Глава 247. Вибухай!
Не думаючи про це, Пітер і Сія почали слідувати за Лоґаном, поки вони були всередині печери. Вона почувалася нормально, коли він вів її за собою. Сія не знала чому, може бути, це був його тон, який випромінював впевненість, або, можливо, тому, що він був єдиним джерелом світла, на яке вона могла покластися. У певному розумінні її рятівник в більшій мірі той, хто був тут, внизу.
Вона також і далі боялася, що якщо вона залишить Лоґана, то Піо може накинутися на неї за будь - яку секунду. Вона мало що зробила, але вже було кілька випадків, коли вона злила його. Спочатку вона не думала, що це матиме велике значення. Хоча її здібності були типом підтримки, вона була в змозі впоратися зі своїми власними силами проти тих, хто був приблизно на тому ж рівні, що і вона, але щось у Піо викликало в ній страх.
Тепер, коли все це відбувалося, вона навіть дуже боялася попросити смолоскипи, які були покладені в сумку Піо. Вона подумала, що якби він приніс їх для себе, вона могла б попросити, але він ніколи цього не робив.
Лоґан впевнено йшов вперед, точно знав, куди хоче йти, і вибрав один з тунелів, не перевіряючи інших. Коли він спускався сюди, з якоїсь причини сканер, здавалося, перестав працювати, але, використовуючи свою надійну пам'ять, він знав, куди хоче йти.
У всякому разі, для нього це не було важким рішенням. Всі тунелі з одного боку повинні були вести в інші кімнати, подібні до цієї, у той час як всі решта тунелю вели в одне і те ж місце.
Він продовжував носити скафандр, і цього разу навіть захищав його голову, коли йшов по тунелю.
Під час подорожі група також виявила той самий сині кристали, які були вбудовані в стіну. Звичайно, Лоґане вирішив взяти один для дослідження, але він вже мав уявлення про те, що це було, просто подивившись на нього.
Пітеру все це було байдуже, а у Сії хоч і зацікавленою, зараз було куди більше турбот.
Вийшовши з тунелю, вони також змогли побачити чудове видовище дивного міста. Хоча це було несподіванкою для двох інших людей, Логан уже сподівався цього. Це було саме те, що з'явилося на сканері. Він мав відвідати це місце, перш ніж навіть подумати про те, щоб піднятися і вибратися звідси. Як він міг упустити можливість зробити деякі дослідження по якійсь архітектурі Далекки.
Блакитний кристал, здавалося, був безладно розкинувся по всьому місту. Освітлення певних ділянок будівель і стін. Цього було недостатньо, щоб називатися джерелом світла. Але завдяки цьому Сій міг бачити обриси декількох будинків.
Єдине місце, яке було видно найкраще, була башта, яка стояла в центрі. Як сяючий смолоскип посередині. Найбільша кількість кристалів була на самому верху, освітлюючи його в темряві.
- Ні, ні, хіба це не означає, що Далеки були тут до нас? - Ся виглядала так, ніби ось-ось рухне на підлогу. - Нам потрібна допомога, потрібно якось викликати сержантів, це схоже на ціле місто. А якщо це армійська база?
- Розслабся. - Відповів Лоґане. Хоча мій сканер не працює тут внизу, коли я перевірив зверху, вони, здається, не були якимось типом цивілізації, що живе тут. Хоча у них були й інші речі.
Сая хотіла запитати, що Лоґана мав на увазі під іншими речами, але вона вже знала відповідь і думала, ніби це буде просто безглуздо. Він говорив про звірів.
Лоґане, нічого не сказавши іншим, попрямував стежкою на вулицю. Пітер теж вирішив піти за нею, нічого не сказавши. Вони двом безстрашно йшли посередині вулиці.
Дивлячись на їхні спини, Сія не могла не думати, що вони збожеволіли. Однак коли Лоґан пішов, те саме зробив і джерело світла, яке оточував її. Темнота навколо почала підкрадатися, вона відчувала себе майже задушливою, і вона не могла не думати, що хтось спостерігає за нею.
* Гріррр....
- Що це було? - Подумала Сея, швидко повертаючи голову в сторону шуму. Хоча вона нічого не могла побачити, до неї дійшов звук чогось, що рухається в певному напрямку.
Вона більше не могла цього виносити і теж побігла до Лоґана, продовжуючи рухатися вперед.
Лоґан, оглянувши кілька будинків, дійшов висновку, що довкола нього немає нічого цінного. Проте, використовуючи сканер зверху, він міг бачити всі будівельні конструкції і речі навколо нього, але він не міг побачити, що було всередині вежі.
