Розділ 338.
Забутий (Часть 4)
Лу Шен за один крок подолав відстань до місця, де тільки що стояв хлопчик. Опустивши голову, оглянув землю.
- Як і очікувалося, ніяких слідів ... і я нічого не відчуваю... - Він відчував якусь неправість, але все було занадто ефемерно. - Це місце... - Лу Шен щільно зомкнув губи. Яскраво топивши ногою, легко злетів у повітря.
У міру того як він віддалявся від землі, місто ставало все менше. Він подивився вниз на маєток родини Фей.
- Э? - Лу Шена ще більше розгубився.
Він піднявся не так вже й високо, але пометье, приховане шаром густого туману, навіть з такої малої висоти зовсім не переглядалося.
Лу Шен дозволив гравітації притягнути його назад. Вітер голосно свистів у вухах. Стрімко мчав вниз, він смутно розрізняв обриси якихось будівель. Але все було неясно.
Видимість стала більш-менш прийнятною на висоті, приблизно в вісім метрів. Але з такої відстані він міг розглянути тільки невеликий простір навколо себе.
Коли Лу Шен приземлився, він знову оглянувся. За гойдалками виднілася арка, яка веде до наступного подвір’я.
Він мовчки попрямував до знайденого проходу.
***
Протягнувши руку, Сима Су допоміг Фей Байлін піднятися. Потім провів у кімнаті, де до цього ховався сам.
Коли вони зайшли у приміщення, дівчина ледве не задихнулася від жаху: в кутку, спиною до них, стояла людина, з боку якої майже різне чавило.
- Кто... Хто це? - З тремтінням у голосі запитала вона.
Відчувши її пристойний погляд, чоловік зупинився.
- Тс-з! - Сима Су поспішно прикрив очі. - Не дивися на нього. Доки ти на нього не дивишся, він нас не чіпе! - Він говорив дуже тихо.
Серце Фей Байлін, здається, пропустило удар. Вона відразу закрила очі.
- Не бійся, я вже встиг у цьому переконатися. Він не потурбує нас, якщо ми не будемо дивитися на нього. Поводься так, ніби його не існує. - Сыма Sю, раптово закашлявшись, прикрил рот рукавом. Коли він прибрав руку, рукав був змащений кров’ю.
Фей Байлін намагалася не дивитися на чавунника, прослідувала за Сімома Сюем у далеку частину кімнати.
Свальня була великою, а вся земля поділена навпіл. З одного боку стояли ліжко і шафа, з іншого - письмовий стіл та туалетний столик.
Дивний суб'єкт стояв біля туалетного столика, спиною до них.
З полегшенням зітхнувши, вони могли лише сховатись за широмою, коли незнайомець сховався з їх очей.
- Чому б нам не перейти в іншу кімнату? Обов'язково залишатися тут? - Пошепотом запитала Фэй Байлинь. - До речі, інспектор Сима, ви давно прийшли? Ви не бачили моїх сестер і батьків? - в голові дівчини топилося безліч питань, що потребують відповідей.
Зітхнувши, Сима Сію помахнув рукою.
- Я кинувся сюди, як тільки отримав ваш кривавий лист...
- Кривавий лист? Що за кривавий лист? - перервала чоловіка Фей Байлін, подивившись на нього здивованим поглядом. - Хіба я писала кривавий лист? - її очі забігали з боку в сторону, зіниці здивовано розширилися.
На слово сказати, в даний момент її очі виглядали досить дивно. Спочатку один дивився вліво, інший праворуч. Потім правий вгору, лівий вниз. Вони рухалися занадто швидко і хаотично, як для людини.
- Ваші очі... - Серце Сима Cю похололо: він відступив на кілька кроків назад.
- Що, мої очі? — Неважно запитала Фей Байлінь, і немов забувши про його питання, перескочила на попередню тему. - Пане інспекторе, я ніколи не писала кривавих листів.
- Эм... Ви впевнені? - Сыма Sю, на мигновеньке прикрив очі, моргнув, а коли знову їх відкрив, перед ним знов стояла звичайна дівчина, з нормальними очима. Він думав, що йому здалося.
Зима Сю глибоко зітхнув:
Я шукав вас усюди, але територія виявилася занадто великою, щоб я не заблукав чудом. Потім зустрів цього чоловіка, - він вказав в напрямку кута. - Після того, як пару разів ледве серйозно не влипнув, знайшов безпечний притулок. У ньому мені потрапила карта, якою я сьогодні ходив.
