Розділ 11 — Перше заняття (3)

Розділ 11: Перше заняття (3)
Після того короткого «інциденту» керівництво завданням із відстеження звіра непомітно перейшло від Камілли до мене. Здавалося, втрата цієї ролі добряче по ній вдарила. Камілла пленталася позаду з похмурим виглядом: плечі опущені, кроки важкі й неохочі. Такої Камілли Ведіче я ще ніколи не бачив. Це була зовсім інша її сторона.
Айріс ішла поруч зі мною й тихо хихикнула, прикриваючи рот долонею, коли кинула погляд назад на Каміллу, що трималася на відстані.
— Хіба вона не мила? Вона дуже азартна, тож коли в чомусь програє, певний час отак дується.
— Я й уявити не міг, що кандидатка на «Меч Священної Імперії» може мати такий вираз обличчя, — відповів я.
— Це просто означає, що твої навички слідопитства справді вражаючі, — очі Айріс засяяли. — Але все ж… як тобі вдалося так точно визначити маршрут демонічного чудовиська з одного погляду?
Мені хотілося сказати: після тисяч полювань на демонічних істот такі речі помічаєш автоматично.
Але про минуле життя говорити я не міг.
— Це… просто пощастило, — зрештою сказав я.
— Хм. Не схоже на удачу, — Айріс не стала допитуватися далі й просто мовчки рушила слідом.
Ми ще хвилин десять ішли слідом, аж раптом крізь густі зарості я помітив темний силует, що пригнувся до землі й рухався крадькома.
— Знайшли.
Істота була близько двох метрів завдовжки. Загалом нагадувала кота, але замість пащі мала гострий дзьоб, наче в птаха, а між двома очима світився третій — моторошним червоним світлом.
Триокий демонічний монстр…
Чим більше очей у демонічної істоти, тим далі вона відхилилася від первісної форми й тим сильнішою стала. Однак цей був ще на ранній стадії мутації. Розмір і деякі риси змінилися, але до повноцінного чудовиська йому було далеко. Ідеально для навчального завдання.
Звісно, навіть низькорівневе демонічне чудовисько залишалося смертельно небезпечним. Воно рухалося значно швидше за будь-яку дику тварину, мало силу, здатну легко розірвати людину, й було невразливим до звичайної зброї без мани.
Котячі типи особливо небезпечні, — подумав я. — Вони часто швидші навіть за багатші на очі істоти.
Очевидно, саме тому для вправи обрали котячого демона під тему «відстеження та захоплення».
Потрібно діяти швидко й знешкодити його до того, як воно нас помітить.
Я вже збирався рвонути вперед, як раптом уперед ступила Камілла. Схоже, вона хотіла відновити свою репутацію.
— Я піду, — сказала вона.
— Котячі демони дуже швидкі. Ти впевнена? — запитав я.
— Хмф. Не хвилюйся. Я не настільки повільна, щоб дати йому втекти, — упевнено відповіла вона. І це не звучало як порожнє хизування.
— Гаразд. Я перекрию шлях відступу. Ти — збивай його, — сказав я.
— Зрозуміло.
Я вже збирався рушити, але Айріс зупинила мене.
— Зачекай. Дозволь мені спершу накласти благословення.
Айріс склала руки, немов у молитві. М’яке сяйво вирвалося зі стигмати її душі й огорнуло нас. Відчуття було таке, ніби я щойно прокинувся після глибокого, відновлювального сну. Втома зникла, а тіло наповнилося силою.
Давно це було…
Скільки часу минуло з того моменту, як я востаннє отримував благословення Айріс?
Звісно, порівняно з тими благословеннями, які вона дарувала в моєму минулому житті, це було слабко й ледь відчутно. Але сам факт, що я знову міг його отримати, стискав груди від емоцій.
Побачивши, що я замислився, Айріс занепокоєно спитала:
— Дейле? Щось не так?
