- Яка? Розумна?
- Ти так запекло протестуєш, ніби виправдовуєшся за несхвальне виконання мого наказу. Ну, зрозуміло.
- Молодий пане, чому ви так раптово дійшли такого висновку?
Хіба це не надмірне самосвідомість?
Міґель підібрав слова, які дійшли до його голосових зв'язок.
- Те, що принцеса Дебора, яка спочатку наказала слугам доставити їй десерт, особисто прийшла в магазин, доводить її бажання поговорити зі мною.
Вона залишила приховане повідомлення, оскільки завдання просувалися досить повільно.
— Чи вас турбує те, що вона сперечалася з молодими дамами і перекинула стіл, залишивши дівчат у жалюгідному стані?
Мігель відразу спростував.
- Я не з тих, кого турбують емоції людей. Її поведінка була розумною і цинічною.
— Якщо взяти до уваги дії та репутацію принцеси Дебори, то вона дуже імпульсивна. Вважайте, що немає диму без вогню? Люди не змінюються так просто і легко.
- Рано чи пізно ти дізнаєшся, хто правий. Цікаво, що ж вона зробила з Кукі.
Ісидор сяяв смарагдовими очима, ніжно заспокоюючи несхвально ревучого пташатця.
***
Про перемогу на аукціоні герцога Сеймура, а не наступника Монтеса, ще довго пліткували в соціальних колах.
Тому що від такого непередбачуваного результату всі перебували в заціпенінні.
Більшість палаців були переконані, що герцог Сеймур вважав принцесу Дебору ганьбою сім'ї і мав до неї упереджений та байдужий характер.
Однак Дебора, очевидно, не втратила схвалення батька, який отримав коштовний камінь астрономічної ціни.
Наскільки герцог Сеймур любить свою дочку?
Принцеса Дебора, яка все ще залишається без належного нагляду батька і батьківської любові, затримає свій ніс вище й запишається. Тому нарікання почало зростати.
Крім того, аристократи хотіли здобути перемогу на аукціоні Філапа Монтеса. Вони не могли приховати розчарування і глузування.
— Як я помилився? Мене переповнила впевненість, але виявилось, що все намарно.
« Хоч би яким наступником був Монтес, перед багатством і інтелектом герцога Сеймура — він лише ящірка підле дракона.
Філап не знав такої громадської реакції.
Він з усіх сил прикидався холоднокровним, але на ділі палав гнівом. З наближенням дня народження Мії лютує, як вулкан.
- Мій вид такий смішний, тому що я не можу отримати цю рожеву поброшку? Ніби я якийсь жалюгідний комаха!
Філап, покрившись багровою фарбою, заволок від болю чоловіка, який з п’яною в роті втратив свідомість. Але Філап не переставав бити ногою пораненого.
По всій імперії ходили чутки, що він націлився на рожевий дорогоцінний камінь. Але Філапу не вдалося виграти торги. Чим більше він думав про це, тим чіткіше розумів, що немає нічого ганебного і принизливого в цьому.
І, як на зло, власником коштовного каменю став не хто інший, ніж Дебора Сеймур, жінка, яку він ненавидів найбільше у цьому світі.
— Яка марна річ!
Філапа, через це майже бездиханне тіло слуги спочивало на підлозі. Чоловік зі своїми очима вийшов з в’язниці, і лютий стовп вогню.
Камедінер, який чекав біля входу, завагався і швидко витер хустинкою скляні черевики Філапа.
Філап, чий вигляд охайний, подивився на кишенькові годинники і запитав підлеглого.
- Леді Мія прибула в особняку?
— Ще ні.
Камедінер з сумним обличчям схилив голову.
- Чому?
— Кажуть, що сьогодні багато хворих, яким потрібна допомога.
— Ха, вона проводить час з ними навіть у день народження?
Філапа, думаючи про Мії, висловив незадоволення.
Будучи втіленням святого, вона зціляла Божою силою мучеників.
Ті, хто отримав допомогу Мії, хвалили її як Богиню, що випромінює світло. Вони всюди розносили солодкі промови про здібності дівчини.
'Мене неймовірно приваблює, що вона не від світу цього'.
Ваші страждання зникнуть, якщо божественна енергія така велика і чиста.
Філап цікавився тим, що не можна помити її ані силою, ні грошима.
Він заради неї готовий закрити очі на свої обов'язки.
***
— Філап, дякую вам за запрошення.
Поки вечеря, приготовлена шеф-поваром особняка, охолола, з'явилася Мія і ввічливо привіталася.
Можна відразу сказати, що дівчина прийшла після важкої роботи. Її рожеве волосся сплуталося, а обличчя віддзеркалювало легке відчуття втоми.
- Дякую за запрошення. Варто відпочити у свій день народження. Інакше, сила покине ваше тіло.
Очі Мії відчинилися від люб’язних слів Філапа.
— Ах, чому...
- Що такого дивного?
— Якщо чесно, то я забула, що сьогодні мій день народження.
Мія, стираючи пальцями, боязко намалювала усмішку і покусала губи.
