Глава 248. Заспокійлива пісня
Квінн, зібравши кристали звірини біля повалених гончиків, раптом згадав повідомлення про досвід. Він зрозумів, що досвід якого він щойно отримав від Пітера.
Це було єдине, що мало сенс і також пояснювало чому система використовувала слово "Обічна". Це означало одне. Що Пітер був близько до цього. Він не знав, як і чому Пітер опинився тут, але якщо йому потрібно було вгадати, Пітер, ймовірно, вирішив спуститися сюди, щоб піти за ним.
Це було дивно, хоча система була в змозі забрати окуляри exp від Пітера. Квінн все ще не міг відчути присутності Пітера, як тільки міг на поверхні.
- Що сталося? - Запитав Фекс, бачачи, що Квінн глибоко задумався.
Квінн хотів знайти Пітера. Він не знав, як далеко йому потрібно було бути, щоб система прийняла exp, але той факт, що він навіть отримав окуляри досвіду в першу чергу, означав, ніби прямо зараз він бився з іншими тваринами.
- Мені здається, я помітив в тому напрямку якусь дивну будівлю. - Сказав Квінн. - Ви не заперечуєте, якщо ми спочатку перевіримо його, перш ніж йти в вежу?
Фекс знизав плечима і відповів. - Гей, ми ж все одно не знаємо, як звідси вибратися.
Обидва погляди були такими ж добрими. Майже всі вампіри теж могли бачити. Єдине, що поліпшувалося в міру того, як вони ставали сильнішими там, це їхні почуття. Можливо, сильніший вампір був би здатний відчувати енергію в певному напрямку, але з точки зору того, як далеко або добре вони могли бачити у темряві, це було майже все одно.
Фекс не побачив нічого незвичайного, коли дивився в той бік, куди вказував Квінн. Проте Фексу було цікаво, чому так раптово змінився напрямок руху.
Оскільки вони були ближче до вежі, простір навколо неї не було таким широким. Якщо Квінн піде по колу, він може їх помітити. Без його почуттів неможливо було визначити напрямок руху. Поки Квінн думав про це, з'явилося ще одне повідомлення.
[5 загальних exp]
Повідомлення тільки підтвердило, що Пітер все ще в бою. Пітер був сильний, але якби він перебував оточений кількома дикими звірами базового рівня, як вони були всього кілька хвилин тому, він не вийшов би неушкодженим. Навіть з його суперцілуванням. Це означало б, що в кінцевому підсумку йому знову доведеться їсти людське тіло. Тому Квінн вирішив вибрати випадковий шлях і попрямував туди.
***
Очі Лейли почали поволі відкриватися, спочатку все розпливалося перед очима, але найбільше її вразила біль у затилці. Вона інстинктивно поклала руку і жування посилилося. Коли вона подивилася на свою руку, на ній залишилися засохлі частинки крові. У темряві було важко щось розгледіти, але вона знала це за відчуттям.
- Ти в порядку? - Запитав Ворден.
Коли вона підняла очі, до неї повернулося зір, і вона побачила чоловіка, який поставив її в таке положення, що стоїть прямо поруч з нею.
- Відійди від мене! - У паніці вигукнула Лейла. Вона штовхнула його і знову її голова врізалась у стіну.
Злодій виконав прохання і потихеньку зап’явся, коли побачив у паніці. Вона вже була поранена, і Ворден не хотів завдавати їй ще більше болю.
- Заспокойся, я не заподію тобі шкоди, - сказав Ворден.
Коли Лейла почула, що вона вилікувала всі емоції, то опустила голову між коліна. - Чому ти так обмовляєшся тільки зі мною? - Вигукнула вона.
Побачивши Лейлу в такому стані, Ворден відчув біль у серці. Він ніколи не хотів, щоб вона постраждала.
- Це я... вибачаюсь. - Сказав Ворден.
Ридання почали затихати, і Лейла почала брати себе в руки. Здавалося, що Ворден повернувся до свого нормального стану. Аура навколо нього, яку вона помітила в минулому, більше не було. Але вона знала, що він може клацати, як вимикач. Він мав маніакально - депресивний психоз.
