༺ Дуель - 3 – Вигадане Пекло ༻
У цій незручній атмосфері я поспіхом вийшов у коридор.
Студенти почали перешіптуватися про мене.
Мовляв, що це за причина, чому я раптом утік, чому не зробив цього з самого початку, що я боягуз тощо.
Хоча Люсі й не зважала ні на кого іншого, на мене вона дивилася досить пильно. Невже я й справді був таким помітним? Звісно, з її точки зору я, мабуть, був лише випадковим "статистом №1", ну, в кращому випадку — "статистом №4". Що ж, скоро вона все одно перестане звертати на мене увагу.
Матео кивнув з виразом схвалення на обличчі. Я не хотів читати його думки, бо й так було очевидно, що він думає щось на кшталт «Ісаак підлаштував свою силу під рівень Трістана».
«Зараз не час відволікатися».
Щойно я дістався місця, де мене ніхто не бачив, одразу побіг.
«Давай...!»
Зазвичай добиратися до даху довго. На щастя, моя витривалість була в доброму стані. Я міг дістатися до даху, біжучи на повній швидкості без зупинок.
Як і очікувалося, була висока ймовірність, що Ліафа Ілюзорний збирався ув’язнити весь Зал Герцога в [Вигадане Пекло]. Він, мабуть, викарбував магічне коло на даху.
Тому мені треба було знищити його закляття, перш ніж воно нападе на студентів.
Я біг, долаючи сходи по три східці за раз. Все одно це майже не витрачало сил. Саме тут спрацювали всі мої пекельні тренування.
Піднімаючись сходами, я дістав з магічного мішечка Плащ Маскування і надів його. Одягнув ультрамариновий плащ з капюшоном, надів маску на рот і натягнув капюшон на голову.
Магічний Плащ Маскування — Берсерк. Відтепер я виглядав як монстр.
На щастя, я дістався до дверей на дах раніше, ніж очікував.
«…!»
Вхідні двері були широко відчинені. Перше, що я побачив — величезне попелясте око, що плавало в повітрі.
[Друге Око]. Це була навичка, яку використовував Ліафа Ілюзорний.
Око було зафіксоване на даху внизу. Здається, око Ліафи спостерігало за ареною всередині будівлі за допомогою [Ясновидіння].
Навіть коли я вийшов на дах, воно не відреагувало. Напевно, воно не бачило коридор і сходи, що ведуть на дах. Інакше б помітило, як я піднімаюся. Я з полегшенням зітхнув.
А потім, одразу за оком, я побачив дивну темнувату мембрану, що розтягнулася у формі півсфери — це був маленьке [Вигадане Пекло], що покривав частину даху.
«Чому воно вже активоване?»
При такому розмірі воно, мабуть, було використане проти однієї-двох людей. Хтось прийшов полювати на Ліафу!
«Невже…?»
Професор Фернандо зник під час дуельної оцінки і не повернувся навіть після того, як я закінчив свою дуель.
Коли він проводив іспит чи оцінку всередині будівлі, то використовував телекінез-магію, щоб розставити сітки. Це було схоже на радар. Якщо непроханий гість потрапляв у них, професор Фернандо одразу це помічав.
У будь-якому разі… Професор Фернандо мав бути тією людиною, яка билася з Ліафою в цьому маленькому [Вигаданому Пеклі].
«Божевілля».
Не повинно бути жертв. До того ж були проблеми з переплетенням подій, і я ненавидів ідею, що постраждає невинна людина, не кажучи вже про той бардак, який це спричинить.
Особливо професор Фернандо був дуже важливим другорядним персонажем у ❰Магічному Лицарі Мерхена❱, адже саме він мав стримувати Алісу Керрол.
Він зіграє велику роль у пробудженні Іана, який пізніше впаде в депресію.
Я мушу його врятувати за будь-яку ціну.
«Це як атака на час. Треба діяти якомога швидше».
Ліафа грався з професором Фернандо, і щойно мана в магічному колі заповниться, [Вигадане Пекло] миттєво збільшиться в розмірах.
