Глава 339.
Забутий (Часть 5)
- Пух, пух, пах! - Три червоні промені, яскраво всихнувши, повільно розчинилися у темряві.
Тіні дітей одна за одною почали розсипатися, перетворюючись на білу і невагому пилюку.
Раптом темрява знову осяяла червоним світлом.
Навіть при тому, що це було світло, випущене його венами і мечем, він сильно вирізнявся на тлі зашньої темряви.
Її серце шалено тряслося, не бажаючи заспокоїтись. Погляд дівчини - геть з боку в сторону. Нарешті вона полегшено зітхнула, побачивши, що найближча до неї тінь дитини теж зникла.
- Шшш.
Глибоко зітхнувши, вона стрихнула мокру від іспанки головою.
Діти... Ледь її не спіймали. На щастя, з стіни вискочив цей чоловік.
- Дякую за порятунок, Фей Байлін, піднявши голову, спробувала встати, але її ноги занадто ослабли.
- Ви живете в цьому особняку? - Лу Шен оглянувся. Повітря навколо було наповнене дивним запахом.
Це була не Інь Ці. На диявольську Ци ця енергія теж не була схожа. Це був дивний запах, джерело якого він не міг визначити.
- Я... - Тіло Фей Байлін обм'ялося. Знаючи, що людина стоїть перед нею - її єдиний шанс на порятунок, вона відразу ж розповіла йому про все.
- Хочеш сказати, якийсь час тому сім'я Фей почала поводитися дивно? - Лу Шен нахмурився.
- Да... До речі, тут всередині є ще одна людина. Не могли б ви... - Фей Байлін згадала інспектора Симу.
- Я зрозумів, - перебив її Лу Шен. Оскільки хлопець серйозно зацікавився цим особняком, йти він поки не збирався.
- Ти можеш йти, а я тут ще трохи прогуляюся, - перехопивши зручніше меч, Лу Шен подивився по сторонах. - І що не так з цими тінями?
Ігноруючи Фей Байлін, він підійшов до місця, де тільки що стояли діти. Просканував простір навколо гострого відчуття.
- Ще трохи прогуляєтесь? - Серце Фей Байлін ледве не зупинилося. Сім’я Фей була переповнена дивними небезпеками, а чоловік хотів по ній прогулятися і спокійно зустріти смерть.
- Сподіваюся, ви не станете надовго тут затримуватися. Я третя донька пана цього особняка. Якби у мене були інші варіанти, я б не стала--
- Тс-з... - Лу Шен раптово приклав палець до губ, закликаючи її до тиші.
Замовчивши, Фей Байлінь почала озиратися і не помічала нічого підозрілого.
- Що--
- Пуфф! - Перед її очима спалахнув червоний промінь, який, розколовшись на десять ниток, кинувся в різні сторони саду.
Напроти Лу Шен раптом вдарив її мечем по голові.
- Пуфф!
- А-а-А! - Закричавши від жаху, Фэй Байлинь зажмурилась. На її здивування, вона не відчула жодного болю. Відкривши очі, дівчина оглянулася.
Дві бліді руки ширяли в повітрі поруч з її шиями.
Руки, здавалося, хотіли обійняти її, але не могли. Червоні смуги на зап’ястях дивних рук ставали все яснішими.
Меч Лу Шена, пройшовшись зліва від її шиї, акуратно розсік бліду руку. На лезії залишилося ледь помітне криваво-червоне пляма.
Фей Байлін дуже дихала, а її спина покрилася холодним потім. Вона застила на місці, боячись поворухнутися.
Лу Шен повільно відвів клинок від її шиї.
- Шшш.
Руки перетворилися на вихр білої пилюки, яка з часом осідала на тіло.
- Ха-а! Ха-а! Ха-а! - Фей Байлін від шоку зачала задихатися. Вона відчувала, як сили залишають її і без того виснажене тіло.
- Я не... Я зустрічався з подібним раніше. Цей вид... - Присівши на кашкеточки, Лу Шен доторкнувся пальцями білого пилу.
- Ось, значить, звідки вона взялася... - На його обличчі відбивалося розуміння.
- Топ, - раптово здалеку донісся ледь чутний звук м'яких кроків.
Піднявши голову, Лу Шен швидко обернувся. В одному з кутів коридору стояла розмита фігура, що спостерігає за ним із темряви.
- Можеш спробувати мене вбити, маленька, Лу Шен, піднявши руку і кровожерливо посміхнувшись, провів собі ребра долоні по шиї.
Фігура повільно розчинилася в темряві.
Піднявши меч, Лу Шен подивився на Фай Байлінь.
- Підеш зі мною чи сама?
- Я... З тобою! - Фей Байлін нарешті повірила, що її збираються врятувати.
Лу Шан був занадто лінивий, щоб відповідати - в цей момент у нього якраз почала виливатися Ментальна Енергія. Він одразу зрозумів, що прийняв правильне рішення.
Для інших це місце може бути безцінним, і для нього воно було абсолютним скарбом.
Руки позаду Фей Байлінь виникли самі по собі. Тільки руки і нічого більше. Ось чому він так легко з ними справився.
Дивно, але він отримав за це десять одиниць енергетичної енергії.
Спочатку він просто хотів дізнатися про дивак, але тепер його цікавила ще й ментальна енергія. Здавалося, ніхто з столиці округу не помічав буквально у них під носом. Для нього це була чудова можливість накопичувати ментальну енергію.
Треску!
Лу Шен повільно рушив вглиб коридору, щоб купити Фей Байлін. Довкола було темно. Невдовзі вони наткнулися на простору кімнату, переповнену темною туманністю.
