часу.

Він також був сліпучою особою!

Синій вогонь, також відомий як Захарія Лайлінізму), став відомим у Тюрмі. Навіть могутні Боги, що висихають, повинні кланятися перед Синім вогнем і підкорятися йому. До цього дня не було нікого, хто зміг витримати удар Лорда Сінеґо Огня.

« Синій вогонь є лише прізвиськом» - спокійно засміявся Лейлін.

Але Едкінс додав: „Ім’я ”, Сильний вогонь -- це ім'я, яке визнають і якому підкорились незліченні винники Тюльми Гебадос через безліч бітів у яких прийняв участь Його Величність. Хто в Гебадосі не чув про ту битву на Сіней Реке? "

Лейлін просто посміхнувся.

Не важливо яким зарозумілим був Едкінс, він повинен був підтиснути свій хвіст перед лицем Лейліна. Це було лише реальністю! Едкінс, наткнувшись на Лейліна, навіть не наважувався думати про « опір проти нього ». Тому що Едкінс знав, що не зможе пережити й одного удару Сіного вогню!

Та битва на Сіней Реці дала йому ім'я "Синій вогонь!"

Вона також лякала незліченних людей до абсурдності. Багато людей вірили, що Синій вогонь був найсильнішим серед п'яти Королів. Але звичайно, це не було доведено, тому що Гебадос просто був занадто великим і п'ять Королів були поділені своїми землями. Крім того, вони свідомо уникали ворожості між собою. Зрештою, Ґебадос у в’язниці не мав скарбів заради яких вони билися один з одним.

« Це справжній воїн, який досяг вершини! » — заповнив серце Лінлей ще більшим благоговінням до цього “Леліна ” (з другого боку, хвилі тепла наповнювали його серце.

Навіть Едкінс боявся і був високої поваги до Лейліна, який досяг вершини в’язниці Ґебадос.

« Едкінсе, перестань стояти там. Ходи сюди, сядь. Ти можеш сісти поруч з Лінлією." - кажучи це, Лейлін показував руками.

Звичайно, Едкінс не наважився послухатися наказу Лейліна. Він відразу шанобливо вклонився: « Дякую вам, Лорде Синій вогонь!»

Потім він сів по сусідству з Лінлою, навіть ввічливо усміхаючись до нього.

Лінлей міг лише посміхнутися у відповідь.

- Бебе, що сидить поруч з Лінлією, видав холодну насмішку.

Брови Едкінса відразу піднялися. Він подивився на Бебе, а потім негайно засміявся: « Це має бути Бібі».

Бебе лише проворчав у відповідь, але Едкінс не злився. Він з усмішкою сказав: « Дякую, я знаю, що ти трохи незадоволений. Те, що сталося було з моїми людьми.

Здивовані Лінвей і Бебе глянули на Едкінса.

« Що сталося, Едкінсе? » — сказав Лейлін.

Едкінс усміхнувся і сказав: « Лаорд Синій вогонь, це лише маленька проблема. Мій підопічний, Бог на ім'я Ойвін був трохи ворожий проти мого друга Лінлію. Потім, Ойвін покликав кількох Богів під моїм командуванням піти в резиденцію Лінлей, щоб помститися. Але, в результаті, моя сторона зазнала втрати."

Коли Лейлін почув це, то був злегка заінтригований.

Лінлей і Бебе переглянулися.

« Бісс, здається цей Едкінс хоче вибачитися?»

« Я не впевнений», - Лінлей теж був спантеличений.

Едкінс був Все-таки висим Богом. Він збирався вибачитися?

« Барсанно, підійди сюди, - сказав Едкінс. - Хоча в тій битві ти втратив Боже тіло, зрештою, це саме ти і твої люди почали битву. Якщо подумати про це, то це була вина вашої групи. Йди вперед і вибачся перед Лінлою та Бебе.

Лінлей і Бебе здригнулися.

Барнас дійсно підійшов. Він підійшов до мене з жалем і сказав: « Містер Лінлей, містер Бебе, я прошу вибачення за те, що сталося того року".

« Містер Барнас, це занадто. Це було головним чином спровоковано Ойвіном, - сказав Лінлей. - Містер Барнас, я думаю, що ви були просто збиті з пантелику тією людиною."

Оскільки Лінлій виявив повагу, то, звичайно ж, виявляє пошану.

Едкінс кивнув: « Не хвилюйся, Лейне. З цього дня, я гарантую, що Ойвін більше не створить вам неприємностей в майбутньому."

Лінлей не міг стриматися від сміху.

Олів'є більше не потрібно буде ховатися в тому кишеньковому вимірі.

....

Коли Едкінс привів Барнаса на Гору Медного Гонгу, щоб зустрітися з Лейліном “Синім Огнем ”, Ойвін все ще був у далекій Імперії О’Браєн. Він, Ханбрітт і Гетенбі, всі разом пили вино та розмовляли. За останні двадцять років стосунки між ними стали дуже добрими.

У Барнаса, врешті-решт, було особливе положення, тому він тримався осторонь від них.

« Це дивовижна енергетична хвиля із заходу, ймовірно, була висимою Богом» - голосно сказав Гетенбі.

«Верно. Але це не має до нас відношення, - засміявся Ойвін. - Тому що в це зачаровані Висушені Боги, давайте мирно пити наше вино тут."

Ганбрит похитав головою: « Висші Боги? Вони дуже могутні. Якщо одного дня я добуду Божу вищого Бога, то чи не стану також Висим Богом? Тільки, на жаль, ніхто не знає скільки часу мине перед тим як я добуду Божу іскру Вищого Бога."

« Я теж мрію про Божественну іскра Всевишнього Бога», - Ойвін також зітхнув.

Ханбрітт раптом поставив свій келих вина. Злегка п’яний, дивлячись на Ойвіна він посміхнувся: « Я скажу тобі таємницю! »

« Я знаю, про що ти збираєшся розповісти! - Це дупа, а не таємниця. Барнас і я знаємо про це."

Ханбрітт закотив очі, а потім сказав: « Ти знаєш, я знаю... Ойвін не знає".

Ці слова спонукали Оувіна залитися цікавістю і він поспішив подивитися на Ганбрітта.

Ханбрітт з ентузіазмом усміхнувся: « О, вибач, я скажу тобі дещо. У Межпростірному кільцеві лорда Едкінса знаходиться Божественна іскра Вищого Бога!."

"Що?" - серце Ойвіна здригнулося.

Божественна іскра Всевишнього Бога!

Ойвін мріяв отримати іскри Всевишнього Бога, але тепер у нього був лише божественний клон світла.

Хто знав, чи ця божественна іскра Бога була частиною світу?

Гетенбі кивнув і сказав: « У нього є божественна Іскра Всевишнього Бога, ми лише не знаємо якого вона елемента. Але я впевнений, що точно не блискавки і не землі".

— Чому ти такий впевнений? - поспішно запитав Оувін.

Гетенбі засміявся: « Едкінсу іскра й так не потрібно. Ти ж знаєш відносини між лордом Едкінсом і Барнасом. Якби Барнас міг її використовувати, то лорд Едкінс точно віддав би його йому. Барнас мав два тіла. Його Божественний клон землі був знищений в замку Драконячої Крові. Прямо зараз, його тілом є клон блискавки. Оскільки Барнас не може використовувати іскру, значить вона не елементом блискавки чи землі».

"Правильно" - злегка кивнув Ойвін.

« Чи може бути, що ви, мої друзі, не можете також використовувати цю божественну іскру Вищого Бога? » — запитав він.

Ханбрітт усміхнувся: « Ми розташовані набагато нижче в серці Його Светли, ніж Барнас. Ми лише його прибічники. Як Його милість може добровільно витратити на нас Божественну іскра Бога?»

« Мені стає некомфортно кожного разу, коли думаю про це. Давайте вип'ємо, - поспішно сказав Гетенбі.

« П'ємо, пьем», - Ойвін поспішно підняв свій келих, але у своєму серці почав плести інтриги.

....

Завил дикий вітер. Старик з срібним волоссям ввічливо летів за вродливими юнаками, коли вони разом розсікали повітря.

Едкінс усміхався, коли він був на горі Медного Гонгу. Едкінс був надзвичайно ввічливим і люб’язно ставився до Лінллей та Бебе. Але тепер, вилетівши з Гори Медного Гонгу, розчарований Едкінс не міг нахмуритися.

« Лард Синій вогонь також сховався на континенті Юлан. З шансом дев'ять з десяти, він робить це через скарби Некрополя Богів."

Роздумуючи над цим розумом Едкінса, він перебував у безладному стані.

Він щиро хотів отримати скарби Некрополя Богів.

« Мені... Конкурувати з Лордом Синім Огнем? Він добре знав, що навіть не міг протистояти Синому Огню.

Занепокоєна слава короля » (Синього Огня ера) не була лише визнанням суспільства... Завойовники завоювали свою славу воюючими та нескінченними річками крові. Не було потреби годувати підозри щодо сили Лейліна “Синічного вогню ”!

« Милорд? Ви збираєтеся здатися?» - через Боженьке почуття запитав Барнас.

Едкінс зробив глибокий вдих, а потім через своє божественне почуття відправив відповідь: « Здатися? Неможливо!».

Барнас був вражений.

Едкінс сказав собі: « У найгіршому випадку я помру. Але якщо у мене вийде, я сподіваюся, зможу придушити Блакитного вогню по силі. Я не можу битися з Синім Огнем в лоб. Зараз, у мене тільки єдиний шлях попереду ...."

Едкінс прийняв рішення, і його погляд загострився та зміцнився.

« Ми дійшли до Імперської столиці».

Барнас і Едкінс негайно кинулися вперед, летівши прямо в Імперський палац.

Коли Едкінс повернувся до Імперського палацу, його першим кроком було покликати Овіна в палац. Ойвін, який пив і розмовляв з Ханбріттом та Гетенбі, негайно увійшов до палацу після отримання наказу, ігноруючи все інше.

- Ойвін шанобливо підвівся на коліно.

Едкінс повернувся і зимно втупився на нього: « О, я повинен попередити тебе про щось. Я знаю, що твій син був убитий. Але запам'ятай це... починаючи з цього моменту, забудь про помсту. Незважаючи ні на що, не викликай проблем нікому з Замза Драконячої Крові!"

Ойвін здригнувся.

Забути про помсту?

Протягом минулих 20 років Оувін заспокоївся, але це не означало, що він відмовився від бажання помститися. Намір помсти за смерть свого сина був глибоко попечатаний в серці Ойвіна.

« Гмпф, - Едкінс видав холодне харизмання. - Що, ти мене не почув?»

Барнас, який стоїть поруч, також серйозно сказав: « Оувіне, це пов’язано з дуже важливою справою Його Святості. Якщо велика справа Його Светлості буде зруйновано через твою маленьку справу, тоді ... Навіть смерть не зможе спокутувати твої гріхи."

Ойвін відразу впав ниць і поспішно сказав: « Лард Едкінсе, не хвилюйтеся. З цього дня я точно не буду створювати проблеми нікому з Замза Драконячої Крові. Я більше ніколи не буду розглядати цю справу з помстам! "

Але у своєму серці Ойвін видався розлюченим: « Може, це буде місце? Ні, я не здамся, навіть якщо помру. Я лише контролюю себе. Після... Після того, як я добуду ту Божественну іскру Вищого Бога...».

Ойвін прагнув отримати цю іскру Всевишнього Бога!

« Ти можеш йти» - спокійно сказав Едкінс.

"Так" - Ойвін вклонився і пішов.

Том 13, розділ 37 — За Клан

Смерть Найвищого Бога Садисти не викликала Суматоху в Плоскості Юлан. Звичайні люди продовжували жити мирним життям. Лише Божественність, що стоїть на вершині Площини, виявила щось від жахливої енергетичної хвилі, яка прийшла з заходу...

На континенті Юлан відбулося щось велике.

Умер Анрас. Садиста відправився назад і також не повернувся.

Це була команда Садистів, що в Імперії Рохольт перейшла під початок племінника Садистів, Денні та іншого Бога Ніффа. Однак Денні та Ніефф не могли бути повністю впевнені у смерті Садистів.

Сьогодні вони почуваються дуже нервово.

В Імперії Рохольт. Та тиха, самотня садиба. Слибке сонце сяяло на всій посаді. У резиденції Денні, чоловік з коротким срібним волоссям, який осідав і висихав тіло та в сорочці зі своїми коротенькими рукавами крокнув вперед: « Дэнни, выйди!».

Двері відчинилися, і Денні вийшов: « Що сталося, Ніеф? »

- Ніеф був злий.

« Скажи мені, що я можу зробити? » — також був дуже засмучений. Він порадив убити тих двох Богів, щоб вилити свій гнів. Врешті-решт, якби Садисту тягнуло щось весь час, Денні також відчував би себе нещасним і пригніченим.

Але хто б міг подумати, що його дядько Садиста піде і ніколи не повернеться.

« Ті дні тому була дивовижна енергетична хвиля, що прямувала з заходу. Ти теж відчув її." - серйозно сказав Ніефф.

Денні кинув: « Так, я відчув її. Це й справді була аура дядька. Але Ніеф, що це може довести? "»

« Що це може довести? — засміявся Денні. - Денні, розкрий очі. Ситуація зрозуміла. Я вірю, що та сильна енергетична хвиля є чимось на зразок лорда Садиста без особливої причини. Він, мабуть, вступив у велику боротьбу.

Ніеф продовжив: « Того дня ти сказав мені, що лорд Садиста пішов на захід щоб убити тих двох Богів. Ці боги вже померли?»

Денні здригнувся. Секунду, розслабившись, він відповів: « Я не знаю».

« Ти не знаєш? Все просто. Розверни свою божественну аура, щоб покрити той хребет. Я вірю, що ти легко визначиш, чи живі ці два Бога чи ні - холодно сказав Ніефф. - Денні, перестань прикидатися дурнем".

Денні змінився в обличчі.

« Я перевірив своїм божественним почуттям, — каже Ніеф. — Він глибоко зітхнув. - Ці два Бога не помер. Дэнни. Лорд Садиста пішов вбити цих двох Богів. Там сталася така велика подія, але ці два Боги не померли. Лорда Садисти не було вже три дні. Чи може бути, що результат неясний?»

« Можливо... У дядька з'явилися важливі справи і він відправився в інше місце.", - страждаючи відповів Денні.

Денні не хотів вірити, що його дядько помер.

Вони були величезними і існували протягом десяти трильйонів років. Звичайно, він був розділений на основні клани і гілки. Садиста була опорою і основою всієї його гілки клану. Якщо Садиста справді помер, Денні не міг собі уявити жалюгідного стану свого клана.

Ніефф також зрозумів думки Денні.

« Дэнни, незважаючи ні на що, ми повинні дивитися правді в очі, - серйозно сказав Ніефф. - Це континент Юлан, не Царство проклятих. На континенті Юлан, навіть якщо лорд Садиста зіткнувся з чимось важливим і не може звернути уваги ні на що більше, він би зв'язався із нами своїм божественним відчуттям. Врешті-решт, на зв'язок через божественне відчуття йде лише мить."

« Однако, він не зробив цього. Ми не отримали жодних повідомлень від лорда Садисти".

Обличчя Ніеффа було мертвим: « Я не хочу визнавати це, але все-таки повинен сказати. Плани Клана провалилися. Принаймні наша команда не має надії на Некрополь Богів. Без сили Вищого Бога ми просто не зможемо дістати скарби, які потребують клан."

Денні також кивнув.

Як він міг не розуміти цього?

« Дядя, мабуть, і справді помер, — кинув Денні, а потім подивився на Ніффа. - Але Ніфф, і що з того, що дядько помер? Може бути, що ти ...".

"Верно!"

Аура Ніеффа стала лютою: « Діти, які мають статус ліанину, є наслідком незліченної кількості старійшин, котрі ризикували життям протягом десяти трильйонів років. Ти і я не дуже обдаровані. Чому ж ми отримали божественні іскри й легко досягли рівня Бога як нащадки клана? Клан дав нам все!»

Дэнни затих.

« Пан Індіго є нашим найбільшим ворогом! Вони занадто сильні. Чотири Клани Божественних Звірей Префектури Індіго надзвичайно сильні. Цей Лінлей... Ти повинен знати, що він тренувався менше століття і досяг рівня, коли має два божественних клона!»

Нієф з великою повагою вигукнув: « Я ніколи не чув про таку обдаровану людину серед чотирьох Кланов Божественних Звірей, що до цього рівня дійшов без їхнього хрещення. І Денні, цей Лінлей тренується в стилі землі і вітру! Ти розумієш, що це означає?"

Денні кивнув.

« Як тільки він буде хреститися передками чотирьох Божественних Звірей, я вірю, що через десять тисяч років у Префектурі Індиго з’явиться ще один Всевишній Бог. Коли це станеться, я навіть не смію думати, скільки членів нашого клана помре від його рук, - погляд Ніеффа був гострим. - Але зараз, він лише Полубог, який ще не пройшов хрещення передків Чотири божественних Звірей!"

