༺ Люсь (1) ༻
Академія видала студентам офіційну заяву після завершення оцінювання дуелей: наразі триває розслідування причин частого з’явлення демонів, і будуть вжиті найкращі заходи безпеки, щоб жоден студент не постраждав.
Навчальний процес тривав як завжди, наче нічого й не сталося. Деякі студенти протестували, що академія щось приховує й вимагають правди, але вони були в меншості.
«Звичайно, це нелогічна ситуація.»
Істота, що загрожує людським життям, з’являлася кілька разів, а академія просто повернулася до звичного режиму, хоча студент чи професор мало не загинув.
Навіть якщо вважати демонів природними катастрофами — це все одно не мало сенсу.
Та насправді рада директорів, директорка й весь академічний персонал працювали день і ніч, щоб опанувати ситуацію. Якщо тільки людина не жила під каменем — кожен студент знав про це.
Але до кінця першого семестру 1-го курсу — Підкорення Громового Птаха — ситуація остаточно вийде з-під контролю й стане настільки масштабною, що доведеться залучати навіть Імперських Лицарів.
І саме це стане поштовхом для згуртування так званої «Золотої Генерації», до якої входили відносно непомітна принцеса, свята, що володіє божественною силою (фізичною), і соціопатична жриця зі Сходу. Принцеса планувала вступити до школи з самого початку, свята прийшла через почуття справедливості й бажання протистояти темряві цього світу… ні, через любов до перемог. А жриця мала власні плани.
Я не був упевнений, але здавалося, що люди з особливим статусом чи походженням мали досить дивний спосіб мислення. Якщо я виживу — вони, Золота Генерація, стануть моїми молодшими.
«Але це потім…»
Зараз важливо те, що оригінальна історія сильно викривлена.
Під час оцінювання дуелей з’явився фінальний бос 6 акту, 3 сцени — Ілюзорний Ліфа. Через свою балакучість він видав професорові Фернандо важливу інформацію.
Сам факт існування «крота».
Як я, простий простолюдин, дізнався про це? Звичайно, завдяки спостереженню за основним персоналом академії через [Психологічну проникливість] — і там було чітко: «Хвилюється за майбутнє, бо в академії є кріт у демонів».
У такому разі мені потрібно підготуватися до IF-сценарію — коли правда про те, що Аліса є «головним ляльководом», розкриється раніше, ніж в оригіналі.
Для довідки: навіть [Все у світі] Дороті не змогла виявити, що Аліса — та, хто керує всім з-за лаштунків. Тому що в Аліси є унікальна риса — [Парадокс Червоної Королеви].
Висновок: ніхто не може прочитати психологію чи сутність Аліси.
«У будь-якому разі, треба готуватися до ситуації, коли особа Аліси розкриється раніше, ніж очікувалося…»
「Обвал скелі (Елемент Каменю, ★4)」
Кооооооооонг───!!
«Угхх!!»
Аааааа!!
Боляче!!
«Я ж казав — тримати в межах помірності, не вище 3 зірок…!»
Жовті світляні брили вдарили в моє тіло, зіштовхуючись між собою й викликаючи вибух мани.
Від удару моє тіло перекотилося по траві й гупнуло об дерево.
Фух, це було несподівано…
Я застогнав і зумів підняти верхню частину тулуба.
Істота, що збила мене з ніг, — маленький голем, який нахилив голову. Його тіло було з міцного каменю, який виглядав неймовірно твердим.
Це був мій 3-зірковий фамільяр елемента каменю — Еден.
[Кюу─?]
Не прикидайся миленьким, нахиливши голову. Тобі це не пасує.
[Еден]
Рівень: 48
Раса: Магічний звір
Елемент: Камінь
Небезпека: X
Психологія: [Хоче виглядати миленьким для тебе. Кю.]
Два дні тому в мене була нагода викликати фамільяра під час ❰Магічної Лицарки Мархен❱ «Акт 3, Розділ 2, Фамільяр». Студенти по черзі викликали фамільярів через коло виклику.