Мені треба полювати на нього до того, як це станеться.
Подумавши так, я стрибнув у [Вигадане Пекло].
Море було як дзеркало.
Мілина відображала ультрамаринове небо. Ніби небо перевернули догори дном.
Небо було густо всіяне зірками, а Чумацький Шлях плив повз.
В усіх напрямках простягався горизонт, наскільки сягало око, і скрізь стояли лише покинуті будівлі. Вони були настільки обшарпаними, що здавалося, розваляться від найменшого дотику.
«Ух!»
Свіжа кров бризкала на цей прекрасний пейзаж.
Куунг—!!
Тіло Фернандо відлетіло в повітрі, як м’яч, і врізалося в будівлю. Видавши самотній крик, він скотився на землю, і мілина замочала його нижню частину тіла.
«Хаа… Аґх…»
Він кашлянув кров’ю з рота. Але його блакитні очі все ще горіли бойовим духом.
Піднявши голову, він побачив натовп монстрів, що пильно дивилися на нього. Це були чужорідні істоти, ніби Чумацький Шлях протікав крізь їхню чорну, як ніч, шкіру.
Вони виглядали єдиним цілим із нічним небом, тому Фернандо назвав їх Монстрами Нічного Неба.
Монстри Нічного Неба мали найрізноманітніші форми. Від людських до тваринних, магічних звірів і навіть величезного восьминогоподібного чудовиська, що літало в космосі. Восьминіг був настільки нереально великим, що його розмір неможливо було оцінити.
Але найбільше виділялася майже повна місячина. Вона мала бути далеко, але була настільки величезною, що легко затьмарювала місяць, який він звик бачити.
Це було неймовірно прекрасне видовище.
Настільки, що в нього промайнула абсурдна думка — можливо, це непогане місце для могили.
«Могила».
Фернандо застогнав і підвівся на ноги. Ноги тремтіли й підгиналися, але він зумів встати, тримаючись за стіну будівлі.
Він згадав, що сказав своєму асистенту-професору.
Сказав, що якщо він не повернеться через 20 хвилин, то негайно зупиняти дуельну оцінку, евакуювати студентів, зібрати сили й вирушати на дах.
Зараз демон розважався, граючись з ним.
Тому треба було протриматися ще трохи.
Шанси були проти нього. Він був певен, що вбив чимало монстрів, але їхня кількість лише зросла. Здавалося, монстри безкінечно розмножувалися.
Безглузда війна на виснаження. Структура, в якій ти приречений програти.
Саме в цей момент.
[Хіхіхіхіхіхіхіхіхіхіхіхіхі─────────]
На місячині, що піднімалася в нічному небі, з’явився рот. Рот настільки великий, що займав половину місяця.
Щелепа була надто рівною, а зуби — надто білими.
Десятки тисяч очей розплющилися над ним. Це вже не був місяць — це вже була жива істота.
«…!»
Очі Фернандо розширилися. Видовище було настільки моторошним, що аж свербіли відчуття. Переважне видовище позбавило його мови.
Десятки тисяч зловісних очей місяця одночасно повернулися до нього.
Істота почала сміятися.
───── [К’яяхахахахахахахахахахахахаха! Хахахахахахахахахахахахаха! Хахахахахахахахахахахахаха! Хахахахахахахахахахахахаха! Хахахахахахахахахахахахаха! Хахахахахахахахахахахахаха! Хахахахахахахахахахахахаха! Хахахахахахахахахахахахаха! Хахахахахахахахахахахахаха! Хахахахахахахахахахахахаха! Хахахахахахахахахахахахаха! К’яяхахахахахахахахахахахахаха!]——————
Гротескний сміх лунав небом і землею, ніби це був звук усіх речей разом узятих.
Навіть Монстри Нічного Неба виростили роти, що займали половину їхніх голів.
І вони теж вибухнули сміхом, як місяць.
Ніби весь цей світ казав йому — відчайся.
«Аґх…!»
