Том 12, Глава 1-39

Том 12 — Сходження Богів, розділ 1.

Глибоко на дні моря, з Бейрутом як лідером, люди літали до тих міжпросторних дверей.

« Некрополь Богів...», - Лінлей повернувся, щоб ще раз подивитися на нього.

Незважаючи на те що вони пролетіли десятки кілометрів від цього 20кілометрового узвишші Некрополя Богів, то все ще бачили його. На стороні, яку зараз бачив Лінлей, був висічений той самий великий, звивається, змія - зміїний, безкрилий, дракон. Знову побачивши цю гігантську скульптуру, у серце Лінлей з’явилося дуже знайоме відчуття.

« Незалежно від того, що я перебуваю в некрополі Богів і кличе мене, я не можу просто так викинути своє життя. Дома мене чекає Делія, Тейлор і Саша." - Лінлей не міг згадати про дружину та своїх дітей. Коли він пригадував їх, його серце наповнювалося теплом.

У безкрайному Південному Морі. Хоча вітер над водою не був дуже сильний, хвилі все ще м’яко піднімалися і перекатувалися. Спалене сонце сяяло в небі і відбивалося з поверхні моря, а це свідчило про його яскраве світло вгору.

"Кап, кап..."

Одна з морських хвиль причудливо розкололася і з-під неї вилетів хмарний у всі чорні Бейрут. Після цього Бог розпочав війну О’Брайєн, Первосвященика, Даліна, Сезара і Таросса та п’ятьох божественностей. А відразу ж після того з'явилося 30 Божих щасливчиків зі Святого рівня, які вижили в Некрополі.

« Уф!» - опинившись над морем, Лінлей зробив глибокий і жадібний вдих.

« Це дійсно запах повітря континенту Юлан», - піднявши голівку до верхівки, Ліндей подивився на палюче сонце. На його обличчі з’явилася дуже легка усмішка.

"Чувство повернення додому чудово", - Лінлей пробурмотів собі під ніс.

Не тільки Лінлей, навіть Баркер, Олів’є, Фаїн, Десрі та інші воли не змогли стриматися від щасливих усмішок. Континент Юлан був площиною, в якій вони народилися і яка їх лелея зростила. Вони просто думали про це і відчували комфорт та невимушеність.

"Лорд Бейрут, я не буду Вас далеко проводжати" - шанобливо вимовив Таросс.

Дивлячись на нього Бейрут кивнув і сказав: « Добре, але Таросс, ти маєш добре знати мої правила. Я сподіваюся ти не будеш їх знову порушувати."

Бейрут окатив Тароса холодним поглядом, але той відразу видав з себе посмішку.

«Лорд Бейрут, не хвилюйтеся. Поточний Таросс вже не той, який був десять тисяч років тому" - шанобливо сказав Таріс.

« Мм. Йдемо», - змав Бейрут.

Інші воли на високій швидкості відразу пішли за Бейрутом у північну сторону. Позаду залишився тільки той, хто дивиться на нескінченне море Таросс. Він пробурмотів: « Я нарешті повернувся...».

Закінчивши, він відразу пірнув у море.

Линлей та інші воли продовжили летіти над морською водою на північ.

« Лаорд Лінлей, коли ми повернулися з Некрополя Богів на континент Юлан, саме Таросс відкрив ту міжпростору двері. Здається, потрібно бути на рівні Божої сили, щоб змогти відкрити її", - Баркер і Лінлэй тихо перемовлялися.

Лінлэй кивнув.

« Це повинно бути так. Але Таросс пощадив твоє життя... Тепер ми повинні йому".

«Верно, - кивнув Баркер. - Але я не розумію чому він це зробив".

Лінлей засміявся: « Зараз немає сенсу турбуватися про це. Замість цього ми повинні святкувати, що тобі вдалося вижити. Але це насправді досить дивно. І я не думав, що Божественний звір Ба-Змей належав нашій Плоскості Юлан і був магічною дикістю Південних Морей."

« Лінлей, який літав попереду Сезара, раптом сповільнився і сміявся прошепотів. - Ви обговорюєте Тароса? Десять тисяч років тому він був дуже відомим. Тоді він був відомий під назвою “Король Південних Морей" і лише Дайлін міг зрівнятися з ним. Звичайно ж, не рахуючи лорда Бейрута".

- Лінлэй був здивований.

Ба-Змій виявився дійсно незвичайним.

"Лінлей, я мушу подякувати тобі." - продовжував Сезар.

« Лард Сезар, про що це Ви? — здивувався він. Сезар знизив голос ще більше. - Дякую за порятунок життя Розарії. На жаль... Ця жінка просто занадто вперта. Вона так сильно наполягала, що хоче піти в Некрополь Богів. Добре, що ти теж був там, інакше...».

Лінлей тільки зараз зрозумів про що думав Сезар.

Сезар швидко продовжив: « Шкода. Коли ми, Божества, заходимо в Некрополь Богів, то повинні почати з 12-го поверху. Мені буде дуже важко дістати Божественну іскру Полуджис для Розарії.

« Навчати з 12-го поверху? » — здивувався він.

«Верно. Зрештою, адже всі істоти святого рівня для нас абсолютно не загроза - спокійно розсміявся Сезар. - О, здається ми вже дісталися Пилляючої пустелі. Ми повернулися на континент Юлан".

Лінлей також помітив, що там немає місця для пустинного поля.

« Так як ми вже на континенті Юлан. То кожен повинен повернутися до своїх місць." - сказав Бейрут.

« Так, лорд Бейрут», - шанобливо відповіли солдати, а потім відразу ж розлетілися. Звірі летіли або до лісу Тьми, або в гірський кряж Магічних Зверей, тоді як люди розліталися по всіх можливих напрямках. Що ж до Бейрута - він спочатку просто стояв, а потім, в наступний момент, кожен хто ще не улетів його з поля видимості.

« Яка неймовірна швидкість», - Лінлей був приголомшений.

Незважаючи на його щораз більшу силу, у порівнянні з Бейрутом різниця була як між небом і землею.

« Фух. Відвідаймось додому, і Лінлей Бебе був дуже схвильований. Як у Лінлі, так і в Баркера, на обличчях були широкі посмішки. Навіть дурень було ясно, про що вони думають.

Мінивши Пиллячу пустелю, Ліндей почав перетинати Імперію Рейн і імперія Рохольт. Оскільки ці дві Імперії були розташовані в південних частинах континенту Юлан, повітря тут було досить теплий і скрізь можна було побачити зелені луки та листя на деревах.

Після багатьох подорожей група Лінлей нарешті добралася до територій Імперії Барух.

Імперія Барух була на півночі континенту. Хоча імперія Барух не була схожа на Всеме одинадцять північних Герцогств, де панував вічний холод, там все ще було холодніше, ніж на півдні. Прямо зараз, хоча вже був березень, безліч дерев все ще були без листя і в деяких місцях навіть покриті снігом.

Після того як Десрі відділився від групи Лінлей, мало хто продовжив політ на північ.

« Дититися років. "Анархічні землі ♫ так сильно змінилися" - летівши на високій швидкості і дивлячись на безкрає землю внизу, в серці Лінлію був натяк на гордість.

Імперія Барух була заснована лише десять років тому, і це дало можливість уникнути незліченних років війни. Але тепер, населення Імперії Барух різко зросло і міста стали багатшими та вишуканими. Вони чимось нагадували міста зі Святого Союзу, де він жив у дитинстві.

Під ним з’явився давній, немислимий і простий замок.

Карниз замку був вкритий тонким шаром снігу. А біля його основи патрулювало досить багато охоронців. Цей замок був легендарним замком Драконячої Крові Імперії Барух. Він був побудований після того, як було винайдено магічні самоцвіти. Саме тут жила сім'я Лінлей.

«Лине, я залишу тебе тут. Якщо ти захочеш мене знайти в майбутньому, то прилетай на Арктику Льодник" - кажучи це Олів'є зробив ввічливий жест.

« Безумовно», - посміхнувся Лінлей.

Олів’є на високій швидкості відразу ж полетів разом з вижиломи щасливчиками з Арктики Льодника. Що стосується Лінлей, Баркера і Бебе вони почали спускатися в низ до замку Драконячої Крові.

Замок Драконячої Крові був місцем проживання Лінлей і духовної основи всієї Імперії Барух. Згідно з легендами, Замок Драконячої Крові охороняє масивні дракони. Крім того, усі охоронці замку є найумілішими воїнами Імперії Барах. Ніхто не смів вторгатися в це місце.

Три прожилки світла спускалися з неба блискавично. Майже відразу величезна аура поширилася і охопила весь замок Драконячої Крові.

"Лорд Лінлей?", - багато військових замків відразу відчули відому ауру. Будь то Зесслер, Гейтс і його братися або ж діти Лінллей, всі вони відразу побігли до внутрішнього саду замку.

Тому що Лінлей та інші приземлилися саме в межах внутрішніх садів.

Той сніг, який вчора ще не зникав, все ще був серед квітників.

"Лінлей повернувся?" - палацовий Хірі та Гіллман, які зараз насолоджувалися посеред садів промені сонця, вже втупилися у одне місце. Лінлей був одягнений в небесно-блакитну мантію, а Баркер у коричневу. Вони стояли пліч - о - пліч, тоді як чарівний вигляд Бебе сидів на плечі Лінлей.

« Дядя Хіллман. Дідусь Хірі», - Лінлей відразу ж підійшов і привітався з ними.

« Чудове. Чудово, - палаций Хірі був надзвичайно схвильований. - Минуло десять років. Десять років. Лінлэй, я старий і вже думав, що у мене не буде шансу побачити Вас ще раз, коли Ви повернетеся."

Дворецький Хірі доглядав вже не за одним поколінням клана Барух. Тепер йому було вже понад сто років.

І якщо говорити про вік, сам Лінлей вже було понад 50 років. Проте, якщо його порівнювати зі Святими, які тренувалися протягом тисяч років, Лінллей був дуже молодий.

« Лаорд Лінлей. Ох! Старший брат!», - Гейтс і Анке, ці два величезних багатії, з схвильованими обличчями відразу ж рвали вперед.

« Батьку!», - почувся трохи грубий голос.

Юнака, який ще був весь в поту після хорошого тренування і носив тільки простий плащ, рвався вперед до Лінлей. Юнак був заввишки понад два метри і коли він підбіг, то знервувався на Лінлей.

« Батько», - добре сформульований юнак стояв перед Лінлей.

Здавалося, що цей хлопець був на 70% схожий на Лінлей. Хіба що він був фізично більше. Лінлей відразу впізнав його і з радістю промовив: « Тайлор? »

- Тейлор відразу обійняв Лінлей.

Коли Лінлей покинув свій будинок, Тейлору було тільки дванадцять... Він був просто дитиною. Але через десять років йому вже стукнуло двадцять два роки. Якщо він встане поруч з Лінлією і хтось почне стверджувати, що Лінлей та Тейлор сім'я братися, то мало хто вирішить з цим посперечатись.

Зрештою вигляд Лінлей майже не змінився.

- Тейлор був настільки схвильований, що очі почали червоніти. Врешті-решт, для двадцятидвохрічного Тейлора десять років були дійсно довгим періодом часу.

Широко посміхаючись Лінлей похлопав Тейлора. Він завжди відчував провину перед ним. Дитинство людини є найважливішим періодом для її психологічного розвитку, але в неї, Лінлій, ніколи не було часу на те, щоб виділити його сина.

« Де твоя сестра Саша? » — запитав Лінлей.

Тейлор похитав головою: « Сестри немає вдома. Вона пішла в столицю Імперії. Ймовірно, вона повернеться лише через деякий час."

« А твоя мати?» — сказав він, що Делія все ще не вийшла.

Саме в цей момент у двір увійшла вродлива молода дівчина з немовлям на руках. У очах Лінлей читався натяк на поклоніння. Лінлей подивився на неї і здивовано запитав: « Хто це такий? »

- Тейлор одразу покликав її.

Гарна молода дівчина відразу підійшла і кілька нерво сказала: « Батьку! »

« Батьку?» - Лінвей здивовано підняв брови.

Тейлор відразу захотів: « Батьку, це твій онук. Він народився лише три місяці тому.

Тейлор одразу взяв дитину з рук молодої дівчини, а потім зробив крок до Лінлі: « Батьку, поглянь який він милий".

« Унук?» - Ліндей був здивований.

Через десять років він повернувся і мало чого виріс, так у нього вже був власний син.

"Ха-ха... бос. Це обличчя... Цей погляд... так смішно! Ха-ха", - Бебе та інші почали голосно сміятися. Звичайно, вони не сміялись так само безупинно як Бебе.

Лінлей дав затрещину Тейлорові: « Тайлор, ти маленький негідник. Ти вже одружився і завів дитину. Невже не міг зачекати повернення свого батька? "

Лінлей не знав сміятися чи плакати. Він просто дивився на свого внука. Його шкіра була водяна і ніжна, а чарівні, чисті, чорні очі з подивом дивилися на Лінлей.

Як тільки Лінлі побачив свого внука, він відразу пройнявся прихильністю до цієї чарівної дитини.

Лінлей відразу ж простягнув руку, щоб потримати його. Лінлей був надзвичайно обережним. Навіть коли він піднімав три божественні іскри, то не був таким обережним.

« Ох... Який хороший хлопчик...», - з усмішкою на обличчі Лінлей тримав свого онука.

Тейлор зі своєю дружиною « Дзвони », переглянулися і на їхніх обличчях також розцвіли усмішки. Дженні шепнула на вухо Тейлора: « Тайлоре, хіба ти не казав, що твій батько голими руками розірвав Фенікса адського Пламені? Але твій батько не здається такою жахливою людиною, як його описують в легендах."

Тейлор подивився на свого батька. Прямо зараз Лінлей виглядав так, ніби тримав у своїх руках рідкий скарб.

"Тейлор, ти вже вибрав ім'я для дитини?" - Ліндей підняв голову, щоб подивитися на сина.

« Так. Його звати Арнольд".

«Арнольд? — опустив голову Лінлей і подивився в чорні очі Арнольда. Він тихо заговорив. - Арнольде, Арнольд..."

Це був перший внук Лінлей і тримав його у руках, серце Ліней почало переповнювати почуття задоволення та завершеності.

Том 12, глава 2, - Становчення Богом?

Провівши десять років у Некрополі Богів, він повернувся до свого внука.

Це дійсно заставило Лінлэй зненацька, але, тримаючи Арнольда в руках, Лінлей як і раніше відчував себе дуже щасливим.

У головному залі замку.

- запитав Лінлэй.

Тейлор негайно почав сміятися: « Батько, через два роки після того як ти пішов, мати досягла рівня Великого Святого Маґа...».

« Що? Два роки? Крім того, його шокувало те, що він дізнався.

У Некрополі Богів, він нарешті прорвався до рівня Великого Святого Маґа. Це сталося на дев'ятий рік його знаходження там. Порівняно з Делією, Ліндей фактично досяг таких висот набагато пізніше.

"Делія дійсно незвичайна" - подумав Лінлей, посміхаючись.

Тейлор далі каже: « Після досягнення рівня Святого Великого Маґа вона пішла до підземного треніровного залу. Деякий час тому, коли народився Арнольд, мама вийшла з загони, але через місяць знову повернулася туди, щоб продовжити тренування."

- Лінлей злегка кивнув.

Обернувшись, він подивився на інших: « Усе, чекайте тут. Я приведу Делію і ми будемо обідати разом".

Глибоко всередині замку Драконячої Крові була та таємнича просторові двері. Тільки в порівнянні з дверима у Південному Морі, ці двері були набагато менші. Тіло Лінлей вже покрилося шаром Пульсираючої Захисти і він увійшов.

"Десять років".

Лінлей стояв у кімнаті. За її межами було хаотичний простір, а в ній зі скріпленими ногами сиділа Делія, роздумуючи. Її обличчя було вкрите святим світлом і вона здавалася Богинею.

"Мм?" - раптом нахмурився не розуміючи що відбувається.

Під час її тренування, аура, яку випускала Делія, була здатна змусити серце Лінлей стискатися.

Делія розплющила очі, погорнувши голову в замішанні. Коли вона побачила Лінлію, то відразу встала від радості: « Лінлей! »

Очі Делії негайно пофарбували. Почуття розлуки, яке тривало в десять років, було справді важким.

Делія обійняла Лінлей і міцно обіймалася.

Лінлей також міцно обійняв Делію, лагідно сказавши їй на вухо: « Простіть мене, Делія.

«Линлей, я так боялась. Я боялася, що ти не зможеш повернутися з Некрополя Богів" - кажучи це, Делія не могла стримати сліз.

Делія підняла голову, щоб подивитися на Лінлей, на її лесках блищать сльози: « Ліінлей, коли ти повернешся, то вже не збираєшся покидати мене, чи не так? »

« Я не піду» - Лінлей заспокоїв її.

Тримаючи один одного за руки Лінлей та Делія, підійшли до кам’яного ліжка і сіли.

« Достаті, Делія. Чому у мене таке відчуття, ніби ти досить сильно відрізняєшся від себе минулого?" - запитав Лінлей.

Делія подивилась на Лінлію, зробивши паузу: « Лоінлей, здогадайся про різницю у чому ж різниця? »

« Все тому, що ти досягла рівня Великого Святого Маґа? » — запитав Лінлей.

Делія похитала головою.

- Лінлей не міг здогадатися.

Делія усміхнулась, а потім лагідно сказала: « Лінлей, я відкрию тобі велику таємницю. Я вже... стала Божеством!»

Лінлей на мить був зовсім збентежений. Він був вражений блискавкою. Він надовго впав у заціпеніння.

« Що ти щойно сказала? Делія, ти сказала, що ти стала Божественністю? Як можна стати Божественністю так легко? Десрі та Фаїн багато років тренувались і без успіху. Навіть Лінлей, будучи учасником незліченних бітів не на життя, а на смерть і тим, хто прорвався на 11 поверх Некрополя Богов...

Однак Лінлей все одно потребує близько десяти років, щоб стати божеством.

Делія стала Божественністю?

"Це правда" - кивнула Делія.

« Дилема, годі жартувати. - Якщо ти дійсно хочеш стати божеством, це не проблема. Я отримав божественні іскри, одна з яких є іскрою вітру. Ви можете використовувати її, щоб стати божеством".

Делія м'яко похитала головою.

«Лінлей, дивись уважно» - тихо сказала Делія.

Раптом...

Дивна присутність несподівано заповнила простір. Лінлей відчув, як ніби він раптово опинився під величезним невидимим тиском, який зв'язує його і не дозволяє рухатися.

« Божественна область?» - Досвідчений Лінлей відразу зрозумів.

Але шар Пульсируючої Захисти Лінлей здригнувся, а потім вирвався з “зв’язку...". Лінлей не міг стримати подиву. Як можна прорвати так звану божественну сферу так легко?

Лінлей дивився на Делію в невірстві.

Делія дещо збентежено сказала: « Я об’єднуюсь з цією божественною іскринкою протягом восьми років, а я отримала лише частину законів. Я навіть не закінчила поглинати Божественну іскру. Я можу використовувати Божественну область лише для відлякування людей. Після того, як я повністю поглину Божу іскру моя Божественна область стане справжньою божественною.

Почувши слова Делії, Лінлей з подивом дивився на неї.

— Дiллe, що все це означає?

Лінлей був дійсно приголомшений.

Через десять років він повернувся і побачив внука. Але ще й його дружина стала Божественністю?

« Лоіне, ти ж пам'ятаєш день нашого весілля Бебе сказав, що фіолетово-золотою Крисяним королем дав йому чорний камінь? А потім Бебе вручив цей чорний камінь мені як нашого весільного подарунка", - сказала Делія.

Свідомість Лінлей раптом здригнулася.

"Делія, ти кажеш, що чорний камінь..." - Лінвей не був дурнем. Тепер, коли Делія згадала про це, він відразу зрозумів.

« Дуже добре. Цей чорний камінь був Божественною іскраю Полу бога стилю вітру." - сказала Делія.

- Лінлей розумів, що це було занадто абсурдно.

Не було потреби описувати важливість Божої іскри. Десрі та інші прагнули стати божествами протягом тисяч років і навіть Ліндей придбав три божественні йскети, пройшовши через незліченну кількість небезпечних випробувань. Але тепер він раптом дізнався... Що в день свого весілля, весільним подарунком насправді була Божественна іскра!

« Я також не могла повірити, але після того як почала злитися з цією божественною іскраю... вона не може бути підробленою, чи не так?» - чесно відповіла Делія.

Лінлей злегка кивнув.

« Перш за все, під час нашого весілля, хоча я пов'язала чорний камінь кров'ю і поглинула його, я не міг відчути це взагалі... Але з цього дня моя духовна енергія і магічна сила почали рости неймовірно швидкими темпами", - сказала Делія.

Лінлей засміявся: « Як ти могла розвиватися повільно? »

« Але я ніколи не могла відчути присутності Бога. Лише через два роки після того, як ти пішов, коли я досягла рівня Великого Святого Маґа і моя душа стала змінюватися, я почала чітко усвідомлювати існування Божественної іскри. Тоді я повністю зрозуміла в чому справа."

Лінлей кивнув: « Чудово. Тільки після досягнення святого рівня душа дійсно в змозі злитися з Божественною іскраю."

Вона ніколи не відчувала цього в минулому і тому так швидко прогресувала, тепер стала очевидною.

« Згідно з тим, що ти сказала, ти вже вісім років витратила на об’єднання з цією Божественною іскраю. Але до цих пір ти поглинула тільки її частину? "?" - запитав Лінллей. Лінлей сам знав, що якщо він не тренується і замість цього використовує божественну іскру для того щоб стати божеством, йому все ще потрібно дуже тривалий період.

«Верно, - кивнув Делія. - Це може бути тому, що в минулому у мене не було жодного бачення щодо суті елементів. Таким чином, ніби читаючи книгу, я повинна почати повільно розуміти основні, аспекти законів цієї Божественної іскри. Мабуть, лише після того, як я закінчу з цим, я зможу повністю поглинути цю божественну іскру і тільки тоді вона буде цілком належати мені."

Лінлэй кивнув.

Для звичайних людей постанов Бога було щось, що вимагало постійних експериментів.

Але з Божою іскрою все було так, ніби всі Глубінні Істини Закону відкривалися перед вами, дозволяючи вам подивитися на них. Після того, як ви їх зрозуміли, цього буде достатньо.

« Я очікую, що мені буде потрібно принаймні десять чи двадцять років важкої роботи, перш ніж зможу повністю поглинути цю божественну іскру та зрозуміти Глубінні Істини Закону, які вона містить, — досить безротопно сказала Делія. І все ж, хоча я вже зрозуміла деякі з Глубінних істин Законів Відра, я не знаю як їх використовувати.

Лінлі був приголомшений.

- Лінлей не розумів.

« Я маю на увазі те, що в мене є деякі ідеї про Закони, але я не знаю... як використати їх для атаки." - сказала Делія, змутившись.

Лінлей раптом зрозумів.

«Хаха...» - він почав голосно сміятися.

Ця логіка була насправді досить проста. Наприклад, якщо Богова іскра містила Глубінні Істини « Проповідувача Ритма Міра », Святий, який зливається з божественною щиротою також міг зрозуміти всі глухі істини в рамках “Пульсуючого Ріта Миру..." Але він не знатиме, як застосовувати ці знання.

Наприклад, вібрація « Ритма Міра» була результатом того, що він розвинув у своїй особливій атакі Глубінних Істин Землі.

Якщо використовувати їх для своєї оборони, вони стали Пульсируючою охороною.

Розуміння Глубінних Істин Законів не було нічим більш, крім як розумінням теорії. Якщо ви дійсно хотіли використати це, щоб вбити когось, то все одно повинні були зрозуміти як реалізувати цю теорію на практиці.

Наприклад, якщо хтось вникне у суть аспекту "Биґрун" і ви попросили його реалізувати Сходження Міріадів мечечком, хіба він міг би зробити це?

Це була форма застосування!

У цьому полягала проблема поглинання кимось Божественною іскри. Божественна іскра була лише в тому розумінні, що вона проникла у таємниці Закону, але не включала спеціальних технологій, які використовував оригінальний власник для застосування й використання законів.

« Попит про використання є дуже підступним. Добре, Делія. Ця божественна іскра, яка володіє таємницею відносно Закону Ватра... - запитав Лінлэй. - Якщо це має відношення до швидкості, я зміг би дати тобі деякі підказки."

Делія похитала головою: « Я не знаю, як пояснити це чітко. Я змогла зрозуміти лише невелику частину. Добре, я можу сказати так, як я це бачу. Таємниці, що містяться в цій Божественній іскриці, дещо нагадують заклинання вітру “Вакумовне знищення..."

- Лінлей злегка кивнув.

« Я дійсно нічого про це не знаю», - Лінлей хотів допомогти, але не міг.

Після цього він засміявся: « Достаче. Делія, на даний момент просто наполегливо тренуйся. Після того, як ви будете повністю пізнавати таємниці цієї Божественної іскри, придумайте способи застосування. Насправді, контроль над суттю елементу вітру, який божественна іскра дає тобі дозволяє сформувати Божественну область і в межах цієї області Святі не зможуть рухатися взагалі.

Делія також розсміялася. Це була основна різниця між Святим і Божественним.

Божественна іскра сама по собі була владою.

Насправді, Суверенний Господь і Бог не обов’язково будуть відрізнятися від того, що вони розуміють. Однак Володар міг лише на одну думку вбити Всевишнього Бога. Він був безперечним авторитетом, за яким стояла « Божественна іскра Владики ». І в безлічі площин Всесвіту, число Володаря було фіксоване.

« Дитя, це чудово, що ти збираєшся стати Богомством. Але ти повинна наполегливо працювати. Мабуть, через десять років або близько того, я теж зможу досягти рівня Божественності" - засміявся Лінлей.

« А? — запитала вона. - Ти станеш Богом самостійно, після тренувань протягом десяти років? Ти не збираєшся злитися з Божою іскрою? Хіба у тебе немає божественної іскри?»

« Немає необхідності. Це займе досить тривалий період часу і з точки зору ефекту, об'єднання з Божественною таскраю не так добре, як здобуття своїх власних ідей - Ліней похитав головою і розсміявся. - У Некрополі Богів я придбав три божественних іскри, одну з яких, іскру стилю вітру, я збирався дати тобі. Але тепер, здається ... Тобі це не потрібно."

- Делія здивувалась.

Делія розуміла, що це Божа іскра. Три божественні іскри можуть створити на світ три клуби. На континенті Юлан Полубоги були наймогутнішими істотами.

« Тілесні іскри - не надто багато, — зітхнув Лінллей. - Цього разу, коли я вперше відвідав Некрополя Богів, я потрапив у найнебезпечніший з трьох некрополь Богов. У минулому жодна людина не могла так далеко зайти. Для такого небезпечного місця - це більш-менш справедлива нагорода, три божественних іскри."

Якби там була одна божественна іскра, Лінлій би вважав це абсолютно несправедливо.

« Небезпечно? — поспішно сказала Делія. - Лінлі, розкажи мені про те, що сталося в Некрополі Богів."

Лінлей кивнув, а потім відразу ж почав розповідати їй про візит на дно Південних Морей.

Але Лінлей залишився здивований дещо. Не було жодних сумнівів в тому, що Божественна іскра, яку він отримав на своє весілля, була люб'язно додана лордом Бейрутом через фіолетове-золотого Крисиного Короля. Які були наміри лорда Бейрута, коли він передав Делім Божу іскрою? Можливо, він не дуже цікавився їхньою цінністю. Але троє його дітей все ще були святими.

Лінлей дійсно не міг цього зрозуміти.

Три брати - філолетово-золота Крисині Королі - були Святими, але вони ніколи не входили до Некрополя Богів. Здавалося б, вони не дбали про заснування Богом. З приводу Короля континенту Юлан, Бейрута... Лінлей починав відчувати, що він все більш і більше загадкова фігура.

Том 12, розділ 3, - Розподіл Скарбу

Замок Драконячої Крові. В підземному кишеньковому вимірі.

Делія уважно слухала розповідь Лінлей про все, що сталося в Некрополі Богів. Слухаючи його, вона відчувала страх, особливо коли він описував Ба-Змея з третього поверху...

Почуття занепокоєння за майже смертельний досвід Баркера...

Відчуття шоку від усвідомлення сили Пламінного Тирана шостого поверху...

Відчуття жаху, коли Лінлей мало не загинув в оточенні стебел Королеви-матері.

« Мілісіони Кліновідних Демони Бездні! — сказала Делія, коли почула про це на 11 - му поверсі і фактично скам’яніла. - Коли ми воювали проти об'єднаних сил Сіяючої церкви і культури Теней, я бачив армію з п'ятсот тисяч. Ця кількість вже була незліченною та нескінченним морем людей."

«Верно. Їх число було безмежно і незчуте".

У пам'яті Лінлей мимовільно спалахнула сцена з недавнього минулого... Він і ще десять військових вибралися з-під металевої поверхні і на них відразу ж впала хвиля далекобійних ліжок від мільйона Кліноподібних демонів Бездні. На скільки ця сцена була апокаліпсичною... Саме через цього другого з трьох братів-левів довелося пожертвувати своїм життям.

« Розкажи все. Як тобі вдалося втекти і як отримати божественні іскри в такій складній ситуації?», Делія зараз була дуже нервовою.

Делія добре розуміла, що тільки почала зливатися з Божою ідолами та її Божественною ділянкою була ще незакінчена й недовершена; вона навіть не вміла використовувати свої Глибокі Істини Законів Відтра... Якщо вона опиниться на 11 - му поверсі, то відразу загине.

Лінлей тут же продовжив. Він детально описав ситуацію, як усі в’язні ризикували всім, щоб прорватися до тунелю. Він описав, як йому довелося затримати всіх демонів, щоб інші врятувалися і потім ховались під час постійних переслідувань з демонами.

« Фух», - після того як Лінлей закінчив свою розповідь, Делія нарешті наважилася розслаблено відпочити.

Делія підняла голову і подивилася на Лінлей.

Вона досі пам’ятала ті давні роки, коли Лінллей ще був невтомним молодим генієм магії Ернст. А тепер він став солдатом, який міг самотужки домінувати над мільйоном Клиноподібних демонів Бездні. Делія не могла пишатися своїм чоловіком.

« Чому ти так дивишся? » — засміявся Лінлей.

"Просто дивлюся" - вираз обличчя Делії був як у невинної молодої дівчини.

Лінлей почав сміятися: « Чи, може, Делія думає, що я маю зробити з цими трьома божественними іскрами? Кожен, з ким я побував на 11 - му поверсі, натякав на зацікавлення ними. Але, звичайно, можливо після лекції лорда Бейрута вони змінили свою думку."

Линлей змушений був визнати, Делія була набагато досвідченішим з погляду людських стосунків.

« Лоінлей, пани... хитаючи головою Делія безсило розсміявся. - Ти насправді... Ох... я навіть не хочу починати читати тобі лекції. У Некрополі Богів з людей були Десрі, Олів’є, Фаїн, Розарія і Тулій. З цих п'яти, Десрі має з нами кращі відносини, чи не так? І якщо вірити словам лорда Бейрута, Олівія потенціал дуже великий!»

« Фаїна отримав Жемчужину життя, тоді як Тулій і Розарія — божественні артефакти. Але тільки Олів'є і Десрі нічого не дісталося».

Не могла не сміятися Лінлі Делія: « Олів’є високо, тоді як Десрі має з нами добрі стосунки. Обоє гідні бути з нами ближче. Но... Жоден з них не отримав нічого."

Лінлей відкрив рот, але не знав, що сказати.

« Лiнлэй, ти став по-іншому від минулого. Ти стовп Імперії Барух. Ти більше не можеш робити рішення так недбало, - промовила Делія. - Якщо поглянути на людство континенту Юлан загалом, то найбільші сторони є Імперія Юлія Імперії та О’Брайен і все тому що один бік має Первосвященика, тоді як інший Бог війни."

"Якщо Імперія підтримує Божество, то вона зможе довго проіснувати".

« Навіть якщо ти станеш Божим божеством, тобі буде важко конкурувати з такими Богом війнами. Як ні, вони стали божествами вже дуже давно."

Лінлей злегка кивнув.

Справді, Божа сила війни й Первосвященика була набагато вищі ніж він міг собі уявити.

Делія зітхнула: « Десрі живе в кордонах нашої Імперії Барух і його дочка вийшла заміж за твого доброго друга Рейнольдса. Ти повинен підтягнути до себе ближче Десрі і стати з ним однією сім'єю."

« Звичайно, навіть якщо потрібно мати ближчі стосунки з іншими, наша сила може бути ще важливішою, — сказала Делі. - Отже, я думаю, що з трьох божественних іскру одну потрібно віддати твоєму молодшому братові Уортону або ж одному із братів Баркерів."

"Вторинна ти будеш притримати для Десрі".

« Що стосується третьої Божественної іскри, ми повинні просто тримати її на всяк випадок. Наприклад, Бог війни або Первосвященик міг би прийти до нас і попросити її для одного зі своїх учнів. Або, наприклад, якщо прийдуть Дайлін або Сезар. У Дайліна є його сини, а Сезар має Розара. Зробити їх нашими “довгонятками..." - теж не погана річ."

Почувши аналіз Делії, Лінлей відчув, ніби його запитання розв’язане несподівано.

« Добре. Я просто поступлю так, як ти і сказала» - кивнув Лінлей.

Делія продовжує: « Про десять божественних артефактів, три червоні бойові лези і тисячі звичайних бойових листів Кліноподібних демона Бездні... Я думаю, що ту тисячу бойових лезів потрібно тимчасово зберегти у себе. У нашій Імперії їх можна вважати рідкісними скарбами. Врешті-решт, кожен з них порівняний із твоїм асмантичним важким мечем. Крім того, якщо ми їх покажемо всім, на континенті може початися велика смута."

Лінлэй кивнув.

« А на рахунок трьох божественних артефактів, які звичайно входять до числа тих три червоні леза, їх можна було б значно полегшити. Треба просто розділити їх у сім'ї і можливо навіть один чи два віддати Десрі. Божественні артефакти не важко розподілити" - так, ніби підводячи підсумку закінчену Делію.

Лінлей почав сміятися: « Добре. Проте існує один артефакт серед тих тринадцяти, який ти повинна взяти."

« Що?» - із цікавістю запитала Делія.

З одним рухом, з його персня, Лінлей, виникла божественна брона: „Деліє, ця Божа боїв твоя броня".

Делія була шокована, але швидко заговорила. - Лінлэй, ты стовп нашої Імперії. Саме ти повинен бути тим, хто буде носити цю божественну бойову броню."

Лінлей почав сміятися: « Делія, це не обов’язково. Для початку у мене вже є Перлина Життя. Та й до того ж, як тільки я досягну божественного рівня ... Ти ж знаєш про закляття захисту Землі? Свята Броня, що формується цим заклинанням буде на одному рівні з твоєю божественною бронею."

«Тоді віддай її Уортону. Врешті-решт, я сплавлюся з Божою іскринкою." - все ще заперечуючи сказала Делія.

Лінлей похитав головою: « Не потрібно. Хіба ти забула, що щойно сказала? Одна з трьох Божественних іскри буде зарезервована для наших людей. Через кілька днів я запитаю у Уортона чи хоче він сплавитися з однією із наших Божественних іскринок. Якщо він не проти, то теж стане божеством. І якщо навіть проти, закінчуючи з однією справою, я віддам йому свою Перлину Життя."

« Добре? — пробурмотіла Делія. - Лінлэй, ты маєш на увазі...?

Лінлей злегка кивнув: « Я з нетерпінням чекав цього моменту вже надто багато часу. Хоча зараз у мене немає повної впевненості, що вони абсолютно не зможуть мені зашкодити."

У очах Лінлей спалахнув холодний відтінок лютого світла.

....

Уортон вже зрікся трону на користь свого сина Сени Баруха, який зараз був новим імператором Імперії Барах.

Після того як Уортон дізнався про повернення Лінлей, він відразу поспішив повернутися в замок Драконячої Крові та дочку Ліней Саша теж швидко повернулася. П’ятеро братів Баркер возз'єдналися і тепер у головному залі були всі люди, які протягом багатьох років слідували Лінлію.

Ліней відразу запитав у Уортона, чи хотів би він поглинути Божу іскру й стати Богом. Зрештою, Уортон був Святим воїном Драконячої Крові.

Але його відповідь змусила Лінлей змиритися.

"Старший брат, якщо я поглину Божу іскру що ти мені даси і стану Полубогом елемента землі, я зможу як і раніше тренуватися в законах Елемента Огня?"

« Не зможеш. Після того, як ви почнете працювати над Полубим елементом землі, ваша здатність відчувати інші елементи сильно падає, а вплив ґрунту на ній дуже зросте. Полудогу Землі буде майже неможливо тренуватися в законах вогню."

"Старший брат, у тебе випадково немає Божественної іскри елемента вогню?"

« Ні»

"Тоді я не буду злитися з нею".

Відповідь Уортона була дуже простою і прямолінійною. Як виявилося, після досягнення святого рівня Уортон пішов шляхом вивчення Законуів Огня. Хоча він тільки почав отримувати свої перші прозріння, то дійсно насолоджувався відчуттям розникнення в суть Закону Огня.

Лінлей не сперечався з ним.

Він розумів свого молодшого брата, адже йому самому подобалося те, що його душа стала одна з землею і вітром. Він любив відчувати свободу повітряних потоків і широкість землі. Для Лінлей тренування з Законами Елементів Землі і Ветра була свого роду духовним розслабленням та задоволенням.

Якби хтось дав Лінлію Божественну іскру вогню, а потім сказав, щоб він з нею слився, то Ліней б швидше всього відмовився від цього.

Адже...

Як тільки він з’єднається із божественною іскринкою, то стане Глибоким вогненним елементом й його прозріння в інших елементів буде неможливим для нього.

«Стати півубічний елемент вогню і відмовитися від Глубінних Істин Законів Землі та Ветра?», думаючи про це Лінлей похитав головою.

Крім того, існує велика різниця між постановою Бога через використання Божественної іскри та відновлюваністьм за допомогою власних сил.

Потім Лінлей пішов до братів Баркера.

Гейтс та інші троє братів наполягали на тому, що саме їх бос і старший брат Баркер повинні злитися з Божою іскрою і так сталося, щоб сам Барбер був призначений до елементу землі. Отже, Лінлей віддав Боже власне іскру Полу бога Баркера, який відразу ж усамітнився й почав зливатися з нею.

....

У внутрішніх садах Замка Драконячої Крові.

Четверо молодих хлопців сиділи за круглим столом і голосно сміючись пили. Цими хлопцями були Лінлей, Рейнольдс, Єль і Джордж.

« Наша остання зустріч тривала понад десять років. Ну все, УРА!», - гучний сміявся говорив Єль. У даний момент, Єль був найслабшими з чотирьох братів. Він був лише магом сьомого рангу, але навіть протягом століть міг визначити тривалість його життя.

Назовні вони виглядали дуже молодо.

"Босс Єль, вітаю з постановою голови Конгломерата Доусон" - розсміявся Лінлей.

Лінлей був надзвичайно радий поїхати разом зі своїми найкращими друзями дитинства.

„Ха-ха, третій брат, я навіть близько не можу порівнятись з тобою, - хохоча Єль стукнув по плечу Джорджа. - Другий брат, ми двоє зовсім не суперники третьому братові і четвертому. Третій брат, звичайно ж, вже дуже давно досяг святого рівня. Після заснування Імперії Барух і одруження пройшло вже двадцять чотири роки, вірно? За цей час наш четвертий брат, який тоді був лише магом сьомого рангу, вже зміг стати чарівником дев'ятого ранга. Але ми двоє?"

Джордж почав сміятися: « Йоль, не порівнюй мене з собою. Два роки тому я став магом восьмого рангу. Я ж на цілий рівень вищий за тебе."

Йшов 10034 рік за календарем Юлан. У той час як весілля Лінлей було в 10010 році.

Двадцять чотири роки.

Звичайно, протягом століть пікові во́ди були нічим.

« Я був дуже зайнятий і не міг виділити достатньо часу на тренування. На щастя, я врешті-решт досяг рівня мага сьомого рангу." - Єль видав два смішки.

Джордж був важливим міністром Імперії Юлан, тоді як Єль був зайнятий справами конглумерату. І вони дійсно не могли витрачати надто багато часу на тренування.

« Один брат, - Єль похлопав Лінлей двічі на день. - Твоє життя справді цікаве. Ти створив величезну Імперію і став одним з пікових воєдів континенту. Є так багато молодих гарячих дахів, які поставили тебе своєю метою. Вони такі ж, як і ми, чотири брати в підліткові роки!»

Лінлэй, Джордж, Єль и Рейнольдс замочили на деякий час.

Вони відразу згадали події, які сталися у їхній юності.

Рейнольдс раптом засміявся: « Босс Єль, ти тепер голова одного з трьох найбільших торговельних союзів материка Юлан. Твоє багатство може конкурувати з цілими Імперіями. Якщо спиратися на твої слова, то ти повинен бути теж задоволений, чи не так?»

« Ще ні. Адже ще є два інших торговельні угоди, - очі Єль палали. — Я дійсно хочу поглинути » (Сіндікат Сніжного островабола̄ та « Ґере гурту 14. На жаль, це занадто складно. І все ж ця складність робить усе більше і більш цікавим."

Лінлей встав.

« Дуже добре. Тільки щось складне може вважатися гідним викликом" - Лінлей підняв голову, щоб подивитися на небо.

Континент Юлан - це просто матеріальні речі. У безмежному всесвіті існувало безліч інших площин, і над ними були чотири Вища Плотість та сім Богств.

Він сам був на вершині сили материка Юлан.

« Добратися до кінцевої піки у тренуваннях! Тільки те, що є неможливим може бути дійсно цікавим." - губи Лінлей вигнулися в легкій посмішку.

« Але до цього є ще дещо, що я повинен зробити» - Лінлей мимовільно повернувся на захід і подивився у напрямку, де знаходився Священний Острів Сеячої церкви.

Він ніколи не забував про смерть свого дідуся Дерінга. Як і забував про клятву, яку він дав у Гесс - Ґесі, коли подався на гірський крячок Магічних Звірей: « Колишня церква вже є, просто зачекайте. Скоро прийде той день, коли я знищу вас усіх і повністю вирву ваші корені."

"Річ йде тільки про час" - пробурмотів собі під ніс Лінлей.

Том 12, розділ 4, - важливе Подія

Світанок. Сонячне світло освітлює внутрішній сад Замка Драконячий Крові. Уперше в Лінлі з’явилося бажання піти до внутрішнього саду і присвятити себе вияттю скульптур. Під час створення нової скульптури Лінлей не міг пригадати дідуся Дерінга і сцени, які виринали в його пам’яті.

« Зовнішній вигляд, якість, структура і колір впливають не лише на зовнішній вигляд людини, але й на весь її потенціал та справжню форму. Ми використовуємо долото, щоб видалити зайві частини і дозволити відкритися природною красою. Це валення скульптур з каменю".

« Це спосіб керувати зовнішнім виглядом, який різали кам’яні скульптури. Щоб валяти скульптури, треба ...."

Сцена про те, як дідусь Дерінг навчає його ваянь кам'яних скульптур було ще такою свіжою, така яскравою у пам"яті Лінлієм.

Після розуміння Глубінних Істин швидкості, пряме долото в руках Лінлей рухалося ще більш витончено і проворно, іноді перетворюючись у нескінченне розмивання, а в інший час рухаючись так повільно й акуратно... Перед ним з’явився камінь, який повільно формував людину. Гіллман, Тейлор та багато інших привернули до себе увагу. Усі вони спостерігали здалека.

- Здивований сказав Тейлор: « Мотоод ваяння батька такий незвичайний.

Гіллман зітхнув з подиву: « Цей метод вашого батька дає мені відчуття... Ніби сама скульптура вже існує. Все, що він робить - це видаляє надлишок каменю і пилу, який покриває її."

Блискуче долото і в різні сторони полетіли шматки каменя.

Насправді це було саме так, як казав Хіллман. Лінлей лише видаляв шар непридатного каменю з поверхні скульптури. У той час скульптура починала повільно відкривати своє справжнє обличчя.

« Скинути оболонку. Це відчуття відоме як "скидання оболонки..." і про нього говорять кам'яні скульптори, - Дженні зітхнув з подивом. - Тільки я ніколи не розуміла, як хтось може валяти таким природним чином."

Дженні сама навчилась валяти кам'яні скульптури, але те, що вона дізналася, було звичайним видом вияження, яке вимагало багато інструментів.

"Хм..."

Для Лінлей було достатньо одного прямого долоту.

Він почав висікти на світанку і продовжив до настання темряви. Тільки тоді Лінлей відклав долото, простягаючи руку і ніжно погладжуючи скульптуру.

« Дидришка Дерінг, - пробурмотів Лінлей. - У минулому я обіцяв, що прийде день, коли я буду повністю готовий знищити Саячу церкву і вирвати всі їхні корені. Скоро, дуже скоро... Я буду в змозі зробити це."

Скульптура перед ним називалась « Деринг Коуартбола. Усміхне обличчя Дерінга виражало доброзичливість.

« Ланлэй», - раптово пролунав голос через спини.

Лінлей повернувся і побачив, що тим, хто розмовляє, насправді був Фаїн. Гіллман відразу сказав: « Ліїнлей, пан Фаїн чекав тут досить довго. Але коли він побачив, що ти вяєш, він не став тебе турбувати."

« Це дійсно виглядає настільки реально, ніби у скульптури є душа» - Фаїн зітхнув з подивом.

Скульптура була ніби живою і на мить могло здаватися, що перед ними стояв реальна людина.

« Лоіне, хто цей чоловік? » — з цікавістю запитав Фаїн.

Лінлей не відповів: « Фаїн, ти прийшов, тому що...? »

Фаїн поспішно сказав: « Цього разу я прийшов, щоб запросити тебе до Божої гори війни. Завтра, 6 квітня, різні божества прибудуть до Божої гори війни. Крім того, на захід запросили декілька Святеє Святих".

- Лінлэй був заінтригований. Збір Божественних і запрошення лише кількох Святих? Очевидно, ця зустріч мала велике значення.

« Чи можу я запитати, до чого ця зустріч? » — запитав Ліллей.

Фаїн похитав головою: « Я не в курсі і Майстер мені не казав. Але якщо ти прийдеш, то точно все дізнаєшся".

« Добре. Я обов'язково прийду завтра." кивнув Лінлей.

Календар Юлан, 10034 рік, 6 квітня. Імперія О'Брайен. За межами столиці імперії. На Божий горі війни.

У Божому тихому, відокремленому дворі війни О’Брайена було чотири божества, у тому числі Бог Війни, Первосвященик, Дайлін і Сезар. Разом з ними були четверо Святих - Фаїн, Лінлей, Десрі та Тулій.

« Отже, тут перебуває лише четверо з нас, Десрі. - Лінлэй, ти знаєш що відбувається?

Лінлей і Десрі мені дуже багато говорили.

« Я не знаю. Всі вони Божества. У нас з ними немає спільних справ, - Ліндей також був спантеличений.

У цей час всі четверо Святих зберігали мовчання.

Бог війни та Первосвященик обернувся на багатозначні погляди, а потім Бог Війни звернув його гострий до бритви погляд у напрямку Лінлей і трьох інших. Він голосно сказав: « Ви четверо були для мене найважливішою причиною того, чому я і Первосвященик прийшли до згоди. На континенті Юлан є занадто багато країн. Час зменшити їх число."

Лінлей та інші троє були шоковані.

« Бог Війни готується спровокувати велику війну?», про себе задавався питанням Лінлей.

Первосвященик лагідно сказав: « Бог війни і я прийшли до згоди. На континенті має залишитися лише три Імперії: імперія О’Браєн, Юлан і імперія Барух. Іншими словами... Настав час почати війну, яка поширить весь континент Юлан".

Лінлей, Фаїн, Десрі та Тулій були шоковані, хоча зовні їм все-таки вдалося здаватися спокійними.

"Лінлей, у тебе є якісь думки? Тебе можна вважати представником Імперії Барух".

Лінлей на мить замислився.

« Гарні новини. Я, природно, не буду заперечувати."

Лінлей відразу продовжив: « Якщо наші три головні Імперії об’єднають свої сили, то знищити інші країни буде неважко. Я впевнений, якщо ви, Бог Війни і Ви Первосвященик, об'єднаєте свої сили, ви зможете запитто зробити це. Чому ви запросили нас, Святих? Я цього не розумію".

Бог війни і Первосвященик могли просто висловити повагу, запросивши його до себе. Але чому вони запросили Десрі, Тулія та Фаїна?

« Все дуже просто, — сказав Сезар з голим поглядом на обличчя. - Бог Війни і Первосвященик не хочуть діяти самі. Вони хочуть, щоб ви реалізували це".

Бог війни кинув косою погляд на Сезара, але той просто видав у відповідь смішок.

« Ми не будемо брати участі в цій війні, — пролунав Божий переконливий голос війни. - Ми повинні сказати вам дещо. За наказом лорда Бейрута, через три дні ми, чотири Божества, підемо в Некрополь Богів."

« У Некрополь Богів?», - Лінлей, Десрі та інші знали, що минулого разу тільки Святі увійшли в Некрополя богів, тоді як Божественності не робили цього.

Святі хотіли мати божественну іскру Полу бога, тоді як Бог війни хотів стати повноцінним Богом.

« Три дні? Чому лорд Бейрут не дав увійти в Некрополь Богів разом з нами? Чи є на те особлива причина? "?" - запитав Лінлей.

Той, хто сидів поблизу Дайлін сказав: « Немає особливих причин. Єдина причина - наказ лорда Бейрута. "

Лінлей був вражений.

Просто тому, що лорд Бейрут дав наказ?

« Хватить про це, — спокійно сказав Бог війни. - Усунення інших націй є лише невеличким питанням. Я впевнений, що ви четверо цілком здатні вирішити його. Як щодо цього... Лінлей, Тулій і Десрі, ви приведете свої сили до Священного Острова Сіячої Церкви та знищите його."

« Що стосується особистих учнів мого Колледжа Бога війни, а також приватних послідовників Первосвященика - вони підуть разом і знищать штаб-квартира культури Теней."

Бог війни доторкнувся до Лінлей: « Не кажи мені, що ти не зможеш це зробити".

« Я був би дуже радий зійтися з церквою Сіяючої, — каже Лінлей нахмурився. - Але на Святому острові Сяючої церкви є грандіозна, потужна магічна освіта — “Слава Суверенного Господа Всесвіту. Я вважаю, що спираючись лише на силу Святого рівня, в один нам буде дуже важко прорвати його."

Той, хто сидів поблизу Дайлін зневажливо сказав: « Слава Суверенного Господа? Так, сила цієї великої магічної освіти непогана. Тоді він міг блокувати удар від мене. Жоден виборець Святого рівня не зможе прорвати його. Але Лінвей, якщо десять Святих атакують його в повну силу одночасно... Можливо не з першого разу, може бути не вдруге, але врешті-решт ви зможете знищити цю освіту."

Лінлей засміявся.

Ще раніше Церква побоювалась, що Лінлей приведе багато Святеє Святих напасти на Священний острів. Таким чином, вони підписали з Лінлей угоду про те, що якщо він коли-небудь прийде до Священного острова, то він буде один.

Але ця угода була розірвана після відкритого конфлікту між Лінлією, що Сіяла церквою і культурою Теней.

Первосвященик додав: « Насправді, якщо три Великих Святі Маґа вітрів одночасно атакують за допомогою “Лезії ” — цього достатньо для прорання » Слава Сияючого Владики 4.

« Якщо ви зможете знищити ворогів, то наслідки битви будуть передані ще до його початку, — з любов’ю сказав Бог. - У такому роду війні, коли прийде час, просто використовуйте всі свої сили. Я сподіваюся, що цей бій буде завершено дуже швидко."

Лінлей, Десрі та Фаїн і Тулій могли слухати Божество з сумом у серці.

На відміну від інших дитячих ігор, у Південній Африці не існувало нічого такого, як Бог війни та Первосвященик.

І справді, коли будуть знищені вожді Сяючої церкви та культури Теней найвищого рівня, наслідки війни стануть очевидними для всіх.

« Бог війни, я трохи заплутався, — сказав Лінлей. - Чому Ви чекали цього так довго, замість того щоб вирішити це питання давно? Я думаю, що якби Ви і Первосвященик об'єднали свої сили, ви змогли б зруйнувати інші імперії та підм’яти світ вже давно."

Бог війни і Первосвященик переглянулися.

Дайлін дуже розсміявся: « Все просто. У той час мене все ще не було на континенті Юлан і Сезар не зробив прорив... в людських колах континенту Юлан єдиними Богами були вони обидва. Вони завжди були противниками. Як вони можуть об'єднати свої сили? ".

« Що стосується того, чому вони об’єднують свої сили сьогодні... Перша причина полягає в тому, що вони і зараз відчувають те, ніби об'єднання континенту Юлан є безнадійною. Тому вони вирішили поділити світ на три частини замість цього. Друга причина полягає в тому, що зараз вони відчувають тиск. Щодо того, чому вони відчувають тиск... Треба розібратися в собі, - сказав Дайлін.

Раптом Лінлей подумала: « Бог війни і Первосвященик... відчувають, що об'єднати континент тепер безнадійно? Через мене?»

Лінлей миттєво зрозумів.

Перш за все, він збирався стати божеством. Бог війни й Первосвященика має знати про це. По-друге, він придбав божественні іскри в Некрополі Богів і мав можливість виявити на світ декілька клубочків... і, найголовніше з усього цього - співвідношення між Бебе та Бейрутом. Ці три речі зробили неможливим для Бога війни або Первосвященика розглядати Лінллей як ворога.

« Вісімнадцять північних Герцогств і Святий Союз буде належати моїй Імперії О'Браєн", - спокійно сказав Бог війни.

Бог війни подивився на Лінлію: « Імперія Рохолт і Велика Долина Далекого Сходу будуть належати твоїм імперії Барух.

« Що стосується решти, Темний Альянс і Імперія Рейн будуть належати імперії Юлан" - Первосвященик злегка кивнув.

"Лине, чи є у тебе якісь заперечення?", - Бог Війни і Первосвященик подивилися на Лінлей.

Лінлей міг тільки безпорадно засміятися.

Він не міг не відчути, коли чув слова і вчинки Бога щодо війн та Первосвященика... що Бог Війни і Первосвященик не ставилися до майбутньої війни на континенті як до якоїсь важливої мети. І справді, це була війна без будь-яких альтернативних результатів. Керівникам їх рівня не потрібно турбуватися про це.

« Немає заперечень. Звичайно, у мене немає заперечень."

Що ще Ліней міг сказати?

Наприклад, згідно з цією угодою континент Юлан був розділений на три частини.

„Верно, - Бог Війни задоволено кивнув. - Лінвей, ти повинен знати, що насправді світська влада безглузда, коли мова заходить про подібних нам. Найголовніше - це наш власний рівень підготовки. Линлей, я чув, що ти станеш Божественністю приблизно через десять років або близько того."

Ліліей вважав, що Божий погляд на війну тепер був зрозумілий. Можна сказати, що він вважав його кимось, приблизно на тому ж рівні що і сам.

Через десять років, коли Бог повернеться до війни, Ліней напевно стане Богом.

Один чоловік, що сидів поруч Далін, серйозно сказав: « Але перш ніж це станеться, я мушу нагадати тобі про декілька речей. Інакше, якщо ти зробиш безглузду помилку, це буде просто жахливо.

Лінлей уважно слухав і навіть ті, хто сидів біля Десрі та інші люди, звернули на це особливу увагу.

« Божество має силу, а божественне — цілком різне. Після того, як твій рівень розуміння Закону досягне певного рівня, Всесвіт природно створить божественну іскринку, що ґрунтується на природі твоєї душі. Ця Божественна Істота буде повністю єдиною з твоєю душею."

« Коли ти бачиш, як твоя божественна іскра створиться, то зіткнешся з вибором: Дайлін серйозно подивився на Лінлей. - Після цього у тебе є два варіанти. По-перше, поглинути Божу іскру і змусити її стати єдиною з твоєю душею. У цей час твоє тіло буде природним чином трансформоване в Божество."

« Якщо ти злинеш душу свою на Божу іскру, то твоє тіло стане божественним. Якщо ця божественна іскра буде земною стихією, то у майбутньому ти зможеш тренуватися тільки в законах Землі."

« Але, звичайно ж, після народження Божественної іскри є ще й другий варіант!»

« Цей варіант означає, що іскра Бога не вбирається у твоє тіло, а залишиться ззовні. Якщо так, то світ сам по собі, згідно з природою Божественної іскри, генерує друге тіло. Твоє оригінальне тіло не зміниться взагалі. Іншими словами... Ти будеш по суті мати клон самого себе. Цей клон буде Полубим, в той час як твоє оригінальне тіло все ще матиме можливість тренуватися в інших законах Елементів!."

Дайлін серйозно сказав: « У другому варіанті є мінус. Твоя душа буде поділена на дві частини. Але завдяки божественній постанові, енергія Всесвіту захистить тебе і таким чином роз’єднання твоєї душі на дві частини буде контрольованим процесом і ти не помреш від нього. Але все це як і раніше буде досить шкідливо для твоєї душі."

Том 12, розділ 5, - Апокаліпсична війна Десятитисячного минулого

« Який вибір правильний - вирішувати тільки тобі», — серйозно пожив Діалін.

Вибір людини залежить від її майбутніх досягнень і прогресу під час створення Божественності.

Лінлей навіть не думав про це, і його серце відразу схилилося до другого варіанту. Увесь цей час він йшов шляхом розуміння вітру і землі, двох абсолютно різних елементів. Він дійсно не хоче відмовлятися від будь-якого з цих двох елементів.

« Якщо ви оберете другий варіант, і я стану Божественним елементом вітру та искою поза моїм тілом, то всесвіт буде природним чином створювати Боже тіло навколо цієї іскри, я правильно зрозумів? І моя душа буде поділена. Іншими словами, не буде ніякої різниці між душею оригіналу і клону, вірно? "

"Верно", - кивнув Дайлін.

« Тоді я хочу запитати, якщо клон стане Божественністю, то що про оригіналу? Чи буде прогрес у силі? - Для Лінлей це мало велике значення.

Якщо його клон стане божеством, а його початкове тіло залишиться на святому рівні... Чи ж це не буде великою вадою?

« Звичайно, що сила зросте. Тоді твоє початкове тіло зможе в будь - який момент запозичити божественну силу від клону, — сказав Дайлін похитав головою. - Але, на жаль, це тільки запозичення божественної сили. Хоча ти можеш використовувати більше її, але оскільки первісне тіло не має божественної іскри, воно буде набагато слабшим за справжню божественну силу, бо в ньому немає Божої щирості, щоб та злитися з цією Божою силою."

Сезар, який стояв поруч зі Сезаром, сказав: « Ліінлей, ти повинен знати, що деякі з святих різних релігій можуть іноді запозичити трохи божественної сили».

Лінлей злегка кивнув.

Сезар продовжив: « Ти будеш схожий на них, за винятком того, що приймеш божественну силу свого народу. Але, звичайно... перед тим як прийняти велику кількість енергії, тобі не доведеться пропонувати собі данину. Проте, без різниці у своєму тілі Божественна іскра буде досить слабкою.

« Я зрозумів», — кивнув Лінллей.

Важливість Божественної іскри тепер Лінлей зрозумів криво ясно. Якщо початкове тіло не володіє божественною іскрою, то, наприклад, неможливо створити Божу сферу.

« Через відсутність в оригінальному тілі Божественної іскри воно буде слабшим, все ще існує спосіб захистити його. Через те що слон і оригінал стають єдиною суттю, ти зможеш в будь - який час злитися з тілом свого слона, — засміявся Дайлін і продовжив. - Таким чином ти як і раніше зможеш використовувати силу свого Божественного клона».

Лінлей злегка кивнув.

Злиття Божого клону з оригінальним тілом? Використання сили Божествного клону?

Насправді це не мало особливої сили.

« Якщо ти зробиш це, хоча твоя сила не зросте, твоє оригінальне тіло буде захищеним. Насправді, єдине реальне переваги другого вибору... Це те, що ти зможеш тренуватися в законах інших елементів. Єдиний дійсно важливий недолік... в тому, що твоя душа буде поділена на дві частини!»

Дайлін подивився на Лінлі і серйозно сказав: « Лінлей, душа - найважливіша складова істоти. Вкласти і перетворити душу дуже важко. Через це раптового розщеплення на дві частини сила душі буде ослаблена вдвічі. З точки зору швидкості навчання, а також здатності протистояти атакам ворога душа буде порушена."

« Я розумію. Щось отримуєш і щось втрачає. Як могло статися, що деякі переваги і недоліки були б такими?» - зрозуміло вимовив Лінлей.

"Те, що ти розумієш - це добре" - кивнув Доллін.

Лінлей запитував себе: « Що думає Діалін? Чому він пояснив мені всі ці деталі про заснування Богом... Хіба це схоже на Дайлін?»

Лінлей відчув, що сьогодні Діалін діяв дещо по - іншому.

Бог війни гучно заявив: « Перестань, пам’ятай, що ми вже обговорювали. Я залишаю Священний острів і "Сяючу церкву" на тебе.

« Не хвилюйтеся», - очі Лінлей запекло блищали.

Знищити Сяючу церкву?

Скільки років він цього чекав?

« Добре. Думаю, тепер ви можете піти." - спокійно вимовив Бог війни.

Лінлей, Десрі, Фаїн і Тулій відразу встали. Поклонившись, вони тихо покинули Божу приватну резиденцію війни.

На тихій горі Бога війни.

« Лiнлэй, прийми мої вітання. Сьогодні цей чоловік та інші ставилися до тебе з такою привітністю... Вони вже явно вважають тебе одним з них." - раптом сказав Фаїн.

Лінлэй був трохи здивований. Зараз він повністю зрозумів, як важко на серці цим трьом воїнам. Вони тренувалися протягом тисяч років, але до цих пір не зробили ніяких проривів.

"Фаїн, я вважаю, що ви троє також швидко прорветеся".

Десрі раптом засміявся і кивнув: « Так. Ми точно прорвемося найближчим часом. Фаїн, Тулій... ви вже забули, що лорд Бейрут нам сказав? Кожен з нас трьох може прорватися лише за один день. І найважливіше, що ми повинні зробити - це повірити в себе."

«Верно. Ми прорвемося», - очі Тулія і Фаїна жваво близнули.

Якщо вони зможуть прорватися самостійно, то не потребуватимуть Божої іскри.

Але прорватися покладаючись тільки на свої сили дійсно важко.

«Лінлей, коли ми повинні здійснити похід проти Священного острова і Сяючої Церкви?» - запитав Десрі.

Лінлей замовчав на хвилину, а тоді сказав: « Як щодо того, щоб вирішити цю проблему швидко?».

Просто думки про знищення Сяючої церкви змусили Лінллей відчувати, що його кров починає вкидати. Він почувався як ніколи живий.

« Давайте сьогодні підемо від дому до дому, а завтра зберемо всі наші сили і проведемо необхідні приготування та наступного дня після цього, восьмого ранку зійдемо у мого замку Драконячої Крові. Після того, як всі прийдуть, ми відразу підемо до Святого острова."

« Добре. Відправимося восьмого», - Тулій і Десрі кивнули.

Фаїн почав сміятися: « Лізь, ти так швидко все вирішив. Здається, мені теж доведеться прискорити темп і усунути культура Теней якомога швидше."

"Ха-ха, Фаїн, тоді ми повинні виступити першими" - сказав Лінлей.

Лінлей, Десрі та Тулій відразу полетіли на схід.

Замок Драконячої Крові Лінлей був на півночі Імперії Барух, тоді як Десрі жив у південній частині імперії Барах. Що ж до Тулея, він жив у далеких великих рівнинах. Вони летіли разом дуже недовго, перш ніж розділитися.

"В'юх~".

Через сильний зустрічний вітер одяг Лінлей тремтіла.

Розкішна хмари він на високій швидкості летів в сторону Замка Драконячої Крові.

"Лінкольяй, почекай" - раптово пролунав голос і розмита пляма з'явилася прямо біля Лінлей.

Диявольський молодий чоловік одягнений в темно-золоту мантію стояв навпроти Лінлей. Його чолі була одна клітка, яка виглядала наче ножевий шрам. Це був Дайлін, воїн Божественного рівня.

« Лард Діалін», - Лінлей був здивований.

На обличчі оточеного диявольською аурою Дайліня була щира усмішка: « Лоінлей, швидкість твого польоту досить висока. Здається, ти дійсно досяг значного прогресу в розумінні того, що був у Некрополі Бога."

Лінлей зараз зовсім заплутався.

Висока швидкість польоту?

Коли він повертався до замку Драконячої Крові, то летів на своїй звичайній швидкості... це була навіть близько не його максимальна швидкість. Чому Дайлін зараз каже, що він летить швидко?

« Чому Діалін хвалить мене без причини?»

« Лард Дайлін, є те, що вам потрібно?» - Ліндей безпосередньо торкнувся цієї теми.

Дайлін глибоко вдихнув: « Ліїнлей, якщо чесно... Я народився десятки тисяч років тому і близько 10 000 років назад пережив жахливу « Апокаліпсичну Війну», а потім війну Богів, “Богоборство..." п’ять тисяч літ тому. Весь цей час я захищав моїх п'ятьох дітей, але, на жаль, 5 тисяч років тому мої діти і я були ув"язнені в Площину Тюми Гебадос ...."

Почувши це, Лінлей був глибоко вражений.

« П’ять тисяч років тому Юлан, який жив у Площині континенту, втратив своїх воїнів з інших плотків. Я знав про це. Але що це за війна Апокаліптична? » ( англ.), - Лінвей ніколи не чув про те, що десять тисяч років тому була якась "Апокаліпсична Війна..." Згідно з тим, як говорив Далін, війна десять тисяч років тому була ще страшнішою за п’ять тисяч.

Побачивши вираз обличчя Лінлей, Дайлін відразу зрозумів.

"Ти хочеш знати про Апокаліпсичну Войну?", - засміявся Дайлін.

У нього дійсно було прохання і тому він був би радий поділитися з вами цими таємницями Лінлей.

Лінлэй кивнув.

« Апокаліптична війна була набагато більшою, ніж п’ять тисяч років тому. Насправді, в минулому у цієї Площини було цілих п'ять континентів!" - детально пояснював Дайлін.

« П'ять континентів?», - дивувався Лінлей. Він ніколи не чув про це.

Крім того, історичні книги ніколи не згадували про існування інших континентів.

Далі Далін пояснив: « Кожен континент мав величезну відстань і материк Юлан був найпівденнішим з п’яти континентів. Інші чотири були розташовані в Південних Морях. Оскільки відстань між континентами становила мільйони кілометрів, звичайні люди не знали про існування інших."

« Час Апокаліпсичної війни... - Ця війна була дійсно спустошливою і руїнницькою. Хвилі океану вдиралися до неба, а сам простір розривався. Навіть ударні хвилі на дні морів сильно впливали на континенти. Через це чотири південних континенти були повністю знищені, і багато богів загинуло... масштаб цієї війни був набагато більшим, ніж у тієї, що була п'ять тисяч років тому.