« Якщо ми не вб'ємо його зараз, коли ми це зробимо?»

Взор Ніеффа був холодним і лютим: « Я знаю, що Лінлей має прихильників та зв’язків у континенті Юлан, але як з того? Я краще дам себе вбити, якщо ми зможемо убити його замість ".

Щоб стати Богом Ніефф покладався на божественну іскру. Він знав...

Незважаючи на те, що він зараз був сильнішим за Лінлей, його потенціал набагато поступався можливостіу Ліней.

« Ніієф! - Я раджу, щоб ти не намагався вбити Лінлей прямо зараз.

- Ніеф вибухнув від люті.

Денні зітхнув і продовжив: « Не поспішай. Не потрібно вбивати його тут, в Плоскості Юлан. Ми можемо вбити його, коли він піде в Царство проклятих".

Ніфф сказав: « Це жарт! - По-перше, коли Лінлей піде до Царства проклятих? А що, коли Юлан залишиться в Плоскості доти, доки не стане Всевишнім Богом? Тоді він отримає артефакти Владики з Некрополя Богів і лише потім направить у Царство проклятих. Якщо ми захочемо вбити його, то зможемо це зробити?

Денні був приголомшений.

« Навіть коли Лінлей потрапить до Царства проклятих, ми не можемо бути впевнені в його транзитному місці. Наш клан має вплив лише на наші землі. Ти дійсно віриш... Що ми можемо переслідувати його по всьому Царству проклятих? Ти хоч знаєш, наскільки великим є Царство проклятих?» - Ніеф втупився на Денні.

Денні нічого не міг відповісти.

Раніше, головною метою Садисти був Некрополь Богів, через це він тимчасово залишив в сторону вбивство Лінлей. Справді, вбити Лінлей у Царстві було б непрактично. Як одна з Вищих Плоскостей, розміри Царства проклятих у незліченній кількості перевищував плотість Юлан.

Усередині Царства Прокляті були сили, сильніші за їхні клана та Префектури Індіго!

« Дэнни, чи можливо, що ти забув безліч великих битв між нами та Рефектурою Індіго? Силуети старійшин, які загинули один за одним? Ніеф втупився на Денні. - Досить. Я відразу ж попрямую на хребт Магічних Звірей. Я знаю, що навіть якщо зможу вбити Лінллей я можу бути убитий його прихильниками в відметку ".

« Але якщо я зможу вбити Лінлію, то помру задоволеним. Денні, я залишаю все в твоїх руках. Я йду», Ніефф повернувся і пішов геть.

Оскільки вони не могли отримати скарби Некрополя Богів, якщо хоча б зможуть вбити Лінлей і ця поїздка буде даремною.

- Денні не хотів бачити смерть Ніфф. Якщо він вб'є Лінлэй... Нієф буде вбитий у відметку силами, які підтримують Лінлей.

« За Рейналес!», Ніеф відправив ментальне повідомлення, потім злетів у повітря, помчавшись в напрямку західного горизонту, перетворюючись на чорну точку.

Денні був приголомшений, але він став твердо і рішуче дивитися на нього. Він тихим тоном повторив: « За Рейналес!».

« Піди до мене!», Денні закричав у напрямку виходу і незабаром прийшов Полубог.

Денні дав йому довгий список вказівок і сказав: « Пам’ятай, ти повинен доставити цю інформацію лорду Годанові. Ти можеш йти".

"Так, мілорде!"

Півбог негайно вилетів з резиденції, прямуючи прямо до Арктики Льодні.

Усередині хребту Магічних Звірей, напівзруйнованого каньйону, де рясно росла дика трава і текла родимкова вода, скрізь можна було побачити фігури Громокрилих Пегасів, магічних звірів сьомого рангу. Усі грюкокрилі Пегаси показували спокійну витівку, час від часу злітають у повітря і приземляються біля батьків, занурюючи голови на воду.

Раптом, тут з'явилася людська фігура, жахлива безліч Громокрилих Пегасів, які навіть не сміли рухатися.

« Час зробити те, що повинно бути зроблено»

Нієфф з коротким срібним волоссям озирнувся навколо, потім відправив своє божественне відчуття в розум кожного із Грімокрилих Пегасів перед тим як сісти у медитативну позу. У той же час, він розгорнув своє божественне почуття. Нієф обмежив територію божественного почуття лише хребтом Магічних Звірей.

Його Божественне почуття сягала 10 кілометрів.

Такий розмір становив лише 0,1% від загального розміру континенту Юлан. Для того щоб мати активну божественну силу в цьому регіоні, потрібно було цілковитої духовної енергії. Принаймні, він був у змозі наповнити те, що витратив.

« Лоінлей все ще там. Якщо він повернеться в замок Драконячої Крові, то має пролетіти над Великим Звіром. Я знайду його, як тільки він це зробить." - Ніефф більше не думав про це, лише чекав, поки кролик потрапить у пастку.

Ніеф не наважився прямо напасти на Гору Медного Гонга. Врешті-решт, Анрас і Садиста обидва провалилися. Він чекав у засідці і тому мав більше шансів на успіх.

Лінлей тихо тренувався на горі Медного Гонґа. Одержувати поради від одного з п’яти Королів, Лейліна “Синього вогню ” — рідкісна нагода. Окрім того, Лінлей також знав... Лайлін, що « Вогонь вогню » не залишиться надовго тут на горі Медного Гонгу. Він, в кінцевому рахунку, піде.

« Леінлей, Глубінні Таємниці Сущості Землі є простим видом таємниці. Якщо ти зосередишся на цьому, то досягнеш успіху за рік або два, - спокійно сміявся Лейлін. - Але якщо ти чекатимеш на повне вивчення глухого Тайна Сущості Землі, і тільки потім спробуєш її спланувати з “Пульсуючим Рітом Міраса...", ймовірно, витратите тисячі або десятки тисяч років без жодного шансу на успіх".

« Сплавляти набагато складніше, ніж просто зрозуміти Голубну Тайну» - серйозно вимовив Лейклін.

Лінлей злегка кивнув.

« Таким чином, найкращий метод є... почати спробу сплавлення твого розуміння щодо “Сущності ЗемліDescription негайно з іншими розумінням. Не намагайся повністю освоїти “Свободи Землі ♫ Якнайшвидше. Важливішим є ступінь, до якого ти зможеш злити її і зробити так, щоб рівень твоїх порозуміння збігався зі степенем ".

Лайлін засміявся: « Можливо, таким шляхом у тебе підуть десятиліття або століття, щоб освоїти “Суспішність Землі..." Але, зробивши це, як тільки ви навчитеся “Суспільність Землі ”, то вже закінчите злиття ” Свободи Землі ♫ і“ Проникливий Ритма Міра».

« Я розумію цей принцип»

Зрештою, Лінлей вже мав попередній досвід злиття “Бистрогогорого̄ і ” Медленного 1963 р. Законів елементу Ветра. Злиття в час розуміння було набагато простіше.

Але якщо хтось повністю освоїв Голубінні Тайни і потім спробує їх злити, це буде дуже складно.

Якщо він почекає, поки всі його Глубінні Тайни будуть освяті і тільки потім спробує спланувати їх в одне ціле... Його розуміння в різних Глубінних Тайнах призводитимуть до конфлікту між собою, роблячи злиття ще важче.

Тренування Лінлей на горі Медного Гонгу протягнулося ще три роки. Протягом цих трьох років, незважаючи на те що його досягнення в “Суспісності Землі ” Сполучених Штатів Америки залишилися на рівні трирічної давньої ери, Лінлей зробив перший крок до сплавлення“ Рітма Міразай і Слабого земної кулі..."

Багато людей навіть не могли зробити перший крок до сплавлення цих двох Глубінних Тайн. Перший крок був ключовим, найважливішою частиною.

З його початком буде шанс на успіх.

"Порання сили після об'єднання і справді внушите".

Хоча Лінлей злив разом лише невелику частину, він виявив, що сила меча Вольни Небитія зросла на 50 відсотків попри те ж число духовної енергії: « Це тільки початок. Я не можу собі уявити, наскільки сильнішим стане мій меч Волни Небутія після того, як я повністю звільню ці дві Глубінні Тайни."

Том 13, розділ 38 — Атаківан на зворотному шляху

Сидячи в медитативній позі на землі, Лінлей міг легко відчути, як цей величезний, безбережний світ був повний сутності елемента Землі. Кожна частинка була такою дружньою і знайомою йому. З Лінлей в центрі, сплеск пульсуючої сили вібрував у всіх напрямках.

« Доойонг! Дооойооонг!»

Кожен вибух пульсуючої сили був повний природною сутністю елементу землі. Вони розкотилися як хвилі, що взаємодіють між собою і зливаються у пульсуючу силу.

Пульсуючий Ритм Міра. Сутність Землі.

Лінлей зосередився на поступовому об’єднанні цих двох Глубінних Тайн.

« Лінлей! Він одразу зрозумів, що Делія вийшла з ним на зв’язок. Його обличчя з’явилось несвідомою усмішкою. - Делія, що таке? Я скучала за мною?»

« Хто ж за тобою сумуватиме? — сказала Делія, видала миле “хмпф" (англ.). - Лінлэй, я хочу запитати, скільки часу ти плануєш тренуватися на горі Медного Гонга?»

Лінлей не міг не вразити себе.

У голосі Делії був відтінок незадоволення. Лінлей природно міг помітити це. Лише тепер до Ліней дійшло, що він трохи перегнув палицю: « Я залишив замок Драконячої Крові у 10066 році, але зараз — 10072. Минуло майже шість років, а я жодного разу не повертався!»

Коли він тренувався, то не помічав швидкого польоту часу. Ніби всі ці роки пройшли за одну мить.

«Шість років. Я не можу звинувачувати Делію за незадоволення, - Лінлей відчував себе винним у цій справі.

«Лине, ти тренуєшся? Ти можеш тренуватися і в замку Драконячої Крові". - Делія тепер переконала його, використовуючи слова пом'якше.

« Ахем... Гаразд. Делія, я повернуся завтра, - відразу сказав Лінлей, потім вибачливим тоном додав. - Делія, я прошу вибачення."

« Я не злюся. О, ти сказав завтра? Делія була здивована і дуже зраділа. - Я відразу наказую своїм слугам на завтра приготувати банкет. О так, Лінлей, коли ти прийдеш до замку Драконячої Крові? Коло полудня чи вночі?»

« Я буду до полудня», - Лінлей був упевнений в цьому.

Насправді, відколи він почав злиття “Суспільності Землі ” із "Публікуючим Рітом Міра̄му", Лордові Синому Огню ("Лелінус..." вже не було потреби вказувати Лінліей шлях. Отже, залишатися на горі мідного Гонгу вже не було потреби.

Всередині пометия з елемента на горі Медного Гонгу.

"В'юх--"

Дзвіл дикий гірський вітер, гойдалися трави і квіти перед дверима садиби. Однак вітер не міг зсунути з місця декілька великих дерев. Лорд Гори Медного Гонга, Король Тюрми Гебадос, лорд Синій вогонь в даний час стояв там з двома братами проводячи Бебе і Ліней.

« Навіть якщо б ти не пішов, я дуже скоро був би з тобою », — сказав Лайлін “Синний вогонь ” (англ.). - Ха-ха, головна проблема в тому, що скоро я йду зі своїми братами. Ми залишимо Гору мідного Гонгу і також покинемо континент Юлан".

Лінлей вже давно знав, що Лейлін піде геть.

« Містер Лейлін, куди ви підете? » — запитав Бебе.

« Я зараз не впевнений, — сказав Лейлін. — Це був довгий подих. - Можливо, я відвідаю Південні Моря. Те місце було моєю батьківщиною. На жаль, минули незліченні роки і континент, на якому була моя батьківщина, вже давно потонув у бездонних морях."

Та битва десятитисячної давності призвела до руйнування і краху інших чотирьох континентів.

« Якщо у вас буде час, можете відвідати замок Драконячої Крові. Я з радістю приму Вас в будь-який час", - Лінлей і Бебе вже давно висловили свою вдячність. Прощавшись з Лейліном і іншими двома, Лінлеєм та Бебе негайно залишили Гору Медного Гонгу й полетіли в напрямку замку Драконячої Крові.

Не повертаючись протягом шести років, Лінлей тепер мав непереборне бажання повернутися.

....

Дає Магічні Звірі. У вузькому ущелині під руїнами. Місце, де було мало слідів цивілізації.

У минулому, це був рай для чарівних звірів, але вже три роки жодний магічний звір не сміявся приступати до цього місця. Біля пологових вод, всередині клаптика дикої трави була ледь помітна людська фігурка. Це був Бог з Царства проклятих, Ніеф.

Незважаючи на трирічні сподівання, Ніефф ніколи не послаблював пильності.

Його божественне почуття завжди було активним, покриваючи цей регіон і спокійно чекаючи приходу Лінлей.

« У кінцевому підсумку, Лінлей повернеться до Замка Драконячої Крові. Як тільки по дорозі до замку Драконячої Крові він пройде через хребт Магічних Звірей, я точно не дам йому втекти!" - Ніеф встав, чорний плямисте спис з'явився в його руках і він почав бродити по долині.

Зрештою, незважаючи на трирічне очікування Лінлей, Нієфф також не міг бути впевнений, коли з'явиться. Він не міг марнувати часу на марне сподівання.

Тільки Ніеф не розумів, що хтось інший переховувався в глибинах цього вузького ущелини.

« Те, що Ніефф має таке відчуття, дуже важливе для Бога. Але він тренується в законах Елемента Ветра. По швидкості він навіть швидше Лінлей. Якщо Лінллей і справді зіткнеться з ним, то це буде досить небезпечно." Здалеку за Ніффом спостерігала розпливчаста фігурка. На даний момент Ніефф перетворився на порив вітру і його спис стало розмитим, тихо пронизуючи порожній повітря знову і знов.

"Однако, небезпека - це добре."

Розпливчаста фігура тихо і повністю зникла.

Ніефф пристановив свою вправу, продовжуючи сидіти в медитативній позі. Але раптом він відкрив очі, втупившись у повітря гострим як лезо поглядом.

« Це він. Лінлей!»

Очі Ніеффа заповнилися відтінком дикої радості. Він не міг стриматися від сміху: « Три роки він нарешті прийшов! ».

Справді, Ніефф був ще за сотні кілометрів від Лінлей. Звичайно, незважаючи на гучний крик Нієфа, Лінлей не міг його почути.

« За Рейналес! Навіть якщо я помру, це буде того коштувати!" - сказав Ніфф низьким голосом.

Він тихо перетворився на туман, змінюючись у безформний вітер. Ця хвиля вітру на надзвичайній швидкості погналася за Лінлією. Його швидкість була настільки високою, що стала набагато вищою від нинішнього абсолютного краю Лінлію!

« Я не думав, що він буде так швидко. Здається, я повинен зосередитися! "

Через кілька секунд після зльоту Ніеффа промінь світла також виблискував із вузької ущелини і погнався за Нієфом. Цей промінь світла перевищував Ніеффа за швидкістю.

Лінлей та Бебе розмовляли і сміялися по дорозі до Замка Драконячої Крові, не відчуваючи Божественного рівня Бога, що оточувала їх. Якби вони знали, що за ними гнався Бог, можливо, Лінллей і Бебе прискорилися б до крайнього кінця, щоб повернутися в Замок Драконячої Крові. Але, на жаль, вони не знали.

« Босе, ти думаєш, що Лейлін та інші направляться в Царство проклятих?»

« Хто знає. Але, з силою містера Лейліну, він буде висіком на верхівці ланцюжки, не важливо в яку Площину він направиться», - відтоді як Ліндей став свідком того, як Лейлін "Синний вогонь!" вбив сидіючого могутнього Садистові одним ударом, Ліней був упевнений, що Синій вогню був одним із топових биків навіть серед Висших Богів.

"А?" - раптом насупився Бебе.

— Що таке? — запитав Лінлей.

« Я відчуваю, що щось не так, - Бебе тренувався в законах Тьми. Він був лише Глибоким, але тренувався в тих же здібностях прихованості, у яких тренився Сезар. Він був дуже чутливий до аурам інших. Бебе раптом повернув голову і шокований викрикнув. - Босе, швидко, біжи!»

Лінлей повернув голову.

Всередині області викривленого простору, розпливчаста людська фігура з'явилася в його полі зору, витріщившись на нього холодною парою очей. Це був повний Бог, Ніеф!

- Ніеф видав холодний сміх, негайно використовуючи божественну сферу. Так само як останнім разом з Анрасом напав на нього, Лінллей почувався неначе загруз у болоті. Не вагаючись ні секунди, Ліндей поспішно створив обидва свої божественні області рівня Полу бога.

"Буум!"

Небесно-синя мантія, що покриває його тіло, вибухнула і лазурно-золотисті луски покрили все тіло Лінлей. З його лоба і хребта з’являлися гострі колючки. Швидкість Лінлію зросла ще більше. Перейшовши в промінь світла, він полетів на високій швидкості у напрямку Замка Драконячої Крові.

