У вихідні ввечері я пообіцяла зустрітися з герцогом.
Слуги пожвавлені мною, оскільки після тривалого перебування вдома я нарешті залишив маєток.
Мені ретельно розчісували довге в’яне волосся, яке витіснило пряний аромат. А Елен допомогла одягнути елегантне вечірнє плаття, створене від усього серця.
Як це прийняти..."
Я не могла відвернути очей від дзеркала.
Через розкішні контури фігури розклеєне плаття виглядало чудово.
- Принцеса, ви така гарна.
— Ви нагадуєте пахучу троянду. Ви сліпі.
Слуги влещують, старанно підбираючи слова, щоб не помилятись.
— Ваша шкіра красива і ніжна.
— Ваші губи, як заспіваючи вишня.
— Ах.
Я знаю краще, ніж будь-хто інший, що це обличчя прекрасне і захоплююче.
Але я з усіх сил намагалася придушити почуття, які охопили мене через чарівність і ледь не вирвав крик подиву.
Щоб зберегти статус однієї з найкращих злодіїв імперії, мені потрібно було застосовувати принцип невгасимого і холоднокровного обличчя.
Я себе зненавиджу, якщо провалаюсь.
- Принцеса, герцог скоро прибуде.
Невдовзі з’явився помічник і повідомив мене.
Як аксесуара до сиреневої плати я підібрала темно-фіолетовий віяло. Завдяки високим підборам я стала виглядати ще вище.
Через деякий час у вестибюль увійшов герцог в темно-синому костюмі, випроста глибока чарівність, яка є тільки у людей середнього віку.
'Він прекрасний, як і реформи, створені на благо країни'.
Я стояла біля герцога і аплодувала за благополуччя Астейської імперії.
Так, мені доводилось щодня займатися мімікою, тому результат не змусив себе чекати.
В іншому випадку я б тупо стояла з відкритим ротом, наче фанат, який на власні очі бачив знаменитість.
— Це плаття дороге.
Герцог, дивлячись на мене безтурботним поглядом, випалив холоднокровні слова.
До його крижаного тону не так просто адаптуватися, ніж до дивовижної зовнішності.
"Тео ж стосується всіх чоловіків цього будинку"
Проковтнувши слова, які мені було б важко сказати, я злегка піднялась і відповіла.
— Завдяки моїм батькам краса дала мені чудовий вигляд, тому я думаю, що це прекрасна сукня в моєму обличчі.
Коли настала тиша, я напружилася ще більше. Після вишуканих фраз, різкі слова герцога не припинилися.
— Так береги своє тіло. Якщо ти повториш свою помилку, покарання на цьому не закінчиться.
При згадці про той інцидент я відчула, ніби мені нанесли смачну оплеуху.
Потім герцог простягнув руку перед каретою з символом двоголової змії.
"Це мій перший вихід'
Коли я відчула холодну реакцію, то сіла в карету і спостерігала за тим, як швидко змінюється вигляд з вікна.
У головній брамі ще не з’являлося місце.
- Невже так довго їхати до воріт? «...
Тепер я побачила різницю між фрагментами пам’яті і реальним видом величності та багатства сім'ї Сеймур.
Я був вражений не лише величезними розмірами особняка.
Чому в цей час немає гостей?
Я здивовано оглянула ресторан.
Всередині двоповерхового дерев'яного ресторану було пусто, за винятком стільців, на яких ми з герцогом сиділи.
- Що не так?
- Я не думаю, що це місце для переговорів.
- Ти думаєш, що це через твою схожість зі мною? Не смішно для жартів. Однак твій намір пом’якшити атмосферу — це не те саме, що прийняти рішення. Я відчуваю, як в останні дні ти явно подорослішала.
« Про що він говорить? »
Я відчувала, як наша розмова пішла не в тому напрямку, але, на щастя, офіціант вчасно приніс закуски і хліб.
« Вишуканий смак ».
Просто, дивлячись на пахучу олію і прісний хліб, можна впевнено сказати: « Це місце для гурманів ». Дуже забавно, що немає клієнтів.
О, тепер я зрозуміла. Він орендував весь ресторан. «...
Будучи звичайним громадянином Кореї, я добре розуміла гроші, які не так просто отримати, але тепер спокійно продовжувала свою вечерю, бо знала, що за мене заплатять.
Вечері, що насолоджувалися вищими соловіями імперії, найбільше нагадували французькі страви.
На столі лежало багато столових приладів через різноманітні інгредієнти, тому було важко з ними поводитися, щоб не допустити помилки. Я мав багато часу приділяти кожній страві, інакше герцог був би радий побачити жалюгідну мене без правил етикету.
На щастя, труднощі не виникли завдяки поширеним у тілі аристократичним звичкам.
— Дебора, ти принесла сьогодні листа?
Раптом мене запитав герцог, який обережно напав на рачків.
— Я не требую. Ти давала мені одного листа за іншим, і я відчував радість та захоплення. Ти ж цього досягла?
Через мій неймовірний досвід я подумала, що повинна віддавати листи по черзі замість того, щоб доставляти їх пачками.
Оскільки люди невдячні й хитрі, то живуть довго і швидко забувають про вдячність.
'Все двадцять чотири роки життя в такій обстановці я відчувала розпач... '
Після смерті хтось усвідомлює, що поблажливість не повинна бути надто довгою і про вдячність треба завжди нагадувати.
