༺ Люсь (3) ༻
Був дуже свіжий ранок.
Я так добре не спав з того дня, як переміг Відлюдника Гарзію.
Температура швидко спала. Схоже, вплив зцілювальної магії Люсь був величезним.
Тіло відчувалося легким, тож я вийшов з гуртожитку Доріс-хол для студентів нижчого рівня, стримуючи бажання побігти.
Хоча внутрішні зручності Доріс-холу були гіршими й застарілими порівняно з іншими гуртожитками, навколишній сад із пишною зеленню та коринфськими колонами в поєднанні з дизайном створювали прекрасну атмосферу.
Я легкою ходою попрямував до воріт гуртожитку. Раптом помітив хлопців, що виходили з воріт — у всіх були дивні вирази облич. Це були студенти-чоловіки з Доріс-холу, які, як і я, йшли до академії.
Вони проходили повз ріг біля входу, крадькома поглядаючи й косо дивлячись убік.
«Чого всі так червоніють?»
Зрозуміло було б, якби це стосувалося Дороті Хартнови.
Подумавши це як жарт, я вийшов за двері.
Погляд пішов у напрямку, куди дивилися хлопці. На мить очі засліпило, наче ефект ореолу, коли бачиш красивого чи гарну знаменитість. Саме таке відчуття.
Там стояла дівчина, тримаючи сумку обома руками. Довге пряме рожево-золотисте волосся було прикрашене косами кольору метелика морфо по обидва боки голови — типовий приклад шляхетної леді. Яскраве сонячне світло, що падало на неї, робило її красу ще помітнішою.
Щойно її блакитні, океанічні очі повернулися до мене, я ковтнув повітря.
«Привіт, Ісаак.»
Це була вона. Люсь Елтанія.
Вона привіталася яскравою посмішкою й помахала мені правою рукою.
Погляди хлопців, що проходили повз, тепер повернулися до мене.
…Я влип.
«Погода сьогодні чудова, правда?»
Я в шоці дивився на Люсь, яка видала банальну фразу, наче репетирувала її багато разів.
Я мав би бути обережнішим у такій ситуації, але раптом привернув увагу всіх і опинився в пастці.
«Що з твоїм виразом обличчя? Погода погана?»
Ця дівчина… Погода в моєму серці — це те що, погано.
Було очевидно, чому я не хотів, щоб студенти бачили мене з Каєю.
Я все ще був простолюдином класу D.
Якби Каю — шляхетну дівчину класу A з герцогського роду Астреан — побачили, як вона їсть чи тусується з кимось на кшталт мене, це природно привернуло б увагу інших студентів. Це стало б ідеальною темою для розмов серед першокурсників.
І такі чутки несли ризик дійти до вух Аліси Керрол.
Не варто розглядати випадок, коли Аліса просто проходить повз і щось почує. Вона була надто зайнята як президент Студентської ради, тому не ходила до студентської їдальні, а відпочивала, наодинці.
Найбільше я мав остерігатися підлеглого Аліси серед моїх однокласників. Ця людина була потенційним членом Студентської ради, завербованим Алісою, і доповідала їй усі тенденції серед першокурсників, які вдавалося дізнатися.
І це не лише Студентська рада. Окрім неї, в Академії Мархен існувала студентська фракція під назвою «Чотири Сузір’я».
Якщо порівнювати з корейською політичною системою, члени Чотирьох Сузір’їв, які увійшли до Студентської ради, були б правлячою партією, а решта — опозицією чи іншими партіями. Звичайно, деталі відрізнялися.
Були також першокурсники-потенційні члени, яких уже заздалегідь завербували до Чотирьох Сузір’їв. Ці першокурсники збирали інформацію й передавали її своїм фракціям. Вони були своєрідними шпигунами.
Це робилося з двох причин. По-перше, щоб зібрати інформацію про студентів, яких хотіли завербувати до своєї фракції. По-друге, щоб виявити потенційних кандидатів, корисних для інших фракцій.
Їхньою кінцевою метою було висунути президента Студентської ради зі своєї фракції, і в разі успіху вони отримували б величезну владу в академії.
Аліса, мабуть, використала б це як привід, щоб знайти порушника й зупинити його.
Можливо, факт, що я використав 5-зіркову магію під час оцінювання дуелей, уже дійшов до її вух. Але оскільки були студенти, які вразили ще більше, ця інформація, ймовірно, загубилася.
Та все ж…
«Давай поїмо разом, Ісаак.»