Тому що він не знайшов цю людину, то мусить бути принаймні Богом.

« Дила погана!», намагаючись втекти, Лінлей виявив, що людина позаду нього була швидше » (Анраса >). Насправді, Богородний клон рівня Бога Анраса був клоном елементу вогню. А його Божественний клон вітру був на рівні Полу бога.

З цієї причини він не мав привілею швидкості. Але Ніефф був іншим.

„Лінлей, людська фігура з’явилася прямо перед Лінлею. Це був Ніефф. Лінлей відразу ж зупинився і Ніефф зимівся. - Ти не зможеш втекти".

Дивним було те, що ці слова йшли з усіх боків.

Лінлей повернувся.

На даний момент, Лінлей та Бебе були оточені дванадцятьма фігурами, всі з яких — “Ніффамії ”.

Дванадцять Ніффів повністю оточили Лінлей і Бебе.

« Що... Що це таке? - Вони точно не є божественними клонами. Є сім законів Елементів... навіть якщо взяти до уваги Чотири Казани, буде лише одинадцять. Навіть якщо чоловік навчився все одинадцять, у нього максимум буде 11 клонів. Але ці 12 мали однакову аури.

« Босс, одне з них точно є справжнім тілом», - Бебе також шалено дивився по сторонах.

Лінлей теж це розумів, але не міг відрізнити ці дванадцять фігур.

Дванадцять Ніффів оточили Лінлей і Бебе.

« Умри!», - в очах дванадцяти Ніеффів з'явився відтінок божевілля, і в той же момент, вони пронеслися до цих двох із усіх сторін. Дивним було те... що дванадцять фігур повністю ігнорували Бебе. Їх метою був...

Лінлэй!

З усіх восьми сторін, зверху і знизу. Не було місця, куди міг відступити Лінлей!

« Якій з них справжній? » — нестямно думав Лінлей, але все ще був трохи впевнений. Ця впевненість походила від його Пульсаючого Рита Міра, мечи Волни Небитія та пошкодженого артефактури Владики. З захистом пошкодженого артефакту Владики імовірність його виживання була дуже високою.

Всі 12 напали одночасно.

Загорілася дивна фіолетова спалаха і відбувся постріл безліч тонів меча з усіх боків, наче пелюстки відкриту квітку. Це були Глубінні Істини швидкості — Рябь Ветра! Незважаючи на те, що було багато тіней меча, сила кожного меча не була такою великою. Є кілька звуків зіткнень, і ніхто з дванадцяти Ніеффів не виглядав так, ніби йому нанесли урон. Лінлей відразу змінився в обличчі.

Він думав, що одинадцять фальшивих тіл з 12 отримають урон. Але хто б міг подумати, що всі дванадцять тіл були такими сильними?

Дванадцять набір холодних очей дивилися на Лінлей, ніби він вже був мертвим.

"ВЗР!"

Дванадцять тіней прокололи небо, як бойові леза, нападаючи на Лінлей.

« Єдиний вихід - битися з усіх сил», — Лінлей не мав часу піклуватися про щось інше. Важкий адамінітний меч в його руках почав танцювати. Якщо він не був упевнений, який з них був справжнім тілом, його єдиним виходом було вибрати когось випадково і напасти.

« Босе!» - перебуваючи в шаленстві, Бебе теж перестав турбуватися про що-небудь ще. Він підняв голову і пронизливо завивав.

"Скхарії!"

Пронизуючий вуха вінзок розділив небеса, у той же час Бебе перетворився на форму « Божественного Крисиного Пожирателя» і позаду нього з'явився ілюстрний божественний Крісійовий жир.

Вроджена Божественна сила - божественне Пожирання!

Одним подихом Бебе націлився на всі дванадцять тіл, намагаючись поглинути все 12. Однак сьогодні Боже дійство Бебе було ефективним лише проти Плубогів. Нієф - Бог, і він не міг бути поглинутий Бебе.

Усі дванадцять тіл зупинилися на короткий час, але через мить більше не були під впливом здатності.

Якщо ви знепритомніли, то напевно отримаєте віддачі!

"Буум!"

Бебе виплюнув велику кількість крові, і водночас з радістю повідомив Лінлі: « Босе, справжнє тіло геть те! »

У той самий момент Бебе використовував духовний зв’язок, щоб вказати на справжнє тіло Ніеффа Лінлей.

Бебе використовував вроджену божественність не для того, щоб вбити Ніффа, а щоб знайти місце розташування Божественної іскри.

Зрештою, його Божественна здібність була пов’язана з збереженням божественних іскра. Як тільки Бебе використовував її, він відчув те тіло з дванадцяти синів і був у ньому божественною іскра. Лише тіло з Божою іскринкою було справжнім. Всі інші були підробкою.

« Він!» — тримаючи важкий аматінний меч, Лінлей перетворився на рухому прямою плямою, що ллється прямим рубаючим ударом по "Нієффу Бурунді зліва від себе. Це було справжнє тіло Ніеффа!

Том 13, розділ 39 — Намалювати змію і примальовувати їй ноги

Дванадцять тіл Ніеффа спочатку використовували своїми ногами для атаки і не застосовували ніяких божественних артфакцій, тому що нієф не хотів розкривати своє справжнє тіло. Але коли Лінлей налетів на його справжнє тіло зі своїм важким адамінічним мечем, справжній ніф легеньким рухом руки витяг то чорне плямисте спис.

"Розріз!"

Простір спотворено.

"Ляз!"

Зштовхнувся важкий адментиновий меч і чорне плямисте спис. Вона була серою, ілюзорною силою у формі меча проігнорувала захист Ніффа й увійшла в його тіло. Це було дуже вдосконалене ” Меч Волни Небитія̄, якого сконструював Лінлій після злиття „Сущності Землі..."

« Умрі!», - одночасно з контролюванням своєї духовної енергії, щоб заблокувати меч Волни Небитія, Ніефф люто використовував інші свої тіла для напасти на Лінлей.

Навіть якщо він помре, то забере з собою Лінллей!

Крім того, Ніеф не дуже хвилювався щодо цієї атаки Лінлей. З точки зору Ніффа... Наскільки сильною може бути духовна атака Лінлей? Очевидно, щоб створити цю атаку, Ліней просто керував і дав форму хвиль своєї духовної енергії. Однак Ніеф помилявся!

Незчисленні густі імпульси духовної енергії, вібруючи згідно з Пульсантійським Рітом Міра, стали ціліми.

"Гул..."

Безчисленні імпульси духовної енергії меча Волни Небутія проникли прямо на його духовний захист, наче це було не більше ніж гниле дерево. Вони прямо увійшли в море свідомості Ніеффа, люто знищуючи Божеву іскру, яка випромінювала зелене світло. Нієфф просто відчув раптове, велике коливання своєї душі і потім знепритомнів.

Саме в цей момент...

Безчислені промені білого світла раптово з'явилися з нізвідки і дванадцять тіл Ніеффа були повністю пов"язані цими променями світла, абсолютно не в змозі рухатися. Він, природно, більше не був в змозі напасти на Лінлей.

« Ха-ха, Лінлей», - почувся м'який сміх. Перед Лінлею і Бебе з’явився гарний хлопець.

« Лард Едкінс, - Лінлей був здивований. Чому Едкінс з'явився? Проте Лінлей таки з вдячністю промовив. - Дякую за Вашу допомогу, лорде Едкінс!"

Едкінс відчув у серці радість.

Едкінс був готовий з того самого дня, коли він розгорнув своє божественне відчуття щоб пройтися по Імперії Рохольт і випадково виявив Денні, який розмовляв із підопічним та обговорював змови про смерть Лінлєй від рук Ніеффа. Він навмисно сховався у вузькому ущелині, біля Ніффа.

Причиною цього, головним чином, було навмисно мати можливість врятувати Лінллей та Бебе.

Едкінс вважав, що подружитися з Бебе було важливим завданням. Оскільки Лорд Синій вогонь прибув на континент Юлан, якщо він, Едкінс, все ще хоче отримати будь-який скарб Некрополя Богів, його єдиним шансом було стати союзником Бейрута.

« Я просто проходив поруч, але я виявив..." - лорд Едкінс все посміхався, а раптом він зупинився на півслові.

Він виявив, що одинадцять з дванадцяти тіл Бога « Нієфа » вже були зруйновані і розпорошилися в повітрі. А що стосується справжнього тіла Ніеффа, то він просто пасивно лежав і не опирався зв'язкам. М’язи на обличчі Едкінса почали вгамовуватися.

Він щойно виявив, що душа Ніффа в справжньому тілі вже розсілась. Залишилася лише Божественна іскра.

Едкінс соромився, дивлячись на Лінлей: « Я і справді не думав, що ти вже вбив Ніффа. Чи я зможу допомогти, чи ні, все одно не було б різниці."

Меч Небитія Линлей убив Ніеффа одним ударом. Душа Ніеффа була розпорошена і його інші тіла, звичайно, також розсипалися.

Його справжнє тіло, звичайно, і так не могло напасти. Лінлей не був у небезпеці!

Але оригінальним планом Едкінса було врятувати його в найсуворіший момент, змусив Лінлей бути йому вдячною. Але тепер він виявив, що лише малював ноги на малюнку змії. Зовсім безглузде, надмірне діло! Навіть якщо б він нічого не зробив, Лінлей не мав би жодних проблем.

« Я все ж мушу подякувати Вам, лорд Едкінс" - з усмішкою сказав Лінлей. Говорячи це, він повернувся до Бебе. Цього разу, це був Бебе, хто насправді врятував йому життя. Якщо б він не використав свою вроджену божественність і не визначив, яке з дванадцяти тіл справжнє, то Лінллей ніяк би не потрапив по справжньому тілу, оскільки його початкового плану було напасти на випадкового ворога. Якби він не зміг потрапити по справжньому тілу... то перед шаленою атакою цього Бога, тіло Линлей, напевно було б з вибухом.

- Бебе теж посміхнувся.

Лінлей і Бебе не потрібно було говорити щось одне одному. Одного погляду було достатньо, щоб зрозуміти думки іншого. Лінлей і Бебе пройшли багато таких небезпечних випробувань.

« Ти вбив цього чоловіка. Все належить тобі." - Едкінс безпосередньо використав свою силу, щоб керувати Божественною іскринкою рівня Бога Ніеффа, його персональним кільцем та його божественним артилерією, відсилаючи їх до Лінлей. Лінлей також не був надмірно ввічливий... Він відразу ж пожер усе в свою Найжпростірну обручку.

Едкінс був дуже кислим.

З того часу, як він дізнався про плани Ніффа вбити Лінллей, він довго готувався до цього дня! Він навмисно очікував найбільш небезпечної моменту, щоб зробити щось!

Хто б міг подумати, що все було даремно?

« Пане Едкінсе, я хочу запитати себе: « Що саме цей чоловік використав Голубину? Чому в нього було стільки слонів? І не було ніякої можливості відрізнити їх" - запитав Лінлей.

Едкінс мав намір поліпшити стосунки з Лінією та Бебе, звичайно ж, він лагідно відповів: « Ох, цей чоловік користується “технікою подвійних гравців..." що належала Законам Елемента Вентра. Його божественна сила була досить слабкою, і душа також не мала сили. Його застосування цієї техніки не було дуже вражаючим: Висші Боги, яких я знаю, можуть в мить створити тисячі подвійників."

- Лінлей був приголомшений.

« Звичайно, ця цифра вже межа. Взагалі кажучи, воюючі можуть створити кілька дюжин. У нього було лише одинадцять. Це доволі мало, - зневажливо сказав Едкінс. - На мою думку, він став Богом через злиття з Божественною іскраю. Його розуміння Закону Вітра також було досить низьким. Сила його клонів не була такою великою... Вони могли використовувати тільки фізичні атаки. Вони корисні тільки проти людей низького рівня, але проти воєводів такого ж рівня вони марні".

Едкінс раптом посміхнувся: « Хоте, це все ще хороший спосіб втекти".

Очі Лінлей не могли не загорітися.

Двойники і справжнє тіло були однаковими. Інші не можуть їх відрізнити. Кінець кінцем, було мало волевителів, як Бебе, здатних розпізнати те тіло, яке містить божественну іскру. Навіть Бебе довелося заплатити високу ціну, щоб зробити це.

«Лине, я дізнаюся про це Бога" - добровільно додав Едкінс.

« Хто він? Чому він хоче мене вбити?» - поспішно запитав Лінлей. Бебе також уважно слухав. Кілька разів на життя Лінлі пообідали за останні роки.

Едкінс сказав: « Ти пам’ятаєш про Всевишнього Бога, якого вбив Лорд Синій вогонь? Того Всевишнього Бога звали Садиста. Ця людина є підопічних Садисти».

Едкінс дізнався ім’я « Садісти »!. Після уважного дослідження Божого імені він чув розмови Денні та інших.

« Чи Бог є найвищий? Садиста?», - насупився Лінлэй.

Лінлей чув від Лейліна “Синього Огня" що люди, які хотіли його вбити, прибули з Царства проклятих.

« Ну, Лінліє, у мене ще є справи. Я залишаю тебе, - з посмішкою вимовив Едкінс. - У майбутньому, я з радістю прийму тебе у своєму замку, якщо в тебе буде вільний час."

Ставлення Едкінса було дуже привітним. Потім він перетворився на промінь світла, зникаючи на горизонті.

Лінлей і Бебе переглянулися.

« Едкінс надто добре поставився до нас, - Бебе протер свої очі. - Це було в мене дивне відчуття."

Лінлей подивився в напрямку Імперії О'Брайен.

Ойвін і Лінлей були ворогами, але « лідера Овена », Едкінс, був привітним до Ліней.

« Кого турбує, чому він поводиться дивно. Принаймні, Едкінс має наміри побудувати добрі стосунки з нами. Ходімо. Час повертатися, - Лінлей почав думати про тільки що добуту іскри Бога. - Здається, у мене тепер є хороший подарунок для Деліі!»

Нієфф помер і залишив божественну витоку Божого рівня, яка ідеально підходила як дарунок для Делі.

Зрештою Делія стала Божественним злиттям. У майбутньому вона також повинна буде покладатися на божественні іскри. Делії буде важко прогресувати, покладаючись лише на себе.

Битва між Ніефом і Ліндей, особливо знищення його 11-ма двійниками, викликала поширення великої вибухової хвилі сутності елемента вітру та дріжджі суті елементів по всьому світі. Це, звичайно, привернуло увагу багатьох мешканців континенту Юлан. І в цей момент кілька божественних почуттів покрили цю ділянку.

....

В Імперії Рохольт.

"Нієфф помер".

Денні видав довге зітхання. Його божественне почуття вже визначало місцеположення Лінлей та Бебе: « Нієфф також зазнав невдачі ».

Потім, вираз обличчя Денні змінився.

« Минулого разу напав Анрас. Цього разу напав Ніефф. Чи може Ліней знати, що Ніефф належить до нас? Якщо він попросить цих Богів у своїй резиденції помститися або проситиме лорда Бейрута щось зробити, тоді...» - в своєму серці Денні почав нервувати.

« Більше немає сенсу залишатися в Площині Юлан».

Денні був впевнений у цьому. По-перше, вони не могли отримати скарби Некрополя Богів. По-друге, було також неможливо вбити Лінлэй.

« Дуже швидко повернеться до Царства проклятих».

« Зберіться в головному дворі! » — відразу ж написав Денні. Лише через декілька хвилин десятки силуетів вилетіли з Імперії Рохольт на північ до Пику Арктичної Ледника. Вони виступили вранці. Після кількох годин польоту вони прибули на Пік Арктичному Льоднику рівно опівдні.

Їх швидкість була досить високою.

Пік Арктичної Льодника. Вершина того айсберга. Завищаючий вітер.

Ходен вийшов зі своєї крижаної резиденції.

« Гм? Денні? - Ти повертаєшся?

Денні злегка кивнув. Він сказав: « Наша місія на континенті Юлан провалилася! »

— Ніієф зміг вбити Лінлэй? Три роки тому Денні вже якось навідувався до Ходови, щоб розповісти про цю справу.

« Провалився. Ніефф також помер, - кажучи це Денні безпорадно похитав головою. - Якщо Лінлей потрапить до Префектури Індіго, він обов'язково стане загрозою для нашого клана Рейналес. Але навіть якщо я повернуся назад і поясню це клану, боюся, на це ніхто не зверне належної уваги."

Стан Дені був дуже низьким. Будь-хто, хто став Божественним через злиття з Божою іскринкою, не вважає тих, що Бог є Богом, буде мати досить низький статус.

« Я також не можу втручатися в справи клана, — зітхнув Ходен. - Інакше мені не дали б таку нудну роботу. Гаразд, тепер я відправлю тебе назад."

Група Божественностей під початком Денні стояла всередині тієї ж шестисторонніх зіроподібних магічної освіти. Ходен активував магічну освіту і промені світла вилетіли у небо. Простір у магічній освіті почав бути спотворений, як ілюзія. За короткий період, десятки фігур зникли і їх більше не було видно.

....