Звичайно, щоб добре виглядати перед очима інших, треба докласти зусиль, аби створити більш витончений спосіб отримати прихильність.
що ви задоволені.
Оглянувши навколо, герцог відповів умилкою.
Я помітила, як очі герцога пом’якшилися, і обережно запропонувала.
— Отец. Сьогодні я хочу доставити лист іншим способом...
— Іншим способом?
— Так, ти можеш виділити мені час після їжі?
Герцог кивнув, відпивши біле вино.
— Звичайно, тепер ти не будеш порушувати обіцянку. Коли ти мене відвідуєш втомленого від роботи, я відволікаюся. Крім того, сини дуже холодні...
Він злегка скаржився, а потім зупинився.
— Сказати тебе прямо.
- Говоріть як є.
Герцог присоромився під час відповіді.
- Рожевий діамант з'явиться на аукціоні в кінці цього місця. Ти хочеш, щоб я його отримав?
Він наполегливо запитував, ніби я перевіряю подальші дії після вечері.
Очевидно, він хотів почути справжнє визнання в спокійному оточенні про те, що я хотіла отримати взамін.
'Я не збиралася отримувати вигоду від листів...."
Трохи дивно продовжувати відкидати такі пропозиції.
Незабаром я похитала головою.
Інакше герцог би сказав: « Дебора. Ти не зміниласяІ я не можу цього зробити ».
Можливо, він і хотів це сказати.
Докладені зусилля можуть піти прахом, тому мені варто бути пильною.
Після двогодинної вечері я вийшла з ресторану і побачила, що сніг кружляє на вулиці.
Сніг посилився; думаю, він закінчиться не скоро.
Коли я прямувала в сторону карети, яка чекає на протилежний бік, то поступила з іншого боку.
— Ах.
Герцог, посміхаючись, простягнув руку.
Весь сніг, що скинувся під його руками, розтанув в одну мить.
Проживши 24 роки у науковій цивілізації, я відчула благоговіння перед надприродним видовищем, яке розвернулося на моїх очах.
На жаль, у фільмі неможливо побачити справжню магію комп'ютерної графіки.
- Чому ти дивишся на мене таким поглядом?
- Це чудово.
Почувши моє чесне бормотування, герцог почухав підборіддя.
- Ти сьогодні несеш якусь нісенітницю. Що ж, продовжимо наш шлях.
Рука герцога, який супроводжував мене, була теплішою, ніж раніше, тому що він тільки-но застосував магію полум'я.
Усередині екіпажу панувала тиша завдяки магії блокування шуму. Платинова карета, схожа на лімузин, в’їхала у особняку крізь сніг і темряву.
— Вчора я пила новий чай з приємним ароматом.
Герцог, згадавши про мою прохання виділити на мене час, поспішив за мною і попрямував прямо в особистий кабінет.
— Принесіть дві чашки свіжозаварного чаю і закуску.
— Герцог, прошу.
Помічник підійшов, несучи ароматний чай і солодощі.
Він більше не дивився на мене неприємним і стурбованим поглядом при відвідуванні кабінету герцога.
Як тільки обід поставили на стіл, я викинула лист герцогині з стопки.
- Хіба ти не казала мені під час вечері, що віддаси іншим способом?
Цікавість і передчуття оволоділи герцогом, так що при моїх словах він втратив інтерес.
Я роздрукувала лист герцогині.
— Сьогодні я сама прочитаю листа.
— Прочитаєш? Ти хочеш сказати, що збираєшся переді мною зіграти якийсь вистава?
Він раптово підняв губи і засміявся.
'Боже мій'.
Я вперше бачила, як він сміявся так голосно, безсердечно і різко, що ледь не викинула листа з руки.
— Звичайно, я б ніколи не здогадався про такий метод. Я не знав, що в тобі є така кумедна сторона.
— Спочатку заплющіть очі. Ви повинні зосередитися.
— Ладно.
Герцог, зітхаючи, склав руки і опустив повіки.
Однак цей лист був не лише серйозною думкою.
Перед герцогом, який лежав на спинці стільця, я почала читати вірш: « Моя душа — білосніжна квітка ».
Відомий імперський поет написав вірш про природу, в якому описував любов, використовуючи подібності між білими квітами і пластівцями снігу.
- Я співаю, з'ївши аромат душі, коли без тебе на моєму серці холодно звучать...
Я розпила трохи чаю, після того як прочитала вірш у горлі.
Після завершення мого монолога герцог кивнув, закривши очі, ніби про щось задумався.
— Певно, це вірш був би дуже приємний для Мариен. Воно добре поєднується з сьогоднішнім кліматом.
Він підвів своє тіло і мовчки дивився своїми глибокими, повні пристрасті, очима.
Байдужий чоловік, який не усвідомлює своєї самотності, пізнавши справжню любов, відчув радість, наче цілий світ наповнився білими квітами.
Як тільки жінка зникає з життя, біла квітка в’яне, наче сніжинка, але її аромат завжди буде витікати у повітрі.
Саме цю ідею автор виклав у вигляді рядків.
***
Герцог Сеймур, який неквапливо роздумував над значенням вірша, взяв листа своєї дружини на столі.
—!
Відкривши листа, він засумнівався у своїх очах.
П.п:
амбиляційність - подвійність
П.п. Зараз йде коректура розділів
https://literna.net/uk/books/590-khiba-buti-rozbeshchenoyu-divchinkoyu-ne-krashche