— А, ні. Усе гаразд, — відповів я. Зараз не час для сентиментів.
Я обережно заглушив кроки й зайняв позицію, перекриваючи шлях відступу. Коли був готовий, глянув на Каміллу. Вона чекала мого сигналу, зібрана й готова кинутися вперед будь-якої миті.
Я думав, що вона рвоне без команди, — здивувався я. — Отже, вона достатньо розсудлива, щоб не дати емоціям взяти гору.
Добре. Саме так і має поводитися та, хто справді хоче захистити Айріс.
Я знову зосередився на демонічному чудовиську. Як і очікувалося, воно було не в найкращому стані. Магічні обмежувачі на лапах і пащі дратували його, змушуючи нервово сіпатися.
— Зараз, — сказав я.
Камілла рвонула вперед із вибуховою швидкістю, миттєво скоротивши дистанцію.
Це мене навіть здивувало. Я був готовий підстрахувати, якщо вона проґавить момент.
Схоже, допомога не потрібна.
Вона не перебільшувала, говорячи про свою швидкість.
Щойно звір помітив рух, Камілла вдарила його ногою в живіт.
Глухий удар. Істота завила й захлинулася темною кров’ю. Навіть похитнувшись, вона спробувала розвернутися й утекти, але Камілла вгатила піхвами меча по потилиці.
— Не так швидко!
Ноги чудовиська підломилися, і воно впало на землю.
Айріс вибігла з кущів.
— Чудова робота, Камілло!
— Кхм. Для мене це дрібниця, — відповіла та.
— Ти була неймовірна!
— Е-хе-хе…
— Я тебе люблю!
— Ой, пані, ну що ви. Не варто так хвалити мене за таку дрібну справу…
Вона явно насолоджується, — подумав я.
Айріс усміхнулася до мене, спостерігаючи за Каміллою.
— Хіба вона не мила?
Вона говорила так, ніби хизувалася домашнім улюбленцем.
До речі… Айріс і мене колись так само сприймала.
Особливо в ліжку…
Кхм.
Я рішуче відігнав цю думку й підійшов до поваленого чудовиська.
Піднісши ліве зап’ястя, я наблизив Герой-годинник до магічного пристрою на його пащі.
— Спершу зафіксуємо захоплення.
Пролунав м’який сигнал, і з’явився голографічний екран.
[Захоплення підтверджено для групи Айріс, Камілли Ведіче та Дейла Хана.]
Чудово. Один є.
Може, рушимо за наступним?
Якщо поспішити, ми могли б зловити всіх трьох ще сьогодні.
Айріс усміхнулася мені так тепло, що це могло розтопити найхолодніше серце.
— Дякую тобі! Якби не ти, Дейле, ми б так швидко не впоралися.
Моя рішучість на мить похитнулася.
Ці очі — чисті, глибокі, немов безкрає небо — були зовсім не такими, як у моєму минулому житті. Вони змушували серце збиватися з ритму.
Можливо, варто відкласти план із захоплення всіх трьох за один день…
Це, мабуть, і на краще. У минулому на це пішло три виснажливі дні. Якщо ми впораємося за день — що буде з тренуванням інших курсантів?
Звісно, я робив це не тому, що хотів провести ніч наодинці з колишньою коханою. Абсолютно ні.
— До речі, якщо ми сьогодні не впіймаємо всіх трьох, нам доведеться ночувати в лісі? — спитала Айріс.
— Так. Професор Кейн сказав, що тренування не закінчиться, доки не будуть захоплені всі три, навіть якщо це займе кілька днів, — відповів я.

Минуло кілька годин пошуків, але жодних слідів другого чудовиська ми так і не знайшли.
Небо поступово темніло. Я цокнув язиком, удаючи роздратування.
— Ех. Схоже, доведеться ночувати тут. Я так хотів сьогодні все завершити й відпочити, але, мабуть, не судилося.
— Ти звучиш надто задоволено, — підозріло сказала Камілла.