Це було під час обіду в студентській їдальні магічного відділення. Раптом Люсь підійшла до мене, поставила свій піднос і сіла навпроти.
Погляди студентів навколо кололи. Усі виглядали здивованими. Деякі були настільки розгублені, що апельсиновий сік капав їм із рота.
«Люсь Елтанія їсть з Ісааком…?»
«Ні, не може бути…»
«Це вперше бачу, як перша посміхається.»
«Я теж…»
«Що це за пара…?»
Звичайно, випадкові обіди з Емі чи компанією Матео ніколи не привертали такої уваги.
Але Люсь була першою серед першокурсників магічного відділення престижної Академії Мархен. Вона була об’єктом заздрощів багатьох студентів.
До того ж, вона славилася тим, що завжди була холодною й байдужою.
Її драматичний поворот настрою, коли вона показувала лише світлу сторону лише мені, не міг не привернути увагу студентів.
«Наче обідаєш із знаменитістю.»
Я подумав, чи не час сказати фразу «не розумію, чи їжа проходить через рот, чи через ніс», бо саме так я зараз почувався.
«Як пройшли заняття?»
Люсь посміхнулася, знову видавши банальну фразу.
«Згадав, що маю справи. Пішов першим.»
«А…!»
Я поспішно встав із підносом і швидко втік.
Люсь простягнула до мене руку, ніби благаючи не йти, але я не міг здатися.
Орфін-хол, клас D.
Очі всіх студентів були прикуті до мене. Те саме стосувалося Іана, на щоці якого красувався пластир після вчорашньої бійки з фамільяром Рексом.
Не дивно, бо поруч зі мною сиділа перша з рожевато-золотим волоссям і дивилася на мене. Вона сперлася ліктями на стіл і поклала щоки на долоні, а справжній власник місця стояв позаду, не наважуючись заговорити й нервово переминався з ноги на ногу.
«Люсь, заняття ось-ось почнуться. Чи не варто тобі повернутися…?»
«Повернуся, коли почнуться.»
Це був клас D. Водночас Люсь належала до класу A, куди потрапляли лише п’ятеро найкращих, і вона була першою серед них.
Саме її присутність у цій аудиторії робила повітря неймовірно важким.
«Які стосунки між першою і Ісааком?»
«Хіба не відчувається? Бажання бути ближче до того, хто подобається…»
«До першої?»
«Це взагалі питання?»
Я чув шепіт студентів. Справді… це дуже мене непокоїть.
Вибір, який я зробив, з полегшенням думаючи, що вона не впізнала мене як Грьоонга, призвів до таких руйнівних наслідків.
«Люсь, я ж казав — не роби так, бо ти надто помітна…»
«Але я хочу бути поруч із тобою…»
Я говорив тихо, але студенти з хорошим слухом, схоже, зрозуміли, і їхні очі розширилися.
«Чув? Ісаак просить першу піти…!»
«Навпаки, перша благає?»
«Ти жартуєш?»
Я втратив дар мови.
Саме тоді до аудиторії увійшов професор Фернандо Фрост.
«Починаємо заняття… гм?»
Професор Фернандо, що стояв біля кафедри, збирався говорити, але завмер, побачивши мене й Люсь.
«Ви — Люсь Елтанія з класу A. Що ви тут робите?»
«…….»
Гооооо-
Очі Люсь різко повернулися до професора Фернандо. Це був холодний погляд, наче вбивча погроза.
І на мить усі студенти в аудиторії відчули потужний потік мани. Мені не потрібна була [Психологічна проникливість], щоб зрозуміти — всі злякалися.
Мене пройняв холод, усе тіло затремтіло…
Люсь мала звичку ставати в захисну позу, коли хтось до неї звертався. Навіть якщо це був професор.
Професор Фернандо, який відповідав за оцінювання виступів і іспитів першокурсників магічного відділення, мусив добре знати характер Люсь. Можливо, тому він лише злегка примружив очі й не відреагував.
«Я йду. Побачимося пізніше, Ісаак.»
Тому в тебе й немає друзів, дурненька.
Звичайно, я цього не сказав, а просто помахав рукою й відпустив її. Бо злякався.
Власник місця, де сиділа Люсь, нарешті повернув собі стілець і з полегшенням зітхнув.
Він виглядав так, ніби хотів зі мною посперечатися, але раптом замовк, наче миша. Мабуть, зрозумів, що чіпати мене — значить чіпати Люсь.
Після цього.
Професор Фернандо відкашлявся «Хммм» і почав говорити серйозно.
«Перед початком лекції хочу оголосити наступне оцінювання виступу.»