- Топ, топе, туп, - звук кроків відлунням рознісся по коридору.
- Як довго ти пробула в особняку після того, як все це почалося, - запитав Лу Шен.
- Днів десять або близько того... - сказала Фэй Байлинь.
- Десять днів? Чим ви харчувалися? - Дивно подивився на дівчину Лу Шен.
- Що? Що ти сказав? - Розгубленим поглядом витріщилася на Лу Шена Фей Байлін.
- Я запитав, чим ти харчувалася всі ці дні? - Ще хлопець.
- Я ховалася в спальні, не вирішуючи вийти. Здається, це правда. Я не виходила назовні, - сказала Фей Байлінь, наче не почула питання. - Про що ти питав? Я не розчула.
Раптом Лу Шен подивився на обличчя дівчини - темноти і не став йому заважати. Він вже двічі ставив це запитання, і обидва рази вона не відповідала на нього.
- Нічого, - відрізав він. - Скажи мені, коли це все почалося?
- Коли... - Фэй Байлинь глибоко замислилась. – И, правда... Коли це все почалося? Коли всі почали поводитися дивно? Чому почали перевіряти людей, які виходили з особняка і вийшли? Чому люди почали чистити зброю, яку раніше не використовували?
Вийшовши з порожньої кімнати, вони продовжили шлях.
Несподівано зором Фей Байлінь помітила когось у вікні. Побачивши цього середнього чоловіка, вона здивовано замерла.
- Дядько Чжао? Как... Як ти тут опинився? - Дрібним голосом запитала дівчина.
- О, Байлинь... Ти привела з собою друга? - Повільно відповів чоловік.
- Дядько Чжао... - Фей Байлін почала відступати назад. Зустріч з дядьком за теперішніх обставин не здавалась чимось нормальним. Чому він з'явився саме зараз, а не раніше?
- Байлинь... Чому б тобі не запросити гостя всередину--
- Шшш... - Чарівний червоний промінь, прорізавши темряву не тільки проколов чоловіка, але й розрізував надвоє зі стіною.
- Бум! - Купа камінців, упавши, погріла під собою тіло дядька Чжао.
- Ах! - Фей Байлін, прикривши рот, відступила на кілька кроків назад.
- У цьому місці в рукаві приховано багато хитростей, - підійшовши ближче, Лу Шен подивився на дядька Чжао, точніше, половину тіла дядька Чожйо.
Верхня частина тіла чоловіка була пришита до стіни під вікнами чорною ниткою. Він майже злився зі стіною. Його рот продовжував відкриватися і закриватись, видаючи слабкий клацання.
- Труп перетворили на маріонетку, - він миттєво зрозумів, звідки взялася ця ... штука.
"Труп..." - серце Фей Байлін завмерло, коли вона почула ці слова. Коли вона знайшла в собі сили подивитися на дядька Чжао, залишки його тіла перетворилися у білий пил.
- Це місце... - Похивши головою, Лу Шен вклав меч в ножни. Хоча здавалося, що він використав справжню Ци, насправді це була диявольська сутність.
Полум'я Інь Восьмоїголовою Божою Перли поповзло вгору в той момент, коли його клінок наніс удар. Він швидко зібрав хвилю ментальній енергії.
Полум’я Інь його восьмимголовою Божественної Жемчущини міцно закріпилося на верхній кордоні рівня Короля Диявола. Навіть якщо використовувати без будь-яких секретних технік, полум'я Інь могло зрівнятися з силою короля Диявола. Це було далеко не те, з чим могла впоратися випадкова Аномалія.
- Пошли. Нам потрібно дістатися до центру цього місця, - навіть не глянувши на білий пил, який покрив землю, він швидко рушив по коридору.
Дивний запах повітря став відчутно насиченішим.
Хоча Лу Шен не бачив жодних підказок, він безпомилково слідував за суттю Ци до центру.
З мечем в одній руці, у супроводі Фей Байлінь, він незабаром дійшов до якогось приміщення.
Це кабінет мого батька, дівчина обережно озиралася і побоювалась появи ще якоїсь небезпеки.
- У тебе є ключ? - недбало запитав Лу Шен.
- Фей Байлінь похитала головою.
Коли вони розмовляли, двері несподівано відчинилися.
У дверях стояв посміхаючись Фей Шенде, батько Фаї Байлінь.
- Байлінь, у тебе нарешті з'явився час мене відвідати?
- Тату! - Втішно закричала дівчина. Здавалося, з її око ось-ось кричать сльози.
- Свисток! - Раптом вилізла величезна рука. Вона схопила голову Фей Шенде, а потім трохи зжаліла.
- Пффф... - в супроводі звуку смаженого паперу тіло Фей Шенде почало звиватися.
Тільки зараз Фей Байлінь помітила, що її "батько" - всього лише збережена картина.
"Фей Шенде" згорів швидко, пом'янувши. Лу Шен стояв поруч, не звертаючи уваги на палаючу паперову людину. Потім, ввійшовши в приміщення, озирнувся.
Побачив маленьку записну книжку, що лежала на столі.
Відкривши його, побачив кілька слів акуратним почерком.
« Я програв... Я все ж програв... Що пішло не так?» - з блокнота було вирвано багато сторінок, залишилася лише остання, з короткою рядком. Про неї явно забули в поспіху.
Лу Шен, кинувши блокнот Фей Байлінь, почав оглядати кімнату.
Ряди книжок на полицях були вкриті білою пилюкою. Він вибрав одну навмання:
"36 Великих Кораблерушень"
Нахмурившись, Лу Шен взяв іншу:
"Сезонні Відра і Океанські Течори".
Взяв ще кілька - всі вони були пов'язані з океаном і мореплавством.