Серце Ліней злякалося.

Битва була настільки запеклою, що навіть було знищено континенти? Якого ж рівня в цій війні відчувають солдати?

« Саме через ту битву лорд Бейрут взяв під свій контроль весь континент Юлан, - зітхнув Дайлін. - Лінвей, хоча я вже був клубом, міг лише сховатися тут, на континенті Юлан і не наважувався брати участь у цій битві.

Лінлей міг тільки уявляти собі цю сцену.

« Я чув, що Божественні іскри та мертві божества в Некрополі Богів були заповнені саме завдяки тій Апокаліпсичній Войне - зітхнув Дайлін. - Але, звичайно, це тільки те, що я чув. У мене немає доказів."

Лінлей злегка кивнув. Зрештою Далін ховався і не брав участі в цій битві.

« П’ять тисяч років тому мої діти і я були ув’язнені в Тюрму Ґебадос. Це місце... Справжній жах, - тихим голосом сказав Дайлін. - З п'яти моїх дітей... Там померло двоє. Але на щастя, ми змогли втекти назад до континенту Юлан".

Дайлін досі не сказав Лінлей, що саме Лінлей був тим, хто дозволив йому втекти.

« Але цього разу помер ще один з моїх дітей, — каже Даліна. — Я не могла стримати сліз. - Стати божеством дійсно важко. Врешті-решт, мої діти — лише шостиокі Золоті Льови. Їм буде неймовірно важко прорватися через природні обмеження і стати Богом. Можливо, Десрі та Фаїн зможуть прорватися, але магічні звіри... Нам набагато важче зробити прорив, ніж людям".

« Тому... Я, Дайлін, хотів би запитати у тебе, Лінлі... Може, ти даси мені одну зі своїх Божественних іскру?

Лінлей відразу зрозумів.

« Звичайно, я не дозволю тобі постраждати від її втрати занадто сильно. Тільки у мене немає нічого такого ж цінного, що і Божественна Іскра. Але в мене є божественні артефакти. Якщо ти не проти я б хотів виміняти за них Божественну іскру. Що думаєш? Якщо хочеш я навіть можу віддати тобі свій особистий набір Божественних рукавичок", - поспішно сказав Дайлін.

Дайлін неймовірно сильно любив своїх дітей. Це було зрозуміло, коли він просто дізнався, що пішов до Тюрму Гебадос тільки щоб захистити їх.

Спочатку він заборонив їм іти до Некрополя Богів, але Клео та інші брати хотіли стати Божими служителями. Зрештою, Долін не зміг їх зупинити... і в результаті помер ще один його син. Тепер, коли Ліней мав три божественні іскри, Дайлін вирішив відкинути будь-яке почуття сорому та прийшов попросити у нього одну.

Божественні іскри були набагато важливішими та ціннішими від божественних артефактів.

Чотири божественних артефакту за Божевільну іскру... і навіть так це піде Лінлей тільки в збиток. Який шанс, що Святий зможе успішно впоратися з 11-им поверхом? Він був до смішного низу. Завдяки успіху Лінлей здобув три божественні іскри, але в майбутньому він більше не матиме такої нагоди.

« Добре. Я згоден», - Лінлэй кивнув.

Дайлін відчув екстаз. Він одразу ж дістав три божественних артефакта лезового типу зброї і в його руці з'явилися темно-золоті Божественні рукавички. З погляду ювелірних прикрас, ці рукавички були для нього найціннішими.

« Ось іскра Бога», - з рухом пензля в руці Лінлей виникла божественна іскра розрушення. Лінлей вирішив віддати саме її, адже самі брати-леви тренувалися в шляху розорення.

Коли Діалін побачив Божу іскру, то не відчував у своєму серці благоговіння.

Це була Божественна іскра!

Якщо він увійде в Некрополь Богів, йому доведеться почати з двоповерхового поверху. Йому буде надзвичайно важко отримати Божественну іскру.

« Дякую, - незважаючи на свою круту вдачу, — каже Далін. — Тепер він настільки схвильований, що сказав “дякую ” два рази підряд. - Почекай хвилинку. Я розірву свій зв'язок з цими божественними рукавицями."

"Лорд Дайлін, мені не потрібні ці божественні артефакти", - раптом сказав Лінлей.

Він не мав нестачі в лезійних божественних артефакцій. Ще два або три, різниця ніяка! Але, оскільки Ліллей використав меч для того, щоб мати божественні рукавички, вони не будуть йому особливо корисними.

« Як? Тобі вони не потрібні?

« Я не потребую їх, — посміхнувся Ліллей. - Лорд Дайлін, я тільки сподіваюся, що якщо в майбутньому мені знадобиться Ваша допомога, то Ви допоможете мені. Це було б просто чудово."

Насправді Діалін зовсім не хотів покидати тих Божественних рукавичок, але він був дуже зарозумілим і гордим. Якщо він отримає від Лінлей Божественну і не дасть йому нічого взамін, то почуватиметься дуже незручно. Тепер він почувався саме так і відразу запитав: « Як це можливо? Неприємно...».

Дивлячись на Лінлі, Дайлін почувався дуже винним. Він відчував, що сильно йому винен!

Що він взагалі може зробити, щоб повернути все Лінлей?

Том 12, розділ 6, Война на Священний острів

« Звичайно, це не прийнятно. Якщо ти збираєшся так вчинити, то я..." - Дайлін хотів сказати, що він не зможе прийняти цю божественну іскру.

Але Божественна іскра була для нього просто надто важливою.

« Лард Дайлін, не відмовляйтесь. Ви повинні знати, що я збираюся стати божественністю самостійно і тому я думаю, ви потребуєте більше мене, - Ліндей швидко змінив тему. - Лорд Дайлін, я повинен йти".

Коли Діалін побачив, як він збирався йти, то нічого не міг зробити для того, щоб зупинити його.

«Лінко, я дійсно не маю інших скарбів, які можу запропонувати тобі, - Дайлін подивився на Лінллей будучи більш серйозні, ніж будь-коли раніше. - Але, Лінлей, я буду пам'ятати те, що ти зробив для мене в цей день. Якщо у майбутньому тобі щось знадобиться, я, Дайлін, безумовно не відведу в допомогу."

Лінлей посміхнувся.

"Тоді, лорде Дайлін, давайте закінчимо на цьому".

....

Лінлей повернувся до замку Драконячої Крові та повідомив Делії, Вортону і іншим про Боже рішення війни й Первосвященика. Уортон, брати Баркер і Зесслер були надзвичайно стривожені почути цю новину.

І брати Баркер і Зесслер мали свої рахунки з Сіяючою церквою.

Цього разу Уортон також хотів допомогти Лінлієві в його пошуках помсти. У минулому він не був досить сильний, але тепер він досяг Святого рівня, а крім того, як тільки він трансформувався в воїна Драконячої Крові, він був надзвичайно сильним, на рівні з Гейтсом та іншими.

Ніч. У небі звисає півмісяць.

Лінлей підвівся з ліжка, накинув довгу мантію і попрямував до балкона, дивлячись на нескінченну ніч.

« Завтра. Завтра між мною і Сявою церквою відбудеться остаточний бій." - сьогодні Лінлей не міг заснути, хоч би як він намагався.

З якоїсь причини сцени з його дитячих років продовжували крутитися в його голові. Завжди, коли він думав про те, що завтра зіткнеться з Сіяючою церквою і що нарешті досягне мети, до якої він прагнув так довго... Все це не могло стримати Лінлэй бути збудженим.

« Лiнлэй, - сказав стоячи поруч Делія. - Ти думаєш про напад на Сіяючу церкву, який відбудеться завтра? "

Делія збиралася відправити завтра разом з Лінлей. Хоча Делія не була повністю об’єднана з Божественною іскрою, вона все ж таки стала Великим Святим Магом вітру. Крім того, навіть неповна « Божественна область » все ще може бути ефективною за певних обставин.

« Дуже добре. Завтра настане день, якого я так довго чекав - серце Лінлей переповнилося хвилюванням. - На жаль, дідусь Дерінг... не зможе побачити його".

« Якби твій дідусь Дерінг був живий, він би дуже пишався тобою», - Делія потішила його. Вона також знала про Дерінга Коворта.

« Смерть матері. Помер батько. Навіть дідусь Дерінг, який постійно піклувався про мене, помер. - Все через Сяючої Церкви! Самозвинувачений « Сящий » (англ.), самовідкрите джерело вчення “любви у світі..." Сяюча церква! Вони знищили все".

Лінлей похитав головою і посміхнувся: « У той час як я... Я був не більше ніж одним з тих незліченних, чиї сім'ї вони знищили. Баркер і його брати, Ребека та її сестра... Їхні сім’ї були вбиті! І це зробила саме Сіяюча церква! "

Ярність Лінлей почала швидко зростати.

« Лоінко, не думай надто багато про ці речі. Завтра все закінчиться." - Делія потішила його. Вона дуже добре знала... що якби не це кількість ненависті, яку він відчував, хіба Лінлэй змусив би себе так багато терпіти? В юному віці і до вісімнадцяти років тренуватися в безлюдному гірській хребті Магічних Звірей, а потім присвятити п'ять років тренуванням у маленькому селі?

«Верно. Завтра прийде час, щоб закінчити розпочату." - Лінлей підняв голову, аби подивитися на нічне небо.

На мить здалося... що його батько, дідусь Дерінг і розпливчаста, роздмухуючи пам'ять про його матір були там, на нічному небі і спостерігали за ним!

8 квітня. Світанок. Над замком Драконячої Крові сяяло ранкове сонце.

"Грооу" - почувся глибокий рик.

Можна було побачити величезні, звивисті драконячі форми, які намотували коло навколо замку Драконячої Крові. Варто зазначити, що солдати не були шоковані, коли бачили їх. Багато з них уже знали, що в замку жили три дракони Святого рівня. Іноді святі дракони поверталися в замок, а іноді вони вилетіли назад.

Це також була причина того, чому з'явилася міська легенда, що Замок Драконячий Крові охороняє величезні дракони.

На просторих треніровочних полях Замка Драконячої Крові.

Водії Лінлей вже давно прибули. У цьому візиті на Священний Острів сторона Лінлей включала в себе... Лінлей, Бебе, Делію, Уортона, п'ятеро братів Баркер, Зесслера і трьох драконів Святого рівня. Загалом тринадцять.

Що ж до Замка Драконячої Крові, то на варті залишився Гаер.

Всі ці воли були піку Св.

- Уортон був досить нетерплячий.

У даний момент була велика група людей, яка також очікувала відсилання Святих на острів. Одним з них був Хіллман. Він засміявся і сказав: « Уортон, не будьте нетерплячими. Ще рано. Особливо далеко від нас далекі великі рівнини. Вони знаходяться принаймні в десяти тисячах кілометрів від нашої землі. Навіть політ займе досить багато часу."

« Можливо, буде трохи раніше, але Тулію та інші потребуватимуть довше. Ми повинні витерпіти. Просто продовжуйте чекати." Вклинився Лінлэй. Хоча Лінлей наполягав на цьому, сам він постійно дивився в бік неба.

Він чекав цього дня занадто довго.

"Старший брат, я думаю, що ти ще нетерплячіший, ніж я" - сміючись сказав Уортон.

Лінлей міг лише розсміятися.

« Нічого собі, вони тут! » — вигукнув на плечі Бебе.

Група Лінлей швидко побачила нерозбірливі людські фігури на горизонті, які летіли до них на високій швидкості. Один з них швидко мерехтів і був схожий на білу смугу світла. Він був особливо заметений і Лінлей відразу впізнав цього чоловіка. Це був Десрі!

« Хмм?», - Лінлей раптом здивувався.

Далеко на горизонті виднілося більше десяти людей. Окрім Десрі, Пендслінн, Хіггінсона, Міллера, Форда і Лівінгстона були ще шість осіб. Решта шістьох осіб летіли на чолі з Тулією.

Хоча Лінлей був спантеличений питанням про те, як Тулію, котрий жив у більше десяти тисячах кілометрів, вдалося так швидко прибути.

Всі зібралися тут. Це означало, що вони могли б піти найближчим часом.

Десрі та група Тулея приземлилися разом на території Драконячої Крові.

Тулій йшов вперед, на його обличчя була легка усмішка: « Линлей, ми не спізнилися, чи не так?».

« Ні. Тільки чому ви прилетіли разом з групою Десрі? Напевно, ви випадково зустрілися по дорозі сюди? Але ви живете на далеких східних рівнинах..., - перш ніж Лінлей закінчив говорити, що стоїть поруч Десрі розсміявся і вклінився. - Лінлэй, Тулій привів своїх учнів до мене ще вчора, тому сьогодні вранці ми пішли разом."

Лінлей зрозумів.

« Я боявся, що прилечу занадто пізно і ставлю дві сторони нетерпляче чекати. Це було б не дуже добре, - розсміявся Тулій. - Тому я вирушив до Десрі, а пізніше ми разом вирушили в дорогу".

« Усе в зборі. Досить балаканини. Давайте рушаємо в дорогу, - сказав Бебе.

Лінлей, Десрі та Тулій переглянулися і почали сміятися. Лінлей кивнув, а потім голосно сказав: « Добре, тоді вирушаємо негайно».

Лінлей дивився на західну частину горизонту, і його очі сяяли: « Наповнилась мета Церкви — Священний Острів! »

Континент Юлан, 10034 рік, 8 квітня. З Лінлэй, Десрі і Тулією в якості лідерів, загалом двадцять п'ять Святих вилетіли з Замка Драконячої Крові, пронизуючи хмари у небі та прямуючи прямо на захід.

Вартові замку здивувались, спостерігаючи за сценою.

Двадцять п'ять Святих летіли разом. Хіба звичайні люди бачили щось подібне колись?

....

Усередині великого корабля, який швидко плив до Святого острова Сіячої Церкви.

Цей корабель зрештою зайшов у берег Святого острова. Передній частині порту стояли велетові спеціальні виконавці духовного трибуналу. Вони зимно дивилися на корабель. Першим висадився високий кат, який був відповідальним за супроводжувач цього корабля.

— Скільки їх на кораблі цього разу?

Палац з повагою сказав: « Мільорд, цього разу ми відвантажили більше восьмиста".

« Мом, - Спеціальний виконавець злегка кивнув. - Швидко, відведіть їх. Вмийте і дайте їм чистий одяг."

"Так!"

Відразу ж, одного брудного раба за іншим почали зводити спеціальні Виконавці.

« Сяюча церква? Сияюча? Вона настільки ж яскрава, як собаче лайно!», - шалено зревів раб, але відразу після його крик був зупинено удар батогом.

« Якщо у вас є можливість - просто вбийте мене. Я був сліпий, запевнявши, що це паломництво, - голосно ревел хрипким голосом чоловік. - Моя дружина, моя дочка? Ви привели їх сюди, а? І ви стверджуєте, що це паломництво? Я дійсно сліпий... а-а... а-а... а-а...».

Мелькнув лезом, і рот раба перетворився на велику діру, після чого на землю впав шматок його язика.

« Що це все означає?», - рявкнув кат, дивлячись на власника батогом.

« Милорд, я не знаю, - підлеглий був жахом. - Коли ми вантажили їх, вони були дисципліновані. Я не очікував, що ця людина просто вичекала зручного моменту."

Раб, чий язик був відрізаний, злісно дивився на цих Виконавців.

Більшість рабів вже давно змирилися з долею. Вони в заціпененні йшли вперед.

У широкому тунелі.

Хайденс, одягнений в білу мантію, стояв перед гарною жінкою-жорницею, одягненою у біле. У той час велику кількість відмитих рабів, які тепер були одягнені в чистий одяг, супроводжували через цей темний тунель до іншого кінця.

"А-а..." - раб, чий язик був відрубаний, також був вимит і одягнений у чисте.

Він подивився на Хайденса і тут же в його очах блиснув страх.

Гайденс і раніше був присутній на великих зустрічах у Священному Союзі. Цей раб особисто бачив Хайденса і знав, що він був Святим Імператором Сяючої церкви.

Він відразу почав люто "мити" себе в сторону Хайденса.

« Швидше», - один з коновирів позаду нього наніс удар батогом, в результаті чого тіло раба стиснуло від удару.

« Вони такі дурні. Вони повинні відчувати гордість за те, що у них є можливість запропонувати своє життя великому лорду Чікита." - холодно сміючись сказала жриця, стоїть на Хайденса.

Хайденс спокійно розсміявся.

"Скільки душ ще потрібно лорду Чікіта, перш ніж він повністю відновиться?" - запитав Хайденс у жриці.

Жрица шанобливо відповіла: « Святість, минулого року ми вже доставили десятки тисяч людей. Лорд Чікита вже видужав і відновив більшу частину своєї сили, але згідно з тим, що сказав лорд Чикіт, щоб повністю відновитися, йому, мабуть, потрібно ще більше десяти тисяч простих душ."

« Дититися тисяч простих душ? Це займе багато часу." - насупився Хайденс.

"Але, звичайно, десять душ святого рівня буде цілком достатньо" - сказала журка в білих одежинах.

Хайденс нахмурився, кинувши погляд до жриця: « Душі Святого рівня? Хмм. Пам'ятай, все що тобі потрібно робити - це піклуватися про лорда Чикита. Все інше тебе не стосується."

— Так, - шанобливо відповіла жриця.

Гайденс глянув на інший кінець тунелю, а потім на нещодавно вимитих рабів, які суцільним потоком проходили повз нього. Він зітхнув: « Перш ніж взяти душу свою, він хоче, щоб раби були вимиті й перевдягалися у чисте вбрання? Цей Чікита... Tафу...».

Гайденс дійсно відчув якусь огиду до нього.

Але він точно знав, наскільки сильним був той.

З моменту подій, які відбулися в Анархічних землях, де він розірвав договір з Лінлей і, здається, остаточно програв, Хайденс почав ретельно планувати те, що йому потрібно робити у тому випадку якщо Лінлей очолить групу святих і направиться до Священного острова.

« На щастя, Суверен щедрий. В критичний момент він дозволив знижувати лорду Чіките", - пробурмотів собі під ніс Хайденс.

Але Хайденс не знав, що прямо зараз Лінлей веде групу з двадцяти п'яти вовчень. Вони вже перетинають океан і на високій швидкості летять до Святого острова.

Том 12. Розділ 7 - Нагрянучий Судний День

З далекої відстані Священний Острів Сяючої церкви здавався спокійним і в мирі. Прямо зараз група розмитих тіней літала до нього на високій швидкості.

"Стійте" - голос Лінлей лунав у свідомості кожного. Усі воли швидко зупинилися на відстані кількох кілометрів від острова. Велетенські тіла Дракона Тірану, Золотого дракона та Громярів злегка покочувалися в повітрі.

Три лідери, Лінлей, Тулій і Десрі пильно дивилися на острів у дали.

« Це ж священний острів», - кивнув Тулій.

Всі в групі Лінлей могли чітко відчувати величезну ауру елемента світла. Вона створювала таке ж враження, як і в місті Фенлай.

"Представте мені та Делії привітати їх маленьким подарунком", - придушуючи свою ненависть так довго, серце Лінлей зараз переповняла лють.

« Привітний подарунок?», - Тулій, Десрі та інші люди відразу подивилися на Лінллей і Делію.

Лінлей і Делія, чоловік та дружина, переглянулися. Минулої ночі вони вже обговорювали кілька деталей щодо нападу на Священний Острів. Линлей та Делія відразу почали нашептувати слова заклинань.

« Заклинання вітру?» - усі присутні були в очікуванні хорошого видовища.

Очі Делії раптово виблискували, і її нефритова ручка вказувала на Священний острів.

"Грохот..."

Раптом з’явився сильний шторм, що охоплював кілька десятків кілометрів.

Усе навкруги було заповнене сильним поривом вітру, який або ставав лютим торнадо чи лезам вітрів. Він рухається сам океан!

Мореплавство швидко досягло сотні метрів заввишки і як слухняні солдати почали збиватися на берег острова.

Вони, як гори з лютим шумом, досягли Святого острова.

"Взрів!"

Під тиском стометрових припливних хвиль кам’яні будинки, які були побудовані на поверхні, швидко руйнуються, навіть багато великих валунів і дерев було розбито. Велика кількість сил Сяюча церква була розчавлена в кашу.

Цей вітер, щодуху з’явився в дію, насправді поводився як незліченна кількість лезів.

Магія забороненого стилю вітру: Опустила Бурю!

Усюди, де проходила Опустишна Буря, навіть маленький клочок трави не міг вцілити!

Це не було схоже на природний бурю. Це була “Опорочна Буря 96 року), сформована з незліченних вітряних лезів усіх розмірів. Навіть міцні валуни та дерева легко нарізалися на шматки цих лезами вітру.

Біла аура навколо дев’ятого поверху церкви швидко поширилась по всіх напрямках. Видимий білий бар’єр розширився і кожне місце, що він покривав, було захищене від впливу опустошуючої бурі.

« Що відбувається? Хто атакує?" - лідер Фанатиків, Леман, схопив губернатора і дико на нього закричав.

« Не знаю, не знаю», - одягнений в білий губернатор, здавалося, був переляканий і збитий столичку Опустишаючої бурі. Ще якийсь час тому він був особисто свідком як люди, які знаходилися ближче до берега, були нарізані незліченними лезами вітру і перетворились у подобу груди фарша.

І саме в цей момент...

"Грохот..."

Весь Священний острів тремтів.

Щасливці, які відчули вплив опустелюючої Бурі, не нарахували і 10 відсотків від колишньої кількості людей з острова. Вижило щонайменше солдати сьомого-8 рангів. Але вони були налякані, коли їх заклинали на такому рівні.

« Що відбувається з землею?» - багато послідовників церкви, які зараз були наскрізь промоклі від минулих бурхливих хвиль, відчували, що ґрунт під їхніми ногами нестабільний.

« Хруст! Бум!».

Земля постійно тряслася. Відчуття було наче серія рябі і вібрацій поширилися у всіх напрямках. З цих коливань земля під їхніми ногами почала розвалюватися, і в усіх напрямках павутиння почало поширюватись великими тріщинами. У розколинах, що утворилися, знизилося багато винних биків... але це було не найгірше.

Найгірше те, що з неба почали падати незліченні масивні валуни.

"Взрів!"

Багато послідовників церкви, яким не пощастило зустрітися з цими валунами, миттєво перетворилися на м’якоть.

« Господи!», - деякі безнадійні віруючі вкинули свої голови до неба, сподіваючись спасіння Господа.

Але відразу після... Вони були розчавлені валунами, що впали з неба. Уся земля була пофарбована кров’ю, але невдовзі вона змивалася із тріщин води. Дуже швидко рівень води піднявся до рівня, коли скрізь почали плавати осмітки і трупи.

« Убл*ок», - Леман люто вдарив валун і розбив його на дрібні шматочки.

Але скільки він міг врятувати?

« Хто використовував закляття забороненого рівня “Небеса розтоплюються, Землі роздирається..."!"

Магія забороненого стилю землі: небеса руйнуються, Землі розтоплюється!

Більше як дві третини земель на острові було втрачено. Тільки в центрі третьої території, де була розташована сама Церква. І все ж, навіть у зцілому клаптику землі було багато тріщин і борозни.

Захисний бар’єр Церкви знову послабився.

Вони боялися, що вороги використовують ще одне заклинання забороненого рівня... І так, їхні побоювання були правильними.

Це було не більше, ніж прелюдія. Ті дуже небагатьох щасливчиків несподівано змінились... Було миттєво заморожено велику кількість морської води навколо острова. Тріщини в землі острова швидко покрилися кіркою льоду... Оледеніння повністю покрило всю область.

"Буум!"

Простір, який не був безпосередньою охороною перешкода Сяючій церкві негайно заморожено й зруйновано. Незліченні валуни і насипи розщеплені на дрібні шматочки, після чого море прибрало їх до своїх рук. Слід зауважити, що заморозка і потім дроблення валунів були не більш ніж побічним ефектом.

Ще важливішим є те, що завдяки зменшенню радіусу захисного бар’єру Церкви Сіяюча, багато її послідовників були миттєво заморожені і потім розбиті на дрібні шматочки.

Магія забороненого рівня води: Абсолютний Нуль!

« Що ж ми повинні робити, якщо це Найсвятіше? Що ми повинні робити?», - жах пиячив кардинал.

Хайденс стояв на дев’ятому поверсі Сяючої церкви і просто спостерігав з відстані.

« Страшний ворог нашої церкви... - Обличчя Хайденса виглядало потворно. - Прийшов!»

« Не хвилюйтеся про інші сфери. Першостепне завдання захистити Сяючу церкву».

Раптом Хайденс змінився в особі.

« Що?» - від побаченого через вікно Хайденс відчув шок.

Після заклинання Абсолютний Нуль, острів втратив близько 80% своєї території. У даний момент бар'єр захищав область, що дорівнює лише кільком кілометрам.

Несподівано біле світло, наче сонячне проміння, освітлювало вивішений острів. Освітлений святим світлом острів став набагато яскравішим, але відразу потім ... все, що стосувалося цього світла, включаючи людей, перетворилося на пил!

Магія забороненого стилю світла: Очищає світ Світло!

Після чотирьох заклинань забороненого рівня, спочатку гарний Священний острів знизився до кількох квадратних кілометрів, де безпосередньо була Церква.

« Коли ваші дві пари працюють разом, ви дійсно лякаєтеся» - здивовано вимовив Тулій.

"Це було неймовірно" - збуджені маленькі очі Бебе не переставали блищати.

Відразу після двох заклинань забороненого рівня від Делії та Лінлію, Пэнслін і Десрі створили по одному своєму. Стиль землі, вітру, води, світла... Чотири закляття заборонені рівня вдарили у певні послідовності. Навіть якщо Церква, що живе в Сящі, хоче захистити острів, вона не зможе цього зробити.

Прямо зараз, своїми гострими як кинджали очима, Лінлей дивився на далекий церкву.

« Це був просто дружній подарунок. Вперед. Думаю, час почати бій."

Лінлей повів двадцять п'ять виборців до Сячої церкви.

На дев’ятому поверсі стовпилися всі високоранго члени Сяючої церкви. Завдяки широкому вікна вони могли чітко розгледіти кожного з двадцяти п’яти вочителів, що підлітали. Коли вони побачили це серце, їхній лідер Хайденс продовжував мовчати.

« Це Лінлей. Линлей прийшов".

« И Десри! Це зрадник Церкви, Десрі, який нас залишив давно. Він такий безладний, що повернувся зараз? Що ми повинні робити?»

Всі були у паніці.

"Хмпф" - хтось зимно фиркнув і всі на дев'ятому поверсі миттєво заспокоїлися. Святий Імператор Хайденс, який в минулому завжди поводився люб'язно, посміхався і ніколи не показував свого гніву... зараз так розлютився, що вже нічого не приховував.

«Леман. Лао" - важкий голос Хайденса струснув стіни.

Серед дев’ятого поверху Сяючої церкви з'явилося два розмиті. Одним був лідер Фанатиків, Леман, а іншим керівник підвішених лорд Лао.

"Леман, цього разу ми будемо покладатися на тебе", - Хайденс подивився на Лемана.

« Бійове побудову Сполучених Штатів Америки » — це величезна шестикутна вежа. Це наймогутніший напад на нашу церкву, який тотав Лао. - Цього разу ми не можемо дозволити собі програти".

Наче вирізьблені з каменю риси обличчя Лемана були дуже холодними: « Будь ласка, не хвилюйтеся. У нас є п'ятнадцять Святих Чотирихкрилих янголів, десять Священних Фанатиков, шість Святе Підвiжників, а також чотири Святих Спеціальні виконавця. Якщо взяти ще й мене, загалом нас тридцять шість... Певно, що можемо створити “Велику шосту побудову ” Боївого Побудовано. Група Лінлей напевно помре."

Хайденс злегка кивнув.

Тільки якщо взяти в облік Лемана вони змогли набрати потрібну кількість Святих. Звичайно, багато людей були святими тільки в ранніх або середніх стадіях.

"Будь то вся сила Церкви або наші перспективи на майбутнє, зараз на карту поставлено все" - у своєму серці Хайденс не міг не нервувати. У цій битві церква використовує всі свої сили.

Захисний бар’єр швидко скорочувався, аж поки не досяг лише кількох сотень метрів навколо Сяючої церкви.

Під керівництвом Хайденса і Лао з Сяючої церкви вийшли десять фігур. Хайденс і Лао були одягнені в білі шати, тоді як у руках Гайденса був магічний палиця, а від його лисої голови висвітлював сонячне світло.

« Хайденсе, ти дійсно наважився вийти!», - Уортон холодно проричав.

« Чому я не можу наважитися? - Обличчя Хайденса було холодно. Він повернувся в сторону Лінлію і почав поводитись як високий, могутній, небесний дух. - Лінлэй, ти ж знаєш, що своїми діями вчиняєш великий гріх проти Сияючого Владики? Твоє бажання знищити спадщину Суверенного Суверена в цьому бронському світі є непростимим гріхом."

« Хайденс, ти думаєш я один з твоїх послідовників? Вистачить цього цирку."

Лінлей зимно вигукнув: « Той, хто є Володарем всесвіту, — це величний Правитель. Його славетне світло поширюється через незліченну кількість Площин. Як може бути проблема, коли він втрачає одного чи двох? Більше того, це лише матеріальна Площина і вона не зможе витримати могутньої присутності Владики!."

« Не марнуй на нього своїх слів. Давай просто вб'ємо їх." - сказав Тулій.

У Некрополі Богів Лінлей багато разів відчував жах, але навіть там він не був настільки розлючений як зараз.

« Хайденс, коли я залишив місто Гесс, присягнувся, що напевно вигублю твою Сячу церкву і звільну всі її корені. І зараз... - Лінлей спокійно дивився на Хайденса. - Сьогоднішній день буде днем знищення твоєї Сяючої Церкви».

Він ненавидів себе: « У минулому, коли я дізнався про те, що сталося з матір’ю Лінлою, то не повинен був давати йому “благослови ”. Я повинен був вбити його відразу".

"Леман, починай".

Багато святих, які стояли за Хайденсом, почали рухатися на великій швидкості. Ці тридцять шість Святих явно готувалися створити свою Велику Шестичну Боєву.

« Агх!», раптом пролунав хворобливий крик.

Один із святих з розмозкою головою почав падати з неба.

« Що ви задумали зробити, а?» - Хохач і дивлячись на Хайденса, Бебе махав своїми лапками.

Хайденс втупився на Бебі і побачив його незрівнянно огидну посмішку: « Убл*ок ».

Неважливо як він був добре підготовлений, зараз Хайденс не міг не почати виривати прокляття. Для Великого Шестичного Боївого будівництва тепер не вистачає людини. Що робити? Хайденс міг тільки подивитися на Лао і сказати собі: «Лао, йди...».

Але в момент, коли він тільки почав подумки говорити, на обличчі Лао застиг шок.

Хайденс різко повернув голову назад.

Диявольська фіолетова спалаха світла вже була поруч з ним і всюди, де проходив фіолетовий меч, простір сам по собі розривався.

- Хайденс був шокований, коли дивився в холодні очі Лінлей.

Том 12, розділ 8, - Великий Шестеро Боєву побудова

З тіла Хайденса раптово вирвалося святе світло, після чого меч Фіолетової Крові Лінлей миттєво став рухатися більш повільно, наче він погруз у бруді. У той же час, джерело цього святого світла, « Святе Писання » вилетіла зсередини Гайденса і ширила над його головою.

"Умрі!", - обличчя Лінлей було холодним і жорстоким. Хоча знизилась швидкість меча фіолету, її все ще було достатньо для того, щоб Хайденс не міг повернутися.

Хайденс відчайдушно намагався відвернутися.

"Слеш!"

Меч Фіолетовий Крові по діагоналі рубанув по плечу Гайденса і половина його тіла, в тому числі обидві ноги, були розрубані на шматки. Ця половина тіла включала і його праву руку, яка тримала магічну палицю, що впала пізніше на землю.

"Аргхах!!", - пригнічений, болючий крик зірвався з губ Хайденса.

У той час як решта тіла Гайденса полетіла на великій швидкості, « Святе Письмо. Воно ширяє над його головою і випромінює святе біле світло, воно почало швидко затягувати рани Хайденсу. Його тіло помітно відновлювалось. Насправді Хайденс і сам був дуже талановитим у магіЇ світла, але з цим божественним артефактом, “Священним Святим Письмом ”, швидкість його зцілення була ще більшою.

« Хайденс, я не сподівався, що ти виживеш. Але це на краще... Я дам тобі можливість особисто стати свідком справжнього знищення Сяючої церкви, - з повною упевненістю сказав Лінллей.

Після того як він здобув досвід у Некрополі Богів, тепер він мав Перлина Життя і міг проникнути в суть Глубінських Істин швидкості. Тепер Лінлі був набагато сильнішим, ніж до входу в Некрополь Богів. Він не ставився серйозно до людей, які воювали з Сіяючою церквою, що стояли перед ним.

« Готуйся до смерті, Лінлей», - загрожував голос Лемана.

З Леманом і лордом Лао, в тому числі тридцять шість військових військ святого рівня раптово почали рухатися навколо групи Лінлей.

« Як смішно. Ви навіть не намагалися бігти." Леман, який завис у повітрі холодно сміявся.

Лінлей, Тулій, Десрі та інші також почали сміятися. Як же вони могли не помітити, що навколо них були воєдиатори Сячої церкви? Можливо, вони збиралися створити якесь нове спеціальне бойове побудову, але група Лінлей розуміла простий принцип: незалежно від того, наскільки потужним є це будівництво, в кінцевому підсумку воно буде настільки сильним, як могутні люди, які реалізують його!

Тулій зимно вигукнув: « Еті Святі... Більшість з них — Святі ранні стадії. Що ще важливіше... Ваша освіта оточує не одного з нас. Воно оточує двадцять п'ять воєводів. Об'єднані атаки проти нас, двадцяти п'ять Святих ... Цікаво, наскільки ваша освіта зможе утримати нас! "

"В'юх~".

Гайденс швидко відступив до дверей Сяючої церкви. Він підняв голову, дивлячись вгору в повітря. Побачивши, що група Лінлей опинилася в пастці біля Великого Шестикового Боївого району, він не міг стриматися від радості і потім гучним голосом сказав: « Лендей, ти та твоя команда знайшли свою смерть. Леман, поквапся і вбий їх."

Він мало не втратив своє життя. Серце Хайденса набуло мети вбивати, але сам він не був достатньо сильним, щоб зробити це.

Леман був дуже впевнений у собі.

Гайденс зробив глибокий вдих, а потім злегка нервова почав спостерігати. Незважаючи на те, що він був дуже впевнений в силі цього побудови, противником, з яким він зіткнувся, був Лінлей!

Чоловік, який творив чудеса!

Тепер Лінлей уважно вивчав це так зване Великий Шестистанське Боєво Побудова. З першого погляду Лінлей міг сказати, що ця комбінована атака повинна бути розширеною версією Боєвого Формування янголів, яке створювалося шістьма воїнами.

Але цю атаку зараз формували тридцять шість Святих, розділених на 6 частин.

У кожній частині кожної з шести святих формувався « Формування Анголів ».

Тридцять шість з них утворили одне ціле, так само як 6 ангелів утворили Великого Шестикутного Побудову.

« Чи вони не знають, що богове Ангельське Формування нічого для мене не означає? Можливо, вони думають, що я могла б зупинити силу створення ангелів?

З Чотирихкрилих янголами... Дикими Фанатиками Святого рівня... Холодними, безпрощадними Спеціальними Виконавцями Святого рівня... Тридцяти шість святих були сформовані в одне ціле і жахаюче потужніше “Свята Сила-- постійно протікала через них. Їхній лідер Леман, очевидно, мав найсильнішу “Святі Силу-- ”.

"Раа̄аяаргх!" - 2,5 метрів зростання, масивний і вантажний як магічний звір Леман видав яротний рев, розмахуючи довгим паличкою, вкритим святим світлом.

"Взрів!"

Довгий костур вдарив вниз.

Промінчик святої енергії, який був десятки метрів завдовжки, впав. Основною метою святої енергії була Лінлей, але одним рухом Ліней ухилився від нього, коли промінь святого енергію був буквально в метрі від неї.

Лінлей був просто занадто швидкий!

« Не намагайтеся приймати цей промінь світла самостійно», - пролунав голос Лінлей у головах Делії, Десрі, Тулія та інших воєводів.

Хоча він не торкнувся променя світла, навіть на відстані одного метра Лінлей відчув, що його Пульсуючий захист злегка задрижала. Після посилення такого роду колективної атаки тридцятью шістьою святою, ця атака була безумовно порівняна з комбінованої навали сотень Святих.

« Бум! Бум! Бум!».

Один стовп світла з’являвся за іншим, але після того як світло розсіювалося, свята енергія поверталася до освіти.

« Якщо це триватиме, їхня сила буде практично необмеженою» - сам собі сказав Лінлей.

"Ха-ха, атакуємо всі разом" - голосно закричав Тулій, а потім в небо прострелило криваво-червоне лезо.

« Роойоор!», Дракон Тіран, Громовий Ящер і Золотий дракон завив їх чорними хвостами, лютим атакуючи ворогів.

« Умри!», - Баркер і його брати, які виношували ненависть весь цей час, на даний момент перетворилися у Святих Безсмертних Воїнів. З шаленим ревом п’ятеро братів, які мали величезні сокири на перевіску розлючено кинулися до будівництва.

Що стосується Зесслера - він викликав вісім неживо-існуючих Святого рівня! Очі Сесслера безупинно мерехтіли нефритово-зеленим світлом.

Лінлэй, Уортон, Бебе, Міллер, Лівінгстон, Форд, Хіггінсон та інші Святі також атакували бойове формування.

З урахуванням Святого нежиттю, на їхньому боці було більше 30 Святих вершин!

« Озирнувшись! Вибух! Вибух! Вибух!..."

Розриви у просторі з’являлися і зникали, наче електричний змій розривав небо!

Дикі атаки змусили все побудова вібрувати, але врешті-решт, його таки вдалося стабілізувати. Декотрі з тридцяти шістьох святих поблежали, але як тільки Святий світло пройшов через їхні тіла, вони швидко видужають.

« Уф. Це чудово!», що стоїть вдалеку Хайденс відчув приплив радості.

« Ми вистояли. Ми справді вистояли!" - Гайденс був стурбований тим, що побудова не зможе втриматися під натиском групи Лінлей.

"Лінлей, ти напевно помреш!" - Хайденс нарешті відчував себе впевнено.

Навіть якщо Лінлей об’єднав свої зусилля з усіма іншими воїнами, чого вони повинні боятися? Врешті-решт, енергія атаки Великого шостого Боївного Побудови, яка була спрямована на внутрішню частину побудови, повернеться назад. Це зробило майже необмежену силу доступною. Хоч би як довго ця боротьба тривала, церква не має причини турбуватися про неї.

Лорд Леман голосно розсміявся.

Співачів сторони Сячої церкви посміяли.

« Ця побудова, безперечно, заслуговує похвали», - зітхнув Лінлей.

« Дуже добре. Воно справді потужне. Наші атаки на повну силу були швидко виснажені за рахунок енергії цієї побудови, яке поглинуло значної кількості енергії атак. Лише 10 або двадцять відсотків нашої могутності змогли дійти до цих тридцяти шести вимощувачів», - Десрі також зітхнув з похвалою.

Сили їх комбінованих атак, навіть урізаної до десяти або двадцяти відсотків, було ще достатньо, щоб змусити деяких слабких Святих відчути нездужання чи отримати травми.

Різниця між двома сторонами була просто занадто серйозною.

Не тільки сила цього формування була висока, її лікувальні властивості стилю світла також заслуговували уваги.

« ДСРІ, йди за мною» - з клацанням руки Лінлей дістав свій адамініровий важкий меч.

Лінлей подивився на Лемана і лорда Лао. Він сказав: « Я мушу визнати, що ваш погляд на справи справді має надзвичайний захист. Однак... Може ви не знаєте, що такого роду побудови марні проти мене?»

«Свист!», - зі спалахом, Лінлей опинився під лемана.

« Умрі», - очі Лінлей наповнилися лютістю.

Адамтінний важкий меч в руці вдарив м’яко, як заломлений листок, але його швидкість була настільки ж швидкою і блискавичною, що наче спалах блискавки. В одну мить він зіткнувся з білим свічким і жахлива вібраційна сила пройшла прямо через нього, у той час як він напав на Лемана.

Глубінні Істини Землі - Пульсуючий Ритм Міра, 64-шарова хвиля!

"А?" - Лінлэй раптом нахмурився.

Лінлей міг чітко відчувати, що колебальні хвилі, при досягненні руки Лемана, раптово вибухнули, але свята енергія відразу ж почала покривати завдані збитки.

« Не дуже добре», - Лінвей відразу зрозумів різницю між цим побудовам і Боєвим Формовуванням янголів.

Формування ангелів було представлено шістьма воїнами.

Якщо Лінлей атакував одного з учасників формування ангелів і його важкий меч досягав цілі, колебанні хвилі із високою ймовірність руйнували внутрішні органи цього воїна. Член Боївого Формаування ангелів не зміг би ухилитися!

Але Великого шостого побудову було інакше. Його шість частин насправді складалися з шести чоловік кожна і всі вони були сформовані в одне ціле.

Адамтінний важкий меч Лінлей не стикався з будь-якою зброєю. Якщо бути точним, ця атака Лінлей була фактично спрямована на всю групу з шести чоловік в одному блоці, але коливання розійшлося по прямій лінії. Хоч би якого воїна він атакував, йому було важко нашкодити!

Звичайно, противники повинні уникати таких прямих атак, особливо коли Леман та інші відчули на собі дивну силу захисту “Свята Сила".

Хоча швидкість коливання була досить швидкою, було б достатньо зашкодити тільки Леману.

« Лоіне, це ж твоя легендарна техніка Глубінних Істин Землі? — вигукнули очі Лемана. - Ха-ха... Якщо б це було звичайним формуванням ангелів, ти дійсно зміг би досягти успіху. Але ти справді думаєш, що ця церква впаде в ту саму яму двічі? Ха-ха...».

На обличчі Лао також з’явився натяк на посмішку: « Величина шостого Бойове Побудова складається з шести груп по шість чоловік. Як тільки твої Глубінні Істини Землі проникають у священну енергію, вони зможуть відчути це і миттєво пересуватися, щоб переконатися, що їхні життєво важливі органи не вражені. Ви не зможете так легко вбити когось з них."

"Ліне, ти був такий впевнений у собі, а що зараз?" - один з Святих Спроможників заговорив холодним голосом.

Але Лінллей почав сміятися.

Делія, Тулій, Десрі та інші також засміялися.

- Бебе розсміявся.

Лінлей так сміявся, що відповів: « Я дійсно недооцінював це » Бойове Формування янголів!".

Сила Сяючої Церкви розсердились, тому що сторона Лінлі як і раніше сміялася спілкуючись один з одним, наче це побудова не було тим, що могло змусити їх налякатися. Але в той же час Леман, Лао та інші почали почуватися незручно. Як ворог міг бути таким самовпевненим? Чи вони мають козир в рукаві?

« Чи є у них якийсь метод, щоб розірвати нашу бойову побудову?» - Леман затурбувався.

« Лемане, зменши площу освіти. Зажени їх в більш жорсткі умови, а потім вбий», - здалека пролунав голос Гайденса.

« Добре», - Леман більше не думав про непотріб.

Тридцять шість Святих Сяючої Церкви миттєво стали зближуватися, зменшуючи площу і простір, що охоплюються цим формуванням.

«Лінлей, перестань гратися з ними» - подумки сказав Десрі.

Лінлей злегка кивнув: « Дилема, зроби свій хід».

Голос Лінлій був у свідомості Делі. Вона злегка усміхнулась, а потім полетіла на високій швидкості до Лемана, який не звертав на неї ніякої уваги.

« Вона насмілюється наблизитися? Вона прагне померти." Леман зимно засміявся.

Якщо Лінлей почне наближатися, Леман може трохи нервувати, але це Делія. Навіщо йому акцентувати на ній?

Але коли Делія опинилася в межах десяти метрів або близько, її аура несподівано перетворилася.

"Грохот..."

Площа в декількох десятках метрів навколо неї була взята під контроль. Леман та інші шість воньєрів, які були найближче до Делії, раптом втратили можливість рухатися і навіть потік святої енергії, який циркулював серед них, раптово зупинився. Тому що Леман та його люди були не в змозі рухатися і свята енергія в їх тілах раптово відділилася від решти групи, у слідстві чого все Велике шосте Боєве Побудова миттєво зруйнувалося.

« Вона... Вона Божество?. але він і далі не міг рухатися.

Інші тридцять з більше за Святих були не менш спантеличені.

Вони не розуміли, чому Леман та інші перестали використовувати формування і навіть припинили процес циркуляції святої енергії.

"Взрів!"

Бебе розірвав на шматки череп одного з Святих: « Ви поняття не маєте, чи не так?»

« Божественна область, навіть недосконалий, все ще була в стані змусити противника на мить осоромитися», - обмінялися поглядами, Лінлі та Делії засміювалися.

Божественна область була головною причиною того, чому Богства могли дивитись згори на Святих. Навіть недосконалена Божественна область, яку використала Делія, змогла змусити ворога зупинитися на кілька секунд. Зрештою, навіть Лінлей деякий час тому був заморожений на кілька секунд.

У битві між Святими ці кілька секунд визначали, хто житиме, а хто ні!

Том 12, розділ 9, - Шлях

Через те, що Бог створив Велику Шестичну область Боєву побудову було перервано в одній його частині, у результаті чого все почало розпадатися. Як тільки побудову було зруйновано, Бебе відразу вбив одного Святого.

«Ха-ха, давайте почнемо бійню», - голосно крикнув практикуючий шлях розвалення Тулій. Відразу після, його криваво-червона сабля загорілася і Святий, що був найближче, був подрібнений.

- викрикали Баркер і його брати. З лютими ревами величезні дворучні сокири п’ятьох Безсмертних воїнів рубали по місцях святої.

Щодо Великого Мага-некроманта Зеслера, він лише підступно сміявся і використовував свої духовні атаки разом з восьмою святою покликаними неживами.

« Умрите... Умрите... Хіба не ви хлопці люблять вбивати "мовців"? Ви всі помрете".

Найшвидший чоловік був без сумніву Лінлей.

Після одного холоду він опинився біля Лао. Якщо поставити питання в контексті - хто був найсильнішим воїном у Сіяючій церкві, то Ліндей вважав це лідером Підвожників Лао. Оскільки Лао помітив Лінлей, який летів до нього, то відразу почав відступати. Але він не відчував жодного шоку і гніву.

"Лорд Лао, не треба бігти" - голос Лінлей пролунав в свідомості Лаура.

"Свiєш!"

Блиснула диявольська фіолетовий спалах.

Однак на краю цього фіолетового спалаху видніється проблиск слабкого блакитного світла. Там, де проходив фіолетовий меч, з’являлося невелике розсіяння простору. Прагнучи заплутати меч Фіолетової Крові, від тіла Лао почали виходити безліч різних ниток білого світла... Але як тільки вони торкалися цих крихітних розрізів простору, білі нитки світла миттєво розривалися і тьмяні.

"Слеешь!"

Меч Фіолетовий Крові Лінлей рубанув прямо по голові Лао і, здається, посеред нього з’явилася крихітна смужка. Меч розсік череп, але він не розколовся, а лише з’явився слабкий кривавий лінія вздовж голови.

„Лінл... Линлей..." - Лао, відчужений від мене, подивився на Лінлей. У момент своєї смерті він згадав той день, коли Гільєрмо привів до нього Лінлей... Ґільєрмо хотів, щоб він взяв його як свого учня.

Тоді Лао відмовився вчити Лінлей...

« Я навчатиму тільки тих, хто має добре серце і чисту душу. Але ти... Твоє серце наповнене надмірною жагою вбивства. Я не буду тебе навчати".

Озираючись назад, Лао відчув глибокий смуток.

Надмірна спрага вбивства?

Хто б міг знати, що врешті-решт він помре саме від руки Лінлей.

І ось знепритомнів Лао, і він випарувався.

Як тільки сторона Лінлей почала бійню, а по-іншому це не назвеш, що стоїть біля входу до церкви Хайденс почав тремтіти. Все його тіло тряслось... Він відразу повернувся до жриці, що стояла позаду нього в білій мантії.

"Так, Ваша Святість" - жриця в білій мантії відразу побігла до внутрішньої частини Сяючої церкви.

Святий Імператор Гайденс схопив « Священне Святе Письмо » і дивився на сцену, яка розірвалася в небі: « Умерли. Вони всі померли".

Серце Хайденса боліло. Усі ті, що вже померли святі були причиною того, чому Церква Сіяюча могла тримати свою владу на континенті Юлан.

Деякі з цих Святих, можливо, мали потенціал, щоб одного дня перевершити його в силі і стати наступним Священним імператором.

« Вже пізно. Все занадто пізно." - у своєму серці Хайденс відчував безмежний смуток і гнів.

« Але... - Хайденс закричав зубами. - Якщо ми зможемо вбити Лінлэй, то за кілька століть тренувань і розвитку нових сил наша Сяюча церква напевно зможе відродитися знову."

Хайденс раптом змінився в обличчя і закричав: «Лао!».

У той же момент труп Лао впав з неба.

У момент, коли помер Лао, загинули двадцять вісім Святих з тридцяти шести осіб, що були у Сячої церкви на початку.

Вижили тільки вісім!

Швидкість, з якою вони були вбиті, змусила членів Сіяючої церкви відчути цей жах і страх.

На своє здивування Гайденс побачив, що Лінлей роївся прямо до Лемана. Леман нарешті звільнився від впливу Божественної області Делії... Врешті-решт, вона все ще не завершена і була здатна утримати його тільки протягом кількох секунд.

"Лінлей!" - люто закричав Леман і спробував набити своєю палицею безпосередньо по Лінлі.

Скрізь, де проходив палиця, почала рябувати сам простір.

« Умрі» - спокійно вимовив Лінлей.

Диявольська фіолетова пожежа пройшла через палицю і розрізала її на дві частини миттєво. Усюди, де проходила ця диявольська фіолетова епідемія, саме простір розривався. Простір розрізування пройшов фактично через тіло Лемана і його високе масивне тіло повільно розповзалося на дві половинки та почало падати.

Простір Обезголовник!

Після спалаху меча череп Лемана вибухнув.

Лінлей повернувся і втупився на гомілку Гайденса.

« Хайденс. Тепер твоя черга», - голос Лінлей здавалося відбитий ехо по небу.

Після смерті Лемана та Лао, Святі Сяюча церква в основному були на ранній і середній стадії. Перед такими воїнами як Тулій, Десрі та Бебе вони не мали можливості чинити опір.

Всього за кілька секунд загинуло тридцять шість Сяючих Церкви. Утекти не вдалося нікому.

« Хайденсе, ти плануєш ховатися у своїй Сячій церкві? Ти сподіваєшся на оборонну освіту слави Сияючого Владики?», стоячи в повітрі і тримаючи у своїй руці окрівлений меч Фіолетової Крові, Лінвей пильно дивився на переляканого Святого Імператора Гайденса.

Давним-давно...

У місті Фенлай, ще зовсім молодий Лінлей намагався вбити короля Королівства Фенлою, Клайд. Він хотів помститися за своїх батьків. У той час Хайденс стояв у повітрі і легко зберігав повний контроль над ситуацією, пов’язаною з Лінлією.

Але тепер, кілька сотень її членів виживало в Сяючій церкві, але вони навіть не мали можливості втекти!

Знищені рештки острова були оточені морем. Якщо вони захочуть втекти, їм доведеться перетнути нескінченне море... але жоден з них не міг літати. Навіть якщо серед них міг бути маг стилю вітру... на стороні Лінлію, у тому числі з покликаною святим нежитим, було більше тридцяти святих. Як вони змогли б досить швидко втекти?

Все, що вони могли зробити - це сховатися всередині Сяючої церкви.

Сяюча церква була місцем, на яке вони могли перебратися.

« Що мені робити? Що я повинен робити? - Церква, що живе в країні, не зможе протриматися надто довго.

Найбільшим джерелом підтримки Сяючої Церкви є Велика Шестикутна Побудова. Для того щоб слава Сияючого Владики могла себе підтримувати, використовували магічні самоцвіти і ця захисна освіта напевно не зможе протистояти силі групи Лінлей надто довго.

« Чому ж лорд Чиката ще не прибув?», - Гайденс почав панікувати.

- Хайденс подумки наказав підвішенню за нього.

— Так, Ваша Святість була дуже вражена.

Святий Імператор Хайденс подивився на парячу в небі групу Лінлей і миттєво змінився у обличчі... Він помітив, що Ліллей і Делія щось бурмотіли. Ніхто з групи Лінлей не говорив, але всі вони були прикуті до цієї пари.

« Вони нашптують магічне закляття!», - відразу зрозумів Хайденс.

« У них є кілька Великих Святих Магів. Якщо вони вирішать створити закляття забороненого рівня одночасно, то Саяюча церква напевно не зможе витримати." - Хайденс відчув себе мурашкою на гарячій сковороді. Його очі ставали все божевільніше і божевільніше.

Він знову звернув увагу: « Чому лорд Чикита все ще не прийшов? Що відбувається?»

Так званий « Лаорд Чікита̄, на якого Хайденс поклав усю свою надію, досі не з’явився.

"Чії!"

З Лінлей раптово вирвалося велике, принаймні двадцять метрів завдовжки, Просте Лезіння. Воно містило величезну кількість енергії і безупинно зблизилося з церквою, що Сіяла. З боку Делії теж вилетіла Простінна Лезвія, тільки довга п'ять-шість метрів.

Подвійне Простірне лезання: одне більше, а інше маленьке. Але вони обидва атакували в той самий час!

« Як Простір Лезвіє може бути настільки великим?», - побачивши цю сцену, Хайденс відчув шок і відразу спробував сховатися у церкві.

Простір Лезієвий обов'язок має бути, як правило, три-чотири в довжину. Якщо воно досягає п'яти-шості, це означає, що Великий Святий Маґ намагається з усіх сил.

Двадцять метрів?

Звідки йому було знати, що Ліндей мав жахливий допоміжний божественний артефакт — Перстень винуватця Дракона?

"Чійії"

Простір лезання рубануло по стіні Сяючої Церкви, яка миттєво засяяла. Святий сліпучий світло частково блокував Простіне лезв’язання, але воно було створене Лінлією і надто великим та потужним.

"Хруст!"

Уся Церква, що живе в Сящі, здригнулася. Багато з них, у тому числі Хайденс, помітили, що її стіни почали тріскатися.

« Церковь більше не в змозі витримати. Все, давайте разом постараємося і знищимо її!» - люто зрив Вортон, а потім піднявши свій бойовий клинок "Палач'нув вперед. Відразу після цього три Святих дракона, Бебе, брати Баркер... і всі інші воли теж кинулися вперед.

Але Делія помітила, що обличчя Лінлей було трохи дивним.

"Лінлей, що таке?"

Лінлей дивився на тріскаючу й розвалуючу церкву перед собою і відчував у своєму серці дуже складну палітру почуттів. Як довго він чекав цього дня?

« Я в порядку, - посміхнувся Лінлей. - Що робить Хайденс?

Коли Хайденс побачив, як багато воїнів рвонули вперед, він зтиснув зуби і відразу став навколішки. Святе Письмо, що він тримав у руці, раптово злетило в повітря і зависло над ним. Він низько вклонився і щільно притиснув свою голову до підлоги.

Усе тіло Хайденса почало світитися з блискучим світлом, і його тіла почали випускати мутні нитки крові та фарбувати мантію в червоне. Гайденс підняв голову і з його очей вистрілив два промені світла, які завалилися та врізалися прямо у Святе Письмо.

« Господи, нехай ваша слава зійде і знищить тих богозневажників! »

"Взрів!"

У цей момент на Саячу церкву обрушилася комбінована атака 30 з чимось Святих виборів і магічну освіту було миттєво зруйновано. Десяткиповерхової церкви швидко впали і звідусіль почали кричати агонії та болю.

Але в той же час Святе Письмо почало сяяти ще яскравіше. Над Хайденсом ширяв золотове світло, яке почало формувати золоті пелюстки квітки.

Ці золоті пелюстки цвіту плодовиті повільно розходилися і відчинялися.

Лінлей, Бебе, Тулій, Десрі, Делія та інші люди з обережністю спостерігали за цією сценою. Вони побачили, як всередині цих золотих пелюстків з’явився босий, коротко сивим волоссям і списом у своїх руках, мускулистий чоловік.

Жахлива аура виходила від цього босого мускулистого чоловіка.

« Ви той... Хто викликав мене? Чоловік, який тримає спис у своїй руці опустив голову і подивився на Хайденса. - Богохульниками? Де?»

Очі Хайденса ожили, і він вже вказав пальцем на групу Лінлей: « Найбільшим, уся ця група Святих перед нами - богозневажники».

Чоловік, який стояв у повітрі босою зробив два кроки і вже вийшов за межі Сяючої Церкви. Прямо зараз він дивився на групу Лінлей.

Аура, яка від нього виходила, була дуже знайомою Лінллей і Десрі.

Це була аура Божественності!

« Лiнлэй, це з'явлення Божества з царства Освітнього. Божество, яке я бачив у минулому, формується з енергії і не володіє божественною таскою. Їх сила обмежена рівнем Верховних Святих і не може досягти навіть рівня Полу бога», - голос Десрі пролунав в свідомості Лінлей.

Лінлей відразу заспокоївся.

"Тим не менш, ми як і раніше повинні бути обережні. Хоча той, хто з’явився, не має нічого спільного із цією матеріальною площиною і мав силу Верховного Святого, його розуміння законів є на божественному рівні. Якщо його справжнє тіло є Вищим Богом, то його рівень розуміння буде також на рівні Найвищого Бога!» - обличчя Десрі було крайнім серйозно.

Якщо він обмежений силою Верховного Святого, але його розуміння законів на рівні Всевишнього Бога, навіть напівбог може бути вбитий ним.

Один чоловік, що тримає спис мускулистого чоловіка по дорозі до групи Лінлей: « Я Белсейз, третій Страж під командуванням лорда Плакера. Помріть, богозневажники!"

Мас’я мускулистого чоловіка раптово прокололо повітря і через мить виявилося перед Лінлією.

Том 12. Розділ 10 - Лорд Чикита

"Хруст!"

Хоча Лінлей відразу звернувся, спис проколов горло Лінлей і одразу повернувся до Білсеї.

« Дуже швидко», - Лінлей був шокований. Слабке зелене світло швидко оточувало рану, і горлу миттєво повертається до нормального стану.

Білсейс з подивом подивився на Лінлей і зітхнув: « Я не сподівався, що ти матимеш Жемчужину життя. Здається, ти лідер цих богозневажників."

Незважаючи на те, що він знайшов у Лінлі Жемчужину життя, Білсейс все ще був абсолютно впевнений.

Атака Белсейза змусила військових службовців боку Лінлей відчути страх.

« Ця атака пронизала горло. Наступна атака пронизує твою душу. Давайте подивимося, як ти будеш ухилятися від цього" - сказав Білсейз, перетворюючись на лінії яскравого світла і прошиючи повітря. Щодо Лінліей, він одразу ж використав Глубінні Істини швидкості, щоб відступити назад.

Лінлей був швидким. Але Белсейз був ще швидше!

З мечем Фіолетовим Крові в руці, вкритим слабкою синюрою аурой Лінлей рубанув убік голови Белсейза.

Білсейз зневажливо посміхнувся. Уклонившись назад, він уцілів ударом фолетового меча і тоді спис в його руці вистрілив як промінь світла, проникаючи через небо до черепа Лінлей. Швидкість цієї атаки була просто занадто швидкою і у Лінлей не було часу, щоб ухилитися.

"Звон!"

Меч Фіолетовий Крові ніби важився, а потім зі списом стався зіткнення. Коп'є здригнулося, а потім просто промайнуло повз голову Лінлей.

« Твої нападки натякають на Простірне лезання, а твоя швидкість непогана. - Навіть у незліченних, безлічі Площинах Всесвіту, ти можеш вважати себе представником найсвятішого класу. Жаль...».

Обличчя Белсейза стало серйозніше, а потім він підняв свою руку.

"Бум!"

Вибух білого світла полетів прямо до Лінлів. Лінлей був вкрай обережним і тому, як тільки біле світло вистрілив у його напрямку, він відразу ж почав відлетіти в зворотному напрямі... у нього навіть не було часу, щоб про щось думати.

Його тіло, яке торкнулося білого світла, відразу перетворилось на попіл.

« Уф, я ледве врятувався від основної області білого світла», - Лінлей видав зітхання полегшення.

Прямо зараз його лоб покрилася потім. Його роздроблені ноги повністю відрослися, після чого він у жахі і люті подивився на далекого Белсейза: « Вона в кілька разів вища за мою швидкість й здається, що вона ще не була максимальною. Навіть звичайний удар від нього так страшний."

З точки зору рівня сили та енергії - Лінлей і Белсейз були на одному рівні.

Але з точки зору розуміння Закону...

Різниця була величезна!

« Босе, — почувся голос Бебе в свідомості Лінлі. - Якщо ти не зможеш зупинити його, то втікай."

Бебе явно нервував. Десрі та інші вже давно відступили назад і спостерігали здалека. Вони повинні були визнати, що... Їхня міць була значно нижчою, ніж у Лінллей.

Якщо Лінллей не переміг ворога, то вони тим більше не змогли б.

"Фьюх..."

Несподівано в сторону Белсейза на високій швидкості вистрілило Простічне Лезання. Він був створений Делією.

« Простір Лезвия...», інші люди, включаючи Лінлей, відчували нитку надії.

Білсейз подивився на Простене Лезіє, але не схилявся. Коли закляття досягло його тіла, тільки тоді він раптом на високій швидкості почав відступати.

Простір Лезнє летів далі, але й Білсейс не дозволив йому доторкнутися.

(Сміх)

Кожен, у тому числі Лінлей, відчував шок і жах, бо вони точно знали, наскільки швидким було лезіння... Але він був повільніше, ніж цей волевитель. Білсейз злегка усміхався, легко зберігаючи дистанцію між собою і простірним лезвієм.

Після того як закляття розвіялося, Белсейз застовпився.

« Простовинне лезання? Скільки ж часу пройшло з тих пір, коли я востаннє зіткнувся з ним. Яке ж ностальгічне відчуття, вдихнувши Белсейз.

Обличчя Лінлей змінилося.

Все було безнадійно!

Все було безнадійно!

« Відходимо, все, відбій, швидко!», - голос Лінлей раптом пролунав в свідомості Тулея, Десрі та інших злодіїв.

Не вагаючись, Тулій та інші відразу почали бігти в різні сторони.

« Сморід? - Гмпф.

Білсейз раптом підняв рівень швидкості до межі, з'явився перед Лінлей в мить ока. Лінлей відразу ж відлетів у зворотному напрямку.

Але саме тоді тіло Белсейза раптом застомилося, з натяком подиву та гніву в його очах: « Божество? ».

Раптом Лінлей зрозумів, що Делія був близько до нього і він поспішно, відчайдушно передавав їй мисні повідомлення: « Дилема, швидко йди!»

Делія просто використовували її божественну область.

Проте Білсейз був не більше, ніж згустком енергії. У нього не було душі. І якби це було справжньою божественною ділянкою, можливо, був би якийсь ефект. Але недосконалена божественна область не мала жодного впливу на неї.

Тіло Белсейза помедлало на мить, а потім він повернувся, щоб подивитися на Делію. Його погляд був дуже холодним: « Ти ще навіть не повністю злилася із божественною іскритою, але вирішила використати її? »

"Свист!"

Коп'є відразу вилетіла з його рук, а метою ... Була Делія!

« Дилема!», Ліндей був шокований тим, що відбувається.

"Дзинь!"

Металічний дзвін. Коп'є повернулося в руки Белсейза, так і не реалізувавши задумане. Білсейз здивувався: « Чи це не божественна броня? У тебе дійсно є бойова божественна броня?»

« Дилема, йди. Я буду тримати його. Швидше!», - у розпачі подумки сказав їй Лінлей.

Лінлей знав, що з огляду на швидкість Белсейза, якщо б він погнався за ким-небудь з них, то ця людина, безсумнівно, був би догенний і убитий.

« Ні, — Делія не відступала. Вона подивилася на Лінлей, її очі були злегка туманними. - Якщо ми помремо, то разом помрем."

"Делія..." - серце Лінлей закололося в скаженому ритмі.

Він не очікував, що Святий Імператор Хайденс має останній козир в рукаві. Для того, щоб викликати Божество і таку жахливу силу, як цей...

« Я був самовпевненим і надто зухвалим. Якби я був трохи мудрішим і відразу вбив Хайденса на початку! Якби я не дав йому шанс викликати його, нічого з цього б не сталося» - Лінлэй ненавидів себе за свою помилку. І в цей момент Белсейз подивився на Делію ще раз.

У даний момент основною метою його мети і справді була Делія.

« Божественна іскра й божественна броня... - Білсейз пролетів на високій швидкості. - Я не очікував, що в цій матеріальній площині насправді є хтось, хто так дивно безглуздий. Якби вона закінчила злиття зі своєю Божественною іскрою, мені дійсно було б досить важко вбити її. Але при існуючому положенні справ ...".

Холодне світло спалахнуло в очах Белсейза.

"Делія, швидко, відступай!" - Лінлей був зовсім поза собою від паніки, ршись в сторону Белсеї на максимальній швидкості.

Але Лінлей не встигав за Білсейзом, бо все ж поступався у швидкості. Як він міг наздогнати його?

"Сквії!!"

Раптом почувся пронизливий вересок небеса і чорна тінь рвонула вперед, вискочивши з-за Делі. Не звертаючи уваги ні на що, вона зі вибухною люттю попрямувала прямо до Белсейзу і перетворилась у вісім тіней, холодних, гострими зубами та шаленими кігтями. Це був Бебе!

Лінлей втратив дар мови.

"Бебе, швидко втікай!" - Лінлей був на межі того, щоб збожеволіти.

Бебе блокує Белсейза? Як же він міг стримати удар!

« Маленька миша?» - погляд Белсейза сягнув презирством. Швидкість магічного звіра типу щурів перед ним була нижче, ніж у Лінлей. Як міг Белсейз турбуватися через нього? Щодо Техніка - Білсейз, то він міг сказати з першого погляду, де є справжнє тіло Бебе і де немає.

Коп'є в руці Белсейза прийшов у рух.

"Слеш!"

Спис проколов тіло Бебе. Але навіть тоді Бебе відкрив пащу, бажаючи зомкнути свої зуби на тілі Белсейза. Його очі наповнилися божевіллям.

"Бісс, швидше, біжи, беги!!" - голос Бебе задзвонив у свідомості Лінлей.

Бебе відчайдушно дивився на Лінлей двома очима.

Це було схоже на те, як якби останній момент свого життя він захотів ще раз подивитися на Лінлей.

« Босе, біжи!», - маленькі очі Бебе наповнилися сльозами.