— Ей, за кого ти мене маєш? — обурився я.
Вона глянула гостро й попереджувально:
— Хмф. Якщо я помічу в тебе хоч якісь непристойні думки лише тому, що ми ночуємо разом, тобі це так просто не зійде з рук.
Я хмикнув.
— Повір, після ночі на холодній землі з вітром, що пробирає до кісток, сил на такі дурниці не залишиться.
Вона здригнулася. Попри попередні тренування, це була перша ночівля просто на голій землі. Камілла ковтнула слину, глянувши вниз.
— Земля — неминуче, але якщо проблема лише в холоді, я можу накласти благословення, — сказала Айріс.
Я зробив вигляд, що здивований.
— О? Я й не знав, що благословення можуть таке.
— Кхм. Я ж усе-таки Свята, — гордо сказала Айріс і, всміхнувшись, випрямилася, випинаючи груди.
Її облягаючий тренувальний одяг натягнувся так, ніби от-от трісне.
Ох…
Я бачив їх безліч разів. Торкався. Але побачити знову — після стількох років — це було зовсім інше.
— Т-ти! Негайно припини дивитися! — вигукнула Камілла. — Пані! Я ж казала, що ця поза небезпечна!
— Дивно. Коли ти так робила раніше, я нічого не чула, — невинно відповіла Айріс.
— Щ-що за нісенітниця?! Я-я перепрошую!
— Ой, тепер мені боляче, — драматично зітхнула Айріс, витираючи кутики очей.
Камілла запанікувала й почала кланятися, безпорадно вибачаючись.
У Айріс була така грайлива сторона?
Я ніколи цього не бачив у минулому житті. Це наповнило мене дивним теплим смутком.
Раптом тишу лісу прорізало гучне бурчання живота.
Айріс почервоніла.
— Кхм… Я… сьогодні не поснідала як слід, тож, мабуть, трохи зголодніла.
Камілла винувато сказала:
— Вибачте. Я не думала, що доведеться ночувати, тож не взяла їжі.
— Все добре, — усміхнулася Айріс, хоча в її погляді промайнув легкий смуток.
— Якщо йдеться про їжу — я все передбачив, — сказав я.
— Справді? — Айріс пожвавішала.
— Ти щось приніс? — не повірила Камілла.
— Звісно. На всіх трьох, — я дістав із сумки пакунки.
— Що це? — насторожено спитала Камілла, дивлячись на яскраво-червону упаковку.
— Рамен.
— Рамен? Це ж та їжа, якою харчуються бідняки Республіки? — зацікавлено сказала Айріс.
— Щ-що?! Т-ти збирався годувати Святу такою їжею?! — Камілла вибухнула.
— Ей, не суди, поки не спробуєш. Смак — неймовірний. Айріс, думаю, тобі сподобається.
У минулому житті вона була від нього в захваті.
— І звідки ти так добре знаєш смаки пані? — фиркнула Камілла. — Пані їсть лише вишукані страви від найкращих кухарів Священної Імперії!
— Забагато слів для того, хто ось-ось їстиме задарма, — відповів я.
— Угх… Я… прошу вибачення.
Вона здалася.
Я розвів багаття, закип’ятив воду.
— Готово.
— Вау! — очі Айріс засяяли.
— Кхм… ну… пахне непогано, — неохоче визнала Камілла.
Я подав палички.
— Ви ж не звикли до них?
— Я вмію, — сказала Айріс.
— Я теж, — додала Камілла.
Айріс взяла локшину… і засяяла, затупотівши ніжками.
— Мммм! О Боже! Що це таке?! Це… це неймовірно!!!
Я занімів.
— Кхм… тобто… я завжди думала, що це проста їжа, але… вона доволі… пристойна, — поспіхом виправилася Айріс.
— Ем… радий, що тобі сподобалося, — відповів я.
Здається, цього разу реакція була навіть сильнішою.