Це було останнє оцінювання перед кінцем семестру.
«Ми оцінюватимемо ваші навички магічного ремесла. Як я вже згадував на попередній лекції, магічне ремесло має дуже високу ефективність як спосіб тренування контролю мани.»
Використання мани для створення предметів ремесла називалося магічним ремеслом.
Хоча це називали ремеслом, насправді це було більше мистецтвом, що шукало «минущу красу», а не практичну користь як товар. Складність сильно залежала від дизайну, і використовувалося переважно на виступах.
До того ж, ефективність і контроль мани відігравали величезну роль у формуванні елементальної мани в потрібну форму. Разом ці дві здібності називалися майстерністю мани.
До речі, чим вища ефективність магії — тим менше мани потрібно для заклинання.
Зі зростанням контролю мани ставало можливим витонченіше формувати магію за власною волею. Це означало, що я міг би зробити ту грубу льодову драбину, якою втік із Чарльз-холу, набагато кращою.
До того ж, це прискорювало швидкість касту магії. У моєму випадку можна було б скоротити час підготовки для активації [Крижаного вибуху].
«У грі це був просто діалог, а тут — реальність.»
Ну, можна вважати це частиною тренування.
«Тема — “Елементальна квітка”. Для елементів льоду чи каменю — це рівень 3. Для інших елементів — рівень 2.»
Це було природно.
Для льоду чи каменю, щойно елементальна квітка створена, залишалося лише остаточне різьблення.
Для елементів вогню, води, блискавки чи вітру потрібно було постійно підтримувати форму квітки, що вимагало вищого рівня майстерності мани.
«Наприклад, дивіться в підручнику. Ефективніше практикувати елементальні квіти парами, допомагаючи один одному. Оцінювання виступу буде через три дні, саме в цей час. Практикуйте ретельно. Все. Починаємо лекцію.»
Коли один студент запитав: «Професоре, а якщо в мене немає друзів?!», професор Фернандо холодно відповів: «Тоді роби сам.»
Я все ще був недосвідченим у використанні магії. Це могло стати чудовою можливістю зосередитися на розвитку майстерності мани протягом трьох днів.
«Лекція закінчилася?»
Щойно заняття скінчилися, Люсь привітала мене біля дверей аудиторії, наче чекала.
На мить по спині пробіг холодок, але я глибоко вдихнув і спробував зберегти спокій.
Наскільки я знаю, це був перший раз, коли Люсь завела друга. Вона завжди жила із закритим серцем для інших, тож не знала, як визначати емоційну дистанцію, тому чіплялася до мене настільки, що це ставало тягарем. Її брак здорового глузду також сприяв цьому.
«Що ж робити?»
У ❰Магічній Лицарці Мархен❱ Люсь взагалі не заводила друзів. Єдиною причиною, чому вона хоч трохи вийшла з ролі самітниці, була романтика з головним героєм.
Тому дружба з Люсь була сферою, де мої знання гри не застосовувалися. Як я вже казав, я природно припустив, що це буде легка дружба на кшталт Емі та компанії Матео, але це була помилка.
Я зітхнув.
Врешті-решт я пішов зі школи разом із Люсь.
Поки ми ходили територією академії, погляди студентів магічного відділення були прикуті до мене; очі, сповнені заздрощів, образи й сумнівів, спрямовувалися на мене одночасно.
Це було природно, скільки б разів я не повторював. Люсь була першою серед першокурсників магічного відділення, офіційною героїнею гри, входила до топ-5 за красою в усій академії, і при цьому показувала мені посмішку, якої ніколи не показувала нікому іншому. Не кажучи вже про те, що вона ходила за мною слідом.
Ці діти дійсно змушують моє серце страждати гірко-солодко…
За нормальних обставин я б відчував гордість, але з огляду на мою позицію — лише безпорадність.
«Що за чорт.»
Я не ненавидів Люсь, але не міг дозволити їй чіплятися до мене, наче жуйка.
«Люсь, мені треба кудись піти…»
«Невже не можеш побути зі мною ще трохи?»
Люсь опустила голову, наче знала, що я скажу.
«Я знаю, що тобі треба тренуватися, але хоч трохи… сьогодні мені було так весело…»
Ох, не стимулюй мої емоції. Серце крається.
Судячи з реакції Люсь, розставання з нею саме зараз могло б дати зворотний ефект.
Її бажання тусуватися з другом лише підживлювало б її, тож завтра могло бути ще гірше, ніж сьогодні. А якщо вона піде за своїми почуттями й викраде та ув’язнить головного героя — це Додатковий Поганий Кінець №13.