Денні та решта команди відразу втекли з Плоскости Юлан і повернулися до Царства проклятих. А що стосується Замка Драконячої Крові - він був повний сміху і радості. Там були не тільки Таросс і Дайлін... Бог війни, Первосвященик та всі інші брали участь у цьому бенкеті.

Зрештою, це було перше повернення Лінлію за шість років.

Особливо, почувши через що пройшов Лінлей за ці шість років, Таросс, Дайлін та інші були дуже здивовані. Особливо історія про те, як Лейлін убив того Всевишнього Бога Садиста, лише один удар спонукав усіх ватажків утупитися з відвислою щелепою.

« Чи ти щойно сказав, що цей “Лейлін ”, Лорд Ґори мідного Гонгу, є лордом Синім Огнем? Один з п'яти Королів, Лорд Синій вогонь?

Дайлін деякий час жив у Тю'ї Гебадос. Він знав, наскільки жахливим був цей “Лейлін ”.

Бебе з їжею в роті сказав: « Едкінс, побачивши містера Лейліна на горі Медного Гонґа, відразу впав на коліно і звернувся до нього як до “Лорду міста».

- Вортон, що сидить поруч з Лінлією.

Уортон дуже ненавидів Едкінса, тому що його онук від Сені (малий ” Кахсауера був убитий Ойвіном і тепер був підопічний Едкін.

« Коли я розповідав про Едкінса, то згадав щось, — каже Лінлей. — Він подивився на Олів’є, що був поруч. - Олів'є, Едкінс дав мені слово, що Ойвін більше ніколи не створить для тебе неприємностей."

Очі Олів’є загорілися.

Всі ці роки він залишався всередині замку Драконячої Крові, не сміяючись вийти назовні через страх, що Ойвін може напасти на нього.

«Лінлей, дякую тобі." Олів’є відчув деяку вдячність.

« Якщо збираєшся дякувати комусь, то ти повинен подякувати містеру Лейліна", - сказав Лінлей. Олів’є потім відразу ж вимовив. - Лінлэй, якщо Ойвін не буде переслідувати і нападати на мене, тоді ... Завтра, я приготуюся до відсилання на Пік Арктики. Я більше не можу контролюватися."

« Завтра? Навіщо ти йдеш до Піку Арктики Льодника?»

Олів’є посміхнувся, з відтінком очікування в очах: « Завтра я збираюся направитися у вишукану площину » "Царство проклятих!".

Том 13, глава 40 - Руч, Океан?

Приєднатися до Царства проклятих?

Слова Олів’є змусили всіх присутніх повернутися до нього. Линлей також був частково здивований. Він відразу запитав: « Чи ти завтра йдеш до Царства проклятих? До чого такий поспіх? Ти можеш піти до Царства проклятих коли захочеш. Крім того, Некрополь Богів відкриється ще раз через тисячу років.

Більшість людей, що залишилися на континенті Юлан, зробили це через Некрополя Богів.

« Некрополь Богів?»

Олівія із запалом засміявся: « У чому мета перебування на континенті Юлан? Ліндей, ти справді думаєш, що у мене є шанс в боротьбі проти Едкінса або того Лорда Сіного Огня? Я лише Полубог. Навіть якщо я залишуся, то можу лише спостерігати. Я можу з таким же успіхом піти в Царство проклятих раніше."

« Боже Царство! — сказав Олів’є. - Легендарне "Царство проклятих..." - одна з Вищех Плоскостей. Місце, де зібралися численні висококласні вожді з безлічі матеріальних площин. Місце, більш різноманітне і з великою кількістю винників, ніж навіть Площина Тюрма, в трильйони разів!»

Серця всіх присутніх, включаючи Ліндей, Бебе, Таросса, Дайлін і Бога війни похитнулися.

Вони знали, скільки військових було в площині Тюрми.

Але, порівняно з Царством проклятих із Вищених площин, Тюрма Гебадос була лише маленькою краплею в океані. Зрештою, „Царство проклятихml привертало до себе безлічі винних биків з великої кількості матеріальних площ. Після стількох років, мабуть, вже неможливо було порахувати точну кількість воєводів.

« Здається, що Юлан має досить багато воєводів на континенті. Однак, континент Юлан не є тільки малий струмок, тоді як Царство проклятих — це океан з безліччю небезпек. Хоча там небезпечно, у ньому також є необмежені можливості і виклики!»

Очі Олів’є виблискували: « Цінність проклятих. Я мрію туди потрапити. Там знаходиться моя майбутня сцена!"

Ніхто більше не намагався переконати Олів’є.

Тому що...

Слова Олів’є примусили навіть Лінлію, Таросса та інших працівників відчувати зуд у своєму серці. Насправді, в площині Тюрма зазвичай трапляється лише кілька чоловік кожних десять тисяч років. Більшість людей, на відміну від Тюрми Гебадос, самостійно вирушають до Вищеї Площини. І ці лідери були родом з безлічі Площин Всесвіту.

Можна було сказати...

Що, мабуть, загальна кількість людей з різних сторін цього світу « Тюрем » не перевищуватиме кількості військових у “Царстві проклятих..."

"Ручі, океан?" - це ехо в голові Лінлей.

Континент Юлан був неквапливим, ясним струмком. Едкінса, Лейліна та інших людей після відходу він точно стане наймогутнішою істотою в цій « ниві ». Але якщо Лінлей направиться в Царство проклятих і увійде до цього “невеликого моря", повне небезпеки, то кількість биків сильніша від Ліней стане незліченою. У тому місці було багато людей, які тренувалися набагато довше, ніж Лінлей, або навіть були значно сильніші за нього чи були частиною клана, набагато могутнішими від його клан.

Однак величезне Царство, яке змусило Лінллей бурлити кров’ю.

Життя було сповнене викликами, чого потребували люди з бурхливим життям!

Глибоко за ніч. У спальні, Лінлі та Делії лежали на ліжку.

— Лоіне, про що ти думаєш?

« Я? Він тільки що думав про "Царство проклятих". Він ніколи там не був, тому міг лише фантазувати про те, як воно виглядало. -Думаю про "Царство проклятих". Мені цікаво, на що ж це схоже, що є в Царстві проклятих."

Лоб Делії злегка зморщився. Вона знала, що Лінлей хоче піти до Царства проклятих.

Глибоко всередині Делія не хотіла, щоб Лінллей пішов. Вона не хотіла, щоб Лінлей знову і знов проходив через небезпеку. Таке відчуття тривоги і страху довело б її до краху. Але Делія нічого не сказала... тому що вона розуміла.

Любити Лінлі означало, що вона не може обмежувати його надто сильно.

Вона поважала рішення Лінлей.

Лінлей зітхнув. Він знав, що саме відчувала Делія, але саме через це Лінлей був вдячний їй. Делія завжди тихо підтримувала його. Лінлей раптом згадав про Божественну іскра впливу вітру, яку він отримав.

« Дилема, поглянь. Що це? що світиться зеленим світлом перед очима Делії.

Коли Делія побачила це, то не могла дивитися з яскравими очима: « Божественна іскра елементів вітру? Це... Це божественна іскра того Ніффа?»

Лінлей вже давно розповів їй деталі того, що сталося. Делія також знала, що Лінлей має три божественні іскри.

Згідно з цим, Божественна іскра Божого рівня землі, яка потрапила в руки Лінлій від божественного клону Барнасу, вбитого Крисяними королями та відданої Бебе, божественної Іскеля елемента вогню Бога від провокації досконалого Анрасу й Божеча елементами вітру від Нієфа.

« Вибери її і злися з нею», - засміявся Лінлей.

Подивившись на Лінлію, Делія зрештою прийняла іскру. Делія знала, що з огляду на її талант, особливо після об'єднання з Богомною іскраю Полу бога, щоб стати божеством... Треба було б багато років, перш ніж вона досягне своєї мети.

Делія капнула кров на Божу іскру, злила її зі своїм тілом. Потім вона поклала свою голову на груди Лінлей. Вона лагідно сказала: « Ця божественна іскра була достатком тяжкої праці мого чоловіка».

Лінлей не міг не засміятися.

« Деллі, я чув, що деякі клани в Царстві проклятих використовують божественні іскри для того, щоб довести своїх нащадків до рівня Всевишнього Бога, - Ліндей зітхнув на похвалу. - Три божественні іскри підряд, вони стають Вищими Богами. Така швидкість і справді вражаюча".

Злиття з Богом було ознакою низького таланту.

Водії зазвичай не зливаються з божественними іскрами. Навіть якщо ви повністю спілкуєтеся з божественною іскринкою, ваша душа не буде зовсім сумісна. Злитися з Глибокими Тайнами всередині іскри в кілька сотень разів важче, ніж стати півбогом самому.

« Я обов'язково буду наполегливо працювати, щоб навчитися користуватися Глибокими Тайнами всередині» - сказала Делія.

Світанок наступного ранку. Хоча крапля сонячного світла вже була світила, однак було й далі холодно. Проте, велика група людей вже зібралася на треніровому майданчику Замка Драконячої Крові, тому що всі проводили Олів'є.

Цього разу Олів’є сам відправлявся до Царства проклятих.

Дайлін, Таросса, Сезара, Бога Війни та інших, все ще мали справи на континенті Юлан, з якими треба було розібратися.

« Сину, будь обережним у Царстві проклятих. Не вмри відразу після прибуття. Ха-ха..." - засміявся Дайлін, поплескаючи Олів'є по плечу.

В очах Олів’є спалахнула жахлива епідемія: « Бути вбитим кимось? Вбити мене буде не так вже й легко."

Лінлей та інші засміялися і сказали Олів’є пару слів на прощання.

« Якщо пощастить, то ми знову зустрінемося у Царстві проклятих. - Немає необхідності продовжувати. Я вирушаю".

Сказавши це, Олів’є одарив Лінлей глибоким поглядом.

Лінлей відчував приховане значення Олів’є.

Олів’є втупився на Лінлей і сказав: « Лінлей, я чекатиму тебе у Царстві проклятих. Не ховайся в цьому струмку назавжди."

Сказавши це, Олів’є полетів прямо на північ.

Лінлэй не міг не очолити.

Делія і Уортон також подивилися на Лінллей.

"Ручі?" - розум Лінлей зараз був у дуже заплутаному стані.

« Линлей! » — почувся голос прямо в голові Лінлей. Лінлей був вражений. Голос належав лорду Бейруту. - Лінлей, ти ж тільки нещодавно повернувся з Гори Медного Гонгу, чи не так? У наступні два дні прямуй до моєї резиденції і візьми з собою Бебе».

« Зв'язати з собою Бебе?» - Лінлей був частково спантеличений. Чому Бейрут хоче, щоб Бебе прийшов туди?

« Я скажу вам, коли ти і Бебе будете тут. Пам'ятай. Поквапся. Не витрачати надто багато часу." - засміявся Бейрут.

« Я відразу ж вирушаю в дорогу», — відповів Лінлей.

« Не поспішай. Цього разу, коли прийде Бебе, він, мабуть, надовго залишиться зі мною. Ти і я, ймовірно, довго не побачимося." - сказав Бейрут.

«Мм?» - Лінлей був здивований, але Бейрут не пояснив детально і замість цього відніс своє божественне почуття.

Наступного дня небо було синім, як лазурна порцелянова тарілка з білими хмарами на горизонті.

Дві фігури летіли пліч-о-пліч по небі. Це були Лінлей і Бебе. Вони обидва покинули замок Драконячої Крові, прямуючи до лісу Тьми і металевий замок всередині нього. Бебе також був спантеличений. Він не знав, чому його шукав Бейрут.

З почутого, здається, він повинен буде надовго розлучитися з Лінлею.

У велетенському лісі Тьми тисячі кілометрів завширшки, навіть на висоті кілька миль, можна відчути величезну і безбережну ділянку лісу. Побачивши металевий замок, Лінлей та Бебе спустилися вниз. Як тільки вони це зробили, то відчули на собі стародавню ауру Леза Тьми.

« Ідіть» - почувся голос Бейрута в голові Лінлей.

Лінлей і Бебе відразу залетіли всередину металевого замку.

« Якщо подумати про це, то я ніколи не був у цьому замку. - Босе, цей металевий замок досить особливий. Він дуже унікальний і цікавий".

Лінлей цікавився словами Бебе.

Він не міг не подивитися на металевий замок пильно. Інтер’єр замка був організований дуже акуратно, і кожна частина замку мала блискучий металевий колір. Наприклад, коли я відбивав підлогу, то був фіолетово-червоний металічний колір.

Деякі метали навіть створювали маленьку гору і в саду було багато видів квітів.

« Хіба квіти не зроблені з металу, чи не так?» - Ліндей запитав Бебе.

« Еті квіти - ні, - похитав головою Бебе. - Проте всі металеві предмети зроблені з найчисленніших металічних замків. Босе, цей замок дуже дивовижний. Він може перетворитися у що ти захочеш".

Входячи в вітальню Лінлей і Бебе спілкувалися.

Бейрут зараз читав дуже товсту книгу. Він навіть не піднімав очей і сказав: « Ідіть.

Лінлей прийшов у вітальню, оглядаючи обкладинку книжки: « Аа? Ці літери не з континенту Юлан".

Лінлэй був спантеличений.

« Чи ті літери були написані цими? — він підняв голову, щоб подивитися на Лінлі й засміявся. - Це прийшло з дуже недавнього часу. Навіть я не знаю, скільки мільйонів років цій книзі. У той час на континенті Юлан навіть не було людей. Це був час цивілізації елементів землі, і це було їхньою мовою.

« Наша мова, яку ми зараз говоримо, була навмисно передана нам у спадок Площиною того часу, невдовзі після появи людей. Це та сама мова, якою користуються в Царстві проклятих, Царства небес, Царство життя і Загробного світу.

Лінлэй кивнув.

« Ти сказав, щоб я повернувся, дівчинко Бейрут. І до чого це?» - прямо запитав Бебе.

« Без сумніву, це була причина для сміху. - Глубінні таємниці Закону, в яких у тебе з'явилося розуміння після прориву на рівень Бога, є Глибокими Тайнами, які ми, божественні Криси Пожирачі, природно зрозуміли за досягнення зрілості. Власне кажучи, ти сам не отримував розуміння в жодній із Глубінних Тайн. Цього разу, я ...".

Посередині його слів Бейрут раптом подивився на південь: « Хаа? Цей хлопець..."

"Грохот..."

Раптом суть елемента всієї Плоскості Юлан, включаючи не тільки континент Юліан, але також Північне Море, Пік Арктичної Льодника і навіть безкрайні Південні моря почала тремтіти. Зокрема, природа елемента в Південних Морях сформувалась у жахливі хвилі.

"Взрів...".

На щастя, Південні Моря були надзвичайно великими. Коли ця жахлива хвиля дійшла до материка Юлан, від неї лишилася лише хвилька. Але ця рибі елементу було достатньо, щоб будь-який воєводець на континенті був здивований.

« Це? Що це?»

Лінлей негайно розгорнув своє божественне почуття, коли оку повністю покривав континент Юлан: « Ця брижь елемента покрила величезну ділянку. І її джерело знаходиться на південь."

Незважаючи на силу духовної енергії Лінлію, вона не змогла дійти до джерела цієї хвилі.

« Який масштаб! Який чудовий масштаб!», Бейрут почав сміятися.

Том 13, розділ 41 — Зовнішні зміни

Навіть наймолодші студенти академії магів могли чітко відчути ці дивовижні струси елемента. Від Божественності до щойно прийнятих в академії магів - всі люди були вражені величезним масштабом цих трясіння елемента. Навіть заклинання, яке було використано одночасно, не могло створити такі дивовижні вібрації елемента.

"Дедця Бейрут, що відбувається?" - з цікавістю запитав Бебе.

Лінлей також подивився на Бейрута, який хохотав: « Крароль Тюрими Ґебадос, Синій вогонь. Ти знаєш його, чи не так? Це його рук справа. Його перша батьківщина, той зруйнований континент... Він збирається створити його заново."

« Що?», - Лінвей і Бебе були приголомшені.

Створити континент?

« Це Синій вогонь повний божевільний, - видихнув Бейрут. — Хоч він і є Всевишнім Богом, то кількість божественної сили й духовної енергії якого Він мусить мати для створення континенту дуже велика. Це цілий, величезний континент, а не звичайний острів."

- Бебе не смів вірити цьому.

Бейрут кивнув: « У Синього Огня є два божественних клона на рівні Всевишнього Бога і він дійшов до надзвичайно страхітливого рівня розуміння в Глубінних Тайнах Закону. З його силою, створення континенту в матеріальній площині не є неможливою справою. Але, я все ще думаю, що він трохи божевільний".

"Безумен?" - Ліндей не міг не подивитися на південь.

Створення континенту було захопливим. Можливо, лише воли на рівні Лорда Сіного Огня могли бути на таке здатні.

У південних Морях, далеко від континенту Юлан, безчервоні океанські води були наче кипелі.

"Хіссс".

Морське дно викинуло гарячу ауру. У цій величезній місцевості, що простягалась на десять тисяч кілометрів, можна було побачити надзвичайно гарячу магму, яка з’явилася із морського дна.