"Бебе!" - Лінлей відчув порожнечу. Побачивши, як Бебе сплюнув на цей спис крові, сльози Лінлей почали неконтрольовано литися. Він почувався настільки безсилим. Він хотів врятувати Бебе, але не мав нагоди! Все тіло Лінлей почало тремтіти в агонії.

« А?», - очі Белсейза раптом відкрилися від здивування і гніву.

Після того як спис проколов Бебе, воно зупинилося на півдорозі, будучи не в змозі просунутись далі. Раптово сплеск чорного світла миттєво вирвався з тіла Бебе, атакуючи розум Белсейза і руйнуючи його нитку свідомості. Після цього в його голові пролунав крижаний голос.

«Белсейз, як ти смієш! Коли у мене з'явиться вільний час, я обов"язково особисто відвідаю твого лорда Плакера!»

Тіло Белсейза миттєво розірвалося і розпорошилося.

- Бебе негайно полетів у сторону Лінлію.

Здивована і задоволена Делія також полетіла до нього. Лінлей стояв у повітрі, зовсім приголомшений. Що сталося?

Лише кілька хвилин тому він був сповнений розчаруванням і розпачем. Але тепер, несподіваний великий Белсейз раптово розпорошився і Бебе залишився живим.

« Тобі не помер! » — раптом оживилися очі Лінлей.

« Бебе», - Лінлей відразу схопив Бібі і міцно обійняв його.

- Бебе потер свою маленьку голову і притиснувся до Лінлі.

« Дилія», - Ліндей потягнувся, щоб обійняти Делію. Лише кілька хвилин тому він був у обіймах кошмару, але тепер ... Він відчув, що дійсно зрозумів значення слова “щастя...".

У розбитих залишках Сяючої церкви була висока, триока людина з парою крил на спині. Чоловік дивився у вікно. Він спостерігав за усім боєм від початку до кінця: « Навіть привид лорда Белсейза був знищений. Як це можливо? Сила Лінлей знаходиться на одному рівні з моєю, але немає ніякого способу, яким він міг би знищити лорда Белсейза".

Триока людина вважала його варіанти.

« Легше просто піти. Що ж стосується Хайденса... Залишу його на довільній долі."

Високий, мускулистий чоловік вистрибнув з вікна Сияючої Церкви. Його крила ніжно тремтіли, а потім він перетворився на смужки світла, зникаючи на горизонті. Його швидкість була неймовірно швидкою, будучи подібною до швидкості Лінлей.

Обличчя Хайденса потьмрячело, а очі загаснули.

Виконання техніки « Божественне Нісходіння 26:, яким володів кожен святий імператор, завдала великої шкоди Хайденсу. Не тільки з точки зору магічної сили... Його духовна енергія була повністю витрачена і навіть його душа сильно пошкоджена. Не було способу повністю відновитися, не марнуючи століття в стані спокою.

« Він програв?» Побачивши, що Белсейз розсіюється, він не міг повірити своїм очам.

"Наша Святість, що ми повинні робити?" - члени церкви були приголомшені. Тільки нещодавно вони святкували свою майбутню перемогу, але тепер...

Хайденс встав, повернувся і злився: « Де лорд Чиката? Чому лорд Чикита не прийшов? Іди і знайди його!!"

У даний час, їх єдиною надією був лорд Чикита. Раніше Хайденс особисто був свідком своєї могутності лорда Чікити.

Він мав бути здібним битися на рівних з Лінлэй.

"Хайденс, чому ти кричиш?"

Хайденс повернув голову і побачив, що стоїть перед ним Лінлей. З одного боку був Бебе, а з іншого — Делія. Вони разом увійшли до головного залу Сяючої церкви.

« Лiнлэй... - після того, як Хайденс використовував техніку “Божество ” він більше не міг чинити опір. - Лінлэй, не будь таким самовпевненим. Сяюча церква ніколи не буде знищена, і слава Господа вічно освітлюватиме нескінченні площині."

Хайденс був розлючений.

Саме в цей момент, підбігши жриця у білих одеях.

Хайденс помітив журцю в білому. Вона була тією, кого він послав на пошуки лорда Чикита. Хайденс раптом відчув надію: « Лард Чикита?»

Жріці так нервувалася, що вона була на межі зриву: « Святість є більше не тут. Він пішов. Я не можу знайти його. Я глянула скрізь, але я не можу знайти його! "

Жриці також відчували, що ситуація вийшла з під контролю.

« Ні... Він був приголомшений.

Хайденс відразу все зрозумів. Зважаючи на те, наскільки важливою була ця битва, якби Чікіта планував взяти участь в ній, він вже давно б зробив це, але ... було ясно, що Чікита не хотів брати участь і давно втік.

"Аааах!!", Хайденс вигнав яростий, неконтрольований вой.

Дивлячись на Хайденса, який був у такій агонії, що він, здавалося, сходить з розуму, і на інших переляканих членів Сяючої церкви, Ліндей відчув, як його серце стає спокійнішим. Він сказав: « Церква, що сіє... Ніколи більше не буде»

Том 12, розділ 11, ніч

"Буум!"

Залишки острова почали сильно тремтіти, а під ним — тисячі велетенських звірів, які затрясли його своїми рухами. Одна величезна тріщина за іншою починали поширюватися по острову і з-під них почало просочуватись нескінченний запас морської води, що стирчав весь острів.

Церква, що живе в місті, майже повністю розвалилася. Вона не мала захисту у вигляді захисної освіти - слави Сияючого Владики. Тепер церква нічим не відрізнялась від будь - якого звичайного будинку... Через потужні коливання вона опускалася і руйнувалась все більше. На залишки острова падали з неба величезні валуни, і ті кілька членів Сячої церкви ще були живі, в паніці втекли до моря, сподіваючись уникнути неминучого знищення.

Магія забороненого рівня - небо руйнується, Землі розжарюється!

Лінлей стояв у повітрі з тим, що сидів на його плечі Бебе і тримав за руку Делію. Здалеку він спостерігав за тим, що розбився на частини острова. Там, де раніше був острів, не було нічого крім морських хвиль і деколи контекстного лиха.

Лінлей спокійно спостерігав за цією сценою.

Делія лагідно стояла і не видавала жодного звуку. Через довгий період часу...

« Ходімо», - випустивши довгий подих сказав Лінлей.

Згорнувши руку Лінлі, Делія усміхнулася: « Про що ти думаєш? »

« Про минуле», - відповів Лінлей.

« Босе, минуле? У тебе є якісь глибокі думки про минуле? ", сидячи на плечі Лінлей посміхався Бебе.

Лінлей подивився на Бебе і засміявся: « Які думки я можу мати? Досить, повертаємося додому!»

«Верно. Час повертатися додому!»

Делія і Бебе були в захопленні від того, що відчували. Вони ще недавно ледь не загинули, але тепер безпечно поверталися додому. Їхні думки, звичайно ж, були зворушені несподіваними змінами.

Вітер над океаном продовжував завиватися. Линлей, Делія і Бебе на високій швидкості полетіли у східному напрямку.

Озираючись на східний горизонт, Лінлей раптом відчув себе так само, як дивився з боку на все своє життя.

« Батьку. Мама. Церква, яка нарешті була знищена." - на обличчі Лінлей з'явилася легка усмішка.

« Батьку, чи пам’ятаєш ти, що говорив мені тоді? Два твоїх найбільші бажання - це повернути втрачене реліквію нашого клану, бойової клинок "Палач' і відновити колишню велич нашої роду".

« Бойовий клинок » (Палач) повернувся і був заснований імперія Барух. Тепер наш лан Барух є одним з наймогутніших кланів на всіх континентах Юлан."

« Коли я був ще юнаком, то вирішив зробити все для мого батька і Клана. Я взяв на себе всі надії і бажання нашого Клана. Якби я був змушений постійно покладатися лише на себе, мені було б неймовірно важко досягати своїх цілей. Але у мене був ти, дідусь Делінг... Ти змінив моє життя. Навчання вершин магії... Школа Прямого Долоту... Твоя допомога, твоя опіку, все це дозволило мені рости крок за кроком. Весь цей час допомагав мені саме ти."

« Коли ти помер, я поклявся повністю знищити і викоренити церкву, яка Сіяла. Скільки пройшло років? Я ніколи не смів забувати цю клятву."

« Тепер... Мені вдалося".

« Дитинко Дерінг, тепер я почуваюсь так спокійно. Справді. У моєму серці спокій і розслабленість... і зараз я тримаю за руку свою кохану дружину і у мене є Бебе, який хоробро бореться за мене не на життя, а насрати. Дідусю, якщо ти все ще живий, ти напевно зараз почуваєшся щасливим."

« Незалежно від того, скільки часу мине, я назавжди запам’ятаю твою опіку і турботу про мене в підліткові роки. Дякую.

Летнувши високо над морем і дивлячись на схід, Лінлей майже сяяла!

З дитячого віку і досі Лінллей завжди був важкий тягар. Його розум завжди був під великим тиском, але тепер він нарешті знайшов спокій!

Нарешті він може жити безтурботним, щасливим і чудовим життям!

Святий Імператор Хайденс, Леман і Лао впали в бою. Тридцять з чимось інших військових також впали в бою. Навіть Священний острів і Сяюча церква перетворилися на руїни й зникли на дні моря. Незважаючи на те, що у Святому Союзі ще було багато послідовників церкви, то без допомоги святих, які б служили основою й опорою, Церква вже ніколи не матиме успіху знову.

....

Замок Драконячої Крові.

Через повне знищення Сяючої церкви, Лінлей та інших вдалося врятувати своє життя. Зрештою Лінллей зміг скинути з себе важкий тягар. Тепер він почувався дуже щасливим тому в головному залі замку Драконячої Крові були зібрані всі Святі і був організував грандіозний святковий бенкет.

Пір був настільки великою подією, що імператор Імперії Барух, Сена Барак, поспішив його відвідати.

« Я був настільки стурбований та занепокоєним братом... Але на щастя ти зміг повернутися. Старший брат, дозволь мені випити за тебе" - емоції Уортона зараз були складними.

« Ну, за твоє здоров'я», - Лінлей розсміявся і відразу підняв свій кубок.

"Уортон, де Десрі та інші?"

Під час бенкету Лінлей почувався безпорадним у серці: « Уортон, Баркер та його брати й інші... Хоча після появи Белсейза вони і втекли, я дійсно не звинувачую їх."

Лінлэй розумів, що зараз відчувають всі, хто там був.

Коли з’явився Белсейз, Лінлей наказав їм втікати. Десрі, Тулій та інші, у тому числі Уортон, який був деякий час Імператором, розуміли, що залишатися там було б дуже безглуздим вчинком.

Тому вони негайно побігли.

Їхні дії були правильні й логічні, тоді як рішення Делії та Бебе могли довести лише до безглуздої смерті.

Проте з емоційної точки зору Десрі, Уортон та інші все ще відчували себе трохи винними.

Звичайно, під час бенкету вони наполегливо намагалися бути пильними і веселими. Насправді Лінлей зовсім не був на них злий. Але Десрі, Уортон та інші не відчували нервовості й ваги всередині.

« Сена, після святкування зайди до мене, є дещо, що мені потрібно буде з тобою обговорити» - звернувся до Сени вимовив Лінлей.

« Так, дядьку» - шанобливо відповів Сена.

Сена виріс елегантним і витончено гарним чоловіком. Було важко уявити собі, що мускулистий Уортон був його батьком. Сене було вже двадцять чотири роки і все ж він став імператором. Як з точки зору особистих здібностей, так з погляду імператорських навичок до управління Лінлей було дуже задоволений ним.

Коли бенкет наближався до кінця вже була пізня ніч.

Замок Драконячої Крові. Усередині своїх особистих робочих апартаментах. Хоча Ліней майже ніколи не використовував це приміщення, хтось приходив сюди щодня і прибирав. Звичайно, тут все було дуже акуратно влаштовано і зараз Лінлей прийшов сюди з рідкісним візитом.

« Цікаво, чому дядько попросив мене сьогодні прийти?» — спокійно озираючись на бік, Сена задавав багато запитань.

У приміщенні горіли лампи. Пізньої ночі вони виглядали дуже чарівними й у мирі.

Тепер Сена був імператором Імперії Барух і мав дуже високе становище. Але коли він прибув до замку Драконячої Крові, то не наважувався показати те, що він був “Імператором ” (Ампера), адже в Заміці зміїв жили найважливіші стовпи Імперії Барух.

Особливо його дядько!

Для Імперії Барух Ліндей був, наче Бог Війни для Імператора О’Браєн або Первосвященик в імперію Юлан.

Імперія не може мати нестачі в Імператорах, але без цих трьох вони б не існували.

« Стук! Стук! Стук!"

Стукає по дверях Сена трохи нервував. З самого дитинства він бачив Ліней лише кілька разів. Ідія до Лінлі Сена мала страх і повагу.

"Війди".

Сена зробив глибокий вдих і штовхнув двері. Відчинивши її, він відразу побачив чоловіка за столом для читання Лінлі. Прямо зараз він просто залишив книгу.

« О, Сена. Проходь і сідай», - Лінлей тепло посміхнувся і вказав на стіл по сусідству.

« Так, дядьку», - Сена негайно закрив за собою двері і сів.

Лінлей подивився на Сену і не міг розсміятися: « Сена, задумавшись тепер, здається мені трохи дивним. Твій батько в юності був справжнім баламутом і смішним, але ти завжди був розумним і добре поводився. Мені здається ти взяв від своєї матері, Ніни, набагато більше ніж від батька."

Договорив Лінлей показав цим своє положення Сене.

"Мальчики зазвичай беруть більше від матерів" - посміхнувся Сена.

« Найкращий погляд. Тейлор теж досить неслухняний і якщо згадати саму Делію, то, коли вона була молода вона також була такою ж, - Ліндей зробив невелику паузу і потім відразу перейшов до головної теми. - Сене, я попросив тебе прийти і сказати тобі дещо. Ти повинен слухати".

Лінлей спокійно посміхався.

Сена негайно зосередив свою увагу.

« Імперія Юлан і Бог Війни О’Брайєн розмовляли зі мною. Дві їх Імперії, а також наша імперія Барух об'єднують свої сили і ми беремо під свій контроль усі території материка Юлан. Наші три Імперії поділять всі захоплені території між собою рівномірно», - недбало говорив Лінлей.

Почувши це, Сена був приголомшений.

Як імператор Імперії, для нього такі новини були просто надто жахливими.

« Дядьку, це... Сена все ще не смів повірити. - Якщо ми збираємося знищити Імперію Рохольт, Імпере Рейн, далекі великі рівнини, Святий Союз і Темний Альянс... Це може зайняти десятиліття якщо не століття."

Лінлей похитав головою.

« Сена, під час свята ти повинен був знати, що ми нещодавно на Святому острові знайшлися і знищили Сячуючу церкву» - сказав Лінлей.

"Верно, - кивнув Сена і відразу потім його очі загорілися ніби він щось зрозумів. - Дядьку, ти маєш на увазі, що..."

« Ти правильно здогадався, що було знищено не тільки штаб-квартира Сіячої церкви. Штаб-квартира культури Теней також буде знищена протягом дня або двох. Якщо у ворога не буде Святих, але ми зможемо відправляти своїх ... Чи зможе війна тривати довго?»

Сена відчув сухість у роті, а на його спині просувався піт. Тепер його серце тремтіло: « Діти та інші просто надто страшні. Вони відразу знищили всіх святих противників. Тепер у них просто немає способу протистояти в цій війні.

Навіть Священний Імператор загинув.

Це означало, що у Святого Союзу зараз немає ніякого лідера. Коли почнеться війна, швидше за все всі королівства та герцогиство Св.

« Я просто хотів дати тобі знати», - Лінлей не був дуже стурбований майбутніми битвами.

Врешті-решт, розмір території і населення мало що означав для нього. Для нього головне було продовжувати тренуватися і стати божеством якомога швидше.

Божество!

Стаючи Божественністю, це фундаментальна зміна свого існування. Це також означає мати божественну іскру, можливість використовувати Божу сферу та покладатися на силу віри. Ця форма буття була далеко за межами кругозір і розуміння звичайних смертних.

"Дядя, три сторони розділять світ, але як?" - запитав Сена, адже він мав знати.

« О, я майже забув, - посміхнувся Лінлей. - Тут все просто. Території Святого Союзу і Восемнадцяті Північних Герцогств буде належати Імперії О'Брайен. Імперія Рейн і Темний Альянс перейдуть під прапором Юлан. Що ж до Імперії Рохольт і далеких величних рівнин, вони будуть належати нашій імперію Барух.

Очі Сени миттєво загорілися.

Територія Імперії Рохольт була схожа на імперію Барух. Але що ще важливіше... До них відійдуть віддалені великі рівнини!

Територія далекого східного рівнину була справді велетенською і розміром, як Імперія О’Брайен. Але оскільки були тільки рівнини і луки, незважаючи на свої великі території, там проживало не так багато людей і існувало лише три Королівства. Проте з цими трьома Королівствами жарти були поганими. Три Королівстви віддалених великих рівнин були в стані постійно боротися з імперією Рохольт і Рейн одночасно протягом багатьох років. Тільки знаючи це можна було легко зрозуміти, як сильні вони були.

Зрештою вони були людьми, які провели все своє життя в сідлах коней і природно належали до надзвичайно войовничої культури.

« Добре, Сена. Вже пізно. Ти повинен повернутися і відпочити, - сказав Лінлей.

« Так, дядьку», - Сена з повагою попрощався.

Після того, як Сена пішов, Ліндей повернув голову і подивився на стілець, в якому тільки недавно той сидів, але вже зараз там сидить чоловік середніх років. Чоловік був одягнений в суцільну мантію, а на його обличчі була лінива усмішка. Він був воїном Божественного рівня, Королем Убивць ... Сезаром.

« Лард Сезар, ваша група впорається у Некрополь Богів вже завтра. Навіщо ви сьогодні сюди прийшли?" - поставивши це питання Лінлей не зміг втриматися від сміху.

Сезар не був здивований, почувши тон Лінлію. Завтра ми вирушаємо до Некрополя Богів. Насправді я не хотів йти в Некрополь Богів, але інші ... ем... Мене змусили. Воістину!»

« Чи можна змусити людей піти в Некрополь Богів? Хіба туди йдуть не ті, хто готовий піти?» - заплутавшись Лінлей нахмурився.

« Я хочу, щоб ви знали це. Просто думаючи про це, я злюся».

Сезар встав і підвівся перед столом Лінлієм, подивившись на нього: « Леінлей! Сьогодні я прийшов до тебе з однією просьбою."

Том 12. глава 12, - Нові Переміни

Прийшов до нього з однією просьбою?

Лінлей подивився на Сезара в замішанні: « Лард Сесар, про що мова? »

Сезар, врешті - решт, був важливою особою — засновником організації « Сабля-- одна з чотирьох основних гільдій вбивць континенту Юлан. Більшість запитань він міг би просто доручити своїй організації. Якщо Сезар просив Лілію допомогти, то справа не була простою.

"Лінлей, нещодавно О'Браєн і Катрін, ці двоє жадібних людей сказали, що вони хочуть підмити весь світ, чи не так?" - сказав Сезар.

« Це так», - кивнув Лінлей.

Сезар також кивнув: « Буде розділений мир між вами три чи ні - не моя турбота. Але ти повинен знати, що Розарія і я ... у особливих... - Хмикнув Сезар. - Я досить добре знаю вдачу Розарії. Вона була з Храмом Богині Снега і Льда, тому що вона дійсно піклується про нього."

Лінлэй кивнув.

Розарія тренувалася протягом тисяч років, але вона як і раніше залишалася в Храмі. З цього можна сказати, наскільки вона цінувала храм Богіні Снега й Льда.

Скільки людей, які протягом тисяч років навчались у церкві Сяючої церкви або культури Теней, залишилися в своїх церквах? Врешті-решт, мета цих людей - стати Божественністю! Якщо б вони самі не були на шляху до Божого творення, чому їм потрібно було поклонятися Богові?

Боги необхідні для того, щоб вірити в них.

Однак Розарія була емоційно прив’язана до храму Богіні Снеґа і Льда.

« Того ж дня О’Брайен сказав, що хотів би, аби Всем 11 північних Герцогств належали Імперії О'Боєн, - Сезар безпорадно похитав головою. - Насправді це не має ніякого значення, якщо він приєднає їх до себе. Але ви мусите розуміти, що Імперія О’Брайен має внутрішнє регулювання в якому поклоніння тільки Богові війни, О'Браню. Всі інші релігії заборонені."

Лінлэй кивнув.

Навіть Церква та культура Теней могли тільки налагодити розпутні мережі в межах Імперії. Вони не хотіли відкрито займатися пропагандою.

« Якщо ви пам’ятатимете, що Всем одинадцять північних Герцогств приєднаються до залізного правила Бога Війни О'Браєна, то він напевно не дозволить Храму Богини Снега і Льда продовжувати існувати, - Сезар заморщив лоб. - Я стурбований тим, що Розарія буде діяти з гарячою головою і встане на шлях та боротьбу з Імперією О'Брайен."

Тепер Лінлей зрозумів, чому Сезар непокоївся.

"Лорд Сезар, чому ви так турбуєтеся через це? До того часу, коли ви живі, Бог не буде брати участі у війнах надто далеко. Я так думаю», - розсміявся Лінлей.

Сезар кивнув: « Чудово. До тих пір, поки я живий. Але що, якщо... А що, коли я помру в Некрополь Богов? Чи буде Бог Війни як і раніше ставитися до храму богіні Снега та Ляда з такою люб'язністю?»

На обличчі Сезара з’явилося легке розчарування.

Лінлейумк на хвилину: "Лорд Сезар, чому у вас так мало впевненості в собі?"

« Це не так, - Сезар похитав головою. - Лінлэй, ты не розумієш. Хоча всі четверо з нас Полубогі, між нами все - таки існують значні відмінності. Наприклад, Святі. Чи можуть Святі ранні стадії порівнятися з тобою?»

Святі ранні стадії?

Навіть мільйон Клиноподібних демонів Бездні не змогли протистояти Лінллей, який вбивав їх так як йому заманеться. Між ними також була велика різниця між небом і землею.

« Моя сила є найменшою з чотирьох, бо ми всі Полубогі. Наприклад, Дайлін. Він вже Полубог пікової стадії і, можливо, він прямо на порозі прориву, щоб стати повноцінним Богом" - кажучи Сезар похитував головою.

Зрештою Сезар сам був тільки на ранній стадії Полу бога.

Інші? Бог війни став божеством п’ять тисяч років тому, а Первосвященик понад десять тисяч літ тому став Богом. А що сказати про Діалін? Він теж став божеством десятки тисяч років тому.

« У людини величезні шанси загинути в Некрополі Богів», - сказав Сезар.

« Тоді лорд Сезар, чому ви збираєтеся Некрополь Богів? » — запитав Лінлей.

« Одна причина полягає в тому, що я змушений йти. А по-друге... - Загорілися очі Сезара. Довге життя лінивого часу зрештою починає натягувати. Я хочу знову відчути, що боротьба загрожує життю. У минулому, коли я був з Армандом, ми завжди ходили по острузі ножа. Крім того, моя кар'єра як вбивці. Це дійсно було захоплююче життя. Я дуже сумую за нею".

Серце Сезара все ще залишалося серцем воїна.

Лінлэй розумів це.

Такі військові сили, як Сезар, не можуть жити вічно в надзвичайно розмірі свого життя. Їм потрібно було боротися, щоб серце шалено билося. Їм потрібні були нові прориви, щоб підніматися все вище й більше!

"Лінлей, ти готовий допомогти у справах, пов'язаних з Розарієм?" - прямо запитав Сезар.

« Звичайно, я готовий. Лорд Сезар, як я міг посміяти відмовити?

"Засранець" - також посміхнувся Сезар.

Протягом десяти років чи близько того Лінлія мала стати Божественністю. Що ще важливіше... Лінлей мав особливі стосунки з Бебе та Бейрутом. Саме тому Сезар попросив допомоги. Поки Лінлій був готовий діяти, навіть якщо Бог війни повернеться з Некрополя Богів, він не буде діяти проти Розарії.

О’Брайен, Кетрін!

Стародавній голос раптово пролунав у свідомості Лінлей. Не тільки Лінлей, Бог Війни на горі Бога війни і Первосвященик в Імперії Юлан також почули цей голос.

Обличчя Лінлей змінилося.

Лорд Бейрут!

« Я знаю, що ви плануєте розпочати війну на континенті. Мене не хвилює, що відбувається з рештою континенту Юлан, але є дві речі, які треба пам'ятати. По-перше, ви не порушуєте спокій Лісу Тьми. По-друге, вашим арміям не дозволяється входити до Всеме одинадцять північних Герцогств. Зрозуміло».

« Так, лорд Бейрут».

Бог війни, Первосвященик і Лінлій одночасно відповіли йому подумки.

Хто б посмів порушити наказ лорда Бейрута?

Голос лорда Бейрута затих.

« Це страшно. Його Божественна присутність була здатна швидко охопити весь континент Юлан, - Лінлей зітхнув з нотами нескінченної похвали. - Влада лорда Бейрута просто занадто велика, набагато вища за схожого Бога Війни."

« Що сталося, Лінлей? » — подумав Сезар.

Лінлей подивився на Сезара і відразу зрозумів. Лорд Бейруте говорив тільки з Лінлією, Богом Війни і Первосвящеником. Інші в’язні нічого не знали про це.

"Лорд Сезар, хіба не Ви тільки що турбувалися про Розарію?" - засміявся Лінлей.

Сезар кивнув, запитливо дивлячись на Лінлей.

« Більше немає потреби турбуватися», - сказав Лінлей.

Сезар був трохи збентежений: « Що відбувається?»

« Тільки що лорд Бейрут говорив зі мною, Богом Війни і Первосвященика. Вісімнадцять північних Герцогств неприкасовані. Армії не повинні влаштовуватися туди і битися, а Лінлей засміявся. - Лорд Сезар, тепер Ви повинні заспокоїтися."

Сезар зітхнув з довгим подихом, а потім посміхнувся.

« Але я не розумію. Чому лорд Бейрут робить це? Може бути, що він робить це заради мене? Я думаю, що... Я не настільки важливий для нього, щоб йти мені назустріч." - Сезар не розумів.

« Якщо ви не розумієте цього, то перестаньте турбуватися про це. Це чудова новина, правда?

Сезар розсміявся: « Ха-ха, вірно, ти правий - це добра новина. Я більше не турбуватиму тебе."

Після розмови Сезар розчинився в повітрі. Навіть на рівні розуміння Лінлей він міг бачити тільки те, як фігура Сезара перетворилася в розмиту пляму і потім зникла.

« Його тінь знаходиться на рівні, який дає можливість перетворюватися у тіні і ставати фактично невидимим. Як страшно" - з похвалою зітхнув Лінлей.

Ця ніч точно не збиралася бути звичайною вночі.

Невдовзі після того, як Сезар пішов геть, ще один чоловік з’явився в кабінеті Лінлей. Але коли цей чоловік прибув, Лінллей не помітив його присутності і продовжував читати свою книжку. Тільки після того, як він пролив кілька сторінок, він помітив кряєм очі, що хтось був у кімнаті разом з ним.

Лінлей настільки злякався, що його серце стиснуло.

« Лард Бейрут», - Лінлей відразу встав.

Людина з чорним волоссям і чорною бородою був одягнений в довгу чорну мантію. На його обличчі був натяк на посмішку. Це був король континенту Юлан... Бейрут. Усміхаючись, він сказав: « Перестань. Коли прийде Бебе, ми почнемо розмову."

"Бебе?" - був збентежений.

"Свист!"

Через кілька секунд з'явилася чорна тінь і Бебе стрибнув прямо навпроти Бейрута: « Дитинка Баєтут, чому ви прийшли? »

Бейрут подивився на Бебе, посміхаючись настільки широко, що його очі перетворилися в веселі маленькі клацання. Бейрут вже довго жив, але з усіх його нащадків тільки Бебе був Богоморським Пожирачем. Можна сказати, що... Бебе був настільки важливим, наскільки важливе його життя.

"Причина, по якій я прийшов сьогодні, полягає в тому, щоб забрати Бебе назад у Лес Тьми" - говорив Бейрут, доброзичливо дивлячись в сторону Бебі.

« Назад до лісу Тьми? Чому я повинен йти туди? Мені подобається бути тут, - Бебе був незадоволений.

Але Лінлей раптом прийшла в голову ідея.

Звичайно, лорд Бейрут не буде робити це без вагомої причини. І це, безумовно, має особливу мету.

«Лорд Бейрут, чи можу я запитати чому Ви робите це? »

Бейрут поплескав Бебе по голові: « Божевільні Крисиний Пожиратель, Бібі досяг останнього етапу свого росту. Він скоро досягне зрілого віку. З віком Бебе, звичайно, досягне рівня Божественності. Цей період часу є надзвичайно важливим періодом для нього."

« Я скоро стану Божественністю?» — захоплено і здивовано запитав Бебе.

« Перш за все, тобі знадобиться ще десять років. Ці десять років, Бебе, будуть найважливішими роками твого життя." - серйозно сказав Бейрут.

Лінлей зрозумів. Сам Бейрут був Божественним Крисиним Пожирачем і в безлічі Площин Всесвіту, він, природно, був тим, хто знав про цю расу більше всіх. Лінлей дбав про Бебе і хотів, щоб він розвивався та ставав сильнішим: « Бібі, йди до лісу Тьми. Зрештою, протягом цього періоду часу мені все одно доведеться тренуватися за зачиненими дверима. На це знадобиться приблизно десять років."

Бебе замовчав хвилину, а потім переглянувся з Лінллей і кивнув: « Ну ладно. Але Бос, якщо ти звільнишся, ти повинен зі мною ментально спілкуватися."

« Добре», - розсміявся Лінлей.

На обличчі Бейрута також була усмішка. Він був дуже задоволений діями Лінлей.

«Лінко, є дещо, що я повинен повідомити тобі» - сказав Бейрут.

Серце Лінлей стиснуло і він відразу шанобливо сказав: « Лард Бейрут, будь ласка, говоріть».

Бейрут кивнув, а потім продовжив: « Я знаю, що ви готуєтеся до наступу на інші Імперій та об’єднання континентів Юлан. Кілька десятиліть тому чи кілька століть тому, це було б легкою справою, але тепер ...."

Бейрут похитав головою.

Лінлей не розумів, про що мова і був досить здивований. Певно, що слова Бейрута не можуть бути правдивими. Але, згідно з Божим планом війни та інших питань, проблем не повинно бути. Після знищення Святих ворогів, а потім відправці своїх армій, використовуючи свої власні Святі, щоб погрожувати ворогам, або навіть використовувати магію заборонено рівня, аби налякати їх у міру необхідності...

Це повинно бути правильне діло.

« Лард Бейрута, що ви маєте на увазі?»

Бейрут посміхнувся і подивився на Лінлей: « Ця війна не буде такою ж простою, як ти собі уявляєш. Я не рекомендую тобі бути занадто амбіційним. Досить, я сказав те, що хотів. Час іти."

- Бебе помахав на прощання Лінлі.

Бейрут зник з поля видимості. Він був настільки швидкий, що Лінлей не міг навіть сказати, наскільки потужною була техніка. Його техніка була явно на набагато вищій рівні, ніж техніці Сезара.

« Чому лорд Бейрут несподівано дав мені цю пересторогу? - Ця війна не буде так просто, як я вважаю? Може трапиться щось несподіване? І він також сказав мені, щоб я не був занадто амбіціозним?"

Лінлей раптом прийшла в голову ідея.

"Лорд Бейрут також наказав нам не нападати на Всеме 13 північних Герцогств".

Всі ці питання разом взяті змусили Лінлей раптом відчути тиск.

« Ми повинні бути обережними в цій війні. Ми повинні прийняти це до відома." -Лінлей вирішив. Наступного ранку він піде шукати Сена і дасть йому нові вказівки.

Що ж стосується сьогоднішнього вечора...

Гірський хребет Магічних Звірей. Глибоко в Туманній долині.

Це місце колись було логікою Бронованого Шипастого Дракона. У минулому Лін Лей мав честь випити його кров і проковтнути магічне ядро дракона, активуючи родовід Драконячої Крові в тілі та дозволяючи йому перетворитися на воїна зміїної крові. І тут також...

Дайлін та його діти були звільнені після того, як Лінлей дістав меч Фіолетової крові.

У тому ж місці...

"Рійіяп".

Простір тут рябило як вода після того, як кинутий у воду камінь. До того як розірвали велику діру в просторі, брижі нарощувалися дедалі більше.

«Свист! Свисток! Свисток!»

Вісім фігур вирвалися на високій швидкості і всі вони, здавалося, були гуманоїдами. Деякі з них мали роги, тоді як інші одягалися в рвані мантії. Вісім фігур, які вирвалися з розлому, були в жалюгідному стані, але всі вони дуже зраділи.

« Ааа... Ця аура... як це чудово." - схвильовано сказав могутнє створіння з парою бичих рогів на голові.

« Назад! Я повернувся! - другий опустився на землю, плачучи від захоплення. - Мені нарешті вдалося вирватися з цього проклятого місця живим. Запах землі настільки п'янить ...."

Вісім фігур були надзвичайно схвильовані.

« Нам всім вдалося втекти з В’язниці Ґебадос. Тепер... в шлях.", - голосно сміючись сказав красивий чоловік з гострими вухами і довгим нефрово-зеленим волоссям.

"Ха-ха, після того як я жив у страху протягом тисяч років, настав час насолодитися життям", - вісім фігур раптово відірвалися від землі і розлетілися в різних напрямках.

Том 12, розділ 13, Медитативні тренування починаються

Світло ранкового сонця визирало над горизонтом, ніби Богиня природи кинула свій погляд на землю.

В межах тренових полів Замка Драконячий Крові зібралися десятки людей. Вони прийшли сюди, щоб попрощатися з групами Тулія і Десрі.

« Тепер, коли з цією справою покінчено, ти почнеш тренування за зачиненими дверима. Наступного разу, коли ми зустрінемося ти вже досягнеш рівня Божества" - посміхаючись зітхнув Десрі.

Лінлей засміявся: « Десрі, Тулій, пам’ятайте слова лорда Бейрута — ви можете стати Божественними протягом одного дня. Можливо, ви обоє досягнете божественного рівня задовго до того, як це зроблю я.

Тулій і Десрі почали сміятися.

« Хватить, пора в дорогу», Десрі та Тулій разом зі своїми групою злетіли до неба і потім перетворилися на низку чорних точок, які зникли за горизонтом.

« Політ... Було б неймовірно, якби я міг літати." - біля Лінлі Тейлора був видно натяк на легку заздрість в очах.

Лінлей глянув на Тейлора.

Біля Сена, який стояв біля неї, засміявся: « Тайлоре, до чого поспіх? Почекай ще кілька років. Ти вже досяг восьмого рангу. Коли ти станеш воїном дев'ятого рангу, ти будеш знаходитися на рівні Святого воїна Драконячої Крові, чи не так? На той час у тебе з'явиться можливість літати."

"Тейлор, це твоя провина, що ти не вибрав Золотого Дракона в тому році", - сказала позаду Лінлей красива, зламала дівчина.

Саша, яка недавно була лише маленькою дівчинкою, тепер стала надзвичайно привабливою і гарною дівчиною. Враховуючи, що вона також мала надзвичайно високий статус, незліченні молоді палаци намагалися досягти її тут, в місті Барух. На жаль, вимоги Саші були занадто високими і вона не звертала уваги на місцевих двориків.

« Достачно. Давайте повернемося в головний зал, - сказав Лінлей Тейлору і Саше.

« Так, Отче» - відразу відповіли Тейлор і Саша.

Хоча Лінлея не був надто суворим з Тейлором і Сашею, вони не бачили його всі ці десять років у Некрополі Богів. Під час їхнього дорослішання вони не бачили Ліндей, який ненавмисно змушував їх відчувати страх і повагу до свого “батька..." — легенда про імперію Барух.

У головному залі.

У центрі стояв довгий десятиметровий стіл. Найбільші вожді Імперії, у тому числі Зесслер і брати Баркер розпорошилися по обидва боки від нього.

« Це зібрання, яке сьогодні проводить наша сім’я, можливо єдиний збір, який відбудеться в найближчі кілька років з такою кількістю присутніх», - Ліндей вже вирішив, як тільки він владнає справи клану, він починає тренуватися і медитувати.

Тільки...

Візьме минулої ночі лорда Бейрута, а також його дивне, раптове попередження, змусило Лінлей відчути себе досить неспокійно.

У нього зберігалося стійке і дивне відчуття, ніби якась прихована небезпека знаходилася в засідці на континенті Юлан... І тепер, ця прихована небезпека могла показати себе. Але незалежно від цього, його тренування повинні бути в пріоритеті. Врешті-решт, чекати наче ідіот - безглуздо. Чим раніше він досягне божественного рівня, тим краще буде для його сім’ї та друзів.

Зрештою, Делії та Баркери вже мали божественні іскри, але навіть якщо вони стануть божествами, то напевно не будуть занадто обізнаними з тим, як використовувати Закони для того, щоб мати повну можливість користуватися цими привілеями.

Їх справжнім джерелом бойової сили був Лінлей, а також Бебе.

"Ліне, ти збираєшся розпочати медитацію за зачиненими дверима?" - Зесслер миттєво зміг зрозуміти, що мав на увазі Лінлей.

Лінлей злегка кивнув: « Але перш ніж я це зроблю, є деякі речі, які мені треба обговорити. Сена».

« Дядя» - відразу шанобливо відповів Сена і почав уважно слухати.

Лінлей дивився на Сену, дуже серйозно кажучи: « Настав вечір, коли я сказав тобі про світову війну. Але тепер я повинен нагадати тобі про декілька речей. Ти маєш пам'ятати про них! "

« Коли, будь ласка, говорите», - шанобливо сказав Сена.

Люди, що оточують Делію, братів Баркера, Уортона та Зесслера були спантеличені.

« Першорядний пункт. На даний момент Імперія Барух, імперія Юлан і імперії О'Браєн планують одночасно розпочати бій, завоювати та розділити світ. Спочатку метою нашої Імперії було підкорення імперії Рохольт і далеких рівнин. Але зараз я хочу, щоб ми сповільнили швидкість атаки. Не будьте нетерплячими й жадібними. Навіть якщо ми зможемо взяти на себе половину, третина чи навіть менше їх територій - це прийнятно."

Сена миттєво заплутався.

Минулої ночі він почув і зрозумів, що з погляду Святих биків угода їх трьох Імперій була абсолютно вищою. У цій війні не повинно бути якихось додаткових аспектів.

Сена не міг не вставити слово.

« Слухай мене», - Лінвей нахмурився і Сена більше не смів перебивати.

Лінлей нахмуріл брови і серйозно сказав: « Друга мить... В цій війні метою Імперії Барух є не завоювання, а самозахист."

Сена ще більше заплутався.

« І останній пункт. Я хочу, щоб ти, Сена, виявляв обережність, обережності і ще раз обережніше - сам Лінвей розумів важливість цього. - Всі ваші дії повинні приймати з розрахунку, що ми в першу чергу зможемо захистити себе."

Хто був лорд Бейрут?

Він був тим, хто міг би керувати подібними Первосвящениками, Богом воєн і само собою Лінлією. Лорд Бейрут особисто підкреслив важливість цього питання, тому його просто не можна було ігнорувати. Зрештою події, на які сам лорд Бейрут вважав за потрібне зробити акцент, досить рідко.

« Ти добре почув те, що я сказав? » — гукнув Лінлей.

« Звичайно, Сена нахмурився і розгубився. - Дядько, я хочу запитати... Хоча ми ще не почали цю війну, її початок і кінець майже визначені. Так чому ж, дядьку ...".

Ті, що сидять поблизу Зесслер, Баркер, його брати та інші розуміли, про що говорив Лінллей... але вони також були спантеличені.

Вони вже знищили Сячу церкву, тоді як знищення культури Теней було організоване силами під керівництвом Бога війни та Первосвященика. Якщо війна дійсно почнеться, то вони мають всі шанси її виграти.

Лінлей похитав головою: « Все, що я можу тобі сказати, це те, ніби у цій війні є набагато більше прихованих небезпек, ніж ви можете собі уявити. Навіть Божества не можуть недооцінювати ці небезпеки."

Присутні в залі були шоковані.

Божества?

В Замці Драконячої Крові ще не було жодної людини, яка дійсно досягла божественного рівня. Делія була тільки на півдорозі до цього, об'єднавшись з Божою іскринкою. А Баркер у свою чергу тільки на початку шляху.

« Дядьку, не хвилюйтеся. Я не підведу", - сказав Сена, нарешті усвідомивши наскільки серйозною була ситуація.

Лінлэй кивнув.

Він все ще був абсолютно впевнений в Сені. Насправді, навіть перед входом в Некрополь Богів Уортон обговорював з ним питання про призначення наступного Імператора. У той час Уортон готувався до того, що син Лінлей Тейлор буде наступним імпером. Але Лінлей мав добре уявлення про характер Тейлора і Сєни.

Сена був чоловіком, який виявляв доброту до інших, але коли прийшов час діяти — він робив це впевнено й палко. Саме такий темперамент адаптований під умови, з якими зіткнеться Імператор.

« Після обговорення цього питання залишилося ще дещо, — сказав Лінлей. Подивившись на кожного, Лінлей зрозумів, про що вони думають. - Так. Я готуюся піти за закриті двері, щоб почати довгострокову тренування. Але, звичайно, Делія відправиться разом зі мною. Баркер також повинен тренуватися. Що стосується місця розташування, то їм є підземний треніровий зал."

Сена, Тейлор і Саша подивилися на Лінлію, їхні очі наповнилися поклонінням.

Їхній батько (дядя) не тренувався навіть протягом одного століття, але покладався тільки на свої власні сили і збирався стати Божественністю!

Божественність — це, безумовно, той, кого всі поважали.

— Лард Лінлей.

- Лінлей подивився на Баркера.

Баркер щиро сказав: « Лаорд Лінллей, процес об’єднання з божественним іскрам вимагає лише вивчення таємниць Закону. Цей процес не вимагає співпраці з природою".

Лінлэй кивнув.

Щоб стати божеством природним шляхом, потрібно постійно тренуватися і з’єднуватись із природою та створювати нові ідеї. Це означало, що все на своєму шляху мусить прийти зсередини.

Злиття з Божою іскринкою, навпаки, в основному означало потребу дослідити таємниці аспектів Закону, які вона містила і все що вам потрібно було зробити - це вивчити їх. Під час злиття іскрою, звичайно, не було потреби налагодити зв’язок із природою.

« Ось чому я думаю, що мені не потрібно вирушати у підземний треніровий зал. Я залишуся в замку Драконячої Крові і буду тренуватись тут." - сказав Баркер. По суті, головною причиною цього було те, що Баркер хотів провести ще деякий час зі своєю дружиною. Врешті-решт, він міг зупинити його злиття тоді, коли хотів.

Це було схоже на читання книги. Ви не повинні читати всю книгу відразу.

Але, звичайно ж, друга причина полягала в тому, що Баркер не хотів турбувати Лінлей та Делію. Зрештою вони були чоловіком і дружиною! Тренуючись з подружнім партнером, ви можете потрапити у досить незручні ситуації.

« Можливо це на краще», - Лінлей кивнув і розсміявся.

Лінлэй повернувся і окинув всіх серйозним поглядом. Він сказав: « Сьогодні я і Делія треную за зачиненими дверима. В той час як ми тренуємося нікому не дозволяється приходити і турбувати нас в підземній кімнаті, якщо не відбуваються щось надзвичайно важливе."

Всі кивнули.

Лінлей раптом знову подумав про попередження Бейрута.

Він швидко додав: « Звичайно, якщо ви дійсно стикнетеся з деякими труднощами або серйозними нездоланними кризами, то мусите негайно повідомити мене. Переконайтеся, що ви знаєте свої власні обмеження. Зокрема... Якщо ви зіткнетеся з чимось дуже дивним або небезпечним, то краще, якщо Ви повідомите про це мені відразу ж. Не допускайте бездумних дій."

Даючи їм ці поради, Лінлей почувався « наче не в тарілці ».

- Розсміявся Уортон.

« Зесслер, - Лінлей повернувся подивитися на Сисутела. - Ти найдосвідченіша людина в нашій групі. Якщо трапиться щось серйозне, то не можна допустити, щоб ці люди поводилися бездумно, опинившись лицем до проблем."

Лінлей добре розумів характери Уортона і братів Баркера.

Незважаючи на те, що вони були далеко не дурнями, коли вони дійсно були розсердені, будь-який з них міг втратити свою голову в спалаху свого гніву.

« Так, лорд Лінлей», - сказав Сесслер.

Лінлей злегка кивнув.

Він уже сказав все, що повинен був сказати. Хоча він не знав, що саме ховається всередині континенту Юлан і чому лорд Бейрут попередив його, Ліндей принаймні якось приготувався.

....

Опустилася темрява. Глибоко в замку Драконячої Крові, у кишеньковому вимірі.

Карманне вимірювання було оточене безмежним хаотичним простором з усіх чотирьох сторін.

Різнобарвний, хаотичний простір... Воно було наповнене таємницями, дуже привабливими таємницею. Але Лінлей та інші добре знали, наскільки небезпечно було хаотичний простір. Навіть Божества не посмів би посягати на нього.

У своїх обіймах Лінлей ніжно поцілував Делію, а потім подивився на неї і проінструктував: « Дидія, ти будеш сидіти на кам’яному ложі під час тренування. А я буду сидіти на підлозі".

Навчаючись в рамках глухого Істин швидкості, час від часу потрібно було перевірити деякі речі. Звичайно, йому потрібно трохи більше місця ніж Деліі, якій навіть не довелося б рухатися під час злиття з Богом.

« Добре. Зрозуміла, - Делія слухняно кивнула, а потім подивилася в сторону Лінлей. - Лінлі, зосередься на тренуваннях. Не турбуйся про мене".

Лінлей і Делія сіли в медитаційні пози, кожен у окремій області. Одна на кам'яному ложі, а інша на підлозі.

Майже відразу Лінлій повністю занурився і настроївся на вітер. Цього разу він зосередив увагу на аналізі Закону Ватра. Зрештою, Лінлей майже досяг божественного рівня через його розуміння Глубінних Істин скорости. Щодо Глубінських Істин Землі, він все ще був на шляху до серйозних результатів.

Лінлей мав негайно зробити це, щоб стати Божественним через його розуміння Глубінської Істіни швидкости.

« З того часу, як я став Великим Святим Магом і моя душа перетворювалася, навіть моє тренування значно зросло», - Лінвей відчував себе більш впевнено. Духовна енергія Ліней простягалася і налаштувалася на коливання сутності вітру.

У його свідомості два абсолютно різні аспекти: “Більний ” і“ М’який ментал" почали зливатися між собою, а також двох ілюстраційних меча знову й знову билися в думках Лінлі. Лінлей постійно перевіряв ці пункти, дозволивши їм доповнювати один одного і таким чином отримати більш повне уявлення про Глубінних істин швидкості. Він також уявляв собі третій меч, який демонстрував можливості Глубінних Істин скороти...

Щоразу, коли ментальні візуалізації не могли розвіяти сумніви Лінлей, він піднімався на ноги і намагався перевірити теорію.

Самоналаштування, злиття, перевірка, заглибине розуміння, тестування...

Лінлей був повністю занурений у всіх ці речі. Він забув про тривалість часу. У його менісильному світі не було нічого, крім цих трьох мечів: « Швидкиймін », повільного меча, об’єднаних Глубінних Істин швидкості. Три цих ілюстраційних меча постійно мінялися.

Наприклад, сила ілюзорного меча Глубінних Істин скорості постійно зростала.

Том 12, розділ 14, Візит Єль

Червень 10034 року за календарем Юлан. Знову спалахнула війна на континенті Юлан.

Імперія Юлан, імперія О’Брайєн і імперії Барух сформували альянс та розпочали масову війну. Противники були слабші за Імперію Рохольт, Рейн, Святий Союз, Темний Альянс і віддалені великі рівнини.

Духовний лідер віддалених великих рівнин, Святий Майстер Війни Тулій вже отримав попередження від Бога війни та Первосвященика, тому він знав, що не повинен йти проти їхніх планів.

Крім того, Тулій був у боргу перед Лінлею... та й він не хотів, щоб воїни долини безглуздо кинули своє життя під руйнівні закляття забороненого рівня Великих Святих Маґів. Отже, Тулій уже послав своїх Святих учнів обговорити справу з трьома Королівствами рівнин.

Хоча три Королівстви все ще не погодилися здатися і присягнути на вірність Імперії Барух, вони також відмовилися від цього.

Що до Святого Союзу й Темного Альянса, то їхні вищі ешелони були знищені і майже зникли в живих Святих. Два найбільші союзи — це грудка пухкого і безформного піску.

Підрозділ армії Імперії О’Брайен пройшов північний коридор хребта Магічних Звірей і увійшли на території Святого Союзу. Королівства і Герцогства Святого Союзу, які мали доступ до добрих даних розвідки, дізнавшись, що Священний острів був знищений і весь найвищий ешелон його влади теж знищено, почали таємно зустрічатися з представниками Імперії О’Брайєн.

Насправді саме Імперія О’Брайен розповсюдила дані про знищення Сяючої церкви.

Крім того - це була правда. Небагато щасливців, які пережили Сіючу церкву були не в змозі хоч якось вплинути. Було ясно... Святий Союз став лише пережитком минулого. Завоювання Імперією О’Браєн було тільки питанням часу.

Принаймні, в даний момент це було лише питанням часу.

Щодо Темного Альянса, то їхнє становище було трохи кращим ніж у Святого Союзу.

Але, звичайно ж, у Сіяючої церкви й культури Теней існувало багато членів, які були розпорошені по цілому світі. Хоча їхні штаб-квартири були знищені і Святих залишилося дуже мало, у них до цих пір було багато керуючих середнього ланку, більшість з яких були звичайними смертними.

Протягом тисяч років ці дві релігії мали великий вплив на правління.

Залишки, які стосуються особливо ревних Сяючої церкви та культури Теней, не були готові просто так здатися.

Справді, вплив релігії був дуже сильний.

З огляду на різні методи, делікатні або криваві, дві релігії, які жили протягом десяти тисяч років, змогли стабілізувати свою внутрішню ситуацію. Вони вирішили, що будуть готуватися до бою проти Імперії Юлан і імперія О’Браєн... Вони воюватимуть до самого кінця, бо не хотіли здаватися.

....

У підніжжя гірського хребта Магічних Звірей, на пустельній дорозі в південно-східній провінції Імперії О’Брайен.

Дивна людина з накинуті поверх зеленим плащем стояв посеред дороги і дивився на те, що було перед ним. Єдине що можна було побачити з-під плаща - це стирчать ісохші-тонкі, як кігті у курча, пальці ... Бачачи це можна було зрозуміти - цей чоловік дуже старий.

Тільки...

Його очі були маслянисто-зеленого кольору, як очі вовка в ночі.

Загалом за ним стояло дев’ять покритих срібними плащами фігур. Ці фігури були дуже шанобливі, наче раби.

« Кентинент Юлан. Так це континент Юлан..." - стародавній, низький голос виходив від старого в зеленій плащі.

"Кашель, кашлю..." - старий загорнутий в зелений плащ здавався досить крихким.

Несподівано на горизонті з’явилося двоє молодих чоловіків, які скакали галопом верхи на конях. З якоїсь причини, коли двоє чоловіків побачили силуеті в зеленій плащі і дев'ять таємничих чоловіків у плащах позаду нього, вони відчули холодну тремтіння та їхні серця стисувалися.

Двоє чоловіків, що скакали, свідомо потягли за поводьство і відправляли коней в сторону, збираючись на високій швидкості їх обгнути.

Вони не хотіли наближатися надто близько до цих, здавалося б, таємничих людей.

- Бачимо двох молодих чоловіків маслянисті очі старого чоловіка. Він був настільки худий, що здавалося він складався тільки з кісток, та обтягуючи їх шкіри. Коли його рука витягнулася, а кігті-пальця вперлися, дивна невидима сила раптово зв'язала цих двох молодих чоловіків.

« Ааа! Ааа!»

Двоє молодих чоловіків не могли рухатися, а потім їхні тіла запарили і вони зрозуміли, що тепер їх тіло більше не під їхнім контролем. Наче випущені стріли, вони кинулися в сторону цього костюмованого у зелений плащ старого. Коли вони зрозуміли, що були заручниками небезпечної ситуації, то почали кричати.

« Хруст! Хруст!»

Його дві руки стиснули на головах двох чоловіків, які відразу почали тремтіти й трястися. Вони могли думати, що в них почався епілептичний напад.

« О, Бог Війни, Первосвященике? І легендарний воїн Драконячої Крові? - пробурмотів під ніс старий, а потім підняв свої маслянисті зелені очі і подивився на двох трясутих чоловіків, - бідні діти. Я подарую вам вічний спокій."

Коли він домовився двоє чоловіків впали на землю, але від їх тіл більше не виходило будь-який аури. Вони були мертві.

« Жаль. Ці дві душі були занадто слабкі. Поковтнувши їх, я практично не отримав ніякої користі" - старий спокійно зітхнув.

Поглинання душі?

Якби хтось був поруч і почув це, то він був би в жахі.

Однак дев’ятеро чоловіків у срібних плащах спокійно і мовчки стояли за його спиною. Вони з повагою очікували чогось.

« На континенті Юлан починається ера великих воєн. Це чудова можливість для всіх нас. Ідіть, діти... і не розчаруйте мене, - пролунав старий голос хмарного в зелений плащ старого і відразу після, дев'ять фігур у срібних пальтох впали на одному коліно. - Так, Великий Чорнкнижник!"

Потім...

« Ти звичний! Свишь!».

Дев'ять фігур у срібних плащах звернулися дев'ятьма точками на горизонті. Вони рухалися так швидко, що якби Ліндлей і Десрі побачили їх, то були б дуже здивовані.

« Кентинент Юлан. Десять тисяч років... він так сильно змінився - тихо зітхнув старий. - Спочатку треба відновити свої сили. Коли я матиму час відвідати лорда Бейрута".

Через деякий час старий зробив рух і перетворився в розмивання зник.

....

Імперія Барух. Замок Драконячої Крові. Головний зал.

« Великий брат Єль, ви прийшли в нещасливий час. Кілька місяців тому мій старший брат почав тренуватися за закритими дверима", - безпорадно говорив Уортон.

"Третій брат знову почав медитативну вправу?" - насупився Єль.

« Щось не так? Є якась проблема? Чому б тобі не поговорити про це зі мною. Думаю, я зможу допомогти" - сміючись говорив Уортон. Він точно знав, наскільки близько Йель з Лінлією і якщо Єль має важливі справи, то напевно допоможе.

Йель помедлив і потім продовжив: « Уортон, чи не можна організувати з третім братом коротку зустріч? »

Уортон відповів: « Великий брат Єль, я справді вибачаюся. Це тренування за закритими дверима відрізняється від попередніх. Вона дуже важлива. Перед її початком мій старший брат видав наказ, що якщо не станеться щось надзвичайно важливе, нам не дозволяються йому заважати. Насправді, навіть якщо б я погодився тобі допомогти, мені все ще потрібно буде отримати дозвіл від містера Зесслера та інших."

Замок Драконячої Крові розглядає тренування Лінлей як завдання першорядної важливості. Хоч би як Йель був близький з Лінлією, йому не дозволять зустрітися з Лінлей якщо на те не буде дуже вагомої, аргументованої причини.

« Якщо це так...», - Йель на мить завмер.

« Тоді я не заважатиму третьому братові. У будь-якому випадку, у мене є деякі інші справи, які вимагають моєї уваги." - сказав Єль.

....

На початку подорожі Єль Замка Драконячої Крові було не так вже й легко. Ніхто не звернув на нього особливої уваги.

Наступний день.

Імперська столиця імперії Барух. Імператорський палац.

Сена ввійшов у сад і посміхнувся тому, хто чекав на нього: « Пане Єль, я дуже шкодую за вами. Головуючий Єль, будь ласка, сідайте."

Коли Сена почув, що його відвідав Єль, він негайно кинув усі свої справи і прибув сюди для особистого зібрання.

Сена знав, наскільки Єль був близьким до Лінлі.

« Імператор Сена, я не поспішаю. Питання вашого Імператорського Величності мають більш важливе значення, - скромно сказав Єль.

Коли Йель приходив до Лінліа, він також грався з Сіною. Але тепер Сена був імператором. У Імператорському палаці Єль треба було дотримуватися етикету і поводитися скромно та тактовно.

« Єль, який єредічником, не мусить бути таким церемонійним. Чому ви так себе поводите? - Кажіть, що сталося? Якщо я зможу допомогти, я безперечно допоможу".

Єль почав говорити: « Тоді, Імператор Сена, я скажу прямо. Я сьогодні наніс Вам візит, щоб попросити Вашої допомоги. Імператор Сена, в даний момент Ви почали широкомасштабну війну проти Імперії Рохольт, чи не так? І вже провели переможну серію битв? "

- Сена злегка кивнув.

Він задавався питанням - чому Єль згадав про це?

« У мене є прохання, що може здаватися трохи надмірною" - сказав Єль.

- Сена подивився на нього.

Після того як Єль посміхнувся, він продовжив: « На рахунок цієї ситуації. Я знаю, що угода трьох Імперій, включаючи Вашу, спрямована на повне завоювання континенту. Битви, безумовно, будуть дуже жорстокі і я також вважаю, що ваша Імперія Барух вже захопила багато ворожих солдатів."

« Це правда. Що з того?

Під час війни ворожі солдати часто плювали.

Крім того, метою війни є завоювання всієї Імперії Рохольт. Як міг Імператорський клан Імперії Рохольт підкоритися їм? Природно, що вони чинитимуть опір.

« Імператор Сена, більшість полонених ворожих солдатів будуть рабами. Я хотів би запитати Вас, чи не могли б Ви продати їх моєму Конгломерату Доусон?

Сена відразу насупився.

Продати всіх полонених солдат Конгломерату Доусон?

В дійсності, в майбутньому ворожі солдати будуть використовуватися як кушене м’ясо майбутнього бою або ж їх відправлять на примусову працю будівництва доріг, знищення лісів тощо. Вони будуть використовуватися для виконання всіх видів важкої ручної праці. І так, можливо частину з них буде продано як рабів.

Но... щоб продати всіх полонених солдат одному Конгломерату?

Таке було рідкістю.

Адже під час такої великоїмасштабної « війни » між великими Імперіями на знищення, кожна імперія майже напевно має дві-тримок активних солдатів з можливими мільйоном-другим в резерві. І в такому випадку війни - до повного знищення, безліч солдатів стають полоненими. Наприклад, якщо буде знищено велику армію, то цілком можливо, що будуть полонені сотні тисяч солдатів.

Протягом захоплення цілої Імперії Рохольт, кількість полонених буде лічитись сотні тисяч або й більше.

Кілька сотень тисяч вояків, незважаючи на те що вони були поневолені, все ще вважались великою військовою силою. І продати таку силу торговельному союзу? Військова сила торгового союзу?

Сена вагався.

Хоча Єль був великим братом Лінлей, він справді багато просив. Він просив, щоб Імперія Барух продала всіх захоплених солдатів Конгломерату Доусон?

« Імператор Сена, про що ви турбуєтеся? У мого Конгломерата Доусон немає великої кількості територій, але також у нас є воли Святого рівня, наприклад третій брат. Це лише захоплені раби, - уготував Єль. - Імператор Сена, сподіваюся Ви допоможете мені".

Йель говорив неймовірно щиро.

« У минулому Ваш Конґломерат Доусон ніколи не був причетний до работоргівлі. Чому ви вирішили купити стільки полонених зараз? "

« Це внутрішній секрет Конґломерату. В даний момент ми розробляємо спеціальні план на розвиток".

Сена кілька хвилин мовчав і потім подивився на Єль.

В дійсності, захоплені солдати для Імперії Барух були не такі важливі. Зрештою, їхня мета була повна захоплення Імперії Рохольт. Отже, питання про викуп солдатів Імперія Рохольт після битви не стояв. Крім того, коли Сена розглядав питання про продаж рабів Конгломерату Доусон — чи може Конґломерат Даузсен також хотіти керувати світом?

Ну і жарт!

Врешті-решт, справжня основ будь-якої Імперії була найсильнішими воєводами!

« Добре. Я згоден», - відповів Сена.

« Імператор Сена, дуже дякую вам. - Ви дійсно мені дуже допомогли. Я дійсно вдячний Вам".

Сена та Єль ще трохи поспілкувалися, і після невеличкого обіду він поїхав.

Після того як Єль виїхав, Сена все ще був збентежений і роздумував над цим питанням: « Чому Конгломмерат Доусон несподівано вирішив займатися работоргівлею без жодної причини? Крім того, якщо покладатися на те, що я знаю, Єль і дядько знаходяться в дуже близьких стосунках і сам Йель є надзвичайно доброю людиною, яка майже ніколи не просить від інших нічого складного. Але зараз..."

Том 12. Розділ 15 — раптова зміна

Зима 10034-го року за календарем Юлан склалась надзвичайно невдалою для Імператора Джаффні Імперії Рохольт.

"Ваша Імператорська Величність".

Улюбленим подружжям Джаффні було лише 18 років. Вона також була магом стилю води і прямо зараз вона лежала на ньому і навмисно використовувала дві тверді точки своєї грудей щоб масажувати тіло Джаффні. Імператор Джаффні був воїном сьомого рангу і його тіло було дуже міцним.

У минулому він, мабуть, перекинув би цю вродливу жінку і затиснув її під стегнами.

Але сьогодні він був не в настрої.

« Уходи. - Імператор Джаффні роздратовано штовхнув свою вродливу дружину подалі від себе.

Коричневласна красуня зробила кілька кроків назад, а потім вимушено усміхнулася і пішла геть.

Гарні жінки?

Він практично втратив свою Імперію. Як він міг бути зараз в настрої різатися і стрибати з красивими жінками?

« Всі ви, ідіть ***! Ви всі!» - махаючи рукою, Джаффні кинув книги і документи, які були на столі перед ним, а також деякі прикраси, що розлетілися в різні боки і потім впали на мармурову підлогу. Служниці та слуги були налякані і всі відразу пішли геть.

« Ця імперія Барух надто зухвало, дуже зухвала!» - очі Джафні яскраво горіли, але його лоб був весь в поту.

Він був дуже злий!

Водночас він почувався безпорадним.

« Чому? Чому так сталося? - Чому всі Святі Імперії Рохольт більше не звертають на нас уваги? Чому всі вони зникли? Вони бояться цього Лінлію? Він став відомим лише кілька десятиліть тому. Що в ньому такого, щоб його боялися? "

Він люто сварився... але, глибоко в серці Джаффні знав, що все що він може зробити - це тільки лаятися.

Він не міг нічого вдіяти, коли зіткнувся з багатошаровим вторгненням Імперії Барух. Усі його святі Імперії наче провалилися крізь землю. Він не міг знайти жодного. Єдиний святий, який був відданий Імперській династії, був розбитий вдребезги на полі бою одним сильним ударом хвоста Дракона Тірана.

У його розпорядженні не було жодного святого.

« Що робити? Що робити? Чи буде моя Імперія Рохольт знищена ось так просто?

З тих пір, як поширилися новини про союз між Імперією Юлан, імперія О’Браєн і імперія Барух багато Святих Емізію Роголт зникли. Зрештою ці Святі розуміли, що саме з себе представляє ця угода...

Угода між Богом війни, Первосвящеником і Лінлєю!

Не так давно, Лінлей зруйнував Священний Острів Сяючої церкви. Можливо звичайні люди не знали про це, але майже всі Святі були обізнані. Навіть сильна церква, коріння якої було стародавнім і простягалося глибоко, була зруйнована. Святі Імперії Рохольт знали, що опір означав смерть.

Звичайно, жоден з них не хотів ані бачитися з Імператором Джаффні, ні слухатися його наказів.

Оскільки в Імперії Рохольт більше не залишилося Святих, то всі битви і битв були пов’язані з Лінлією.

« Імперія існувала вже тисячі років. Невже загибель Імперії відбудеться під час мого правління? Сьогодні він отримав звістку, що Імперія

Барух захопила ще одне місто. І це незважаючи на те, що армія зробила все можливе для захисту міста...

У ворога було три дракони Святого рівня!

Навіть якщо дракони зі Святого рівня не так часто атакували, а лише мілко літали навколо... Вони все ж вбили трьох лідерів Імперії Рохольт. Звичайно, бойовий дух Імперії Рохолт впав і побачив драконів Святого рівня.

Як вони мали боротися в такому стані?

— Ти Джаффні, вірно?

Джаффні, який весь цей час випускав свій гнів, був миттєво наляканий до такої міри, що його серце стисалося. Це був його особистий кабінет, і двері в нього була закрита та охоронялася вартовими. Двері не було відкрито... Вона навіть не зрушила.

Але хтось був всередині кабінету.

Джаффні поламав свій страх і подивився туди, звідки походив голос.

Там стояли два худих, одягнені в одежу з короткими рукавами, чоловіки. Не дивно, що навіть під час зими бути одягненим із короткими рукавами було не так вже й несподівано... Зрештою, як воїн сьомого рангу, він міг зробити також. Але Джаффні не це шокувало, очі цих двох були лютими і всепожирними.

Незважаючи на те, що вони не зробили нічого, в мить ока вони наситили кімнату холодної, жорстокої і лютої аурою.

« Як... Як ви сюди потрапили?» - жах сказав Джаффні.

« Як ми сюди потрапили? — лисий, ридав чоловік і з насмішкою відповів. - Легко. Ми вбили охоронців зовні, потім відкрили двері, зайшли і закрили. Ось так просто."

« Відчинили двері, закрили двері? »

Він був у кабінеті, але не бачив щоб двері відкривалися або закривались.

Серце Джаффні було шоковане. Запекла Аура, яка вбила цих двох чоловіків. Вона спонукала його віщувати: « Може вони прийшли мене вбити? Вони тут за наказом Лінлей? "

На думку Джаффні, можливо лише легендарний Лінлей мав право командувати такими сильними винниками, які були готові прийти сюди і вбити його.

« Джаффні. Слухай уважно, - холодно сміючись говорив худий, лисий чоловік - наше прибуття є щастям для тебе."

« Чудове щастя. Це жахливо." - про себе лаявся Джаффні, але він не міг показати ні краплі незадоволення на своєму обличчі. Він боявся, що якщо він роздратує цих двох - вони насправді можуть його вбити.

Інший худий чоловік мав коротке золоте волосся, які виглядали так само жорстко як цвяхи. Чоловік з золотим волоссям подивився на Джаффні, і холодно сказав: « Ми, два брати, ставимо прості умови. Перше - даруй нам титул Герцога. І друге - ти повинен виділити нам кілька тисяч служниць і слуг для нашого Вільного користування. Звичайно, натомість ми, брати, позбудемося цих трьох роздратованих драконів Святого рівня."

Джаффні протер очі і шокований на цю пару.

Він був приголомшений.

— Ти мене не розчув?