Я хвилювався, що будуть несподівані змінні, як під час оцінювання дуелей, але на щастя, все пройшло безпечно, без жодного інциденту.
Через коло виклику фамільярів можна було отримати максимум 4-зіркових. Починаючи з 5 зірок — потрібно було особисто зустрітися й укласти контракт.
Такий 3-зірковий, як Еден, перевершив мої очікування, тож я радісно підписав із ним контракт.
Головний герой Іан Фейрітейл, як і в оригіналі, викликав фамільяра вогняного елемента на ім’я «Рекс» — цілих 4 зірки. Він нагадував новонародженого тиранозавра, і за оригінальним сюжетом частини з фамільярами Іан та Рекс незабаром мали зіткнутися, щоб з’ясувати стосунки господаря й слуги.
В результаті Рекс стане партнером головного героя — Майстра Непритомності, і цього разу він переможе, бо демони йому не суперники.
«Ну, це те, що є.»
Треба зосередитися на своєму фамільярі.
Я підвівся, потираючи побитий живіт. Таку біль я міг би витримати ще три-чотири рази… ну, не зовсім.
Схоже, покарання за непослух — біль — до Едена не дійшло.
Непослух оцінюється за сприйняттям самого фамільяра. Він має усвідомлювати, що не виконує наказ господаря. Еден, здається, вважав, що чудово виконує мої накази.
Іншими словами, це також доказ того, що його інтелект настільки низький, що він навіть не зрозумів — щойно випущене заклинання було 4-зірковим.
Ну, це можна пояснити й навчити.
«Ну, боляче було менше, ніж я думав.»
Я тестував «Елементальний Браслет» — несподіваний предмет, отриманий після перемоги над Ілюзорним Ліфою, саме з Еденом.
Елементальний Браслет підвищує опір до певного елемента на «40». Магія цього елемента певного рівня вже не завдасть мені шкоди.
Ефект триває 24 години — тобто після активації через 24 години підвищений опір повертається до початкового стану. Тоді можна використати ефект знову.
Зараз я встановив опір на елемент каменю. Щоб змінити налаштування — достатньо просто повернути кільце на браслеті до гравіювання потрібного елемента.
Виявилося, ефект був набагато кращим, ніж я очікував. Якщо не потрапляти під високозіркові заклинання — боляче не було, і відкидало набагато менше.
Навіть якщо потрапити під 4-зіркову магію — просто боляче, і все. Ой, кого я обманюю? Боляче до чортиків, але без Елементального Браслета я б уже втратив свідомість.
А якби я носив Елементальний Браслет під час оцінювання дуелей?
Коли Трістан Хамфрі випустив [Вихор], я міг би дати йому по-справжньому, не відлетівши.
«Еден! 3 зірки! Пам’ятай — 3 зірки! Те, що ти щойно випустив — 4 зірки, більше так не роби!»
[Добре!]
Еден відповів, піднявши праву руку в повітря.
Його голос був радше нейтральним.
Прикидатися миленьким йому не пасувало, але чи тому що він мій фамільяр — серце наповнювалося теплом…
「Поховання в скелі (Елемент Каменю, ★4)」
Кудудудудудудудудудуду───!!
«Угххх!!!»
[Кюу?]
Цей дурень!
Якщо обирати найвищу будівлю на території Академії Мархен — це однозначно «Вежа Магії Гегал». Але оскільки вона лише має право користування на території академії, можна сказати, що це свого роду приватна компанія, яка до академії не має прямого відношення.
У Вежі Магії Гегал працювало багато магів із Мархен. Тому що в обмін на зайняття частини території академії випускникам Мархен, які складають вступний іспит, додавали бали. Сама вежа була настільки престижною, що часто згадувалася як можливий шлях кар’єри для студентів Мархен.
Весь верхній поверх використовувався виключно як лабораторія одного мага.