- Ви знайшли мою сестру? І моїх батьків? - Знову повторила питання Фэй Байлинь.
- На жаль, ні.
- Отже, ви теж їх не знайшли... - Пробурмотіла дівчину собі під ніс. - Куди ж вони поділися?
Сыма Cю выдохнув. На мить йому здалося, що через травми і виснаження у нього почалися галюцинації.
- До речі, що ж ви їли весь цей час? У особняку не залишилося нормальних людей.
- Ела? Їжа? - Фей Байлін, на мить завмерши, подивилася на Сима Cю приголомшеним поглядом. - Так. а що я їла? Що саме?
Сыма сю нахмурився. У такому жахливому оточенні дівчина дивно вплинула на свій розум.
- Ладно. Забудемо поки про це. Давайте спочатку подумаємо, як звідси вибратися. Цей особняк занадто дивний. Я два рази намагався піти, але не зміг знайти вихід.
Зіниці Фей Байлін, що ненадовго розширилися і повернулися до норми.
- Я знаю, як ми можемо втекти - вона підняла голову. - Крім головних воріт, є ще два секретних ходи.
- Відведіть мене туди. Ми повинні якомога швидше покинути маєток! - перед Симою Су, нарешті, забив промінчик надії.
- Добре... Добре... - Закинула Фэй Байлинь. Піднявши голову, вона потерла втомлені очі, раптово зауваживши, що щось не так з її периферичний зір.
Вона повернула голову.
- Ох! - Раптом голосно скрикнула.
Праворуч від неї в одному місці вона прийняла форму голови.
Ясно, що це був би чоловік у кутку, який дивився на них через ширму. Його обличчя було притиснено до ширми, ніби він намагався прорватися через цей липкий бар'єр.
- Бежим! - Змовив Сима Сю і, схопивши Фей Байлінь за руку, потягнув її геть з кімнати.
У цей момент в особняку щось гримнуло ...
Вибігши у коридор, вони помітили, що небо затягнуло хмарами сонця. Дуже потемніло. З коридору за їхніми спинами почала виповзати темрява.
З кожним днем ставало дедалі темніше. Темрява швидко наступала по коридору, наче чорнило по воді.
- Бежим! - закричав Сима Cю, подивившись на небо, яке виглядало надзвичайно неприродно. Поспішно закинувши Фэй Байлинь собі за спину, він що є сил побіг.
*Треск!*
Свернула блискавиці. У темряві коридору виникла фігурка маленької дівчинки в білому плаття, з довгими розпухлим волоссям. Вона мовчки дивилася в спину втікаючих людей.
Повільно затягнувши вперед, дівчинка потягла за собою і темряву.
Темна хмара в небі також слідувала за нею, закриваючи світло.
*Треск!* - ще одна спалахнула в небі.
Зима Сю все ще ніс Фэй Байлинь на спині. Вони неслися вперед, залишаючи позаду себе бризки крові. Рана на животі Сєма Сю знову почала кровоточити.
- Ти поранений? У тебе кров! - Покликала Фэй Байлинь.
- Все добре. Ми повинні негайно покинути це місце, - Сима Са з незворушним виглядом терпів біль.
- Ми в безпеці. Ніхто за нами не йде, - озирнувся і сказала Фей Байлінь.
У цей момент вони досягли входу в бенкетний зал. Двері, з яких виривався холодний, що пронизує до кісток вітер, були відкрита.
Сима Су, з полегшенням зітхнувши, обережно опустив Фей Байлінь на землю.
- Тут мій батько проводить зустрічі... - Візьми себе в руки, Фэй Байлинь подивилася на зруйновану меблі.
На підлозі валялися пом'яті винні кубки, столи і стільці були перевернуті, по килимах та брудній підлозі розрослася сіро-зелена пліснява.
- Давай спочатку знайдемо вихід, - нагадав їй Сима Сю.
- Пам'ятається... Десь тут був потайний хід... - На миттю зав'янувши, Фей Байлінь повільно увійшла в зал.
Усередині царював безлад. Павутина, пил, бите скло, стіни покриті чорними плямами невідомого походження.
- Сюди! - Фей Байлін знайшла вихід. Він був біля вентиляційної труби. Потайний хід відкрився відразу після того, як вона зрушила в сторону одну із цегли.