Два брати тисячі років жили у в’язниці Ґебадос, які вели життя гірше за пса.

У в'язниці Гебадос Святий ранг був слабшим. Вони жили життям, сповненим страху і битв. З кожним пережитим днем, вони боялися, що наступний день принесе їм смерть... Адже в Тю'ї Гебадос не було природної сутності елементів. Енергія, яку вони витрачали не могла бути заповнена... Єдиний спосіб — це вбивати інших биків і поглинати енергію з їхніх тіл.

Святі весь час билися один з одним.

Якщо вони бачили божественності, то могли лише виконувати їхні накази, бо страх брав свій. Божества могли знищити їх, не даючи шансу на опір. Окрім того, довкілля в Т’юремі Ґебадос було небезпечним. Якщо не бути обережним, будь-хто міг померти.

Життя гірше, ніж у собаки!

Безчислені битви!

Їхній розум був під постійним тиском!

Не тільки вони... Навіть солдати Божественного рівня, такі як Дайлін, почувалися там нещасливо. А для Святих це було сутичкою.

Але нещодавно, на величезних просторах Плоскості Тю'ми Гебадос, їм пощастило... Вони знайшли ледь помітне просторове істоназріння і змогли вибратися. Вони повернулися. Повернулися до світу смертних. П’ять тисяч років життя гірше, ніж у собаки. От тільки це зробило їх божевільним.

Вони хотіли панувати над іншими, змушувати інших робити те, що вони хочуть, жити життям.

« Милорди, ви кажете... що якщо я дарую вам Герцогства, кілька тисяч слуг і служниць, ви мене позбудетеся цих драконів Святого рівня? Він відчув, ніби на його колінах з неба сталося чудо.

« Так. Що, ти не згоден?» - насупився худий лисий чоловік.

« Згоден. Як я можу не погодитися? - Мілорди, не хвилюйтеся. Лише кілька тисяч служниць і слуг? Не проблема. Навіть якщо ви хочете десять тисяч, це не було б проблемою. Герцогство? Навіть якщо ви хочете Княжство, я погоджуся."

Боже мой!

Імперія Рохольт щодня поглинається і була на півдорозі до знищення. І зараз, з'явилися два власники, які готові служити йому. Чи було щось, що Джаффні не був би готовий їм віддати?

Якщо йому доведеться піти на невольничий ринок, скільки будуть коштувати десять тисяч служниць і слуг?

"Відмінно" - обидва посміхнулися в весь рот.

« Але, мілорди, ці три дракона Святого рівня дуже сильні і за ними стоїть ще сильніший висотний Водій святого рівня, Лінлей», - Джаффні обережно подивився на двох чоловіків перед ними. Він боявся, що вони не зможуть здолати Лінлей.

Зрештою, дії Лінлей були занадто вражаючі, особливо коли він власноруч знищив Священний острів.

« Линлей? Який Лінлэй?

« Він Святий?», - холодно запитав худий лисий чоловік.

« Так, звичайно. Єдиний Бог людства - це бог Війни і Первосвященик." - Джаффні не знав, що Сезар теж став божеством.

« Мм. Тоді не турбуйся. Якщо він Святий, ми можемо його позбутися" - впевнено сказав чоловік з золотим волоссям.

В’язниця Ґебадос була місцем постійної війни і кровопролиття. Здатність вижити у такому місці протягом п’яти тисяч років говорила про їхню силу. У таких місцях слабші помирали рано. Вони були Верховними святими, які постійно шукали просвітлення шляхом битв.

Очі Джаффні загорілися.

« Тоді, мілорди, сьогодні ви можете оселитися в Імперському палаці. Я обов'язково організую все для вас." - відношення Джаффні перед цими двома виборцями було дуже скромним.

«Добре», - двоє чоловіків задоволені кивнули.

Їм дуже подобалось бути шанобливими. Вони також любили почуття вищості над іншими. 5000 років жахливого життя дуже сильно вплинуло на них.

....

Армія Імперії Барух була поділена на дві частини, і вже пронеслась до внутрішніх міст імперій Рохольт.

"Робоаар".

Змієвидний дракон завдовжки понад сто метрів, плавав у повітрі. Його драконячий рев потряс увесь світ, заставляючи місто під ним здригатися разом з луною. Гурмодавець бачив, що ворожий гарнізон був у такому страшному становищі, як вони тремтіли.

Під мурами міста були присутні збуджені та усміхнені обличчя солдатів Імперії Барух.

Дракони Святого рівня захоплення міст ставали набагато легшими.

"Громовий Дракон Святого рівня?" - почувся нікчемний і холодний голос. Худою лисий чоловік, одягнений в бездоганну золотоосисту мантію, раптово злетів із міськими стінами. Жорстока аура оточила його природним чином. Прямо зараз він дивився на супроводжувача, що ширяє біля святого Громоя.

« Прибув гість Святого рівня?», - Громодавер був здивований. Минуло багато часу з тих пір, як він востаннє зустрічав воїна Святого рівня. Він пильно дивився на свої очі розміром з колесо на Святого перед ним.

Подивившись ближче на крука, він став обережним.

Жорстока аура, яка походить від цього чоловіка природним чином, змусила його почуватися трохи неспокійно.

5000 років постійної готовності до битви і вбивства. Після 5000 років, від них звичайно буде виходити така аура.

« Іди назад і скажи Лінлію, що він повинен знати свої обмеження... Він повинен поводитися як хороший хлопчик і відкликати свою армію... Інакше, - громовик голосу тоючого лисого чоловіка. Однозначно, у нього не було ні краплі поваги до Лінлей - Я вб'ю кожного Святого, посланого ним."

« Закрий свій рот», - люто крикнув Громояр.

Солдати Імперії Барух також були розлючені. У їхніх серцях Лінлей був непереможний.

« Хмм», лисий, худий чоловік зимував і перетворився на смугу блискавки, попрямувавши у напрямку голосу Громоясера.

Грозир святого рівня також перетворився на смугу блакитної блискавки. У повітрі, людина і магічний звір, ці два Святих, зіткнулися один з одним. Сильно стороною Громовиста Святого рівня була його швидкість... Вона була на одному рівні з Бебе.

"Сміється!" - говорив зневажливо вигук.

Зламаний, худий чоловік завдав великого удару своїй правій нозі. Його права нога злобно, наче велетенський ніж, зіткнулась з хвостом Громошяр. Чулися звуки ламаних кісток. Кості хвоста Грімояр був зруйнований і його величезне тіло, наче метеор, було відправлене вниз і потім з великою силою зіштовхнулося з землею.

"Буум!"

Земля тремтіла. Після зіткнення Гуродавер створив у землі великий кратер і багато великих тріщин.

« Умри!», - лисий, тонний чоловік кинувся вниз.

"Свист!"

Я озвучував звук розсікаючого повітря... Гурмодавер відблискував і він миттєво почав летіти. Він рятувався втечею на Північ з поточним хвостом його кров'ю.

У кратері приземлився чоловік, що тоне.

« Його швидкість дуже навіть непогана. Шкода, що він занадто слабкий. Він навіть не зміг прийняти одного мого удару." - зневажливо сказав лисий худий чоловік. Скількох Святих він убив у Тюрмі Гебадос? Він навіть не звернув уваги на силу Громодавця.

Том 12, розділ 16, — П’ять років

Війна між Імперією Барух та імперія Рохольт тимчасово припинилася.

"Отче, ви всі думаєте, що ми повинні зробити?"

Усередині головного залу Змієй Крові зібралася група людей, у тому числі Сену, Вортона, Ґейтса, Гіллмана та Ніни. Вони обговорювали, як розібратися з двома новими виятелями Святого рівня, які немов нізвідки виникли в Імперії Рохольт.

Уортон, Зесслер, Гейтс та інші щойно вислухали промову Сени.

Вони були надзвичайно здивовані.

« Ета Імперія Рохольт... Коли вони встигли знайти двох сильних вовчів святого рівня? ", нахмурився Хіллман.

Тепер, коли він міг тренувати свою бойову-Ці високорівневі методи, він став воїном восьмого рангу. Хоч його сила була набагато слабша за Уортона, Ґейтса та його братів, то він був дуже високим у замку Драконячої Крові.

« Отче, дядьку, ви впевнені, що зможете здолати їх?»

Уортон пробурмотів: « Якщо наше розуміння Закону не дуже високо, то ми маємо божественні артефакти і Верховні Воїни. Якщо ми будемо серйозно битися з цими двома святими, ми все ж повинні бути в змозі перемогти."

Гейтс, Анке та інші кивнули.

Зесслер лагідно посміявся: « Уортон, ти плануєш битися з цими хлопцями? »

- Вортон подивився на Зесслера.

- Гейтс і Анке дивилися на Зесслера.

Зесслер знову сміявся, але цього разу звук був холодним і підступним: « Я хочу запитати вас про це. Якщо я попрошу одного з вас битися з драконом Тіраном і Золотим Драконом одночасно, чи змогли б ви здолати їх обох? "

"Ну..." - Уортон, Гейтс та інші вагалися.

Перемога проти одного магічного звіра святого рівня була б досить проста. Але проти двох... Все, чого вони доб'ють це нічия.

« Хмпф, ви не можете їх перемогти, але все ще хочете битися з ними? — посміявся Зеслер. - Ви ж не забули слова лорда Лінлей, які він сказав перед тим як почав свою вправу за зачиненими дверима? "

Уортон та інші раптово зупинилися. Вони відразу згадали його слова.

У той час, Лінвей весь час повторював - в випадку якщо вони зіткнутися з чимось дивним, Вортону та іншим було заборонено брати на себе більше, ніж вони можуть осілити. Окрім того, Ліллей сказав, що в цій війні було багато прихованих загроз. Це була причина, через яку Лінлей тривожився.

« Лаорд Лінлей сказав, що страшні погрози заховані в прийдешній війні. Погрози, які навіть божества не можуть ігнорувати - Зесслер подивився на Уортона та інших. - Мені пам'ятається ви казали, що не розумієте, як така проста війна з приреченим кінцем може мати приховані погрози, адже так? Ну, тепер ви знаєте»

На початку війни навіть Лінлей не знав, якими будуть погрози.

Лінлей непокоївся лише через попередження лорда Бейрута, тому він попередив Уортона та інших.

Уортон та інші не могли цього зрозуміти. Вони думали, що в цій війні не буде несподіваних подій.

"Містер Зеслер, що Ви тоді пропонуєте?" - насупив брови Сена.

Уортон, Гейтс та інші були здивовані.

« Легко думати мізками. На континенті Юлан існують не так багато Святих. Такі вочі, як лорд Лінлей і Лорд Десрі, повинні знати навіть про тих Святих, які займаються приватними тренуваннями, чи не так? Але вони обидва сказали, що Імперія Рохольт не має у своєму розпорядженні високорівних Святих. Тоді варто замислитись, звідки взялися ці два власники Святого рівня?" - вимовив Зесслер.

« Вони раптово з'явилися і змусили зупинити війну».

Зесслер холодно засміявся: « Очевидно, погрози, приховані в цій війні, почали з'являтися ...».

Уортон подивився на Зесслера. Але згадав, що їм сказав Лінллей: “Якщо ви зіткнетеся з чимось дивним і небезпечним, то вам треба спочатку обговорити це із більш досвідченим Зесслером Бурунді.

Зесслер спокійно сказав: « Все просто. Не поспішайте розібратися з цими двома святими. Лорд Лінлей також сказав, що нашою метою в цій війні не є повне домінування над іншими Імперіями. Нічого поганого не станеться, якщо ми завоюємо трохи менше земель. Найважливіше, це захистити самих себе."

Все злегка кивнули.

« Гаразд. Тоді давайте просто почекаємо і подивимося, які ж загрози приховані в цій війні."

« Якщо ми зіткнемося з серйозними критичними ситуаціями, то не будемо брати на себе більше, ніж можемо осілити. У такому випадку ми повинні просто попросити допомоги у лорда Лінллей, - сказав Зесслер. - Що ж до того, що сталося зараз, лорд Лінлей ще тренується тільки півроку і ситуація не така критична. Немає необхідності турбувати лорда Лінлей".

....

Час швидко пролетів. Невдовзі він провів п’ять років за тренуваннями.

Протягом цих п’яти років континент Юлан перебував у стані хаосу. Війни, які вели Імперія Барух, імперія Юлан та імперії О'Айєн тимчасово припинялися і навіть у Святого Союзу й Темного Альянса з’явилися таємничі вожді.

Ці таємничі вожді мали велику силу.

Всі війни зупинились

....

Зама 10039-го року за календарем Юлан. Темна зимова ніч була дуже холодною. Троє чоловіків середніх років, одягнених у товсті мантії, їхали верхи на гарних жеребців, рухаючись високою швидкістю через безлюдні дороги в напрямку найближчого міста.

« Ха-ха, місто Блакитного Лева знаходиться попереду. Коли ми прийдемо туди, ми троє братів повинні випити кілька пляшок вина щоб розігрітися." - лідер трійці, великий, міцний чоловік голосно засміявся. Ця ділова поїздка була дуже прибутковою і зараз вони були в дуже доброму настрої.

Стіни міста Блакитного Лева височіли перед ними.

Вони рухалися вздовж стін.

« Дивно. Чому тут так тихо?», - три брати дісталися до воріт міста, але побачили що вони були відкритими і незахищеними. Жодної живої душі не бачили.

« Незважаючи на те, що місто Блакитного Лева не дуже велике, то воно досить шумне. У місті живе сто тисяч людей. Чому рано вранці нікого не видно?», - три брати поспішали і потягли своїх жеребців вглиб міста. Їх зараз роздратувала цікавість.

Посередині широких вулиць міста не було жодної людини.

Повна тиша!

Час був приблизно сім або вісім ранку. Зазвичай в цей час вулиці повинні були бути шумними і переповненими людьми.

« Що тут в біса відбувається?» - три досвідчені мандрівники відчували, як тремтіли їхні серця.

Ця дивна ситуація їх занепокоїла.

« Дивіться вперед. Що це? Двоє людей лежали на землі. Троє негайно побігли в їхній бік.

Але як тільки вони наблизилися...

« Вони мертві!», - обличчя Трійці раптово змінилося в кольорі. У двох людей, що лежали на землі, кровоточила з усіх отворів і через те що навколо них стікалась кров'яна лужа темно-фіолетового кольору.

Підул холодний зимовий вітер, замулюючи трьох чоловіків середніх років раптово здригнутися.

Здалеку донісся переляканий крик.

Троє чоловіків середніх років раптово повернули голови. Вдалині вони побачили жінку з розчавленим волоссям, яка бігла з обличчям повним страху.

« Чому ти тікаєш? Що тут відбувається?" - відразу ж крикнув лідер трійці. Вони також були мандрівними мандрівниками. Часто вони бачили смерть, і людські тіла не мали достатньої сили, щоб налякати їх. Їх лякала ця жахлива тиша.

« Мартви. Всі мертві. Вони всі мертві." - жінка подивилася на трьох чоловіків середніх років, її очі були вип'яні і тремтіли.

« Що ти маєш на увазі під » всі мертві?", - толика страху пробудилася в їхніх серцях.

« Всі люди в місті померли. Всі вони мертві. Все до одного!», - божевільним чином кричала вона.

Троє чоловіків відразу злякалися.

Всі в місті померли?

« Всі мертві, всі померли!», - жінка бігала навколо, здавалося вона повністю збожеволіла.

За одну ніч, місто Сінго Лева з населенням у сто тисяч осіб, залишилося лише кілька щасливих людей.

Місто смерті!

Новини цієї події швидко дійшли до Імперської столиці і Імператора Сени.

Сена в гніві негайно послав людей для розслідування цієї події.

У той самий час він послав людей, які хотіли дізнатися більше.

Коли розслідування закінчилося, Сена, відчувши, що ситуація виходить з-під контролю і негайно поспішив до Замку Драконячої Крові.

Всередині замку Драконячої Крові.

У замку зібралося багато людей. Не тільки Уортон і Гейтс... Ніна, Ребекка, Ліна та інші також були присутні. Всі відчували, що це була суперечлива проблема, і всі вони зібралися обговорити способи вирішення цієї проблеми.

« Ситуація дуже дивна. Майже сто тисяч мешканців цього міста померло одним способом: кров зійшла з усіх отворів і на їхніх тілах не було виявлено жодної рани. Починаючи з наймолодших дітей до воїнів сьомого рангу... Всі були однаковими, - сказав Сена.

За одну коротку ніч усе місто померло дивним чином.

Навіть солдати калібру Уортона відчули холод, який пробіг по їхніх серцях.

« З того, що мені відомо, це вже не вперше, коли таким чином вмирає все населення міста» - оголосив Сена.

- Уортон глянув на Сену.

Сена продовжив: « Місяць тому, на кордоні Імперії О’Браєн відбулося щось дуже схоже. За одну ніч майже всі мешканці міста загинули. Але, тому що це не сталося в нашій Імперії, я не звернув на це великої уваги."

Дворецький Хірі нахмурився: « Це дуже незвичайна подія. Наприклад, що сталося з 100 000 жителів міста Сінеґо Лева і чому вижили кілька дюжини людей? "

«Верно. Чому там було кілька дюжини тих, хто вижив?"

Якби надзвичайно сильний воєвод використовував якесь невідоме заборонене заклинання щоб вбити їх, всі люди у межі досяжності цього закляття померли б. Навіть якщо б подружжя вижило, ті, хто вижив, були б сильними воєводами. Але всі, що вижили це звичайні люди.

"Вдобавок, будівлі не принесли жодного урону" - продовжив Сена.

Усі в залі були збиті з пантелику.

« Я відправив людей на розслідування, але ми не знайшли доказів. - Так, між тими, хто вижив, було щось спільне»

Усі присутні відразу повернулися до Сени.

« У досить важкодоступних місцях були ті, хто вижив. Наприклад, половина з них тримались у глибоких в’язницях. А решта були або у підземних кімнатах, чи в інших важкодоступних місцях." - пояснив Сена.

« Краснодоступні місця... тому вони не померли, - кивнув Зесслер. - Можливо, це навіть не було заклинанням. Врешті-решт, магічне заклинання, яке може покрити таку ділянку, не зупинилося б перед цими важкодоступними місцями.

« Я раджу звернутися до лорда Лінллей за допомогою», - зітхнув Зесслер.

- очі Уортона та інших забллесли.

Якщо прийде Лінллей, вони будуть почувати себе набагато впевненішими і не зможуть такого безладу, коли сталися такі події.

« Так. За останні п’ять років відбулося дуже багато дивних подій. Наприклад, війни або нові таємничі релігії нашої Імперії чи це мертве місто...

« Я згоден. Ми повинні звернутися до мого брата, - кивнув Уортон.

На обличчі Ліни зацвіла усмішка: « Якщо великий брат Лінлей вийде, то це буде розв’язанням. Великий брат тренується вже протягом п'яти років. Мені цікаво, наскільки більше він став."

Коли ми почули промову про Лінлію, на обличчях присутніх також з’явилися усмішки.

Після конференції, Уортон, Ґейтс і Зесслер стали представниками групи й вирушили до входу в тренірову кімнату.

"Однну хвилиночку" - тіло Уортона покрилася шаром бойової-Цеї і він пройшов прямо до кишенькового виміру.

Через кілька секунд.

«Треск! Тріск!»

Через деякий час, пройшовши через ці струмочки енергії, які з’явилися внаслідок цього, уортон і Лінлей почали діяти. Лінлэй був одягнений в небесно-синю мантію, а його волосся було розпущеним. Побачивши Лінлей, Зесслер і Гейтс раптом відчули себе набагато краще.

« Ґейтс, Зесслер, що ж таке сталося? Що ви так поспішаєте до мене? » — усміхаючись запитав Лінлей.

Том 12, розділ 17, — Загадкові релігії

Лінлэй справді занепокоївся, коли побачив Уортона, Ґейтса і Зесслера.

Врешті-решт, перед тим як почати свою віддалену вправку, він попросив їх турбувати його тільки в надзвичайних ситуаціях. Але Уортон та інші прийшли за допомогою. Ситуація явно була критичною.

« Може бути, приховані загрози цій континентальній війні проявили себе?» - Лінвей трохи нервував.

Уортон, Гейтс і Зесслер подивилися один на одного. Після того як він побачив тебе, то подивився на Лінлію і сказав: « Ліорд Лєллей, ви тренувалися за зачиненими дверима протягом п’яти років. За ці п’ять років відбулося багато подій, що сталися від початку війни. Ми не можемо пояснити все на одному диханні. Давайте повернемося назад і ми спокійно все обговоримо."

Лінлей злегка кивнув.

Вийшовши з підземної зони, Уортон раптово запитав: « Старший брате, ти дістався божественного рівня? »

Гейтс і Зеслер також подивилися на Лінлей. Зрештою, Лінлей думав, що йому до Божественного рівня потрібно років десять. Відтоді минуло майже шість років.

« Мені залишилося трохи, - Лінвей похитав головою з ледь помітною посмішкою. - Якби ви не перервали мою вправу, можливо, я б прорвався через півроку".

Лінлей мав сильне бажання стати Богом. З його нинішнім рівнем розуміння в Глубінних Правдах швидкості, Ліндей міг вже чітко відчути... що божественний рівень був дуже близький.

Йому потрібно було лише трохи, щоб прорватися до наступного рівня. Глубінені Істини скорості складаються з двох аспектів: « Швидкий» і “Медленний 16. Якщо людина дійде до межі в одному з двох аспектів, то стане Глибоким. Але, повністю запанувавши над правдою швидкости, Лінлій стане повним Богом.

Тренуючись в Глубінні Правдах швидкості, складно-прохідне, вузьку місце, з'являється, коли людина піднялася до прориву на рівень Бога.

Але на рівні Полу бога не було вузького, важкодоступного місця.

Наприклад, Фаїн, Десрі та Тулій застовпилися на останньому крокі і все тому що таємниці законів Елементів, в яких вони тренувалися, були досить низькорівними. У безмежному всесвіті і в безлічі Площини більшість Святих тренувалася у Правдах досить низького рівня.

Врешті-решт, Лінлей зміг почати тренуватися в Глубінних Правдах швидкості лише через удачі.

Незважаючи на те, що через шість місяців він стане божеством, Лінлей природно перервав свої тренування, коли Уортон попросив допомоги. Зрештою, вибираючи між сім’єю і тренуванням, родина все ж була важливішою. Якщо його сім'я та друзі будуть в біді, як Лінлей міг не звертати на це уваги і продовжувати тренуватися, щоб стати Божественністю?

У головному залі замку Драконячої Крові.

Тут зібралося безліч людей. Лінлей тихо сів на головне місце, уважно слухаючи промову Уортона про події за останні п’ять років.

« З’являється багато людей зі Святого Письма? — почав хвилюватися Лін Лейлей, слухаючи промову Уортона про битви та з'явлення. - Згідно з законом Уортоном та іншими, більшість із них мають силу вище Святих Верховних Воїнів і навіть порівнюються до Десрі й Тулія.

Лінлей відразу правильно оцінив ситуацію.

Треба розуміти, що святі Верхові Воїни в цих землях вважаються найбільшими святими; вони поступаються лише Верховним Святим Письмом у півкулях від заснування Полу бога. Святі Верхові Воїни по силі, як і покійники Хайденса, Осно та інших.

"Скорота, порівняна з Гуровоящером, але можливість перемогти його одним ударом", - навіть Лінлей був вражений силою двох Святих, що виникли в Імперії Рохольт.

« З’явилася велика кількість воєводів на рівні Десрі та Резерфорда. Це..." - Лінлей був трохи здивований.

За останні п’ять років з'явилося безліч загадкових Святих і кожен був дуже сильний.

Здається, всі вони мали силу Верховного Святого.

« Щось тут не так, - насупився Лінлэй. - Цих биків раніше не було. Якби вони існували, то не забули б про таких ворожих битв як Бог війни.

Лінлэй був у цьому впевнений. Але, тому що вони не могли існувати в минулому, очевидно ...

Очевидно, ці солдати прибули на континент Юлан протягом останніх п'яти років.

- Лінлей був шокований своєю ж гіпотезою.

« Хвилиночку, це теж не може бути правдою, - Лінлей відразу ж відкинув свою догадку. - Ну і що, якщо вони прибули з інших Плоскостей? Чи може всі воли в інших площинах бути на рівні Верховних Святих?».

Континент Юлан також був « чужою площиною для решти частин світу ».

Те, що ці чужаки дуже сильні, не так вже й важливо і дивно, але все ж ... Вони не повинні бути сильними до такого ступеня.

« У той час, коли в Імперії почали з’являтися нові таємничі релігії, один брат був ще найвідчайдушніший. Вони поклоняються Мубі і, хмурившись, вимовили Уортон. - Старший брат, ти заборонив всі релігії на території нашої Імперії. Ми з усіх сил намагалися викоренити ці церкви, але ми не змогли".

Почувши це, Лінлей несподівано змінився в обличчя.

Таємна релігія?

Кому була потрібна сила віри? Без сумніву, відповідь була...

Божество!

« Продовжай, - Лінлей відразу ж подивився на Уортона. - Чому ви не змогли відтіснити ці церкви? "

Уортон кивнув і продовжив: « Перш за все, церква має приховані воли. Окрім... Ця релігія має певні здібності. Вони можуть творити чудеса! Через те, що з'явилися ці чудеса, на території нашої Імперії Барух багато людей почало вірити і поклонятися цьому Богові Мубе.

"Чудеса?"

Обличчя Лінлей негайно побіліло.

« Що сталося, старший брат?» — Уортон, Гейтс, Анке та інші збентежені подивилися на Лінлей.

Оскільки Лінлей був близький до Божого творення, він часто говорив про воїнів Божественного рівня з Десрі та іншими людьми. Тому він дуже добре знав... Що віра була дуже корисною для божеств. Отже, такі війни на території своєї Імперії дозволяли поклонятися тільки собі.

Решта релігій суворо заборонялася.

А щодо чудес...

Багато з них можна створити лише за допомогою поширених Богом законів Глубінного Таїнства.

« Безмежна релігія здатна творити чудеса. Отже... - Серце Лінлей здригнулося. - За цією релігією в Імперії Барух безумовно стоїть воїн Божественного рівня!»

« Уортон, Сене! Ви можете продовжувати стримувати поширення цієї релігії, але пам’ятайте: ні в якому разі не збільшуйте своєї сили та енергії. Ніколи не змушуйте цю релігію брати участь у прямої конфронтації та битви разом із нашою Імперією. Хоча б ... не робіть цього поки що."

Люди в залі не розуміли.

Зрештою, крім Лінлей, як довго Гейтс і Уортон були Святими? Навіть Зесслер, незважаючи на свій багатий досвід, мав тільки життєвий досвід і також справу з Магією Некромантії. Його розуміння щодо Божественності набагато поступилося розумінню Лінліей.

« Усе запам'ятайте, що я сказав!» - серйозно сказав Лінлей.

"Так" - Вортон, Сена та інші негайно відповіли. Вони точно не зреагують на наказ Лінлей.

Тільки зараз Лінлей зміг зітхнув з полегшенням. Ворог був воїном Божественного рівня! У цьому не було ніяких сумнівів.

Зрештою, перед тим як стати Богом, сила віри була зовсім марною.

Оскільки ворог був Божественним, Лінлей не хотів його образити.

Навіть після того, як він сам стане божеством, він не захоче випадково стати його ворогом. Врешті-решт, Лінлей стане лише новим напіврозвиненим. Скільки часу пройшло відтоді, як оппонент дійшов до божественності? Лінлей не міг цього дізнатися.

« Старший брат. Останнім часом наша Імперія Барух розкрилася чудовою новиною. У місті Блакитного Лева...», - Вортон почав обговорювати тему "місто мертвих", водночас пояснюючи дивні аспекти смертей мешканців міста.

Дослухавши цю історію, Лінлей також був спантеличений, але в той же час він став обережним.

Усі мешканці міста загинули за одну ніч.

Це могло бути ще більш руйнівним, ніж різанина на полі бою. Зрештою, цей інцидент був вже занадто дивним.

Всі в головному залі відчували себе безпорадними... Адже не було жодних доказів. Крім того, на континенті Юлан зібралося надто багато таємничих ворожків. Вони не могли з цим нічого вдіяти, і тепер навіть Лінлей відчував себе загубленим та непевним у справах поймання винуватця.

« Ти сказав, що такий самий інцидент стався в Імперії О'Брайен?» - раптово запитав Лінлей.

« Так, десь місяць тому» — відповів Вортон.

Лінлей злегка кивнув: « Тоді давайте домовимося так. Ви чекаєте мене в замку. А я приходжу до гори Бога Війни в Імперії О'Браєн".

Ця подія відбулася в нашій Імперії недавно, а в імперії О’Браєн вона сталася більше місяця тому.

Крім того, Божа гора війни була сильнішою за її сторону.

Після місяця розслідування, можливо Колледж Бога Війни виявив деякі заціпки.

- Уортон був здивований. Лінлей тільки - но закінчив тренування, але навіть не поїв з сім’єю і вже збирався поїхати на Божу гору війни. Адже це було занадто поспішно, адже так?

« Немає необхідності», - Лінлей вже вирішив.

Після дозволу цієї ситуації, він повернеться до свого відокремленого тренування, оскільки був дуже близький до прориву до божественного рівня.

На дворі був сумрак. Блідна, неясна фігура вилетіла з замку Драконячою Крові, зникаючи у нескінченному західному горизонті.

« Лард Бейрут говорив правду. Континент Юлан, насправді повний небезпек" - Лінлей відчував нервовість. Загадковий культ представляв воїна Божественного рівня. Як Лінллей міг не нервуватись, коли в цій площині з’явилося нове Божество?

Він уявляв, що головним винуватцем цих дивних подій могло бути саме те Божество.

Він не може протистояти йому, якщо сам не досягне божественного рівня.

« Після вирішення цієї проблеми, я повинен використовувати кожен момент часу і стати божественністю якомога швидше».

Як тільки Лінлей подумав про “місто мертвих", то ще більше занепокоївся. У нього було відчуття... Це так, ніби подія “міста мертвих ” крило в собі ще страшніша.

Вітер завив, коли він пролетів поруч.

« Здається, континент Юлан знаходиться на порозі небувалого шторму і бурі.

Як промінь світла, Лінлей рухався крізь небо.

Божа гора війни.

Прибуття Лінлей, звичайно, змусило Фаїна, який тимчасово був головним на Божий горі війни особисто зустріти його. Вони ввійшли в приватну кімнату Божої Гори й почали говорити. Фаїн старанно тренувався ці п’ять років, але в нього все ще не було прориву.

"Лінлей, ти ж прийшов через події в місті мертвих, чи не так?" - несподівано першим підняв цю тему Фаїн.

« Так. Фаїн, ти знайшов якісь зачіпки?» - відразу ж запитав Лінлэй.

Фаїн не зміг стриматися і не показати відтінок гіркої усмішки на обличчі. Цілий останній місяць він природно турбувався про ці події в Імперії ПроёБрайен. Після того як така ж подія відбулася в Імперії Барух, він почав приділяти цьому ще більше уваги.

« У нас є одна зачіпка, - відсторонено сказав Фаїн. - Загадковий воїн, який убив всіх мешканців міста, рухався на дуже високій швидкості і вбивав одного за іншим."

« О, Ліней був вражений. - Одного за іншим?»

Святі дійсно могли дуже швидко вбити сто тисяч людей. Якби Святий старався з усіх сил, то всі люди в його області були б мертвими. У цю ж секунду, сотні метрів за хвилину і вбити дюжину людей було дуже легко для Святого.

Достатньо одного або двох годин, щоб убити сто тисяч людей.

Якби це був Святий на рівні Лінлей, він би справився ще швидше.

« Чому він це зробив? » — не розумів Ліллей.

Звичайно, у святих була на це сила, але виборцям такого калібру, чи є взагалі сенс в вбивстві стількох простих людей? Крім того, у цьому не було сенсу, але коли це виявиться, це призведе до ворожості і огиди інших святих, які можуть навіть разом виступити проти винуватця!

« Я також не розумію, — похитав головою Фаїн. - Насправді, навіть ця зачіпка з'явилася тільки через те, що нам пощастило. Коли мій восьмий бойовий брат пролітав поруч, він побачив таємничого чоловіка в срібних шатах, який убив усіх людей у місті. Збентежений, він одразу напав на нього... Але, на жаль, той ватажок у срібних шатах не воював з ним. Він негайно відступив. Він був дуже швидкий, навіть мій восьмий бойовий брат не був рівним його швидкості. Але той Війтель вже встиг вбити кілька тисяч людей, і манера, в якій померли ці люди, була ідентичною тій, де померло люди з міста мертвих."

Лінлей злегка кивнув.

Восьмий особистий учень. Щоб оцінити це, то перше він практикувався в Коледжі Божої війни тисячоліттями.

"Хм?"

Лінлей і Фаїн одночасно повернули голови на північний схід. Дивовижна хвиля енергії поширювалася з того напрямку. Незважаючи на те, що хвиля енергії пролетіла десятки тисяч кілометрів і була майже непомітною, як вона могла уникнути уваги таких биків, наприклад Лінлей та Фаїн?

Вони могли відчувати битву Святих з декількох тисяч кілометрів.

Як вони могли не помітити такої абсолютно жахливої хвилі енергії? Для таких людей така жахлива хвиля була помітна також як поява сонця посеред ночі.

« Що це було?» - шокований вимовив Фаїн.

Але кажучи це, особи обох замерли.

« Всі святі та божество, що страждають від безглуздої різанини в Босемнадцяті північних

Герцогства, або порушують мир і спокій Ліса Тьми, будуть вбиті без попередження!», - хрипкий голос пролунав у свідомості кожного Святого і Божественності континенту Юлан.

Усі воєдино оніміли від шоку.

Том 12, розділ 18 — Провести за собою

У холодній і темній підземеллі.

Замерзаюча лампа морського зеленого світла трохи мерехтіла всередині цієї кімнати. Розмита і непарна фігура, повністю вкрита темнотою, сиділа у медитативній позі. Перед фігурою був великий кристал розміром з людську голову, який виблискував темно - зеленим світлом.

В середині було багато енергії, що блукала так як туман. У центрі цього туману було кілька срібних крапель.

Смутного свічки, що вийшов від водного кристала, було рівно достатньо, щоб освітлити стародавнє обличчя таємничої людини з кімнати. Його обличчя було таким старим, ніби шар зміїної шкіри був наклеєний на його череп. Він був неймовірно худим і скелетоподібним. Але два його холодних і підступних очі сяяли зеленим світлом, роблячи його вид ще більш зловісним.

Він був схожий на ніж покритий отрутою... Захоплююче видовище.

"Хм?" - зелений світло в очах старої людини раптово стало ще яскравіше.

Через довгий час...

« Що відбувається? З яких пір лорд Бейрут оголосив Вісімдесять північних Герцогств заборонними землями?, - пробурмотів скелетоподібний старий. - Здається, лорд Бейрут хоче показати, хто тут головний. Краще не дратувати його. Будь-хто, хто роздратує його, швидше за все стане "курицею" з фрази "збити курку", щоб відлякати мавп'ян".

"Але, втрата одного мого захисника в срібному плащі все ж болісна."

« Якщо процес обробки пройде успішно, то це коштуватиме... Навіть якщо я втрачу всіх дев'ятьох".

Скалеподібний старий дивився на кримінальну сферу з жадібними очима гадюки, яка тільки-тільки виявила свою здобич.

Всі волителі континенту Юлан, будь вони на ранніх стадіях Святого рівня або Святі, що втікали з Тюрми Гебадос чи навіть Бога... Цей голос, який отримав назву « Religion », не міг стримати замирення свого серця.

Бейрут!

Король Континента Юлан. Апокаліпсична війна, яка відбулася десять тисяч років тому, тільки зміцнила його позицію.

Імперія О'Брайен. Божа гора війни.

« Це має бути голос лорда Бейрута, - нахмурився Фаїн. - За день до того, як Майстер пішов у Некрополь Богів, він сказав мені, що лорд Бейрут звернувся до нього ментаційно. Він заборонив йому створювати проблеми лісові Тьми і Восемнадцяті Північним Герцогством."

Лінлей злегка кивнув.

П'ять років тому лорд Бейрут послав повідомлення Ліндей, Богу Війни і Первосвященику. Звичайно, Бог війни залишив вказівки Фаїну.

« Ця потужна хвиля енергії тільки що... - будував гіпотезу Лінлей. - Мабуть, вона народилася від ударної хвилі під час вбивства лорда Бейрутом воїна, який насмілювався влаштувати бійню у Восемнадцувачі Північних Герцогств."

Лінлей також був шокований рішучістю лорда Бейрута. Було ясно - лорд Бейрут нікого не пошкодує.

« Ти маєш рацію, очі Фаїна раптово загорілися. - Почати різанину у Всенадцяті північних Герцогств? Як звичайні Святі могли брати участь у цьому? Скажи мені, як ти думаєш...?»

Лінлей думав про те саме: « Ти маєш на увазі винуватця за город мертвих, воїна у срібному плащі? »

Фаїн кивнув: « Якщо це так, значить злочинець вже убитий, чи не так?».

На якийсь час Лінлей замовк: « Фаїн, твоя здогадка може бути правильною, але вона також може виявитися неправильною. Незважаючи на те, що лорд Бейрут створив надзвичайно сильну хвилю енергії, людина, вбита ним, могла не бути воїном у срібному плащі. Навіть якщо це так, важко сказати, чи діяв він у срібному плащі один або ні."

- Фаїн був здивований.

Фаїн був упевнений, що винуватцем був лише Святий з певною метою. Він ніколи не розглядав варіант про існування групи військових у срібних плащах.

Але Лінлей мав інші думки щодо цього.

Він знав про « протестантську церкву » в імперії Барух, і тому Лінлей міг створювати гіпотези щодо того, що це було пов’язане з Божественністю. Він починав думати... що воісти на континенті Юлан були не тільки Святого рівня. Боги також мали бути.

Для людини, наважитися творити подібні речі ’ до « міста мертвих ».. Очевидно, він діяв згідно з наказом воїна Божественного рівня і, мабуть, кількість прибічників цього божества була більше за одну.

« Коли Лінлей подумав про можливість бути воїном Божественного рівня за лаштунками, то почувався невпевнено. Він відразу звернувся до Фаїна. - Ми не зможемо знайти злочинця просто думаючи про це. Як щодо того, щоб піти в ліс Тьми і попросити про це там."

« Направитися в ліс Тьми?»

Роздуми над лісом Тьми Фаїн відчували у своєму серці тривогу. Лорд Бейрут навіть шанував війни. Він, Фаїн, був тільки Святим. Звичайно, він ставився до лорда Бейрута з опалом.

« Все буде добре. Ходімо зі мною, - Лінлей відчував себе досить впевнено.

Не враховуючи його стосунків з Бебе, Лінлей був у добрих стосунках зі трьома дітьми Бейрута, Гаррі, Хартом і Гарві. Лінлей просто хотів поставити кілька запитань. Він був впевнений... що все вийде.

« Добре, я піду з тобою» - кивнув Фаїн.

Фаїн негайно роздав кілька вказівок членам Колледжа Бога війни і потім полетів разом з Лінлей вдалечин від гори Божої Війни поки не зник у безмежному нічному горизонті. Фаїн був надзвичайно швидкий, а Лінлей завдяки своїй тренуванню в “Ближні правди скорости ” мав ще більшу швидкість.

Двоє скоро прибули до лісу Тьми.

Глибоко всередині лісу Тьми стояв живий металевий замок. Паря в повітрі, Лінлей дивився на нього зверху вниз і ще раз відчув холодок у своєму серці. Ця величезна металева форма життя... Лінлей думав, що вона була набагато сильніше Королеви-матері Лашапель.

Линлей та Фаїн приземлилися зовні металевого замку.

У темряві ночі металевий замок просто стояв. Його знуди не роздавалося жодного звуку.

Лінлей і Фаін переглянулися.

« Що ми повинні зробити? Ми повинні покликати його на ім'я? - гірко посміхнувся Фаїн. - Або ми просто зайдемо всередину? Я чув, якщо у тебе немає сили Божественного рівня, як тільки вийдеш всередину - будеш атакований."

« Будь терплячим», - засміявся Лінлей.

Через деякий час...

"Свист!"

З металевого замку мигонув чорний промінь світла і приземлився поруч з Лінлією.

« Босе, я так скучив за тобою. Ти прийшов тільки сьогодні!» - Бебе підняв свою маленьку мордочку і втупився на Лінлей своїми маленькими чорними очима-бусинками, у яких читалися подив та радість. Протягом шести років розлуки Бебе явно сумував по Лінлі.

Лінлей обійняв Бебе і розсміявся. Лінлей відчував себе щасливим і розслабленим поруч з Бебе.

Він відчував себе так, ніби поруч з ним був дідусь Дерінг. Він більше нікого не втратить.

« Я так скучив за тобою. А де лорд Бейрут?

« Дидія Бейрут? — похитав головою Бебе. - Я теж не знаю. Дідусі Бейрута вже деякий час не існує в замку. Він сказав, що має справи і його не буде кілька днів. Здається, він відвідує іншу Площину. Але він повернеться через кілька днів."

« Його тут немає? Відвідує інші площини? ", Лінлей і Фаїн переглянулися.

Якщо “Деденька Бейрут" зараз не в металевому замку і знаходиться в інших площинах, то хто ж зробив заходи у Восемнадцувачі Північних Герцогів? Чий же це був голос?

Водночас вони обидва вкоренилися у своїх серцях.

« Поселяє інші площини... Через кілька днів... Лорд Бейрут думає, що подорожі між площинами іграшки? Перегляд туризму? Він чув від наглядача Гохана про астрономічну ціну повернення до Площини після її звільнення.

Достатньо лише поглянути на його предків. Жоден з воїнів Драконячої Крові не повернувся в цю Площину.

Це могло легко зрозуміти складність повернення назад.

Але лорд Бейрут? Він ставився до міжплебних подорожей, як до дитячої забави.

"Ліне, ти шукаєш мого батька?" - пролунав голос і фіолетова-золотиста промінь світла поспішив до них, зависнувши перед Фаїном та Лінлією. Це був один з Крисиних Королів.

Коли Лінллей побачив цього короля, то лише сором’язливо усміхнувся.

Нічого з цим не зробиш. Всі три Крисиних короля виглядали однаково для Лінлей. Навіть аури були схожими. Лінлей просто не міг відрізнити хто з Крисиних Королів був перед ним.

« Я Гаррі», - цей Крисиний Король ясно зрозумів проблему і відразу представився. - Лінлэй, я знаю навіщо ти прийшов".

« Так? » — здивувався він, бо не розкрив рота.

Гаррі захотів: « Імперія О’Брайен, Імпірія Барух. Мешканці обох ваших Імперій були вбиті. Причина вашого приходу в цьому, чи не так? И да... Те саме сталось і в Весемнадцтві Північних держав. Тільки ми відразу ж вбили злочинця".

« Ми?» - на голову Лінлей відразу ж прийшла ідея.

Що означало “ми ” у словах Гаррі?

Фаїн поспішно запитав: « Чи можу я запитати, чи є ще такі ж військові на срібних плащах? Чому вони так зробили?»

« Ви навіть знаєте, що це був чоловік у срібному плащі? Ці смертні люди в срібних плащах... загалом їх дев'ять. А щодо причин їхніх вчинків, насправді вони роблять це за наказом воїна Божественного рівня."

Гаррі явно знав багато речей.

Лінлей був шокований.

То була правда! У цій справі був замішаний воїн Божественного рівня. Лінлей і Фаїн були розсаджені. Божества і Святі були занадто різними. Деякі були немов небеса, а інші — як земля. Незважаючи на те, що Лінлей міг легко вбити велику кількість Святих, перед Божественністю він не міг нічого зробити.

"Що ми повинні зробити?" - ця новина також застала Фаїна зненацька.

Бог війни все ще був у Некрополі богів. Він, Фаїн, був лише Святим. Як він мав воювати з Богом?

« Не хвилюйтеся про це. Один з дев’яти воїнів на срібних плащах був убитий, а інші вісім розкидані по всьому континенту. І двоє з них зараз разом. Зараз вони знаходяться на кордоні Імперії Барух".

« Що?» - Лінлей відразу з'явився погане передчуття.

Двоє з них були на кордоні Імперії Барух? Що вони запланували?

« Хех, так... Я припускаю, що дуже скоро вони влаштує різанину в ще одне місто», - хохотал Гаррі. Йому було все одно на різанину в містах. Зрештою, він був магічною звіриною. Для нього... Люди були зовсім іншим, відмінним від нього видом. Знищення людського міста не мало нічого спільного з ним.

Раптом Лінлей почав хвилюватися: « Геррі, в якому місті? »

« Лоіне, ти збираєшся розібратися з ними? » — теж почав турбуватися. - Ти не можеш так вчинити. Ти не розчув? За ними стоїть Божество".

Цього разу він почав хохотіти Бебе: « Не хвилюйтеся про це. Наскільки я знаю, це Божество було дуже довго поранене, тому його буде важко спровокувати. Найважливішим є те, що це Божество тепер зайняте іншою важливою справою. У нього не буде часу на вас."

Гаррі зробив ствердну кивнув своїй маленькій морді: « Так. Ідіть і вбийте цих двох. Чого вам боятися? Навіть якщо ви вб'єте їх, це Божество не дізнається хто це зробив."

Линлей і Фаїн засміялися.

Звичайно. Якщо вони підуть вбивати військових у срібних плащах, доти поки поводяться тихо і не дадуть божественності дізнатися, що це були вони, як він дізнається хто був вбивцями?

« Гаразд, Гаррі. Де ці двоє?

"Хе-хе, зараз ми ще раз розважаємось" - хохотав Гаррі, показуючи дві акуратні ряди білих гострих кликів.

« Не турбуйтеся. Просто йдіть за мною. Я проведу вас, - сказав Гаррі і звернувся промінь зело-фіолетового світла, що рухається в південному напрямку.

« Поспішайте за мною» - почувся голос Гаррі в лісі.

Лінлей і Фаін негайно злетіли разом із Бебе, що сидів на плечі Ліней.

« Як же він може знати стільки деталей? — думав Лінлей. - І ще, Бебе і Гаррі сказали, що лорд Бейрут залишив континент Юлан. Тоді чий голос пролунав якийсь час тому? Гаррі також добре знайомий з деталями, які стосуються цього божества і людей у срібних плащах.

Він також згадав день свого весілля. Тоді Делія і він отримали Божественну іскру Полу бога.

Крім того, лорд Бейрут контролював Некрополь Богів.

« Лорд Бейрут... Клан Бейрут... Чим більше я про це думаю, тим більш таємничим він мені здається, - Лінлэй подивився на Гаррі, що азартно летить перед ним. Він заспокоїв свій розум, а потім сміявся подумав про себе. - Навіщо турбуватися про такі речі? І що якщо Лорд Бейрут таїнований? Принаймні він наш друг, а не ворог.

Том 12, розділ 19 — Під контролем

Лінлей, Фаїн і Крисиний Король "Гаррі Henfrey летіли по прямій. Троє воїнів рухалися дуже швидко. Незабаром, вони залишили позаду ліс Тьми і прибули до кордону Імперії Барух.

Було ясно, що Лінлей нервував. Він підганяв: « Гаррі, лети трохи швидше. Я хвилююсь, що ці воїни на срібних плащах почнуть різанину до нашого прибуття".

Лінлей все ще хвилювався.

Усі мешканці міста були вбиті.

Їхня смерть не була найгіршою частиною цієї події, оскільки вони були збентежені і боялися людей.

Громадянин Імперії не боїться смерті мільйонів людей на полі битви, але смерть сотні тисяч жителів міста без будь-якої причини була подією дуже дивовижною.

« Не поспішайте. Все буде добре." - зовсім не поспішав Гаррі.

« Гаррі, просто лети трохи швидше. Я знаю, наскільки ти швидкий. Бебе заступився за Лінлей.

Гаррі з нетерпінням чекав на Бебе: « Гаразд ».

Потім, Крисиний Король Гаррі негайно прискорився, а Лінллей і Фаїн відразу ж поспішили його нагнати. Три вожді розсипалися нічне небо, залишаючи позаду одне місто за іншим.

« Не турбуйся. Ці два воїни на срібних плащах, мабуть, почекають до півночі перед тим, як почати діяти, Гаррі впевнено говорив. - Прямо зараз тільки дев'ять годин вечора. І зараз все ще багато п'яних і їсть зовні людей."

Лінлей просто був занадто стурбований цією проблемою. У нього навіть не було часу все обдумати.

Але тепер, почувши слова Гаррі, він подумав про опис попереднього « міста мертвих », який Вортон обговорював з ним... Всі, хто загинув у місті Блакитного Лева, загинули в своїх домах. На пальцях однієї руки можна було порахувати кількість вбитих людей на вулиці. В який час вулиці міста зазвичай були порожні?

Зрештою, більшість ресторанів закривалися після півночі.

Лінлей відразу заспокоївся.

Фаїн був спантеличений: « Ти маєш на увазі, що вони діють лише вночі? Але раніше ти сказав, що ті ж самі винищувачі на срібних плащах відповідальні за напад у Восемнадцати Північних Герцогствах. Чому вони так рано напали?»

« Гулупець! — вигукував Гаррі від захоплення. - Вісімнадцять північних Герцогств є одним з найхолодніших місць в континенті Юлан. Тепер зима, тому існує велика різниця між вночі і днем. Вночі дуже холодно. У Всесімнадцати Північних Герцогів, вночі, якщо ти виплюнеш повний рот слини, вона перетвориться на кубик льоду до того, як встигне впасти на землю! "

Лінлей про себе погодився. Він теж чув про холодну погоду у Восемнадцяті Північних Герцогствах.

« При такій погоді більшість людей вночі залишаються вдома, щоб бути ближче до печі. Особливо в маленьких містах майже ніхто не наважується виходити на вулицю вночі. І на вулицях нікого не буває, - зітхнув Гаррі. - Скажи мені, за таких обставин, чи потрібно цим воїнам у срібних плащах чекати до півночі? "

Тепер Фаїн зрозумів.

« О, ми майже прибули. Залишилося лише 100 кілометрів, і він сказав Гаррі:

Лінлей і Фаїн відразу відчули в своїх серцях появу відтінку вбивствного мислення.

Подія » (Стара мертвих) в Імперії О’Брайен і імперія Барух справді розлютила Лінлей та Фаїна. Коли хтось робить такі дикі вчинки, це було знаком неповаги до обох Імперій і також неповагу до Святого, які стояли за цими імперіями.

"Всі, зупиніться" - сказав Гаррі.

Лінлей і Фаін негайно зупинилися. Перед ними, за кілька кілометрів від них, було маленьке місто. З повітря вони могли ясно бачити, що місто був повний палаючих ліхтарів і людських фігур, спокійно прогулюються вулицями. Місто було дуже мирним.

"Гаррі, де ці двоє в срібних плащах?" - відразу ж запитав Лінлей.

Він не посмів шукати їх за допомогою своєї духовної енергії. Врешті - решт, якщо він скористається духовною енергією для їхнього пошуку, як тільки його помітять, вони швидше за все відкинуться.

« Ти не можеш здогадатися? — так сильно сміявся Гаррі, що навіть його вуса зігнулися. - На півдні від тебе, приблизно за 6 кілометрів в тому пустиря. Ці два воїни сидять на срібних плащах у медитаційній позі. Мабуть, вони будуть чекати ночі перед тим, як почати діяти."

Лінлей і Фаїн відразу полетіли на південь.

Це було покинуте місце, повне дикої рослинності.

Лінлей і Фаін переглянулися. Зустрівшись між собою, вони могли зрозуміти погляди іншого. Не вагаючись ні хвилини....

"Свист!"

Ці два Верховних Святі перетворилися в невиразні обриси, таємно наближаючись до цього покинутого місця. Бебе зістрибнув з плечей Лінлей і пішов за Гаррі. Він не хотів заважати атакі Лінлей на цих людей. Крім того, Бебе був повністю впевнений у його здатності.

Лінлей навіть зміг здолати мільйон Клинвідових демонів Бездні. Як він міг побоюватися цих двох чоловіків у срібних плащах?

"В'юхих~!"

Вітер обдував траву, змушуючи її розхитуватися. Ці два волиці сиділи у медативній позі, ховаючись серед дикої рослинності. Якби хтось підійшов ближче, і не став звертати особливої уваги, він міг би подумати, що вони були лише білими камінням.

Раптом двоє чоловіків на срібних плащах одночасно відкрили свої очі і втупилися на сусідній простір своїми холодними, гострими як кинджалами.

Знаючи, що їх засікли, Лінллей та Фаїн вже не вагалися.

"Убити!"

Лінлей і Фаїн прискорилися до краю. І, дивлячись на це, можна було побачити різницю між Фаїном і Лінлією. Коли Фаїн прискорився до максимуму, він перетворився на заряд блискавки, який прорізав повітря. А коли прискорився до краю Лінлей...

Він просто перетворився на невидимий, безформний вітер. Лінлей більше не можна було побачити в таку темну ніч.

Але, як тільки двоє чоловіків у срібних плащах дізналися про наближення ворога, вони негайно використали свою духовну енергію і покрили нею всю навколишню ділянку.

"Так швидкий", - обидва людини на срібних плащах були здивовані швидкістю Лінлей. Швидкість Фаїна вже була жахлива, але Ліндей був раз у три рази швидший за Фаїн. По суті, одного разу Лінлей прибув до однієї з людей у срібних плащах.

Відступ!

Не вагаючись, срібний плащ негайно перетворився на промінь Срібного світла і відступаючи назад до швидкості Фаїна.

« Умрі!», - Ліндей дивився на людину у срібному плащі своїми крижаними очима. Він виглядав як Бог, який дивиться зверху на простих людей... Лінлей навів простий удар клинком і тьмяно-синій Простінний Обезголовник став видимим. У місцях, які атакували Простелевим Обезголовником, саме простір почав тріскатися і розколюватися надвоє.

Він не залишив ніяких щілин.

Простір Обезголовник безпосередньо розсік надвоє людини у срібному плащі.

« Хмпф!», махнувши рукою, Лінлей викликав незліченну кількість надзвичайно гострих вітряних ножів, розтираючи голову противника в мутну грудку тіла і знищуючи його душу.

Він убив свого ворога в мить ока.

"Буум!"

Неподалік почувся жахливий звук від зіткнення. Фаїн і інша людина у срібному плащі розходилися одна від одної, а сильна ударна хвиля поширилась по - різному. Більшість рослинного світу розсипалися гострими ножами, які летіли і складалися в акуратне коло.

Лінлей нахмурився.

"Свист!"

Коли він йшов, як вітер, то швидко дістався до чоловіка зі срібного плаща.

Чоловік у срібному плащі хотів втекти, але його швидкість була набагато повільнішою в порівнянні з швидкістю Лінлей. Права нога Лінлей рухалася наче порив вітру, несучи в собі величезну силу і врешті - решт розлючено вдарилася об його спину, умикаючи чоловіка на срібному плащі подалі.

Він полетів в сторону Фаїна.

Звичайно, Фаїн використав цю можливість!

Він йшов на високі швидкості і дістався до чоловіка у срібному плащі. Важкий поранений чоловік, з лютим ревом, вдарив кулаком у напрямку грудей Фаїна, але Фаїн повністю проігнорував атаку і використав свою руку, щоб знищити череп людини в срібному плащі.

"Буум!"

Чувся неймовірний звук кришталика. Удар чоловіка у срібному плащі обрушився на груди Фаїна, але його тіло безсильно впав вниз. Оскільки Фаїн мав Життєдайне життя, його рана майже миттєво вилікувалася.

Лінлей і Фаїн наближаються один до одного.

« Лоіне, ти стаєш дедалі сильнішим і міцнішим, — вигукнув Фаїн. - Якби не ти, я повинен був би витратити всю мою духовну енергію і використати мій фінальну атаку."

Лінлей засміявся: « Фаїн, давай подивимося, ким вони були. Вони повністю покривають свої тіла цими срібними плащами".

Фаїна також хотіла подивитися, з чого зроблені ці люди на срібних плащах.

Голова чоловіка в срібному плащі, якого Лінлей убив першим, була повністю знищена і його тіло було розсипене надвоє. Лінлей і Фаїн підійшли до однієї з його половин, а потім стягли довгий срібний плащ, який покривав половину його тіла. Коли вони це зробили, обидва відразу ж змінилися в обличчі.

Ця половина була вкрита щільною білою лускою, як у риби.

"Не людина".

Обидва були в цьому впевнені.

Не вагаючись, Лінлей та Фаїн підійшли до чоловіка убитого Фаїном і також зняли з нього срібний плащ. Шкіра цього чоловіка була металевим кольором, але видно, що він був дуже схожий на людину.

"Также не людина".

Лінлей і Фаїн ще більше переконались у своїх гіпотезах. І приховане Божество, і його слуги, всі вони були з інших площин.

"Ха-ха, Лінлей, ти став набагато сильнішим, - Гаррі і Бебе, які ховалися неподалік, прилетіли. Гаррі хохотал. - Але я мушу повідомити вам дві новини. Одна хороша, інша погане».

Серце Лінлей і Фаїна здригнулися.

Погані новини?

- Гаррі був схожий на маленького диявола, такий же зловісний.

« Починай з поганої новини», - сказали обидва.

« Ви обидва добре скоординовані, - кивнув маленькою мордою Гаррі. - Тоді я вам скажу. У минулому, коли я сказав вам, що Божественність не дізнається, це ви вбили його слуг, я збрехав! Божество точно знає, що це ви вбивці».

Линлей та Фаїна раптово захиталися.

Вони обидва, і Лінлей та Фаїн, незважаючи на те що були сильними Святими, будуть легко розтоптані будь-яким божеством.

"Гаррі, ти..." - Лінвей не мав жодного уявлення про те, що він повинен сказати.

« Як ви почуваєтесь? Ви з'єднані? Ха-ха, якби я не сказав того, що казав, у вас вистачило б духу вбити цих двох?», - Гаррі явно був дуже задоволений собою.

"Гаррі" також був незадоволений.

Гаррі поспішно додав: « Але ж є ще й хороші новини?»

Лінлей і Фаін відразу подивилися на Гаррі.

« Більше того, коли я сказав, що це Божество дуже поранене й зайнято важливою справою і він не шукатиме помсти... Це було правдою. Скажіть мені, це ж хороші новини, чи не так?» - Гаррі уважно стежив за виразами облич Фаїна і Лінлей.

Лінлей і Фаїн насправді не знали, сміятися їм чи плакати.

"Гаррі, ти сказав, що Божество зайняте якоюсь важливою справою. Отже... Коли він завершить цю справу, чи не так? Як гадаєш, скільки часу він буде зайнятий?" - запитав Лінлей.

Гаррі подумав секунду: « Важко сказати. Йому потрібно ще три-чотири роки".

« Я сподіваюся, що це станеться через 4 роки", — сказав Фаїн, був у тому, щоб протягом шести років після Бога воювати та інших в Некрополь Богів на десятилітню прогулянку. Через чотири роки Бог повернеться до війни, Первосвященика та інших.

Лінлей також зітхнув з полегшенням.

Принаймні, за три-чотири роки він обов'язково стане Богом.

"Але, звичайно ж, це тільки моя здогадка" - додав Гаррі. Побачивши надихаючі очі Лінлей та Фаїна, він негайно почав так сильно сміятися, що його очі стали маленькими радісними клацаннями.

Всередині темної, похмурої підземелля.

Скелеподібна фігура також сиділа в медитатиній позі і кристальна сфера парила перед ним, з кружляти енергією, яка схожа на туман. Тільки... Здавалося, що всередині туману з’явилося ще більше срібних крапель.

« Ще двоє померли? »

Очі скелетоподібного старого мерехтіли, що поглинає зелене світло. "Ці двоє?"

У розумі скелетаподібної фігури з'явилися образи Лінлей і Фаїна.

Як Великий Чорнкнижник, він духовно керував цими воїнами у срібних плащах. У момент перед смертю ці двоє на срібних плащах вже побачили зовнішній вигляд Фаїна та Лінлія і негайно відправили це знання в розум Великого Чернетку. Незважаючи на те, що Великий Чорнкнижник особисто не бачив Фаїна і Лінлі ...

Решта бачили.

"Йель, ти бачив цих двох раніше?" - скелетоподібний старий відправив ці образи в розум Єль.

Єль, який спав в цей час, раптово відкрив очі.

« Величина Чорнокнижника, той з довгим та коричневим волоссям — Лінлій. Він мій добрий друг. Інший, той з коротким волоссям я одного разу бачив його в будинку третього брата. Він старший учениця Колледжа Бога Війни, Фаїн." - його голос безпосередньо увійшов в свідомість Великого Чернечкінжека.

Том 12, розділ 20 — Покинути Близького

Морщина скелетоподібної фігури стала ще більш борознистою.

"Фаїн з Колледжа Бога Війни і Лінлей?" - зелений світло мерехтіло в очах скелетоподібного старого. Він явно про щось задумався.

Він привів усіх дев’ятьох воїнів на срібних плащах з Тюрма Ґебадос. Вони всі мали силу Верховних Святих. Якби не допомога Лінлію, Фаїн витратив би багато зусиль, щоб вбити хоча б одного з них.

Чим сильніша душа свого воїна, тим важче було його захопити.

Лорд Бейрут знищив воїна у срібних плащах - ну і добре. Він не посміє засмучуватися щодо лорда Бейрута. Але Лінлей і Фаін вбили двох його важливих підлеглих. Тепер він був дуже засмучений.

« Хмпф. Якби я не був зайнятий важливою справою, я б обов'язково висунувся і миттєво оволодів цими спіляками і потім тримав би їх під своїм контролем тисячі або навіть десятки тисяч років!, - пролунав низький, охрипний голос і холодний світло пройшов крізь його очі. - Хоча, враховуючи ситуацію ...."

« Уель. Швидко прийди до мене." - голос скелетоподібного, старої людини ще раз пролунав в розумі Єль.

« Так, Великий Чорнкнижник», - Йель не смів ослухатися.

Тепер Єль знаходився в одному з філіалів Конгломерата Доусон, що лежить у великій долині південного заходу Імперії Барух. Це місце було дуже близько до всіх трьох великих Імперій: імперії Юлан, О’Брайєн і Імпірія Барух. Тому раби, які відправлялися з усіх трьох Імперій, швидко потрапляли до долини.

А щодо Великого Чорнкнижника...

Він жив у таємній підземній ділянці, в самому серці долини.

Невдовзі після цього, Єль прибув до цієї похмурої підземелля.

« Величний Чорнкнижник», - шанобливо впав на одну ногу Єль. Коли Єль стояв перед Великим Чорнкнижником, він був бездоганно відданий йому.

Великий Чорнкнижник спокійно кивнув. Швидким рухом руки він вийняв напівпрозорий флакон розміром з палець, наповнений малою кількістю рідини. Флакон прямо підлетів до Єль, який шанобливо прийняв його.

« Мійель, змішай рідину в цьому флаконі із пляшкою вина і візьми це вино на зустріч з Лінлою. Нехай Лінллей вип'є з нього. Запам'ятай. Не важливо якою ціною, він повинен випити це." - спокійно наказав Великий Чорнкнижник.

"Так, Великий Чорнкнижник" - у голосі Єль не було і тіні коливань.

Великий Чорнкнижник, схований темнотою, спокійно кивнув: « Достато. Ти можеш йти".

Побачивши його, Великий Чорнкнижник зітхнув: « Після того як він вип’є цей “Яд Шелкова Душі", Лінлей помре. Жаль. Друзі та члени сім’ї Лінлей не пощадять Єль, винуватця трагедії. Йель теж помре. Здається, я повинен знайти іншу людину з Конгломерата Доусона і взяти її під свій контроль."

Ніч була темною. Йель, верхи на Соколі Сіного Ветра, летів на високій швидкості в напрямку Замка Драконячої Крові. Позаду нього було два сторожі, які також літали на магічних звірах. Ці два охоронці були досить спантеличені.

« Чому голова так поспішає? Адже ще ніч".

« Хто знає? Головуючий в останні кілька років на себе не схожий. Він більше не любить жартувати і став таким похмурим".

Двоє вартових тихо розмовляли за його спиною, тоді як Єль втупився на північний схід з холодним, невиразливим обличчям.

Наступного дня.

Летючі звірі приземлилися. Йель та його люди прибули в замок Драконячої Крові.

« Ми тут» - Йель пройшовся поглядом по замку, з абсолютно бездушним оком, що блимає в його очах.

Всередині замку Драконячої Крові.

Сьогодні в замку Драконячої Крові Гейтс, Вортон, Зесслер та інші відчували тривогу і роздратування. Повернувшись додому, Ліллей пояснив усім докладно про « місто мертвих » і що винуватцями цієї справи були ці люди на срібних плащах.

Але позаду цих людей було Божество, яке контролювало їх.

Військовий Божествний рівень!

Ці три прості слова були як гора, що роздає серце Гейтсові, Зесслеру та інших. Всі вони були під великим тиском.

Пообідав, Лінлей, Вортон, Гейтс, Зесслер та інші влаштувалися у задніх садах квітів і обговорювали ситуацію.

« Не тривожтеся занадто багато. Гаррі вже сказав, що в цього Бога немає часу особисто розібратися у цій справі, - Лінлей бачив, як інші були досить стурбовані, тому не зміг стримати сміху і намагався підбадьорити їх. - До того часу, коли це Божество закінчить свої справи я вже давно сам стану божественністю."

« Старший брат, нервова людина сказав Уортон. - По-перше, чи можливо, що це Божество припинить всі дії проти тебе? І крім цього, що більш важливо ... Навіть якщо ти станеш божеством, чи зможеш ти розібратися з цим Богом?»

Уортон був надзвичайно стурбований.

Навіть після того, як Бог почав правити над землею, це буде лише Полубогом.

А ворог?

Хто знає, чи Полубог є ворогом, або повний Бог? Якщо ворог буде Богом, то Лінллей не матиме жодної можливості виправити ситуацію. Навіть якщо ворог був Глибоким... Була велика різниця в силі між Полу богами. Чи могли півубоги на ранній стадії і напівбог бути однаковими?

Врешті-решт, на рівні Лінлей, навіть інші пікові Святі з легкістю могли бути вбиті ним.

Не може бути неможливим те, що піковий Полубог зможе вбити раннього Пола бога однією або двома атаками.

« Поверь в мене», - Ліндей був зворушений через занепокоєння на обличчі Уортона. Він розумів, про що думав його молодший брат.

Зесслер також підбадьорював: « Уортон, не турбуйся так. Через чотири роки Бог повернеться до війни та інших. На той час ситуація зміниться ще раз. Коли твій брат тебе підводив? Ти повинен вірити в лорда Лінлей".

Уортон кивнув.

Він подивився на свого старшого брата. Лінлей вбив короля Королівства Фенлай, став відомий в Імперії О'Абраєн, бився на рівні з Хайдсеном, і зараз... Покладаючись лише на свої здібності, він був на порозі прориву до Божественного рівня.

- Уортон сподівався, що Лінлей переможе ворога.

Насправді, Лінлей відчував себе впевненішим за Уортон.