Це місце дозволялося відвідувати лише тим, хто відкривав їй своє серце. Професор Фернандо Фрост увійшов усередину.
Це була велика кругла кімната; безліч книг плавали в повітрі, стіни були ними заставлені. Скрізь виднілися сліди алхімії, а висока стеля була скляною, дозволяючи бачити чисте небо.
Посеред лабораторії на підлозі розвалилася жіноча чарівниця з каштановим волоссям. Невеликого зросту й статури, вона спокійно читала книгу, гойдаючи ногами.
Арія Ліліас — вчителька Фернандо й Майстриня Вежі Магії Гегал.
Вона підняла голову, байдуже глянула на Фернандо, а потім повернула погляд назад до книги.
«Прийшов привітатися, майстре.»
«Що сталося?»
«Хотів дещо запитати.»
«Навіть не спитав, як мої справи? Як і годиться моєму учневі — втратив манери.»
Арія Ліліас мала звичку говорити короткими реченнями.
«Твоє питання?»
«Ви чули останні новини з академії? Про демонів і чорного монстра?»
«Повтори цю нісенітницю.»
«У перший день оцінювання дуелей я мало не загинув від демона.»
Новина про те, що її учень мало не помер, привернула увагу Арії. Звичайно, вона й так знала. Оскільки Вежа Гегал розташована поруч із Мархен — вона не могла не чути новин про академію.
«Але чорний монстр мене захистив і навіть без проблем використав 9-зіркову магію. Передбачається, що цей монстр уже досягнув рівня Архімага.»
«І що?»
«Як ви це сприймаєте? Особу, яка раптом з’являється одного дня й одразу зникає.»
«…»
Чорний монстр.
Він вперше з’явився під час оцінювання розподілу по класах першокурсників магічного відділення й переміг демона, що раптово виник.
Під час цього оцінювання дуелей той монстр захистив професора Фернандо, перемігши могутнього демона, який створив інший світ.
«…Що думає академія?»
«Вони вважають того монстра демоном, який повстав проти інших демонів.»
«А ти що думаєш?»
«…»
«Гадаю, ти вже здогадався, але той монстр, мабуть, один із твоїх студентів.»
Це було саме те, про що Фернандо вже думав, тож він не став заперечувати.
«Одне ясно — той монстр намагався тебе захистити.»
У глибокому погляді Арії відбивалася постать Фернандо.
«Моя порада — не лізь. Не суй носа в таємниці того, хто намагається тебе захищати без жодної причини. Просто аналізуй і вирішуй причину появи демонів.»
«Можна спитати чому?»
«Гей.»
«…!»
За мить обличчя Арії опинилося прямо перед обличчям Фернандо. Вона підняла своє тіло телекінетичною магією.
З такої близької відстані, що їхні обличчя майже торкалися, байдужим тоном, але з сарказмом вона сказала:
«Ти досі не зрозумів? Той монстр прийшов, бо помітив аномалію в цій академії, якої навіть я не бачила. Він прийшов захищати людей цієї академії. Ти не можеш допомогти, тож не роби дурниць.»
«…»
Він знав, що чорний монстр на боці академії й намагається захищати людей.
Фернандо свідчив перед Комітетом з Розслідування Істини, що монстр — не ворог, але після численних обговорень дійшли висновку: «Чорний монстр, ймовірно, демон, що повстав проти інших демонів». Як іще він міг би знати, коли й де з’являться демони?
Більшість викладачів боялися монстра. Але Фернандо був іншим; він хотів бути на боці монстра — так само, як той студент був на його боці.
«Звичайно, майстре.»
Фернандо відповів спокійним голосом.
Небо почало темніти.
Люсь Елтанія, перша серед першокурсників магічного відділення, після довгої перерви прийшла на тренувальний майданчик практикувати магію блискавок і тепер поверталася до гуртожитку.
Коли всі погляди студентів були прикуті до неї, вона відчула себе перевантаженою й пішла через пів години.