— Я завжди не можу готуватись до цього дня.
— Хіба нікому про тебе подбати?
Навіть на таке пряме питання її обличчя не пром'яло і тіні непояснимості.
— Я пам’ятаю цей рік, проведений разом з Філапом. Ви наче несподіваний подарунок.
— Твої промови чудові.
Філапу сподобався відповідь Мії, і він посміхнувся.
У цьому віці в животі дівчини завмерло.
Філап голосно розсміявся, дивлячись на її червону мочку вуха і палаючі щоки.
— Очевидно, варто почати з їжі. Вважаю, ти голодна.
З жестом Філапа з’явилася тепла їжа.
Філап раптом почав розмову, дивлячись на Мію, яка чарівно їла маленькими порціями.
— У Академію вже оформлено.
Незважаючи на свій вік і розпад сім’ї, Мія змогла піти до Академії завдяки рекомендаційному листу родини Монтес.
— Дуже дякую. Навчання у такому престижному закладі було мрією всього мого життя.
Філап задрав ніс, поки отримував на нескінченні подяки Мії.
- Думаєш, на цьому все?
Філап, важничая, дав їй алмазне намисто як подарунок.
Оскільки бажане майно наковталося герцогом Сеймуром, то йому довелося купити алмазний чільник, виготовлений найвідомішим майстром у столиці.
Коли Мія побачила величезний самоцвіт, то відразу прийняла незадоволений вигляд.
- Було досить просто написати рекомендаційного листа в Академію. Такий подарунок надто обтяжливий.
- Прийми мою щирість у вигляді подарунка. Ти не вмієш святкувати свій день народження.
- Але на зразок цього...
- Оскільки ти врятувала моє життя, дозволь мені віддати тобі. Леді Мія.
— Я вже стільки всього від вас отримала. Цього справді достатньо.
Між двома ще довго точилися суперечки, доки Філап не відступив, щоб Мія нарешті поїла.
Я дійсно не можу її переконати.
Філапу не могла приховати свого жалю, відчувши ніжний дотик її серця.
'Чорт, я повинен був отримати цей рожевий діамант. Він підходить Мії набагато краще, ніж Дебор Сеймур.
Рожевий дорогоцінний камінь чудово поєднувався з волоссям Мії, тому він був найкращим подарунком для тієї, хто не знав про існування цього самоцвіту через байдужість до моди.
Пізніше, коли Мія дізналася про те, що ювелірна прикраса настільки дорога, щоб ваша щелепа відвисла, вона б була приголомшеною такою щедрою і чарівною.
Однак Дебора зруйнувала всі його плани.
"Мене справді дратує".
Філап миттєво втратив апетит, поставивши собі Дебора на шиї ожеледь і почав ходити з піднятою головою світське коло.
***
Після зустрічі з Філапом дівчина повернулася в старий особняок на околиці Йонес і, сівши на ліжко, подивилася у вікно.
'Я так втомилася".
Кожного разу, коли вітер дув крізь щілину віконної рами, лунали гучні звуки постукування.
Сад за вікном йшов на бур’янову могилу, яка чітко свідчила про жахливу бідність сім’ї Бінош.
В кімнату увійшла служниця, але Мія не відвела очей від вікна.
— На що ви дивитесь?
Жінка середнього віку зацікавилася.
Мадам Офелія спокійно звернулася до Мії.
- Дивлюся на нього.
Жінка Мія, яка не знала про період цвітіння, запитала її: « Чи це місце сухе? »
— Ах, увечері мороз пробирає сильніше.
Ця жінка, невнята бормоча, дала Мії велику скриньку з коштовностями.
— Лакей, який приїхав з родини Монтес, передав мені подарунок для Мії.
Коли Мія відкрила ящик для коштовностей, жінка повісила розкішне намисто з великим алмазом на її тонку оленячу шию.
— Как вам?
Коли Мія без ентузіазму запитала, що вона говорить, то трохи зацкоментувала мовою.
У цій сцени глядачі дуже зраділи, коли їх виготовили з алмазного намиста разом із пошарпаною сукнею.
Вона була подібна до витонченого цвіту на сухому гілках.
— Щоб мати таку намисто, потрібен ліпший одяг. Філап Монтес, по чутках, дуже витончений чоловік.
Жінка говорила з безстрашним обличчям.
- Якщо одягнете щось схоже на пошарпану хустинку, станете об'єктом насмішок серед палаців.
—...
- Якби був той рожевий діамант, історія склалася б інакше...
Навіть без модного одягу він би прекрасно підійшов до рожевих волосин Мії.
— Міс Мія, мабуть, привернула б увагу світських людей. Як шкода.
Вона байдуже проговорила і покинула кімнату.
Мія перебирала пальцями свої рожеві розтріпане волосся і простягла руку до запрошення в Академію, що лежить на прикроватній тумбочці.
"Вітаємо з поступом".
Дивний блиск, який швидко промайнув у її очах, зник.
https://literna.net/uk/books/590-khiba-buti-rozbeshchenoyu-divchinkoyu-ne-krashche