Це була термінова місія. Мені потрібно було скоротити час, проведений із Люсь. Лише до рівня моїх нинішніх друзів.
Тому сьогодні краще виконати бажання Люсь, провести з нею ще трохи часу, а потім серйозно поговорити.
Випадково в мене була ідеальна відмовка — щось корисне для мене й таке, що сподобається бажанню Люсь проводити зі мною більше часу.
«Відтепер я збираюся практикувати створення елементальної квітки. У класу A ж та сама тема для оцінювання виступу?»
«Так, хочеш, щоб я допомогла?»
Її перша відповідь була не «Хочеш зробити разом?», а «Хочеш, щоб я допомогла?». Для Люсь створення елементальної квітки, схоже, було дрібницею.
У будь-якому разі, якщо мені допоможе хтось із чудовим контролем мани, як Люсь, я буду лише радий.
«Тоді прошу в турботу.»
На обличчі Люсь розлилася ніжна посмішка.
Ми з Люсь повернулися до Орфін-холу й знайшли порожню аудиторію.
Двері маленької аудиторії були відчинені. Ми зайшли всередину й сіли навпроти один одного за одним столом. Я зняв пальто й повісив його на спинку горіхового стільця поруч.
Вечір. Світло заходу сонця просочувалося крізь вікна в аудиторію. Проте ще не час вмикати світлову лампу.
«По-перше, елементальна квітка, яку вимагають від мене — це рівень 3, так? А оскільки ти користувач води, то в тебе рівень 2.»
«Ісаак, ти вмієш це робити?»
«До рівня 2 впораюся, але рівень 3 здається трохи складним.»
Я дістав підручник і відкрив розділ магічного ремесла, щоб подивитися приклад елементальної квітки рівня 3.
Там була картинка моделі гортензії, і вона виглядала досить загрозливо.
«Почнемо з розминки.»
Я закотив рукава сорочки й почав спрямовувати ману обома руками на стіл, створюючи льодові вироби.
「Генерація Льоду (Елемент Льоду, ★1)」
Спочатку я зробив легку модель — маля бегемота й гармату.
«Що це? Виглядає мило.»
«Це маля бегемота. Хто торкнеться — влипне.»
«О, то буває й таке… А це що? Ніколи не бачила.»
«Нео Армстронг Циклон Джет Армстронг Гармата.»
«Не знаю, що це, але виглядає дуже завершено.»
Гаразд, я можу це зробити.
Далі я впорався з рівнем 1. Проста елементальна квітка з кількома пелюстками, а потім трохи складніша рівня 2. Люсь тихо плеснула в долоні й вигукнула: «Вау, чудово.»
Збуджений, я перейшов до рівня 3 — льодової гортензії.
«Я теж спробую», — сказала Люсь і почала створювати свою елементальну квітку, спрямовуючи водну ману з місця.
「Генерація Води (Елемент Води, ★1)」
Голова мало не вибухала, намагаючись стежити за дизайном кожного пелюстка. Контролювати ману так делікатно було неймовірно важко.
Врешті-решт те, що я зробив, було просто брилою льоду з дірками тут і там, наче граніт. Рівень 3 був для мене занадто…
Натомість на стороні Люсь з’явилася дуже витончена й деталізована модель гортензії. Елемент води підтримував форму гортензії, демонструючи неймовірно швидкий і складний потік води. Наче в цій квітці встановився новий закон фізики.
「……。」
「……。」
Перед нами були найкращий і найгірший результати, і ми з Люсь замовкли.
«Д-досить добре.»
Це я першим порушив тишу похвалою. Це була дійсно вражаюча досконалість…
Але це трохи зачепило мою гордість.
Якби мені допомогла Люсь, яка так добре це робить, я міг би покращити навички магічного ремесла набагато швидше, ніж сам.
«Я допоможу тобі, Ісаак.»
«Дякую… га?»
Раптом Люсь поклала свої руки поверх моїх.
Я здригнувся від несподіваного фізичного контакту, але швидко опанував себе, коли Люсь почала виливати ману, створюючи форму з води. Я почав спрямовувати свою льодову ману в цю форму.
«Не елементуй ману; просто дай їй вільно текти поки що. І запам’ятай це відчуття.»
Інтимний тон Люсь лоскотав мені вуха.
Її бліді, тонкі руки були м’якими й теплими на дотик. Її водна мана ніжно текла через тильну сторону моєї долоні.