По-перше, якщо це таємниче Божество буде чекати 4 роки на той час... Дайлін та інші повернуться. Він подарував Долину божественну іскру, тому Далін мусив це зробити. Линлей думав, що Дайлін не буде сидіти склавши руки.

Але, звичайно ж, це була лише зовнішня сила.

Найбільшою підтримкою для Лінлі були... Меч Фіолетовий Крові і Перстень Звиваючого Дракона!

Божественні артефакти також були помітними.

Наприклад, коли вони вперше ввійшли на шостий поверх Некрополя Богів, то зустріли Пламінного Тирана і Божественного артефакт - великого дворукового сокиру. Навіть святі люди можуть скористатися особливими здібностями того Божественного артефакту. Таким чином... Без сумніву, той Божественний артефакт був низькорівним.

Чим важче використовувати Божественний артефакт, тим більше вимог до нього було інкціоновано.

Донині, щоб вбити своїх ворогів, Ліндей покладався лише на фортецю і гостроту меча Фіолетової Крові. Він не міг повністю скористатися особливими властивостями меча. Наприклад... Лінлей не міг змінювати за бажанням розміру меча Фіолетової Крові.

Божественні артефакти могли розширюватись або звужуватись. Це було базовою здатністю.

Але Лінлей не міг скористатися навіть цим. Було очевидно, що меч Фіолетової Крові був незвичайним артефактом. Насправді, коли духовна енергія Лінлей взаємодіяла з цією страшною аурою і побачила жахливий вид всередині меча Фіолетової Крові, він розумів, що це було прообразом того, наскільки дивовижним був цей меч Фиотлей Крові.

Меч Фіолетовий Крові був одним з найсильніших його підтримок. Але у нього також було Перстень Звиваючого Дракона.

До цих пір, Лінлей повністю збитий з пантелику щодо Перснівого дракона. Але Лінлэй був упевнений, якщо він не може нічого відчути відносно кільця з його нинішнім рівнем сили. Це означало, що обручка звиваючого дракона була не слабша за меча Фіолетової Крові і може навіть сильніше.

« Коли я стану божественністю, то природно зможу контролювати і використовувати мої Божественні артефакти», - Лінвей вже не терпів.

Він хотів знати справжню силу меча Фіолетової Крові та Персня Звиваючого Дракона!

"Лорд, голова Єль з Конгломерату Доусона прибув", - шанобливо звертаючись до Лінллей звернувся тільки в сад вартовий Замза Драконячої Крові. Навіть подивившись на Лінлей, що бігав убік, його очі почали переповнюватися поклонінням.

"Йель?" - очі Лінлей відразу загорілися.

"Быстро, швидко, поклич його сюди", - Лінлэй відразу ж зрадів. Для Лінлі, ці троє друзів з його днів дитинства мали таке ж місце в його серці, як і його справжній брат Уортон.

« Гейль? — нахмурився Уортон, потім сказав Лінлей. - Старший брат, я забув тобі повідомити. П'ять років тому, після початку великої війни, Єль прийшов до нас і попросив нас дати йому право купувати всіх військовополонених, які ми взяли. У той час Сена був проти цього, але врешті-решт погодився."

"Оу?" - хоча Лінлей не дуже розумів у справах управління країною, він знав, що означало купівля всіх військовополонених. Це не було справою, якою людина могла займатися лише маючи гроші.

« Це не дуже велика справа. Не треба так турбуватися. Я просто скажу пару слів про це босові Єль." - Лінллей не думав про нього занадто серйозно і просто сказав це.

Почувши слова Лінлі, Вортон більше нічого не сказав. У той час вони почули кроки. Лінлей відразу пішов до дверей задніх квіткових садів, щоб зустріти людину, і звичайно ж ... Єль, посміхаючись, увійшов всередину. Його очі засяяли, як тільки він побачив Лінлей: « Брате, в ці дні складно з тобою зустрітися".

« Я був зайнятим важливою справою. Заходи, давай сядемо і поговоримо" - негайно, тепло сказав Лінлей.

Лінлей сказав короткому Вортонові та Зесслеру: « Уортона, ви хлопці, йдіть і відпочиньте. Ми з босом Єль давно не бачилися. У нас буде довга приємна розмова. Ах да. Організуйте святковий бенкет сьогодні. Єль сьогодні буде вечеряти тут."

Перший план Лінлію було після сьогоднішньої вечері увійти в кімнату для закритого тренування.

« Так, старший брат» — кивнув Уортон і відразу пішов разом з Ґейтсом, Зесслером та іншими. Зесслер нахмурився, подивившись на Єль двічі, але в кінцевому підсумку нічого не сказав.

Служниці замку швидко принесли відмінне вино і келихи на двох.

"Босс Єль, навіщо ти хотів купити всіх наших військовополонених?" - полюбляв Лінлей. Лінлей не хотів допитувати його, але він був лише трохи здивований.

Єль навмисно напустив таємничу атмосферу: « Це секрети бізнесу».

« Боже мій, ти... Ти говоритимеш про хроніку “Від мене? ” » ( англ.), - Лінлій відразу ж засміявся і більше не піднімав цієї теми.

« Твій приїзд був великим збігом. Якби ти спізнився на день, я б не знайшов вільного часу поговорити з тобою." - Лінлэй був дуже зворушений. Зрештою, він вийшов тільки вчора і планував знову почати свої тренування. Був лише маленький відрізок часу, але Єль прийшов саме в цей час.

Повинен сказати, це було великим збігом.

« У мене були деякі справи, які вимагали від мене бути поруч. Коли я побачив Замок Драконячої Крові, я вирішив заглянути до тебе. Я просто спробував удачу. Я не думав, що ти будеш вільний" - Йель також засміявся.

"Хей, в будь-якому випадку, що це за вино?" - поглянувши на келих вина Єль раптово насупився.

Лінлей подивився на пляшку вина, хитаючи головою і сміючись: « Чому я знаю? Я не знаю, як ти себе почуваєш. Але, думаю, вино приготовлене слугами мого замку Драконячою Крові, не повинно бути таким вже й поганим."

Єль відразу засміявся. « Я знаю. Ти, геній, витрачаєш весь свій час на тренування. Ти не втрачаєш часу на вино. Однак хоч це вино досить добре, його також не назвеш вишуканим. О так, у моєму Середовищеному кільце є пляшка доброго вина. Третій брат, давай спробуємо його".

Сказавши це, швидким рухом руки Єль витягнув маленьку пляшку вина з свого кільця.

« Це маленька пляшка? » — здивувався Ліней.

« Це з виноробної частини мого Конгломерату Доусона, в якій закінчився ремонт. Одна крапля цього вина в тисячі разів цінніша, ніж її вага у золоті. Давай, спробуй на смак." - Єль негайно натиснув Лінлей келих і також налив собі.

Йель підняв келих, потім нахмурився і навмисно кажучи нещасливо: « Брате мій! Чого ти чекаєш? Ти не поважаєш мене?»

«Ха-ха, Єль, як я, третій брат, можу не поважати боса? - Вип'ємо.

Сказавши це, Лінлэй одним ковтком осушив келих. Але тільки випивши все, Лінлей зрозумів, що Єль ще не пив свого келиха.

« Йоль, чому ти не випив? » — сміявся він. - Ти заходиш занадто далеко."

Йель не відповів. Він просто поставив келих назад на стіл. Його усмішка зникла і він просто холодно і спокійно дивився на Лінлі.

Том 12. Розділ 21 — Шелкова душа

"Босс Єль, ти...?"

Обличчя Єль було спокійним, а його холодний погляд вдарив в серце Лінлей наче кинджал. Пройшло так багато років. Чотири брати з дому під номером 1987 мали дуже близькі стосунки. Хоча вони іноді вишукували недоліки одне в одному, коли були молоді, не було нікого, хто б міг зруйнувати їхню дружбу.

Лінлей ніколи не думав, що Єль буде дивитися на нього таким чином.

Це було, як якби він дивився на незнайомця. Ніби він дивиться на ... Мертвої людини!

« А?», - обличчя Лінлей раптом різко змінилося.

Зрештою він побачив зміни, які впливали на його тіло. Після того, як вміст чаші вина потрапило в його шлунок, він раптом зрозумів, що чашу вина насправді містив дивні, слабкі сірі пряди точних ниток. Багато шовкових ниточок швидко попрямували до мозку Лінлей і невдовзі увійшли в його свідомість.

Багато дрібних сірих потоків оточили все його море свідомості, а потім ... І почали просочуватись!

"Ахах..."

Лінлей відчув запаморочення. Він не міг контролювати себе і впав назад на стілець позаду нього. Після удару про стілець він впав на землю, але прямо зараз він не зовсім цього не помічав. Він повністю зосередився на своєму морі свідомості.

« Лаорд Лінлей», що неподалік служниця відразу закричали в тривозі.

Лінлэй, в очах служниць і сторожників Замза Драконячий Крові був божою фігурою. Ця жінка ніколи не планувала, що непереможний Лінлей раптом ослабне і втратить контроль, як якби він був звичайною людиною. Паничний крик служниці швидко привернув до себе увагу людей на вулиці.

Першим, хто звернув на це увагу, був Зесслер.

Зесслер негайно подався до джерела шуму. Побачивши цю сцену перед ним, його обличчя сильно змінилося.

«Лорд Лінлей», - Зесслер відразу ж кинувся до Лєллей, але зараз йому ніхто не міг допомогти. Зесслер негайно повернув голову, щоб подивитися на Єль.

« Це ти!», - очі Сеслера випромінювали холодне світло.

Єль не говорив ні слова, але він мовчав.

Уортон та інші підбігли до нього. Побачивши, що Лінлей впав на підлогу, всі вони були приголомшені.

Вони б так не злякалися, навіть якби Лінлей був зарізаний, але щоб той впав на землю без будь-якої причини... Як вони могли не боятися і бути занепокоєними?

У свідомості Лінлэй.

Багато тоненьких ниток, врешті-решт, проникли прямо в слабкий шар лазурного світла навколо його свідомості. Багато тонкі сірі нитки прокололи море свідомості і відразу ж почали стискатися навколо меча у формі душі Лінлей.

Душа у формі меча зараз ширила в найглибших частинах моря свідомості.

« Не добре», - Лінлей напевно не дозволив би цим дивним нітям напасти на його душу. Він негайно намагався контролювати свою духовну енергію, щоб заблокувати атаку.

Море свідомості в його мозку миттєво почало хвилюватись і велика кількість духовної енергії почала відторгати ці тьмяні сірі нитки. Після того як він став Великим Святим Магом, духовна енергія Лінлей поліпшилась і її стало легше контролювати. Тонкий сірий ниточок, однак, з силою продавав його духовну енергію, наближуючись до своєї мечеподібної душі на високій швидкості.

Але в процесі цього ниток зменшувався.

Втративши третину своєї потужності, тонкі сірі нитки все ще обернулися навколо душі Лінлей. З урахуванням багатьох сірих ниток, обгорнених довкола його душі як меч, душа Лінлей була немов черепаха в банку. Потім сірі нитки пробували проникнути глибше.

Душа була дуже важливою. Після того як вона пронизатиме наскво, людина швидше за все помре. Лінлей дуже добре це розумів.

"Грохот..."

Мечоподібна душа раптом блиснула блакитним світлом і загортала яскраво, як сонце. Тонкий сірий ниточок розчинився в одну мить, як сніжинки. У його море свідомості не залишилося жодної нитки.

Тільки тепер Лінлей зітхнув полегшенням.

Він відкрив очі.

« Що ти робиш?», - як тільки Лінлей відкрив очі, він люто заревів.

Йель би загнаний в кут. Його тіло було залито кров'ю, але Йель все ж ворушився. Він ще не помер. Уортон, Гейтс та інші, особливо його син Тейлор зараз били Єль ногами.

"Бам"!

Єль раптом виверг ще один ковток крові.

« Старший брат! Лорд Лінлэй!», - Уортон, Зесслер та інші, почувши японський рев Линлей, повернули голови і подивилися не нього з дивом.

- Тейлор також повернувся. Його залите слізьми обличчя тепер віддзеркалювало шок і радість.

Дворецький Хірі, діти Тейлора та інші зібралися в залі. Усі вони дивилися на Єль з очима повні ненависті. Тепер, коли Лінлій прокинувся, всі вони зраділи і заспокоїлися.

- Тейлор негайно кинувся до Лінлі.

« Всі присутні, зробіть крок в сторону».

Лінлей був упевнений... що тільки-но він зазнав надзвичайно сильного, підступного нападу. Якби не захисна енергія воїна Драконячої Крові, еколог його душу, яка раптом різко зросла, було б важко сказати, був би він в змозі впоратися сам.

Усе це було викликане так званими «фрягою доброго вина » Єль.

"Кашель, кашлю!"

Єль прикрив рот, але свіжа кров продовжувала литися крізь його пальці. Очевидно, Тейлор та інші були надзвичайно вражені. Зрештою, Лінлей був членом їхньої родини. Тейлор, Уортон та інші були настільки обурені, що одразу кинулися на Єль.

Якби не особливі стосунки Єль і Лінллей, він був би давно побитий до смерті.

Лінлей подивився на Єль і його зовнішній вигляд. Він простягнув руку, поклав її на плече Єль. Він активував « Жемчужину життя в його тілі і як тільки він це зробив, окрема енергетика, наповнена життєвою силою, вирвалася з Перлина Життя, проходячи через її праву руку та поводячись у тіло Єль.

Рани Єль почали швидко затягуватися.

« Йосе, скажи мені. Чому», - Лінлей дивився в Єль. Його голос був дуже низьким.

Те тіло Єль нормувало, і він більше не кашляв. Він спокійно подивився на Лінлію: « На те не було особливих причин».

Цими словами Єль замовк.

Серце Лін Лей було таким же холодним, як лід.

Він був його другом на все життя!

Коли він порвав з Алісою і провів одинадцять днів і 11 ночей на вулиці в холод, Єль, Джордж та Рейнольдс супроводжували його весь час, тому що вони турбувалися про нього. Коли він пішов помститися Королю Фенлай, Єль дізнався про це і зробив усе можливе, щоб допомогти йому.

Йель не турбувався, що його вчинки можуть образити Сячу церкву.

Ліней завжди вважав, що братерська любов між ними ніколи не згасне.

Але тепер, побачивши холодний погляд на обличчя Єль, Лінлей відчував невимовний біль.

« Босс Єль. Я ще раз назву тебе босом Єль. Скажи, чому ти це зробив!" - Лінлей завдав йому болю, коли він дивився на Єль. Чи було це все той же бос Єль, який завжди був веселим хлопцем, котрий був готовий кинутися в будь-яку небезпеку заради своїх друзів?

Йель подивився на Лінлію: « Чому так багато запитань? Я повинен був вбити тебе".

Промова Єль була дуже спокійною, ніби те, що він сказав, було цілком змістовним.

Серце Лінлей стисувалися, як ніби він тільки що був вражений. Біль, якого я зазнавав, поволі поширився по серцю. Біль був настільки сильний, що Лінлей трохи здригнувся. Ліней завжди був людиною, яка глибоко цінувала любов до своєї дружини чи своїх дітей або друзів.

Ліней завжди вважав, що стосунки з ним були найціннішими.

Він також вважав, що його брати ніколи б не відмовилися від нього і що їхня любов була непорушною та непохитною.

« Як... Як це могло статися?» - тіло Лінлей злегка підрагувало. Його очі були наповнені нерозумінням і болем!

Чому його дорогий друг зрадив його?

Коли він дивився на цей холодний, спокійний погляд в очах Єль, Лінвей дійсно не знав, що він повинен сказати.

« Старший брат, Єль хотів убити тебе. Чому ти такий нерішучий? Уортон все ще був переповнений лютістю, особливо після того, як почув, що Єль спокійно вимовляє слова » (Я повинен був убити тебе). Від імені свого старшого брата він почувався ображеним!

Лінлей зробив глибокий вдих, дозволяючи його серцю трохи заспокоїтися.

« Босс Єль. Я востаннє називаю тебе босом Єль." Лінлей подивився на Йель і його серце наповнювалося болем. Він не міг зупинити спогади. Одна сцена за одною пригадує, як чотири брати разом весело проводили час.

« Ти можеш йти» - Лінлей не обернувся, щоб подивитися на Єль.

Йель подивився на Лінлі, а потім повернувся і пішов без жодного слова.

"Старший брат"

Батько.

"Лорд Лінлей!"

Уортон, Тейлор, Гейтс, Бун та інші були розлючені. Йель хотів убити Лінлэй, але Ліней збирався відпустити його, так і не наказав?

« Пам’ятайте. Не створюйте проблем Єль. Зрештою... Він був колись моїм братом, - кажучи слово "коли-то" Лінлей відчував біль у його серці зростає. - Досить. Ви всі можете піти. Я хочу побути один деякий час."

Всі присутні переглянулись, а потім подивився в спину Лінлей. І тоді, всі вони пішли один за одним.

У районі цвітника, крім Лінлей, залишився лише один чоловік - Зесслер.

« Зесслер, - Лінлей не обернувся. - Ти теж можеш йти".

« Лаорд Лінлей, мені цікаво, що сталося. Якби Ви були готові розповісти мені, що сталося з Вашим тілом, можливо ... Я зможу зрозуміти деякі речі." Зесслер дивився на Лінлі.

« Немає необхідності, — спокійно сказав Лінлей. - Я не хочу обговорювати це питання."

Зараз Лінлей був у жахливому настрої.

„Лорд Лінлей, якщо ви скажете мені що трапилось з Вами і вашим тілом можливо... Я зможу сказати Вам, чому Єль зробив це. Єль не винний у своїх діях, сказав Сесслер після деякої паузи.

Раптом Лінлей обернувся на Зесслера: « Що ти сказав? »

« Я сказав, що можливо Єль не винен у своїх діях. Можливо, це і є інші пояснення." - сказав Сесслер.

Коли Лінл почув ці слова, його серце наповнилось надією. Він щиро сподівався, що Єль мав якісь проблеми, тому він запитав у нього раніше Йель, чому це сталося. Але в очах Єль він не бачив ні болю, ні сорому ... Тільки холодна байдужість.

Це змусило Лінлея розриватися на шматки.

« Добре. Я скажу тобі, - Лінвей відразу почав детально описувати Зесслеру, що з ним сталося. Звичайно, Лінлей не пояснював занадто багато про особливі захисні властивості воїнів Драконячої Крові і про те, як і коли вони активуються. Зрештою, Сесслеру було важливо зрозуміти, що саме було використано для атаки на Лінлі.

« Яд Шелкова Душі? — вигукнув Зесслер, коли він почув це. - Значить мої підозри були правильними".

« Що за Яд Шелкова Душі?»

Зесслер докладно пояснив: « У мене було багато підозр, але тепер я абсолютно впевнений. Я з упевненістю скажу вам, що “Яд Шелліковий Душі" базується на магії некромантії. Це тип отрути, який спеціально призначений для нападу на душі інших людей. Але процес переробки його дуже складний і вимоги надзвичайно високі. Навіть я ніколи не виготовляв цю отруту".

« Ти говориш про те, що я є в вині? » — запитав Лінллей.

Зесслер кивнув: « Це чудово. Після того як Яд Шелкова Душі готується, він мусить зберігатися у спеціальному типі рідини. Завдяки цьому, Яд Шелкова Душі зможе протриматися протягом тривалого часу."

« Отже, винуватцем у ситуації з Єль є той, хто тренується в рамках магії некромантики?», - очі Лінлей загорілися.

Зесслер кинув: « Лаорд Лінлей, насправді... Коли Ви повідомили нам, що вчора після вбивства двох чоловіків у срібних плащах, фолетово-золотою Крисиний Король Гаррі сказав Вам, Що Божество стоїть за вбитіми дізнається хто це зробив ... в мені зростала підозрілість."

« Тому що навіть Божественність не завжди може сканувати всі свої божественні риси. Ви раптом вбили двох чоловіків у срібних плащах. Як же Божество, яке стоїть за ними, могло дізнатися про це? Але Гаррі був настільки переконаний, що Богство знало. Таким чином... Я вважаю, що існує лише одна можливість!»

« Це було духовне Насіння! » — серйозно сказав Сесслер.

« Некроманти можуть використовувати свою власну енергію душі, щоб накопичувати її в духовному Насіння, а потім поміщати його у чужій душі. Ця людина буде повністю контролювати Творця духовного Насіння. Водночас між слугою і господарем буде духовний зв’язок та можливість спілкуватися. Таким чином, перед смертю два цих чоловіки змогли інформувати Божество про те, що це були Ви і Фаїн."

Лінлей був шокований.

« Лаорд Лінлей, ви сказали, що є дев’ять людей у срібних плащах і, мабуть, кожен з них належить до верховного Святого. Я впевнений, що... Людина, яка здатний контролювати дев'ять Верховних Святих повинна бути воїном, практикуючим некромантию, який досяг божественного рівня, - сказав Зесслер. - Все тому, що Великі Святі Маги-некроманти безумовно не мають можливості контролювати так багато Верховних Святих. Врешті-решт, чим сильніша людина контролюється тим більшим попитом на духовне Насіння.

« Лорде, Ви і Єль у дуже добрих стосунках один з одним. Але коли він намагався вбити вас, то був настільки жалюгідний та неважливим. Якщо він навіть зміг створити отруту, такий як Шелкова душа... є тільки одне пояснення. Йель також був під контролем духовного Насіння цього божества."

Зесслер подивився на Лінлей: « Лаорд Лінлей, Ви повинні пробачити Єль. Коли людина контролює духовне насіння, вона буде глибоко думати про бажання свого господаря як про матеріальні прагнення. Навіть якщо буде наказано вчинити самогубство або вбити когось, чи то матеревбивство - це робиться без вагання. Він зараз не більше, ніж маріонетка".

Лінлей відчував як радість, так і страх у серці.

Страх за Єль!

« Уель під контролем... Но... Чи є спосіб, щоб дозволити йому повернутися в нормальне русло?» - Лінлей був сповнений занепокоєнням Єль.

« Є, — кивнув Зесслер. - Цей метод полягає в ... Вбивство Божества. У той же момент духовне Насіння природним чином розсіється».

Том 12, розділ 22

Тільки після вбивства Божества Єль буде врятований?

Почувши слова Зесслера, Лінллей відчув тиск.

« Теперель... - Коли Лінлей думав про те, що Єль зараз перебуває під впливом духовного Насіння і повністю кориться наказам цього таємничого божества, він відчував, як лють та відчуття несправедливості заповнюють його серце. - Незалежно від того, що це за Божество, я безумовно повинен вбити його!»

Щоб допомогти Єль стати таким, як він.

Для того, щоб він відновив почуття власної гідності. Він повинен був зробити це!

« Лаорд Лінлей? Я хочу запитати, - Зесслер замовк і потім все ж поставив питання. - Лорд Лінлей, після того як Ви і лорд Фаїн вбили тих двох чоловіків у срібних плащах, ви придбали що-небудь від трупів цих чоловіків? Наприклад, обручки ..."

« Так, ми знайшли обручки з Межпростірними кільцями, - Лінлей кивнув і подивився на Зесслера. - Але я вже віддав його Уортону. Уортон може віддати його, кому захоче. А що таке?»

Можливо, Королю Королівства, персні були дуже дорогими.

Але для звичайного Святого вони були відносно банальними речами. Такому, як Лінлій було б дуже легко придбати Найпростіший перстень. Таким чином, він не надто багато дбав про кільця, які знайшов під час обшуку трупів чоловіків у срібних плащах. Одне кільце забрав Фаїн, а інше Лінлей.

"Лорд Лінлей, буде краще, якщо ви спочатку з'ясуєте, що саме всередині цього сукня." - серйозно сказав Сесслер.

"Добре".

Почувши пораду Зесслера, Ліндей негайно послав служницю за Уортоном.

Уортон швидко прибув до заднього саду. По дорозі він почувався дуже занепокоєним: « Старший брат високо цінує любов, яку поділяє зі своїми братами. Але цей Йель, він ... Старший брат зараз відчуває себе жахливо."

Уортон хвилювався за Лінлэй, але коли він побачив його, то виявив...

Прямо зараз Лінлей зовсім не здавався вбитий горем. Замість цього він злегка нахмурившись дивився прямо перед собою, ніби турбуючись про щось.

"Старший брат, навіщо ти покликав мене?" - відразу ж запитав Уортон.

« Я дав тобі перстень, чи не так? Ти ще не передав його комусь іншому?», - квапливо запитав Лінлей.

Уортон засміявся і сказав: « Поки що ні. Я збирався віддати його Ніні. Ніна і я одружені так довго, але я ніколи не дарував їй нічого цінного."

« Пан Ніна швидко прийде сюди і зв’яже кільце кров'ю. Давайте подивимося, що всередині нього" - поспішно сказав Лінлей.

Уортон був дуже здивований. Чому його старший брат так поспішав з цим процесом?

Незабаром Ніна прийшла. Ніна знала, що́ хоче зробити Лінлей, відразу зв’язала обручку крові і витягла весь вміст, який зберігся в кільце.

У ньому була якась одяг, деякі руди... і, зокрема, кришталева куля.

« Це саме» - очі Зесслера загорілися, коли він побачив кришталеву кулю.

Лінлей, Вортон і Ніна були дещо спантеличені. Вони були занепокоєні тим, що кришталева куля мала трохи дивну ауру. Навіть Ліндей не знав, які властивості мав ця кришталева куля. Але Сесслер відразу зрозумів, як тільки він побачив його.

Зесслер простягнув руку і підняв кришталеву кулю. Здавалося, що матеріали на внутрішній стороні кулі відрізнялись від матеріалів його зовнішньої сторони. Коли сонячне світло проникло у кришталеву кулю, воно ставало викривленим і в серці було затверділо.

Коли Сесслер брав участь у своїй духовній енергії, він почав перевіряти те, що всередині.

« Цей кришталевий шар був удосконалений, — сказав Сесслер після паузи, намагаючись спростити те, що хотів донести. - Зараз його призначення полягає в тому, щоб поглинути будь-які навколишні незахищені душі у межах десяти квадратних метрів або близько того."

« Поглинати душі?» - серце Лінлей здригнулося.

Тепер він зрозумів.

Події в “мертвому місті ” явно були викликані тим, що чоловіки робили у срібних плащах зі сріблистими пластами, які вбивали людей однією рукою і тримали кришталеву кулю в іншій. Кожного разу, коли людину вбили, її душа поглиналася кришталевою кулею. Після знищення цілого міста близько ста тисяч душ були поглинуті.

« Яка мета збору душ? » — здивовано запитав Уортон. Уортон і Ніна були приголомшені почутим.

Зесслер пояснює: « Вибирати душі... По - перше, некромантія походить від Сверх бога смерті. Взагалі кажучи, ті, хто тренується в некромантії можуть стати божествами. В основному вони тренуються в Указах Смерті, а це означає використання душ."

« При нагромадженні великої кількості душ можна здійснити деякі спеціальні атаки», — пояснив Зесслер.

« Покарання Смерті насправді...», - навіть Лінлей відчував себе досить незручно.

Він знав про сім елементів Закону: землю, вогонь, воду, вітер, блискавки, світло і темряву. Він також знав про чотири Вкази: смерть, руйнування, життя і долю. Закони і закони мали два різні поняття. Вкази - це правила, які регламентують функціонування всього всесвіту.

А щодо Вказів Смерті - навчання в рамках них зосереджені на “смертьбол ».

« Оновна мета накопичення стількох душ - вдосконалювати їх і поглинати, щоб збільшити силу своєї душі", - слова Зесслера не переставали дивувати.

« Збільшення сили власної душі?» - Лінлей був дійсно приголомшений.

У минулому Далін сказав Лінлію, що є два варіанти стати Божественністю. Другий варіант повинен був сформувати тіло Божествного клона навколо Божественної іскри, в результаті чого душа роздягається навпіл. Душа була фундаментальним елементом будь - якої живої істоти! Ставши Богом, колись зруйноване тіло може бути миттєво відновлене.

Але якщо душа буде знищена, то ви напевно помрете.

У той час як хтось тренувався і твердий, сила його душі повільно зростала.

"Накопити багато душ, а потім поглинути їх і зміцнити свою душу?" - Лінвей відчував, що це було просто немислимо.

« Дуже добре. Тільки перетворення душ дуже складний процес, - зітхнув Зесслер. - Це вимагає глибокого розуміння душі. Навіть я не здатний робити такі речі. Я вважаю, що Божество, яке тренується в Указах смерті, буде здатне зробити це. При цьому, мабуть, іншим божествам, які тренуються в різних законах, буде дуже важко реалізувати цей процес."

Лінлэй кивнув.

Поглинання душ інших, щоб зміцнити свою душу. Ця здатність була просто занадто потворною.

Те, що будь-який звичайний Полубог здатний на це - не більше, ніж жарт. Навіть Боги, які можуть робити це - дуже рідкісне явище.

« До речі, у мене вже з'явилися хороші думки про те, як ми ставимося до цього Бога".

Очі Лінлей миттєво загорілися.

Зесслер спокійно продовжив: « Єль продавав велику кількість рабів або ж люди на срібних плащах руйнують міста і збирають душі... наштовхує до висновку - це Божество відчайдушно потребує душ. Що ж стосується розташування Бога, я вважаю, що він знаходиться в тому місці, куди йдуть ці раби."

Лінлэй погодився з цим.

« Ми також знаємо, що відмова Конгломерата Доусон з приводу купівлі рабів є те, щоб вони викопували величезну таємну шахту в межах гірського хребта поблизу південної частини нашої Імперії Барух. У межах цього гірського хребта є велика долина, де розташована одна з гілок Конгломерата Доусон. Я думаю, що... Божество, мабуть, знаходиться там." Зесслер будував здогадки.

Губи Зесслера натякали на погану посмішку: « Це не все. Цікаво того, що Єль прибув так швидко... Лорд Лінлей, вчора ввечері Ви вбили людей у срібних плащах і сьогодні ж сюди прибув Єль. Я думаю, що минулої ночі Єль отримав наказ від цього Бога, щоб той прийшов і покінчив з Вами."

Лінлей злегка кивнув.

« Уель не Святий. Він мусить рухатись на літаючій магічній звірині. По-перше, він повинен був піти до Божественності, щоб отримати отруту, а потім поспішити в замок Драконячої Крові. Йому знадобилося приблизно десять годин... Наскільки швидким може бути магічний звір? Таким чином можна сказати, що Божество в межах кількох тисяч кілометрів від нас. В іншому випадку, немає ніякого способу, яким Йель міг би скористатися, щоб так швидко дістатися да нашого замку."

« Єдиний великий філіал Конгломерата Доусон в межах кількох тисяч кілометрів від нас, у цій долині."

Зесслер був дуже впевнений у тому, що сказав.

« Дуже добре, - Лінлей злегка кивнув. - Уортон, Зесслер, Ніна... Всі ви можете піти відпочити. Я збираюся негайно приступити до тренувань."

- Уортон був здивований. Зрештою, Лінлей сказав, що вони будуть обідати разом і він повернеться до тренування тільки після обіду.

« Як ти думаєш, в якому я зараз настрої? Досить. Всі ви, йдіть і займайтеся своїми справами - Лінлей перевів погляд на південний захід. - Збирання душ? Забій живих істот? Домінування над Єль...

Лінлей переповняла прагнення вбивства від однієї тільки думки про цю таємничу божественність.

Лінлей негайно покинув сад і увійшов у секретну навчальну кімнату глибоко всередині Замка Драконячої Крові.

Як тільки Лінлей увійшов у кишеньковий вимір, Делія, яка сиділа в медитативній позі на кам'яному ложі, відкрила очі.

« Лоіне, що сталося? » — запитала Делія.

Побачивши Делію, Ліней прийняв рішення. Він не хотів, щоб Делія турбувалася. Видавши усмішку, він сказав: « Нічого. Давай продовжимо тренування."

Лінлей відразу сів на підлогу в медитативній позі. Поза кишеньковим виміром продовжувалося різнокольорове хаотичне місце.

« При досягненні Божественного рівня, першим кого я вб'ю буде цей виродок" - серце Лінлей переповнило бажання вбивства.

Лінлей зробив три глибокі вдихи, перш ніж він зміг заспокоїтися, а потім добре почав налагодити Закон Ветра, постійно експериментуючи і вдосконалюючи Глубінні Істини скорості...

У його свідомості з’явилися три ілюзорні мечі, які репрезентували « Швидкий » та аспект “Медленний Свого часу ”, а Глубільні Істини швидкости знову почали демонструвати свої атаки. Ці три меча трансформувалися безліч разів і в одну мить, Ліндей був здатний проаналізувати десять мільйонів різних способів їх використання.

Перемістити гіпотезу, а потім перевірити за допомогою « Швидкого» і “Медлінний мечі ”. Тільки так він зможе отримати нові ідеї.

Один експеримент за іншим... і в результаті цього він зможе зрозуміти, який шлях правильний.

Чим більше він проникав у суть, тим більша кількість Ліндей відчувала, що точки “Бітруйно-молодий ” дійсно не були взаємовиключними. В них обох було щось спільне. На щастя, Лінлей отримав деяке уявлення про низькорівневий аспект “Бистрий" і“ Медленний..." Завдяки його палустинній Правдам швидкості прогресувати.

Якби раніше він досяг дуже високого рівня розуміння в цих двох аспектах, то йому було б надзвичайно важко з'єднати їх пізніше.

Час текло, як вода.

Великий Чорнкнижник знав, що отрута, яка використовувала Єль для вбивства Лінлей, не зробила необхідного ефекту. Це справді стало великою несподіванкою для нього. Яд Шелкова душа був надзвичайно токсичний і жоден з них не вижив після його впливу.

Лін Лей був першим, хто пережив цю технологію Великого Чернекнижника.

"Я припускаю, що цьому священному засранцю все-рівно недовго залишилося», - Чорнкнижник не турбувався з приводу Святих. Якщо ворог був Божественним, то він міг би трохи непокоїтися.

Але Святий?

Єдина причина, чому він хотів убити Лінллей була вбивство його людей на срібних плащах. Це напевно роздратувало Чернекнижника.

« Деколи він не вбив Єль. Він справді людина з « м’яким серцем ». Такий, як він давно був би відданий і убитий в Тюрмі Гебадос. Ну добре, це все на краще. Він лише забезпечив мене від необхідності витрачати більше духовної енергії, щоб шукати і брати під контроль іншого члена Конгломерата Доусон".

Ця справа швидко пішла на другий план Великого Чорнкнижника. Прямо зараз він був зосереджені на поглинанні великої кількості душ.

За мить все пройшло більш ніж півгодини.

Глибоко всередині Замка Драконячої Крові. Карманне вимірювання. Лінлей був у медитативній позі, занурений в тренування. Три ілюзорних меч продовжували показувати себе знову й знов, представляючи ще одну таємницю Глубінових Істин скорості.

"Начинається".

Свідомість і душа Лінлей почали чітко відчувати... що він щойно перетнув межі певної кордону. Межі між Святими і Божественними.

Лінлей відкрив очі і підняв голову!

"Грохот..."

Раптом знизила енергія, яка повністю обволокла Лінлеєм. Простір навколо Лінлію було спотворено, здавалося б, відокремивши Ліллей від навколишнього простору. Тіло Лінлей піднялося в повітря.

Його тіло не було під його контролем, коли він левітував вгору.

"Як страшно..." - Ліндей відчував величезну, безмежну, давню, унікальну енергію. Якщо бути більш конкретним - це була присутність чогось на зразок Закону або Указа. Лінлей відчував, як ніби перед цим явищем він був не більше, ніж звичайним мурашкою.

« Це... Має бути вердикт, який визначає, чи готовий хтось стати божественністю або ні" - Лінвей був вражений до глибини душі.

[P.S. Ім’я голови — « Ленґлей С » стає Божественним.

Том 12, розділ 23, - Море Елемента

Знизили жахливі природні Закони, від яких навіть тренувалася на кам’яній ложі Деліа в шоку прокинулася. Вона здивовано подивилася на Лінлей, що ширяв у повітрі. Відчувши від нього унікальну ауру, Делія відразу зрозуміла, що відбувається.

Хоча Делія ніколи особисто не бачила, як хтось стає божеством, вона змогла б просто побачити присутність надзвичайного і безчервоного природного Закону. І звичайно вона здогадалася, що відбувається.

У цей момент Лінлей не потрібно було нічого робити.

Унікальна енергія пробралася прямо в свідомість Лінлей і відразу ж оточила його душу. У цей момент... Усі таємниці його душі були оголені. Природно, що Глубінні Істини швидкості, які вивчав Лінлей, були як на долоні перед цією унікальною енергією.

"Хруст..."

У повітрі над головою Лінлей почала формуватися енергетична аура, в якій містились всі “Закони..." Водночас суть сили вітру почала активно скаплюватися в її епіцентрі. Великі об'єми природного елемента кинулися в кишенькове вимірювання з хаотичного простору зовні. Вся ця сутність зосереджувалася і концентрувалась в одній точці.

« Що це?» - Лінлей був трохи здивований.

Але скоро...

Природна сутність елемента розлетілася в усі боки і в тому місці, де вона стрибнула, парив чорний дорогоцінний камінь ... Із глибин якого виходило зелене світло. Прямо зараз камінь ширяв над головою Лінлей — це була божественна іскра елемента вітру. Коли Бог створив іскри, вона автоматично сформувалася з душею Лінлей.

Оскільки іскра була створена з духовної аури Лінлей, вона повністю узгоджувалася з ним.

Наприклад, коли хтось ще сплаває Божу іскринку навіть якщо сплавлення буде успішно завершене, це не порівняти з божественною таскрою, яка була створена природним чином завдяки своїй душі й знанню Закону природи.

« Божественна іскра» піднявши голову, Лінлей дивився на паряюче та світле світло-зелене. Його серце переповнилося хвилюванням. Коли Лінллей ще був дитиною, під керівництвом і опікувальною дитсадкою батька, його метою було відновити свою родову реліквію... Він ніколи не думав, що зрештою зможе стати Богом!

О, Божество як Бог Війни або Первосвященик!

Крім того, він покладався на свою власну силу як божественність, а не через те, що змішався з чужою іскраю.

« Наконец-то... Я став божеством, - обличчя Лінлей зафарбоване легкою посмішкою. У цей момент в його серці з'явилися деякі знання. - У даний момент природні Закони чекають мого вибору... Чи залишити іскру поза моїм тілом, чи з'єднатися з ним."

Якби Лінллей не був поінформований Диліном наперед, то не знав би різниці між цими двома варіантами. Можливо, йому було б важко вибрати.

Але зараз...

Лінлей зовсім не вагався. Контролюючи іскру, він змусив її парити поруч.

« Ааагаґх!», - Лінлей раптом видав неконтрольований крик болю. Його переповняла незмірна, розчавлена біль. Прямо зараз всі його м'язи охопили судому і вони почали деформуватися. Глибоко в морі свідомості Лінлей його душа була раптово оповита природними законами. Вона розкололася з хрустким звуком на дві частини.

Його душа була розколота наполами. Біль такого роду був у незліченній кількості гіршим, ніж фізичний біль.

У цей момент, Лінлей втратив будь-яке раціональне мислення. Він міг тільки видавати відчайдушні крики.

«Лінлей!», побачивши стан Лінлей поблизу Делія, дуже занепокоїлася. Але вона знала... У цей критичний момент розвитку божественністю, неважливо що відбувається, вона, Делія, нічогісінько не зможе допомогти і не повинна заважати.

Вона так нервувалася, що все її тіло почало неконтрольовано тремтіти.

Делія стиснула на грудях свої руки і молилася: « Лінлей, ти безперечно будеш в порядку".

Делія та Лінлей були одружені протягом багатьох років, але вона ніколи не бачила, щоб Лінлей був у такій агонії.

Повільно...

Болісний крик Лінлей почав вщухати.

Дві половинки розбитого меча, що розірвалося в морі, стали двома мечами менших розмірів. Один з них залишився всередині, а інший полетів прямо за межі його тіла.

— Що це?

Вона, звичайно ж, ніколи не бачила душі Лінлей і тому не знала як вона виглядає.

Душа у формі меча, що переливалася всіма квітами райдуги, полетіла прямо до Божественної іскри, а потім легко злилися з нею. Іскра та душа стали одним цілим, що говорило про успішне злиття.

— Це була душа Лінлей?

Вона тренувалася протягом більше десяти років, але її душа досі повністю не злилася з Божественною іскраю. Але душа Лінлей змогла швидко злитися з його іскрою, бо вона була створена на основі його душі.

« Фух», - тільки тепер Лінлей зміг прийти в себе.

Зараз він відчував себе набагато слабшим ніж раніше. Розщеплення душі завдала йому невеликої шкоди. Можливо, навіть його здатність уявляти візуалізації та аналізи Закону стали частиною того, чим він володів раніше. Однак для того, щоб згодом тренуватися в Гульбіні правди Землі, Лінлей мав зробити цей вибір.

« Як дивно».

Чи це було його оригінальне тіло або божественна іскра, в якій містилася душа Лінлей. Раптом...

"Рокот..."

Коли простір, що наближається, почав тремтіти й душа в Божественній іскриці якимось чином змогла відчути унікальне місце. Це місце було розміщене в самому серці безмежного Всесвіту, необмеженої і нескінченній площини, яку можна було відчути тільки задля божественного рівня...

Море Елемента!

"Гул..."

Це була туманна, розпливчаста область. Від неба того місця не було жодного світла, але світло-зелений світил зробив всю площину видимого.

Безчервоні води Моря Елемента бурили, піднімаючи свої хвилі високо вгору і потім вони спадали вниз. Це був Море Елемент Ватра.

Море Елемента... Його поверхня була рідкою суттю елементу вітру, в той час як під нею ... Це була необмежена сила від Бога!

Чим глибше людина в Морі була включена, тим чистішою ставала Божа сила. У даний момент Лінлію було легко прорвати лише на десять метрів під цим шаром. Від Божественної сили, яка знаходиться прямо під рідкою поверхнею елемента вітру до божественної сили на глибині 10 метрів від сутності...

Незважаючи на те, що рівно 10 метрів “залежна сила ” там була вдвічі більшою.

Лінлей не знав, що коли б він хотів сплавитись з Божою іскрою, то міг би відчувати божественну силу тільки на глибині одного метра від нижньої частини рідкого шару елементів вітру.

"Гул..."

У десяти метрах нижче шару сутності елемента вітру... Аж раптом, коли сила Бога почала зникати через своєрідний коридор з природними законами і спускатися у так званий “каманний вимір ” вимірювання..." Відразу після того, як у кишеню потрапляє сила Бога, вона почала зливатися безпосередньо з мечеподібною душею і божественною силою вітру швидко формуючи божественне тіло.

"Потріскання..."

Візуально, від голови до п'ят, створене тіло було абсолютно ідентичне оригінальному тілу Лінлей. З однією лише силою думки Лінлей змусив Божественну силу всередині клона створити набір світло-зелених одежин.

У цей момент унікальна енергія, що представляла природні закони, зникла. Карманне вимірювання повернулося до звичайного стану спокою.

« Закінчив», - на обличчі Лінлей з'явилася усмішка. У той же час, контролюючи тіло клона, Лінлей змусив його злитися з первісним тілом.

Божий клон вливався у тіло Лінлей. Це виглядало надзвичайно дивно.

„Лінлей, це... це... але тепер, коли вони злилися в одне тіло, її подиву не було межі.

Лінлей подивився на Делію і засміявся: « Делія, почекай трохи. Я поясню тобі пізніше. Я ще й сам не зрозумів всього".

Тільки-тільки ставши Божественністю, існує ще багато речей, які йому тільки доведеться зрозуміти. Але коли Лінлей сказав “нічого почекати ”... Насправді він повинен був їй сказати почекати дуже довго!

- Делія слухняно кивнула.

Лінлея відразу зайняв медитативну позу і почав ретельно перевіряти всі зміни у своєму тілі.

У його море свідомості ширила маленька душа у формі меча, але вона була там не одна, відразу під нею парила людська фігурка, що сиділа в медитативній позі ... це був його Божественний клон, одягнений в світло-зелене одягу.

« Простір, в якому знаходиться душа, дійсно дивне місце» - Лінлей неодноразово зітхав з похвалою.

Дійсно, між Богомильним клоном і « ригіналом » було не так багато різниці... Зрештою кожна з них мала в собі душу і була однаково важливою.

"Море Елемента..." - через Божествного клона Лінлей знову відчув ту нескінченну Площину, що знаходиться в самому центрі Всесвіту. Безмежний Море Елемент був зітханий, і Лінлей міг відчути все на глибині до десяти метрів під рідкою поверхнею природи елемента вітру.

Він намагався отримати деяку частину цієї Божественної сили елемента вітру.

На своє здивування, Лінлей щойно виявив, що швидкість її збору була занадто повільною.

Через спеціальний канал, потік Божественної сили увійшов в тіло Лінлей. Хоча йому вдалося отримати частину Божої сили, його швидкість була набагато нижчою від тоді, коли він контролював природні закони. Раніше йому вдалося поглинути достатньо божественної сили, щоб миттєво сформувати своє Боже тіло.

« У майбутньому я повинен бути обережним. Після знищення Божественного тіла, його відновлення вимагатиме великої кількості божественної сили." - зітхнув Лінлей.

Він міг зрозуміти, як у Морі елементу було багато божественної сили, але він міг поглинати її лише в невеликій кількості.

« Дайлін мав рацію. Після об'єднання душі з божественною іскраю стає неможливим тренуватися в законах інших елементів.", - думав Лінлей. Він намагався душею Божественного клона відчути пульс сутності елемента землі, але той був занадто непарним і розмитим. Лінлей взагалі не міг його чітко відчути.

Порівняно з тим, коли Лінлій був ще дитиною, схильність Бога до сутності елемента землі була в тисячі разів слабшою і розмитою.

« На щастя, я не помістив у своє тіло божественну іскру. Інакше... Я б назавжди втратив можливість тренуватися з законами Землі".

Хоча Закони Землі не могли зрозуміти Божественний клон, він міг відчути закони Ветра в сотні разів чіткіше від оригінального тіла. Це було не те саме, що здатність здобувати розуміння в конкретних моментах і питаннях.

На шляху тренування Законів, чим далі ти просувався, тим важче ставало дорога.

« Для початку давайте-но я зміцнюю своє початкове тіло», - Лінлей міг чітко відчути наскільки потужним було Божество його клону. Якщо порівнювати з його первісним-орігінальним тілом, то воно було досить слабким.

Лінлей почав контролювати ту маленьку божественну силу, яку отримував з Моря Елемента і влив її у своє початкове тіло. Божественна сила дійсно була ефективною... тіло Лінлей почало повільно трансформуватися. Його м'язи, його меридіани, внутрішні органи - все почало перетворюватися і ставати більш потужним. Однак ця зміна тривала лише короткий час, перш ніж все закінчилось.

« Це забрало так мало часу, що моє тіло зараз знаходиться на набагато вищій рівні" - зітхнув Лінлей.

Оскільки він був воїном Драконячої Крові, його фізична сила і так була вже дуже висока. Навіть після насичення Божою силою, його початкове тіло могло підняти свою силу тільки на один рівень.

"Переключити з одного тіла на інше досить просто".

З однією думкою Лінлей миттєво змінився. Делія зрозуміла, що Лінлей перед нею, який був одягнений в небесно-синю мантію, перетворився на Ліней, котрий був одягнений у світло-зелену мантію.

- Делія не знала що сказати. Але вона здогадалася - насправді Лінлей тільки що просто перейшов в інше тіло.

Він перетворився на свого божества.

У даний момент в кімнаті сидів Божественний клон Лінлей. У найглибших місцях свідомості клона, в межах того моря розуму, була райдужна божественна іскра... Хоча світло-зелене було панівним.

Під божественною іскрою, в тому ж море свідомості, у медитативній позі сидів Лінлей, одягнений в небесно-сині мантію.

« ДВА тіла можуть замінюватися на розваги. Це дійсно вражаюче, - все не припиняється зітхав Лінлей.

Не тільки це. Навіть його Найпростіший перстень, гнучкий меч Фіолетової Крові, Перстень Звиваючого Дракона та інші пов'язані кров"ю предмети можуть бути легко використані божественним клоном. Зрештою, душа його первісного тіла і клона була одна й та ж. Природно, що божественні артефакти можуть бути використані як його оригінальне тіло, так і Богом - Божим клоном.

« Використання божественної сили вітру для виконання Глубінних Істин скорості робить мене на стільки сильніше...».

У своєму серці Лінлей знову зітхнув. Його тіло раптом прийшло в рух і в кишеньковому вимірі раптово з'явилися десятки Лінлэй і потім також несподівано знову об"єдналися в одного. Користуючись тільки на чисту швидкість... Можливо, навіть Бог війни та інші не дотягували їх до рівня Лінлей. Зрештою він став Божественністю завдяки величній правді невдовзі.

Кожна спеціалізація мала свої особливі привілеї. І спеціалізацією Лінлей була природно швидкість!

« Тепер, коли я став божеством, настав час поглянути на меч Фіолетової Крові та Перстень Звиваючого Дракона. Мені цікаво які секрети заховані в них." - після руху пензля у руці Лінлей з'явився меч Фіолетової Крові.

Том 12, глава 24, - меч Фіолетовий Крові, Перстень Звиваючий Дракон

Божественна сила вітру в його тілі прокинулась у меч Фіолетовій крові. Раптом лезо фіолетового меча покрилася тонким шаром просторової лізвію і водночас слабка кривава аура почала циркулювати на поверхні меч, не переставаючи видавати якусь пісню.

- Ленеле, зупинись!

Лінлей відразу припинив використовувати свою божественну силу і в замішанні повернувся до Делії: « Делія, що сталося? »

Обличчя Делії було попільним. Вона з жахом дивилася на фіолетовий меч і здивовано сказала: « Це меч, тільки зараз, це...».

« Що сталося? Скажи мені швидше, - запитав Лінлэй.

Обличчя Делії повільно поверталося до свого нормального кольору, але вона все ще була перелякана: « Коли меч Фіолетової Крові почав видавати звук, схожий на пісню, з якоїсь причини я відчула, що моя душа тремтіє і енергія в моєму тілі стає некерованою. Це було схоже на те, ніби я втрачаю контроль над собою."

« Ее?», - очі Лінлей переповнювали подив і захоплення.

З погляду Ліней, звук « меча » був звичайним. Він не думав, що інші будуть так реагувати на нього.

«Лінлей, ти можеш зробити так, щоб меч не видавав цей звук? Я не можу спокійно реагувати на нього." - винная сказала Делі.

Але Лінлэй знав, що це його вина. Він поспішно відповів: « Делія, не хвилюйся, я не дозволю смоктати філолетового меча знову».

Лінлей до цих пір був дуже здивований і радий тому, що тільки що сталося. Насправді, просто дивлячись на лезо, яке з'явилось на поверхні фолетового меча, він уже був у захваті.

Він не використовував жодних законів, тільки божественну силу, але меч Фіолетової Крові вже став настільки гострим.

« Божественні артефакти дійсно вимагають божественної сили, щоб показати свою дійсну силу. У минулому, коли я вступав у бій, то покладався тільки на міцність матеріалів фіолетового меча."

Потім Лінлей використовував свою духовну енергію, щоб проникнути в фіолетовий меч і знову відчув неймовірно сильну злобну ауру всередині нього. Коли його духовна енергія взаємодіяла з цією зловісною аурою, Лінлей міг чітко відчувати сцену, яку зірвала ця зловіюча аура.

Безкрає море крові.

Усі мертві тіла людей різних рас. Скелети, що плавають серед моря крові... Великі десятиметрові трупи... тіла білих скелетів, що випромінюють зелене світло... Великі істоти, рогасті створіння, чотириголовки...

Безчислені трупи, які плавали в цьому кривавому морі.

Смутно, в голові Лінлей почала формуватися картина. У цій уяві з’явився диявольський фіолетовий довгий меч, який стікав свіжу кров. Там також був диявольський чоловік з довгим фіолетовим волоссям, одягненим у довгу фіолетову мантію. Його брови наче мечі нависали над його злегка кровожерливими очима.

Лінлей відчув його духовну енергію і опинився під величезним тиском. Настільки сильним, що він ледве міг дихати.

« Меч Фіолетовий Крові, - Лінлей був абсолютно впевнений. - Людина з фіолетовим волоссям... він попередній власник цього меча?».

У голові Лінлей ніби блискавиця миготувала одна за одною. Диявольський чоловік, який зрубував меч Фіолетового Крові воювання. Але кожна сцена була дуже непарною і розмитою. Час від часу картинка ставала чіткішою, а іноді зовсім зникла.

« Весело. Смішно" - тримаючи меч Фіолетової Крові в руці, Лінлей почав сміятися.

Він сподівався виявити всередині меча фіолетовий секрет його використання.

« Незалежно від того, наскільки потужний цей Божественний артефакт, це все-таки просто зброя. Це не жива істота. Як він міг сказати мені, які у нього є спеціальні атаки? Я як і раніше повинен покладатися на себе, щоб знайти їх." - Лінлей зрозумів, що, можливо, попередній власник фіолетового меча знав, як ефективно використовувати його, але... він не міг знайти попереднього власника.

Можливо, попередній власник уже помер. Зрештою, якби він не помер, як би його божественний артефакт з кров’ю виявився “затичкою 5. Для закупорювання простору?

« Принаймні я знаю дві речі. Після наповнення його Божественною силою меч Фіолетової Крові стане незрівнянно гострим. Коли він об’єднується з атаками Ґлубінної Істин скорості — Простелевий Обезголовник, його могутність значно зросте, - Лінлей почувався дуже впевнено. - Крім того, звук, схожий на « грім меча»? Насправді має силу, яка здатна трясти душі і таким чином впливати на противників».

Коли він вступить у бій, то може дозволити мечові постійно видавати ці звуки. Ворог підпадає. Це дасть неймовірний привілей.

"Тим не менше, мені все ще потрібно швидко проаналізувати, як ефективно використовувати цю пісню меча" - Ліндей прибрав фіолетовий меч у своє Найшвидше кільце і зосередив свою увагу на речі, які він цінував найбільше... Перстень дракона, що звивається!

Він виявив кільце в межах своєї садиби.

Попередній власник кільця був дідом Дерінг. Кільця Звиваючого Дракона, він зустрів дідуся Дерінга і зміг стати одним з найсильніших вітчиз континенту.

Лінлі дуже розхвилювався, але коли побачив Перстень Дракона, що звивався, то заспокоївся. Він, здавалося, бачив, того люб'язного сивого діда Деринга всередині нього. У свій час дідусь Дерінг мріяв стати божеством, але після того, як він був змушений сховатися в Персняному Драконі, він втратив цю можливість. Таким чином, він допомагав Лінлію, сподіваючись, що зможе досягти небачених висот.

"Деденька Дерінг, сьогодні я нарешті досяг Божественного рівня" - подумав Лінлей.

« Якби ти, дідусь Дерінг, все ще був живий, як це було б чудово», - Лінлей тихо зітхнув.

Після цього, зробивши глибокий вдих, Ліндей заповнив кільце Божественної силою елемента вітру, але в результаті Лінлэй виявив...

« Безпогано? Заповнення Персня Змієвої сили Божественною силою марно?», - Лінлей був трохи збентежений. Щоразу, коли Божественний артефакт наповнювався божественною силою, він принаймні давав деяку відповідь.

Але кільце було непохитним.

« Може бути, що це особливий божественний артефакт?» - Ліндей припинив заповнювати кільце Божественною силою.

Коли Бог почав діяти, то природні Закони оточили душу Лінлей. Таким чином, незважаючи на розкол у двох частинах після того, як вона була пов'язана з природними законами, душа Лінвей вже трансформували на базовому рівні.

Усі, хто став таким чином Божественним, зазнали такої трансформації.

Духовна трансформація Лінлей також стала причиною того, що його великий резервуар духовної енергії на основі її душі теж змінився. Після того, як ця чиста духовна енергія увійшла в Перстень Звиваючий Дракона, на поверхні кільця спалахнув слабкий лазуровий світло і у той же час Лінвей відчув, що всередині кільце була надзвичайно дивна енергія.

« Що це? » — здивувався Лінлей.

Раптом могутня аура почала діяти з духовними силами Лінлей. Ця аура була настільки сильна, що Лінлей був приголомшений до глибини свого серця. Вона була колосально сильною. Аура, яка містилася всередині каблучки була набагато сильнішою за ауру, що зберігала меч Фіолетової Крові.

« Молодий чоловік дуже глибоко в свідомості Лінлей почув голос. - Це було кільце, яке мені дуже сподобалося, коли я був живий. Це захисний душу артефакт Владики. Лише тепер він пошкоджений. Він не зміг успішно захистити мене, тому що це було природно. Щоб виправити це, єдине що ти можеш зробити - це повільно зцілити його через твою духовну енергію... а з приводу того, як багато часу це займе - я не можу нічого сказати. Насправді я дуже хочу знати того, хто успадкував цю обручку. На жаль, у мене немає такої можливості. У мене більше не буде такої можливості..."

Цей глибокий, уривчастий голос поступово згасає.

Лінлі був приголомшений.

Захищає душу артефакт Володаря? Пошкоджений?

"Артефакт Володаря?" - тіло Лінлей злегка підрагувало. Він тільки чув про ’ божественні артефакти>. Ніхто ніколи не казав йому, що є така річ, як артефакти Владики.

Над сьвятими були Полубоги, Бог, Висші боги і Владики.

І зброю можна було розділити на ” Божественні артефакти text і „артефакт Владик 12.

« Хто захищає душу артефакт Владики? — каже Ліндей. — Він виявив, що Перстень Звиваженого дракона мав особливу енергію. - Тому що це захисний душу артефакт ...."

Лінлей відразу дозволив цій унікальній енергії увійти в його душу. Миттєво...

Навколо його море свідомості, в тому числі навколо його Божественної іскри та первісного тіла, сформувалася величезна напівпрозора мембрана енергії. Ця напівпрозора мембрана несла в собі ауру духовної енергії. Площа, яку ми носили на палях, була сформована з духовної сили.

Тільки...

У центрі цієї напівпрозорої мембрани була діра, неначе вона була розрізана на частини.

« Добре. Перстень справді пошкоджено." - Лінлэй зітхнув.

Найважливіше для Бога було його душа!

Обороняючий душу Божественний артефакт був саме собою цінним. Що стосується подібного артефакту Володаря... Ніхто навіть не сподівався отримати такий. На жаль, це було пошкоджено.

Наприклад, напад Яда Шелкова Душі обкутала всю душу. Певно, вона була б у стані пробитися в його свідомості через цей пробіл. Хоча інші частини цієї прозорої мембрани були міцними, але завдяки більшій дірці її ефективність різко падала.

« Чи використовувати духовну енергію, щоб відновити її?»

Лінлей гірко розсміявся.

Він міг здогадатися, що міцний і урчанський голос належав ймовірно Володарю, який потім помер. Що стосується артефакту Володаря - він був прорваний і пошкоджений. Цей голос, мабуть, був не більше ніж якась інформація, яка залишилася у спадок від покійного Владики.

Але, звичайно ж, це не був Володар.

Не тільки Володар може бути власником цього артефакту.

« Він навіть не здогадувався, скільки часу потрібно для відновлення цього в’язня. Це повинно зайняти багато часу." - Лінлей намагався об'єднати свою духовну енергію і цю лускувидну мембрану. Величезна кількість його духовної енергії увійшла в мембрану, навіть через зазор.

У той самий час, велика кількість духовної енергії почала пробувати ’ залатати голку в обороні-- 14.

Лінлей, сформована з духовної енергії (заплавка) заламала діру.

« Безперечно, моя духовна енергія дуже низьке. Однак Лінлей виявив, що коли постійно використовував свою духовну енергію для харчування цієї напівпрозорої мембрани, то міцність “заплавки ” над щілиною повільно зростала і набирала сили.

Але швидкість була занадто повільною.

« Я хотів би, щоб заплатка досягла такого ж рівня оборони, як решта цієї лусчастої мембрани, — сказав Лінлей. — Мабуть, мені знадобляться тисячі років. Але зараз, все що мені потрібно - це зосередитися на захист цього місця і тоді я зможу ігнорувати решту простору. Це дійсно дозволить захисту моєї душі різко вік."

З точки зору могутності, цей захисний душу артефакт Владики насправді поступався звичайному захисту душі Божественному дефекту."

Він виявив, що коли духовна енергія Лінлей знову проникла в Перстень Дракона...

Після того як енергію прозорої мембрани згасло, з’явилися ще два сплески аури в цьому кільцеві.

Перша хвиля енергії виходила від краплини крові золотого кольору, тоді як інша енергія з’явилася через три крапельки води.

"Золотна рідина?" - з якоїсь причини, коли Лінлей відчув енергію рідини золотистого кольору, його початкове тіло почало тремтіти. Не вагаючись, Лінлій відразу повернувся до свого початкового тіла і повернув Боже тіло назад у межі своєї душі.

І справді, відчуття прямо зараз було набагато ясніше.

Кров в його тілі почала вскіпати. Дивно, але... в цей момент золота крапля крові вилетіла з Персуня Звиваючого Дракона, а потім зійшла прямо з оригінальним тілом Лінлей.

« Це...?» - Лінлей був шокований.

"Лінлей"? - Вона поруч Делія весь цей час просто спостерігала. Коли вона побачила золоту краплю крові, яка влетіла до тіла Лінлей, вона була глибоко здивована. Але потім... Делія запаниковала, тому що Лінллей почав ревіти в агонії.

« Дилема... Я... Я в порядку!», - видав Линлей.

Коли Делі побачила, як на обличчі Лінлію з’являються шалені очі і скорочуються м'язи, то відмовлялись вірити в те, що Ліней контролював ситуацію у той час.

Але, порівняно з минулим випадком, коли його душа була розрізаний навпіл, цього разу Лінлей принаймні був у свідомості.

« Ааах!» Він підняв голову і видав гнівний рев.

"Взрів!"

Небесно-блакитна мантія, що покривала тіло Лінлей, розлетівся на незліченні дрібні шматочки і відразу ж з'явився величезна кількість темних, блискучих драконячих лусок, а також Драконячий хвіст.

Лінлей в даний час переживав неконтрольоване перетворення воїна Драконячої Крові.

« Ланлей», - Делія нервово подивилася на Лінлей.

Лезурні дракони Лінлей почали повільно трансформуватися. Вони почали змінюватись, спочатку накопичуючи повністю яскравий лазурний колір, такий же як і у справжніх воїнів Драконячої Крові. А потім, дракони лусочки Лінлей почали сяяти слабкою, золотою аурою.

Лазурно-золоті дракони покрили все тіло Лінлей.

Рога на лобі Лінлей і вздовж його хребта також почали трансформуватися...

« Ааах!», - Лінвей був скутий болем і випускав глибокі звуки ричання. Біль від цієї трансформації було горазду більше, ніж тоді, коли Лінлей спочатку випив кров Бронованого Шипастого Дракона і почав перетворюватися. Але витривалість Лінлей зараз була набагато вище, ніж раніше і тому він не знепритомнів, як це сталося тоді, коли він був молодий.

Незважаючи на сильний біль, серце Лінлея переповнювалося радістю.

« Що це за золота крапля крові? Моє тіло... стало... настільки потужним!», - форма воїна Драконячої Крові продовжувала зносити зміни, але Ліндей вже міг відчувати, що його тіло містило безмежну силу. Кожна лусочка мілина лазурно-золотовим світлом і ріг на його лобі був невимовно гострим.

Це зробило його могутнішим, ніж навіть Боже тіло!

Том 12. глава 25, - потрібно Ідті

Відчуття, яке Лінлей давала його поточна трансформація в воїна Драконячої Крові, було ... силою! Безмежною силою!

"В'юх--"

Розкачування його драконячого хвоста створювало протяжний звук і краї цих лазурронно-золотих драконів, які віддзеркалювали холодний, золотий світло, видавалися настільки ж гострими, як леза ножами. Якщо вирвуть одну з цих лусочок, то вона може легко подрібнити дуже міцні дорогоцінні руди.

Поглинання тілом Лінлей краплі золотої крові перетворювало кожну його частину.

Щоб витримати біль, він видавав тихе ричання.

Через довгий час...

Трансформація нарешті закінчилась.

« Фух», - Лінвей протяжно зітхнув і в той же час вирішив подивитися на його новий вигляд. Лазуровий колір був основним, але поверх нього був шар золотого світла. Природний трансформований Лінлей випромінював стародавню ауру, ніби він був давньою звіриною.

"Лінлей" - що знаходиться поруч Делія дуже нервувала. Але тепер, коли Лінллей більше не тремтів від агонії, вона відчула себе невимушенішою.

"Делія" - подивившись на Делію Лінлей злегка посміхнувся. У той же час він відніс свою трансформацію воїна Драконячої Крові. Ось тільки ця трансформація була просто занадто вибухова. Вся одежа на його тілі була знищена... На ньому не залишилося жодної клучки.

На щастя, зараз тут були тільки він і Делія.

"Быстрі вдягнись" - сміючись Делія відчитувала його.

Лінлей відразу ж дістав зі свого Найжпросторого кільця новий набір нижнього і верхнього одягу. Будучи воїном Драконячої Крові, у нього мало бути багато комплектів запасного одягу.

Одеившись Лінлей сів поруч з Делією. Вони почали спілкуватися одні з одними.

— Здається, що ти прорвався на божественний рівень? Зрештою вона сама так і не злилася зі своєю божественною щиротою.

- Лінлей був здивований. Хоча він і став божеством... Він не відчував великих змін. Однак коли Делія поставила це запитання, Лінлей уважно оглянув своє тіло і відчув, що він та його оточення дійсно трохи змінилися.

« Це все-таки стосується мого Божественного клону», - Лінвей змінив своє тіло.

І справді, за допомогою Божественного клону Лінлей тепер міг чітко відчути контроль над своїм оточенням. Певно, цей вид влади давався Полугу божественною іскрою. Ліней вважав, що божественна іскра справді є « свідченням », який дає певні повноваження та розуміння Закону.

Чим могутнішою є Божа іскра, тим більшою буде влада.

« Ти знову помінявся тілами? — відповіла Делія. - Якщо у бою буде знищено одне з твоїх тіл, то іншим ти міг би продовжити вести бій, чи не так? "

« Так. Тільки божественний клон буде більш ефективним при використанні Глубінних Істин скорості», - зітхнув Лінлей.

"Мм?" - тепер Лінлей відчув ще одну зміну. Незліченні, тонкі шовкові потоки пряди проникли прямо в його світ душі. Хоча кожна з них була крихітною, проте вони досягали надзвичайної кількості.

« Що це? » — був здивований.

Він ніколи не зустрічав дивну енергію такого роду. Але коли Лінлей почав взаємодіяти з усіма золотими нитками, то міг відчути на собі побожну людину за іншою. Кожна з цих ниток була людиною.

« Енергія віри!», - Ліндей миттєво зрозумів.

Лінлі відразу ж звернув увагу на ці золоті нитки. Ніті проникли прямо в світ його душі. Але оскільки світ його душі був величезний і не повністю заповнений, велика кількість цих золотих ниток можна вважати лише краплею в морі. Лінлей не зміг відчути в собі будь-яких змін, викликаних залученими у його свідомість нітями.