Навіть коли вона йшла, студенти вигукували: «Як і слід було чекати від першої! Це значить, що їй достатньо тренуватися лише стільки…!?» — що лише ще більше її обтяжувало.
«Ой, справді? Це ж смішно!»
«Хіхіхі.»
Раптом Люсь помітила дівчат, що проходили повз вулицею. Вони йшли поруч, весело розмовляючи.
«Тоді побачимося завтра!»
«До завтра!»
Коли дороги розійшлися, дівчата помахали одна одній і розійшлися.
«…»
Це була звичайна сцена. Їсти разом, розмовляти разом, а наприкінці дня чекати наступної зустрічі.
Це була звичайна повсякденність інших студентів, яких вона завжди бачила, але ніколи не звертала уваги.
Але чомусь сьогодні ця картина ворухнула щось у серці Люсь.
Раптом у її голові сплив образ одного хлопця. Люсь почала йти іншим шляхом — замість прямо до гуртожитку вона обрала обхідний маршрут. Місцем, куди вона прийшла, був куточок саду Метеликів.
«Хммм, просто проходжу, просто проходжу…»
Навіть цим шляхом можна дістатися до гуртожитку, тож це правильний маршрут. Просто він займає в п’ять разів більше часу, ніж звичайний.
Дорога в кінці саду Метеликів зазвичай була безлюдною. Лише спів комах лунав голосно.
«Ось він.»
Погляд Люсь метушився в усі боки, поки не зупинився на Ісааку в куточку саду. Це дійсно був збіг.
У перший день оцінювання дуелей Ісаак програв магії Трістана Хамфрі. Усі присутні мусили відчути величезну різницю в магічній силі між ними.
Яким розчарованим мусив бути Ісаак, коли відчув ту непереборну стіну. Навпаки — він прикинувся, ніби його це не зачепило, і спогад про нього, який виглядав жалюгідніше, знову сплив у пам’яті.
Та розчарування його не зупинило. Під час наступних дуелей він демонстрував палаюче бажання.
«Я була рада.»
Побачивши це, Люсь відчула задоволення.
Розмірковуючи про оцінювання дуелей у голові, вона раптом згадала інцидент із появою демона.
«Грьооонг…»
Грьоонг знову з’явився. Казали, що він захистив професора Фернандо й знову зник. Якби вона зосередила сприйняття мани — можливо, помітила б його появу. Шкода, що не зробила.
Кожного разу, коли вона думала про того монстра, відчувала тонке емоційне відчуття, якого раніше не знала. Це не було неприємним — радше приємним.
Нещодавно Люсь зрозуміла справжню природу цього почуття. Це було бажання «пізнати когось…»
Саме тому вона витратила чимало часу, вивчаючи концепцію «дружби» через книги. Але чим більше вона читала — тим важче їй було зрозуміти, що таке друг.
Як люди сприймають і приймають це невизначене поняття так природно? Це дійсно дивно.
І нещодавно з’явилася ще одна людина, з якою вона хотіла подружитися.
Хлопець із хвилястим сріблясто-блакитним волоссям, що потрапив у її поле зору, був саме тією людиною… але.
«Що він робить?»
Люсь була приголомшена. З якоїсь причини Ісаак… отримував побої від магії власного фамільяра?
Стан Ісаака виглядав жахливо. Очі були вимушено розплющені, дихання важке. Він виглядав так, ніби ось-ось впаде.
Раптом поруч із Люсь почала збиратися водна мана. Мана прийняла форму маленької косатки, і з легким покриттям водною маною вона почала плавати повітрям, наче в океані, вигукуючи.
[Небезпека! Небезпека! Фамільяр б’є свого господаря!]
Це звучало так, ніби маленький хлопчик кричить невинним голосом.
Маленький магічний звір-косатка «Белло». Це був 4-зірковий фамільяр, який відгукнувся на виклик Люсь під час виклику фамільярів.
[Белло — екстрена відправка! Без насильства! Без насильства!]
