Розділ 152. Фальшивий Пітер
У темному перевулку, далеко від чужих допитливих очей, вони обидва стояли в шоку, спостерігаючи, як Пітер п'є на людському тілі. Незважаючи на те, що тепер вони були всього в кількох футах від них, Пітер продовжував ласуватися тілом, як ніби він був позбавлений їжі протягом декількох тижнів.
Коли Лейла побачила це жахливе видовище, то більше не могла знести. Вона відвернулася і відчула, що її ось-ось вирує, але перш ніж вона це зробила, Ворден схопив її, розгорнув спиною і подивився їй в очі.
- Не блевай, тримай в собі. Ми не можемо нічого залишити. Це скаже їм, що ми тут. - Коли Ворден вимовив ці слова, на його обличчі відбивалась майже паніка.
Бачачи серйозність обличчя Вордена. Лейла закрила очі і почала уявляти. - Твоє щасливе місце. Лейло, просто подумай про свої щасливі місця.
Тривога в животі почала заспокоюватися, і коли вона знову відкрила свої очі, то побачила, що Ворден прямує до Пітера. Але місце, де лежало тіло, знову потрапило в поле її зору.
- Думаю, я просто вийду і трохи поспостерігаю, - сказала Лейла, швидко втікаючи з кімнати.
Здається, що останнім часом Лейла переживала дедалі жахливіші речі. Коли вона побачила голову, яку кинув Далекки, у неї не було часу, все усвідомити, перш ніж страх бути вбитою взяв верх.
Але зараз все було по-іншому: вона була в змозі повністю прийняти вид Пітера, що їсть іншої людини перед нею. Побачивши Пітера, вона раптом почала думати про те, щоб Квінн перетворив її на вампір. Чи було це чимось, з чим вона дійсно могла впоратися? Через книжки все здавалося набагато простіше.
- Пітер! - Ворден сказав агресивним, але тихим голосом:
Раптом Пітер, здавалося, вийшов з заціпеніння, в якому перебував. Він подивився на тіло, що лежить на підлозі, і побачив в його руці шматок червонувато-розової плоті. Він поняття не мав, з якої частини тіла це взяв. Він відразу ж викинув те, що було у нього в руці, і почав п'ятитися назад.
- Чи був це я? - Сказав Пітер, згадуючи те, що сталося кілька хвилин тому.
***
Коли Ерл гукнув його і пнув ногою в перевулку, його охопила лють.
Поки Пітер стояв, дивлячись на обличчя Ерла, всі спогади про те, що з ним зробили, знову почали випливати на поверхню. Все тому, що він був слабкий. Пітер більше не був слабаком.
Ерл приготував руку і підготувався до нової лялечки.
Пітер схопив його в повітрі і з усіх сил розчавив пальці Ерла. Коли він закричав від болю, образ, який він бачив раніше, втілився у реальність, перетворивши свою руку на подобу кігтя і використовуючи всю надприродну силу, яку він мав, він різав по шиї Ерла, розриваючи шкіру.
Невдовзі Ерл став для Пітера смачною закускою.
Пітер хотів сказати, що не думав, ніби він знає все, але все це було брехнею. На кожному кроці Пітер точно знав, що робить.
По-друге, Ерл вдарив його, і він знав, що збирався зробити. У кои-то повіки він зможе отримати свою солодку помсту, від усіх людей, які зрадили його, він звільниться. У будь-якому випадку, вони не були потрібні в людському суспільстві.
Єдине, на що Пітер не сподівався, так це на те, що станеться потім. Коли він побачив тіло Ерла на підлозі, його погляд, здавалося, був чимось залучений. Це була не кров, а те що лежало під нею. Порочна лінія м’язового волокна жирової клітини.
Не встиг він опам’ятатися, як уже почав рвати глибше.
***
Прямо зараз, перед Ворден, Пітер мав паніку з його слабкою психикою. Він занадто турбувався про те, що подумають інші, якщо дізнаються, як він щойно зробив.
- Я....Я ... тільки що убив декого. - Сказав Пітер.
Припини нести нісенітницю, - сказав Ворден.
- Що ти маєш на увазі? - Відповів Пітер.
- Я сказав, як довго, це важливо, Пітер. П'ять хвилин, десять минут? - Паника в голосі Вордена, здавалося, ставала все настійливіше.
- Не знаю, я б сказав, хвилин десять, - відповів Пітер.
Потім Ворден кинувся до тіла, яке тепер було повністю розірване на шматки. Було важко зрозуміти, що є крім основних частин тіла, але потім Ворден знайшов те, чого шукав. Наручний годинник. Він використав свої сили, щоб підняти годинник у повітря перед тим, як виштовхнути їх так далеко, наскільки тільки зміг.
Не гаючи часу, він схопив Пітера за руку і потягнув геть з перевулку. - Ми повинні негайно тікати звідси.
На бігу вони швидко помітили Лейлу, і вона теж побачила Пітера, всього в крові. - Що відбувається?
- Ми повинні йти! - Крикнув Ворден.
Вона більше не задавала питань, і всі троє швидко втекли від будинку другого курсу. Опинившись там, вони швидко попрямували до парку, де тільки що були.
Начебто залишався попереду, виходячи час від часу і просячи двох інших триматися ззаду. Коли місцевість очищена, вони знову йдуть пішки, поки нарешті не повернуться на відкрите місце в лісі, де вони тренувалися деякий час назад.
- А тепер роздягайся, - сказав Ворден.
- Але тоді всі побачать мене голим, - відповів Пітер.
Потім Ворден підійшов до Пітера і почав зривати одяг, на той час він вже втратив терпіння. Він знав, що рано чи пізно щось подібне станеться.
- Отвали! - Сказав Пітер. - Я і сам можу це зробити. Обома руками він з силою штовхнув Вордена, але той залишився стояти на ногах.
Відкинувшись, Ворден дозволив Пітеру зняти з себе одяг.
- Що там було за поспіху, ми просто залишили тіло в переулці, хіба не школа дізнається, що учень помер? - Запитала Лейла.
- У нас не було вибору, - відповів Ворден. - Може бути, якби ми прийшли трохи раніше, то змогли б щось зробити, забрати тіло з собою. Але коли годинник знімається або не виявляє ознак життя, вони посилають повідомлення до школи.
На щастя для нас, там є затримка цілих п'ять хвилин, перш ніж послати таку штуку, ось чому я так поспішав. Якщо нас побачать, ми нічого не зможемо зробити. Принаймні, нас не зловлять.
- А як же тіло, хіба вони не будуть шукати того, хто це зробив?
Саме в цей момент почувся шелест листя. Це був студент з парасолькою в руці.
- Про яке тіло ви говорите, хлопці? - Запитав Квінн.