Крім того, що він міг відчувати побожних молитовників.

« Я чув, що енергія віри надзвичайно корисна для тренування, але чому я не можу відчути нічого такого?» - Лінлей був злегка здивований.

Але невдовзі Лінлей засміявся: « Я тільки став Божественним і лише почав збирати енергію віри. Проте енергія віри накопичується безупинно. Наприклад, протягом тисяч років Бог воював проти неї. Що до Володаря - у них є віруючі в усіх безлічі площин. Хто знає скільки енергії віри вони встигли зібрати? Мабуть, ефект з'явиться тільки після скупчення певної її кількості."

Хоча Лінлей не розумів, для чого можна використовувати енергію віри, він був упевнений, що вона принесе йому користь.

Зрештою навіть Суверен потребував сили віри.

Делія перервала думки Лінлей.

Лінлей відразу прийшов до себе і після детального пояснення того, що відчув Делія, на нього чекала шок: « Енергія віри? Отже, коли твоя духовна енергія пов'язується з енергією віри, вона виглядає як золоті нитки. Віра нематеріальна і безформна. Чому ж тоді людська віра може створювати таку унікальну енергію?

« Я не впевнений, — усміхнувся Ліллей. - Делія, протягом двох днів я планую вийти".

„Верно... Ти вже досяг Божественного рівня. Тобі більше немає необхідності так важко працювати." - кивнула Делі.

« Ні. Я виходжу, щоб провести бій на смерть з іншим Божеством." - Лінлей серйозно подивився на Делію. Хоча раніше Лінллей їй нічого не розповів, але зараз він не хотів щось від неї приховувати.

Врешті-решт, це просто занадто важливо.

Сам Лінлей зараз не був повністю впевнений у своїй здатності перемогти інше Божество.

Як би не був його противник Божественність.

« Що? — була настільки шокована Делія, що її очі за округли. - Лінвей, ти збираєшся битися з Богом? Кто? Бог Війни? Первосвященик?»

Делія відразу занепокоїлась і злякалась. Лiнлeй бо тільки став божеством... Це було занадто небезпечно.

« Ні, не з ними».

Дивлячись у очі Делії, в своєму серці Лінлей відчув провину...

Одержи він у цій битві перемогу, то це було б просто чудово, але якщо він програє ... Чи ж це не буде жахливо несправедливо по відношенню до Делії?

« Тоді хто? Чому ти повинен битися на смерть? - поспішно запитала Делія. - Чи є можливість уникнути цієї битви?»

Лінлей з полегшенням вигукнув: « Дилема, я скажу все як є".

Лінлей відразу описав ситуацію щодо Єль. Починаючи від його прохання на купівлю рабів, аж до моменту, коли він використав отруту для вбивства Лінллей і гіпотезу Зесслера.

Якщо він не вб'є то Божество, Йель назавжди залишиться маріонеткою!

Божество поранене і намагається відновитися. І якщо він втратить цю можливість і Божество відновить свої сили, то не буде іншої доброї можливості.

І найголовніше...

Він міг дозволити собі витрачати час, але Єль немає.

Хто знав, коли це божество знову відправить Єль принести себе в жертву? Якщо Єль справді помре, Ліней напевно буде звинувачувати себе до кінця свого життя.

"Лінлей" - вислухавши все, Делія хотіла щось сказати, але вона не могла підібрати слова.

Вона не хотіла, щоб Лінлей ризикував своїм життям, але вона дуже добре розуміла його характер і особистість в цілому. Лінлей міг задля неї викинути все, у тому числі своє життя. Але заради Уортона, Єль, Рейнольдса та інших він зробить те саме.

« Дилема, не хвилюйся. У мене є підстави бути впевненим в собі", - сказав Лінлей.

— Чому? — поспішно запитала Делія.

Вона сподівалася, що Лінлія пояснить їй і дасть відповідь, від якої їй стане легше.

« Під час битви людина залежить від особистих здібностей, але також і від зброї. Делія, цей меч Фіолетової Крові є надзвичайно потужним Богом артефактом, - пояснив Лінлей. - До того ж, у мене є два тіла: первинні і клони".

Лінлей поклав руку на плече Делії і серйозно сказав: « Делія, я обіцяю, якщо одне з моїх тіл буде знищене, то відразу відкидаю її.

На обличчі Делії промайнув натяк на озлобленість.

Вона розуміла, що має на увазі Лінлей... але втрата будь-якого з його тіл буде для нього великим ударом. Якщо буде знищено його початкове тіло і його душа розлучиться... то Лінлей більше не зможе ніколи тренуватися в будь-яких інших законах. У нього залишиться тіло з божественним іскрам вітру.

Але якщо тіло Божого клону буде знищене і його душа розлучиться, Ліндей назавжди втратить можливість тренуватися в майбутньому Закону Ветра. І навіть якщо йому вдасться отримати нові прозріння, він удруге не отримає визнання всесвіту і його не буде даровано ще одна божественна іскра.

Коли Делія дивилась на Лілію, то могла легко зрозуміти, що він вже прийняв рішення.

« Добре, тоді... подивившись на Лінлей Делія глибоко вдихнула. - Обіцяй! Ти повинен пообіцяти мені, що не забудеш про це сьогодні. Якщо хтось із ваших тіл буде знищений, ти відразу відступиш. Ти не можеш дозволити собі померти! Окрім Єль, у тебе є ще багато інших друзів і членів сім'ї!»

Линлей та Делія дивилися один на одного.

« Я обіцяю».

Замок Драконячої Крові. Головний зал.

Саме тут зібралося багато людей. Лінлей став Божественністю, що послужила для всіх джерелом великого хвилювання, але переважна більшість з присутніх не знали... Що, коли настане ніч, Лінлей таємно відправиться в відділення Конгломерата Доусон з метою провести смертельний бій проти Бога.

Звичайно, про це мало хто знав.

Знали тільки двоє людей. Одним з них був Уортон. Іншим був Сеслер.

Після заходу сонця над Замком драконячої Крові широло три фігури.

« Старший брат, ти повинен бути дуже обережним, - Уортон був категорично проти смертельної битви, але він знав характер Лінлей. Все, що він міг зробити - це спробувати переконати Лінлей бути обережнішим. - Старший брат, не забувай: в замку Драконячий Крові тебе чекають багато людей."

Лінлей злегка кивнув.

Зесслер також серйозно сказав: « Лаорд Лінллей, це Божество практикує шлях смерті. І він буде найбільш вправний у духовних атаках. Ви повинні бути обережні. Його слабкістю має бути ближній бій. Якщо ви зможете зав'язати з ним ближній бій, ваші шанси на перемогу різко зростають."

Як Зесслер, так і Уортон були дуже стурбовані.

« Не хвилюйтеся. Зі мною нічого не станеться», - Лінлэй був упевнений в собі.

Посміхаючись обом, Лінлей відразу ж полетів у південно-західному напрямку. Через мить він зник на горизонті, його швидкість була настільки високою, що могла здивувати будь-кого.

« Якщо судити лише по одній швидкості, старший брат повинен бути в порядку» - зараз Уортон почувався впевненіше.

Лінлей, який тренувався в Глубінних Правдах швидкості, був найуспішнішими у швидкості!

....

У темній, похмурій підземеллі.

Те, що тіло скелетоподібних Великих Чорнкнижників було укутано чорною мантією. У даний момент він сидів у медитативній позі, а перед ним знаходилася все та жристальна сфера, від якої постійно виходив похмурий зелений світло, що освітлює холодне обличчя старого.

Прямо в цей момент зі звуком скрипа відчинилися двері до кімнати...

У таємній кімнаті раптово з’явилася інша фігура в чорній мантії. З боку могло здаватися, що сталася телепортація.

"Ти вже її опрацював?", - з уст ворухнувся хрипкий голос.

"Так значить це лорд Бомонт" - з уст Великого Чорнкнижника зірвався хрипкий, що пронизує вуха сміх. Такий сміх міг налякати дитину до криків жаху.

Хитрячий прибулець з холодною фирхією сказав: « Від часу нашого повернення з в’язниці Ґебадос пройшло вже шість повних років. Ти контролюєш три головні торговельні угоди континенту Юлан. Кількість рабів, що ти вбив, більше десяти мільйонів... не кажучи вже про убитих твоїх слугами. Я думаю ти вже повинен був майже завершити обробку Золотої Духовної Перлини."

« Хмпф. Лорд Бомонт, Ви думаєте про обробка душ таке просте завдання? - з ноткою гніву вимовив Великий Чорнкнижник. - Навіть деякі повні Боги не здатні обробляти душі. Душі надзвичайно тендітні й ніжні. Для очищення їх сутності необхідно бути надзвичайно обережним і не бути навіть найменшим довшим."

Таємничий прибулець глянув на Великого Чернекнижника.

Після хвилини мовчання... Всі ці роки я захищав тебе. Інакше, якщо взяти до уваги серйозність вашої травми, то ти вже давно був би вбитий Мубою. Я даю тобі ще три роки. Якщо до цього моменту ти не встигнеш закінчити створення Золотої духовної Перлини, то не знеохочуйся".

« Тери року. Відмінно, - Великий Чорнкнижник зовсім не хвилювався. Він спокійно продовжив. - У найближчі три роки, я сподіваюся, що Ви будете продовжувати допомагати мені тримати Мубу в страху. Після того, як моя душа буде повністю зцілена, мені більше не доведеться боятися."

Таємничий прибулець ще якийсь час продовжував дивитися на Великого Чорнкнижника, а потім його тіло зникло з секретної тренувального кімнати.

Чорнкнижник спостерігав, як зник Бомонт. Він змалечку сміявся у серці: « Золота духовна Перлина? Жалюгідний, нікчемний чоловік, так він теж хоче отримати Золоту Перлину життя? Якби я не був важко поранений, думаєш я б тебе боявся? Ти знаєш... Адже я насправді вже встиг обробити одну. Але, на жаль, вона тобі не дістанеться".

Том 12, глава 26 - Перстень Звиваючого Дракона

Ніч була холодною, як вода. Дзел ніжний вітер, а разом з ним на десятки кілометрів вперед дуже швидко переміщався Лінлей. Хоча Конгломерата Доусон була в долині тисячі кілометрів від замку Драконячої Крові, для сучасної Лінлії ця відстань не мала жодної вартості.

Вітер нарешті перестав дути і форми тіла Лінлей стали помітними.

Унизу на гірському ланцюжку Лінлей побачив ущелину, в якій містилася база Конгломерата Доусон. Спираючись лише на його почуття вітру, Ліндей міг точно сказати, що в ущелі міститься величезна кількість людей.

« Це ті самі раби, яких висилали сюди?»

На той час він уже знав, що причина того, чому Конґломерат Доусон купував так багато рабів, полягала в потребі поглинання душ Божественністю.

« Незважаючи на те, що Перстень Дракона - це тільки пошкоджений захисний душу артефакт Владики, принаймні все що потрібно зараз зробити - захищати отвір в його мембрані. Через добу спроб, “заплатка 14, яку він використовував для того, щоб закрити цю різницю в лускою — напівпрозорій мембрані, вже була достатньо міцною.

Він подивився вниз і злився з вітром Лінлей кинувся вниз.

У долині. У жахливій, зловісній, камері для страт.

Чорна стать цієї камери була запакована засохлою кров'ю. Тут був лисий чоловік з оголеною груддю, який тримав в руках лезо м’ясника. Позаду нього на стіні висів кришталева куля, заповнена густим туманом.

Охоронці заштовхнув до кімнати раба з зав’язаними очима.

Тук.

Лисий чоловік безжалісно встромив ніж м'ясника у серце раба.

"Ааах!" - на мить пролунав хрипкий крик, а потім затих.

Швидкий, точний, безщадний!

Він убив раба в одну мить. Після того як раб випустив крик і помер, його тіло відразу ж виніс охоронець.

Густий туман у кришталевій кулі на мить загрузнув. Ще одна душа потрапила в пастку!

"Следучий», - лисий чоловік слизав кров з лізвія м'ясника.

Він любив цю роботу. З тих пір, як він почав працювати тут шість років тому, він закохався в процес вбивства. Протягом останніх шести років навіть він не пам’ятав, скільки людей вбив.

"Як мінімум мільйон" - лисий чоловік будував здогадки.

За останні шість років він щодня вбивав по кілька сотень людей. Або тисячі. За шість років він вбив понад мільйон людей. У долині було багато людей, які теж займалися тією самою справою. Хоча лиса людина не була впевнена в цифрах, він міг сказати, що є принаймні шість інших м’ясників.

"Туман в цій кришталевій кулі зараз досить щільний", - лисий повернувся і подивився на кулю.

Він був досить досвідченим. Він знав, що після вбивства безліч людей туман ставав більш густим. Але коли він повернувся, він раптом виявив ...

Хрустальна куля стала неперевершеною, без жодного натяку на туман.

« Ах!? — сказав лисий чоловік, який був настільки наляканим, що його чоло відразу покрилася. - Що відбувається? Чому в ньому нічого немає? Неможливо. Неможливо. Я був тут сам".

Раніше безстрашний лисий м’ясник так сильно злякався, що почав тремтіти.

Душі залишили кришталеву кулю.

Не тільки лисий чоловік... Всі душі у всіх камерах для страти раптово зникли.

Лінлэй спустився в долину і зупинився біля великого дерева.

« Це... це... Що це? Через Перстень Звиваючого Дракона він міг чітко відчувати, що в радіусі кілометра було двадцять місць з великою кількістю душ, які були зібрані разом.

"Чому тут зосереджено стільки душ?"

Лінлей нахмурився. Він зрозумів. Безсумнівно, це був результат пошуків цього божества. Постійне вбивство, постійний збір душ.

« Хмпф. Він убив так багато людей в один день. Через кілька років після смерті Лінлей був шокований від думки про кількість померлих. - Це Божество... Він займався цим, щоб зібрати стільки душ? ".

Лінлей дійсно не знав. Великий Чорнкнижник не тільки послав дев’ятьох підлеглих у срібних плащах для збору душ, але й контролював три головні торговельні угоди на континент Юлан, які працювали разом і постійно доставляли рабів, після чого їх вбивали та збирали їхні душі.

Зрештою на континенті Юлан було багато рабів.

Коли три головні торговельні угоди об’єдналися, то десятки мільйонів рабів протягом шести років почали вирішувати справу.

« А?» - Лінвей раптом відчув, що Перстень Звиваючого Дракона мав загадкову силу, яка мала зв'язок з цими кришталевими кулями. У нього було таке відчуття, як ніби він може захопити всі ці душі і втягнути їх у своє кільце.

Лінлей вирішив спробувати.

В одну мить!

Величезна кількість душ, які знаходилися в кришталевих кулях, раптово зникла і з’явилася на території Персня Дракона.

« Багато душ? Тут більше десяти тисяч, - подумав Лінлей.

У цих 20 кришталевих кульках було понад десять тисяч душ. Але всі ці душі були безпосередньо поглинуті Перстеньом Звиваючого Дракона. Що здивувало Лінлей... Після поглинання душ, Перстень Звиваючого Дракона почав природно удосконалювати їх.

Безчисленні душі перетворилися на велику кількість туману, що складається з золотої енергії.

Коли цей золотий туман почав взаємодіяти з духовною енергією Лінлей, то відразу захопився душею Лілієм.

"Гул..."

Величезна кількість золотої енергії перемістилась безпосередньо в душу Лінлей.

« Зесслер сказав, що коли людина досягає певного рівня розуміння про душ... Можна почати обробляти душі, а потім поглинає їх для зміцнення власної душі - Лінлей почав розуміти. - Отже, ця обручка може поглинути душу і, природно, опрацювати їх."

Коли клуби туману золотої енергії наблизилися до мечеподібної душі Лінлей, душа почала поглинати золотий туманність, наче він був чимось типу питної води.

"Насправді..." - Лінлей почувався надзвичайно добре. Його душа повільно зростала. Незабаром десять тисяч оброблених душ були повністю поглинуті мечеподібною душею Лінлей, але вона посилилася тільки трохи.

Але навіть така невелика кількість душ змусили Лінлей почуватися набагато комфортніше.

« Це Перстень Дракона, що звивається...», - Лінлей був приголомшений тим, як це сталося.

Обробка душ була надзвичайно складним процесом. Лише дуже мало людей могли зробити це, і навіть більшість повних Богів не були спроможні на це. Це вимагало повного розуміння людської природи. Навіть Великий Чорнкнижник повинен був бути дуже обережним при їх обробці.

« Ця здатність дійсно робить кільце схожим на артефакт Володаря, хоч і пошкоджений», - на обличчі Лінлей була легка усмішка.

Він пильно дивився на кільце. Лінлей відчув, що Перстень Звиваючого Дракона було здатне поглинати тільки ті душі, які не були захищені фізичними тілами. Якщо людина була жива, її душу буде дуже важко захопити. Але здатність кришталевих куль, що поглинається силою Персня Звиєвого дракона, очевидно поступається силі Кільця.

Саме тому душі в кришталеві кулі були перехоплені кільцем.

« Вони перебувають у радіусі лише одного кілометра або близько того. За межами цього радіусу я не був в змозі відчути що-небудь», - Лінлэй виявив, що тільки тоді, коли він полетів вниз у долину і наблизився на відстань одного кілометра, він зміг отримати ці душі.

Зробивши глибокий вдих, він заспокоївся.

« Настав час, щоб роздати свою духовну енергію і знайти це божество. Я повинен вбити його в максимально короткий термін!", - одним рухом руки Лінлей витягнув меч Фіотлетової Крові. Лінлей добре знав, що коли його духовна енергія знайде противника, то також знатиме про присутність ворога.

Він повинен був атакувати в найкоротші терміни, не даючи противнику часу на підготовку.

« Час почати», - погляд Лінлей був дуже гострим.

У похмурій, секретній кімнаті.

Великий Чорнкнижник, оповите чорною мантією, вдивлявся у вісім кришталевих кульок, які він витяг з свого кусок. З огляду на те, що стояв перед ним, загалом було дев’ять кришталевих куль. У всіх кульах виднілася енергія, схожа на клуби золотистого туману.

Великий Чорнкнижник простягнув дві порожні руки і дев'ять кришталевих куль миттєво почали ширяти перед ним.

"Треск, хрумок..."

Золота субстанція з восьми кришталевих куль відразу вилетіла назовні, концентруючись в найважливішому, центральній кришталикі-сфері. Ця субстанція випускала туманну аура, і вся кімната наповнилась великою кількістю туману. Туман по суті був остатковим явищем поглинутих душ.

Якщо б звичайна людина була тут і просто зробив глибокий вдих, він би випадково надихнув дві або три сутності душі.

Вісім потоків золотистої субстанції літали по повітряу. Хоча вони прагнули отримати дев’яту кришталеву кулю, однак випустили по дорозі понад сто таких людей як туман душ. Але Великий Чорнкнижник не дбав про втрату невеликого об'єму душ, тому що основне значення було та золота субстанція.

Зрештою усі душі об’єднались у дев'ятому кришталевому шарі.

"Ха-ха ..., - чорношкірий іспустив хрипкий, неприємний сміх. - Три дні. Всього за три дні більше 20 мільйонів душ сформують ще одну Золоту духовну Перлину."

Чернекничок був дуже радий. Звідки б він міг це зробити, якби до цього часу був у в’язниці Гебадос?

У в'язниці Гебадос його рівень сили можна вважати тільки середнім.

У двох Золотих духовних Перлинах було 40 мільйонів душ!

Протягом останніх шести років, завдяки трьом торговельним союзам і дев’ятим слугам у срібних плащах Чорнкнижник зміг зібрати багато душ. Хоча саме три головні торговельні угоди зробили найбільший внесок у його справу. Торгові союзи глибоко вкоренилися на континенті Юлан та їхні люди були таємно розташовані у кожному місті.

З урахуванням терміну в шість років, протягом якого вони скупляли рабів, завдання збирати 40 мільйонів душ не було неможливою справою.

« Процеси обробки та поглинання досить складні. Швидше всього пройде кілька місяців, перш ніж я зможу закінчити поглинати цю Золоту духовну Перлину" - Великий Чорнкнижник зітхнув, але його слова містили прихований сенс. Духовна Перлина не лише дозволить йому зцілити свою душу... Вона також дасть йому змогу стати в кілька разів сильнішим.

Якби він мав покладатися лише на тренування, то знав би, скільки десятків тисяч років потрібно для досягнення цієї мети.

« А? Тут хтось є!» - світлячі зеленим світлом очі чорнокнижника раптово подивилися вгору. Він міг відчувати приплив духовної енергії, яка зненацька охопила його.

"Божество".

« Це не Муба, - завдяки духовній енергії, чорнокнижник відразу ж зміг сказати, що це не був хтось, з ким він знав. - Що це за Божество?»

Думаючи про це Великий Чорнкнижник своєю правою рукою витягнув чорний серп, схопив кристал з двадцяти мільйонів душ він приготувався відправити їх у своє Найпромісницьке кільце.

Однак...

« Що?» - обличчя чорнокнижника миттєво змінилося, а очі переповнилися шоком.

Раніше всередині кристала було двадцять мільйонів душ у вигляді золотистої субстанції, але в мить оця кришталь раптом став порожнім. Хрустальна куля тепер була чіткою і чистою!

« Де душі? Це неможливо!», Великий Чорнкнижник розумів, що це було просто занадто дивно.

Незважаючи на те, що він вже закінчив роботу над однією Золотою духовною Перлиною, то тільки більше як двадцять мільйонів душ уже зовсім зникло. Як таке може бути, що в мить ока всі вони зникли?

Перед тим як він зрозумів це, то почув “песя до меча!".

Звук, що виходив від меча, був дуже приємний. Почувши це, Великий Чорнкнижник почувався комфортно. Але майже відразу зрозумів: « Яка могутня духовна атака ».

Чорнкнижник більше не звертав уваги на раптове зникнення двадцяти мільйонів душ. Він зіткнувся з противником!

Раптом під пісню меча з’явився фіолетовий пурпур. Там, де блимав фіолетовий світло, само простір було розірвано... Тоді фіолетове світло віяло жахливий ауру, змушуючи чорнокнижника відчути справжній шок. Не вагаючись, він відразу відступив: « Хто це такий? Чи може Бог Війни О'Брайен?»

Намагаючись вгадати і відступаючи, Великий Чорнокнижник почав утворювати хвилі сірого туману, що накотилася до Лінлей.

Том 12, розділ 27. Бітва на смерть

Мглисто-серий туман миттєво заповнив темну, похмуру підземну кімнату. Якщо Лін Лей вирішить уникнути зіткнення, єдиний варіант - рухатися в зворотному напрямку і у цьому випадку Великий Чорнкнижник скористається можливістю втекти подалі. Коли Боги ведуть боротьбу, все відбувається за одну мить.

« Хмпф!», - очі Лінлей були жорстоким і рішучим. Він не зважав на сірий туман, а відразу ж підійшов до Великого Чернетку.

« Коли ж я встиг стати ворогом цієї людини? »

Побачивши, що Лінлей не відступатиме, а навіть почав швидко з ним зближатися, Великий Чорнкнижник так злякався, щоб ігнорувати все інше полетів прямо вгору.

"Взрів!"

Кам’яний стеля над ним розсипся, наче тофу.

Сірий туман повністю ігнорував захисний вітер Лінлії, створений божественною силою та його дракони лусочки. Непосередньо входячи до його тіла, туман відразу попрямував до голови.

Лінлей зимно засміявся: « Як я і думав, напад на душу! »

Лін Лей вже готувався до бою з Великим Чернекнижником.

"Хруст, потріскання..."

Мглистий-серий туман намагався атакувати душу Лінлей, але, на жаль, як тільки він торкався тієї прозорої лускатової мембрани, то миттєво розсіявся. Тільки та частина туману, що контактувала з наминпей “заплатою ” Лєневу, була здатна протриматися трохи довше.

Але сірий туман, який контактував з колодою в мембрані, був дуже малим, а сам Лінлей зосередив всю свою духовну енергію, щоб не дати йому проснутися у цьому вразливому місці.

« Це старий уб*он дійсно дуже швидкий», - Ліндей прискорився до краю і почав своє переслідування через проведений раніше тунель.

Насправді, якщо ми досягнемо божественного рівня, відмінності між магами та он - лайни зводяться до мінімуму. Як маг, так і воїн мають мету стати Богом. Після того як Бог зацарював, ці обидва класи тренуватимуться в розумінні законів Елементів. Тільки тому, що один був у минулому воїном, а інший чарівником може бути більш вправним в ближній бою або далекої битви.

Але з точки зору швидкості!

Великий Святий Маґ стилю світла, як - от Десрі, стане божественністю набагато швидше, ніж більшість тих, хто став Божественним воїном.

Великий Чорнкнижник був дуже швидкий, але ця швидкість серед Полубогов вважалася лише вищою за середній. Але швидкість Лінлей... Це було надто несподіванкою. Єдина галузь, в якій Лінлей насмілювався б претендувати на свою вищість над іншими божествами — це швидкість.

Відстань від підземного підземелля до поверхні була всього один кілометр. Така маленька відстань була для нього нічим. Лінлей зміг швидко наздогнати Великого Чернекнижника.

Наспівана пісня меча була настільки ясною і чіткою... Він з усіх сил намагався тримати себе в спокої і не давав йому спокою.

« Цей Полубог здатний створювати атаки на душу. Коли я встиг розізлити когось на зразок нього? Стикаючись з смертельною атакою меча, чорно - білий серпом помахнув у відповідь.

"Звон!"

Швидкість атаки Великого Чорнкнижника була неймовірно високою і він був в змозі блокувати випад меча Лінлей.

Після досягнення Божественного рівня, коли технологія Простевий Обезголовник підживлює божественну силу, її міць стає занадто великою. Величезний просторовий розкол з'явився поруч і жахлива сила удару зіткнулася із серпом. Тим не менш, у темношкірого очевидно було багато трюків в рукаві ... набагато більше ніж у Лінлей.

"Взрів!"

Великий Чорнкнижник почав швидко втікати, бо стримувався на імпульс від зіткнення після потужного вибуху. Від удару будівлі на поверхні ущелини швидко руйнувалися і в той же момент чорнокнижник рівився високо у небо.

Тим не менш Лінлей був занадто швидкий і в мить ока перешкодив шлях чорнокнижниці.

Слід розуміти - це ущелина є важливою базою Конгломерата Доусон, яка відповідає за різні види місії конглотату в Імперії Барух і не тільки. У цьому місці проживають десятки тисяч людей. Через битву між Лінлею та Великим Чорнокнижником по всій поверхні землі з’явилися трясті й руйнування багатьох будівель. Через метушні і шум по всій долині почали запалюватися лампи.

Можна було почути розлючені крики від місцевих провідників Конґломерата Доусон. Вони намагалися навести порядок у рядах своїх людей.

« Що відбувається?», - люто крикнув Єль і вийшов на порожній простір.

У даний момент безліч людей у долині вивиходили з своїх резиденцій. Лише один землетрус і вибух того будинку потряс багатьох. Тепер мало хто наважувався залишатися у своїх власних домах.

«Лорд голова, тільки що та будівля вибухнула без будь - якої причини. Один чоловік загинув від зіткнення з шматком каменю і ще троє були поранені." - хтось відразу ж прочитався Єль.

« Ми знайшли людей! — вигукували вони. - І вони ширяють в повітрі! "

"Святі!" - натовп людей шокований вигукували. Щоб побачити в небо надщепленим, всі люди піднімали свої голови. Незважаючи на те, що зараз була ніч, до теперішнього моменту вже було запалено безліч ламп і від їх світла в повітрі можна було побачити дві розмиті фігури.

Розглядаючи ці дві фігури, Єль змінився в обличчя.

«Великий Чорнкнижник? И... Король Драконячої Крові? .. що над ним був Великий Чернетку. Але щодо того, ким був воїн Драконячої Крові, Єль не міг бути впевненим... Врешті-решт, лусочки цього воїна світилися слабким лазурно-золотим світлом.

"Це воїн Драконячої Крові!" - хтось здивований крикнув.

Всі, хто був внизу, схвильовано дивилися вгору.

Лінлей дивився на старого чоловіка, який ширяв перед ним. Він був приголомшений: « Я не очікував, що ця людина буде настільки вправна в ближній війні».

Лінлей провів три атаки своїм мечем, але кожна з них була заблокована цим чорним серпом Великого Чернекнижника.

Якби він був плоским у ближній битві, то давно помер би в Т'юрмі Ґебадос. Щоб вижити в такому місці, не потрібно бути занадто очевидними і явними. Якби у нього була занадто велика слабкість, то, безсумнівно, настав би момент, коли хтось скористався цією слабкістю.

« Хто ти такий? Здається, між нами не повинно бути ніякої ворожості? Великий Чорнкнижник завис у повітрі і балакаючи дивився на Лінлей. - Можливо ти помилився?»

Чорнкнижник не хотів починати безглуздий бій, особливо зараз, коли він був важко поранений.

Перша його думка — Лінлей, коли він дивився на переформованого воїна Драконячої Крові.

Але наступного разу він відкинув цю догадку: « Це не Лінлей. Линлей тільки Святий. Крім того, Єль сказав мені, що після трансформації Лінлії його дракони лусочки мають насичену лазурну фарбу... але людина переді мною явно Божество".

« Невже це один із старійшин клану воїнів Драконячої Крові?», - подумав про себе Великий Чорнкнижник.

Після повернення на континент Юлан він дізнався, що п’ять тисяч років тому з'явилися клани чотирьох Верховних Воїнів.

« Чи може бути, що старійшини клана воїнів Драконячої Крові виявили що я послав Єль вбити Лінлей?», - чорнокнижник не міг подумати про такий варіант.

« Немає ворожості?»

З уст Лінлей зірвався холодний, спокійний голос: « Якщо між нами немає ворожості, чому я прийшов тоді...».

На півслові Лінлей підійшов у порив вітру і кинувся в бік Великого Чернекджі. Чорний серп чорнокнижника в черговому раз зробив випад для блоку.

"Хмпф" - тепер чорнокнижника переповняла спрага вбивства. Оскільки ворог не був готовий розійтися світом, він все одно вб’є людину перед ним навіть тоді, коли вона ризикує отримати другу травму.

Чорний серп завибрував і зелений світло в очах чорнокнижника почало сяяти яскравіше. Низький, зловісний звук вирвався з уст Великого Чорнокнижника і в той же момент, чорний серп, немов з'явився нізвідки, почав рубати зверху вниз по Лінлі. А до самого Лінлея, нахиливши своє тіло, він впевнено вернувся і ударив своїм мечем Фіолетовою кров’ю.

З'явилися трильйони розмитого меча...

Глубінні Істини Ветра — Рябь Вітр!

Займаючись на своєму поточному рівні сили технології Ряб' Ветра, кожен його меч був здатний створити розріз у просторі. Трилліони мечей миттєво окупили тіло чорнокнижника. Незважаючи на те, що Великий Чорнкнижник володів серпом дуже швидко, неважливо наскільки він був швидкий, він не міг блокувати всі ці трильйони тіньових мечів.

Серце Великого Чорнкнижника переповняла лють.

Його серп миттєво гойдався і перетворився в пляму почав блокувати тіньові колесниці мечів, що зближалися з його головою. На його рівні володіння зброєю це було найкраще, що він міг зробити. Але він просто не міг блокувати всі тіньові мечі. Багато фіолетових мечів обрушилося на тіло Великого Чернетку, рубаючи його в фарш ... Він був ніби поглинутий крихітними просторовим розрізом.

Голова чернетки почала відразу ж відлітати куди подалі і навіть його чорний серп пішов за нею.

« Я важко поранений, але ти напевно помреш" - Великий Чорнкнижник точно знав наскільки могутньою була його остання атака... Більшість людей, які мають глибокий зв’язок з великою силою атакування духовної енергії Серпа, будуть розкидані наполах.

Величезний чорний серп, який був створений Великим Чорнокнижником з нічого і складався із чистої духовної енергії, почав проникати прямо через череп Лінлей в його свідомість.

"Звон!"

Зіткнувшись з лускою мембраною чорний серп був відразу ж розколоти і більше половини його енергії миттєво розвіялося.

Невеличке число енергії перетворилось на чорну енергію, але тільки частина з неї сфокусувалася на нападі місця із саморобною духовною « заплатою ». “ Заплатка »!. Протрималась деякий час, але зрештою була прорвана... Але в момент прориву від чорної енергії залишилося нічого. Лінлей негайно використовував свою решту духовної енергії, щоб знищити рештки.

« Яка жахлива духовна атака», - Лінлей був вражений.

Було дуже важко контролювати свою духовну силу. Наприклад, Архімаг міг лише розширяти свою духовну силу.

Щодо Святих, то вони могли пересувати свою духовну енергію тільки трохи. Зробити напад з духовної енергії було дуже важко. Щодо Бога перед ним, він зміг на її основі матеріалізувати чорний серп. Це дійсно було дивовижно.

« Він заслуговує своєї репутації експерта, який співпрацює з душами. У сфері розуміння душ він дійсно грозний», - Лінлей відчував подив.

Якби у нього не було захисту в вигляді пошкодженої напівпрозорої мембрани, яка поглинула переважна більшість атакуючої енергії... Найімовірніше, що Лінлію було б важко поранено цією простою атакою.

"Потрескітування, потріскання..."

Тіло Великого Чорнкнижника швидко відновлювалося і в той же час він зловив Межпростіровану кільце, яке після знищення тіла почало падати. У тілі Божественності, як правило, міститься величезна кількість Божої сили. І звичайно, Великий Чорнкнижник не допустить такої помилки. Його тіло швидко відновлювалось.

« Він вже повинен бути мертвий», - чорношкірий уважно подивився на Лінлей.

Але він виявив... що Лінлей дивиться на нього з натяком на криву, злою посмішку. Він посміхається?

Великий Чорнкнижник був вражений.

Навіть у В'єтнамі Ґебадос він опирався на цю атаку, щоб домінувати. Він використовував її не вперше, включаючи його зіткнення з гарячим клубом Мубою. Пізніше він був змушений серйозно травмувати свою душу, щоб використати свій фінальний та сильний напад на Мубу і змусити його втекти.

"Я хочу побачити, скільки божественної сили ти зможеш витратити на відновлення!" - посміхнувся Лінлей.

Лінлей добре знав, що збір Божої сили був дуже повільним процесом. Поточне швидке відновлення було можливо тільки через божественну силу, нагромаджена чорнокником раніше... але використовуючи її на подібне, накопиченої сили вистачить тільки на один або два рази. Як-никик, то кількість Божественної сили, що тільки що використовував Великий Чорнкнижник для швидкого відновлення свого вбитого тіла було надзвичайно великим.

Диявольський фіолетовий світ знову спалахнув, і спів задзвонив.

Тріліони розмити меча почали спускатися.

Обличчя чорнокнижника сильно поблідло. Коли Ґебадос пережив у в’язниці стільки небезпечних для життя битв, він міг одразу визначити результат цієї битви... Якщо все так триватиме, його божественна сила буде повністю вичерпана і тоді у нього більше не буде можливості блокувати атаки Лінлей і він безперечно помре!

« Ааарґ! Це вже другий раз!!", Великий Чорнкнижник страждав.

Він зробив вибір не вага... він використовує ту ж техніку, що і проти Муби.

« Останній раз, коли я використовував цю техніку, моя душа була сильно поранена. Я сподіваюся, що після цього моя душа відразу не розпадеться." - Великий Чорнкнижник більше не мав вибору. Якщо він цього не зробить, то напевно помре. З очей чорнокнижника вистрелили два промені чорного світла, які безпосередньо встромилися у його чорний серп, від чого той почав вібрувати.

Миттєво, нізвідки з'явилися дев'ять променів ілюзорних чорних серпів. Дев’ять ілюзорних чорних серповів кружляли довкола, а наступного ж року почали рухатися прямо в напрямку Лінлей. Вони не давали йому місця для ухилення.

Безшумно і приховано!

« Не добре», - Лінлей хотів втекти, але ці дев'ять ілюзорних чорних серпів, рухаючись дивною кривою, не давали йому місця для втечі.

Лінлей не міг блокувати жодної з дев'яти атак серпов і вони рубали прямо по його голові.

"Взрів!"

Більшість цих дев’яти ілюзорних чорних серпів зіткнулися з напівпрозорою, лускатою мембраною та розлетілися в усі боки. Але один із серпів рубав безпосередньо по цьому з “заплатою ” 5. Лінлей. Духовна енергія, яка захищає цю діру, була миттєво знищена і чорний серп почав зближатися безпосередньо з душею Лінлей.

Духовна енергія, яка була невгамована, проникла в отвір і тягнулася до мечеподібної душі.

"Звон!"

Чорний серп безпосередньо зіткнувся з душею у формі меча.

"Рокот..."

Мечеподібна душа почала вібрувати.

У той же момент, в місці, де знаходилися три лазурні краплі води, які були заховані всередині Персня Звивяючого Дракона, що носив Лінлей ... Одна з крапель почала випромінювати натяк на енергію і через мить, захисне світло лазурової душі Ліней різко посилилося і врешті-решт зруйнував той чорний серп.

« Агх!», - Лінлей схопився за голову і з нещасним криком почав падати з неба. Його душа не була знищена, але травма від тяжкого зіткнення справді загрожувала.

Спостерігаючи за падаючими Лінлією, Великий Чорнкнижник злегка усміхнувся: « Він нарешті помер».

Але в той же момент, приблизно на підлогу шляху до поверхні...

"Святиш~!"

Боговий клон, вбраний у зелені шати, вилетів з початкового тіла Лінлей. Щільно стискаючи меч Фіолетової Крові, слон опинився прямо біля Великого Чернекника, чиє душа була на грані знищення.

Схопили незліченну кількість розмивання меча.

Чернекничок у розпачі підняв чорний серп: « Ні!»

Тіло чорнокнижника було розмелене трильйонами мечів і деякі з атак Божественного клона Лінлей з лютістю стикалися зі його божественною іскрою. У результаті цього злитий з Божою іскраю Великого Чорнкнижника був знищений. Що стосується самої іскри - вона почала падати вниз.

Божественний слон простягнув руку і схопив божественну іскру, після чого перетворившись у остатковий образ підлетів до первісного тіла.

Замішання проскочило в очах Єль, але вже через мить його погляд почав ставати яснішим.

Дивлячись на Лінлей, який вже повернувся до своєї людської форми, очі Єль відразу почервоніли і він побіг вперед: « Брате! »

Том 12, розділ 28, - Скарби Великого Чорнкнижника

Після того як чорношкірий чоловік впав з неба, не тільки Єль прийшов до тями. Голова двох інших великих торговельних союзів, Юлан — Сіндікат Сніжного острова та Гере - групи також прийшли до себе. Усі вони знали, що протягом останніх шести років чинили жахливі речі.

« Великий Чорнкнижник мертвий! А-ха, він нарешті помер!» - на пустельних вулицях почувся сміх двох чоловіків у срібних плащах.

« Скільки років минуло? Ми врешті звільнені з-під контролю цього диявола, - двоє чоловіків одночасно зірвали срібні плащі зі своїх тіл. Плащі розлетілися на незліченну кількість лікків тканини. - Я відчуваю огиду, просто дивлячись на ці срібні плащі".

Двоє чоловіків переодягнулися.

Вони були так раді, що їхні тіла злегка тремтіли.

Один з них був людиною, в той час як інший був Людиною-пантерою.

"Нарешті ми вільні. Нарешті вільні!», їхні очі наповнилися слізьми і вони були неймовірно збуджені. Протягом незліченних років під контролем Великого Чорнкнижника вони виконували його численні завдання, які й досі пам’ятали.

Якби Великий Чорнкнижник залишився живим, вони б ніколи не змогли повернути собі свободу.

« Хто вбив чорнокнижника? Ми повинні піти і подякувати його." - людина-пантера все ще була дуже схвильований.

« Що, Віггін? Ти все ще хочеш піти і подякувати комусь ще?», - насмішку сказав чоловік.

Людина-пантера посміхнувся, похитаючи головою: « Звичайно ні. Я провів досить багато років під контролем інших. Людина, яка вбила чорнокнижника не робив це заради нас. Лагман, які твої подальші плани?»

« Це моя Родина, — глянув чоловік на порожнеча і зітхнув. - Континент Юлан. Минуло вісім тисяч років з моменту, коли я був тут востаннє. Вісім тисяч років. Відколи я зустрів Гебадос Великого Черннижника у в'язниці, моя сила зростала. Я планую попутіти за континентом, а потім знайти місце, де я зможу тренуватися."

"Віггін, ти хочеш поїхати в Некрополь Богів?" - чоловік подивився на людину-пантеру.

« Некрополь Богів? Континент Юлан...».

Чоловік-пантера посміхнувся: « У минулому я пішов за майстром на континент Юлан і хотів увійти в Некрополь Богів, щоб знайти скарби. Але я не очікував, що там буде виверг Фіолетової Крові. У той час багато людей було вбито, а інших ув’язнили. Я більше не наважуюся покласти надто великі надії на континент Юлан".

« Я вже досить підкорявся наказам інших і жив життям бездумної маріонетки. Я хочу знайти місце, де я зможу жити спокійно - сказав чоловік-пантера з насмішкою. - З огляду на ситуацію, що склалася в континенті Юлан, нам, Верховному Святому Письму, краще бути трохи стриманими."

Чоловік кивнув.

А потім два ватажка розійшлися, загубившись у континенті Юлан.

Тим, хто ніколи не контролював духовного Насіння, було важко уявити собі це становище. Духовне насіння можна було контролювати, щоб бути вірним своєму господареві до глибини душі. Накази господаря були пріоритетом номер один. За наказом господаря вони будуть готові не чинити опору, коли вб’ють своїх батьків, рідних та друзів.

Вони нічого не відчувають, коли були під контролем.

Але як тільки вони відновлюють свою власну волю, коли пригадують, що сталося протягом цих довгих років, вони часто божеволіють.

« Що... Що я зробив?», серце Єль шалено тряслося.

Будучи під контролем чорнокнижника, Єль почав використовувати жорстокі та кровожерні методи для того, щоб убити велику кількість рабів і зібрати їхні душі для Великого Чернетку. Під час цього процесу деякі високоранкові члени Конґломерата Доусон намагалися зупинити Єль. Тих, хто намагався зупинити його, він придушив. Ті, кого він не міг придушити, ставали жертвами кровожерної наруги.

Деякі з них були його родичами в клані Доусон!

Ці злі, кровожерливі дії разом з тим, що Єл допомагали чоловікам у срібних плащах, допомогли йому встановити абсолютну і непереконливу владу всередині Конгломерату Доусон. Це була сила, яку він здобув завдяки роботі леза кривавого м’ясника.

"Повертайтеся назад" - сказав Єль оточуючим.

"Лорд голова, нам потрібно організувати людей для цього місця?" - запитав сивоволасний старий.

« Не треба, дядько Альберте", - щиро сказав Єль.

Альберт був наче оглушений. Шість років тому Єль перетворився на жорстокого і безжалісного чоловіка, а працівники операції Конґломерата Доусон стали суворими й жорсткими. З того часу Йель ніколи не називав його "дядя Альберта". Почувши ці слова, Альберт трохи розгубився і почав думати про справи минулого.

« Дядько Альберт. Ці останні шість років. Мені дуже шкода», - низьким тоном вимовив Єль.

« Оператор... Молодий майстер Єль» - Альберт спробував силою придушити хвилювання, яке вплинуло на його обличчя. Йель повернувся. Через шість років він повернувся!

« Достачно. Всі, що зібралися, поверніться назад і трохи відпочиньте." - звертаючись до всіх навколо, голосно сконтролював Альберт. Його голос тепер був дуже гучним і впевненим, на відміну від останніх шести років.

« Любий, яким я заборгував... надто багато." - Йель знав, скільки помилок він зробив за останні шість років.

« І третій брат...», - Йель подивився на Лінлей, який зараз стояв на колінах у землі в агонії.

У даний момент Лінлей був у жахливому вигляді. Його душа була дуже поранена. Слід розуміти, що душа могла розпастися після сильного удару. Будучи Божественним, душа Лінлей була звичайною людиною, але в даний час вона почувалася нещасливою. Він відчував усе тіло, наче перебував у критичному стані.

Лінлей змусив себе відкрити очі. Він подивився на Єль.

Побачивши тривогу в очах Єль, Ліндей відразу відчув полегшення.

Він ризикував своїм життям і зрештою повернув старого боса Єль до стану.

« Щоб підтримати Лінлей, Єль став перед ним на коліна. - Третій брат, ти в порядку?»

Серце Єль переповнило безмежне почуття провини.

« Мій пане, я в порядку. Почекай хвилинку".

Лінлей видавив ці слова, а потім сів у медитативній позі. Рідні частинки золотої сутності душі всередині Персня Звиваючого Дракона в даний час посилали до душ Лінлей одну свою хвилю за іншою. У процесі цього душа Лінлей поглинає ці частинки, неначе це була вода.

Раніше, коли двадцять мільйонів душ у формі золотої рідини зникли з під носа чорнокнижника, вони були захоплені Лінлей за допомогою Персня Дракона, що висів на носі.

Великому Чорнокникові було відносно легко поглинути ці душі тільки після переробки « золотим розчином » у Золоту духовну Перлину.

Але Лінвей, як власник Персня Звиваючого Дракона, може легко поглинати велику кількість сутності душ. Його душа в формі меча постійно підпилювалася, і її світило ставало ясніше.

«Наскільки комфортно», - серце Лінлей переповнювалось почуттям спокою.

Біль, що охопила його душу, вже давно минув. У той час Лінллей відчував задоволення. Йому не потрібно було зосереджуватися на тому, як його душа поглинає душу. Під час розмови з іншими або тренувань, він міг продовжувати захоплюватись природою душ.

Тільки тепер Лінлей відкрив очі.

« Брате, ти... Як ти себе почуваєш?" - весь цей час підтримуючи Лінлэй, серце Єль було переповнене тривогою.

« Я в порядке. Але, бос Єль, ти ж не збираєшся знову пригощати мене цим жахливим отруєним вином, чи не так?» - посміхаючись сказав Лінлэй.

Почувши слова Лінлі, Єль відчув полегшення.

« Брате, дякую! » - очі Єль наповнилися сльозами.

У глибині свого серця, Єль дуже добре розумів, що його спроба використати на Лінлэй отрута була не з його власної волі. Але він усе ще відчував себе винним. Почувши слова Лінлей, у нього було відчуття, що... Його брат Лінлей не турбується про це.

- Сказав Лінлей.

« Вибач. Я влаштував тут невеликий безлад." - Ліндей подивився на вибухнуту будівлю, а потім дивився на Єль розсміявся. Лінлей в даний час був у відмінному настрої. Цього разу він вступив у смертельний бій з Богом і ризикував своїм життям.

На щастя, йому вдалося перемогти.

« Не вибачайся переді мною. Я не можу цього винести." - серйозно сказав Єль.

Єль відчував, що він задолжав Лінлэй занадто багато.

« Тебе не можна звинувачувати. Ти контролював Божество" - Лінлэй емоційно зітхнув.

"Великий Чорнкнижник був Богом?", - Йель був дещо шокований. Хоча Єль був під контролем чорнокнижника, він знав лише те, що його господар мав силу. Але визначити, чи Великий Чорнкнижник був Богом, або ні він не міг.

« Дуже добре. В іншому випадку, з якої б причини мені було так важко його вбити?" - Лінлію відчував, що він був досить успішний.

Якби не було цього пошкодженого бар'єра, який захищає його душу, то...

Лінлей опустив голову, щоб подивитися на Перстень Звиваючого Дракона. У минулому, він ніколи по-справжньому не контролював цю кільцевку і у нього не було ніякого способу дізнатися, що воно містить всередині. Але тепер Лінлей точно знав, що це за артефакт. Саме тоді, в цей небезпечний момент, він явно відчув, як одна з цих трьох лазурних крапель води почала випромінювати промінь енергії, який дав захисному шарові прозоре світла навколо його душі світитися набагато яскравіше.

« Так, у минулому, коли шар прозорого світла навколо моєї душі раптом засвітився яскравіше, це було справою рук цієї таємничої лазурної краплі води», - Лінлей зітхнув з хвилюванням.

« Зачекайте, це не так, - Лінлей дещо зрозумів. - Згідно з багатьма записами мого клана Барух, шар лазурного світла, який охоплює душу, присущ воїнам Драконячої Крові. Звичайні Святі не володіли цим. Тож чому ця морська крапля може зробити шар світлового світла набагато яскравішим? Крім того, що це була за крапля золотої крові... Чому вона змусила перетворитися мою форму воїна Драконячої Крові? "

Лінлей подивився на кільце і на камінь, видалений драконом: « Може бути, що перший власник Персня Кольца Звиваного Дракона мав якесь відношення до воїнів зміїної Крові?»

Лінлей був змушений прийти до такої гіпотези.

Зрештою, було просто занадто багато збігів.

«Ліне, про що ти думаєш? » — подумав він.

« Не про що», - Лінлей більше не думав.

"Третій брат, я повинен привітати тебе" - Йель розсміявся.

« З чим? — засміявся Ліллей. Йель витріщився на нього. - Третій брат, ти вбив воїна Божественного рівня. Я думаю, що ви вже досяг Божественного рівня, третій брати ... Божествого рівня! Це неможливо. Третій брат, коли ми були молоді і дуріли разом, я дійсно ніколи не міг собі уявити, що мій друг стане Богом.

Божество!

Переходи від простого смертного до Бога — це, по суті, зміна сенсу самого існування.

Незалежно від того, до якої раси належав хтось, чи то магічний звір, дика тварина-людина, людина, рослинна або металічна форма життя, або будь-які інші унікальні, химерні раси... Якщо вони досягнуть божественного рівня, то матимуть божественні тіла і Божественні іскри. Усі вони були однаковими: Божество!

Лінлей став Божественністю!

На континенті Юлан, серед людського суспільства, найвища і найвишуканіша фігура — це Бог війни та Первосвященик.

Але тепер з'явився ще один: Лінлэй!

"Ха-ха... - Лінлэй почав сміятися. - У минулому ти не міг навіть уявити собі це? О, мало не забув щось важливе».

Лінлей раптом повернувся і подивився в сторону чорного п'ятачка. На даний час була довга ніч, і дуже важко було розглянути поверхню Землі з певної відстані.

"Третий брат, що ти шукаєш?" - Єль був трохи спантеличеним.

« Скарби, які залишилися після чорнокнижника», - Лінлей забрав Божественну іскру, але забув взяти дві інші важливі речі. Це Божественний артефакт Великого Чорнкнижника, а також про його Найпросторстокіший кільце. Лінлей хотів би знати, що знаходиться в обручці чорнокнижника.

Розповсюджуючи свою енергію, Ліндей швидко знайшов місце розташування чорного серпа та персня.

Для того, щоб використати перстень з м’якою кров'ю, спочатку треба було зв"язати його. Лінлей не поспішав відкривати його і тому він просто помістив серп та кільце в його Найжпросторстокіший перстень.

« Мійель, поки ти в нормі, я буду у своїй тарілці. Я думаю, що... Протягом останніх шести років ти наробив багато дурних речей. Це не твоя провина, але твій батько та інші члени конгломерату цього не знають. Ти повинен добре подумати про те, що робити далі. Я не буду тобі заважати. Чесно кажучи, я повинен повернутися в замок Драконячої Крові. Делія, мій молодший брат та інші дуже турбуються мною. Вони стурбовані тим, що я не повернуся з цього бою" - сміх Лінлей був досить вільними і неприємним.

Єль відчув приплив вдячності у серці.

Він знав, що Ліллей був Святе Письмом не так давно, тому він був Божеством тільки ранньої стадії. Ради Єль Линлей рівився в бій, навіть не знаючи наскільки сильним був противник. Це було вкрай небезпечно, але Лінлей зробив це, хоча Єль намагався використати отруту для його вбивства.

Єль розумів, що він ніколи не забуде про це.

"Спасибі" - Єль нічого сказати.

Посміхаючись, Лін Лей поплескав Єль по плечу: «ель, ти залишишся босом Йєля нашого дому під номером 1987 року ».

Лінлей посміхнувся. А потім, він повернувся і пішов, тому що в замку Драконячий Крові дуже переживали за нього!

Том 12. Розділ 29. Розподіл Божественних іскра

У замку Драконячої Крові була група людей, які не могли спати. Прихід Лінлей на бій з Великим Чорнокнижником був не тим, про що могли знати Тейлор, Гейтс та інші... Про це знали тільки Вортон і Сесслер. Але після того, як Лінлей пішов, Вортон і Зесслер всі розповіли.

Думки Сесслера були ясні.

Якщо Лінлей не повернеться йому так чи інакше все одно доведеться розповісти Тейлору і іншим.

Якщо Лінллей щасливо повернеться, то це буде радісною подією, яка повинна розділити з ним кожен.

І хоч би що було краще, якщо всі знатимуть.

Свічки головного замку Змієві ще горіли і в ньому зібралося багато людей. Після того як Зесслер і Уортон повідомили їм, що Лінлій пішов на смертельний бій проти Богаства, всі вони були абсолютно шоковані. В даний момент все, що вони могли зробити - це з нетерпінням чекати.

Несподівано почались кроки.

"Мамо, чому ти перервала своє тренування?" - Тейлор, який як і всі інші сильно турбувався про Лінлей, побачив вождю людину. Він не міг здивуватися.

"Так ви всі тут?" - Делія усміхнулася.

Спочатку Делія хотіла терпляче чекати в кишеньковому вимірі, але вона виявила, що просто не могла знайти собі місця і заспокоїтися. Будучи на голках, вона вирішила просто вийти і почекати повернення Лінллей у замку.

- Делія обкинула всіх поглядом.

Уортон, Ніна, брати Баркери та їхні подружжя, Тейлор, Саша, Гіллман і палацовий Хірі кивнули.

Делія злегка кивнула у відповідь.

Усі вони чекали і молилися. Вони час від часу піднімали свої голови вгору, щоб подивитися на нічне небо з надією побачити появу знайомої фігури.

« Усе, будьте терпеливі. Між долиною та замком відстань 1000 кілометрів. Тільки політ може зайняти довгий час." - всіх заспокоював Уортон.

« Це батько!» - вигукнув крик захоплення і радості. Це була Саша, яка дивилася в небо.

Усі підняли свої голови, щоб подивитися на нічне небо.

І справді, людська фігура в небіно-синій мантії граційна літургія. Тейлор, Делія, Саша та інші захоплено побігли вперед.

Побачивши, що всі зібрались, Лінлей відчув у своєму серці заспокійливе і радісне почуття.

« Дилема. Тейлор. Саша», - на обличчі Лінлей був натяк на посмішку. Тепер він був тут найспокійнішою людиною.

"Лорд Лінлэй, Ви вбили це Божество?" - захоплено крикнув близькозавислий Гейтс. Уортон, Сесслер і всі інші захоплено дивилися на Лінлей. Делія боялася... Можливо, Ліллей втратив одне з своїх тіл і був змушений тікати назад.

«Звичайно», - посміхнувся Лінлей.

Миттєво на обличчях всіх присутніх розцвіли усміхи.

« Чудове видовище, — сказав Тейлор. — Я був дуже схвильований. - Мій батько той, хто убив Божество. Сьогодні ніч, спати не буде ніхто. Я зараз же організую їжу і випивку. Сьогодні ми всі будемо веселитися до світанку!"

« Так! Попуємо!», - голосно крикнув Гейтс.

Усі були неймовірно збуджені.

« Повеселимося!», - сміючись кивнув Лінлей. Зазвичай він був такий похмурий і серйозний... але прямо зараз, він був дуже щасливий. Перед боєм нерви Лінлей були на межі, але тепер, коли його похід увінчався успіхом і Єль був звільнений... Він природно був неймовірно щасливий.

Сьогодні замок Драконячої Крові святкував так, як ніколи раніше.

Вони співали до світанку. Тільки коли все розійшлося, Делія та Лінлей попросили Зесслера залишитися.

В гостевій кімнаті замку Драконячої Крові. Зесслер стояв дивлячись на Лінллей і Делію. Він запитував себе, чому його попросили залишитися. Однак він відчував, що це було пов’язано з Богом, бо той практикував вчення про смерть.

Коли Лінлей вбив Великого Чернекнижника, він напевно отримав деякі особливі предмети, яких інші не зможуть використовувати.

« Лаорд Лінллей? — посміялася пані Зесслер. От тільки так, воно виглядало занадто моторошним і дивним. Навіть посміхаючись Зесслер виглядав жахливо. - Чому ви попросили мене залишитися? "

Лінлей дістав Найпростіший перстень і кинув його Зесслеру.

« Зесслер, це Найпросторстокіше кільце належало тому Божественності. Воно повинно бути набагато кращим за твоє. Давай зв'яжи його кров'ю і дістань все вміст", - Лінлэй непохитно вірив у Зесслера. Насправді, якщо Сесслер навмисно вирішує залишити щось всередині кільця, Лінвей про це не зможе дізнатися.

"Так" - злегка тремтячою рукою, Зесслер прийняв Межпростірне кільце.

Його не турбувало саме кільце, але він прагнув побачити нагромадження Бога. Зв'язавши кров'ю...

Зесслер помахнув рукою і дістав велику купу речей з Межпростірного кільця. Їх було стільки, що вони зайняли половину головного залу. Серед них було багато трав, банок і тому подібне... Також там були деякі шматки руди. Очі Зесслера відразу загорілися.

« Золота Перлина Душі?» Він відчував в ній щільну концентрацію душ.

Своїм перснем Звивчого Дракона Лін Лей відразу ж потягнув перлину всередину нього. По суті, Лінлей міг поглинути лише один відсоток цієї золотої сутності душ. Щоб поглинути їх все у нього піде десь півроку.

Але Лінлей міг чітко відчути всю вигоду для його душі... Вона буде рости і ставати тільки сильніше.

« Лаорд Лінлей, багато з цих матеріалів є надзвичайно цінними і дуже корисні для мене. Але ці два божественних артефакту повинні використовуватися воїнами" - Зеслер вказав на дві Божественні дефекти.

Лінлей не міг стриматися від сміху.

Так у Великого Чорнкнижника був не тільки серп, а й ще два інших божественних артефакти.

"Зесслер, ти хочеш стати Богом?" - з напівусмішкою на обличчі Лінллей подивився на Зеслера. Позаду Лінлей Делія теж посміхалася.

Зесслер був ошелешений.

Зесслер був пошкодований. Стати божеством? Хто б не хотів?

Хтось такий же розумний як Сесслер відразу б зрозумів зміст слів Лінлей. От тільки Сесслеру зараз було в це дуже важко повірити... Він добре знав, наскільки важливою є божественна іскра. Навіть Дайлін почувався надзвичайно вдячним Лінлей за те, що той подарував йому одну божественну іскру.

Божественна іскра дорівнювала постанові Бога.

« Може, ти цього не хочеш? — запитав Ліллей. - Якщо ти не хочеш, то забудь про це."

« Я хочу. Звичайно, я хочу" - поспішно сказав Сесслер.

« Ха-ха... коли Ліней побачив вираз обличчя Зесслера, то відразу почали заливатися сміхом. Делія теж не змогла втриматися. - Лінлі, припини дражнити Зесслера. Де та божественна іскра смерті? Віддай її Зесслеру".

« Це Божа іскра Божественності. Візьми і поглини її." - після руху пензля, в руці Лінлей з'явилася Божественна Іскра Великого Чернечника і він відразу ж кинув її Зесслеру.

Коли Сесслер побачив, що до нього літає Богородна іскра, то відчув себе легким та повітряним.

Це була божественна іскра. Після того як він сплавить її, то стане Богом!

Зесслер дуже сильно сковтнув. Тримаючи руками, він спіймав іскру. Коли він опинився в його руках, йому здавалося, що вона важила трильйони фунтів і руки починали мимовільно трястися.

"Лорд Лінлей, дякую вам, Дякую", - Зесслер був надзвичайно вдячний.

Перед зустріччю з Лінлою, він був Архімагом-некромантом і через деякий час став Святим, але Сесслер дуже добре розумів межі свого таланту... У нього пішло вісімсот років, щоб стати Святим. Для того щоб стати божеством, йому потрібно десятки тисяч років.

Хто б міг подумати, що, не зносячи будь-яких труднощів, божественна іскра ось так просто опиниться в його руках?

« Не повторюй так багато разів. Але Сесслер, ти маєш наполегливо працювати. Твоє розуміння Закону глибше ніж у Баркера, але Барбер почав сплавлюватися зі своєю божественною іскрою раніше. Мені цікаво, хто з вас двох зможе стати третім Божественністю Замка Драконячої Крові" - сміючись вимовив Лінлей.

Без сумніву, другим Богом замку Змієві стане Делія. Зрештою, вона вже більш ніж на півдорозі через злиття зі своєю Божественною іскрою.

« Лаорд Лінлей, не хвилюйтесь. Я безперечно докладу всіх зусиль, - серце Зесслера горіло від нетерпіння!

Ціль численних Святих континентів Юлан — це без сумніву постанова Бога.

Потім Лінлей попросив Зесслера піти.

« Линлей, лише через кілька десятиліть у нашого замку Драконячий Крові буде в цілому п'ять божественностей» - сміючись вимовила Делія. Лінлей, Делія, Зесслер, Баркер і звичайно дорослий Бебе. “П'ять Medlock... Делія не могла стримати здивування.

« Але чомусь... нахмурився Лінлей. - Делія, я все ще відчуваю себе трохи тривожно. Прямо зараз, континент Юлан наче хаотичний ставок. Ніхто не має жодного уявлення, що знаходиться всередині ставка і ніхто з нас не в змозі передбачити, які люди будуть раптово з нього з'являтися."

"Верно" - Делія злегка кивнув.

Раптове появу Великого Чернетку, та того таємничого Бога Муби зі своєю прихованою церквою... і це тільки те, про що Лінлей в курсі. За останні роки з'явилося багато святих, які раніше також були невідомі.

Хто знає, коли і як з’явиться повний Бог?

Хоча Лінлей матиме багато переваг, але несправедливість у звичайній грубій силі може бути надто великою.

« Лоіне, — сказав Делія, то як же можна знайти божественне іскра вітру? - Десрі та інші не прийдуть до тебе протягом найближчих декількох років. І взагалі... Я думаю вони не прийдуть у тебе просити Божественну іскру знову.

Прямо зараз Лінлей мав ще в наявності Божественна іскра елемента вітру.

Злиття з Божою іскрою може піти десятки років.

« Божественна іскра вітрів? - Не треба поспішати."

Після війни життя Лінллей повернулося в нормальне, спокійне русло. Його Божественний слон зосередився на тренуваннях в Глубінних Правдах скороти... Адже вони все ще були тільки на ранній стадії розвитку. Лінлей мав ще один довгий шлях до досягнення вищого ремесла.

Зрештою, після того як Глубінні Істини скорости Лінлэй будуть повністю освені, що означає, ніби він досягне успіху в злиття та розумінні аспектів “Быстрай Bicky і ” М'який 16.

Зрештою Лінлей увійде в царство повних Богів.

« Хто знає, скільки часу займе моя поточна швидкість розвитку? Тисяча років? Десять тисяч років? Чим більше він тренувався, тим більшим він відчував, що його Глубінні Істи скорості були неймовірно великі і незбагненно складні.

У той же час... Спочатку тіло Лінлія зосереджувалося на тренуваннях у Глубінних Правдах світу.

Постійне поглинання тієї субстанції або, якщо точніше душі, душа початкового тіла Лінлей постійно зростала. Всього за три коротких місяці він проковтнув половину золотої рідкої сутності душ. Весь цей час його власна мечеподібна душа постійно зростала і отже значно збільшилася в розмірі... Якщо говорити точніше, то сила його душі збільшилася в шість разів. Шестикратне збільшення сили... Це було дійсно дивовижно.

Насправді, навіть душа Великої Чорнкнижника була б багато разів всилена після поглинання сутності двадцяти мільйонів душ. Крім того, душа Великого Чернетку була сильнішою від Лінлей і цілком логічною.

Одним з головних привілеїв зміцнення його душі було...

Збільшення швидкості, з якою він набув нові розуміння Закону. Як би там не було, але з ростом його душі різко зросла і його здатність до візуалізації!

Після заснування Божественністю душа Лінлей була злегка порушена природними законами і, таким чином, перенесла фундаментальну трансформацію, що в кінцевому підсумку дозволило розвинутись можливості Ліней будувати гіпотези. І тепер, коли його душа стала в шість разів сильнішою за раніше, здатність Лінлія до побудови гіпотези сто раз прискорилася, ніж у той час коли він був святим.

Крім того, Лінлей постійно обробляв і вбирав нові душі. Завдяки цьому він міг будувати гіпотезу й далі зростати.

У минулому, у Лінлі пішло вісім років на прорив, але зараз, всього за три коротких місяці, він зміг вкомплектувати 64 Сплавні Воли Пульсуючий Ритма Міра в 32 Cплавильні Вольні. Але коли Лінлей досягнув рівня 32 Сплавлених Войн, то зрозумів, наскільки складною була ще одна зміна.

« Зчитуючи мою поточну швидкість розвитку, прорив до рівня 16 Сплавлених Волн може зайняти в мене цілий рік. Тоді скільки ж мені знадобиться, щоб прорватися до 8 Сплавлених Волн?

З кожним рівнем, складність Пульсуючого Ріта Міра зростала в геометричній прогресії. З 256 хвиль до 128 Сплавлених Волн, а потім до 64 сплавлених вон, зростання проблеми розвитку не було занадто високим. Але чим далі Лінлей просувався, тим складнішою була експонента. Фактично, Пульсуючий Рітм Міра був одним з досить високорівнівових законів Землі. Повністю освоїти його на рівні Святого було б надзвичайно важко.

На щастя, внаслідок поглинання душі сильніші сили Лінлей.

Том 12. Розділ 30, - Хаеру

Тихі, зручні дні пролетіли один за одним. У мить оку пройшло півроку.

Рідкісна золота сутність душ була повністю поглинута Лінлей. У даний момент, хоча його душа у формі меча стала тільки на один розмір більше, з точки зору якості вона абсолютно переобразилася.

« Не дивно, що Божество хотіло зібрати стільки душ і обробити їх», - Лінлей не міг стриматися від сміху.

Але, на жаль, незважаючи на ретельні зусилля Великого Чернекнижника, врешті-решт все це пішло на користь когось іншого.

Після повного поглинання сутності душі Лінлей залишив секретне кишенькове вимірювання, бажаючи прогулятися близько замка Драконячої Крові. Поки він йшов кольоровою доріжкою, Ліндей побачив чорну розмиту вішку, яка наближалася по повітряному далечінь.

"Мастер" - чорна тінь підлетіла до Лінлей. Це був чорний ягуар, Хаеру.

« Хаер, ти знову їдеш до лісу Тьми?»

Хаеру кивнув великою головою.

Лінлей знав, що Хаеру і три дракони Святого рівня насправді не звикли завжди жити поряд з людьми. Іноді вони зупинялися в замку Драконячої Крові. Більшість часу вони проводили в Лесі Теми, гірському кряжі Магічних Звірей або горішній хребті заходу сонця.

Ці місця були їхнім справжнім домом.