«Повертайся… Га?»
Люсь намагалася розвіяти Белло, який уже збирався летіти до Ісаака, кажучи «повертайся».
Раптом очі Ісаака закотилися, і тіло похилилося набік.
Гуп-
Він упав на траву й втратив свідомість.
«…!»
Серце Люсь стиснулося; вона не стала відзивати Белло, а поспішила до непритомного Ісаака.
[Інцидент! Інцидент! Арешт за побиття господаря, чувак!]
[К-кюу…?!]
Пройшовши повз галасливого фамільяра, Люсь підхопила непритомне верхнє тіло Ісаака на руки.
Іноді мені сниться моя 3-пьонгова студія в Сіллім-доні.
І без того крихітна кімната була наполовину заповнена товстими книгами; я розкладав три розкриті книги на столі, замикаючи себе в вузькому світі. Я виглядав як звичайний абітурієнт на цивільну службу.
Здавалося, ніби я йду тунелем, який абсолютно темний і не має кінця.
Цікавило, чи дійду я до кінця цього тунелю.
Іноді, коли здавалося, що серце ось-ось зламається від цієї думки, я безжально бив себе по стегнах. Інакше мій вузький світ стиснеться, і моє існування просто припиниться.
Біль був засобом збереження розуму.
«Але чому я згадую той час?»
…Згадав. Я весь час приймав заклинання Едена, щоб тестувати Елементальний Браслет різними способами. Біль нагадав мені про моє життя екзаменатора.
Схоже, шкода накопичилася, і втома, що накопичувалася, змусила мене знепритомніти.
То я просто лежу в куточку саду?
Ні, моє тіло тепле й затишне. Я впевнений, що це відчуття…
«Ліжко?»
Очі затремтіли й розплющилися.
Що за ліжко?
Потім мої очі побачили знайому, але водночас незнайому стелю. Я не про дежавю. Це була знайома стеля з ❰Магічної Лицарки Мархен❱, але для мене як Ісаака — незнайома.
«Що?»
Я підняв верхню частину тіла. Навіть на перший погляд — це була розкішна кімната. Навіть ліжко, на якому я лежав, було непотрібно великим. Такого розміру зазвичай уявляють ліжка багатих людей.
Я озирнувся. Як не крути — це місце… виглядало як інтер’єр Чарльз-холу, гуртожитку для найкращих студентів, який я бачив у ❰Магічній Лицарці Мархен❱. До того ж, дивлячись на туалетний столик та інтер’єр — це була жіноча кімната.
Га? Зачекай.
«Жіноча кімната!?»
Усі гуртожитки були розділені на чоловічі та жіночі. Звичайно, вхід до гуртожитку протилежної статі суворо заборонений.
Чому я в такій забороненій зоні?
Невдовзі вологий рушник, що був прикріплений до мого лоба, впав. Це був акуратно складений рушник.
«Мене доглядали?»
Мій розум запрацював на повну. Хто приніс мене до Чарльз-холу? Кая? Це була Кая?
Саме тоді.
[Жертва прокинулася! Жертва прокинулася!]
Маленька косатка пролетіла перед мною, пливучи повітрям, наче в морі.
Тепер, коли згадую — здається, я чув голос цього фамільяра прямо перед тим, як знепритомнів.
І я знав, хто власник цього фамільяра, бо проходив ❰Магічну Лицарку Мархен❱ до повної огиди.
«Ти прокинувся?»
«…!»
Це був м’який, але заспокійливий голос — наче місячне світло, що спокушає вуха.
Коли я повернув очі до узголів’я — побачив дівчину з рожевато-золотим волоссям, яка сиділа десь поруч.
Одна з офіційних героїнь, з витонченою красою, з метеликовими шпильками кольору морфо по обидва боки голови.
Вона розглядала мене очима, що містили блакитний океан.
Це була Люсь Елтанія — перша серед першокурсників магічного відділення Академії Мархен.