Не встиг він озирнутися, як м’язистий Монстр Нічного Неба підбіг до Фернандо й ударив кулаком розміром з усе його тіло.
Фернандо поспішно розгорнув [Базову Захисну Магію], щоб пом’якшити удар.
「Базова Захисна Магія (Нейтральний Елемент, ★1)」
Кулак монстра вдарив Фернандо в скроню.
Кууууууууууууу—!
Вибуховий рев струснув його мозок.
Тіло Фернандо легко відлетіло назад, стрибаючи по поверхні моря, як камінчик, а потім качалося в мілині деякий час.
Він видавав глухий звук — і нарешті зупинився.
Вся сила покинула його тіло.
«Ах…»
Фернандо бездумно дивився в небо.
Це красиво, справді красиво. Але оцінку збережемо на наступний раз.
Всіма силами він підняв верхню частину тіла. Його все ще оточували монстри, що цілком націлені на його життя.
М’язи відмовлялися слухатися. Він не міг встати на власні ноги.
Це нормально. Він все ще міг битися.
Фернандо витягнув праву руку до монстрів. Перед кожним із п’яти пальців за допомогою телекінез-магії сформувалися стиснуті [Елементні Магічні Кулі].
「Генерація Води (Водний Елемент, ★1)」 + 「Генерація Льоду (Льодовий Елемент, ★1)」 + 「Стиснення (Нейтральний Елемент, ★4)」
= 「Елементна Магічна Куля (Вода + Лід)」
БАХ—!
БАХ—!
БАХ—!
БАХ—!
БАХ—!
Фернандо вистрілив п’ятьма [Елементними Магічними Кулями]. Але жодна з них не влучила. Руки тремтіли; в нього навіть не вистачало сил влучити в ворога.
Мани не вистачало для потужної магії на кшталт телекінезу, а кількість монстрів знову зростала.
У космосі на нього пильно дивився гігантський восьминіг.
Місяць усе ще хихикав і насміхався над ним.
Усвідомлення, що він не може перемогти, було болісним. Він точно помре тут.
І все ж він не міг відступити.
«Я… професор…»
Щоб струсити цей відчай, він нагадав собі, хто він.
Голос не слухався, але він говорив з усіх сил.
«Тому заради своїх студентів я мушу…»
Він став професором не заради академічної кар’єри, а з чистого бажання навчати майбутніх чарівників.
З якоїсь причини в пам’яті сплив момент, коли він навчав магії юного студента, який мріяв стати чарівником.
Він пояснив лише невелику частину теорії вогняної магії, але очі хлопця сяяли, ніби йому все так добре пояснили. Тоді він не показав цього, але щоразу, коли згадував, на губах з’являлася усмішка.
Він використав останню краплину мани й знову вистрілив п’ятьма [Елементними Магічними Кулями]. Це був хиткий хід — елементи здавалося, ось-ось розсиплються через брак мани.
Можливо, це була просто безглузда боротьба. Але все одно йому треба було виграти час, хоча б на секунду більше.
«Захищати…»
Невеликий, твердий голос Фернандо потонув у сміху демона.
[Яке смішне обличчя, Фернандо—! Було весело, бувай—]
Зловісна місячина попрощалася з ним поблажливим голосом.
Монстри Нічного Неба одночасно почали імітувати техніку Фернандо.
「Генерація Темряви (Темрява, ★1)」 + 「Генерація Вогню (Вогонь, ★1)」 + 「Стиснення (Нейтральний Елемент, ★4)」
= 「Елементна Магічна Куля (Темрява + Вогонь)」
Їхні [Елементні Магічні Кулі] з’явилися у вигляді темно-червоних полум’яних куль, матеріалізуючись перед пальцями, ротами та чолами кожного монстра.
Розміри були різні. Деякі створювали маленькі кулі, як у Фернандо, а деякі — величезні, відповідно до свого розміру.
«…»
Численні [Елементні Магічні Кулі] були націлені на нього з усіх боків.
Цього разу він точно помре.