«Хм...», - Лінлей раптом прийшла в голову ідея.

« Хаеру, ти звір стилю темряви і вітру, чи не так? » — запитав Лінлей.

« Так Майстер. А що? Чому Лінллей раптом запитав про це?

Лінлей засміявся і сказав: « Нічого.

Він продовжував йти вперед. Хаеру в замішанні подивився на спину Лінлей. Хаеру не став занадто багато думати про це і він відразу ж полетів шукати його трьох хороших друзів - трьох драконів святого рівня.

Підійшовши до тренірових полів перед Замком Драконячої Крові, Лінлей побачив, як тренується Уортон та інші.

« Сильний вітер... Насправді, Хаер був би добрим вибором" - Лінвей обмірковував питання про те, кому дати божественну іскру елемента вітру протягом досить довгого часу.

Гейтс та інші майже нічого не мали спільного з Законами Ветра. Хоча будь - який святий міг злитися з божественною іскрою, було б краще стягуватися з таскою того елемента, в якому Святий був досвідчений. Наприклад, Делія використала іскру елемента вітру, а Баркер — Божу силу. Зесслер же використав божественну іскру смерті.

А тепер Лінлей знайшов іншого кандидата: Хаеру.

Хаеру був подвійним елементом: темрявою і вітром. Це дійсно було б чудовим вибором — віддати Боже власне іскру.

« Великий брат Лей», - почувся знайомий голос.

Лінлей подивився. Це була Дженна.

« Дженна», - Лінлей злегка посміхнувся. Дженна була одягнена в синю мантію мага стилю води. Тесть часу не залишила сліду на її обличчі. Колись Дженна була відома як « небажана леді Адміністративного бюро Імперії Барух ». Зараз вона працювала в академії чарівників як мага-інструктор.

Дженна наполегливо тренувалася, навчаючись магії і провела понад 30 років удосконаливши свої здібності.

Зараз вона була на рівні мага сьомого рангу. Вона була достатньо кваліфікована, щоб бути магом-інструктором.

"Ха-ха, Дженна, ти повернулася. З того часу, як ти стала магом-інструктором, ти почала проводити тут менше." - Уортон та інші також підійшли до неї.

Насправді все в замку Драконячої Крові знали, що Дженна випробувала до Лінлей. Тільки все також знали темперамент Лінлей... вони рідко говорили і Дженна не намагалися змусити Лінлей проводити більше часу з нею. На думку Дженни, життя Марії було дуже цінним, адже вона бачила людину, яку любила. Вона також могла робити те, що їй подобалося.

« Це неможливо зробити. Щороку в академії буває не більше двох вихідних, - кажучи це Дженна посміхнулася. - Уортон, де Арнольд?

- Вортон розсміявся.

Дженна глянула на Лінлію: « Великий брат Лей, я піду і знайду Арнольда».

Лінлэй розсміявся і кивнув. Дженна обожнювала Арнольда і все в замку Драконячий Крові знали це.

В кишеньковому вимірі.

Різні кольорові потоки енергії закручувалися в хаотичному просторі поза мембранами. Усюди виднілися тріщини великого розміру. Лінлей та Делія, чоловік і дружина, спокійно тренувалися тут. Божественний клон Лінлей та його оригінальне тіло окремо тренувалися в рамках Глубінних Істин швидкості і глухоти.

"Уф" припинив тренування.

"Делія" покликав Лінлей.

« Що це таке? — запитала вона. - Щось не так?

« У нас ще є одна вільна божественна іскра. Я розраховую віддати цю божественну іскру Гаеру. Що ти думаєш про це?» - Лінлей хотів дізнатися думку Делії.

Очі Делії загорілися: « Хаеру? Якщо це Хаеру... Насправді це відмінний вибір. Він твій магічний звір і протягом усіх цих років він та три дракони Святого рівня наполегливо працювали для підтримки Імперії.

Делія дуже високо оцінила Хаеру.

Хаеру не дуже вирізнявся в замку Драконячою Крові, але щоразу, коли виникали якісь проблеми, Гаарові безпосередньо виконував ті завдання, за які інші не бралися.

« Тоді так і поступимо», - Лінлэй зважився.

Ставши Божественністю, Лінлей вже не був під великим тиском. Взагалі кажучи, він дозволив би його Божественному клону повністю зосередитися на вправі, в той час як його початкове тіло буде іноді йти бродити по замку Драконячою Крові. Врешті-решт, життя це більше ніж одні тренування.

У головному залі замку Драконячої Крові.

Десятки людей сиділи навколо десятиметрового столу. Лінлей сидів у головному кріслі.

"Грохот..."

Унікальна пульсуюча енергія прийшла з півдня. Інші люди в головному залі нічого не помітили, але Ліндей підняв голову на південь здивовано: « Є ще одна людина, яка стала Божественністю! »

Лінвей, який колись відчув енергетичну силу природних законів, був добре обізнаний з цією хвилею енергії.

Хоча хвиля енергії пройшла велику відстань і тепер була дуже слабкою, Лінлей все ж міг чітко її відчути. Це була унікальна енергетична хвиля, яка генерувалася внаслідок того, що людина ставала божественною.

« Хтось на півдні став божеством. Хто?" - Лінлей таємно задавався питанням.

Якщо бути точним, то прямо зараз на південь від Лінлей знаходяться Тулій і Десрі. Окрім цих двох відомих фігур, були також різні Верховні Святі, які з'явилися з нізвідки в останні роки, такі, як ті двоє у Імперії Рохольт. Всі вони мали можливість досягнути божественного рівня.

То хто це був?

« Ви далі їстимете. Мені потрібно відлучитися." Ліндей піднявся на ноги.

Уортон, Гейтс та інші дивилися на Лінлей в замішанні, але вони не запитували його про те, що стало причиною його відходу. Лінлей вийшов з головного залу, а потім відразу ж влетів у повітря.

Під час перебування в повітрі Лінлей міг чітко відчути місце, звідки йшла енергетична пульсація.

« Непосередньо з півдня. Ні, це не Тулій» - Ліндей відразу розповсюдив свою духовну енергію. Коли людина здобуває божественний рівень, то духовна енергія також можна описати як « Божене відчуття ».

Божене почуття Лінлей швидко поширилось навколо. Якби він не поглинав двадцять мільйонів душ, то Боже почуття Ліней було б тільки в змозі покрити тисячу кілометрів або близько того.

Але тепер... Божественне почуття Лінлію могло поширюватися на десять тисяч кілометрів. Але, звичайно, це було тільки в Площині континенту Юлан. Якби він був в деяких інших, більш високих Площинах, його божественне почуття було б набагато меншим.

Його божественне почуття поширювалося як брижі у воді, швидко досягаючи гори, де проживав Десрі.

"Прямо тут" - Ліндей міг ясно відчути могутні природні закони, які б'юбі походить від цього місця. Він більше не посмів продовжувати поширювати своє божественне почуття. Все, що він зробив - це чекав. Зрештою, процес стримання Божественної іскри та освіти божественного тіла був дуже короткий. Справді...

Лише через деякий час ці природні Закони зникли.

Лінлей ще раз розповсюдив своє божественне почуття, миттєво втягуючись у людину, яка щойно стала Божественністю.

« Це Десрі», - на обличчі Лінлей з'явилася легка усмішка.

Тепер Десрі був у підземеллі в його гірській резиденції. Було досить багато людей, які зібралися там, у тому числі Пэнслінн, Хіггінсон, Рейнольдс та інші. Ці люди захоплено спостерігали за тим, як Десрі став Божественним. Крім того, Десрі вибрав другий метод: розділити свою душу на дві частини!

« ДСРІ, мої вітання», - голос Лінлей пролунав прямо в свідомості Десрі.

- Десрі говорив скромно, але в його серці він був незадоволений. Він застряг на рівні Верховного Святого на дуже тривалий період часу. Тепер він прорвався і саме за рахунок своїх власних здібностей.

Два божества були розділені тисячами кілометрів, але вони говорили один з одним духовно.

« ДСРІ, чому ти вибрав метод розділення душі? — запитав Лінлей. - Ти тренуєшся не тільки в законах Світла?»

« Хоча процес розщеплення душі дуже шкідливий, з часом душа буде поступово зцілятися. Тепер у мене є два окремих тіла. Принаймні, коли я буду битися якщо одне з моїх тіл буде знищене, я все ще можу покладатися на інше тіло. Це означає, що я буду мати друге життя. І що ще важливіше... Хоча я зараз тренуюся тільки в законах Світла, чи це означає, що у майбутньому я не буду тренуватися в чомусь ще? ".

Лінлей засміявся.

Насправді, більшість людей, які стали Божественними самі по собі, якби вони знали різницю між двома варіантами, вибрали б другий варіант.

Пошкодження душі через розщеплення було лише тимчасовим. Але цей метод давав змогу продовжити життя, а також майбутні можливості для подальшого росту! Зрештою, після того як він став Божимцем, то житиме вічно. Можна тренуватися в законах інших елементів.

Наприклад, якщо Лінлей мав достатньо часу, він напевно може продовжувати тренуватися в стилі вогню або навіть руйнування.

« Десетри, ти щойно став божеством. Я вважаю, є досить багато речей, які ти повинен зробити. Я більше не буду тебе турбувати. Потім, коли у тебе буде трохи вільного часу, приходь на прогулянку в моєму замку», - розсміявся Лінлей.

"Справді" - погодився Десрі.

Десрі також відчув, що зміни та зміна на континенті Юлан стали дуже непередбачуваними. Об’єднання зусиль з Лін Лей було б вигідно для них обох у їхній спроможності захистити себе. Зрештою, людина, яка стала Божественністю сама мала краще майбутнє ніж та, що вирішила з’єднатись із Божою іскраю.

Злиття з Божою іскринкою було наче читання книги, необхідної для розуміння Закону в ній, тоді як самовідновлення Богом — це написання книг. Звичайно, автор цієї книжки має більше розуміння, ніж читача. Він повністю розуміє кожну частину книжки і матиме можливість застосовувати принципи у простій, невимушеній манері.

Лінлей припинив поширювати свої Божественні почуття.

Стоячи в повітрі Лінлей вирішив покликати свого магічного звіра: « Хаору, йди назад, швидко».

У цей момент Хаеру все ще був у Лезі Тьми, але, почувши наказ Лінлей, він відразу ж полетів назад. Зараз Хаер був у кількох тисячах кілометрів від Замка Драконячої Крові.

Лінлей чекав його прибуття в задній частині квітника.

Хаеру приземлився на землю.

«Мастер», - Хаеру заплутався подивився на Лінлей. Лінлей ніколи не викликав його раніше в такому терміновому порядку. Врешті-решт, його сила в замку Драконячої Крові була нижче середнього. Мало хто був слабшим за нього.

"Хаеру, хочеш стати божеством?" - на обличчі Лінлі була легка усмішка.

Очі Хаеру раптово заокруглювалися і весь хутро на його тілі став дибки. Він з подивом дивився на Лінлію: « Мамо... Майстер? Що ви щойно сказали?»

Проживши в замку Драконячої Крові, Хаеру знав, що Баркер і Зесслер отримали божественні іскри.

Можливо...

Те ж саме щастя збирали посміхнутись і йому, Хаеру?

Хаер почувався трохи шокованим. Він сам розумів, що в замку він був неважливою і непомітною фігурою.

« Дуже добре. Божественна іскра." - Усмішка Лінллей була дуже яскравою.

Одним натисканням руки Лінлей витяг чорну божественну іскру, яка випромінює тьмяне зелене світло. Хаеру дивився на божественну іскру, забуваючи дихати. Його увагу повністю захопило ця Божественна іскри. Світ магічних звірів був світом, де поклонялися сильні.

Друзі Хаеру були головним чином магічними звірами Святого рівня.

Гірський кряж, хребт Сонячної системи, ліс Тьми... можливо Хаеру так і не зустрів сотні магічних звірів Святого рівня, але він безсумнівно бачив більш ніж п'ятдесят. Ці магічні звіри Святого рівня поклонялися лорду Бейруту і Лордові Дайлін, тому що Бейрт та Діалін обидва чарівні істоти, які різалися до того моменту, коли вони могли приймати людську форму. Магічні звірі, які стали Божественними!

Усі ці магічні звіри Святого рівня прагнули приходу дня, коли вони теж стануть божествами!

Магічні звірі Божественного рівня стояли на вершині всіх інших магічних звірів світу!

« Я, Хаеру, збираюся стати божеством?»

Хаеру завжди був цілком задоволений тим, що є. Зрештою чорні ягуари були звірами дев’ятого рангу. Він уже був цілком радий, що став Святим і дуже вдячний Лінлію за те, як той дав йому магічне ядро Святого рівня та дозволив прорватися. Отже, Хаер робив усе те, про що Ліллей просив і ніколи не скаржився.

« Що, ти не хочеш?» - посміхнувся Лінлей.

"Я хочу!", - цього разу Хаеру дуже швидко зреагував.

Посміючись, Лінлей кинув вперед Божественну іскру. Богородна іскра полетіла до нього, що мерехтіло під сонцем.

Хаеру дивився на Божу іскру та його голову переповнювали різні думки. Як він міг припустити, що магічний звір дев'ятого рангу не тільки може стати Святим, але й... Буде магічною звіриною Божественного рівня, якому будуть поклонятися Святі!

« Я, Хаеру, теж стану... Лордом Хаеру? - Гм, як щодо... В майбутньому, я виберу гірський хребет заходу сонця. Я стану королем гірського хребта, що зайшло на захід від Сонця. Я, Хаэру. Король гірських хребтів, що заступається Сонця.

Хаеру ніколи раніше не був такий щасливий.

Том 12, глава 31 - Воїн Божественного рівня Муба

Південно-західна область Імперії Барух. У долині посеред гірського пасма.

Це була важлива база Конгломерата Доусона. У минулому тут було багато людей, але з тих пір як Лінллей вбив Великого Черннижника, Єль природно припинив поставляти рабів у це місце і тому кількість присутніх на цій території різко зменшилась. У ті дні там було лише кілька тисяч людей, і тільки за що вони відповідали — це торговельна діяльність.

Настав вечір.

Життя працівників Конґломерата Доусон стало набагато легшим. У ніч багато чоловіків збирались разом, щоб випити до глибокої ночі... В різних домах збиралися групи по дві-три людини.

« Минулого року життя стало набагато кращим, — сказав один з молодих людей. - Кілька років тому в цій долині гори Ласточки, кожен день був як у пеклі. Чорт..."

«Верно. У ті часи, коли стемніло, я навіть не смів виходити на вулицю. Загинуло дуже багато людей. Я навіть не знаю, скільки трупів мені довелося позбутися» - згадуючи про ті роки, які минули, важко і емоційно зітхнув купрявий чоловік середніх років.

У ті дні потрібно було щоденно позбуватися понад десяти тисяч трупів.

Працівники Конґломерата Доусона почувалися так, ніби перебували біля крайньої точки перед психічним зривом.

Троє чоловіків, які йшли пліч - о - пліч, раптом зрозуміли, що вже не могли рухатися. Здавалося простір навколо них затвердило. Вони були настільки налякані, що хотіли відкрити рот і закричати, але вони не могли. У очах трійці читався тихий жах.

З темряви перед ними з'явилася людська фігура, закутана в чорний плащ.

Їхні серця здригнулися, коли вони побачили таємничого чоловіка в чорному плащі. Вони могли здогадатися... що причина чому вони не могли рухатися, швидше за все через дії цієї таємничої людини.

« Як давно в цю долину припинилися поставки рабів? - Говоріть, але не надто голосно. Ніхто вас не почує. Крім того, якщо хтось з вас голосно закричить і я розлючуся, то ви мертві".

Окинувши трьох осіб, троє чоловіків з лоба почали стікати струмки поту. На своє здивування, вони виявили їхні роти.

"Говоріть" - ще раз сказав таємничий чоловік у чорному плащі.

- звернувся кучерявий чоловік середніх років... він був найбільш психічно стійким, що ж до решти, вони були так налякані, щоб втратити дар мови.

« Полгода назад. Півроку тому щось сталося? Битва?» - запитав чоловік у чорному.

« Так, сталося велике зіткнення, - прийшов в себе мускулистий чоловік і поспішно продовжив. - Півроку тому, пізно вночі, відбувся бій між двома Святими, що навіть земля тряслася і будинки розвалилися."

« Землетру?»

Цей таїнний чоловік у чорному, здавалося, про щось думав: « Продовгай. Опиши, що сталося тієї ночі."

Заговорив підліток з волоссям довгим в дюйм: « Ми всі були присутні. Спочатку ми не бачили битви, а тільки трясущої землі та будівель. Ми були настільки налякані, що одразу ж вибігали на вулицю і в цей момент ми виявили, як двоє биків б'ються над долиною у небі. Одним з них був драконячий Крові, а іншою людина в чорних одязі. О, верно. Він бився чорним серпом. Цей серп був настільки величезним, що до нього сягала щонайменше 10 метрів.

« Дуже добре. Серп був дуже великим, а потім ми побачили, як в небі з'явилося ще дев"ять чорних серпів". - додав мускулистий чоловік.

Через темряву вони не зрозуміли, що ці сережки були створені з духовної енергії Великого Чорнкнижника. Хоча на землі було багато вогнів, вони ледве могли побачити те, що відбувалося. Однак вони чітко бачили величезний чорний серп, створений з духовної енергії.

"Серп?" - таємнича людина деякий час мовчав.

"А результат?" - продовжував таємнича людина.

« Ця битва відбулася надто швидко. Ми тільки побачили, що чоловік одягнений в чорне перетворився на купу фарша, а потім воїн Драконячої Крові впав на землю. І воїн Драконячої Крові переміг. І тоді наш лорд Головуючий наказав нам розійтися від дверей, а сам він залишився протягом довгого часу з тим драконячою Крові." - заїкався підліток.

Таємничий чоловік відразу запитав: « Чи був він драконячий Крові? »

« Так. Це мав бути лорд Лінлей. Лорд Лінлей в дуже хороших відносинах з нашим лордом Головуючим", - додав купряний чоловік середніх років.

« Добре, таємнича людина в чорному задоволена. - Я дуже задоволений вашими відповідями."

Троє чоловіків відпустили таємне зітхання полегшення.

Треск...».

Після дуже м'якого звуку тіла трьох людей миттєво перетворили на пил.

« Він справді помер, таємничий чоловік у чорному був дуже злий. - Він насправді помер, так і не закінчуючи обробку Золотий Перлини Життя, яке він обіцяв мені.

Чоловіком, закутаним в чорний плащ, був Бомонт, якому Великий Чорнкнижник пообіцяв допомогти створити Золоту Перлину Життєзі.

"Лінлей"?

Очі Бомонта були холодними: « Я не очікував, що за такий короткий час він зможе стати божеством і навіть виживе після фінансової атаки чорнокнижника».

Бомонт дуже добре знав, що фінальна атака Великого Чорнкнижника була самозруйнованою атакою, після якої противник буде повністю спустошений. Той, хто тільки досягнув Божественного рівня міг витримати це... Змусила Бомонта відчувати шок.

« Він справді заслуговує на репутацію унікального генія континенту Юлан», - у своєму серці Бомонт відчував ненависть. Золота Перлина життя була для нього надто важливою... Адже переваги від її поглинання були також занадто великі. До того ж його душа не лише зросте і зміцниться, але й у майбутньому вона буде значно прискорена.

« Хмпф. Лінлей".

Бомонт пробурмотів ім'я Лінлей, після чого з холодною насмішкою зник чорним промінь на горизонті.

....

29 грудня 10040 року за календарем Юлан. Минулої ночі була сильна в'юга. На світанку сніг припинився, але весь замок Драконячої Крові перетворився на світ снігу. Під променями сонця сніг здавався таким же блискучим, як і коштовне каміння. Навіть Делія тимчасово припинила тренування.

Кінець кінцем, незабаром мав прийти свято Юлан. Протягом наступних кількох днів ціла сім'я і друзі зберуться разом.

За межами замку Драконячий Крові.

Чоловік середніх років, з акуратно складеними на голові сивим волоссям, що носить товсту білу мантію, йшов по снігу аж поки не опинився перед Замком Драконячої Крові. На обличчі цього чоловіка середніх років фарбувалася легка усмішка, а його очі виглядали чорними як вугілля.

« Зупинись», - миттєво гукнув охоронець Замза Драконячої Крові.

Усміхаючись чоловік середніх років подивився на вартових: « Ідіть і відважайте, що я прийшов зустрітися з майстром Драконячої Крові та Лінлей».

Вартові замку відразу змінили обличчя. Ім’я “Лінелей ́ було неприторковане в ім’ї Барух ”. Навіть якщо хтось звертається до нього по імені, то це буде в неймовірно шанобливій формі, як "Лорд Лінлей'. Було дуже мало людей, які наважилися б звернутися до Лінлія безпосередньо по імені.

Двоє охоронців тільки збиралися почати лаятися, як раптом...

« Впустіть його», - в розумах охоронців пролунав голос Лінлей.

Двоє охоронців були шоковані. Заради цього чоловіка з ними говорив сам Лінлей.

« Прошу, заходьте» - незважаючи на спантеличеність, двоє охоронців все ж дозволили цьому чоловікові увійти.

В саду заднього двору. Насолоджуйся сніжною картиною і сонячним світлом, Лінллей та Делія сідали разом.

« Дівчина, найближчий час сюди приходить визначний гість, дивлячись на Делію посміхнувся Лінлей. Делія була трохи спантеличена. - Важливий гість? Кто? Звідки ти знаєш»

« Щоб зв'язатися зі мною цей гість безпосередньо використовував своє божественне почуття», - сміючись Лінлей похитав головою.

« Ти хочеш сказати мені, що він — Божество? » Але вона була шокована. - Лінлэй хто з Божеств? Бог війни та інші все ще знаходяться в Некрополі богів, чи не так? Вони не повернутися ще протягом трьох років."

"Дуже скоро ти дізнаєшся."

Прямо зараз Лінлей перебував у гарному настрої: « Я не очікував, що він так ввічливо попросить охоронців зовні, щоб вони повідомили мені. Мм забавно».

Взагалі кажучи, такі як Десрі і Тулія просто заселять у замок Драконячої Крові. І якщо б воїн Божественного рівня захотів зустрітися з Лінлою, то він міг би негайно залетіти всередину. Не було потреби говорити зі вартовими, щоб вони зробили звіт.

Невдовзі після цього Божество ввійшло в сад.

З усмішкою на обличчі сказав сивоволосий чоловік середніх років. - Мене звуть Муба."

« Мистер Муба, я вже давно чув ваше ім'я" - відповів Лінлей. Ім’я Бога тієї таємничої релігії було ” [Муба]. Незадовго до того, як Муба підійшов до воріт Замка Драконячий Крові, він безпосередньо звернувся до Лінлей своїм божественним почуттям.

Хоча Лінлі був здивований, він тепло привітався з ним.

Зрештою, цей чоловік також виявив велику ввічливість.

Почувши слова Лінліа, Муба зрозумів, що, ймовірно, Лінлей вже знає про його релігію.

Муба розсміявся і продовжив: « Мені дуже шкода. Не отримавши Вашого дозволу, містер Лінлей, я почав займатися прозелітизмом у вашій Імперії.

Якщо подивитися на обличчя Лінлей, то до цих пір було незрозуміло засмучений він чи ні.

« Містер Муба, будь ласка, сідайте», - Лінлей вказав на найближчу кам'яну лавку.

Весело сміючись, Муба сів. На його обличчі завжди була сонячна усмішка. Навіть його погляд змусив людину відчути поживний весняний вітерець. Якщо судити, то мало хто сприйматиме його як ворога.

« Чи можу я дізнатися мету вашого візиту, містере Муба? » — першим заговорив Лінлей.

Муба розсміявся: « Перша причина була готовність вибачитися. Раніше я знав, що Ви були Святим. Тому я думав, що Ви не будете особливо турбуватися про силу віри. У той час, коли я почав поширювати свою релігію у Вашій Імперії, вона насправді на вас дуже не впливала. Але зараз, коли Ви стали Божественністю... містер Лінлэй, я почуваюсь досить незручно".

Лінлей та Делія були здивовані.

Він прийшов тільки щоб вибачитися?

Чи може бути, що Божество є настільки ввічливим і шанобливим?

"Містер Муба, тому що Ви пояснили мені все у такій ввічливій формі, то я не буду особливо розстроїтися з цього приводу" - спокійно відповів Лінлей.

Муба швидко продовжив: « Міністер Лінлей, не хвилюйтеся. У короткий час я вирішу проблему прозелітизму. Принаймні, у межах вашої Імперії Барух ви не знайдете моєї релігії знову."

Ставлення Муби було дуже щирим.

Лінлей насправді не знав, що сказати.

« Містер Лінлей, я думаю, що оскільки ви щойно досягли божественного рівня, то є кілька речей про які Ви ще не знали. Як вибачення, я розповім вам кілька загальних фактів." - щиро продовжив Муба.

З огляду на поведінку Муби, Лінлей було дуже важко образитись.

Але у своєму серці, Лінлей все ще відчував якусь розгубленість... Муба здавався вже надто ввічливим. Він тільки став божеством... Тому мубі не було потреби поводитися таким чином.

« Те, що я тільки став божеством — це правда. Я буду дуже вдячний за кілька порад від Вас, містер Муба." - відповів Лінлей.

Муба злегка кивнув: « Якщо ми досягнемо божественного рівня, то всі можемо вважатися Богом. Найважливішим для нас є наша божественна іскра та душа. Божественна іскра сильна, але душа слабка... Я вважаю, що Ви, Лінлей, вже встигли відчути всі переваги енергії віри."

Лінлей теж злегка кивнув.

Як тільки він став Божественністю, Ліндей захопився лише трохи енергії віри. Тоді він не зміг відчути великих змін, але після шести місяців, Лінлей зрозумів, що енергія віри повільно зливається зі своєю власною духовною енергією і створює захисний шар навколо його душі. Але, звичайно ж, Лінлей цей захисний шар здавався надзвичайно слабким.

« Енергія є надзвичайно корисною для росту душі. Водночас, вона також захищає душу. Коли енергія віри досягне надзвичайно потужного рівня, одна тільки її захист буде блокувати більшість духовних атак" - зітхнув Муба.

Лінлэй ще раз злегка кивнув.

Врешті-решт він поглинає енергію віри тільки протягом півгодини. Наприклад, такі війни, як Бог, що поглинають енергію віри протягом п’яти тисяч років, матимуть набагато більше щільного й глибшого резервуара енергії своєї віри. А що вже сказати про Володарів, які поглинають енергію віри з безлічі площин протягом трильйонів років...

Звичайно, кількість енергії віри була на їхньому дивовижному рівні.

« Енергія віри для вас буде дуже корисною. Думаю, ви і так це розумієте. Далі я хочу пояснити деякі загальні факти про Божественних артефакцій. Це буде дуже важливо для вашого майбутнього розвитку." Муба нічого не намагався приховати. Однак для багатьох військових діячів ці « факти » стали відомі лише після того, як зазнали чимало невдач.

Том 12, глава 32 - Божественні Артефакти і Божество

Почувши ці слова, Лінлей не міг нахмуритися.

Важливі факти про Божественний артефакт? Важливі речі, що стосуються його подальших тренувань?

« Божественні артефакти — це просто окрема зброя. Як вони можуть вплинути на тренування? ", Ліндей був здивований, але він нічого не сказав. Він просто спокійно слухав те, що говорив Муба. Насправді Лінлей не повністю повірив його словам.

Сьогоднішнє прибуття Муби виглядало дуже дивно.

Згідно з тим, що знав Лінлей, у чотирьох Висихських двоблостях військові постійно чинять опір один одному. Як вони могли бути такими ввічливими? Але оскільки Муба діяв таким чином, Лінлей також виявляв ввічливість до нього. Він уважно вислухав пояснення Муби.

« Я сподіваюся, що вам, містер Ліндей, також відомо, як Божественні артефакти діляться на дефекти низького, середнього і високого рівня якості. Різні божественні артефакти мають різні рівні потужності." - Муба подивився на Лінлей.

Лінлей засміявся: « Я не знаю багато, але чув, що Божественні артефакти діляться на кілька рівнів і вони мають відмінності в силі. Що з цього? Що ви намагаєтеся сказати, обговорюючи це містер Муба? "

Муба розсміявся: « Тоді не будемо обговорювати відмінності в силі Божественних артефакцій. По-перше, дозвольте мені запитати Вас містер Лінлэй. Ви знаєте, як створюються божественні артефакти?»

« Не знаю» - лаконічно відповів Лінлей.

Лінлі ставало дедалі важче зрозуміти слова Муби.

„Лінлей, я збираюся сказати... Що насправді, всі божественні артефакти, будь то дефекти високого чи низького рівня якості однакові після створення» - сказав Муба з спокійним сміхом. Він звернув увагу на обличчя Лінлей і насправді ... все було так, як він підозрював.

Лінлэй був дуже здивований.

« Як вони можуть бути однаковими? » — був приголомшений.

На континенті Юлан, звичайно ж, давали зброю різних властивостей. Але Божественні артефакти...

« Матерія, з яких були зроблені божественні артефакти, може мати певні відмінності, але в цілому розбіжності не є істотними, — докладно пояснив Муба. Рівень Божественного артефакту не визначається його народженням, він залежить від « досвіду » після створення».

- Лінлей не дуже розумів.

Неподалік Делія також мовчала і уважно слухала.

« Дуже добре. Наприклад, візьмемо звичайний божественний артефакт, який був тільки що створений. Це цілком звичайний предмет. Але якщо він перебуває в руках Всевишнього Бога і часто використовує свою божественну силу та духовну енергію, щоб годувати Божественний артефакт, а також часто його використовують у бою... Через сотні мільйонів років, божественний артефакт напевно вб'є більше мільйона Божеств. На той час Ви побачите, що цей Божественний артефакт вже перетворюється на божественний дефект високого рівня."

Муба посміхнувся, поки дивився на Лінлей.

Почувши це, Лінлію було трохи зрозуміло.

« Про що ви думаєте?», - засміявся Муба.

Лінлей відчував, як ніби він тепер туманно розумів зміст слів Муби, які раніше промовив. “ Рівніння Божественного артефакту не визначається його народженням лібералізму, воно пояснюється в підсумках існування цієї книги.

« Яка велика різниця між божественними артефактерами з погляду того, які руди були використані для їхнього створення? Але зловісна аура і « Божественний артефакт » визначаються як досвід, який формується повільно. Такі речі не визначаються небажаними мінералами», - продовжив Муба.

Лінлэй почав розуміти.

« Голосна аура. Дух?» - Лінлей погодився з поясненням Муби.

« Такі люди, як ми, після того як йдемо на тренування, повинні розуміти, наскільки важкою є ця дорога. Коли ми стаємо божествами, можна вважати, що дещо в певній мірі нам вже вдалося - зітхнувши сказав Муба. - Тільки в Семи божественних Площинах і Чотири Вищех плотостях ... є занадто багато Полубогов, таких же як і ми."

« Божественні артефакти, на які ми покладаємось допомагають захистити себе і вбити ворогів" - серйозно сказав Муба.

Лінлей знову погодився з поясненням Муби.

Душа була фундаментальною частиною Божественності!

Божественні речі в свою чергу покладаються на їхню здатність проникати в суть Закону і створюють відповідні для них набір божественних артефакцій! Якщо покладатися на божественні артефакти та здатність проникати в суть Закону, то можна було б захистити себе і боротися з ворогами.

« По-справжньому прагнути на духовну природу Божественного артефакту - важке завдання, — продовжив Муба. - Може, Лінвей, ви думаєте, що тільки шляхом зв'язку артефакту крові, Ви зможете в повній мірі опанувати Божественний дефект? "

Лінлей у замішанні подивився на Мубу.

Зв'язати артефакт кров'ю робить вас його господарем. Це загальновідомий факт!

« Зв’язати кров не більше, ніж просто показник того, що цей божественний артефакт належить Вам. Тим не менш, по-справжньому зробити його своїм не так просто. Ви повинні зрозуміти... Божественний артефакт, особливо той, який існував протягом незліченних років, має свій дух."

Муба серйозно сказав: « У міру зросту воїна його Божественний артефакт ростиме разом з ним і його досвідом. Ми повинні ставитися до наших Божественних артефактів як до членів нашої сім'ї. Ми повинні зробити так, щоб з точки зору душі стати з артефактами одним цілим. Божественні артефакти, які вбили багато божественностей будуть мати надзвичайно потужну духовну сутність, що робить його простим у використанні для вас."

« Людина, яка тренується в законах розрухання може використовувати звичайний божественний артефакт, але після того як вона використає його протягом десяти мільйонів років і вб’є багатьох божеств, цей Божественний дефект стане божественним руйнуванням. Наприклад... Просто заповнивши його божественною силою, деякі тільки вібрації Божественного артефакту зможуть змусити простір руйнуватися і створювати просторовні леза."

Серце Лінлей тремтіло.

Меч Фіолетовий Крові!

Все було саме так. Лінлей тільки мав наповнити його божественною силою і фіолетовим мечем не лише створював просторові розломи, він також створив пісню меча, яка потрясала душі інших людей. Лінлі було цікаво весь цей час, як так виходить. Божественний артефакт був не більше, ніж те, що формується з мінералів. Як він може давати такий незвичайний ефект? "

Виявляється, це відбувалося через його « духовну природу ».

У порівнянні з мечем Фіолетовою кров’ю, асмантінський важкий меч був набагато гіршим.

Лінлей вже почав вірити поясненням Муби.

« Будь ласка, дайте мені приклад. Вновий Богомовий артефакт - як немовля. Що буде з дитиною, коли вона виросте? Це залежить від його майбутнього досвіду. Все, що нам потрібно робити - це розвивати його! - Лінвей, якщо у вас є могутній божественний артефакт, то все що вам потрібно зробити - це змусити його визнати Вас."

Лінлэй почав турбуватися.

« Що мав на увазі Муба? Може він знає, що у мене є потужні божественні артефакти?» - Лінвей все ще був дуже підозрілим щодо цього візиту Муби. Почувши слова Муби, він став ще обережнішим.

« Містере Муба, Ви сказали "признати"? » - Лінлей подивився на Мубу.

Муба злегка кивнув: « Божечі артефакти надзвичайно рідкісні і цінні. Все тому, що Божество може захищати і лелювати тільки один або два божественних артефакти, оцінюючи їх вартість рівноважливо свого життя. Майже неможливо змусити їх відмовитися від них на користь когось іншого."

« Я сказав, що новопризначені божественні артефакти як немовлята, тоді як дуже потужні Божественні дефекти - як дорослі. Могутні божественні артефакти мають свої душі і, звичайно ж, дуже ефективні. Але, оскільки вони вже є "підлітками" (Африка), то їм дійсно буде важко налаштуватись на іншого власника".

« Лише після того, як він дійсно визнав вас, Ви зможете використати свою повну силу."

Лінлей прислухався до цих слів.

Його асмантинський важкий меч тепер був, швидше за все, « немовлям ». Він мусив витратити час, щоб допомогти йому вирости.

Щодо меча Фіолетового Крові, то він уже був « дорослими » артефактами зі своєю душею. Це не було б так - змусити його визнати нового господаря. Мабуть, людина, яку дійсно визнавав фіолетовий меч... Це диявольський чоловік з фіолетовим волоссям, який виховував його і виростив із звичайного Божествного артефакту у поточний, потужний дефект.

Муба закінчив з його поясненнями.

Але його слова справили великий вплив на Лінллей.

Зрештою, однією з найважливіших речей - щоб людина тренувалася на цьому шляху разом зі своєю зброєю.

« Признати? Визнати як?

« Дуже дивно, що Муба нахмурився. - Я можу сказати Вам простий метод. Цей метод... Часто використовуйте свою духовну енергію та божественну силу, щоб годувати її. Це найпоширеніший і найбільш поширений метод. Насправді, щоб змусити Божественний артефакт, який має дух, визнати Вас як його господаря, вам доведеться заплатити високу ціну."

« Божественний артефакт буде в змозі відчути любов, з якою ви ставитесь до нього".

Муба розсміявся: « Не думайте, що це нежива зброя. Ставтеся до нього, наче це жива істота. З часом, я думаю, що Божественний артефакт в кінцевому підсумку визнає Вас."

Лінлей злегка кивнув.

Ставитися до Божественних артефактів, як до живих істот!

« Що робити, якщо Ви перший господар Божественний артефакт?» - запитав Лінлей.

« Все просто. Просто продовжуйте виховувати і культивувати його. Це природно, що він визнає вас." - сміючись сказав Муба.

Лінлей раптом прийшла в голову ідея...

Його асмантинський важкий меч не повинен бути пов'язаний кров'ю. Це означало, що... Він ще не досяг достатнього рівня.

« Якщо якість зброї робить її дуже близькою до Божественного артефакту в силі, але вона не на тому рівні, щоб його можна було зв’язувати кров'ю, що тоді? Після того, як ми здобули божественний рівень, чи може він продовжувати використовувати цю зброю?" - запитав Лінлей. Насправді він дійсно був прив'язаний до свого важкого меча.

Він не хотів відмовлятися від сильного меча, який був в асмантіні. І з точки зору якості, він був не так поганим.

"Ха-ха..."

Муба почав голосно сміятися: « Ліінлей, зв’язок крові — це не обов’язково ознака того, чи зброя є добра чи ні. Наприклад, персні з неперервними кільцями. Також на континенті Юлан часто трапляються висихові кільця. Чи повинні ці кільця зв'язані кров'ю, але чи це означає, що вони є потужними? "

Лінлі був приголомшений.

Протягом усіх цих років Лінвей завжди вважав, що зв’язок крові буде досяжний тільки тоді, коли артефакт досягне божественного рівня. Але тепер він зрозумів, що таке міркування було помилковим.

« Зв'язування кров'ю - не більше, ніж технології», — розсміявся Муба.

« Звичайне лезо, навіть мачете для різки дерева, у руках Владики, який часто використовує свою силу та енергію на своєму духовному харчуванні за кількістю трильйонів років... швидше за все перетвориться на артефакт Владики, який знаходиться поза рівнем божественних дефектів!" - пояснив Муба.

Очі Лінлей загорілися.

"Артефакти Володаря?" - Лінвей вперше почув, як хтось згадує артефакт Владики.

« Дуже добре. Артефакти Владики, - засміявся Муба. - Я забув сказати. Різні рівні Божественних артефакцій також можуть залежати від сили власника самого божества. Деякі нещодавно створені Божественні артефакти, які використовувалися Полубогом, швидше за все залишаться тільки божественними дефектами низького рівня."

« Але Бог, який зрощує його і витрачає час та зусилля, дозволить артефакту стати Божественним дефектом середнього рівня. Виходячи з цього, ми можемо сказати, що... Якщо Владика щиро присвячує себе розвитку зброї, то зброя може досягти рівня артефакту Владики. Що ж стосується того, з чого почалася історія зброї - насправді не має великого значення».

Лінлей злегка кивнув.

Муба знав, що Ліней має звичайну зброю смертних.

Почувши пояснення Муби, Лінлей почувався у своїй тарілці.

Принаймні йому не потрібно було міняти зброю. Лінлей був стурбований тим, що якщо в майбутньому він стане занадто сильним, його адамінатинний важкий меч може бути непідходящим для боїв високого рівня. Але тепер, здавалося, не було ніякої необхідності турбуватися про це ... як сказав Муба, навіть звичайний роздроблений мачете в руках Володаря може стати артефактом Владики, якщо він присвятить йому достатньо часу.

« Принаймні мій анастінний важкий меч набагато кращий, ніж роздрібний мачете».

Лінлей був у чудовому настрої, почувши це.

« Мистер Лінлей, я більше не буду вам заважати. Мені пора повертатися." Муба розсміявся і встав.

Лінлей та Делія також поспішно встали.

Хоч би які наміри мав Муби, сьогодні він поділився багатьма речами з Лінією. Лінлей був дуже вдячний йому. До того ж Лінлію, мабуть, було приємно чути те, що сказав Муба. Він зробив це на основі власного досвіду, коли володів мечем Фіолетовою кров’ю.

Після цього Муба залишив межі замку.

« По суті, створення потужного Божественного артефакту - настільки складний процес», - зітхнув Делія.

Лінлей засміявся: « Це дійсно має сенс. Тільки якщо ви щиро турбуєтесь про артефакт, він дійсно повільно, але вірно стане могутньою зброєю. Якщо б з точки зору добрих матеріалів і вправних коваль можна було б створити могутній божественний артефакт, то вони були би всюди.

Лінлей вже зважився.

У майбутньому йому доведеться приділяти більше уваги своєму важкому і фіолетовому мечам.

Коли він старанно тренувався і прогресував, його божественні артефакти також росли разом з ним...

Том 12, розділ 33, - Воли Беженців

Глибоко всередині Замка Драконячої Крові. Карманне вимірювання.

Лінлей сидів на землі в медитативній позі, а антатиновий важкий меч перебивав його ніг. Тепер він використовував свою духовну енергію, щоб схопити його і годувати. Лінлей все ще не наважився використовувати свою божественну силу. Згідно з його планом, коли він пізніше створить божественний клон елемента землі, цей слон володітиме цією зброєю.

Таким чином, Лінлій повинен буде використовувати божественну силу елементу землі, щоб годувати важкий меч, але тепер, єдина Божественна сила в його тілі — це Божа могутність вітру.

« Донг! Донг!»

Унікальний Пульсуючий Ритм Міра застукав у свідомості Лінлей.

Після того як він став божеством і своїм первісним тілом пожер суть двадцяти мільйонів душ, душа Лінлей стала надзвичайно могутньою і він міг набагато чіткіше відчувати Пульсуючий Ритм Світа. Під час мисленнєвої візуалізації Лінсей навіть спало на думку, що серце Міра має унікальний темп.

З кожною зміною темпу, б’яб води поширювалася в далечінь.

З 64 Сплавлених Волн до 32 сплавлених вонн, Лінлей знадобилося лише три місяці.

Але з 32 Сплавлених Войн до 16 Сплаваних Волн Лінлей довелося витратити один рік і три місяці. І це сталося вже після того, як душа Лінлей змінилася і його можливості до візуалізації зросли стократно.

« Якби я був на рівні Верховного Святого, мені б довелося витратити понад сто років, перш ніж я зміг би сплавити 32 хвилі в 16".

Лінлей прорвався до 16-ти Сплавленим Вонам, але він не пристановив тренування, а продовжив.

З 16 хвиль до 8... Йому треба було лише спланувати 8 пар. Число було невисоким, однак... Кожне злиття було таким складним, що Лінлей мав великі проблеми.

У свідомості Лінлэй.

Шістнадцять ілюстраційних адаматичних тяжких мечів постійно демонстрували зі змінною швидкістю різні рухи. Протягом кожної секунди вони трансформувалися десятки тисяч разів. У процесі візуалізацій відбувалися випадкові покращення, але в той же час Лінлей налаштовувався на відчуття Пальсуючого Ріта Міра і правильного напрямку у якому він повинен рухатися.

Складні, великі.

« Якщо я сплавлю все в одну хвилю, то насправді Пульсуючий Ритм Світу, чим більше Лінлей тренувався, тим більш гірким він був. - Але з кожним новим рівнем, проблема об'єднання хвиль збільшувалася на порядок. Процес злиття 16 Сплавлених Волн до 8 Сплаваних Вон, ймовірно, займе кілька років."

Декілька років Лінллей не дуже хвилювався.

Але у нього було відчуття, що прогрес з 8 Сплавлених Волн до 4 сплавленим Вон займе на порядок більше часу. А потім йому доведеться злити ці чотири хвилі на дві і закінчити об'єднанням в одну, що позначить кінець знання Пульсаючого Ріта Міри.

Цей останній крок був бар'єром!

Для таких людей, як Десрі, цей бар'єр був застою протягом тисяч років.

« Одинока! Я не знаю, скільки часу мине, перш ніж я зможу повністю освоїти Пульсуючий Ритм Світа" - відносно Глубінних Істин у "Ріта Міро", Лінлей був сповнений очікувань. У нього було відчуття, що в момент, коли ця Голубина правда буде осяяна, її сила виявиться безумовною.

З моменту розмови з Мубою Ліней тренувався ще три роки.

Після цих трьох років Лінллей все ще застряг на злиття його 16 Сплавлених Волн в 8. Він наполегливо працював, щоб прорватися до 8 Сплавлених Вон. Щодо Глубінних Істин швидкості, хоча Лінлей і досяг певного прогресу, але якщо взяти до уваги їхню широту для досягнення рівня повного Бога, його прогрес був не таким важливим.

« Те, що Бог сказав раніше війни, було дуже правдивим. Якщо ви вимірюєте своє розуміння Закону у відсотках, то тільки після того як людина засвоїла 10 відсотків, вона може вважати себе повним Богом. Прямо зараз, моє розуміння Глубінних Істин скорості, мабуть, є лише десятою частиною всього їх обсягу... не кажучи вже про всі Закони Ватра в цілому."

Лінлей не спішив.

Він тренувався протягом всього декількох десятиліть... і знав, що він повинен бути задоволений кількістю своїх досягнень.

Врешті-решт, існували люди, які застрягли на рівні Верховних Святих на десятки мільйонів років.

Протягом цих трьох років, найбільший прорив Лінлей був...

У його душі!

Після поглинання сутності двадцяти мільйонів душ, якість душі Лінлей різко зросла і його здатність до її контролю стала набагато сильнішою. Крім того, завдяки духовній енергії Лінлей став більш чистою і її стало легше контролювати.

У минулому Лінлей міг тільки розширити свою духовну енергію або знешкодити її, але тепер він не був готовий до цього.

Наприклад...

Духовний захист!

Лінлей був у змозі контролювати велику кількість духовної енергії, як якби це була звичайна бойова-Ці.

Використовуючи свої великі запаси духовної енергії, він утворював “Пульсуючу Захищу..." навколо своєї мечеподібної душі. Ця “Пульсуюча безпека" є набагато ефективнішою від тієї наспої, яку ми зробили ” заплавки 5. З духовної енергії в пошкодженій напівпрозорій мембрані.

« У минулому я не розумів, що хотів зробити... просто у мене не було достатньо контролю над моєю духовною енергією».

Лінлей почувався дуже зворушений.

Могутня душа, а також переформована духовна енергія справді змінились.

« Найстарший брат», ввійшовши в кишенькове вимірювання заговорив Уортон.

Лінлей відкрив очі.

« Найкращий брат, свято Юлан почнеться протягом двох днів» - вимовив Уортон. У цей період, Лінлей та Делія переважно приохотили свої тренування і брали участь у святкуванні. Лінлей та Делія переглянулися і вставли за Уортоном.

Свято Юлан. Найважливіше свято континенту Юлан.

Навіть під час війни, у ці дні часто оголошувалося тимчасове перемир’я, після чого простолюди й воїни могли втішатися святом Юлан. Тим не менш... Прямо зараз громадяни Імперії Рохольт переповнив жах, горе і лють!

....

« Дитино моє, не бійся, ми майже там», - худенька жінка в лахміттях, зупиняючись несла свою дитину на спині.

« Мамо, де тато? — запитав п'ятирічний хлопчик. Його погляд був розгублений. - Поводься добре... Незабаром ми зустрінемося з ним."

Але вона добре розуміла, що більше ніколи не буде підтримувати захисника своєї родини.

Це стосувалося не тільки їхніх двох. Інші люди втекли в одному напрямку. Уся дорога переповнювалася людьми, які не мали ні майна, ні дітей.

Хвиля біженців!

Сьогодні, 1 січня 10044 року за календарем Юлан. Це мав бути день великого свята.

На сьогодні імперія Рохольт і Імперію Барух були поділені річкою Спрінг. Імперія Рохольт мала два сильні Верхові Святі, тоді як імперії Баруха був Лінлей, який незважаючи на свій поточний божественний рівень не хотів прискорювати процес захоплення ворожою імперією.

Таким чином, обидві сторони природно зайшли в глухий кут.

За останні кілька років великі армії обох сторін були відділені рікою Спрінг.

« Ви називаєте це війною? — бурчав один з вартових воїнів Імперії Барух. - Два роки тому мене відправили на фронт, але я так і не вбив жодного ворога. Все що ми робимо - це стоїмо на варті, тренуємося і відпочиваємо... це так нудно».

« Хіба це не добре? У війнах вмирають люди», який поряд старший солдат явно не хотів війни.

« Але під час війни, хоч би якою була тривога. Такого роду життя занадто нудне, - проворчав молодший солдат. Раптом він почув звук шуму з іншого боку і відразу повернувся щоб подивитися. - Гей, швидше, подивіться. Що відбувається на протилежному березі?»

Два табори двох Імперій були розділені двома-тримами миль річки.

Всі годинники підійшли ближче.

« Біженці. Так багато біженців», - обидва солдати були в шоці.

Багато біженців заполонило протилежний військовий табір, і всі вони попрямували до великого мосту через річку Спрінг.

Міст охороняли солдати обох сторін, однак біженців було занадто багато і серед них також були впливові люди...

Тому невдовзі біженці вже втікали через міст.

Хоча треба сказати, що солдати обох сторін не намагалися зупинити їх.

« Що відбувається?», - обидва годинних були дуже спантеличені.

« Яка різниця. Поки біженці не нападуть на наш військовий табір не варто їх чіпати." - через відсутність боїв протягом стількох років, солдати обох сторін були надто обережні. І тому що біженці не наближалися до військового табору їх не чіпали.

Вони були тільки біженцями.

Однак...

З цього дня, одна хвиля біженців за іншою перетинали кордон між двома Імперіями. Цифра ставала все більшою, і це зрештою привернуло увагу Імперії Барух. Але коли вони почали проводити розслідування, то було виявлено щось дивовижне.

....

В замку Драконячої Крові.

Тільки через кілька днів після закінчення свята Юлан Сена приїхав з метою зустрітися з Лінлою.

« Дядя, кілька днів тому в нашу Імперію Барух почали безшумно втікати біженці з імперії Рохольт. Кількість людей, які прийшли неймовірно, - Сена зробив глибокий вдих. - І найголовніше, біжи не тільки звичайні громадяни Імперії Рохольт, але й солдати.

« А? Що все це означає?»

Лінлэй був спантеличений.

Звичайні громадяни можуть втікати через небезпеку, але солдати перебувають під суворим контролем. Будь-який дезертир буде помер.

- Поквап Уортон.

Сена кивнув: « Я можу так сказати. Громадяни та солдати рухаються великими потоками. Деякі втікають до нашої Імперії, інші в імперію Юлан. Мораль всіх громадян Імперії Рохольт повністю знищено!."

« Що відбувається?» - почувши це, Лінлей був у шоці.

Мораль громадян було повністю знищено? Всі громадяни Імперії Рохольт розбігається в усіх напрямках? Це було нечувано.

Коли він вперше прибув в Анархічні землі... в них велися постійні війни, але за всю історію не було такого великого потоку біженців у всіх напрямках. Зрештою, люди мали деяку прив’язаність до своєї країни. Якби у них був хоч якийсь варіант, вони б не залишили свою батьківщину.

— Ти провів розслідування? - запитав Лінлэй.

« Я не впевнений. Але ми дещо дізналися... і тільки одне це змусило мене відчувати жах до самих кісток", - в очах Сени читала нервозність.

Сена зробив ще один глибокий вдих: « Якщо вірити нашому розслідуванню, то багато міст Імперії Рохольт перетворилися на мертві міста. Ситуація дуже схожа на ту, що була в нашому місті Блакитного Лева. Тільки цього разу, ситуація в сто, ні, у тисячу разів важча... і все це сталося нещодавно."

"Мертві міста?"

Лінлей одразу подумав про те Божество, якого він убив.

« Чи може статися так, що ще одне Божество тренується в Указах смерті і поглинає велику кількість душ?»

Лінлей був трохи здивований. Зесслер раніше говорив, що обробка душ є надзвичайно важким процесом. Навіть більшість сповнених Богом людей не можуть на це погодитись. Божество, яке тренувалося в Указах смерті було дуже рідкісним... щоб в Площині був один - це рідкісне явище. А зараз з'явився ще один?

Більше того...

Линлей убив одного. І якщо був ще один тренувався в Указах смерті, чи не буде він боятися, що Лінлэй і ним займеться?

« Можливо, цей прихований винуватець був дуже впевнений у собі? » — тепер Ліней став набагато сильнішим за себе три роки тому.

Його душа була сильнішою, і тепер його духовна енергія могла сформувати духовну “Пробудисьмогубну Особу ” (Св. І ще, враховуючи захист його напівпрозорої лускатової мембрани... Лінлей був цілком упевнений у своїх силах, якщо йому доведеться зав'язати бій з Богом.

« За нашими приблизними підрахунками, мертві міста Імперії Рохолт нараховують майже сто мільйонів." - навіть Сена, коли сказав це число, відчув холодну тремтіння.

Смерть сотень тисяч людей у місті Сінеґо Лева вже була дивовижною.

Сто мільйонів?

« Я особисто розслідую цю справу, - в серці Лінлей клопотала лють. - Ці божества з інших Плоскостей, що, не вважають людей нашого континенту Юлан за людських істот? Сто мільйонів? У всій Імперії Рохольт населення всього лише кілька сотень мільйонів."

Тепер Бог не був присутній на війні та Первосвященику. Людськими воїнами континенту Юлан були тільки Лінлей і Десрі. Площина Юлан була їх батьківством! Як Лінлей міг дозволити чужинкам з інших Плоскостей влаштовувати безглузду бійню?

« Я вирушаю», - Лінлей більше не міг сидіти на місці. Сказавши ці слова Вартону та іншим, він вилетів з замку Драконячою Крові і відразу ж вирушив на південь.

Том 12. глава 34, - Прийнявши важке Брем'є

Позаплутний від'їзд Лінлей змусив групу людей в замку Драконячий Крові відчути себе вельми стурбовано.

"Тату, дядько пішов тому що він збирається відправитися на пошуки...?", - тихо запитав Сена.

Незважаючи на те, що він не закінчив говорити, всі зрозуміли. Вони також підозрювали, що Бог був причиною великої загибелі людей в Імперії Рохольт. Якщо Лінллей пішов на бій проти іншого Бога, чим це все закінчиться?

« Я дуже добре знаю характер мого старшого брата, - Уортон нахмуріл брови. - Незважаючи на те, що він не любить втручатися в речі, які не мають нічого спільного з ним, він безумовно не буде ухилятися від своїх обов'язків."

Так. Обов'язки Лінлэй!

Усі в залі, включаючи Делію, трохи кивнули.

Прямо зараз, окрім тих божественностей, які були в Некрополі Богів, єдиними божествами на континенті Юлан, що належать до людської раси, є Ліней і Десрі. Лінлей і Десрі, як Божество, стояли на вершині людства в цій площині.

Для Лінлей і Десрі континент Юлан були їхнім основою!

Їхня сім'я!

Божественність з інших Площ прийшли на їх Родину і почали безпричинно вбивати людей.

Лінлей та Десрі мали втрутитися. Якщо вони залишаться у тіні і будуть думати лише про захист себе... то хіба це не означає, що люди континенту Юлан будуть вільно вбиті тими воїнами, які втекли з Тюрими Гебадос?

« У такий складний час ми можемо покладатися тільки на Ліндей і Десрі», - тихо сказав Сена.

Перед божествами, навіть святі повинні були опустити свої голови. Тільки інші божества, такі як Лінлей і Десрі могли перешкодити їм.

У тихому гірському селі, де жив Десрі.

Це було, звичайно ж, джерелом великої радості для людей Десрі. Рейнольдс також не бачив Лінлей протягом тривалого часу. Він дуже хотів поговорити з Лінлією, але цього разу Лінлей прийшов із важливою місією. Ніхто не наважувався втручатися в розмову Лінлей і Десрі.

У гірській резиденції.

Лінлей і Десрі сиділи обличчям один до одного.

Сьогодні вони були найсильнішими людьми Плоско, які населяли Південний континент.

Десрі раптом піднявся на ноги. Лінлей тільки почав говорити, але Десрі вже був шокований.

Обличчя Лінлей було похмурим і він кивнув: «Верно. Мешканці багатьох міст у Імперії Рохольт було вбито. Раніше подібні випадки сталися в Імперії Барух, але цього разу загинули люди у надто багатьох містах. За короткий проміжок часу загальна кількість померлих перевищила сто мільйонів!"

Десрі був шокований: « Мільйони людей. Якщо вони помирали по одному, скільки часу це зайняло? ".

Сто мільйонів!

В одному місті мешкало близько десяти тисяч людей. Це означає, що десятки тисяч маленьких міст були спустошені.

Десрі подивився на Лінлі.

Лінлей піднявся на ноги. Його очі, здавалося, палали вогнем. Його голос був чіткий і гучний: « Що ми повинні робити? Десрі, незалежно від того що відбувається між Імперією континенту Юлан, це справи нашого материка Юлан! Внутрішні справи!»

« Кентинент Юлан - наш корінь! Я безумовно не дозволю цим божествам з інших Плоскостей брати участь тут в такого роду широкомасштабної бійні. Вони хочуть зайняти наше місце? І влаштувати м'ясорубку?"

Серце Лін Лей переповнило лють.

Лінлей дивився на Десрі: « Десі, ти збираєшся просто ховатися тут? »

Його погляд став жорстоким і брутальним: « Лоіне, ти думаєш, що говориш? О’Браєн та інші знаходяться в Некрополі Богів. Серед людей континенту Юлан тільки ми - Божества в даний час присутній тут. Ти справді думаєш, що я буду ховатися весь цей час? "

« За один раз було вбито мільйони людей. Хто знає, скільки ще загине? Сто мільйонів? Миллиард? Населення всього континенту Юлан - лише кілька мільярдів. Мабуть, протягом кількох десятиліть весь континент Юлан повністю втратить людське життя, - сказав Десрі з суворим і серйозним голосом. - Лінлэй, є деякі речі, які обов'язкові до виконання. Довге життя - не обов'язково хороше."

« Кентинент Юлан - наша основа. Я, природно, також намагатимусь захистити його".

Голос Десрі був дуже твердим.

Лінлей злегка посміхнувся, а в відповідь на це Десрі почав сміятися.

Обидва ватажки зійшлися у намірах.

Вони не боялися смерті. Вони боялися померти як висохла трава, так і не знайшовши собі застосування.

Те, що вони тренувалися до моменту заснування Божественністю означало, ніби як Лінлей, так і Десрі були надзвичайно сильні з точки зору волі. Якщо вони концентруються на чомусь, то навіть якщо вони помруть, вони здійснять задумане. Якщо людина впала до того, що навіть її Родина, яка перетворилася в м'ячу лавку, його більше не турбує ...

Сонце засвітило біженців, які рятувалися на безлюдній дорозі. Лохмоті, брудні і худі особи... Їхні очі наповнились страхом і надією на майбутнє. Вони наполегливо працювали, щоб просуватися на північ.

В повітрі.

Летнувши пліч - о - пліч з Лінлою та Десрі, вони раптово зупинилися. На даний час, вони перетнули кордони Імперії Рохольт.

« Запитаймо у цих біженців. Можливо, ми зможемо отримати більш правильне уявлення про ситуацію» - сказав Десрі. Відколи вони перетнули кордон Імперії Рохольт, на обличчях Лінлей і Десрі більше не було видно усмішок. Вони були максимально зосереджені і серйозні.

Імперія Рохольт перебувала в стані повного хаосу.

Лінлей і Десрі опустилися на зарослу травою пустельну стежку, а потім вийшли з трави на дорогу. На дорозі з’явилось багато біженців, які врятувалися. На них ніхто не звертав уваги.

« Скільки страждань вони пережили?», Десрі подивився на тьмяні, налякані очі біженців і зітхнув.

У серці Лінлію було таке ж відчуття.

Погляд Лінлэй раптово впав на м'язового юнца. Його погляд був рішучим, а на спині він ніс стару сивоволосу старицю. Лінлей відчув, що серед сотень присутніх тут лише у цього юнака, здавалося, зберігався бойовий дух і Ліней також міг сказати, ніби він був воїном п'ятого рангу.

Лінлей відразу пішов вперед і Десрі слідував за ним.

Побачивши Лінлі й Десрі, юнак відразу подивився на них з опаською: « Мільорди, що вам потрібно? »

Цей міцний хлопець мав певний життєвий досвід і він відчував, що два людини перед ним не були звичайними.

« Мій друже, я хочу тебе запитати. Що саме сталося? Що змусило вас усіх бігти?" - відношення Лінлей було дуже м'яким.

Почувши ці слова, мускулистий юнець був трохи спантеличеним: « Багато хто з наших Імперій Рохольт було вбито, мілорди. Кожен біженець про це знає. Чому Ви питаєте мене?»

« Я також знаю, що багато людей були вбиті і що їхня кількість вражає. Я просто спантеличений. Для того, щоб вбити так багато людей, потрібно не день і два. Чому ви вирішили бігти тільки зараз, після того як так багато людей були вбиті?»

Лінлей було цікаво.

Сто мільйонів людей.

Святий, навіть той, хто вбивав сотні тисяч людей щодня, все одно буде змушений цим займатися протягом кількох місяців. Новини про події, що відбулися вмираючих містах 14, повинні поширюватися дуже швидко. Чому понад сто мільйонів людей чекали знищення, перш ніж вони почали широкомасштабно покидати свої доми?

Він запитував Сену про це раніше, але Сена тільки міг сказати, що вони поки не змогли розслідувати цей феномен.

Почувши ці слова, хлопець видавив гірку посмішку на обличчі: « Мільорди, якби ви запитали звичайної людини, він би дійсно не знав відповіді ».

Говорячи це хлопець спорожнів довгий подих.

Було ясно, що цей мускулистий юнак знає деякі секрети.

« Будь ласка, розкажи нам» - сказав Десрі.

Хлопець не знала, що двоє перед ним були Богами. Його очі були наповнені відтінком болю і безпорадності: « Це не таємниця. Коли я був у легіоні Барроу, багато людей знали про це.

Легіон Барроу?

Як же загони, такі як Лінлей та Десрі, могли звертати увагу на легіони Імперій?

« Три роки тому наш легіон Барроу, який складався з близько трьох сотень тисяч людей, був розділений на багато менших груп. Нас розіслали по різних місцях на усій протяжності південних кордонів Імперії. Наказ полягає в тому, що ми повинні були розміститися там і нікого не пропускати. Той, хто посмів пройти - буде вбитий."

Десрі та Лінлей були шоковані.

Вони почали розуміти.

Саме через це загинуло багато людей, перш ніж почався хаос.

"По-перше, ми не розуміли що відбувається. Незважаючи на те, що кілька людей хотіли пробратися через кордон і говорили про “мертві міста», ми з солдатами давали накази першочергово. Коли вони спробували пройти, ми відразу їх вбили".

« Ми не звернули на них уваги, коли вбили двох перших людей. Але пізніше, був випадок... Один з тих, хто хотів втекти через наш пост був хорошим другом нашого старшого капітана. Заради нашого старшого капітана, ми не стали відразу його вбивати. Але хто б міг подумати, що ця людина скаже нам що в багатьох містах південних регіонів Імперії загинули всі громадяни імперії. У рідному місті нашого старшого капітана єдиним, хто залишився живим, був його друг. Єдина причина, чому він вижив, полягала в тому, що у цей день він пішов на полювання і таким чином уникнув лиха."

Говорячи це, голос юного тремтів.

« На той час ми стояли на посту вже два повні місяці, — з гіркотою сказав хлопець. - Весь наш загін був приголомшений. Старший капітан негайно послав когось, щоб дізнатися про ситуацію в поблизьких містах. І результат... Ну, ви повинні знати».

Мускулістий хлопець похитав головою: « Ми готувалися проінформувати інші підрозділи, але потім ми дізналися, що ми не були першими, хто зробив це відкриття".

Лінлей і Десрі тепер все стало зрозуміло.

Коли святі вирішували знищити місто, вони поширювали свою духовну енергію для захвату місцевості. Ніхто б не залишився без їхньої уваги. Щасливці, які вижили, зазвичай... були ті, хто відправлявся на полювання вночі. Тільки після повернення в місто вони усвідомлювали, що сталося.

Отже, число втікачів було дуже низьким.

Крім того, було не так багато коридорів для втечі. Один легіон мав багато підрозділів. Усі вони були розташовані вздовж кордону і, мабуть, лев’яча частка тих щасливчиків просто загинула від рук солдатів.

Зрештою накази мають першорядне значення.

« Усі брати в нашому підрозділі повстали. Наші батьки, наші подружні партнери, або діти, всі були мертвими. Громадяни нашої сім'ї були мертві. Що повинні були робити ми, солдати? - Порівняно з моїми братами, удача була на моєму боці. Я жив не на півдні, і тому моя сім'я змогла уникнути цього лиха".

Хлопець повернувся і стурбовано подивився на стареньку, яку він ніс на спині.

« Дякую, — сказав Ліней.

У цей момент серця Лінлей і Десрі наповнилися холодом. Їм стало ясно, як усе це сталося.

Багато міст було знищено і, мабуть, Святих також літали з міста до міста, вбиваючи тих щасливчиків, які вижили. Ті, кому вдавалося втекти, пробиваючись возом солдатів... Їх було дуже мало. Але такі таємниці не можуть довго зберігати свій статус.

« Коли бачиш, що цей хлопець сказав, то ясно, ніби ця бійня триває вже два місяці », — каже Лінлей.

Лінлей і Десрі переглянулися. Вони тихо прокралися назад в дику траву біля дороги, а потім вистрелили у повітря на високій швидкості полетів у південному напрямку. У Лінлей і Десрі з'явилася нова мета.

« Нам потрібно знайти тих Святих, що знаходяться в межах Імперії Рохольт" - Лінлей був дуже впевнений, чи Святе знаходиться у центрі імперії безсумнівно буде відомо про великий випадок.

По суті...

Ці події повинні були впровадитися Святими.

Зрештою, було дуже малоймовірно, що Божество самостійно пересувається з міста до міста і вбиває людей. Лінлей вважав, що Богиство контролювало і наказував їм виконувати те, чого потребував. Їм потрібно було отримати інформацію про це божество і Святих.

Знай свого ворога як самого себе. Тільки тоді перемога буде гарантована.

Том 12. Розділ 35, - Когті і Малики

Коли вони летіли по повітряу, Ліндей одразу почав шукати за допомогою свого божественного чуття.

« Наволоч - Ліндей швидко знайшов найближчого Святого. - Аура цього Святого вкрай унікальна і зовнішній вигляд теж дивний... він явно не людина».

« Тоді знайдемо його, очі Десрі виблискували холодом. - Хмпф. Ймовірність того, що цей Святий з іншого Площини підлягає прихованому божественності понад 90%. Якби він не брав участь у цій битві, то не зміг би спокійно і комфортно жити в Імперії Рохольт.

Лінлей злегка кивнув.

Якби цей Святий не зговорив про Божество, він би давно втік. Як він міг залишатися в Імперії Рохольт?

Лінлей і Десрі на високій швидкості полетів прямо до того Святого.

Темний, чорношкірий чоловік з тюрбаном на голові в справжньому зручно розташувався на лежачиму стільці. Біля нього були прекрасні дівчата, які з повагою тримали свої пластини і фрукти. У худого чоловіка на обличчі була легка усмішка, але ці служниці були надзвичайно напружені.