Світло-блакитна льодова мана, яка ще не була елементована, ставала витонченою гортензією. Моя мана ідеально лягала у форму, створену водною маною Люсь.
Це було схоже на наливання напою у форму й заморожування, щоб отримати морозивко.
Навіть вода, створена Люсь, текла так швидко, що не було жодних ознак замерзання під впливом моєї льодової мани.
«Вау, неймовірно.»
Як щось настільки складне може стати таким легким? Модель гортензії, настільки витончена, що важко повірити, ніби її зроблено моєю маною, ось-ось завершилася…
«Зараз відпущу.»
«Ще ні!»
«Ааа!»
Коли Люсь раптом спробувала відпустити свою ману, я поспішно її зупинив. Я ще не перетворив свою ману на лід, бо хотів створити гортензію вищої якості.
Натомість Люсь уже прибрала форму квітки, перш ніж я встиг щось сказати.
Але щойно вона почула мій голос, спробувала знову елементувати відпущену ману, але було запізно.
Врешті-решт моя мана, яка ще не була в елементальному стані, і мана Люсь зіткнулися й спричинили елементальну реакцію.
Винним було силове поле мани. Це сила, що відштовхує ману одну від одної. Вона виникає, коли стикається мана, що ще не елементована; явище, яке з’являється лише між маною живих істот.
Саме тому я не міг використати трюк активації [Генерації Льоду] всередині тіла ворога.
Зрештою нестабільний елемент води й моя льодова мана розлетілися в усі боки, наче з лійки.
Чаааааааххх-
Світло-блакитна льодова мана розсипалася в повітрі, а вода з мани Люсь бризнула на наші тіла.
Не встигли озирнутися — ми були мокрі, наче миші.
З мого мокрого волосся крапля за краплею падала вода. Люсь дивилася на мене, її обличчя теж було мокрим.
Тиша тривала, поки ми дивилися один одному в очі, коли…
«Пухахаха.»
…Люсь голосно розсміялася.
«Ахахахахаха! Ха-ха-ха-ха!»
…З чого ти смієшся, дівчино?
Люсь сміялася, витираючи сльози з очей. Наче побачила в комедійній програмі жарт, який їй ідеально пасує, і почала реготати на повну.
Чесно кажучи, я теж вважав усю ситуацію кумедною.
Чим більше я про це думав, тим смішніше ставало, і я теж почав голосно сміятися. Мабуть, під впливом сміху Люсь.
«Ой, так смішно…! Живіт болить…»
Якщо подумати, це був перший раз, коли я бачив, як Люсь так щасливо й голосно сміється. У ❰Магічній Лицарці Мархен❱ вона завжди мала стримане обличчя, лише зрідка демонструючи ніжну посмішку.
Це було дивне відчуття.
«…Мене вдарило прямо в обличчя.»
«Ха-ха-ха-ха!»
Коли я сказав щось абсурдне, Люсь знову вибухнула сміхом.
Я теж розреготався, і ми обидва радісно сміялися деякий час.
«Ой, я витру.»
Невдовзі Люсь дістала хустинку з кишені шкільної форми, що висіла на стільці поруч, встала й нахилилася до мене, спершись верхньою частиною тіла на стіл.
«Могла б просто “випарити”, знаєш.»
«Неможливо позбутися водної магії, яка вбралася в одяг.»
Люсь відповіла, витираючи мені обличчя хустинкою.
«Випарити» було схоже на мій Розмороз. Це скасування власної водної магії.
Якщо подумати, навіть у ❰Магічній Лицарці Мархен❱ після використання водної магії й випарювання мокрий одяг не висихав. Так само й коли одяг забруднювався. Можна було лише позбутися застояної води.
Поки я про це думав, підняв очі й затамував подих від екстазу, що розлився перед моїм зором.
Груди Люсь, які впевнено випирали, були прямо перед моїм носом.
Через мокру білу сорочку просвічувала чорна білизна. Мої очі метнулися вбік, потім назад до заворожуючого виду, потім знову вбік.
«Куди дивишся?»
«…!»
Наче сцена з трилера, серце впало.
Я підняв голову з почуттям провини й побачив обличчя Люсь, що дивилося на мене зверху.
Її обличчя сяяло веселощами, щоки залилися рожевим рум’янцем. На юному обличчі, вологому від поту, розлилася пустотлива посмішка, що виблискувала в теплому сяйві заходу сонця.
«Ісаак, ти збоченець.»
Інтимний голос Люсь лоскотав мені вуха, наче перо.
Цей короткий момент відчувався як вічність.