Це, звичайно, тільки зробило Лоґана ще більш цікавим. Коли вони наблизилися до вежі, Логан перетворив свої роботизовані руки на два круглих бластера.
- Що це було? Ти щось бачив? - Запитала Сія.
- Коли я оглядав це місце раніше, я виявив, що звірі були пов'язані навколо башти. Дивно, правда? Низковові тварини переважно не мають високого інтелекту, вони полюють, сплять і їдять. Іноді вони роблять це в зграях і можуть мати тип території, але це здається дивно спеціфізмом.
У такому великому місці, як це, і з великою кількістю тварин, зазвичай вони були б кількома територіями та, можливо, декількома зграями. То чому ж вони зосереджені навколо башти? Ніби вони охороняли його або збиралися навколо нього з якоїсь причини.
Сія проігнорувала більшу частину того, що сказав Лоґан, єдине що вона чула, було те, щоб вони направлялися в район, де, здавалося, були звіри, і вона задавалася питанням, чи правильно вона прийняла рішення слідувати цими двома в першу чергу.
Коли вони продовжували йти по вулиці, Пітер раптом вирішив бігти прямо в сторону одного з будинків. Це раптовий рух було навіть несподіванкою для Лоґана, тому що він ще нічого не бачив.
Він пішов у темряву, і інші не могли його бачити. У Лоґана дійсно був вбудований в шолом прилад нічного бачення, яке допомогло йому бачити, але воно було зернистим і не дозволяло йому дивитися далеко вперед.
Через кілька хвилин Пітер повернувся, тримаючи в руці щось схоже на собаку. Чорна кров забризкала його тіло, а собаку була мертвою.
- Вони стежили за нами. - Сказав Пітер. - І їх буде ще більше.
Це не зайняло багато часу після попередження Пітера, тому що Лоґан і навіть Сія тепер могли бачити кілька собак у полі зору.
Не вагаючись Лоґан і Сія кинулися на собак. Вона кидала списа, сповільнюючи тих, хто стрибав до неї, і відскакуючи в бік. У той час як Лоґа був в змозі стріляти променями енергії, які збили собак геть, убиваючи їх одним вибухом.
Бластери Лоґана були ефективні, коли справа потрапляла до тварин базового рівня, але речі на набагато вищій рівні або Далекки вони були б значною мірою неефективні. Сам костюм був зроблений з звірного спорядження вперемішу з технологічними деталями. Його бластери та енергія, яка походить від них, не були зроблені з тваринного спорядження.
Це мало такий самий ефект, як і вибухи минулого. Проблема полягала в тому, що Далекки і звірі були проти цього. Коли Лоґан побачив, що це були нижчі тварини, він не стримався і направив свої промені енергії на кожного з них.
Невдовзі вони зрозуміли, що Пітеру і Ції не потрібно робити нічого. Пітер намагався здолати ще пару, але Логан знищив би більшість з них перш ніж вони наблизилися б.
Зрештою тварини перестали стрибати в повітрі, і Логан перестав використовувати свої бластери. Запас енергії був обмежений, і якщо вони припинять атакувати, то Логан зробить те ж саме.
Але відбувалося щось дивне. Загалом їм довелося вбити близько 30 різних собак. Пітер і Лоґан бачили, що навколо них все ще було повно народу. Проте, вони не втекли, а стояли на краю вулиці поруч з будинками рича.
- Чому вони не нападають? - Запитала Сія.
- Я теж хотів би знати відповідь на це питання. - Відповів Лоґане.
При ближчому розгляді виявилось, що собаки більше не дивляться на них, натомість вони дивилися на вулицю, дивлячись на вежу перед ними.
- Там тряска. - Сказав Пітер. - Звіри, я бачу, вони налякані.
З вулиці доносилися звуки кроків. Хоч би що наближалося до них, воно лякало тварин ще більше. Тому що з кожним кроком здавалося, що тварини трохи відступають назад.
Навіть Лоґан, користувач 8 рівня, який перемагав кожного з тварин на одному дихання, не мав такого ж ефекту.
Нарешті фігура почала з'являтися в полі зору. З тіні виднівся темний силует, схожий на обриси людини, але його важко було розпізнати. Тим не менш, Лоґан був упевнений на одному тонкому, було ясно, що це не людина... Це був звір.
Лоґан уперше за весь час був у костюмі. Якщо у звіра була гуманоїдна фігура, то це означало одне. Противник, з яким вони мали зіткнутися, був принаймні на рівні короля.