У повітрі над підводним фонтаном лави, дика і вибухна концентрація елементів вогню викликала викривлення простору. Всередині цього викривлення можна було побачити людську силует.

Цей чоловік, одягнений в довгу, темно-червону мантію, ширяв у повітрі як небесне Божество. Це дійсно був Лайлін “Синій вогонь!".

У десятках кілометрів від цього чоловіка був лисий чоловік Борджес, і чоловік у білій мантії. Вони подивилися один на одного, і чоловік з білої мантії зітхнув: « Найстарший брат, третій Брат — досить божевільний. Він за одну мить викликав стільки лави з-під глибин землі морського дна. Він божевільний".

« На щастя, третій брат майже є парагоном у розумінні законів Елемента Огня. Інакше, він не зміг би зробити це легко."

Через популярність Лейліна він почав досліджувати Закони, які були частиною Елементу вогню. Ім’я “Синій вогонь ” було свідченням його високорівневих досягнень у законах Елемента Огня. Сила його клона Всевишнього Бога вогню набагато перевищувала силу свого народу, що був вищий від сили Його верховного бога землі.

Справа не в тому, що він був слабкий у розумінні елемента землі... Просто його сила елементу вогню була занадто величезною!

Безчисленний об'єм магми продовжував підніматися з-під океанічних глибин. Час від часу вони вивергалися на поверхню води. Але кількість лави, вивернута на поверхню океану, не була однією мільйонною частиною від загального об’єму лав.

Більшість лави, що вилітала з морських глибин, застигла в скелі всередині океану.

Ділянка лави, яку породив Лейлін з-під морського дна, простягалася на сотні тисяч кілометрів. Лише покладаючись на свій контроль над лавою, він змусив більшість лави затвердитися й зосередитися в області десяти тисяч кілометрів. Після цього, коли лава твердила через холод морської води і перетворилася на камінь, об'єм океану всередині цієї області в десять тисяч кілометрів також починав знижуватися.

У деяких місцях каміння з’являлися на поверхні моря, а в більшості місць глибина води сягала лише декілька сотень метрів.

Це було чимось неймовірним у глибоких Південних Морях. Але Синій вогонь зробив це.

« Найважча стадія для третього брата, лисий чоловік Борджесс, буде трохи складнішою. - Контролювати такий великий об'єм сутності елемента землі і створити континент... Винахід третього Брата в законах елементу Землі не так сильно, як його майстерність у Законах Елемента Огня."

Чоловік у білих мантіях також кивнув. Двоє з них продовжили спостерігати за Лейкліном здалека.

Лейлін зробив глибокий вдих, потім простягнув дві руки...

"Гул..."

Безмежна сутність елемента землі цього світу перейшла під його контроль. Усередині стотичетоклометрової ділянки каміння і мул під його контролем почали попрямувати до десятитисячокилометрової зони, сформованої з затверділих лав.

По суті, елементи землі були занадто великими, щоб створити вакуум з природи земної поверхні у стокілометровій області.

"ВЗР!"

Існування елемента землі з інших областей шалено увійшла всередину, змушуючи простір тремтіти і перемінюватися. Також було створено хвилю елементів, що проникла всередину безмежної кількості частинок природи Землі.

Величезні вібрації у сто тисяч кілометрів змусили незліченних океанічних створінь зазнати невимовного лиха. Насправді, навіть сам вибух лави вже вбив багато істот.

"Слишком повільно!"

З такою швидкістю на створення континенту знадобиться десять днів або півмісяця.

Лейлін нахмурився, його малинові брови торкалися один одного: « Це буде не так легко, як я думав! »

Раптом тіло Лейліна поділилося на два. Один з двох тіл, що Богослов клон у золотій мантії, раптом беззвучно розпався і зник із цього світу. У деяких місцях, у сотні тисяч кілометрів, каміння і земля почали рухатися в кілька разів швидше.

« Божественна сила, нагромаджена моїм божественним клоном землі протягом багатьох років, швидше за все буде повністю витрачена», - пробурмотів про себе божественний клон вогню Лейліну, одягнений в темно-червону мантію.

Цього разу, коли Лайлін повернувся на континент Юлан, в його серці було гірке почуття. Зрештою, його рід був знищений і сам континент було знищено й потонуло в морі. Отже, Лейлін вирішив повернутися на попереднє місце своєї батьківщини і викликати вибухну річку лави. У цих місцях не було такої глибини, тому рівень складності був таким самим.

Створити континент і створити маєток з елементів... Це було два абсолютно різних поняття.

....

Імперія О'Брайен. Імперський палац.

Едкінс дивився на південь, його лоб став зморшистим. Барнас стояв поруч з повагою.

"Лорд Синій вогонь і справді безстрашний".

Барнас тихим голосом сказав: « На створення континенту піде велика кількість божественної сили та духовної енергії».

Едкінс не стримав сміху: « Колекція Божої сили та духовної енергії, яка насправді є величезними, але континент в основному створює його божественний клон землі. Інакше кажучи, той могутній Бог вогню не ослабне так сильно."

« Сильний вогонь занадто сильний! »

Едкінс опустив голову, залишаючись у тиші довгий час.

Барнас стояв поруч, зітхаючи у своєму серці: « Дуже впертий майстер. Він не любить бути гіршим за інших. Навіть у В’єтнамі Ґебадос молодий майстер дуже поступився цим п'ятьма королям. Якщо він направиться в Висші Площини, де живе ще більше ворогів, то швидше за все він не буде на вершині ланцюжки. Скарби Некрополя Богів... Це єдина надія молодого майстра."

Барнас знав, що Едкінс не здасться.

Едкінс раптово повернувся: « Барпнас, я не хочу більше чекати».

« Лард Едкінс? - Барнас був вражений. Він знав, про що саме думав Едкінс.

Едкінс був таким гострим, як ніж: « Це чудова можливість. Синій вогонь повністю зосереджений на створенні континенту. У нього немає енергії стежити за нами. Прямо зараз, йди і поклич Ойвіна та двох інших."

"Так!" - Барнас зробив глибокий вдих і зараз дістав своїм божественним почуттям до Ойвіна та інших.

Обличчя Едкінса було спокійним, але його серце було сильно збуджене.

"День, який визначає долю!" - пробурмотів про себе Едкінс.

Скоро прибувши до Ойвіна, Ганбрітт і Гетенбі. Троє з них відразу повеселилися на коліно: « Лард Едкінс».

« Ви всі, йдіть зі мною до лісу Тьми", - сказав Едкінс.

Ойвін та інші дуже збентежено переглянулися. Вони щойно відчули дивовижні вібрації елементів. Тепер, їм наказують відразу ж йти до лісу Тьми без будь-яких пояснень. Троє могли лише придушити свою цікавість і піти за Едкінсом та Барнасом до лісу Тьми.

....

Ліси темноми. Металічний замок.

Лінлей і Бейрут все ще були разом.

« Ви плануєте змусити Бебе до розуміння в Глубінних Тайнах Законів?», - Лінлей здивовано подивився на Бейрута. Бейрут щойно сказав, що хоче, аби Бебе залишився в металевому замку і настроївся на Голубінні Тайни Закону. Він дозволить Бебе піти, коли він повністю оволодіє однією з глибинних таємниць.

На обличчі Бебе з’явився гіркий вираз і сказав: « Дідушка Бейрут, давай не будемо поспішати зі тренуваннями Ґлубінних Тайн Законів. Чому ти наполягаєш, щоб я залишився в металевому замку? Хто знає, скільки у мене піде на це часу."

« Не хвилюйся. Я лише хочу, щоб ти захопив найпростішу Глубінну Таємницю Тьми. Крім того, щоб допомогти тобі в розумінні, я приготував для тебе на допомогу скарб. Дідусь заплатив дуже високу ціну, щоб отримати цей скарб." - сказав Бейрут.

Лінлей не міг здивуватися.

З почутого здавалося, що цей скарб допомагає у тренуваннях Закону Елементу?

« Скарб? Наскільки дорогоцінне воно?», очі Бебе загорілися.

« Я маю ставити так багато запитань, — серйозно сказав Бейрут. - Просто залишайся тут і не розчаруй дідуся."

Лінлей також потішав і переконував Бебе. Самому Бебе було дуже цікаво цей скарб і він нарешті погодився. Зрештою, Бебе також знав... що його дідусь дуже багатий. Навіть його дідусь сказав, що цей скарб дуже дорогий. Виходить, що цей скарб справді був надзвичайним.

"Мм?" - Бейрут злегка нахмурився.

« Гаррі!» - гукнув Бейрут. Незабаром у вітальні з'явилася людська фігура. Це був один з фіолетово-золотих Крисиних Королів, Гаррі.

Бейрут наказав: « Гаррі, побоюйся про Бебе. Не дозволь йому псуватися. Я зараз відійду".

« Так, Отче» - шанобливо відповів Гаррі.

"Ліне, ти теж іди зі мною", - засміявся Бейрут та Лінлэй кивнув.

Попрощаючись з Бебе, Лінлей і Бейрут прямо вилетіли зі свого металевого замку. Летаючи разом з Бейрутом, Лінлей був трохи спантеличений: « Лард Бейрт раптом сказав, що ми йдемо геть. До чого це? Ха, вони...?».

Ліндей вже бачив кілька фігур, що літають далеко, лідером яких був благоговійний Едкінс!

« О, вибач! - Лінвей побачив Ойвіна позаду Едкінса. - Хмпф. Якщо буде можливість, я обов'язково вб'ю його".

Лінлей все ще відчував ненависть до Ойвіна. У минулому син і дружина Сени були вбиті тим чоловіком.

У нього ніколи не були шансу помститися.

« Ах, містере Бейрут, відразу посміхнувся Едкінс. - Ох, Лінлей, ти теж тут."

Усмішка Едкінса була дуже яскравою.

- Сказав Бейрут.

Лінлей вклонився, потім злегка похилився Едкінсу і поодинці відправився на південь. Лише посередині польоту Лінлей не міг стриматися від повороту голови назад: « Ліндер Бейрут раптом вийшов з замку. Мабуть, він вже знав про прибуття Едкінса та інших. Що ж відбувається?»

У повітрі над лісом Тьми, Бейрут в чорній мантії і Едкінс у золотій фарбі стояли обличчям до обличчя. Едкінс виглядав молодшим, тоді як Бейрут був старійшиною. Старий і молодий стояли обличчям до обличчя. Це було досить інтригуюче.

« Містер Бейрут, давайте підемо до вашої резиденції і пообіцяємо там», - сказав Едкінс.

« У цьому немає потреби. Це місце і так зійде» - з спокійним сміхом сказав Бейрут.

Едкінс завжди посміхався.

« Тоді, гаразд, - Едкінс відразу розгорнув свою божественну ділянку, щоб Ойвін та інші не почули їхньої розмови. - Містер Бейрут, минулого разу Ви сказали, що ми повинні почекати тисячу років перед відкриттям Некрополя Богів, чи не так? "

« Це і справді було так» - з спокійно посмішкою відповів Бейрут.

Едкінс тепло усміхнувся: « Я також знаю, що в минулому містер Бейрут, Ви відкрили Некрополь два рази підряд, один раз для Святих і один разів на Божеств. Між ними була лише різниця в один місяць. Я вважаю, що це Ви визначаєте, коли відкривати Некрополь Богів?»

«Верно. Всемогутній Владика не запланував, щоб його відкрив і закрив. Один лише я відповідаю за визначення часу для відкриття." - відповів Бейрут.

Усмішка Едкінса ще більше засліплювалася: « Це чудово. Містер Бейрут, мені цікаво чи можливо буде відкрити Некрополь Богів наперед для нас? "

— Чи не краще?»

« Так, звичайно... Завтра! Містер Бейрут, я не знаю... Що ви думаєте про це?" - Едкінс дивився на Бейрута з каплею очікування в очах.

Бейрут на мить задумався. Едкінс міг тільки несамовито чекати. Нарешті, Бейрут злегка кивнув. - Це не неможливо. Завтра відкривається Некрополь Богів цілком реально."

Том 13, розділ 42 — Сила Бейрута

Отримавши позитивну відповідь, Едкінс відразу став нерівним. Його розум відразу заповнив усі сподівання: « Якщо я зможу дістати артефакт Володаря Некрополя Богів, або можливо навіть легендарну іскру Владики та стати незрівнянно могутнім володарем, тоді я Едкінс...."

Тільки одна думка про це і кров Едкінса вже бушувала.

Але раптом Бейрут нахмурився і поспішно сказав: « Ми не можемо відкрити його завтра."

« Що? - Едкінс був у шаленстві.

Бейрут пояснює: « Едкінс, я забув дещо. Синій вогонь зараз знову будує свою батьківщину. Його Божественний клон землі всім серцем зосереджується на збудованні континенту, тоді як божественний слон вогню стоїть на варті. Він не може приділяти уваги нічому іншому. Судячи з його швидкості, вважаю, що йому потрібно ще кілька днів. Як щодо цього? Давай почекаємо 10 днів, потім все увійдемо разом."

Едкінс відчув дедалі більшу нестямність. Він сказав про себе: « Це проблема... Я не хочу, щоб Синій вогонь входив. Якщо Синій вогонь увійде, то як я повинен конкурувати з ним?»

Едкінс знав, наскільки могутнім був Синій вогонь.

« Лард Бейрут, - щиро сказав Едкінс. Тільки те, що він звернувся до Бейрута як "Лорданс", стало доказом його важливості багатства Некрополя Богів. - Я думаю... що не треба дозволяти Синому Огню входити в Некрополь Богів. Може, зайдемо лише ми двоє? Що ви думаєте?»

Едкінс нарешті дійшов до суті.

Тільки він і Бейрут. Коли настане час, лише він увійде в Некрополь Богів. За таких умов, хто зможе конкурувати з ним?

« О, Бейрут подивився на Едкінса. На його губах з’явився відтінок усмішки. - Так, Едкінсе, значить ось чого ти хочеш? "

Едкінс продовжував дивитися на Бейрута.

« Едкінсе, те що ти вбачав - занадто ідеально, — посміхнувся Бейрут. - Якщо я дозволю тобі ввійти одному, ти може і добудеш скарб. Але, в цьому для мене немає жодної користі. Крім того, я ризикую образити Синьоґо Огня. Ти думаєш, я настільки старий, що зір зіпсувався і я не бачу хто важливіше між тобою та Синім Огнем?»

Едкінс усміхнувся і поспішно продовжив: « Лаорд Бейрут, слова не є правдивими. Правда, Синій вогонь могутніший ніж я і якщо він увійде всередину, то принаймні заповнить артефакт Владики. Проте, лорд Бейрут, подумайте гарненько. Судячи з того, що Синє Огня, якщо він зробить іскру Владики, як же йому підкоритися Вам? Лорд Бейрут, я думаю, що у вас немає впевненості здолати Синєго Огня, який володіє артефактом Владики, чи не так? "

Бейрут просто засміявся.

Едкінс продовжував переконувати: « Але я інший. Лорд Бейрут. Якщо у вас є які-небудь запити, то можете назвати їх!»

- Ох?

« У Некрополі Богів і справді є артефакти Володаря, — сказав Бейрут. Очі Едкінса відразу загорілися. Бейрут продовжив. - Едкінсе, я хочу, щоб ти дав клятву Сверхбогу Судьби, що перший добутий тобою дефект Владики дістанеться мені."

Едкінс злегка здригнувся: « А скільки там є артефактів Володаря?».

« Більше одного» - сказав Бейрут.

« Гаразд, не важливо, чи я знайду один або два, перший артефакт Владики дістанеться Вам, лорд Бейрут", - Едкінс стиснув зуби.

« Не поспішай. Немає сенсу говорити про це зараз. Пізніше у тебе буде шанс дати клятву Сверхбогу Судьби», - з спокійним сміхом сказав Бейрут.

клятву, яку дав Свірхбогу судьбу, не можна було порушити. Зверху Бог судьби насправді був “Указом Судибів-- один з указів, який регулює функціонування безмежного Всесвіту. Якщо ти порушиш таку клятву, Вкази Судьби примусять тебе вічно страждати.

« Це перша справа. Є ще дві інші справи, - сказав Бейрут.

« Це Бейрут і справді лютий, - таємно вилаяв Едкінс, але він не мав іншого вибору. Він змусив витискати з себе посмішку. - Лорд Бейрут, продовжуйте."

Бейрут із спокійним сміхом сказав: « Другою справою є те, що ти повинен служити мені мільйон років після того, як вийдеш з Некрополя Богів».

Едкінс витарився.

Служити? Навіть у В'язниці Ґебадос, він ніколи не був ніким вассалом.

« Що, ти не згоден? Якщо ти не згоден, то це нормально. Ми можемо забути про Некрополя Богів, - кажучи це, Бейрут виглядав так, ніби збирається повернутися і піти. Едкінс стиснув зуби. - Я згоден. Після того, як я повернуся з Некрополя Богів, я буду служити Вам мільйон років."

Бейрут посміхнувся і кинув.