Кожна з них знала дивну вдачу свого господаря. Незважаючи на те, що зараз він щасливий і сміється, іноді він може ні з того не почати хлестати їх та зловживати ними.

« Жити ось так чудово», - чорношкірий чоловік задоволено зітхнув.

Він прибув до Площини континенту Юлан чотири роки тому. Його життя на континенті Юлан було в тисячі разів приємніше, ніж тоді, коли він жив у В’язниці Гебадос. У тому місці він був низькорівною людиною, але тут, на континент Юлан, він міг легко контролювати життя і смерть інших.

« Я прийшов сюди трохи пізніше. Багато вибралися шість років тому, - худий чоловік відчував себе трохи незадоволеним.

У горах Магічні Звірі, в долині оповиті туманом, де простір був нестабільним. Взагалі кажучи, Полубоги були здатні прорватися крізь простір і попадати на континент Юлан ... і навіть Святі були здатні на це, якщо об'єднаються в групу хоча б з восьми осіб.

« Ей, ти підійди», - чорношкірий подивився на служницю що була до нього найближче.

Служниця миттєво опустилася на коліна і з повагою піднесла страви з фруктами вище. Тільки тепер худий чоловік щасливо взяв шматочок плоду і досить надкусили.

Він подумав: « Хто б міг знати, що я Блюм? У в'язниці Гебадос плоди були речами, які могли скуштувати тільки Божество."

Тільки-но переживши контраст, ти можеш дізнатися, як тобі пощастило.

Тільки втрачаючи щось, можна навчитися по-справжньому цінувати цим!

У своїй рідній Плоскості Блюм був очевидною фігурою, але навіть маючи там силу, він не дбав про ці речі занадто багато.

Після того як він знайшовся в пастці Тю’ми Ґебадос, то навчився насолоджуватися силою.

"А?" - раптово Блюм помітив появу у своєму залі ще дві людини. Блюм відчув жах. Він був Верховним Святим, але ці двоє з'явилися біля нього наче з нізвідки. Тільки подивившись на них він зміг їх виявити...

Блюм раптом схопився на ноги.

- відношення Блюма було передане шанобливо.

У Блюм з’явилося дивне відчуття, ніби він знову опинився в Тюрмі Ґебадос. Це також було відчуттям, коли я стикнулася з Богом і починаєш поводитись надзвичайно жорстоко. Люди, що були перед Блюмом - це Лінлей і Десрі.

« Хазяїн, що...» - служниці були шоковані. Вони особисто були свідками могутності пана.

"Пустіть вони підуть" - сказав Десрі.

Блюм відразу дав їм кілька важливих речей. Служниці відразу ж нервово, але обережно пішли. Коли вони відходили те сповідь з цікавістю і страхом поглянули на Лінлей та Десрі.

Хто повинен бути чоловіком, який так боїться свого господаря?

« Ми з Плоскості Юлан», - сказав Лінлей.

Блюм був приголомшений.

Але в наступний момент він зрозумів, що людина, одягнена у небесно-синю мантію мав на увазі. Очевидно, вони вже знали звідки він прийшов.

"Ти вже мав здогадатися чому ми прийшли сюди, адже так?" - вираз облич Лінлей і Десрі був холодним.

Серце Блюма здригнулося. Чи може це бути ...?

Блюм видав усмішку: « Мільорди, я не знаю навіщо...».

« Хмпф, - Лінлей холодно фикнув. - Тільки не кажи мені, що ти не знаєш що останнім часом сталося в Імперії Рохольт. Кажи. Хто з Божественностей створив через куліс бійню сотні мільйонів звичайних людей? "

Серце Блюма стисалося. Він хотів сказати, але він не смів. Він знав, як це було жахливо.

« Милорди, я лише Верховний Святий. Як би я..."

"ХЛОП!"

Ладонь приземлилася прямо на обличчя Блюма, який наче рваний мішок з піском почав розбризкувати всюди кров ... Йому довелося втратити навіть кілька зубів. Він просувався кілька разів у повітрі, але впав на підлогу.

« Дуже швидко», - Блюм був вражений. Він навіть не зміг побачити цього руху.

Лінлі холодно подивився на Блюма, а потім спокійно промовив: « Якщо ти не розповіси прямо зараз, то відразу помреш. Якщо ти розповіси... Божество не обов'язково вб'є тебе."

« Милорди, я вам скажу... Я скажу, - перед Лінлей і Десрі Блюм більше не наважувався щось сховатися. Він відразу заспівав. - Стільки людей загинули з метою збирати душ для лорда Бомонту".

"Бомонт?" - Лінлей і Десрі переглянулися.

Ще одне незнайоме ім'я.

Ще одне Божество!

Десрі холодно сказав: « Бімонт. Я вважаю, що Бомонт особисто не вбивав людей, чи не так? "

Блюм злегка вагався, але почувши ще одне холодне фирканьє Лінлей, він поспішно продовжив: « Звичайно, лорд Бомонт не став би цим займатися особисто. Його ім’я та наказ охоплювали велику кількість святих. Кожен, хто допомагав лорду Бомонту, отримав деякі переваги."

Тепер до Блюма дійшло, що люди проти нього були вороже настроєні.

« Існує багато святих. Я думаю, ти був серед них» - насміхався Десрі.

« Ні, ні, я не був» - поспішно сказав Блюм. Він був шокований, що ці люди в пориві люті відразу вб'ють його. Чи міг він посміятись визнати, що брав участь у цьому?

Лінлей холодно хмикнув. Це питання не має жодного змісту. Зрештою, вони не були свідками.

« Дуже добре. Тоді я запитаю тебе. Де Бомонт?

Блюм втрачено похитав головою.

« О, Господи! — здивував Блюма. - Здається, ти дійсно дуже лояний Бомонту".

Блюм різко змінився в обличчя і поспішно промовив: « Я дійсно не знаю. Мілорди, я кажу правду. Я знаю тільки, що Бомонт зазвичай не живе на континенті Юлан. Він живе в безкрайних морях."

Лінлей і Десрі переглянулися. Вони відчули, що ситуація стала складнішою.

Моря?

Хоча Лінлей поглинав суть двадцяти мільйонів душ і тепер його божественне почуття було сильним, але воно могло поширюватися тільки на десять тисяч кілометрів. Загалом континент Юлан досить великий. Але безкрайне море набагато більше. Крім того, ніхто не знав на поверхні Бомонт або ж у самому дні?

« Як ви зазвичай спілкуєтеся?», - обгризнувся Десрі.

« Ми не спілкуємося...», - поспішно сказав Блюм.

« Дуже приємно, що Ліллей так холодно сказав. - Ти постійно залишаєшся в Імперії Рохольт. Як ти можеш не мати ніякого зв'язку з Бомонтом? Якщо ти продовжиш нам брехати, то будуть наслідки."

Лінлей вже був розлючений. Йому здавалося, що Блюм недоговарює.

Найкращий спосіб обманювати — це змішувати правду з враньом.

Блюм був шокований і миттєво відповів: « Милорди, лорде Бомонт дуже обережно. Зазвичай він зв’язується з нами через своє божественне почуття і каже, що треба зробити. Він пообіцяв нам, що після того як Золота Перлина Жемчужини буде оброблено, ми вилікуємо частину прибутку."

Золота Перлина Життів?

Лінлэй почав розуміти. Обробка сутності душ не обов’язково вимагає певної кількості душ.

Наприклад, суть двадцяти мільйонів душ може бути оброблена в два-трьох сантиметрову Золоту Перлину Душ, але сутність мільйона душ можна опрацювати у більш дрібницях Золотої Жемчужини Душа.

« Цет Бомонт також здатний обробляти душі?», - Лінлей нарешті поставив питання, яке давно хотів поставити.

Адже має бути дуже мало Полубогов, які можуть тренуватися в Указах смерті.

« Лард Бомонт не здатний обробляти душі, — впевнено сказав Блюм. - Ми це точно знаємо. Ми чули, що серед Полубогов тільки Великий Чорнкнижник був здатний на це, але він помер три роки тому".

Блюм був у в'язниці Гебадос протягом досить довгого періоду часу і знав багато чого.

Лінлей відразу зрозумів, що цей “Великий Чорнкнижник ” був тим, кого він убив.

« Якщо він не здатний їх обробляти, чому він збирає душі? » — прямо запитав Десрі.

« На це запитання я не знаю відповіді" - відповів Блюм.

« Як часто Бомонт виходить на зв'язок? » — холодно запитав Лінлей.

Блюм поспішно відповів: « Як правило, кожні чотири-п'ять днів».

Він не розкривати всієї правди, тому що причина, чому Бомонт виходив на зв'язок кожен чотири-п'ять днів це отримати заповнені кристали з душами і видати їм порожні.

« Яка сила Бомонта у порівнянні з Великим Чорнокнижником? » — запитав Лінлей.

Блюм гірко засміявся: « Вони всі Божества. Для таких як ми, кожен з них просто над нами. Так що я не впевнений, але я чув, що лорд Бомонт трохи сильніше."

Лінл і Десрі переглянулися й почали розмовляти один з одним.

« Добре, — сказав Ліллей. - Запам'ятай. Коли наступного разу Бомонт вийде на контакт, скажи йому, щоб він прийшов у мій замок Драконячої Крові. Я полагаю... він зможе здогадатися хто його шукає".

Лінлей не намагався приховати свою особистість.

Зрештою...

Усі присутні Божества знали, що саме зараз єдині людські півубоги на континенті Юлан це Лінлей і Десрі. Не було потреби роз'яснити.

« Так. Я, безумовно, не забуду зробити це." - перебуваючи в страху, Блюм з повагою опустив голову.

Але до моменту, коли він підняв голову, Ліндей і Десрі вже зникли з головного залу. Тільки тепер Блюм насмілювався полегшено подихати: « На даний момент я врятував своє життя."

Бомонт насправді ховається у безмежних морях? У такому випадку знайти його буде дійсно важко. Лінлей і Десрі були змушені тимчасово повернутися. На всьому зворотному шляху вони ставили собі питання, як боротися з Бомонтом?

« Лойзо, ти хочеш його вбити? - Для початку цей Бомонт сильніший за так званий Великий Чорнкнижник. Та й ми, Божества, які тільки досягли рівня Полу бога... Як ми зможемо порівнятися з ним? Якщо ми будемо діяти проти нього, то наші шанси на успіх невеликі.

Лінлей продовжував слухати.

Десрі серйозно продовжив: « Це перша проблема. Друга проблема, навіть якщо ми зможемо вбити його, я вважаю, ми все ж будемо важко поранені. Крім того, ми не знаємо, скільки ще на цьому континенті Юлан Богств. Якщо ми зможемо вбити Бомонта, то це добре. Але також для Божественності з інших Плоскостей пропаде ще один стримаючий фактор."

Лінлэй кивнув.

Це дійсно проблема.

Насправді, на континенті Юлан був ще хтось. Бейрут. Але Бейрут був магічною звіриною! Для чарівних звірів немає великої різниці між людьми та іншими расами. Коли Дайлін виступив від хребти Магічних Звірей і влаштував День Апокаліпсиса, скільки людей померло?

Більше того...

Бейрут казав, що його вимога - це не вчити різанину у Восемнадцяті північних Герцогства і Лесу Тьми. Він ніколи не говорив, що забороняє різанину в інших місцях.

« Зараз важливішим є те, що ми досі недостатньо сильні і на нашому боці замало божеств. - Якщо ми всі зносимо невдачу, то буде краще не битися проти Бомонта на смерть."

Хоча це дуже важко прийняти, але ворог був занадто сильний.

Якщо вони не зможуть вбити ворога, а натомість будуть вбиті, то чи ж усі звичайні люди континенту Юлан не приречені?

« Якщо ми не хочемо його вбити, то мусимо вимагати, щоб він залишив континент Юлан і передав нам усю сутність душ. Інакше... Я хочу побачити, чи зможу я вбити його чи ні".

Лінлей відрізнявся від Десрі, він був набагато сильнішим за три роки тому.

Дивлячись на Лінлэй, Десрі хотів щось сказати.

Але раптово...

Лінлей і Десрі втупилися на північ.

« Ще один чоловік став божеством? » — був шокований очі Лінлей та Десрі. По цілій континенті Юлан знову пробіг шлях, щоб відпустити природні Закони. Навіть на дуже великій відстані можна було відчути цю унікальну брижі, яку вони природно змогли відчувати.

Том 12, розділ 36 - Прибуття Олів'є

« Хто тільки що став божеством? » — пригадує Ліней.

« Я сподіваюся, що це не Святий з чужих Площ." - тихо вимовив Десрі. Почувши слова Десрі, Лінлей кивнув. На континенті Юлан місцеві божества вже перебувають у меншості. Якщо людина, яка тільки що стала божественністю, також була одним із тих Божественностей, які прийшли...

Тоді ситуація стане ще гіршою.

« Десетри, в дорогу. Давай подивимося, хто став божеством. - сказав Лінлей.

Десрі вагався, але потім сміявся і сказав: « Це чудово. Давайте подивимося, кому в цей раз пощастило прорватися».

Що ж стосується людей, які досягли цього рівня тисячі або десятки тисяч років тому... Вони все ще трохи турбувалися про них, але не були занадто налякані.

Лінлей і Десрі миттєво полетіли на північ на високій швидкості.

Десрі також спеціалізувався на високій швидкості. Коли він став Божественним, його швидкість також досягла дивовижного рівня. Незважаючи на те, що він не міг конкурувати з Лінлою, від моменту як вони разом полетіли, їм потрібен був дуже короткий проміжок часу, щоб дістатися до Лісу Тьми. У цей момент вони обоє могли відчути, що ефект від попередніх природних законів і брижі зникли.

« На півночі, дуже далеко», - насупився Лінлей.

Він розповсюдив почуття Бога, але дотягнувся лише до країв Північного Моря. Джерело рябі все ще було досить далеко.

"Може бути це сталося в Арктичному Ледні?" - гадав Десрі.

Оскільки ця місцевість була далеко, на півночі країни Юлан, були два варіанти. Перший - у Північному Морі, а другий — в Арктичному Леддіку. Лінлей і Десрі були дуже цікаві. Хто став божеством? Окрім цікавості, Лінлей також дуже сподівався...

Він сподівався, що людина, яка стала Божественністю, належала до Півдня.

« Я ніколи не був у Арктичному Леддіку. Чи не міг би ти піти туди зі мною?», - Лінлей повернув голову і подивився в бік Десрі.

«Звичайно» - Десрі збирався запропонувати те ж саме.

Відразу ж, Лінлей та Десрі перетворилися на розмивання і вдивлялись у Арктику.

У Плоскості Юлан сам континент Юран займав лише невелику частину простору. З півночі на південь розмір континенту був приблизно двадцять тисяч кілометрів. Навіть зі сходу на захід відстань становила лише 30 000 кілометрів або й більше. Порівняно з морем, це велика різниця.

Забудьте про Південних Морях. Його можна охарактеризувати як нескінченне.

Десять тисяч континентів Юлан займатимуть менш ніж одну десяту Південних Морей.

На противагу цьому Північне море було набагато меншим, але воно все ще значно більше ніж континент Юлан.

"Ф'юх~"

Дул холодний вітер.

Чим далі вони просувалися на північ, тим холоднішим ставало холод. Крім того, тепер він був січень. Це найхолодніший сезон. Навіть при швидкості Лінлей, вони повинні були летіти протягом декількох годин, перш ніж зможуть побачити абсолютно білі, далекі льодовики.

Линлей і Десрі приземлилися на краю Арктики.

« Дивне видовище», - Лінлей задоволено зітхнув.

Це місце було занадто холодно. Холодний вітер наче бив лезами. У цьому місці сильніші воїни будуть розрубані на шматки крижаного вітру. Але для Лінлей і Десрі, власне собою, холодний вітер не був перешкодою.

Арктичний льодовиковий покрив був сформований з багатьох величезних айсбергів.

Площа континенту Юлан, яка сягала понад десять кілометрів заввишки, була рідкістю. Але тут айсберги були звичайним явищем — десяти - кілометровим і більше кілометрам. Сонячне світло освітлювало Арктику Ледник, причому не залишаючи з нею ні грама тепла.

Постійно дме крижаний вітер робив світ льодовика досить сірим і непарним.

« Таким чином, той хто став Божественністю дійсно був Олів’є», - Лінлей злегка посміхнувся.

Десрі відразу зрадів. Незважаючи на тренування протягом тисяч років, з точки зору сили душі, Десрі було набагато слабше Лінлей, який пожер двадцять мільйонів душ.

Це і була причина, чому Бомонт та Великий Чорнкнижник хотіли отримати якомога більше сутності душ.

"Ідіть за мною" - Лінлей летів по прямій лінії в напрямку північного-східу і Дезрі пішов за ним.

Пролетівши приблизно кілька тисяч кілометрів, Ліндей та Десрі виявилися біля основи величезного айсберга, який був за 100 кілометрів від нас. На сьогодні Десрі також виявив, що Олів’є живе глибоко всередині цього величезного айсберга. У цей момент чоловік з довгим сріблястим білим волоссям вийшов з тунелю, розташованого в межах величезного айсберга.

«Лінлей, Десрі, будь ласка, проходьте», - Олів’є злегка посміхнувся гостей.

Лінлей і Десрі були здивовані.

Раніше Олів’є було чорно-білим волоссям, але тепер вони стали серебристо-більними. Крім того, аура нинішнього Олів’є також була дуже близько до « світла ».

— Оливье, ты досяг рівня Полу бога через Закони Свєттєвого?

Олів’є не відповів. Він тільки кивнув.

Після того як Лінтлей та Десрі пішли за Олів’є в тунель, вони негайно полетіли вниз. Ця крижана печера була дуже глибокою. Лінлей і Десрі довелося подолати багато поворотів, а іноді летіти вниз... Вони пролетіли кілька десятків кілометрів і прибули в Олів’є.

- Зітхнув Десрі.

Олів’є жив глибоко всередині величезного айсберга. Тут дійсно було дуже холодно, в десятки разів холодніше, ніж у регіонах за межами Арктики Льодника.

"Кап-кап".

Поруч стояв басейн. З льоду, що був над ним, падали зелені краплі води... Від них падав надзвичайний холод.

« Це найхолодніше місце в Арктиці, — сміючись сказав Олів’є. - У минулому, я постійно копав глибше. Ви не знаєте, як важко розбити лід у найглибших частинах цього місця. Він, безумовно, порівняє деякі з дуже цінних руди. Після того, як я хопав протягом тривалого часу, я нарешті дістався ядра. Повинен сказати, що це місце ...."

Олів’є вказав на ставку: « Моя містична Крижана мечечка прийшов з цього басейну».

Басейн з водою в такому холодному місці, це вже дивно. Але цей містичний Крижаний меч насправді був всередині нього? Лінлей і Десрі вважали, що містичний льодяний меч мав багату історію.

« Ну, посидьмо всередині».

Олів’є повів Лінлей і Десрі у великий зал, який він викопав.

« А?», - Лінлей і Десрі були шоковані.

У цьому залі був ще один Олів’є з головою, повний довгих чорних волосин. Седовласовий Олів’є підійшов, а потім злився з чорноволосим Оліємье. Два Олів’є стали одним цілим, а потім його волосся стало сірим.

Незвучно!

« Олів’є, я не очікував цього, — каже Лінлей і Десрі. — Я почав сміятися з нього. Ти досяг Божественного рівня не тільки в законах Світла, але й у Законах Тьми. Дивовижно!».

"Вірно, де твоє початкове тіло?" - відразу ж запитав Десрі.

Якщо Олів’є може створити два божественні клони, то це означає, що разом з первісним тілом має бути три тіла.

« Я вирішив, що одна божественна іскра увійшла до мого первісного тіла, а інша — клонувала себе. - Я не хочу тренуватися в рамках будь-яких інших законів. До тих пір, поки я можу тренуватися в межах Закону світла і закону Тьми, цього буде достатньо для мене."

Линлей и Десри кивнули.

Оскільки він вибрав шлях тренування в законах двох елементів, то не було потреби мати три тіла. Якби він це зробив, його душа була б розділена на три частини. Олів’є мав розділити свою душу навпіл, прийнявши своє поточне рішення.

Лінлей з подивом запитав: « Як щодо твоєї волосини? Коли ти став Богом у двох різних елементах... За допомогою Божевільний клон елемента світла, у тебе повинні бути серебристо-білі волосся, а коли ти використовуєш свій божественний клон елемент темряви, ти повинен мати чорне волосся. Чому коли ти об'єднуєш, ти отримуєш такий результат? ".

Олів’є спокійно розсміявся: « Коли двоє моїх тіл об’єднуються, я можу разом сплавити божественну силу світла і темряви. Що стосується моєї волосини - вони просто формуються з божественної сили. Я можу зробити їх схожими на те, що мені подобається".

Лінлей і Десрі не знали, що сказати.

Вони були здивовані. Лінлей добре знав, що об'єднати два різних види енергії неможливо. Те, що Олів’є зміг зробити це означало, наскільки сильно його сила зросла.

- Десрі думав, перш ніж запитати.

Олів’є подивився на нього, але відповів: « Лоінлей, пам'ятаєш мій бійок проти Хайдсена? Ти стежив за ним".

« Я пам'ятаю», - кивнув Лінлей. Хайдсен мало не вбив Олів’є, але приблизно через десять років Олілья знову кинув йому виклик і на цей раз Гайтзен був убитий одним ударом.

« Я був у комі протягом кількох місяців. Після пробудження я зміг поєднати два типи енергії і використати їх разом."

Олів’є сказав, що це дуже просто, але ця відповідь змусила Лінлі та Десрі почуватися здивовано. Навіть якщо інші знали шлях, вони не могли повторити його.

Лінлэй почав розуміти.

Багато людей були спантеличені, чому Олів’є був у комі протягом стількох місяців після того, як Хайдсен важко поранив його.

Тому що, незалежно від того, наскільки сильно пошкоджено тіло, магія стилю світла може відновити його. То чому ж Олів’є все - таки був у комі? Те, що Святий не помер і знаходиться в комі протягом кількох місяців — рідка подія, яку можна було б побачити раз на десять тисяч років. Ніхто тоді не знав, чому це так.

Але зараз, вони трохи зрозуміли.

« У ті часи, коли люди отримували трансформацію душі. Це, мабуть, причина чому душа Олів’є є такою особливою." - Лінлей все ще пам'ятав як Король-Созерцник намагався заморозити душу Оліверье, але зазнав невдачі.

Лінлей подивився на Олів’є: « Обіцяю парі, що Олілья опустив деякі деталі. Трансформація його душі безумовно пов'язана з тим, що він тренується в Глубінних Правдах двох протилежних законів."

Лінлэй розумів це, але, природно, він не знав тонкостей чужих методів тренування.

« Олів’є, ми прийшли з важливою місією», - Лінлей не став тягнути і прямим текстом описав те, що сталося з Імперією Рохольт, а також розповів про ситуацію на континенті Юлан в цілому.

Слухаючи це, Олів’є нахмурився: « Я не сподівався такого великого впливу впродовж останніх дев’яти років » (англ.).

« Що ти думаєш про всіх цих чужих биків? Чи залишишся ти тут в Арктичному Ледні, чи...?

Олів’є зрубував таємничим льодяним мечником, а також два божественні клони.

Його сила була така, що навіть Лінлей не був упевнений у своїй спроможності перемогти його.

Лінлей не заздрив Олів’є. Навпаки, він був дуже щасливий. На даний час, чим могутнішими були корінні сили континенту Юлан, тим легше було б захистити свою батьківщину.

« Ви ще питаєте? — натяк на холодну посмішку з’явився на губах Олівія. - Це наша земля. Ці сволочі мають наглость прийти до нас і затіяти масові вбивства людей? Якщо ми не будемо діяти, вони будуть думати, що ми боїмося їх".

Олів’є завжди був зовсім безстрашним.

Коли він тільки прибув в Арктичний Льодник, він наважився кинути виклик Резерфорду.

« Тепер, коли я став Божественним, то не можу робити будь - які інші прориви протягом короткого періоду часу. Настав час вийти і провести добрий бій, очі Олів’є сяяли від вогню. - Прийшло так багато чужаків. Як я можу відмовитися від такого хорошого шансу влаштувати бій? "

Лінлей і Десрі поглянули один на одного. Здавалося, що вони не мали жодних проблем.

З огляду на темперамент Олів’є, він не був готовий жити в Арктичному Льоднику як і раніше.

Олів’є глянув на Лінлей. Насправді було те, що він не сказав... Кілька разів його врятував у Некрополі Богов Лінлей. Хоча б з-за проявної Лінлей доброти, Олів'є абсолютно точно пішов би і допоміг їм розібратися.

"Ха-ха, чудово. З тобою на нашому боці Олів'є, хіба нам всім варто боятися Бомонта?"

« Бомонт. Я хочу побачити, чи здатний він блокувати мій меч." - очі Олів'є переповняла впевненість.

Десрі почав сміятися.

« У дорогу. Давайте повернемося в замок Драконячої Крові Лінлей. Він вже наказав Святему повідомити Бомонту, що нас можна знайти в замку Драконячої Крові. - Ми будемо чекати Бомон там, в замку Драконячої Крові."

Лінлей почав реготати: « Цікаво, якщо цей Бомонт використовує його божественне почуття і виявить, що у нас є три Божественності, чи він боїться до такої міри, щоб навіть не посмів прийти? »

Олів’є та Десрі не могли стриматися від сміху.

А після, три Божественності - Лінлей, Десрі та Олів’є покинули Арктикунський Льодник, перетнули Північне Море і повернулися в замок Драконячої Крові. У замку Драконячої Крові вони спокійно чекали прибуття Бомонта.

Том 12, глава 37 - Велика Дамба Бота

Континент Юлан. Імперія Рохольт. Резденція Блюма.

"Лорд Бомонт!", - Блюм шанобливо вклонився.

Бомонт був високим і мускулистим. Все його тіло було укутано в чорний плащ. Поруч з ним стояли чотири власники святого рівня. М'які очі Бомонта втупилися на Блюма з-під чорного капюшону: "Блюм, все що ти мені подумки розповів - правда?"

« Це правда. Якщо я, Блюм, сказав хоча б одне фальшиве слово, то Ви, лорд Бомонт, можете відразу вбити мене», - Блам поводився дуже з повагою.

Бомонт мовчав.

Блюм не смів говорити зайвого. Бомонт був жорстоким чоловіком. Насправді, в'язниця Гебадос була однією великою площиною. Природно, що ця Площина була надзвичайно велика і в її межах було багато внутрішніх “лакацій ” тельбухів — божественних представників.

Серед них Бомонт, Муба, Великий Чорнкнижник і Діалін жили все в приблизно одній області. І в ній же...

Муба вважався добродушним малим. Великий Чорнкнижник був лютим і холодним. Бомонт вважався дуже жорстоким. І звичайно ж, Діалін був найсильнішим серед цих клубочків. Навіть Бомонт не смів ображати Дайліня. Тим не менш, в один прекрасний день Дайлін просто зник... Завдяки цьому Бомонт став місцевим тираном.

Лише через довгий час інші дізналися, що Діалін залишив їхню територію « у спокої ». Після цього, Бомонт, Муба, Великий Чорнкнижник і деякі Святі теж почали пробиратися через нього. Звичайно, вони не повідомляли іншим.

Таким чином...

Тільки ті, хто жив у Тю'ї Гебадос поблизу цього вразливого місця, змогли втекти назад на континент Юлан. Звичайно, більшість в’язнів Гебадос не знали про їхній біг. Що ж до тієї слабкої точки в просторі... Якщо хтось не опиниться прямо над нею, то виявити її буде просто неможливо.

Це була причина, чому Блюм прибув на континент Юлан лише чотири роки тому.

Навіть у тій місцевості, де жили всі ці божества, живе багато Святих, які не мають жодного уявлення про те, що існує лазівка для втечі і всі вони зараз страждають, не кажучи вже про биків з інших областей.

Отже, на континент Юлан не так багато Богств. Додаткові змогли втекти ще трохи Святих. І кожен з цих Святих дуже добре знав жорсткий характер Бомонта.

« Блюм, я даю тобі завдання», - холодно вимовив Бомонт.

Блюм вклонився.

« Негайно вирушай до замку Драконячої Крові. Скажи Лінлей, що я, Бомонт, хочу зустрітися з ним біля Великої Дамби Бота на річці Юлан, - спокійно вимовив Бомон. - Негайно йди. Не барися".

Блюм дуже здивувався. Спочатку Лінлей попросив Бомонта прийти в замок Драконячої Крові. Але тепер Бомонт хоче, щоб Лінлей прийшов до Великого Дамбе Бота.

« Так, лорд Бомонт», - Блюм не смів ослухатися. Він відразу ж звернувся до плям і прожилками рухався в північному напрямку.

Бомонт повернувся і подивився на інших.

"Чікита, ти продовжуй обробляти душі" - спокійно вимовив Бомонт.

"Так, Лорд Бомонт" - через спини Бомона донісся голос від одного з чотирьох Святих. Це був високий і мускулистий чоловік у білому плащі.

Чікита. Це був насправді той самий Чікита, який втік зі Святого острова!

Щоразу, коли Чікіта згадував про своє хороше життя після втечі з острова, він почувався нещасним. Він, Чікита, був расою Триоких Крилатих людей з Божественної Площини світла. Багато богів вважали трьохоких Крилатих людей цінною расою.

Чому?

Триокі Крилаті люди мали особливу здатність. Їхнє третє око було здатне обробляти душі.

У очах багатьох Божественностей триокі Крилаті люди були наче « скарбори ». Якщо б ці божественності могли схопити одного з трьохок Крилатих людей, він міг би наказати йому обробляти душі для свого споживання. Тому в багатьох місцях триоких Криланих людей тримали як домашніх тварин.

Чікита був Триоким Криланим Людиною.

У в’язниці Гебадос він був прославлений Богом і дуже постраждав. Потім то Божественністю померло і до його щастя йому вдалося втекти... Він зазвичай ховав своє третє око і серед інших Святих стверджував, що він був Криланим Людина на зразок зверо-челування. І через деякий час, він був достатньо зручний і втік на континент Юлан.

На континенті Юлан його сила була природною на рівні Верховного Святого.

За допомогою Святого острова Сіяючої церкви він пожер незліченну кількість душ. Коли він побачив загибель фантомного Бога, то відразу кинув Хайденса. Але потім, проживши кілька чудових років на континенті Юлан, він був знайдений Бомонтом.

Бомонт був дуже задоволений.

Після смерті Великого Чорнкнижника він був дуже засмучений, адже він не міг обробляти душі і ніхто інший це робити теж.

« Не припиняй їх обробляти. Хмпф. Я точно знаю скільки відбувається сутності душ від кількості самих душ. Тож не намагайся красти. Продовжуй важко працювати і обробляти їх для мене, і я дам тобі десяту частину від всієї кількості." - Бомонт був ще досить щедрим.

Що Чикита міг зробити?

Все, що він міг зробити - це підкоритися наказу Бомона і продовжити допомагати обробляти душі.

Саме тому Бомонт організував таку раптову масову різанину. Якби у нього не було Чікити, він дійсно не зміг би обробляти сутність душ.

Пізно вночі. Замок Драконячої Крові. Під світлом ламп.

« Рока Юлан, Велика Дамба Бота? - Чудово. Я прийду. Ти можеш йти".

"Так." - Блюм шанобливо вклонився і відразу ж покинув замок Драконячої Крові.

У головному залі Замка Драконячої Крові були Лінлей, Десрі та Олів’є. У той же час, усі родичі та друзі Лінлей також були присутні тут.

« Велична Дамба Бота. Бомонт справді знає, як вибрати місце." - посміхнувся Десрі.

« Здається, Бомонт знає трохи про історію континенту Юлан. - Він навіть знає про Велику Дамбе Бота. Якщо він обрав її як місце зустрічі, то в його намірі вирішити питання мирно."

Він стояв поруч Олів’є кивнув.

Велика Дамба Бота була надзвичайно відомим місцем континенту Юлан.

За переказами Великої Дамба Бота існувала ще до початку відліку часу за календарем Юлан. Іншими словами, вік Великої Дамби Бота був щонайменше десять тисяч років. Хоча їй довелося пережити понад десять тисяч штормів і катастроф, вона й досі не пошкоджена та бездоганна. Це була дійсно дивовижна, химерна річ.

П’ять тисяч років тому Бог війни і Первосвященики вчинили війну над річкою Юлан, яка стала частиною « Ніч ».

Тому вони зустрілися біля Великої Дамби Бота і домовилися там про кордони своїх імперій. Якщо Бомонт вирішив вибрати це місце, то він, мабуть, хотів вирішити справу мирно.

« Він хоче вирішити проблему», - Олів’є холодно фикнув.

Десрі порадив: « Оливи, ми повинні дивитися на загальну картину. Прямо зараз, ми не знаємо скільки ще Божеств проникло на континент Юлан. Заставити їх вагатися достатньо. Немає потреби йти на все. І ми також не знаємо наскільки сильним є Бомонт".

Олів’є більше нічого не сказав.

« Уортон та інші, ви можете піти і трохи відпочити» - Лінлей звернувся до членів своєї родини.

Уортон та інші нервували, але були не тими, хто зараз міг зустрітися в розмові цих трьох божественностей. Почувши слова Лінлі, Вортон відповів: « Старший брат, якщо є можливість уникнути бою, то краще не битися».

« Хватит. Не хвилюйся, - бавовна Уортона по плечу, Лінлей сміявся.

Відразу ж після, багато людей покинули головний зал.

« Олів’є», - Лінлей подивився на Олівер.

Олів'є був трохи здивований.

« Олівія, тепер у тебе є два могутні божественні тіла. Коли вони солені, я очікую що сила твоєї атаки буде дуже висока. Але Олів’є, я сподіваюся ти все ж будеш трохи обережніше» - насправді Лінлей найбільше хвилювався за Оливье. Наприклад, Десрі розумів, що він слабкий і тому буде поводитися обережно.

Але буде жахливо, якщо Олів’є піде в лобову на ворога і у результаті загине.

Лінлей бачив у Олівії великий талант.

"Я розумію" - кивнув Олів’є.

Лінлей засміявся і продовжив: « Оливье, Десрі, я повинен вам дещо сказати. Це стосується Божественних артефакцій."

Лінлей відразу розповів Олів’є та Десрі все, чого навчився від Муби.

Почувши це, Олів’є та Десрі були шоковані.

Після того як Десрі став божеством, Ліндей відразу подарував йому божественний артефакт. Після вбивства Великого Чернечжника Лінлей мав кілька зайвих божественних артефакцій. Але у Десрі не було жодного Божественного артефакту, тому було природно, що Лінлей подарував йому один.

« Олівія, я відчуваю, що твої атаки в першу чергу покладаються на опір сил світла і темряви. Але я повинен тобі нагадати. Сила - це лише один аспект, а також добре володіти божественними артефактами. - Божественні артефакти володіють власними душами. Ти повинен навчитися, щоб твої атаки становували єдиними з твоїм Божественним артефактом".

Олів’є був трохи здивований.

Він вважав, що його вміння володіти мечем насправді не має багато спільного з самою зброєю.

« Проси трохи часу, щоб роздумувати над цією темою. Боговські методи тренування дуже складні й широкі. Все не так просто як ти думаєш. Крім того, не варто недооцінювати Бомонта".

Лінлей міг сказати, що через той бій з Хайдсеном душа Олів'є пройшла крізь деякі трансформації і відбулося сплавлення елементів світла та темряви. Завдяки цьому Олів’є досягнула швидкості не лише вдень, але й годинами. Але, спостерігаючи за атаками Олів’єя в Некрополі, Лінлей зрозумів, що вони були занадто звичайними і простими. Вони в цілому уявляли собі звичайні удари! Вони повністю покладалися на силу цих двох протилежних джерел енергії.

Лінлей був іншим.

Незалежно від того, чи Закони Землі або закони Ветра були створені з огляду на те, що Ліней завжди намагався і думав про способи та методи, якими можна збільшити свою силу атаки. Від Рябі Ветра до Ритам Ватр... Він повинен був розвивати силу безпосередньо до самого кінця, поки не придумав Простічний Обезголовник. Лінлей завжди був в пошуку більш потужних атак.

Закони були одним із аспектів, але їх було вжито ще з іншого погляду.

Це було теж саме, що і злиття з Божою іскринкою... Якщо ви зрозуміли Закони, але не знаєте, як їх застосовувати, наскільки це буде корисним?

« Справді, тренування — це безцінне заняття... В ньому багато доріг», - Лінлей згадав три роки тренувань. Його початкове тіло тренувалося в законах Землі, але коли його божественний слон тренувався і досліджував Глубінні Істини швидкости, він також аналізував меч Фіолетової Крові.

Тільки після того, як Муба освітив Ліндей щодо Божественних артефактів, він почав аналізувати меч Фіолетової Крові.

Коли Лінлей сповнив меч Фіолетової Крові своєї Божественної сили, через що та струшувала пісню меча, він відразу зрозумів: « Такого роду духовний напад не має жодної мети. В реальному бою вона, ймовірно, буде атакувати як союзників, так і ворогів. Але насправді, ця атака повинна бути здатна керувати самим собою тільки на одну конкретну мету."

Лінлей відразу зрозумів, що насправді він до цих пір не все дізнався про меч Фіолетової крові.

« У минулому я міг використовувати ауру, щоб впливати на інших. А зараз? Крім того, Великий Чорнкнижник міг використовувати свою духовну енергію для нападу на противників. Тоді як щодо мене? Чи можу я з'єднати духовну атаку з фізичною наразою меча Фіолетової Крові?», - Лінлей провів ці три роки також аналізуючи все це.

Лінлей регулярно вивчав властивості меча Фіолетової крові.

Він зливався із дивним звуком, його духовною енергією, особливими вродженими властивостями меча Фіолетової Крові та Закону Ватра. Лінлей витратив на це майже два роки... і врешті-решт зміг знайти справжню атаку цих всевишнім звуковим вібранням, зосередивши їх на одній меті.

Це була його перша атака, яку він розробив, покладаючись на сам меч Фіолетової Крові.

Тільки в цей момент він і його Божественний артефакт дійсно працюють разом.

Переживши цей досвід, Лінлей ще більше зрозумів про стосунки людини з її божественним артефактом.

„ Коли людина здобуває божественний рівень, то розуміння Закону є одним із аспектів. Але як правильно застосовувати ці Закони і витягнути велику силу з цих законів - це ще один важливий аспект», насправді Лінлей розумів, за останні три роки його розуміння Глубінних Істин скорості не дуже зросло.

Але з точки зору сили атаки ...

Коли меч Фіолетової Крові став єдиним з напруженою духовною енергією Лінлей, атака що він розробив стала набагато сильнішою ніж Простелевий Обезголовник, який використовував раніше.

« Це тільки... Проводячи цю атаку, моя духовна енергія використовується надто багато. Якщо немає абсолютної необхідності, я не повинен її використовувати. Я сподіваюся, Бомонт знає, що для нього добре" - у своєму серці Лінлей відчував впевненість.

Том 12, розділ 38, - Кротка посміхаючись

Велика Дамба Бота простягалась від берегів річки Юлан до центру.

До речі. Ця дамба була надзвичайно дивною. Вона була схожа на масовий док або причав. Тисячі років про неї билися хвилі річки Юлан, які могли б навіть зруйнувати гору.

Однак Велика Дамба Бота існувала понад десять тисяч років і не зазнала пошкоджень.

Це було дійсно досить дивно.

Саме через свою загадковість Велика Дамба Бота була відома на всіх континентах Юлан.

16 січня 10044 року за календарем Юлан. На річці Юлан, в районі перетину кордонів Імперії Юліан і імперія Рохольт. Велика Дамба Бота. Як правило це було надзвичайно шумне місце, але сьогодні тут не було жодної людини, яка могла б перебувати поряд з Великою Дамбою Бота.

Тому що...

Понад десять святих охороняли це місце, зберігаючи порядок і не дозволяючи нікому перебувати поруч.

На берегах річки зібралося багато людей.

« Більше десяти Святих. Я ніколи не бачив так багато Святих за всі роки свого життя всього мого, - сильний, мускулистий чоловік середніх років був такий схвильований, що його очі світилися. Він продовжував дивитися на далекі дамби. - Що відбувається?

« Ей, це Святі? Не може бути», - глядачі ставали все більш і більше численними. Ті, хто запізнився, не вірили в те, що їм говорили.

« Що ти несеш? Я особисто спостерігав за тим, як багато Святих спускаються з неба і відтіснюють усіх від цього місця, не дозволяючи нікому наближатися до дамби." - сказав той, хто приїхав дуже рано і став свідком появи Святих.

« Багато Святих. Що вони затіяли? Крім того, хто цей лисий хлопець, який сидить на вершині Великої Дамби Бота?»

Спостерігачі ставали дедалі численнішими. Кожна людина була спрямована на дамби. Єдиною людиною, яка сидів там на стільці був... Високо, м'язистий лисий чоловік одягнений в чорну мантію. Він не прикривав обличчя. Перед цим високим, лисим чоловіком стояв круглий стіл з флягою хорошого вина.

« Є ще один святий прибув», - натовп видала нарікання подиву.

Багато глядачів спостерігали, як три фігури прилетіли з півночі. Вони сповільнилися і почали наближатися до дамби, зрештою опинившись на її вершині. Три особи йшли до високого лисого чоловіка. Через кілька хвилин вони підійшли до круглого столу.

« Я не сподівався, що з’являться троє. Ах, мої вибачення, - високий лисий чоловік, одягнений в чорну мантію, видав усмішку. - Я підготував тільки два стільці".

Зламаний чоловік відразу подивився в сторону. Очевидно, що він послав у розумове повідомлення. Миттєво, Святий кудись відлетів, а потім відразу ж повернувся, поставивши перед ними ще один стілець.

"Це не ваша вина, містер Бомонт" - сказав Десрі з спокійним сміхом.

Лінлей, Десрі та Олів’є сіли. Спочатку Лінлей сказав Блюму, що є тільки два Божества. Бомонт також був здивований, побачивши трьох. Але Бомонт не дуже хвилювався.

« Людина, яка кілька днів тому стала Божественністю, належить до їхньої сторони, — подумав Бомонт. - Тільки став божеством? Хмпф, ці нові Полубоги раннього стадії... Я можу битися з десятком таких відразу.

Бомонт окинув поглядом сторону Лінлей. З цих трьох тільки один трохи турбувало його - Лінлей. Зрештою три роки тому Лінлей вбив Великого Чернекджі.

"Лінлей не тільки зміг вбити чорнокнижника, він був в змозі вижити коли той застосував кінцеву атаку" - подумав Бомонт.

Лінлей, Десрі та Олів’є подивилися на Бомонта.

"Ха-ха... - Бомонт випустив безтурботний сміх. - Містер Лінлей, тому що Ви хотіли зустрітися зі мною, природно, я б не посмів відмовитися. Я не знаю, але чому всі ви прийшли? Чи є щось, що вам потрібно від Бомонта? Якщо є, будь ласка, не вагайтеся і скажіть мені. Я, Бомонт, дуже спокійний хлопець".

Голос Бомонта був дуже гучним.

Але далекі глядачі не чули його, тому що Бомонт вже використовували його Божественну область.

Божественна область була сформована з простої форми контролю над енергією елементів. Лінлэй, Десри и Олівье були Божествами. Звичайно, вони не переживали цього. Навіть якщо б Бомонт використав його божественну сферу у повній силі, це не було б великою загрозою.

Божественна область справді була тим, що створювало різницю між Богом і Святим, але після того як Бог створив її, вона вже не мала великого впливу.

"Містер Бомонт, Ви повинні знати, чому ми прийшли", - Лінлей дивився на нього.

Бомонт був трохи здивований, але потім він голосно вигукнув: « Міністер Лінлей, Ви неправильно жартуєте. Якщо ви не говорите мені, звідки я знаю?»

Біля Олів’є холодно сказав: « Загинуло сто мільйонів людей в Імперії Рохольт. Сто мільйонів людей. Бомонт, Ви насправді безжалісні. Що ви собі дозволяєте, перебуваючи на нашому континенті Юлан? Ви думаєте, що ви можете вбити стільки, скільки захочете?»

« Містер Бомонт, ми всі знаємо що відбувається. Немає необхідності грати в мовчанку." - додав Лінлей.

Бомонт випустив незграбний сміх: « Люди, які померли в Імперії Рохольту... Добре, я визнаю це. Я був тим, хто організував бійку сотень мільйонів людей. Що з цього? Линлей, ви троє вже стали божествами. Ви все ще дбаєте про простих людей?»

Бомонт сидів з дуже здивованим виразом обличчя.

« Ви жартуєте?» - Лінвей помражел.

Десрі почав дискутувати: « Бомонт, континент Юлан - наша батьківщина. Якщо ми дозволимо Вам продовжувати вбивати людей і робити те, що вам завгодно, люди на наших землях просто вимруть. Нам трьом буде соромно продовжувати жити після цього. Бомонт, як ми повинні вирішити цю проблему? "

Як вирішити цю проблему?

Почувши ці слова, Бомонт таємно посміхнувся: « Справді. Вони не хочуть боротися зі мною. Тоді це ще простіше."

Олів'є холодно фиркнув.

« Я дуже шкодую про це, — зітхнула Бомонт. - Як щодо цього. Ви стурбовані тим, що населення вашої батьківщини загине, чи не так? Тоді я обіцяю, що після вбивства ще сто мільйонів я зупинюся. А як щодо цього? Ще сто мільйонів для континенту Юлан - це не критично."

Вбити ще сто мільйонів?

Серця Лінлей, Десрі та Олів’є відразу наповнилися гнівом і на обличчі похолодали їхні обличчя.

Бачачи ситуацію, Бомонт не міг стриматися від сміху: "Ха-ха, я жартую, просто шучу. Лінле, Ви і інші зовсім не розумієте жартів. Я не вбиватиму більше. Я гарантую, що я більше не вбиватиму громадян вашого континенту Юлан. Цього достатньо, чи не так?»

Обличчя Олів’є було холодним як лід. Обличчя Десрі теж було неупереджено.

Лінлей сказав. « Бомонт, ми не будемо витрачати час. Ви погодитеся з двома вимогами і цього буде достатньо."

- Бомонт все ще посміхався.

« Перш за все, починаючи з сьогоднішнього дня, ви не маєте права вбити навіть одного мешканця континенту Юлан. Крім того, душі громадян континенту Юлан, що Ви зібрали, будь вони оброблені чи ні, повинні бути передані нам», - холодно сказав Лінлей.

Усмішка Бомонта миттєво зникла.

« Друга вимога, як тільки ми закінчимо, Ви повинні залишити Площину континенту Юлан. Континент Юлан не місце для Вас», - закінчив Лінлей.

Бомонт змінився в обличчі.

« Покинути Площину Юлан? — запитав Бомонт. - Це... не може бути мови. Не варто поспішати. Ви повинні дати мені якийсь час."

Десрі сказав: « Бомонт, Ви зібрали душі громадян Плоскості Юлан. Вам краще передати їх нам якомога швидше. Незалежно від того, оброблені вони чи ні, всі їх повинні бути передані! Ви не повинні використовувати їх".

« У мене їх немає. Вони потрапили в шеол, - прямо сказав Бомонт. - Я не можу обробляти душі. Навіщо вони мені?»

Серце Бомонта переповнив гнів.

Навіть Муба і Великий Чорнкнижник не посміяли б так зухвало діяти проти нього. Коли він наказав створити Золоту Перлину Душ, то не хотів відкрито йому відмовити. Якби він не мав дещо інформації про Лінлэй, хіба він, Бомонт, став би слухати їх?

Коли помер Великий Чорнкнижник, Бомонт був шокований цим і відразу ж вирушив дізнатися хто такий Ліліей.

Потім, коли він захопив учня Колледжа Бога війни, він дізнався, що Лінлэй мав якесь відношення до Бейруту. Це стало причиною того, що Бомонт так і не вирішив піти й помститися Лінлей.

Він не хотів, щоб Лінлей був його ворогом.

Бомонт ніколи не забуде, як страшний був Бейрут.

« Пішли в шеол? Що за жарт!», Олів'є відразу схопився на ноги.

"Бомонт, ти брешеш" - Лінлей і Десрі також встали. Вони були розсердені. Бомонт фактично вбив сто мільйонів людей і зрештою зміг тільки вичавити » добре, я більше не буду цього робити--? Він не був готовий повернути душі і залишити Площину Юлан.

Після цього вже не було речей, які варто обговорювати.

«Ложь? Ви думаєте, що я бреше?

« Ми вже знаємо, що ви збираєте душі. Ви думаєте ми не знаємо, що ви наказали цим святим займатися збиранням?

Бомонт раптом повернувся і люто втупився на далекого Блюма: "Блюм".

Блюм миттєво опустився на коліна в страху, але його тіло вже було охоплене силою Божественної області. Він був абсолютно не в змозі рухатися.

« Умри!», - Бомонт махнув рукою і промінь сірої божественної сили полетів прямо в тіло Блюма. Блюм жахався, коли побачив наближення Божої сили типу Смерті. Але він не міг рухатися. Божественна сила типу смерті обернулася навколо його тіла, миттєво перетворюючи його на купу пилу.

Лінлей, Олів’є та Десрі були зосереджені і готові діяти в будь - який момент.

Повертаючи голову, Бомонт подивився на Лінлей та інших: « Ми з Лейнлей ясно пояснили свою позицію. Я більше не вб'ю людей вашої Плоскості Юлан! Ви повинні довіритися мені. Це питання закрито. Якщо ви не готові... то я не проти піддати Вам урок від імені лорда Бейрута".

« Про що розмова? - Бомонт, Ви вбили сто мільйонів людей. Сто мільйонів! Тепер, ви збираєтеся сказати, що перестанете вбивати і не понесете покарання?»

Лінлэй відчув, що це було абсолютно сміхотворно.

Бомонт був занадто владним.

« Мені здається, що Ви не хочете довіритись мені" - обличчя Бомонта помрячело.

Він уже подумав: « Це Лінлей і лорд Бейрут мають якийсь зв’язок. Я не можу вбити його зараз. Але я повинен його навчити. Що стосується двох інших поруч з ним ... Я вб'ю їх. Це буде служити для залякування Лінлей. Не думайте, що я також слабкий, як той чорнокнижник!»

« Запитання не в довірі. Питання в тому, що ти просто занадто високомірний і вимогливий" - у серці Лінлей з'явився кривавий намір.

Тела Олів’є та Десрі поступово почала оточувати Божу силу.

« Ви дійсно срані уб**ки... Я, Бомонт, безвідповідно лагідно посміхався вам весь сьогодні і був ввічливий. Хто, чорт візьми, ви, щоб так поводитися з Бомонтом? Я висловив свою повагу, але ви не хочете звертати на це увагу його, - Бомонт люто вдарив по столу. Зі гучним звуком стіл розбивався на незліченні години. Яростне, затверділе обличчя Бомонта затремтіло. - Чудово. Тоді це не моя провина. Лорд Бейрут, сьогодні я покажу урок Лінлей.

У руках Бомона раптом з'явився темно-синій бойовий клинок.

«Свист! Свисток! Свисток!»

Линлей, Десрі та Олів’є одночасно відступили назад. У руках Лінлей з'явився диявольський меч Фіолетової Крові. У руках Десрі тонкий меч. Що стосується Олів’є - в його руках з'явився містичний Льодовій меч.

"Бомонт, ти називаєш це лагідною посмішкою?"

Лінлейл настільки роз’яснив себе, що почав сміятися: « Ти називаєш це виявом поваги до мене? Ти вбив сто мільйонів людей моєї Плоскості Юлан, але не готовий відповідати за це і ти називаєш це виявом поваги? І ще ти збираєшся передати мені урок від імені лорда Бейрута? З чого б? На якій основі ти можеш робити щось від імені лорда Бейрута?»

« І навіть більше того, ти думаєш, у тебе є сила, щоб застроїти мене?» - фіолетовий меч Ліндей почав наповнюватися Божою силою вітру.

Цього разу меч Фіолетової Крові не видавав жодних звуків.

« Це людина насправді та ще й сволота», - Десрі також був обурений. Десрі, найзрозумілий з цих тройок, також був цілковито схвильований поведінкою Бомонта.

Обличчя Бомонта виглядало запеклим, його губу дрижали. Він продовжував стискати в руці довгий, синій кинджал.

- Бомонт мало б не вибухнув від люті. Його голос досі звучав луною в повітрі, але він вже змився до Олів’є. Бомонт вирішив, що спершу вб'є Десрі та Олів’ю і тільки тоді він віддасть урок Лінлій.

Том 12. глава 39, Створив Катастрофу.

Святі, які займалися підтриманням порядку одночасно відступили до берегів річки. У їхніх очах був шокований той великий спостерігач. Тільки раптова смерть Блюма шокувала цих простолюдинів. Адже вони бачили, як Блюм літав по небу.

Блюм був Святим, але помер без усякого опору.

Для простолюдинів це було немислимо.

Це був Святий.

На даний момент...

З лютим обличчям, Бомонт розсікаюча повітря летів до Олів'є, його темно-синій бойової клинок злий рубанув зверху вниз. Але Клинок Бомонта зустрівся з сліпучим мечем Олів’є!

Світло і темрява перемішалися!

"Взрів!"

Здійснювалось те, що вогонь і містичний лев’ячий меч схрестилися й шалена вибухна хвиля попрямувала від зіткнення до землі. Весь поверхневий шар Великої Дамби Бота тренув і з гулом він перетворився на пил. Шар, який був завтовшки в цілий метр, здувся і обнайшов чорну скелясту поверхню Великої пані Бота.

Причина, чому Велика Дамба Бота була здатна залишатися впродовж цього часу абсолютно неповторною - це через цей дивний матеріал.

Велика хвиля почала вливати води річки Юлан, через що утворилися незліченні хвилі. Капли води вистрілювали, як стріли і скрізь де вони приземлялися люди починали кричати в агонії, а кров розбризкувалась по всіх напрямках.

Миттєво, безліч простолюдинів, які спостерігали за всім з узбережжя, жахнулися і почали без озирання втікати.

"Гул..."

Дивний сплеск білого світла почав хвилями поширюватися від грудей Десрі. Цей сплеск дивного, хвилястого, наче брижі, білого світла був занадто швидкий і миттєво досяг тіла Бомонта. Бомонт відчув біль і видав один рик.

- Бомонт подивився на Десрі та Олів'є.

Він прорахувався!

Він думав, що так-як Десрі і Олівія тільки що стали божествами, вони повинні бути слабкі. Їм не слід було миритися з ними. Але хто б знав... що атака Олів’є виявиться навіть потужнішою атаки його власного бойового клина. Щодо Десрі, то він мав дивну духовну атаку.

« Ти хочеш нас вбити? Мечтай!» - обличчя Олів’є було крижаним.

У цей момент Лінлей з таємним зітханням подивився на Десрі: « Педі тренується в законах Світла, що мають акцент на душі. Справді, стати Божественним — дуже важко захиститися від нападу на душу. Навіть Бомонт трохи постраждав".

Десрі був найдосвідченіший щодо питання про душу!

«Лине, я можу впоратися з Бомонтом сам», - подумки звернувся Олів'є. Його перепеленувала впевненість... Він відразу перетворився на промінь світла і пронизав небо перед Бомонтом.

"Взрів!"

Від тіла Бомонта почала виходити брижі сірої енергетичної аури. Ця аура миттєво охопила десятиметрову площу навколо нього.

"Святиш~"

Олів’є відразу ж повернувся.

Обличчя Олів’є стало попільничим. Відступаючи, він одразу сказав: « Огидно, сіра божественна сила, що оточує його тіло, має дуже незвичайний вплив. Коли я наблизився до неї, то відчув себе слабким. Це було дуже дивно."

Олів’є глибоко надихнув, і його обличчя поступово почало нормувати.

Десрі та Лінлей були шоковані.

Лінлэй знав, що будучи Полубогом протягом такого довгого періоду часу, у цього Бомонта напевно були деякі потужні атаки.

« Ха-ха... - Бомонт почав дико сміятися, а потім втупився своїм вбивствним поглядом на Лінлей та інших. - Здається я вас недооцінив. Якщо я не використовую хоча б трохи своїх сил, вас дійсно буде важко вбити. Тому... Готуйтеся до смерті."

Закінчивши говорити Бомонт відразу ж рвався вперед, при цьому його тіло все ще було охоплене сірою аурою. Його метою все ще були Олів’є та Десрі!

Лица Олів’є та Десрі стали дуже серйозними.

"Гул..."

Від грудей Десрі знову почала випромінюватися дивна бичка білого світла, яка попрямувала до Бомонта.

Але в цей раз, здавалося, Бомонт від цього абсолютно не постраждав і у той же час він зробив розчерк своїм бойовим клинком покритих сірим світлом. Це був блискавичний удар по Олів’є.

« Хаая!», Олів’є видав гнівний крик і божественні сили світла та темряви почали формувати навколо нього захисну броню. Через мить з'явився чорно-білий спалах меча і саме простір було розірвано. Коли чорно-білий спалах меча і синій бойової клинок зіткнулися, єдине що можна було почути - це постійний скрегот від повторюваних зіткнень ...

« Не добре!», - Лінлей зрозумів, що ситуація була важкою.

Раптом розмита зелена фігура ринулася вперед.

З’явилися численні диявольські пурні спалахи меча, що утворили безліч розрізів у просторі. Це була Люб'я Ветра, яка належала до Простельні Обезголова! Незліченні фіолетові спалахи світла, кожна з яких містила в собі властивості технології Просуреного Обезголовника, почали наносити розріз. Поява багатьох тіней меча змусило Бомонта реагувати, незважаючи на свою силу.

« Як дивно», - серце Лінлей затремтіло.

Він відчував, що бойовий клинок Бомонта, здавалося, перетворився на безлічі шарів хвиль, які постійно спадали на нього, в той час як він сам був не більш ніж маленькою лодкою серед великих хвилі, котрі можуть перевернути його у будь-який момент. Крім того, « Вольні бойового клинку ’ тримали в собі дивну смертну ару, яка постійно впливала на його душу. Якби в нього була слабка душа, він міг би закрутитися і не зміг би далі чинити опір одній аури.

« Відходимо», - після того як Лінлей наніс всі ці електричні атаки технікою Ряб Ветра, він відразу ж схопив Олів'є і відступив назад.

Обличчя Олів’є знову стало попільничим. Його душа була не настільки сильна, як у Лінлей і тому ефект від впливу на нього цієї смертельної аури був дуже великий. У свою чергу Десрі був у шокі... Його атаки взагалі не підібрали ефекту.

В повітрі над Великою Дамбобою Бота річки Юлан. Лінлей, Десрі та Олів’є стояли пліч - о - пліч. Кожен з них не вважав ситуацію сприятливою.

« Нема нічого, що б я міг зробити йому» - Десрі подумки звернувся до Лінлей та Олів’є.

Лінлей нічого не сказав. Десрі був майстром тільки в духовних атаках, але його противник міг легко їм протидіяти. Тоді, що ще міг зробити Десрі?

Лінлей подивився на Олів’є і подумав: « У тебе є якісь методи, якими ти міг би впоратися з Бомонтом? »

Олів’є приглушився і відповів: « У мене є сильний напад, але після її використання моя духовна енергія буде повністю спустошена й душа сильно ослабне. Після цього я втрачу свою боєздатність".

Лінлэй кивнув.

« Ви все ще хочете мене вбити? - Ти, той хлопець що атакує душу. Твоя духовна атака не погана, але я, Бомонт, не боявся навіть Великого Чорнкнижника. Як я міг боятися твоєї духовної атаки? У порівнянні з Великим Чорнкнижником, твоя здатність ще дуже далеко!».

Лінлей згадав атаку Великого Чорнкнижника.

Якби не його пошкоджений артефакт Володаря, а також ті лазурні краплі води, він дійсно був би не здатний витримати проти фінальні атаки Великого Черкника.

« Що стосується тебе, хлопець з чорно-білим волоссям - Бомонт відчував, що перемога вже в його кишені. - Ти можеш одночасно використовувати божественну силу світла і темряви. Це дійсно унікальна здатність. Но... Просто удар мечем як у тебе? Якби я, Бомонт, не зміг з цим впоратися, то вже б давно помер у Тьмярні Гебадос".

« Надаруй мечем? Хмпф. Цього удару буде достатньо, щоб убити тебе." - видавив Олів'є.

Він був готовий йти на все.

- Бомонт видав смішок. - Чудово. Ти хочеш померти? Я дам тобі можливість померти".

Смертельна аура навколо Бомонту почала ще більше зростати і він направив свою безмежну “приливну хвилю ” до Лінлію, Десрі та Олів’є.

Лінлей озлобився.

"Убити!"

З лютим обличчям Олів’є знущався над своїми містичними льодяними мечниками і роївся перед Лінлією. Лінлей не вагався і пішов прямо позаду. Вони обидва вирішили використовувати свої фінальні найкращі атаки!

"Ха-ха...", - Бомонт шалено хотал і в той же час почав покачувати свої темно-синім бойовим клинку.

Темно-синій бойовий клинок перетворився на незліченні розмивання лезів, створюючи хвилю тіньових ліжок. Водночас очі Бомонта почервоніли і його сині хвилі лезів стали злегка червоними.

Хоча Лінлей почав рухатися після Олів’є, його швидкість була більшою за нього. Тому він першим зіткнувся з Бомонтом.

« Я вб'ю чорного хлопця і сильно травмую Лінлей», - Бомонт більше не хотів контролювати себе. Але на своє здивування він раптом виявив, що надзвичайно чарівне фіолетове світло почало виходити від тіла Лінлей і в той же самий час можна було почути ніжний, м'який звук, наче від гри на флейті.

Звук був дуже приємним.

У той момент здавалося весь світ затих. Єдине, що можна було почути - це м'який ніжний звук флейти.

"Звон!"

Фіолетовий спалах світла зіткнувся з розмитою хвилею лезів і в той же момент криваво-червоний блискучий тіньовою меч вистрілив з меча Фйолітової Крові та проникнув безпосередньо у голову Бомонта. Душа Бомонта була надзвичайно потужною, і почніть використовувати свою духовну енергію для формування могутньої захисної стіни для блокування...

Навіть фінальна атака Великого Чорнкнижника не змогла б його вбити, максимум зашкодити.

Но...

Цей ніжний звук флейти змусив Бомонта втратити на секунду концентрацію і загубитися у своїх думках... І в результаті цього, у цей момент він абсолютно не контролював свою духовну енергію і вже тим більше не створював з неї захисну стіну. У цей момент атака Лінлей закінчилась. Це був момент, коли криваво-червоний ілюзований тіньовий меч вистрілив!

"Ааагх!" - тільки після ілюзорного теневого меча проник безпосередньо в море свідомості Бомонта, той прокинувся у шоку.

Але було занадто пізно.

Криваво-червоний ілюзорний тіньовий меч вдарив прямо по Божественній Іскра Бомонту. Іскра здригнулася, а потім криваво-червоний ілюзорний меч вибухнув ... У цій Божественній іскринці душа була відразу ж знищена, а очі Бомонта почали тускнети.

Його душа була знищена!

І природно... Також зупинилася хвиля розмитих лезів Бомонта.

Глубінні Істини скорості — Гімн Ветра!

« Умрі!», - Лінлей був лише на мить швидше за Олів’є, чия наступна атака також підсувала. Це була битва між божествами і Олів’є, яка відбулася за кілька секунд. У момент смерті Бомонта спустився меч Олів'є.

Місячний Льодовий меч, оточений чорно-білим світлом, раптово сформував навколо себе напівпрозору мембрану.

За межами мембрани, навколо меча утворилися незліченні прогалини в просторі.

Ця атака була, безумовно, наймогутнішою нацисткою Олів’є, і він зміг її використовувати лише після того, як Бог почав діяти.

"Слеешь!"

Чорно-біле світло меча відіслав темно-синій бойовий клинок в далекий політ ... Проїхавши через тіло Бомонта, він прорізав його з голови до ніг навпіл. Очевидно, що розсіяння Божественного тіла Бомонта навпіл не вимагало багато сил, тому чорно-біле світло меча продовжив нарізати далі вниз.

"Взрів!"

Неначе струшний удар сокирою, чорно-біле світло меча люто вдарилось у чорну смолу скельної поверхні Великої Дамби Бота. Удар меча Олів’є був просто занадто сильним. Зрештою, від його удару Велика Дамба Бота, яка була не пошкоджена протягом більше десяти тисяч років, в результаті розкололася навпіл.

« Цього не може бути», - духовний енергія Олів’є вже вичерпалась, але він продовжував здивовано дивитися на Лінлей.

Коли Олів’є зіткнулась з Бомонтом, він легко розрізав його навпіл. Тільки тоді Олів'є зрозумів... що Бомонт вже був мертвий. Очевидно, він помер ще до того, як зміг проатакувати Бомонта. Зрештою, розрізаючи Бомонта навпіл він не витратив ніякої енергії.

« Линлей, ти вбив його? » — здивовано запитав Олів’є.

« Я був просто трохи швидшим ніж ти», - помахнув рукою і схопив свою руку божественну іскру Лінлей сховав її в Межпростірну кільце.

Посміхаючись, Десрі підлетів: « Лінлей, ви двоє...».

Але перш, ніж він встиг закінчити...

"ВЗР!!"

Внизу, Велика Дамба Бота, яка була розрізнена Олів’є на дві частини, раптово вибухнула і перетворилась у численні брили каменю. Величезна Дамба Бота, яку Олів’є ледве пробити своєю атакою, була повністю знищена.

"Ха-ха... Минає вічність, і я нарешті повернувся!»

« Кентинент Юлан. Минуло десять мільйонів років. І я, Локард, повернувся, ха-ха ...."

« Кентинент Юлан! Я повернувся!"

« Я повернувся! »

« Я повернувся! »

Подібно до орди сарани, численні людські фігури шалено кинулися з Великої Дамби Бота і почали відлітати в різні напрями.

« Дякую, молоді люди» - почувся голос у свідомості Лінлей, Десрі та Олів'є. Ця сцена ввела у Ступор жах цю Трійцю. Лінлей був шокований Аури всіх цих воїнів.

"БУМ!"

Раптом у повітрі з'явилася одягнена в чорне фігура.

Простір миттєво застигло.

«Лорд Бейрут», - Лінлей відразу ж зрозумів, що в повітрі був Бейртут. Бейрут різко змінився в обличчя. Він простягнув свою праву руку, яка перетворилася на велику чорну долоню і встромив її прямо по Великій Дамбі Бота.

Нескінченні потоки людей, які вийшли з Великої Дамби Бота, були наче повінь.

«Лорд Бейрут», - Лінлей, Олів’є та Десрі були збентежені.

Поглянувши на Лінлі, Олів’є та Десрі, обличчя Бейрута було попільним: « Ви... Це була одна з найбільших катастроф!!"

Р.S. Група перекладу Новелли https://vk.com/public123098211, всі свіжі новини, вихід розділів і іншу інформацію Ви можете знайти саме там!

https://literna.net/uk/books/615-zvivayetsya-drakon