БАХ БАХ БАХ БАХ БАХ БАХ БАХ БАХ БАХ БАХ БАХ БАХ БАХ БАХ БАХ БАХ БАХ БАХ БАХ БАХ БАХ БАХ БАХ БАХ БАХ БАХ БАХ БАХ——————————!
Монстри Нічного Неба почали стріляти своїми [Елементними Магічними Кулями] одночасно, звук кожного пострілу зливався з наступним, заповнюючи повітря звуком кулемета.
Їхні [Елементні Магічні Кулі] розсікали повітря в напрямку Фернандо.
Тим часом його власні [Елементні Магічні Кулі] безпорадно розсипалися, навіть не долетівши до ворога.
Востаннє глянувши на Монстрів Нічного Неба та темно-червоні полум’я, що летіли до нього, Фернандо заплющив очі.
─Саме тоді.
「Льодова Стіна (Льодовий Елемент, ★4)」
Кууууууууууууу———!!!!
「Морозне Полум’я (Льодовий Елемент, ★4)」
Хвааааааааааааааааааа———!!!!
«…!»
Перед Фернандо велично виросла крижана стіна, а слідом за нею хлинула цунамі крижаного полум’я, поглинаючи море.
Його очі розширилися від побаченого.
[Елементні Магічні Кулі] Монстрів Нічного Неба, попри їхню елементну перевагу, навіть не подряпали [Льодову Стіну].
Щойно міцно виросла [Льодова Стіна] виконала свою роль, вона розсипалася на блакитний пил, розсіюючи блакитне сяйво. Перед очима Фернандо розкинулася величезна крижана рівнина.
Тіла багатьох Монстрів Нічного Неба були смертельно обморожені, з обпаленої чи розірваної шкіри сочилася фіолетова кров.
Куунг—!
З неба спустився чоловік і приземлився на товстий шар льоду. На льоду утворилася тріщина.
Від чоловіка в усі боки йшов холод.
З його появою величезна кількість льоду, що заморозила море, перетворилася на блакитний пил і розсипалася.
У цьому сяючому видовищі Монстри Нічного Неба безпорадно повалилися.
Фернандо краєм ока побачив спину чоловіка.
Могутня, м’язиста статура з широкою спиною. Зріст щонайменше два метри.
На ньому був ультрамариновий плащ з капюшоном, капюшон натягнутий на голову.
[Гррррррррр…]
Від великого чоловіка пролунав звірячий рик — це не був звук, який міг би видати людина. Це був звук звіра, що попереджає ворога.
Фернандо не міг вимовити й слова. Ніби мозок вимкнувся.
Він знав, хто цей монстр. Без сумніву, це була підозріла істота, що з’явилася під час оцінки розподілу по класах.
Але чому монстр з’явився тут?
Чому монстр його захищає?
Та перш ніж він знайшов відповідь на ці питання.
─────────────[Гааааааааааааааааааааааааа!!!]
Монстр люто заревів на місяць.
Тим часом, за межами Вигаданого Пекла.
Дороті Хартфнова, школярка в чаклунському капелюсі, прогуляла заняття, щоб помилуватися блакитним небом і горизонтом океану. Сьогодні симетрія пейзажу була настільки привабливою, що вона не могла відірвати очей.
Дороті комфортно пливла в небі в сидячій позі, дозволяючи світлу своїх різнокольорових зірок м’яко текти. Це було можливо завдяки тому, що зоряна магія могла маніпулювати природними силами, такими як гравітація.
«Це що…?»
Потім вона глянула вниз на академію й помітила щось дивне.
На даху Залу Герцога утворився дивний магічний простір. Він не випромінював ману, тому вона не помітила його раніше.
Навпаки, це було невідоме закляття, яке поглинало ману з повітря. Ніби ця магія була відрізана від решти світу.
«Інший світ?»
Здавалося, що це лише початкова стадія демонстрації, але простір швидко розширювався і незабаром мав покрити весь Зал Герцога.
Дороті відчула, що сталося щось підозріле, і полетіла в напрямку закляття.