Розділ 321.
Захована течія (Часть 1)
Колесо вітряків особливого абрикосового кольору постійно крутилося. Вітер запалав відчиненими дверима чорного будинку.
Двері вела в напівтемну кімнату, заставлену скидною меблями.
На столі стояв чорнильний камінь, фарба і лежав лист білого рисового паперу з крихітним в правому куті рядком.
"Біль-це відчай, надія і останнє спасіння".
- Топ...
- Топ...
- Топ...
Ззовні донісся звук кроків, ніби хтось стукав по підлозі твердими шкіряними чоботами.
- Де... Де я? - Прошепотів Фей Тяньці, подивившись на чорний, як смола, проїм двері.
- Топ...
- Топ...
Кроки наближалися.
Фей Тяньці нахилив голову, виглянувши у вікно, але крім темряви нічого там не побачив.
- Топ...
Раптом кроки зупинилися, наче хтось застиг перед дверима.
- Кракку... - Чув пронизливий скрип.
Фей Тяньці широко розкритими очима втупився на мокру білу сітку. Він важко дихав і опускався, тримаючи ротом повітря - груди. Лоб був мокрим від поту.
- Знову цей сон... - Відчувши втому, він ледве подихався. Оглянувся.
Плівка, крісла, поличка, декорований різьблення і ваза у кутку - це були маленькі жовті кольори для нічника.
Фей Тяньці відчував сухість у горлі. Повільно піднявся, збираючись налити води.
- Бум, бум... - Раптом хтось ритмічно забабанів у двері.
Фей Тяньці нахмурився. Хто міг стукати так пізно вночі? Слуги в такий час не будуть його будити, якщо не трапиться щось з ряду геть виходець.
- Хто там? - Піднявшись з ліжка, він пішов до дверей. - Малюка Нянь? Чому так пізно?
Він потягнувся до засуви, збираючись його підняти, але раптово відчувши, що щось не так, різко зупинився.
Його служниця Нянь була дуже здібною дівчиною. Усе, що вона робила було правильним. Вона ніколи не стала б будити його посеред ночі.
Саме тому вона була обрана служницею родини Фей.
Якщо ж це був хтось інший, то слідувати правилам сім'ї Фей, він повинен був спочатку повідомити Малу Нянь.
Подумавши про це, Фей Тяньці одержив від дверей руку.
- Нянь, якщо тобі щось потрібно, просто скажи. Якщо ні, розберемося з цим завтра - зрештою, він був обережним людиною.
Ніхто не відповів.
Фей Тіньці нахмурився. Пам’ятаючи, що його сім’я зазнає́ труднощів, він відступив на два кроки назад.
- Малюка Нянь? - Знову покликав служницю.
- Бум, бум... - Стули пельку.
Серце Фей Тіньці забилося ще швидше. Все ще вагаючись, він все ж підійшов до дверей.
- Малюка Нянь? Якщо ти й справді Малюнка Нянь, пам'ятаєш наш сигнал? - Прошепотів він.
Тиша.
Звуки зовні повністю поміщалися.
Фей Тіньці прислухався. Раптом його обличчя прояснилося, ніби він, нарешті, щось почув.
- Ахх... Ти мене налякав. Чому не сказав відразу? Добре, добре, я скоро буду.
Він кинувся до дверей.
За дверима не було нічого, крім порожнього темного коридору, але обличчя Фей Тініц розлилося в усмішку. Переконуючись, що його ніхто не бачить, він вийшов на вулицю, в мить ока зникнувши у темряві подвір’я.
***
По головній дорозі, яка веде до столиці округу Осеніней Місяця, мчав світло-зелений екіпаж, запряжений трьома кіньми.
У кареті сиділи Лу Шен, Ван Юньлун і внук Великого старійшини - Юлія Сюфей.
Останній з байдужим виглядом почистив довгий білий меч.
Лу Шен видав книжку, щоб більше дізнатися про останні події Великої Іні.
Ван Юньлун сидів біля вікна і потягував вино.
Усі троє мовчали, не приставаючи одне до одного.
Коли Лу Шену набридло читати, він закривши книгу і подивився на Юнь Сюфея. Хлопець до цього часу як раз закінчив чистити меч. Його гарне бліде обличчя було пропущено до зброї, що легалізувала їм так, ніби вона була його дочкою або сином. Він навіть поцілував його, перш ніж сховати в ножни.
- Ми скоро прийдемо. Менталітет людей, які живуть у столиці Опоносного Місяця, відрізняється від того, до якого ми звикли, тому ставте себе тихо і намагайтеся не створювати проблем. Якщо ми троє зможемо пройти випробування, нам дуже пощастить.
Ван Юньлун зухвало посміхнувся.
- Брат-наставник Юнь правий. На жаль, інші секти також прислали своїх представників, тому це буде дуже важко.
- Все залежить від людини, - посміхнувся Юнь Сюфэн. - Брат-ученик, у тебе тіло пов'язаних Вен, а брат Лу володіє божественною силою. Крім того, він культивував основну техніку секти до найвищого рівня за дуже короткий час. Його талант, навіть якщо порівнювати з кандидатами минулих років, виключений. До речі, ходять чутки, що всі члени родини Фей раптово зникли. Якщо це правда, то ми можемо бути відповідальними за цю справу як випробування. Готуйтеся.