Коли вона побачила, що з Ворденом все гаразд і не хотіла наступати йому на п’ятки, то подумала: « Можливо, вдасться зрозуміти причину ». Це було ненормально, і на чистій базі вона бачила випадки, подібні до нього.
Це буде нелегко для неї. Її руки не могли вгамувати тремтіння, коли хтось набагато сильніший, ніж вона, стояв прямо перед нею. Неправильний рух або слово могло обірвати її життя, і вона дійсно відчувала це.
- Ворден, з тобою все гаразд, іноді здається, що ти раптово змінюєшся. Я хочу вірити тобі, коли ти кажеш, що не хочеш завдати мені болю. Але коли я закінчу ось так. - Коли Лейла заговорила, її голос тремтів, вона з усіх сил намагалася приховати це, але Ворден відчував страх.
Останніми роками зміни, які відбулися з Ворденом, почали відбуватися. У минулому він більшість часу тримав себе в руках, але останнім часом йому доводилося покладатися на допомогу інших.
І ось тепер, вперше за довгий час, Сіл активно просив присісти. У міру того як відбулися ці зміни, люди мали почати помічати їх. Найгіршою думкою в його голові була можливість того, що хтось інший візьме контроль над кріслом.
У них не було соціальних навичок, якими володів Ворден, щоб підтримувати свій імідж. Якщо вони візьмуть верх, він не знатиме, що робити.
- Коли я вперше зустрів Квінна, я знав, що він інший, - відповів Ворден. - Можливо, з тих же причин, через які він приваблював тебе, і мене теж. Він був негарним і першого рівня, але в його очах читали, що він все ще бореться, не так, як інші. Звичайно, в той час я не знала, що він вампір.
- У моїй старій школі було досить багато Квіннов, вони були такими ж, у них все ще була надія, в них і досі була боротьба, але врешті-решт їх зламали та побиті, підлеглі системі, як і всі інші. Рідко можна було побачити, щоб хтось потрапив до військової школи, не будучи вже зламаним. Ви навіть могли бачити це з Пітером.
- Я втомився від цього, втомлений від усього і вирішив, що якщо мені вдасться врятувати хоча б одну людину, то це буде достатньо. Можливо, я зможу показати Квінну, що навіть будучи користувачем першого рівня, не всі ставляться до тебе однаково і ти зможеш пройти через це в світі. А потім я втягнувся у всі ці вампірські справи.
Це було гарне пояснення, і Лейла могла сказати, що у словах Вордена була частка правди, але вона також могла стверджувати, ніби він пропустив деякі ключові моменти та деталі. Але питання було зовсім інше, чому?
- Але як це стосується мене, хіба ми обидва не можемо полагодити з Квінном? - Запитала Лейла. - Ти ревнуєш?
- Не я... - Пробурмотів Ворден, занадто тихо для Лейли.
- З тих пір як я приїхав сюди, у мене не було найменшого досвіду, - відповів Ворден. - Мене зв'язали і побили вторинники, засунули на червону портальну планету, а тепер я застряг тут. Я думаю, що це нормально бути трохи неврівноваженим після того, як ми пережили.
Закінчивши говорити, Ворден зробив крок вперед. Лейла відреагувала, коли підтягнула коліна ближче до себе. Це видовище нагадало йому про Сіле і він солодким заспокійливим голосом зробив те, що зазвичай робив, не думаючи про це... Ворден почав співати.
- Все буде добре, я позбуду тебе від занепокоєння ... Я на твоєму боці... Я завжди буду добрим. Коли вона сама цього не розуміла, прислухалася до лагідного ангела, то знову знайшла її.
Її руки не тремтіли. - Що це було? - Запитала вона. - Змога?
Ворден розгулявся. - Це була пісня, яку моя мати співала мені, щоб заспокоїти.
Він обережно підняв руку і торкнувся її голови, опускаючи її вниз та наближаючи до своєї грудей. Усі його рухи були такими м’якими, коли він оглядав рану. Це була та сторона Вордена, яку вона ніколи раніше не бачила.
- Мені подобається цей в тобі Ворден. - Сказала Лейла.