"Лорд Бейрут, тепер Ви можете дозволити мені увійти в Некрополь Богів поодинці, чи не так?" - у серце Едкінса зараз був відтінок гніву.

« Не поспішай. Є ще третя умова, - Бейрут все ще посміхався.

Не важливо, наскільки врівноважено ти був би в такій ситуації і як дратуєшся. Крім того, Едкінс був чоловіком з брутальним і вибухним характером. Він не міг сказати: « Лард Бейрут, скільки у вас вимог?»

« Це останнє, - спокійно сміявся Бейрут. - Якщо ти не згоден, то можеш забути про Некрополя Богів."

Едкінс підніс свій гнів і вигукнув: «Говорі».

« Мій третій запит дуже простий. Я не хочу мати проблем у майбутньому. Тому, будь ласка, вбий Блакитного вогню - Бейрут продовжував слабо посміхатися. - На жаль, я не хочу, щоб Синій вогонь прийшов помститися мені в майбутньому. Таким чином, я повинен попросити тебе вбити його".

Едкінс одразу ж відупел.

Вбити Блакитного вогню?

« Якщо я, Едкінсе, вб'ю Синого вогню, то навіщо мені тут стояти і говорити з тобою? »

« О, тоді я нічим не можу допомогти, - обличчя Бейрута поневолене. - Тоді, Едкінсе, будь ласка, повернися туди, звідки прийшов!»

Едкінс відразу ж зрозумів. Він був такий злий, що його обличчя побіліло. Показуючи на Бейрута в гніві, він сказав: « Бійрут, ти... Грав зі мною, як з дурнем! Всі твої три вимоги недосяжні. Перші два вимоги вже були надмірними, але виконати третє неможливо."

"Ха-ха".

Бейрут почав сміятися і подивився на Едкінса: « Едкінсе, до тебе тільки дійшло? Ха-ха, я дійсно дурився з тобою. Я мав намір зачекати тисячу років, а тоді взяти тільки Блакитного Огня в Некрополь Богів. Я не очікував, що ти прийдеш так рано. Але це на краще. Це дало мені змогу побачити, як ти виглядаєш, коли повністю роз'ярений, ха-ха ...."

Едкінса змінився в обличчя: « Ти ніколи не планував дозволити мені входити до Некрополя Богів?».

"Верно".

Бейрут посміхнувся: « Я ніколи не збирався дозволяти тобі входити. Я планував впустити тільки Блакитного вогню".

Все тіло Едкінса злегка затремтіло.

Він був зарозумілим від народження і ніколи не хотів бути ніким підопічним. Едкінс завжди мріяв в один день дійти до вершини сили і перевершувати Блакитного Огня та решту Королеви В'язниці Гебадос. Але він розумів, що з огляду на його талант, його єдиною надією був артефакт Владики або, можливо, іскра Суверена, про яку він завжди мріяв.

Однак...

Його надії були розбиті.

У повітрі над лісом Тьми, Едкінс і Бейрут стояли та дивилися один на одного. Їхня розмова була ізольована від зовнішнього світу Божественною ділянкою. Далекі Барнас, Ойвін та інші не могли почути їхньої розмови. Вони тільки бачили, що Едкінс був розлючений.

"Буум...".

Біле і чорне світло раптом вилетіли з Едкінса в різних напрямках. Ділянка, покрита чорним світлом, викликала викривлення простору і стоять поруч дерева були поглинані. І хоч би куди було біле світло, матерія забруднювалася як сніг під сонцем.

Едкінс мав два могутні клони: темрява і світло!

Едкінс був повністю роз'ярений, закута в темряву та світло.

Едкінс вказав на Бейрута і сердито вигукнув: « Ти підлий, аморальна людина, яка покладається на Владику! Сьогодні я опустився, щоб благати тебе... Я знову і знову виказав тобі свою повагу. Я не очікував, що ти образиш мене так. Добре. Добре. Ти, Бейрут, погано обвертаєшся зі слабким і водночас сильно боїшся. Ти боїшся образити Блакитного вогню, але ображаєш мене. Ти сміттєво!»

Ці слова не були обмежені Божественною ділянкою. Вони поширилися на всі сторони, в той час як Барнас та інші чітко їх почули.

Барнас був приголомшений: « Елорд Едкінс, ні!»

"Це погано" - обличчя Ханбрітта, Гетенбі та Ойвіна також змінилися.

За сотні кілометрів звідси, Лінлей не міг повернутися в подив.

« Яскрава аура енергії темряви й світла, — був приголомшений. Вибухова вивільнення енергії Едкінсом сама собою привернула увагу Лінлей. - Настільки сильна енергія... Чи може бути, що Едкінс і Бейрут вступили у сутичку?»

Лінлэй був спантеличений.

Потім, Лінлей відразу ж попрямував назад.

Обличчя Бейрута стало холодним, наче вкритий шаром інія: « Злоу споживання слабкими й боюсь сильного? Сміття?»

« Ти тренувався лише мільйон років. Навіть якщо у тебе є артефакт Володаря, чи знаєш ти, як правильно ним користуватися? - в руках Едкінса з'явився напівпрозорий довгий клинок, ніби зроблений з льоду. Він презирливо подивився на Бейрута. - Якщо у тебе немає артефакту Володаря, тоді помреш. Якщо є, тоді це добре. Час цьому артефакту Владики мати нового господаря."

Едкінс не був високої думки про Бейруту.

Він вважає, що Бейрут, який тренувався лише мільйон років, був тільки вискачкою з молодого покоління. Скільки законів він об'єднав?

« Мати нового господаря?»

Легким рухом руки Бейрут розкрив чорний, як смола, палиця. Едкінса, охоплений жахом аура і навіки, дивувались тим, як він втупився на палицю у руці Бейрута. Бейрут із образливою ухмилкою сказав: « Артефакт Владики ось тут. Якщо зможеш, прийди і забери».

Це був ідеальний, непошкоджений артефакт Владики, не такий, як у Лінлій.

Чорна палиця в руках Бейрута витіснила таку могутню ауру, що навіть Барнас, Ойвін та інші люди стояли з побіляними обличчями.

Очі Едкінса не могли не звузитися. Він сказав про себе: « У цього Бейрута дійсно є артефакти Владики. Тим краще. У гіршому випадку, я сьогодні втрачу Божественного клона! Я повинен вбити його і заволодіти цим артефактом Володаря.

Едкінс зважився і тепер діяв прямо.

Барнас був у шаленстві, але до цього моменту, він вже не міг зупинити цю битву!

Ойвін, Барнас та інші спостерігали за двома висшими Бога здалека. Раптом, біла та темна енергія вибухнули і простір здригнувся. Навіть Барнас та інші троє негайно використовували божественні області, щоб захистити себе.

Едкінс розділив своє тіло на два, на Божествного клона світла і Божественного клону темряви!

Божий клон світла мав той довгий клинок, тоді як божественний слон темряви сховався в темряві і зникав у ній. Богородний клон світла відразу ж кинувся до Бейрута, в якого шалене обличчя і закричав: « Умрі! ».

Як тільки він заричав, його клинок наніс удар, такий же яскравий, як сонце.

У ту ж мить...

З'явився божественний клон темряви, який ховаювся в темряві і тихо наніс удар чорним кинджалом по Бейруту.

"Ха-ха" - помахаючи чорним палицею, Бейрут голосно і весело сміявся.

Чорна палиця перетворилася на неясне обриси і прямо сконструював блискучий клінок, який світився як сонце.

"ВЗР!"

Клинок-артефакт Вищого Бога відразу ж розпався, але чорний паличок ніяк не забарився, обрушаючись прямо на голову Божественного клону світла Едкінса.

"БУМ!"

Його голова відразу вибухнула, залишаючи тільки чітку Божу іскру в повітрі.

Едкінс, божественний клон темряви, насміхався: « Він навіть не рушив. Він напрошується на смерть!"

У ту ж мить, коли був зруйнований його Божественний клон світла, чорний кинджал Едкінса наніс удар прямо по голові Бейрута.

"ЛЯЗГ!"

Чорний кинджал наніс удар по голові Бейрута, але пролунав лише металевий звук.

« Як це можливо?» - Едкінс здивувався. Його атака з усієї сили артефакт Найвищого Бога навіть не змогла пробити шкіру Бейрута? Голова Бейрута була наче артефакти Найвищого Бога? Це було неможливо.

Но... Це сталося.

Бейрут повернув голову до шокуючого Едкінса: « Ти розчарований.

Едкінс дуже змінився в обличчя. Нарешті він зрозумів, що цей Бейрут був втіленням жаху. Навіть п’ять Королів в'язниці Гебадос не наважуються використовувати свої голови, щоб зустріти атаку з повною силою Всевишнього Бога.

"Грохот..."

Чорна палиця рухалася у десятки разів швидше, ніж коли він знищив божественний клон світла... Едкінс швидко пройшов через голову. Голова Едкінса беззвучно розпалася, залишаючи тільки Божу іскру темряви, що ширяє біля Бейрута.

Потім, обидві божественні іскри впали в руки Бейрута.

Два трупи без голови впали з неба. Бормоча Бейрут опустив голову, щоб подивитися на них: « Лише слабкий і слабкий. У порівнянні з Демоном Фіолетовою Крові та 12-річним ангелом високого рівня Бога минулої ери, він був занадто слабкий".

Бейрут убив Едкінса двома небрими помахами.

Том 13, розділ 43 — Надмірна радість веде до смутку

Барнас, Ойвін, Ганбритт і Гетенбі тарвалися звисаючими щелепами й округленими очима.

Вони спостерігали за битвою, яка щойно сталася. Перед обличчям Бейрута Едкінс був як немовля, абсолютно нездатний чинити опір. Найжахливішою частиною всього цього було те... що Едкінс обрушив атаку в повну силу на голову Бейрута, але Бейбрут був неушкоджений.

« Забавно. Так забавно".

Бейрут похитав головою, зітхнув і на високій швидкості полетів на північ до свого металевого замка. Насправді Бейрут вже давно був готовий до цього бою. Якби він не був готовий, то не залишив би металевий замок, щоб підготуватися до битви з Едкінсом у повітрі.

"Уфф...", - Ойвін та інші померли.

На щастя, Бейрут повністю проігнорував їх, коли йшов. Інакше, всі четверо разом не змогли б пережити і одного удару палицею Бейрута.

- Ханбрітт зітхнув.

Барнас втупився на два обезголовлених трупи внизу. У розпачі він вигукнув: « Майстер! »

Барнас полетів прямо вниз. У нього і Едкінса були дуже близькі стосунки. Ці двоє були разом дуже довго і тепер, коли Едкінс був мертвий, Барнас також був в агонії.

Очі Ойвіна засвердли.

« Субтитрыве кільце! - Ойвін побачив, що з двох трупів внизу, на одному з пальців Божественного клону світла було особисте обручка. - У Кремнієвому персені Едкінса є божественна іскра Вищого Бога."

Оувина почала тремтіти.

У своїх мріях Ойвін фантазував про те, як стане Всевишнім Богом!

І тепер з'явилася можливість!

« Можливо, в Межпростірному кільцеві знаходиться божественна іскра світла!» - сказав про себе Ойвін. Він зараз украдкою подивився на Гетенбі та Ганбрітта, але Ханбрит і Ґетенби також дивилися на нього й один на одного.

Троє обмінюються поглядами і засміялися.

Кожен з них знав, про що думав інший. З чотирьох підопічних Едкінса, мабуть тільки Барнас не цікавився тією божественною іскраю Божої Вищої Особи. Зрештою вона не підходила для нього. Троє з них мали однакову думку.

« Ханбрітт, Гетенбі, ви теж хочете цю божественну іскринку Всевишнього Бога в Межпростірному кільцеві, чи не так?» - Ойвін безпосередньо надіслав повідомлення через Боже відчуття.

У очах Ганбрітта і Ґетенбі були відтінки веселощів.

Гетенбі відповів, використовуючи своє божественне почуття: « Якщо ми хочемо зрозуміти Барнас, то мусимо спочатку розібратися з ним. Він дуже сильний. Ми не зможемо отримати той Найпростіший перстень, якщо не вб'ємо його".

« Гаразд. Щоб вбити Барнаса, ми втрьох повинні об'єднати свої зусилля. А що стосується Божественної іскри, коли вона потрапить до наших рук, ми подивимося який він елемент. Ікру візьме той, кому вона підходить!" - сказав Ханбріт, Ойвін і Гетенбі висловили згоду.

Троє переглянулись і полетіли вниз, ніби за попередньою згодою.

- сказав Гетенбі кілька хворим чином.

"Містер Барнас, не вбивайтеся горем" - Ханбрітт також прилетів.

Барнас у цей момент втопився в своїх муках. Сцени, де він був разом з Едкінсом протягом усіх цих років проносилися в його голові і сльози не могли не почати текти по його щоках. У нього не було жодного уявлення про те, що Ойвін та інші задумали.

« Давайте зробимо це!», - Ойвін крикнув решті через своє божественне відчуття.

У той самий час, коли в їхніх руках з’явилися оруза Ойвіна, Ґетенбі та Ганбрітта і наступного разу вони кинулися до Барнаса. Три Боги не мали нічого спільного з смертоносними поглядами.

« Це погано», - Барнас раптом відчув цю жахливу аура і відразу перетворився на промінь блискавки, відлітаючи та рятуючись втечею.

На жаль, не важливо, як швидко він був солдатом, щоб прискоритися. У цю мить, його швидкість не була дуже високою, в той час як швидкість Ойвіна, Гетенбі і Ханбритта вже досягла своєї межі, затиснувши Барнас у кліщі.

"Що ви робите?" - за допомогою свого божественного відчуття проорал Барнас.

Барнас вже повернувся і сміливо зустрів Ойвіна та інших, продовжуючи відступати на високій швидкості.

"Умри!"

Смертоносний меч, спалах святого світла і бойовий клинок — це руйнівна аура. Три Бога накинулися силою і сусідні стародавні дерева, що існували протягом незліченних років, перетворились у порох, навіть земля просувала вниз.

- Барнас був розумним чоловіком. Він одразу здогадався про мету цієї Трійці.

У нього зараз не було шансу втекти. Барнас, зігнувши зуби, став людиноюподібним зарядом блискавки. Артефакт Всевишнього Бога в його руках, « Коп’є Кортеса̄с », прямо рушило до Гетенбі, бо Барнас сподівався прорватися у цьому місці й врятуватися.

Але, як могли Ойвін та інші дозволити йому втекти?

"Буум!"

Троє на одного!

Земля перетворилася на хвилястий ставок. У межах тисячі метрів, сусідні валуни, дерева та магічні тварини перетворилися на порошок. Всюди був пил, але схоплення вже скінчилося. Очі Барнаса потьмяніли і він впав, йдучи за Едкінсом.

"Взрів!"

Гетенбі з дірою, яку зробили в грудях, також впав.

Коп’є Кортеса мав не лише фізичний напад, але й духовний. Барнас прийняв об’єднані удари трьох Богів і хоча він помер, навіть коли його вбили, то потягнув із собою найбільшого з них — Ґетенбі.

Барнас був наймогутнішим серед цих чотирьох Богів.

- Ойвін і Ганбріт тремтіли. Усе поступово поліпшилось. Двоє переглянулися, відчуваючи себе везунчиками. Якби Барнас цілився в одному з них своїм останнім ударом, вони б також не змогли ухилитися.

"Ханбритт, іскри забирає той, хто поєднується з елементом цієї Божественної іскрою", - зі сміхом сказав Ойвін.

« Звичайно, - Ханбрітт засміявся. - Але людина, якій не дісталася іскра, отримає Копетеса. Що ти скажеш?»

« Звичайно, я згоден», - засміявся Ойвін.

Прямо зараз, на землі було чотири мертві тіла. Два обезголовлені трупи Едкінса, мертві тіла Гетенбі та Барнас. Тим часом Оувін і Ганбрітт з радістю обговорювали, як вони поділять нагороду.

- Ойвін подивився на Ханбрітта.

Ханбрітт сказав: « Як я можу тобі довіряти? Ти можеш прив'язати це Найпросте кільце".

Ойвін кивнув і засміявся, прямуючи до Божественного трупу світла Едкінса. Але, коли він пройшов поруч з Ханбріттом...

У очах Ганбрітта промайнув холодний блиск. Він сказав про себе: « Приготуйся померти. І Божественна іскру та артефакт Вищого Бога достануть мені."

Раптом Ханбрітт рушив на Ойвіна, щоб здійснити свою наймогутнішу атаку.

Дивним було те, що як тільки Ханбрітт почав свій рух, тіло Ойвіна раптом виблискнуло назад по прямій лінії, рубаючи великим дворучним мечем в руці.

Здивування!

Обидва трохи здригнулися, дивуючись, що інший думав про те ж саме.

"Артефакт Вищого Бога і Іскра будуть моїми!", - люто зревів Ойвін.

Довгий меч, покритий зеленим світлом і великим мечем, що випромінює святе світло, одночасно прокололи один одного. Очі Ойвіна і Ханбрітта зустрілися на мить і вони побачили намір вбити в очах один одного. Якщо ти не помреш, то помру я!