- Сім'я Фей? - Лу Шан, на відміну від своїх супутників, не був настільки поінформований.
- Вони відповідальні за зв'язок між вищими і нижчими сектами. Отже, ця сім'я досить впливова. Членів їхніх сімей можна зустріти в усіх місцевих сектах. Деякі з них є учнями вищих сект, деякі прямими учнями нижчих, - сказав Ван Юньлун. - Кажуть, зникли тільки звичайні члени сім'ї без ніякої влади.
- У такому випадку інцидент і правда може бути використані в якості випробування. Принаймні в минулі роки саме так, - посміхнувшись, сказати Юнь Сюфей.
- Є ідеї, з чого почати? - Витріщився на своїх супутників Ван Юньлун.
- У мене немає. Але варто звернути увагу - зникли не тільки люди родини Фен, але й експерти з цієї справи. Ситуація стає все складнішою, - збентежено сказав Юнь Сюфей. - Мій дід згадував про цей випадок. Цього року секта Ванц'янь завербувала когось, хто має велику силу. Чому б йому не взяти на себе головний удар. Нам немає потреби занадто напружуватися.
Лу Шен і Ван Юньлун - розуміюще кивнули.
Маршаючи без зупинок карета швидко покинула дикі рівнини. З часом почали з’являтися ознаки цивілізації, а дорога почала час від часу рвзуватись. Мимо постійно проїжджали через цвяхи та екіпажі.
Вони не встигли вкип’ятити чайник, як далеко з'явилися високі стіни столиці округу Осенінней Місяця.
Лу Шен примружився. Дивлячись на громаду міських стін, що видніється далеко, він не міг не визнати - вони були, найменше, вдвічі товщі міських мурів, відведені у Великій Сун.
Над головами солдатів, які патрулювали стіну, час від часу спалахувало золото. Це була величезна форма природи Ці, яка захищає місто.
Серце Лу Шена тремтіло.
"Навіть тут простих людей не щадять. Їх сутності Ці поглинаються, живляючи сильних культиваторів..." - він відчував нескінченний потік суті Ці, що стікає кудись до центру міста.
"Цей світ... Він як..." - очі Лу Шена потемніли, коли карета повільно в'їхала до міста.
Троє хлопців, які зіткнулися з золотим захисним полем, швидко подолали бар’єр через незначні перешкоди. Маленька частина сутності Ці залишила своє тіло, попрямувавши до золотого облака.
Лу Шен виглянув назовні.
По своїх справах люди поспішали. Центральний перевулок був розділений дорогою, досить широкою для проходу запряженим кіньми карети. Конні екіпажі, запряжені биками і ослами возів. Дехто з них їхав верхи на левів, леопардах та інших тварин.
Лу Шен спостерігав за перехожими. За допомогою своїх внутрішніх емоцій він дослідив усіх, хто лежав на відстані кількох десятків метрів і не виявив нічого захисного поля.
"Тут дуже багато людей, які культивують справжню Ци - приблизно кожен десятий. Але рівень Уз рідко коли трапляється. Принаймні, я отримав лише кілька експертів".
У тому місті він мав бажання знайти місце, де мешкатиме його сім’я і стане сектою Диявола.
Але в тому, що він бачив, не було нічого перспективного. Атмосфера, яка панувала у Великій Іні, наче в’язка на плечі. Інтеграція в такому середовищі, можливо, не найкраща для секти Диявола і сім’ї Лу.
***
- Пустиня Самум, Велика Сун. =
- Бамм! - Чорна тінь, пильно вдивляючись удалечінь, важко ступала по золотому піску хвилястих дюн.
Тінь виглядала дуже дивно. Все її тіло було приховано широким чорним балахоном. Верхня частина була тонкою, а нижня - роздутою. Вона ніби не помічала палючого сонця, кружляючи в широкий балахон.
Ще більш дивними були залишені нею сліди. Ці сліди не міг залишити чоловік. Це були рядні лінії, переплетені один з одним - наче по цьому місці проповз клубок змій.
- Щелк... Натисніть... Натисніть... - Тінь крок за кроком перетинала піщану дюну. Очі під глибоко піднесеним на лоб капюшоном сяяли потубічним світлом.
- Карф? Що ти тут робиш? - Раптом з піску сформувалося десятиметрової висоти обличчя.
- Ваша Величність, друк Бездні диявола зламаний... Мені більше нікуди йти, я можу служити тільки вам - стародавній диявол Карф, знявши капюшон, показав перетинаючи лису голову шрам.
У його очах промайнув страх.
- Друк Бездня диявола зруйновано? - Захопило обличчя. - Ця друк проіснувала п'ять тисяч років. Я домовився з людьми, що ніхто її не чіпе. - Що сталося? Хто її знищив? Ти розумієш, до чого це призведе? Це не просто печатка бездня Диявола!
- Мені дуже шкода, Ваша Величносте, - втомився зітхнув Карф. - Друк зруйнував схожу на диявола людина. Думаю, ця людина об'єдналася з Демонічним Кліком за допомогою якогось секретного мистецтва.