Прохід знаходився на висоті 2 метри від підлоги.
- Я піду першим, - зайнявшись на стілець і подивився у таємний хід Сима Cю. Через темряву, яка панує в ньому, щось розглядати всередині було проблематично.
- Добре! - Згідно з кивнула Фэй Байлинь.
Сыма Cю знову оглянув зал. Упевнившись, що все гаразд, він ступив у тунель.
Просунувшись трохи вперед, чоловік зрозумів, що пилу не так вже й багато, і тут немає жодної небезпеки. Після цього він швидко повернувся до входу.
- Давай я тебе помогу! - висунув голову з тунелю.
- Добре!
Вставши на стілець, Фей Байлінь простягнула руку.
- Свисток! - Раптом світло в залі померк. Все всередині занурилося у темряву.
- Бам.
- Ой, раптово знехтувавши, Фэй Байлинь впала.
- Ти в порядку? - Сима Cю дістав сірник, але як ні намагався, запалити її не зміг. ( Не сучасні сірники, а щось подібне до функціоналу стародавнього Китаю).
- Все в порядке. Я вже встала. Протягую руку, - донісся з темряви голос Фей Байлін.
- Добре. Швидше. Я допоможу тобі забратися! - простягнувши руку, він незабаром знайшов її маленьку крижану долоні. Потягнув її вгору.
***
- Боляче... - Втративши ягідці, Фэй Байлинь села.
- Ти в порядку? Цей таємний хід заблоковано. Вибач, не зрозумів цього відразу. І ось, коли з’являється новий вихід, почувся голос Сима Су.
- Добре! - Побачивши тінь перед собою, Фей Байлінь поспішно кивнула. - Я знаю ще один вихід.
- Ходімо швидше, - тінь схопив її за руку, поспішаючи вислизнула з тунелю. Коли минув зал, то знову вискочила в коридор.
- Э? Думаю, ми рухаємося не в тому напрямку - Фей Байлін була збита з пантелику.
- Ні, це правильний шлях, — відповіла тінь.
- Ми прийшли звідти, а значить, повертаємося!
- Звичайно, це шлях назад, - тінь навіть не повернула голови, зтиснувши її руку ще сильніше.
Одна за одною повз них проносилися кімнати, поки вони нарешті не вискочили в сад.
- Це місце... Ні! Я не хочу повертатися! - Фей Байлін нарешті зрозуміла. Вона почала відчайдушно чинити опір, але рука тримала міцно: вона не могла вирватися.
- Хе-хе-хе ...
Вона смутно розрізняла маленькі фігурки, які стояли в темряві. Всі вони дивилися в її сторону.
- Нет... Ні! - З очей Фей Байлін покотилися сльози. Потім її знову потягли. Чоловік, який міцно тримав її, нічого не кажучи біг уперед.
Вони йшли вздовж садового муру, підбираючись до дітей.
- Хе-хе-хе ...
- Маленька дівчинка...
- Маленька дівчинка...
- Маленька дівчинка...
- Маленька дівчинка...
Діти рушили їм назустріч. Фей Байлін задрижала, її спина покрилася холодним потім. Вона могла тільки пасивно дивитися, як до неї наближаються тіні.
Її тіло було холодним, а дихання ледь чутне. Все, що вона могла робити - з приголомшеним виглядом дивитися на темні тіні.
Хлопчик перед нею потягнувся рукою.
- Пуфф!
Раптом фігура, яка тягла її за собою, зникла. Фей Байлін, зробивши кілька кроків інерції, впала на землю.
Вона не помітила, як опинилася в оточенні наявних дітей.
- Хе-хе-хе ... - Тінь повільно наближалися. Одночасно простягнули до неї руки.
- Маленька дівчинка...
- Маленька дівчинка...
- Маленька дівчинка...
- Маленька дівчинка...
- Маленька дівчинка--
- БУМО! - Раптом одна зі стін вибухнула. Незчисленна кількість уламків гарматних ядрах розлетілася в сторони.
- Ось чому я ненавиджу лабіринти, — у протемі з'явилася висока м"язиста фігура з мечем в руках, від якої піднімався білий пара.
Людина була наполовину оголена. Його м’язи нагадували сплетені корені тисячолітнього дерева.
Найпотужніше в очі було покривати його тіло безліччю криваво-червоних візерунків, подібні до мережі. Ці візерунки, що світяться червоними в темряві, походили на кров черв’яків.