Вбити іншого і отримати всі скарби!

"Ляз!"

Меч з зеленим світлом дивним чином зіткнувся із великим мечем зі святим світлом. Синій світ задрижав і все було так, ніби простір було розірвано.

Нижня тріщина виблискувала в бік Ойвіна. Ойвін швидко відступив, але його тіло підірвалося і відлетіла лише його голова.

"Ха-ха..." - Ойвін, залишившись лише з головою, все ще радісно і голосно сміявся.

"Буум!"

Тіло Ханбрітта впало на землю. Він був мертвий!

Ханбрітт тренувався в законах Елемента Ветра. Він мало розумів у Глубінних Тайнах, які включали в себе духовні атаки. Його наймогутніша атака була з якогось виду простору. Хоча він важко поранив Ойвіна, той удар мечем у нього включав духовну атаку, яка знищила його душу.

З чотирьох великих Богів лишився тільки Ойвін!

« У мене нарешті вийшло», - Ойвін був настільки збуджений, що його обличчя тремтіло. Його голова відразу вирушила до трупа Едкінса.

Водночас його тіло під шиєю швидко регенерувало. Ойвін просто не міг чекати. Він негайно взяв під контроль краплю крові і відправив її в Межпростірну обручку, яка засвоїла кров як губка. На той час у Ойвіна вже виросли руки.

« Іскра має бути елементом світла. Повинна бути елементом світла!», - про себе бормотів Ойвін.

Ойвін дуже нервував. Схопивши обручку, він стиснув зуби і відразу виготовив їх у Божественну яскравість.

« Це...», - Ойвін з широко відкритими очима втупився на Божу іскру перед собою. Чорна Божественна іскра випромінювала біле світло.

« Божественна іскра світла! Цей елемент світла!», - Ойвін був такий збуджений, що тряслося все його тіло.

- Ойвін був такий щасливий, що почав ридати. - Едкінс? Ха-ха, я так довго терпів рабство і все заради цього дня. Вона і справді з елемента світла. Я скоро стану Висим Богом. Я стану Висшим Богом!"

Серце Ойвіна тремтіло.

« Коли я стану Всевишнім Богом... Кінгслі, сину мій, батько обов'язково помститься за тебе. Обов'язково!», очі Ойвіна палали. Його тіло виросло до талії.

Ойвін негайно подивився на Божу ясню Вищого Бога у своїх руках. Він не міг не показати, що збуджений і задоволений на своєму обличчі. У площині в'язниці він пристрасно чекав цього дня. Після незліченних років, він нарешті отримав Божу ясну іскринку Всевишнього Бога.

« Я, Ойвін, нарешті стану Висим Богом»

Коли він капнув краплю крові на Божу іскру Вищого Бога, та йскра негайно злилася зі своїм тілом. Обличчя Ойвіна було в очікуванні майбутнього, але якраз у цей момент...

"А?"

Ойвін змінився в обличчі. Він не міг не повернутися...

Холодна пара темно-золотих очей дивилася на нього.

Диявольський меч Фіолетової Крові. Важкий адаматинтичний меч, що випромінює темно-синіше світіння.

- Ойвін ще більше змінився в обличчя.

Він щойно пройшов дві битви не на життя, а на смерть. Його духовна енергія була виснажена на 90%, і він ще не злився з Іскраю Всевишнього Бога. Йому знадобляться десятки років, щоб злитися з нею. Найгірше було те... що Лінлэй був занадто близький до нього. З тілом, яке ще не було повністю відновлене, його швидкість не була такою ж високою, як зазвичай.

Не було часу на відступ!

« Умрі», - Лінвей кинувся зверху вниз, одночасно наносьме удар важким адамінічним мечем і мечом Фіолетової Крові.

- Ойвін змерз.

Він не міг втекти? Втекти? Чому він мав утікати?

Лінлей був лише Глибоким.

Великий меч у руці Овіна, виблискуючи тим святим світлом, ніс в собі духовну силу і він без вагання попрямував до меча Фіолетової Крові Лінлей. Він вибрав те ж саме, що і Анрас. З його досвідом, він ясно бачив, що меч Фіолетової Крові був видатною зброєю.

"Ляз!"

У той же момент, коли меч Фіолетової Крові зіткнувся з великим дворучним мечем, що блищав святим світлом, Ойвін полетів назад, намагаючись ухилитися від атаки важкого адаптатиного меча.

"Грохот!"

З важкого адаматинічного меча вилетів ледь помітний, жовтий і мулюзорний меч, схожий на заряд блискавиць, і увійшов в тіло Ойвіна. Це була атака, для якої Лінлей нарощував свої сили. Його наймогутніша атака.

Найсильніша атака, розроблена за допомогою злиття Пульсуючих Ритма Мірою і Сущості Землі...

Мечы Неббитея!

(Сміх)

Очі Ойвіна відразу округли. Він не мав нагоди відчувати смуток або горе. Він відразу впав на землю. У нього була можливість стати Всевишнім Богом і потім жити життям, яке він хоче. Навіть у Царстві проклятих він вважався би вправним воїном. Але, на жаль...

« За духовними атаками, ти не рівня навіть тому Богові, який намагався вбити мене на горі Медного Гонга", - Ліндей дивився на тіло Ойвіна.

« Чи ви блукали за іскрою Всевишнього Бога?» - Лінлей подивився на сусідні трупи Богів, а потім почав збирати божественні артефакти — Божественні іскра та Межпростурі.

Очі Ойвіна залишилися відкритими і округленими. У ту мить, коли він помер, його очі були повні невірства і відчаю! Він тільки що був так збуджений, що тремтів, припускаючи наскільки красивим буде його майбутнє. Але все це було знищено!

Він помер з відкритими і неповажніми очима!

Том 13, розділ 44 — тільки одна людина

Лінлей зараз пожинав трофеї війни в тій порожній місцевості Леза Тьми, де щойно відбулася битва. Його обличчя не могло з’явитися на сміх: « З лишком скарбів. Вбивати богів і забирати їхні багатства, а насправді це дуже привабливе речення. Я лише вбив Ойвіна, але отримав стільки скарбів. Мабуть, у Царстві проклятих є багато людей, які беруть участь в таких справах без невиправних витрат».

Скоро, всі скарби були зібрані.

« Два артефактиста Всевишнього Бога, одна іскра Вищого Богородиця, чотири іскори Бога та п'ять незалежних кілець», - Лінлей не міг не збудитися.

Чотири іскри Бога!

Додайте їх до двох Божих іскриків, які він вже мав, тепер Лінлей має шість Божу силу.

« Артефакти Найвищого Бога», - Лінвей оцінив очима два божественних артефакти. Одним з них був Коп’є Кортес, а другим — чорний кинджал.

Коли Бейрут вбив Едкінса, він лише забрав дві божественні іскри.

Едкінс мав два артефакти Всевишнього Бога, один з яких був знищений. Іншим був чорний кинджал, який відлетів. Лінлей природно забрав його.

Лінлей поклав артефакти Найвищого Бога і божественні іскри в своє Найпросторстокіше кільце. У його руках залишилось лише п’ять перснів.

« Мені цікаво, що ж знаходиться в цих сукнях чотирьох Богів. Я більш уважно вивчу їх, коли повернуся до Замка Драконячої Крові. Окрім Божественних іскра, можливо всередині є деякі інші скарби», - Лінлей подумав про себе.

« На щастя, я відчув хвилю енергії і відразу повернувся. Інакше, від мене вислизнула б ця чудова можливість», - таємно святкував Лінлей.

Цього разу він не тільки помстився за маленького Каса, а також отримав досить багато божественних іскр та Божественних артефакцій. Лінлей не гидився мати більше скарбів... Чим більше, тим краще.

« Я був у лісі Тьми, тому міг швидко дістатися сюди. Любому Божеству, що знаходиться поза лісом Тьми, який захоче летіти сюди, знадобиться майже годину." - Лінвей був упевнений, ніби ніхто не встигне вчасно. Кінець кінцем, бій тривав лише короткий час.

Лінлей подивився на ділянку навколо: « Однако, все ж краще піти негайно!».

"В'юх~!"

Лінлей відразу піднявся в повітря, бажаючи полетіти на південь.

« Не поспішайте йти», - почувся голос в розумі Лінлей, і водночас перед ним з'явилася чорна тінь. Чорне волосся, чорні бакенбарди. Це був лорд Бейрут, який щойно легко вбив Едкінса!

« Лард Бейрут!», - Лінлей відчував себе розслабленим.

Бейрут подивився на Лінлі з відтінком забави в очах: « Лінлей, у тебе сьогодні досить хороший вилов."

« Мені пощастило. Я відчув, що це потужна енергія. Тому я поспішив назад, щоб подивитися на те, чим вона займається. Тільки моя швидкість польоту була недостатньо швидкою. Едкінс уже був мертвий, коли я приїхав. Я міг лише спостерігати, як ці четверо б'ються і вбивають один одного".

Бейрут кивнув. Якщо взяти до уваги зовнішній вигляд Бейрута, то його не хвилювали заповнені Лінвей предмети.

"Лінлей, я повинен сказати тобі дещо» - Бейрут перейшов до суті.

— Так? - Линлей був здивований.

Бейрут спокійно засміявся: « У минулому я повідомив усім континенту Юлан через Божество, що Некрополь Богов відкриється через тисячу років? »

« Так, - Лінвей був трохи здивований. - Лорд Бейрут, ви змінили плани? "

Лінлей відчував, що за словами Бейрута було приховане значення. Він не міг зробити таке припущення. Бейруту було б нормою мати такий намір.

Тепер, коли Садиста і Едкінс померли, не враховуючи самого Бейрута, Юлан був лише одним Всевишнім Богом, “Синій вогонь лейлін ”.

« Ні, Бейрут похитав головою. - Я все ще збираюсь відкрити Некрополь Богів через тисячу років. Але я вже обговорив це з Синім Огнем. Через півмісяця я дозволю Синому Огню увійти в Некрополь Богів самотужки."

«Лиш він сам? » — здивувався Лінлей.

Бейрут кивнув.

"Лорд Бейрут, на континенті Юлан присутні й інші божества", - поспішно сказав Лінсей. Лінлей думав, що Бейрут поводився досить несправедливо з іншими божествами. Зрештою, на континенті Юлан були всі. Їм, принаймні, також повинні дати шанс.

Бейрут похитав головою: « Не потрібно. Найбільший скарб Некрополя Богів може бути запроваджений лише наймогутнішими Висихіями. Твої звичайні напівбоги і боги, в кращому випадку зможуть отримати божественну іскру."

Серце Лінлей висихнуло: « Це “більший скарб ” », який, ймовірно, є артефактичним Сувереном».

Бейрут продовжив: « Так само, Лінлей, допоможи мені повідомити про це Таросу та інших. Чи залишаться вони, чи підуть, залежить від них."

Зрештою, Бейрут був трохи пов'язаний з Тароссом.

Як би там не було, Таросс служив охоронцем нижніх 11 поверхів Некрополя Богов.

« Я обов'язково передам ваші слова», - сказав Лінлей.

Потім, коли Лінл і Бейрут роздягнулися, Ліней на великій швидкості полетів у Замок Драконячої Крові.

Повернувшись до Замка Драконячої Крові, Лінлей спочатку прив’язав п’ять Межпростірованих кілець кров’ю. Оглядаючи кільця, він знайшов деякі прекрасні предмети всередині. У Межпростірному кільці Оувіна була іскра Пола бога вогню, обручка Ґетенбі містила іскру Полудожиль елемента землі та кілька божественних артеріодів.

Тепер Ліллей має шість іскринок Бога та дві Ізіски Полу бога. У нього були численні артефакти Полуг і Богів, а також два дефекти Всевишнього Бога.

Як тільки він повернувся, Лінлей почав сортувати і виставляти на загальний огляд ці речі, лякаючи Делію, яка була поруч. Після цього Лінлей детально описав цю подію. Лише тоді Делія зітхнула з полегшенням.

« Цет Ойвін нарешті помер», - Делія випустила довгий видих.

« Він мертвий. Коли Сена почує це, він повинен відчути себе трохи краще."

У своєму серці Лінлей завжди відчував, що він, Олів’є і Десрі були винні у тому, ніби стільки биків прибули з Тюльми Гебадос та створили проблеми.

Делія відчувала тиск з цих слів Лінлей. Змінено тему, вона сказала: « Раніше на континенті Юлан не було стільки божественних іскра. Я й подумати не могла, що ти зможеш дістати стільки божественних іскринок."

« Тільки Божественні іскри?», - Лінлей добре знав, що кожна божественна іскрія була запропонована шляхом різанини. Якщо це були не інші, які намагаються його вбити, тоді він був, який намагався убити інших.

« Божественні іскри не набувають так легко», - Лінлей зітхнув.

Почувши це, Делія зрозуміла почуття Лінлії.

« Я зрозуміла, що в очах Делії блиск світився. - Раніше, на континенті Юлан було дуже мало Богств. Можна було порахувати їх на пальцях однієї руки. Звичайно, було важко придбати божественні іскри. Але, в ці дні, Божества всюди. Лише могутній може отримати божественні іскри. Слабкий буде убитий. Це як багатий, який стає багатшим і бідний, у якого грабують те мале, що було».

Для сильних биків, як Бейрут і Синій вогонь, якщо вони хочуть божественні іскри, вони легко можуть дістати їх. Навіть багато Богів, що вимерли, будуть з легкістю вбиті ними.

А щодо Лінліа - він належав до групи, яку « грабують ».

Тільки в нього був той пошкоджений артефакт Володаря, який захищає душу. Пошкоджений артефакт Владики змінив статус Лінлей. Він дав йому міцне становище, щоб принаймні не бути пограбованим. Час від часу він грабував інших!

«Верно, Линей. Прямо зараз, бо у тебе є дві іскри Полу бога вогню та землі, а також искиди Бога, чи не означає це, що ти можеш дати шанс двом людям стати повноправними Богом?" - раптом запитала Делія.

Лінлей подумав: « О, огню? »

Коли Анрас помер, Лін Лей здобув іскри Бога вогню. У Межпростірному кільцевому Оувіні була іскра Полуд бога вогню.

« Уортон! - Уортон, прийди до мене в двір."

Уортон любив тренуватися в законах Елемента Огня. На жаль, у Уортона був середній талант. Очевидно, що його швидкість навчання вимагає тисячі років або більше часу для того, щоб дійти до божественного рівня.

« Старший брат, - Уортон відчинив двері на внутрішньому подвір’ї і сміявся увійти всередину. - Найстарший брат, ти кликав?»

Лінлей засміявся, подивившись на молодшого брата: « Уортон, як твій поступ у аналізі Закону Елемента Огня? »

Коли Лінлей це згадав, обличчя Уортона стало кислим. Він смиренно сказав: « Старший брат, ти знаєш мою швидкість навчання. Прямо зараз, я тільки трохи просунувся вперед. Судячи з такої швидкості, хто знає, скільки мені знадобиться часу щоб досягти рівня Верховного Святого святого, не кажучи вже про успіхи через Верховного Св. і досягнення божественного рівня."

Лінлей засміявся.

« Уортон, поглянь на це», - легким рухом руки Лінлей поклав дві іскри стилю вогню на кам'яний стіл.

Уортон побачив, як чорні іскри випускають червоне світло. Потім він з подивом подивився на Лінлей і заїкався: « Брате, ти що...? »

« Це дві іскри елемента вогню. Одна з них іскра Полу бога, а інша Іскра Бога. Спочатку злись із цією іскринкою, після цього, слейчися зі щирою Богом. Повністю злившись із двома, ти станеш повним Богом», - сказав Лінллей гарантовано і впевнено.

Уортон трохи занімів. Він тільки що послизнув розмову зі своєю дружиною, але раптом Лінллей покликав його і тепер говорить йому... “ У мене є дві іскри. Злинься з ними і ти станеш повним Богом 14.

« Б.... Божество рівня Бога?" - Уортон відчув, що його розум став безладним. Він міг лише думати про три слова — « Божественність Божого рівня ».

Лінлея та Деліа засміяли і переглянулися.

- Уортон зробив довгих видих. Його мозок знову почав працювати.

Він подивився на Лінлію: « Старший брат, ти насправді змушуєш мене втрачати дар мови. Протягом усіх цих років я мріяв про один день стати Богом. Але я не очікував, що в мить ви раптом зможете зробити з мене Бога. Це... Це справді так! Старший брат, ти не можеш поводитися так з іншими. Я можу сильно злякатися".

« Ти, як маленький сопляк, ругаючи його Лінлей засміявся. - Пам'ятай, спочатку слейзій з іскрий Полу бога».

« Я почну зливатися прямо зараз! » — сказав Уортон. Він відразу прив’язав іскри Полу бога та злив її зі своїм тілом, а потім поклав у своє Найпросторстокіше кільце.

Уортон із захопленням вигукнув: « На жаль, старший брате, ти все ще не такий крутий. Якби ти зміг дістати мені іскру Вищого Бога елементу вогню ... Тоді в майбутньому я стану Висим Богом, чи не так?»

Побачивши Уортона, що посміхається, Лінлей зрозумів, наскільки він був у дуже гарному настрої.

« Чи ти хочеш вищого Бога? Поквапся і приготуйте бенкет на сьогоднішній вечір. Сьогодні я повинен оголосити щось важливе".

Уортон відразу ж відповів: « Ніхто з нас не має проблем ».

У замку Драконячої Крові, Божества тільки час від часу збиралися разом, щоб поїсти. Сьогодні Лінлей був ініціатором і покликав Таросса, Дайліна та інших. Лінлей ще пам’ятав вказівки Бейрут.

Тієї ночі, на бенкеті, всі спокійно сміялися, їдять і п’ють.

«Все», - Лінлей раптом підняв свій голос. Весь зал зараз затих.

Таросс, Дайлін, Бог Війни і Первосвященик здивовано дивилися на Лінлей.

« Я повинен сказати всім дещо. Лорд Бейрут в найближчі дні візьме лорда Блакитного Огня у Некрополь Богів", - сказав Лінлей.

« Він збирається відкрити Некрополь Богів так рано?», - здивовано і збуджено сказав Таросс.

Лінлей похитав головою: « Не зовсім, тому що цього разу він дозволить ввійти лише Лорду Синому Огню".

Таросс і Дайлін одержували. Вони були переважно на континенті Юлан, бо хотіли побачити найбільший скарб Некрополя Богів. Насправді, вони просто хотіли дивитися і розважатися.

« Нам не дозволять увійти? Ми навіть не знаємо, чи буде Синій вогонь скарб чи ні, - Тарос похитав головою і зітхнув, а потім подивився в сторону Дайліна. - Дайлін, що ти думаєш? Мені зараз досить нудно. Цей Едкінс теж мертвий, і лише Лорду Синому Огню буде дозволено увійти в Некрополь Богів. На мою думку, континент Юлан тепер досить нудний. Я планую покинути Площину Юлан в наступні кілька днів і піти до Царства проклятих. А ти?»

(Сміх)

Дайлін на мить вагався, а потім сказав: « Тоді я піду з тобою в Царство проклятих».

Том 13, розділ 45 — Префектура Індіго

Сусідній Сезар залпом випив свій келих вина і сказав: « Прийти до Царства проклятих? Едкінс і його Боги мертві, тоді як лорд Бейрут дозволяє увійти в Некрополь Богів тільки Лорду Синому Огню. Тоді, я теж піду з вами."

Бог війни і Первосвященик нічого не сказав, але всі знали, що Бог воюватиме за Таросса.

« Лоіне, що ти думаєш? - Йди з нами. На континенті Юлан не залишилося нічого цікавого."

« Я? — глянув Лінлей на сусідню Делію, а потім засміявся в сторону Сезара. - Я не поспішаю. Всі ви тренувалися тисячоліттями, в той час як я тренуватися менше ста років. Крім того, Бебе все ще знаходиться в Лесі Тьми."

- Сезар зітхнув.

Тарос, Дайлін, Бог Війни та Сезар почали розмовляти один з одним про діла Царства проклятих.

Спостерігаючи за ними, Лінлій мусив визнати свою ненависть до них.

"Царство проклятих..."

Лінлей згадав різні речі про Царство проклятих.

Сьогодні ввечері, третього дня після банку, Таросс та інші залишили Плоско Юлан. Велика група людей зібралися в замку Драконячої Крові, Фаїн і Діксі були серед них. Усі вони прийшли, щоб проводити своїх вчителів.

— Ти навіть береш двох синів з собою? — сказав Сезар.

Дайлін кивнув, ніби це було природно: «Звичайно!»

Два сини Дайліна були шостиокими Золотими Левами. Перед тим як увійти в Некрополь Богів, Діалін попросив іску Полу бога для одного з синів. Потім, коли Долін повернувся з Некрополя Богів, він уже був Богом.

Коли зійшли ці божественності з Тюльми Гебадос, Дайлін вбив Полігу бога і захопив Божу витоку для другого свого сина.

« Вчителю», - Діксі та інші трохи неохоче розходилися з Первосвящеником Кетрін.

« Будьте вправні, — лагідно сказала Первосвященик. - Ви вже Святі. Коли ви дійдете до рівня Бога, якщо більше не хочете залишатися в Площині Юлан, йдіть у Вище плотості. Там є місце Божественності!"

« Учителі, куди ви йдете? » — поспішно запитав Діксі.

« Я... Я планую піти в Царство життя", - спокійно сказала Первосвященик.

« Гаразд, давайте відправлятися», - Таросс озирнувся навколо.

Потім, під очима Лінлей та інших, ця група військ на високій швидкості вилетіла з замку Драконячої Крові в напрямку Піка Арктичної Льодника, швидко зникаючи за горизонтом.

« Сезар і Дайлін також пішли» - м'яко сказав Лінлей. Делія, яка була поруч, поглянула на нього.

Новина про те, що Синій вогонь увійде до Некрополя Богів самотужки, швидко поширилась по всьому континенту Юлан. Розпочати цю новину через Лінлей було наміром Бейрута. Крім того, Едкінс і його чотири Боги померли. Це мало значний вплив на боги континенту Юлан.

Не враховуючи кількох божественностей, переважна більшість Божественних людей вирішили покинути континент Юлан і податися до Вищеї Площини.

Приблизно через шістнадцять років після смерті Едкінса, Вортон нарешті закінчив злиття зі своєю іскраю Полу бога. Тепер він також був Глибоким. А коли через дев’ятнадцять років після смерті Едкінса Делія повністю зійшла з іскою Бога й стала повним Богом.

Календар Юлан, 10092 рік. Пізня осінь. Повільно падали землісто-балтовате листя.

"Грохот..."

Світ наче був м'яко задрижалий і поширилась унікальна бриж. Лінлэй був дуже знайомий з цим відчуттям рябі.

Раптом під деревом Лінлей повернувся на північ. Нахмурившись, він сказав: « Мм? Ще одна людина стала божеством власними силами? "

Це були ряби, створені з поблажливістю до природних законів. Природні Закони знісся лише тоді, коли людина стала Божою силою.

« Лоіне, приходь до моєї резиденції» - почувся голос Бейрута в розумі Лінлей.

Лінлей був спантеличений, але він відразу ж полетів з замку Драконячої Крові в напрямку Леза Тьми.

Як тільки Лінлей увійшов у металевий замок, то почув голос: « Босе! »

Голос Бебе був дуже гучним. Лінлей підняв голову, щоб подивитися, і не міг не здивуватися: « Бебе, ти...».

На його здивування, він не відчував ауру Бебе.

Роздумуючи про зниження Законів і рибі, які були тільки що, Лінллей відразу зрозумів: «Бебе, тільки ти? »

« Звичайно, Бебе радісно вклонився. - Бос, я витратив двадцять років і нарешті навчився мови Глубінна Тайни » (Сущості Тьми 4). Я вже навчився двох видів Глубінних Тайн і тепер я Бог."

« Ох, це вражаюче», - хохотал Лінлей.

Серед божеств, Закони Елемента Ветра мали дев'ять глибинних таємниць, тому ти повинен був вивчити три, щоб стати Богом. Або, можливо, після того як двоє Глубінних Тайн об’єднались у злиття, вони також могли стати Богом. Земля, вогонь вода, і темрява мали по шість видів Глубінних Тайн. Якщо ти навчився двох з них, то станеш Богом.

« Лінлей, входи» - почувся голос з сусідньої вітальні.

Лінлей і Бебе негайно увійшли до вітальні. Поблагословивши бороду, Бейрут засміявся і подивився на Бебе: « Я дав тобі стільки переваг та поліпшених умов і лише примусив тебе освоїти найпростіше “Тема̄мія Тьми..." Якби я зробив те ж саме для Лінлей, то напевно було б достатньо одного року. І ти цим пишаєшся?»

« Він мій бос. Звичайно, мій бос могутніший за мене." - Бебе ніяк не заперечував.

Бейрут міг лише покачати головою і засміятися, а потім подивився на Лінллей: « Сядь! »

Линлей сів на вільне місце, ніби йому наказали.

Бейрут висихнув: « Лось, як просувається твоє тренування? Коли ти станеш Богом?»

« Я не зовсім впевнений. Однак я на півдорозі до об’єднання двох Глубінних Тайн, « Катма Міра » та « Сприятності Землі 2.2. Мабуть, через кілька десятиліть я зможу повністю злити ці види Глубінних Тайн".

Бейрут не міг зітхнути на похвалу: « Обурення розуміння від облиття? Ти досить розумний, що не просуєшся сліпо, поспішно і жадібно."

« Я роблю це за рекомендацією містера Лейліна», — сказав Лінллей.

« Звичайно, Бейрут зігнив довгий подих. - Прийшов час тобі дещо розповісти. Лінлей, ти в минулому не був спантеличений, чому ж клани чотирьох Верховних Воїнів раптово зникли? "

Очі Лінлей засверкали.

« Відповісти — це просто. Клани Чотири Верховних Воїнів були взяті воїнами Царства проклятих у Царство клятих, — сміяючись вимовив Бейрут. - Говорячи точніше, твої клани чотирьох Верховних Воїнів повинні належати клану Чотири Божествних Звірей з Царства проклятих."

Серце Лін Лей здригнулося. Він з подивом запитав: « Клани Чотири божественних Звірей?»

« Клани Чотири божественних Звірей є коренем твоїх кланів чотирьох Верхових Воїнів! - Кожен член, якщо хоче бути очищений і трансформований, повинен повернутися в клан Чотири Боговних Звірей та пройти хрищення передків."

« Очищення і трансформування? Хрещення передків?», - Лінлей зараз був ще більш спантеличеним.

Бейрут кивнув: « Чи ти не помічав, що клани чотирьох Верховних Воїнів мають дуже низький склад розуму? Наприклад, твої предки ледве могли відчути Закони. Коли вони отримували якесь розуміння, то прогресували дуже повільно.

Лінлэй поспішаю кивнув.

Його молодший брат Уортон дуже повільно просувався у отриманні понянь.

« Степінь налагодити з Законами настільки низький, що навіть у багатьох могутніх людей. Тоді, як же члени твого клана були проголошені кланами Чотири божественних Звірей? Причина повільної тренування є те, що ці люди ніколи не пройшли хрещення предків - зітхнув Бейрут. - Хрещення передових кланів Чотири божественних Звіри є дуже таємничим. Воно не таке просте, як колись думав я. Хрещення перших кланів Чотири божественних Звірей є дуже відомим у Царстві проклятих."

Бейрут глянув на Лінлей. На думку Бейрута...

Лінлей вже мав дивовижну швидкість росту від тренувань. Після хрещення перших людей він стане грізним талантом!

"Лінлей, чи хочеш ти повернутися в клани Чотири божественних Звірей і зустрітися з предками свого Клана?" - відтінок забави був у очах Бейрута.

Лінлэй вагався, не знаючи що сказати.

Зрештою, якщо він залишить Площину Юлан, йому буде дуже важко повернутися. Окрім того, Ліней хотів показати свою повагу до думки Делі.

« Не можна бути таким нерішучим, — рикнув Бейрут. - Більше того, це просто континент Юлан. Як обдарована людина може бути єдиною матеріальною площиною? Те безкрає Царство проклятих, де вождів так само багато, як хмар, є місцем, справді придатним для тебе!»

Серце Лінлей тремтіло.

« Босе, у Царстві проклятих і справді цікаво. Наприклад, металевий замок дідуся було куплено в Царстві проклятих." - поспішно сказав Бебе. Завжди допитливому Бебе з нетерпінням чекали зустрічі із Вищею Площиною Царства проклятих.

« Клани Чотири божественних Звірей розташовані в Префектурі Індиго Континента Хребта Крові Царства проклятих, — сказав Бейрут. - Тобі вирішувати, йти туди чи ні."

Лінлей відразу вклонився: « Так, лорд Бейрут.

« Бебе, пішли», - Лінлей подивився на Бебі.

- Бібе кивнув.

Побачивши вираз Бебе, Лінлей таємно зітхнув. Бебе виріс разом з ним. Двоє поділяли однакову пламну кров і любов до викликів та небезпек. Лінлей знав, що Бебе прагнув піти до Царства проклятих. Але якщо Лінлей піде до Царства проклятих, він повинен спочатку переконати Делію!

....

Всередині замку Драконячої Крові.

Делія поглянула на сусіднього Лінлі. Вона знала, про що він думав. Особливо протягом останніх трьох днів Лінвей час від часу показував, що бажання та збентеження є чимось звичайним у власних очах.

« Ланлей», - Делія раптом стиснула зуби і прийняла рішення.

« А?» - Лінлей здивовано подивився на Делію поруч з собою.

Делія подивилась на нього і свідомо зітхнула: « Леінлей, чи не здається тобі, що життя Юлан більше не приваблює? »

« Зараз, - очі Лінлей засвердлили. - Делія, у мене теж є таке відчуття. Ти думаєш, що ми повинні ...".

На півслові Лінлей раптом зупинився. Він побачив відтінок лукавства на обличчі Делії: « Делія, дякую тобі.

Лінлей вже знав, що мала на увазі Делія.

Делія збиралася дати йому те, чого він хотів!

« Насправді, я вже дуже задоволена двадцятьма роками тихого життя, яке ми мали» - м'яко сказала Делі.

Делія зітхнула і продовжила: « “Лінклейс ”, якого я знаю, — це людина, яка постійно бореться та сповнений сили волі. Я люблю це в тобі. На континенті Юлан, де нічого не може кинути тобі виклик, твоя сила волі буде повільно падати до рівня землі. Окрім того, глибоко в серці, я теж хочу жити трохи захоплюючим життям."

« Я вже стала Богом, — сказала Делія. - Принаймні, у мене є чудові здібності для втечі. Я не буду для тебе тягарем!"

Лінлей засміявся і притягнув Делію у свої обійми: « Делія, тоді ходімо по Царству проклятих разом! »

- Миро сказала Делію: "Спрацювати по Царству проклятих разом!

« И я! Я йду з вами! - Бебе відразу ж поспішив сюди і крикнув. - Я теж йду до Царства проклятих, я також і йду!!"

Линлей та Делія переглянулися і потім обидва почали сміятися.

Через три дні, одного морозного й холодного ранку пізньої осені. Багато людей зібралися на треніровій площі Замка Драконячої Крові. Вони прийшли провести Лінлей, Делію і Бебе.

Лінлей подивився на людей перед собою. Тут був дядько Хіллман, який скеровував його з дитинства, також були члени його сім'ї, як Уортон, Тейлор, Саша, Арнольд ... П'ятеро братів Баркерів, які билися поруч з ним, Зесслер, Дженна, Ребекка і Ліна, та його магічний звір Хаеру... а також його друг Десрі.

- очі Уортона були повні жалю розлуки з ним.

« Уортон, я залишаю все тут на тебе, - Лінлей плескнув Вортона по плечу. - Я вірю, що ти можеш зробити це. Якщо ти зіткнешся з проблемами, йди до лісу Тьми і проси допомоги у лорда Бейрута. Він допоможе тобі".

— Я знаю!», - Уортон поспішно кивнув.

Лінлей також дав ту іскри Полуба бога стилю землі Уортона. Уортон буде вирішувати, кому дати цю іскру. У той же час Лінлей дав іскру Бога стилі землі Баркеру, який вже був Глибоким елементом Землі. Після смерті Ганбрітта Ліндей отримав іскра Бога від сили вітру, яку він дав Гаеру.

« Мастер», - Хаеру з тугою дивився на Лінлі. Він був вдячний йому.

Саме Лінлэй був тим, хто дозволив йому стати Полубогом. І тепер Лін Лей також давав йому іскри Бога впливу вітру.

« Батьку!», - Тейлор і Саша подивилися на Лінлей.

Лінлей з любов'ю потерав голови сина і дочки.

"Ха-ха, колись в майбутньому я повернуся, - Лінлэй видавив посмішку, потім повернувся. -Идемте».

Линлей, Делія і Бебе полетіли на північ.

Уортон, Хаеру, Баркер та інші не могли стримати сліз.

З цим відбуттям Лінлей з континенту Юлан, скільки часу мине, поки він повернеться?

« Старший брат!», - Уортон був вдячний своєму братові. Це Лінлей самотужки підняв клан воїнів Драконячої Крові на процвітаючий рівень. І тепер, Лінлей йшов, дозволивши Вортону, Хаеру та Баркерові стати повними Богом і попросив Бейрута подбати про них. Будова Барух була непохитною.

Календар Юлан, 10092 рік. Пізня осінь. Лінлей повів свою дружину Делію, а також Бебе і залишив континент Юлан. Вони прямували до Вищеї Площини — Царства проклятих.

Р.S. Група перекладу Новелли https://vk.com/public123098211, всі свіжі новини, вихід розділів і іншу інформацію Ви можете знайти саме там!

https://literna.net/uk/books/615-zvivayetsya-drakon